ПЛАН
Встановлення прорадянського режиму. 2
Безперервні кризикомуністичного ладу. 4
Крах комуністичноголаду й відновлення демократії 7
Українське населення в Польщі 11
ВСТАНОВЛЕННЯ ПРО РАДЯНСЬКОГО РЕЖИМУ
Війна й німецькаокупація завдали Польщі незліченних втрат. Загинули понад 6 млн її громадян, країна втратила близько40 % свого національного багатства.
У липні 1944 р.Червона армія в ході боїв з німецькими військами ступила на польські землі. Щобне допустити еміграційний уряд Польщі, який перебував у Лондоні, прибрати владув країні до своїх рук, з комуністів та інших прорадянських елементів булостворено альтернативний уряд. Він спочатку називався Польським комітетомнаціонального визволення (ПКНВ), а згодом — Тимчасовим урядом ПольськоїРеспубліки. На зайнятій радянською армією польській території ПКНВ у вересні1944 р. оголосив про проведення земельної реформи, за якою поміщицькі земліконфісковувалися для розподілу більшої їх частини між малоземельними табезземельними селянами. Тоді ж було здійснено фактичну націоналізацію великоїта середньої промисловості, банків і транспорту.
Значний вплив надолю Польщі мали рішення Ялтинської конференції (лютий 1945 p.). Справжній їх сенс полягав умовчазному визнанні Сполученими Штатами Америки та Великою Британією Польщі яксфери впливу Радянського Союзу. Міжнародно-правовому закріпленню цього фактумав служити укладений у квітні 1945 р. між СРСР і Тимчасовим урядом Польщідоговір «про дружбу, взаємну допомогу й післявоєнне співробітництво», який мавна меті прив'язати Польщу до радянської колісниці. На Потсдамській конференції(липень-сер-пень 1945 р.) західні держави погодилися на пропозицію РадянськогоСоюзу про передання Польщі обширних територій, що доти входили до складуНімеччини, аж до річок Одри та Ниси.
Внутрішнєстановище в Польщі після очищення її від німецьких військ було надзвичайнонапруженим. Частини радянської армії, «визволивши» країну, так у ній ізалишилися. Переважна більшість польського народу вороже ставилася докомуністичної влади. Підпільні структури, які боролися проти німецькихокупантів, повернули тепер зброю проти варшавського уряду та його установ.Боротьба була кривавою, з обох боків гинули тисячі й тисячі людей. Це була, посуті, громадянська війна.
Однаккомуністичний лад, спираючись на радянську підтримку, крок за кроком зміцнювавсвої позиції. У січні 1947 р. відбулися вибори до сейму. Комуністи (Польськаробітнича партія, ППР) використали державний апарат для масової фальсифікаціїрезультатів виборів, забезпечивши собі і своїм прихильникам 80 % голосів.
Здобувши уявнуперемогу, комуністи поспішили завершити розгром опозиції й прибрати всю повнотувлади в країні до своїх рук. Новообраний сейм обрав одного з керівних діячівППР Болеслава Берута президентом ПольськоїРеспубліки. Було сформовано новий уряд, в який увійшли комуністи та їхніприбічники. Внаслідок політичного терору з боку властей розпались опозиційніпартії. Були розгромлені основні осередки збройного опору. В країні залишаласяєдина організована опозиційна сила, з якою комуністи були неспроможнісправитися, — католицька церква, хоч і її жорстоко переслідували.
За наполяганнямкомуністів ППР і Польська соціалістична партія (ППС) 1948 р. злилися в однупартію. Фактично відбулося поглинення попередньо очищеної від «опортуністичнихелементів» ППС Робітничою партією, тобто комуністами. З'єднана партія сталаназиватися Польською об'єднаною робітничою партією (ПОРП). Це був завершальнийакт у процесі створення і зміцнення тоталітарного режиму в Польщі. Щоб створитивидимість функціонування в країні багатопартійної системи, залишили два«союзні» угруповання: Об'єднану селянську партію (ОСП) і Демократичну партію (ДП) — фасадові, декораційніорганізації, що прикривали фактичне всевладдя ПОРП.
Було оголошено,що партія приступає до будівництва «основ соціалізму» в Польщі. Його головнізавдання втілились у шестирічному плані розвитку народного господарства,розрахованого на 1950-1955 pp. Основу плану становиларозбудова важкої індустрії. В результаті його виконання промисловість, заофіційними даними, стала виробляти продукції майже втричі більше, ніж у 1949 р.Разом з тим відставало сільське господарство, відчувалася гостра нестачатоварів масового вжитку. Матеріальний рівень життя народу зростав дужеповільно. Одночасно розпочалася колективізація сільського господарства: селянсилою заганяли до виробничих кооперативів.
У 1952 р. булоприйнято нову конституцію країни, яка законодавче закріпила проведенікомуністичним режимом перетворення. Держава набула назву — Польська НароднаРеспубліка (ПНР). БЕЗПЕРЕРВНІ КРИЗИКОМУНІСТИЧНОГО ЛАДУ
Різкий поворот ужитті країни намітився в 1956 p., після XX з'їздуКПРС і раптової смерті першого секретаря ЦК ПОРП, фактичного диктатора ПольщіБ. Берута. Яскравим проявом незадоволення народу низьким рівнем життя,політичними репресіями, відсутністю елементарних людських прав були робітничізаворушення в Познані наприкінці червня 1956 р. Налякані власті кинули протинароду, що вирував на вулицях міста, військо та міліцію, які силою зброїпридушили повстання. Це ще більше розпалило атмосферу в країні, політична кризазагострювалася.
Під тиском мас натерміново скликаному пленумі ЦК ПОРП ужовтні 1956 р. було здійснено серйозні кадрові зміни: першим секретарем ЦК обрано Владислава Гомулку (до 1948 р. він очолював ППР; будучиусунутим за наполяганням Москви від керівництва, зазнав переслідувань). Новекерівництво провело низку перетворень. Припинилися політичні репресії. Внесеносуттєві зміни в економічну політику: більше уваги стали приділяти галузямекономіки, що забезпечували безпосередні потреби людей. Ширших можливостейнабула приватна ініціатива в галузі виробництва товарів масового споживання,торгівлі й послуг. У сільському господарстві припинено практику насильницькоїколективізації. Переважна більшість створених у попередні роки виробничихкооперативів відразу ж розпалася. Уряд вжив заходів щодо нормалізації відносинз церквою. Однак ці реформи з боку партійного керівництва здебільшого буливимушеними і вже незабаром, після того як хвиля національного піднесення почаласпадати, їх стали потроху згортати.
Багатолітняполітична стагнація, що запанувала після 1956-1957 pp., згодом поєдналась із застійнимиявищами в галузі економіки. Знову поступово наростала соціальна напруженість,невдоволення народних мас. Проти комуністичного режиму особливо різко виступилиінтелігенція й молодь, які вимагали здійснення дальшої демократизації у країні.В березні 1968 р. дійшло до серйозних студентських заворушень у Варшаві таінших містах. Однак режимові вдалось опанувати ситуацію.
Грудень 1970 р.приніс вибух нової, цього разу грізної політичної кризи. У зв'язку зпідвищенням цін на продукти й товари у Гданську та інших приморських містахспалахнули страйки й демонстрації. Для їх розгону кинули не тільки міліцію, алей військові частини. Зав'язалися вуличні побоїща. По юрбі було відкрито вогонь,загинуло, як припускають, кількасот чоловік. Ця подія викликала хвилю обуренняв країні. Остаточно скомпрометованому лідерові режиму В. Гомулці довелося пітиу відставку. Партійне керівництво очолив Едвард Герек.
Нові лідеринамагалося вивести економіку з застою. З цією метою широко залучалися кредитивід західних країн. Однак раціонально використати їх в умовах анемічної«соціалістичної» господарської структури виявилося неможливим. У країнінаростала економічна криза. У другій половині 70-х років спостерігалосьабсолютне падіння основних показників соціально-економічного розвитку країни. Яксніговий ком, росла зовнішня заборгованістьПольщі.
Величезнийрезонанс у країні мало обрання в 1978 р. Папою Римським поляка, архієпископакраківського, кардинала Кароля Войтили, що одержав ім'я Іоанна Павла II.
Влітку 1980 р.внаслідок чергового підвищення цін по всій країні спалахнули страйки.Створювалися міжзаводські страйкові комітети. Тоді ж виникла незалежнасамоврядна профспілка «Солідарність». її очолив електрик гданської корабельні,активний учасник робітничих виступів Лех Валенса. За короткий строк з 14 млн членів офіційних профспілок понад 9 млн перейшли в «Солідарність». Це далозмогу їй стати не тільки найбільшим профспілковим центром, але й водночасмогутнім демократичним суспільно-політичним рухом, який активно протистоявкомуністичному режимові. Протягом другої половини 1980-го і майже до кінця 1981р. хвилі страйкового руху дедалі ширше охоплювали країну. Уряд під їх тискомзмушений був іти на чимраз більші соціально-політичні поступки трудящим.
Тим часомпольська правляча верхівка при активній співучасті Кремля збирала сили йопрацьовувала концепцію розгрому опозиції. Враховуючи, що «наведення порядку» вПольщі шляхом чергової інтервенції радянських військ могло б викликатинепередбачувані наслідки як у самій Польщі, так і на міжнародній арені, буловирішено провести операцію придушення опозиції, спираючись на «внутрішніресурси», — насамперед на армію та міліцію.
У ніч на 13грудня 1981 р. генерал Войцех Ярузельський, невдовзі перед тим призначенийглавою уряду і першим секретарем ЦК ПОРП, запровадив у країні воєнний стан. Було заборонено діяльністьусіх політичних та громадських організацій, профспілок і насамперед«Солідарності». У спеціально створені концтабори інтерновано лідерів іактивістів опозиційних організацій. Опозиції завдали найсильнішого удару, протеповністю розгромити її не вдалося. Вона пішла у підпілля.
ОчолюванаЯрузельським військова хунта намагалася відновити в країні всевладдякомуністичного режиму, що похитнувся, й вивести з глибокої кризи народнегосподарство. Перше завдання за допомогою війська й міліцейських сил виконатибуло порівняно легко. Враховуючи це, влада вже в 1983 р. скасувала режимвоєнного стану. Проте Ярузельський та його оточення виявилися нездатнимипровести глибокі економічні перетворення. В результаті вже в середині 80-хроків господарська криза ще більше загострилась. У 1988 р. по всій країніпрокотилася нова хвиля робітничих страйків. Отже, загальну кризу тоталітарноголаду подолати не вдалося, її було лише загнано вглиб. КРАХ КОМУНІСТИЧНОГОЛАДУ Й ВІДНОВЛЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ
У такій ситуаціїкерівництво ПОРП на початку 1989 р. дійшло висновку про неможливість для партіїутримати повноту влади у своїх руках. ПОРП зважилася на перехід до політичногоплюралізму і проведення діалогу з опозицією. Незабаром відбулися засідання«круглого столу», на яких домовилися про легалізацію «Солідарності», визнали заопозицією право на політичну діяльність. Ухвалено відновити пост президентареспубліки (скасований у 1952 р.) і другу палату парламенту -сенат. Домовилисяпро проведення парламентських виборів у такий спосіб, що в сеймі ПОРП, ОСП і ДП забезпечують за собою фіксовануквоту — 65 % місць, натомість вибори до сенату мають бути цілком вільними.
На виборах, щовідбулись у червні 1989 р.,ПОРП та їїмаріонеткові союзники зазнали поразки. Опозиція завоювала практично всі місця всенаті. За погодженням обох сторін президентом республіки було обрано генералаЯрузельського, який залишив пост лідера партії. Саме в цей час ОСП і ДП, бачачи неминучий крах ПОРП,розірвали багаторічний «союз» з нею і перейшли на бік опозиції. Це дало змогуїй узяти в свої руки формування уряду. Його було утворено на коаліційнійоснові. Прем'єр-міністром став близький до «Солідарності» діяч Тадеуш Мазовецький. Чотири найважливішіміністерські пости посіли представники ПОРП, решту — діячі колишньої опозиції,а також ОСП і ДП.
Таким чином, відбувся доленосний поворот в історії Польщі. Комуністичний режимрозвалився мирно і цивілізованим шляхом. Перед країною розкрилися широкігоризонти демократичного розвитку. Не підлягає сумніву, що радикальніперетворення в Польщі, а згодом і в інших країнах, могли відбутися не в останнючергу завдяки ослабленню «зовнішнього чинника» — Радянського Союзу, якому вженесила було утримувати в покорі країни-сателіти.
Розпочавсярішучий демонтаж тоталітарної й одночасно створення основ демократичноїдержави. Повернуто її попередню назву — Польська Республіка. Проведенодепартизацію армії, органів безпеки і внутрішніх справ. Оновлено керівний складдержавного апарату. В країні різко зросла політична активність. Виникали дедалінові політичні партії й угруповання.
Щодо ПОРП, топротягом кількох місяців вона фактично розвалилася, її членський складскоротився з 2 млн до кількох десятків тисяч. Партія набула назву — Соціал-демократія Польської Республіки (СДПР). Вона докорінно змінила своїпрограмні настанови, стала парламентською партією лівого спрямування. Чотирьохміністрів, що належали до колишньої ПОРП, було виведено з уряду. Пішов увідставку з поста президента країни В. Ярузельський.
Наприкінці 1990р. на всенародних виборах президентом Польщі обрано лідера «Солідарності» ЛехаВаленсу. В 1991 р. відбулися нові, повністю вільні вибори до парламенту, наяких здобули перемогу правоцентристські угруповання.
На шляхуутвердження нового суспільного ладу виявилося чимало труднощів. Зокрема, требабуло подолати комуністичну спадщину в економіці. Шляхом різкого підвищення цінта інших рішучих заходів, які дістали назву «шокової терапії», урядові вдалосязупинити інфляцію, ліквідувати хронічний для тоталітарних умов дефіцитпродовольства і споживчих товарів, розпочати процес приватизації, словом —закласти основи для нормального функціонування вільної ринкової економіки. Алеза це довелося заплатити чималу ціну. На кінець 1992 р. порівняно з 1988 р.промислове виробництво впало на 40 %, безробіття перевищило 2 млн чоловік (13-14 % працездатногонаселення). На 40 % знизився життєвий рівень народу, різко посилилося суспільнерозшарування. Все це спричинило нове соціальне напруження.
Незважаючи на всітруднощі, польські уряди послідовно проводили у життя накреслений курсекономічних реформ. Уже в 1995 р. частка приватного сектору у виробництвівалового внутрішнього продукту досягла 60 %. Слідом за цим швидко надійшлавіддача. Глибокий економічний спад, що припадав на 1990-1991 pp., незабаром змінився пожвавленням, апочинаючи з 1993 р. ВВП країни щороку зростав на 4-6 %.
Складнощіекономічного розвитку й соціальна напруженість позначилися на політичному життікраїни. Ареною гострої боротьби став парламент. Кілька разів виникали урядовікризи і змінювалися кабінети. На дострокових парламентських виборах 1993 р.перемогу здобув Союз демократичних лівих сил (СДЛС), основу якого становилисоціал-демократи (колишні комуністи). Такий результат віддзеркалювавневдоволення мас потребою «затягнути паси» в ім'я стабілізації економіки і вірубагатьох людей у здатність лівих сил забезпечити соціальні потреби трудящих.СДЛС і Польська селянська партія склали урядову коаліцію. Уряд оголосив, щобуде неухильно проводити демократичні реформи. А проте між президентом Л.Валеною — представником правоцентристських сил і лівоцентристським урядомчимраз більше загострювалися незгоди.
Політичнаборотьба в країні досягла свого піку під час кампанії з виборів президентареспубліки, призначених на листопад 1995 р. З двох основних кандидатів — дотеперішнього президента Л. Валенси і лідера СДПР Александра Квасневського — останній добився перемоги.Таким чином, ліві сили на якийсь час закріпили успіх, здобутий напарламентських виборах.
У 1997 р. булоприйнято конституцію Польської Республіки, в якій було втілено наріжні правовіпринципи демократичної держави.
Напередоднічергових парламентських виборів 1998 р. права опозиція згуртувала свої лави,створивши політичний блок — Виборча акція «Солідарність». Вона одержаланевелику перевагу голосів і сформувала уряд, який очолив Єжи Бузек. Уряд ширшимфронтом, ніж його лівоцентристські попередники, продовжує економічніперетворення, не зупиняючись перед непопулярними заходами. Однакправоцентристський уряд уже незабаром опинився у складній ситуації. Здійснюваніним структурні реформи призвели до закриття багатьох нерентабельних підприємству провідних галузях: вугільній, машинобудівній, текстильній. Сотні тисячполяків залишилися без роботи. Довіра до уряду катастрофічне падала. Цепризвело до зростання внутрішніх суперечностей усередині правлячої коаліції.Коли з неї вийшло ліберальне угруповання, уряд Є. Бузека втратив більшість усеймі й у 2001 р. довелося проводити дострокові парламентські вибори, їхрезультатом став цілковитий крах Виборчої акції «Солідарність» і повернення довлади лівоцентристської коаліції на чолі з СДЛС. Новому урядові, який очоливлідер СДЛС Лешек Міллер, дісталася невтішна спадщина, і йому не вистачило силта можливостей стабілізувати соціально-економічне становище в країні.Господарська кон'юнктура у світі теж складалася не на користь Польщі.
Темпи зростання ВВП країни впали з 7 % у 1995 р. донеповних 2 % у 2001 р. За цей же період безробіття досягло 3 млн осіб (18 % усіх працездатних). Дотого ж репутацію уряду (як і попереднього) дуже псували гучні корупційніскандали, у яких виявилися замішаними високі посадовці. Тож Л. Міллеру довелосяйти у відставку як з поста лідера СДЛС, так і прем'єр-міністра. Остаточну долюнинішньої влади вирішать парламентські вибори, що мають відбутись у 2005 р.
Після падіннятоталітаризму суттєво змінилася зовнішня політика Польщі. Пріоритетним ставрозвиток відносин із країнами Західної Європи і США. У 1999 р. Польща стала членом НАТО, у 2004 р. увійшла до складу ЄС. Польща першою
3 держав світувизнала незалежність України і встановила з нею дипломатичні відносини. У 1992р. між обома країнами укладено Договір про добросусідство, дружні відносини іспівробітництво. Активно розвиваються політичні й економічні відносини,культурні зв'язки. УКРАЇНСЬКЕНАСЕЛЕННЯ В ПОЛЬЩІ
Ряд споконвічнихукраїнських земель — Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя — після Другоїсвітової війни залишилися в складі Польської держави. У вересні 1944 р. міжурядом Української РСР і ПКНВ було укладено угоду про обмін населенням. Згідноз нею з Польщі в Україну переселено 480 тис. українців. У 1947 р. польськавлада під приводом ліквідації українського збройного підпілля здійснилабезпрецедентну за своїм характером каральну акцію «Вісла». Протягом кількохмісяців практично все українське населення східних прикордонних територій укількості понад 140 тис. чоловік було насильно переселено на західні тапівнічні землі, одержані Польщею від Німеччини. Спочатку українці в Польщі булипозбавлені будь-яких можливостей національно-культурного розвитку: не існувалошкіл, культосвітніх установ, церков, преси.
Після 1956 р.становище українського населення значно покращилося. Виникло Українськесуспільно-культурне товариство (УСКТ), яке розгорнуло активну діяльність устворенні мережі українського шкільництва, осередків культури. Почав виходитиукраїнський тижневик «Наше слово», який видається і понині. У 70-80-х роках вукраїнському середовищі посилились асиміляційні процеси. Скоротилася кількістьучнів в українських школах, ослабла діяльність культурно-мистецьких установ.
Крахкомуністичного режиму й відновлення демократичного ладу в Польщі відкрилиширокі можливості для національно-культурного розвитку українського населення,якого за мінімальними оцінками налічується приблизно 300 тис. чоловік. У 1990р. УСКТ було реорганізовано в Об'єднання українців в Польщі. Воно спрямовує всюроботу серед українців. Створено також ряд професійних та громадськихорганізацій. Існує понад 50 пунктів для вивчення української мови, кількаукраїнських шкіл і ліцеїв. Працюють понад 20 українських бібліотек, близько 50колективів художньої самодіяльності.
У 2002 р. уВаршаві відкрито пам'ятник Тарасові Шевченку.
Близько 80 %українського населення Польщі за віросповіданням — греко-католики. Лише післякраху комуністичного режиму в країні було легалізовано греко-католицьку церкву.Діють близько ста парафій, об'єднаних в окрему єпархію.