Споконвікулюди не були байдужі до назв своїх поселень. Про це свідчать не лише літописи,в яких часто пояснюються причини (здебільшого легендарні) появи назви міста, ай значно давніші писемні й усні перекази багатьох народів.
Середназв міст і сіл є багато непрозорих, незрозумілих нам сьогодні,— просто звичнихта й годі, їх, ці назви, намагалися і намагаються нині пояснити, витлумачитидля себе — так з'являються легенди й перекази, які йдуть не від історичнихподій до слова-назви, а навпаки — від сучасної назви до історії, вигаданоїзвичайно. Ось приклад. Є на Черкащині невеличке місто Золотоноша. Лежить вонона річці Золотоношці, від найменування якої, гадають, і пішла назва міста. Алечому річка дістала таке ім'я? Звідки на Черкащині золотоносні ріки? І тутприходять на допомогу легенди. В одній розповідається, що на дні річки лежатьтатарські човни, повні золота, яке часом виблискує в погожу сонячну днину або —ще краще — місячної ночі. В іншій легенді розповідається, що Золотоноша буламісцем, куди зносилися податки польському магнатові Вишневецькому, а що браввін ці податки лише золотом, то от вам і «золото-ноща». А найвірогідніше річкутак назвали за дно, вкрите піщаними наносами, в яких окремі піщинкивиблискують, мов щире золото. Як усе просто і прозаїчно: річка дістала назву завластивостями дна, місто — за назвою річки.
Часомжителі непрозору назву поступово «пристосовують» до свого розуміння, змінюючина близьку за звучанням до попередньої, але, на відміну від неї, зрозумілу.
Причиноютаких змін часом служить небажаність, неприйнятність за нових умов староїназви. Так, на Дністрі є місто Сороки. Це вже його «пристосована» назва, асправжня — Сараки. По-молдавськи (а це слово є і в українській мові) сарака —бідолаха, сирота, бідняк. Звісно, краще жити в Сороках, ніж у Сараках. Але неподумайте цієї мірки прикладати до ріки Сорока і старої назви міста Сорока(зараз — Біломорськ) у Карельській АРСР. Це російська переробка карельського Саарі-йокі(«річка з островами»).
Учас появи назва кожного міста була мотивованою. Називаючи нове селище чи місто,люди використовували вже наявні слова, які певним чином співвідносилися зновоназваним населеним пунктом. Найчастіше міста, селища, укріплення й селаіменувалися за певною їх прикметною ознакою або за належністю комусь. Проте, якми побачимо далі, і ознаки, і належність могли називатися словами, що вжевийшли з ужитку в нашій мові, або словами чужих, навіть давно зниклих мов.
Тількипорівняно невелика кількість назв міст може бути точно і повністю розкрита іпояснена. Більшість же з них і сьогодні лишається нерозкритою або не до кінцярозкритою; частина з них уже ніколи, мабуть, і не буде розкрита.
Може,серед тих назв міст, що ми їх збираємось розглянути, буде і назва вашогорідного міста чи селища. Та коли їх тут не буде, то поставтесь до назви свогорідного міста, селища чи села з великою повагою, уважністю й обережністю: спробуйтерозкрити первісний зміст цієї назви не шляхом поверхових і неточних власниханалогій, а звернувшись до спеціальних праць, словників і довідників.
Якщопогортати реєстр міст, селищ і сіл України, то впадає в око велика кількістьназв з основою город-: там зустрінемо 49 селищ, які звуться Городище, 11—зназвою Городок, 2 з назвою Городенка, 2 з назвою Городня. Усі ці назви близькідо слів городити, огорожа. Слово город у давньоруській мові означалообгороджене поселення, укріплення, проте укріплення, ми сказали б,фундаментальне: хоч будівельним матеріалом було дерево, проте це була товстастіна з вежами і бійницями, а не звичайна огорожа. Усі ці поселення давні: так,місто Городок на Львівщині вперше зустрічається у документах 1213 р. як центрторгівлі сіллю, і назва у нього спочатку була Соляний Городок. Пізніше, яксвідчать дослідники, означення Соляний загубилося, бо місто перестало бутицентром торгівлі сіллю.
Багатозмін (та, мабуть, і лиха) зазнало й місто Городок на Хмельниччині. Вперше вонозгадується у 1392 р., саме тоді литовський князь Ф. Коріатович передав йогошляхтичеві Бедриху. Місто почало зватися Б е д р й х і в Городок. На цьомузміни в його назві не закінчилися. Наприкінці XV ст. місто перейшло до рук магнатівНово-двірських і стало іменуватися Новодвором. У 1550 р. воно було зруйнованетатарами, а коли почало відбудовуватися, населення знову назвало його Городок. Стараназва витримала випробування часом. А коли не знати історії назви, то що такевсі ці Городки і Городища з сучасного погляду? Це великі (-ище!) або малі (-ок!)міста.
Удавні часи існував ще один тип укріплень — острог. Різниця між городком іострогом якраз і полягала в характері будови самих укріплень. На відміну відфундаментальних, як ми казали, укріплень городків, остроги робилисянашвидкоруч: будівлі обгороджувалися колодами, поставленими сторч ізагостреними зверху. У Ровенській області є місто Острог, засноване в IX ст. на високому крутому березі річкиВілії. За нових часів слово острог звузило своє значення і стало називати укількох слов'янських мовах в'язницю, місце відбуття покарання.
Мизараз розглядаємо назви міст за прикметою, характерною ознакою їх. Знаменно, щосеред цих назв дуже мало числових. Здавалося б, така прикмета, як кількістьчогось, повинна б легко впадати в око й запам'ятовуватись, а проте таких назвпорівняно небагато. Серед назв, які вказують на кількість якихось предметів,найвиразнішою, мабуть, є назва П'ятихатки (до речі, вона й найпоширеніша середчислових назв: на Україні П'ятихаток є аж п'ятнадцять). Про одну з П'ятихаток —місто в Дніпропетровській області — розповідають ось що: У 1886 р. тутоселилося п'ять братів Потабашних, з'явилося одразу п'ять хат, одна з яких(вказують навіть адресу — вулиця Зелена, 130) збереглася й донині.
Назвипоселень не зразок П'ята Рота (Херсонщина), Третя Рота (Донеччина) — теперперейменованих — порівняно недавнього походження і говорять самі за себе — цевійськові поселення. Тільки вони настільки незвичні, що в поемі В. Сосюри«Червона зима» ця назва сприймається як назва роти, в якій служить В. Сосюра:
Лисиченад Дінцем… де висне дим заводу, Музика у садку та поїзд в сім годин… Васне забуть мені, як рідну Третю Роту… Про вас мої пісні під сивий бігхвилин...
Звичайно,у назвах, які давалися поселенням давно, ознака, прикмета, покладена в основунайменування, давнімт-давно зникла. Так, наприклад, місто Біла Церква (Київськаобл.) було збудовано як фортецю Юр'їв у 1032 р. Ярославом Мудрим. Фортецю булоназвано християнським іменем князя — Юр'їв. У 1050 р. він спорудив на Замковійгорі міста єпископську церкву, чи то побілену, чи то збудовану з білоїнетесаної берези. Поставлена високо на горі, церква стала помітною прикметоюпоселення; навколишні мешканці називали церкву білою, а коли татари знищили Юр'їв,то нове місто, яке відбудовувалося па згарищах, дістало назву Біла Церква. Населеніпункти з такою назвою є у нас в Молдавії, є і в Болгарії та ін. Виникли вони,мабуть, через схожі причини.
Затакою ж давньою прикметою назване й місто Б і л г о р о д — Д н і с т р о в с ьк й й (Одеська обл.). На початку нашого тисячоліття на цьому місці, на березіДністровського лиману, було грецьке поселення Тіра. В IX ст. племена уличів і тиверцівпобудували тут з поширеного в цих місцях будівельного матеріалу — білогочерепашнику — місто, яке назвали Білим. У 1484 р. місто захопили турки йназвали так само, але своєю мовою — Аккерман (ак — «білий», керман —«фортеця»). У 1944 р. місту було повернуто його давню назву Білгород, якурозширили означенням Дністровський, оскільки є ще одне місто Білгород — уКурській області. Колись було місто Білгород і під Києвом на р. Ірпінь, нині цесело Білогородка.
Якбачите, ми знову зустрілися з основою — город, але вже як другою частиноюскладного слова. Серед назв міст з другою частиною город (Білгород, Миргород,Ужгород та ін.) є одна цікава назва — Шар город (селище Вінницької обл,).Дивна перша частина — шар. Звідки вона? Почнемо з того, що це селище протягомсвого існування «одягало» і «скидало з себе» не одну, а кілька назв: Княже,Княжа Лука, Комарівка, Карачаєве і навіть Кучук-Стамбул. У 1575 р. воно сталоволодінням коронного канцлера Яна Замойського. Він побудував тут костьол, якиймав уславити ім'я покровителя роду Замойських — католицького святого ФлоріанаШарого (шарий — по-польськи означає «сірий», є це слово і в діалектахукраїнської мови). Замок і містечко тому й дістали назву Шаргород.
Таксамо за давньою, а до того ж і давно втраченою прикметою було названо містоЗвенигородка (Черкаської обл.), засноване ще за часів Київської Русі. Залегендою, воно стояло неподалік сучасного міста, кажуть, що там була насипанагора, на якій височіло укріплення з вежами. На одній з них висів дзвін, якимпопереджали жителів міста й навколишніх поселень про наближення ворога. Дзвін скликавмешканців міста також на раду. За цією ознакою місто й назвали Звенигородом, а щепізніше — Звенигородкою.
Тане всі прикмети, покладені в основу найменування наших міст, селищ і сіл, такпорівняно легко розкриваються, як щойно розглянуті. З тих часів, коли ціпоселення діставали назву, багато слів або зовсім загубилося в віках, абозалишило свій слід тільки в невиразних коренях споріднених слів.
Так,місто Рені (Одеська обл.) має слов'янську назву, хоча на перший погляд слово реніздається чужим, запозиченим. За часів Київської Русі тут була річкова пристань,що мовою того часу звалася рені. Збереглися також відомості про те, що слов'яниназивали цю місцевість Перунова Рень (Перун — язичницький бог грому йблискавки; назва, очевидно, ще дохристиянська, а втім, цей бог жив у свідомостіслов'ян ще не одне століття за християнства). Слово рень (засвідчене вІпатіївському літописі 988 р.) означало «коса», «мілина»; було ще слово ринь —підводна кам'яна або глиняна гряда. У сучасній нам мові збереглося рідковживане слово рінь — «грубий пісок».
МістоЗапоріжжя назване так за прикметою («дніпровські пороги»), якої вже тепернемає. Місцевість на островах, що лежали на південь від дніпровських порогів, здавніх часів звалася Запоріжжям. Спочатку на місці, де зараз стоїть Запоріжжя,у 1770 р. була збудована одна з фортець Дніпровської укріпленої лінії, якуназвали Олександрівною. Це було ім'я генерала-фельдмаршала ОлександраМихайловича Голіцина (1718—1783), головнокомандувача російської армії у війні зТуреччиною. Навколо укріплення почало розростатися поселення, яке до 1920 р.звалося теж Олександрівкою. У 1920 р. місту було надано виправдане історично йтопографічне ім'я Запоріжжя.
Непрозороює для нас і ознака, за якою названо місто Полонне (Хмельницька обл.)—а це явнаознака, бо слово має прикметникову форму. Місто відоме з XII ст., отже і слово прийшло з тихчасів. Виявляється, що в мові того часу було слово полонь — «чисте, безліснемісце; лука, сіножать». Основа цього слова дійшла до наших часів у слові полонина(гірське пасовище).
Таксамо непрозора сьогодні ознака найменування міста Теребовля (Тернопільськаобл.). Поселення це теж дуже давнє — вперше згадується у 109/ р. Назву утвореновід слова тереб (теребівля) — «земля, розчищена від кущів і придатна дляоранки». У сучасній мові збереглося слово теребити зі значенням «чистити,звільняти від лушпиння плоди, овочі; очищати, оббирати» (як бачимо, давнєзначення було ширшим). Зберігся цей корінь в усіх слов'янських мовах або їхніхдіалектах.
УТернопільській області є ще одне селище з цікавою для нас назвою —Підволочиськ. Яку ж ознаку покладено в основу цієї назви? З історії краювідомо, що поселення стоїть на давньому торговельному шляху і що перша назвайого була Волочище. Виявляється, у цьому місці вантажі перетягували волокомчерез заболочені місця й на човнах переправляли річкою Збруч. Місторозбудовувалось на обох берегах річки. З середини XVII ст. лівобережне поселення почалиназивати Волочись к, а правобережне— Підволочиськ.
Удеяких старовинних міст назва буває настільки непрозорою, що важко остаточновибрати ту одну прикмету, яка послужила підставою для неї. Прикладом може бутиназва міста Чигирин (Черкаська обл.). Одні гадають, що назва походить від словачагарник: Чигирин — «місце, покрите чагарниками». Інші схиляються до думки, щоназва походить від чигар-трава (якась чудодійна отруйна і водночас цілющарослина). Оскільки слово Чигирин має присвійний суфікс -ин, то є підставаприпускати, що назва походить від особового імені. До того ж у пам'ятках тихчасів згадується прізвище татарина Чигир-Батира (богатиря). Протенайвірогіднішим видається такий переказ: у цім місці на перехресті доріг стоялакриниця, біля якої висів чигир — дерев'яний черпак для води. Чигир — цетюркське, за походженням, слово, тепер у нас означає «найпростіший пристрій(колесо) з черпаками для поливу городів, виноградників».
Пізніше,коли на території України почали розвиватися різні промисли, прикметою дляназивання поселення могли служити види цих промислів. Так, існує цілий рядназв, до складу яких входить слово буда. Буда — це тимчасова будівля, курінь,халабуда для тих, хто випалював вугілля, добував дьоготь, живицю, поташ.Кажуть, що навіть столиця Угорщини Будапешт стоїть на місці колишньої лісовоїбуди, в якій жили рудокопи.
Якщодо складу назви входить слово гута, то це свідчення, що тут виготовляли скло.Назва Вапнярка говорить, що тут була піч для обпалювання вапна, а може навітьневеличкий кустарний завод. Назва Б р о в а р и підказує, що тут варили пиво нелише для себе, а й на продаж.
МістоВінниця скоріше всього звалося Винниця — тобто місце, де були винокурні, у якихвиготовляли горілку і спирт. Існує кілька значно поетичніших пояснень цієїназви. За одними переказами свою назву воно одержало від старослов'янського вно— «посаг, придане, дарована земля». За іншими — назва походить від найменуваннярічки Віннички, на якій за прадавнім звичаєм на Івана Купала дівчата пускали наводу вінки (віночки — звідси «Вінничка»). Красиві легенди, що й казати, алеправда, мабуть, на боці винниці-винокурні.
Здавалосяб, що така виразна прикмета, як характер і склад населення, ознаки людей, якіселилися в місті, мали впливати на назву міста, проте чомусь вони булинепопулярними при називанні. Тому й виразних прикладів тут мало. Так, містоХарцизьк (Донецької обл.) розбудувалося навколо станції Харцизьк, яка почаладіяти в 1869 р. Назва станції, а пізніше й міста походить, як вважають, відпрізвиська поселенців у цих краях — це були насамперед селяни-втікачі, якихпоміщики називали харцизами (розбійниками). Поселення втікачів звалихарцизькими; так і залишилася ця назва за містом. Слово харциз походить відтурецького хирсиз — «злодій, підла людина».
Однез пояснень назви міста Чернівці теж пов'язується з характером населення:вважають, що оскільки тут селився «чорний люд» — ремісники, наймити, то й містоназвали чорним. Інші пояснення — більш вірогідні — спираються на таку ознаку,як характер ґрунтів навколо міста — чорнозем. Висловлювалося також припущення,що в основі назви міста чиєсь власне ім'я Чорний.
Можнаще сюди зарахувати місто Луцьк. Дехто вважає, що назва міста пов'язана з йогопервісним населенням. Вперше місто згадується у 1085 р. як «Лучеськъ Великийна Стыри». Населяли його тодідуліби, або лучани (звідси Лучеськ — Луцьк). Проте інші дослідники, наприкладІ. І. Срезневський, пов'язують назву міста з прикметами місцевості: ріка Стиртут робить коліно, вигин, а це в ті часи звалося і сьогодні зветься лука (від лук).
Якми вже бачили, визначальною прикметою може бути річка. Адже споконвіку людиселилися біля води. Назви багатьох міст просто повторюють імена річок, на якихвони розбудувалися, і пояснити назву таких міст було б справою легкою, якбисамі назви річок були прозорими й зрозумілими сучасній людині. Проте свої іменарічки діставали за незапам'ятних часів, називали їх часом племена й народи, якідавно зникли з лиця землі, а від їхніх мов мало що залишилося. Тому такобережно висловлюють свої здогади вчені, коли це стосується, зокрема, назврічок. Так, місто Полтава вперше згадується в літописі 1174 р. під назвоюЛтава, Олтава. Там само — Лтава, Олтава — зветься в літописі й притока Ворскли.А от походження назви цієї притоки остаточно не з'ясовано. Деякі дослідники виводятьйого від латинського лутум — «болото, багно, грязь, глина».
МістоСуми розташоване на правому березі р. Псла мри впадінні в нього р. Сумки. Цілкомочевидно, що назва мита походить від найменування річки, а от ім'я річки неясне:можливо, в основі його лежить тюркське су — «вода»; інше припущення: назварічки й міста походить від сума — «козацький в'юк, вантаж, що його може нестиодин кінь».
МістоX о р о л (Полтавська обл.) одержалоназву від річки Хорол, на березі якої воно розташоване. Назва річки —слов'янського походження. Колись у слов'ян було таке слово із значенням«швидкий». На сьогодні воно збереглося в сербохорватській мові, там хрл, хрла,хрло — «швидкий, швидка, швидке»; хрлити — «поспішати, квапитися». Усхіднослов'янських мовах слово зникло, не дійшло до наших часів, зберегласятільки назва річки й міста.
Загубилосяу віках і слово, яке лежить в основі найменування міста Овруч (Житомирськаобл.). Це місто вперше згадується у 971 р. під назвою Вьручий. Припускають, що вьручийпоходить від старослов'янського вьр'Ьти — «вирувати, кипіти». Слово вріти е внашій українській мові, зберігся його слід у вживаних сьогодні словах вир,вирувати; є воно тепер у сербохорватській (врутак — джерело) і в польськіймовах (вжонтек — wrzątek — кип'яток, окріп).
Часомназва річки, а звідси й міста, не має в собі нічого, здавалося б, загадкового,лише форма слова зі знайомою основою якась чудна, двозначна. Що означає,наприклад, слово глеваха? Селище Глеваха (Київської обл.) лежить у межиріччідвох приток Ірпеня — Бобриці та Глевахи і дістало назву від останньої. Відрічки, до речі, залишилося тільки сухе річище. Слово глеваха і наявне всучасній українській мові слово глевкий, а також глей, глеюватий, маютьспільний корінь глев-, значення якого «клейкий, в'язкий». Таким, мабуть, булодно річки. Правда, існує ще одна гіпотеза: назва може походити і від слова гливий— «сіро-жовтий», «темно-жовтий». Тоді основною прикметою стає не характер дна,а колір води.
Ізовсім уже дивну назву має невеличке місто в Хмельницькій області — Д у н а ї вц і. Як же далеко воно лежить від Дунаю!.. Звідки ж ця назва? У давніх актахвоно називалося Дунай-городом, а з початку XVIII ст.— Дунаївцями. В основі слова дунайлежить корінь дану, що в мові давніх народів індоєвропейської спільності(давньоіндійській, кельтській, готській) означало «воду, річку». Тому здавнаслово дунай позначало не лише конкретну річку, а ще і «велику воду» взагалі, Вукраїнських народних думах та історичних піснях воно часто зустрічається саме втакому значенні («вода, «велика вода», «розлив води»):
Корабельпливе, аж дунай реве,
Ажона плаче, як ворон кряче.
(Народнапісня)
Щодоміста Дунаївці, то є ще припущення про походження назви від прізвища Дунай, якемогли мати учасники дунайських походів.
Звідсилегко прокласти місток до таких назв, як Донецьк, Донбас, Донеччина. Усі вониутворені від назв річок Дон і Донець. Річки ці, як і Дунай, завдячують своїмнайменуванням давнім мешканцям цього краю, які всяку воду називали словом дон (навітьу сучасній нам осетинській мові дон — «ріка»). Проте місто Донецьк — центрДонецького вугільного басейну — стало так називатися зовсім недавно. Заснуванняміста датують 1869 р., коли поблизу Овечого хутора англійський підприємець ДжонДжеме Юз почав будувати металургійний завод. Селище, що виникло тут, назвалиЮзівкою. Це було убоге й брудне робітниче селище, в якому годі було побачитириси сучасного красеня-міста з його трояндами й водограями.
Традиціяназивати міста іменами визначних осіб — полководців, державних діячів,письменників — також поповнила склад назв, які за формою є присвійнимиприкметниками, тобто виражають належність. Переважна більшість так названихміст не з молодих, а має свою, часом досить довгу історію і одну або й кількапопередніх назв.
Так,ми знаємо, що в назві міста Дніпропетровськ є прізвище видатного діячарадянської держави, голови ЦВК УРСР Григорія Івановича Петровського, якийпочинав тут свій шлях заводським робітником. Місто було засноване 1777 р. йназване — за іменем цариці Катерини II — Катеринослав. У нашу історію воно увійшло як місто славних революційнихтрадицій. Саме тут і розпочав свою революційну діяльність Г. І. Петровський.
Наувічнення пам'яті геніального Каменяра, життя і діяльність якого були тіснопов'язані з містом Станіслав, його було 9 листопада 1962 р. перейменовано намісто Івано-Франківськ. Місто з'явилося досить давно: вперше про нього є згадка1662 р. До цього, ще в XV ст., натериторії, що її зараз займає місто, були села Пасічна і Княгинин, а трохипізніше — село Заболоття. Ці села привласнив польський магнат Станіслав Потоцький.За його ім'ям селище, а потім і місто дістало назву Станіслав. Тепер цеобласний центр Івано-Франківської області, велике, красиве й багате на талантимісто зі славним іменем.
МістоГребінка (Полтавська обл.) названо так на честь відомого українськогописьменника Євгена Павловича Гребінки. З його біографії ми знаємо, що народивсявін у 1812 р. на хуторі Убіжище біля села Мар'янівка, Полтавського повіту. У1895 р. тут будувалася залізниця, одну зі станцій якої назвали Петрівка. Аоскільки ця станція й нове селище біля неї були недалеко від рідних місць Є.Гребінки, то у 1912 р., коли відзначалося сторіччя від дня народження поета,станцію й селище було названо Гребінка. Одразу ж застерігаємо: є ще одиннаселений пункт зі схожою назвою, але зовсім іншого походження. Це селищеГребінки, Київської області. Засноване воно на початку XVII ст. і згадується в документах тогочасу під назвами Гребінники, Угребенники. У цій назві вбачають корінь греб- —«горб»: поселення лежало на горбах — гребенях. Хоча не виключено, що й цепоселення названо було чиїмось прізвищем.
Часомпри наданні нового найменування місту зберігається і його стара назва.Розглянемо дві такі назви.
Корсунь-Шевченківський.Назву міста Корсунь пов'язують з кримським Корсунем — Херсонесом (це місто булопоблизу нашого Севастополя). Грецька назва Херсонес через тюркськепосередництво — у мові нового населення — перетворилася, завдяки чужій вимові,на Корсунь. Так це кримське поселення називали й слов'яни. За переказами,вихідці з кримського Херсонесу-Корсуня після хрещення Русі були священикамиДесятинної церкви в Києві. Князь Володимир надав їм право збирати данину по р.Росі, і саме вони, ці священики, начебто й дали назву поселенню, що своєюприродою нагадувало їм рідний кримський Корсунь-Херсонес. Перейменоване наКорсунь-Шевченківський місто було в 1944 р., і це закономірно, бо неподалекувід Корсуня рідне село Тараса Григоровича — Моринці, крім того, у 1859 роціпоет бував у Корсуні, знав це місто.
Теперзаглянемо в минуле міста Переяслав-Хмельницький.
Йогозаснував, як свідчить літопис, князь Володимир у 993 р., але не на голомумісці, бо, за даними археологів, Переяславське городище існувало ще наприкінці VI століття. Назву його дослідникививодять від слов'янського чоловічого імені Переяслав. Місто спочатку звалося Переяславль,тобто «Переяславове» — належне Переяславові або засноване ним. Пізніше суфіксприсвійності -ль втратився, як і в багатьох інших назвах цього типу творення. З1943 р. місто почали звати Переяслав-Хмельницький на честь історичної події —Переяславської Ради, на якій відбулося возз'єднання українських земель зРосією.
Можнаназвати ряд міст, назва яких була утворена за допомогою суфікса -ль: Ізяславль,Перемисль, Брячиславль, Путивль. Усі вони — лише перша частина повної назви, дедругим словом було город'ь. Збереглась суфіксальна форма лише у назві Путивль.Місто вперше згадується у 1146 р. Можна гадати, що місто звалося Путимльгород'ь — «місто Путима», повне ім'я якого могло бути Путим-ьрь абоПу-тимислть. Підтверджується правомірність такого тлумачення назвами міст заіменами історичних осіб: Ярославль город'ь — місто Ярослава, побудоване у 1024р., Изяславль город'ь — фортеця, побудована князем Володимиром Київським дляІзяслава і Рогніди.
Скорішевсього, такого ж типу творення й назва міста Житомир, хоча з цього приводу єкілька тверджень. На думку чеського славіста Я. Шафарика, воно виникло в VIII або IX ст. як центр одного з деревлянськихплемен, а саме— житичів (у літописі вперше згадується 1240 р.). Якщо прийнятице припущення, тоді назва його означає «мир (місто) житичів». Існує легенда, заякою місто засноване радником київських князів Аскольда і Діра Житомиром. Вінбув близькою людиною князів і після вбивства їх не захотів служити новомукнязеві Олегу, а пішов зі своєю дружиною в ліси до деревлян і заснував тампоселення, назвавши його своїм іменем. Свідченням того, що назва міста походитьвід особового імені, можуть послужити давньоруські джерела, в яких містоіменується Житомель, Жи-томль, де ще зберігається присвійний суфікс -ль. Ім'я Жи-томъ може бути короткою формою повного імені Житом'Ьръ.
Досіми говорили про назви міст, у яких можна знайти славні історичні — давні чинедавні — імена визначних людей. Є й такі міста, назви яких також пов'язані зпрізвищами людей, але про цих людей ми, як правило, нічого або майже нічого незнаємо. Ось кілька таких назв: Цвіткове, Немішаєве, Горлівка, Каховка.
Колими чуємо слово Каховка, у нашій пам'яті постають Каховська ГЕС. А хто з нас чувпро генерала В. В. Нечуй-Каховського? Ніхто. Та саме від його прізвища й пішланазва міста. А було це так. Колись на цьому місці стояла турецька фортецяІслам-Кермен («Свята фортеця»), її було зруйновано; землі цього краю царицяКатерина II подарувала учасниковіросійсько-турецьких воєн генералові В. В. Не-чуй-Каховському; місто, засноване1783 р., дістало назву Каховка.
МістоГорлівка (Донецька обл.) з'явилося в 1867 р. на місці колишніх запорізькихзимівників. Інженер П. М. Горлов на землі, відведеній під майбутню залізницю,виявив поклади кам'яного вугілля. Незабаром тут було закладено шахту, яка теперзветься «Кочегарка»; станцію й селище на честь гірничого інженера назвалиГорлівкою.
Назваміста Ц в і т к о в е теж пов'язана з будівництвом залізниці. У 1876 р. тутбуло збудовано залізничну станцію. Далі відомості суперечливі. За одними —станція названа прізвищем топографа Цвіткова, який працював на цій дільниці, заіншими — назва походить від прізвища поміщика Цвіткова, на землі якогопобудовано залізницю й станцію.
Назваселища і станції Немішаєве пов'язується з прізвищем начальника південноїзалізниці К. С. Немішаєва. Крім суфікса присвійності -ль, давні назви містУкраїни від власних імен утворювалися за допомогою суфіксів -їв (-ов-е) та -ин.Обидва ці суфікси живуть у нашій мові й донині, а от чоловічі імена...
Подивітьсяна оцей рядочок назв: Київ, Львів, Харків, Ходорів, Фастів, Чернігів… Усівони мають форму присвійних прикметників, на що вказує суфікс -ів. Єдине ім'я,яке ми тут легко впізнаємо, це Лев, Левко (у назві Львів), інші імена видаютьсянам незвичними й трохи дивними. Та коли взяти до уваги, що все це міста давні,то цілком імовірно, що колишні звичні чоловічі імена протягом століть губилисяабо переставали бути іменами, як, скажімо, ім'я легендарного засновника Києва,князя Кия. Сьогодні кий — це палиця, а колись це, виявляється, було також івласне людське ім'я. Тепер спосіб творення назви стає прозорим: Хто володарміста? — Кий. Чий це город? — Город'ь ыіевъ. Хтоживе в ньому? — ыіяне.
МістоЛьвів виникло в середині XIII ст. За переказами, його побудував галицький князь Данило Романович (десьприблизно 1241 р.) і назвав на честь найстаршого сина Лева, якому воно посмерті батька дісталося у спадщину. За іншими переказами, місто заснував самкнязь Лев Данилович. І як би не мінялася протягом віків офіційна назва цьогоміста (захоплене у XIV ст.поляками місто було назване Львув (lwów), 1772 р., після розподілу Польщі, місто відійшло до Австрії і булоперейменовано на Лемберг (lemberg), воно було і залишилось у пам'яті народу містом Лева — синаславетного руського князя Данила Галицького.
УЛьвівській області є місто Ходорів, перша згадка про яке датується 1394 р.Назва походить від чоловічого імені Ходор, Ходір (так у народі вимовлялизапозичене ім'я Федір, бо ф в українських словах не було). Існує переказ, заяким цей Ходор разом з трьома братами прибув з Угорщини на Русь і тутоселився. Проте це не єдина назва з цим іменем: є, крім однойменних сіл (Ходорів,Київської обл.), ще й Ходорівка, і Ходорівці, і Ходори, і Ходорків, що свідчитьпро поширеність цієї форми імені Федір.
Назваміста Харків має кілька тлумачень. Одне з них пов'язується з власним чоловічиміменем — Харко (зменшена форма від повного імені Харитон, запозиченого згрецької мови). Так начебто звали першого поселенця козака Харка у другійполовині XVII ст. Проте місто стоїть при злитті двох річок, з яких однатеж зветься Харків (друга — Лопань). Цілком можливо, що місто дістало назву зарічкою. Висловлювалося припущення, що Харків — це видозмінене шарукань —половецьке кочовище. роззшифровується ця назва так: шаруа — «скотар», кап —«стоянка». В такому разі суфікс присвійності -ів тут з'явився пізніше, количуже слово вирівнювалося, пристосовувалося до законів нашої мови.
Щеважче розкривається значення назви міста Чернігів. У «Повісті временних літ»місто згадується в записах 907 р. Історики кажуть, що місто було засновано щераніше — десь у VII ст. У XI—XII ст. Чернігів був уже центромЧернігівського князівства. Вважається, що назва міста походить від чоловічогоімені Черніг (ЧернЬгь), у свою чергу, утвореного від прикметника чорний. А откому належало це ім'я чи прізвисько — сказати неможливо, оскільки давалося цеім'я місту в дуже віддалені від нас часи. Легенди й перекази пов'язують назвуміста то з іменем князя Чорного, який уславився в боротьбі з хозарами;князював він десь у VII ст.,то з іменем гордої княгині Чорної (за іншими переказами її звали Цорна), якакинулася з вікна високого терема й розбилася насмерть, щоб не потрапити до рукзагарбників. Ще гадають, ніби Чернігів звучало колись Сернігів — від слова серна,—бобагато їх водилося у навколишніх лісах. Указували й на те, що неподалік відміста є Чорна гора, можливо, місто дістало назву від неї. Все ж переважнабільшість дослідників схиляється до думки, що назва міста походить від власногоімені Черн'Ьгъ, а от кому воно належало — ми, мабуть, так ніколи й недізнаємося.
Таксамо немає вірогідного пояснення до назви старовинного міста Фастів. (Впершевоно згадується в 1390 р.). Суфікс -ів свідчить, що це мав би бути присвійнийприкметник, утворений від власного імені: можливо, це місце належало комусь,чиє ім'я або прізвисько було Хвасгь. Існує переказ, нібито назва міста походитьвід слова хвости (лисячі, мабуть), яких, кажуть, багато лишилося тут післярозгрому половців. За іншим переказом, Семен Палій, ходячи містом, розповідав,що власноручно знищив аж 700 польських загарбників — хвалився, хвастав-ся цим.Обидва перекази — лише спроба пояснити уже існуючу назву (приписати назвіісторію).
Відчоловічого імені й назва Васильків. Воно засновано князем ВолодимиромСвятославичем у 988 р. і названо Василево — за іменем, яке було надано князеві Володимиру після прийняття нимхристиянства. Як свідчать дослідники, князь Володимир у цьому місці серед лісупобудував мисливський терем і назвав новобудову — таку собі своєрідну тогочасну«дачу» — Веселеє Василево. З XII ст. місто має сучасну назву— Васильків.
Післявсього сказаного можна й місто Н е с т е р і в (Львівська обл.) за аналогієюрозкласти на Нестор + їв і, чого доброго, прийти до висновку, що це містоналежало Несторові-літописцю. А місто (раніше — Ж о в к в а) дістало назвуНестерів у 1951 р. на честь російського пілота П. М. Нестерова, який загинувбіля цього міста під час першої світової війни.
Атепер повернемося до міста Миколаїв, про яке ми вже побіжно згадували.
Хочнеподалік від цього місця поселення були дуже давно (уже в VI ст. н. е. на Бузькому лимані булагрецька колонія Ольвія), проте саме місто Миколаїв з'явилося порівняно недавно.Назва його — це пам'ять про штурм Очакова, який завершився перемогою російськихвійськ 6 грудня 1788 року — в день православного свята — святого Миколая, якоговважали покровителем моряків. Проте офіційне заснування міста датують 5 серпня1790 року — коли спустили на воду перший фрегат «Святой Николай», збудований наМиколаївській верфі. Як бачимо, за формою назва міста — начебто такожприсвійний прикметник, але зовсім іншого — формального, а не реального —способу творення (не «Чиє місто?»).
Теперподивимося на назви міст, які мають форму присвійних прикметників з суфіксом -їм:Ніжин, Хотин, Снятин, Пирятин, Рогатин, Козятин… Суфікс -ин тут відділитилегко, а от імена — знову чудні, незнайомі, дивні.
МістоПирятин (Полтавська обл.) вперше згадується в літописі 1154 р. якмісто-фортеця. Назва, на думку дослідників, походить від чоловічого іменіПирята, скороченої форми імені київського боярина Пирогоста (XI— XII ст.). Значить: Пирогост — Пирята — Пирятин(город).
МістоСнятин (Івано-Франківська обл.) вперше згадується у 1158 р. Більшість ученихвважає, що назва виникла від імені власника цих земель — воєводи КостянтинаСірославича, відомого воєначальника й боярина при дворі галицького князяЯрослава Осмомисла. В літописі ім'я воєводи подається як Кснятин, скорочено,мабуть, Кснята. Гадають, що саме від цієї короткої форми імені і суфікса -ин з'явиласяспочатку назва міста — Кснятин, яка пізніше
Полтавщині,село Снітинка на Київщині.
МістоХотин (Чернівецька обл.) теж дуже давнє: існує така думка, що його заснував у Іст. н. е. цар даків Котизон (Хотизон) і що від його імені пішла назва Хотин.Проте більшість дослідників вважає, що назва міста- походить від чоловічогоімені з основою хоть — («велике бажання»); зменшена його форма — Хотимъ, повнеім'я цієї людини могло бути Хотим'Ьр'ь або Хот'Ьн'ь.
МістоНіжин (Чернігівська обл.) уперше згадується в 1078 р. Одні дослідникиототожнюють Ніжин з літописним Нежатином (Нежатина нива), інші — з містом Уненеж(уне — «краще», нєж — скорочена форма чоловічого імені). Хоч про цю давню назвузбереглося багато цікавих легенд і переказів, етимологи і її виводять ізскороченої форми чоловічого особового імені, в якому був корінь -нЬг-.
Теперми можемо з великою мірою вірогідності вважати, що місто Гостятин належалолюдині або було засноване людиною на ім'я Гостята, Путятин — від імені Путята,Козятин — від імені Козята, Рогатин — від імені Рогата.
Укожного з названих міст є своя легенда, часом кілька їх — красивих, поетичних.А все тому, що в народі давно вже забулися імена, які ми тут з вами«реставрували», а бажання якось пояснити назву рідного міста збуджує уяву йнароджує легенди, які найчастіше розминаються з правдою, хоч часом і ходятьдуже близько біля неї. Ось, наприклад, легенда про назву міста Рогатин: колисьнавколо теперішнього Рогатина був глухий, дрімучий ліс. Під час полювання влісі заблудила дружина князя Ярослава Осмомисла. З лісової хащі її вивів надорогу олень-рогач. На тому місці, де княгиня побачила оленя, князь Ярославзвелів побудувати терем, навколо якого поступово й виросло місто Рогатин. Якбачимо, в легенді олень-рогач, у дослідників — ім'я Рогата, а в основі обохслів — ріг.
Щобу вас не склалося враження, що в наших предків було обмаль способів творенняназв, пригадаємо ще деякі — не схожі на попередні, ну, хоча б такі, як Бериславі Богуслав.
Історіяміста Берислав (Херсонська обл.) така: воно засноване на початку XV ст. (це була спочатку литовськафортеця й державна митниця, відома під назвою Вітовтової). У 1450 р. пониззяДніпра захопили турки і збудували на цьому місці укріплення Кази-Кермен(«Дівоча фортеця»). У 1695 р. російська армія та українські козацькі полки спільними зусиллями взяли фортецю. Наїї руїнах було засновано місто Берислав, у назві якого виразно проступає наказ— Бери славу! Назва — на честь здобуття фортеці. Місто Богуслав (Київська обл.)відоме з часів Київської Русі як укріплення. Вважають, що назва міста тодізвучала як Буйслав, буй означало «хоробрий, мужній». І лише пізніше православнацерква «відредагувала» слово, зробивши з нього Богуслав (простежити цю змінувдалося дослідникам за літописами й іншими документами). Тож свою вдачу МарусяБогуславка успадкувала, мабуть, від буй-славних своїх предків. І хоч у назвіобох міст немає імен окремих героїв, усе ж видатні історичні події, героїчнівчинки наших далеких предків збереглися для нас у цих назвах — як світлодалекої, давно погаслої зірки, що все ще доходить до наших очей.
Мирозглянули «класичні», так би мовити, способи творення назв міст від особовихімен (вони ще звуться продуктивними). Проте є цілий ряд інших способів творення— одиничних, неповторюваних — непродуктивних. Так, наприклад, місто Олевськ(Житомирська обл.) дістало назву, як гадають, від імені Овруцького князя ОлегаСвятославича, який жив у другій половині X ст. Пізніше двослівну назву Олеговегородище скоротили до однослівної —Олегськ, що у вимові спростилося до Олевськ,бо звуки в і с' часто зустрічаються у нас поряд (всі, взявся), а г і с'— ні.
Далекавід традиційних способів творення назв міст і форма назви міста Пав лиш(Кіровоградська обл.). Місто, засноване у XVII ст., спочатку називалося Бутівкою. Запереказами, його заснував Павло Бут, відомий в історії України як керівникповстання проти польської шляхти в ЗО рр. XVII ст. Павлюк, страчений у Варшаві в лютому1638 р. Хутір Павлюка, як свідчать історики, лежав неподалік від сучасноговокзалу. Дивіться, який химерний шлях: Павло — Павлюк — Павлиш. Трохи незвичніперетворення, правда? Тому деякі дослідники виводять цю назву від татарськогослова каулиш — табір.
Миналистоліття, через нашу землю прокочувалися війни й навали, заселювалися ще нікимне освоєні землі, щезали з лиця землі одні племена й цілі народи, з'являлисяінші,— і все це залишало свої сліди в назвах річок і урочищ, озер, міст і сіл.
Так,у Київській області є невелике місто У з и н, відоме як батьківщина одного зперших космонавтів — Павла Поповича. Селище лежить на річці Узин і дістало віднеї свою назву. Вважається, що ця назва походить від найменування кочовоготюркського племені, яке тут оселилося. Плем'я звало себе узи (гузи). Жили вонитут десь між X і XIII ст. і брали участь у походах руськихкнязів як їхні спільники.
Натериторії Української РСР є багато назв з основою -торк-. Тільки на Київщинізустрічаємо села Т о р ч й ц ь к и й Степок, Торчицю, річки Торчанку і Т о р чи ц ю, Т о р ч у. На Поділлі міста Торчин і Торків; на Харківщині село Торськета багато інших. Виявляється, що торки — це назва кочового тюркського племені,спорідненого з печенігами й половцями (türk — «сила», «влада»). У давньоруській мові воно звалося търци (торці),знахідний відмінок търкы (торки)- Пізніше слово тюрк було запозичене вдруге,уже як турок, турки. Цікаво, що слово торкин по-тюркськи означало «народ, доякого належить дружина». Як відомо, руські князі, укладаючи воєнні союзи,одружувалися з ханськими дочками; жінки князів приводили свій почет — родичів,які осідали на виділених князем землях.
Єв Черкаській області селище С т е б л і в. Деякі дослідники вважають, що тутстояло згадуване в літописі місто Торчеськ, яке заснував у 1036 р. ЯрославМудрий. Пізніше татари його спалили, а на руїнах міста першим начебто поселивсявільний козак Стебло, від прізвища якого й пішла сучасна назва селища.
Іще одне місто, стара назва якого пов'язана з торками. Це сучасний Слов'янськ нарічці Донець. У X—XIII ст. цю територію займали торки, прощо свідчать назви Горські озера і фортеця Тор. У XIII ст. на озерах починають розвиватисясоляні промисли, а місто називають Солоне, Солеварськ, Солеванськ. Згодом йогобуло перейменовано в Словенськ, а ще пізніше — у Слов'янськ. Рішенням царськогоуряду Катерина II веліла так називати місто у зв'язкуіз своїми чисто політичними симпатіями до балканських слов'ян і до їхньоїборотьби проти панування турків.
Аскільки таємниць у назві міста Бердичів, скільки спроб пояснити цю назву — однацікавіша за іншу! Згадаймо хоч деякі з них. У давніх слов'ян було слово берда —«круча, горб, скеля» (слово це збереглося в деяких слов'янських мовах і вговірках української мови). Місто могло одержати назву від цієї основи. Є щеодне — схоже — слово бердо. Це назва однієї зі складових частин ткацькоговерстата. Тут— могло ж і таке бути! — жили колись майстри, які виготовлялиберда (їх, мабуть називали бердичі, а їхнє місто — Бердичів). У назві міста ми бачимо суфіксприсвійності -їв, а це дає підставу гадати, що назва ця утворена від чоловічогоімені Бердич. Ще одна гіпотеза: назва міста походить від слова берендичі,берендеї. Так звалося тюркське кочове плем'я на півдні земель Київської Русі.Утискувані печенігами, а пізніше половцями, кочовики залишали Поле і ставалифедератами сильних північних сусідів, їх печеніги і половці називали берінді — «ті,що передали, віддали себе»». Як свідчать історики, берендеї 1097 р. уклалиугоду з печенігами, а в 1105 р. їх перемогли половці, жорстоко розправившись зними. Згадки про берендичів зникають зі сторінок літопису десь у XIII ст. Місто вперше згадується у 1546 р.як Бердичев або Беричиков. У записах XVIII ст. можна зустріти і Берендичев. Ось що пише з цього приводувідомий письменник Л. Успенський: «Важко прихилитися до однієї з думок, іім'я-пам'ятка дражнить нас своєю неповною ясністю… Але скільки у світімогильних плит, скільки загадкових папірусів, таємничих дощечок «ронга-ронга»теж чекають ще свого пояснення і прочитання… Мені особисто хотілося б, щобБердичів був з «берендича». Тоді б він зв'язався з казковими «берендеями»,правда, дуже мало схожими на своїх далеких південних і азіатських тезок».
Важковіддає свої таємниці й стародавній Канів, який вперше згадується у 1147 р.Дослідники висувають кілька гіпотез. Канів може бути пристосованим до нашоївимови тюркським словом, яке означало «ханський перевіз». Народні переказипов'язують назву міста з хижим птахом з родини яструбових, якого звуть каня. Оскількив слові канів є суфікс належності -ів, назва може походити від чоловічого іменіКань (пестливе від Канімир чи Кані-слав).
Уназві міста Канів непрозора основа слова. А от у назві міста Черкаси основаначебто і знайома (черкеси), але виникає питання: «Звідки тут узялися черкеси?»Як свідчать літописи, слов'янське поселення існувало тут уже за часів КиївськоїРусі. Козаки осіли тут у XIV ст. Довгий час слово черкаси прочитували як давньоруське черньаси —«чорні аси», «чорні клобуки». Найновіші дослідження дають підстави говорити, щойдеться тут усе ж про черкесів (їх ще звали черкизи, Черкаси, а також касоги,адиги), які брали участь у походах Київських і Чернігівських князів протиспільних ворогів — половців і печенігів. Є трохи інша думка: назва походить,безсумнівно, від черкесів, проте зовсім не обов'язково самі черкеси тут мали бз'явитися; це могли бути руські люди,—пише цей дослідник (М. Фасмер),— які перебували певний час на Кавказі. Схоже наназву міста слово чаркас — є в осетинській мові; означає воно «орел».
Єще один трохи загадковий і досить цікавий слід минулого у двох схожих назвахміст — це Балаклава в Криму і Балаклія на Харківщині. Кримська Балаклава —по-турецькому зовсім прозора назва: балик — «риба», балаклива — «рибний садок,рибниця». Але Харківська Б а л а к л і я стоїть у маловодному степу, на річціБалаклійці, яка влітку може пересихати до дна,— і раптом «рибна річка»! Видно,відтоді, коли називали і річку, й поселення, багато чого змінилося: помінявсясклад населення, змінився характер ландшафту і водний режим річки, яка колись,можливо, і була багатою на рибу.
Осьу назві міста свій слід залишили давні грецькі мандрівники-мореплавці. Це Я л та. Греки називали її Яліта — «берегова», «прибережна» (від грецького ялос —«берег»). За легендою, так назвали поселення знесилені мореплавці, які післядовгих поневірянь по морю нарешті побачили землю і висадилися тут. Вонизаснували поселення, за яким і закріпилося це перше їх, найзаповітніше слово —«берег»! Як рибальське поселення Джалта (у цій назві відбилася тюркоосновнавимова) воно вперше згадується у 1169 р.
Натериторії сучасного Криму колись жили скіфи і таври — про це є свідчення вГеродота, датоване V ст. до н. е. За данимирозкопок у їх культурі було багато спільних рис. У IV—III ст. до н. е. на півострові з'явиласьвелика скіфська держава, столиця якої — Неаполь Скіфський — була розташована намісці сучасного Сімферополя. Півострів у ті далекі часи за найменуванням йогожителів — скіфського племені таврів — звали Тавром, Таврікою, Таврідою. Упершій половині XIII ст. півострів захопиликочовики; столицею стало місто Солхат, яке завойовники перейменували на Кирим,Крим (тюркське — «рів», «вал»). Як свідчать історичні дані, це були укріпленняна місці сучасного Перекопу (сучасна назва «Перекоп» — це слов'янський варіанттюркського «кирим» — рів). З часом назва Крим поширилася на весь півострів.Панування татарських феодалів тривало тут до кінця XVIII ст.
Надзвичайнострокатий склад назв міст у Криму: А л у ш т а виникла на місці давньогрецькогоукріплення Алустон, побудованого у VI ст.; Феодосія — у перекладі з грецької мови «божі дари» — теж грецькепоселення місто дістало назву завдяки вигідному географічному положенню тародючості навколишніх земель. Євпаторія названа на честь понтійського царяМітрідата VI Євпатора (II ст. до н. е.), який володів частиноютериторії півострова. І тут же назва зовсім іншого походження — Бахчисарай,складене з двох татарських слів: бахчі — «сад», сарай — «палац». У центрі містависочить палац, побудований у 1519 р., оспіваний О. С. Пушкіним.
Післяприєднання Криму до Росії в 1783 р. за півостровом закріпилося дві назви: Крим іТавріда (Таврія). Остання з'явилася як своєрідна данина моді XVIII ст. на історичну давнину у власнихназвах. Створена на цих землях губернія стала називатися Таврійською. Таврієюназивали також частину південних земель України, які ввійшли до складу цієїгубернії.
Таксамо даниною моді кінця XVIII ст. є назви міст Севастополь, Сімферополь, Мелітополь, Овідіополь.
У1783 р. на місці невеличкого татарського селища Ах-тіар («Біла скеля») в Кримубуло засновано фортецю і порт. У наступному році нове місто одержало від щойнотитулованого «князя Таврійського» Г. Потьомкіна назву Севастополь — відгрецьких слів севастос — «величний» і поліс—«місто». Легендарний Севастополь —місто-герой, яке вкрило себе славою у Вітчизняну війну,— виправдало своє гордеім'я «Величний». Назва Севастополь не була створена, а лише повторена: яксвідчить Птоломей, у Колхіді (Грузія) було вже колись місто з такою ж назвою —Севастополіс.
Сімферопользаснований у 1784 р. на місці татарського селища Акмечеть («Біла мечеть»), яке,в свою чергу, з'явилося на руїнах Неаполя Скіфського. Сучасна назва складаєтьсяз двох грецьких слів: сімферон — «збирати докупи, з'єднувати» і поліс —«місто», що разом означає «місто, яке єднає». Існує ще один переклад: сімферон —це ще й «вигода, користь», тому Сімферополь — це ще й «корисне місто».
Тодіж, у 1793 р., одержало назву й селище Овідіополь (Одеська обл.). Коли містудавали цю назву, вважали, що римський поет Публій Овідій Назон (43 р. до н. е.—17 р. н. е.) був засланий саме сюди (є відомості, що Овідій був засланий уселище Томи у 8 р. н. е.) і тут був похований. Пізніше виявилося, що на місціОвідіополя в давнину було місто Ніконіум, а з колишніх Томів виросла сучаснаКонстанца в Румунії. Таким чином, назва Овідіополь є свідченням історичноїнеточності; проте назва прижилася і стала своєрідним пам'ятником видатномупоетові на нашій землі.
Щостосується назви міста Мелітополь, то вона взагалі призначалася зовсім дляіншого міста: спочатку з'явилася думка побудувати в Криму ще одне місто. Цебуло в кінці XVIII ст., в час царювання Катерини II. Було придумано для цього міста йпишну грецьку назву: Мелітополь— «місто меду» (від грецьких слів меліта (род.відм. мелітос) —«мед» і поліс — «місто»). Проте місто з цією назвою так і небуло закладене. Тільки через півстоліття вирішили скористатися назвоюМелітополь, але вже не для кримського міста. У теперішній Запорізькій областібула слобода Новоолександрівка, названа так на честь О.В. Суворова, бо заселилиїї переважно колишні солдати Суворова. У 1841 р. слободу перетворили наповітове місто, якому й дали назву Мелітополь.
Цимже способом — складанням двох основ, з яких друга поль від грецького поліс,—утворено назви міст Нікополь, Ставрополь, Маріуполь, Тирасполь.
Протене завжди назва міста, яка закінчується на -поль, була утворена від грецького поліс.Так, наприклад, не лише назви Білопілля, Краснопілл я, Добропілля мають удругій частині «поле», цей корінь є і в назвах Бориспіль, Костопіль, хоч вони йсхожі на такі назви, як Ямпіль, Янушпіль, Томашпіль, Теофіполь (останніутворені від імен своїх колишніх власників у першій частині і -піль від поліс).Сюди ж можна віднести й назву міста Тернопіль. Уперше згадується місцевістьТернопілля у 1540 р. Ця назва, як вважають, означала тернове поле — там довголежав порослий тернами пустир. Є й інші пояснення: назва могла бути утворенавід слова ополе — «об'єднання кількох родів»; в основу назви могло бутипокладене прізвище Тарновський та ін.
Хочав назвах міст Херсон і Одеса немає слова поліс, все ж вони теж узяті з грецькоїмови.
МістоХерсон закладено у 1778 р. на території старого укріплення Олександр-Шанц.Потьомкін дав місту назву Херсон на згадку про стародавній Херсонес — грецькуколонію на заході Криму, поблизу нинішнього Севастополя.
Укінці XVIII ст. на місці старовинногослов'янського поселення Коцюбієво, яке свого часу татари і турки укріпили йназвали Хаджибей, з'явилося місто під назвою Одеса (назву місто одержало в 1795р.). Це назва стародавньої грецької колонії (по-грецькому вона звалася Одессос),що, як тоді вважали, була колись розташована саме на цьому місці. Пізнішевиявилося, що ця колонія була на території Болгарії — в районі міста Варна.
Свідченнямтого, скільки історичних подій може акумулюватися в одній назві, може послужитинайменування міста І з м а ї л. У IV—V століттях тут була грецькаколонія Антіофілас. У XIV ст. на цьому місці вже було слов'янське поселення Сміл, яке генуезькікупці називали Сініл. У XVI ст. Сміл захопили турки. Вони назвали місто турецьким словом, протемаксимально наближеним до сміл своїм звучанням,— ішмаел, що означає «почуй,боже». До наших часів назва міста дійшла у формі Ізмаїл. Дехто вважає, щомісто так назвали на честь турецького полководця Ізмаїл-бея. Чи так, чи так, авсе ж це «потурчена, побусурманена»— як співалося в старовинних історичнихпіснях — назва слов'янського міста Сміл.
Теперви розумієте, чому багато хто з учених-істориків, філологів, археологів,етнографів — виступає проти поспішливого і бездумного перейменування населенихпунктів. Ось що каже з цього приводу Л. Успенський: «Доки вона [стара назва]живе, крізь неї, як крізь фантастичний перископ часу, можна буває заглянутидалеко в минуле. Коли ж вона вмерла або, що ще сумніше, її знищили рукиневігласа — окуляр чарівної далекоглядної підзорної трубки розбито...»Загляньте в «перископ часу», подивіться крізь нього на назву вашого рідногоміста, селища, села,— і багато цікавого — а часом і несподіваного — розкриєтьсяперед вами.