Монголо-татарська навала на Русь та її наслідки

Монголо-татарськанавала на Русь та її наслідки

Зміст
Розділ 1. Створення монгольськоїімперії
1.1 Передумови створення
1.2 Військово-адміністративне управління
1.3 Завойовницькі походи
Розділ ІІ. Русь підмонголо-татарським пануванням
2.1 Становище Русі напередодніпоходів
2.1.1 Перша битва і поразка руських князівна річці Калці з монголо-татарами.
2.1.2 Оборона міст від ворожих нападів
2.1.3 Методи управління завойованимитериторіями
2.2 Створення Золотої Орди
2.2.1 Територія розміщення
2.2.2 Державний устрій Золотої Орди
2.2.3 Міста Золотої Орди
2.2.4 Побут і звичаї
Розділ 3. Визволення руських земельз-під влади Золотої Орди
3.1 Початок визвольної боротьби
3.2 Русь об’єднується
3.3 Куликовська битва та її значення
3.4 Остаточний розпад Золотої Орди
Висновки
Використана література
Додатки

Вступ
Золота Орда булаоднією з найбільших держав середньовіччя, володіння якої знаходилися в Європі іАзії. Монархи навіть віддалених держав прагнули зав’язати з нею дружнівідносини і всіма силами їх підтримувати.
Найпідприємливішікупці долали великі відстані, щоб потрапити в її столицю, яка була найбільшоюторговою базою між Сходом і Заходом. Великою силою цієї держави була армія,добре організована з високою дисципліною. За двадцять п’ять років арміямонголів підкорила більше царств і народів, ніж Римська імперія за чотиристоліття.
Монголи підкорилибагато держав, не обминувши і територій Руської землі. Лише героїчна боротьбаруського народу і інших народів – ось що зберегло європейську цивілізацію,зірвало безглузді плани завойовників про створення світової імперії.
Правдиві іневигадані розповіді про державу кочівників і їх великі завоювання, героїчнуборотьбу народів проти завойовників, цікавість до яких і сьогодні непослабилась.
В процесіпідготовки роботи ми поставили наступні завдання:
— розкритипринцип військово-адміністративного управління;
— охарактеризувати завойовницькі походи;
— дослідитистановище Русі напередодні походів;
— дати оцінкуоборонним вмінням русичів;
— охарактеризувати методи оборони міст;
— визначитипричини утворення Золотої Орди;
— розкритиперебіг битв;
— охарактеризувати визволення руських земель з-під влади Золотої Орди.
Дана темацікавила тим, що
-          сталидоступними нові переклади дослідження, серед яких Д.Уезерфорд;
-          останнінаукові праці російських істориків Хархалова В.В., Єгорова В.Л., українськихісториків Заремба С.З., Галенко О;
-          можливістюглибшого вивчення даної теми, поповненням моїх уявлень про звичаї, методиборотьби.
Ознайомлення зподіями дає можливість назвати наш народ сміливим, дружнім у боротьбі протипоневолювачів

Розділ 1.Створення монгольської імперії
 
1.1 Передумови створення
Монголи буликочівники різного походження, пращури яких здавна жили в степах чи переселилисьтуди із сибірських лісів і в ХІІ ст… почали формуватись як народ, що жив зскотарства, полювання і рибальства.
На території відБайкала і Амура на сході до верхів’їв Іртиша і Єнісею на заході, від ВеликоїКитайської стіни на півдні до Південного Сибіру на півночі (теперішня Монголія,південь Росії і північ Китаю) проживали племінні союзи, найважливішими з якихбули тайфніути, кераміти, наймани, меркіти і татари.
Утворення на ційоснові великої держави було справою рук майже виключно однієї людини, відомогояк Чингізхан. [10, с. 110]
Чингізхан (близько1155-1227) – монгольський імператор, народився в урочищі на березі ріки Онон.Його батько, вождь Єсучей, у цей час вів військову кампанію проти татарськоговатажка Темучина. Війна закінчилась перемогою Єсучея. Розгромивши ворога, вінповернувся додому і дізнався, що його дружина Оелун народила сина. Оглянувшидитину, Єсучей побачив на маленькій долоньці, стиснутій в кулак, цятки крові.Марновірний монгол пов’язав це зі своєю перемогою над татарським вождем іназвав дитину Темучином – на ім’я знатного татарського полоненого, вбитого начесть народження первінця. [1, с. 11]
В дев’ять роківвін був відправлений жити в плем’я нареченої. Через декілька років, коли батькаотруїли татари, він повернувся додому, але піддані Єсучея залишили сім’юзагинулого вождя, викрали його скот. Темучин жив у злигоднях, харчуючись зтого, що вполює збиральництва, що у скотарів-монголів вважалось принизливо.[10, с. 110]
Його мати Оелунне могла дивитися на те, як слабша влада її сина. Вона відправила тих, хто всеще залишився вірним йому, проти племен, що відділилися після смерті батька. Урезультаті приблизно половина васалів колись великої орди Єсучея все ж збереглавірність Темучину, змушуючи його однак постійно сумніватися в їхній надійності.Але навіть із такими ненадійними соратниками Темучину вдалося боротися протизмов і протистоянь відкритій ворожнечі сусідніх племен, особливо найманів,кераїтів і меркитів. З одним із цих племен Темучин вів війну, що практично неприпинялася до 1206 року, коли він зібрав досить сил, щоб оголосити себеверховним правителем усіх племен Монгольського степу.
Він скликавкурултай (з’їзд вождів) на берегах Онона, на якому був проголошений великимханом над усіма племенами з новим ім’ям Чингізхан (кит. Cheng-sze- „істинний володар”). У цей час у Чингізхана залишився лишеодин противник у Монгольських степах – найманський хан. Проти нього Чингізхан інатрапив на свої війська. В одному із боїв так уміло розгромив сили найманів,що Куглук, їхній ватажок, втік до Іртиша. Разом із ним втік його союзник,меркитський хан Тохта-беки.
1.2 Військово-адміністративнеуправління
Велика кількістьправителів, чи то царів, чи президентів, виростали в середині певних соціальнихструктур. І приходячи до влади вони їх реорганізовували, давали їм нове життя. ОднакЧингізхан починав створення своєї держави з усіма інституціями з нуля. Части зних він перейняв із колишніх звичаїв свого племені, а частину придумав сам. Щобйого імперія не нарушалась, йому необхідно було створити міцну організацію, івін почав з армії, яка привела його до влади – Чингізхан створив міцне військоі чітко підкорив його центральному командуванню. За Чингізхана прості пастухи ікочовики ставали воєначальниками над тисячами і десятками тисяч воїнів. Коженздоровий мужчина і віці від п’ятнадцяти до сімдесяти років був одночасно ісолдатом срокової служби. Він зробив те ж, що в той час, коли його обраливперше ханом племені, — він назначив своїх самих довірених прихильниківкерівниками монголів, а своїх давніх і перевірених друзів, таких як Бодрчу –керівниками туманів. Він нагороджував людей низького походження і призначав їхна високі державні посади за виявлену вірність і хоробрість в бою. Членам своєїсім’ї він довіряв менші підрозділи, у п’ять тисяч воїнів. Такі загони отрималайого мати, його молодший брат і двоє його молодших синів – Огедей і Талуй. Чагатаюдісталось вісім тисяч, а Двічі – дев’ять, так що навіть його старші сини неодержували повного тумена. Чингізхан призначив декілька своїх друзівнамісниками деяких своїх родичів, а саме – своєї матері, молодшого брата іЧагатая. Він пояснив необхідність таких намісників тим, що „Чагатай впертий іне дуже розумний. Він наказав радникам бути біля нього і вдень і вночі. [10, с.111]
Він об’єднавсвоїх воїнів в особливі відділення „арабіни”, які складалися з десяти чоловік ібули один для іншого як брати. В незалежності від їхнього статусу, вони малибитися разом як рідні брати.
Десять такихвідділів складали Ягун із ста чоловік, один з них вибирався керівником. І точноза таким зразком окремі сім’ї утворювали клан, десять таких взводів складалимінган. Десять мінганів утворювали „тумен” – армію, кількістю десять тисяччоловік. Керівника кожного тумену Чингізхан назначав особисто, оскільки він мавякості, які потрібні були для управління такої кількості людей.
Щоб зберегти мирсеред своїх рідних племен, він проголосив закон, який ліквідував традиційніприводи для міжплемінних воєн і ворогувань. Великий Закон Чингізханавідрізнявся від тих, які ми можемо знайти в історії. Він турботливо відроблявдавні звичаї степових кочовників і рішуче скасував ті з них, які заважали бфункціонуванню нового суспільства. Він дозволив людям жити за місцевимизаконами настільки, щоб вони не порушували Великий Закон, який був верховнимзаконодавством для всієї імперії. [17, с. 163]
Великий Закон нестановив собою єдиної системи законів, це скоріше всього був змінний кодексправил, який Чингізхан продовжував доробляти до кінця життя. Чингізхані законторкався лише найважливіших і найнебезпечніших аспектів існування суспільства вцілому. До тих пір, поки мужчини викрадали б жінок було б неможливо зупинитиворожість і війни між сім’ями. Тому новий закон Чингізхана забороняв викрадатисобі дружин, це стало очевидно, його реакцією на викрадення його дружини Борте.
Наслідки цьогозвичаю все ще мучили Чингізхана всередині його власної сім’ї, так як він не буввпевнений, хто був батьком першого сина Борте, і ця невпевненість принеслабагато горя, коли Чингізхан зістарився.
Чингізхан хотівзнищити всі витоки внутрішніх конфліктів серед своїх підданих. Знаючи всітруднощі і біду, які випадають на долю незаконнонароджених дітей, він оголосивсвоїх дітей законними, в незалежності від того, були вони народжені жінками чиналожницями. Оскільки торгівля жінками часто викликала суперечки і різноголоссясеред воїнів, він заборонив її.
Через ці причинивін наклав заборону на порушення подружньої вірності. Через ці причини вінзаборонив порушення подружньої вірності, яку монголи розуміли інакше, ніж іншінароди. Туда не входили сексуальні зв’язки між дружиною і близькими родичами їїчоловіка, а також зв’язки між чоловіком і служницями дружин інших мужчин клану.Згідно слову Чингізхана справи гери повинні вирішуватися в гері, а степу – встепі. Подружньою зрадою вважались тільки зв’язки між одруженими чоловіками іжінками із різних сімей. [13, с. 245]
Крадіжка худобизавжди вважалась гріхом, але все ж таки була дуже поширена серед степовихкочовиків і призводила до виникнення кровної ворожнечі і взаємних побоїв.Чингізхан оголосив, що крадіжка худоби буде каратися смертю.
Щоб дати усімрелігіям однакові права, Чингізхан позбавив релігійних діячів і їх майно відвиплати податків і всіх форм суспільних відробітків. [6, с. 56]
Чингізхан створивдекілька законів, які повинні були б уберегти країну від боротьби за титулхана. Згідно цих постанов хан завжди повинен був вибиратися курултаєм, „абудь-який член його сім’ї, який би претендував на цей титул без виборів повиненби бути вбитий.
Щоб кандидати нацю посаду не вбивали один одного, він наказав, щоб смертна кара членам йогороду могла виноситись тільки за рішенням курултаю, але не через рішеннябудь-кого із родичів.
Закону булипідвладні всі від самого бідного пастуха до самого хана. Таким чином Чингізханпроголосив принцип верховенства права. Підкоривши навіть верховного правителязакону, він досягнув того, чого не досягнула ні одна цивілізація до нього.
Він чіткопостановив, що Великий Закон торкається всіх, включаючи і правителів.
Його наслідникивідмінили це право через п’ятдесят років після його смерті.
Щоб укріпитивірність і згуртованість своєї держави, Чингізхан відновив давню традиціюнабору заручників. Він вимагав, щоб кожен із командирів мінганів і туманівприслав своїх синів і їх кращих друзів особисто до нього. Із них він організувавособистий мінган. Замість того, щоб погрожувати смертю заручників у випадкуневірності чиновника, Чингізхан використовував розумну стратегію. Він виховавіз своїх заручників хороших адміністраторів і керівників, тримав їх, щоб принеобхідності замінити ними підлеглого, що провинився. Це діяло дуже ефективно.
Чингізханрозділив цей елітний загін на денний і нічний дозір. Вони відповідали зацілодобову охорону хана і його лагеру.
Саме вониздійснювали контроль над хлопцями і дівчатами, які працювали в таборі, вониорганізували пастухів і їх стада, вони слідкували за переміщенням табору разомзі зброєю і державними регаліями – знаменами, піками і барабанами. Вониспостерігали за тим як готовили їжу, а також справедливо розділяли м’ясо ім’ясомолочні продукти між людьми.
Дозори допомагалиорганізовувати зібрання суду і взагалі підтримувати порядок. Оскільки вониконтролювали входи і виходи із ханських шатр, вони і складали основу імперськоїадміністрації. [17, 184-186]
Всі члениособистого загону Чингізхана мали звання старших братів за відношенням до іншихдев’яти теменів, і таким чином вони могли віддавати накази будь-якому з них. Навідміну від інших армій, де кожен солдат мав свій чин, в монгольському військучин давався всьому підрозділу. Рядовий воїн тумена (армія кількістю 10 тисяччоловік) Чингізхана був вище по чину керівника інших туманів. Так самовсередині туманів будь-який із загону командира мав вищий чин, ніж керівникінших дев’яти мінганів (десять зводів по 100 чоловік)
Щоб організуватишвидку передачу указів і повідомлень, Чингізхан створив особливу системугінців, яких називали „посланцями стріл”. Армія постачала самих гінців, а мирненаселення забезпечувало для них станції. Ця поштова служба рахувалась такою жважливою, як і армія, тому монголам було дозволено служити в ній на тих жеосновах, що й в військах. [10, с. 112]
Організація іманера пересування монгольської армії відрізнялась від всіх інших армій світуза двома принциповими пунктами.
По-перше,монгольське військо складалось тільки із кавалерії. Більшість всіх інших армійтрадиційних цивілізацій більше ніж на половину складалися з піхотинців.
По-друге,монгольські війська подорожували без фуражирів і обозів, якщо не рахувативеликого запасу коней, який вони завжди брали з собою. Під час походів вонидоїли тварин і забивали їх, щоби потім використати у їжу, також харчувались зполювання і грабування навколишніх сіл. Воїни також везли з собою полоскисушеного м’яса, сиру, які вони могли жувати під час їзди, а коли в них булосвіже м’ясо, але не було часу його приготувати, вони клали його під сідло, дем’ясо швидко розм’ягчувалось і ставало їстівне.
Традиційно арміяпересувалась витягнувшись в одну довгу колону, за якою йшли обози. Монголирозтягувались на велику відстань, щоб забезпечити для коней краще пасовище ідати солдатам максимальний шанс загнати будь-які дикі звірі. Чингізхан їхав вцентрі, а по боках його захищали армії Лівої і Правої руки. Менші загонистановили авангард і ар’єргард армії. Ар’єргард також охороняв запасних конейвсього війська. Десятирічна організація армії Чингізхана зробила її дужеглибокою і мобільною. Кожен тумен був влаштований так як і загін самого хана.Командир десяти тисяч їхав в центрі. Захищений зі сходу і заходу іншимимінчанами, із яких у випадку необхідності також утворювався ар’єргард іавангард. Замість того, щоб утворити ієрархію воєнних підрозділів, Чингізханорганізував своїх людей концентричними кругами.
Хоча монголичасто змінювали положення своїх таборів, центральний табір підрозділу завждирозкладали завжди одним і тим самим зразком так, що солдати, які недавноприїхали завжди знали, що і де знаходиться, і куда їм йти. Кожен мінган віз зсобою особистий лікарський загін, укомплектований, як правило, китайськимилікарями. Всі шатра розташовувались в спеціально влаштованому порядку згідно зсвоєї назви і цілі і навіть всередині палаток всі речі розташовувались поодному шаблону. В кінці дня, після переходу бою чи полювання підрозділи ставалина відпочинок розставляючи шатри офіцерів в центрі табора оточуючи їх палаткамиохорони і других солдат. Вночі коней завжди тримали на поготові, а по краяхтабору виставлялись дозорні.
На відміну відчіткої структури і організації центрального табору, більшість простих воїніврозділялись на свої менші загони і вільно розташовувались по окрузі. В сутінкахвони розпалювали невеликі вогнища, намагаючись зробити це тоді, коли ще доситьсвітло, щоб вогонь було видно на великій відстані, але досить темно, щоб дим небуло видно здалеку. На вогні вони поспішно готували їжу. Після їди вони незасиджувались і не спали біля вогню, вони розділялись на ще менші групи потри-п’ять чоловік, які спали в потайних заглибленнях в землі. На світанку наступногодня вони встановляли свої порядки і продовжували рух у звичайному режимі. [17,с. 149-150]
Завжди воїніввчили вмирати за своїх володарів, але Чингізхан ніколи не просив своїх солдатвмирати за нього.
Ведучи війну вінзавжди намагався зберегти якомога більше монгольських життів. На відміну відінших воєначальників і імператорів історії, котрі з легкістю відправляли насмерть сотні і тисячі людей, Чингізхан ніколи не жертвував добровільно ні одниміз своїх воїнів. Найважливіше правило, яке він створив для своєї армії,стосувалося втрати солдат. На полі бою і в мирній гері воїну заборонялосьговорити про смерть, рани і поразки. Одна тільки думка про це могла привернутитакий поганий результат. Навіть згадування імен загиблих воїнів рахувалисьзначною забороною. Кожен монгольський солдат повинен вести життя вона, якийвірить, що він безсмертний. Коли монгол опинявся в безвихідній ситуації, йомуналежало подивитись вверх і своїми останніми словами призвати собі на допомогуВічно Синє Небо. Під час війни в степі кочівники залишали трупів на милістьдиких звірів і природи.
Монгольський методведення війн став важливим із традиційної степової системи ведення боїв, якарозвивалась в Монголії більш ніж тисячу років. Їх успіх пояснювався великоюдисципліною, згуртованістю і вірністю своєму ханові.
1.3 Завойовницькі походи
Перші перемогиЧингізхана були над тими, хто був сильніший за нього. Він підкорив собі племенамонгольського степу. Переходячи з одного завоювання до іншого, борючись зразуна кількох фронтах, монгольська армія зробила війну явищем континентальногохарактеру. Неперервно воюючи, Чингізхан включав в свою імперію все нові країни.[17, с. 12]
Чингізхан задумаввторгнення в імперію китайських татар (киданів), що раніше відвоювали ПівнічнийКитай у династії китайських імператорів Сун, давніх ворогів кочівників, і створилисвою державу. Першим його кроком стало підкорення західної частини державитангутів Сі-Ся.
Після перемогинад армією китайських татар, якою керував син правителя, він захопив фортецю іпохід у Великій Китайській стіні.
Закріпивши своєстановще вздовж Великої Китайської стіни, восени 1213 року Темучин посилає триармії в різні кінці Китайської імперії. Одна з них під командуванням трьохсинів Чингізхана – Джучі, Чагатая і Учедея, — відправилася на південь. Інша підпроводом братів і полководців Темучина, рушила на схід до моря. Сам Чингізхані його син тупі на чолі основних сил виступили на південно-східному напрямі.Перша армія просунулась до самого Хонана і, захопивши двадцять вісім міст,приєдналася до Чингізхана на Великій китайській дорозі. Арія під командуваннямбратів і полководців Темучина захопила провінцію Ляо-си, а сам Чингізханзакінчив свій тріумфальний похід лише після того, як досяг морського скелястогомису в провінції Шаньдунь. Але чи то побоюючись міжусобиць, чи то з різнихпричин він вирішив навесні 1214 року повернутися в Монголію. Але перед тимвідправив наступне послання-ультиматум китайському імператору: „Усі вашіволодіння в Шаньдуні та інших провінціях до півночі від Жовтої ріки теперналежать мені. Єдиний виняток – ваша столиця Йєнпін (сучасний Пекін). З волінебес ви тепер так само слабкі, як я сильний. Однак я хочу залишити завойованіземлі, але щоб умилостивити моїх воїнів, налаштованих украй вороже, вам требаобдарувати їх коштовними подарунками.
Китайськийімператор з радістю прийняв ці умови своєї безпеки. Укладаючи настільки бажанийдля нього мир, він подарував Чингізхану дочку покійного імператора, іншихпринцес імператорського дому, п’ятсот юнаків і дівчат і три тисячі коней.
Однак не встигвождь монголів перейти за Велику Китайську стіну, як китайський імператорперевів свій двір подалі, у Кайфи. Цей крок був сприятливий Темучином як проявворожості, і він знову ввів війська в імперію, віднині приречену на загибель.Війна відновилася. Поки Чингізхан завойовував усе нові міста і провінції Китаю.
Після цьогоТемучин кинувся до меж Хороша. Він не мав наміру переходити кордон і відправивдо шаха Мухамеда послів із подарунками і таким посланням: „Вітаю тебе! Я знаю,яка велика твоя влада і яка велика твоя імперія. Я ставлюся до тебе як до улюбленогосина. Однак ти маєш знати, що я захопив Китай і всі території тюркських народівна півдні від нього. Ти знаєш, що моя країна – батьківщина воїнів, земля багатародовищами срібла і мені немає потреби захоплювати інші землі. Наші інтересиспільні і полягають у тім, щоб підтримувати добросусідські торговельні відносиниміж нашими підданими”.
Це миролюбнепослання було добре прийняте шахом. І, цілком імовірно, монгольські арміїніколи б не з’явилися в Європі, якби не одна подія. Незабаром після того, якпосольство Чингізхана повернулося з Хороша, він послав своїх перших купців уТрансоксіану. Але вони були схоплені й убиті, звинувачені у шпигунствіІнельюком Гаїр-Ханом, правителем Отрара. У гніві Темучин зажадав видачіправителя, що порушив договір. Однак замість того, щоб виконати вимогу, Мухаммед зітнув голову одному з послів монгольського володаря, а інших відпустив,відрізавши їм бороди. Така образа робила війну неминучою, і навесні 1219 рокуЧингізхан виступив з Каракорума. Почата ним кампанія мала далекосяжні цілі й зперших днів призвела до найнесподіваніших наслідків. [Резерфорд, 194-196]
Із самого початкуармія завойовника поділялася на дві частини: однією командував другий синЧингізхана, Чагатай, що направив свій удар проти захисників Хорезмської імперіїна півночі; другу очолив старший син Джучі.
Його основноюметою було завоювання Сигнала і Дженда. Проти воїнів Джучі Мухам мед виславармію в чотириста тисяч чоловік. Але величезна армія потерпіла поразку.
У цей час третяармія Чингізхана оточила і взяла штурмом Ходжент, теж розташований на Яксарті.Четверта армія, очолювана самим правителем монголів і його молодшим сином Тупізахопила Бухару. Місто було розграбоване, а жителі були піддані найбільшимнасильствам або рятували і спалили вщент. [17, с. 356-360]
Залишивши Бухарув руїнах, Чингізхан, долиною Согдгани вирушив до Самарканда. Зрадники відкрилийому ворота, без бою здали місто. Те ж саме сталося й у місті Балте. Але ні втому, ні в іншому разі добровільна здача не врятувала жителів від насильства іграбунку. Джине і Субедит-багатур переслідували Мухаммеда, що заховався вНішапурі. Програвши війну і не маючи підтримки Мухаммед біг до Каспійськогоморя, де й помер від нападу пневмонії у прибережному сільці Астара, передавшивладу своєму сину Джелал-ад-Діну. Тим часом Тулі разом зі своїм військомвступив у провінцію Хоросан і взяв штурмом Нессу, після чого з’явився передкріпосними стінами Мерва. Скориставшись зрадою жителів міста монголи захопилийого і з властивою їм жорстокістю розграбували і спалили місто. З Мерва Тулівідправився в Нішапур, де його зустрів надзвичайно завзятий опір. Чотири дніжителі запекло боролися на стінах на стінах і вулицях міста, але сили булинерівні.
Місто було взяте,і, за винятком чотирьохсот ремісників, залишених у живих і відправлених уМонголію, усі інші чоловіки, жінки і діти були по-звірячому вбиті. Герат уникдолі Мерва і Нішапура, відкривши свої ворота монголам. На цьому етапі свогопросування по містах Азії Тулі отримав наказ від батька приєднатися до йогоармії в Бадахтані. [1, с.3-4]
Пізніше Чингізханвідновив переслідування Джелал-ад-Діна. Діждавшись підкріплення, проводирмонголів наздогнав Джелал-ад-Діна, що зі своїми туркми укріпився на березірічки Інд. Хоча війська Чингізхана сильно переважали армію сина Мухаммеда зачисельністю, турки фактично захищалися. Тільки коли монголи розгромили їх навщент, знищивши майже усіх ті, що залишилися в живих, у сум’ятті кинулисятікати. Джелал-ад-Дін, бачачи, що битву програно, підхопився на коня, погнавйого до ріки недалеко від пол. битви і кинувся в воду. [14, с. 135]
В цей час Джине іСубедей-багатур зі своїми загонами пройшли через Азербайджан і навесні 1222року вторглись у Грузію. Тут вони розбили об’єднані сили лезгинів, черкесів ікинчалів уздовж Дону. Монголи розгромили і половців, що бігли на Русь. Руськікнязі були стривожені появою загадкового ворога. Однак Мстиславові, князюГалицькому вдалося умовити їх, зібрати на березі Дніпра об’єднану армію. Тутвін зустрів посланців з монгольського табору. Навіть не вислухавши їх, Мстиславстратив посланців. Монголи відповіли на цю подію такими словами: „Ви хотіливійни, ви її матимете. Ми не заподіяли вам осі ніякої шкоди. Бог справедливий івін розсудить нас”. У першій же битві біля ріки Калки слов’яни були вщентрозбиті, залишки руської армії тікали від переможців, а ті, спустошившиВалько-Камську Болгарію, задоволені здобиччю повернулися до річці Ахтуб у СереднюАзію, де й з’єдналися з основною армією монголів.
Монгольськівійська, що залишилися в Китаї, супроводжував такий самий успіх, що й армії уЗахідній Азії. Монгольська імперія була розрушена за рахунок кількох новихзавойованих провінцій, що лежали на північ від Жовтої ріки, за виняткомодного-двох міст. Після смерті імператора Сюїнь-Цзуна 1223 р. ПівнічнаКитайська імперія практично припинила своє існування і кордони Монгольськоїімперії майже збіглися з кордонами Центрального і Південного Китаю, у якомуправила імператорська династія Сун.
Повернувшись ізЦентральної Азії, Чингізхан іще раз ровів свою армію по Західному Китаю. Підчас цієї кампанії астрологи повідомили вождю монголів, що п’ять планет йогогороскопа зійшлися в несприятливій фазі. Забобонний монгол повірив, що йомузагрожує небезпека. Охоплений поганим передчуттям, грізний завойовник відправисядодому, але в дорозі занедужав і незабаром помер. (1227 р.) У заповітіЧингізхан призначив своїм спадкоємцем третього сина Угедея, але поки він небуде проголошений Великим ханом (імператором) смерть великого правителя малазберігатися в таємниці. Похоронна процесія рушила зі стану Великої Орди напівніч, до ріки Керумн. Заповіт монгольського володаря виконували з такоюстаранністю, що людей, які траплялися на шляху процесії, убивали. Був похованийу долині Керумна. [1, с. 6-9]
Так закінчивсяшлях одного з найбільших завойовників, що будь-коли жили на землі. Народившисьу маленькому монгольському племені, він, син рядового вождя, домігся того, щойого армія переможно пройшли від кордонів Китаю до берегів Дніпра.
Ніхто в Китаї нечув про Європу і ні одна людина в Європі не чула про Китай. І, наскільки намвідомо, ніхто не подорожував із Європи в Китай. До моменту його смерті в 1227р. він з’єднав їх дипломатичними торговими вузами, які залишаються і посьогодні.
За двадцять п’ятьроків армія монголів підкорила більше царств і народів, ніж Римська імперія зачотири століття.
Чингізхан зісвоїми синами і внуками підкорили собі найгустонаселеніші країни тринадцятогостоліття. За всіма параметрами площа завойованих територій чи число підкоренихцарств, Чингізхан більш ніж в два рази перебільшує будь-якого завойовника вісторії. В період розквіту його імперія досягла біля 11-12 мільйонів квадратнихмиль (територія рівна за площею всьому Африканському континентові і значнобільше всієї Північної Америки, включаючи США, Канаду, Центральну Америку іКарибські острови. Вона простягнулась від засніженої Сибірської тундри догарячих рівнин Індії, від рисових плантацій В’єтнама до пшеничних полівУгорщини і від Кореї до Балкан Завоювання Чингізхана зворушують уяву ідосягають до меж неосяжного.
Хоча створена нимімперія зрештою розпалася через невміле правління наступних монгольськихволодарів, так і внаслідок об’єктивних історичних закономірностей, воназалишила численні свідчення своїх перемог над іншими народами.

Розділ ІІ.Русь під монголо-татарським пануванням
 
2.1 СтановищеРусі напередодні походів
Київська держава,подібно до інших ранньо-середньовічних держав існувала недовгий час. Протягомдвох століть (за життя Володимира до 1015 року) відокремилося Полоцькекнязівство і в середині ХІІ ст… відійшли під проводом своїх династій. Останніземлі, що входили як складові частини України Руси. З величезної державиВолодимира та рослава залишилася тільки Київщина з її пригородами. Деякий час існував титул Великого князя, алевін щораз більше перетворювався на номінальний; фактичної влади Великий князьне мав.
Причин занепадуКиївської Руси було багато. Перша з них – надто великі розміри держави: вонабула найбільшою в Європі і до складу її входили не лише українці але й цілийконгломерат народів, об’єднаних владою спільної династії та Церкви. Осередкомвлади був Київ. Колосальні простори мало залюднених земель утворювали і такслабу комунікацію. Поки на чолі держави стояв могутній князь, як Володимир чиЯрослав, які тримали в покорі своїх синів, державне правління було більш-меншдобре зорганізоване. Але якщо князі корилися батьковій волі, то волі старшогобрата, дядька, а іноді племінника вони супротивилися. [12, с. 179-180].
Дуже показовоюбула спроба в кінці ХІ ст… встановити колегіальність рішень, скріплениххресними цілуваннями на з’їздах князів, снемах. Але, вже перший Любецький з’їзд1097 року не дав позитивних наслідків. У середині ХІІ ст. снеми припинились, неставши постійною інституцією федеративної держави. [2, с. 211-212]
Одночасно зпослабленням влади князя, знов збирали голос віча, орган переважно боярства таміського купецтва, патриціяту. Бували випадки, коли віче скликав князь, бувалозбиралося воно само. Віче втручалось у всі справи, ламало спадкові права князя,обирало любих йому осіб, відчиняли їм міські брами і „показувало путь” нелюбим.
Третьоюґрунтовною причиною занепаду Київської держави було роздрібнення її. Почалосявоно виділенням Полоцького князівства в рід Ізяслава, поділом держави Володимираміж Ярославом і Мстиславом. За цим пішов розподіл держави Ярослава між синами.Після всього того спостерігалось два процеси: намагання Великого князяКиївського об’єднати всі землі під своєю владою і прагнення окремих земельвідділитися і створити власні держави своїми династіями.
ПослабленняКиївської держави, природно, викликало її зубожіння: припинилися данини, що їходержувала вона з різних частин, військо, яке держава могла виставити, залежаловже від тих князівств, на які вона розпалася.
Водночас ізпослабленням держави загострювалися міжусобні війни князів за великокнязівськійстіл і між окремими князівствами – за Київ та інші міста. Трагедією міжусобицьбуло ще й те, що князі часто закликали собі на допомогу половців. [12, с.180-181]
Половці вженікому не давали переходу, грабували і забирали в неволю, що тільки могли. Аосмілені княжими уособицями далі почали й самі набігати на українські землі,особливо на Київщину та Переяславщину. [2, с. 109]
Протягом двохстоліть Київська держава розпалася на 15 окремих земель, які заперечували праваКиєва на загальний провід. І одні краще, інші гірше організовували своє власнежиття, як суверенні держави.
Процес розпадувеликої держави був властивий не тільки Україні. Монархія Карла Великогоподілилася на три частини – Італію, Францію, Німеччину, а ці частини ділилисяна менші. Європейські держави вийшли з того поділу обновленими, відродженимиале цього не сталося з Київською державою, бо якраз в часи її найбільшогоослаблення на неї чатував новий ворог – монгольські орди, що дістали у насназву татар. Ці орди довершили занепад Київської держави, на тлі якоїпіднімалося Галицько-Волинське князівство, що продовжило на сто років існуванняУкраїнської держави з новим політичним осередком на заході, об’єднало всюПравобережну Україну і зберегло її історичні традиції.
2.1.1 Першабитва і поразка руських князів на річці Калці з монголо-татарами.
Середньо-азійськістепи, що досить вже нашкодили нашому життю й культурі, викидаючи в наші степираз у раз все нові лихі орди кочові, на місце тих, що вже ослабли в боротьбі знашим народом і стратили свою дикість в пожиттю з ним, — викинули ще раз хижу ідику орду на шкоду і погибель українського життя. Це були монголо-татари, що в1230 рр. рушили на Україну. [2, с. 117]
Найкращівоєначальники Чингізхана, Дубе і Субутай, перейшли південне узбережжяКаспійського моря, північну Персію, південний Кавказ, розбили грузинськевійсько і з’явилися в степах північного Кавказу. Тут зустріли їх сили половців,ясів, кочосів та інших кавказьких народів. На Подонні в 1222 році монголирозбили половців, причому кількох ханів було забито, а старий Котян – тестьМстислава Галицького з рештками половців відступив до Дніпра. Котян звернувсядо Мстислава Галицького та до інших українських князів, прохаючи допомоги. УКиєві відбувся з’їзд князів, на якому вирішено допомогти половцям. [12, с.113-184] Тоді бо Мстислав Романович був князем у Києві, а МстиславСвятославович у Ковельську і в Чернігові, а Мстислав Мстиславович Удамей уГаличі – це були старійшини в Руській землі. А Юрія (Всеволодовича) князясуздальського не було Ще були князі молоді Данило Романович, МихайлоВсеволодович, Всеволод Мстиславович, київський Тоді князь половецькийохрестився Бастий. [9, с. 393]
Всього зійшлосяна рать двадцять три князя. Думали довго, але договоритися не могли. МстиславУдамей наполягав, що потрібно нападати на татарський табір під Маріуполем. Цяідея багатьом подобалась. Однак князі не могли ніяк вибрати одного воєводу длявсіх полків. Тим часом із степу прибіг один із гінців. Він розповів, щонезнайомі татари густо рухаються до Дніпра. Це пришвидшило рішення іти протитатар, направляючись через Дніпро біля острова Хортиця.
Князі зійшлися втакій думці: кожен князь іде сам по собі своєю ротою, ніхто другому нехай шляхуне перебиває. Хто перший захопить татарський табір, той по-чесному повиненподілитися з іншими князями. Після цього всі поцілували хрест. Коли князівстали, князь Василько був дуже задуманий і заклопотаний. Він казав, що не тактреба воювати. Не багатства татарського треба шукати, а розбити ворогів вщент.А йти врозбрат, коли кожен відвертає лице від іншого – це своєю волею накликатина себе біду. Князь Мстислав Удамей мав великий військовий досвід – він всежиття провів в ратних справах, борючись за кого завгодно лиш би була вигода.Він не зрадів покинутому татарами табору на берегах р. Калки. Хоча Мстислав давприказ підрозділу готовитися до бою і надіти кольчуги.
На розвідку князьвислав свого юного зятя Данила Романовича з полками. Дуже швидко від Данилаприскакав гонець з звісткою, що татари дуже близько. [12, с. 263, 287, 281]
Мстислав жеРоманович і Мстислав Святославович сиділи в стані, бо нічого не знали. МстиславМстиславович їм нічого не казав через зависть, бо велика негода була між ними.Коли зійшлися війська між собою, Данило виїхав вперед і був поранений в груди,але через молодість (18 р.), відвагу і мужність не чув ран, кріпко боровся,побиваючи татар. Татари утікали. Данило побив їх своїм військом, але інші полкизітнулися з ним, і бачачи, що все сильніше налягають вороги, почав тікати, ілише тоді побачив рану. [9, с. 394].
Одна частинататарських військ взяла в облогу табір князя Київського Мстислава Романовича.Він не тримав зв’язку з іншими підрозділами. Бажаючи слави хотів один, безчужої допомоги знищити татар. В полудень цього дня київляни стали табором наберезі Калки. Вони як зазвичай поставили кругом вози, і коли біля нихпромчалась лавина половців воїнів. Одинадцять князів, які були в Київськомувійську поклялись битися до останнього подиху. Київляни тісно скріпили вози,відгородившись червоними щитами і залягли під колесами. Вони уражали татарстрілами, відбиваючись мечами і сокирами.
В битві на р.Калці і довгім Залозному шляху загинуло багато руських богатирів.
Так по винінедалекоглядних, заздрісних і ворожих між собою князів не бажаючих з’єднатисвої сили в єдине, Залозний шлях став шляхом загибелі найвідважніших руськихвоїнів.
На березі Калки,на високому кургані, Субудай-багатур скликав своїх тисячницьких і сотницьких наторжеств енну молитву богу війни Сульде. Татари принесли дошки, відірвані відруських возів і розставили їх на зв’язаних князів. Триста татарськихвоєначальників посідали на ці дошки. Піднімавши чаші з кумисом, вони возхвалялигрізного Бога війни Сульде. Відмовившись від грошей за викуп найзначнішихруських князів, татари жертвували Богу Сульде цих полонених, які насмілилисьпіти в бій з військами „посланого небом” Чингізхана. [17, с. 286-287] Післяцього татарське військо вернулося назад і попустошивши Поволжя пройшло степамидо Туркестану.
На Україні забулипро татар і думати, а тим часом завоювання Чорноморя по цім поході у татарстало рішеною справою і її тільки відклали до слушного часу.
2.1.2 Оборона міст від ворожихнападів
Загарбання руськихземель почалося за часів Батия (Бату, інакше Саїнхана) – онука і наступникаЧингізхана. Поставивши своєю метою оволодіти Руссю, Батий не приховував своїхцілей щодо Східної Європи. [11, 12]
Батий 1236 р. звеличезним військом вступив на земля волзьких бумар, спустошив мордовські табуртаські землі. Зимою 1237 р. монголо-татари почали воювати за рязанськіземлі.
Наступного року –спустошена Москва. Москву було взято за п’ять днів. Незабаром впав післявосьмиденної облоги Володимир – столиця Північно-Східної Русі. [6, с. 16]
Навесні 1238 р.завойовники вирушили в напрямку Новгорода, але не дійшовши за 100 верств доНовгорода повернули на південь. Пройшовши по окраїнах смоленської землі іЧернігівського князівства Батий підійшов до м. Козельська, яке тримав в облозідва місяці, але взяти не зміг. Тільки отримавши підмогу з Волги, загарбникизахопили місто.
Наступного, 1239р. почалася навала монголо-татар на Південно-Західну Русь. З березня вонизахопили Переяслав (південний), потім Глухів. Довго оборонявся стародавнійЧернігів і тільки після того як місто підпалили і людей вибили, завойовники вжовтні увійшли в місто.
Наприкінці рокумонголо-татари вторглися в Крим. Восени 1240 р. Батий з величезними силами,прорвавши лінію валів-укріплень на р. Рось підступив до Києва. На чолі полчищзагарбників були крім Батия відомі монгольські полководці: Бурун дай, Субедей,Гурюк, Менгу. [5, с. 24-25] Літописець повідомляє що „обступила сила татарськаКиїв і в облозі город був. І вся земля була сповнена Руськая ворогами. Іпоставив Батий пороки під город і били вони день і ніч”. [9, с. 379].
Мужньо боролисякияни на чолі із хоробрим галицьким воєводою Дмитром. Останнім оплотом булаДесятинна церква, за кам’яними стінами якої загинуло багато захисників міста.Сама ж церква, переповнена людьми обвалилася від ударів стінопробивних знарядь.6 грудня (за іншими джерелами (9 листопада) 1240 р. Київ було взято, а всілюди, від малого до великого вбиті мечем.
Монголо-татаризруйнували також Вишгород, Білгород, обманом здобули Колодяжин, захопилиКам’янець Ізяслав, стольні міста Володимир, Галич, Галицько-Волинськогокнязівства і інші міста. Орди Батия вийшли на західні рубежі Русі. Проте деякіукріплені міста Південно-Західної Русі, зокрема, Кременець, Данилов,монголо-татари так і не змогли захопити.
Успіх загарбниківпояснюється насамперед відсутністю єдності руських князів в умовах феодальної роздробленості,а також тим, що ворог мав переважаючі сили, використовував при облозіпристосування для ламання фортечних стін, метання каміння, перекидання черезфортечні стіни посудин із нафтою, що призводило до пожеж. Останнє частовикликало паніку серед захисників міст-фортець. Основним озброєнняммонголо-татарів були лук, стріли і сокири. Для перетягування стінобитнихзнарядь використовувались канати. Важливим видом озброєння були списи, часто згачком для стягування вершника з коня.
1241 р. полчищамонголо-татар вторглися в Польщу, Чехію, Моравію, Волощину, Трансільванію. 1242р. – в Хорватію і Дамнацію. Прорвавшись через так звану „Руську браму” вКарпатах і подолавши при цьому мужній опір карпатських русинів і угрів,монголо-татари, на чолі з Батиєм вдерлися в Угорщину, Словаччину, яка тоді булапід владою Угорщини.
11 квітня 1241 р.у гирлі притоки Тиси-Слакої були розбиті монголо-татарами угорські війська начолі з королем Белою ІУ.
В Європі в такийвідповідальний історичний час не було єдності між державами для організаціїспільної боротьби з грізним ворогом. Жодна європейська країна в тому числі іпапська Курія, на яку покладали надії народи, що сповідали католицьку віру, невживала ніяких реальних заходів для організації відсічі.
Героїчний опірнародних мас зберіг від ворога польське місто Вроцлав, словацькі Братіславу,Комарно, моравські Брно, Оломоуц, Хорватські Опит, Трнаву та інш. Цепояснюється ще й тим, що в Центральній Європі монголо-татари не використовуваливажкі пристосування для облоги міст, залишені на Русі.
Кочовики, силияких на той час вже були підірвані боротьбою з Руссю, яка не скорилася ізагрожувала їм з тим, не могли подолати опір європейських народів. Зазнавшиудару під Оломоуцем та іншими містами, монголо-татари незабаром повернули відберегів Адріатики через Болгарію, Русь і відійшли на схід. [5, с. 26-27]
Героїчна боротьбаруського народу ослабивши наступальний порив завойовників, не тільки збереглавід розгрому європейську цивілізацію. Великий опір, який зустрів Батий на Русі,мало велике значення для неї самої. Русь зберегла свою організацію, управління,культуру, віру. На території руських князівств фактично не було ординськоїадміністрації. В історичній перспективі це дало змогу для самостійного розвиткукраїни і для боротьби проти влади завойовників.
Однак залежністьвід завойовників руські князі змушені були визнати – спустошена Русь ще немогла надіятись на свої сили дати відсіч новим нападам. В 1243 р. Батийповернувшись із західного походу на Волгу і заснувавши велику державу – ЗолотуОрду, визвав до себе великого володимирського князя Ярослава Всеволодовича. Ізрук хана Ярослав Всеволодович прийняв ярлик на велике княжіння. Батий призначивйого найстаршим над усіма руськими князями. Ярослав повернувся в свої землі звеликою честю. Це був акт формального визнання залежності від Золотої Орди.Однак до фактичного встановлення іга ще було далеко. [6, с. 16-17]
Спустошені містаі села, витоптані квітучі ниви і сади, численні людські жертви – такий слідзалишила „Батиєва рать”. Від багатьох поселень на Русі збереглися тільки назвив літописах. Монгольська навала тяжко позначилася на сільському господарстві,ремеслі і торгівлі. Чимало народів внаслідок встановлення золотоординського ігавтратили свої історичні назви, зокрема половці, хазари, волзькі болгари, які зчасом стали складовою частиною татарського, казахського, башкирського,чуваського та інших народів.
Так, небагаточисленні монголо-татари засвоїли мову завойованого населення Половецького степу(Приазов’я) – половців, змішалися і поріднилися з кіпчаками, і земля отрималаверх над природніми і расовими якостями татар і всі вони стали ніби кіпчаки.Монголо-татари встановили режим систематичного терору, причому грабежі,розорення і масові вбивства стали їх постійним заняттям.
2.1.3 Методи управліннязавойованими територіями
Золота Орда немала сили окупувати Русь повністю і поставити її у васальну залежність. Руссюбезпосередньо управляли місцеві князі, більшість яких були перетворені увасалів золотоординського хана. Щоб зміцнити їх залежність, золотоординськіхани намагалися розпалювати феодальні уособиці, підбурювали одного князя протиіншого. У цій політиці вони не гребували ні підкупом, ні обманом, ні вбивством.Так, у 1246 р. за наказом Батия був убитий чернігівський князь МихайлоВсеволодович, в особі якого Батий вбачав небезпечного для Золотої Ордиполітичного діяча.
Незабаром від рукворога загинув чернігівський князь – Андрій Мстиславич.
30 вересня цьогож року в далекому Кара-Корумі було отруєно видатного руського діяча того часуВладимирського князя Ярослава Всеволодовича та ін.
Однак Золота Ордане змогла придушити прагнення Русі по політичної незалежності. З самого початкузолотоординського іга народ не припиняв боротьби проти поневолювачів. Першийудар золотоординському пануванню завдала хвиля народних повстань. У лісах,степах, плавнях базувалися загони воїнів, які систематично давали відсіч загарбникам.
Велику роль уконсолідації антиординських сил зіграла і політика видатних полководців ідипломатів Русі. Зокрема, Галицько-волинський князь Данило Романович. [3, с.30].
В 1245 р. ханМогучій прислав посла до Данила, щоб віддав Галич якомусь іншому князеві, щовипросив собі грамоту у хана на галицьке князювання. Данило побачив, що як вінне поклониться ханові, не признає зверхньої власті його над собою, то Ордазнайде на нього якогось претендента і не дасть йому спокою. З стидом і жалеммусів їхати в Орду і, поклонитися ханові. Хан прийняв його з честю, але давйому почути свою власть. Данило одержав від хана підтвердження своїх прав насвої землі, але, за те мусив признати себе татарським холопом, підручником. Хочгірко і соромно було Данилові кланятися татаринові, але ця подорож зміцнилайого становище і ніхто з сусідів не наважувався нападати на Данила. ОднакДанило не мирився з підданством татарам і чекав тільки хвилини, щоб скинутийого з себе та вирвати з татарським рук Київщину. [2, с. 124]
Ще у 50-х р.р.ХІІІ ст. Данило намагався створити для боротьби проти Золотої Орди обороннийсоюз, до якого приєднався князь володимиро-суздальський Андрій Ярославич, князьтверський і переяславський Ярослав Ярославович та ін. До цього союз мав намірзалучити польську курію. Так, сподіваючись за допомогою папи створитиєвропейську анти ординську коаліцію, Данило Галицький прийняв від рук папикорону і в м. Дороги чинні навіть коронувався. Але папська курія не справдиланадій Данила. 1245 р. на церковному соборі в Ліоні обговорювались питання провстановлення зв’язків з ординцями. Тоді ж папа Інокентій ІУ відправив місію вОрду на чолі з Плано Карпіні. Завданням місії було схилить як руських князів,так і правителів орди до католицизму. Папський двір намагався використатимонголо-татар для поширення на руських землях католицизму. 1253 р. новепосольство в Орду було послано на чолі з Гільомом, де Рубруком. Але руськадипломатія в особі передусім Данила Галицького і Олександра Невського зуміланейтралізувати підступи папської курії і зберегти економічні та політичніпозиції руського духовенства. [11, с. 52]
Народні рухи, атакож політика деяких руських князів, змусили Золоту Орду залишили непорушнимиполітичний і церковний уклад (1261 р. в Сараї було навіть створено спеціальнуруську Єпіскопію) Русі. Золото ординцям залишалося пристосовувати місцевіпорядки до цілей, які переслідувала їх політика. З метою придушення народнихвиступів і посилення експлуатації у деяких землях Русі було створеновійськово-політичну організацію баскаків. Особливі військові загони відповіднодо їх чисельності, очолювалися десятниками, сотниками, тисячниками і темниками.Вони формувалися не лише з золото ординців, а частково з місцевого населення.Загони були в розпорядженні баскаків (намісників) – у Моноголії їх називали„таньмачі”. Баскакські загони діяли переважно у Північно-Східній Русі, зокремав Мурманській, Рязанській і Суздальській землях, а також на територіїСмоленського, тверського, Ростовського, Курського, Володимирського князівства.Дещо пізніше виникли баскакські загони і у деяких районах Південно-ЗахідноїРусі, зокрема в Волховській та Галицькій землях. Основним обов’язком баскаківбуло тримати у покорі місцеве населення.
Деякі радянськіісторики, зокрема В.В.Карчалов приходить до висновку, що баскаки виступають нев якості „намісників”, що забезпечують покірність місцевого населенняординській владі власними збройними загонами, а як представники хана, що лишеконтролювали діяльність руських князів і доповідали хану про випадки непокірності.[7, с. 154]
Існувала на Русівідповідна система повинностей і зборів: поплужне (поземельний податок – відплуга), кормове (утримання ханської адміністрації і тієї що відряджалась наРусь у „службових справах”), ямне (надання підвід для поштового зв’язку таперевезення ханських чиновників), тамча (мито). Найважчою повинністю була„війна” – виставлення певної кількості воїнів для участі в грабіжницьких,монголо-татарських походах. Золото ординці обкладали руське населення різнимипоборами. Були випадки, як татари на Русі забирали в рабство одного з трьохсинів, часто забирали неодружених чоловіків, жінок. З інших же брали у формівикупу брали по шкурі ведмедя, чорного бобра, тхора і чорної лисиці. Коли ж небуло нічого, то забирали в неволю
Жорсткі методибаскакської системи викликали невдоволення населення.
У 50-х рр. ХІІІст. прокотилася хвиля невдоволень у Новгороді, в 60-х – у Ростові, Суздалі,Владимирі, Устюзі, Ярославлі. Народний анти ординський рух, незважаючи нажорстоке його придушення зростав. Так, в кінці ХІІІ ст. відбулося повстання вКурському князівстві проти розбійницького розгулу, знущань ханського баскакаАхмата, 1289 р. із Ростова жителі вигнали ординських загарбників.
В деяких районаханти ординський рух очолювали князі. Так, у Південно-Західній Русі точиласяжорстока боротьба проти двох монголо-татарських орд – Мауці (Могучого) і Куремс(Корени), яку успішно вів галицько-волинський князь Данило Романович. Зокрема,в 50-х рр. ХІІІ ст. він визволив від загарбників міста Медженбіж, Болохів,Городок, Симач, Жидачів та ін. Незважаючи на те, що в 1257-1259 рр.Галицько-Волинська Русь після походу Бурундая на чолі великого війська булапідкорена монголо-татарами, все ж таки Галицько-Волинське князівство залишилосьєдиним у Південно-Західній Русі, де влада Орди була номінальною. ПравителіЗолотої Орди усвідомлювали, що Галицько-Волинське князівство є форпостомєвропейських держав, які залишилися поза ординським контролем.
Активнийантиординський рух примусив золотоординських політиків дещо видозмінити системуексплуатації Русі з метою забезпечення регулярних надходжень данини і стриматидо деякої міри народні повстання. Нові методи полягали в тому, що з одногобоку, в організації перепису тобто в підрахуванні об’єктів обладання і сумиданини, з другого – в передачі права і обов’язку збирати й доставляти в ЗолотуОрду данину руськими князями.
В 50-х рр. ХІІІст. монгольський хан Менгу дав наказ зробити перепис населення Русі. Вінпризначив на Русі даругу (особа, відповідальна за збирання податків), який івідправив переписувачів („численників”) в Муромську, Суздальську і Рязанськуземлі. Населення було поділена на десятки, сотні, тисячі і тьми (десяткитисяч). Податку не підлягало тільки духовенство, на яке загарбники опиралися усвоїй політиці. Незабаром даниною була обкладена переважна більшість земельРусі. Наприкінці ХІ Уст золотоординські хани від баскакства на Русі, а такожвід існуючої системи відкупів. Данину збирали вже не ординські даньщики, аруські князі.
Передача права(обов’язку збирати і доставляти в Орду данину руським князям мала серйозніполітичні і економічні наслідки для Русі. Адже князі, яким доручався збірданини, були поставлені в привілейоване становище перед іншими князями, і,таким чином в майбутньому використовували свою владу для об’єднання земель ізміцнення великокнязівської влади, а з часом і згуртування анти ординських сил.
Щоб розпалюватиборотьбу між окремими князями за великокнязівський стіл у північно-Східній Русіординці присвоїли собі право призначати великого князя. Саме великокнязівськійстіл став одним із знарядь активізації на Русі феодальної ворожнечі.
Ордаорієнтувалася на „слухняного” князя в інтересах збереження своєї влади на Русі,а руські князі заручались „ласкою” Золотої Орди, прагнучи використати останнюдля зміцнення свого становища, подолання між князівських уособиць, що, в своючергу, створювало умови для посилення політичної централізації Русі.
Ординціпідтримуючи і посилюючи феодальну роздробленість, намагалися перешкодитизростанню політичної єдності руських земель і іншими методами. Наприклад, щобще більше ослабити Київ, хани передавали його різним руським князям, через щовін почав швидко втрачати своє значення економічного і політичного центру Русі.Отже, уже не міг стати об’єднуючим ядром руських земель. Незабаром Київ втративхоч і тимчасово, значення релігійного центру.
Весь періодзолотоординського іга на Русі позначається безперервними спустошливиминабігами. Загарбники, захопивши місто, виганяли жителів у поле, потім грабувалидомівки, ремісників молодих чоловіків і жінок забирали у неволю. Монгольськепанування своїм кривавим брудом не тільки гнітило, а й ображало й висушувалосаму душу народу, який став його жертвою.
2.2 СтворенняЗолотої Орди
 
2.2.1 Території розміщення
У придонських іприазовських степах 1243 р. Батий заснував державу, що мала назву „Улус Джучі”,яка в свою чергу складалася з двох частин – „Білої Орди” на захід від Волги і„Синьої Орди” на схід від Волги. За давньоруськими літописами „Біла Орда”звалася „Золота Орда”. Саме цей термін і усталився у вітчизняній історичнійлітературі. Білий колір у тюркських народів – синонім заходу. В.А.Артамоноввірно зазначив, що в історичній літературі Синя Орда локалізується на захід відВолги помилково.
Столицеюновоствореної держави став Сарай-Бату (неподалік сучасного міста Астрахань, зчасом її було перенесено в Сарай-Берке, біля сучасного Волгограда). [3, с. 27]
В територіальномувідношенні Золота Орда звичайно асоціюється з степовими просторами, вщентзаселеними кочівниками, а десь посередині безкінечних степів знаходитьсястолиця держави місто Сарай. Якщо оцінювати загальну площі, то Золота Ордабезсумнівно буде величезною державою середньовіччя. Арабські і перські історикиХІУ-ХУ ст. сумарно розказали про її розміри в цифрах, які були у свідомостіочевидців. Один із них відмітив, що довжина на 8, а ширина на 6 місяців дороги.Інший трохи скорочував розміри: до 6 місяців дороги в довжину і 4 – в ширину.Третій, опираючись на конкретні географічні орієнтири повідомляв, що ця країнапростягається „від моря Константинопольського до річки Іртиш в довжину на 800фарсахів, а в ширну від Дербента до міста Болгара, що є приблизно 600 фарсахів.
Специфіказолотоординських границь полягала в тому, що всі навколишні народи намагалисяселитись, як найдальше від районів проживання монголів через зрозумілу турботупро свою безпеку.
Також територіядержави не була стабільною і змінювалась впродовж всього періоду її існування,вона то збільшувалась, то зменшувалась.
Загальнатериторія держави в ХІІІ ст. займала такі прикордонні території. Східні кордониЗолотої Орди включали області Сибіру Ібіру з прикордонними річками Іртиш і Чулеман, які відділяли володіння Джучиндів від митрономії. Крайніми районами булиБарибінські і Кулундінські степи. Північна границя на просторах Сибірузнаходилась в середній течії ріки Об. Південний кордон держав починався в передгір’ях Алтая і проходив північне озеро Балхаш, потім тянулось на захід черезсередню течію Сирдарі, південніше Аральського моря.
Північний півострівтакож складав частини Золотої Орди з самого початку її існування. Саме післявключення в територію цьої держави – він одержує нову назву – Крим, за назвоюголовного міста цієї території.
Але самі жмонголи займали в ХІІІ-ХІУ ст. лише північну, степову частину півострова. Йогопобережжя і гірські райони представляли в цей час ряд напівзалежних відмонголів малих феодальних володінь. Найбільш важливим серед них булиітальянські міста-колонії Кафа (Феодосія), Солдат (Судак), Чембало (Балаклава).В містах південного-заходу існувало найбільше князівство Феодоро, столицеюкотрого був добре укріплене місто Мангуп. Відносини з монголами італьянців імісцевих феодальних власників підтримувались завдяки жвавій торгівлі. Але цеанітрохи не мішало саранським ханам час від часу нападати на своїх торгівельнихпартнерів, і ставились до них як до підкорених.
При розглядірусько-ординських кордонів особливий інтерес викликають деякі його частини, якіможна назвати буферними зонами. Буферні зони представляють досить обширнірайони між володіннями Русі і Золотої Орди, протяжність яких з півдня на північстановила від 50 до 200 км.
Поява буфернихзон на Русько-ординській границі була результатом монгольських походів1237-1240 рр.
Під час неоднократних походів по цих областях військ Батия населення їх було частковознищено чи взято в полон, а частково переселилось в більш спокійні північнірайони. Володівши такими землями руські князі в результаті опинились з однієїсторони в небезпечнім сусідстві з монголами. З другої сторони, економіка цих районівбула не просто підірвана, а потребувала великих зусиль для її відродження Врезультаті деякі князі залишали свої уділи і перебираючись на північ служили узаможніших феодалів.
Такі буферні зониможна відмітити в верхів’ях Дністра і південного Бугу (місто Бакота іБолоховська земля), під Курськом (Ахматові слободи) і в районі ТульськогоСтепового коридора. Останній являє собою широкий і широковрізаючийся в руськутериторію степовий клин вздовж правобережжя верхів’я Дона до Оки.
Особливо потрібновідмітити, що воєнна міць Золотої Орди дозволяла зберігати в недоторканостіграниці держави впродовж всього ХІІІ ст. і на початку наступного століття. Алев другій половині ХІ Уст положення різко змінилось, монголи вже не мали силутримувати свої розтягнені кордони, і Золота Орда один за одним почала втрачатикрайні території.
2.2.2 Державнийустрій Золотої Орди
В усіхмонгольських державах, що виникли в ХІІІ столітті утвердились правлячідинастії, які вели свій рід від Чингізхана. Голова кожної з них розглядаввиділену йому територію не як державу, а як родове володіння. Кіпчакські степиотримав старший син Чингізхана Джучі, який і став засновником правлячого тутбагато чисельного сімейства Джучидів. В повній відповідності з цим кожний, щовступав на саранський престол ханів називав свою державу просто „улус” (народ,даний в уділ, володіння). Зберігся ярлик хана Тохмамиша, в які він називає своюдержаву Великим Улусом. Щодо назви держави Джучидів, то іноді арабські іперсидські літописці часто називали іменем правлячого хана. Так Золоту Ордуназивали улусом Джучі, улусом Бату, улусом Берке, улусом Узбека. Нерідко ціназви використовувались не тільки в період правління того чи іншого хана але йпісля смерті.
Можна несумніватися, що термін „Золота Орда” був на Русі, в розговорній мові вже в ХІУст але в літописах цього періоду ще не згадується. Назва „Золота Орда”з’являється тільки після того, як всі шахи монгольського владарювання стер час.
З першого рокусвого існування Золота Орда не була суверенною державою, а очолюваний нею хантакож не рахувався незаконним правителем. Це було викликано тим, що володіння Джучинів,як і інших монгольських царевичів юридично складали єдину імперію з центральноювладою в Каракорумі. Каан, який знаходився там, відповідно однієї із статей яси(закону) Чингізхана мав право на визначену частину доходів із всіх завойованихмонголами територій. Більше того, він мав в цих областях володіння, якіналежали йому. Тільки центральна каракорумська влада мала право рішати найважливішіекономічні і політичні питання. Сила центральної влади, що трималася лише наавторитеті Чингізхана була ще настільки велика, що хани Батий і Беркепродовжували додержуватися по відношенні до Каракоруму шляху чистосердеччя,покірності і дружби. [16, с. 205]
В 60-х роках ХІІІст. навколо какакорумського престолу розгорнулась міжусобна боротьба між Хубілаємі Арта-Бугом. Перемігши Хубілай переніс столицю із Каракорума та територіюзавойованого Китаю в Хан балик (сучасний Пекін). Правлячий в Золотій ОрдіМеншу-Тимур, підтримавши в боротьбі за верховну владу Аріг-Буга не визнав заХубілаєм права верховного правителя всієї імперії і покинув столицю.
З цього моментуЗолота Орда одержала повну самостійність в рішенні всіх питань зовнішнього івнутрішнього характеру. В час одержання повного суверенітету в Золотій Орді вжеуснівала своя внутрішньодержавна структура. Основою цієї системи було армійськедесятинне розрахування всього населення держави. Вся держава поділялась на лівеі праве крило. В улусі Джучі праве крило складало володіння хана Бату. Лівекрило було під владою його старшого брата хана Орди.
В початковийперіод існування Золотої Орди крила відповідали найбільшим адміністративнимодиницям держави. Однак пізніше крила були розділені на чотири основнихтериторіальних одиниці, які очолили улус беки. Ці чотири улуса називалисьСарай, Решт-і-Кипчак, Крим, Хозерм.
Основоюадміністративно-територіального поділу Золотої Орди була зулуська система. Сутьїї полягала в тому, що когочі феодали мали право на отримання від самого ханачи іншого багатого степового аристократа певного уділу – улусна. За це власникулуса був зобов’язаний видавати у випадку необхідності певне число повністюозброєних воїнів (в залежності від розмірів улуса), а також виконувати різніподаткові і господарські повинності. Улуси не передавалися у спадок від батькадо сина.
В початковийперіод існування Золотої Орди великих улусів було не більше 15 і границями міжними частіше всього були ріки.
Одночасно звстановленням адміністративно-територіального поділу проходило формуванняапарату управління господарством. Період правління Бату і Берке з повним правомможна назвати організованими в історії Золотої Орди. Були оформлені феодальніволодіння аристократії, появився апарат чиновників, була закладена столиця,утверджені і розпреділені податки і повинності.
Податки Бату іБерте характеризуються абсолютною владою ханів, авторитет яких визначавсярозмірами награбованих багатств. [3, с. 17-19]
Хан, який стоявна вершині піраміди влади, значну частину року кочував по степах в оточеннісвоїх дружин і великого числа придворних. Тільки короткий зимовий періодпроводив в столиці.
В ханськихярликах перечислюється велика кількість чиновників. Для безпосередньогоправління ними були створені дві вищі державні посади: беклярібек (великийкнязь) і везір. Оба чиновники знаходились на одному щаблі феодальної ієрархії,але більшу роль в державному апараті відігравав беклярібек. В його руках булазосереджена значна влада, він був головнокомандуючий всієї армії, відавдипломатичними відносинами, мав значний вплив на релігійні справи. Зосередженнятакої влади в руках беклярібеків призводило до того, що вони ставали фактичнимиправителями Золотої Орди, диктували свою волю на престолі Джучідам.Найяскравішим прикладом були відносини Ногайця і Мамая.
В руках везіра булазосереджена вища виконавча влада, центральний орган який називався диван. Вінскладався з декількох палат на чолі із секретарями. Вони завідували такимисферами господарства як: фінансова, податкова, торгівельна івнутрішньополітична. Він не мав великого впливу в зовнішній політиці, але йогороль в внутрішньому житті держави була велика, так як основною стороною йогодіяльності становив збір податків і данини з підкорених народів.
На завершенняможна додати, що в Золотій Орді не практикувались характерні для Монголіїкурултаї, на яких всі представники роду Чингізидів рішали важливі державнісправи.
Маючи в столицівладу, яка складалася з правлячого роду і багатих феодалів, ханові більше непотрібні були курултаї. Обговорення важливих питань він міг проводити збираючивищих військових і громадських чиновників держави. Що ж до престолонаслідника,то велику роль грали явірцеві перевороти. [16, с. 230-231]

2.2.3 МістаЗолотої Орди
Поява міст умонголів було способом утворення держав і формування його внутрішньоїполітичної і економічної структури. Міське життя дуже пов’язане з інтересамичиновників, а мале місто завжди виступало в ролі провідника політикицентральної влади і було однією з його надійних опор. Існування міст булонеможливе без існування міцної центральної влади і її послаблення стало однієюз причин упадку осілого життя в Золотій Орді.
Містобудування вЗолотій Орді пережило декілька стадій. Найраніше з них пов’язана з початковиміснуванням держави, характеризується використанням монголами міст, які існувалидо їх появи в Європі і під час нападів 1236-1242 рр. Такі міста буливідбудовані і використані в якості політичних і торгівельних центрів. Яскравимприкладом може служити в цього випадку Великий Бомар, колишня столиця ВолжськоїБолгарії. При ханові Бату це місто деякий час відігравав роль столиці держави(до заснування Сарая) і саме тут почали карбувати золотоординські монети.Значне пожвавлення містобудування було при хані Берке, коли була спроба ввестив Золотій Орді мусульманство. В цей період міста мали класичний „східний”вигляд. Була побудована велика кількість монументальних будівель мечетей,мінеретів, караван-сараїв та ін… Для їх будівництва із всіх сторін зганялисьремісники, які приносили з собою випробувані століттями архітектурні канони,випробувані будівельні матеріали і технологію їх виробництва. Велика кількістьзагнаних у рабство полонених в короткий час побудувати будівлі. Однак, чотирихани, які правили після Берке не прийняли мусульманства і не приділяли такоїуваги розвитку міст і закладанню нових. Така політика без сумніву зменшилашвидкість розвитку міст. Найбільшого розвитку містобудування досягло при ханіУзбеке і при Джанібеке. В цей час не тільки розширяється територія міст, а йпоявляється багато нових.
Найбільшим містомбуло Сарай ал-Джедід, закладений Узбеком в 30-х рр. ХІ Уст і яке стало пізнішестолицею держави. Але розквіт золотоординських міст був хоч бурним, протекоротким. Уже в наступні роки правління Джанібека і особливо його наслідникаБердибека спостерігається поступовий занепад містобудування і різкоскорочується з початком внутрішніх уособиць 60-70 рр. ХІ Уст Останнього ударузолотоординським містам наніс в 1395-1396 рр. Тимур. Можна сказати, що вся золотоординськамістобудівна культура була знищена практично миттєво, впродовж одного року.
Маршрут військТимура був спеціально направлений на знищення і грабування міст. Це була дужебагата і легка здобич, так як міста Золотої Орди не мали ніяких фактичних спорядженьі практично були беззахисними. Відсутність стін навколо міст –одна ізхарактерних ознак золотоординських населених пунктів, чого не було більше ні водній середньовічній державі. Монголи хвалились і гордились цим, думаючи, що їхміста надійно оберігають степи і багато численна кіннота. В державі був лишеодин замок зі стінами, побудований задовго до появи Золотої Орди Дербент.
Всі міста ЗолотоїОрди розділяють на дві групи: 1) існувавші до приходу монголів, а потімвідбудовані після їх розгрому; 2) засновані самими монголами в ХІІІ-ХІУ ст. Впершу групу входили населені пункти, які були розташовані в традиційно осілихрайонах по окраїнах протяжного степового поясу – Чорноморське узбережжя і Крим,Північний Кавказ, Хорезм, Волжська Болгарія. Всі вони були розрушені врезультаті монгольських завоювань, але пізніше поступово відновлювались ідосягали розквіту. Найвідомішими серед них Ургенч в Хорезмі, Великий Болгар вПоволжі, Акерман в північному Причорномор’ї. Монголи використовували їх нетільки в якості адміністративних центрів конкретних районів, але також якважливі пункти транзитної торгівлі.
Оборонні стіницих міст були розрушені і про їх встановлення ніхто не хотів думати покидержава не представила собою єдине володіння Джугидів з міцною центральноювладою. Відсутність стін надавало містам Золотої Орди зовсім інший колорит іприводило у велике здивування мандрівників. Жителі всіх держав Азії змагалисяміж собою в побудові якомога вищих і товстіших стін із каменю і дерева, а тутсеред безкрайого степу розміщені величезні незахищені міста, буквальнопереповнені цінностями, привезених з всіх сторін світу.
Самими монголамивпродовж ХІІІ-ХІУ ст. були засновані дві столиці Золотої Орди – Сарай і Сарайал-Джадід. Сарайчик на Яіке, Мажар на Південному Кавказі, рим на Таврійськомупівострові, Хаджитархан в дельті Волги, Укек в середнім Поволжі, Тюмень вСибіру і велика кількість інших міст. Звичайно, що не вся територія ЗолотоїОрди була застроїна містами. Безкрайні простори степу повністю залишались в розпорядженнікочовиків. Можна було проїхати декілька тимінів і не зустріти жодногонаселеного пункту.
Протенайзначнішим містом не тільки Золотої Орди, але і Європи був сарай – першастолиця держави. Залишки її знаходяться 150 км вище сучасної Астрахані. В серединіІ Уст його площа перевищувала столиці багатьох європейських держав. [3, с.27-28]
В 30-х рр. ХІ Уств Сараї побував арабський мандрівник Іб-Бакта, залишив враження від побаченого.Ось що він писав: „Місто Сарай – одне з найкрасивіших міст, досягшинадзвичайної величини, на рівній землі, переповненій людьми, з красивимибазарами і широкими вулицями. Одного разу и виїхали верхом з одним ізстарійшин, бажаючи об’їхати його кругом і взнати його об’єм. Жили ми в одномукінці і виїхали звідти зранку і доїхали до другого кінця тільки після полудня.Одного разу ми пройшли його в ширину, пішли і повернулися через півдня, і всеце без кінцевий ряд будинків, нема ні садів, ні пустих місць. [16, с. 306]
Сарай був непросто столицею держав, а значним центром ремісництва. Цілі квартали містазаймали ремісники, які спеціалізовувались на визначеній галузі (металургійній,керамічній, ювелірній, косторізні та ін.).
Місто буловеликим центром міжнародної транзитної торгівлі на лінії Китай – ЗахіднаЄвропа. Навіть коли цей шлях перерізав Тимур, сюда продовжували з’їжджатисякупці до середини ХУ ст. Після розпаду Золотої Орди місто практично опинилосяпокинутим населенням і всі його чудові будівлі поступово розрушувались,нагадуючи степовий міраж.
На північ відТули на лівому березі Оки знаходиться руське місто – Калуга, заснування якоготакож відноситься до першої половини ХІУ ст. Його назва вказує назолотоординське походження і перекладається словом „застава”. З початковомучисто воєнному призначенні Калуги як невеликого замку-застави засвідчує тойфакт, що містом воно стало лише в 1445 р.
Приклад ЗолотоїОрди показує, що в результаті тісного зв’язку степів і міст бурного розвиткуремесла і караванної торгівлі і утворився той економічний потенціал, якийдовгий час зберігав силу Золотої Орди.
Особливу роль ввиникненні міст відіграла центральна влада, яка забезпечувала процвітання взовнішній торгівлі, вирішувала питання грошового обігу на величезній території.
2.2.4 Побут і культура Золотої Орди
Досліджуючикультуру Золотої Орди, необхідно розглядати три основних питання, від вирішенняяких залежить трактування проблем взагалі: 1) степінь участі самих монголів встворенні культури; 2) вклад в культуру Золотої орди праобщинних монгольськихнародів; 3) можливість еволюційного розвитку культури Золотої Орди в результатінових і власних золотоординських ознак.
Все культурнежиття Золотої Орди розділяється на дві різні частини – кочову і осілу. Більшмозаїчно виглядає осіла культура. Кочова культура в найчистішому вигляді зберегласяв державі Джугидів з моменту утворення її до введення мусульманства ханомУзбеком в 1312 р. Подія ця мла велике значення для внутрішнього життя ЗолотоїОрди.
(Жили кочовики)Кочовий побут раннього періоду був представлений юртами. Юрти в Золотій Ордібули двох типів: розкладні і нерозкладні. основу розбірних становили щити стін(6-8 щитів і більше) і спеціально вигнуті прути даху, які впирались вцентральний дерев’яний круг, який служив димовим отвором. В залежності відбагатства і знатності володар юрта покривалась білим чи чорним килимом, деколиукрашали різними аплікаціями. Середній діаметр такого житла становив 5-6 м. Цебуло житло бідних і середніх прошарків населення. Воно швидко розкладалось ілегко перевозилось на верблюді чи коні. [18, с. 144-146]
Основоюхарчування монголів було молоко, кумис і м’ясо. Із свіжого м’яса робили різніковбаси. особливо було організовано постачання кочівників крупою і мукою.Степова аристократія одержувала просо і муку із власних „помість”, розташованихв південних районах держави. Очевидно, вирощуванням зернових культур займалисязабрані в полон і перетворені в рабство жителі осілих держав. Рядові кочовикиодержували хлібні продукти в обмін на баранів і шкіру. Їжа в Золотій Орді булане просто задоволення природніх потреб, а являла особливий ритуал, в якомунайменші деталі мали велике значення в очах кочовика-язичника. Скот необхіднобуло не тільки особливо різати і розділяти, але і в строгій відповідності дотрадиції роздавати відділені частини звареної туші. М’ясо в степі ніколи непродавалось мандрівникам, але їх могли нагодувати безплатно відповідно дозаконів степового гостеприїмства. Молоко і кумис не можна було виносити з юртивночі, а перед тим як пити його потрібно було хоч краплю пролити на землю.М’ясо дозволялось варити лише в котлах, а не обжарювати на відкритому вогні,так як жир і сік що капали під час обжарювання могли затушити вогонь, щорахувалось великим гріхом і нещастям для дому. [17, с. 36-47]
Окрім домашніхприпасів, значну роль в раціоні харчування населення Золотої Орди відігравалипродукти полювання. Це було добре підготовлене широкомасштабний захід, в якомубрали участь тисячі людей. Таке полювання тягнулось від декількох днів до 2-3місяців. По-суті це були воєнні дії чи маневри, які мали важливе значення длятренерування, підготовки великих і довготривалих армійських поході і створеннядля цього запасів продуктів.
Кочовегосподарство накладало свій слід на одяг населення Золотої Орди. Платтячоловіків і жінок були зшиті одним способом. Лише плаття дівчат були довшими,ніж чоловіків. Влітку все населення ходило в халатах. Зимою, звичайно, носилидві шуби. Шили із вовчих чи лисячих шкур. Степова аристократія любила одягатисяв привізні шовки, парчу, тонкі європейські сукна.
Життя кочівниківне обмежувались лише побутовими проблемами, які були направлені на задоволенняпотрібностей у їжі, одязі і житлі.
У них був яскравовиражений фольклор. Однією з найважливіших культурних ознак кочовиків-монголівбула наявність власної писемності. Вона була відома в їх середовищі вЦентральній Азії при Чингізхані і була заснована на уйгурському алфавіті.Досить широкого розповсюдження писемність одержала в Золотій Орді. В 1930 р.при дослідженні одного із степових поховань була знайдена записана на берестіуйчурайським алфавітом народна пісня про від провадження матір’ю сина навійськову службу. Це одна із найдавніших писемних пам’яток монгольської мови,що відноситься до рубежу ХІІІ-ХІУ століть. Під час розкопок одного з палацівпершої столиці держави Сарая, в 1979 р. на поштукатуреній стіні була знайденийвидряпаний напис угуйським алфавітом, який датується 60-80 ми роками ХІУ ст.
Цей факт служитьсвідченням того, що монголи пам’ятали і використовували свою мову і писемністьпрактично до кінця існування Золотої Орди.
В культурномувідношенні Золота Орда знаходилась в особливому положенні у порівнянні здругими монгольськими державами. Хулагуїдський Іран і Юанський Китай безтрудностей перетворили монгольські культури і не залишили від неї і сліду,оскільки традиції місцевих завойованих народів мали глибокі і міцні корені.Монголія і її столиця Каракорум були доведені безкінечними війнами Чингізханадо повного духовного і матеріального упадку. Монголи Золотої Орди поглиналикультури підкорених народів. На цій основі в ХІУ ст. золотоординська культураотримала новий поштовх до розвитку. Однак цьому процесу не суджено було пройтивсі стадії еволюції в першу чергу через різко виражену агресивність держав, якатрадиційно підтримувалась аристократією.

Розділ 3.Визволення руських земель з-під влади Золотої Орди
 
3.1 Початок визвольної боротьби
Спробизвільнитися від влади ординського хана почались після нападу Батия. Збереглисвої сили багато руських міст, не піддавшись Батиєвому розгрому. Новгород,Псков, Смоленськ, Вітебськ, Полоцьк. В Південній Русі продовжував супротивлятьсьзавойовникам князь Данило Романович Галицько-Волинський, який зумів нанестиординцям декількох відчутних ударів.
В цих умовахвеликий князь Ярослав Всеволодович визнавши формально владу Золотої Орди,готувався до звільнення своєї держави. Відомо, що він намагався вестипереговори про військовий союз з Заходом проти ординців. В 1246 р. князюЯрославу були направлені послання римського папи, а руське посольство їздило вЛіон. Можливо чутки про антиординські настрої Ярослава і його переговори зЗаходом і стали причиною його загибелі в Орді.
Досить незалежноу відношенні до Золотої Орди вів себе син Ярослава, великий князь Андрій. Вінзробив спробу відкрито виступити проти завойовників. Для цього він уклав союз зіншим руським князем Данилом Галицьким. Однак це великого результату не дало.
Перші великіантиординські повстання пов’язані з проведенням перепису руських земель в1257-1259 рр. який був організований для того, щоб обкласти Русь регулярноюданиною. Перепис пройшов успішно у всіх землях окрім Новгорода.
Перші вістки проперепис викликав невдоволення у новгородців. Був вбитий посадник Михайло –ставленик великого князя. При цих обставинах перепис населення ординці моглизробити лише під час супроводження великого князя і його дружини. Це було схожена великий військовий похід, в якому брали участь багато руських князів, алевсе ж таки перепис в 1257 р. провести не вдалось. Тільки через рік новгородціпогодились прийняти „численників” для перепису.
Ряд міських повстань1262 р. мали велике значення. Народні повстання призвели до вигнання збірниківданини, що присилались безпосередньо з Орди.
Поступово збірданини переходив до руських князів, що збільшило самостійність Русі. [6, с.64-67]
Розвитковіпродуктивних сил на Русі перешкоджали систематичні спустошливі набіги ординців.Особливих руйнувань зазнавали землі, які межували з Ордою. Населення звідтитікало в більш віддалені райони Русі – на територію Тверського, Московського,галицько-Волинського князівств.
НапередодніКуликовської битви на Русі більш чітко намітився процес відокремлення ремеславід землеробства, розвивалися старі і виникали нові міста –ремісничо-торгівельні осередки. Успішно розвиваються старі центри економічногоі культурного життя: Київ, Галич, Володимир. Чернігів, Переяслав, Москва, Твер,Ростов, Нижній Новгород. Відроджувалися і розвивалися ремесла, зокрема,виробництво знарядь праці, зброї, виникали нові. З розвитком товарно-грошовихвідносин у другій половні ХІУ ст. у Твері, Нижньому Новгороді, Москві, Рязані,Пскові стали карбувати свою монету.
Гостра боротьбаміж князівствами і дворами феодальними республіками (Новгородською іПсковською) Північно-Східної Русі характеризується передусім боротьбою сильнихростовських, тверських, московських князівств за Велике князівствоВолодимирське. Новгородська феодальна республіка тривалий час зберігала своюекономічну і політичну могутність. Лише в першій половині ХІУ ст. вона підпадаєпід вплив Московського князівства.
Підвладне володимиро-суздальськимкнязям, Московське удільне князівство за князювання Данила Олександровича(1276-1305) воно захопило у рязанського князя Коломну, у володимирськоговеликого – Переяславль, у смоленського – Можайськ, приєднало їх до свогокнязівства. [11, с. 114]
На шляху додальшого зміцнення Московського князівства стояло Тверське князівство, що такожполітично зміцнилося в той час. Зокрема, ще у 1304 р. тверський князь отримав вОрді ярлик на Велике князівство Володимирське, на яке претендував і князь московський.
Тверськекнязівство робило спроби закріпити своє політичне панування над всією Руссю.
З новою силоюборотьба між Тверським і Московським князівствами розгорілася за князювання вМоскві Івана Даниловича Калити (1325-1340).
Своєю участю упридушенні повстання у Твері (1327) Іван Калита завоював довір’язолотоординського хана і в 1328 р. став великим князем Володимирським. Вмілаполітика І. Калити забезпечилаМосковському князівству певний перепочинок від монгольських набігів. Вчаснодоставляючи в Орду данину, придушуючи будь-які феодальні виступи тарозправляючись з політичними противниками (іншими руськими князями) жорстокий,хитрий Калита домігся припинення ординських набігів на Північно-Східну Русь, здопомогою ординських ханів ослабив Тверське князівство, приєднав доМосковського князівства землі Угличського, Галицького та Бєлозерськогокнязівств і поширив свій вплив на Псков, Ростов, а також Новгород.
СпадкоємецьКалити Семен Іванович (1340-1359), якого називали гордим, зробив дальший крок узміцненні великокнязівської влади, посилив централізацію в управліннівійськовими силами. [5, с. 36-38]
Швидке посиленняМоскви стало викликати занепокоєння в Орді, вони суперечило основній Ординськійполітиці на Русі.: не давати ні одному князю посилюватись, підтримувати слабкихкнязів на противагу сильним, не допускати утворення центру визвольної боротьби.Хани підтримували утвердження самостійності інших великих князівств: Суздальсько-Нижегородського,Тверського, Рязанського намагаючись протиставити їх Москві. Ставало зрозуміло,що Орда не допустить політичного об’єднання Русі, що політика централізаціїнеможлива без усунення ординського іга. Сама логіка розвитку історичних подійвела в перетворення Москви в центр національно-визвольної боротьби руського народу.Прапор загальноруської визвольної війни проти ординців підняв вперше внук ІванаКалити князь Дмитрій Іванович Донський (1359-1289). Це він привів загальноруськівійська на Куликове поле, але шлях до „Куликового поля” був довгим і важким.
3.2 Русь об’єдналась
Московськомукнязю Дмитрію Івановича у майбутньому Донському, прийшлось залишити своє правона велике княжіння в боротьбі спочатку з суздальсько-нижегородським, а потімтверським князем; до того ж обидва вони користувались підтримкою хана, а тверськийкнязь – ще і підтримкою Литви. Московський князь вміло використовував наступнийспалах міжусобних війн за владу в Орді і поступово примусив своїх основнихсуперників до покори. Але це не означало, що загроза з боку Орди в першідесятиліття князювання Дмитрія Івановича ослабла. Навпаки, все частіше ічастіше спалахували окремі Орди, які намагалися вторгнутись в кордони руськихземель. Прикордонні руські князівства піддавались, розорення і Москвінеодноразово приходилось приймати заходи щодо оборони південного кордону.Особливо почастішали ординські походи в другій половині 60-х-70-х років. Більшеза все від них страждали Рязанське і Нижегородське князівства.
В 1365 р. врязанські землі „проходив ратію” ординський князь Тагай. В 1367 р. князьординський Булат-Темир намагався вторгнутися в Нижегородське князівство, алебув зустрітий руськими полками на р. Синє і поспішно відступив припереслідуванні Булат-Темира руські воїни багатьох ворогів побили. А в 1370 р.князь Дмитрій Константинович Нижегородський сам ходив з військом на Болгарію,столицю улуса Булат-Тимира. В 1373 р. ординці знову появилися в Руській землі.Загроза була і для Московського князівства, тому що князь Дмитрій Іванович зполками стояв все літо на березі Оки. В 1374 р. в Нижньому Новгороді спалахнулоантиординське повстання, під час якого були вбиті ханські посланці і півторитисяч супроводжуючих ординців. В 1376 р. об’єднане московське нижньогородськевійсько організувало другий великий похід на Болгарію. Під стінами містаординці отримали поразку, мир був підписаний по всій волі московського князя.Болгари виплатили величезну на той час контрибуцію (до 5000 рублів), в містізалишились „руські даруга” – намісник і митник. У відповідь Орда різкоактивізувала ворожі дії проти Нижегородського князівства.
В 1377 р. наНижній Новгород пішов ординський царевч Арапша (Араб-шах). Дізнавшись про цеДмитрій Івановч направив на допомогу нижегородському князівству свої полки.Об’єднане московсько-нижегородське військо на чолі з князем Іваном, сином ДмитріяКонстантиновича Нижегородського, вийшло до р. П’яної назустріч ординцям. Алеруські воєводи не прийняли потрібних заходів, щоб попередити неочікуваний нападординців і Арапе вдалось розгромити руське військо на берегах р. П’яної.Загинула велика кількість бояр, слуг і народу, а, ординці напали 5 серпня наНижній Новгород. Князь Дмитрій Константинович тікав в Суздаль, залишившистолицю. Частина Нижегородцев рятувалась, відпливаючи на човнах вверх по Волзідо Городцю, а решта були перебиті чи взяті в полон, місто спалено дотла.
Одночасно другаординська рать напала на Переяслав-Рязанськй і розрушила його. А царевич Арапшаздійснив набіг на Засуре, яке пограбував і підпалив. [6, с. 34-35]
Посиленняординського воєнного тиску було пов’язане з тимчасовим закінченням міжусобиць вОрді. Владу захопив Мамай, який зумів об’єднати значну частину колишньоїтериторії Золотої Орди. В 1378 р. він направив велике військо під командуваннямБегіча ратю на великого князя Дмитрія Івановича і декілька других мурз на Русь.Бегіч йшов через рязанські землі, але метою походу була Москва.
Великий князьДмитрій Івановч вирішив не просто дати відсіч ворогові, а й нанести рішучоїпоразки. Тільки перемога могла заставити друзів і ворогів Москви забути пропоразки на р. Пенє минулого року. Руські полки під командуванням самоговеликого князя форсували р. Оку і пішли по Рязанській землі назустріч Бегічу.Скоріше ніж ординці вони встигли підійти до р. Вож і приготуватися до бою.Бегіч не рішився переходити річку в полі зору рського війська і стояв тамбагато днів. Тоді Дмитрій Іванович сам вирішив відійти від річки, віддавшиординцям береги, щоб підштовхнути їх до прямого бою. 11 серпня його кіннотапочала переправлятися через р. Вожу і накопичувались на її лівому, руськомуберезі.
Атака руськоговійська була спрямованою і нестримною. Ворожа кіннота в безпорядку наближаласьдо р. Вож, а руські воїни переслідували їх, б’ючи і вбиваючи їх великукількість. Загинув в боротьбі і сам Бегіч. Залишки війська Бегіча вернулись вОрду. Ординці потерпіли повну поразку.
Каральний похідМамая в Рязанську землю задуманий ним, щоб відімстити за поразку не маввеликого значення. Розграбувавши Переяслав-Рязанський, ординці повернули, ненасмілившись піти на Москву. Влада їх на Русі похитнулась. Щоб встановити їїпотрібно було організувати новий великий похід. Але зростаючі сили Русізаставляли Мамая бути обережним. Два роки потрібно було, щоб правителю ЗолотоїОрди, щоб підготуватися до цього походу. Готувався і великий князь ДмитрійІванович укріплював єдність держави, збираючи загальноруське військо. Ядромвійська були двір великого князя його власні військові слуги, дворяни і дітибояр, але вони не складали більшості. Феодальні ополчення виступали на чолі зісвоїми князями і боярами, під своїми корогвами, погано підкорювались єдиномукомандуванню. Професійних воїнів – воєнних слуг князів і бояр – нараховувалосьпорівняно небагато, а ополченці були погано озброєні і не мали необхідноївійськової виучки. При Дмитрії Івановича значно збільшилась кількість військовихслуг великого князя. В ході визвольної боротьби проти ординського іга змінивсяхарактер війська, поступово порушилась середньовічна кастовість військовоїорганізації і в військо получили доступ демократичні елементи, вихідці ізнародних низів. Про це свідчило значне підвищення ролі піхоти, піхотинцівнабиралися із селян і міщан. Особливо важливою була сильна піхота в боротьбі зординською кіннотою. Об глибокий і замкнутий піхотний стрій розбивались атакиординців. Руське військо набувало національний характер. Це була озброєнаорганізація, яка складалася з великоруської народності.
Значнопокращилась організація війська, що виразилось в єдиному командуванні, так і впроведенні загальноруських мобілізацій у разі великої війни. [14, с. 381-382]
Цілісністьзагальноруського війська забезпечувались також єдністю політичних цілейнедивлячись на класові протиріччя „неминучі в феодальному суспільстві, антиординськими настроями були охоплені всі прошарки населення від заможного князя допростолюдина. Війні з Мамаєм великий князь Дмитрій Іванович зумів датизагальний характер. [6, с. 36]
НапередоніКуликовської битви в Північно-Східній Русі постало досить важливе на той часпитання про церковну єдність Русі.
В 1376 р. доКиєва прибув новообраний митрополит Кіпріан, але московський князь хотів матимитрополита в Москві, тому незабаром із Москви до Константинополя вирушаєпосольство на чолі із Мітяєм, щоб затвердити останнього митрополитомПівнічно-Східної Русі. На шляху до Константинополя, незабаром після зустрічі зМамаєм, Мітяй раптово помер. Митрополитом Північно-Східної Русі було обраноПімена, який входив до посольства Мітяя. Ще до повернення Пімена московськийкнязь запрошує із Києва в Москву митрополита Південно-Східної Русі з ЛитвиКіпріана. Така непослідовність в діях московського царя мала свою передісторію.
Мамай напередодніКуликовської битви намагався дипломатичним шляхом відновити залежністьПівнічно-Східної Русі. підтвердженням цьому є ярлик, виданий номінальним ханомТюменом (фактично Мамаєм) „митрополиту Михайлу, тобто Мітяю”, з вимогоюсплатити данини Орді і „церковного моління” в богослужебних проповідях спочаткуназивати ім’я хана, а потім великого князя, що означало б покірність великогокнязя тому, чиє ім’я проголошується під час служби раніше, ніж його.
Така політикаМамая була продиктована внутрішнім і зовнішнім становищем Золотої Орди. В тойперіод Мамай намагався протидіяти зростанню центробіжних тенденцій, щопроявилися в розпаді Орди на окремі феодальні об’єднання (ханства) і проводив активнуоб’єднавчу політику, при постійній загрозі Синьої Орди. Перед Куликовськоюбитвою темнику Мамаю вдалося тимчасово об’єднати під своєю владою значнутериторію Золотої Орди. Зміцнення такого об’єднання і відновлення могутностіМамай вирішив здійснити шляхом нової агресії в Північно-Східну Русь.
Московський князьдеякй час також дотримувався політики, яку краще назвати так: „Краще поганиймир, ніж війна”. Але після від’їзду посольства Мітяя в Константинопольмосковський великий князь різко міняє свою політику. Зокрема, 30 серпня 1379 р.в Москві за наказом Дмитрія Івановича за по ординську орієнтацію було страченосина першого в Московському великому князівстві сановника Івана ВасильовичаВельямінова.
Московськийвеликий князь відхиляє будь-які пропозиції тієї частини московського боярства,яке боялося військового зіткнення з Ордою і погоджувалося на вимоги Мамая. Всеце вело до неминучих дій з останньою.
Отже, історичнийрозвиток Північно-Східної Русі напередодні Куликовської битви поставив питанняне лише про необхідність активної боротьби з іноземними загарбниками, а йскинення вікового іга. Визвольний рух, що набрав нових рис після перемоги на р.Вожі, охопив широкі верстви населення Русі. [13, с. 153]
Значно зміниласьтактика руського війська. Воно ділилось на полки, що полегшило управління підчас бою, дозволяло маневрувати силами, використовувати різноманітнівишиковування, зосереджувати на вирішальних напрямах ударні групи.
Полками керуваликраще, найбільш досвідчені воєводи, які назначались великим князем, якщо навітьна чолі полку залишився удільний князь, то на допомогу йому назначалисьвеликокнязівські воєводи. Характерною особливістю руського війська, йогомистецтва було управління боєм. Це управління здійснювалося підніманням чиопусканням стягів, сигналами труб, заздалегідь спланованими діями окремихполків в різних бойових ситуаціях. Все це було продемонстровано руськимивоєначальниками під час Куликовської битви.
Покращується іозброєння. Основною ударною зброєю стає однакове, з вузьколистим наконечникомсписи „таранної” дії. На озброєнні піхотинців були також важкі рогатини знаконечниками лавролистової форми, бойові сокири і бойові палиці.
Новим виявилосявикористання в руській кінноті шабель. Довгі, тонкі, різко загнуті до кінцяклинки виявились дуже зручні під час бою з легкоозброєними ординськимивершниками. Звичайною зброєю дальнього бою були військові луки.
Значнопокращились і захисне озброєння руських воїнів. Голови захищали плавновитягнуті вверх і загострені до верху шоломи, кольчужна сітка, яка прикривалашию.
Довгі мигдалевидніщити, характерні для давньоруського війська, почали замінюватись маленькимикруглими щитами, які прикривали в основному лице, плечі і груди. Легкі і міцніщити, були призначені не тільки для оборони, а й для активного відбиванняударів, були зручні під час бою. З’явились і невеликі трикутні, серцевидні іпрямокутні щити, також зручні для рукопашного бою. Вцілому руське військо булоозброєне краще, ніж ординська кіннота. [6, с. 39-41]
Готувався довійни і Мамай. Він зумів об’єднати для набігу сили всієї Золотої Орди і зібраввеличезну для того часу військо. Для походу були спеціально найняті сильнізагони найманців, які повинні були доповнити не достаток в ординському війську,піхоту. Це були черкеси, вірмени, яси (осетини) та інші війська народів іплемен Кавказу.
Одночасно Мамайдомовився про спільні дії проти Русі з Литвою і Рязанню. Над Руссю нависласерйозна загроза.
Похід Мамаяпочався в червні чи на початку липня 1380 р. 23 липня 1380 р. в Москві булаотримана „вістка” про похід Мамая. Всі сили руського війська були за наказомкнязя зосереджені в Коломні, фортеця поблизу устя Москви-ріки, найкоротшійдорозі від берега до столиці. Мамай зволікав, чекаючи на литовське військо, якеповинно було об’єднатися з ним для спільного удару на Русь. В цей час у Москвізбиралися руські полки.
У великого князяДмитрія Івановича появилися дві можливості: обороняти всіма силами традиційнийкордон берега Оки чи виступити „в поле назустріч ординцям”. Оборонна тактика вцьому випадку була стратегічно не вигідною. Упустивши ініціативу великомукнязю, прийшлось би мати справу з об’єднаними ординсько-литовськими силами.Наступальна операція дозволила б розбити ворогів поодинці, однак була важкою інебезпечною. Великий князь Дми рій Іванович насмілився на рішучі дії. Так бувзадуманий похід до річки Дону, який привів руське військо на Куликове поле. [3,с. 54-55]
3.3 Куликовська битва та їїзначення
Важливим є складучасників Куликовської битви. Так, за літописними даними, на боці московськоговеликого князя були загони князів смоленського, Стародубського, брянського,псковського, ростовського каширського, полоцького, ново сільського,ярославського, Оболенського, моложського, Холмського, Євецького, мещерського,муромського, кемського карголомського, андомського, устюжського, бєлозерського,таруського, були й загони очолювані воєводами – коломенським, владимирським,юр’ївським, костромським, переяславським.
На боцімосковського великого князя в Куликовській битві брав участь трубчевський іСтародубський князь Дмитро Ольчердович, а з ним і військові раті зЧернігово-сіверщини, а також Андрій Ольчерович полоцький, а з ним і полоцькіраті. Отже, у Куликовській битві у війську Дмитрія Івановича були як вихідці зпівденно-західних, так і західно-руських земель.
Військо великогокнязя Дмитрія Івановча перед Куликовською битвою було загальноруським заскладом і об’єднувало всі прошарки суспільства Русі. Єднання для вирішеннявеликої національної задачі – скинення ненависного чужоземного іга – булозапорукою майбутньої перемоги. На Куликовському полі переміг руський народ, і величністьДмитрія Донського як полководника, державного діяча в першу чергу проявився втому, що він зумів правильно зрозуміти і очолити загальнонародний патріотичнийрух.
По прямій відКоломни до Куликовського поля було приблизно 150 кілометрів. Але великий князьДмитрій Іванович вибрав другий шлях, довший, але вигідніший. Він пішов ізКоломни на захід вздовж Оки до устя Лопатні. Очевидно, при виборі шляху руськівоєначальники враховували і політичні, і стратегічні мотивації. [6, с. 46-47]
За Львівським іЄрмолинськиим літописом, Мамай. Ягайло іОлег домовилися зібрати свої війська наберегах Оки на Семенів день, тобто 1 вересня. Намітивши спільний план дій протиМосковського Великого князівства, Мамай відправляє посольство до Московськоговеликого князя з вимогою сплатити йому дань у такому розмірі, як це було прицарі Женибеце. Посли Мамая, намагаючись залякати Дмитрія Івановича і примуситийого підкоритися, повідомляли, що Мамай стоїть з великою стіною війська поблизуДону. Але навіть у разі згоди московського князя на сплату такої великоїданини, навряд чи вдалося б відвернути від Північно-Східної Русі навалузолотоординців.
Дмитрій Іванович,маючи дані про військо Мамая, затягував переговори, старався виграти час, щобзібрати військові сили і підготуватися до рішучої битви. З цією метою вінпосилає до Мамая Захарія Тютчева з двома перекладачами. По дорозі до ставкибіля рязанської землі Тютчев дізнався про переговори Мамая з Олегом і Майлом.Незабаром з цими вістями він і відіслав гінця до Москви.
Московськийвеликий князь розумів, що потрібно організувати чітку і оперативну розвідку,яка б спостерігала за пересуванням не тільки військових сил ординців, а йвеликого князя литовського та Олега рязанського. тому було вирішено поставитисторожу в полі. На праві притоки Дону – річку Вистру та Тиху Сосну виїхалиАндрій Волосатий, Радіон Іжевський, Василь Тупік і багато інших. Через кількаднів було відправлено для спостерігання за діями противника нову групурозвідників у складі Климентія Полені на, Івана Святослава, Григорія Судока таін… Вперше в Північно-Східній Русі так широко використовували розвідку, якадіяла сміливо, швидко і вправно.
Виступ військпроти Мамая був детально розроблений і узгоджений між полководцями. Накресленіплани враховували досвід перемоги на р. Вожі. Але в даній ситуації виникли новіобставини: проти московського війська золотоординці виступали в союзі зрязанським і литовським князями. Необхідно було перешкодити об’єднанню ворожихвійськових сил. Московський князь приймає сміливе і несподіване для тогочасноїпрактики боротьби з Ордою рішення – дати бій не на території свого князівства,а виступити назустріч ворогові і змусити його прийняти бій на невигідній длянього місцевості.
Дмитрій Івановичприйняв правильне рішення: розгромити ворожі війська до їх з’єднання.
Значна частинараті збиралася в Москві, а інша – вирушила прямо до Коломни.
12 серпня з трьохкремлівських воріт входило московське військо. Сучасники зазначали, що всяМосква проводжала своїх синів, біля кожних воріт стояли священики іблагословляли воїнів на подвиг.
Московськевійсько на чолі з великим князем прибули до Коломни 18 серпня, а 20 серпнявирушили далі. 19 серпня московський князь на Дівочому полі організував оглядвійськ, розділив їх на полки. таких полків було сформовано п’ять: Передовий,Великий полк Лівої і Правої руки, Сторожовий. Військо було розбито на тригрупи: 1) Передовий полк, 2) Основні сили в складі Великого полку, полків Лівоїі Правої руки, 3) Сторожовий полк. [5, с. 60-70]
Весь похід відКоломни до Дону протяжністю біля 200 верств руські полки пройшли за 11 днів(враховуючи стоянку в Лопатні і біля містечка Березує). Руське військо недійшовши Дону зупинилося в с. Черидва. 7 вересня вранці Дмитрій Іванович зібраввійськову раді, на якій вирішували починати битву на цій стороні Дону чипереправлятись на іншу. Прийнявши рішення Дмитрій івановч дав розпорядженнянаводити через Дон мости, відшукувати броди і дати бій ординцям і підходуЯгайла. Переправа через Дон була наведена між гирлом р. Непрядви і поселеннямМатінка.
Рішучий похідназустріч Мамаю переслідував ціль його розгрому, що можна було зробити тільки впрямому бою, в польовому зіткненні. Пасивно стояти на березі Дону, прикрившисьвід ворога широкою і повноводною річкою було безглуздо і небезпечно. Ініціативав такому випадку віддавалась Мамаю, литовський князь Ягайло отримував час дляоб’єднання з ординцями. На кінець за Доном було найвигідніше місце для боротьбиз Мамаєм. Великий князь Дмитрій Іванович, як рахують військові історики,спеціально рухались до Куликового поля і переправа через Дон була просто одниміз етапів цього цілеспрямованого руху.
Руські воєводидобре знали особливості військової тактики степовиків. Ординці звичайнопочинали бої атаками кінних стрільців, які зв’язували боєм лави противника, атим часом головні сили ординської кінноти здійснювали небезпечні обхідніманеври, наносили удари з флангів і тилу. Особливостями Куликового поля перешкоджалиМамаю використовувати сильні сторони ординської кінноти. Поле було з трьохсторін огороджене ріками: з заходу і північного-заходу Непрямою, і півночі –самим Доном, з сходу і південного-сходу р. Рихоткою. Мамай мав можливістьнаступити тільки з півдня, зі сторони красного холма, посередині Куликовогополя.
Саме Куликовеполе мало ширину 8 кілометрів. Ширина зручного для бою місця не перевищувала8-9 кілометрів, і руські полки могли покрити його суцільним глибоким строєм. Заприблизними підрахунками, руські воїни повинні були вишикуватись при глибиністрою 15-25 чоловік на відстань 3-5 км. Знищені мости на Дону і Непрядвівідрізали шлях до відступу. Питання стояло так: перемога або смерть! [Егоров,с. 59-60]
Основноютактичною ідеєю вишиковування руських полків на Куликовому полі було заманитиординців для невигідної для них фронтальної атаки, втримувати тиск Мамая інеочікуваним ударом засадного полку вирішити подальший перехід битви. Шестиполкове вишиковування, яке було новинкою для цього часу, що забезпечувалобільше маневрене управління військами під час битви. [6, с. 47-49]
Настав ранок 8вересня 1380 р. Ще не розвіявся густий туман, що покривав чагарники, ліси ібалки навколо Куликового поля, а руські війська вже готувалися до бою. У центрірозташування руських військ стояв Великий або Великокнязівський полк, на чолі звеликим князем Дмитрієв Івановичем, Іваном Родіоновичем Квашнею, ІваномБронком, Іваном Васильовичем, смоленським князем, московським воєводоюТ.В.Вельяміновим. Праворуч на лісистому березі р. Нижній Дубяк стояв полкПравої руки на чолі з князем Андрієм Федоровичем Ростовським і АндріємФедоровичем Стародубським, а також Федором Грункою. До складу полку Правої рукивходив і загін південно-західних руських (українських) воїнів із Стародуба.Полк Лівої руки на чолі з Ярославським князем (ім’я якого невідоме)Васильовичем, моложським князем Федором Михайловичем Львом Морозовим стояв злівого боку біля р. Смолку. Перед Великим полком розмістився Передовий полк начолі з князями Андрієм і Дмитром Ольчердовичами, князем Федором РомановичемБілозерським. В його складі були московські ополченці і вже відомий загінрозвідників Семена Мелька. За основним Великокнязівським полком стоявСторожовий полк (резерв), який очолювали князь Семен КонстантиновичОболенський, князь таруський Іван, Михайло Іванович, Андрій Серкізавич. Нарештів зеленій діброві між Смолкою і Доном розмістився засадний полк, очолюванийВолодимиром Андрійовичем Серпуховським і Дмитром Борок-Волинським.
Відомо, що Мамайз військом підійшов до Куликового поля в другій половині дня 7 вересня. Якправило, воєначальнки орденського війська особисто не брав участі в бою. такбуло і під час Куликовської битви. Намет Мамая було розбито на підвищенні, щомало назву „Красний холм”. Керував Мамай боєм за допомогою умовних знаків,сигналів. При собі Мамай тримав резерв, який посилався в бій у найвирішальнішиймомент.
В центріординського війська розташовувалися загони найманої піхотиченуезці, осетини,черкеси. Вони мали на собі легкі кафтани темного кольору, шоломи. Ординця буливдягнені в шаровари, підкачені до колін. Основним озброєнням були списи, довгіу воїнів задніх рядів, що клали їх на плечі воїнів, які йшли попереду. Вбагатьох із них були сокири, піки з крючками, майже у всіх ножі Військо пересувалосязімкненими рядами. По обидва боки від піхоти рухалася ординська кіннота. Водязі кіннотників переважали шоломи і шкіряні панцири з нашитими металевимилусочками.
Озброєнаординська кіннота була кривавими шаблями, луками та стрілами, а також списами,мечами. Брязкіт зброї тупіт багатьох тисяч коней, верблюдів та людей зливався умонотонний, гнітючий шум. Підійшовши до руських військ на відстань польотустріли, військо Мамая зупинилося.
Зброєю руськихвоїнів були луки і стріли, списи, мечі короткі і довгі, сокири, довгі шаблі,воїни деяких загонів мали корди (короткі польські мечі). Князів і воєводприкрашали золочені шоломи, золоті і срібні хрестики, що висіли на ланцюжках.
Іззахисноїзброї уруських слід виділити металеві і дерев’яні щити, пофарбовані інколи в червонийколір, кольчуги, шоломи, наколінники. Кольчуги були у вигляді сітки,поопускалась на обличчя, шию і плечі чи сорочки до колін з металевиминагрудниками, металевими у багатьох воїнів і шкіряними (товсті шкіряні смужкизшивалися на зразок кольчуг) у бідних. [13, с. 272-273]
Великий князь вобладунках простого воїна став у бойовий ряд Великого полку. Коли князюзапропонували не самому в полку битися, а краще спостерігати за боєм, то вінскористався тактичним ходом: присутністю великого князя в перших рядах воїнівнадихала їх на подвиг.
За середньовічнимзвичаєм бої розпочиналися єдиноборством силачів. Близько 11 год. ранку (задавньоруським рахунком о 6 годині) з рядів ординців виїхав велетень Темир-Мурза(Талебей). З розташування руського війська виїхав монах Троїцького монастиря вминулому любутський боярин, відомий силач та чудовий вершник ОлександрПересвєт, одягнений у монашський клобук і схизму.
Телебей іПересвєт пустили коней галопом назустріч один одному. Зустрічний удар був настількисильним, що від нього присіли коні, а противники, збивши списами один одного зконей впали мертвими. Вся битва точилася близько трьох годин, від 11 до 14години. Першим прийняв на себе бій Передовий полк, воїни якого майже всіполягли під ударами золото ординців. Через те, що величезна кількість людей іконей була скупчена на порівняно невеликій території, люди задихалися, гинулипід копитами коней та верблюдів. Луки і стріли використовувалися тільки в першіхвилини бою, в подальшому це була рукопашна битва. Потім Мамай, щоб датиможливість своїй кінноті зайти в тил Великому полку спрямував головний ударпроти полку Правої руки. Цей маневр, не вдалося здійснити через несприятливийрельєф місцевості, що ускладнював пересування ординської кінноти. Натиск ворогаполк Правої руки витримав. Далі Мамай спрямовує удар на лівий фланг, протиполку Лівої руки. Розрахунок був простий: відірвати руських від переправ іпритиснути до Непряди. Якщо руським і вдасться переправитись через Непрядву,гадав він, то за нею починається Дон, де немає переправ і до того ж заболоченийберег. Тобто руське військо мало потрапити в кільце і загибель його була б утакому випадку неминучою.
Проте підрахункиворога не виправдались. Розбивши полк Лівої ріки, ординці почали обходити Великийполк, загрожуючи його Лівому флангу. Резерв, що знаходиться позаду Великогополку і змінив фронт, щоб прикрити лівий фланг, оголений після розгрому полкуЛівої руки, не зміг зупинити просування золотоординців в тил Великого полку. ПолкПравої руки не зміг йти в наступ, тому щоб відкрився і правий фланг Великогополку, крім того, цим порушувався загальний бойовий порядок. воєначальники,очевидно, не одважилися на наступ ще й тому, що побоювались потрапити у пастку.В такій ситуації основні військові сили руських почали відступати до Непрядви,деякі воїни почали тікати в напрямку бродів через Дон.
На полі пролунавпереможний клич золотоординців. Мамай відчував уже близьку перемогу і не бачивпотреби кидати в бій свій резерв. На шляху золото ординців, що переслідуваливідступаючі руські війська, у діброві знаходився Засадний полк воїни якого ужедавно поривалися в бій.
Раптовий сильнийудар Засадного полку зупинив золотоординців, відкинув від Дону. Скориставшисьтаким замішанням, почав наступати і Великий полк, підтримуваний полком Правоїруки. Це був поворотний момент бою. У ворожому таборі почалася паніка. Багатоординців було порубано, інші почали тікати. Мамай, намагаючись організуватиоборону біля свого стану на Красному холмі, і на цей момент не кинув в бійрезерв. Свіжі сили Засадного полку зім’явши праве крило ворожого війська вийшлина ставку Мамая. Мамай, зрозумівши, що битва програна, почав тікати, залишившинамет та дорогоцінні речі.
Взагалі наКуликовому полі загинуло в битві з ординцями близько 60 тисяч чоловік. Щодозагиблих золотоординців, то на їх кількість джерела не вказують, але можна стверджувати,що ординців загинуло значно більше.
Героїчна битва 8вересня 1380 р. що завершилася славною перемогою руських військ надзолотоординцями, стала подією великого історичного значення і переломниммоментом у визволенні Північно-Східної Русі від золотоординського іга. Вонарозвіяла міф про непереможність ординського війська і намітила початокліквідації Золотої Орди як державного об’єднання. Куликовська битва була однієюз наймасовіших воєнних операцій ХІУ ст. у Східній Європі і наслідки її виходилидалеко за межі боротьби Золотої Орди і Московського Великого князівства.
3.4 Остаточний розпад ЗолотоїОрди
Славна перемогана Куликовому полі нанесла Золотій Орді важкого удару. Однак скинути ординськеіго в 1380 р. не вдалось. Новий правитель Орди Тахтамиш в 1382 р. неочікуванонапав на Русь і спалив Москву Великий князь Дмитрій Донський був змушенийплатити данину Орді. Ординський хан, як і раніше рахувався верховним правителемРусі, але його влада над руськими землями значно послабилась. Куликовська битваостаточно похоронила віру в непереможність завойовників. Залежність від ЗолотоїОрди руські люди розглядали тепер як тимчасову і готувалися до остаточноговизволення рідної землі від іноземного іга. Про те, на скільки впав престижхана на початку ХУ ст. засвідчує ярлик ординського правителя Едігея синуДмитрія Донського великому князю Василію І Егідей жалівся на неуважність доханських послів, на небажання Русі платити данину і навіть не требував, абуквально умовляв збирати данину. Негідей спробував підкріпити свої потребисилою в 1408 р. напав на Русь, але зустрів гідну відсіч. Озброєна відсіч, данаВеликим князем Василієм І ординцям показала, що Русь скоро відновила сили післякровопролитного „Мамаєвого погрому”. Але найголовніше те, що Куликовська битване тільки ослабила, а навпаки прискорила процес політичного об’єднання Русі.[6, с. 66-67]
Дмитрій Донськийдосить швидко зумів подолати внутрішньополітичні складності, які наступилипісля „Тохтамишевої навали, коли нижегородський, тверський, рязанський князіпочали супротивляться Москві, незважаючи на це він продовжив політикуоб’єднання Русі. Подальші успіхи цієї політики пов’язані з іменем Великого князяВасилія І Дмитрійович (1389-1425) достойного наступника свого прославленогобатька.
В результатіцентралізованої політики Івана ІІІ значна частина руських земель опинилась підвладою великого князя, дуже розширились мобілізаційні можливості країни, було створенозагальноруське військо, яке підкорялось єдиному командуванню. Все це створювалоумови для успішної боротьби із зовнішніми ворогами.
Друга половина ХУст. була часом великого національного підйому, глибокого усвідомлення руськимилюдьми необхідності єдності рідної землі. Зовнішнім проявом цього булоутвердження в народній свідомості і в писемних джерелах поняття „Росія”, якезамінило колишню назву „Русь”.
Заколоти удільнихкнязів ледве не влилися в феодальну війну, серйозно ускладнив внутрішньополітичнуобстановку в Росії. Тим більшою показується заслуга великого князя Івана ІІІ,який зумів організувати загальнонародну національно-визвольну війну проти Ордив умовах ще не викоренених „удільних порядків”. [3, с. 61-62]
Рішуче ломлячисупротивлення удільних князів, збираючи їх навколо Москви, великий князь ІванІІІ підготовлював створення могутньої Російської держави, яке може завоюватинезалежність і відстояти її від будь-яких зовнішніх ворогів.
В цей час ЗолотаОрда розпадалась на напівсамостійні улуси, які в залежності від успіхів чиневдач тих чи інших ханів то тимчасово об’єднувалися під однією владою, то зновувідокремлювались, взаємно послаблюючи одні інших в військових сутичках. Досередини століття в декількох великих улусах утвердились свої ханські династіїі Золота Орда як єдине ціле остаточно перестала існувати.
Звичайно, розпадЗолотої Орди і суперництво між окремими улусами послаблювали сили завойовниківі давали можливість Івану ІІІ для вигідних дипломатичних комбінацій, що він іробив, використовував ворожість Великої Орди, що була самим великим і сильнимулусом і Криму. Однак ординці продовжували залишатися небезпечним і могутнімпротивником. Військові сили Великої Орди, яка претендувала на владу над Росією,були значними. Не дує поступалося Великій Орді і військо Кримського ханства,судячи з перемінного успіху в війнах між ними. Безпосередня військова небезпекадля прикордонних руських князівств після розпаду Золотої Орди навітьзбільшилась. З ординцями тепер було майже неможливо встановити які-небудьстабільні політичні відносини, навіть мир з ханом і виплата данини не спасаливід спустошливих набігів. Загроза зі сторони Великої Орди ще більше зросла підчас великого княжіння Івана ІІ Васильовича. Це був час значного посиленняАхмед-хана, якому вдалось завершити багатовладдя і тимчасово об’єднати всюВелику Орду. На ординських монетах почали карбувати пишний титул: „Султан верховнийАхмедхан”. Основний суперник Ахмед-хана Улуг-Мухаммед відійшов зі своєю ордою наСередню Волгу і володіння Великої Орди тепер безпосередньо межував з руськимиземлями. Для Ахмед-хана відкривався шлях на Моску. Наміри Ахмед-ханапрослідковуються чітко: він прагнув досягнувши об’єднання під своєю владоюзначної частини території і військових сил колишньої Золотої Орди, шляхомспустошливого набігу повністю встановити ординське іго над Руссю, знекровитизавойовану країну, щоб виключити в майбутньому спроби з її боку звільнитися відзалежності. Мова йшла про долю руського народу, про те,, вдасться йому чи нізберегти умови для самостійного історичного розвитку. Якщо б Росія не вистоялау цій боротьбі, то була б відкинена на століття назад.
Безпосереднімизадачами перед великим князем Іваном ІІІ були: організація надійної оборонипівденного кордону, яка б могла затримати військовий наступ Великої Орди, а назаході – стабілізація відносин з Литвою і Лівонським орденом, яка б хоч надеякий час забезпечила безпекою цей кордон.
1472 р. Ахмед-ханпішов на Москву навіть не намагаючись форсувати р. Оку, він вирішив обійти головнісили руського війська з заходу. Однак Ахмед-хан не дивлячись на відсутність боюотримав поразку. Ні одна з його цілей не була досягнута. Ординці понесли значнівтрати і відступили. Влада Великої Орди була значно послаблена. Це знайшловідображення в зменшенні данини. Відомо, що в середині ІУ ст. вона становила 7тис. рублів, у 1472 – 4200 рублів, в 1475 чи 1476 виплачувати данину взагаліперестали. [11, с. 106-108]
Івану ІІІ булонеобхідно запобігти утворенню анти руської коаліції, перш за все воєнного союзуВеликої Орди із Польсько-Литовською державою. Не менш важливим було для ньогоперешкодити утворенню єдиного фронту ординських улусів. Ключем для рішення іцієї і іншої зовнішньополітичної задачі знаходився в Криму.
Укладеннявійськового союзу з Кримським ханством було великим дипломатичним досягненнямвеликого князя Івана ІІІ. Воно виключало можливість одночасного виступу протиРосії двох сильних ординських улусів – Великої Орди і Криму. Загроза можливостінападу на південні литовські і польські землі з боку Криму заставляли бутиобережним короля Казимира „перешкоджала його повній одинокості” з Ахмед-ханом.
Реальнозовнішньополітична ситуація, яка склалася, показала Івану ІІ єдино правильнийвихід: не покладаючись на результати дипломатичних комбінацій, організувативідсіч набігу Ахмед-хана.
Великий князьІван ІІІ мав час для організації оборони, причому перші заходи щодо укріпленняпівденного кордону були проведені ним ще весною. Перш за все Івану ІІІнеобхідно було прикрити військами прямий шлях до столиці для чого натрадиційному оборонному рубежі берега Оки були зосереджені значні сили. Планвійни обговорювали на великій раді в Москві. В якій брали участь Іван ІІІ, йогодядько князь Михайло Андрійович Верейський, мати великого князя Марфа, МитрополитГеронтій і всі бояри. План передбачав прикриття берегів Оки і по черговістьруху військ: спочатку полки зібрані в Москві, а потім „низове воїнство”(„низом” називали Володимиро-Суздальську Русь”) і на кінець „верховне воїнство”з північних військ, що означало мобілізацію всіх військових сил Москви.
Бурні військовіподії, що відбулися на Угрі осінню 1480 р. можна назвати протиборством двохвеличезних ратей – руської і ординської. Перша, руська боролася за майбутнє занезалежність рідної землі, за можливість самостійного історичного розвитку,друга – ординська – добивалася історично нереальної цілі – встановити важке ігонад величезною державою, в якій вже складалась могутня, централізована держава.На осінніх берегах Угри суперечка була вирішена. [7, с. 172-174]
Ординська кіннотапоявилась на берегах Угри-ріки на початку жовтня 1480 р. Ахмед-хан хотів зісходу форсувати Угру і піти дальше на Москву. Поблизу устя Угри в районі Калугибули зосереджені сили руського війська під командуванням князя Івана Івановича Меншого– сина Великого князя. На них обрушились зі своїми головними силами Ахмед-хан,намагаючись прорватися через руську оборонну лінію.
Противникизійшлися навпроти один іншого. На лівому, руському березі Угри вистроїлисьруські лучники, були розставлені важкі пищали і тюфяки, притаїлись зі своїмилегкими рушницями підрозділи „вогненних стрільців”. Руські воєводи постаралисьмаксимально використати доблесність свого війська в вогнестрільній зброї і недопустили переправи ординців на лівий берег, розстрілюючи їх на воді.
В них полетілистріли, ядра. Кіннота була готова обрушитися на ворога, якщо б він зумівпереправитися через Угру. Бій на переправі через Угру розпочався 8 жовтня в 1год. і продовжувався 4 год. Судячи з літописних розповідей. ординцям не вдалосьпереправитись через Угру і розпочати рукопашний бій на лівому березі Ординціповільно пливучи до руського берега стали зручною мішенню для руськихпитальників і вогнестрільних стрільців. Несучи значні втрати Ахмед-хан змушенийбув відійти від берега і відкласти на деякий час спробу форсувати Угру.
Між іншимвійськові події почали розвиватися в напрямку заздалегідь не передбаченіАхмед-ханом, але бажаними для руських. Повернувши свої кінні підрозділи на західі південь, Ахмед-хан почав спустошувати литовські володіння. А саме верховськієкнязівства, які утворилися в ХІУ-ХУ ст. в верхів’ях Оки і в процесі феодальногороздроблення Чернігівського князівства. Удільними князями стали нащадкиколишніх чернігівських удільних князів Одоєвські, Воротинські, Мосальські, Новосільські, Трудчевські та ін. На початку ХУ ст. ці руські князівства потрапили ввассальну залежність від Великого князівства Литовського і платили йому данину[16, с. 125]
Ахмед-ханувдалося в результаті походу на „верховськіє княжества” забезпечити свій тил,але змінити в свою користь загальну стратегію положення він так і не зумів.Головним для нього було отримати литовську допомогу, але цього він не досягнув.Не зумів він перешкодити і закінченню заколотів братів великого князя. А без цихдвох сприятливих умов надіятись на перемогу було важко.
Наближалась зима.Як і раніше попереду була осіння річка, всі броди і перелази через яку надійнозахищали руські полки. Надії на форсування Угри більше не залишалось.Стратегічна ініціатива була остаточно втрачена Ахмед-ханом. Навіть прорив черезУгру, якщо б його вдалося здійснити, перспектив для ординців не мав. Попередубули ліси і водяні перепони. Лівобережжя Угри, а за ним – велике резервневійсько Івана ІІІ. На шляху до Москви їх неминуче чекали нові бої, подальшийперебіг яких важко передбачити.
Неважко собіуявити умови смути, які були в ординському стані. Король Казимир на допомогу неприходив. Манглі-Гірей з тилу, зі сторони „Дикого Поля”. Він ще не перейшов доактивних дій проти Великої Орди, але міг зробити це в будь-який момент. ОкраїниУгри були розорені повністю самими ординцями під час походу на „верховськієкняжества”, не достатньо було продуктів і корму для коней. Зима 1840 р.наступила раніше, ніж звичайно і була дуже суворою. Сила Великої Орди танулабез боїв. Прийшов час думати про відступ, щоб зберегти залишки війська. [6, с.74-81]
Далі подіїрозвивалися так. Відвід руських військ від Угри почався після льодоставу, 26жовтня. З воєнної точки зору цей маневр можна повністю пояснити. Угра пересталабути перепоною для ординської кінноти і розтягнута лінія руських полків ставалауразлива для ординських ударів. Фактично Ахмед-хан зосередив в одному місцізначні сили, міг би легко прорватися в будь-якому місці берега і руське військоодразу ж опинилося б у важкому становищі.
Відвівши військадо Боровська, великий князь приготувався дати бій у вигідних для нього умовах.
Ахмед-хан нерухався через оголену Угру, він планував відступ заздалегідь. Кінне військоординців покинуло район Угри поспішно. Ахмед-хан втік від Угри вночі. азворотньому шляху ординці намагалися пограбувати руські землі, але невдало. Діїруської кінноти щодо переслідування ординців показують, як сміливо Іван ІІІпереходив від оборони до наступальних дій.
Іван ІІІ в 1480році не вживаючи активних дій знову змусив ординців наступати на заздалегідьпідготовлені позиції на березі Угри, а потім ніби пропонував Ахмед-ханупереправитись через замерзлу ріку під удар свого об’єднаного під Боровкомвійська
Цей планвідповідав законам військового мистецтва. Прийнявши його поступово запровадившив життя досягнув успіху з мінімальними втратами
Після поразкиАхмата впродовж двох десятиліть відносини Росії з Великою Ордою часторегулювались військовими акціями достатньо значного масштабу. Від стратегічноїоборони Іван ІІ в 80-90-х роках ХУ ст. переходить до активних наступальних дій.Походи проти Великої Орди і інших улусів, організовані ними в цей періодвирішували важливі загальнополітичні задачі, завершуючи звільнення Росії.
Дипломатичніманеври, які Іван ІІІ як і раніше майстерно використовував, мали успіх тількитому, що їх підкріплювали успішні військові дії проти Великої Орди.
На початку ХУІ ст.в умовах початої війни Росії і Польсько-Литовською державою через верховскієкняжества небезпека з боку Великої Орди значно зросла. В цей час фактичнооформляється новий союз короля Олександра і Ших-Ахмеда, який став ханом ВеликоїОрди. Цьому союзу протистояв союз Москви і Криму.
На південномукордоні Росії назрівала велика війна.
Літом 1500 р.Велика Орда підійшла до Дону і зупинилася поблизу устя Тихої Сосни, недалекоруського кордону. Одночасно Ших-Ахмед погрожував Кримському ханству. Манглі-Гірейв страсі писав Івану ІІІ, що військо Шах-Ахмеда переважає 20 тисяч і терміновопросив руських воєвод з пушками. Однак після п’ятиденного бою біля ДонуМанглі-Гірей відступив, не попередивши руського союзника, який надав допомогу.Руське військо змушене було повернутись до свого кордону. [1, с. 8-9]
Осінню 1500 р.Ших-Ахмед з 60-тисячною армією пішов на південь, щоб повернути приморськіпасовища, дуже зручні для зимівлі. Манглі-Гірей заховався за Перекопом.Прорваться на Кримський півострів Ших-Ахмеду не вдалося. Зима була дуже сувора,в Великій Орді почався голод і гинув скот. Окремі мурзу почали залишати зісвоїми ордами хана.
Тоді Ших-Ахмедпішов до Києва під захист своїх литовських союзників і тільки наступного рокузнову появився в степах.
В 1501 р. вінзнову намагався напасти на Крим з 20-тисячним військом, але знову невдало.Осінню його орда пішла для зимівлі в район Білгорода. Тепер Велика Ордазагрожувала вже не Криму, а руським кордонам.
Осінню 1501 р.Ших-Ахмед, син Ахметов своєю ордою Заволжською з великими списами став біляНовгородом Сіверським і біля інших міст майже до Брянська і заполонивбезчисленним воїнством. Новгород-Сіверський був взятий і ще декілька міст.Очевидно, що ординці зустріли в Сіверський землі достатньо сильний опір, що їхуспіхи були такі скромні Ших-Ахмед намагався завести переговори про мир звеликим князем Іваном ІІІ, але невдало. Великий князь віддав перевагузбереженню воєнного союзу зі своїм старим союзником Кримським ханом –Манглі-Гіреєм. Можна сказати, що остання спроба військового тиску Великої Ордина Росія виявилась в 1501 р. невдалою. Ординцям не вдалося примусити Івана ІІІперервати союз з Кримом ні воєнним, ні дипломатичним шляхом. А потімактивізація Кримського ханства змусила Велику Орду назавжди відмовитись відсерйозних нападів на руські прикордонні землі. [6, с. 81-85]
Попереду будутьще завзяті війни з іншими ханства ми, які в першій половині ХУІ ст. намагалисьпід егідою Турецького султана утворити анти руський фронт і різко посилили свійтиск на руські кордони. 48 кримських і біля 40 казанських походів відіб’є за цюполовину століття Росія, створивши на своєму кордоні міцну загальнодержавнусистему оборони, прикрившись зі сторони „поля” багато численними полками.Будуть небезпечні напади криянців в другій половині ХУІ ст., коли вони,скориставшись відверненням руських полків на Аі поля Ліванської битви,прорвуться навіть до самої Москви.
І знову Росіязмушена буде налагоджувати оборону південних кордонів. Будуть багато численнимиординські набіги в першій половині ХУІІ ст., які змушували Російську державуприкладати великі зусилля щодо укріплення південного кордону, створюючи потужніоборонні споруди, які протягувались на сотні верств.
Однак ця боротьбабуде мати принципово інший характер: більше ніколи не підніметься питання проте, що бути чи не бути Росії незалежною, суверенною державою. Це питання буловирішене остаточно на Угрі-ріці осінню 1480 р.

Висновок
Розглядаючи усіпитання, пов’язані із Монголо-татарською навалою та встановленнямзолотоординського іга на руських землях, ми дійшли таких висновки.
Уже першінаслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов’янськихземель:
-     руйнаціята падіння міст;
-     занепадремесла і торгівлі;
-     демографічнівтрати
-     знищеннязначної частини феодальної еліти.
Сутьзолотоординського іга як історичного явища полягає у формуванні та зміцненністійкої системи залежності руських земель від завойовників.
Встановленнязолотоординського іга на Русі мало свої особливості:
-     руськіземлі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди;
-     натериторії Русі не було створено постійно діючого адміністративного апаратузавойовників;
-     толерантнеставлення золото ординців до християнства та православного духовенства.
Монгольськезавоювання зумовило появу низки тривалих тенденцій, які помітно вплинули наісторичний розвиток східних слов’ян, якісно змінили характер державнихструктур, наклали значний відбиток на ментальність народу. Вони проявилися в:
-     переміщенніі своєрідному роздвоєнні центру суспільного життя східних слов’ян;
-     консерваціїта поглибленню феодальної роздрібненості;
-     поступовомувитісненні в стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету тазапровадження системи підданства;
-     послабленніобороноздатності Русі призвело до того, що в ХІУ-ХУ ст. південні та західніруські землі опиняються в складі Литовського та Польського королівства, апівнічно-Східна та Новгородська землі залишаються під владою Орди.
Отже,загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавшисуспільні відносини, помітно вплинувши на етнічні процеси, якісно змінившиструктуру влади в північно-східних руських землях, монгольське нашестя тазолотоординське іго наклали свійй відбиток на Східну Європу глибинно на багатовіків вперед, підкоригували її історію.

Література
1.    ГаленкоО. „Про татарські набіги на українські землі // Історія України 2004 — № 21-22
2.    ГрушевськйМ. Історія України Київ 1990
3.    ЕгоровВ… Золотая Орда: мифы иреальность. – М.: Знание, 1990. – 64 с. – (Новое в жизни, науке, технике. Сер.«История» № 9)
4.    Жуковський А.Субтельний О. Нарис історії України / Ред. Я. Грицак. О.Рокеанів – Львів.Тов-во ім. Т.Г.Шевченка) 1992 р.
5.    ЗарембаС.З. Куликовська битва та її історичне значення. К.: „Наукова думка” 1980.
6.    Карга ловВ.В. Конец ординського ига. М.: Наука, 1984.
7.    Карга ловВ.В. Существовала ли на Руси „военно-политическая баскаческая организациямонгольських феодалов?” – Історія СРСР № 1 1962
8.    КотлярМ.Ф. Полководці Давньої Русі – 2-е вид. – К.Україна. 1996 р.
9.    літописруський, перекл. з давньоруської Л.С.Махновця. К.: Дніпро, 1989 р.
10.  Лорпейн Мартиндейл Как это было на самом деле? Франція «Ридерз Дайджест» 2003
11.  Пашуто В.Г. Героическая борьбарусского народа за независимось ХІІІ М., 1956
12.  Полонська-Василенко Історія України Т1 до серед ХУІІ ст. Київ «Либідь» 1993
13.  Разін Е.А. История военного искусства.М.: 1957 Т 2
14.  Рибаков Б.А. „Военное искусствоХІІІ-ХУ в”. М., 1969 ч.1
15.  Русина О.В. Україна під татарами іЛитвою / Україна крізь віки – К 1998 Т 6.
16.  Тизенгаузен В.Г. Собрание материалов,относящихся к истории Золотой Орды – СпБ, 1884 – Т 1.
17.  Резерфорд Дейнек Чингисхан и рождениесовременного мира – М – 2005.
18.  Ян В. Чингіз-хан, Батий Т.2. М.:Правда, 1989 р. ст. 540