МиколаДенисюк – видавець українського літературно-мистецького журналу “Овид” (Чикаго, США)
Із здобуттямУкраїною незалежності помітно зріс інтерес широкого кола істориків доукраїнської національної спадщини у діаспорі. В умовах творення незалежноїУкраїни виникла потреба у поверненні із забуття сотень і тисяч історичнихфактів, подій, а також імен видатних осіб, які утверджували українськукультуру, науку, мистецтво поза межами батьківщини.
Після ІІ Світової війни до США переселиласянайбільш свідома частина українських біженців. Ці патріотично налаштованіемігранти відновлювали тут свої громадсько-політичні організації, які вонистворили ще в Європі, перебуваючи в таборах для переміщених осіб. Серед такихполітичних організацій слід назвати, Союз Українських Політичних В’язнів, СоюзГетьманців, Союз Українських Ветеранів – всі вони були створені в ЗахіднійНімеччині в кінці 40-х років ХХ століття і мали свої друковані органи.Наприклад, органом Союзу Визволення України була газета “Місія України”,Організація Державного Відродження України мала свій друкований орган – газету“Самостійна Україна” та інші. Українські періодичні видання в США, як удемократичній країні, пропагували різні партійні погляди: від монархічних(“Булава”), до комуністичних (“Українські Вісті”).
Поряд ізгромадсько-політичними часописами з’явилися також літературні видання: “Арка”,“Орлик”, “МУР”, “Хорс”, “Вежі”, які виходили ще в окупаційних зонах натериторії Німеччини та Австрії. У Сполучених Штатах Америки після еміграціїукраїнців за океан почало виходити чимало літературних видань, таких як,“Овид”, “Київ”, “Нові дні”, “Північне сяйво”. Українські літературні виданнямали за мету репрезентувати українську літературу на еміграції та сприяти їїрозвиткові поза межами України, де як вважали українські емігранти, літературане могла повноцінно розвиватися.
Літераториставили перед сучасною українською еміграційною літературою й мистецтвомособливі завдання. Вони вважали, що на той час українську літературу можутьгідно репрезентувати українські письменники й митці на вигнанні: “Тільки цялітература і мистецтво можуть і мають право називатися українськими, тільки цялітература і мистецтво можуть і мають право репрезентувати літературу і мистецтвоукраїнського народу, який не може свобідно діяти і виявляти творчі сили свогодуха. Література й мистецтво, що творяться на рідних землях, служать, на жаль,інтересам Москви і московської большевицької партії, які послідовно діють назнищення українського народу. Тому цю літературу важко вважати літературою, аще важче вважати українською літературою. Отже заступати українську літературуй мистецтво перед усім українським народом і перед цілим світом покликана силоюобставин література й мистецтво української еміграції в усьому світі”.
Яскравим доказомтого, що українські літератори виконували завдання, які постали перед ними наеміграції, може послужити тематика їх творчості. Українські поети таписьменники у своїх творах висвітлювали такі події та проблеми, про які вУкраїні писати було суворо заборонено. Тому вивчення творчості українськихписьменників у США є важливим завданням науковців в незалежній Україні.
У США виходиларізна за жанрами література українською мовою – художня, наукова,публіцистична, інформаційно-довідкова. Між 1950 і 1960 рр. до половини відзагальної кількості українських видань поза межами України вийшло у СполученихШтатах Америки .
Прикладомсамовідданої праці у галузі видавничої справи може послужити діяльністьвідомого видавця журналу науки і мистецтва “Овид” Миколи Денисюка. Володіючиекономічною та юридичною освітою, будучи палким патріотом України,М. Денисюк усе своє життя присвятив видавництву українських творів таперіодичних видань.
Микола Денисюкнародився 23 грудня 1915 р. у с. Гвіздка у Коломийському повіті. Освітуздобував у середній та вищій Торгівельній Школах у м. Львові та ЯрославськійУкраїнській Гімназії у м. Перемишлі. Продовжив своє навчанняМ. Денисюк на юридичному факультеті Інсбрукського університету, який закінчиву 1948 р. Володіючи економічною освітою, він працює у різних фінансовихустановах Західної України. З 1936 по 1939 роки працював в головному управлінні“Маслосоюзу”. Напередодні Другої світової війниМ. Денисюк працював в Українбанку у рідній Гвіздці. Його успішна діяльність уцій установі була високо оцінена керівництвом банку. Ревізійний СоюзУкраїнських Кооператив за хорошу працю нагородив перспективного працівниказолотою медаллю. У той час цей молодий і талановитий фінансист увійшов доскладу дирекції Українбанку в м. Гвіздка. Однак, через політичні умови, щосклалися у 1939 р. на території Західної України М. Денисюк вирішує покинутибатьківщину та обрати нелегке життя на еміграції.
Дружина М.Денисюка, Любомира-Ольга Денисюк-Палій, про обставини еміграції чоловіка писалау своїх спогадах: “Залишивши рідні землі,окружною дорогою через Варшаву, Микола Денисюк приїхав 29 листопада 1939 рокудо Кракова. Того ж дня ідучи краківськими вулицями зустрів свого професора д-раЄвгена Юліяна Пеленського, який по сердечному привітанню, проінформував його,що він одержав доручення від проф. Володимира Кубійовича зорганізуватиукраїнське видавництво в Кракові”.
Є. Пеленський,окреслив непросту ситуацію, в якій передбачалося вести організацію українськоговидавництва. Основною проблемою була відсутність коштів. М. Денисюк погодивсяна пропозицію колишнього свого наставника прилучитися до організації цієїсправи, хоч і без зарплатні. Енергійний та сповнений ентузіазму, Денисюквирушив знову на рідні землі. Він відвідав такі містечка, як Дукля, Сянік,Команча на Лемківщині, де завдяки своїм організаторським здібностям та вмілопроведеній роз’яснювальній роботі, заручився підтримкою та фінансовою допомогоюу свідомих українців. М. Денисюк цю місію вважав своєю “першою зустріччю зукраїнським читачем, яка пройшла з великим моральним та матеріальним успіхом”.Саме тоді він пройнявся вірою в українського читача і у майбутнє українськоїкниги. Саме цей успішний початок вирішив майбутню професію цього відомого наеміграції видавця.
До КраковаМ. Денисюк повернувся із сумою 11 500 злотих, – суттєвою фінансовоюпідтримкою для організації видавництва. Це стало приємною несподіванкою для Є.Ю. Пеленського та В. Кубійовича. Згодом було скликано перші Загальні ЗбориУкраїнського Видавництва, на яких було обрано керівників цієї установи.Директором було обрано Є. Ю. Пеленського, а його заступниками сталиД. Чайковський та М. Денисюк.
М. Денисюку,який зарекомендував себе здібним працівником у фінансовій сфері, було дорученоуправління економічним (“торгівельним”) відділом Українського Видавництва.Сам М. Денисюк згадує про роботу у видавництві: “Я мав милу нагодупрацювати спільно з видатними українськими видавцями, д-ром Ігорем Федевем іІваном Тиктором та колишніми співробітниками тикторівського концерну, ПетромПостолюком, Львом Чубатим, від яких я зачерпнув багато професійного досвіду. Цей уможливило мені на протязі 35 років у різних місцевостях (Краків, Львів,Інсбрук, Буенос-Айрес і Чікаго) вести безперервну видавничу працю”. Так вУкраїнському Видавництві в Кракові М. Денисюк розпочав свою діяльність увидавничій справі.
В УкраїнськомуВидавництві в Кракові М. Денисюк працював до липня 1941 р. У 1941 – 1944 рр.він разом із Остапом Олесницьким керував українською книгарнею “Овид” у м. Львові. Через наближення доЛьвова воєнних дій, М. Денисюк виїхав у Австрію. Тут, у м. Інсбрук, 9лютого 1945 року заснував українську книгарню “Роксоляна”. У 1946 р. місцевийуряд Тироля дав дозвіл М. Денисюку на ведення видавничої справи. У той жечас він був прийнятий до професійного Союзу австрійських видавців і книгарів зцентром у Відні.
Існуванняукраїнської книгарні у Інсбруці привернуло увагу і місцевих жителів. Зокремачасопис “Тіролєр Таґесцайтунг” від 14 лютого 1946 р. містив статтюпро книгарню “Роколяна”. У статті відзначалася наявність укнигарні великої кількості книг українською мовою, серед яких твори світовоїкласики, наукової, релігійної, белетристичної літератури та нових виданьукраїнських літераторів. До позитиву книгарні було віднесено відсутністьпропагандистської літератури. На думку М. Денисюка ця обставина допомоглаздобути численних прихильників в середовищі українців, що перебували у таборахдля переміщених осіб на цій території. Про цей період своєї діяльностіМ. Денисюк згадував: “…опинився я зі своєю книгарнею “Роксоляна” уІнсбруці, столиці Тіролю…З закінченням воєнних дій перейшли через неї тисячіукраїнців з різних областей України, а між новим біженцями з’явилися такожукраїнські письменники і журналісти. Перші з цих були М. Цуканова,М. Стахів, Ю. Тис, Р. Голіян, Є. і К. Яворівські,Р. Єндик, Й. Гірняк, Б. Галиняк, Б. Романенчук,Р. Ільницький, Ю. Дивнич, М. Левицький, В. Кубійович,З. Пеленський, після них І. Кедрин-Рудницький іМ. Мох,…Л. Мосендз, Ю. Клен.”
Під впливоммасової еміграції з країн Європи, М. Денисюк теж переїжджає за океан – вАргентину, де в Буанос-Айросі відкриває свою книгарню ”Роксоляна” і видавництво під власним ім’ям “Видавництво Миколи Денисюка”. З 1949 р. М. Денисюк почаввидавництво журналу “Овид.” Про непрості умови діяльності в АгентиніМ. Денисюк писав: “Умови для видавничої праці були важкі, праця булатверда, треба було змагатися за кожну точку…ця праця була для мене змістомжиття і дала мені дуже багато морального вдоволення та згуртувала навколовидавництва поважне коло співробітників та – рівночасно в них – мені особистихприятелів.”
Після семи зполовиною років проживання і ведення активної видавничої діяльності вАргентині, М. Денисюк вирішує покинути цю країну і переїхати до США. Середчисленних передплатників журналу “Овид” було багато тих, якіпроживали у Сполучених Штатах. Таким чином, М. Денисюк мав на метівідновити свою видавничу діяльність на території цієї країни. Зупинитися вінвирішив у м. Чикаго з огляду на його зручне географічне місцерозташування.
ВідкриттяВидавництва М. Денисюка відбулося 2 листопада 1965 року. При посвяченніприміщення видавництва, М. Денисюк передав видавництво і журнал “Овид” під покров Зарваницької Божої Матері. На відкриттіприміщення видавництва його власник виголосив промову, в якій проаналізувавстан української видавничої справи, накреслив напрями своєї майбутньоїдіяльності. Незабаром М. Денисюк зумів об’єднати навколо свого видавництвамісцевих українських літераторів та митців. 7 квітня 1957 р. заініціативою М. Денисюка було організовано Українське Мистецьке Товариство,яке очолив Т. Лапичак.
Перший примірник “Овида” в США вийшов уже в січні 1957 р. “Овид” залишився місячником, літературно-мистецьким журналом згромадсько-політичною проблематикою. Видавництво з 1959 р. розпочало такожвидання українських книг. Першою книгою, що вийшла у видавництві Денисюка, булазбірка нарисів Л. Храпливої “У темряві”, потім були видані: романЗ. Дончука “Прірва”, повісті Г. Лагодинської “До сонця – до волі”,збірку дитячих оповідань С. Парфанович “Вірний приятель” та інші. Достоліття з дня народження Т. Г. Шевченка видавництво Денисюка видало14-томне видання творів Кобзаря.
Ю. Тис, відомийлітератор, що часто друкував свої твори на сторінках “Овида” відзначав високіорганізаторські та комерційні здібності М. Денисюка. Письменник такожзазначав, що специфіка роботи видавця сприяла залученню до співпраці з нимвеликої кількості українських літераторів. Ю. Тис зазначав: “За 25 років появи “Овиду” з’явилося на шпальтах журналу понад 300 праць-творів нашихписьменників, мистців, науковців і суспільних діячів. Для майбутнього істориканашої культури в діаспорі “Овид” стає тим самим одним із важливих показниківнашої духовної динаміки, а тим самим і матеріалом для дослідів українськоїкультури на чужині.”
Микола Денисюкпомер 27 липня 1976 року в м. Чикаго у віці 60 років. Після похоронної панахидийого було поховано в м. Торонто у Канаді. Пізніше, з огляду на те, що М.Денисюк жив і працював у США, його дружина Л. О. Денисюк-Палій перепоховалатіло у м. Боунд-Брук штат Нью-Джерсі у США.
Діяльність МиколиДенисюка у галузі видавництва протягом тридцяти п’яти років це величезний внесок у розвитокукраїнської літератури та книгодрукування за кордоном.
Списоквикористаних джерел та літератури
1. ТарнавськийО. Брат – братові: Книга про ЗУАДК. – Філадельфія, 1971. – 263 с.;
2. Українськалітература на еміграції. – Ukrainian NationalMuseum in Chicago. – Box 29 (6). – Folder 1.;
3. Ріднатрадиція в новому світі // Свобода. – Джерсі-Сіті – Нью-Йорк. – 1951. –№ 107. – 9 травня.;
4. Правда іщирість // Овид. – Чикаго, 1963. – № 4 (127). – С. 24.;
5. СпогадиЛюбомири Ольги Денисюк Палій / Особистий архів автора. – С. 2.;
6. Там само.– С. 4.;
7. ДенисюкМ. 1939 – 1959 // Овид. – Чикаго, 1959. — № 1. – С.106.;
8. ДенисюкМ. Від видавництва. Українці в Генеральній Губернії 1939 – 1941 / В.Кубійович. – Чикаго: вид. Миколи Денисюка, 1975. – С. 8.;
9. Архів,рукописи творів та статей, кореспонденція М. Денисюка, примірники журналу«Овид». – IHRC. – Denysiuk. – Box 1 – 5.;
10. СпогадиЛюбомири Ольги Денисюк Палій / Особистий архів автора. – С. 9.;
11. ДенисюкМ. Пам’яті Юрія Клена // Овид. – Буенос-Айрес. – 1949. – № 4. – С. 10– 11.;
12. ДенисюкМ. В дальшу мандрівку по чужині // Овид. – Буенос-Айрес. – 1955. – № 12. –С. 12.;
13. Там само.– С. 7.;
14. СпогадиЛюбомири Ольги Денисюк Палій / Особистий архів автора. – С. 11.;
15. ДенисюкМ. В дальшу мандрівку по чужині // Овид. – Буенос-Айрес. – 1955. – № 12. –С. 15.;
16. Парфанович.С. Автор і видавець // Овид. – Чикаго, 1966. – № 3 (138). – С. 3-13.;
17. Тис Ю.Двадцятип’ятиліття журналу «Овид» // Овид. – Чикаго. – 1975. –Ч. 1 (172). – С. 5 – 8.;
18. МиколаДенисюк // Овид. – Чикаго, 1975. – № 7 (196).- С. 1 – 4.