МІНІСТЕРСТВООСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
МІЖНАРОДНИЙСОЛОМОНІВ УНІВЕРСИТЕТ
ФакультетСоціальних та гуманітарних наук
Кафедраісторії
Курсоваробота
Натему: КУЛЬТУРНИЙ ПІДЙОМ У ЄВРОПІ VIII– IX СТ. КАРОЛІНЗЬКЕВІДРОДЖЕННЯ
Ганенко В.
Київ– 2008
Зміст
Вступ
1.Передумови Каролінзького відродження
1.1Вплив особистості Карла на процес духовного піднесення
1.2Стан культури на передодні відродження
2.Характерні риси відродження
2.1Феномен культурного підйому
2.2Роль церкви у піднесенні
3.Наслідки Каролінзького відродження для Західної Європи
3.1Вплив події в галузі освіти
3.2Внесок відродження у подальший розвиток Європейської цивілізації
Висновки
Списоклітератури
Вступ
На тлі занепадув ранньому Середньовіччі античної культури та загального регресу суспільстваКаролінзьке відродження було значним явищем, воно зберегло, хоча й не в значнійкількості, здобутки Стародавнього Риму та Греції та передало їх наступнимпоколінням, стало основою Ренесансу, що вивів Європу з епохи Середніх Віків уНовий Час. Нинішня цивілізація Заходу повністю базується на ВеликомуВідродженні та Просвітництві. Більшість сучасних дослідників європейськоїкультури вимушені повертатись до її витоків у Пізній Античності та ранньомуСередньовіччі. До того ж піднесення часів Каролінгів стало одним з важливих етапівформування католицької церкви, яка й донині має великий вплив на вагомукількість населення у Європі та Америці. Під її впливом за часів правління Каролінгівпочинають з’являтись християнські школи, які стали підґрунтям для виникненняуніверситетів сучасного типу.
В періодправління Карла Великого поглиблюються розбіжності між Папою Римським таконстантинопольським патріархом, з’являються проблеми, які пізніше привели доостаточного розподілу християн на католиків та православних. Через майжетисячоліття перед різними конфесіями знову постало питання про об’єднання, іщоб їх вирішити потрібно досконало вивчити причини, що були безпосередньопов’язанні із різницею у культурно-соціальних інститутах між Заходом таВізантією. Тому детальне дослідження даної теми важливе не тільки длязбагачення знань історичної науки, але й для вирішення існуючих релігійнихконфліктів та подальшого розвитку культури.
Події, щорозглядаються у роботі охоплюють період VIII– IXст. Дослідження охоплює територіїсучасної Германії, Франції, та Північної Італії. Мета роботи полягає урозкритті культурної, духовної та ідеологічної сутності Каролінзькоговідродження. До завдань належить:
- вивчення передумов появи піднесення;
- дослідити розвиток освіти, науки таархітектури;
- висвітити значення впливу Каролінзькоговідродження на Західну Європу та Ренесанс.
Зберегласьдостатня кількість письмових пам’яток датованих VIII– IX ст.Найбільш цінними серед них є хроніки та біографії. Більшість тогочаснихісториків вважали своїм обов’язком описати діяння Карла Великого, тому майжеусі історичні праці, що датуються вказаним періодом є його життєписом. Донайбільш відомих відносяться: «Життя Карла Великого» написана особистим біографомімператора Ейнгардом та «Діяння Карла Великого» авторство, якого належитьНоткеру Заїці. Головним принципом написання історичних творів в часи ранньогоСередньовіччя було наслідування античних зразків – особливою популярністюкористувались історичні праці Светонія та пізньоантичних авторів. Також дозначних джерел Карлінзького відродження треба віднести переписку Алкуіна зімператором. Окрім того, що вона свідчить про деякі догмати і тези церквивідносно науки і культури, у листах Алкуіна можна прослідити, який великийвплив мала його особистість на Карла Великого. Цей вчений залишив значнийспадок навчальних трактатів та «Ехіридион, чи про граматику» — першийкодифікований збірник франкської граматики. Історики тогочасної епохи лишеописували події, перекладаючи тягар їх осмислення на філософів та теологів. Їхтексти вирізняються вульгаризованим стилем викладу і відступами від канонівлатинської граматики. Загалом джерельна база представлена в достатнійкількості.
Сучасна базаісторичних праць широко розглядає період культурного піднесення у Франкськійдержаві. Вони поділяються на ті, що описують політично-соціальний аспектісторії часів Каролінгів (до них як правило відносяться загальні посібники поісторії Середніх віків, велика кількість підручників іпубліцистично-популістських видань, такі як «Історія Європи» Нормана Девіса) таті, що розглядають саме культурно-релігійний стан суспільства у франків. Першимхарактерні намагання популяризувати цей період, нехтуючи часто детальністюінколи завищуючи пріоритет деяких явищ, і не згадуючи про інші більш важливі речі.Особливо це присутнє у західній літературі, де роблять спроби підняти авторитетсучасної Європи, перевертаючи з ніг на голову факти минулого фразами, що начетого занепаду і не було, а античність зразу перетекла у сучасну європейськукультуру. А серед тих, хто розглядає опису з точки зору етнографії культурислід виділити праці Гуревича А.Я., Гаспарова М.Л. Незважаючи на усюдетальність, глибинний аналіз суспільних явищ є не повним. Тому на їх фоніякісно вирізняються праці істориків школи «Анналів». Жак Ле Гофф поєднуєвищезгадані два підходи та розглядає Середні віки у Європі з точки зоруцивілізаційного методу, головного набутку послідовників цієї течії. Хоч він невивчає Каролінзьке відродження детально, приділяючи йому не багато уваги, йогопраці стали одним з важливих етапів у розвитку сучасної медієвістики. Такимчином культурний прогрес Каролінгів хоча й досліджено, але все ж не повно.
1.Передумови Каролінзького відродження
1.1 Вплив особистості Карла Великого напроцес духовного піднесення
Спочаткуправитель, а згодом імператор Франкської держави надзвичайно вплинув на хідкультурного піднесення у Західній Європі. Не можна стверджувати, що йогодіяльність була єдиною причиною для початку піднесення, але все ж слідзауважити, що Карл дав сильний поштовх для відродження. При цьому, щобзрозуміти, які саме мотивації були у монарха, щоб піднімати культуру, требадосконало вивчити його психологічний портрет. Якщо дослідити характер дорослогоКарла можна відносно точно, то встановити процес формування його особистостімайже не можливо, адже про дитинство правителя не згадує ні один з хроністів.Навіть Ейнгард, його особистий літописець, не описує життя сина Пипіна, до тогояк він отримав владу, після смерті батька, разом із братом Карломаном, аргументуючице відсутністю достовірної інформації.
Першочерговимиякостями Карла Великого його сучасники вважали потяг до знань та військовудоблесть монарха. Ноткер Заїка зазначає, що тільки-но Карл став єдинимправителем розширеної ним Франкської держави він почав збирати у себе при дворімудрих та вчених людей. Так за його згадкою, правитель почув про те, що дваобізнаних у науках чоловіки прибули з Ірландії до франків і пропонувалинавчатись в них за гроші. Аргументували потребу платити грошима на за освітувчені доволі цікаво, запевняючи що люди скоріш придбають те за що потрібнозаплатити, а ніж те що їм пропонуватимуть задарма. Карл наказав вченим прийтидо нього та впевнившись в тому, що вони дійсно розумні та не норовливі велівїм виховувати групу дітей, а сам в цей час направився у похід. У подальшомурозповідається, що повернувшись правитель розпорядився привести до нього дітейта перевірив, як вони засвоїли вивчене. Імператор був дуже роздратованимнедолугим навчанням юнаків знатних родин і в доволі грубій та простонароднійформі висказав їм своє невдоволення.[7. — C.40-41]. Цейфакт підкреслює те, що Карл цінив у людях насамперед особисті якості таосвіченість, а не соціальний статус. Окрім того він підкреслює простакуватістьмонарха, який розмовляв народною мовою і не жалкував вульгаризованих висловів.У цій людині дивним чином поєднувалось шанобливе ставлення до прадідівськихзвичаї та прихильність до християнських канонів і спадку римської культури. Вінлюбив гарячі ванни на римський манер и важкі смажені страви, яким надавалиперевагу франки, він до забуття віддався військовим походам та полюванню і втой же час міг появитись у церкві у ночі і простояти там до ранку, слідкуючи затим, щоб точно виконувались релігійні настанови. [12. -C.27]
Таким чином Карлсимволізував прихід нової епохи, яка вмістила в собі варварське, римське тахристиянське, і на базі цього утворила нову цивілізацію. Будучи освіченим,імператор володів основами риторики, гарно знав латину і грецьку мову. Постійновдосконалював свої знання граматики в диякона Петра Пізанського, але так і ненавчився писати, хоча тримав біля постелі дощечку для навчання і у вільний часповсякчасно виводив літери. Перетворював навчання на забавку, наказавшивирізати для цього з дерева букви і вночі, під час безсоння намагався вгадатиїх на дотик. [21.-C.156]Цебула яскрава особистість, яка виділялась на фоні загального невігластва,захоплювала й давала приклад для наслідування.
Сучасникипорівнювали Карла із біблійними героями та римськими імператорами. До свогодвору він збирав теологів із усієї Європи. «Кістяк» наукової еліти, щопідтримувала і творила відродження, був підібраний повністю по вподобаннюмонарха. Сплеск архітектурного будівництва пов'язується із особистими потребамиімператора, за його наказами будувались церкви, зводились величні собори, що їхстиль відтворювали наступні покоління. Розширяючи свою зовнішню політику Карлтримав при дворі велику кількість іноземців. Встановив приязні відносини зправителем халіфом Аароном, якого літописці на західний манер називали «корольперсів». Військові походи, які талановито проводив монарх сприяли появіпіднесення й дали можливість розгорнути культурницьку діяльність
За своє життяімператор скопив неабияку кількість книг. Після його смерті згідно заповітувони були розпродані тим хто їх бажав придбати, а виручені гроші пішли надопомогу бідним, — на той час це була колосальна сума. По великому рахунку,єдине, що повністю не вписувалось у плани Карла щодо розвитку, так цемонастирі, бо вони руйнували його централізаторську політику й перебирали насебе властивості не тільки релігійно-освітніх центрів, а йекономічно-політичних центрів, прагнучи до автономії.[13.-C.242]. Утім антимонастирської політики він не проводив, борозумів що на той час вони були єдиними можливими центрами для підняття освітита формування нової правлячої еліти та адміністративно-чиновницького апарату.Навіть більше, розвиток шкіл при монастирях активно підтримував матеріально, атакож забезпечуючи їх професійними кадрами. Сприяв збереженню батьківськоїспадщини – почав складати граматику франкської мови, дав національні назвимісяцям та дванадцяти напрямкам вітрів, вісім з яких до цього носили тількилатинські найменування.
Під кінець свогоправління імператор поклав багато зусиль, щоб кодифікувати та відредагуватиправові норми, але не встиг нічого зробити, лише добавив до них дві глави. Восновному культурне відродження було сконцентроване навколо заснованої Карломакадемії у Аахені та його двору,і проходило під патронатом і пильним надзором короля.[16.-C.43].Проте воно також розвивалось підпорядковуючись базовим закономірностям розвиткусуспільства і культури, що зумовили його сутнісні характеристики. Виникло коловзаємодії, коли монарх впливав на оточуючу його дійсність згідно свогосвітогляду та бажань, а дійсність продукувала в ньому ті чи інші риситемпераменту та переконань.
відродженнякарл культура піднесення
1.2Стан культури напередодні відродження
ЗнищенняЗахідної Римської імперії варварськими племенами призвело до занепаду античноїкультури. На момент її розпаду населення тих провінцій, що були найближче доРиму, Італії, Галлії, Іспанії романізувалось. Використовувалась латинськумову, римські соціальні інститути і культуру. Латина поступово витісняламісцеві мови і отримала загальне розповсюдження. Поширилась вона у народнійформі, що називається «вульгарна латинь». Але протягом VI– VII століть на теренахколишньої Римської держави утворились десятки варварських королівств і почавсязворотній процес її витіснення, який пройшов два головних етапи: перший, коликласичну латину витіснила «вульгара» (так названа кухонна латинська мова) тадругий, коли її місце стали займати місцеві варварські мови, які взаємодіючи знею почали утворювати нові діалекти. [16. — C.9].
Почаласьхристиянізація народів Європи, яка спершу носила дуже поверхневий, формальнийхарактер, зводилась до офіціального визнання загальних догм і виконаннюголовних обрядів. Конфлікт між язичницькою культурою та християнством бувприсутній майже у всій ранньохристиянській філософії та літературі.Західноєвропейський світ розколовся на два табори, один з яких вважав, щохристияни повинні користуватись корисними надбаннями античної доби, і вжепізніше з’явився інший. Представники другого напрямку вважали, що ні в якомуразі не можна читати та цитувати античних, бо як приснилося Св. Ієроніму «Цевже цицеронство, а не християнство» [21. — C.139].
Занепад античноїцивілізації не був таким несподіваним і спонтанним. Її криза почалась щенаприкінці ІІ – початку ІІІ ст. і поступово рухала Римську імперію до занепаду.Розбій варварів не знищив одразу міст. У зруйноване місто можуть повертатисьжителі та відбудовувати його заново. Так було з Римом на початку його історії,коли галли у 390 р. д. н.е. спалили майже все місто окрім Капітолію. Тоді вонодуже швидко відновилось, без глибинних наслідків для культури, і утворилосильну міцну державу, що згодом перетворилась на імперію. Криза Риму розпочатав IV – Vст. була набагато більш глибинною. Те що вандали та інші племінні утворення нераз грабували «Вічне місто» було не її причиною, а закономірним проявом.Поглибилась криза адміністративна та економічна, що вони призвели появи кризине тільки у торгівлі, а й у аграрній сфері і забезпечили основу для ще більшогорегресу у сфері духовної культури. [14.- C.16].Ще у ІІІ ст. по всій імперії прокотилась хвиля інфляції, яка знецінила золотігроші. Це призвело занепаду всіх античних центрів Півночі.
Сутністьрозвинених міст у тому, що в них мешкають споживачі, які отримують запасихарчових продуктів за гроші від поставщиків з сіл. Коли гроші стали виходити зобігу та знецінюватись, міське населення, котре жило за рахунок їхплатоспроможності, втратило можливість отримувати харчі і стало масовомігрувати у село.[21. — C.35] Сепаратизм та свавілля на місцях, яке проявляло себе у непомірних податяхна жителів міст та сплеску корупції непомірними темпами прискорювалоаграраризацію Західної Європи, залишивши навіки у людській пам’яті цей час«Темні віки», цей термін відносно Середньовіччя доволі часто зустрічається узахідній історіографії.
Схід поставав усвідомості європейського населення казковою країною, повною багатств. Народнібайки та оповіді найбільш точно відображують сприйняття навколишнього світусуспільством, а враховуючи те, що за часів раннього Середньовіччя верхівка щене повністю відокремила свою культуру від простонародної, то з впевненістюможна сказати, що казки віддзеркалюють погляди усього суспільства. Окрімоповідей різноманітного толку в цей час формується народний епос, якирозповідає про звитяжні вчинки героїв. Франкський епос на той час ще несклався, а утворився вже як результат Каролінзького відродження та діяльностіКарла Великого, й це незважаючи на те, що задовго до нього серед франків діялитакі визначні особистості, як Хлодвіг. [22.- C.201].Прояви народної культури не завжди співпадали із догматами церкви. Відродивсяідеал доблесті, саме завдяки варварізації суспільства, бо у Пізній імперіїзавдяки впливу християнства домінував взірець тихого, не норовистоговченого-теолога.
Регрес особливоторкнувся правових норм та юриспруденції, що процвітали у Стародавньому Римі.Потребувались роки щоб її принципи відродились в університетах часів ВисокогоСередньовіччя, а на VI– VIII ст. території вже колишньоїРимської імперії опинились у юридичному хаосі. Живучі в одній державі,підкоряючись одному правителю постійно взаємодіючи між собою римляни і франкижили за нормами різних законів – римлянин за нормами римського права, франк позаконам звичаєвого права. За часів Карла Мартерла і батька Карла ВеликогоПипіна починають проводити політику правничого унітаризму, який допомігвстановити порядок у державі, хоч відносний і дуже нестабільний.
В ранньомуСередньовіччі Європа потопала у жорстокості та безладі, в постійних війнахрізноманітних варварських племен та безлічі королівств. Франкське королівствоне вирізнялось серед них ні силою ні організацією, аж поки на престол незійшла династія Каролінгів і вчасності Карл Великий. Навіть папська владастала слабнути у VI – VIIIст.за папський престол боролись різні аристократичні партії Рима.Свавіллядійшло до того, що у 800 р. римляни скинули з престолу Римського Папу Льва і,щоб більше принизити його, позбавили його зору та вирвали язик. Рим погруз уборотьбі різноманітних груп, що й дало привід для того, щоб Карл Великий здійснив похід до Італії. [12. — C.28]
Така ситуаціябула доволі типова для Середньовіччя взагалі – постійні війни та боротьбаослабляли Папське правління, даючи можливість розвинутись світській, і в тойже час Папа Римський мав найавторитетнішу у Західній Європі, він очоливструктуру, яка впродовж тисячоліття була єдиним, що об’єднувало Європуподрібнену на безліч держав, впливала на ментальні характеристики населення. Колипретендент на звання понтифіка або дійсний Папа стикався з сильною опозицієювін намагався отримати підтримку світського правителя, який би вислав йому надопомогу армію. Досягнувши мети Папи як правило сварились із колишнімсоюзником, намагаючись підчинити його своїй владі. Володарі ж досягнувшиосвячення своє влади церквою, намагались виокремитись з під її нав’язливоїопіки. З вищезгаданих фактів можна зробити висновок о кардинальній змініморальних принципів. Християнство поклалося на непритаманну йому жорстокість тахолоднокровність північних народів. Закінчились хвилі єресі, які будоражилихристиянство у період Пізньої імперії. Поняття єресі тут дуже розмивчасте аджена час їх появи канонічні догмати як саме догмати ще не існували і встановилисьвони тільки у процесі боротьбі з так званими єресями, аріанством тощо.
Станом напередодні Каролінзького підйому занепад у всіх сферах суспільної діяльностідосягнув свого апогею. Особливо це стосувалось саме франкських земель, де увсьому народі Карл не знайшов ні однієї освіченої людини і вимушений бувзвертатись за допомогою до вчених-теологів з інших земель. Антична цивілізаціяпішла у минуле, їй на зміну пришла цивілізація розрізнених крихітних міст,порівняно з римськими і грецькими вони були просто великими селищами чиневеличкими фортецями, які оточували непроглядні хащі лісу. Склався особливийменталітет населення, коли людина була самозаглиблена в себе, замкнута і в тойже час нерозривно пов’язана із оточуючим суспільством, займаючи у ньому сталу позицію,яку передавала нащадкам, майже гріхом вважалось намагатись перейти з одногосоціального стану у інший. На фоні цього всеохоплюючого регресу і з’явилося Каролінзькевідродження, доволі спірний феномен у сучасній історіографії, що став першимкроком до глибинного Відродження.
2.Характерні риси відродження
2.1 Феномен культурного підйому
Каролінзькевідродження як процес культурного підйому охопило захід Середньовічної Європи.Його початок був тісно пов'язаний із завойовницькою політикою Карла Великого.Фактично воно розпочалось після коронації цього монарха. Перше, з чогозаходився проводити свою культурницьку діяльність новий король Франкськоїдержави, було запрошення з різних країн досвідчених та вчених людей, абсолютновсі з яких належали до духовенства, яке просто змушене було вміти хоча бчитати, щоб доносити до мирян біблійні знання, що у своєму корінні носилиписемний характер. Процес піднесення поділяється, як правило, на декількаперіодів – основні з яких італійський та англосаксонський. Видатними діячами, щоприїхали з Італії, були Павло Диякон, Петро, диякон Пізанський та Павлін,патріарх аквілейський. Це відродження культури не було планомірним, монолітним явищем, воно скоріш являло собою діяльність декількох різних постатей, здобуткиякий переплелись лише за наступних поколінь, звісно що переосмисленими та здодатками.
Аналіз маєполягати у окремому розгляді особистості кожного діяча епохи Каролінгів. Однимз таких вчених був вищезгаданий Павло Диякон, що народився близько 720 р. Самез ним асоціюється перший період піднесення. До його найвідоміших праць, щозбереглись і до тепер належить «Історії лангобардів» та «Діяння мецькихєпископів». [20. - C.31].Його перші роботи не вирізнялись оригінальністю чи навіть темою написання, вонилише компілювала надбання авторів пізньої античності, як і багато інших працьцього періоду.[18. — C.39]
Популярністюкористувався Светоній, уривки з праць якого майже кожен вчений намагавсяпереписати до своїх робіт. Взагалі основоположною характерною рисою не тількиКаролінгського культурного пробудження, а й Середньовіччя в цілому буланадзвичайна важливість авторитета попередників. Якщо брати Західний варіантсередньовічної християнської цивілізації то слід було сказати, що її існуванняце протяжність унаслідувань від Августина Блаженного до Фоми Аквінського,фактично перший створив феномен цієї культури, яка була релігією, а релігіябула культурою, а другий підвів її підсумки.
Тут можепролунати зауваження про Еріугена, але це лиш виключення яке підтвердилозагальне правило. Що ж до Павла Диякона, то найбільш вдала його робота буласаме «Історії лангобардів» у яку він, як історик, почесний діяч у тодішніхвчених колах, але перш за все як патріот свого народу, вклав все своєнатхнення! Така фраза може здатись голослівною і більш літературною, а ніжнауковою. Але! Суть у тому, ПавлоДиякон дійсно був зацікавлений своєю працею, він творив її заради того, щобдонести безлічі народностей та народів, до населення Італії і франків частинупам’яті про звитяги свого народу, а це велика рідкість для того часу, аджебільшість вчених просто переписувала старі твори чи робило на них недолугікоментарі. Їм було неважливо, що у трактаті, головне, щоб не було описок.[20. — C.307]
Робота Дияконавикористовує доволі багато джерельного матеріалу, й при цьому описує самобутнійпогляд автора на історію лангобардів. Не слід перебільшувати його здобутки,навіть в нього хронологія викладення подій шкутильгала, усі вказані часовіпроміжки були аж надто умовними. Він взагалі не надає дати з якої починає опис,і встановити її можна лишень за описаними у творі подіями. Після розгрому фріульскогоповстання лангобардів, коли у 776 р. Карл захопив у заручники брата ПавлаДиякона, той від’їхав до монастиря Монте-Кассино, де перебував до 782 р. Апотім після зустрічі з Карлом, під час якої просив звільнення Аріхіса (свогобрата), зацікавив короля франків своєю особою і був запрошений до Галії. Черезп’ять років він дістав змогу повернутись до Монте-Кассино де скінчався у 799 р.Разом із його смертю скінчився перший період Каролінзького ренесансу.
Наступнимпровідним діячем цієї епохи став Альбін Флак, англосаксонського походження, щоотримав ім’я Алкуін. Це була одна з не багатьох особистостей, яка своїмиповчаннями надзвичайно вплинула на вже далеко немолодого Карла. Про що яскравосвідчить його переписка з монархом. У ній Албін вихваляє мудрість, проте утексті кожний раз, коли йому потрібно сказати про важливість вченості тазнання, він більш цитує Біблію та «давніх», а ніж імпровізує. У тім основноюметою листів були речі на багато банальніші, наявність яких висвічувалаглибинні проблеми з якими зіштовхнулись діячі початку IXст. Алкуін звертався до Карла з проханням про те що б той допоміг йому ізпідручниками та літературою. Висновки зробити з цього можна не найкращі,посібників для навчання у франкській державі не вистачало навіть провіднимнауковцям, до яких особисто благоволив вже названий імператором монарх, а втодішній Англії вони були, на відміну від імперії Карла Великого, якого помазавна імператорство особисто Папа Римський у «Вічному місті». [3.- C.72-74].Альбін за молодих років захоплювався поемами Вергілія, але у подальшому покинуввивчення язичницьких доробок і намагався не дозволити їх поширення у суспільстві,особливо серед духовенства.
У другому листіФлак роз’яснює Карлу, як треба наставляти у вірі вже дорослу людину, проте непросто стверджувати та укріплювати її віру, а навернути її до цієї віри. Цепряме свідчення тому, що багато хто ще повністю не навернувся у християнство,серед народних мас побутували старі вірування, які змішались із християнством.Простий люд, який виріс серед вікової традиції варварської міфології такультури, не зміг би отак відразу відкинути те що, було основою його буттястоліттями. Він не вмів читати та доволі погано володів канвою біблійних подій.Міф все продовжував виконувати свою основну задачу, донесення інформації пронавколишній світ і суспільство майбутнім поколінням, адже християнськіінституції цього виконати не могли на той час. Навіть у творі, що йогоприписують самому Алкуіну зустрічаються елементи скандинавської міфології. У«Сперечання знатного походження хлопця Пипіна з Альбіном Схоластиком» приводячи приклади дивного, і загадуючи загадки Пипіну Флак говорить, що бачивжінку, яка летіла маючи залізний ніс, дерев’яне тіло із хвостом, та несла засобою смерть. Нащо Пипін йому відповідає, що то супутниця вояка. [5. — C.268] Це валькірія! Особливою популярністю вона користувалась у вікінгів, щопостійно були у військових походах та набігах. Алкуін повернув у Європутрадицію вивчення семи вільних мистецтв (граматики, риторики, діалектики, геометрії,музики, арифметики і астрономії). За нього був написаний підручник з франкськоїграматики «Енхиридіон, або про граматику». В ньому детально розглядається нетільки правильна вимова та написання слів, а й їх граматичне походження. Донашого часу збереглись також «Розмова про істинну філософію», «Про святителівта святих Йоркської церкви». Таким чином Флак, допоміг зібрати в одне ціле, тірозпорошенні знання Каролінгської Європи, додати до них здобутки британських таанглосаксонських вчених.
Окрім ньоговеликий вклад у культуру каролінгської держави зробили Скот Еріугена, НоткерЗаїка, Ейнхард, Теган, Ангільберт, Фрідугіс, Смарагд-Сентміельський, Рабан Мавр,абат Фулдський, Гримальд, італієць Анасій. Майже всі з них являли собоюфілософських коментаторів та літописців, і тільки Еріугену, дійсно можнаназвати філософом. Але тут постає питання, чи дійсно його можна вписати з йоготвердженнями саме у середньовічний схоластичний концепт, адже коли ріст науки у XII – XIIIст. дав змогу основній масі теологів зрозуміти його тезиси, деякі з написанихним книг інквізиція відправила на вогнище. [20. — C.308].Концепції Еріугени були альтернативним видом християнської філософії, якаввібрала себе античних надбань набагато більше, ніж класична християнськафілософія та породжена нею схоластика. Особливо контрастував із іншими судженняфілософа про чотири стихії, що лежали в основі світу. Альтернативнахристиянська, основні засади в ній були глибоко біблійними, філософія Еріугени,немала справжніх прихильників до початку глибинного Відродження, що завершилоепоху Середньовіччя. Для зібрання цвіту тодішньої науки при дворі Карла буластворена академія, яка називалась за місцем її перебування. «Академія Ахена»стала центром культурного життя Європи на декілька десятиліть. Там збирались тадискутували знатні мужі, очолював академію сам монарх, який носив псевдонім«Давид». Це було осердя каролінзького підйому культури. Далі нього вонофактично не розповсюдилось, за винятком декількох монастирів.
Розвивалось зачасів Каролінгів і архітектура, її здобутки безсумнівно цінні. Масовогорозповсюдження будівництво не набуло, проте утворився новий стиль, що зачаровуєбагатьох своєю красою донині. Зовсім мало будов дотягнули до наших часів:багато кутова центрична капела імператорської резиденції у Ахені (798—805 рр.),капелла-ротонда Санкт-Михаель в Фульде (820—822 рр.), 3-нефна церква звестверком, трансептом та баштами в Корвеє (822—885 рр.), ораторій вЖермін’ї-де-Пре збудований після 806 р. Поряд з ранньохристиянською традицією,що сягає античності, елементами простору й обсягу в монументальному живописі 9в. спостерігаються риси поривчастості, експресії. Ще сильніше вони проявилися вкнижковій мініатюрі (зображення євангелістів, біблійних сцен, монархівкаролінзької династії). У деяких мініатюрах, "Євангеліє Годескалька","Євангеліє Ади", антична стилістика сполучається із середньовічноюсимволікою та орнаментикою, інші ("Євангеліє Эббо" написане близько816—835) — хвилюють, заворожують своєю красою, свободою й динамікою композиціїта малюнка. На перший погляд здається, що живість відсутня. Це далеко не так!Вона скрита за зовнішньою маскою непохитності і монументальності, спокою.Виділяють низку місцевих шкіл мініатюри: палацова в Ахені, реймська, турська таін. Також розвинуте було лиття, чеканка та гравюра по металу, прикрашаннявиробів емаллю та дорогоцінним камінням, різьба по камінню і алебастру, і головнепо кістці.
2.2Рольцеркви у піднесенні
Важкопереоцінити роль церкви у феномені каролінгського відновлення культури.Фактично вона була його основною рушійною силою. Отримання освіти не моглопроходити поза межами церковних установ, бо по-перше, як вже згадувалось церковники,на той час були єдиними освіченими людьми, духовні кадри в Карл в не великійкількості, але все ж мав. Основним завданням в нього постала справа створеннясвітської, обізнаної та з високим інтелектуальним рівнем, еліти і адміністративнихкадрів. По-друге, Біблія сформувала світогляд таким чином, що поза її межамимудрість не визнавалась, і мудрість людська прирівнювалась до невігластва. У787 р. відається «Капітулярій про науки», який зобов’язував при монастирях таєпископських кафедрах створювати школи для навчання духовників, кліриків, імонахів. Випускники цих шкіл, при успішному закінченні могли вільно займативисокі пости, деякі з них становились єпископами і направлялись до віддаленихземель держави Карла Великого, у (Північну Іспанію, Західну Німеччину) інколинавіть поза її межі, проповідувати до Британії, Центральної Італії і т.д. [20.- C. 306].
До початку IXст.вміннями читати та писати не володіла навіть вся світська верхівка суспільства,не говорячи вже про його низи. Для отримання базової освіти для усіх прошарківі класів соціуму залишалось ще декілька сотень років. Тому уклін в просвітленнінародних мас ставився на аристократію [16.- C. 44],але й усю привілейовану частину населення забезпечити було неможливо – невистачало посібників, книг, кадрів. Головним добродієм монахи вважали, ретельнепереписування старих книг, щоб ті не загубились у темряві віків, на нові усередньостатистичного монаха не хватало ні часу ні отриманих знань. Незважаючина те що, знання просували до світських мас, по своїй суті вони всі булиглибоко релігійними. Після того як по граматичним підручникам вивчали алфавітпершою книгою яка читалась, без сумніву була Біблія, а потім вже апокрифічні таісторичні твори. Диктат християнства був у всьому. Капітулярієм про обов’язковуосвіту, Карл закріпляв мінімум, який складався лишень з головних біблійних тезта «Символу віри».
Головним, що відділяло культуру середньовічного західноєвропейськогосуспільства від передуючого йому античного, було тотальне домінуваннятеоцентризму. Людина, хоча й була центром створеного Богом Всесвіту, але наднею завжди був сам Господь який став центром життя цієї людини. Вона була їїрабом, якому у разі непокори загрожували вічні жахливі муки пекла.Християнство утвердило в історії принцип конечності. Він замістив концепт кола,що домінував у філософів Стародавнього Риму та Греції. Відбулась змінасприйняття парадигми історії! Логіка Середньовіччя була проста, вона запевнялапро не важливість земного життя. Важливою була ціль – «Царство Небесне». Такийпринцип пізніше, у XII ст.проявить себе у готичних храмах та церквах. Зовні похмурі вони наче намагаютьсясягнути небес, своїми довгими витонченими баштами. Античнезахоплення людським генієм та розумом минуло, як його й не було.
У Середньовіччі ж утворилась впевненість у вродженій гріховності таницості людини. Суспільство було у постійній напрузі, очікуванні Страшногосуду, церква навмисно нагнітала становище концентруючи увагу людини на собі.Розкоші та прикраси, накоплення багатства взагалі щастя у земному життівважалось найбільшою провиною. Заможна людина жила під постійним тиском,залякуваннями карою на тому світі. Основним постулатом стало твердження НовогоЗаповіту: «Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божецарство ввійти» (Матвія 19:24) Тому багатії мали постійно жертвуватимонастирям, молитись та каятись тільки за те, що вони живуть у достатку, саметому за часів реформації бюргерство активно підтримало протестантів, яківідкинули цей постулат. А за часів утворення імперії Каролінгів, саме колистала формуватись заможна та активна верхівка, Папський Рим намагавсяконтролювати всі сфери життя і світську владу, особливо монарші двори, одним зкеруючих елементів яких є накоплення економічних багатства. [17. — C.612]. Тому усі надбання торгівлі та господарства, матеріальні здобуткинакопичувались, як правило або у церкви, або у євреїв, які випадали зхристиянського контексту релігії, проте це вже зовсім інша тема для розгляду.Чого тільки варті гравюри та обрамлення для Євангелій, це дійсно шедеврисередньовічної західно-християнської культури. Роль релігійної організації таїї службовців, посилювалась тим, що прихожани не мали доступу до СвятогоПисьма, вони не могли його прочитати та примірників головної книгиСередньовіччя було не багато, тільки при церквах та монастирях.
Розвиток скульптури та гравюри пов'язаний безпосередньо з розбудовоюцерков, храмів, соборів. Суть у тому, що скульптура при соборах та монастиряхбула в великій кількості, і вона повністю відповідала світогляду тодішніхцерковників, — людське тіло стало символом гріховності та розпусти, тому йвідтворювалось як найпримітивніше, але у відображені людських облич майстридосягли найвищого рівня, бо на лиці відображується людська душа та їївнутрішній світ, і саме він, і тільки він на думку сучасників Карла Великого,заслуговує уваги. Незважаючи на схематичність тіл (основної частини статуї)виготовлення скульптурних композицій набуло максимальних щаблів досконалості.Вони виражали духовний порив людини до Божого знання, намагались, як найточнішепередати духовну складову епізоду, що зображувався.
Тут треба було б звернутись до впливу королівського двору, бо можевиникнути зауваження, що вплив «Академії Карла» основний та набагато більшийніж церковних установ. Воно так і є. Але! Церква та релігія відіграла через цюАкадемію, таку саму роль, як і поза її межами. Найважливішим чинником був самКарл, який як вже не раз згадувалось, відзначався побожністю та християнськимичеснотами, у своїй культурницькій діяльності постійно користувався порадамидуховенства. Це була єдина особистість яка утримуючи повноту світської влади,контролюючи навіть склад духовенства при монастирях так, як йому заманеться, нерозсварилась з Папським Римом. [22. — C. 223]. Така вдача Карла була спричинена не тільки тим, що вінперетворив Франкську державу у Західній Європі в найпотужнішу у військовомуплані, а й тим, що характер своєї особистої влади він зробив релігійним інаближеним у своїх пріоритетах до духовенства. На перших порах це булонеобхідно, адже церква являла собою єдину силу, яка дійсно могла консолідуватироздрібнену Європу. Проте наступники Карла спробували звільнитись с під їїопіки, яка за нього ще не встигла себе проявити. Таким чином можна сказати, щоце хід цього піднесення контролювався релігійними діячами. Вони мали на метічітко окреслені цілі: об’єднання Європи та подальша її християнізація. У більшпізній етап проявило себе бажання контролю світської влади. Такий докоріннийвлив обмежувала тільки народна культура, яка сама позначилася на духовенстві.
3.Наслідки Каролінзького відродження для Західної Європи
3.1 Вплив події в галузі освіти
Головною ціллюКаролінзького відродження, проголошеною ще Карлом,була освітня діяльність, направлена на створення освітніх закладів по всійпідвладній франкам території. Це була одна з тих галузей в яку монарший двірвклав найбільше зусиль.Результати цього процесу були незначними, як що враховувати показники кількостінаселення, що фактично отримало освіту. Його гальмувало те, що стараантична система шкіл та академій занепала, а нова ще не утворилась. Виробленнямнового устрою навчання й зайнялись провідні вчені епохи Карла Великого. Якщо заантичності освітянські заклади існували, як окремі організації, тосередньовіччя зробило їх невід’ємною частиною монастирів. Як самостійніутворення вони перестали фігурувати аж до XVIIIст. Головним надбанням у цій сфері відродження було повернення до вивчення«семи вільних мистецтв». Їх введенню у систему освіти Середньовіччя зобов’язанене тільки Алкуіну, а його наступникам, які поширювали такий метод навчання поФранкській імперії. Одним з них був учень Флака на ім’я Рабан Мавр, абатФульди, який в подальшому отримав посаду архієпископа Майнца. Він залишив пособі відомий у вчених колах Середньовіччя трактат «Про виховання кліриків»,проте оригінальністю цей твір не вирізнявся, а був лишень вдалою видозміноюпраці св. Августина «Прохристиянське вчення».
Рабан такожнаписав енциклопедію «Про Всесвіт». Як зазначає Ле Гофф ці книги: «… в усіхосновних бібліотеках зайняли місце поряд з Кассиодором та Ісідором».[21. — C.157-158].Самеця епоха остаточно закріпила монополію духовенства на інформацію. Про цеяскраво свідчать погляди самого Алкуіна, який запевняв Карла, що вчити тадавати доступ до знань першочергово треба майбутнім священикам, а вже потімпростому люду. Знання плебсу повинно було закінчуватись на рівні загальнихвідомостей про християнство, і знайомство з «Символом віри», це попереджало виникненняєресі. Люди зобов'язані знати головні тези, щоб їх виконувати, але не повинніволодіти інформацією настільки, щоб вони могли нею вільно оперувати. На засадахмонополії релігії трималась влада духовенства над суспільством. Щоб поширити їїна теренах Європи церква активно використовує інший тип освіти – просвітницькумісіонерську діяльність.
При розглядітрактату «Про виховання кліриків» можна побачити, що первинна задачавикладачівбула привити його вихованцям чесноти, які передбачали канони. Як що перераховуватиїх то виявляється, що важливо аби людина підкорялась вже сформованим нормам,нововведення – вважалось одним із наслідків марнославства, нікого не хвилювало,що й саме християнство для античного світу було новаторством, головне, щобпідтримувалась строга ієрархія. Учня не треба було навчити думати та оперувати,вільно володіти інформацією. Таким чином в них розвивалась не навичка розумітита навіть знати вивчене, а вміння сліпо підкорятися.Утвориласьтака система у суспільному середовищі, коли альтернативи у культурній сфері небуло, — яка не-будь зміна вважалась гріхом, людина не мала права на особистесприйняття світу: кожного змушували бути, як усі, а усіх — як предки. [23.-C.226].Здебільшого ніхто не звертав увагу на протиріччя не тільки у Біблії, а у такихпедагогічних трактатах, як вищезгаданий. Де у деяких випадках навіть алегоричніобрази не співпадають, так лев міг позначати, як Христа, так і його ворогаСатану. Використання натяку, було повністю узурповано церковниками, і як вони запевняли,тільки духовенство може правильно його використовувати. Тому тим, хто навчавсядавали запам’ятати низку сталих ситуацій, які відігравали роль повчань.Розглядаючи мистецтва Рабан простежує розвиток та деякі головні принципидіалектики. При цьому він доволі різко критикує софістів, які вміловикористовували закони логіки та маніпулюють ними за рахунок досконалогознання. [11.- С.144]
Мавру доводитьсяпогодитись, що не завжди у античних та язичницьких твердженнях є помилка у ходіроздумів, але в цьому випадку він стверджує про хибність самих посилань, які найого думку беззаперечно правильні тільки у Святому Писанні. На ділі ж розвитокі використання логіки у Середньовіччі шкутильгало на обидві ноги, бо жорстококритикуючи софістів, церковники самі того не замічаючи (до речі на відміну відсамих софістів, які розуміли у чому логічна помилка і лишень робили їїнастільки тонкою та скритою, щоб її не помітили інші) уподібнювались до них,підганяючи логічні конструкції під протиріччя у Біблії та церковних книгах, абож просто закривали на такі розбіжності очі. Тай взагалі, логіка немалазначення, бо усі відповіді шукались у Святому Письмі, яке не піддавалось ніякійкритиці.
Крім того у «Провиховання кліриків» проводиться психологічний аналіз виникнення тих чи іншихлюдських рис – «пороків та чеснот», хоча він дуже поверхневий і бачить увиникненні тих чи інших емоцій лише одну причину. Автор не раз попереджує, коливчитель намагається у скупих розвити щедрість, треба не допустити, що при цьомуу щедрих розвинулось марнотратство. Проте практичних вказівок, як розвинути тічи інші вміння, навички, риси характеру Рабан не дає.[11.-C. 161].Навчання зводилось до прочитання низки обов’язкових творів та запам’ятовуваннямолитвословів. Духовенство не раз наголошувало, що науки, які залишились успадок від античності значні цінності, якщо їх використовувати у благохристиянства. Проте розвивались вони дуже повільно. Було втрачено й багатотого, що мала античність, адже став діяти зовсім інший принцип: Сredo,quiaabsurdum – Вірю, оскількибезглуздо.
3.2Внесок відродження у подальший розвиток Європейської цивілізації
Виникає доволідоцільне запитання: що дало Каролінзьке відродження Європі та подальшімпоколінням. Визначити його вплив на культуру Франкської держави та їїнаступниць: Франції, Італії, Німеччини, — досить не легко. Сказати що вонозовсім не відзначилось, було б такою ж помилкою як стверджувати про надзвичайніздобутки. Отже вважається, що головній розмах культурного піднесення припадаєна час правління Карла Великого та Людовика Благочестивого, хоча якщо звернутиувагу на такий факт як закриття монастирських шкіл для мирян, то вже можнапрогледіти його спад. [21. — C.157].Потім прийшла пора феодальної роздробленості та міграції норманських племен. Доречі пересування вікінгів з півночі та їх напади на Англію і прибережні регіониЄвропи розпочались разом із початком Каролінзького відродження, але активне їхпросування на континенті стає можливим лише після відходу від влади Карла тарозпаду його імперії. Нашестя вікінгів схвилювало християнський світ, якийщойно заспокоївся після Великого переселення народів зі Сходу. Головним чиномнормани запам’ятались, як безжалісні мародери. Зруйнування, які принесла цянавала були катастрофічними, особливо для Англії та регіонам, що межували зморем, або ж з великими ріками. Грабувались монастирі, храми, міста,випалювались селища – величезна кількість матеріальних здобутків Каролінгівбула знищена! Монастирі загрузнули у політичній боротьбі за владу та землю. Європурозірвали на шматки її ж правителі, а нормани лишень довершили справу. Майжевсе було напрацьовано у попередні часи піднесення зникло, хочеться сказатибезслідно, але ні! Концептуальні принципи культури та релігії, методологіянаукового знання, зв'язок із християнством Пізньої Античності передалися черезепоху феодальної роздробленості до часів Високого Середньовіччя. Якщо праць,самого Каролінзького відродження було не так то і багато, і до нас дійшлидалеко не всі, то праці старовини, Августина Блаженного, отців християнства,деякі античні труди ретельно оберігались церквою, і заслугою це було перш завсе саме діячів доби VIII–IX ст.
Таким чиномможна прийти до висновку, що ця епоха майже нічого не створила, а тількикодифікувала набуті знання початку ранніх Середніх віків, та зберегла деякіелементи античності, які потім дали можливість виникнути Ренесансу. Воноутворило базу на якій виникла європейська цивілізація, стало основою ВисокогоСередньовіччя. В цю добу закріплялись здобутки трьох культур, з якихскладається класична культура Заходу. Перша з них антична, друга народнаварварська, третя – східна, деякі принципи та елементи якої принеслохристиянство, яке зародилось як одна з течій східної культури.Економічно-політичне відродження тих часів взагалі було винятком для історіїЄвропи після розпаду Римської імперії. Держави більшої за імперію КарлаВеликого у західній Європі не виникло і до тепер, і треба врахувати, що у нійне було міжетнічних конфліктів. Наладились економічні зв’язки з Італією,торгівельні шляхи по рікам проходили по всьому Середньовічному заходу. Проте неслід переоцінювати ці здобутки, адже такими яскравими вони здаються на фонітого довго занепаду, який тривав з VпоVIII ст..
Рабан Мавр колипорівнює вихід євреїв з Єгипту із полишенням християнами так названого «рабствагріховності», під яким розумів епоху Стародавньої Греції і Риму, зіставляє винесення євреями єгипетських коштовностей із перейняттям християнами семивільних мистецтв. Він говорить, що це набутки, які потрібно правильновикористовувати на благо віруючих в Христа та в ім’я Господа.[11. — C.152-153]. Доволі іронічно читати строки написаннібільш як тисячоліття по тому Жаком Ле Гоффом: «Рукописи в той час все більшстановились предметами розкоші, втрачаючиусіляке утилітарне призначення, в тому числі й освітянське. Їх не стількичитали, скільки роздивлялись. Реформа письма, яка поклала початок каролінзькомумінускулу, керувалась з розрахунків каліграфії, турбота про яку притаманналюдям недалекого розуму, навіть не освіченим. Так що каролінзька культура буларозкішшю, смак до котрої проявився так само, як до дорогих тканин чипряностей.»[ 21.- C.157]І як тут не погодитись з вченим у тому що культура сприймалась, як прикраса,золоте брязкальце. За розумними словами Акуіна, проте що мудрість це прикрасалюдської душі, стоїть саркастична реалія дійсності.
Вклад у архітектурута живопис не був тотальним, приніс деякі важливі та помітні зміни. В нихвноситься символічність. К прикладу, так Марка символізував лев, Луку – телець,Іоанна – орел, Матвія – ангел.[24. — C.5].Це час розквіту книжної мініатюри. Будови, що були зведені у Ахені, виділяютьсясвоїм стилем з домінуючої тоді архітектури монастирів, яка перейнялаварварський спадок – це малі конструкції із укріпленими товстими стінами, якзазначає більшість вчених вони скоріше нагадували фортеці. Спільні риси в нихтеж є, на роки у будівництві були задані округлі форми. У X ст. використовуючиелементи цього зодчества виникне романський стиль. Мініатюра та живопис,особливо розвинуті додали до мистецтва нові сюжети, серед яких слід виділитиобраз Страшного суду. Перше відоме нам його зображення датується 780 – 790роками і знаходиться у церкві Святого Іоанна Хрестителя. У фресці щедотримувались канонів античності — витримані пропорції фігур, але наповненнявже інше, у них відчувається неспокій, поривчастість. Здається типовий длясередніх віків образ, так, але не зовсім. Сюжет Страшного суду ще довго пануваву європейському живописі, і найяскравіше проявив у картинах епохи Ренесансу.
Якщо ж поглянутина глибинне Відродження, то помітно, що вражаюча кількість сюжетів далеко не зповсякденно життя ввібрана, а перейнята з тем, закладених у мистецтво ще заКаролінгів, і домінуючих на протязі усього Середньовіччя. Звісно, що це фабулинапряму запозичені з Біблії. Ось, наприклад декілька назв робіт доби Ренесансу,що говорять самі за себе: «Гріхопадіння і вигнання з раю» (МікеланджелоБуонарроті), «Поклоніння волхвів» (Беноцо Гоццолі). А образ Мадонни, що вічносимволізує Відродження, чи виник він у самецю епоху? Ні! В часи Ренесансу він лишень поширився, та набув більш чуттєвихрис. І якщо, Високе та Пізнє відродження перейняли світський дух, то Раннє щетісно пов’язане з церковною культурою Середньовічної Європи, і Каролінзькимвідродженням зокрема.
Висновки
Відновленнякультури за часів Франкської держави припадає головним чином на час правлінняКарла Великого та в деякій мірі інерційно продовжується за доби ЛюдовикаБлагочестивого і аж до смерті Пипіна Лисого у 877 році. Таким чином воноохоплює приблизно століття. Набазі тогоз чого воно виникло, навряд чи можна стверджувати,що занепад був не значний. Він був тотальний, політичний насамперед, за яким якпри ланцюговій реакції почався економічний, соціальний та нарешті культурний,вийти з якого виявилось набагато важчим а ніж з інших. І тільки коли виникаєФранкська держава, з відносно стабільними кордонами, з’являється ґрунт для хочаб незначного але піднесення культури. В перші роки цього складного процесуйого головним центром Академія у Ахені при королівському, а згодомімператорському дворі. Де зібрався цвіт тодішньої науки: Павло Диякон, Алкуін,Ейнхард, диякон Пізанський, Павлін патріарх аквілейський. Якщо навіть вчені незнаходились при дворі, а розвивали освіту та працювали у віддалених частинахкраїни, як Рабан Мавр, вони все ж підтримували тісний зв'язок із двором.
Відбуваєтьсясплеск літописання, — найціннішою частиною яких звісно ж являються ті подіїочевидцями яких були автори. Факти віддалених від літописця діб носятькомпілятивний характер і майже не піддавались хронології, як би б не аналогічніпро них згадки у римських, а потім у італійських джерелах. Діяльністьнаправлена на поліпшення освіти характерна для Карла, почала спадати, вже післяйого смерті і зовсім занепала к кінцю IXст.З педагогічних трактатів і порад залишилась праця Рабана Мавра та настановиАлкуіна у листах до імператора. В них піднімаються й такі питання, як процесхристиянізації дорослого населення та викорінення язичества. Процес наверненняу віру хоча мав би за цими документами бути добровільним, проте насправдінавряд чи таким являвся у більшості випадків. Тиск монастирів та не тільки незменшувався, а навіть підсилювався і набував рис політичної влади. Не писемнакількість населення сягала більш як 90% населення, вміти писати так до кінцяжиття не навчився і сам Карл. Читати вміло не набагато більше, ось саме тому йстала розвиватись архітектура і живопис, які церквах доносили до безграмотногонаселення зміст Старого та Нового Заповітів. У мініатюрах супроводжуючих книги,вперше за весь час існування цього виду мистецтва в Західній середньовічнійЄвропі з’явились людські образи.
Порядіз мініатюрою розвивалось також різьблення по кості. Яке було тісно пов’язанеіз нею – у них навіть були розповсюдженні однакові художні стилі. Вище за іншихцінувався слоновий бивень, який потрапляв на Захід зі Сходу, і придбати йогобуло важко. Кісткою прикрашались оклади книг, зброя, виготовлялись натільніприкраси. Архітектура і скульптура розвивались у парі, домінував похмурийприземистий стиль монастирів, серед яких виділяються будови, що зводились підпрямим покровительством монаршого двору. Особливо вражає зодчество Ахену. Насьогодні від нього залишилась тільки багато кутова центрична капелаімператорської резиденції, хоча побудовано за свідченнями біографів Карла булозначно більше.
Такчим же все таки було це піднесення, — дійсним відродженням чи першою невдалоюспробою грядущого Ренесансу, частковою стабілізацією на тлі тотального здичавіннята розрухи. Виникає ряд питань не тільки в області історії, а й у філософії ікультурології. Чи приєднувати до кола задіяних у відродженні сфер народнукультуру? Чому не говориться про відродження культури у Англії та Ірландії,коли воно почалось там значно раніше і було набагато глибшим у галузі науки татеософії. Може це лиш від того, що у франків королі були проголошенніімператорами у Римі. Тобто політичний розвиток сплутали з культурним, і ценадовго закріпилось у свідомості багатьох поколінь. Слово відродження, яквідновлення античних принципів та її культури в цьому випадку відпадає. Доцільнішевжити його, як поновлення культурного рівня взагалі та утворення сучасноїєвропейської цивілізації. Це був початок і головним його досягненням булопоказати орієнтири для подальшого розвитку культури, яка проявила весь свійблиск у Високому середньовіччі. Якщо, розрізняти Античність і те, що було післянеї, на дві різні цивілізації, то сміливо можна сказати «Каролінзькезародження»! У цей же час непомітно була закладена скрита передумова длявиникнення глибинного Відродження Античності. Розроблення та опрацювання темиКаролінзької доби має проводились й наділі. Безумовно слід виділити політичнийрозвиток та економічний, який підкреслюють історики школи «Анналів», але слідрозділяти культуру і політику. Це речі нерозривні, але різні. Розробкам заважаєхиткість понятійного апарату, бо якщо у Західній Європі «Каролінзькевідродження» сприймається з точки зору цивілізаційного підходу, то на територіїколишнього СРСР його й досі багато науковців сприймають лише як явище у сферінауки, літератури, мистецтва. На сам перед важною є уніфікація термінології, авідповідь на деякі концептуальні питання даної проблематики ще тількидоведеться поставити.
Списоклітератури
1. Алкуин. [Иное] письмо к КарлуВеликому // Стасюлевич М.М. История средних веков: От Карла Великого доКрестовых походов (768 — 1096 гг.). – СПб., 1906.
2. Алкуин.О святителях и святых Церкви Йоркской //Стасюлевич М.М. История средних веков: От Карла Великого до Крестовых походов(768 — 1096 гг.). – СПб., 1906.
3. Алкуин.Письмо к Карлу Великому // Стасюлевич М.М. История средних веков: От КарлаВеликого до Крестовых походов (768 — 1096 гг.). — СПб., 1906.
4. Алкуин. Разговор об истиннойфилософии // Стасюлевич М.М. История средних веков: От Карла Великого до Крестовыхпоходов (768 — 1096 гг.). — СПб., 1906.
5. Алкуин.Словопрение высокроднейшого юноши Пипина с Альбином Схоластиком // Памятникисредневековой латинской литературы IV-IX веков. М., 1970.
6. Алкуин.Энхиридион, или о грамматике //Стасюлевич М.М. История среднихвеков: От Карла Великого до Крестовых походов (768 — 1096 гг.). – СПб., 1906.
7. Ноткер Заика. ДеянияКарла Великого // Памятники латинской литературы IV-IX вв.-М.,1970.
8. ПавелДиакон. Деяния мецких епископов // Памятники латинской литературы IV-IX вв. — М.,1970.
9. Павел Диакон. Из «Истории лангобардов»// Памятникисредневековой латинской литературы IV-IXвеков. — М., 1970.
10. Песньо Роланде // Европейский эпосАнтичности и Средних веков/ Пер. со старофр. Ю. Корнеева. – М.,1984.
11. Рабан Мавр. О воспитанииклириков//Латинский язык средневековой философии. СПб., 1996.
12. Эйнгард.Жизнь Карла Великого // Источники эпохи Каролингов. – М., 2000.
13. ГаспаровМ.Л. Памятники средневековой латинской литературы IV-IX веков. — М., 1970.
14. Гуревич А.Я. Культура и общество средневековой Европы глазамисовременника. — М., 1989.
15. Даниленко В.М., Кокін С.А. Всесвітняісторія: Хронологія основних подій. – К., 1997.
16. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение: Учеб.для филол. спец. Вузов/ М.П. Алексеев, В.М. Жирмунский, С.С. Мокульский, А. А.Смирнов; Предисл. Н.А. Жирмунской м З.И. Плавскина. — М., 1987.
17. История Средних Веков: Европа / А.Н. Бадак, И.Е. Войнич, Н.М.Волчек и др. – Минск, 2000.
18. СредневековаяЕвропа, 400 – 1500 годы / Пер. с англ.; Предисл. В. Э. Харитоновича. – М.,2001.
19. История средних веков: в. 2 т. Т.1 Учебник / Под. ред. С.П.Карпова. – М, 2003.
20. Крижановська О.О., Крижановський О.П.Історія Середніх віків: Вступ до західноєвропейського Середньовіччя. Курслекцій: Навчальний посібник. – К., 2004.
21. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада / Пер. с фр. под общ.ред. В.А. Бабинцева; Послесл. А.Я. Гуревича. – Екатеринбург,2007.
22. НорманДевис. История Европы / Пер. с англ. Т. Б. Менской. – М., 2006.
23. ОсокинН. А.История средних веков. – М., 2005.
24. Энциклопедияискусства Средних веков и Возрождения/ Автор-сост. О.Б. Краснова – М., 2002.