Київська Русь – князівська держава

Київський Славістичний УніверситетКонтрольна робота зісторії Ураїни
                                               на тему:“Київська Русь – князівська держава ”
Виконала:
СтуденткаІ-го курсу
Заочноговідділення
ГруппиУА
ВолкогонТетяна
Київ-2004ПЛАНВступ
1.    Передумови утвореннясхіднослов’янської держави.
2.    Виникнення, становлення ірозквіт Київської Русі.
2.1. Об’єднання земель іплемен східних слов’ян.
2.2. Розвиток державності на Русі в першійполовині Хст.
2.3. Соціально-економічнийта державний лад Київської Русі.
2.4. РозвитокДавньоруської держави за часів князювання Святослава.
2.5. Розбудова державиза Володимира Святославовича.
2.6. Хрещення Русі.
2.7. Завершенняформування держави за Ярослава Мудрого.
3.    Процес розпаду Київської Русі.
3.1. Феодальне роздроблення Русі.
3.2. Розпад Київськоїдержави.
Заключення.Вступ
          Понадодинадцять століть тому східні слов’яни створили свою першу державу. Літописита інші пам’ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руськоюземлею, вчені-історики – Київською, або Давньою Руссю. Вона належала донайбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично державсередньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатськихгір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, малирозвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада іКонстантинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою,високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі.Її народ зводив величні кам’яні храми й ошатні дерев’яні житла, створювавмогутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячіверст захисні вали проти кочовиків. …На весь світ славилися виробидавньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русіскладалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучаснежиття. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів ілегенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам’яток. Київська Русьбагато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені булирахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліттяДавньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків.Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., томуінтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.
          Джереламивідтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам’ятки.Головними писемними джерелами є літописи: “Повість временних літ”, Київський,Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський таін. Чимало цінного додають і інші писемні пам’ятки – кодекси й записи нормправа, князівські земельні грамоти, тощо.
1.     Передумови утвореннясхіднослов’янської держави.
Східні слов’яни починаючи зVI-VII ст. розселилися на величезному обширі Східної Європи, утворюючи союзиплемен. “Повість временних літ”  складенап’ять століть тому, малює грандіозне полотно цього розселення: “Слов’яниприйшли й сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші – древлянами, тому щосіли в лісах, а ще інші сіли поміж Прип’яттю й Двіною і назвалися дреговичами,другі сіли по Двіні й назвалися полочанами, — за річкою, що впадає до Двіни імає назву Полота. Ті ж слов’яни, що сіли біля озера Ільмень, прозвалися своїмім’ям – словенами… А інші сіли по Десні, і по Семі, і по Сулі й назвалисясіверянами.” Цей процес розселення в цілому завершився у VIII-IX ст.
Першим етапом утворення держави усхідних слов’ян було утворення протягом VII – першої половини ІХ ст. переддержавних утворень – полянського князівства Кия, Дулібо-Волинського союзу таін. Східнослов’янські союзи племен являли собою виразні етнокультурніспільності, які мали певні локальні особливості. Згодом, породженняродоплемінного ладу – великі і малі союзи племен у перебігу розвиткусхіднослов’янського суспільства поступово переросли в утворення більш високогосоціально-політичного рівня – племінні княжіння.
Докорінною причиною утвореннядержави у східних слов’ян як і у всіх інших народів, було виникнення соціальнонеоднорідного суспільства, тобто суспільства з приватною власністю, майновоюнерівністю, соціальним розшаруванням. Посилення руху населення (в ході торговельнихзв’язків, воєн, переміщення сільського населення у міста), наростаннясоціальної напруженості переросли регулюючі функції  роду і вимагали принципово нового регулятора– публічної влади з потужним апаратом примусу, підкріпленим ідеологічною системою.Східні слов'яни перебували на тому рівні соціально економічного розвитку, якийстворює внутрішні передумови для виникнення держави. Головними їх заняттямибули орне землеробство, ремесла, торгівля. Істотно удосконалилися основнісільськогосподарські та переробні знаряддя праці. Удосконалення знарядь праціпідвищувало продуктивність праці та врожайність зернових культур. Швидкорозвивалася металургія та інші ремесла. Утворилися міста, окремі з якихперетворилися на політичні центри племінних союзів.
Особливістю і додатковим стимуломгенезису державності у східних слов’ян була загострена потреба в організаціїзахисту від зовнішньої загрози – в першу чергу з боку хозар, об’єднаних употужний каганат, а також варягів, Візантії, Польщі.
Формування державного апаратустимулювала також перспектива отримання великих прибутків від великихторговельних шляхів у разі налагодження їх утримання і охорони. Особливо цестосувалося шляху “Із варяг у греки”.
Головними ознаками існуваннядержавності в ранньосередньовічному суспільстві сучасні історики вважаютьнаявність влади, відчуженої від народу, розміщення населення за територіальнимпринципом і стягання данини для утримання влади. Можна додати до цього якобов’язкову ознаку успадкування влади князем. В умовах Київської Русі Х ст.конкретними формами державності були: окняження земель (підкорення владідержавного центру територій племінних княжінь) і поширення на ті землі системзбирання данини, управління й судочинства.
Першими київськими князями,існування яких зафіксоване літописцями, були Аскольд і Дір. Полянськекнязівство Кия, Аскольда і Діра стало етнокультурним, політичним і соціальнимосереддям, довкола якого наприкінці ІХ ст. почала зростати Руська держава.Можливо, літописець Нестор мав підстави, роблячи під 860-м роком запис пропохід Аскольда і Діра на Константинополь, відзначити, що з того часу  “начася прозивати Руска земля”.
2.     Виникнення, становлення ірозквіт Київської Русі.
2.1.        Об’єднання земель і племен східних слов’ян.
Отже, слово “Русь” виникло не якетнонім, а як політична назва державного об’єднання, яке спочатку об’єднувалолише полян, древлян, дереговичів та чернігівську частину сіверян. В останнійчверті ІХ ст. влада київських князів поширюється на полочан і смоленськихкривичів.
Вирішальний крок на шляху досхіднослов’янської державності було зроблено наприкінці ІХ ст. Близько 882р.новгородський князь Олег з дружиною спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч,потім хитрістю захопив Київ, убив київських князів Аскольда і Діра й проголосивКиїв столицею своєї держави: “Хай буде Київ матір’ю градам руським”. З тогочасу надходять систематичні відомості про розвиток державності на Русі.
Князювання Олега в Києві(882-912) почалося згідно зі свідченням “Повісті временних літ” зістворення  опорних пунктів центральноївлади у племінних княжіннях міст, зі встановлення попервах приблизного порядкустягання данини на підвладних князеві землях. Нестор розповідає про поступовепоширення влади Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь. Булиприєднані землі ільменських словен та псковських кривичів. Землі інкорпорованихдо держави князівств одразу ж обкладалися даниною, на них поширювалися системисудочинства й адміністрації. Так утворювалася державна територія Давньої Русі.
Наполеглива діяльність Олега щодостворення держави дала добрі наслідки: в останні роки його правління у Києвівладі князя підкорялися поляни, ільменські словени, сіверяни, кривичі,радимичі, древляни, уличі, можливо, дуліби й хорвати, а також неслов’янськіплемінні об’єднання – чудь і меря.
В часи князювання Олегапожвавився економічний розвиток суспільства. Розбудовувався стольний град Київ.Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не доситьконсолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була щеслабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини й судочинства– примітивними й діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва.Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військовупотугу, про що свідчить сама можливість здійснення переможного воєнного походуРусі на Візантію у 907р. Письмові угоди Києва з Константинополем 907 та 911років стали першими політичними актами молодої держави.
2.2.        Розвиток державності Русі в першій половині Х ст.Протягом першої половини Х ст.київські князі наполегливо й послідовно згуртовували у спільній державіплемінні княжіння східних слов’ян. Справу Олега, за свідченням “Повістівременних літ”, 912р. продовжив його наступник Ігор. Він знову приєднав додержави княжіння уличів і древлян, що відпали було після звістки про кончинуОлега.
          На40 рр. Х ст. припав новий спалах воєнної активності давньоруської панівноїверхівки. Київський князь поширив свою владу на східний Крим і Тамань. Ігорвчинив два великих походи на Візантію, що мали на меті як захист південнихрубежів, так і забезпечення вигод для руських торгових людей у Константинополіта інших грецьких містах.
          Великій малі війни приносили славу й багатство князям і старшим дружинникам. Водночасвони відривали від мирної праці багато народу, у війнах гинули тисячі людей, щопослаблювало економіку держави. Головним же джерелом постачання війська зброєю,харчами, кіньми залишалося стягання данини, яку князі прагнули увесь часзбільшувати. Особливо жорстоким було збирання полюддя, що в Х ст. йшлобезпосередньо на утримання військової дружини. Саме під впливом своїхдружинників князь Ігор, зібравши один раз полюддя в землі древлян, повернувсятуди, щоб стягнути його вдруге, за що був забитий повсталими 944р. Зі смертюІгоря закінчився перший етап у розвитку державності на Русі.
          Єдинийвідомий з літопису син Ігоря – Святослав був ще хлопчиком, і на князівськийпрестол сіла його дружина Ольга. Вона жорстоко придушила повстання древляннавесні 945р., штурмом здобувши їх головне місто Іскоростень, забившидревлянських князів і багато воїнів. Водночас княгиня, певно, зрозуміла, щонастав час встановити розмір данини, насамперед полюддя, із залежногонаселення, що вона й зробила. Ольгою також були влаштовані опорні  пункти центральної влади на місцях,адміністративна ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву земліплемінних княжінь.
          Вчаси Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. Зкнязюванням Ольги можна пов’язувати настання другого етапу в розвиткові давньоруськоїдержавності. Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946р.Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії на чолі мирногопосольства. Результатом цього візиту було охрещення Ольги та укладення союзноїрусько-візантійської угоди.
2.3.        Соціально-економічний та державний лад Київської РусіІХ-Х ст.
Могутнядержава створила сприятливі умови для швидкого розвитку продуктивних сил.Господарський прогрес виявився у значному поширенні знарядь праці їх заліза,витісненні примітивних систем землеробства, розвитку ремесел, торгівлі і міст.
Київська Русь ІХ-Х ст. ще незнала класового устрою. Тому східнослов’янська державність народилася всуспільстві, що залишалося родоплемінним. Можна назвати першу руську державунадплемінною, бо в ній влада не лише відокремилася від маси народу, а йпіднялася над самою племінною верхівкою, набула індивідуального характеру йстала успадковуватись. Давньоруська держава була організована за територіальноюознакою, чим принципово відрізнялася від передуючих їй племінних княжінь.
Для державно-адміністративногоустрою Київської Русі була характерною така риса, як федеративний устрій.Великокнязівська влада мало втручалася у внутрішнє життя приєднаних земель. Їхобов’язок обмежувався сплатою данини, а також участю у військових походахкиївського князя.
Літописці зображуютьдавньоруських володарів кінця ІХ-Х ст., як типових дружинних князів. Певна річрадниками князя були лише старші дружинники: вони утворювали й апаратуправління, судочинства та збирання данини.
2.4.        Розвиток Давньоруської держави за часів князюванняСвятослава.
Недовгекнязювання у Києві сина Ольги Святослава (964-972) сповнене майже безперервнимипоходами і битвами. Під час князювання Святослава Давньоруська держава буларозширена й зміцнена. Він повернув до складу Київської Русі племінне княжінняв’ятичів, що потрапило під владу хозарів. Для цього йому довелося здійснитипохід у межиріччя Оки і Волги.
По тому,968р., Святослав задав поразки Хозарському каганатові. Далі Святослав втрутивсяу війну між Візантією й Болгарією. Того ж таки 968 р. печеніги раптово напалина Київ. Вчасно попереджений гінцем Святослав спішно повернувся до стольногограда й відігнав печенігів. Безперервно воюючи п’ять довгих років, він дещозанедбав державні справи.
Однак було боднобічно й неправильно розглядати Святослава виключно як завойовника.Святослав провів адміністративну реформу, перед тим як вирушити в другий іостанній похід до Болгарії. Старшого сина Ярополка він посадив своїм намісникому Києві, молодшого Олега – в Овручі, а позашлюбного сина — Володимира вінпослав правити від свого імені до Новгорода. Цей захід поклав початок державнійреформі, в результаті якої вся давньоруська держава опинилася під владою однієїкнязівської династії.
Другий похідСвятослава на Болгарію не мав успіху. Повертаючись до Києва Святослав загинув вбою з печенігами.
Між йогосинами розпочалася боротьба за владу. Олег і Володимир не бажали визнавати братверховним князем. У свою чергу Ярополк вирішив приборкати братів і статиєдиновладним володарем Русі. З цією метою він у 977р. вирушив з військом наОвруч. Олег програв йому битву і загинув. Володимир не став чекати поки Ярополкнападе на нього. Він набрав військо із варягів і в 978 рушив на Київ. У короткійвійні між братами Ярополк загинув, і 11 червня того року, за свідченням авторасередини ХІ ст. Іакова Мніха, Володимир вокняжився в Києві.
2.5.        Розбудовадержави за Володимира Святославовича.
Історикихарактеризують державу часів Володимира як ранньофеодальну монархію. Цевизначення значною мірою є умовним. Значення видатної постаті Володимираполягає в тому, що своєю діяльністю він ніби з’єднав дві доби: пізнюродоплемінну й ранню феодальну.
ЯкщоСвятослав шукав слави у битвах, то його син Володимир – у мирній розбудовідержави. Близько 988 р. Володимир продовжив адміністративну реформу батька,усунув від влади племінних вождів, а на їх місце посадив власних синів. Увіддалені землі князь відправив своїми намісникам вірних йому бояр. Він стаєверховним володарем у країні. І відтоді Київська Русь стає об’єднаною державою.
За Володимиразагалом завершився процес складання державної території, визначилися їїкордони, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східнослов’янськоїетнокультурної спільності. На сході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги,на заході – Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півночі– Чудського, Ладозького й Онезького озер, на півдні – Дону, Росі, Сули йПівденного Бугу.
Протягом ІХ –першої третини ХІІ ст. державне, суспільне, економічне й культурне життяДавньої Русі зосереджувалося в Києві й навколо Києва, в СереднійНаддніпрянщині. Незабаром по утвердженні в Києві Володимир почав будівництвоміської фортеці площею близько 10га.
Князьдокладав величезних зусиль до зміцнення рубежів держави. Наприкінці Х ст. буластворена величезна за розмахом (вали простягалися майже на тисячу км.) складнай розгалужена система валів, фортець, укріплених міст, що мала захистити Русьвід печенігів.
Володимираможна назвати першим реформатором на Русі. Крім адміністративної він провів ісудову реформу. У літописі Нестора читаємо, що Володимир разом з дружинникамидбав про “Устав земляний”, ішлося про вироблення закону, що регулював биправові відносини в суспільстві. Родоплемінне суспільство стало переростати вранньофеодальне.
Рокикнязювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою вісторії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави,творилася яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руськоїзброї прославили країну на увесь середньовічний світ.
2.6.        ХрещенняРусі.
“Вибір віри”,зроблений 988 року князем Володимиром Святославовичем, не здається випадковим.До візантійської орбіти молоду Руську державу підштовхувало і традиційнетяжіння, і економічно-торгові інтереси, здавна поєднані шляхом із варяг угреки, і загальнополітичні розрахунки.
ОхрещенняВолодимира та його одруження на сестрі візантійського імператора ввелокиївських володарів до християнської сім’ї  європейських правителів.
Навесні 990р.князь з молодою дружиною повернувся до Києва й заходився насаджуватихристиянство. Руські люди неохоче відмовлялися від віри батьків і дідів. Томухристиянізація Русі розтяглася на кілька століть. Але вирішальний крок на томушляху було зроблено.
Запровадженняхристиянства на Русі мало позитивні наслідки. Воно зміцнило авторитет і владукнязя, сприяло розбудові держави. Значний поштовх дала нова ідеологіяпіднесенню давньоруської культури. Лише з часу “хрещення Русі” у ній поширилисяписемність і книжність. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовуватишколи й книгописні майстерні, і незабаром східнослов’янська країна стала однієюз найкультурніших у середньовічній Європі. Запровадження християнського віровченнязробило можливими рівноправні  й пліднівзаємовідносини між нею та Візантією, Германією й іншими державами.
В часикнязювання Володимира Святославича завершується другий етап у складаннідержавності на Русі. Третій, заключний, етап припадає на роки правління в Києвійого сина Ярослава (1019-1054).
2.7.        Завершенняформування держави за Ярослава Мудрого.
Після смертіВолодимира, між його синами Ярославом, Борисом, Глібом, Святославом іМстиславом, а також пасербом Святополком розгорілася кривава боротьба за київськийпрестол. У ній загинули Борис, Гліб і Святослав. А Ярослав 1015р. вокняжився вКиєві. Під час першого князювання (1015-1018) йому довелося відбивати напад наКиїв численного  війська степовиків. У1018 р. Святополк захопив Київ, та взимку 1018-1019 рр. Ярослав вибив його зміста і той утік до  печенігів. Навесні1019 р. Святополк напав на Русь разом із печенізькою ордою. Ярослав вийшовпереможцем з цієї битви. Він розумів згубність для Русі міжкнязівських чвар.Тому домовився з братом Мстиславом, що княжив у Чернігові, про розподіл сфервпливу в Південній Русі, а племінника Брячислава силою змусив до покори, протезалишив тому Полоцьке князівство. Ярослав доклав багато зусиль до відновленняцентралізованої держави, що послабилася під час міжусобної війни нащадківВолодимира й вторгнень печенігів. Він продовжив діяльність батька щодофортифікування південних рубежів держави.
У Ярослава,як і в його попередників, головним напрямком зовнішньої політики був південний.Київська Русь мала жваві дипломатичні відносини з Германською імперією.
1048 р.король Франції Генріх І посватався до дочки Ярослава Анни. Шлюб був укладений,ймовірно, в 1049р. Інша дочка Ярослава – Єлизавета стала дружиною норвезькогокороля Гаральда Суворого, а ще одна – Анастасія побралася з угорським королемАндрієм І. Все це принесло великий міжнародний авторитет Давньоруській державі.
Приділяючищільну увагу зовнішній політиці, Ярослав не забув і про внутрішні справи. Князьдоклав багато зусиль для створення нових і розбудови існуючих міст, насампередКиєва.
Головнимхрамом держави, її найбільш урочистою та високохудожньою спорудою ставСофійський собор, збудований у 20-30 рр. ХІ ст.
У часикнязювання Ярослава завершилось будівництво Давньоруської держави. Булоостаточно зламано місцевий сепаратизм, стабілізувалися державна територія йкордони, вдосконалився державний апарат. Полюддя все більше замінювалосьм’якшими, передовішими формами данини, що відповідало прогресуючій феодалізаціїсуспільства. Приблизно у 1037 р. князь виступив ініціатором проведеннякодифікаційних робіт у Києві, завдяки чому з’явився перший писемний збірникнорм давньоруського права “Руська правда”. В роки правління Ярослава інтенсивнорозвивалися землеробство і скотарство, ремесла і промисли, значно пожвавилася внутрішняй міжнародна торгівля.
З ім’ямЯрослава пов’язаний і розквіт давньоруської культури, насамперед книжності.Навколо Ярослава склався гурток з представників давньоруської інтелектуальноїеліти.
За ЯрославаВолодимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, ставшив ряд з головними країнами середньовічного світу: Візантією та Германськоюімперією. Та його сини не змогли підтримати державу на тому рівні, на який вонапіднеслася за їхніх діда й батька.
3.     Процес розпаду Київської Русі.
3.1.        Феодальнероздроблення Русі.
Роздробленість,що охопила Русь у ХІ-ХІІІ ст., дістала назву феодальної, оскільки в її основібула еволюція феодальних відносин. Під захистом Київської держави розвинулисяпродуктивні сили, збільшилася виробнича спроможність селянина. За таких умовзросла цінність землі, яку знать прагнула перетворити на свою приватнувласність. За рахунок общинних земель зростала чисельність боярсько-князівськихволодінь – вотчин. Протягом другої половини ХІ – першої половини ХІІ ст. україні сформувався клас великих землевласників – боярство. Вони стають значноюекономічною, а відтак і політичною силою. Інтереси боярства були зосередженіперш за все на місцевих інтересах, а не загальнодержавних. Новасоціально-економічна ситуація вимагала наближення влади до місць, до землі.Земля давала тепер набагато більші прибутки, ніж успішні воєнні експедиції.Одночасно прогресуюча феодалізація суспільства посилювала соціальнунапруженість, яка вимагала відповідного регулювання. Удільні князі, які правилив тій чи іншій землі, під тиском місцевого боярства і власних земельнихінтересів прагнули до піднесення свого князівства за рахунок інтересів сусідів.
Економічноюосновою тогочасного суспільства було натуральне господарство, що не створювалонеобхідних передумов для об’єднання.
Передумовоюрозпаду Киїївської Русі, постійним джерелом внутрішніх проблем були величезніїї розміри. До її складу входили різні племена, які так і не склали єдиноїнародності в межах країни і були об’єднані тільки владою великого князя тацеркви.
Вже післясмерті Ярослава Мудрого (1054) Київська держава все більше ослаблюється іроздроблюється на мало або зовсім не пов’язані між собою феодальні князівства.Єдність Київської держави послаблювалася складним порядком престолонаслідуванняв князівському клані Рюриковичів, що породжував усобиці. З метою їх усуненняперед лицем половецької загрози у 1097 р. в Любечі під Києвом князі зібралисяна свій перший з’їзд. Вони уклали угоду, за якою спільна доти “вотчина”розпадалася на три відокремлені “вотчини” старших ліній Ярославового дому –Ізяславичів, Святославичів І Всеволодовичів. Так був уперше проголошенийпринцип спадкового володіння підвладними територіями: “Кождо да держить отчинусвою”. Але постанови Любецького та наступних князівських з’їздів: Витичівського1100р., Золочівського 1101 р. та Долобського 1103 р. – виявилися безсилимиприборкати князівські чвари.
Післясмерті  київського князя Святополка іповстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113-1125).Зробив він це не насильно, а на запрошення київських бояр, тим самим уникнувшипорушення постанови Любецького з’їзду. Зайнявши великокнязівський стіл Мономахзумів відновити політичну єдність більшості руських земель. Централістськуполітику продовжував також його син Мстислав (1125-1132). Але йому випало бутиостаннім з київських князів, при яких Київська держава зберігала свою єдність.
3.2.        РозпадКиївської Русі
До серединиХІІ ст. на території колишньої Київської Русі сформувалося близько 15 князівств,кожне з яких жило самостійним політичним життям, лише номінально визнаючистарійшинство великого київського князя. На початку ХІІІ ст. поняттястарійшинства взагалі зникає.
Тридцятьп’ять років (1146-1181) проходять в постійних змінах князів та майжебезперервних війнах за Київ, дуже негативно вплинувших на добробут міста таземлі, тим паче, що деякі претенденти (із династій чернігівської тасуздальської) запрошували у союзники половецьких ханів у своїх походах на Київ,і ці напади половців розорювали землю. Декілька разів Київзазнаєбільш або менш сильних погромів.
Київ іКиївська земля взагалі в продовженніХІІ ст. швидко приходять в занепад. Багато причин сприяло цьому. Тюркська міграція підірвала добробут полянської землі;за винятком північного кута вона декілька разів перетворювалася в пустелю;населення відливало, господарство було в розладі; і цей занепад добробуту землі відбивався на її старій столиці.Торгівля дуже терпіла від занепаду південних і східних торговельних шляхів, на яких рух був якщо не припинено зовсім, то зв'язано з великими труднощами івзагалі ослаб після того як тюркськіорди затвердилися в степах і витіснили звідти слов'янське населення.Відособлення земель колишніх провінційКиєва, що розвинули в собі свої власні центри і що відтягли значну частину військово-торгового класу, цієї “Русі", що неподільно тяжіла раніше доКиєва, впливало також на ослабленняостаннього. І в довершення всього півстоліття безперервної смути, воєн за київський престол, розорення землі і самого міста. Багатство і блискКиєва почали зникати, а це, в своючергу, відбивалося і на його політичній ролі.
У першійполовині ХІІІ в. Київ повністю відходить на другий план. Найсильніші і більшдалекоглядні князі вже нехтують ним якпозицією безнадійною і створюють нові політичні центри. Боротьба за Київ йде далі, але борються за нього тільки меншзначні князі. Нарешті, нова азіатськанавала   монголо-татарської орди в середині ХІІІ ст. остаточно підриваєвсяке значення Києва і руйнує державну організацію землі, дезорганізує князівсько-дружиннийлад на всьому просторі предстепногосереднього Поднепровья.
Користуючисьзагальною панікою, зробленою татарами в 1240 р. населення і особливо міські общини починаютьрозбивати рамки князівсько-дружинноголаду. Земля, розкладаючись на окремі общини, що керуються своїми дрібними князямиабо радою старців, поверталася до старого станусуспільної роздробленості, щопередувала утворенню централізованої Київської держави.
Заключення
Київська Русьбула могутньою державою середньовічної Європи, яка відігравала велику роль як вісторії східнослов’янських народів так і в світовій історії. Утворення великоїі сильної Давньоруської держави сприяло суспільно-економічному, політичному ікультурному розвитку східних слов’ян, значно посилювало їх у боротьбі ззовнішніми ворогами.
Економічна тавійськова могутність, активні виступи на міжнародній арені висунули її в числопровідних країн середньовічного світу. Успішно відбиваючи напади степовихкочівників, Русь відіграла роль щита, який прикрив західно-європейськуцивілізацію зі сходу. Стародавня Русь мала великий авторитет і вплив наміжнародній арені і її втручання в той чи інший конфлікт бувало досить, щобстримати його.
Київська Русьмала високий рівень економічного розвитку. Високопродуктивними булиземлеробство і скотарство, ремесла і промисли, а енергійні й багаті руськікупці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Руські люди створилибагато духовну і матеріальну культуру.
ТрадиціїКиївської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів,здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян ібілорусів.
Перелік літератури.
1.     “Історія України”. Посібник. За ред.В.А.Смолія, — К., 1997
2.     “Історія України”. Навчальний посібник длястудентів неісторичних спеціальностей. – Донецьк: Центр підготовкиабітурієнтів, 1998
3.     Грушевский М.С. Очерк истории украинскогонарода. – 2-е изд. – К.: Лыбидь, 1991.
.