Зміст
Вступ
1. Коріннізміни в організації життя грецької спільноти Криму в 1917-20-і рр. XX ст.
1.1Корінні зміни в територіально – адміністративному житті грецької спільноти 1917– 1920 рр.
1.2Розвиток самосвідомості грецької спільноті 1917 — 1920 рр.
1.3Зміни в житті грецької спільноти на початку правління більшовицької влади
1.4Культурно – освітні зміни в житті грецької спільноти Криму 20 – 30 рр.
2.Умови існування та напрямки діяльності релігійних громад греків радянськогоКриму в 20-і рр, XX ст.
2.1Діяльність релігійних громад греків Криму в 1922 – 1924рр.
2.2Благочинна Рада кримських грецьких товариств у складних умовах гоніння нацеркву
2.3Складні умови існування та складні перешкоди релігійній громаді Греків
3.Активізація антирелігійних заходів. Закриття церков греків і знищення грецькихетноконфесійних громад в Криму в 30-і рр. XX ст.
3.1Початок жорстких репресій грецької національної меншини, та інституту церкви вцілому
3.2Масове закриття церков і знищення грецьких громад в ІІ пол. 30-х рр
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Актуальність: Як і в інших регіонахдіаспори, грецькі громади в Криму наприкінці XVIII- на початку XX ст. у своїй внутрішнійорганізаційній структурі (незалежно від того існували вони як військовіпоселення чи купецько-торговельні об'єднання) відтворили ті форми розвитку, уяких, під час перебування переселенців за межами основного етнічного масиву,були можливими їхня національно-конфесійна консервація та подальший розвиток.
Сучасні історичні дослідження показують, що сам феноменеміграції передбачає формування організаційних структур, в основі яких лежитьнаціональна, соціальна, релігійна чи інша однаковість. Для численних групгрецьких переселенців, вихідців із різних регіонів елліністичного світу,універсальними соціокультурними ознаками були національна самосвідомість тасповідування їми християнської віри.
Мета: Систематизація і аналіз,відокремлення і реконструювання окремих елементів організації грецькихдіаспорних громад Криму у нові часи. як історичного феномену з усіма йогоособливостями.
Класифікація літератури: Для численнихгруп грецьких переселенців, вихідців із різних регіонів елліністичного світу,універсальними соціокультурними ознаками були національна самосвідомість тасповідування їми християнської віри. Історичні проблеми цього часу яскравовисвітлені в працях Понамарьової І. «Етнічна історія греків призов`я», КосмеджиН.А. «Греки крима», Ялі С. «Греки в УСРР», Тереньтьева Н «Греки в Украине:прошлое и настоящее».
З кінця XVIII — по початок XX ст. грецьке населення Криму уявляло із себе етноконфесійні громади, якіпоступово сформувалися в містах та сільських поселеннях регіону. Осередкамидуховно-релігійного життя греків, послідовників православного віросповідання,були парафіяльні храми, підпорядковані Російській Православній церкві. Ціпитання висвітлено та розкрито в працях Іщенко О.Я. «Етнічна історія грецькоїспільноти в Україні», Пріора І.С. «Кримська Готія. Очерк етнічної історіїКриму», довідник «Історія релігії в Україні. Православ`я в Україні» заредакцією Колодного А., та в багатьох статтях Катуніна Ю.А., Господаренко Н.М.,Катуїшного Ю.А.
1. Корінні зміни в організації життя грецької спільнотиКриму в 1917-20-і рр. XX ст.
1.1 Корінні зміни в територіально — адміністративному житті грецькоїспільноти 1917 – 1920рр.
Революція більшовиків у 1917р., яка маланаслідком відклик російських військ із Трапезунда та Східного Понту,"«розвіяла ілюзії та привела значні обсяги грецького населення наросійську землю'». Після переселення російськими військами мешканців зазначеногорегіону до Кавказу, понтійські греки також вливалися у грецькі громади сусідніхрегіонів. Міські грецькі громади Крим в свою чергу поповнилися вихідцями зрегіонів Сипопа та Трапезунда.
За свідченнями К. Фотіадіса на початку 1918 р. зтериторії Малої Азії до Росії, Кавказу та Грузії приїхало близько 85 тис.греків. Тільки протягом 1917- 1918 рр. до Євпаторії, за свідченнями грецькихдослідників, на кораблях російського торгового флоту прибули близько З тис.грецьких біженців з Понту. В той же самий час згідно із загальним переписом населенняГреції від травня 1928 р. у зв'язку із подіями 1917 — 1920 рр. із Росії доГреції емігрували більше 58 тис. переселенців*.
Події революції 1917 р. та громадянської війни вРосійській імперії привели до корінних змін у територіально-адміністративному,політичному та суспільному розвитку Російської держави та її складової частини- Таврійської губернії, до якої входила територія Криму. Внаслідок цьогосформувалися нові історичні умови існування та організації економічного, громадськогота духовного життя грецьких спільностей регіону.
Після Жовтневої революції та розпаду Російської імперії в Кримупочалося формування системи місцевого самоврядування. 20 листопада 1917 р. буластворена багатопартійна Таврійська губернська Рада народних представників (РНГІ),до складу якої увійшли мешканці
Криму різних національностей. У 1917 р. у Криму мешкало 20.124греків (2,5 % від усіх мешканців) .
З листопада 1917 р. до середини січня 1918 р.членом багатопартійної й багатонаціональної Ради Народних Представників відгрецького товариства був купець Димитрій Кир'якович Ул'їчов (з 1915р.- член, апотім голова грецького благодійницького братства (пізніше товариства) уСімферополі)*. РІПІ- проголосив себе вищим органом влади в Криму.
Водночас сформувався кримськотатарські й національнийуряд — Директорія. Крим став ареною жорстоких боїв за владу. У політичнепротистояння в Криму були втягнуті і грецькі землероби, які мешкали в сілахпівденного берега Криму. Місцеві греки надали підтримку матросам Чорноморськогофлоту. Розгорнулися бійки грецької молоді з '«ескадронцями'»татарських національних сил, тобто ситуація набула характеру міжконфесійногоконфлікту. Терористичні акції продовжувалися до квітня 1918 р. Під час сутичокпостраждали численні греки, мешканці Алуніти. Алупки, Гурзуфа (сіл в окрузіЯлти). Ті з них, хто врятувався, знайшли притулок в Ялті і отримали відблагодійного товариства будинки і допомогу.
Проголошена лівими силами Соціалістична РадянськаРеспубліка Таврида проіснувала з 19 березня по кінець квітня 1918 р. Однаккримськотатарські заколоти 1918 р. та інтервенція іноземних військ тапідрозділів Центральної ради закінчилися створенням Кримського крайового уряду,яким головував генерал-лейтенант Сулькевич (25 червня — 15 листопада 1918 р.).У складі іноземних військових формувань, які приймали участь у захватітериторії півострову був і грецький військовий підрозділ, відправлений доУкраїни урядом Е. Венізелоеа. В світі тогочасних політичних реалій відправленнякорпусу було необміркованим рішенням: ціна його ще не раз буде сплачена грекамиКриму. Маріуполя, Кавказу.
З рухом на Крим Червоної армії була проголошена КримськаРСР, яка проіснувала до кінця 1919 р. Наступ білих військ призвів довідродження Таврійської губернії.
1.2 Розвиток самосвідомості грецької спільноті
1917 — 1920 рр.
З квітня 1920 р. головне командування Збройнимисилами на Півдні Росії (пізніше Російською армією) прийняв П. Н. Врангель.
Слід зазначити, що протягом існування усіхвищезазначених короткочасних політичних режимів особливої активності середгреків Криму не простежувалося. Це особливо помітно, на тлі активізаціїнаціонального руху греків Кавказу та Маріупольщипи.
Так, перший крайовий з'їзд делегатів грецькихгромад і колоній Закавказзя відбувся вже 7 травня 1917 р. в Тифлісі. Середголовних завдань, які розглядалися на з'їзді 73 представниками від грецькихгромад, були: націоналізація грецьких шкіл, церковні питання, видання грецькоїгазети і заснування національної типографії, бібліотек, створення грецькихкооперативів.
Як підкреслював С.Ялі,«звідси початокнаціонального об'єднання греків і в інших частинах колишньої царської Росії» .
З 29 червня до 10 липня 1917 р. відбувся з'їзделлінів усієї Росії в Таганрозі. Учасниками з'їзду були 40 делегатів. Із Кримуна з'їзд приїхали з Севастополя — II.Апостолідіс, X. Кутрідіс, архімандрит Г. Вукунас. А. Вайанідіс,з Ялти — А. Карасаввас. із Керчі — священик Парис*. Також духівництво представляв архімандрит Панаретос зКатериіюдару. В роботі з'їзду приймали участь шкільні учителі.
Значну увагу депутати приділили обговореннювирішення земельного питання. Було обговорено і питання «Визначення політичногостану еллінів у Росі. Учасники з'їзду дійшли згоди об'єднати грецьку людністьРосії, утворюючи па місцях політичні клуби та спілки для відстоювання правовихі національно-культурних інтересів, надання грекам права на представництвонарівні з іншими народностями в усіх губернських, обласних та крайовихкомісаріатах, а також в урядових і громадських установах і в Установчих зборах.Було ухвалено статут
»Всеросійської спілки еллінів'", членомякої міг бути «кожний грек» незважаючи на його соціальний тафінансовий стан.
У питанні освіти («націоналізації іреорганізації еллінських шкіл») делегатами було ухвалено залишити "інститутінспекторів народних шкіл", хоча два делегати — вчителі (Лазарідіс і Д. Макрояніс) виступилиз протестом щодо цієї постанови. Певні заходи передбачалися для відродження грецької мови:утворення системи закритих жіночих шкіл із викладанням виключно грецькою мовоюта введення системи «штрафів за ігнорування національної мови''
Певне місце серед питань з'їзду посідало»церковне питання й автономія грецької церкви"*. З'їзд постановивутворити «шість окремих суто еллінських єпископств, що мали б однакові зрештою єпископств права». При цьому відзначалося, «що всі церкви,церковні й монастирські маєтності, що їх різночасно відібрав старий уряд і які перейшлидо національної власності, мають бути в установленому законом порядку повернутівідповідним церквам і монастирям». Відновлювалося проведення церковноїслужби грецькою мовою. Делегати постановили вважати ''за неприпустиме в вільнійРосії позбавляти вільних громадян еллінів божої служби рідною мовою, як цероблять у Карсі, Александрополі, Маріюпільськім повіті, Криму й інших місцях,де за настоятелів еллінських церков і досі такі особи, що зовсім не знають мовипастви. З`їзд звернувся з відозвами до грецького населення Росії.
Відбулися з'їзди греків у Баку, Катеринодарг.Внаслідок рішень «З'їзду представників грецького народу м. Маріюполя йМаріюпільського повіту» (відбувався в грудні 1917 р.) була створена Є «Мариошльськаспілка еллінського народу».
Тієї ж революційної доби, яка продемонструваларозвиток національної самосвідомості греків в Україні і Росії, 1918 р. бувстворений Комітет грецьких громад Криму в Сімферополі.
1.3 Зміни в житті грецької спільноти на початкуправління більшовицької влади
грецька спільнота крим національна меншина
16 листопада 1920 р. Червона армія повністюзайняла Крим. Почалося правління Кримського Революційного Комітету (Кримревкому).У квітні 1921 р. при обласному комітеті була створена Колегія національних меншин,при якій існували національні секції. Була створена і грецька секція, яка об`єднавшиусіх греків по містах та районах, вела облік грецької людності, підготовчуроботу по виборах до рад. скликала мітинги та конференції. 10 листопада 1921р.на 1-му Всекримському установчому з'їзді була затверджена Конституція Кримськоїсоціалістичної радянської республіки, яка згідно із декретом Всеросійського ЦВКі Ради народних комісарів РРФСР про створення автономної радянської республікив Криму від 18.10.1921 р., проголосила «вільний», рівний та тіснийсоюз національних груп працюючого населення Криму".
Однак при всій демократичності, яка була продемонстрованав ті часи більшовицькою владою в національному питанні, слід зазначити, що за віднайденимикримськими дослідниками архівними джерелами, під час голоду 1921 — 1923 рр.«у якості однієї з мір по боротьбі з голодом проводилася евакуація ізКриму так званого „'прийшлого'“ населення, в тому числі біженців зТурецької Вірменії, іноземних підданих і т. п., передбачалося до травня 1922 р.вивезти до 10 тис. греків»*.У резолюціях XII з'їзду РКП(б) 1923 р. проголошуваласяполітика «коренізації» тобто забезпечення розвитку національних угруповань, національнихмов, їхнього широкого використання в діловодстві радянських закладів, засобахмасової інформації, просвітницьких закладах. На керівні пости висувалися особи,які володіли національною мовою. У Криму головним напрямком цієї політики була «татаризація».
Однак, паралельно політика «коренізації»проводилася і щодо інших етнічних угруповань регіону" .
За свідченнями Всесоюзного перепису 1926 р. вРадянському Союзі мешкало близько 200 тис. греків, при цьому у окремих регіонахїхня чисельність складала:
Таблиця №1Регіони СРСР Чисельність грецького населення (в особах) Україна 104.666 Грузинська АРСР 37.245 Кримська АРСР 16.036
Дослідник О. Кесмеджи вказує, що у 1921 р. у Криму мешкало23.868 греків, які складали 3.3 % від загального населення республіки. 65%греків були мешканцями міст" .
Хоча, грецька людність Криму не проявлялаполітичної активності, вже у 1922- 1925 рр. стати проводитися конференціїпредставників національних меншин, створюватися клуби, бібліотеки. Значнудіяльність серед грецького населення Криму проводила севастопольська грецькасекція.
Також, за свідченнями перепису, грецьке населення переважало вдесяти сільських населених пунктах Криму:
За даними деяких дослідників вже у 1921 р. в Криму мешкало23.868 греків.*
Таблиця №2№ Сільский населений пункт Сучасна назва Чисельність грецького населення (в особах) 1 Аутка пмт Чехово у складі м.Ялти 648 2 Корачоль С. Чорнопілля Білогірського р-ну. 397 3 Найман С.Абрікосово Кіровського р-ну. 326 4 Аппак-Джанкой С. Василькове Кіровського р-ну. 325 5 Джантора С.Львово Ленвнського р-ну. 229 6 Бахчі-Єлі С. Багате Білогірського р-ну. 227 7 Шумхай С.Заречне Семферопольського р-ну. 224 8 Камара С.Обороне Севастопольського р-ну. 208 9 Карань С.Флотьське Севастопольського р-ну. 208 Скеля С.Родніковське Севастопольського р-ну. 208
Соціалістичне будівництво, яке проводилосякомуністичним урядом у Кримській РСР, призвело до якісних змін у системі життягреків Криму. Організовувалися грецькі колгоспи з грецькими національними сільрадами. Діячі грецькогонаціонального руху на Маріупольщині, де також були зорганізовані«національно-грецькі адміністративно-територіальні одиниці»- сільрадий райони «з переведенням усієї їх роботи рідною мовою», зазначали, щоїх поява є «найконкретніше й найдоцільніше наближення державного апаратурадвлади до широких трудящих мас. Як вважалося можливим забезпечиш»спілку" середняка із сільською біднотою, і вирішити проблемурозвитку грецької культури й мови. У Криму по місцях компактного мешкання такожбули утворені національні сільради: в Севастопольському, Феодосійському,Карасубазарському р-нах.
1.4 Культурно – освітні зміни в житті грецької
спільноти Криму 20 – 30 рр.
Складовою радянського будівництва у 20-х рр. XX ст. стала реорганізаціяпарафіяльних шкіл грецьких громад, успішній діяльності яких, на думкутогочасних радянських культурних діячів, заважали «релігійно-побутовізабобони… побутова відсталість серед греків, яка глибоко вкоренилася в силунаціонального гніту при царизмі… із зміною політичного режиму школи (Н. О.Терентьєва зазначає, що грецька інтелігенція та селянство зовсім інакшерозуміла ідею ''автономізації»" (створення національних сільрад тарайонів): як повернення пільг, наданих грекам Маріуполя ще наприкінці XVІII ст… або земель греків,які були віддані українським та російським селянам в період воєнного комунізмута під час розкуркулення) входили в зону ідеологічного впливу радянськоїполітики. Наказом від 27 листопада 1920 р. були передбачені заходи проперебудову роботи шкіл. Діячі того часу керувалися принципом «релігія — цеприватна справа віруючих і не може бути нав'язана школі, Передача „республіцівсіх навчальних закладів Криму, в тому числі державних, приватних, громадськихі національних“ була одним із перших заходів радянської влади в Криму''.
У рамках політики „коренізації“ в Кримута згідно з Республіканською Програмою ліквідації неграмотності були відкритінаціональні дошкільні заклади (в середині 1922 р. існувало 65 таких закладів,16 були німецькими, єврейськими та грецькими)», 10 грецьких шкіл 1 ступенюіз семирічним циклом навчання, а в Керчі була відкрита середня школа. Більшістьїх була заснована під час націоналізації парафіяльних навчальних закладівгреків Криму. Так. грецька гімназія в Сімферополі була перетворена на«21-у Радянську школу», яка розмістилася в націоналізованих церковнихбудинках.
У 1925- 1926 рр. в Криму, за підрахунками О.Кесмсджи, працювало 25 грецьких шкіл, в яких російська мова вводилася з другогороку навчання'.
Координації діяльності шкіл сприяли численніпедагогічні наради, які проходили у другій половині 20-х рр. XX ст. в СРСР. За даними ГосподарсикоН М. на 1 вересня 1925 р. функціонували 28 грецьких шкіл Найважливішими середних були: «Всесоюзна нарада з питань освіти й культурного будівництвасеред греків СРСР» (10- ІЗ травня 1926 р., Ростов), нарада вчителівПівнічнокавказького краю (27 лютого 1928 р., Ростов), міжокружна конференція грецькихучителів УССР (14 серпня 1928 р., Маріуполь). Грецькі питання розглядала 1 Всекримська конференція національнихменшин(червень 1928 р.). 26 грудня 1929 р. у Криму відбулася міжвідомча нарада приКримському Центральному Виконавчому Комітеті «По питанню зв'язку роботиНКП УРСР і Криму по культурному обслуговуванню грецько-гагарського ігрецько-еллінського населення УРСР».
На всіх нарадах зазначалося, що культурні процесисеред греків проходять уповільнено. Пасивність греків на Україні призвела до елліпізації'«з гори», ліквідації історичної орфографії та введенні«димотикі», яка не могла задовольняти греків-еллінів, що сприяловідчуженню грецького населення від участі в культурних та освітніх процесах, щераз продемонструвавши '«бажання союзного керівництва навіть у мовнихпитаннях стати «впереди планети всей» мало розібравшись з культурними особливостямигрецьких громад своєї країни і народу Греції.
Схожа ситуація склалася в Криму та на Кавказі, девона була ще більш ускладнена наявністю різних понтійських діалектів окремихгруп грецької людності. Окрім загальних труднощів у діяльності освітніхзакладів, педагогічні наради зазначали труднощі, які „специфічнопритаманні грецькій школі. Наприклад: абсолютна відсутність літератури грецькоюмовою, хоча б методичної, мовна відсутність підручників, непридатність старихгрецьких підручників для радянської школи. Радянська школа, звичайно, не моглакористуватися тими підручниками, які з точки зору ідеологічної нам зовсім непідходили і потім з точки зору тієї реформи орфографії...
Всесоюзним грецьким культурним центром, в якомувидавалася грецька література і виходила грецька газета “Kouvioris», якарозповсюджувалася насамперед серед греків Кавказу і Криму, залишався Ростов".
На Україні стан видання літератури грецькою мовоюбув значно гіршим. У листі заступника голови Центральної комісії національнихменшин (ЦКИМ) при Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітеті Глінськогодо Народного комісаріату праці від 10 липня і 930 р. зазначалося, що«намічені НКПраці до видання нацменшинами п'ять брошур нас незадовольняють й ні в якій мірі не можуть бути доказом виконання постанови ЦКІІМвід 25 У-30 року (25 травня 1930 р. — М. А.)… не кажучи вже про дуже обмеженукількість брошур, що їх намічено видати нацмовами, Ваш план не передбачаєвидання ні одної брошури болгарською та грецькою мовами».
На думку дослідника Л. Д. Якубової «наради,які відігравали певну роль у розробці напрямів поточної роботи не змінили їїякісно. Жоден із центрів грецької культури (Крим, Північний Кавказ, Україна) немав необхідних і достатніх для цього матеріальних й професійних ресурсів».
Відображенням деяких спільних для всіх названихрегіонів тенденцій, як ми гадаємо, притаманних для грецької діаспори в Росії,Україні та на Кавказі взагалі, щодо організації діяльності шкіл, було те, що,виникаючи у місцях компактного мешкання грецького населення, вони демонструвалитаке охоплення дітей шкільного віку, яке навіть дещо перевищувало рівень, характернийдля російських шкіл.
Як і за часів Російської імперії діяльність шкіл фінансували,певною мірою, громадські об'єднання, котрі тепер отримали назву грецькихкомітетів. За свідченнями звіту наради вчителів Північнокавказького краю грецькенаселення приймає щиру участь у матеріальній підтримці грецької школи…комітети сприяння в деяких місцях дають на рік до 700 — 800 крб. на додатковеутримання грецької школи., учителів у тих місцях, де місцевий бюджет не маєможливості повністю утримувати достатній штат в грецькій школі.
Можливо, при залученні до національних шкілмаксимальної кількості культурних сил та «узгодження дій тавзаємодопомоги», адже саме до таких висновків у ході обговорень прийшлипедагогічні наради, на підставі попереднього парафіяльного досвіду і була бвідтворена та розвинута система власне національної освіти, але такому розвитковіне вистачило часу. Реалізації проголошених принципів «націоналізації»заважали ідеологічні настанови. Усі критичнівислови іноземних, у тому числі грецьких діячів, щодо можливих наслідківреалізації мовних та інших «прожектів» «націоналізації» сприймалисярадянським керівництвом як «напади і наклепи буржуазної Греції наЛенінську національну політику».
2. Умови існування та напрямки діяльностірелігійних громад греків радянського Криму в 20-і рр, XX ст.
2.1 Діяльність релігійних громад греків Криму
в 1922 – 1924рр.
Політика радянського уряду щодо етноконфесійнихугрупувань греків Криму, якими власне і були парафіяльні об'єднання, і при якихза часи Російської імперії існували доброчинні та навчальні заклади,визначалася загальнодержавним антирелігійним курсом боротьби з церковнимиінститутами взагалі та всіма проявами релігійності на парафіяльному, родинномута особистісному рівні. Православним грекам, для яких протягом століть церквабула не тільки осередком власне релігійної громади, а й носієм національних тапросвітницьких традицій, прийняти цю ситуацію бездуховності було дуже складно.Адже, на думку грецьких дослідників, (надамо слово саме їм, тому що вони є представникамитієї ново елліністичної ментальності, про яку йде мова) від часів турецькоговолодіння церква для греків означала не тільки духівництво. Вона існувала яксоюз духівництва та народу, і це ніколи не розділювалося. Саме тому історичнароль церкви в грецькій діаспорі не повинна вимірюватися тільки лептоюдухівництва, але й внеском усіх віруючих, духівництва та народу разом.
Поставлена перед різноманітними органамирадянської влади задача ''зрушити з мертвої й антирадянської позиціїправославну церкву і позбавити її тієї сили, якою вона володіла до цього часу""завдяки комплексу мір, у тому числі організації церковною розколу, вже на 1923р. була певним чином виконана. Як підкреслювалося в доповіді начальника VI відділення Секретноговідділу ДНУ Е.А.Тучкова начальникові Т. Д. Дерібасу про роботу у 1923 р.:''… православна церква, як єдиний апарат до дійсного часу не існує, вонарозбита на кілька окремих груп, що мають свої окремі ієрархії, що знаходятьсяміж собою в постійній ворожнечі і зовсім непримиренно відносяться один доодного.
Зазначимо, що по закінченні громадянської війни вправослав'ї на території Криму функціонували церкви представників п'ятирелігійних угрупувань, час загальної кризи Російської Православної церкви: «обновленців», «автономістів ». «староцерковників »,«автокефалістів» і Грецького благочиння, яке тяжіло доКонстантинопольського патріархату. Всі вони, так чи інакше, представляли дві яківиникли під головні релігійні течії, які сформувалися в результаті розколу церкви.В інформаційномузведенні VI відділенняСекретного відділу ДНУ "«про етап православних церковників» погуберніях СРСР зазначалось: «За останнім часом видп(о). що в Кримупідсилюється реакційна тихонівська течія через нерівність сил обновленців,боротьба останніх проти тихонівців послабла. По всьому Криму виділяються церковникиміста Євпаторії й округу, де обновленський рух посилився досить міцно.
Грецькі дослідники пов'язують традиційне для. греківпрагнення орієнтуватися на патріархат у Константинополі із загальними тенденціями етнозбереження,етновідокремленості громад в етнонаціональному оточенні, хоча б тільки й уконфесійному плані. Численні обговорення церковного питання грецькимиделегатами на всіх з'їздах, які були проведені за часівнаціонально-революційного піднесення, продемонстрували, що ідея „національно- церковної автономії“, започаткована наприкінці XVIII ст., ніколи незникала, продовжувала своє існування і протягом повного підпорядкування парафійгреків Російській Православній церкві.
Приводом для створення окремого Грецькогоблагочиння у рамках „староцерковної“ течії, до якого увійшлабільшість грецьких громад Криму, стало рішення „обновленського“помісного собору Російської Православної церкви 1923 р. про зміни в церковномукалендарі ».
Так, в Ялтинському православному благочинномуокрузі Російської православної церкви, отримавши лист благочинного ялтинськихцерков про перехід на новий церковний календар, настоятель храму св. ФедораТирона у с. Верхня Лутка архімандрит Єлісей Тайгоніді скликав загальні зборипарафіян церкви. Вони відбулися 8 жовтня 1923 р. за дозволом Ялтинськогоокрвиконкому. Головою зборів парафіяни у складі 280 осіб вибрали ФотіяГеоргійовича Фотіадіса. Настоятель храму повідомив, що в Севастополі, ізблагословення сімферопольського архієпископа Никодима, іде у 1922 р. булостворено Грецьке благочиння, головою якого став Григорій Георгійович Вукунас.Архімандрит Є. Тайгоніді пояснив, що оскільки храм св. Федора Тирона такожвходить до благочиння, отриманий лист не має законодавчої сили. У постановізборів зазначалося, що громада церкви с. Верхня Аутка повинна: наперед непризнавати ні одну із церковних влад Росії та тимчасово дотримуватися старогостиля, до одержання авторитетних вказівок від вищого керівництва Східноїправлячої церкви; прохати Ялтинський окрвиконком направляти безпосередньопричту грецької церкви всі накази і розпорядження влади відносно грецькоїцеркви для їхнього точного та неухильного виконання»
Однак, інституційне оформлення Грецькогоблагочиння відбулося значно пізніше І не викликало, як ми можемо бачити, будьяких серйозних змін у функціонуванні церков греків. Діяльність грецькихпарафіяльних громад у 20-і рр. XX ст. визначалася правовими нормативами, передбаченими для всіхрелігійних об'єднань Радянського Союзу.
За законодавством того часу, всі релігійніспоруди. незалежно від тяжіння церковного кліру та парафіян до якоїсьправославної течії, описували, їхнє майно націоналізували, а з головами Рад «двадцяток»релігійних спільної підписували договори про оренду ними ж збудованих церковнихта монастирських комплексів для виконання релігійних треб. Члени релігійногооб'єднання повинні були берегти майно, використовувати приміщення лише длявиконання релігійних служб, вести книгу обліку пожертв. Віруючі парафійсплачували всі витрати по утриманню церков.
Так, ще 1922 р. групі віруючих була передана воренду націоналізована будівля храму св. Тройці в Сімферополі, також заключилидоговір із групою парафіян церкви св. Миколая Чудотворця в Карасубазарі провикористання ними будівлі грецької церкви для виконання релігійних треб.Подібні договори було підписано і з іншими грецькими релігійними об'єднаннями:«православним релігійним товариством при грецькому соборі (св. МиколаяЧудотворця- М. А.) м. Бахчисарая». релігійним товариством грецької церквиФеодора Гирона в с. Аутка" та іншими. Водночас у 1923 р. грецькій громадіКерчі церква св. Іоанна Предтечі була надана у безстрокове та безкоштовне користування.
Виконання умов договорів ретельно контролювалося- айого порушення з боку віруючих могло розглядатися як привод для закриттяцеркви. Так, у квітні 1923 р. НКВС Криму стало відомо, що парафіяльна радасобору св. Олександра Невського в Ялті здала в оренду без узгодження з органамивлади нижню церкву собору групі віруючих-греків (105 осіб). Релігійнаспільнота обов'язувалася сплачувати соборові 50 % прибутків від продажу свічок,що розглядалосяорганами влади як підприємницька діяльність та було порушенням пунктівдоговору.
Службу в нижній церкві проводили грецькісвященики Георгій Попандопуло, Костянтин Мавромаді й Анфін Попандопуло. якіприбули до Криму із Трапезунда у 1928 р. Конфлікт удалося владнати лише чому,що за повідомленням, що надійшло до ІІКВС. голова парафіяльної ради соборуПетро Сербінов був у Ялті єдиним священиком, який лояльно відносився дорадянської влади.
У грудні 1924 р. Центральне адміністративнеуправління Криму прийняло рішення про перереєстрацію складу«двадцяток»' усіх культів. Після його виконання православні громадиповинні були завірити списки в Таврійському Єпархіальному управлінні або у йогопредставників на місцях. Однак. навряд чи це рішення грецькими громадами буловиконане, адже постійні вимоги влади про реєстрацію стануть однією з багатьох проблеміснування Грецького благочиння у 1926 — 1929 рр.
За підсумками аналізу навіть неповних данихзібраних владними структурами про церкви греків Криму в 1922- 1924 рр.,виявилося, що до складу Грецького благочиння увійшли тринадцять парафіяльниххрамів:
Таблиця №3
Таблицю складено на базі даних публікації:Ю.А.Катуїшн «Староцерковное» и «обновленческое» течіння вКриму (1922 -1924гг.) // Культура народов Причерноморья. — №10.- 1999. —С. 69-77.№ Церкви Додаткова інформація 1 Св. Тройці в Сімферопол 2 Св. Іоанна Предтечі в Керчі Священник Г.Д. Папаз-Оглу 3 Св. Георгія в с.Кісек -Аратук Голова парафії Морозов Ф.І. 4 Свтг. Ввасилія Великого Богослова, Іоанна Златоустого в Севастополі Настоятель Волков 5 Св. Миколая в Балаклаві Настоятель К. Марков 6 Св. апп. Петра і Павла в с. Мангуш 7 Ведення Присятої Богородиці в Феодосії 8 Св. Іоанна Предтечі в Старому Кримі 9 Св. Георгія (Каплиця) у Старому Кримі 10 Св. Іллі в Євпаторії 150 осіб 11 Св. Федора Терона в с. Аутка 395 членів, Настоятиль Є. Тайгонід 12 Св. Миколая в Карасубазарі 13 Св. Миколая в Бахчісараї
2.2 Благочинна Рада кримських грецьких товариству складних умовах гоніння на церкву
16 — 17 червня 1925 р. в Сімферополі зібравсяз'їзд грецьких релігійних громад, які вибрали Благочинну Раду кримських грецькихрелігійних товариств. У жовтні 1925р. Рада була зареєстрована у Центральномуадміністративному управлінні Криму. До складу Ради увійшли архімандрит ГригорійГеоргійович Вукунас, грецько-підданий (Севастополь) священик церкви св. ІоаннаПредтечі; Георгій Дмитрович Папаз-Оглу, грецький підданий (Керч), ПанайотІорданович Іордан, майстер по ремонту човнів (Севастополь); Кандидатами буливибрані Єлєазар Спиридонович Спиридонов, священик церкви св. Іллі (Євпаторія);Георгій Харлампієвич Маврофриді, службовець, грецько-підданий( Керч);
Коротко розглянемо, які питання довелосявирішувати кліру та парафіянам Благочинної Ради кримських грецьких товариств ускладних умовах гоніння на церкву.
По-перше, слід зазначити спроби збереженняправославних святинь Криму, насамперед тих, які були традиційно значущими длягреків. Ці дії були актуальними ще й у зв'язку із гим. що у серпні 1925 р. натериторії Криму були закриті 63 православних храми. Тоді ж проводилася масоваліквідація монастирських комплексів, які були давніми центрами паломництваусього православного населення регіону, у тому числі й греків.
Ще у 1920 р. було закрито монастир св. вмч.Климента, сп. Римського, а протягом 1924 -1931рр. закриті всі храми. Рокомпізніше у 1921р. припинив своє існування печерний монастир Успіння ПресвятоїБогородиці Бахчисарайської. У серпні 1925 р. були закриті п'ять храмів цьогоскиту, три церкви скиту св. безср. Козьми і Даміана. Будівлі останнього булизруйновані у 1929 р. Водночас закрили монастир св. вмц. АнастасіїУзорішительниці. У травні 1929 р. були закриті храми монастиря св. вмч. ГеоргіяПобідопосця, в листопаді весь комплекс. На початку 30-х рр. XX ст. була ліквідованакіновія свв. безср. Козьми і Даміана.
Влітку 1925 р. 34 віруючих грецької громадиБахчисарайського району звернулися із проханням про передачу їм трьох храмівмонастиря св. Успіння (після закриття скиту вони числилися в місцевому Охрісі). парафії Салачика,двох сторожок. Незважаючи на те що громада на умовах договору обіцяла здійснитиремонти храмів, вона отримала відмову. Архімандрит Г. Г. Вукунас у вересні 1926р. звернувся до представника Вселенського патріарха в СРСР, архімандритаДімопуло із проханням про організацію компанії по передачу храмів монастиря УспінняПресвятої Богородиці Бахчисарайської грецьким етноконфесійним громадам Криму.Це ж питання планувалося розглянути на черговому з'їзді Благочинної Ради.
По-друге, церковні архієреї грецької БлагочинноїРади здійснювали численні спроби спертися на допомогу Константинопольськогопатріархату, до якого вони історично тяжіли. Гак, у жовтні було розглянутопитання про поминання під час служби лише Святішого Патріарха Василія. Улистопаді надійшла грамота патріарха, яка стосувалася канонічних питаньсвяткування Паски. Від імені усіх греків Криму члени благочиння направили патріарховіпоздоровлення з Паскою.
Однак, вагомої підтримки по будь-яких питанняхвід Константинопольського патріархату грецькі релігійні громади Криму неотримали. Внаслідок власного складного становища, патріархія не тільки не могладопомогти грекам в СРСР, але й її представники були вимушені розглядати всівимоги та звернення віруючих через призму стосунків духівництва церков греківіз «обновленнями». Діячі ж «обновленської» церкви розглядали представниківбудь-яких «автономних» церковних об'єднань як «можливихсоюзників їхніх суперників „староцерковників“, тобто прихильників церквипатріарха Тихона. У листі представника Всесвітнього Патріарха й АрхієпископаСинайського в СРСР, архімандрита Василія Дімопуло, настоятелям грецьких церкову СРСР наводилося роз'яснення про те, що автономія, надана їм Синодом „неповинна використовуватися для втручання в політичне життя СРСР (при порушеннівзаємного зв'язку зі Св. Синодом і ухилом у табір “староцерковників».як яскраво політичний)" .
По-третє, протягом 1926 р. була реалізована одназі складних вимог реєстрації Благочинної ради кримських релігійних громад — надання протягом трьох днів до Центрального адміністративного управління Кримуінформації про проведення Радою зібрань грецьких парафіяльних об'єднань. їївиконання ускладнювало те, що громади розташовувалися по всій території Криму,та використання в офіційному діловодстві Криму лише державних, тобто,російської, або татарської мов. Такі звіти почали надходити до адміністративнихуправлінь з жовтня 1926 р.
У листопаді 1926 р. до всіх грецьких громад булинадіслані листи з пропозицією про скликання з'їду. Однак, його проведення булоперенесено на наступний рік. У квітні 1927 р. в Центральне адміністративнеуправління Криму надійшла заява про проведення з'їду в Сімферополі (28 — 29червня) у приміщенні грецької громади міста. За думкою Г. Г. Вукунаса з'їздповинен був проводитися щорічно. На з'їзд повинні були приїхати, як представникидухівництва, гак і парафіяни, 26 — ЗО осіб. Передбачалося розглянути і питанняпро храми Успенського скиту. За резолюцією ДПУ, якою було відзначена заяваархімандрита, це питання було викресленим з порядку денного. Але і в 1927 р.з'їзд не було проведено. Греки, члени громад, стали писати про необхідністьблагословення патріарха для скликання з'їзду. Строки проведення благочинногоз'їзду знову були перенесені, про що були повідомлені й органи місцевої влади.У запрошенні, надісланому до патріарха, підкреслювалося, що духівництвогрецьких церков Криму не втручається у складну ситуацію, яка склалася у зв'язкуз розколом Російської Православної церкви, та виносилася подяка владнимструктурам Криму за вільну можливість віросповідання. Також у листі приводилосяпрохання про благословення проведення з'їзду грецьких громад Криму .
2.3 Складні умови існування та складні перешкоди релігійнійгромаді Греків
Завдяки об'єднанню зусиль греків по збереженнюїхньої духовно-релігійної спадщини у другій половині 20-х рр. XX ст. у Криму щепродовжували функціонування більшість храмів, збудованих грецькимиетноконфесійними громадами, але їх функціонування вже у другій половині 20-хрр. XX ст. булоускладнено численними економічними перешкодами, які не тільки визначалисязагальним антирелігійним курсом, але й були збільшені місцевою адміністрацією.Окрім того, ще у 1925 р. усім іноземним громадянам, які мешкали в Криму,наказувалося зробити розписки, за якими вони відмовлялися були членамирелігійних громад, керувати ними, виносити пропозиції та виступати на публічних релігійнихзібраннях, відправляти обряди в якості служителів кульгу. У 1925- 1926 рр. такірозписки не були зроблені греками Криму, які мали іноземне підданство. У 1927р. ВЦВК РРФСР направив на місця циркуляр щодо іноземних віруючих. Слідзазначити, що це обмеження розповсюджувалося і на інші сфери громадськоїдіяльності: «Тим із греків, які ще зберігали грецьке громадянство.категорично заборонялося займати керівні місця, як шпигунам, яким не можнадовіряти.
Для грецьких громад Криму поєднання цих двохфакторів, економічного тиску на парафії та вилучення з числа парафіян іноземнихпідданих, які складали найактивнішу частину етноконфесійних об'єднань, означалопоступову ліквідацію.
Більшість членів релігійного товариства грецькоїцеркви Феодора Тирона в с. Лутка, яке налічувало на той час 395 членів.також не мали радянського громадянства. Настоятель церкви С. Тайгоніді такожбув іноземним підданим. Восени 1927 р. звернулася у міськвиконком із проханнямзагримати виконання постанови грецька громада Севастопольської церкви евгт.Василія Великого. Григорія Богослова. Іоанна Златоустого ». Із 301 їїчлена 9 було громадянами СРСР, а із 20 членів "«двадцятки»'- 19іноземці, у тому числі й архімандрит Г. Г. Вукунас. В Керчі іноземнимигромадянами були член Благочинної ради Г. Д. Папаз-Оглу та голова церковної«двадцятки» Ф. П. Кайданіді.
Така ж проблема виникла перед керівництвом «релігійного товариствазарубіжних греків м. Карасубазара грецької церкви» св. Миколая, яке зверталосяз подібною заявою до голови Всесоюзною Центрального Виконавчого Комітету М. І.Калініна .
В серпні до Кримського Центрального ВиконавчогоКомітету (Крим ЦВК) надійшло колективне звернення від усіх грецьких громадКриму, у якому зазначалося, що виконання постанови призведе до фактичноїліквідації парафій. Лист голови Севастопольського Радянського Виконавчого Комітету (РВК) Губанова,направлений у серпні того ж року до Крим ЦВК інформував, що у зв'язку зназваними подіями спостерігається серйозне невдоволення грецької людностіміста. Завідуючий адмінвідділу КримЦВК Отпущенніков був вимушений звернутися доВЦВК РРФСР. Після чого владним структурам Криму було дозволено внести корекціюу постанову. 8-го вересня 1927 р. тимчасово виконуючий обов'язки завідуючогоадмінвідділом адміністративних органів управління Криму Дементьєв повідомивголову Севастопольської РВК. про те, що необхідно «1. Дати грекам іноземнимпідданим річний строк для пошуку собі бажаного служителя культу з числагромадян СРСР; 2. У той же річний строк усунути іноземних підданих греків відактивної діяльності у „двадцятках'“; 3. Релігійні товариства, якіскладалися з іноземних підданих, проголосити розпущеними. У відношенні інших — не греків п. 1 і 2 наст повідомлення не приймати».
На початку жовтня 1927 р. архімандрит Г. Г.Вукунас звернувся з листами до голови Олександрійського патріарха архімандрита Павлау Москві, в якомувін просив направити до Криму єпископа-екзарха і до посланника Грецької республіки в СРСР ізпроханням, якщо можливо вирішити проблеми в Криму. 13 жовтня 1927 р. посолнаправив запит до Міністерства іноземних справ СРСР. Відповідь заступниканаркома іноземних справ М. Литвинова, пояснювала, що постанови забороняютьрелігійну пропаганду іноземцям, а не „мають на увазі завадити діяльностііноземних громадян у складі церковних рад “'двадцяток», які є захарактером своїх функцій органами адміністративно-церковного управління
Однак на практиці все проходило інакше. 9 лютогогрецька громада Сімферополя звернулася до Крим ЦВК із скаргою на дії місцевоївлади, яка протягом трьох місяців ігнорувала заяву членів «двадцятки»із проханням дозволити грецьким підданим, членам церковної ради,«двадцятки» та «п'ятидесятки» виконувати строком на одинрік свої обов'язки, тому що це було до збору розписок наприкінці вересня напочатку жовтня минулого року. Також співробітник церковного столу Сімферополя усвоїй усній заяві повідомив, що священикам церкви св. Тройці буде дозволенопроведення церковної служби до 1 жовтня 1928р., релігійне товариство(«п'ятидесятка») розпускалося, а грецькі піддані«двадцятки» повинні бути заміненими громадянами Радянського Союзу.Вони ж не могли бути членами церковної ради. Кримські чиновники такожнаполягали па переукладанні договору. 10 лютого питання «Про правоіноземних підданих бути в т. зв. „церковних радах“ було заслухано назасіданні ІДК по справах культу при Президії Крим ЦВК. Представники влади Криму звернулисядо ВЦВК РРФСР. У листі вони звинувачували заступника наркома іноземних справ М.Литвинова. у тому що він надав недостатньо обгрунтовану відповідь грецькомупосланнику, яка є в протиріччі до циркуляра ВЦВК РРФСР № 78 від 28 лютого 1927р. 9-го березня 1928 р. секретар голови ВЦВК інформував Крим ЦВК, що президіяВЦВК не бачить протиріччя між нотою М. Литвинова та секретною постановою від 24жовтня 1927 р.- грецькі громадяни могли входити до релігійних громад у якостісвящеників та бути в церковних радах .
Однак, невдалі спроби перешкодити діяльностігрецьких парафіяльних об'єднань у Криму продовжилися. У травні 1928 р. владаспробувало розпустити громаду церкви св. Іллі в Євпаторії, що не увінчалосяуспіхом, оскільки в розпорядженні об'єднання була нотаріально завірена копіяноти М. Литвинова.
Було дозволено продовжити служіння в храмі св. ТройціСімферополя іноземно-підданому священику Адаміді, тому що громада не змоглапідібрати іншого з числа громадян СРСР. Усі пільги, які вдалося отримати грекамКриму, не стосувалися громадян інших держав.
3. Активізація антирелігійних заходів. Закриттяцерков греків і знищеннягрецьких етноконфесійних громад в Криму в30-і рр. XX ет.
3.1 Початок жорстких репресій грецькоїнаціональної меншини, та інституту церкви в цілому
30-і рр. XX ст. стала часом фактичного руйнування надбаньетноконфесійних громад греків Криму. Воно проходило на тлі жорстоких репресій,спрямованих, з одного боку, безпосередньо проти національних меншин СРСР. утому числі грецького населення, а з другого, проти інституту церкви в цілому.
За наказом наркома внутрішніх справ СРСР М. Сжовау 1937 р. передбачалися спеціальні заходи проти розгрому шпигунських диверсійних контингентів».Масові арешти були проведені в містах України; Києві, Донецьку, Маріуполі,Харкові та інших. Загалом у СРСР у справах грецьких контрреволюційнихорганізацій 1937- 1938 рр. було заарештовано 5474 особи. У 1937 р. грекиСевастополя, які мали іноземне громадянство, були виселені в інші райони Криму.Пізніше, письменник А.Приставши зазначав: «Хто знає про муки греків Криму,тих, які. якщо вже я почав про це говорити, знаряджали осаджений Севастопольводою, і між ними не було зрадників. Їх вислали в Казахстан і Сибір.
У другій половині 30-х рр. XX ст. були ліквідовані національнісільради. Школи національних меншин також були закриті. В постановах прореорганізацію національних шкіл зазначалося, що вони були перетворені «ворогаминароду» на «вогнища буржуазно-націоналістичного, антирадянського впливу надітей», що позбавляло учнів можливості прилучатися до досягнеш, радянськоїкультури і науки, не давало змоги надалі набувати освіту в технікумах, вищихучбових закладах.
Була закрита і більшість церков, а священики булирепресовані разом з активістами релігійних громад. Як зазначають дослідники,грецькі церкви мали однакову долю з іншими церквами України. Була заборонена їхнядіяльність. більшість будівель була зруйнована, пограбована, або надана різнимдержавним підприємствам та організаціям. Релігійна активність духівництвагрецьких церков, як Російської Православної церкви взагалі, наприкінці 30-х рр.XX ст. не тількизнизилася, але й відбувалася, головним чином, на церковнопарафіяльному рівні,тобто була зведена до проведення богослужінь по неділях і святкових днях.
Хоча у 20-і рр. XX ст. боротьба з церквою була важливоюділянкою ідеологічної діяльності, але носила епізодичний характер. Проведенняантирелігійної боротьби комуністи доручили радянським, профспілковим,комсомольським організаціям та Союзу войовничих безбожників.
За новим законодавством про релігійні об'єднаннявід 8 квітня 1929 р. і Постановою народного комісаріату внутрішніх справ від 1жовтня 1929 р. передбачалася заборона всілякої церковної діяльності позацерковними стінами, адже така діяльність стала розглядатися як пропаганда.Священикам дозволялося відвідувати хворих та помираючих, але після отриманнядозволу місцевої влади. Релігійні об'єднання не мали права влаштовувати дитячі,юнацькі, жіночі молитовні та інші зібрання, організовувати групи для навчаннярелігії, а також кружки біблейські, літературні чи рукодільні. Забороняласяорганізація екскурсій, спортивних площадок, бібліотек, читальних залів,санаторіїв та пунктів медичної допомоги. Діяльність священиків була обмеженамісцем їхнього проживання та місцями мешкання членів парафії, яка їх наймала.Місіонерські поїздки до місць, де не було церков та духівництва, розглядалисяяк порушення закону. Усі релігійні об'єднання повинні були зареєструватисяпротягом одного року, а органи місцевої влади могли відмовити в реєстрації, щовело до закриття церкви та ліквідації парафії. Місцеві владні структуризберігали право контролювати склад „двадцяток“ та відхиляти небажанихкандидатур, яких представляла парафія. Заборонялося організовувати будь-якіцентральні каси для збору добровільних пожертв, обов'язкові збори і підписуватибудь-які контрактні угоди. Заборонялася доброчинна діяльність навіть увідношенні до духівництва та їхніх сімей. Ремонти церков могли проводитися подоговору окремими членами парафії, і тому розглядалися як приватні комерційніугоди й обкладалися високим податком, так як і самі церкви, що розглядалися якприватні підприємства*. Вводилося обов'язкове державне страхування культовихприміщень, оцінка кожної споруди проводилася окремо і визначала суму внеску, щоприводило до повної свавілля місцевих органів влади.
На думку окремих дослідників, митрополитовіСергію на деякий час вдалося призупинити репресії проти церкви, але навіть цейтимчасовий перепочинок був наповнений постійними спробами через економічний тапсихологічний тиск знесилити як саму Церкву, гак і окремі парафії.
Якщо додати і виселення, або фізичну ліквідацію,лідерів грецьких сільських та міських етноконфесійних громад Криму, які малиіноземне підданство, стане зрозумілим, що успіх державних антирелігійнихзаходів був забезпечений.
За ініціативою місцевих органів влади, яка булапідтримана кримським урядом, для придушення діяльності парафіяльних рад церковпочали використовувати перш за все засоби економічного тиску. Так, у 1928 — 1929 рр. релігійні громади отримали наказ про обов'язкове проведення ремонтівхрамів — відмова громадивід його проведення автоматично приводила до розірвання договору. Однак, коштівна здійснення ремонтів у релігійних об'єднань не вистачало, і у серпні 1929 р.в Криму була відремонтована лише споруда церкви Введення Пресвятої Богородиці уФеодосії .
У квітні 1930 р. відбулося засідання бюроКримського Окружного Комітету ВКП(б), на якому розглядалося питання використанняцерковних га монастирських будівель іншими радянськими оздоровчими та освітнімиорганізаціями.
31 січня 1931 р. на засіданні секретаріатуКримською Окружного Комітету ВКП(б) при культпромі окркому партії була створенаантирелігійна комісія, головою якої став Н. Кудрявцев, а членами Логинович, Гукова,Челинджи та Камалова. 15 червня того ж року при Крим ЦВК була створена комісіяпо розгляду релігійних питань. Функціями комісії стали: організація облікурелігійних організацій та об'єднань, нагляд за виконанням на місцях законів прокульти, рішення питання закриття та відкриття храмів, розгляд скарг громадян тарелігійних об'єднань. її створення привело до значної активізації дій,спрямованих на вилучення релігійних установ із життя населення Криму.
З початку 30-х рр. XX сі. почалось масове закриття церков Криму.1930 р. у с. Карачоль місцевий актив закрив церкву свв. рівноапостольних царівКостянтина і Слеші. Однак віруючі спромоглися тимчасово відновити їїдіяльність. У січні 1932 р. віруючі-греки, мешканці села, звернулися з заявоюдо підрозділу релігійних культів КримЦВК, де повідомляли про '»неправильнезакриття церкви". Згідно з повідомленням Комісії по культах КримЦВК до Постійноїкомісії по культах при Президії ВЦВК від 29 лютого 1932 р.- православна церква с.Карачоль була тимчасово відкрита до остаточного рішення питання про закриття церкви.
5 лютого 1931 р. за рішенням Постійної комісії попитаннях культів при КримЦВК церкву св. вмч. та цілителя Пантелеймона с.Валіа-Чокракбуло передано на використання в культурних цілях. За тією ж постановою комісіїбудівлю собору свв. першоверховних апп. Негра та Павла на південній частиніСевастополя передали музею. За свідченнями «Книги обліку ліквідованиххрамів і культових будівель» (31. 01. 1926-26.12.1933 рр.) деякий час,церковна споруда не використовувалася. В середині XX ст. в соборі розмістивсяміський будинок культури. Тоді ж припинила діяльність і церква св. Тройці в с.Кадикой. КримЦВК за період 1932 р. стали законодавчою основою для закриттяцерков у містах і сільських поселеннях Криму. Так, церкву Постанови Постійноїкомісії по питаннях культів при св. пророка Іллі в Євпаторії (рішення від 20червня 1932 р.) було ліквідовано у зв'язку із припиненням дії угоди з грецькоюрелігійною громадою церкви. У 1936 р. було знято дзвони з церкви. Членирелігійної громади надіслали листа до грецького консула у Москві. В результатісвященика СпиридоноваЄ.С. було заарештовано, а інших — вислано за кордон якіноземних громадян із формулюванням «за клєвету». (З кінця 50-х рр. XX ст. будівля церквивикористовувалася як гімнастична зала. Були спроби її зруйнувати.) Та ж самапостанова (від 20 червня 1932 р.) передбачала закриття церкви Успіння ПресвятоїБогородиці в с. Нижня Аутка. Церковна будівля передавалася на будівельніматеріали. 2 вересня 1932 р. було розірвано договір із грецькою громадою церквисв. Тройці у Сімферополі.
Споруду церкви 4 грудня 1932 р. було передано підархів, але після руйнації собору св. Олександра Невського в місті саме цяцерква отримала статус кафедрального собору. У 1933 р. під підлогою грецькоїцеркви св. Тройці в Сімферополі органами НКВС Криму були знайдені більш ніж 50 пудівбогослужбових виробів, виготовлених із срібла, та декілька торбинок із побутовимзолотом. За інформацією окремих священиків, цінні богослужбові речі були схованіза усним наказом архієпископа Никодима незадовго до офіційного повідомлення провилучення цінностей, тобто, ще до Постанови Президії ВЦВК ''про вилученняцерковних цінностей для реалізації на допомогу голодуючим" від 16 лютого1922 р. Так, відкрилася серія «пограбувань» деяких храмів єпархії у20-і рр. XX ст. Чому всізаарештовані священики церкви після розгляду справи були звільнені, ще повинностати темою окремого дослідження.
У 1933 р. відбулася значна активізація діяльностіПостійної комісії по питаннях культів при КримЦВК. За рішенням комісії від 27травня 1933 р. були передана під клуб будівля закритої ще у 20-і рр. XX сг. церкви свв.рівноапостольних царів Костянтина і Єлени у с. Карань.
Тоді ж зробили спробу закрити церкву св. ІоаннаПредтечі в Керчі. У березні 1933 р. комісія по питаннях релігійних культівпоставила вимогу парафіяльному об'єднанню церкви про термінове внесення удоговір пункту про зберігання грошей на рахунках Держощадкаси. Вимогу віруючихпоказати закон, на підставі якого вносився названий пункт, владні органитрактували як відмову. Саме про це 1 березня 1933 р. на засіданні комісії попитаннях культів Керченської міськради доповів секретар комісії Фест. Комісіяприйняла постанову, в якій просила КримЦВК розірвати договір із грецькоюцерквою. 22 березня того ж року рішення схвалила Президія Керченської міськради. Десь у середині30-х рр. XX ст. в Севастополібуло закрито церкву свтт. Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоустого(Трьохсвятительську).
3.2 Масове закриття церков і знищення грецьких
громад в ІІ пол. 30-х рр.
Масовий характер закриття церков і передача церковнихбудівель різним організаціям прийняли в 1936 р. За постановою від 23 травнябуло передано на гуртожиток будівлю Балаклавської церкви свв. Першоверховнихапп. Петра та Павла. Пізніше вона була розібрана. В с. Камарі церкву св. при.Марини 23 травня 1936 р. за тим самим рішенням передано під комору. Церква св.ап. Луки у с. Лакі за рішенням Постійної комісії по питаннях культів приКримЦВК від 15 серпня 1936 р. передавалася під клуб. Постанова комісії від 26вересня 1936 р. закріпила передачу церкви Спасу (Преображення) с. Скеля підшколу. Там, де існувала досить численна релігійна громада і закрити культовуспоруду було складно, приймалися постанови про припинення дії договору звіруючими, що було першими кроками на шляху ліквідації церкви. Таким чином,наприклад, було проведено ліквідацію церкви в Карасубазарі. 20 грудня 1936 р.за рішенням Постійної комісії по питаннях культів при КримЦВК було розірваноугоду з грецькою релігійною громадою церкви свт. Миколая Чудотворця, а, в липні1938 р. церква була закрита. У протоколі рішення Президії КримЦВК від З липня1938 р. зазначалося, що церковна будівля передається «під культурнийзаклад».
Протягом 1937 р. були закриті церква Введення дохраму Пресвятої Богородиці у Феодосії, церква свт. Миколам Чудотворця вБалаклаві. Члени релігійного товариства, яке існувало біля грецької церкви вБалаклаві, зверталися з численними скаргами щодо закриття церкви до прокуратуриСРСР. В багатьох містах рішення про закриття церков приймали Президіїміськрад. Саме так була закрита церква у Феодосії. 25 квітня 1937 р. ПрезидіяФеодосійської міської ради постановила припинити подальшу експлуатацію''двадцяткою" віруючих грецької церкви Введення в храм ПресвятоїБогородиці у зв'язку з «небезпечним технічним станом будівлі церкви допроведення капітального її ремонту». Відтепер церковна спорудавикористовувалася як гімнастична зала.
У другій половині 30-х рр. XX ст. були зняті бані зцеркви вмч. Георгія Побідоносця с. Кісек-Аратук (Кліновка Перовської сільрадиСімферопольського р-ну), а церкву було перетворено на клуб. В 50-і рр. XX ст. будівля церкви булазруйнована, біля церкви зберігся лише фонтан, на ньому і зараз можна побачитидату його спорудження.
Остаточне припинення діяльності православнихцерков, які протягом 150 років були осередками духовно-релігійного життягрецьких громад Криму, відбулося у 1938 р. Так. цього року за постановоюПрезидії Керченської міськради припинила діяльність церков св. Іоанна Предтечів Керчі (лютий 1938 р.). Закрито культовий заклад, було з приводу"… відсутності «двадцятки»… враховуючи клопотання громадян про закриттяцеркви…. Будівля була передана Керченському історичному музею.
Тимчасово припинила діяльність церква св. вмч.Федора Тирона с. Верхня Аутка (вперше закрита у березні 1938 р.). Протокол № 11засідання Президії Ялтинської міськради від 4 березня 1938 р. повідомляв про їїзакриття й передачу споруди церкви під «культурно-просвітні цілі».Деякий час вона діяла підчас Великої вітчизняної війни: з 1942 р. по липень1944 р. Остаточно церква св. вмч. Федора Тирона була закрита в січні 1961 р.
Також, у 1938 р. в Бахчисараї було закрито соборсвт. Миколая Чудотворця. Не має свідчень щодо припинення діяльності соборногохраму Успіння Пресвятої Богородиці міст. Єнікалє (с. Сіпягіно. м. Керч).Церковна споруда була зруйнована у 40 — 50-і рр. XX ст.
У тому ж 1938 р. закінчився «грецькийперіод» в історії церкви св. Тройці в Сімферополі, на той часкафедрального собору міста і єдиного діючого храму в єпархії. 21 березня 1938р. останній священик церкви М. Н. Василькіоті подав заяву на ім'я завідуючогостолом релігійних культів м. Сімферополя Храмченко, у якій він повідомив, що узв'язку з хронічними захворюваннями, пов'язаними з його похилим віком (93роки), він з 15 грудня 1937 р. не проводить службу в храмі. Священик просивзняти його з обліку та видати відповідну довідку.
У 1938 р. став розпадатися і склад засновниківгромади. До Сімферопольської міськради про вихід із складу '«двадцятки»подали заяви К. Савенкиді, А. Савіниді, І. Котариді, Ф. Попандоиуло, К.Василіаді, Є. Василіаді. Інші 15 засновників релігійної громади, у тому числіЛнастас Ксентопуло, Панайот Василіаді, Лнастас Савенкітиді, Іван Георгіді,Спиридоп Ксентопуло. Олександр Саввіді, Миколай Кипнопуло. Костянтин Василіаді,Георгій Ісхнопуло, Георгій Милахіді, Кузьма Євстафьєв і Лазар Піомиді були заарештовані.
Відбулися арешти й засновників інших церковКриму, які не подали заяви про добровільні виходи зі складу«двадцяток». їхні подальші долі також потребують додатковихдосліджень.
Після руйнації собору св. Олександра Невськогокафедральним собором міста стала церква св. Тройці, Цей храм, збудованийгрецькими переселенцями ще у 1796 р… був єдиною православною культовоюспорудою у Криму, яка наприкінці 30-х рр. XX ст. продовжувала функціонувати.
Висновки
1. Таким чином, післяреволюцій 1917 р. в організації економічного. громадського та духовного життя ігрецьких спільностей Криму, які продовжували поповнюватися іноземнимипереселенцями, сталися корінні зміни. Внаслідок зростаннянаціонально-революційних настроїв відбулися з'їзди греків на Кавказі, в Росії, вУкраїні, де були обговорені важливі економічні, культурні і релігійні питання.Делегатами цих форумів були окремі представники грецьких громад Криму. Вчисленних обговореннях революційної доби відродилася ідея «церковної автономії»окремих єпископств греків в інституті Російської Православної церкви.
Після встановлення радянської влади на ПівдніУкраїни держава сприяла розвиткові лише світських форм культури греків Криму,що визначалося загальними засадами богоборчої політики більшовиків.
2. Наприкінці 20-х рр. XX ст. у Криму за різнимиданими мешкали від 16 до 23 тис. греків. Більша половина їх була міськимимешканцями. Існували окремі сільські поселення зі значною кількістю грецькогонаселення, у яких після проголошення на XII з'їзду РКП(б) 1923 р. політики«коренізації» організовували грецькі національні сільради й райони.Були створені національні грецькі секції. Націоналізовані парафіяльні школи греківбули перетворені на радянські навчальні заклади (наприкінці 20-х рр. XX ст. їх налічувалиблизько 25), які часто функціонували в церковних спорудах і фінансувалися традиційнимидля греків благодійними об'єднаннями, які тепер отримали назву комітетівсприяння.
Антирелігійний курс радянської держави такожпозначився у введенні багатьох обмежень, які спрощували форми діяльностіетноконфесійних угруповань греків Криму. У роки кризи Російської Православної Церквибула заснована Благочинна Рада грецьких релігійних товариств, до складу якоїувійшли 13 грецьких парафій. Основною задачею, яку вирішували грецькі релігійніспільності регіону в умовах економічного та психологічного тиску, бюрократичнихперешкод і заборони іноземним підданим приймати участь у їх роботі, сталозбереження духовно-релігійної спадщини (головним чином, у формах боротьби зафункціонування православних храмів та монастирів Криму). В результаті у другій половині20-х рр. XX ст. у Криму ще діялихрами, біля яких групувалися грецькі етноконфесійні громади.
Функціонування грецьких парафіяльних громад Кримуу 20-і рр. XX ст. визначалиправові норми, встановлені для всіх релігійних об'єднань Радянського Союзу.Владні структури та «обновленські» ієрархи вважали духівництво тавіруючих парафій греків в Криму прихильниками тих, хто дотримувався«староцерковних» канонів. Представники Константинопольського патріархату, наякий спробували опертися лідери Ради у своїй діяльності, не надали їм належноїпідтримки. Вони 6ули вимушені розглядати будь-які прояви активності з бокугрецьких церковних діячів Криму як втручання у політичне життя СРСР, адже саметоді патріархатові була необхідна допомога «обновленського»духівництва.
3. У 30-і рр. XX ст. карні заходи протиінституту церкви були поглиблені. Вони були закріплені у тезах законодавства 1929р. про релігійні об'єднання. Активність грецького духівництва в Криму була звуженадо церковнопарафіяльною рівня. А згодом при значної активізації діяльності антирелігійнихоб'єднань (у Криму -антирелігійної комісії при Кримському
Окружному комітеті ВКП(б) розгорнувся процес закриттяцерков греків у Криму. В церковних будівлях радянські органи розміщували клуби,гуртожитки, санаторії, курси.
У другій половині 30-х рр. XX ст. полі гику коренізаціїзамінили репресії проти представників національних меншин в СРСР. Національнісільради були ліквідовані, а національні школи як осередки антирадянськоговпливу «ворогів народу» на дітей були закриті.
Тоді ж, як і в інших місцевостях СРСР, підприводами порушень договорів громадами й антирадянської діяльності членіврелігійних об'єднань були закриті останні церкви греків Криму.
Винищення осередків духовно-релігійної спадщинигрецької людності регіону стало одним із чинників її розчинення серед населеннярадянського Криму. остаточно сформувало умови для поступової денаціоналізаціїта асиміляції нащадків грецьких переселенців.
Списоквикористаноїлітератури
1. Іщенко Я.О., М.Ф.Дмитриенко. Етнічна історія грецької спільноти в Україні. К. Інститут ІсторіїУкраїни НАН України, 2003р. – С. 345.
2. Космеджи Н.А. Греки Крима. – Сімферополь, Інститут Історії УкраїниНАН України 1996. – С. 123
3. КрыловаН.Л. Русские в Африке. Конфессианальный аспект национальной диаспоры в России иза рубежом в ХІХ – ХХ вв. М.: 2001г. – С. 216
4. Понамарьова І.Етнічна історія греків приазов`я. Національній Університек ім. Т. Шевченка. К.:Реферарт, 2006р. – С. 36
5. Пріоро І.С. КримськаГотія. Очерк етнічної історії Криму. К.: Лібіть, 1990р. – С. 237
6. Тереньтьева Н. Греки вУкраине: прошлое и настоящие. К. Інститут Історії України НАН України – 1999, — С. 265
7. Якубова Л.Маріупольські греки (етична істория):1778р. – початок 30рр. – Київ, ІнститутІсторії України НАН України, 1999. – С.98
8. Яли. С. Греки в УСРР. –Київ, Лібіть 1991. – С.115
Довідники:
1. Історіярелігії в Україні. Православ`я в україні. За ред. А. Колодного, В. Климова. –Т. 3. – К. 1999. – С. 372
2. Національніпроцеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2ч. За ред. В.Ф. Панібудьласка. – Ч.1. Київ «Вища школа», 1997. – С.538
Періодичні видання:
1)Журнал «Культура народов Причерноморья» № 9
М. В. Прохорчик Стан шкільної системи Криму напочатку 20-х рр.
2) Журнал «Культура народов Причерноморья» №9
Ю. А. Катунин Причины раскола в православии Крыма
(1920 – 1923гг.).
3) Журнал «Культура народов Причерноморья» №9
Ю. А. Катунин. Греческая православнаяцерковь Крыма
(1922 – 1928гг.).
4) Журнал «Культура народов Причерноморья» № 10
Н. М. Господаренко. Особенности культурно– политической работысрединациональных меншинств Крыма в 1920-е годы.
5) Журнал «Культура народов Причерноморья»№10.
Ю. А.Катуїшн. «Староцерковное»и «обновленческое» течення в Крьіму (1922 -1924 гг.)
Інтернет джерела:
1) nslowo.free.ngo.ua
2) www.sr.harazd.net
3) www.ukraina.com
4) www.znimky.net