1.Визвольнавійнаукраїнського народу під керівництвом Богдана Хмельницького
Війна, яка розпочалася в середині XVII ст.на українськихземляхнасамперед мала на метізвільнення українського народу із-під панування Речі Посполитої.
З-поміж основних причин цієї війни можна виділити декілька.
Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрайзагострилася соціально-економічна ситуація, пов’язана з трансформацією поміщицькихгосподарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальноїземельної власності, а з іншого – посиленню кріпосної залежності, оскількиприбутки польських та українських феодалів тепер прямо пов'язувалися з нещадноюексплуатацією селян. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстровекозацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіхправ і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусилоплатити податки, відпрацьовувати повинності та фактично було позбавленемісцевого самоврядування. Що ж стосується української православної шляхти, товона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Такимчином, майбутня національно-визвольна війна мала досить широку соціальну базу.
Національно-політичні причини. Відсутність власноїдержавності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності,асиміляційні процеси – все це підводило до того, що як самостійний суб'єктукраїнський народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктринаПольщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер назаконних засадах Люблінської унії 1569 р.до неї повернулися.
Релігійні причини. Політика національного і культурногопоневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницькепокатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковногомайна і земель об'єднали у русі спротив у широкі верстви людності, незважаючина розбіжність економічних і соціальних інтересів.
Не можна скидати з рахунку і таку суто суб'єктивну причину війни,як особисту образу і бажання помститися за розорений польськими панами хутір тазбезчещену сім'ю самого Богдана Хмельницького.
Слід зазначити й низку об'єктивних умов для успішного початку національно-визвольноївійни саме у середині XVII ст.
По-перше, козацько-селянські повстання кінця XVI – першої половиниXVII ст.дали українськомународові значний військовий досвід, піднесли його національну самосвідомість,психологічно налаштували на переможну війну. По-друге, існування ЗапорізькоїСічі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньомуповноцінної Української держави. По-третє, на цей період припадає ослабленнякоролівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовиловідцентрові тенденції у Речі Посполитій.
Тобто до 1648 р.в Україні сформувався цілий клубоксерйозних суперечностей, вирішення яких було можливо тільки силовими методами.І для їх застосування склалися необхідні умови.
На початку 1648 р.Б. Хмельницькогообирають гетьманом Війська Запорізького. Саме ця подія вважається початкомнаціонально-визвольної війни українського народу.
На першому її етапі Б. Хмельницькому важливо було, уникаючипрямих зіткнень з поляками, забезпечити підтримку реєстрового козацтва ідомогтися спілки з Кримським ханством. До березня 1648 р.на бікгетьмана перейшли 6 тис. реєстровців, а кримський хан прислав 4 тис. кіннихвоїнів.
В українсько-польських переговорах, які передували початковівоєнних дій, Б. Хмельницький наполягав лише на автономії козаків – вимагаввивести польське військо, ліквідувати управління Речі Посполитої і дати козакамправо на міжнародні стосунки. У відповідь коронний гетьман М. Потоцькийвирішує розбити повстанців. Проте Б. Хмельницький випереджає поляків і підЖовтими Водами у травні 1648 р.завдає їм нищівної поразки.
Не давши супротивникові отямитись, Б. Хмельницький готуєзасідку у районі Корсуня, де поляки також були розгромлені, а коронний гетьманпотрапив у полон.
Перші успіхи козацького війська підняли всю Україну. Селянськіповстання охоплюють Київщину, Волинь, Поділля, Лівобережжя.
Здобувши у вересні 1648 р.блискучу перемогу підПилявцями, Б. Хмельницький рушає на Львів. Штурмом було взято фортецюВисокий Замок, і у козаків з'явилася реальна можливість здобути місто, а потімповністю розгромити польську армію і захопити Варшаву. Але, обмежившисьвикупом, повсталі залишають Львів. Під Замостям Б. Хмельницький вступає впереговори з поляками, укладає перемир'я і повертає свої війська в Україну.Багато вчених називають це доленосною помилкою гетьмана. Проте слідвраховувати, що на тому етапі війни метою українців було реформуваннядержавного устрою Речі Посполитої, а ніяк не незалежність України. Окрім цього,українські війська були знесилені, союзники-татари повернулись у Крим. А війнана польській території неминуче б викликала активний опір місцевого населення.
В грудні 1648 р.козацьке військо на чолі з Б. Хмельницькимурочисто ввійшло у Київ. І вже тут, критично переосмисливши ситуацію, щосклалася, гетьман формулює основні принципи національної державної ідеї. Впереговорах з поляками, які почалися, Хмельницький захищає право українськогонароду на створення власної, незалежної від влади польського короля держави. Цядержава розглядалася в якості спадкоємиці Київської Русі.
Влітку, зібравши величезне ополчення, королівський уряд розпочинаєнаступ на повстанців. Козацькі війська оточили частину польських військ під м.Збаражем. У серпні 1649 р.відбулася битва, і успіх був на боцікозаків, але татари несподівано покинули поле бою, а кримський хан зажадав від Б. Хмельницькоговступити в переговори з Польщею. В результаті було підписано Зборівську мирнуугоду.
Згідно з цією угодою Річ Посполита визнавала існування козацькоїУкраїни у кордонах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств.Чисельність козацтва мала становити 40 тис; селяни, які не потрапили дореєстру, поверталися до своїх панів. Захищалися права православної церкви.Однак польська шляхта могла знову повертатися на визволені від неї території.
Таким чином, ідею соборності України не було реалізовано, іХмельницький задовольнився козацькою автономією в межах Речі Посполитої. Алеразом із тим під час війни формується українська державність – переважновійськового ґатунку. Створюються центральні й місцеві органи влади,запроваджується новий адміністративно-територіальний поділ.
Вищим законодавчим органом була Генеральна рада, але фактично нимстала рада козацької старшини. Виконавчу владу репрезентував гетьман, якийвидавав універсали, організовував фінансову та судову системи, керувавзовнішньою політикою.
При гетьмані існував уряд – Генеральна канцелярія, що складалася згенеральної старшини – генерального писаря, генерального судді, генеральногохорунжого, генерального обозного, військового скарбничого.
Територія козацької республіки становила близько 200 тис. кв. км ібула поділена на 16 полків, а ті, в свою чергу, на 272 сотні. Столицею ігетьманською резиденцією було м. Чигирин. На місцях адміністративну владуздійснювали полковники й сотники, а у селах – старости.
Починає формуватися козацька, селянська і державна власність наземлю.
Перед Б. Хмельницьким стояла дуже серйозна проблема – не допуститисоціального вибуху, оскільки за Зборівською угодою передбачалося принциповезбереження старої соціально-економічної системи. Особливо це стосувалося селян,які не потрапили до реєстру. Але тут гетьман проводив досить гнучку політику. Зодного боку, він не допускав безконтрольних селянських заворушень, а з іншого –всіляко прагнув уникнути поновлення найжорстокіших форм експлуатації кріпаків.
Велику увагу Б. Хмельницький приділяв дипломатичнійдіяльності, спрямованій на зміцнення міжнародного становища козацької держави.Було встановлено військово-політичну спілку з Кримським ханством, Трансільванією,Росією, Туреччиною, Швецією, Венецією.
Але Річ Посполита не примирилася з таким розвитком подій і у лютому1651 р.почала воєнні дії, напавши на м. Червоне на Поділлі.Основні сили поляків концентрувалися на Волині під м. Берестечком, де й сталасявирішальна битва у червні 1651 р.Татари і тут покинули поле бою,ще й захопивши у полон Б. Хмельницького. Полковникові Богуну вдалосявивести частину козаків з оточення. В цей час на територію України насуваютьсялитовські війська під орудою князя Радзивілла. Перевага залишається набоці поляків, і Б. Хмельницький, визволившись із полону, був змушений у вересні1651 р. підписати нову мирну угоду у м. Білій Церкві. Автономія козацькоїдержави обмежувалася тепер Київським воєводством, чисельність козаківскорочувалася до 20 тис, гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана, апольські пани могли повернутися у свої маєтки.
Умови Білоцерківського договору викликали масове невдоволенняукраїнського народу і спровокували численні стихійні виступи. Частина селянпереселилася на територію Російської держави.
Б. Хмельницький, який також не змирився з поразкою, накопичуєсили, і у травні 1652 р.завдає удару полякам в урочищі Батіг наПоділлі. Битва закінчилася блискучою перемогою козаків. І хоч це не означалокінець війни, Білоцерківська угода втратила свою силу.
Нова велика збройна сутичка сталася під м. Жванцем, декозацько-татарське військо взяло в облогу польський табір. Але від цілковитоїпоразки поляків знову врятували татари, які уклали з ними угоду. Вона припинялавоєнні дії і дала можливість татарам збирати данину на західноукраїнськихземлях. Стосовно України підтверджувались лише права і вольності козацтва. Проавтономію на умовах Зборівської угоди навіть не згадувалось.
Цілком очевидно виникла проблема зовнішньополітичноїпереорієнтації, бо основний військово-політичний союзник – кримський хан – неміг сприяти реалізації ідеї державності України.
В цій ситуації перед Б. Хмельницьким постає необхідністьзовнішньої військово-політичної допомоги. Розуміючи, що завоювати повнунезалежність можна лише пройшовши попередній період протекторату когось ізсусідів, гетьман шукає сильну державу-покровителя. В якості найбільш реальнихрозглядалися варіанти Туреччини і Росії. Контакти з останньою почалися ще у 1648 р.,але через вичікувальну позицію Москви справа нічим певним не закінчилась.Тоді ставка робиться на Оттоманську Порту, і вже на початку50-х роківз нею підписується нова угода, згідно з якою вона бере Військо Запорізькепід свій захист.
Проте незабаром для Б. Хмельницького стає очевиднимформальний характер підтримки з боку Туреччини, і знову активізуєтьсяпроросійська спрямованість зовнішньої політики козацької держави. Тут бікгетьмана взяла більшість старшини. Для неї визначальними були такі чинники, якспільна релігія, близькість мов і культур, спільність історичної пам'яті і, щоістотно, військово-політична слабкість Росії порівняно з Туреччиною, що давалошанс більш повної самостійності майбутньої Української держави.
На цей час і Москва, намагаючись розширити сферу свого впливу івикористати Україну в якості буфера проти Туреччини, вирішила взяти ВійськоЗапорізьке «під свою руку». 1 жовтня 1653 р.Земський собор схвалюєце рішення, і цар виряджає в Україну посольство на чолі з боярином В.Бутурліним. Для підтвердження серйозності своїх намірів 31 грудня 1653 р.Росія оголошує війну проти Польщі.
8 січня 1654 р.на Переяславській раді було вирішеновіддати Україну під протекторат Московської держави при збереженні основнихправ і вольностей Війська Запорізького. Остаточний юридичний статус України ускладі Росії був визначений у «Березневих статтях» 1654 р.ВУкраїні зберігалися республіканська форма правління і військово-адміністративнасистема на чолі з гетьманом. Незмінним залишався і територіальний поділ.Україні надавалася незалежність у проведенні внутрішньої політики. Вона моглавстановлювати дипломатичні стосунки з іншими державами, крім Польщі йТуреччини.
Декілька статей дещо обмежували суверенітет України. Окрімзаборони на дипломатичні стосунки з Варшавою і Стамбулом, ішлося про російськийконтроль над збиранням податків в Україні.
Але головним було те, що угода передусім фіксувала юридичну формунезалежності України від Речі Посполитої і давала можливість у спілці з Москвоюперемогти її та об'єднати українські землі в межах національної держави. Москваж у свою чергу прагнула з часом перетворити часткову залежність України націлковиту, відмінивши автономні права й вольності.
Переяславська угода, яка створила україно-російський союз, змінилаполітичну ситуацію і зумовила укладення влітку 1654 р.«Вічногомиру» між Річчю Посполитою та Кримським ханством. Поляки починають новий наступна Поділля і Волинь, але українсько-російські війська змушують їх відступити, апотім захоплюють майже всю Західну Україну. Ідея возз'єднання українськихземель стає реальною. Але тут втрутився шведський король Карл Густав ізажадав від Б. Хмельницького звільнити Галичину. На початкулистопада1655 р.гетьман знімає облогу Львова.
Того ж року Москва, налякана успіхами шведів у Прибалтиці,зближається з Річчю Посполитою і у травні оголошує війну Швеції. В листопаді1656 р.між Росією та Річчю Посполитою підписується Віленськеперемир'я.
Зі свого боку Б. Хмельницький намагається створити коаліціюза участю Швеції, Семигородщини, Молдавії, Волощини, Литви, аби забезпечитиУкраїні захист від татар і послабити політичний тиск Росії. Семигородськийкнязь Ракоці разом зі шведами та українськими загонами здійснює похід наПольщу і навіть захоплює Варшаву. Але незабаром Польща дістала підтримку відтатар і Австрії. Ракоці було скинуто з престолу, а Швеція вийшла з коаліціїчерез власну війну з Данією.
Військова катастрофа підірвала здоров'я Б. Хмельницького, і 6серпня 1657 р. він помер.
Богдан Хмельницький увійшов у історію українського народу яквидатний військовий і політичний діяч. Основне його досягнення було, мабуть, втому, що він зміг об'єднати різні верстви населення довкола великої справинаціонального визволення, сформулював наріжні принципи національної державноїідеї.
У ході національно-визвольної війни відбувався процес формуванняукраїнської державності. Але входження під протекторат Росії, з одного боку, сприялонаціонально-культурному і релігійному відродженню, а з іншого – зумовилоспочатку обмеження, а згодом і повну ліквідацію автономії України.
2.Соціально-економічний розвиток України в середині 60-х-початок 80-х р. XX ст.
З приходом до влади Л. Брежнєва (жовтень 1964 року) почалосяекономічне реформування радянського суспільства. Батьком економічних реформстав О. Косигін. Не зачіпаючи стовпів командно-адміністративної системи, віннамагався інтенсифікувати базові галузі економіки за допомогою переведеннявиробництва на господарський розрахунок та матеріального заохочення трудовихколективів. Попри досить обмежений характер реформ 1966–1970 рр., вони далипевні результати. Сучасники згодом назвуть цей період «золотою п'ятирічкою».
Події в Чехословаччині 1968 року («Празька весна»)налякалирадянське керівництво. Вони підштовхнули Москву до припинення економічнихреформ в СРСР і повернення до тоталітарних часів. Згортання реформ означалопридушення господарської ініціативи, повернення всевладдякомандно-адміністративної системи. Панівним залишався екстенсивний шляхрозвитку народного господарства. Приріст промислової продукції в Україні в 1981–1985рр. становив 19%. Національний дохід скоротився у 2,5 раза, реальні доходинаселення – у 2,6 раза. Традиційний другорядний підхід до розвитку легкої йхарчової промисловості викликав постійний дефіцит товарів народного споживання.При цьому активно зростала мережа закритих магазинів для партійної і радянськоїноменклатури.
Катастрофічними були наслідки панування командно-адміністративноїсистеми в сільському господарстві. З 1966 по 1985 рр. унаслідок небаченоїбезгосподарності посівні площі України скоротилися більш ніж на 1 млн. га.
Загалом продуктивність праці в сільському господарстві СРСР булавдвічі нижчою, ніж у США. Командно-адміністративна система стримувалаініціативу трудящих. На 100 осіб, які працювали в Україні, втілювалося увиробництво 4 раціоналізаторські пропозиції, а у США – 150. Екстенсивний підхіддо сільського господарства довів свою неефективність. Виникла продовольчапроблема– ознака кризи тоталітарної системи.
Характерними для промислової продукції були висока собівартість,низька якість, конкурентна неспроможність на зовнішніх ринках. Щоб уникнутиекономічної катастрофи, СРСР розпочав активний продаж за кордон енергоносіїв,насамперед нафти й газу. Одержані понад 200 млрд. нафтодоларів буливитрачені не на технічне переоснащення підприємств і впровадження новихтехнологій, а на імпорт іноземної продукції, насамперед легкої і харчової.
Економіка розвивалася здебільшого екстенсивним шляхом,продуктивність праці зростала за рахунок нових технологій, виробничихпотужностей, як правило, екологічно небезпечних для життя й здоров'я людей.Унаслідок варварської експлуатації вичерпалися відомі запаси сировини,видобуток їх у районах Східного Сибіру був дорогий і економічно недостатньо раціональний.
Гостро позначилася на життєдіяльності країни проблема трудовихресурсів. Якщо в роки одинадцятої п'ятирічки (1981–1985 рр.) на пенсіюпішло понад 10 млн., то в суспільне виробництво влилося лише 3 млн. осіб.
Важким тягарем були військові витрати.Радянська статистиканіколи не називала справжні цифри. За сучасними підрахунками вони сягалиастрономічної суми – 200 млрд. дол. Гонитва озброєнь і паритет із Заходомпозначилися на життєвому рівні народу. Недооцінка значена соціальної сферипризвела до зниження зацікавленості людей у результатах своєї праці, падіннядисципліни та до інших негативних наслідків-Безконтрольне пануванняпартійно-державної номенклатури, політична реакція й ідеологічна цензура,розходження слова й діла спричинили глибоку морально-політичнукризурадянськогосуспільства. Життя довела» що командно-адміністративна система повністю віджиласебе й утратна» перспективу.
Загострилася екологічна ситуація.У 1980 році на територіїреспубліка діяли 9 енергетичних об'єктів, які давали електроенергії більше, ніжусе дореволюційна Росія. Проте технологічно кожна з електростанцій малазастаріле обладнання, рівень техніки безпеки був низький. Хижацьке ставлення довидобутку нафти й газу (у 70-х рр. Україна повністю забезпечувала себе власнимприродним газом, на 50% нафтою) призвело до того, що до середини 80-х рр.видобуток газу зменшився вдвічі, нафти – утричі. Безгосподарність у сільськомугосподарстві вела до руйнування природного середовища. Орні землі становили вУкраїні 81% від загальної кількості (це при збитковості аграрного сектора).Унаслідок бездумної експлуатації, рапортоманії до партійних з'їздів,варварського використання скоротилися лісові й водні ресурси. На тліекономічних негараздів та ідеологічної брехні зростали пияцтво, алкоголізм,наркоманія.
Бездуховність усе більше охоплювала суспільство. Не випадковосучасники казали: «Думаємо одне, кажемо друге, робимо третє».
70–80-ті рр. навіч висвітили глибоку соціально-економічну тадуховну кризув країні. У рамках старої системи виникла нерозв'язанасуперечність між потребами суспільства в глибоких реформах і намаганням владноїеліти без змін зберегти суспільні порядки. Розрахунок робився на силу таідеологію тоталітаризму. Проте це вже була агонія командно-адміністративноїсистеми.
Література
1. Новийдовідник: історія України. – К.: ТОВ «Казка», 2005 -736 с.
2.Гайдуков Л.Ф., Крушинський В.Ю. Історія України: Посібник длястаршокласників та абітурієнтів. К.: Либідь, 1999–272 с.
3. Бойко О. Історія України уXX столітті (20–90-тіроки). – Ніжин, 1994.
4. Бойко О. Історія України(запитання і відповіді). – К., 1997.
5. Борисенко В. Курс українськоїісторії. – К., 1997.