Міністерство науки і освіти України
Миколаївський Державний Університетім. В.О. Сухомлинського
Інститут історії та права
Кафедра всесвітньої історії
Курсова робота на тему
Великі географічнівідкриття XV-XVIIст. Їх значення для людства і становлення епохи колоніалізму
Виконала:
студентка324 групи Лоскутова О.
Перевірила:к.і.н історичних наук,
доцентГосподаренко О.В.
м. Миколаїв, 2009
Вступ
Актуальність теми: Великігеографічні відкриття є переходом до нового часу, початок яких зумовлено різнимиподіями, що склали комплекс взаємопов’язаних між собою причин і передумов. Наслідкиепохи змінили хід подій декількох достатньо розвинених цивілізацій, вплинули нахід історичних подій кожної європейської країни, було покінчено з релігійними уявленнямипро світ і всього за наступні 30 років людство взнало про Землю більше ніж запопередні тисячоліття, і це знання змінило світ. Крім змін в економіці,політиці і культурі, основною була зміна світогляду людей.
Мета: дослідити епохуВеликих географічних відкриттів, розкрити причини та передумови, що спричинилидо дальніх подорожей, виявити наслідки епохи Великих географічних відкриттівдля окремих народів та людства взагалі.
Завдання роботи: вивчитиі узагальнити наукові джерела з даної теми; показати передумови, причини,наслідки Великих географічних відкриттів; дослідити передумови, проаналізуватиподії, що спричинили подорожі, що стали географічними відкриттями; описатинайважливіші морські експедиції наприкінці XV-XVIст. та їх вплив на становище населення відкритих територій, висвітлитигеографічні відкриття другої половини XVIIст.; узагальнити економічні, культурні наслідки Великих географічнихвідкриттів; окреслити початок колоніальної системи і боротьби за колонії міжєвропейськими державами.
Об'єктом курсовоїроботи є епоха фундаментальних, дивовижних подорожей початку XV– першої половини XVI століття, щоотримали назву Великі географічні відкриття.
Предметом дослідження євсі подорожі першовідкривачів, що здійснювались заради одного – збагаченнясамих себе та країни, що надала підтримку. Окремі подорожі мали навітьвипадковий характер, тобто не планувались, але здійснились, завершення якихознаменувалось збагаченням. Вперше булла здійснена навколосвітня подорож.
Хронологічні межі.Епоха дивовижних подорожей і відкриттів нових земель веде свій відлік відплавання Колумба і відкриття ним Америки 12 жовтня 1492 року. Завершуєтьсяепоха «Одісеїв Нового часу» відкриттям Австралії та Океанії і вважається кінцемвідліку, оскільки відкриття Австралії як окремого материка здійснюється в тойперіод і є неменш фундаментальним.
Короткий оглядлітератури. Джерельною базою дослідження є збірник «Путешествия ХристофораКолумба. Дневники, письма, документы» перекладені на російську мову Светом Я.М.у 1956 р., і є цінним, оскільки подано достеменну інформацію про подорожвидатного мандріника, розкрито особисті думки. Особливо цінним у«Путешевствиях…» є аналіз процесів, подій, що спричинили відкриття новихземель. Розкривається процес зародження системи експлуатації місцевих жителівна територіях нововідкритих земель. Щоденник очевидця Антоніо Пігафетти, щоповернувся в Іспанію на одному з уцілілих кораблів «Вікторія», – це розповідьпро велику й трагічну експедицію Ф. Магеллана. Щоденник розкриває найдрібнішімоменти подорожі: контакт з корінним населенням і відношення до нього, цілічленів екіпажу, настрої під час подорожі і т.ін. Щоденник Антоніо Пігафетти бувперекладений Светом Я.М. і виданий у 1950 р. багатьох вчених. Серед іноземнихдослідників Історія Великих географічних відкриттів цікавила Жюля Верна, Дж.Бейкера, Лієлайса А, Эрдьоді Я. Праця знаменитого французького письменника ЖюляВерна (1828 – 1905) – «Історія великих подорожей» — присвячена історіїгеографічних відкриттів з найдавніших часів до початку сорокових років XIXстоліття. Книга перша – «Відкриття Землі» – присвячена великим подорожам івеликим мандрівникам початку XV– першої половини XVI століття, подаєтьсядетальний опис експедицій таких прославлених мореплавців, як Колумба, Дрейка,Тасман і багато інших. Не можна не згадати та цілком самостійний твір «Историяоткрытия и исследования Австралии и Океании». Також значним є внесок уісторіографію Великих географічних відкриттів твір Януша Ердьоді «Боротьба заморя. Епоха Великих географічних відкриттів », виданий у Будапешті у 1979 р., перекладенийК. Стебневою на російську мову у 1985р.
Російська школавивчення географічних відкриттів, їх передумови, причини і наслідки представленатакими дослідниками, як Магидович Й.П., Магидович В.Й., Свет Я.М., СеменовВ.Ф., Сказкін С.Д. та українські науковці Крижанівський О.П. Заслуговує наувагу в даному контексті фундаментальна праця «Очерки по истории географическихоткрытий» в 5-ти томах, написана відомим історикогеографом Магидовичем Й.П., приучасті його сина, Магидовича В.Й. У нарисах описані територіальні відкриття,пов'язані зі створенням й уточненням карти Землі в межах писменной історіїлюдства. Матеріал авторами був відібраний таким чином, що дозволив досить повноописати історію цих подорожей і відкриттів. Другий том присвячений ЕпосіВеликих географічних відкриттів (кінець XV- середина XVII в.). Розповідаєтьсяпро плавання Колумба і його суперників, про відкриття морського шляху в Індію йпро перше навколосвітнє плавання Магеллана, про завоювання Центральної йПівденної Америки про відкриття й дослідження Океанії, пошуках НевідомоїПівденної Землі, колонізації Північної Америки й багато іншого. Магидович І.П.та його «История открытия и исследования Северной Америки» в 5-ти т. подає описвідкриттів і досліджень берегової лінії, островів і півостровів, заток іпроток, гірських хребтів, плато й низовин, рік й озер, лісів, прерій і пустельПівнічної Америки.
Структура роботи.Курсова робота складається з чотирьох розділів, висновків, списку використаноїлітератури, додатків. Загальний обсяг —. Епоху Великих географічних відкриттівможна з повним правом назвати епохою великих пограбувань та геноциду підкоренихнародів; європейці, які ще кілька століть назад могли гнобити та винищуватиодин-одного, отримували дуже широке поле діяльності — весь світ.
Розділ 1. Передумови тапричини Великих географічних відкриттів
1.1 Передумови Великихгеографічних відкриттів
Кінець XV– перша половина XVІIст. — це час Великих географічних відкриттів, коли люди нової епохи шукалинових шляхів для досліджень над світом і природою. «Пробуджується бажанняпізнати ближче тайни природи, невідомі країни, цілу землю з її незнаними просторамий таємничими океанами» [4; 163]. Взагалі Великі географічні відкриття — цекомплекс найвизначніших відкриттів на суші і на морі, зроблених протягом майжевсієї писемної історії людства [1;407]. Фінікіяни, греки й римляни у прадавнічаси пізнали вже значні простори старого світу; у середньовіччі поширилигеографічний світогляд араби, нормани й учасники хрестових походів. А скільки щемає бути відкрито? Ще сплять у своїх пограбованих склепах люди невідомих намплемен. Чекають своїх «дослідників» джунглі Амазонії і басейни інших річок,приберегові пустелі і високогірні райони Мексики і Гватемали та інших баготочисельнихкуточків Нового Світу.
Однією з передумов Великихгеографічних відкриттів був розвиток техніки, який у XV-XVIст. досяг великих успіхів. Селяни і ремісники продовжували нагромаджуватитрудовий досвід і поліпшувати знаряддя праці. У гірництві й ремеслі почализастосовувати водяний двигун. Це давало можливість копати глибші шахти ідобувати більше руди. Істотні поліпшення відбулися у виплавці та обробціметалів. Із XIV ст. почали будуватидомни — великі плавильні печі. З добутого таким чином чавуну виплавляли залізоі сталь. Металу тепер виплавляли значно більше, ніж раніше. Його обробляли наспеціальних верстатах: токарних, шліфувальних, гвинторізних. Багато чавуну ізаліза потрібно було для виробництва зброї. Було вдосконалено ручну вогнепальнузброю, з'явилися пістолети, важкі рушниці — мушкети. Тривалий час європейці незважувались на далекі плавання у відкритому морі. Не маючи досконалих карт іморських приладів, мандрівники звичайно плавали в морях, що омивали Європу.Місцезнаходження корабля визначали тільки в ясну погоду за розміщенням зірок.Виходити у відкрите море стало безпечніше після того, як у моряків з'явивсякомпас.
Перші ужили його,мабуть, китайці за дві тисячі років до н.е і використовували для визначеннянапрямку у пустелях; в ХІІІ-XIVст. він був удосконалений і поширився по всій Європі, проте обладнання йогозалишалось дуже простим – магнітна стрілка, прикріплена до пробки і поміщена упосуд з водою. Ужиття компасу забезпечувало повернення кораблів додому, передбезцільною блуканиною по безкраїх морях, що давніше часто траплялося. [4; 164] Відкриттякомпаса призвело до перевороту у мореплавстві, як порох – у військовій справі,а перероблюваний процес – у металургії. Було винайдено також прилад — астролябіюдля визначення місцезнаходження корабля. Поліпшено також географічні карти,так, що моряк міг використати досвід давніших поколінь.
У часи середніх віківбудова кораблів перейшла всесторонній розвиток. Галери, галони, каравели й іншісудна італійців, турків, іспанців прийняли поліпшені форми й надавалися додалеких подорожей [4; 164]. У XVст. було створено швидкохідний легкий парусник — каравелу. Це були рухливі,місткі і міцні судна. Вони мали три щогли з прямими й косими вітрилами й моглирухатися в потрійному напрямі не тільки при ходовому, а й при боковому і навітьзустрічному вітрі. На каравелах можна було вирушити в далекі морські подорожі.В 1459 р. перший корабель подібної конструкції з'явився на Балтиці. Всі корабліз таким кріпленням обшивання в розмовній мові стали називатися «каравелами» відіталійського carabella («гарна форма»). Можназробити висновок, що каравели як особливого типу судів (на зразок шхуни, баркаабо фрегата) у точному значенні цього слова ніколи не існувало. Це поняття завждибуло трохи розмите. У часи Колумба вони вже були значно крупніше. Каравелою,між іншим, могли охрестити неф, якщо він мав гладке обшивання. Зважаючи на все,саме так обстояла справа із самою знаменитою каравелою — флагманським кораблемКолумба «Санта-Марією», що сам адмірал називав нао (неф).
За свідченнямПантеро-Пантера, каравела – «дуже легке йбігке судно. Вона порівняно невелика, має чотири мрії...» [38] Вибираючи суднодля своєї експедиції, Колумб свідомо віддав перевагу каравел.
«Санта-Марія» малаводотоннажність близько 130 тон. Висота грота-щогли становила 28 м.
Були в географічнихвідкриттів і політичні передумови. Приміром, потужна морська держава Португаліяволоділа дещо невеликою територією на заході Європи. Затверджуючи своюмогутність, португальці всіма силами намагалися розширити свою державу зарахунок заморських земель. Причому, зусилля ці були настільки енергійними, щопортугальський принц.
1.2 Причини
До далеких подорожейвабили декого ідеалістичні мотиви — відкривати далекі невідомі народи і навертатиїх на християнську віру. Але ще більшу роль відіграли матеріальні причини.Західна Європа була вже доволі густо заселена й у деяких країнах у населеннябула проблема, що полягала у неможливості знайти собі необхідного прожитку. Цілюди шукали собі нових засобів до життя і намагались знайти їх на морі. [4;164] Ще однією причиною географічних відкриттів була торгівля, яка розвинуласяпід час хрестових походів і набула на кінець середньовіччя характеру постійнихторгівельних зв'язків. Всілякі східні товари – прянощі (перець, кориця,гвоздика, імбир, мускатні горіхи тощо), цукор, ювелірні вироби, парфумернітовари, всякі східні тканини і т. ін. – дедалі більше входили в ужиток вищих ісередніх класів Західної Європи.
Велика кількість посередників(араби, візантійці, італійці та інші) надзвичайно здорожувала вартість східнихтоварів. Купцям західних і північно-західних європейських країн віддаленісхідні ринки були зовсім недоступні. Завоювання турками Близького Сходуостаточно погіршило становище левантійської торгівлі. Думка знайти новийморський шлях до Індії, в обхід арабів і турецьких володінь, почала дедалібільше цікавити купців і моряків різних країн Західної Європи.
До пошуків казковоїІндії спонукала європейців ще й інша причина. Товарне господарство, щорозвинулося в Європі, потребувало великої кількості дорогоцінних металів.
Таким чином, європейцямдоводилось щорічно доплачувати певні суми дорогоцінними металами, внаслідокчого замість припливу золота й срібла до Європи вони відпливали з неї в східнікраїни. [8; 243] Отже, «проблема золота» перетворювалась на гостру економічнупроблему, яка потребувала також якнайшвидшого розв'язання. У пошуках шляхів доІндії найбільш зацікавленними виявилися не італійські купці, а купці, з якимизв'язані феодали інших країн Західної Європи, що лежали в безпосередньомусусідстві з Атлантичним океаном. Цими країнами були насамперед Португалія йІспанія. Економічними їх передумовами були кілька причин. [2; 179] Однією з цихпричин було посилення в останній чверті XVст.іспанської королівської влади, що раніше була обмежена. У формуваннііспанського королівства були присутні умови, виключно благосприятливі дляобмеження королівської влади. [20; 719] Переломом у бік посилення королівськоївлади намітився наприкінці 60-х років XVстоліття. У 1469 році королева кастильська Ізабелла вийшла заміж за наслідникаарагонського престолу Фердинанда, який через 10 років став королем Арагону.[24; 4]
Недовго могла вистоятьостання мусульманська держава в Іспанії – Гранадський емірат – через декількароків після взяття іспанцями Малагі і Альмерії – останніх мусульманських портів– іспанські війська на початку 1492 р. вступили в Гранаду.
Закінчивсявосьмисторічний процес реконкісти – зворотнього завоювання християнськимидержавами піренейських країн, завойованих у 711 р. мусульманами – маврами.Такими були передумови і причини заокеанської експансії західноєвропейськихкраїн.
Великі географічнівідкриття були викликані розвитком продуктивних сил суспільства, ростомтоварно-грошових відносин і необхідністю золота й срібла для подальшого обігузасобів, тому що гроші поступово ставали саме засобом обігу.
Передумовами епохиВеликих географічних відкриттів стали досягнення науки й техніки, насамперед, вобласті кораблебудування й навігації.
Проте, далекі морськіплавання стали можливими завдяки оснащенню судів компасами, а капітанів — географічними картами. На картах того часу невідомі, але передбачувані земліпозначалися білими плямами або безформними утвореннями з написом «terraincognita». Метою прагнень додальніх плавань приморських західноєвропейських країн було відкриття прямогоморського шляху «до Індій», тобто до країн Південної і Східної Азії, яківважались «батьківщиною прянощів» і немовби буяли золотом. Феодалізм у ЗахіднійЄвропі в цей час знаходився на стадії розкладу, виростали великі міста,розвивалась торгівля як між європейськими країнами, так і міжпозаєвропейськами. [17; 3]
Об’єднання в однекоролівство Кастилії і Арагону і митецька політика посилили королівську владу вобох країнах. Щоб приборкати іспанське дворянство, яке не воліло їм підкорятиськоролі організували союз міст «Святе братство»(Санта ермандад), яке виставилодекілька тисяч людей для політичної служби і в декілька років очистило країну відрозбійничих шайок розорившихся дворян.
До передумов відкриттіввідноситься той факт, що внаслідок завоювання Гранади, що поклало край цїй,майже безперервній, війні в самій Іспанії, війні, що була ремеслом для тисячдрібно поміщицьких дворян – «ідальго», ті залишились без справи. Тепер вонистали ще більш небезпечні для монархії і іспанських міст, що розвивались, ніж уроки реконкісти.
Розділ 2. Найважливішіморські експедиції XV — початку XVIст.
2.1Відкриття португальцями морського шляху до Індії
На жаль, найчастішегеографічні відкриття носили характер військової агресії. Одна із самих сумнихісторій — відкриття в 1416 р. Канарських островів португальцем Велью, щодосліджував західне узбережжя Африки. Щасливі Острови, Єлисейські Поля, садГесперид, Атлантіда… такими були перші назви Канарських островів, знайдені вгрецьких і римських рукописах. Мова йшла про архіпелаг, населений аборигеннимиплеменами гуанчес – високими, білошкірими людьми, що живуть у скелястихберегах, печерах або невеликих поселеннях, які складаються з круглих будинків.У 1496 р. цей народ показав велику відвагу і мужність у боротьбі протиприєднання до кастильской корони. Незабаром після відкриття португальціповністю знищили загадковий народ, що заселяв Канари. [39] За відкриттямКанарських островів в 1419 р. португальцями Зарку й Ваш Тейшейра були відкритіострови Мадейра й Порту-Санту, а в 1431 р. мореплавець Кабрал відкрив Азорськіострови.
Столицею, де проживалипортугальські віце-королі, стало місто Гоа (на північ від Калікута). Дужевелике значення для португальського панування в Індії мало загарбання важливихторгових і стратегічних пунктів – міст Аден (біля виходу Червоного моря вІндійський океан) і Ормуз (у Перській затоці). Тим самим португальці повністюзакривали старі торгові шляхи з Індії до Александрії Червоним морем і з Індіїдо Сирії через Месопотамію. У 20-х р. XVIст. португальці захопили вже значну частину Зондського архіпелагу. Так закороткий час була створена велика португальська колоніальна імперія. МісцеАлександрії, а частково і Венеції, зайняло місто Лісабон, столиця Португалії.[18; 327]
У 1415р. у Генріха –третього сина короля Жуана І, прозваним сучасниками Мореплавцем, визріла думкадістатися Гвінеї морським шляхом і перехопити торгівлю у арабів, але для цьоьгопотрібен був морський флот. Принц Генріх взявся за організацію мореплавства ірозпочав з того, створив у південній Португалії, на мисі Сагреш, щось подібнедо морської академії.
Тут було заснованообсерваторію, морську школу, суднобудівну майстерню, а також бібліотеку, в якійзберігалися численні книги про морські подорожі, географічні карти, рукописи.Перед ними були поставлені завдання удосконалити способи навігації, а головнез`ясувати чи можна дістатися Індії огинаючи Африкує. Досить швидко академіяперетворилась на морський центр Європи. Смерть Генріха у 1460 році призвела дозанепаду морської академії в Сагреші, але започаткована ним португальськаекспансія в Західну Африку вже не припинялася. Принц був призначений римськимпапою головою католицького ордену Христа і не мав права за своїм саном братиучасть у морських плаваннях. У 1418 р. на південь було споряджено першуекспедицію, але вона повернулась ні з чим – моряки боялися пливти до екватора,до мису Бохадор, що знаходився на узбережжі Африки, трохи на південь відКанарських островів. Екіпаж нової експедиціі 1434 р. як тільки дізналась щопопереду мис Бохадор счинила бунт. Врятували справу хитрість кращого вихованцяпринца Генріха капітана Жіла Еаніша. Якби не він, то експансія Португалії напівдень затрималася би на багато років. Насправді він повернув до відкритогоморя і, коли земля зникла з очей, попрямував на південь. Але і його не покидавнеспокій, з острахом чекав, що ось-ось закипить вода, почне чорніти шкіра. Таминав час, але нічого такого з моряками не трапилось, море було спокійним. У1446 р. португальці досягли островів Зеленого Мису, і раділи як діти, побачившибуйну зелень. За таких обставин і дістали острови свою назву. Відкривши багатібереги Гвінейської затоки у 1471 р., португальці не дуже поспішали йти далі. Наплантаціях Мадейри де у пункті, що назвали Золотим Берегом, збудували сильнувійськову факторію працювали завезені з Африки невільники.
Наприкінці XVстоліття в багатьох виникло запитання: чи вірне карта миру Птолемея? На ційкарті Африка простиралася до Південного полюса, відокремлюючи Атлантичний океанвід Індійського. Але португальські мореплавці встановили: чим південніше, тимберіг Африки більше відхиляється до сходу. Цю хвилюючу загадку вирішив португальськиймандрівник Бартоломео Діас.
Вийшовши з Лісабона в1487 р. на трьох кораблях., він в 1488 р. доплив до південного краю Африки йнавіть обігнув її, незважаючи на жорстокий шторм. Самий південний виступ АфрикиДіас назвавши мисом Бурь. За цим мисом його кораблі ввійшли у води Індійськогоокеану. Алі Бартоломео Діасу довелося на цьому закінчити свою подорож: змученабурями команда зажадала повернення на батьківщину. Після доповіді БартоломеоДіаса про результати плавання португальський уряд розпорядився назватипівденний мис Африки не мисом Бурь, а Доброї Надії — надії досягти Індії йінших країн Сходу морським шляхом. Надія ця незабаром збулася. Відпливши зЛісабона влітку 1497 р. на чолі невеликої флотилії з чотирьох кораблів, Васкода Гама (1460 – 1524) навесні 1498 р. досяг західного узбережжя Індії, обігнувшиАфрику, висадившись у місті Калікут. У серпні 1499 р. мандрівники повернулися звантажем золота та індійських прянощів. За два роки важкого плавання з 168чоловік команди живими залишилось лише 55 чоловік [15; 203]. Відкриття Васко даГами справило у Португалії величезне враження.
Таким чином, першаекспедиція Васко да Гамивідкрила португальцям шлях у Каликут. [33;41] Португальський король Мануел I(1495– 1521) прийняв з цього приводу титул «повелитель Індії» і прізвисько«Щасливий». Уже 28серпня 1499 р. Мануэл додав до своготитулу володіння Індією, ставши називатися: «Сеньйор Гвінеї, навігації,торгівлі Ефіопії, Аравії, Персії й Індії»[34; 111]. Мануел прагнув до встановленнямонополії на торгівлю з Індієюй хотів установитиконтроль над Індійськимокеаном. Тому 9 березня 1500 р. він пославв Індію флот з 13кораблів під командуваннямАлвариша Кабрала. />Із цьогомоменту починається активне завоювання Індії, що переслідує торговельні й військово-політичніцілі [34; 112]./> Метою даної експедиції було призначенняадміністратора факторії в Калікуті,священиків і ченців для поширенняхристиянства в Індії, такожМануэл наказував боротися з «маврамиз Мекки», щоб установитиповну монополію правителя Португалії на торгівлюспеціями. [33; 42] Там Кабралу дозволилиорганізувати торговельну факторію й тимсамим, Португалія зав'язала торгівельні зв'язки з індійськими містами Кончин іКананор.
По шляхув Індію Алвариш Кабрал відкривБразилію, вона була названа«острів Віра Круш» й оголошена володіннямпортугальського правителя. У липні1501 р. Кабрал повернувся в Лісабон.У результаті експедиціїПедру Алвариша Кабрала португальці одержали багато різної інформації про Індію,про народи індійські міста,що населяють, і торговців, щоторгували в них.Але подорожПедру Алвариша Кабрала не досягловсіх цілей, позначених правителем Мануэлом I.Після цього король Мануэл у другийраз відправив в ІндіюВаско да Гаму (1502–1503р.). [39]
2.2 Відкриття КолумбомАмерики та її колонізація
Генуєць ХристофорКолумб (1451 – 1506) запропонував у 1492 р. іспанському урядові Фердинанда йІзабелли проект подорожі до Індії в західному напрямку. Колумб виходив ізвчення про кулястість Землі. Іспанський уряд прихильно поставився до проектуКолумба. 3 серпня 1492 р. невелика ескадра у складі трьох кораблів вийшла згавані Палос в Атлантичний океан.
Якщо користуватисяофіційними документами для визначення найближчої мети першої експедиціїКолумба, то потрібно в першу чергу, пікреслити, що глухе згадування про материквсе ж могло відноситись лише до Азії: ніякого іншого материка, окрім Азії,-по стародавнім і середньовічним уявленням – не могло бути в північній півкуліна захід до Європи, за океаном (нові материки могли бути лише у південнійпівкулі). [26; 18] 12 жовтня 1492 р. Колумб відкрив один з Багамських островіву Карибському морі поблизу Центральної Америки. Незабаром він відкрив сусіднівеликі острови Гаїті і Кубу. В одній з наступних подорожей Колумб виявив берегиПівденної Америки (поблизу гирла ріки Оріноко). Проте нова частина світу,відкрита Колумбом, не дістала назви за його ім'ям.
Порівняно ізсправжньою, «Східною Індією» нова, «Західна Індія» Колумба виявилася бідною,без міст і цивілізації. У тубільців траплялося золото та срібло, але далеко нев такій кількості, як сподівались іспанці. Колумб швидко впав у немилістьдвору.
/>/>У 1506 р. він помер у провінційному місті Вальядоліду злиднях, всіма забутий. Відкритий Колумбом материк дістав назву — «Америка»,за ім'ям іншого італійця, флорентійця Амеріго Веспуччі (1452–1512). Амерігоздійснив кілька подорожей до «Нової Землі», у 1499 р. прийнів участь векспедиції Алонсо де Охеда, дослідивши детально північно-східні берегиПівденної Америки. [5; 15] Дослідник висловив думку, що це не Азія, а новийконтинент. Картографи вже з 1507 р. почали відмічати на своїх картах землі,відкриті Колумбом, загальною назвою «Земель Амеріго», пізніше була змінена на«Америка». [14; 135]
Відкриття Колумбавикликало суперництво між Португалією й Іспанією за нові землі. Щоб запобігтизіткненням, обидві держави уклали між собою в 1494 р. договір у Тордесільясі,згідно з яким була проведена межа від полюса до полюса у 2053 кілометра назахід від островів Зеленого Мису. Усі нововідкриті землі і води на захід відцієї межі повинні були належати іспанцям, на схід — португальцям. У 1529 р. ум. Сарагоса було укладено новий договір, так стався перший поділ колоніальногосвіту.
Колонізація Америкирозпочалася відразу ж внаслідок її відкриття. Після відплиття Колумб залишивчастину екіпажу затонувшої «Санта-Марії» на острові Еспаньйола (Гаїті)побудувавши там форт Навідад (Різдво). Колумб думав, що це Японія і давколоністам завдання вимінювати золото. Після прибуття в Іспанію він написавкоролям листа в якому говорив таке: «Їх високості можуть бути певні, що я надамїм стільки золота, скільки потрібно, якщо їх високості сприятимуть мені своєюмилістю, допомогою. Крім золота вони матимуть прянощі, бавовну — і стількискільки забажають...» [13; 45] У цьому листі вказані всі плани іспанців щодонових земель. Коли до Навідаду приплила друга експедиція Колумба, то знайшласпалений форт і трупи колоністів. Колоністи вели себе за відсутності Колумба якзграя злочинців, поки не натрапили на войовничого касіка Каонабо. Його воїнинапали на Навідад, легко взяли форт. Відразу ж Колумб організував кривавукаральну експедицію. Почалася колонізація островів Карибського моря.
Колонізація веласьвогнем та мечем, і вона призвела до повної загибелі корінного населення. Післяусунення Колумба від справ, в Америку ринулась маса авантюристів, хочатраплялися серед них і вчені (Амеріго Веспуччі). А тим часом ситуація вколоніях була дуже тяжкою. На Еспаньйолі довелося ввести заборону залишатиострів боржникам. На одній з каравел, що прямувала на материкову колонію (ниніПанама) виявили одного з ідальго-боржника на прызвище Васко Нуньєс де Бальбоа.По дорозі ідальго підняв на кораблі бунт, а дібравшись до колонії захопив тамвладу, і організував експедицію для пошуку Тихого океану. 1 вересня 1513 р.двісті конкістадорів вирушили в безсмертя. Лише 29 вересня кілька десятківсолдатів перетнувши Панамський перешийок, дісталися Тихого океану. Пограбувавшимісцевих індіанців, експедиція повернулась в колонію, де Бальбоа заарештувалияк заколотника та стратили. Але його приклад не зупинив інших шукачів пригод.18 лютого 1517 р. сто конкістадорів на трьох каравелах під командуваннямЕрнандеса де Кордови відправились в експедицію та відкрили державу Майя. [14;76] У квітні 1518 р. до Юкатану вирушила нова експедиція у складі 240 чоловікна чотирьох каравелах під командуванням Хуана Гріхальви.
Експедиція просунуласьдалі чим попередня і добралася до країни ацтеків Теночтітлану, там їх прийнялиза богів і щедро обдарували золотом. Після повернення експедиції Гріхальвужорстоко покарали за те що він не завоював багату країну. Іспанці відразу жпочали готуватися до завойовницького походу. Керівником призначили молодогодворянина Ернана Кортеса. Вибір губернатора Еспаньйоли Дієго Веласкеса бувневипадковий. Ернан Кортес встиг повоювати проти Гранади, вліз в борги.Веласкес не відпускав його на материк, але каравели вже вийшли в море коли впорт прибули солдати заарештувати державного злочинця Кортеса. Експедиціязупинялася в портах Тринідад і Гаванна, де поповнилася провізією та людьми. 18квітня 1519 р. експедиція дійшла до узбережжя Мексики. Відразу ж було заснованемісто Веракрус. Місцевий правитель за наказом з Теночтітлану щедро обдарувавіспанців золотом та рабинями,
Кортес заявив щоіспанці хворіють хворобою від якої одні ліки — золото і, що він повинензустрітися з правителем Теночтітлану тлатоані Монтесумою. Переляканий тлатоанінаказав затримати чужинців, даруючи їм золото. [20;89] В середині серпня 1519р. конкістадори почали наступ на Теночтітлан. До іспанців приєдналися арміїдвох племен: тотонаків і тлашкаланців. Першою жертвою стало місто Чолула. 8 листопада1519 р. Кортес вступив до Теночтітлана. При цьому Кортес сказав: «Звідсілярозпочнеться завоювання імперських володінь, саме тут знаходиться місце, якедиявол зробив своїм головним сховищем, і коли це місто підкориться нам, іпідкориться без труднощів, то без труднощів буде завойована і решта»[16; 102].
Іспанці вступили довеличного міста, населення якого нараховувало близько 120 000чоловік (на той час Лондон — 40 000,Париж — 65 000). Тим часом з Веракруса надійшла тривожна звістка — Веласкесвислав 900 солдат, з них 100 кавалеристів з суворим наказом заарештувати Кортесаі доставити його на Кубу. Очолював експедицію друг губернатора Панфіло Нарваес.
Кортес віддав частинусвого золота солдатам, а потім взявши 70 солдатів виступив назустріч Нарваесу.В Теночтітлані з армією залишився Педро Альварадо [8; 342]. В Теночтітланіспалахнуло повстання. В травні 1520 р. ацтеки звернулися до Альварадо зпропозицією: в обмін на право скористатися храмом вони обіцяли зняти облогу.Після початку богослужіння Альварадо наказав знищити ацтеків, що й буловиконано. Коли по місту пронеслася чутка про новий злочин іспанців, десяткитисяч людей взялися за зброю, розпочався відчайдушний штурм палацу. Керувавповсталими племінник Монтесуми Куаутемок. Саме в цей момент в місто ввійшовКортес, якого пропустили в палац без перешкод. Іспанці опинилися в пастці.Гіганські втрати несли тлашкаланці та тотонакі, гинули і іспанці.
Полонених іспанців наочах товаришів приносили в жертву. 30 червня 1520 р. конкістадори вбилиМонтесуму. В ніч на 1 липня іспанці пішли на прорив, коли добралися до каналів,виявилось, що мости зруйновані. Поки будували переправу з усіх боків вдарилиацтекські воїни.
Загинуло 800 іспанців,було втрачено всю артилерію. [6;198] Лише на початку 1521 р. Кортес зібрав новуармію, лише в червні після боїв з перемінним успіхом Кортес зміг приступити доштурму. Обложене місто протрималось до 13 серпня 1521 р., після чого тлатоаніКуаутемок здався, перед тим встигши заховати скарби. У війні проти іспанцівзагинуло понад 300 000ацтеків.
Про існуваннялегендарної «золотої» країни Біру іспанці дізналися під час походу Бальбоа. Цякраїна стала мрією Франціско Піссаро, іспанського конкістадора. В 1513-1535 рр.брав участь у завоюванні Панами й Перу, відкрив частину Тихоокеанськогоузбережжя Південної Америки із затокою Гуаякіль і Західну частину Кордильєрів,Анд, розграбував і знищив державу інків Тауантинсуйу, заснував міста Ліма йТрухильо. [22; 105]
У листопаді 1524 р. зібравшиневеличкий загін Піссаро з компаньйонами відправилися на південь, алеекспедицію спіткала невдача. 10 березня 1526 р. каравели знову вирушили напівдень і дійшли до інкського міста Тумбес. У 1528 р. з Панами прибув корабель,але без солдатів. 26 липня 1529 р. король підписав з Піссаро угоду. Піссаро бувпризначений генерал-капітаном, тобто правителем ще не завойованої країни.[23;39]
В січні 1531 р.експедиція відправилась у Перу. 16 листопада 1532 р. під час зустрічі іспанціперебили охорону і захопили інків в полон. Атауальпа запропонував іспанцямвикуп — кімната заповнена золотом (4,5 на 7,5метрів), і дві кімнати заповненісріблом (6,6 на 5,1метра і 10,5 на 5,1метра). На кожного вершника припало 40кілограмів золота, а на піхотинця 20 кілограмів. Піссаро порушив свою обіцянку,і отримавши викуп почав судити інків. 19 серпня 1533 р.більшість інків булоповішено. Гігантська і могуча імперія інків впала практично миттєво. [25;52].
Дуже дорого обійшлосяіспанцям завоювання країни майя. Ще в 1527 р. 250 солдатів під командуваннямФранціско Монтехо висадились на берегах Юкатану, наступного року Монтехоповторив похід, в якій конкістадори зазнали поразки і знову відступили. Третюспробу Монтехо зробив у 1533 р. У 1541 р. у країні почалася громадянська війна,склалося дві коаліції.
На чолі одніїє ставКоком, а на чолі другої — Шіва. У 1541 р. загін в 400 солдатів на чолі з синомМонтехо знову вторгнувся на Юкатан і уклав союз з Шівою. В червні 1542 р.відбулась головна битва під іспанським селищем Меріда, де Коком зазнав поразки.
У 1536 р. іспанськийзагін на чолі з Гонсало Хіменесом набрели на столицю держави Чібча-муїсків –Боготу, де захопили гігантські скарби. У 1547 р. конкістадори на чолі з ПедроВальдівією перейшли річку Біо-Біо і вторглися в країну Аураканів (південнішеЧилі). Із закликом «За свободу необхідно боротися» молодий вождь дав генеральнубитву у 1553 р.: він заманив іспанців у пастку, де вони всі загинули, Вальдівіяпотрапив в полон, де його стратили. У 1885 р. Арауканія об`єдналась з Чилі.Закінчилась трьохсоттридцятирічна боротьба за незалежність.
2.3 Навколосвітняподорож Магеллана
Велике значення вісторії географічних відкриттів мала подорож Фернанда Магеллана (1480 – 1521). Магеллан,подібно Колумбу, направляється до суперниці Португалії – в Іспанію. Іспанськийкороль, вісімнадцятирічний Карл I,згодний прийняти його. Іспанія має потребу в золоті. Іспанія дала йому старісудна, непоказні на вид. Потрібний був ремонт, тільки й усього. І після того яккораблі упорядкували, у гавані Севільї вишикувалися п'ять білосніжних красенів.[10; 183]
«Проект Магелланабазувався а двох пунктах. По-перше, він вважав, що в південній частиніПівденноамериканського материка повинен бути прохід з Атлантичного океана вПівденне море. По-друге, він думав, що Молуккські острови знаходяться ближче доПівденної Америки, ніж вважалось раніше. [30; 57]
20 вересня 1519 р. п'ятьсуден Магеллана з екіпажем двісті шістдесят п’ять чоловік вийшли з аванпорту. Перехідвід Магеланового проливу до Марианських островів був здійснений за три місяці ідвадцять днів; весь цей час екіпажі кораблів відчували муки голоду. «Вони їлисухарі, проте то були вже не сухарі, а сухарна пиль, змішана з чев’яками, щозжерли сухарі. Від неї сильно тхнуло крисиною сечею»[26;62]. 6 березня 1521 р. Магеллен і його супутники віддали якір на острові Гуам.
Від острова ГуамМагеллан відправився 8 березня 1521 р. на захід і 16 березня досягФіліппінських островів (він назвав їх островами Сан-Лорасо). «Хоча Фернан деМагеллан зберіг голову на плечах, вдумливому спостерігачеві може здатися, щовін її вже давно втратив» [16; 137].
«Силапулапу, правительприлеглого острівця Мактан, усе ще противиться наверненню до християнства й некориться Карлосу-Хумабону, хоча одне з його селищ спалений ущент. 27 квітня1521 року після опівночі відданий наказ зайняти місця в трьох самих більшихчовнах флотилії. Шістдесят збройних чоловіків у панцирах і шоломах сіли в човни.Магеллан посилає сіамського купця до Силапулапу. [16; 138] Що трапилося потім,не може ніхто розповісти краще свідка, Антоніо Пігафетти: «Магеллан одним зперших був поранений стрілою вище коліна. Коли вони його оточили, він ще встигобернутися, щоб подивитися, чи всі досягли човнів». [26; 70]
На трьох човнахзалишилося всього 115 чоловік — людей не вистачало, і судно «Консепсіон»довелося спалити. Кілька місяців кораблі блукали в пошуках «Островів пряностей».На острові Тидоре іспанці дешево купили багато гвоздики, мускатного горіха йт.д. і розділилися: «Вікторія» з капітаном Хуаном Эль-Кано рушила на західнавколо Африки, а «Тринідад», що потребував ремонту, залишився. Капітан Эль-Кано,боячись зустрічі з португальцями, тримався значно південніше звичайних шляхів.Він першим пройшов по центральній частині Індійського океану і відкрив острівАмстердам.
6 вересня 1522 р.«Вікторія» завершила навколосвітню подорож і повернулася додому, трохи пізнішеповернувся «Тринідад». Але на ньому привезли стільки пряносщів, що їх продажкомпенсував втрату інших кораблів». [9; 204]
Подорож Магелланавідбувалась у 1519 – 1522 pp.і була першою в історії подорожжю навколо земної кулі. Подорож Магеллана являласобою цілу серію відкриттів:
Магелланова протока іВогняна Земля в Південній Америці, численні острови у Великому океані, зокремаФіліппінські острови, Зондський архіпелаг і т. ін. Водночас ця подорож цікаваяк свого роду синтез іспанських і португальських подорожей. Португалець запоходженням, Магеллан плавав, проте, на іспанських кораблях. Маршрут подорожі –іспанський (у західному, точніше, південно-західному напрямку). Та метоюМагеллана (як і всіх португальських мандрівників) було досягти Індійськогоокеану та його островів, що славилися прянощами. Із 265 чоловік, які вирушили вдорогу, назад повернулось лише 18. [19;49]. Подорожжю Магеллана досліднимшляхом було доведено кулястість Землі.
У 70-х рр. ХVIст. у Тихий океан вперше проникли англійці, які до того часу підірвали морськуміць Іспанії у Атлантиці. 13 грудня з Плімута вийшла до американських берегівфлотилія пірата Френсіса Дрейка. 20 серпня 1578 р. вступив в Магеллановупротоку і вийшов у Тихий океан. У 1580 р. корабель пересікла Тихий океан,вийшов до Філіппін і Молукк і, обійшов мис Доброї Надії, і в вересні 1580 р.повернувся в Англію. [29; 85]
До середини XVIст. було відкрито шляхи до берегів Індії через Тихий океан. До 1488 р.португальські мореплавці обстежили все західне й південне узбережжя Африки (Б.Діас й ін.). В 1492-1494 рр. X.Колумб відкрив Багамські, Великі й Малі Антильські острови (1492 рік – ріквідкриття Америки). Тепер уже й португальським кораблям треба плисти в Індію,за всяку ціну і якомога швидше! Підготовка прискорилася, були прикладенівеличезні зусилля. [35; 156] У 1497-1499 рр. Васко да Гама відкрив (задопомогою арабських керманичів) безперервний морський шлях із Західної Європинавколо Південної Африки в Індію; в 1513-1525 рр. іспанці перетнули Панамськийперешийок і досягли Тихого океану (В. Нуньес де Бальбоа), відкрили затокуЮкатан, і все узбережжя Мексиканської затоки, завоювали Мексику й ЦентральнуАмерику (Е. Кортес й ін.), обстежили весьатлантичний берег Південної Америки.
Завоювання Флориди,Мексики було ускладнене войовничим і непідкорним духом корінного населення:майя, інків у Південній Амереці і індійців – у Північній. «Боротьба індіанцівпроти європейських колонізаторів тривала до кінця XIXсторіччя і дала яскравий приклад волелюбності, самовідданості та відваги». [12;11]
В 1519-1522 рр. Ф.Магеллан і його побратими зробили перше кругосвітне плавання (навколопівденного краю Америки — через протоку).
Подорож Магелланавважається однією з найбільших подій XVIст.: експедиції, що відправилися на захід, повернулися назад зі сходу й довелитаким чином, що Земля має форму кулі; уперше європейці перетнули найбільший зокеанів- Тихий, відкривши прохід з Атлантики. Крім того, експедиція з'ясувала,що значно більшу частину поверхні землі займає не суша, як думали Колумб і йогосучасники, а океани. Ім'ям Магеллана названі два зоряних скупчення (Більші йМалі Магелланові хмари) і протока. Всі подорожі Магеллана описав історіограф йучасник експедиції Антоніо Пігафетта.
Народи, виховані увіротерпимості, звикли до того, що кораблі, що припливали з багатьох країн, непредставляють небезпеки. «Першим сигналом, на який варто було б звернутиувагунаселенню, стало поводження португальців. Ледь увійшовши в зонуцивілізації, прибульці почали захоплювати купецькі човни, вважаючи їхнім військовимздобутком, катували їхніх хазяїв, щоб одержати відомості, потрібні дляподальшого плавання. І так просувалися на північ уздовж узбережжя, поки неввійшли в сомалійський порт Малінді»[12; 15]. У зручних місцях португальцівисаджувалися на берег і ставили особливі знаки («падрани»), що позначали, щодана земля відтепер володіння Португалії. Було покладено початок епохи колонізму.
Розділ 3. Географічнівідкриття другої половини XVI — першої половини XVIIст.
Географічні відкриттявідбувалися і у XVI та XVIIст. Ореляна де Франциско (бл. 1511 — 1546) – іспанський конкістадор, першийєвропеєць, що перетнув Південну Америку в самій широкій частині материка, дослідивсередній і нижній плин ріки Амазонка (1541-1542). [24; 136] У пошуках нової«золотої країни» у грудні 1541 р. він перейшов у східній частині Кордильєр йвідкрив повноводну ріку Напо — один із припливів верхньої Амазонки. 12 лютого1542 р. бригантина Ореляни пройшла місце, де з'єднуються три ріки, і самабільша з них була «широка, як море». Мандрівники ще не знали про те, що вийшлина Амазонку — найбагатоводнішу річку світу. [24;137]
В другій половині XVIст. іспанці здійснили ряд тихоокеанських експедицій, які мали на меті розшукатиневідомий південний материк («Невідома Південна земля»). В результаті цихекспедицій було відкрито Соломонові острови (1567 p.),21 липня 1595 p. був відкритийскелястий острів, названий Магдаленою, це був острів Фату-Хіва в Максизськійгрупі, що становили частину Південної Полінезії. 5 серпня 1595 р. флотилія покинулаМаркізські острови. За два тиждні іспанці розашували на островах три хреста івбили двісті чоловік. [29; 89]
Наступні великіподорожі в південній частині Тихого океану були здійснені голландцями. [18; 73]У 1616 р. голландець Шаутен де Горн відкрив найпівденнішу частину Америки –мис, який дістав його ім'я.
Західний берегзначиться вже на одній карті 1542 р. за назвою Великої Яви, як частина великоїАвстралійської землі, що, на думку тодішніх учених, оточувала весь південнийполюс земної кулі. В.Янцу в 1606 р., очевидно в перший раз підійшло до берегаавстралійського материка. Незабаром після того іспанець Торрес досяг цьогоберега зі східної сторони. Західний берег був відкритий в 1616 р. капітаномДірком Гартогом, а в 1619 р. купці Едель і Гутман пристали до нього. В 1627 р.Петер Нюітс відкрив частину західного берега, що лежить до сходу від мисуЛейвина, і дав їй назва Нюітсленда.
Протягом 1642 – 1644рр.співвітчизник Горна Абель Тасман обстежив Австралійське узбережжя і довів,що Австралія – це новий континент. [ 11; 27] Ім'я дослідника збереглося за о.Тасманією. Протягом XVI – XVIIст. Великі географічні відкриття було зроблено і в Північній півкулі. ГенріГудзон (1550 — 1610) проникає углиб Північної Америки, досліджує невідому річкута затоку, пізніше названі його іменем. Вільям Баренц (1550 — 1597) у 1590 –1597 рр.обстежив море, яке пізніше назвали його ім’ям – Баренцеве море. У 1594– 1597 рр. Він вже організував три експедиції до Нової Землі, під час останньоїз яких загинув разом зі своїми супутниками.
Величезне значення малиросійські географічні відкриття, що стосувалися дослідження ПівнічногоЛьодовитого океану та північної частини Тихого океану. В 30-40-х рр. XVIIст. експедиції І.Москвітіна, В. Пояркова, Є.Хабароваобстежили Нижній Амур і склали вперше карту цієї ріки, острови Охотського морята інші райони Далекого Сходу. Найбільшим географічним відкриттям на ДалекомуСході було відкриття у 1648 р. сибірським козаком Семеном Дежнєвим крайньогодалекосхідного мису (названого його ім'ям) і Берингової протоки, яка відділяєазіатський материк від Америки.
Таким чином оскількивідкриті Колумбом землі виявилися не частиною Азії, а новим материком,перешкодою на шляху до Індії й Моллукским островам постало питання про пошукиобхідного маршруту. В 1529 р. Іспанія й Португалія уклали Сарагоський договірпро новий розподіл світу: Азія (за вийнятком Філіппінських островів) булавизнана сферою інтересів Португалії, а басейн Тихого океану (Океанія) — Іспанії. Освоєння іспанцями Океанії почалося в другій половині ст.: буливідкриті Соломонові острови (А. Менданья деНейра; 1567-1569 рр.), Маркізські острови й о. Санта-Крус(А.Менданьяде Нейра; 1595 р.
На початку XVIIст. підтвердилася популярна в Європі гіпотеза про існування великого південногоматерика (Австралія).
Можливо, ще в XVIст. північне узбережжя Австралії відвідували португальці, однак честь їївідкриття приписується голландцеві В.Янцу, що в 1606 р.виявив західне узбережжяпівостріва Кейп-Йорк; у тому ж році іспанець Л.В. Торрес відкрив протоку міжАвстралією й о.Нова Гвінея (протока Торреса). В 1610-1630-х рр. голландськіекспедиції трохи обстежили північні береги континенту. Під час своєї першоїподорожі (1642-1643 рр.) голландець Я.А.Тасман обігнув Австралію з півдня,довівши, що вона являє собою єдиний масив суши, і відкрив о.Тасманія, о.НоваЗеландія, острови Тонга й Фіджі; під час своєї другої подорожі (1644р.) віндосліджував узбережжя затоки Карпентарія.
Європейські експедиції,головним чином в лиці голандських мандрівників, дослідили басейн Тихого океануі довели, що в ньому існують острови, які є не лише залюдненими, а й багатірослинністю, тваринництвом. Великі дослідники відкрили острівний світ Океанії.Нові землі у цій частині земної кулі внаслідок відкриття також потерпали відєвропейської експансії.
Розділ 4. Значеннявеликих географічних відкриттів в історії людства
Епоха Великихгеографічних відкриттів має вийняткове значення для європейської історії. Багатоісториків називають її «часом великого прориву», і цьому є всі підстави. Саме вцей період були закладені основи капіталістичного способу виробництва, значнозріс рівень продуктивних сил, змінилися форми організації виробництва,прискорилися темпи економічного розвитку. Цей період вивликав переломні зміни увідносинах Європи з іншими цивілізаціями.
Протягом історіїлюдського суспільства рівень і темпи соціально-економічного розвитку окремихнародів і країн були нерівномірними, тому на етапі розкладання феодалізму всередині XV- XVIIст. зароджувалися й затверджувалися капіталістичні відносини. Їхнє становленняв різних країнах відбувалося також нерівномірно й відрізнялося більшоюсвоєрідністю. Раніше всього наприкінці XIVв. елементи нового капіталістичного ладу заклалися у великих італійськихмістах, таких, як Флоренція й Генуя. В XV-XVIвв. вони одержали розвиток у Нідерландах й Англії. У цей час в іншихєвропейських країнах ще панував феодалізм, хоча капіталістичний уклад ужепоширився у Франції, Німеччині, Іспанії, Португалії.
Центрами розвиткубуржуазних відносин були міста, де складався прошарок людей, що складали купці,лихварі і цехові майстри. Між містом і селом розвивалися товарно-грошовівідносини, які підривали натуральні основи феодального виробництва. Урезультаті поглиблення суспільного й територіального поділу праці відбувалисязрушення в розміщенні продуктивних сил, їхній структурі, що вело до посиленняобміну. Виникла нова форма організації виробництва — мануфактура. Для створеннямануфактур необхідні були дві умови: вільні капітали й наявність вільнихробочих рук. Ці дві умови створювалися в процесі первісного нагромадженнякапіталу, джерелами якого в епоху генезису капіталізму були доходи відзовнішньої торгівлі, грабежу колоній, виникнення системи державного боргу,податкового гніту й розвитку відкупної системи, політика протекціонізму,торгівельні війни між європейськими країнами й ін.
Першими створиликолоніальні імперії Португалія й Іспанія, поділивши світ по меридіану, щопроходить через Анлантичний океан.
Португалія, що буланевеликою державою з населенням не більше одного мільйона чоловік і не малавійськ, необхідних для підпорядкування більших територій, організувала своюсистему їх гноблення за методом «крапкової» колонізації. Зі створених тамфакторій португальці відправляли награбоване в Європу. Монопольнимпостачальником колоніальних товарів для Західної Європи став Лісабон. Однаксама Португалія в 1580 р. була завойована іспанським королем Пилипом II(1527-1598). Тому вона втратила колонії. Через 60 років Португалія звільниласявід іспанського панування, але повернути азіатські володіння їй не вдалося.
Іспанія як єдинадержава утворилася в 1479 р., коли на основі династичної унії об'єдналисякоролівства Кастилія й Арагон. В XVIст. Іспанія затвердилася як абсолютистська держава, вона досягла значногоекономічного підйому й політичного піднесення. До середини XVIст.на території Центральної й Південної Америки заклалася величезна іспанськаколоніальна імперія. Іспанські конкістадори за допомогою вогнепальної зброї йобману легко захопили найбільш багаті й найбільш населені частини Нового Світа- держави ацтеків у Мексиці й інків у Перу. Відкриття Америки спричинило закладанняпідвалин експлуатації корінного населення, що супроводжувалося жорстокими ікривавими діями з боку європейців. Корінне населення чинило сильний опір, алепротистояння було нерівне. «24 березня 1494 року 200 іспанських піхотинців і 20кіннииків, взявши з собою собак людожерів, спеціально видресованих для витравлюваннялюдей, вступили у Вега Реаль і дали бій індійському ополченню.Озброєнітростниковими дротиками, індійці були розбиті. В боях індійці понесли невеликівтрати, але багато тисяч мирних жителів обох статей загинуло від куль карателівабо були роздерті собаками» [27; 504].
Спочатку основнимметодом експлуатації колоній був неприкритий грабіж. Головним же джереломдоходів від колоній стала потім торгівля, що була нееквівалентної й приносиланадзвичайний прибуток 300-400%, 800%.
У колоніальному грабежібрали участь й інші європейські країни. Крім Португалії й Іспанії, заокеанськіколонії мали Голландія, Англія, Франція, Німеччина, Швеція й ін. Колонізатори,і насамперед Іспанія, стали використовувати в створюваних маєтках примусовупрацю місцевого населення — идійців. Це вело до масового вимирання тубільців. Вумовах дефіциту робочої сили на знову відкритому континенті колонізаторизнайшли вихід з положення за рахунок привозу негрів з Африки, яківикористовувалися у якості рабів і стали в іспанських колоніях основноюпродуктивною силою. Работоргівля забезпечувала вийнятково високий прибуток істала одним із джерел первісного нагромадження капіталу. Майже три століттяіснував і діяв «диявольський трикутник», маршрутами якого здійснюваласьработоргівля.
Добували «чорне золото»у різний спосіб. Нападали на негритянські селища, захоплювали дужих чоловіківта жінок, знищуючи всіх інших; провокували міжплемінні війни, купуючиполонених; влаштовували «полювання» спустошуючи величезні райони континенту.Під час транспортування гинуло до 70% рабів, і все одно прибуток становив до1000% на вкладений капітал. На справжню братську могилу для мільйонівафриканців перетворився Атлантичний океан. [27; 78] Великий прибуток давало йпіратство.
Парадоксально, алегігантські багатства, що принесли Іспанії географічні відкриття справили руйнівнудію на її подальший господарський розвиток. Золото призвело до занепадуекономіки, зубожіння населення. Левова частина золота потрапила до рук феодаліві ще більше зміцнила і законсервувала їх політичну владу. [16; 209] Найбільше всвіті пограбування не перетворило Іспанію на квітучу державу. Навпаки, вжечерез півтора сторіччя вона стала однією з найбідніших у Європі. Така ж доляспіткала і Португалію.[21;90] Ні Іспанія, ні Португалія не знайшли належногогосподарського механізму для збільшення награбованих багатств: у результатінепродуктивного їхнього використання феодальною знаттю ці колоніальні державипіднімалися недовго.
Економічна політикаіспанських королів не виходила за рамки феодального способу виробництва. Ізсередини XVI в. почався економічнийзанепад Іспанії. У війнах з Англією XVI-XVIIвв. Іспанія втратила морську перевагу. Водночас із занепадом Португалії таІспанії набирали могутності Англія, Франція та Нідерланди, які такожпов`язували свої інтереси з колоніалізмом. Вже наприкінці XVIст. Піренейські держави зазнали відчутних поразок від англійців та голландців.Так, Нідерланди захопили португальські колонії на Далекому Сході та вПівденно-Східній Азії і на середину XVIIст. володіли трьома чвертями світового торгівельного флоту. В 1588 р.англійський флот завдав поразки іспанській «непереможній армаді», остаточнопідірвавши морську могутність Іспанії. Як не парадоксально, але спробипозбавити Іспанію її колоніальних територій виявилися марними, насамперед зпричини постійної боротьби між Парижем і Лондоном за світове панування. [14;257].
Географічні відкриттямали величезний вплив на економічне життя Європи. Насамперед, вони зробилиреволюцію в європейській торгівлі. Розвиток торгівельних зв'язків поглибивпроцес формування національних ринків, загальноєвропейського й світового.
В XVI-XVIIст. Європа стала батьківщиною перших ранньобуржуазних революцій. У періодРеформації XVI ст. зіштовхнулися нетільки в смертельній битві релігійні погляди, але й зародилася системацивільних прав і свобод, вироблялися основні поняття в цій шкалі цінностей –свобода совісті.
Формування в цей часкапіталістичних відносин у Голландії, Англії й інших європейських країнахпризвело до перетворення європейської історії у всесвітню. Втягування різнихкраїн і континентів у світовий ринок сприяло руйнуванню феодальних формвиробництва, висунуло перед феодальними державами нові завдання й проблеми, щопризвело до зміни форм державного устрою — у цей період починалася епохаабсолютних монархій. [7; 91]
Величезну роль упроцесі переміщення торгівельних шляхів зіграливеликігеографічні відкриття. Насамперед просунувся розвиток світових продуктивнихсил; відома на той час територія збільшилася за XVIст. у шість разів, на ній усе менше залишалося «білих плям». Торгівельні шляхиз Північного, Балтійського й Середземного морів перемістилися в Атлантичний,Індійський і Тихий океани. Завдяки цьому торгівельні шляхи зв'язали між собоюконтиненти. Мореплавання дозволило встановити стабільні економічні зв'язки міжокремими частинами світу й обумовило формування світової торгівлі.
До економічнихнаслідків Великих географічних відкриттів відноситься «Революція цін» — процесзначного підвищення товарних цін внаслідок падіння вартості благородних металів,що виконують функцію загального еквівалента (грошей) Також до наслідків, щовплинули на подалбший розвиток економікиі вплинуло зародження буржуазії. «По-різномувідбилася на розвитку країн і матеріальному становищі окремих верств населення«революція цін», що сприяла збагаченню буржуазії, що зароджується, і зубожіннюпролетаріату. Реальні доходи населення впали внаслідок росту цін і відставаннявід росту зарплати. «Революція цін» створила сприятливі умови для спекулятивнихугод. Але феодали, що одержували в цей період фіксовану ренту грішми, програли.Таким чином, і «революція цін» вела до прискорення формування капіталістичногогосподарства й розкладанню феодалізму.
Справили враження івплинули на розвиток науки дослідження нових відкритих земель внаслідок епохи.«Великий прорив» Європи був обумовлений також небаченим злетом наукової думки,що відкинула багато традиційних ыдей і зруйнувала звичну картину свыту.Величезний ривок відбувся в техніці й природничих науках, що визначалосяпотребами практики — Великі географічні відкриття, розвиток військового справи,підприємництва й торгівлі – все це вимагало застосування нових машин. Дляефективного використання природних ресурсів — впровадження нових хімічнихпроцесів, для розвитку військового справи були необхідні знання точних законівмеханіки, для цілей навігації — точні прилади.
Саме в цей періодшляхом дослідів було доведено, що Земля має форму кулі. Почалося вивчення явищмагнетизму, законів приломлення світла. В XVI-XVIIст. з'явилися гідрометр, ртутний барометр, телескоп, мікроскоп. Вони розширилисферу пізнавальної реальності: стало можливим вивчення явищ, які раніше булиневидимі неозброєному оку. З'явилися машини, що заміняли ручну працю, буввинайдений друкований верстат. Якісний стрибок у науці, що відбулася в XVI-XVIIст., називають першою науковою революцією. Успіхи науки підтверджували безмежніможливості людини й націлювали її на не пасивне споглядання, а наперетворювальну діяльність. До цього призивав і Ф. Бэкон (1561-1626), щодоводив, що світ, природу треба вивчати, довіряючи тільки науковомуексперименту, досвіду. Він уважав, що наука надасть людині владу над світом,змінить життя й навіть суспільні відносини. Тому Ф. Бэкона правомірно вважаютьродоначальником освіти, що визначили суспільний розвиток Європи в XVIIIст.[7; 93].
Зліт науки, потребипрактики обумовили істотні зміни й удосконалюваннї засобів виробництва, а отже,у розвитку промисловості. Закони економічного розвитку вели до необхідностіпереходу від дрібного виробництва до великого, до широкого поширеннямануфактур. І як вже зазначалось, величезну роль у цьому процесі зіграли Великігеографічні відкриття, що мали дуже важливі економічні й соціально-економічнінаслідки, причому неоднакові для різних країн.
Перше десятиріччя ХVІст. ввійшло в історії іспанської колоніальної системи як період подальшогоформування її головних інститутів – рабства й експлуатації праці закріпаченихіндійців. [27; 513] Проте недивлячись на бездонну можливість Іспаніїзбагачуватись, та зазнала з часом господарський занепад був вражаючим,жалюгідний вигляд справляла мануфактура, знецінилися гроші. Скарби настиглиЄвропу зненацька. Першою реакцією в Іспанії, наприклад, була поява зневажливогоставлення до землі і до праці взагалі. Вважалося, що справжнє багатствостановлять дорогоцінні метали як такі.
Значно зросла по всій Європівартість життя, відчутно змінилась система цін, справжній бум переживалафінансова, банківська справа, розвивалися ринок, торгівля, спекуляція. Швидкозростали міста. Колишніх багатіїв перевершили нові, насамперед торговці ібанкіри. Буржуазія ставала привілейованим класом суспільства, фінансуваламонархів, які витрачали золото, головним чином, на утримання війська. Одна заодною в Європі відбувалися буржуазні революції. [23; 45].
Передислокаціяторгівельних зв'язків визначила швидкі темпи економічного розвитку європейськихкраїн, розташованих на узбережжі Атлантичного океану, і сповільнила розвитокНімеччини, Скандинавських країн, Південної Німеччини й особливо Італії, щозалишилися феодальними.
Країни Азії, Африки,Америки і Океанії стають ласим шматком для колоніальної політики європейськихдержав, що шукали нові ринки збуту, джерела сировини і землі для колонізації.Вони також привнесли з собою такі ганебні явища як работоргівля, розбій, грабіжі піратство. Так починаэться зародження колоніальної системи, капіталізму.
Великі географічнівідкриття полягали у відкритті Америки, досліджень Тихого і Атлантичногоокеанів, в знаходженні морського шляху до Індії навколо Африки, а також увідкриттях іспанських, французьких і інших мандрівників. Величезні відкритітериторії, що значно перевищували відомі доти землі, змінили ставлення до міжфеодальних війн за сусідні володіння. Європейські монархи досить швидкозрозуміли, що означає для зростання їхньої могутності нові континенти.Будувалися кораблі і споряджалися флотилії для підкорення заокеанськихтериторій, стимулювалося піратство. У світових справах значно зросла вагаатлантичних держав — Португалії, Іспанії, Англії та Франції.
Висновки
Великі географічнівідкриття малі епохальне значення для людства. По важливості їх можна порівнятиз такими подіями, як: утворення перших держав, падіння рабовласництва, хрестовіпоходи. Всезагальним засобом обміну стали гроші, потреба в яких різкозбільшилася, тому у Європі сильно зріс попит на золото, що ще більш посилилопрагнення до «Індій». Проте в цей самій час для західноєвропейців в результатітурецьких завоювань Аравії і Малої Азії ставало все складніше користуватисястарими, східними і морськимим шляхами, що ведуть до Південної і Східної Азії.Почались пошуки нових шляхів – навколо Африки, і західних – через Атлантичнийокеан. Пошуками південних морських шляхів до «Індій» займалась лише Португалія.Для більшості атлантичних країн до кінця XVстоліття залишався відкритим морський шлях для країн Сходу – шлях на захід,через невідомий океан. Думка про такі шляхиз’явилась у Європі епохи Відродження завдяки поширенню античного вчення прошароподібність Землі.
Вісторії початок цієї епохи датується 1492 р., відкриттям Америки ХристофоромКолумбом. Крім дикунів, європейці зустрілися в Америці з народами, що вжестояли на значному щаблі цивілізації й державного побуту. Це були Мексика йПеру. Перша з них представляла із себе державу, що простиралася між двомаокеанами, із численним народонаселенням, добре обробленим ґрунтом і доситьрозвинутою технікою. В 1519 р. іспанець Кортес почав з декількома сотнямихоробрих завоювання Мексики, котрою й опанував у дуже короткий час, завдякивогнепальній зброї й союзу із племенами, підвладними ацтекам (1521р.). Згодомтой же Кортес відкрив Каліфорнію. Інша така ж держава була Перу. Із ще меншимисилами, чим сили Кортеса, ця держава була завойована іспанцем Пісарро (1535р.). Одночасно його суперник Альмагро на півдні від Перу опанував областю,відомою під назвою Чилі, і всі ці нові завоювання ввійшли до складу володіньІспанії. Мексиканці й перуанці були розподілені між європейськими колоністами вякості кріпаків, зобов'язаних працювати на переможців. Почалося швидкезвеличення Іспанії, яка перетворилася на початку XVIст.
внаймогутнішу державу Європи. Вона володіла недосяжними землями за океаном тазначною частиною Європи. Великі географічні відкриття тяжким тягарем лягли наплечі селянства, вимушеного платити за спорядження експедицій, а також тому, щорозорялися в результаті стрибка цін, спричиненим «революцією цін», що сталоновим чинником первинного накопичення капіталу. Вона посилила економічну рольбуржуазії і їх елементів з дворянства і кріпацтва, які в тій або іншій мірівиявилися пов'язані з новими способами виробництва.
Зовсімтак само португальці, відкривши морський шлях в Індію, зустрілися в цій країніз народами, що стояли вже на значному щаблі культури. Тубільці не дужедружелюбно прийняли прибульців, які тому зважилися опанувати потрібними нимпунктами за допомогою війни. Португальці доставляли індійські прянощі звичайнолише до Лісабона. Далі вантажі йшли в Антверпен і вже звідти розходилися повсій Європі. Антверпенська біржа здійснювала найрізноманітніші операціїкредитного і оптово-торговельного характеру на дуже великі суми. Близько тисячікупецьких контор, що існували в Антверпені, належали купцям різних країнЄвропи, а почасти й Азії, надаючи антверпенському ринку широкого міжнародногохарактеру.
Вилученіз Америки та Індії цінні метали та інші коштовності надійшли в Європу саметоді, коли в них з`явилася величезна потреба. Вони швидко розійшлися поєвропейським країнам ставши могутнім поштовхом для розвитку капіталізму,первісне нагромадження капіталу створювало умови для промислового перевороту,закладення підвалин колоніальної системи, виникнення світового ринку. Це маловсесвітнє історичне значення.
Работоргівлядала сильний поштовх для розвитку капіталізму. На крові і кістках мільйоніврабів, негрів та індіанців, закладалося благополуччя європейської знаті.Найбільш активною в цьому плані була Англія. Лише в 1774 році з Ліверпулявідправилось за рабами 300 суден. Залишки колоніальної системи не демонтованодо цих пір.
Сталосяграндіозне переміщення торгівельних шляхів і центрів.
Передувалоцьому «раптове розширення світового ринку, збільшена різноманітністьциркулюючих товарів, суперництво між європейськими націями у прагненніоволодіти азіатськими продуктами і американськими скарбами, колоніальнасистема...».Середземне море, яке раніше відігравало головну роль в європейськійторгівлі, після географічних відкриттів значною мірою втратило своє значення.Головні торговельні шляхи були перенесені на Атлантичний океан і Північне(Німецьке) море. Місце Італії, колишньої найбільш розвиненої торгової країни вЄвропі, зайняли інші країни — Португалія, Нідерланди, Англія. Особливо великуроль у XVI ст. почали відігравати Нідерланди.
Втой же час, використовуючи своє сприятливе географічне положення для участі влегальній торгівлі з колоніями Іспанії та Португалії, для розвитку контрабандияк ремесла, а також стимулювання корсарства та піратства Англія тим самим бралаактивну участь в перерозподілі колоніальних багатств.
Англійськийекономіст Джон Кейнс висловив оригінальну думку що золото і срібло Перуфактично сприяли створенню британської імперії. Він писав, що привезені вАнглію піратом Френсісом Дрейком скарби, які були найбільшою здобиччю піратствавсіх часів поклали початок зовнішнім капіталовкладенням країни. Англійськакоролева Єлизавета скористалася вдачею свого адмірала і повністю виплатилазовнішній борг, а значну частину капіталу — 42000 фунтів стерлінгів, вклала вкомпанію Леванту. Частина прибутків компанії пішла на створення відомоїВест-Індійської компанії. Це в першу чергу переворот в свідомості людей.Відкриття покінчили з легендами і міфами про форму Землі та невідомі територіїі їх населення. Якщо до цього Захід був відносно замкнутим регіоном, то вXV-XVII ст. відбулися помітні зміни. Подорожі Колумба та його послідовників,плавання Магеллана за кілька десятків років зробили справжній переворот вгеографії. Величезних успіхів досягла астрономія. Успіхи мореплавства відкрилишляхи розвитку світової торгівлі та зв`язків між віддаленими територіями.
Від,головним чином, плавання на невеличких кораблях мореплавці перейшли доокеанічного, використовуючи каравели і нефи. Справжній бум у суднобудуванні танауці мореплавства стався у XVI ст., коли з`явилися принципово нові морськісудна та навігаційне устаткування, багатопалубні військові кораблі та вантажні- для перевезення людей, худоби, коштовностей. Наука, література опанувалиоригінальну і надзвичайно важливу для пізнання світу і людини проблематику:географічні відкриття, подвиги і пригоди, невідомі тварини, нові раси,самобутні культури і своєрідні релігійні системи, інше зоряне небо. Особливопрогресували природничі науки та фізика, отримали стимул для свого розвиткусоціально-історичні науки, зароджувалися антропологія та етнографія. Людствопочало жити в новому часі, новій епосі. Недаремно більшість істориків вважають1492 роком закінчення епохи феодалізму та початку нового часу.Отже, для Великихгеографічних відкриттів були серйозні історичні і економічні передумови: дляподальшого розвитку європейські країни потребували дорогоцінних металів: золотаі срібла, була необхідна для подорожей техніка: достатньо був розвинений флот.Крім того, Схід сприймався, як скарбниця. Значно поліпшилось і збагатилосьхарчування європейців. Найбільшого значення набула картопля завезена з Перу у1533 році. На початку XVIII ст. цей коренеплід набув значного поширення вЄвропі, перетворившись на другий хліб. Не меншу популярність здобула кукурудза,яка суттєво вплинула на розвиток тваринництва.
Дізналисьєвропейці про томати, квасолю, велику кількість фруктів. Дізналися і про тютюн.
Без сумніву європейськаматеріальна і духовна культура збагатилася досягненнями народів Азії. Східстав для Європи першим постачальником екзотики, а східні мислителі стали дляосвічених європейців зразком мудрості і досконалості. Але реальність Америки зїї самобутніми індіанськими цивілізаціями, які несподівано виринули з туманувіків, просто приголомшили гуманістів Європи. Особливе значення мала полемікапро людську сутність індіанців.
Неприпинилася вона і після булли папи Павла III від 1537 р., яка визналаіндіанців «справжніми людьми». Багато європейських гуманістів виступило назахист індіанського населення та населення Африки та Азії. Велася боротьба заправа людини та расове рівноправ`я.
Прагненнядо наживи поєднувалось на Піринейському півострові з релігійним фанатизмом –результатом багатовікової боротьби християн проти мусульман, постійнопідбурюваним духівництвом, яке мріяло про поширення католицької віри на всіх«язичниціких», що жили у Східній і Південній Азії. Внаслідок чого захопленіземлі швидко колонізувалися і християнізувалися. Католицька церква насаджувала своїінституції, в тому числі інквізицію, особливо постраждали Африка та Америка. ВАмериці було знищено до 90% корінного населення. Африка перетворилася наджерело чорних рабів. Колоніальні держави відкривали на узбережжі Африкифакторії, що займалася відловом людей. Цілі африканські народи зникали з лицяземлі, знищені работоргівлею. Історія людства ще не знала такого масовоговикрадення та поневолення людей.
Врезультаті великих географічних відкриттів в економіці Нідерландів і Англіївідбувся бурхливий капіталістичний розвиток, який послужив розвитку класубуржуазії, а також розвитку торгівлі і т.п.
Такимчином, в країнах світу Великі географічні відкриття викликали неоднозначнуреакцію економічного розвитку. Франція, Іспанія і Португалія слабше користуваласярезультатами відкриттів, оскільки відсутність економічних стимулів призвелатільки до зростання розкоші серед правлячих класів.
ЗначенняВеликих географічних відкриттів в історії людства величезне. Вони ознаменувалинову еру в географічному дослідженні Землі, дали поштовх до розвитку багатьохобластей природознавства, сприяли інтенсифікації світової торгівлі. Лише післяцих видатних відкриттів були стерті «білі плями» на географічній карті Землі.
Такимчином, Великі географічні відкриття послужили змінам в економіці і соціальнійструктурі суспільства багатьох країн світу.
Списоквикористаних джерел
1. Бейклесс Дж. Америка очимапершовідкривачів. — М: Політіздат, — 1969. — 328с.
2. Бекер Дж. История географических открытий.- М., 1960.
3. Великие тайны океана: В 2 т.:Энциклопедия / Пер. с фр. Л. Деревянкиной,А.Григорьева. — М.: ЭКСМО, 2002.
4. Большая Советская Энциклопедия: В 30 т.- М., 1971. — Т. 4. — 600 с.
5. Варшавский Анатолий, Колумбы каменноговека. – М., — Знание, — 1978.
6. Верн Жюль. История великих путешествий. — М.,1993.
7. Всемирная история. Учебник для вузов. /Под ред. Г.Б. Поляк, А.Н. Маркова. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, — 1997. – 496с.
8. Гарсіласо де Ла Вега, Історія державиінків. — Москва: — АСТ, — 2005 — 408с.
9. Гришин Ю.А. История мореплавания. – М.,Транспорт, 1972.
10. ГумилевскаяМ.В. Как открывали мир: Из истории путешествий и открытий.- М., 1977. — 366 с.
11. Кабесаде Вака. Кораблекрушения. – М., 1975. – 115 с.
12. КорнейКоломов. Таинственный пилот экспедиции Васко да Гамы // Зеркало недели. — № 17,- 2002., с. 15 – 19.
13. КрижанівськаО.О., Крижанівський О.П. Історія середніх віків. — К., 2004. — 368 с.
14. Крип'якевичІ.П. Всесвітня історія: У 3 кн. — К., 1995. — Кн. 2. — 424 с.
15. КунінК.І., Магеллан — Москва: — Політіздат, — 1958 — 402с.
16. Ланге Пауль Вернер. Подобно солнцу… ЖизньФернана Магеллана и первое кругосветное плавание. — М., 1988.
17. ЛієлайсА. Конкістадори. — Київ: — Україна, — 1996 — 367с.
18. ЛебедєвМ.К. Вперше навколо землі. Подвиг Магеллана. — К., 1950.-48 с.
19. МагидовичИ.П. История открытия и исследования Северной Америки в 5-ти т. — М., 1962. — 476 с.
20. МагидовичІ.П. Нариси по історії географічних відкриттів. — М: Віче, — 2000. — 389с.
21. Маркси Энгельс. Сочинения, т. Х.
22. МоррісонС.Е. Христофор Колумб, мореплавець — Москва: — Політіздат, — 1958 — 412с.
23. МуромовИ.А. Сто великих путешественников.– М.: Вече, — 2001. — 656 с.
24. МюллерВ.К. Путешествия Христофора Колумба. — М., 1960.
25. ПащукВ.В. Викрадення континенту — Київ: — Україна, — 1991 — 320с.
26. ПигафеттаАнтонио. Путишевствия Магеллана. – М., 1950.
27. ПутешествияХристофора Колумба. Дневники, письма, документы / Пер. с испан. Света Я.М. /Под ред. Магидовича И.П. — М., 1961. — 515 с.
28. РевзинГ. Колумб. — М., 1947. — 362 с.
29. Свет.Я.М. История открытия и исследования Австралии и Океании. – М., 1966. – 400 с.
30. СеменовВ.Ф. Історія середніх віків. Пер. з рос. — К., 1975. — 528 с.
31. СенкевичЮ.А., Шумилов А.В. Их позвал горизонт. — М., 2002. — 234 с.
32. ФрадкинН.Г. С четырех сторон горизонта. — М., 1962. — 142 с.
33. ХазановА.М. Португалия и мусульманский мир (XV–XVI вв.) — М., 2003.
34. ХазановА.М. Путешествие Васко де Гамы.- М., 2000.
35. Хрестоматіяз історії середніх віків: У 3 т. / За ред. Граціанського М.П., Сказкіна С.Д. — К., 1953. — Т. 3. — 340 с.
36. ЭрдёдиЯнуш. Борьба за моря. Эпоха Великих географических открытий. – Будапешт, — 1979. — с. 163.
37. http://savelaleksandr.narod.ru/
38. http://spain.com.ua/ua/islas_canarias_espana
39. www.geografia.ru/Gama8.html