Лекція Тема: Віденський конгрес. «Священній союз»
Віденський конгрес завершив період наполеонівськихвоєн і сприяв тимчасовому зміцненню аристократичної феодальної реакції. Восени1814 р. до Відня на конгрес з'їхалися 216 представників всіх європейських держав,виключаючи Турецьку імперію. Росія була представлена царем Олександром І,Австрія — канцлером Меттерніхом, Пруссия — міністром-президентом Гарденбергом,Франція — міністром закордонних справ Талейраном. Головну роль серед них гралисильні переможці Наполеона — Росія, Англія і Австрія. Це був найбагатолюднішийі значніший з дипломатичних конгресів, які скликалися коли-небудь до XX сторіччя.
Учасники конгресу прагнули до відновлення пануваннядворянства в державах, раніше підкорених Наполеоном. У багатьох з державконгрес на основі так званого принципу легітимізму (від французького слова legitime- законний) підтримував відновлення на престолах колишніх династий ідворянсько-монархічних порядків.
У цілі переможців входило зміцнення досягнутихрезультатов і створення стійких гарантій проти повернення Франції добонапартистського режиму і спроб нових завоювань. Ради цього головуючі учасникиконгресу змушені були відновити і підсилити ряд держав, які Наполеон ранішевстиг приєднати або обернути в своїх сателітів.
Однією з найважливіших цілей учасниківконгресу було задоволення їх власних загарбницьких територіальних домаганьшляхом переділу Європи і колоній.
Конгрес зібрався у вересні 1814 р. Віденьбув вибраний місцем його засідань через центральне розташування Австрії в Європі.Відоме значення мала при цьому і та посередницька роль, яку намагавсярозігрувати австрійський канцлер Меттерніх в 1813-1814 рр. Балансуючи міжФранцією і Росією, австрійський уряд діставав можливість справляти сильнийвплив на переговори.
Чотири союзники, що підписали в 1814 р. Шомонськийдоговір, — Англія, Росія, Австрія і Пруссія — мали намір заздалегідь домовитисяпо всіх важливих питаннях і змусити Францію ухвалити їх рішення. Але незабаромміж союзниками виникли розбіжності. Це допомогло Талейрану при підтримціМеттерніха і Каслрі добитися участі в нарадах союз французької сторони. Попереднінаради п'яти великих держав, включаючи і Францію, стали основою всієїдіяльності Віденського конгресу. Переговори велися в обстановці свят, що неприпинялися, балів, урочистих прийомів, ілюмінацій і інших розваг. Аристократіяі дворянство Европи тріумфували з приводу розгрому наполеонівської імперії.
Унаслідок вирішальної ролі Росії в розгроміНаполеона вона робила величезний вплив на хід конгресу. В центрі уваги царськогоуряду стояли завдання підтримки феодальної реакції і зміцнення впливу Росіїв Європі. Вона хотіла, щоб в Німеччині як і раніше змагалися 2 сильні держави — Австрія і Пруссія, які служили б противагою один одному. Прагнучи убезпечитисебе з боку Франції, царський уряд в той же час не допускав її надмірного приниженняі ослаблення, бажаючи, щоб вона була здатна відволікати на захід сили німецькихдержав і Англії.
Царський уряд мав намір приєднати до своєїімперії велику частку території скасованого «герцогства Варшавського».З метою залучення на свою сторону польського дворянства Олександр I вирішивзберегти в Польщі місцеві закони і дати їй конституцію. Щоб забезпечити згодуПруссії на перехід до Росії більшої частки польських земель, Олександр обіцявпідтримувати її домагання на приєднання Саксонії.
Торійський уряд Англії прагнув забезпечити за ним торговельно-промислову і колоніальнумонополію і підтримував політику феодальної реакції. Його представник Каслрідобивався закріплення за Англією захоплених під час наполеонівських воєнфранцузьких, іспанських і голландських колоній. Він вимагав якнайбільшого ослабленняФранції і повернення її в колишні межі, бачивши в ній найнебезпечнішогосуперника буржуазно-аристократичної Англії. Особливу увагу англійський урядзвертав на створення біля кордонів Франції держав-бар'єрів, і зокрема напосилення Пруссії на берегах Рейну. Він добивався, щоб Бельгія не залишилася вруках французів.
Каслрі вважав, що не слід відновлювати всіколишні малі німецькі держави і що Англії вигідно підсилити Австрію і Пруссіюпроти Франції і Росії. Йому хотілося, щоб держави європейського континенту«врівноважували» один одного і щоб внаслідок цього Англія завжди малаб можливість грати роль арбітра між ними і зберігати свободу рук дляколоніальної агресії. Англійський уряд старалось перешкодити планам ОлександраI щодо Польщі, бажаючи ослабити позиції Росії в Європі.
Меттерніх і австрійський двір на Віденському конгресі послідовно відстоювали принципифеодально-абсолютистської реакції і зміцнення австрійського національного гнітунад слов’янскими народами, італійцями і угорцями. Одне із завдань австрійськогоуряду полягало в послабленні впливу Росії і Пруссії. Старе суперництво Австріїі Пруссії продовжувалося і в XIX столітті. Австрійський уряд опирався планузахоплення Пруссією Саксонії і приєднання до Росії більшої частки колишнього герцогстваВаршавського. Політика Австрії по відношенню до Німеччини полягала в збереженніїї роздробленості, зміцненні феодально-абсолютистської реакції і встановленніпереважаючого впливу віденського уряду на малі німецькі держави. Австрія зновдобивалась включення в свої володіння Ломбардії і Венеції і відновленняправителів з дому австрійських Габсбургів в Пармі, Тоскані і Модені. Меттерніхуславився натхненником політики феодальної реакції і національного гніту, що отрималаназву "Системи Меттерніха".
У основі прусської політики наВіденському конгресі лежало бажання захопити Саксонію і отримати нові багаті істратегічно важливі володіння на Рейні. В той же час юнкерська Пруссія цілкомпідтримувала феодальну реакцію і вимагала самої нещадної політики відносноФранції.
Міністр закордонних справ Франції Талейранрішуче виступав на конгресі проти позбавлення саксонського короля престолу і володінь на користь Пруссії. На конгресіТалейран виявився найбільш ярим прихильником легітимізму. Він висував цейпринцип проти прусського плану захоплення Саксонії і з метою скористатисяпідтримкою дрібних династій, що боялися поглинання їх володінь, великимидержавами.
Уряди Англії і Австрії прагнуливикористовувати Францію, щоб перешкодити зростанню впливу Росії. Величезнепосилення Росії викликало їх страх і незадоволення. 3січня 1815 р. був заключенийтаємний союз Англії, Австрії і Франції з метою перешкодити здійсненнюпланів Росії і Пруссії в польському і саксонському питаннях. Французькіісторики зазвичай інтерпретують цей договір як незвичайний успіх Талейрана, аленасправді головну роль в його підготовці зіграла британская і австрійськадипломатія. Нові союзники обіцяли один одному військову допомогу і шляхомсумісного тиску змусили царя і прусського короля піти на поступки. Пруссіїдовелося примиритися з передачею їй тільки північної частини Саксонії (північначастина залишилася самостійним королівством). Царська Росія також не змоглаприєднати до своїх володінь всі землі герцогства Варшавського. Познань іГданськ залишилися в руках Пруссії, а Галіція знов була передана Австрії. Назаході до Пруссії вирішено було приєднати дві обширні області, що ранішескладалися з дрібних княжих володінь, — Рейнську провінцію і Вестфалію. Ці областіНімеччини були найбільш розвиненими в економічних відносинах і займали важливестратегічне положення. Вони повинні були стати прусським плацдармом протиФранції. Їх приєднання, за рішенням Віденського конгресу, дало Пруссіїможливість підпорядкувати собі згодом Німеччину і перетворитися на сильного інайнебезпечнішого ворога Франції. Пруссії дісталася і шведська Померанія.
Хоча в результаті протидії Англії і АвстріїАлександру I не вдалося оволодіти всіма польськими землями, велика часткаПольщі все ж перейшла у володіння Росії. По суті, на Віденському конгресіПольща виявилася розділеною в 4-й раз. В результаті такого розділу реакційніправлячі класи трьох держав — Росії, Австрії і Пруссії — як і раніше залишилисязацікавленими в спільному придушенні польського національного руху. Тільки проприналежність Кракова не вдалося домовитися. Він був виділений в маленькусамостійну республіку і служив згодом центром діяльності польської еміграції.
Віденські договори 1814-1815 рр. Коли Віденський конгрес наближався до кінця, Меттерніх отримав звістку,що Наполеон дізнався про розбіжності між його переможцями, покинув о. Ельбу,висадився у Франції і рушив до Парижа. Перед загрозою відновлення у Франціїбонапартистської диктатури учасники конгресу відкинули всі свої суперечки інегайно склали нову, сьому коаліцію. Шомонський договір чотирьох союзників буввідновлений.
9 червня 1815 р. незадовгодо останньої поразки Наполеона в битві| приВатерлоо, був підписаний генеральний завершальний акт Віденського конгресу. Актцей передбачав створення біля кордонів Франції міцних бар'єрів для оберіганняЕвропи від нових спроб французької агресії. Бельгія і Голландія були сполученів єдине незалежне від Франції Нідерландське королівство. Бельгійці були відданіпід національний гніт голландців, щоб запобігти можливості французького пануванняв Бельгії. Король нідерландський Вільгельм отримав в особисте володіннягерцогство Люксембурзьке. Сильний бар'єр проти Франції склали нові рейнськіпровінції Пруссії.
У Південній Німеччині конгрес зберіг заБаварією, Вюртембергом і Баденом приєднання, зроблені ними при Наполеонові, щобпідсилити південнонімецькі держави проти Франції. Швейцарія також була посилена.Панування Франції над нею припинилося. З 19 самоврядних кантонів утвориласяШвейцарська конфедерація. Конгрес проголосив Швейцарію вічно нейтральноюдержавою і повернув їй відібрані французами прикордонні області із стратегічноважливими гірськими проходами.
На північному заході Італії було відновлене іпосилене Сардінське королівство; йому були повернені Савойя і Ніцца і переданатериторія колишньої Генуезької республіки. Сардінському королівству такожпризначалася роль бар'єру проти Франції.
Генеральний завершальний акт Віденськогоконгресу формулював результати переділу Європи і колоній між переможцямиНаполеона. Росія, отримавши царство Польське,зберегла і вже приєднану Фінляндію і Бесарабію.
Англія закріпилаза собою о. Мальту — сильний опорний пункт на Середземному морі, і колонії, яківона захопила у Голландії і Франції. Найважливішими з них були Капськая колоніяна півдні Африки і о. Цейлон, що знаходилися раніше у володіннях Голландії. Ціпридбання були важливі як стратегічні пункти на шляхах і підступах до Індії,повне завоювання якої було головним завданням британської колоніальної політики.
Володарювання і національний гніт Австріїнад північно-східною Італією, Ломбардією і Венецією були відновлені. Конгреспідтвердив роздробленість Італії і найширше реалізував в ній принциплегітимізму. На престоли ряду італійських герцогств були знов посадженіправителі з дому Габсбургського. Герцогство Пармське було віддане в довічневолодіння колишній французькій імператриці, дочці австрійського императораМарії-Луїзі, Велике герцогство Тосканське дісталося австрійському ерцгерцоговіФердинанду, а герцогство Моденське — ерцгерцогові Францу. У королівствіНеаполітанському була відновлена династія Бурбонів, а в Римі — світська владапапи і католицького духівництва. У Неаполі і Римі феодальна реакція| прийняла найбільш лютий характер. Пануючий впливна італійські справи справляла Австрія, що оволоділа на північному сході Італіїнайважливішими стратегічними пунктами і багатющими областями.
З німецьких держав і частини володіньАвстрійської імперії Віденський конгрес створив Німецький союз перш завсе з тією метою, щоб, утворюючи хоч би слабку подібність єдності, союз цей мігвиставити значні війська проти Франції. У Німецький союз увійшли 34 монархії і4 вільних міста — Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні. Союзний сейм складавсяз представників урядів 38 держав і засідав у Франкфурті-на-Майні підголовуванням австрійського уповноваженого. Прусські і австрійські володіння неповністю увійшли до Німецького союзу. Поза ним залишалися Східна Пруссія іПознань, а з австрійських володінь — Угорщина, Галіція і велика частинапівденнослов'янських областей імперії. З іншої сторони, в Німецький союз буливключені территорії, що входили до складу сусідніх з Німеччиною держав, — герцогство Люксембурзьке, де був поставлений прусський гарнізон, а такожГольштейн, що знаходився в особистій унії з Данією. Меттерніх добивсягегемонії Австрії в Німецькому союзі і дивився на нього як на знаряддяавстрійської політики. Голоси в сеймі, єдиному державному органі Німецькогосоюзу, були розподілені так, щоб більшість була забезпечена за Австрією. НадаліМеттерніх використовував сейм Німецького союзу як орган всегерманської реакції.
Закріплення роздроблення Німеччини на 38держав було реакційним актом, але воно в той же час показувало, що деякірезультати революційних і наполеонівських воєн викорінити було неможливо. Немислимобуло відновити всі легітимні династії понад трьохсот дрібних німецькихправителів. Віденський конгрес вимушений був відмовитися від послідовноговтілення в життя принципів легітимізму в відношенні німецьких князівств іфактично, узаконив знищення більшості з них, здійснене при Наполеонові. Згладитивплив французьких буржуазних порядків і скасувати наполеоновский кодекс взахідних німецьких областях конгрес виявився також не в силах.
Віденський конгрес санкціонував нові межі скандинавскихдержав. Данія, що була союзником Наполеона, була наказана його переможцями.Норвегія, що належала їй, була сполучена з Швецією на основі особистої унії зметою винагородження Швеції за втрату Фінляндії. Норвезьке населення виявилосяпід гнітом Швеції.
У результаті своїй діяльності Віденськийконгрес утвердив панування феодальної реакції і закріпив перекроюваннямполітичної карти Європи нове співвідношення сил, що склалося в результатірозгрому наполеонівської імперії. Вимушений відновити державну самостійність низкикраїн, підлеглих Наполеонові, конгрес віддавав їх під владу феодальной реакції,а деякі народи підпорядкував новому іноземному гніту на користькраїн-переможниць. Слідуючи інтересам феодальної реакції, Віденський конгрес незважав на національні прагнення іетнографічні межі окремих народів. При встановленні нових державних кордонів наВіденському конгресі, як писав Енгельс, «народи купувалися і продавалися,розділялися і з'єднувалися, виходячи тільки з того, що більше відповідалоінтересам і намірам їх правителів».
Віхи діяльності «Священного союзу».
Переможцям наполеонівської імперії загрожуваласерйозна небезпека в разі відродження у Франції бонапартистської диктатури. Алебільш всього феодально-монархічні урядибоялися революційних і національно-визвольних рухів. Легітимні монархи прагнулидо взаємного зближення і співпраці для підтримки абсолютизму, церкви і всіхзасад феодальної реакції.
Ініціатива укладення спеціального договорупро союз європейских монархів проти революцій виходила від царського уряду. Олександр I запропонував християнським монархам Європи укласти «Священнийсоюз», акт якого був сформований самим царем. У Парижі у вересні 1815 р.до нього приєдналися австрійський імператор і прусський король, а незабаромі майже всі інші правителі Європи. Англійський уряд офіційно не поставив свогопідпису щоб уникнути дебатів у парламенті, але|та|принц-регент особистим листом виразив участникам «Священного союзу» своюповну солідарність з його политикою.
Акт «Священного союзу» говорив пропідтримку християнської віри, беззаперечної покори підданих своїм правителям,які повинні подавати один одному «сприяння, підкріплення і допомогу».Християнсько-релігійна фразеологія цього акту мала політичне значення: вонаставила в ізольоване положення Туреччину, оскільки султан якмусульманський монарх не міг приєднатися до подібного договору. Турецькаімперія залишилася поза системою договорів 1815 р., і західноєвропейськідержави і царська Росія не бажали нічим зв'язувати собі руки в «східномупитанні». Вони не хотіли зачіпати це питання на Віденському конгресі,знаючи, що на Близькому Сході їх розділяли гострі суперечності.
Після «Ста днів» і другоїреставрації Бурбонів союзники почали мирні переговори з Францією.20 листопада1815 р. був підписаний другий Паризький мир. Переговори велися в той час,коли Північно-східна Франція була зайнята військами коаліції. Прусський урядвимагав поступки на користь німецьких правителів Ельзасу і Лотарінгії і сплатиФранцією величезної контрибуції. Прусські солдати нещадно грабували французскихселян, громили будинки, спустошували поля і сади, в разі щонайменшого опорурозстрілювали жителів, насилували жінок.
В ході переговорів Олександр I змусив Пруссіюстримати свої вимоги, і Ельзас і Лотарингія були збережені за Францією. Алезахідні Савойя і ряд прикордонних фортець у неї відняли, і Франція в цілому,якщо не рахувати невеликих відхилень, була повернена до меж 1790 р. На неїнакладена контрибуція в 700 млн. франків. До сплати її упродовж п'ятирічноготерміну північно-східні департаменти Франції залишалися зайнятими союзнимивійськами, і витрати на їх утримання покладалися на Францію.
Щоб утруднити для Франції нові завойовницьківійни і зміцнити положення «бар'єрних держав», другий Паризькиймирний договір відповідно до рішень Віденського конгресу підтвердив передачуШвейцарії деяких прикордонних районів і наказав Франції знищити зміцнення умежах кантонів. Великі держави одночасно підписали особливий договір, щогарантував на вічні часи нейтралітет Швейцарії. Після другого Паризького світуу Франції були частково вилучені і повернені колишнім власникам скарбимистецтва, картини і статуї, награбовані при Директорії і Наполеонові віталійських державах, в Бельгії, Голландії, німецьких державах і в іншихкраїнах.
20 листопада 1815 р. Англія, Росія, Австріяі Пруссія відновили договір про Четверний союз, щопідтверджував, що династія Бонапартов назавжди відстороняється від французькогопрестолу. Чотири союзники зобов'язалися підтримати цей договір озброєнимисилами і вести боротьбу з революційним рухом. Вони оголосили, що їх союззбереже силу навіть після виведення військ з Франції, і брали на себезобов'язання влаштовувати періодичні конгреси представників держав для розглядузагальних мір по охороні створеної в Європі «політичної рівноваги» івстановлених ними державних порядків, що практично означало зобов'язання вестиборотьбу з революційними рухами. Цей договір і акт «Священного союзу»лягли в основу діяльності дипломатичних конгресів в подальші роки.
Феодально-монархічна реакція в Європі у1815-1819 рр.
Плоди перемоги над Наполеоном в 1814-1815 рр. дісталисяне народам, а феодально-монархічній реакції. Дворянсько-монархічні урядивикористовували розгром наполеонівської імперії для зміцнення абсолютизму. Феодальнуреакцію надихали поміщики-кріпосники царської Росії, прусське юнкерство,дворянство Австрії, Іспанії, малих німецьких і італійських держав, французькілегітимісти.
Для підтримки застарілої багатонаціональної монархіїГабсбургів і австрійського гніту над її народами австрійський урядМеттерніха переслідував всі передові ідеї і національно-визвольні рухи. Лютірепресії обрушувалися на італійських патріотів, противників австрійському гнітунад Італією. Уряд Меттерніха старався. всіляко протидіяти звільненнюбалканських народів від турецького феодально-абсолютистського ярма, щоб їхнаціональне відродження не послужило поштовхом до визвольної боротьбинаціональностей Австрійської імперії.
Переважна більшість населення Австрійськоїмонархії не була австрійською. За таких умов Австрія не могла претендувати наверховенство в об'єднаній Німеччині. Єдиний засіб зберегти свою гегемонію наднімецькими державами Меттерніх бачив в збереженні роздробленості Німеччини і увиконання Австрією ролі ката всіх національно-об'єднувальних і ліберальнихрухів. Предметом ненависті Меттерніха були і помірно-ліберальні конституції впівденнонімецьких державах, добитися скасування яких йому не вдалося.
Реакційну політику Меттерніха підтримувалипрусський двір і прусське юнкерство, що непримиренно вороже відносилося донаціонально-визвольних рухів. Разом з царизмом як «жандармом Європи» вЗахідній Європі діяли й інші «жандарми» — прусська і австрійськамонархія і інші реакційні уряди.
Хвиля реакції охопила і Англію, дереакційна політика прийняла буржуазно-аристократичний характер. Англійськийуряд застосовував страту і посилання у віддалені|колонії робітників за руйнування ними машин і піддавав переслідуваннюдемократичний рух за загальне виборче право. Дія Habeas corpus act'a булатимчасово призупинена.
Повсюдно в Європі посилилися гоніння цензурина прогресивний друк. З університетів і шкіл виганялись ліберальні професори івчителі. Ідеологи феодальної реакції — савойєць Жозеф де Местр, німецькі реакціонериМюллер і Галлер — вихваляли абсолютизм, папство, відкидали буржуазну освітнюфілософію і ідеї французької буржуазної революції XVIII ст. Вони засуджувалинаціонально-визвольні рухи і ідеалізували середньовічне минуле.
Феодально-абсолютистська реакція лютувала вІспанії, де була скасована конституція 1812 р. і відновлена абсолютнамонархія на чолі з династією Бурбонів. Духовенство і дворянство повернули всіколишні привілеї; монастирі і інквізиція були відновлені на колишніх підставах.Тимчасово режим реакції і колоніального гніту був відновлений в іспанськихколоніях.
Середньовічним мракобіссям відрізняласяреакція і в італійських державах. У Сардінському королівстві булиоголошені незаконними цивільні шлюби, укладені відповідно до кодексу Наполеона.У королівстві Неаполітанському були відновлені церковний суд і цензура. Папаримський відновив орден єзуїтів.
У Франції роялісти-емігранти, щоповернулися, намагалися добитися повернення феодальних порядків і повернутивтрачені маєтки. Осіб, що виявили під час «Ста днів» свою ворожістьдо режиму реставрації, виганяли з офіцерських і чиновницьких посад. У країнілютував білий контрреволюційний терор, здійснюваний шляхом розстрілів і засланьна підставі вироків надзвичайних судів.
У 1818 р. в м. Ахені відбувся конгресдержав Четверного союзу. На ньому союзники вирішувалипитання про дострокову евакуацію союзних військ з Франції. На той час Франціявже виплатила велику частку накладеної на неї контрибуції. Вона була на рівнихправах допущена до нарад чотирьох союзних держав — переможниць Наполеона. Такимчином, офіційно було визнано наявність в Європі п'яти великих держав, включаючиі Францію. За ці незначні поступки французский двір зобов'язався підтримувати ідотримувати трактати 1815 р., що, звичайно, не могло сприяти популярностіБурбонів серед французької буржуазії, значна частка якої мріяла про поверненнядо завойовної політики. Четверний союз Австрії, Пруссії, Англії і Росії в 1818р. був знову відновлений.
У Німеччині вже з 1817 р. різко посилилисяреволюційні настрої серед студентства. У відповідь на зростання визвольногоруху Австрія і Пруссія в 1819 р. уклали в м. Теплиці угоду про суміснуборотьбу протиреволюційних рухів в німецьких державах.З цією метою в тому ж році в м. Карлсбаді відбулася конференція представниківнімецьких урядів і були прийняті суворі заходи проти ліберального друку істудентства. Але все таки і в Карлсбаді Меттерніху не вдалося добитисяскасування конституцій в південнонімецьких державах. У 1815-1820 рр. дворянсько-абсолютистськареакція панувала в Європі.