Вступ
Актуальністьтеми дослідження: сучасного рівня розвитку освіти науки і культури ми досяглизавдяки зусиллям наших предків. Значний внесок в їх розвиток зробив барон ФедірШтейнгель.
Безсумніву основною рушійною силою цього революційного здвигу української культурибув барон, що в умовах чужоземного панування відчував нестачу реформаційнихідей у житті тогочасного суспільства. саме завдяки йому було відкрито школу, вякій зосереджувалась освітня і виховна діяльність, оскільки розумів він потребув освічених людях, на все населення.
Вінвідкрив лікарню, яка була доступна всім, навіть простим селянам. Всі ліки булибезкоштовні. А що ми бачимо зараз? Безкоштовно до тебе ніхто не підійде і незапитає що трапилося. Оскільки у наш час існує багато людей, які потребують допомогиі можливості лікуватися безкоштовно, то дослідження участі барона у соціальнійдіяльності має особливе значення для вирішення проблем внутрішньо-соціального ікультурного життя населення, які стоять перед нашою державою.
Стандослідженості і джерельна база проблеми: вивчення історії рідногокраю є досить цікавим. Багато дослідників нашого краю займалися вивченнямжиттєвого шляху Федора Штейнгеля. Зокрема це були такі люди, як: Ніна Миронець,Г. Бухало та інші.
Багатостатей написано і видано Рівненськими газетами, такими як: «Слово правди», «Червонийпрапор», «Волинь», «Вільне слово» та інші.
Своїздогадки про Городок і про самого барона написав і видав в 2002 році жительсела Городок М. Столярень.
Немалийвнесок у розкриття цієї теми вніс і С. Шевчук. Діяльність Штейнгелярозцінювали по-різному. Однак оцінки цих дослідників наводять нас на певнівисновки і рефлексії.
Метаі завдання дослідження: основною метою дослідження є аналіз освітньої ікультурної діяльності Штейнгеля у контексті з різними іншими його видамидіяльності.
Длядосягнення мети потрібно вирішити такі проблеми:
1.Городок до Штейнгеля і його розвиток під час перебування у володінні барона.
2.Процес утворення ним школи, лікарні і музею.
3.Політична діяльність барона та його внесок у самостійність України.
4.Виявити значення діяльності для сьогодення.
Структурароботи зумовлена логікою дослідження, що випливає з її мети. Роботаскладається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел ілітератури, додатків. Бібліографія включає 9 позицій.
1. Родина Штейнгелів і село Городок
Мабутьтут є необхідність хоча б коротко зупинитись на історії села Городок, адже цесело назавжди тісно увійшло в біографію Федора Штейнгеля, і навпаки – в історіюстаровинного села навічно вписав своє ім’я барон.
Найстарішавідома згадка про Городок відноситься до 1443 року, коли великий князьСвидригайло в одному з документів підтверджує стан власності місцевої церкви.Після смерті цього князя Городок перейшов до княгині Свидригайлової.
В1463 році село було об’єктом поділу між князем Василем, Семеном і СолтаномЗбаризькими. Останньому княгиня Анастасія Збаризька записує в 1489 році Городокз селами Заборов і Коськов. Пізніше Городок переходить до княгині Анастасії Гольшанської-Дубецької,дружини князя Костянтина Острозького, котрий ці села записує Києво-ПечерськійЛаврі. В 1570 році архімандрит лаври платить з Городка від 100 димів, 6 бойлерівпутніх та 5 млинських коліс.
А в1634 році архімандрит лаври П. Могила звернувся до Луцького городськогосуду з заявою, в якій писав, що пани Чапличі в Городку загарбали церковніземлі.
У1648 році лавра платить податки від Городка за 200 димів, а в 1653 році від 150димів. В 1650 році в дипломі польського короля Яна Казиміра до українськогонароду і Варшавського сейму згадано в Городку церкву св. Іллі. В 16 і 17століттях у селі був міцний замок, який належав княгині Марії Несвицькій.
В1667 Ян Себеський віддає Городок єпископу Ю. Шумлянському, а в 1730 роцісело переходить до уніатського митрополита Афанасія Шептицького. Він будує тутв 1740 році кам’яний Миколаївський храм, який побудований був до колишньоїмитрополичої резиденції і став таким чином домовим. Цей храм – рідкийстилістичний симбіоз – Хрестова, в плані одно купольна церква, типова пооб’ємній композиції для українського зодчества, але з уявним барочнимплануванням.
У1772 році було збудовано дерев’яну дзвіницю-ворота, які збереглися, правда, взапущеному стані до наших часів. Монастир в Городку в 1791 році було ліквідовано,а його маєтності було подаровано емігранту з Угорщини графу В. Естергазі. У1798 році у селі було 133 двори і мешкало 896 жителів.
Осьтакий різний і тернистий пройшов Городок допоки потрапив у руки сімействаШтейнгелів. На мою думку не дарма говорять, що до успіху потрібно пройти непростий шлях. А успіх у Городку настає з народженням Федора Штейнгеля. СтарожилиГородка загадують про барона теплими, щирими словами.
А 14лютого 1878 року інженер, статський радник Рудольф Васильович барон Штейнгель, виходецьОстзейського краю Німеччини, придбав у Павла і Антона Павловичів-Берездів Городоцькиймаєток, який складався з 722 десятин землі, панського двоповерхового мурованогобудинку, двох одноповерхових флігерів – всього 22 кімнати з всіма меблями,конюшнею на 32 коней, писарнею з кладочкою та багатьма іншими спорудами за48,800 карбованців.
Вописі, який додано до документа про купівлю-продаж, сказано, що «маєтокзнаходиться в 1,5 верстах від півстанку Обарів Києво-Брестської залізниці,оточений проточним ставом, який з’єднується з річкою Горинь. Це по суті острівплощею 4 десятин землі…» [1]
Тут,у Городку і виріс син барона Федір, 9 грудня 1870 року народження. Німець запоходженням, барон Штейнгель був одружений з українкою. Отож, Федір виховувавсяв дусі любові до української культури, поваги до українського народу та йогоісторії. [2] що в подальшому йогожитті проявилось неоднозначно. Проте поза всяким сумнівом, у Городку Федірпровів велику частину свого життя. У першу чергу дитинство та юність. Саме наформування його світогляду мало вплив те українське середовище, у якому вінжив, насамперед його спілкування з жителями Городка, регулярне відвідуванняцеркви: адже родина барона була православною. Але чи найбільший вплив мала йогоматір – українка за походженням. Вона прищепила йому велику любов доукраїнської мови, культури, історії, звичаїв. Цю любов Федір проніс через усежиття. Він любувався мальовничими околицями села, його неозорими луками,широкими полями. А ще хлопчик любив годинами гуляти тісними алеями парку, якийзаклав на початку ХІХ століття англієць Діонісій Міклер. До речі, деякі деревацього парку залишились до наших днів. Пізньої осені Федір з батьками переїжджавна зиму у Київ, де сім’ї належало кілька будинків по вул. Виноградська 18,Інститутська 34, Відвальна (Ярославів Вал) 1.
У1891 році Федір Штейнгель одружився на українці. Проте через 9 місяцівспільного життя його дружина померла, залишивши малого сина Бориса. Незабаромпомерли його матір та батько. Здоров’я Федора похитнулося. І тут на допомогуйому прийшла його двоюрідна сестра Віра Миколаївна, на якій він одружився в с. ЛукашівціЧернігівської губернії 26 вересня 1893 року. [1]2. Барон Федір Штейнгель і соціально-філантропічнадіяльність
Якпригадували старожили, барон Рудольф Штейнгель був дуже багатий – він мав наДалекому Сході свою залізницю. Він же проклав і цю залізницю, що йде черезРівне. Після його смерті син Федір Рудольфович хотів свою землю роздатиселянам. По цьому питанню збирався навіть сход села. От тільки управительмаєтку підговорив і підкупив багатьох господарів, щоб вони застерегли баронавід такого вчинку. Бо, мовляв, бідняки не вправляються навіть з тією землею,яка в них є. Отож, земля так і не була роздана.
ФедірРудольфович приділяв багато уваги розвитку освіти та культури жителів села, їхдуховному зростанню. Він побудував за свої кошти двоповерхову школу на сімкласів (приміщення збереглося і діє до наших днів). У школі для учнів усе булобезплатним – олівці, зошити, книги і саме навчання. [2] А Рівненська думапросила і уповноважила барона прийняти на себе турботу про відкриття у Рівномужіночої гімназії. І було прийнято рішення про її відкриття. [1] А ще у селі Городокспорудив барон двоповерхового дерев’яного водяного млина, котрий виробляв ізпшениці борошно першого та другого сорту. Млин той крутив електротурбіну, якаподавала електрострум у панські приміщення, в школу, лікарню, церкву, читальнюта помешкання вчителів. Той млин зберігся до наших днів, тільки зараз працює лишеодин камінь і меле товч.
Уцентрі села, де зараз автобусна зупинка, барон із вапнякових блоків збудувавчайну, біля неї побудував велику дерев’яну шопу. У цій чайній можна булобезкоштовно випити гарячого чаю, а при поганій погоді можна було і переночувати.Згодом та чайна стала корчмою. [2]
Крімтого, Штейнгель організував читальню «Просвіти». При його сприянні у селі буворганізований хор, який зберігав свої прекрасні традиції до 40-х років, колиуспішно виступав не лише у Рівному, але й на олімпіадах у Києві. [8]
УПроваллі – на мальовничій місцині в Городку – барон у святкові дніорганізовував для селян, особливо для молоді, різні розваги. Під час них гралисільський духовий та два струнні оркестри, співав сільський хор, танцювалипарубки та дівчата. А ігор проводилося різних – не злічити, щоразу у такі дніроздавалися дітям подарунки – печиво, цукерки, а самодіяльним митцям вручалисяспеціальні призи.
Булив селі такі люди, звичайно, яким це не подобалося. Казали, барон тратить грошіна дурне. Штейнгелеві стало відомо про це. Раз він викликав одного такого досебе і запитав: «Чого ти турбуєшся про мої гроші? В мене їх стільки, щовистачить ще й дітям та онукам залишиться». [2]
Вінже побудував у селі лікарню Св. Бориса, у якій працював лікар Ф.Ф. Ріхтер. Лікиу цій лікарні були вищої якості, комплекти інструментарію закуповувались закордоном, і були такими, якими могли б гордитись навіть міські лікарні. Наутримання лікарні барон виділяв великі кошти. Наприклад, в 1896 році для цієїмети було виділено 6628 карбованців. Послугами лікарні користувались не лишежителі Городка, а й навколишніх сіл, навіть дуже віддалених сіл – Бронник,Тютькович під Рівнем, Мізоча нині Здолбунівського району, Берестовця ниніКостопільського району, Острожця нині Млинівського району. Бували тут хворінавіть з Почаєва, нині Тернопільської області. В 1896 році лікар надав допомогу7414 хворим, що склало 12025 відвідувань, в тому числі надану таку допомогу надому в Городку 286 чоловікам, в інших селах – 151. [1]
ФедірРудольфович та його дружина жваво цікавились шкільними справами, частовідвідували лікарню, питали, які потрібно ліки і чи завезено на зиму паливо.Якщо в когось із селян, було, загине худобина, то барон дозволяв вибирати собіхудобину із його стада безкоштовно. [2]
Намою думку соціальна діяльність барона та його внесків у культурно-освітнє життяодносельчан принесла йому не лише славу, як благодійника української культури, апостать, яка залишиться назавжди у нашій пам’яті. Я вважаю, що якби в наш частаких людей як він було хоч трохи, суспільно-філантропічне життя нашої країнибуло б у кращому вигляді. Якби наші політики, хоч на деякий час думали не лишепро себе і про свої сім’ї, а і про простих людей, ми б не спостерігали тієїкризи безробіття і бідності, яка панує в нашій країні. Барон завдяки своїмзусиллям допоміг не одній людині. Якщо ти зробиш добро один раз, воно тобіобов’язково повернеться. На мою думку мешканці Городка ніколи не забудуть пробарона і про його благодійну діяльність щодо їхнього села.
Як стверджуютьстарожили барон Штейнгель був дуже доброю людиною. Якщо хтось щось вкрав, баронніколи не карав його. Приводили бо барона того, хто провинився і барон питав: «Чогоне прийшов до мене злодію?» і наказував відвезти накрадене тому, хтопровинився, і відпускав його. Якщо барон дізнавався, що хтось у чомусьпотребує, він особисто відвідував цю людину і задовольняв його потреби. [1]
Після закінчення громадянської війни у 1924 році Щтейнгель повертаєтьсяна Волинь у свій Городок. Тут він займається вихованням своїх дітей. Адже відпершої дружини у нього був син Борис, від другої сини – Володимир та Федір.Останній вчився у Ґданьську та Львові, Борис помер, помер також Володимир, якийпохований у Городку. Федір же був одружений на дочці полковника Німсадзієва,який жив у Рівному.
Столярчук І. П., 1912 p. народження, доповнює свої спогади прородину Штєйягелів тим, що син Борис Штєйнгєль в революцію воював на сторонібільшовиків і в громадянську війну загинув. А Володимир був агрономом Післяодруження отримав від батька землю «на куреганах» і вів там своє господарство Унього був навіть власний конезавод.
Після смерті дружини Віри Миколаївни Федір Рудольфович одруживсяна гувернантці Вірі Вільгєльмівні, бід якої народився в 1312 році син ФедірФедорович, Вчився він спочатку у Городоцькій школі, потім навчався у Рівному,
Цілком ймовірно, що барон був знайомий з Володимиром Оскілком,колишнім отаманом армії Української Народної Республіки, який в кінці 1918 рокуі на початку 1919-го організував Північну групу Військ і командувавпівнічно-західним протибільшовицьким фронтом. Він зробив спробу державногоперевороту в Рівному, заарештувавши членів уряду УНР, але ця спроба не вдалася,і Оскілко вимушений був тікати у Польщу.
У 1921 році Оскілко прибув у Городок, де проживав у школі, яка булазбудована бароном і була в кількох сотнях метрів від маєтку барона. Оскілковидавав у Рівному фінансовану польським урядом газету «Дзвін».
Цікаві сторінки життя Штєйнгеля в цей час розкривають спогади тихлюдей, хто або працював у його маєтку, або добре знав його.
У 1989 році молодший науковий співробітник Рівненського краєзнавчогомузею Г.Г. Непомнящий зустрівся зістарожилами Городка, які поділилися спогадами про Ф.Р. Штейнгеля, йогородину. Так, Микола Гначишин та його дружина згадували, що Штейигель по святахвідпочивав в одному з живописних місць Городка під назвою «Швейцарія». Туди жприводили і селяни, їм виносили пиво, цукерки, їжу. Барон роздавав дітямцукерки та гроші. В кінці він запитував: «Чи всі їли, пили?». А Мальчик О.А.(1905 р. народження), який служив у барона до 939 року водовозом,згадував, що всім, хто служив у нього, видавав 20 злотих і кубометр дровщомісячно (пуд хліба коштував тоді 2 злотих), а також 0,5 га городу і буханкухліба по суботах.3. Штейнгель і розвиток волинознавства
Федірпісля закінчення університету співпрацював з цілим рядом наукових закладів таорганізацій, зокрема він був заступником голови Київського наукового товариства(голова М.С. Грушевський), активно співробітничав з Київськимуніверситетом Св. Володимира, музеєм старожитностей і мистецтв у Києві. [9, ст. 12] Як ми уже знаємо, щородина Штейнгелів проживала у Києві. Це давало можливість брати активну участьбарона у громадському житті. Так 17.04.1906 року Федір Рудольфович був обранийдепутатом першої Державної думи (10.05–2107.1906 р.). саме барон від іменісвоїх виборників підписав звернення у Раду Міністрів, у якому читаємо, щосімдесят виборників «…висловлюють свою одностайну вимогу скасування смертної карив Росії на зорі нового політичного життя країни, одночасно настоюють на повнійамністії по всіх злочинах, як політичних, так і аграрних, страйкових і друку, атакож на скасуванні обмежувальних законів».
Засвоїми поглядами Федір Рудольфович Штейнгель належав до автономістів тафедералістів, він мріяв про «вільну Україну у вільній Росії». Був час, коли вінналежав до партії конституційних демократів, де своїм авторитетом підтримувавукраїнські інтереси. [1]
У1906 році Штейнгель входив до складу української фракції першої Державної Думи.З 1908 року – член проводу товариства українських поступовців.
Підвпливом ТУПу були майже організації «Просвіти», клуби, Наукове товариство уКиєві. Наради ТУПу проходили в приміщенням, які належали Штейнгелю у Києві. ЗгодомТУП перетворився на «Союз українців-автономістів». Штейнгель також був йогоактивним членом. Пізніше він вступає і до Української демократичної партії.Програма її передбачала скасування абсолютизму в Росії та введенняконституційного ладу, автономію України з Українським Крайовим Сеймом,впровадження української мови шкільництво, судівництво, адміністрацію. Середлідерів УДПбули С. Єфремов, Є. Чикаленко, Б. Грінченко. З осені 1915 рокуочолює Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу міст, якийнадавав допомогу пораненим і хворим, санітарну обслугу армії, а потім технічну –постачання зброї, ремонт шляхів, мостів і т.д. Він очолював і ВиконавчийКомітет об’єднаних громадських організацій м. Києва, входив до Першого складуЦентральної Ради УНР (7 березня – 7 квітня 1917 р.). У квітні 1917 рокубрав участь у роботі Всеукраїнського Національного Конгресу в складі президії.У серпні 1917 р. Д.І. Дорошенко, формуючи новий уряд, запропонувавкандидатуру Ф.Р. Штейнгеля на посаду Генерального Секретаря торгу іпромисловості. За часів правління гетьмана П. Скоропадського баронпрацював послом Української Держави в Німеччині (з 10 червня 1918 р.) [5, 33]
У1922 році повернувся Штейнгель у Городок.
Післяприходу в Городок червоної армії у вересні 1939 р. радянська владаконфіскувала всі земельні володіння, все майно, яке належало барону. У січні1940 року він у числі інших десятків тисяч німців-волиняків-колоністів бувдепортований у Німеччину. [9, 12]
Як мибачимо, що виходець з Німеччини барон Штейнгель за Україну і її незалежність.Він як ніхто відстоював, щоб у школах вводилась лише українська мова, в той часяк багато українців за походженням розмовляли і відстоювали лише російськумову. Він як політик зробив не мало для нас українців.
Отже,як ми бачимо, німець барон Федір Штейнгель так багато зробив для створення ізміцнення молодої самостійної Української Держави, для розвитку її культури. Івін назавжди вписав свої ім’я в багатовікову історію України. Саме через тейого високо цінили видатні люди України, прості селяни, трудівники, жителі нелише Городка, а й всієї Волині. Історик, публіцист, громадський діяч України ДмитроДорошенко чимало рядків праць присвятив своєму доброму знайомому ФедоруШтейнгелю. Він зокрема писав: «Як людина – це був джентльмен в кращому йідеальному розумінні цього слова. Мати з ним відносини доставляло кожномунайбільшу приємність, наскільки це була мила й симпатична людина. В українськихкругах він тішився високою повагою й авторитетом». [9, 15]
Чималославних імен діячів науки і мистецтва – дослідників Волині введено венциклопедичні довідники, щоб ознайомити з ними сучасників. Подвижництву їх унашім краю присвячуються окремі сторінки публікацій, монографії,організовувались конференції. Останнім часом прізвищами персоналій заряснілиокремі монографії, в яких проливається світло на Волинське краєзнавство. Алеряд постатей, які прислужилися науці, літературі, мистецтву потребуютьреалістичного слова, щоб повернути їх із забуття до безсмертя, бо вонинаполегливою працею дбали про увіковічення історії України, так і застереженняматеріальної і духовної спадщини волинського краю. [4]
Зістудентських років захопившись краєзнавством Волині Ф. Штейнгель на власнікошти проводив археологічні розкопки та етнографічні експедиції. Зокремадосліджував могильники періоду Київської Русі у с. Студниці (Рівненський районРівненської області). [5, 33]
Мабутьпід час свого навчання у Варшаві Федір познайомився з Миколою Біляшівьским,згодом українським археологом, етнографом, мистецтвознавцем, академіком АНУкраїни, директором Київського історичного музею. У 1983 році працював уВаршаві завідувачем архівом управління колишнього Царства Польського. Робота постворенню музею розпочалася ще у Варшаві. Біляшівський відвідував букіністів таскуповував книги про Волинь. А влітку 1895 року М. Біляшівський приїхав доГородка, де для музею було виділено бароном частину будинку. Цим було покладенопочаток музейної роботи у цьому селі. «Відтоді – пише Микола Федотович, – протягомкількох років я щоліта й взимку бував у Городку й працював у музеї».
Баронже і фінансував всі роботи, пов’язані з музеєм. Біляшівський склав іструктурний план майбутнього музею. Цей заклад мав діяти по широкій програмі.Природничий його відділ розподілявся на підвідділи: геології, мінералогії,палеонтології, флори та фауни Волинської Губернії. А потім були географія,антропологія, етнографія; далі – древності: археологія, доісторична іісторична; стародруки (видані в Острозі, Почаєві і т.д.), археографія, предметимистецтва і портрети історичних діячів, старовинні образи, писані місцевимихудожниками, тканини, посуд і т.д.
Почаласязбиральницька робота. М. Біляшевський мандрував по Волині з групами аматорівмузейної справи. І результати роботи не примусили себе довго чекати. Черезкілька місяців у ньому були вже експонати по всіх відділах. Серед іншихвиділявся «Вертеп» в повному комплекті і з відповідними текстами, якінагадували одну з містерій Сімеона Полоцького. Вертеп цей було розшукано вСлавуті, нині Хмельницька область.
Ачерез рік (музей почав працювати 25 листопада 1896 року). Фонди закладупоповнювались внесками В.А. Мошкова (предмети народного побуту,фотографії, записи народної творчості), О.О. Матвєєва (фотографії пам’ятокстаровини), С.П. Яремича та інших. Експертизу речей, відібраних для музею,їх фондування проводили при сприянні баронеси Н.В. Врангель і графа Б.І.Толстого. Зацікавив своїми пошуками Городецький музей і відомого українськогоархеолога, антрополога і етнографа Ф.К. Вовка (Волкова). Асистент його ЛевкоЧикаленко проводив в краї розкопки аж до вибуху першої світової війни. [9, ст. 13]
На1899–1905 рр. припадає найбільш діяльний період у роботі музею. Ф.Р. Штейнгельбере участь в Петербурзькому з’їзді природознавців та з’їзді археологів вХаркові. На початку 1902 року він пише: «З’їзд (природознавців) мені дужебагато дав. Я познайомився з багатьма зоологами і природознавцями, встановивстосунки». Налагодження подібних стосунків швидко розширює коло людей, готовихдопомогти музею в роботі. Вже в екскурсіях 1899–1900 рр. бере участь до двохдесятків дослідників. Серед них археологи Е.І. Корнійович та І.С. Абрамов,етнографи Л. Фельдман, І.Х. Боровський та ін.
Зновуі знову поповнюють колекції музею. У вересні 1904 р. барон пише М.Ф. Біляшівському:«Пам’ятаєш ті шматки та інше, з’єднане нами на склепі чаплищ. Я їх розгладив іодержав, хоча й пошкоджений, золотий жупан… А бархат також розгладив, скорішевсього це була безрукавка». Далі він пише про організацію музею: «Негативирозділені по розділах і місцевостях (як збірники); всього їх 888. всіх номерів(експонатів) в музеї 4070, крім природничого відділу…».
Багатовчених та колекціонерів передають в музей експонати та книги.
«Дубенськийвислав мені колекцію кам’яних знарядь. Я просив його надіслати дві-три сокири,а він надіслав цілу колекцію…»
Ідалі:
«Дуженам були приємні відвідини Городка Ф.К. Волковим… Він надіслав в дармузею від експозиції XVII віку, з монетами були скляні мисочки та чарки –вони цікаві». [6]
Антропологічнийвідділ музею налічував 16 експонатів, які були розкопані в чотирьох могильникахМ. Біля шевським та бароном Ф. Штейнгелем.
А щечерез рік – у 1899 році «Киевская страна» повідомила про те, що «Городоцькиймузей Волинської губернії барона Ф.Р. Штейнгеля, дякуючи співчуттюмісцевої громадськості, став на шлях більш широкого розвитку. У кінці минулогороку закінчився другий рік існування музею. Протягом цього року поповнились всівідділи, на які розпадається музей. Що стосується археологічного відділу, тотут надходження були особливо численні – добавилося біля 350 номерів. Головнамаса предметів, що надійшли, відноситься до кам’яного віку: кам’яний молоток таінші предмети з курганів біля м. Заслава (нині Ізяслав Хмельницької області),різноманітні кремневі, кам’яні і глиняні предмети з стоянок та майстерень білям. Іскоростень (нині м. Коростень Житомирської області), с. Швабів, Васькович,Збронок, Красносілки і Папірні Овруцького повіту. Особливо цікавий великийсосуд з стоянки біля с. Папірні; кам’яні знаряддя, які знайдено біля с. ЗубковичОвруцького повіту…». далі розповідається про численні знахідки біля багатьохнаселених пунктів тодішньої Волинської губернії. Це шиферні хрестики, браслети,намиста, стальна кольчуга, нумізматичні колекції і т.д.
Керувавсам барон і проведенням археологічних розкопок, які він називає «екскурсіями».Так, цікавий з цього приводу «Проект екскурсій Городоцького музею в 1990 р.»,складений Ф. Штейнгелем. Він вражає не тільки знанням справи, але йпрекрасною орієнтацією в досліджуваному районі. Так, під керівництвом Штейнгеляв 1899 році було проведено експедицію, про які він сам писав: «Екскурсіяпродовжувалась 14 днів. Результат екскурсії: розкопано 15 курганів… проведенідетальні розкопки городищ при с. Білів, Кричильськ, Н. Жуків, відкрито стоянкикам’яного віку неолітичної епохи на лівому березі Горині». Цікава у науковомувідношенні і стаття Ф. Штейнгеля «Розкопки курганів у Волинській губернії»,які були проведені в 1897–1900 рр. [8, ст. 13–14]
Завдякисвоєму краєзнавчому музею Городок на початку віку стає справжнім науковимцентром по вивченню Волині. Прекрасна природа Полісся, гостинність господарів,багатство народних звичаїв, створювали тут ідеальні умови для роботи. Сюдистікалися кращі уми Росії, щоб відпочити та попрацювати. Вони ж приносили з собоюпередові ідеї та високу культуру. Так продовжувалося до 1914 року. [6]
Висновок
Звичайно, скупі інформаційні округи не відтворюють об'єктивнийрозмах меценатства Ф.Р. Штейнгеля для виявлення, вивчення та збереженнядуховної та матеріальної культури Великої Волині у контексті самобутньоїспадщини України, про зацікавлення та наукові студії В. Мошкова, вагомийвнесок М.Біляшівського у розвиток музеєзнавства, подвижництво Хв. Вовка вантропологічне, етнологічне дослідження нашого краю. Для автора цих рядківвищезгадані діячі науки і мистецтва збудили роздуми, спонукали до розгортанняпошуків щодо визначення вагомості діяльності В. Мошкова, реалізаціїзадумів для ґрунтовного вивчення фонду Федора Рудольфовича Штейнгеля, чудом збереженогов Державному архіві Рівненської області.
У період радянської ідеології не годилося розкривати значимістьвагомих пам'яток історії, мистецтва та сакральних пам'яток культури,фольклорно-етнографічну спадщину музею села Городок. Про діяльність баронаШтейнгеля просвітителя та мецената Волині, його сучасників не дозволялосявідгукуватися позитивно, а тим більше оповідати про життєві епізоди.
З родиною Штейнгелів у свій час був знайомий Т.Г. Шевченко. Уйого «Щоденнику» за 14 травня 1858 р. значиться, що зустріч відбулася зВолодимиром Івановичем Штейнгелем (літ. псевдонім Камнєсвятов, Тридечний),відомим в історії як російський письменник, декабрист. Останнього засуджувалина 20 літ каторжних робіт. В літературних джерелах В.І. Штейнгель визначався яктобольський друг Михайла Лазаревського (відомого опікуна в останні дні життя Т.Г. Шевченката розпорядника його поховання, перевезення тіла поета в Україну).
Уся родина барона Ф.Р. Штейнгеля, яка проживала на Волині,постійно турбувалася за утвердження та популяризацію українства. За споминами Л. Чикаленка,брат баронеси мав незакінчену університетську освіту і активно зацікавивсямісцевим фольклором, записував українські пісні, перекази, казки і зібравчимало такого матеріалу. Сама баронова, як і чоловік, опікувалася місцевоюшколою, дбала про дівчат-випускниць, щоб вчилися на сільських учительок.
Діяльність барона Ф.Р. Штейнгеля (1870–1946) багатогранна.Вона ще очікує невтомного дослідника. Серед місцевих селян і по всій Волині вінздобув славу «доброго батька», «доброго барона», «дбайливого господаря». ФедірРудольфович утвердив своє ім'я і як громадсько-політичний діяч, член першоїДержавної Думи в царській Росії, член Товариства українських поступовців, посолу Берліні 1918 р. Коли царський уряд вирішення українського питання зводивдо гасла «Нет, не было и быть не может», прогресивні діячі І.Л. Шраг, П.І.Чижевський, А.В. Вязов, М.Ф. Біляшівський, Ф.Р. Штейнгель, О. Свєчин, К. Баріджта ін. стояли в обороні паростків національного життя, народних інтересів. Ф.Р. Штейнгельнамагався українські національні традиції висвітлювати у європейськомуконтексті, тому й взявся бережно їх успадковувати з допомогою відомих діячівнауки і мистецтва.
Журнальна стаття «Фольклорно-етнографічні студії Городоцькогомузею» одна з перших ввела у науковий обіг велику інформацію, в якій називалисяімена подвижників у галузі дослідження Волині та всієї української культури.Саме академічний журнал «Народна творчість та етнографія» посприяв вагомомуувіковіченню оригінального наукового осередку під опікою Ф.Р. Штейнгеля таназвав напрями діяльності Миколи Біляшівського, його сучасника з розгортаннядослідницьких студій на Волині В. Мошкова. Для формування об'єктивноїдумки скажемо, що фонди Штейнгеля у Київських, Рівненському архівахопрацьовувалися ученими, але утверджувати подвижництво в галузіукраїнознавства, волинєзнавства, поліссєзнавства у позитивному плані зідеологічних мотивів не рекомендувалося.
Завдяки спонукуванню ентузіаста Рівненської міської «Просвіти» ім.Т.Г. Шевченка Михайла Борейка визріла необхідність ще раз проаналізуватинаявні архівні джерела, періодичні видання, щоб оповісти про наукові студіїВалентина Олександровича Мошкова в Городоцькому музеї, а також про збереженуспадщину дослідника. Вагома результативність у галузі краєзнавства, етнології,фольклористики, музикології, історії ремесел, промислів, іконописузасвідчується у звітах Городоцького музею, складених як Ф.Р. Штейнгелем,так і М.Ф. Біляшівським. За такими звітами довідуємося, що Федір Штейнгельрозумів, що в кінці XIX ст. царська Росія мало дбала про створення губернськихмузеїв, які б допомагали відтворити реалістичну історію окраїнних земель. Упредставленій передмові до першого звіту музею Федір Рудольфович обґрунтував, чимвикликане створення краєзнавчої установи: «Проживаючи постійно на Волині і,безумовно, виявивши найбільше зацікавлення до цього краю, я прийшов довисновку, хоча чимало зібрано, чимало уже зроблено різними особами для вивченнянашого краю, але весь цей багатий матеріал настільки розкиданий, щокористуватися ним майже неможливо. Об'єднати все це, зібрати окремі предмети,що відносяться до історії Волині, значимо доповнити все, що ще мало чи зовсімне розроблено, міг би тільки обласний музей Волинської губернії. Такого у нас наВолині до цього часу нема, і тому я вирішив започаткувати його, що й розпочавздійснювати з листопада 1896 р.». Всю справу ведення і наукового керівництва музеєм доручалосяМиколі Федотовичу Біляшівському. За стислими звітами дізнаємося, що організаціяі створення такого наукового осередку потребували великого ентузіазму. Окрімматеріальних затрат, важливо було, щоб музейну справу започатковували некабінетні науковці, а вчені, здатні до польової пошукової діяльності. Тому доорганізації етнографічного відділу залучався В. Мошков, антропологічногоХв. Вовк та ін.
Створення регіонального музею на Волині зумовлювалося якекономічними, так і науковими потребами. Насамперед відчувалася потреба врозширенні виробництва продукції з місцевої сировини на базі традиційнихкустарних промислів, щоб конкурувати, а потім витіснити дорогі для Росіїзахідноєвропейські вироби. Для визначення напряму розвитку промислів натрадиційній основі потрібно було створити своєрідний науково-досліднийосередок.
У Волинській губернії на той час працювали музеї уВолодимирі-Волинському та Житомирі. Проте займалися вони переважно вивченнямпам'яток церковно-археологічної старовини та іконопису. В західноукраїнськихземлях не могло бути й мови про відкриття такої установи з асигнуванням державноїскарбниці. Тому за рекомендаціями М.Ф. Біляшівського Ф.Р. Штейнгель, якийдля розвитку освіти, краєзнавства виділяв великі кошти і зробив значний внесоку вивчення старожитностей Волині, згодився організуватифольклорно-етнографічний осередок.
Людські долі складаються по-різному. Невблаганний час завждизалишає на них свої відмітки теж неоднакових оцінок. Але в пам'яті нащадківдобрі справи завжди мають тільки прихильну вдячність. І хоча уже прошумілобільше століття, коли у селі Городку під Рівним народився 9 грудня 1870 року ві сім'ї німця і українки Штейнгелів син Федір (Теодор), але пам'ять про ньогоживе. Бо він зробив багато як для рідного краю, так і для Української держави.Закінчивши природниче відділення фізико-математичного факультету Варшавськогоуніверситету, створив у власному. маєтку краєзнавчий музей, який мав широкийрозголос не тільки У тодішній Волині, але й далеко за її межами. Як стверджуєброшура А.І. Шафранського «Екскурсія в с. Городок Волинської губернії. Музейбарона Ф.Р. Штейнгеля», яка вийшла у світ у Кременці в 1907 році, у ньомудіяли антропологічний, археологічний, етнографічний, природничий, географічнийі церковний відділи. А експонати були такі, що не завжди подібними моглипохвалитися навіть центральні музеї. Тут же функціонувала багата бібліотека.
Окрім цього, збудував кілька будинків для громадського призначення– лікарню, школу, церкву та інші, якими користувалися не тільки місцевімешканці, а й жителі навколишніх сіл. Під його орудою існувала «Просвіта», бувстворений великий хор, що дивував своїм співом учасників різних олімпіад іоглядів, гастролював у багатьох містах.
Не тільки сучасники, зон рема, відомі українські музеєзнавці іетнологи М. Біляшівський та Ф. Вовк, високо цінували подвижницьке життяФедора Рудольфовича Штейнгеля, а й теперішні дослідники віддають йому глибокушану. «Одним із відомих приватних музеїв був Городоцький музей барона Ф.Р. Штейнгеляна Волині, – пише Г.А. Скрипник у книзі «Етнографічні музеї України»(1909). – На період його виникнення на Волині існували лише музейні збіркицерковно-археологічного характеру у Володимир-Волинському та Житомирі. У звітімузею Штейнгеля підкреслювалося, що «нинішнє становище музею з усієюочевидністю показало всю необхідність такого роду закладу у провінції». Р. Штейнгель,відомий культурно-освітянський діяч краю, прогресивна для cвогo часу і гуманналюдина, «цілком зріднився з цією місцевістю і її народом…». Глибоко цікавивсяісторією краю, дійшов висновку, що «в науковому відношенні Волинь є надзвичайноінтересною областю, багатою пам'ятками Старовини…» Потім колекції музею булиевакуйовані на Кубань, у маєток брата, що Пізніше згорів. Там загинула іосновна частина оригінального зібрання, а дещо потрапило до фондів інших музеївта архівів.
Ми тільки зараз повертаємося обличчям до Ф.Р. Штейнгеля післябагатьох років несправедливого забуття. І добре уже те, що в Рівному і Городкуйого іменем названо вулиці, що з'являються окремі публікації про нього у різнихперіодичних виданнях, перші достовірні повідомлення на науково-краєзнавчихконференціях. Але у дослідників історії нашої далекої і ближчої минувшини, уфахівців-краєзнавців ще багато клопіткої пошукової роботи, щоб встановитисправедливість у поцінуванні заслуг цієї славної Людини з великої літери.
Ім’я сина німецького народу Теодора (Федора) Рудольфовича Штейнгеля назавжди вписано в багатовіковуісторію України. Бо він так багато зробив для виродження і розвитку українськоїкультури, української державності. І український народ завжди пам'ятав його, незважаючи на те, що сталінсько-брежнєвські правителі намагалися витравити йогоім'я, як і імена інших тисяч, десятків тисяч кращих людей з історії, з народноїпам'яті. Бо його їм я не вписувалося в прийняті тоді тоталітарною системоюрамки – адже Штейнгель… барон,значить, експлуататор, хоч така трактовка, як у цьому переконається сам читач, дуже ідуже далека від істини. Крім того, тодішні правителі України не могли йомупростити того, що він вніс такий великий вклад у розвиток українськоїдержавності, у вивчення і популяризацію історії України, її культури. За целише вже можна було в 20–80-ті роки його звинуватити в українському буржуазномунаціоналізмі. Але це тоді, коли 6 він був за національністю українцем! А Штейнгельза походженням німець. Отже, єдиний вихід був знайдений – викреслити його взагалі зісторії. Викреслити назавжди.
І так було зроблено. Ось яскравий факт на підтвердження цього. Напочатку 70-х років готувалась до друку колективна капітальна праця «Історіяміст і сіл Української РСР. Ровенська область», яку писали місцеві автори піднауковим керівництвом вчених Інституту Історії АН УРСР та УкраїнськоїРадянської Енциклопедії. Готувався тоді і нарис про село Городок, який мавувійти як складова частина у вказану книгу. І хіба можна було обійти мовчаннямтой факт, що саме барон Штейнгель у цьому селі створив всі умови для «…обласногомузею, присвяченого Волинській губернії, першого музею такого типу в нашомукраї? Діяльність же цього закладу культури була відома в багатьох куточкахтодішньої Російської імперії. Звичайно, згадуючи про роботу цього музею, требабуло хоча б вказати прізвище його фундатора.
Зрозуміло, що автори нарису (а один з них – автор цього дослідження)включили його прізвище в нарис. Проте столичні редактори усунули його з тексту.І даремно шукати прізвище Ф. Штейнгеля в інших енциклопедичних виданнях.
Але справедливість торжествує, правда перемагає. Ім'я Ф.Р. Штейнгелязаймає належне йому місце в історії України. Ним, його науковою діяльністю,участю в громадському житті України, все більше цікавляться вчені, дослідники,краєзнавці.
Так, кілька публікацій йому присвятив кандидат філологічних наукЯ. Поліщук, певну роботу по виявленню нових, раніше невідомих або маловідомихсторінок його життя провів І колишній молодший науковий співробітник обласногокраєзнавчого музею Г.Г. Непомнящий.
Автору цих рядків вдалося розшукати в Рівненському обласномудержавному архіві матеріали, які стосуються городоцького періоду життя барона.Значно допомогли відновити київський період його життя (1915–1920 pp.) спогади пронього Дмитра Дорошенка, відомого українського історика, видатного державного ігромадського діяча, президента Української Вільної Академії Наук, професора,чиї твори донедавна на Україні знаходилися у спецфондах бібліотек та архівів,були недоступні широкому загалу читачів. Значно допомогли у відновленнібіографії Штейнгеля матеріали, вміщені в багатотомному «Літопису Волині», якийпротягом десятків років випускає Інститут аполідів Волині та товариство«Волинь» у Вінніпезі (Канада). Все це разом взяте І дало можливістьпідготувати дане дослідження. Це, наскільки нам відомо, перше дослідженняподібного типу про Ф.Р. Штейнгеля і може розкрити лише певні сторінкижиття цієї видатної людини.
Список літератури
1. Газета «Червонийпрапор». – 1992.
2. Микола Стоянець «Словопро Городок». – 2002, с. 10–12.
3. Культура України ХХІстоліття. Діяльність культурологічних закладів у сучасних ринкових умовах. –Київ, Рівне, 2001. – с. 80–84.
4. Степан Шевчук «Жертовністьдля утвердження України». – Рівне, 2002. – с. 3–8.
5. Миронець Н.Р. Долякнижково-рукописного зібрання українського культурного діяча Ф.Р. Штейнгеля //Бібліотечний вісник. – 2003. – №3. – с. 32–36.
6. Газета «Слово правди».– 1989. – 25 жовтня.
7. Газета «Вільне слово».– 1995. – 9 грудня.
8. Газета «Волинь». –1995. – 8 грудня.
9. Бухало Г.В. Музейбарона Федора Штейнгеля. – Рівне. – с. 11–16.