КУРСОВА РОБОТА
Археологічні пам’ятки в історії м.Рівного
План
I. Вступ
II. Основначастина
2.1.Історія дослідження проблеми.
2.2.Історія пам’ятокза писемними джерелами.
2.3.Типологічна характеристика пам’яток.
2.4.Сучасний стан збереження пам’яток.
2.5.Пропаганда пам’ятокмузейними та іншими засобами.
III. Висновок
IV. Список використаних джерел талітератури.
V. Додатки.
Вступ
/>Золотекоріння народу — в його минувшині. Там витоки, цілющі джерела і культури,звичаїв, менталітету. Розчистити, зберегти ці оазиси — завдання дослідницідавнини — археології.
Дослідженняі охорона пам'яток історії і культури, справа збереження і вивченняматеріальних і духовних скарбів свого народу є одним з першочергових завдань цивілізованогосуспільства. Це важливе питання поставлене на законну, державну основу і внашій країні. Це безпосередньо стосується і археологічних пам'яток, які єважливим джерелом для висвітлення давньої історії людства.
Середрізноманітних археологічних матеріалів найбільше значення для висвітленняісторії людського суспільства мають знаряддя праці, які є продуктом своєї епохиі показником тих суспільних відносин, за яких відбувається праця. Виходячи зусього сказаного вище, археологічні дані слід розглядати як повноцінні науковіджерела, на базі яких простежується тривалий період історії людства,встановлюються закономірності його розвитку.
Чималоархеологічних пам'яток, що належать до різних історичних періодів, починаючивід кам'яного віку і закінчуючи пізнім середньовіччям, знаходиться на територіїРівненської області, В цілому пам'ятки археології чітко поділяються на двіосновні групи: місця поселень стародавніх людей (стоянки, поселення, селища,городища та міста) і місця поховань (кургани, грунтові могильники, окремімогили).
Головноюознакою археологічної пам'ятки є наявність культурного шару, тобто шару грунту,в якому збереглися залишки житлових і господарських споруд, кераміка, знаряддяпраці, предмети побуту, зброя, кістки свійських тварин, звірів і птахів,вугілля, попіл — словом, все те, що свідчить про життя і діяльність людей. Якже утворюється цей шар? Допустимо, що на місцевості, де ніхто доти не жив,з'явились люди і стали споруджувати житла і господарські будівлі, внаслідокчого утворився шар глини, трісок, соломи тощо. Все це змішалось з землею, якувикидали, викопуючи півземлянку чи з канавок для фундаментів, а згодомзатопталось, знівелювалось і опинилось на рівні подвір'я.
Украєзнавців є широке поле діяльності: вони можуть відкривати нові пам'ятки,збирати й описувати підйомний матеріал, вести спостереження за проведеннямземляних робіт з метою виявлення археологічних і пам'яток і своєчасномузапобіганню їх руйнування тощо. Цим краєзнавці і всі шанувальники давньогоминулого можуть зробити багато в справі пошуку і збереження пам'яток, що будеїхнім посильним внеском у розвиток історичної науки.
Археологічніпам’яткиРівненщини різноманітні за своїм характером. На території області виявленобільш як 800 археологічних об'єктів, у тому числі: стоянки, поселення, селища,городища, могильники курганні та безкурганні з трупопокладенням ітрупоспаленням; копальні й майстерні, культові місця та скарби, що складаютьсяз дорогоцінностей або набору знарядь праці та зброї.
Вивченнямминулого Рівненщини займалося багато вчених (К. Мельник, В. Антонович, О.Цинкаловський, Я Пастернак, Т. Сулімірський. Я. Фітцке, М. Смішко, Ю. Захарук,10. Кухаренко, Л. Крушельницька, Д. Телегін, В. Варан, М. Пелещишин, В.Ісаєнко, І. Михальчишин, В, Конопля, Л. Залізняк, О. Титова, Д. Нужний, І.Русанова, Д. Козак, В. Ауліх, В. Савич, Л. Мацкевий, В. Артгох, Р. Грибович, С.Терський, В. Гупало). Та все ж цей край залишається в багатьох періодах майжесуцільною білою плямою — невідомою землею з майже невідомими відійшлимиетносами.
/>Зпревеликим жалем треба констатувати, що за останні десятиліття назавждивтрачено дуже багато пам'яток давнини: розорено поля, а з ними безцінніпоселення, могильники. Щоб врятувати вціліле — потрібні кошти, люди...
Чималоданих з археології Волині було зібрано в зв'язку з підготовкою Зводу пам’яток(Л. Крушельницька, В. Петегирич, В. Конопля, В, Оприск, Л. Павлів, В.Іванівський, В. Гупало, Ю. Мазурик, С, Панишко, М. Кучінко, Г. Охрімєнко, Р.Грибович).
/>Предметомархеологічного дослідження на стоянках, поселеннях, селищах і городищах єзалишки жител, господарських споруд, фортифікацій (на городищах), а такожкультурний шар, тобто шар землі, насичений предметами, кинутими або загубленимив давнину навколо людських жител (цілі та поламані знаряддя, черепки посуду,кістки тварин тощо). В особливо зручних для поселень місцях люди поселялись урізні періоди. Кожному етапові такого заселення відповідає окремий культурнийшар. Відповідно до цього розрізняємо пам’ятки одно-, дво- або багатошарові, апорядок залягання окремих шарів називаємо стратиграфією пам'ятки.
/>Щев першій половині минулого століття археологи у «дописемному» періодіісторії виділили кам’яний, бронзовийта залізний віки. В основу цієї періодизації покладений матеріал, з якого людинавиготовляла свої знаряддя. Згодом кам’яний вік було поділено на давньо-,середню- і новокам’яну епохи — палеоліт, мезоліт та неоліт. Кінцевий етапнеоліту названо міднокам’яним періодом або енеолітом.
Палеоліт- перший етап людської історії. Він тривав приблизно від кількох мільйонів до10 тис. років тому. За цей час відбувся процес виділення людини з тваринногосвіту, сформувався сучасний фізичний тип населення земної кулі, людинаоволоділа добуванням вогню і, постійно вдосконалюючи свої кам’яні та кістянізнаряддя, зробила перші кроки на шляху підкорення природи. Дослідники поділяютьпалеоліт на ранній, середній і пізній. Останні дві епохи припадають нальодовиковий період. Основними заняттями палеолітичного населення булозбиральництво (збирання їстівних рослин, молюсків, яєць птахів тощо) іполювання на мамонтів, північних оленів та інших тогочасних тварин. Примітивнізнаряддя праці й недосконала зброя не могли забезпечити людині в достатнійкількості засобів до існування. Це й було причиною виникнення первіснообщинноголаду, який характеризується спільною власністю колективів та рівним правомкожного з його членів на одержання частки здобутих продуктів харчування. Рольжінки-матері та важливе економічне значення збиральництва, яке було в основномузаняттям жінок, привели до виникнення матріархату — родинно-суспільноїорганізації, що характеризується провідною роллю жінки у суспільстві.
Найдавнішісліди заселення території Рівненщини датуються пізнім палеолітом (приблизно 40- 10 тис. років тому): у ряді місцевостей Дубнівського, Здолбунівського,Млинівського, Острозького та Рівненського районів виявлено пізньопалеолітичністоянки, які у Городку поблизу Рівного та в Липі на Дубнівщині досліджувалисьшляхом розкопок.
МезолітТривав приблизно від 11 до8 тис. років тому. Клімат порівняно з палеолітом був теплішим і в Європірозповсюдились сучасні види рослин і тварин. Найбільшим технічним досягненнямлюдини того часу був винахід лука та стріл. У мезоліті була приручена першатварина — собака. Мезолітичні мисливці, рибалки й збирачі у пошуках дичини,риб, ягід чи плодів часто змінювали місця свого проживання; їх стоянки маликороткочасний характер. Стоянки доби мезоліту зареєстровані майже на всійтериторії Ровенської області, а поблизу с. Нобель Зарічненського району вонидосліджувались систематичними розкопками.
Неолітна території Східної Європи припадає приблизно на VІ-ІVтисячоліттядо н.е. В цей час людина почала застосовувати нові способи обробки кременю ікаменю (шліфування, розпилювання, свердління), ліпити й обпалювати на вогнищіглиняний посуд і перейшла від присвоюючих до відтворюючих форм господарства(від мисливства і збиральництва до землеробства і скотарства). В пізньомумезоліті й особливо мідному віці у Східній Європі виникає спеціалізація племен,з яких одні займалися переважноземлеробством, інші – скотарством. Це явище виділення скотарських племенФ.Енгельс назвав Першим великим суспільним розподілом праці.
Неоліт- це період дальшого розвитку племінного ладу, в якому економічною і соціальноюосновою був материнський рід. Для кожної групи неолітичних племен характерніпевні особливості в типах жител, знаряддях праці, зброї, прикрас, у формахпосуду та у звичаях і віруваннях. Залишені однією групою племен на якійсьтериторії однотипні рештки матеріальної культури, однакові за своїм характеромпоселення і кладовища, називаємо археологічною культурою. Окремим, близькоспорідненим групам стародавніх племен відповідають певні археологічні культури.Однією з найхарактерніших етнографічних особливостей стародавніх племен єглиняний посуд.
Неолітичніпам’яткиРовенської області вивчені ще недостатньо. У Дубнівському, Млинівському і Рівненськомурайонах відомі окремі знахідки та залишки поселень культури лінійно-стрічковоїкераміки, яка датується другою половиною Vтисячоліття до н.е. Назва її походить від способу прикрашати керамікузаглибленнями у вигляді ліній та стрічок. Пам’ятки цієї культури розповсюдженіна великій території, що, крім західних областей УРСР та Молдавії, охоплюєзначну частину Середньої та Західної Європи. Вона належала до осілихранньоземлеробських племен, які обробляли землю кам’янимимотиками і знали кілька видів домашніх тварин.
Північнірайони Рівненського Полісся в добу неоліту (ІV-Ш тис. до н.е.) були заселені племенами дніпро-донецької культуригребінцево-накольчастої кераміки, назва якої походить від орнаменту посуду — наколів та відтисків гребінцевого штампу. Це лісове населення, спорідненесусіднім племенам міжріччя Дніпра і Вісли, в основному займалось мисливством,рибальством і збиральництвом. У межах Ровенської області поселення цієїкультури відомі в Володимирецькому, Дубровицькому, Зарічненському,Рокитнівському, Сарненському і Рівненському районах.
Енеолітабо доба міді припадає на ІVі Ш тисячоліття до н.е. В цей час людина оволоділа першим металом — міддю. Тодіж почалась використовуватись для обробітку землі тяглова сила бика. У зв’язкуз ростом попиту на метал помітно поширились міжплемінні зв’язки.Значного розвитку досягло також скотарство, що привело до поступового переходувід матріархально-родового ладу до патріархату та до виділення окремих групплемен зі скотарською основою господарства У цей час завершується процес першоговеликого суспільного поділу праці.
Картакультур доби міді на Рівненщині (додаток 4) свідчить про складність історичногорозвитку населення цієї території, його етнографічну строкатість танерівномірність господарського, культурного й суспільного розвитку окремихплемен. Так, у Дубнівському, Здолбунівському, Млинівському та Рівненськомурайонах було виявлено поселення пізньострічкової розписної кераміки, відомоїтакож під назвою культури типу Зимне-Злота (села Зимне Волинської області таЗлота у ПНР, де проводились розкопки пам’яток цієї культури). У Дубні,Тростянці Дубнівського, Новомильську Здолбунівського та Яловичах Млинівськогорайонів знайдено окремі посудини цієї культури. Поселення у Костянці Дубнівськогота Зозові Рівненського районів досліджувались розкопками.Культуратипу Зимне-Злота у ІІІ тисячолітті до н.е. поширювалосьнатериторії Волинської та Львівської областей України, а також уПівденно-СхіднійПольщі. Характерною рисою цієї культури є наявність розписного орнаменту наокремих посудинах. Племена культури Зимне-Злота займались землеробством,розведенням свійських тварин і мисливством. Споріднені племена Ш тисячоліття дон.е. жили також на території Львівської і Тернопільської областей та у Південно-СхіднійПольщі. Культура цих племен вивчена ще недостатньо і поки що має робочу назвупам'яток типу Вербковіце-Костянець, або Гоща-Вербковіце (від перших поселеньцього типу, виявлених поблизу Костянця та у с. Вербков, що у Польщі.) Поселенняцієї культури відомі, крім того, у Листвині Дубнівського району, Курганах,Могилянах, Хорові Острозького району та Острові Червоноармійського району.Окремі з них (Листвин, Кургани, Острів) досліджувались розкопками.
Вдругій половині Ш тисячоліття до н.е. на території Рівненщини почали оселятисяплемена пізньотрипільської культури, що поширювалась у ПівнічномуПричорномор’ї, на Середньому Подніпров’ї, у Волинській, Ровенській таЖитомирській областях і на верхньому Подністров’ї. В Українській РСР найраніше пам’ятки(перша половина ІVтисячоліття до н.е.) трипільської культури відомі на Середньому Дністрі;поселення на Рівненщині належать до її пізнього етапу. Найбільш відомими з нихє поселення поблизу сіл Хорів і Могиляни Острозького району, Костянець, Листвині Корнів Дубнівського району. У Костянці, Хорові та Листвині вонидосліджувались розкопками. Основою господарства пізньотрипільських племен булоземлеробство (з використанням биків як тяглової сили) та розвинуте скотарство.Рибальство і збиральництво були лише допоміжними заняттями. З інших видівгосподарської діяльності цього населення слід назвати прядіння, ткацтво,кушнірство та обробку кременю. Характерною рисою трипільської культури є посудз розписом, нанесеним червоною, чорною або коричневою фарбами, а такожнаявність глиняних схематизованих людських і тваринних статуеток, що були пов’язаніз ранньо-землеробськими культами.
Четвертоюгрупою населення доби міді на Рівненщині, яка в останній чверті Ш тисячоліття дон.е. просунулась з басейну Вісли на схід, були племена культури кулястих амфор.У Рівненському, Дубнівському, Червоноармійському та Острозькому районах вонизалишили характерні для їхньої культури грунтові поховання в гробницях,побудованих з кам’яних плит. Цебули усипальні окремих патріархальних родин. У середині гробниць, крім кістоккількох похованих, знаходимо шліфовані крем’яні сокири, кістяні та янтарніприкраси й посудини — миски та амфори з кулястим тулубом, які дали назву ційкультурі. В гробниці поблизу с. Ланне Дубнівського району знайшовся великийянтарний диск — амулет з зображенням сонячного знаку хрестовидного типу наодному боці та сцени поклоніння божеству (мабуть сонцю) трьох людських дужесхематизованих фігур, з яких одна озброєна луком і стрілами, на другому боці.Пам’ятки Рівненщини належать до східної групи культури кулястих амфор,розповсюдженої також на Поділлі, у Львівській та Волинській областях, узахідних районах Білорусії, на Правобережному Подніпров’ї та у Румунській Молдові.Поселення східної групи виявлені у кількох селах нашої області. Одне з них,поблизу с. Межиріччя, досліджувалось розкопками 1973 р.
Вдругій половині ІІІ та першій половині П тисячоліття до н.е. значна частинаСхідної, Центральної та Північної Європи (від Волги до Рейну і від ПівденноїСкандінавії до Карпат) була заселена групами споріднених племен, які залишили культуришнурової кер'аміки, названі так від характерного для них орнаменту у виглядівідбитків шнурка на посуді. На території Рівненщини відомі пам’ятки двохкультур шнурової кераміки — городоцько-здовбицької (названої так від поселеньпоблизу сіл Городок Ровенського району і Здовбиця Здолбуиівського району, які досліджувалисьсистематичними розкопками) та стжижовської. Городоцько-здовбицька культурарозповсюджена на території Рівненської, Волинської і частково Львівської областейта на лівобережжі Західного Бугу в межах ПНР. Найширшірозкопкипоселень цієї культури проводились у згаданих селах — Городок і Здовбиця та біляс. Зозів Рівненського району. Поховання досліджувались неподалік від Зозова,Здовбиці та Глинська — Здолбунівськагорайону. Ці пам’ятки залишені восновному скотарським населенням доби міді та ранньої бронзи, яке знало такожземлеробство,значення якого в господарстві цих племен дедалізростало.З інших господарських занять слід назвати видобутоктаобробку кременю. У Городку та Половцях Володимирецького району відомі невеликікопальні — місця видобутку кремневої сировини, а в багатьох селах областізасвідчені майстерні крем’я-них знарядь.
Стжижовськакультура (назва походить. від с. Стжижів на Люблінщині) розповсюджена уПівденно-Східній Польщі, в Рівненській і Волинській областях та у північній частиніЛьвівщини. Вона є одним з пізніх проявів культур шнурової кераміки (першаполовина П тисячоліття до н.е.). Племена згаданої культури крім скотарства,займалися землеробством та виготовленням у численних майстернях високоякіснихвиробів (сокири, кинджали, вістря на списи) з волинського кременю. На Рівненщиніі числешшх поселень стжижовської культури досліджувались розкопками Зозів,Озліїв, Перевередів Млинівського району. В окремих селах (Озліїв Млинівського,Страклів Дубнівського районів) проводились розкопки ґрунтових поховань цієїкультури, а в Городку, Жорнові Дубнівського та Торговиці Млинівського районів — курганів; у селах Стеблівка Здолбунівсьного та Липа Дубнівського районів булизнайдені скарби бронзових речей (прикрас, парадної зброї), що є доказом ужезначного накоплення багатств у руках окремих осіб — представників родовоїверхівки.
Племенакультур шнурової кераміки території Рівненщини підтримували тісні зв’язки зіншими спорідненими племенами Східної Європи, доказом чого є знахідки у Червоноармійському(с. Теслугів) та Млинівському (с. Торговиця) районах кам’яних сокир,характерних для фатьянівської культури, розповсюдженої у верхів’ях Волги,мідної сокири північно-кавказького типу, що входила до складу скарбу бронзовихречей зі Стеблівки, матеріалів розповсюдженої у Подніпров’ї культурибагатоваликової кераміки, виявлених на поселенні стжижовської культури поблизус. Перевередів, та двох посудин середньодніпровської культури (один зрізновидів культур шнурової кераміки, розповсюджений на Середньому і ВерхньомуДніпрі), знайдених неподалік від с. Осова Костопільського району. В науці розповсюдженадумка про приналежність культур шнурової кераміки предкам слов’янських,балтійських і германських Народів.
Добабронзи (ІІ початок І тисячоліття до н.е.) характеризується дальшимвдосконаленням знарядь праці, значним розвитком скотарства й землеробства, а вгалузі суспільних відносин — дальшим розвитком патріархально-родового ладу тамайнової нерівності. Протягом раннього періоду доби бронзи на території Рівненщинирозвивались пізні культури шнурової кераміки (здовбицький етап городецько-здовбицькоїкультури та стжижовська культура). Близько середини П тисячоліття до н.е. тутвиникла комарівська культура, пізніше сюди проникли окремі групи племен ізсусідніх районів, зокрема, розповсюдженої у Середній Європі лужицької культури (с.Вербень Млинівського району). На кінець доби бронзи у північно-західних районахобласті в результаті дальшого розвитку культури місцевих племен і складногопроцесу схрещення впливів сусідніх культур сформувалась своєрідна висоцькакультура, розвиток якої припадає в основному на початок доби заліза. У південнірайони області з лісостепового правобережногоПодніпров’япроникалиплемена білогрудівської культури, що розвивалась там з кінцядобибронзи.
Назвакомарівської культури походить від курганного могильника неподалік від с.КомарівІвано-Франківської області. Поселення цієї культури на Рівненщині відомі майжев усіх районах області, а неподалік від с. Костиця Дубнівського району одне зних досліджувалось розкопками. Курганні могильники розкопувались у селахДитиничі й Іванне Дубнівського та Кургани Острозького районів, а в УстенськомуЗдолбунівського та Смордві Млинів-ського районів та у м. Дубні виявленогрунтові поховання. Для розуміння звичаїв і суспільних відносин племенкомарівської культури особливе значення має курган поблизу с. Іванне, в якомупоховано родового вождя з його жінками. Основним заняттям племен комарівськоїкультури були скотарство і землеробство. Комарівська культура дуже близькоспоріднена з тшинецькою культурою (назва походить від місцевості Тшинець у СередньомуПовісленні), яка в той час розвивалась на території нинішньої Польщі. С.С.Берозавська пам'ятки Волині, Рівненщини і Придніпров’я зараховує до тшинецькоїкультури. Ряд дослідників вважає, що племена комарівської та тшинецької культурбули нащадками племен культур шнурової кераміки і стали тим середовищем, вякому виникли предки слов’ян (праслов’яни).
Лужицькакультура походить від району в Середній Європі – Лужиці, де вперше буловиявлено пам’ятки цього типу. Цякультура існувала в ХНІ — Vст. до н.е. на території сучасної Польщі, ПДР і Чехословаччини. В межахУкраїни, крім Рівненської області (могильник поблизу с. Вербень Млинівського району),окремі її пам’ятки відомі ще у Львівській, Тернопільській та Волинськійобластях. Багато дослідників розглядає племена лужицької культури як предків західнихслов’ян.
Археологічніматеріали свідчать про те, що проникнення у західні райони Ровенської області невеликоїкількості населення Повіслення мало місце і в ІV-Шст. до н.е. На це вказують залишки поселення неподалік від Крилова Дубнівськогорайону, що досліджувалось археологічними розкопками. Воно належало допоморської культури, яка в цей час розвивалась на території Польщі. Назвакультури пов’язана з прибалтійськоюсмугою Повіслення, де вперше досліджувались її пам’ятки.Польські археологи розглядають племена поморської культури як нащадків племенлужицької культури.
Добазаліза у Середній та Східній Європірозпочалась приблизно у VШст. до н.е. Це період великих технічних досягнень. До них належить у першучергу винахід так званого сиродутного способу витоплювання заліза. Залізнізнаряддя — сокира, якою користувались для розчищення лісових масивів під посів,і наральник — окуття дерев’яного рала — зробили землеробство більш ефективним.Це сприяло збільшенню кількості свійських тварин як тяглової сили і вплинуло назагальний розвиток продуктивних сил. Потреба у масовій кількості металевих таінших виробів привела до виникнення ремесла, яке поступово виділилось в окремугалузь виробництва. Таке явище Ф. Енгельс назвав другим великим суспільнимподілом праці.
Разомз цим пожвавішала і торгівля. Розвиток продуктивних сил викликав зміни усуспільних відносинах: посилився процес розкладу первісно-общинного ладу.Нагромадження багатства стало метою представників суспільної верхівки окремихплемен, виник інститут племінних вождів, які почали вести грабіжницькі війни.Поступово розвинулись феодальні відносини, виникли класи і держави.
Згідноз прийнятою у радянській археології періодизацією, доба раннього заліза поділяєтьсяна два періоди — передскіфський (VШ- перша, половина VПст. до н.е.) та скіфський (середина VП-Ш ст: до н.е.). До передcкіфськогоперіоду на території Рівненщини частково належить висоцька культура. Поява устепах кочових племен скіфів значно вплинула на розвиток культури місцевихплемен усієї території сучасної України. В цей період на Рівненщині існували памяткиВисоцької культури, нечисленні поселення згаданої вище поморської культури,милоградської культури та поселення ранньо-скіфського часу (VІІ-VІст. до н.е.).
Висоцькакультура (приблизно ІХ-VІcт. до н.е.)розповсюджена в основному на території Львівської і північної частини Тернопільськоїобластей, а її назва походить від великого могильника поблизу с.ВисоцькеЛьвівської області. Племена висоцької культури займались землеробством ірозведенням свійських тварин. Вони мешкали на відносно невеликих поселеннях, ажителі кількох сусідніх селищ ховалисвоїх небіжчиків на великому спільному родовому могильнику. У похованняхзустрічаємо досить велику кількість бронзових і залізних прикрас, крем’янісерпи і вістря на стріли, залізні ножі, побутовий посуд, численні невеликі посудинкикультового призначення та-культові глиняні фігурки тварин і птахів. На посуді йметалевих виробах висоцької культури простежується зв’язок її племен зсусідніми племенами лужицької культури. її племена були, мабуть, одним з компонентівсхідних слов’ян.
Поселенняі окремі поховання висоцької культури відомі на території Червоноармійськогорайону. Поселення неподалік від с. Полуничної досліджувалось розкопками.
Поселенняскіфського часу (VП-Vст. до н.е.) відомі майже в усіх районах Рівненщини. Найкраще дослідженою пам’яткоює ґрунтовий могильник поблизу с. Могиляни Острозького району, від імені якогопам’ятки згаданого періоду Рівненщини одержали назву могилянської групикультури скіфського часу. Племена, які залишили ці пам’ятки, були близькоспоріднені землеробському населенню лісостепової смуги Правобережної України,яке, на думку ряду дослідників, мало пряме відношення до процесу формування східнихслов’ян.
Територіярозповсюдження милоградської культури охоплює Рівненську і Волинську області,Північну Житомирщину та Південну Білорусію. На території Рівненщини поселенняцієї культури досліджувались розкопками неподалік від сіл Великий Олексин Рівненськогота Кургани Острозького районів, а грунтові й курганні могильники — в селахГородок і Забороль Рівненського району та в Курганах поблизу Острога. Населеннямешкало на розташованих по берегах річок і озер неукріплених поселеннях;основою його господарства було розведення свійських тварин; у порівнянні зіскотарством землеробство було менш розвинутим. Пам’ятки милоградської культури,на думку їх дослідників, датуються VІст. до н.е. — І ст. н.е. В науці існує думка про те, що милоградська культуразалишена згаданими грецьким істориком Геродотом племенами неврів.
Подальшийрозвиток продуктивних сил уже на рубежі, та в перші століття н.е. призводить доостаточного розкладу первіснообщинних відносин і формування наприкінці Ітисячоліття н.е. класового суспільства. В цей же час відбувається процесконсолідації землеробських слов’янськихплемен, які в історії Східної і Центральної Європи починають відігравати значнуроль. Вважають, що слов’янські племенабули представлені археологічними пам’яткамиспочатку зарубинецької, а пізніше черняхівської культур. Племена зарубинецькоїкультури жили тут у І ст. до н.е. — П ст. н.е. Вони були частиною ранньослов’янськихплемен, поширених у Верхньому і Середньому Подніпров’ї,а також у Прип’ятському Поліссі. Назвакультури походить від с. Зарубинціна Київщині, де вперше було досліджено могильник цієї культури. На Рівненщиніпам’ятки зарубинецької культури виявлені у Володимирецькому, Зарічненському таОстрозькому районах, а найбільш відомою з них є могильник неподалік від с.Могиляни Острозького району, що протягом кількох років досліджувавсяархеологічними розкопками.
Черняхівськакультура поширена на великій території від Середнього Подніпров’ядо Подністров’я, Лісостепу та частковостепової смуги України. На Рівненщині з пам’ятокчерняхівської культури розкопками досліджувалось поселення у КостівціДубнівського району. Великі неукріплені поселення було виявлено також поблизусіл Коритне Червоноармійського та Вербень Млинівського районів. Основою їхгосподарства було плужне землеробство. На поселеннях цієї культури знаходятьчисленні залізні знаряддя, в тому числі наральники, ліпний та виготовлений нагончарному крузі посуд, бронзові ювелірні вироби — застібки, підвіски та іншіприкраси, а також монети, які можливо були засобом грошового обігу навнутрішньому ринку. Знайдені також скарби римських монет у селах СосновеБерезнівського, Княгинине Дубнівського, Рубча та Хотин Рівненського, МізочЗдолбунівського, Стоянівка Червоноармійського районів, які свідчать не лише пронаявність заможної верхівки, а й водночас є доказом торговельних зв’язків зримськими провінціями на Дунаї, куди населення Східної Європи постачало хліб,худобу, а, можливо, і здобутих у межплемінних сутичках рабів. Проте деякізнахідки, наприклад, римський дротик (легка метальна зброя) з МирогощіДубнівського району слід розглядати як трофеї, здобуті у війнах з римлянами, мабуть,під час нападів на кордони Римської імперії. Племена черняхівської культуримешкали на неукріплених поселеннях, основою їх господарства були плужнеземлеробство і скотарство. Серед археологів найпоширенішою є думка проприналежність черняхівської культури східнослов'янським племенам.
НаП-ІV ст. н.е. припадаєісторично засвідчений факт проходу з берегів Вісли у Крим германських племенготів і споріднених їм племен гіпідів. Радянським археологам вдалося виявити натериторії України та Білорусії кілька пам’яток,залишених цими племенами під час їхнього переходу на південь. 3’ясовано,що просувалися вони вверх по Віслі і Західному Бугу, а далі через Волинь унапрямку на Крим. На Україні ці залишки одержали назву типу Дитиничі відмогильника у с. Дитиничі Дубнівського району, що досліджувався розкопками в1957 р. Подібні могильники були виявлені поблизу сіл Дерев’яне, Городок таГородище Рівненського району. В окремих похованнях містяться спалені кісткипомерлих, ліпний, зрідка гончарний посуд-та металеві вироби (в основномубронзові прикраси одягу). Посуд дитиницького типу відрізняється від посудуодночасної черняхівської культури і є основою для чіткого розмежування пам’ятокслов’янського населення і матеріальної культури нечисленних германських племен,які проходили через наші землі.
Слов’янськіпоселення VІ-VПст. н.е. відомі в багатьох місцевостях Рівненської області. Вони частководосліджувались розкопками поряд з селами Городок і Зозів Рівненського, ЗдовбицяЗдолбунівського та Костянець Дубнівського районів. Археологи підтвердилиіснування зв’язку між культурою населення цих поселень та черняхівськоюкультурою попереднього періоду, з чого виникає, що слов’яни VІ-VПст. на території України були нащадками племен черняхівської культури. Культурасхіднослов’янських племен VІ-VПст. близька культурі західних слов’ян, які в той час населяли територіюсучасних Польщі, Чехословаччини, східної частини Німецької ДемократичноїРеспубліки та частково Румунії. Основою господарства східнослов’янськихплемен були плужне землеробство та розвинуте тваринництво. Розвиток цих галузейгосподарства, ремесла і торгівлі поступово привів до появи феодальних відносин.
НаприкінціVШ — на початку IXст.феодальні відносини у східних слов’янстали пануючими. Склались два основних антагоністичних класи — великихземлевласників-феодалів і експлуатованого та залежного від них селянства. Зрозвитком класового суспільства формувалися й східнослов’янськідержавні утворення, а розрізнені племена почали зливатися в єдину давньоруськународність. Основною формою державних утворень у східних слов’ян сталикнязівства. Спочатку це були племінні князівства, на чолі яких стояли племіннівожді-князі, згодом виникли князівства територіальні, що об’єднували землірізних племен. Центрами князівства стали міста, що виникли також у ІХ-Х ст. врезультаті розвитку ремесла і торгівлі. В містах селились ремісники та купці ізнаходився замок, феодала. Міста і феодальні замки та садиби володарів булиукріплені валами, частоколами і ровами. Це були так звані городи — місця, обгородженіоборонними спорудами. Від них залишились численні городища. Родова і племінназнать, захоплюючи землі і підкорюючи рядових общинників, перетворилась упануючий феодальний клас князів і бояр, які для утвердження своєї влади утримувалиспеціальні військові дружини.
Посиленнявлади князів і бояр, класові інтереси яких вимагали згуртування феодалів усіхсхіднослов’янських земель, а також зовнішня небезпека, що часто викликаланеобхідність об’єднання військових сил, привели до виникнення наприкінці ІVст.давньоруської держави з центром у Києві. За свідченням арабського географа йісторика Масуді (Xст.) в VШ-ІХ ст. натериторії Волині, куди входили також землі сучасної Рівненщини, жилисхіднослов’янські племена дулібів — волинян і древлян. Кордон між ними проходивприблизно по р. Горинь. Усі вони ввійшли до складу Давньоруської держави в ІХ-Хст. На території сучасної Рівненщини в ХП ст. утворились Пересопницькє, Дорогобузькета Степанське князівства з центрами у містах Пересопниці (сьогодні селоПересопниця, об’єднане з с. Білів Рівненського району), Дорогобужі (тепер вГощанському районі) і Степані (тепер Сарненського району). Ці князівстваутворювали «Погоринні землі». Північна частина сучасної Рівненщинивходила до складу Турово-Пінського князівства, а південно-східна перебувала ускладі так званої Болохівської землі. Після об’єднання в 1199 р. Галицької іВолинської земель в Галицько-Волинське князівство землі теперішньої Рівненськоїобласті стали складовою частиною цього князівства.
Крімтрьох згаданих міст — центрів удільних князівств на Рівненщині існувало багатоінших давньоруських міст, з яких окремі згадуються в літописах. Це — Зареченськ(тепер с. Заріцьк Рівненського району), Милеск (с. Новомильськ Здолбунівськогорайону), Корчеськ (м. Корець), Сапогинь (с. Сапожин Корецького району), Дубел(м. Дубно), Острог (м. Острог), Дубровиця (м. Дубровиця), Небель (с.Нобель Зарічненськогорайону). Всього на території Рівненщини зареєстровано 59 городищ (за деякимиданими їх на території області налічується понад 70), Археологічними розкопкамидосліджувались городища в Дорогобужі, Пересопниці, Млинові, Торговиці іОстрожці Млинівського району, Листвині Дубнівського району, Висоцьку Дубровицькогорайону. Цими роботами вдалося встановити, що найбільш ранні городища натериторії сучасної Рівненщини виникли в ІХ-Х ст. а основна їх кількістьдатується ХІ-ХШ ст. Окремі городища виконували роль фортець, що прикриваликордони удільних князівств Південно-Західиої Русі. Значна група городищ являє собоюфеодальні замки (Торговиця, Острожець, Будераж, Висоцьк, Новомильськ), Найхарактернішоюознакою таких пам’яток є потужний культурний шар ХІ-ХШ ст., що свідчить пропостійне і тривале заселення цих місць. Розкопками городищ було виявлено житлау вигляді напівземлянок, в яких збереглись глинобитні печі, а поруч з житлами — численні господарські споруди, зокрема ями для зберігання зерна.
Давньоруськіпоселення VШ — ХІІІ ст.відомі з 80 місцевостей Рівненщини, а в окремих селах було виявлено по дві-тритакі пам’ятки.З проведенням археологічних розвідок кількість їх постійно зростає за рахунокнововиявлених пам’яток.Археологічними розкопками досліджувались поселення поблизу сіл Городок і ЗозівРівненського району.
Дослідженнядавньоруських курганних могильників IX-XI ст.на Рівненщині розпочалось ще наприкінці XIXст.Вони відомі з 22 місцевостей різних районів області. Грунтові поховання XІ- ХШ ст. здійснені вже за християнським обрядом (відомі з п'яти місцевостейДубнівського, Млинівського і Рівненського районів); їх розкопки було проведенов основному в післявоєнний період. Найважливішими з давньоруських поховальнихпам’ятокє захоронення князівських дружинників з предметами озброєння Xст.(Мокре Дубнівського району, Полуничне Теслугівського району).
/>/>Давньоруськенаселення IX — ХШ ст. території сучасної Рівненщини займалось землеробством,.скотарством, ремеслами та домашніми промислами. Сільськогосподарські знаряддя(наральники, коси, серпи) та ями для зберігання зерна належать до звичайнихзнахідок на городищах, поселеннях. У Дорогобужі виявлено печі для виплавкизаліза й гончарні горна. Там же знайдено підвісну свинцеву печатку длядокументів періоду князювання в Дорогобужі Давида Ігоревича (1084-1112 рр.).Вона свідчить про культуру і важливе політичне значення цього давньоруськогоміста. Унікальними пам'ятками ювелірного ремесла є скарби коштовних речей ХІ — ХШ ст., знайдені у Дорогобужі, Висоцьку Дубровицького, БорщівціЗдолбунівського, Бегні і Козлині Рівенського, Торговиці Млинівського районів.Вони складались зі срібних жіночих прикрас та монетних гривен (злитків срібла,що були платіжним засобом) київського і новгородського князів. У с. ЧерницяКорецького району знайдена половина золотої новгородської гривни.
Наприкінці1240 — на початку 1241 р. на територію Південно-Західної Русі вдерлися ордихана Батия. Місцеве населення стійко захищало свою землю від завойовників, алене могло встояти перед численним ворогом. Францисканський чернець — глава місіїпапи Інокентія ІVдо татар Плане Карпіні, який у 1246 р.переїжджав через територію Західної Волині, розповідав про руїни міст, які йомуТраплялися по дорозі. Після розгрому Галицько-Волинського князівства багатоміст взагалі перестало існувати; деякі поступово відбудувались і перетворилисьу села, що існують і в наш час (Дорогобуж, Пересопниця, Торговиця та ін.). Вокремих випадках населення залишало зруйновані поселення і оселялось на новомумісці (Цуравиця Млинівського району).
Висновки
Короткийогляд найдавнішої історії Рівненщини, розкритої за допомогою археологічних пам’яток,дає уявлення про складність історичного процесу цієї території, розташованої напівденно-західних рубежах Східної Європи. Тут з давніх-давен схрещувалась шляхизі сходу на захід та з півдня на північ і відбувалось взаємне проникнення стародавньогонаселення Подніпров’я, Повіслення і Подунав’я. Цим пояснюється існування на Рівненщиніпам’яток західного та південного походження, а також певна своєрідністьмісцевих археологічних культур. Незважаючи на це, стародавнє населення Рівненщини,пов’язане спільним походженням з іншими спорідненими йому племенамилісостепової і лісової смуги Східної Європи, жило в основному спільним з нимжиттям, хоч на його долю припало більше зрушень, ніж їх зазнали жителіглибинних районів тієї великої території, на якій виникли і розвивались східніслов’яни. Доказом цієї єдності був однаковий в усіх східнослов’янських племен,у тому числі і тієї їх частини, яка мешкала на території Рівненщини, процесрозвитку культури і суспільних відносин, що закінчився виникненням єдиноїДавньоруської держави. Складну стародавню територіюРівненської області відображають її археологічні пам’ятки.
Першіархеологічні розвідки було проведено на Рівненщині ще наприкінці минулогостоліття, значну пошукову роботу провели у 30-х роках О. Цинкаловський та М.І.Островський, у післявоєнні роки розвідки велись науковими працівникамиДубнівського, Рівненського і Острозького краєзнавчих музеїв, Інститутусуспільних наук Академії наук УРСР, Інституту археології АН УРСР, Ленінградськоговідділення Інституту археології АН СРСР, Державного Ермітажу, Інститутуархеології АН СРСР. До даної праці включені лише ті пам’ятки,датування яких і культурна приналежність не викликає сумніву.
Завданнямшироких кіл громадськості є всебічна допомога державним органам у справіохорони пам’яток історії такультури. Про виявлені фактируйнування археологічних об’єктівпросимо терміново повідомляти обласні і районні історико-краєзнавчі музеї, місцевіорганізації Українського товариства охорони пам’ятокісторії та культури або безпосередньо в Міністерство культури і науки України.
Список використаних джерел та літератури
1. Козак Д.Н. Етнокультурна історія Волині(І століття до н.е. – ІVстоліття н.е.). – К., 1992.
2. Кучінко М.М., Охріменко Г.В. Археологічніпам’ятки Волині. – Луцьк, 1995.
3. Никольченко Ю.М., Киян Э.Ф.РаботыРовенского краеведческого музея. – М., 1973.
4. ПрищепаО.П. Вулицями старого міста. «Топологічні дослідження з історії Рівного». –Рівне, 1997.
5. СвєшніковІ.К. Пам’ятки культур шнурової кераміки у басейнірічки Устя. – К., 1983.
6. СвешниковИ.К. Работы Ровенской экспедиции. – М., 1972.