Міністерствоосвіти і науки України
Національнийтехнічний університет України
«Київськийполітехнічний інститут»
ІСТОРІЯУКРАЇНИ
(СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІАСПЕКТИ)
Навчально-методичніматеріали до вивчення дисципліни
длястудентів денної форми навчання
усіхспеціальностей
Київ– 2008
Історія України(соціально-політичні аспекти): Навчально-методичні матеріали до вивченнядисципліни для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей / Уклад.: докторісторичних наук, професор С.О.Костилєва. – К.: Видавництво «Науковий світ», 2008.– 67 с.
Затверджено Вченоюрадою
факультетусоціології НТУУ «КПІ»,
протокол № 3 від13.06.2007 р.
Навчальне видання
ІСТОРІЯУКРАЇНИ
(СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІАСПЕКТИ)
Навчально-методичніматеріали до вивчення дисципліни
длястудентів денної форми навчання
усіхспеціальностей
Укладач:Костилєва Світлана Олександрівна – доктор історичних наук, професор
Рецензенти:Ковальський Б.П. – завідуючий кафедри Історії України НТУУ «КПІ»,
кандидатісторичних наук, професор
Лихолат О.В. –доктор історичних наук, професор
У праціпропонуються навчально-методичні матеріали з курсу «Історія України:соціально-політичні аспекти». Поради по конспектуванню лекцій, самостійнійроботі, підготовці та проведенню семінарських занять, готуванню, технічномуоформленню та захисту рефератів розроблені з урахуванням специфіки викладаннягуманітарних дисциплін у технічному вищому навчальному закладі. Розрахована настудентів-першокурсників денної форми навчання усіх спеціальностей.
За редакцієюукладача
І. ЗАГАЛЬНІРЕКОМЕНДАЦІЇ
Постання у серпні1991 р. самостійної української держави, що декларувала пріоритетністьдемократичного розвитку та загальнолюдських цінностей, кардинально позначилосяна системі вищої освіти. Нагальні завдання всебічного удосконалення технічноїосвіти актуалізували проблему її гуманізації – набуття молодими спеціалістамидостатнього обсягу загальноосвітніх і гуманітарних знань, у тому числі проісторичне минуле України, та формування на цій основі почуттів патріотизму інаціональної толерантності, прихильності ідеям гуманізму і демократії. Вимогичасу зумовили проведення серйозних реорганізацій у Київському політехнічномуінституті. Один із авторитетніших в Україні вузів було перетворено наНаціональний технічний університет України «КПІ», в структурі якого постала кафедраісторії (завідуючий кафедри – професор Б.П.Ковальський).Професорсько-викладацьким складом кафедри розроблені і видані робоча програмакурсу, навчальний посібник «Історія України: соціально-політичні аспекти», планисемінарських занять і методичні рекомендації до них, конспекти ряду лекцій,деякі інші навчально-методичні матеріали. Водночас фонди бібліотеки університетубули поповнені необхідною кількістю новітніх навчальних посібників, збірниківдокументів, вітчизняною і зарубіжною літературою, періодичними виданнями,потрібними для успішного засвоєння курсу. Міцна матеріально-технічна базауніверситету, постійне вдосконалення професорсько-викладацьким складом лекцій,підготовка та видання нових навчально-методичних і наукових праць наразізабезпечують вповні комфортабельні умови для навчання, повноцінного засвоєннямайбутніми технічними спеціалістами курсу з вітчизняної історії, розробленогокафедрою історії.
Викладаннядисципліни «Історія України (соціально-політичні аспекти)» у НТУУ «Київськийполітехнічний інститут» проводиться з урахуванням того, що студенти під часнавчання у середній школі успішно засвоїли необхідний мінімумконкретно-історичних знань про минуле України, у загальних рисах ознайомлені зключовими поняттями, джерельною та методологічною базою історії як науки, маютьпевні навички самостійного аналізу історичних подій.
Основна метакурсу – поглиблення та систематизація історичних знань студентів, опрацюванняна проблемному рівні широкого комплексу питань соціально-політичного життяукраїнського суспільства з найдавніших часів до сьогодення і на цій основіпоступове підведення теоретичної, практичної підготовки студентів підвідповідний кваліфікаційний рівень, формування творчо-інтелектуальноїактивності майбутніх молодих спеціалістів.
Зміст курсувизначається переліком конкретних питань, тематично об’єднаних у наступнічотири модулі:
* Етнополітичнийконтекст української історії;
* Історичний поступукраїнської держави;
* Зародженняісторично української соціальної системи, наявність в ній ознак міжнародноговпливу, поєднання історичного і сучасного;
* Історіяформування та визначальні тенденції у розвитку освіти, науки, техніки якфундаментальних основ життя українського народу.
В результатівивчення курсу, студенти повинні засвоїти:
* теоретичніоснови, вихідні поняття і терміни історичної науки; головні проблемиісторіографії соціально-політичного виміру історії України; тісний зв’язокісторії з іншими науками, зокрема філософією, етнополітологією, соціологією таін.;
*теоретико-концептуальні засади етногенезу українського народу; етапи формуванняукраїнської народності, нації; особливості розвитку історико-етнографічнихрегіонів України; специфіку міграційних процесів на українських землях у різніісторичні періоди;
* етнополітичніаспекти історії України, зокрема особливості державної політики у національнійсфері та характер міжетнічних взаємин; провідні засади і напрями етнополітикисучасної української держави;
* хронологію,сутнісне наповнення етапів становлення української державності; спільністьінтересів усіх етносів у її розбудові; особливості зовнішньополітичноїстратегії України на всіх етапах її історичного розвитку;
* закономірностіформування соціальних систем та еволюції соціальних відносин в українськомусуспільстві у різні історичні періоди;
* історичнийаспект виникнення і діяльності громадських, культурологічних, політичнихорганізацій в українському суспільстві, особливості суспільно-політичнихтрансформацій;
* закономірностіпостання, функціонування освітніх систем в Україні, зокрема системи вищоїосвіти; роль науки і техніки в історії людства, сутність “теорії культурнихкіл”, головні періоди наукового розвитку світу, накопичення, розвиток технічнихзнань на українських землях, стан і перспективи науково-технічного прогресу вУкраїні.
Практичнізавдання курсу полягають у тому, щоб:
* прищепитистудентам навички наукового опрацювання історичних джерел, літератури,підготовки та публічного захисту наукових праць (рефератів), виробити йудосконалити ораторську майстерність майбутніх молодих спеціалістів, зокремавміння аргументовано і коректно відстоювати власну позицію;
* сформувати устудентів здатність самостійно осмислювати та оцінювати складні процесиісторичного минулого України, застосовувати набуті знання для формуваннявласної громадянської позиції, вироблення чітких ціннісних орієнтацій в умовахсучасного суспільно-політичного життя.
Виховні завданнянавчального курсу полягають у тому, щоб:
* посилитигуманітарну та гуманістичну складові освітнього процесу в технічному вузі,сприяти усвідомленню майбутніми технічними спеціалістами важливості всебічногодуховного розвитку особистості;
* виховуватипочуття патріотизму, поваги до Батьківщини, усвідомлення особистої причетностіта відповідальності за майбуття країни, її народу;
* сприятиформуванню міжнаціональної і релігійної толерантності, поваги до культури ізвичаїв інших народів, нетерпимості до проявів ксенофобії;
* досягтиусвідомлення студентами пріоритетного значення ідеалів демократії, прагнення дозагальнолюдських цінностей.
Викладання курсутісно пов’язане з цілим рядом інших гуманітарних дисциплін, які пропонуютьсядля засвоєння студентам НТУУ «КПІ», зокрема соціологією і філософією,політологією і екологією тощо. Таким чином досягається комплексний,міждисциплінарний підхід у засвоєнні студентами матеріалу курсу.
Базовий курс«Історія України: соціально-політичні аспекти» в Національно-технічномууніверситеті «Київський політехнічний інститут» розрахований на 72 години, з них 54 годин аудиторних занять. Тривалістьвикладання дисципліни – один семестр. Оцюнювання викладачем якості набутихстудентами знань відбувається у ході прийняття іспиту.
Основними формамизасвоєння матеріалу курсу є лекції (традиційні, проблемні), семінарськізаняття, самостійна робота студентів над джерелами і навчально-методичноюлітературою.
Лекція (златинської lectio – читання) – систематичнийусний виклад навчального матеріалу, окремої теми – є провідною формоюнавчального процесу, яка фактично визначає загальну спрямованість усіхвищезазначених форм навчальних занять. Зважаючи на специфіку курсу, при читаннілекцій працівниками кафедри здебільшого застосовується проблемний метод викладання,що передбачає розкриття тих чи інших важливих тем соціально-політичного життяУкраїни, причому не завжди у чіткій хронологічній послідовності.
Готування тапостійне удосконалення лекцій вимагає від викладача постійної копіткої роботи –вивчення щойно введених до обігу джерел, новітної літератури тощо. У ходілекції студентам пропонується добре структурований, концентрований матеріал зпроблеми, списки новітньої літератури, а також, при потребі, роз’яснення тих чиінших спірних питань, що постають „по ходу викладу”. Отож, регулярневідвідування студентами лекцій – це не тільки данина поваги до викладацькоїпраці, але й важлива умова успішного опанування курсу.
Першоряднезначення для засвоєння матеріалу лекції має її правильне конспектування.Конспект (з лат. сonspectus– огляд) – це короткий виклад змісту доповіді або певного твору.
Як правило, зароки навчання у вузі усі студенти набувають потрібні навички веденняконспектів, однак у першокурсників щодо цього постає чимало питань, якіпотребують на додаткове роз’яснення.
Насамперед слідправильно обрати зошит для конспектів. Враховуючи на те, що курс «ІсторіяУкраїни: (соціально-політичні аспекти)» є базовим, а передбачений у ньомуматеріал для засвоєння доволі значним, рекомендується завести об’ємний зошитдля лекцій, частина якого вповні може використовуватися для підготовкисемінарських занять. Слід мати на увазі і те, що ведення конспектів у вузісуттєво різниться від шкільної практики, коли учні записують той чи інший текстпід диктовку учителя. Для полегшення осмислення студентами обговорюванихпроблем, викладачі на початку лекції оголошують тему, перелічують питання плану,чітко окреслюють коло проблем для обговорення, загострюють увагу на найважливішихмоментах лекції, пропонуючи подекуди записувати під диктовку визначення тих чиінших понять, дати, імена тощо. Проте загалом у вищій школі студенти повинніробити записи, встигаючи за усним викладом матеріалу лекції, так би мовитиосмислюючи „на ходу” логіку викладача, найважливіші, вузлові питання теми.
Техніка веденняконспективних записів є вільною. Однак варто пам’ятати, що конспектуваннялекції аж ніяк не передбачає її стенографування. Ідеться лише про потребуформулювання тез найбільш важливих моментів лекції. Правильно підготовленийконспект, як правило, має вигляд розгорнутого плану. При конспектуваннівдаються також до скорочення окремих слів, фраз. Такі скорочення пропонуютьсясамими студентами, хоча існують і загальноприйняті норми, до яких слід звикати(рік р., місто – м., література – літ-ра, питання – ?, інститут – ін-т і т.ін.). В цілому записи у конспекті мають бути розбірливими, мати чіткий логічнийзв’язок, повністю відповідати змісту лекції. Доцільно у зошиті для веденняконспектів залишати великі поля, використовуючи їх для внесення тих чи іншихдоповнень, уточнень. Не слід також гребувати кольоровими фломастерами,практикою підкреслювання, виділення окремих тез, імен, дат. Усе це поліпшуєякість конспекту, активізує візуальну пам’ять студента. Взагалі кажучи,„працюючий конспект” – це „кольоровий конспект”, тобто позначений численнимипідкреслюваннями, додатковими записами на полях. Наявність такого конспектузасвідчує добросовісне, зацікавлене ставлення студента до опанування лекційногоматеріалу.
Закріпленнямзнань, здобутих студентами під час лекцій, а також однією з форм викладацькогоконтролю за ходом вивчення студентами предмету є семінарські заняття. Семінар(з лат. seminarium – розсадник) – виднавчальних занять, що передбачає обговорення студентами під керівництвом викладачапідготовлених ними повідомлень, доповідей, рефератів.
Семінарськізаняття проводяться лише після того, як студенти прослухали і засвоїли матеріаллекції. Теми лекцій і семінарів тісно взаємопов’язані між собою. Відправним,так би мовити базовим матеріалом для готування семінарських занять є конспектилекцій, проте власне підготовка до семінарів передбачає поглиблене вивченняджерел і літератури у ході самостійної роботи, на організації і медодиці якоїзупинимося детальніше.
Самостійна робота студентів проводиться у вільний від аудиторних занять час. Зміст студентської самостійноїроботи, а також кількість відведених для неї годин визначаються навчальноюпрограмою. У даному виданні студенти можуть знайти комплекснінавчально-методичні рекомендації для самостійної роботи з курсу «ІсторіяУкраїни: (соціально-політичні аспекти)», а саме: перелік питань длясамостійного опрацювання, виступів на семінарських заняттях, тем рефератів,вказівки щодо інформаційно-методичного забезпечення самостійної роботи – спискирекомендованих навчальних посібників, джерел, наукової літератури, журнальних ігазетних публікацій тощо.
Приступаючи допідготовки семінарського заняття, студент повинен спочатку уважно ознайомитисяз темою, переліком винесених на обговорення питань, рекомендованим спискомлітератури, переглянути конспект відповідної лекції. Потрібно готуватися довсіх без виключення питань майбутнього семінарського заняття, адже лише такийпідхід гарантує успішність засвоєння матеріалу. Опрацювання конкретного питаннясемінарського заняття передбачає поглиблене вивчення рекомендованих спискомджерел і літератури, які можна замовити і отримати в університетськійбібліотеці, проте можна опрацювати й у читальних залах Національної бібліотекиУкраїни ім.В.І.Вернадського. Пошук потрібної літератури у бібліотекахздайснюється за алфавітним та тематичним каталогами. Із правилами роботи учитальних залах можна ознайомитися в самих бібліотеках.
Важливе значеннямає уміння правильно опрацьовувати підручники, збірники документів, науковіпраці. Взагалі кажучи, уміння читати і елементарна писемність – це зовсім різніречі, і не випадково видатний німецький поет Й.В.Гете, розмірковуючи надпроблемою глибокого і творчого осмислення чужої інтелектуальної праці, уженаприкінці свого життя писав: „Скільки часу і праці треба витратити на те, абинавчитися читати? Я витратив на це вісімдесят років і усе ж не можу іщесказати, що досяг мети”.
Як і будь-якаінша праця, осмислене читання вимагає набуття певних практичних навичок. Осьлише деякі з них. Спочатку слід ознайомитися з заголовком книги, звернути увагуна її автора, можливо його ім’я відоме за іншими книгами. Далі слід подивітьсяна рік видання праці: останнє не має значення, якщо ідеться про збірникидокументів або ж археографічну публікацію (перевидання раритетної книжки),натомість з опублікованих кількома виданнями навчальних посібників чимонографічних праць бажано використовувати новітні видання. Необхідно прочитатикоротку анотацію до праці, зваживши, на яку саме категорію читачів вонарозрахована. Поширеною помилкою старанних студентів є спроба опрацювання сутоакадемічних монографій, адресованих переважно науковцям. Як правило, витраченіпри цьому неабиякі зусилля є малоефективними: обгрунтування тих чи іншихпозицій численними фактами, детальні міркування з приводу здавалося бдругорядних питань наукової проблеми, критичні зауваження щодо науковихвисновків інших авторів, нарешті насичена спеціальною термінологією „академічнамова” тощо вимагають від читача специфічної, фахової підготовки і навряд чигодяться для задоволення пізнавальних інтересів студентів-першокурсників.Очевидно знайомство студентів з такого роду виданнями у більшості випадківможна обмежити уважним читанням вміщеної у книзі анотації. Утім, звичайно,будь-які здобуті у ході самостійної роботи студентів знання, не можутьвважатися зайвими.
Наступні кроки уроботі з книгою – читання передмови, вступу, уважне ознайомлення з заголовкамирозділів праці. Останнє є особливо важливим з огляду на те, що при підготовці конкретнихпитань семінарського заняття студентам подекуди доводиться вивчати зміст усієїкниги, проте нерідко достатнім є вивчення лише окремих її розділів. Читанняматеріалу книги також може бути різним. Деякі видання (насамперед ті, щовіднесені списком рекомендованої літератури до розряду додаткових) достатньолише побіжно переглянути. Практикується й метод вибіркового читання книги – тихїї розділів або фрагментів, які стосуються опрацьовуваних студентом конкретнихпитань. Нарешті найскладнішою, проте і найвдячнішою формою роботи з книгою є їїфронтальне опрацювання, що передбачає зосереджене, неквапливе вивчення змістуусієї книги, осмислення прочитаного.
Зазвичай у ходічитання варто запам’ятовувати найбільш важливі історичні факти, дати, імена,роблячи відповідні чорнеткові записи на окремих листках паперу. Разом із тимнауково-освітнє читання не передбачає перевантаження пам’яті значною масоюнайрізноманітніших фактів. Не має сенсу також вдаватися до простого механічногозаучування змісту книжки. Враховуючи на те, що сучасна вітчизняна історичнанаука розвивається в умовах демократії та плюралізму думок, позиції авторів зтих чи інших наукових питань далеко не завжди є тотожними, більше за те – частозаперечують одна іншу. За таких умов студент, схильний до механічного,бездумного заучування тексту, може потрапити у скрутне становище. Відтак,правильно читати – це також і вироблення здатності до критичного осмисленняпрочитаного, вміння формувати власні думки на основі здобутих знань.
Хоча дляпідготовки до семінарського заняття достатньо ознайомитися з рекомендованимвикладачами переліком книг, не можна не вітати прагнення студентів самостійноопрацювати додаткову новітню літературу. Взагалі кажучи, процес читання відеалі має сприйматися студентом не як обов’язок, а як задоволення. Ціннупораду щодо цього дав свого часу молоді видатний російський культуролог ДмитроЛихачев: „Умійте читати не тільки для шкільних відповідей і не тільки тому, щоту чи іншу річ читають тепер усі – вона модна. Умійте читати з інтересом і непоспішаючи… Не піддавайтеся метушні. Метушня примушує людину безрозсудновитрачати найбільш великий і найбільш дорогоцінний капітал, котрим вонаволодіє, – свій час”.
Важливе значенняу підготовці до семінару має консультація викладача, яку можна отримати накафедрі. Графіки надання викладачами консультацій, обсяг відведеного для цьогочасу визначаються навчальним планом. Консультації допомагають студентамрозібратися у найбільш складних для опрацювання темах, отримати додатковірекомендації для успішного засвоєння курсу. Практикуються індивідуальніконсультації (викладач-студент), а також консультації для групи студентів.Останні, як правило, проводяться напередодні заліків, іспитів.
Уважнеопрацювання джерел і літератури, з’ясування складних питань у ході консультаційз викладачем створюють умови для наступного етапу підготовки до семінарськогозаняття – готування виступу. Як засвідчує практика, студенти першого курсудалеко не завжди здатні послідовно і логічно викладати свої думки передаудиторією. Для того, щоб уникнути неприємних несподіванок, виступи слідзаздалегідь готувати. Ідеться насамперед про складання розгорнутого планувиступу – послідовного викладу тез доповіді, з наведенням основних фактів, дат,імен, цитат з творів, інших додаткових матеріалів. Наявність такого планудозволить студенту у відведений короткий час чітко і достатньо повно викластисвої думки, не ухиляючись від головної теми, аргументовано їх обгрунтувати,відповісти на ті чи інші запитання викладача, доповнити виступи іншихстудентів.
Рекомендації щодосамостійної роботи звичайно будуть неповними, якщо не згадати про такі вкрайважливі питання, як організація студентського робочого місця і правильнепланування студентом свого робочого часу. У читальному залі бібліотеки НТУУ„КПІ” створені усі умови для самостійної роботи. Комфортабельні умови праці у гуртожиткахзначною мірою залежать від взаємопорозуміння між самими студентами, зокрема усвідомленнятого, що передумовою повноцінного навчання є наведення порядку в особистомупросторі. Творчі лабораторії багатьох великих науковців, письменників і поетіввражали належним порядком, який вони неабияк цінували. Й.Гете в одному з листівдо Ф.Шіллєра якось писав: „Я прийшов би у відчай, при тій величезній кількостіроботи, котру мені належить виконати, якби не той виключний порядок, в якому язберігаю свої рукописи; цей порядок дозволяє мені у будь який час заглибитися убудь-яку роботу, використовувати різноманітним чином кожний робочий час іпросувати одну справу за іншою”.
Для того, щобдосягти успіху у засвоєнні курсу самостійна робота студентів має бутипослідовною, а головне – регулярною. Епізодична праця за формулами„підготувався до одного семінару – отримав позитивну оцінку – розслабився,припинив заняття” або ж „кілька безсонних ночей праці – успішне складанняіспиту” хоча інколи і дає позірний тактичний успіх, безперечно є програшною зстратегічної точки зору, адже заважає повноцінному здобуттю знань та формуваннюхарактеру майбутнього спеціаліста – ділових якостей, вкрай необхідних дляуспішної кар’єри.
Важливо такожвміти правильно розподілити час на навчання і на відпочинок. „Тримай час! –писав видатний німецький письменник Т.Манн. – Стережи його кожну годину, кожнухвилину! Враховуй кожний день, відраховуючи кожну хвилину. Час – єдине, дескупість є схвальною”.
Хід семінарськихзанять переважно є сталим. На початку викладач звертається до студентів ізвступним словом, в якому окреслює коло питань для обговорення, визначає порядокстудентських виступів, характер ведення дискусій. Традиційні форми веденнясемінарів передбачають: виступ студента з доповіддію з окремого питання(опитування може бути проведене або за бажанням самих студентів, або завикликом викладача), відповіді на запитання, доповнення інших студентів;організація дискусії, „круглого столу” довкола певної теми; публічний захистрефератів; рецензування студентами доповідей, рефератів.
Підготовленийзаздалегідь виступ студента має бути логічним, послідовним та аргументованим.Доповідач повинен вільно володіти опрацьованим матеріалом, уміти дати відповідіна всі додаткові запитання, продемонструвати готовність і здатність відстоюватисвої позиції. Рекомендована тривалість виступу – не більше 10-15 хвилин. Слідзважати на те, що відведений для семінарського заняття час передбачає розглядне одного, а трьох-чотирьох питань. Крім того, невиправдано тривалий виступвтомлює слухачів, притупляє їх увагу. Варто мати на увазі слушну порадувідомого британський бізнесмена й політика лорда Брабазона: „Якщо оратор неможе вкластися у двадцять хвилин, йому краще зійти з тибуни і сісти писатикнижку”.
Під час виступустуденту слід звернути увагу на якість мовлення: виступ має бути чітким,зрозумілим, відповідати нормам сучасної літературної мови. Звичайно, досягти успіхівв ораторській майстерності – справа нелегка, до того ж вимагає чималих зусиль.Проте прагнути до цього майбутнім молодим спеціалістам обов’язково треба.Видатний культуролог Д.Лихачов, зокрема, давав таку пораду молоді: „Вчитисягарної, спокійної, інтелігентної вимови треба довго і уважно – прислухаючись,запам’ятовуючи, підмічаючи, читаючи і вивчаючи. Хоча це і важко – це потрібно,потрібно. Наша вимова – важливіша частина не тільки нашої поведінки, але інашої особистості, наших душі, розуму, нашої здатності не піддаватися впливамсередовища, якщо воно „затягує””.
Як правило,виступ кожного студента під час семінарського заняття оцінюється викладачем,який ставить додаткові запитання, робить уточнення, акцентуючи увагу присутніхна перевагах і недоліках у висвітленні теми. З питаннями до доповідача можутьзвертатися й самі студенти. Вітаються також зроблені студентами суттєвідоповнення до виступу. У ході обговорення того чи іншого питання важливодосягти творчої атмосфери. Останнє можливе лише за умови якісної підготовкистудентів до семінарів, а також активної участі в них усіх студентів.
Окремою формоюроботи у ході семінарського завдання є також рецензування студентами виступудоповідача. Рецензія (з лат. recensio – розгляд) – критичний розбір і оцінка доповідей, рефератіввикористовується у навчальному процесі як один із додаткових засобівактивізації пізнавальної діяльності студентів. Рецензування передбачає розбіряк позитивних сторін доповіді, так і її недоліків. З’ясування позитивного доробкудоповідача, тобто зосередження уваги на послідовності викладу матеріалу, логіцідискутованих проблем, підібраному матеріалі, аргументованих висновках і т.ін. –є загальноприйнятою, обов’язковою етичною нормою, оскільки демонструє повагурецензента до проведеної доповідачем інтелектуальної праці. Висловлюванірецензентами критичні зауваження мають бути цілком конкретними, а не набуватихарактеру загальних, поверхових тверджень. Це стосується, наприклад,виправлення неточностей, припущених доповідачем, у визначенні тих чи іншихпонять, імен, дат. Не слід також обмежуватися загальною вказівкою на те, щодоповідач у процесі підготовки не використав усі необхідні джерела ілітературу, натомість варто конкретно вказати, яку саме літературу дляпоглибленого опрацювання питання необхідно було б опрацювати. Рецензентуналежить оцінювати і якість мовлення доповідача, при цьому слід твердодотримуватися норм етики: ні в якому разі не вдаватися до особистих образ чиприниження людської гідності, зосереджуючи увагу лише на доброзичливій, діловійкритиці.
Наприкінцісемінарського заняття викладач підбиває підсумки обговорення питань, оцінюєвиступ кожного студента, вказуючи при цьому на досягнення і недоліки, припотребі роз’яснює студентам найбільш складні для засвоєння проблеми та визначаєзавдання роботи студентів з підготовки до наступного семінару.
Отримані насемінарських заняттях оцінки за виступи, а також відмічені викладачем „знакиактивності” студентів (суттєві доповнення до виступів доповідачів) враховуютьсяпри рейтингово-модульній системі оцінці знань. Студенти, які продемонструвалинизький рівень знань, або які з тих чи інших причин були відсутні насемінарському занятті, обов’язково мають перездати пропущені теми – або шляхомпідготовки реферату, або в усній формі викладачеві, у спеціально визначений дляцього позааудиторний час. Студенти, які мають пропуски семінарських занять, іне перездали пропущені теми, до складання іспитів (заліків) не допускаються.
Насамкінецьвідзначимо, що успіх у засвоєнні дисципліни «Історія України(соціально-політичні аспекти)» гарантує лише глибоке опанування програми курсуу повному обсязі. Тож, регулярне відвідування лекцій, правильне веденняконспектів, належна підготовка до семінарських занять, зокрема опрацювання усіхбез виключення винесених на обговорення питань, успішний захист реферату, – єобов’язковими умовами. Слід пам’ятати настанову видатного американця Т.Едісона– автора близько 1000 винаходів у різних сферах електротехніки, зокрема іпершої у світі електорстанції загального користування, про те, що успіх завждизалежать на 10% від таланту, і на 90% – від праці.
ІІ. КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНИЙПЛАН ДИСЦИПЛІНИ
«Історія України(соціально-політичні аспекти)»Теми лекцій, семінарів, інших видів занять Кількість годин, відведених на проведення лекцій (Л), семінарів (С), самостійної роботи студентів (СРС) Л С СРС
Вступ: Історія та історіографія в еволюції, їх місце і роль в гуманізації діяльності людини. Історіософські концепції щодо формування та розвитку українського етносу. 1 1
3.21.01. Модуль І. Етнополітичний контекст української історії. (5) 2 (11)
Лекції:
3.21.01.01. Формування та розвиток історико-етнографічних регіонів України.
3.21.01.02. Історичні аспекти, найбільш характерні риси спілкування між собою, в рамках держави чисельних етносів.
3.21.01.03. Історичні процеси міграційних та еміграційних явищ серед українців.
3.21.01.04. Етнополітичні аспекти української історії новітнього періоду.
1
2
2
2
5
2
2
3.21.02. Модуль ІІ: Історичний поступ української держави. (10) 4 (12)
Лекції:
3.21.02.01. Основні закономірності, суть і наслідки початкових етапів українського державотворення. Слов’янська держава – Київська Русь. Козацько-гетьманська держава.
3.21.02.02. Історичні особливості пошуку оптимальних моделей будівництва незалежної України. Еволюція українського державотворення в 1917-1920 рр.
3.21.02.03. Державотворчі процеси в Україні в радянський період, їх історичне місце.
3.21.02.04. Еволюція, закономірність, ефективність розвитку державності України в умовах її суверенітету (кінець ХХ – початок ХХІ ст.).
3.21.02.05.Україна і світ: геополітичні фактори, зовнішньополітичні орієнтації в історичній ретроспективі.
2
2
2
2
2
2
2
2
3
3
3.21.03. Модуль ІІІ: Зародження історично української соціальної системи, наявність в ній ознак міжнародного впливу, поєднання історичного і сучасного. (6) 4 (9)
Лекції:
3.21.03.01. Соціальні структури і соціальні відносини в українському суспільстві в історичному контексті, їх роль в створенні оригінальної форми державності.
3.21.03.02. Історія формування та діяльності громадських, культурологічних та політичних організацій в українському суспільстві.
3.21.03.03. Об’єктивні умови і суб’єктивні фактори в процесах гуманітарного, політичного життя народу в радянських період.
3.21.03.04. Україна на шляху суверенного розвитку: суспільно-політичні трансформації.
2
2
2
2
4
2
3
3.21.04. Модуль ІУ: Історія формування та визначальні тенденції в розвитку освіти, науки, техніки як фундамантальних основ життя українського народу. (6) 2 (9)
Лекції:
3.21.04.01. Історичні аспекти виникнення і функціонування освітніх систем в Україні. Становлення систем вищої освіти в Україні.
3.21.04.02. Наука, техніка України як невід’ємна частина світової науково-технічної революції.
3.21.04.03. Пріоритетні напрямки освітньої, наукової і промислової політики України після проголошення її незалежності.
Висновки. Узагальнення по курсу.
2
2
1
1
3
3
2
1
Практичні заняття (семінари):
1. Основні етнополітичні аспекти в історії українського народу.
2. Основні закономірності, суть і наслідки початкових етапів державотворення в Україні
3. Проблеми відродження української держави у ХХ – на початку ХХІ ст.
4. Історичні процеси формування соціально-політичної системи українського суспільства.
5. Історія формування та діяльності громадських, культурологічних та політичних організацій в українському суспільстві.
6. Особливості та визначальні тенденції розвитку освіти, науки, техніки у певні історичні періоди в житті українського народу.
2
2
2
2
2
ІІІ. ПЛАНИСЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЇХ ПІДГОТОВКИ
Семінар № 1. ОСНОВНІЕТНОПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (2 години)
План
1. Історіографічні концепції проблеми етногенезу українського народу.
2. Етнополітика та її особливості у житті українського народуна різних етапах його історичного розвитку.
3. Етнополітичний фактор в умовах розбудови сучасноїукраїнської держави.
4. Історичні причини міграційних процесів в Україні.
Методичні поради
1. Відповідь наперше питання „Історіографічні концепції проблеми етногенезу українськогонароду” слідрозпочинати із визначення ролі і місця історичної науки у накопичуванні знаньсуспільства про своє минуле та залежності науки від наявності певного обсягуджерел та конкретних політико-ідеологічних умов. З’ясуйте визначення поняття„етногенез”, після чого подайте докладну характеристику відомих Вам науковихконцепцій походження українського народу: „російсько-центричної”, „автономістської”,„давньоруської народності як спільної колиски трьох народів – росіян,українців, білорусів”. Висвітліть основні етапи етногенезу українського народу.Чи можна вважати українців автохтонним населенням України? Коли з’явиласяукраїнська мова? Що вам відомо про походження назв „Русь”, „Україна”?
2. Відповідь надруге питання „Етнополітика та її особливості в житті українського народу нарізних етапах його історичного розвитку” слід розпочати з визначення поняття„етнополітика” та з’ясування її тісного взаємозв’язку з історією. Враховуючи надосить широкі хронологічні межі питання, намагайтеся вивести його обговоренняна проблемний рівень, послідовно розкриваючи головні тенденції етнополітичноговиміру української історії з давніх часів до проголошення у серпні 1991 р.державної незалежності України. Розкажіть, що саме вам відомо про етнічнийсклад української держави у той чи інший період її історії? Які саме моменти визначали сутність державної етнополітики дляУкраїни, що тривалий час не мала власної державності, а перебувала у складіінших держав? Якимибули головні моменти міжетнічних взаємин мешканців, які проживали на тереніУкраїни на різних етапах її історії? Зосередьте увагу на таких конкретнихпитаннях, як етнічнепоходження Київської Русі, особливості етнополітики Великого князівстваЛитовського і Польського королівства, козацько-гетьманської держави, рольетнополітичного фактору в умовах інкорпорації українських етнічних земель доскладу Російської та Австро-Угорської імперій, особливості державної етнополітикичасів УНР Центральної Ради і Директорії, перебування України у складі СРСР. Прицьому не вдавайтеся до надмірної деталізації, переліку другорядних фактів,подій, імен, натомість з’ясувуйте лише головні закономірностей етнополітичноїісторії України.
3. Розглядаючипитання „Етнополітичний фактор в умовах розбудови сучасної українськоїдержави”, охарактеризуйте головні напрямки формування державної етнополітики, назвітьосновні тези законодавчих актів, що визначають сутність цієї політики (КонституціяУкраїни; Декларація прав національностей України; Закони України “Прогромадянство України”, “Про національні меншини України”, “Про об’єднаннягромадян”, “Про освіту”, “Про мови в Україні”, “Про свободу совісті і релігійніорганізації” та ін.). Наведіть дані про національний склад населення відповіднодо Всеукраїнського перепису населення України 2001 р. Спробуйте відповісти назапитання: чому для сучасної України пріоритетним завданням є формуванняполітичної нації? Яким,на вашу думку, має бути сучасне наповнення понять „українська національнаідея”, „національна ідеологія України”? Чим, на вашу думку, була зумовленаактуалізація у ході виборів Президента України в листопаді 2004 р. „проблемиподілу України на дві частини – захід і схід”? Висвітліть основні тенденції міжетнічнихвзаємин в новітній Україні. Чи можна вважати їх безпроблемними? Якими маютьбути шляхи гармонізації системи міжетнічних взаємин в Україні?
4. Привисвітленні четвертого питання „Історичні причини міграційних процесів в Україні”дайте насамперед визначення понять “міграція”, “еміграція”, “імміграція”,назвіть чинники, що зазвичай визначають динаміку змін кількості населення україні. Визначте головнізакономірності міграційних процесів на різних етапах історичного розвитку України.Охарактеризуйте хронологічні межі хвиль міграційних потоків: східного(переселення українців до внутрішніх губерній Російської імперії, згодом – доінших республік колишнього СРСР), а також західного (до Канади, США, іншихдержав). Зверніть увагу на чинники (аграрне перенаселення, іншісоціально-економічні причини, політичні фактори), які превалювали веміграційних потоках з України. Чому, на вашу думку, в останню чверть XIX ст. ідо початку Першої світової війни західний напрям еміграції переважно визначавсясоціально-економічними чинниками, а у період між двома світовими війнами тапісля завершення Другої світової війни – політичними. Проаналізуйтесоціально-економічні і політичні причини трьох хвиль міграцій у східномунапрямі (кінець XIX ст.; початок ХХ ст.; 50 – 60-ті роки ХХ ст.). Розкажіть про насильницькудепортацію сталінським режимом українського та інших народів з територіїУкраїни і Криму. Охарактеризуйте тенденції змін складу населення в УРСР упіслявоєнний період, зокрема внаслідок масового виїзду у Казахстан на освоєння цилінних земель тощо. Подайтеголовніші відомості про динаміку чисельності та розміщення українців у світі.
Питання длядискусії
1. Яке співвідношення міжнауковою та політичною складовими у веденні дискусії про етнічне обличчяКиївської Русі? У чому полягає політичний сенс „боротьби за Київську спадщину”?
2. У чомуполягають історичні уроки міжетнічних конфліктів, що мали місце в Україні уминулому, які небезпеки загрожують сучасній Українській державі у разіневрахування цих уроків?
3. Якими, на вашу думку,мають бути складові державної етнополітики сучасної України?
Теми рефератів,доповідей, повідомлень
1. Походження і поширення назви“Україна”.
2. Формування та розвитокісторико-етнографічних регіонів України.
3. Розселення українців усвіті. Роль діаспори увідродженні державності України.
4. Національна програма“Закордонне українство”.
Джерела
1. Грушевський М.С. Звичайна схема “руської історії” йсправа раціонального укладу історії Східного Слов’янства // Статьи пославяноведению. Вип. 1. – Спб., 1904. – С.298-304.
2. Декларація правнаціональностей України // Закони України. – Т.2. – К., 1996. – С.231-232.
3. Декларація проправа осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовнихменшин // Права людини в Україні. – К., 1998. – Вип.21. – С.79-82.
4. Національнівідносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів. – К.: Науковадумка, 1994. – 558 с.
5. Національніпроцеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2-хч. / Упоряд.: І.О.Кресіна, В.Ф.Панібудьласка; За ред. В.Ф.Панібудьласки. – К.:Вища школа, 1997. Ч 1. – с.; Ч.2. – 704 с.
6. Національнийсклад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнськогоперепису населення. – 2001 р. – К., 2003. – 411 с.
7. Этнос иполитика: Хрестоматия / Автор составитель А.А.Празаускас. – М.: Изда-во УРАО,2000. – 395 с.
Енциклопедичні, довідкові видання
1. Етнічний довідник. Поняття та терміни. У трьох частинах. – К., 1997. – 587с.
2. Короткийсловник – довідник для студентів гуманітарних факультетів з курсу “Етнологія України”. Укладачі Бортник Л. А., БердутаМ. З. Харків, 2002. – 67 с.
3. Малаенциклопедія етнодержавства / Ред. Ю.І.Римаренко. – К.: Довіра – Генеза, 1996.– 658 с.
Навчальніпосібники, навчально-методична література
1. Бойко О.Історія України. – К., 2002. – С.58-80.
2. Грицак Я. Нарисісторії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. Вид. 2-е. –К.: Генеза, 2000. – 356 с.
3. Зубалій О.Д.,Ланових Б.Д., Траф’як М.В., Жук Г.М. Історія української діаспори: Навчальнийпосібник для студентів вузів. – К.: НМК ВО, 1998. – 148 с.
4. ЕтнографіяУкраїни: Навчальний посібник / За редакцією С.А.Макарчука. – Львів: Світ, 1994.– 520 с.
5. ІсторіяУкраїни. За ред. проф. Б.П.Ковальського. – К.: Вища школа, 1998. – С.3-87.
6. Історіяукраїнської еміграції. Матеріали по спецкурсу. Укл.О.Д.Зубалій, Д.Л.Ланових таін. – К.: НИКВО, 1992. – 96 с.
7. Основиетнодержавства: підручник / За ред. Ю.І.Римаренка. – К.: Либідь, 1994. – 655 с.
8. Яковенко Н. Нарисісторії України з найдавніших часів до кінця ХУІІІ століття. – К.: Видавництво„Генеза”, 1997. – 311 с.
Література
1.Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / За ред. чл.-кор. НАНУкраїни В.Наулка. – К. Головна спеціалізована редакція літератури моваминаціональних меншин, 2001. – 424 с.
2. Етнополітичні засади державотворенняв Україні; Українці, корінні народи і національні меншини: проблемигармонізації; Етноконфесійні реалії; Діспора та міграції: нові реалії, новіпроблеми; Етнополітична культура в Україні // Курас І.Ф. Етнополітологія. Першікроки становлення. – К.: Генеза, 2004. – С.143-189, 297-586.
3. Етнополітичнийрозвиток України: досвід, проблеми, перспективи / Кер. авт. кол. Ю.Шаповал. –К.: ІПіЕНД, 1997. – 211 с.
4. ЄвтухВ.Б.Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. – К.:Фенікс, 1997. – 235 с.
5. Загробська А.Ф.Організовані переселення в системі міграцій населення УРСР. – К.: Науковадумка, 1974. – 112 с.
6. Куць О.М., КуцьЮ.О. Етнополітичні аспекти розбудови Української держави. – Х.: Вижання журналу„Березіль”, 1999. – 274 с.
7. Макарчик С.А., Турій О.Ю. Український етнос.Історичний розвиток. – Львів, 1990. – 167 c.
8. Півторак Г.Українці. Звідки ми і наша мова. – К., 1993. – 85 с.
9. Нагорна Л.Національна ідентичність в Україні. – К.: ІПіЕНД, 2002. – 272 с.
10. Національніменшини України у ХХ столітті. – К.: Інститут політичних і етнонаціональнихдосліджень НАН України, 2000. – 356 с.
11. Онищенко І.Г.Етно- та націогенез в Україні. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 240 с.
12. Полтава Л. Доісторії зросійщення України від 1720-го року // Російщення України:науково-популярний збірник. – К., 1992. – С.7-56.
13. Ребкало В.А.,Обушний М.І., Майборода О.М. Етнонаціональні процеси в сучасній Україні: досвід,проблеми, перспективи. – К.: УАДУ, 1996. – 116 с.
14. Рябошапко Л. Правове становище національних меншин в Україні (1917-2000).– Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – 484 с.
15. Толочко П.Київська Русь – К., 1996. – 249 с.
16. Українськанародність: Нариси соціально-політичної і етнополітичної історії. – К.: Науковадумка, 1990. – 350 с.
17. Українськаполітична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С.Крисаченка. – К.:НІСД, 2003. – 632 с.
Семінар № 2. ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ,СУТЬ І НАСЛІДКИ ПОЧАТКОВИХ ЕТАПІВ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ (2 години)
План
1. Давні держави натерені України (УІІ ст. до н.е. – УІІІ ст. н.е.)
2. Київська Русь,Галицько-Волинська держава (ІХ – перша половина ХІУ ст.) та їх місце вісторичній долі українського народу.
3. Державно-політичнийустрій на українських землях у литовсько-польську добу (друга половина ХІУ –середина ХУІІ ст.).
4. Козацька держава(середина ХУІ – друга половина ХУІІІ ст.).
5. Державно-політичний устрій наукраїнських землях у складі Російської та Австро-Угорської імперій (ХІХ –початок ХХ ст.).
Методичні поради
1. У відповіді на перше питання „Давні держави на тереніУкраїни (УІІ ст. до н.е. – УІІІ ст. н.е.)” слід подати хронологічні межі,визначити тип державного ладу, специфіку внутрішньої та зовнішньої політикискіфської держави, а також грецьких міст-колоній у Північному Причорномор’ї.Зверніть увагу на відомі вамгіпотези щодо витоків, прабатьківщини скіфського етносу. Охарактеризуйтематеріальне і духовне життя скіфів, грунтуючись на даних археологічних знахідокв Україні? У чому полягали специфічні особливості політичного устрою державнихутворень, організованих вихідцями з античної Греції? Яку роль у політичному таекономічному житті цих держав відігравала торівля з оточуючим населенням? Чому,на вашу думку, сучасні дослідники вважають, що аванпости античної цивілізаціїзапочаткували на праукраїнських землях напрям цивілізаційних орієнтацій, якийчерез кілька століть підштовхнув молоду варварську Русь до візантійської культурноїорбіти?
2. Відповідь на друге питання „Київська Русь, Галицько-Волинська держава (ІХ – перша половина ХІУ ст.) та їх місце в історичній долі українського народу” варто розпочати з характеристики етапів політичного розвитку Київської Русі: постання (кінець ІХ – остання третина Х ст.), піднесення і розквіт (кінець Х – середина ХІ ст.), політична розробленість (кінець ХІ – середина ХІІ ст.). Розкрийте механізм політичної влади у Давньоруській державі. Чому, на вашу думку, Київську Русь на першому етапі її існування можна віднести за політичним устроєм до держави військової демократії? Якими повноваженнями було наділене Віче? Чи мали право збори міського населення вирішувати питання оголошення війни і заключення миру, обирати чи навпаки усувати від влади представників адміністративного, судового та військового управління тощо. Розкажіть про адміністративну реформу Володимира Великого, реформу правової системи Ярослава Мудрого. Висвітліть міжнародні зв’язки Київської Русі, зверніть увагу на роль династичних шлюбів у зміцненні міжнародного авторитету Давньоруської держави. Як позначилася децентралізація управління на міцності Давньоруської держави? Чому наступником держави Київська Русь можна вважати Галицько-Волинську державу?
3. Розглядаючи питання ”Державно-політичний устрій наукраїнських землях у литовсько-польську добу (друга половина ХІУ – серединаХУІІ ст.)” слід звернути увагу на історіювключення українських земель до складу Великого князівства Литовського.Охарактеризуйте соціально-економічний і культурний розвиток України у цейперіод. Розкрийте причини об’єднання Великого князівства Литовського з Польщею.Зверніть увагу на посилення соціального, національного та релігійного гнобленняукраїнського народу у складі Речі Посполитої. Визначте роль і значення Брестської унії 1596року у житті українського народу.
4. Висвітлення четвертого питання „Козацька держава (серединаХУІ – друга половина ХУІІІ ст.)” слід розпочати з пояснення причин тахарактеристики феномену українського козацтва. Які саме обставини спіткалиукраїнських селян покинути власні домівки та осісти у „Дикому полі”? Визначтехарактер, цілі боротьби, основні рушійні сили, особливості етапів українськоїнаціональної революції. Розкрийте причини національно-визвольної війни.Висвітліть етапи становлення козацької держави, розкрийте особливості їїполітичної, військової організації. Визначте історичну роль постатіБ.Хмельницького у процесі українського державотворення. Охарактеризуйте напрямизовнішньополітичної діяльності Б.Хмельницького та його наступників.Прокоментуйте „Березневі статті” Б.Хмельницького, які визначили політичний іправовий статус України у складі російської держави, наведіть оцінки цьогодокументу сучасними істориками.
5. Відповідь на п’яте питання „Державно-політичний устрійна українських землях у складі Російської та Австро-Угорської імперій (ХІХ – початок ХХ ст.)” слід розпочати з висвітлення процесуінкорпорації українських земель Російською імперією. Зверніть увагу на труднощівнутрішньополітичного життя україни за доби Руїни, чому цей період в сучаснійісторіграфії подекуди характеризується як період громадянської війни?Висвітліть специфіку політичного устрою Гетьманщини. Розкажіть, які самеукраїнські землі після поділів Речі Посполитої опинилися у складі Австро-Угорськоїта Російської імперій. Якими були відмінності політичного устрою цих держав, яксаме це впливало на особливості політичного життя України?
Питання для дискусії
1. Наведіть аргументи на користь або проти гіпотези прозначну роль антів і склавинів у процесі становлення українського етносу.
2. Які фактори (військові, суспільно-політичні, економічні)зумовили крах Княжої держави?
3. Роль Богдана Хмельницького в історії українського державотворення.
Теми рефератів, доповідей, повідомлень
1. Запровадження Християнствана Русі.
2. „Руська правда” Ярослава Мудрого.
3. Запорізька Січ – християнська демократична республіка.
Джерела
Герадотз Гелікарнасу. Скіфія. // Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-хт. / За ред. В.Д.Гончарнека. – Т.1. – К.: Ін Юре, 2000. – С.5-8.
Діловадокументація Гетьманщини ХУІІІ ст. – К., 1993. – 286 с.
Повістьминулих літ // Хрестоматія з історії держави і права України: У 2-х т. / Заред. В.Д.Гончарнека. – Т.1. – К.: Ін Юре, 2000. – С.19-20.
Енциклопедичні,довідкові видання
Історико-політичніуроки української державності: Енциклопедичний словник / НАН України; Інститутдержави і права ім. В.М.Корецького; Донецький інститут внутрішніх справ / Ю.І. Римаренко (відповідальнийредактор). – К., 1998. – 544с
Навчальніпосібники, навчально-методична література
БелановичН.Культура Киевской Руси (конспект лекций). – Харьков: ХПИ, 1993. – С.3-48.
БойкоО. Історія України. – К., 2002. – 365 с.
ВівчарикМ.М. Україна: від етносу до нації: Навчальний посібник для студентів вищихнавчальних закладів. — К., 2004. — 240 с.
ГрицакЯ. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. Вид.2-е. – К.: Генеза, 2000. – 356 с.
ДігтярП.А. Історія держави і права України. – К., 1997. – 76 с.
ІсторіяУкраїни. За ред. проф. Б.П.Ковальського. – К.: Вища школа, 1998. – С.270-309.
ТараненкоМ.Г., Шевчук В.П. Історія української державності. Курс лекцій. – К., 1990. –608 с.
ШамрайМ.Г. Етапи державності України: Посібник / Черкаський державний університет ім.Богдана Хмельницького. – Черкаси, 2003. — 176 с.
Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історіяукраїнської державності: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вузів. – К.:Либідь, 1999. — 480 с.
ЯковенкоН. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХУІІІ століття. – К.:Видавництво „Генеза”, 1997. – 311 с.
Література
БаранВ.Д., Козак Д.Н., Терпиловський Г.В. Походження слов’ян. – К., 1991. – 172 с.
БрайчевськийМ.Ю. Походження Русі. – К., 1968. – 105 с.
ВовкТ., Отрощенко Д. До питання про так зване золотоординське іго в Україні //Сучасність. – 1997. – № 5.
ГрушевськийМ.С. Ілюстрована історія України. – Львів, 1913 (Репринт. – К., 1990). –С.9-22, 29-31, 139-164, 170-215, 220-296.
ГрушевськийМ.С. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991. – 63 с.
ГуржійО. Українська козацька держава в другій половині ХУІІ-ХУІІІ ст.: кордони,населення, право. – К., 1996. – 284 с.
ЗалізнякЛ.Нариси стародавньої історії України. – К., 1994. – 87 с.
ІсторіяУкраїни. За ред. В.А.Смолія. – К.: Альтернатива, 1997. – С.184-243, 360-404.
КадєєвВ.І. Про державний лад Херсонеса в перших століттях н.е. // українськийісторичний журнал. – 1971. – № 9.
КиричукВ.В. Історія державного управління в Україні. – К., 2000. – 135 с.
КогутЗ. Російський централізм і українська автономія: ліквідація гетьманщини1760-1830. – К., 1996. – 137 с.
КондратюкВ.О., Буравченкова С.Б. Українська революція: здобутки та втрати вдержавотворчих змаганнях. – К., 1998. – 207 с.
КотлярМ.Ф. Історія давньоруської державності: Наукове видання. — К.: КСУ, 2002. —234 с.
Коцур А.П. Ідея державності вісторичній думці та суспільно-політичному житті України кінця ХVШ- початку ХХ ст. — Чернівці: Золотілитаври, 2000. — 423 с.
Крип’якевичІ.П. Галицько-Волинське князівство. – К., 1983.
МоликЯ., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. – Львів, 1995. –С.10-72.
Полонська-ВасиленкоН. Історія України: в 2-х т. – К., 1992. – Т.1. – С.3-192, 214-232, 305-422,469-523.
Прийняттяхристиянства і його вплив на розвиток освіти і культури // Півторак Г.Українці: звідки ми і наша мова. – К., 1993. – С.153-158.
РусинаО.В. Україна під татарами і Литвою. – К., 1998.
СтепанковВ.С. Проблеми становлення монархічної форми правління Богдана Хмельницького(1648-1657 рр.) // Український історичний журнал. – 1993. – № 4, 5, 6.
ТерлюкІ.Я. Литовські Статути та їх застосування в Україні. – Львів, 1999.
ТолочкоП. Київська Русь – К., 1996. – 249 с.
український етногенездержавоутворення
Семінар № 3. ПРОБЛЕМИВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У ХХ-ХХІ ст. (2 години)
План
1. Українське державотворення у період революції та громадянської війни1917-1920 рр.
2. Особливості української радянської державності.
3.Особливості процесу державотворення в Україні з 1991 р.
Методичні поради
1. Відповідаючи на перше питання „Українськедержавотворення у період революції та громадянської війни 1917-1920 рр.”, сліднавести перелік головних військово-політичних подій періоду, подати загальнухарактеристику політичного устрою, визначити особливості внутрішньої тазовнішньої політики Української народної республіки доби Центральної Ради,Директорії, Української держави П.Скоропадського, Західно-Української народноїреспубліки. Охарактеризуйте зміст Універсалів Центральної Ради. Подайтехарактеристику визначних постатей українського державотворчого процесу –М.Грушевського і В.Винниченка, С.Петлюри і П.Скоропадського, Є.Петрушевича таін. Зверніть увагу на розмах, місце і роль повстанського руху в Україні. Чим,на вашу думку, можна пояснити той факт, що у період громадянської війни значнімаси українського суспільства не піднялись до усвідомлення цінності постаннянаціональної держави?
2. Відповідь на друге питання „Особливості українськоїрадянської державності” слід почати з характеристики сутності політичногорежиму, Дайте визначення поняттю „диктатура пролетаріату”. Чи колись існувала,на Вашу думку, саме така форма правління в СРСР? Яке місце відводила правлячаКомуністична партія радам, профспілкам? Дайте визначення тезі „Комуністичнапартія – ядро політичної системи радянського суспільства”. Розкрийте змістполітики коренізації, яка проводилася в СРСР у 1920-ті рр., визначте її основніздобутки і прорахунки. Розкажіть про втрати України під час Великого терорукінця 1930-х рр., Великої вітчизняної війни1941-1945 рр. Зверніть увагу на постання дисидентського руху в Україні. Чому,на вашу думку, українська радянськадержавність припинила своє існування?
3. Відповідь на питання „Особливості процесу державотворення в Україні з 1991 р.” слідрозпочати з висвітлення подій, пов’язаних зі спробою державного перевороту вМоскві та проголошенням державної незалежності України у серпні 1991 року.Подайте характеристику політичного, соціально-економічного розвитку України унаступне п’ятнадцятиліття. Які фактори, на вашу думку, зумовили численні труднощі соціально-економічногожиття? Дайте визначення поняття„перехідна економіка”. Як відбувався процес становлення багатопартійності?Зверніть увагу на формування правової бази України. Розкажіть про особливостіконституційного процесу в Україні, значення прийняття Конституції України 28червня 1996 року для утвердження української державності. Проаналізуйтерезультати виборів до Верховної Ради України (1994, 1998, 2002, 2006) та виборівПрезидента України (1994, 1999, 2004). Охарактеризуйте тенденціїзовнішньополітичної стратегії сучасної України.
Питання для дискусії
1. Чому, на вашу думку, зазналапоразки українська революція 1917-1920 рр.
2. Якими були здобутки і прорахунки української радянськоїдержави?
3. Якими, на вашудумку, були політичні та соціально-економічні передумови „Померанчевоїреволюції”?
4. Якими є роль і місце України у сучасному світі?
Теми рефератів, доповідей, повідомлень
1. УніверсалиЦентральної Ради.
2. М.С.Грушевський – науковець іполітичний діяч.
3. Політична система сучасної України.
4. Європейський вибір України.
Джерела
Архиврусской революции. В 2-х т. – М., 1991.
ВинниченкоВ. Відродження нації. – Київ-Відень, 1990. – Ч.1-3.
ГетьманПавло Скоропадський. Спомини. – К., 1992. – 688 с.
Конституційніакти України 1917-1920. Невідомі конституції України. – К., 1992. – 566 с.
КонституціяУкраїни. – К., 1996.
Революцияна Украине: по мемуарам белых. – К., 1990. – 322 с.
УкраїнськаЦентральна Рада. Збірник документів і матеріалів у 2-х томах. – К,, 2005.
Хрестоматіяз історії України. – К., 1993.
Енциклопедичні, довідкові видання
Історико-політичні уроки українськоїдержавності: Енциклопедичний словник / НАН України; Інститут держави і праваім. В.М.Корецького;Донецький інститут внутрішніх справ / Ю.І. Римаренко (відповідальний редактор). – К., 1998. – 544с.
Малаенциклопедія етнодержавства / Ред. Ю.І.Римаренко. – К.: Довіра – Генеза, 1996.– 658 с.
Навчальніпосібники, навчально-методична література
БойкоО. Історія України. – К., 2002. – 365 с.
ГрицакЯ. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. Вид.2-е. – К.: Генеза, 2000. – 356 с.
ДігтярП.А. Історія держави і права України. – К., 1997. – 76 с.
ІсторіяУкраїни. За ред. проф. Б.П.Ковальського. – К.: Вища школа, 1998. – С.270-309.
Новітняісторія України (1900-2000). Підручник / За ред. А.Г.Слюсаренко. – К., 2002. –С.174-260.
Рум’янцевВ.О. Центральна рада: Боротьба за відновлення української державності:Навчальний посібник. –Х., 1995. – 40 с.
ТарасенкоМ.Г., Шевчук В.П. Історія української державності. Курс лекцій. – К., 1990. –608 с.
Шамрай М.Г. Етапи державностіУкраїни: Посібник / Черкаський державний університет ім. Богдана Хмельницького.– Черкаси, 2003. – 176 с.
Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історіяукраїнської державності: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вузів. – К.:Либідь, 1999. – 480 с.
Література
АлексєєвЮ.М., Кульчицький С.В., Слюсаренко А.Г. Україна на зламі історичних епох:державотворчий процес 1985-1999 рр. – К., 2000. – 815 с.
БевзТ. А., Ведєнєєв Д. В., Гошуляк І. Л., Коріненко П. С., Солдатенко В. Ф.Українська революція і державність (1917- 1920 рр.). – К.: Парламентське видавництво, 1998. – 247с.
БіласІ.Г. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953 рр.: У 2-х т. – К., 1994.– 674 с.
Бодрухин В. М., Довжук І.В.,Литвиненко В.Ф., Шаповалова С. І., Ладига О. І. Нариси з історії українськоїдержавності (XX століття) /Східноукраїнський національний університет. – Луганськ: СНУ, 2001. –140 с.
Болотських М., Бердник О, Гончар О.,Євтухов В., Кравчук Л… Україна. 1918. Гетьманат / Василь Костицький (головнийредактор) М.Л. Новицький (упорядник). – К.: Поліграфкнига; Український літопис, 2003. — 167с.
ВеликочийВ.С. Джерела до вивчення державного будівництва в ЗУНР: (До 85-літтяЗахідно-Української Народної Республіки) / Прикарпатський університет ім.Василя Стефаника. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – 278с.
ВерстюкВ.Ф. Українська революція: доба Центральної Ради // Український історичнийжурнал. – 1995. – № 2, 5, 6.
ВинниченкоВ. Відродження нації. – К., 1990. – Т.1. – 348 с.; Т.2. – 308 с.; Т.3. – 504 с.
ГунчакТ. Україна, перша половина ХХ ст.: Нариси політичної історії. – К., 1993. – 105с.
Полонська-ВасиленкоН. Історія України. – К.: Либідь, 1992. – Т.2. – С.451-546.
КиричукВ.В. Історія державного управління в Україні. – К., 2000. – 135 с.
КопиленкоО.А., Копиленко М.Л. Держава і право україни 1917-1920 рр. Центральна рада.Гетьманство. Директорія. – К., 1997. – 360 с.
КульчицькийС.Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). – К., 1996. – 154 с.
Кульчицький С.В. Історичне місцеукраїнської радянської державності / НАН України; Інститут історії України. – К., 2002. – 64с.
КременьВ., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу (критика історичногодосвіду). – К., 1996. – 398 с.
ЛитвинМ.Р., Науменко К.Є. Історія ЗУНР. – Львів, 1995. – 227 с.
ЛитвинМ.Р., Слюсаренко А.Г. На політичній арені України (90-ті рр.). Роздумиісториків // Український історичний журнал. – 1994. – № 1-3.
ЛитвинВ.М. Україна на межі тисячоліть (1991-2000 рр.) – К., 2000. – С.259-269.
НагаєвськийІ. Історія української держави ХХ ст. – К.: Український письменник, 1993. – 413с.
ПавленкоЮ., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. – К., 1995. – 98 с.
Політичнаісторія України / за ред. В.І.Танцюри. – К., 2001. – С.33-34, 49-55, 56-59.
Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А.,Лешкович Н. О. Становлення державності в Україні (1917-1922рр.) / Д.С. Карпин(ред.). – Коломия:Видавничо-поліграфічне товариство „Вік”, 2000. – 271с.
Українськареволюція і державність (1917-1920 рр.). – К., 1998. – 444 с.
Українськадержавність у ХХ ст. Історико-політичний аналіз / О.Дергачев (керівник авт.кол.). – К., 1996. – С.277-280.
Семінар № 4. ІСТОРИЧНІ ПРОЦЕСИФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА (2 години)
План
1.Соціальна структура, соціальні відносини у Київській Русі, Галицько-Волинськійдержаві.
2.Польсько-Литовські унії та їх наслідки для соціального розвитку України.
3.Соціальна база українського козацтва.
4. Змінисоціальної структури та соціальних відносин на українських землях у складіРосійської та Австро-Угорської імперій.
Методичні поради
1. Відповідь на перше питання „Соціальна структура, соціальнівідносини у Київській Русі, Галицько-Волинській державі” слід розпочати звизначення змісту самого поняття „соціальна структура суспільства” та основнихетапів становлення, розвитку, занепаду вищезазначених державних утворень. Даліслід перейти до докладної характеристики соціальної структури Давньоруськоїдержави: перелічте основні соціальні групи населення, визначте характерстосунків між ними. Які зміни у соціальній структурі держави зумовилозапровадження християнства? Якими самезаконами регулювалися суспільні відносини у Давньоруській державі? Звернітьувагу на поглиблення соціального розшарування суспільства, визначте причинисоціальних катаклізмів, що мали місце у цей період ( бунти міських “низів”проти “верхів” 1113, 1146-1147, 1168-1169 рр.
2. При висвітленні другого питання „Польсько-Литовські уніїта їх наслідки для соціального розвитку України” слід насамперед звернути увагуна поступове формування на українських землях станової організації суспільства– системи, що не була притаманною Київській Русі. Далі вкажіть на процеси закріпаченняселянства та посилення католіцизму, проаналізуйте, як саме ці чинникивпливали на значне загострення соціальних відносин. Що ви знаєте про системуміського самоуправління („Магдебурзьке право”)?
Висвітлюючи третє питання „Соціальна база українськогокозацтва” слід насамперед висвітлити сутність заснованого на народних звичаях ітрадиціях козацького самоврядування. Розкрийте основні соціальні гасла війни під проводомБ.Хмельницького 1648-1657 рр. Розкрийте причини поступового зростання соціальногорозшарування у середовищі козацтва. Чому, на вашу думку, в Україні в решті-решт затвердилася елітарнаконцепція суспільного уряду, а колишня козацька старшина поступово перетвориласяна феодалів. Назвіть найбільш відомі Вам козацькі роди, охарактеризуйте їхвплив на суспільне життя тогочасної України.
4. При висвітленні четвертого питання „Змінисоціальної структури та соціальних відносин на українських землях у складіРосійської та Австро-Угорської імперій” слід насамперед звернути увагу насуттєві зміни соціальної структури, спричинені кардинальною зміноюсоціально-економічних відносин – переходом від феодалізму до капіталізму. Перелічте основні соціальні верствинаселення, подайте характеристику системи соціальних відносин. Які політичні таекономічні чинники зумовили ліквідацію кріпацтва? Чи посилилося за нових умовсоціальне розшарування?
Питання для дискусії
1. Як складалися взаємовідносини між польською королевською владою та українськимкозацтвом?
2. Чи моглаукраїна зберегти ознаки власної державності та, зокрема, систему козацькогосамоврядування у складі Російської імперії?
Теми рефератів, доповідей, повідомлень
1.Козацько-селянські повстання кінця ХУІ – першої половини ХУІІ ст.
2. Ліквідація запорізької Січі та подальша доля запорозькогокозацтва.
4. Відміна кріпосного права на українських землях у складіРосійської та автро-Угорської імперій.
Джерела
ІсторіяУкраїни в документах, матеріаліх і спогадах очевидців. – К., 1991.
КрисаченкоВ. Українознавство. Хрестоматія-посібник: У 2-х книгах. Кн.2. – К., 1997. –С.39-40, 163-182.
Українаперед визвольною війною 1648-1654 рр. Збірник документів. – К., 1996.
Хрестоматіяз історії України. – К., 1996. – С.124-130.
Енциклопедичні,довідкові видання
Малий словник історії України /В. Смолій, С.Кульчицький, О. Майборода та ін. – К.: Либідь, 1997. – 464 с.
Навчальніпосібники, навчально-методична література
БойкоО. Історія України. – К., 2002. – 365 с.
БорисенкоВ.П. Курс української історії з найдавніших часів до ХХ ст. – К., 1998. –С.18-21, 46-60, 87-107, 117-127, 210-278, 327-387.
ГрицакЯ. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. Вид.2-е. – К.: Генеза, 2000. – 356 с.
Література
АпановичО. Розповідь про запорозьких козаків. – К., 1991. – С.234-266.
БойкоІ.Селянство України в другій половині ХУІ – першій половині ХУІІ ст. – К.,1963. – 285 с.
ГолобуцькийВ.О. Запорозьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994. – С.77-133.
ГрушевськийМ. Ілюстрована історії України. – Львів, 1913 (Репринт – К., 1990). – С.139-164, 170-215, 220-296.
ГуржійО. Українська козацька держава в другій половині ХУІІ-ХУІІІ ст.: кордони,населення, право. – К.: наукова думка, 1996. – 610 с.
ДорошенкоД.І. Нарис історії України. В 2-х т. – К., 1991.
Історіядержави і права України / Калиновський В.С., Кузьминець А.В. – К., 2003. – 448с.
ІсторіяУкраїни в особах. Литовсько-польська доба. – К., 1997.
Крип’якевичІ. Історія України. – К., 1990. – С.119-182.
Леп’явкоС.Козацькі війни кінця ХУІ ст. в Україні. – Чернігів, 1996.
МельникЛ.Г. Боротьба за українську державність ( ХУІІ ст.). – К, 1995. – 285 с.
НаливайкоД.Козацька християнська республіка Запорізька Січ у західноєвропейськихлітературних пам’ятках. – К., 1992.
Полонська-ВасиленкоН. Історія України. – К., 1992. – Т.1. – С.305-422, 469-523.
РичкаВ. Про характер соціальних конфліктів у Київській Русі // Українськийісторичний журнал. – 1993. – № 2-3. – С.28-36.
Українськіземлі у складі Великого князівства литовського. Брестська церковна унія.Виникнення козацтва (ХУ-ХУІІ ст.) // Король В. Історія України. – К., 1995. –С.32-33; 36-44.
ЩербакВ. Українське козацтво, формування соціального стану. Друга половина ХУ ст. –середина ХУІІ ст. – К., 2000. – 385 с.
ЯворницькийД.І. Історія запорізьких козаків. У 30- т. – Т.1. – К., 1990. – С.27-75,с.153-167.
ЯковенкоН.М. Українська шляхта з кінця ХІУ до середини ХУІІ ст. (Волинь і ЦентральнаУкраїна). – К., 1993. – 247 с.
ЯковенкоН. Здобутки і втрати Люблінської унії // Київська старовина. – 1993. – № 3. –С.77-85.
Семінар № 5. ІСТОРІЯФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ, КУЛЬТУРОЛОГІЧНИХ ТА ПОЛІТИЧНИХОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ (2 години)
План
1.Український національно-культурний рух в кінці ХУІІІ – ХІХ ст.
2.Створення українських політичних партій на початку ХХ ст., їх роль в революції1917-1918 рр.
3.Формування однопартійної системи в українському радянському суспільстві.Посилення ролі репресивних органів управління в політичному житті країни.
4. Демократизаціягромадсько-політичного життя у сучасній Україні.
Методичні поради
Відповідь на перше питання „Українськийнаціонально-культурний рух в кінці ХУІІІ – ХІХ ст.” варто розпочати звизначення поняття „український національний рух”, визначення хронологічних межстановлення цього руху, формування підвалин національної української ідеології.Висвітліть особливості основних етапів українського національного руху. Чому,на вашу думку, український рух спочатку репрезентувався порівняно невеличкоюгрупою інтелектуалів, а на завершальному етапі набув рис масового політичногоруху? Яку роль у цьомувідіграли політичні рухи і партії? На конкретних прикладах розкрийтеособливості просвітницького (кінець XVIII – 30-ті рр. XIX ст.), організаційного (40-80-ті рр. XIX ст.), політичногоетапів українського національного руху (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).
2. У ході висвітлення другого питання „Створенняукраїнських політичних партій на початку ХХ ст., їх роль в українськійреволюції 1917-1920 рр.” необхідно навести відомі вам дані про історію постанняперших українських політичних партій, зокрема Революційної української партії(РУП). Визначте роль і місце українських громадських і культурологічнихорганізацій у політизації українського суспільства. Що вам відомо про діяльність „Просвіт” напередодні та в рокиПершої світової та громадянської воєн. Якою була їх подальша доля? Якпозначилися події революції 1905-1907 рр. на українському політичному русі? Що вам відомо про участь етнічнихукраїнців у роботі Державної Думи Росії? Які політичні партії брали участь урозбудові української державності в період революції та громадянської війни?Чому український політичний рух виявився розколотим?
3. При висвітленні третього питання „Формування однопартійноїсистеми в українському радянському суспільстві. Посилення ролі репресивнихорганів управління в політичному житті країни” слід подати характеристику особливостейфункційонування радянської політичної системи у різні періоди її історичногорозвитку. Чи можна, на вашу думку, порівнювати між собою добу сталінізму 30-хрр. та добу „відлиги” 60-х рр. або „застою” 70-80-х рр. Розкажіть, яквідбувався процес згортання багатопартійної системи в Україні у періодгромадянської війни, і як саме він відновлювався у період перебудови ігласності. Яку роль, на вашу думку, відіграло відновлення багатопартійності урозвалі комуністичної системи правління та ліквідації самого СРСР? Що ви знаєтепро історію постання та діяльність Народного Руху України?
4. Висвітлення четвертого питання„Демократизація громадсько-політичного життя у сучасній Україні” необхіднорозпочати з висвітлення подій, пов’язаних зі спробою державного перевороту вМоскві у серпні 1991 р., проголошенням Акту державної незалежності України.Зверніть увагу на те, що процес відродження багатопартійності розпочався іще врадянській Україні за часів перебудови і гласності. Перелічте відомі вам громадські рухи і політичніорганізації. Чим, на вашу думку,пояснювалася заборона Верховною Радою України діяльності Комуністичної партіїУкраїни у 1991 р., і відновлення її діяльності у 1993 р.? Назвіть відомі вам політичні партії, щоналежать до наступних політичних блоків: лівого, ультралівого, лівоцентристського, правоцентристського, правого, ультраправого. Висвітліть особливості розвитку системи громадськихрухів та організацій в сучасній Україні. Якою є стратегія їх діяльності?
Питання для дискусії
1. Чи була Україна колонієюімперій?
2. Чи була, на Вашу думку, легітимною заборона ВерховноюРадою України Комуністичної партії України?
3. Чи виправданою, на вашу думку, є наявність всучасній Україні значної кількості політичних партій? Чи варто підвищувати для них „відсотковийбар’єр” у ході парламентських виборів?
Теми рефератів, доповідей, повідомлень
1.Кирило-Мефодіївське товариство.
2. Українські національні тазагальноросійські політичні партії на терені України на початку ХХ ст.
3. „История Русів” – історично-політичний твір кінця ХУІІІ –початку ХІХ ст.
4. Український національний рух і Перша світова війна.
5. Дисиденство в Україні, його течії та форми опору офіційнійвладі.
Джерела
Кирило-Мефодіївськетовариство. В 3-х т. – К., 1990.
Національніпроцеси в Україні. Збірник документів і матеріалів. Ч.2. – К., 1997.
Українав ХХ ст. Збірник документів і матеріалів. – К,, 2000.
Українська суспільно-політична думка в ХХ ст.Документи і матеріали. – Б.м.: Сучасність, 1993. – Т.1.
Українські політичні партії кінця ХІХ –початку ХХ ст… Програмові і довідковіматеріали. – К.: Конслатинг, Фенікс 1993. – 458 с.
Хрестоматіяз історії України. – К., 1996. – С.138-148.
Енциклопедичні,довідкові видання
Історико-політичні уроки українськоїдержавності: Енциклопедичний словник / НАН України; Інститут держави і праваім. В.М.Корецького; Донецький інститут внутрішніх справ / Ю.І. Римаренко (відповідальнийредактор). – К., 1998. – 544с.
Малий словник історії України / В. Смолій, С.Кульчицький, О. Майборода та ін. – К.: Либідь, 1997. – 464 с.
Мироненко О.М., Римаренко Ю.І., Усенко І.Б., ЧеховичВ.А. Українське державотворення: Словник-довідник. – К.:Либідь, 1997. – 560 с.
Навчальніпосібники, навчально-методична література
Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної українськоїнації ХІХ – ХХ століття. – К.: Видавництво “Генеза”, 1996. – 356 с.
ІсторіяУкраїни: курс лекцій / За ред. Ковальського Б.П. – К., 1998. – 407 с.
ІсторіяУкраїни: навчальний посібник / За заг. ред. Смолія В.А. – К., 1997. – С.45-70.
Новітняісторія України: 1900-2000 рр. / За ред. Слюсаренко А.Г. – К., 2002. – 719 с.
БойкоО. Історія України. – К., 2002. – С.566-614.
ГрицакЯ. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. Вид.2-е. – К.: Генеза, 2000. – 356 с.
Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історіяукраїнської державності: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вузів.— К.: Либідь, 1999. — 480 с.
Література
Болдирєв О. В. Перша спробаорганізації української політичної партії // Український історичний журнал. —1995. – № 6. – С. 47-54.
Висоцький О., Голуб А. Зародженнясоціал-демократії в Україні і міжнародний соціалістичний рух // Політологічнічитання. – 1994. – № 2.
Головченко В. «...Єдина, неподільна,вільна, самостійна»: Програмні документи перших українських політичнихорганізацій Наддніпрянщини про національну державність // Рідна школа. – 1996. –№ 11-12. – С. 8-10.
ГунчакТ. Перша половина ХХ ст. Нарис політичної історії. – К.: Либідь, 1993. –С.30-78.
КатренкоА.Н. Лисенко М.В.і національно-визвольний рух в Україні в П половині XIX – на початку XX ст. // Українськийісторичний журнал. – 1992. – № 7-8.
КасьяновГ.В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х рр. – К., 1995.
КонквестР. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К.: Либідь, 1993. –384 с.
КостюкГ. Сталінізм в Україні. – К.: Смолоскоп, 1995. – С.90-95.
КременівІ., Табачник Д. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). –К., 1996. – 406 с.
КурносовЮ.О. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х рр. ХХ ст.). – К.,1994.
Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади українськоїсуспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половинаХІХ – початок ХХ століття). – К.: Стилос, 2001. – 572 с.
ЛитвинВ.М. Україна на межі тисмячоліть. – К., 2000. – 385 с.
Луняк Є.М. Кирило-Мефодіївське товариство в історичнихдослідженнях другої половини XIX-XX ст. – Д., 2003. – 19 с.
Нагорна Л.П. Політична культура українського народу:Історична ретроспектива і сучасні реалії. – К., 1997. – 266 с.
Нариси з історії українського національного руху. –К.: Ін-т історії України НАН України, 1994. – 190 с.
Нахлік Є. Пантелеймон Куліш і “Руська трійця”. –Львів, 1994. – 27 с.
Омельченко І. Соціально-політична ситуація в Україні в першійполовині XIX ст. // Нова політика. – 1997. – № 4. – С. 28-34.
Панюк А., Рожик М. Історіястановлення української державності. –—Львів: Центр Європи, 1995. – 166 с.
Петраш О. “Руська трійця”:М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький і їх літературні послідовники. – К.: Дніпро,1986. – 230 с.
Петраш О. Подвижники української ідеї. МаркіянШашкевич та його побратими. – Тернопіль: Кн.-журн. вид-во “Тернопіль”, 1996. –158 с.
Політичнаісторія України. – К., 2001. – С.430-435, 445-463.
Полонська-ВасиленкоН. Історія України: в 2-х т. – К., 1995.
Світленко С.І. Українськігромади другої половини XIX – початку XX ст.: Статті та повідомлення // Київська старовина.– 1998. – № 2. – С. 9-27.
Українська ідея: історичний нарис /В.Ф.Солдатенко, В.П. Крижанівський, Ю.А. Левенець та ін. – К.: Наукова думка, 1995.– 132 с.
Фартушний А.А. Українська національна ідея як підставадержавотворення. – Л.: Видавництво Національного університету “Львівськаполітехніка”, 2000. – 308 с.
ШаповалЮ.І. Сталінізм і Україна // Український історичний журнал. – 1991. – № 4-8, 10.
ШаповалЮ. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної історії. – К., 1993.
ЮшковС.В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в КиївськійРусі. – К., 1992.
Семінар № 6. ОСОБЛИВОСТІ ТАВИЗНАЧАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ, НАУКИ І ТЕХНІКИ У ПЕВНІ ІСТОРИЧНІПЕРІОДИ В ЖИТТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (2 години)
План
1. Історичні аспекти розвитку науки ітехніки на українських землях.
2. Історичні аспективиникнення і функціонування освітніх систем в Україні.
3. Освіта, наука,промислово-технічна політика сучасної України.
Методичні поради
1. Розпочинаючи відповідь на перше питання „Історичні аспекти розвиткунауки і техніки на українських землях”, наведіть аргументи на користь тези про наукуяк інтернаціональне явище, зверніть увагу на тісний зв’язок процесу розвиткунауки і техніки в Україні із загальносвітовим процесом. Розкрийте сутність“теорії культурних кіл”. Далі подайте конкретні відомості з історії розвиткунауки і техніки на українських землях у сільськогосподарську (приблизно 8 тис.до н. е. – середина XVIIIст.), індустріальну (середина ХУІІІ ст. – середина ХХ ст.), інформаційну (1960-ті– донині) епохи наукового розвитку світу.
2. Висвітлюючи друге питання„Історичні аспекти виникнення і функціонування освітніх систем в Україні” слідзвернути увагу на специфіку освіти у державах північного Причорномор’я, КиївськійРусі, на українських землях за часів Литовсько-Польської доби, перебуванняУкраїни у складі Російської та Австро-Угорської імперій. У чому полягали особливості розвиткунаціональної освіти за доби УНР, Української держави (1917-1920 рр.)? Якою була стратегія розвитку освітиперіоду перебування України в складі СРСР?
3. У ході висвітлення треього питання „Освіта, наука,промислово-технічна політика сучасної України” зосередьте насамперед увагу нахарактеристиці основних законодавчих актів молодої української держави, якірегулюють процеси розвитку науки і техніки. Як позначилася економічна криза початку 90-х рр. на станінауки і освіти в Україні? Перелічте відомі вам досягненнясучасної України у різних сферах науки і техніки. Що ви знаєте про видатних випусників НТУУ „КПІ”? Якою, на вашу думку, повинна бути стратегіярозвитку науки і техніки в Україні?
Питання для дискусії
1. Розвиток науки і техніки іпрогрес: це поняття тотожні?
Теми рефератів, доповідей, повідомлень
1. Українськіосвітні системи доби Центральної Ради, Української держави П.Скоропадського.
2. Наукові досягнення вчених НТУУ „КПІ”.
3. Орієнтація України на органічне включення її допромислово-технічного потенціалу у світове громадянство.
Джерела
Державнінауково-технічні програми. – К., 1995. – С.100-110, 130-143.
ОсвітаУкраїни. Нормативно-правові документи. – К.: Міленіум, 2001. – С.11-38, 63-86,128-137, 267-292, 367-371.
Українав ХХ ст. Збірник документів і матеріалів. – К., 2000. – С.196-197, 207,252-254, 275-276, 286-287.
Енциклопедичні,довідкові видання
Короткийсловник – довідник для студентів гуманітарних факультетів
з курсу “Етнологія України”. Укладачі Бортник Л. А., Бердута М. З. Харків,2002. – 67 с.
Навчальніпосібники, навчально-методична література
Історіянаціональної освіти та педагогічної думки в Україні: Навчальний посібник /Медвідь Л.А. – К.: Вікар, 2003. – 304 с.
ІсторіяУкраїни: курс лекцій / За ред. Ковальського Б.П. – К., 1998. – С.136-142,205-230, 327-328, 453-456.
ІсторіяУкраїни: навчальний посібник / За заг. ред. Смолія В.А. – К., 1997. – С.45-70.
Новітняісторія України: 1900-2000 рр. / За ред. Слюсаренко А.Г. – К., 2002. – 719 с.
Література
Аксіомидля нащадків: українські імена у світовій науці. Збірник нарисів. – Львів:Меморіал, 1992. – 544 с.
АлексєєвЮ. Україна: Освіта і держава (1986-1997). – К., 1998.
Вищаосвіта: проблеми та перспективи розвитку. – К., 1995. – С.7-9, 42-44, 81-82,112-114.
ГлушманА.В. Университетское образование: опыт системного исследования. – К., 1997. –С.170-195.
Дослідженняз історії науки і техніки. Випуск 1. – К., 2002. – 156 с.; Вип.2. – К., 2003. –164 с.
Жабровець І.В. Освіта і інвестиції в Україні. – К., 2002. – С.11-27, 38- 49.
ІсторіяАкадемії наук України. – К., 1994. – 356 с.
КременьВ.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації. – К., 2003. – 216 с.
Кузнецова Н.И.Наука в ее истории. – М.: Наука, 1982.
Кузнецова Н.И.Социо-культурные проблемы формирования науки. – М., 1997.
Кун Т. Структура научныхреволюций. – М.: Издательство «Прогресс», 1975.
ЛитвинВ.М., Андрущенко В.О. Науково-освітній потенціал нації. В 3-х т. – К., 2003.
Малкей М. Наука исоциология знания. – М.: Издательство «Прогресс», 1983.
НавроцькийО.І. Вища школа України в умовах трансформації суспільства. – Х., 2000. –С.60-117, 167-220.
ОнопрієнкоВ.І. Історія української науки ХІХ-ХХ ст. – К., 1998. – 302 с.
Освітнітехнології. За ред. О.М.Пєхота. – К., 2001. – С.128-162.
Поппер К. Логика и ростнаучного знания. М.: Издательство «Прогресс», 1983.
Фейерабенд П. Избранныетруды по методологии науки. М.: Издательство «Прогресс», 1986.
ЯблонськийВ.А. Вища освіта в Україні на межі тисячоліть: проблеми інтернаціоналізації. –К., 1998. – С.38-74.
ІУ. РЕКОМЕНДАЦІЇПО НАПИСАННЮ І ОФОРМЛЕННЮ РЕФЕРАТІВ
Реферат – (з лат.refero – повідомляю) – короткийвиклад у письмовому вигляді або у формі публікації доповіді наукової праці,літератури з тієї чи іншої теми. Підготовка та захист рефератів є однією зважливих складових цілісного навчального процесу, обов’язковою умовою засвоєннята складання іспиту з курсу «Історія України (соціально-політичні аспекти)». Перелікрекомендованих тем рефератів студенти можуть знайти вище по ходу викладу планів семінарських занять і методичних рекомендацій до їх підготовки. Сформулюванівикладачем теми рефератів націлені на закріплення та поглиблення отриманихстудентами знань, здобуття навичок ведення самостійної науково-дослідноїроботи. Практичний сенс такої роботи англійський фізик, автор вчення проелектромагнітне поле М.Фарадей виклав у такій короткій формулі: „Працювати,завершити, оприлюднити”.
Як правило,студенти-першокурсники мають доволі туманне уявлення про специфіку підготовки рефератів та вимоги щодо їх технічного оформлення. Зупинимося на цих питаннях більш детально.
Першим етапом роботипо підготовці реферату після обрання конкретної теми є виявлення та опрацюванняджерел і літератури. Для полегшення першої частини цього завдання викладачамикафедри розроблені рекомендовані списки джерел і літератури. Утім, це зовсім незаперечує можливості здійснення самостійного бібліографічного пошуку студентом:винайдення і використання щойно введених до наукового обігу джерел, новітньоїлітератури, ясна річ, не можуть не вітатися.
Для того, щоб отримати„на руки” необхідну для написання реферату літературу,студенту слід звернутися до бібліотеки. Пошук літератури за темою реферату варто розпочинати, звернувшись до бібліотечних каталогів, депредставлені відомості про наявніпідручники, збірники документів, монографії тощо. При опрацюванні літератури за рекомендованим списком, для пошуку потрібних видань достатньо використати алфавітний каталог, що включає усі необхідні відомості про книги в алфавітному порядку. Проте у разібажання студента опрацюватинову, додатковулітературу, слід звернутися до тематичного каталогу, де бібліографічний опис книг, збірників документів і брошюр подається відповідно по окремих темах зподальшим розподіломна рубрики. Рекомендуємо послуговуватися насамперед фондами великих універсальних і багатогалузевих бібліотек,комплектування яких здійснюється наоснові обов’язкового примірника. Такою є, зокрема, Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського. Доволі обширними і такими, що постійно поповнюються новітнімивиданнями, є також фонди біліотеки НТУУ «КПІ».
Про методикуроботи з джерелами і літературою йшлося вище, у першому розділі методичнихрекомендацій. Тут лише зробимо наголос на крайній потребі вироблення умінняправильно читати книгу, що передбачає неквапливе, уважне, критичне опрацюванняїї змісту. Кілька рекомендацій дамо і відносно техніки ведення записів таоформлення обробленого матеріалу. Витяги з прочитаних книг студентам кращеробити не у зошиті, а на окремих листках паперу або картках з обов’язковимнаведенням даних про джерело здобуття інформації, відомостей про автора і т.ін. Зручність ведення карток полягає у тому, що виписаний на них матеріал можнасортирувати у процесі роботи над тим чи іншим розділом реферату. Кориснимиможуть бути також вирізки з окремих газет, котрі так само слід розподіляти затематичним принципом.
Студенту –мабутньому технічному спеціалісту слід усвідомити й те, що у гуманітарнихнауках докладне вивчення, аналіз джерел та літератури саме й становлять основудослідницького процесу. Ця обставина, власне кажучи, до певної міри різнитьгуманітарні науки від технічних, де принципове значення для проведення йзавершення наукової праці має організація численних експериментів. Т.Едісон,наприклад, так характеризував свою наукову роботу: „Збираю дані про багатотисяч експериментів, що складає для мене вихідний пункт, а потім вже даю кількатисяч нових”.
Після вивченняджерел і літератури слід продумати структуру реферату. Як правило, останняпередбачає наявність титульного аркушу, чіткого плану роботи, основної частиниз розкриттям теми (вступ, кілька розділів по темі праці, висновки), спискувикористаних джерел і літератури.
Правильнооформлений титульний аркуш містить у верхньому полі аркуша назву вищогоучбового закладу та кафедри, на якій виконувалася робота, у середньому полі –тему реферату, прізвище, ім’я, по-батькові виконавця та наукового керівника, унижньому полі – назву міста, рік підготовки реферату (зразок оформленнятитульного аркушу подається наприкінці праці).
Надвичайновідповідальним етапом є опрацювання плану майбутнього реферату. План, тобтоперелік тем питань, які розглядатимуться у праці – це своєрідний компасстудента, який допомагає дотримуватися чіткої послідовності та логічності увикладенні матеріалу. Спочатку є сенс розробити попередній, „робочий варіант”плану, що являє собою простий перелік пунктів, які автор має намірвисвітлювати. По ходу написання план реферату має бути уточнений, приведений увідповідність із змістовним наповненням розділів праці. Для правильногоскладання плану корисно переглянути плани інших робіт аналогічногохарактеру. Технічні вимоги до оформлення плану прості: напроти назв розділів слід вказувати номери їх початкових сторінок; крім назв розділів, підрозділів треба також вказувати на наявність вступу, висновків,переліку використаних джерел і літератури.
Завершившививчення джерел і літератури, склавши попередній план можна приступити донаписання тексту реферату.
Початковоючастиною реферату є вступ. Відповідно до встановлених правил тут має міститисяобгрунтування актуальності теми, короткий історіографічний огляд проблеми,визначення мети і основних завдань роботи.
Обгрунтуванняактуальності теми реферату передбачає доведення прямого зв’язку між обраною длявисвітлення темою і завданнями навчального процесу, а також потребамисуспільно-політичного життя країни.
Короткий оглядджерел і літератури – наступний важливий елемент роботи, оскільки дає чіткеуявлення про ступінь наукової розробки теми та рівень опанування її студентом.Автору реферату слід уникати простого переліку опублікованих збірниківдокументів та відомих праць з теми, натомість прагнути подати аналіз сучасногостану наукової розробки теми, звернувши увагу на такі конкретні питання: наскількиповно тема забезпечена джерелами, опрацьована науковцями, які саме аспекти темизалишаються досі нез’ясованими або ж дискусійними. Остання позиція є особливоважливою з огляду на сучасний стан історіографії, позначений наявністю різнихпоглядів на ті чи інші історичні події. Студенту належить в рефераті звернутина цю обставину особливу увагу, по можливості висловити й власну оцінку зконкретної проблематики. Іще один принциповий момент історіографічного огляду –вміння студента чітко окреслити сучасні наукові досягнення з теми, порівнявшиїх з працями, які до певної міри уже втратили свою актуальність. Це, звіснаріч, зовсім не означає потреби негативного оцінювання таких робіт, ідеться лишепро правильну оцінку усіх етапів у вивченні конкретної теми, з’ясуванняконкретних досягнень і недоліків у засвоєнні теми попередниками та здобутків уцьому сучасників.
Правильневизначення мети і завдань роботи передбачає чітке усвідомлення студентомпідпорядкованості других першій. Якщо мета реферату визначає головнустратегічну лінію праці, то завдання мають, так би мовити, тактичне значення,послідовно розкриваючи зміст висвітлюваних автором питань по окремих розділахреферату.
Основна частинареферату традиційно складається з трьох-чотирьох розділів, в яких у логічнійпослідовності розкривається зміст теми. Цей етап роботи, як правило, єнайскладнішим для студентів, адже у своїй переважній більшості вони не маютьдосвіду самостійної „письменницької праці”.
Принагідновідзначимо, що багато з видатних письменників, поетів робили щирі визнання проте, наскільки складним для них є процес писання. „Писати важко”, – постійноповторював, наприклад, російський пролетарський письменник М.Горький, авидатний французький письменник Оноре де Бальзак, прагнучи удосконалити своїтвори, переробляв їх по 10-12 разів. На жаль, серед частини студентів подекудипомічається практика використання для написання рефератів підручників,компіляція опублікованих матеріалів або, що іще гірше, механічногопереписування текстів рефератів, здобутих через мережу Internet. Зрозуміло, що таке „полегшення”процесу самостійної праці насправді є програшним варіантом для самого жстудента, оскільки позбавляє його можливості здобути за роки навчання вуніверситеті найцінніший досвід – уміння логічно викладати та аргументовановідстоювати свої думки у письмовій формі. На важливості такої практикинаполягав свого часу і російський культуролог Д.Лихачев. „Щоб навчитися їздитина велосипеді, – писав він, – треба їздити на велосипеді. Щоб навчитися писати,треба писати!”
Вище, прирозгляді методики готування усних виступів для семінарських занять ми вжеговорили про важливість досягнення студентами якісного мовлення. Строгі вимогидо якості мови пред’являються також і при написанні тексту реферату. Студентськанаукова робота повинна бути написана зрозумілою, чіткою літературноюукраїнською мовою із дотриманням усіх сучасних правил орфографії. Майбутнімтехнічним спеціалістам слід зважати на те, що гарна мова математичної роботи,гарна мова історичної праці, гарна мова літературної праці – це зовсім різнімови. Зокрема, для природних і технічних наук притаманне застосування „сухоїмови”, насиченої багатьма спеціальними термінами, що безперечно допомагаєспеціалістам компактно і логічно викладати суть наукової проблеми. У той же часмова наукових праць гуманітарного напряму повинна бути наближеною до розмовноїмови, проте водночас і не тотожною цій останній. Блискучий науковець, літераторі публіцист Дмитро Лихачев, наприклад, висловлював такі думки з цього приводу:„Чим ближче ваша письмова мова до мови усної, тим краще, тим вона вільніша,різноманітніша, природніша по інтонації. Специфічні для письмової мови зворотиобтяжують мову. Вони не потрібні. Однак усна мова має і великі недоліки: вонане завжди точна, вона неекономна, в ній часті повторення. Отож, записавши своюмову до уявного читача, треба потім її максимально скоротити, виправити,звільнити від неточностей, від надмірно вільних, „розмовних” висловів. Науковаробота „підіжметься”, стане компактною, точною, але збереже інтонації живоїмови, а головне – в ній відчуватиметься адресат, уявний співбесідник автора”.
Загалом основначастина реферату моє бути позначена послідовністю викладу матеріалу,демонструвати логіку обстоюваних студентом позицій, вказувати на цікавопідібраний та ретельно опрацьований матеріал.
У висновках слідподати лаконічні підсумки проведеної роботи. При цьому студентам варто уникатипоширеної помилки представлення у висновках основних аргументів розкриття самоїтеми. Ці останні мають бути складовою лише основної частини реферату. Щодовисновків, то тут доцільно лише окреслити найвагоміші результати роботи, невдаючись до підтвердження своїх думок якимись фактами.
Обов’язковоюскладовою реферату є подання списку використаних джерел і літератури. Включатидо такого списку рекомендується лише ті праці, які були процитовані чи згаданіу студентській роботі. Найпоширенішорю помилкою студентів є невірно оформленібібліографічні посилання – як по тексту реферату (такі посилання є обов’язковими),так і наприкінці роботи. Для того, щоб уникнути цього, варто дотримуватися наступнихчітких правил оформлення посторінкових приміток і бібліографії.
Закони та нормативні документи:
Актпроголошення незалежності України: Прийнятий Верховною Радою УРСР, 24 серпня1991 р. // Голос України. – 1992. – 17 грудня. – С.2.
КонституціяУкраїни: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України, 28 червня 1996 р. /Міністерство юстиції України, Українська правнича фундація. – К.: Право, 1996.– 53 с.
Збірникидокументів, матеріалів:
Українав ХХ столітті, 1900-2000: Зб. док. і матеріалів. – К.: Вища школа, 2000. – 350с.
Українські політичні партії кінця ХІХ –початку ХХ ст. Програмові і довідковіматеріали. – К.: Конслатинг, Фенікс 1993. – 458 с.
Енциклопедичні,інші довідкові видання:
ЕнциклопедіяУкраїнознавства: Словникова частина: У 10 т. – Мюнхен; Нью Йорк: Молоде життя,1955-1984.
Історико-політичні уроки українськоїдержавності: Енциклопедичний словник / НАН України; Інститут держави і праваім. В.М.Корецького; Донецький інститут внутрішніх справ / Ю. Римаренко (відп. ред.). – К., 1998. – 544 с.
Малий словник історії України /В. Смолій, С.Кульчицький, О. Майборода та ін. – К.: Либідь, 1997. – 464 с.
Навчальні посібники та підручники:
Вівчарик М.М. Україна: від етносу до нації:Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 2004. – 240с.
Етнографія України: Навчальний посібник для студентіввищих навчальних закладів / С.А. Макарчук (редактор). – 2-ге вид.,перероблене та доповнене. – Л., 2004. — 520 с.
Науково-методичні збірники:
Історія України (соцільно-політичні аспекти):Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студ. усіх ф-тів денної форминавчання / Уклад.: О.С.Білявська, О.В.Лабур. – К.: ІВЦ „Видавництво«Політехніка»”, 2004. – 36 с.
Україна:поступ у ХХІ століття: Науково-методичний збірник /І.Ф. Надольний та ін. – К.:Вид-во УАДУ, 2000. – 220 с.
Описбагатотомних видань:
ГрушевськийМ. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – К.: Наукова думка, 1991-1995.
Окремийтом багатотомного видання:
ГрушевськийМ. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – К.: Наукова думка, 1991-1995. – Т.1. – 1991. – 351 с.
ВерстюкВ.Ф., Солдатенко В.Ф. Політична історія України. XX ст.: у 6 т. / НАН України;Інститут політичних і етнонаціональних досліджень / І.Ф.Курас (голов. ред.) —К.: Генеза, 2002.
Т. 2: Революції в Україні:політико-державні моделі та реалії (1917-1920). – 488 с.
Описглави, розділу книги:
ГрушевськийМ. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн.– К.: Наук. думка, 1991. – Т. 1: Допочатку ХІ віку. – С. 1-20: Вступні замітки
Монографії:
Грицак Я. Нарис історії України.Формування модерної української нації ХІХ – ХХ століття. – К.: Видавництво“Генеза”, 1996. – 356 с.
Яковенко Н. Нарис історії України знайдавніших часів до кінця ХУІІІ століття. – К.: Видавництво “Генеза”, 1997. –311 с.
Матеріали, збірники наукових конференцій:
Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналізсоціально-демографічних та морально-психологічних наслідків: Міжнар.наук.-теорет. конф.; Київ, 28 листоп., 1998 р.: Матеріали / Редкол.: С.Кульчицький (відп. ред.) та ін. – Київ; Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць; Логос,2000. – 533 с.
Описгазетних і журнальних статей:
ОмельченкоП.А. Про організацію вузівської освіти // Освіта. – 2004. – 2 лютого.
Загальний обсяг реферату, як правило,складає 10-12 сторінок тексту, надрукованого машинописним способом чи задопомогою комп’ютера на одній стороні аркушу паперу формату А 4 (210 х 297 мм),через півтора міжрядковихінтервали, до тридцяти рядків на сторінці. Рекомендований шрифт длякомп’ютерного набору текстів – Times New Roman, розмір шрифту – 14. Параметристорінок при наборі тексту: ліве поле – 25 мм, праве – 15 мм, верхнє – 20 мм,нижнє – 20 мм. При нумерації враховуються усі сторінки, однак на титульномулисті та на сторінці, де представлено план роботи, номери сторінок непроставляються.
Консультації по підготовці рефератуможна отримати у викладачів, які виступають науковими керівниками студенстськогопроекту. Індивідуальний графік роботи студента над рефератом, його рецензуваннятакож здійснює науковий керівник. Публічний захист рефератів проводиться підчас семінарських занять. Оцінки, отримані студентами за виконання реферату,враховуються у процесі загальної оцінки викладачем якості засвоєння знаньстудентами. Автори кращих рефератів запрошуються для участі у студентськихконференціях, які регулярно проводяться в НТУУ «КПІ».