ПЛАН
ВСТУП
1. Принцип формування збройних сил
2. Склад військової організації
3. Озброєння та бойова підготовка війн
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
/>ВСТУП
Ще в якості регентаКарл IX сприяв остаточній перемозі реформації (церковний собор в Упсалі 1593 р.).У царювання сина Карла IX, Густава II Адольфа, що з'явився новатором іреформатором в багатьох областях, було покладене край дробленню держави міжспадкоємцями короля і усобицям, що ослабляли Швецію. Вже з початку другоїполовини XVI ст Швеція знов стала на дорогу завоювань по той бік Балтійськогоморя.
Зовнішньою причиноюпослужив розпад Лівонського ордена, із-за спадщини якого і зав'язалася боротьбаміж сусідніми державами. «Метою боротьби було все те ж історичне прагненнядо панування над Балтійським морем. Боротьба ця спочатку довела Швецію. довершини могутності, а потім до краю загибелі. Для Швеції в ті часи володінняБалтійським морем було життєвим питанням, унаслідок відсутності хорошихсухопутних повідомлень; дорога із Стокгольма до Риги по морю була незрівняннодоступнєє і зручніше, ніж, наприклад, дорога із Смоланда в західний Готаланд.
Природно що центрШвеції більше тяжів до забалтійським володінь, ніж до віддалених володінь наСкандінавському півострові, і що Швеція., ради зміцнення за собою Естляндії(1561), відмовилася на користь Данії від Готланда (1570) і від домагань наСьконію, Галланд і Блекинге. Шведський народ в цю епоху жив, порівняно з епохоюунії, скромнішим духовним життям, вже не висуваючи зі свого середовища стількохчудових осіб і прогресуючи, головним чином, в економічної області і наполітичному терен. Реформація, що з'явилася найбільшою справою даної епохи,принесла свої плоди лише в наступному столітті. З поборників реформаціїнайбільш видатним був Олус Петрі, за яким великі заслуги як в цій області, такі в області літератури. До діячів цієї епохи відносяться ще два найбільшіморські герої Швеції — Яків Багге і Клас Горн.
Для збереженнязагального зв'язку шведські історики звичайно рахують початок епохивелікодержавства
політичної величіШвеції від вступу на престол Густава II Адольфа (1611 р.), хоча власне вонапочинається з участі Густава Адольфа в 30-річній війні (1630 р.). Вона охоплюємайже весь XVII ст і правління наступних государів: Густава II Адольфа(1611—1632), Христини (1632-54), Карла Х Густава (1654—1660), Карла XI(1660—1697) і Карла XII (1697—1718). Якщо додати до цього ще попередникаГустава-Адольфа, Карла IX, то в усесвітній історії рідко можна зустріти такийряд видатних правителів.
Лише періодрегентства в час малоліття Карла XI (1660—1672) справляє враження чогосьнезначного. Особа і доля Густава II Адольфа, як і доля Швеції, за час йогоцарювання користуються, за межами Швеції, більшою популярністю, ніж які-небудьінші особи і моменти, що відносяться до історії Швеції. Він вдало закінчивпочату його батьком і спочатку нещасну для Швеції війну з Польщею, Росією іДанією, а подвигами своїми в 30-річну війну поклав початок небуваломузвеличенню Швеції. Участь Густава II Адольфа в 30-річній війні було однаковоюмірою актом політичної оборони проти честолюбних прагнень будинкуГабсбургського, і великодушної симпатії до німецьких єдиновірців. Перемога підБрейтенфельдом (Лейпцігом) відразу звела Швецію на міру великої держави.
/>1. Принципформування збройних сил
У царювання ГуставаII Адольфа (1611-32) Швеція була залучена в континентальні війни — спочатку вПрибалтиці і Польщі, потім в Германії, в Тридцятирічну війну. Щоб фінансуватикрупні війни і винагородити дворян, особливо вище дворянство, за їх участь вцих війнах, королеві доводилося відчужувати в їх користь не лише коронні — своївласні землі, але і податні землі, які селяни вважали своїми.
Дворяни отримуваликрупні володіння в дар. Їм дозволялося також купувати в казни землю. Накороткий час це дозволило королеві покрити свої військові витрати, але з часомземельні відчуження настільки зменшили постійні щорічні доходи казни, щоекономіка країни зіткнулася з нерозв'язними проблемами.
До середини XVII століттявідчуження коронних і податних земель привело до того, що до дворян стікалисяподатки і збори з 60% всіх селянських господарств країни. Поверненнядворянських володінь короні стало насущною необхідністю. У царювання Карла XI(1672-97) це привело в 1680 роках до так званої „великої редукції“ —радикального перерозподілу земельної власності. Доля коронних земель виросла до36%, доля земель знаті впала до 33%, тоді як 31% знов належавселянам-власникам. Паралельно і за підтримки, не в останню чергу, селянкоролівська влада в особі Карла XI і Карла XII (1680-1718) окріпнула знову ібула визнана абсолютною. [1, c. 147]
Впродовж всього XVIстоліття шведські міста все ще були малі, населені в основному ремісниками.Лише у небагатьох з них, м-код, де важливу роль грала міжнародна торгівля,наприклад, в Стокгольмі, Кальмарові і Седерчепінге, була впливова група багатихкупців, часто німецького походження. Після смерті в 1534 році данського короляФредріка I вибухнула війна між Данією і Любеком, ганзейським містом, що небажало визнавати королем Данії сина Фредріка I, принца Крістіана.
У цій боротьбі, щоотримала назву „Графський розбрат“, Густав Ваза прийняв сторонуКрістіана. Любек був переможений в 1536 році. Місто втратило не лише своїкрупні привілеї, але і крупні грошові суми, які Швеція була повинна йому ще зчасів своєї визвольної війни. Скинувши тяжку економічну залежність, Швеціядістала можливість самостійно вести торгівлю і зовнішню політику. Віднині вонаобернулася лицем до нових крупних торгівельних держав Заходу. У XVII століттіце привело до тісних зв'язків з республікою Нідерландів, особливо зАмстердамом.
З початку XVIIстоліття Карл IX і Густав II Адольф в своїй зовнішній політиці приділяли великуувагу інтересам торгівлі. З'явилися багато нових міст, в основному в гирлахрічок, тобто біля морських берегів. В той же час всі міста були поділені на двікатегорії — так звані стапельні (зазвичай приморські) міста і міста,розташовані в глибині країни. (Додаток 1)
Займатися зовнішньоюторгівлею було дозволено лише першим. Проте, витрачені зусилля по створеннювласних компаній, у тому числі для заокеанської торгівлі, не дали бажаногорезультату. Такі шведські колонії, як Нова Швеція в гирлі річки Делавер вПівнічній Америці і Кабо Корсо на Золотом Бережу в Африці, проіснували недовгоі очікуваних прибутків не принесли.
У XVII столітті вцентральній Швеції, проте, різко збільшився видобуток заліза, яку королівськавлада всемірно підтримувала. Іммігрували до Швеції з Нідерландів валлони-коваліі Інші професійні ремісники, в основному німці, допомогли створити шведськуметалопромисловість, якій було призначено зіграти видну роль в економіцікраїни.
В середні віки першимстаном в державі вважалася духовна аристократія. Але після того, якВестеросський риксдаг в 1527 році відняв в церкви її замки, статус вищогодухівництва став набагато скромніший. Якщо раніше єпископи рекрутували іззнатних сімей, то тепер лютеранське духівництво було або селянськогопоходження, або, після скасування обітниці безшлюбності для духовних осіб, — зтих же сімей священиків.
У XVI століттішведське дворянство було нечисленне. Ще в 1600 році дорослих чоловічихпредставників цього класу налічувалося лише 440 чоловік. Майже всі вони булипоміщиками і з часом все більше залучалися до адміністрації, склавши шарбагатих чиновників-дворян. Одночасно ставало усе більш явним розділення на вищеі нижче дворянство. Нарешті, розривши між нечисленною, але багатою і впливовоюаристократією і дрібномаєтним нижчим дворянством, близьким до селянського стану,став такий великий що в 1626 році ці відмінності були формально затвердженістатутом Рицарського будинку, члени якого були фактично поділені на два різнікласи. [7, c. 214]
Протягом XVIIстоліття дворянський стан швидко зростав, в основному унаслідок роздачідворянських звань у зв'язку з крупними війнами, а також унаслідок зростаннячисла посад в центральних адміністративних органах, які були затверджені такзваною Формою правління 1634 роки (Regeringsformen — найважливіша частинамайбутньої конституції). Були також створені органи управління провінціями(ленамі в новому, сучасному значенні цього слова) на чолі з губернаторами.
Через ці причинибезземельне дворянство служивого стало швидко зростати за рахунок маєткового.Цей розвиток досяг свого апогею в 1680-і роки у зв'язку з „великоюредукцією“. На рубежі XVII і XVIII століть лише кожен третій дворянин бувземлевласником, шведські дворяни стали королівськими чиновниками./>2. Склад військовоїорганізації
Густав II Адольф(Gustav II Adolf) (9 грудня 1594, Стокгольм — 6 листопада 1632, Лютцен,Німеччина), король Швеції з династії Ваза з 1611 року, видатний полководець;учасник Тридцятирічної війни 1618-1648 років на стороні антігабсбургськойкоаліції. Син короля Карла IX Вази і Кристини, вродженої герцогині Гольштейн.Роки свого правління Густав II Адольф провів в майже безперервних війнах.Поразка в Кальмарській війні зподвигло його на масштабну військову реформу,покликану вивести шведську армію на якісно вищий рівень. Невелике населенняШвеції не могло забезпечити рекрутами багаточисельну армію. Для вмісту великоїнайманої армії королеві не вистачало фінансових ресурсів.
Проте Густав IIАдольф зробив ставку на регулярну армію, розуміючи що в 17 столітті скликані начас війни ополчення не здатні забезпечити обороноздатність країни. Корольрозділив країну на 6 округів, які зобов'язані були при кожному наборі поставитирекрутів для 18 піхотних полків і 6 кінних. Подвірна рекрутська повинністьдоповнювалася добровільним вербуванням. Поєднання рекрутської повинності івербування дозволило Густаву Адольфу вичавити з Швеції максимум можливихлюдських ресурсів для своєї армії.
Відноснунечисленність війська король прагнув компенсувати якістю озброєння. Нововведеннябули направлені на створення облегчених видів зброї, що підвищуваломаневреність військ. Був зменшений калібр і вага мушкета, що дозволиловідмовитися від сошок при пострілі; введені паперові патрони і патронташі;з'явилися легкі чотирифунтові гармати, що перевозилися двома кіньми.
Замість військовихгруп чисельністю 2-3 тисячі чоловік Густав II Адольф сформував полиці чотирьох рот(по 1200-1300 солдатів). У піхотному полку третину солдатів складали пікінери,а дві третини — мушкетери. Це співвідношення пізніше стало зразком дляєвропейських армій. Густав II Адольф створив клас полкової артилерії, додавшикожному полку по дві гармати. Значно була посилена шведська кавалерія що склала40% армій. Кавалерійські полиці були розділені на ескадрони по 125 вершників.
Особливу увагушведський король приділяв вченню військ. Для підтримки дисципліни ізлагодженості він ввів в армії суворі тілесні покарання і муштру. Саме ушведській армії 17 століть з'явився сумнозвісний шпіцрутен. Але дорога доперемог на полях битв Густав II Адольф вважав за краще прокладати не трупамисвоїх солдатів, а перевагою у вогневих засобах і маневреності над противником.Шведський король став автором передової у той час лінійної тактики, якадозволила йому одночасно застосовувати в бою максимальну кількість вогневихзасобів і, як правило, залповий вогонь. Не випускав з уваги Густав II Адольфтакі важливі для майбутньої перемоги аспекти, як завчасна підготовка театрувійськових дій, організація передових баз, централізоване забезпечення військіз складів.
Для йогополководницького мистецтва характерні сміливі марші на значні відстані, умілийстратегічний маневр зосередження максимуму сил до місця бою, взаємодія в боюміж різними родами військ. З початком вторгнення шведського короля Густава IIАдольфа до північної Німеччини почався другий період в Тридцятирічній війні.Росія допомагала Швеції тим, що поставляла на пільгових умовах зерно інастільки необхідну для виготовлення пороху селітру. Французький уряд плативщорік 1 мільйон ліврів на утримання армії. Густав II Адольф, виступаючи в ролірятівника постраждалих від „реституції“ протестантських князів,висадив в липні 1630 року свою армію в кількості 13 тис.(за іншими джерелами16,5 тис. чол) воїнів. [1, c. 227]
Ця порівнянонечисленна армія володіла високими бойовими якостями. Вона полягала в значнійсвоїй частині не з найманців а з вільних шведських селян, була добре озброєна іекіпірована, привчена до строгої військової дисципліни і загартована в боях. Наозброєнні шведської армії була вогнепальна зброя, по своїй потужності в трирази що перевершують зброю противника, і полегшені „шкіряні“ (ушкіряних чохлах) гармати, які можна було легко перевозити і швидковстановлювати на нових позиціях. Густав Адольф був видатним полководцем свогочасу, майстерно застосовував тактику маневреного бою і вигравав битви навітьпроти чисельно перевершуючих противників.
Густав Адольф прагнувпідтримувати в армії сувору дисципліну. З ім'ям цього великого полководцяпов'язаний винахід і введення в армії покарання шпіцрутенами. Винного протягалиабо проганяли крізь буд між двома шеренгами солдатів, з яких кожен зобов'язанийбув завдати удару палицею по спині злочинця. Введення цій, по суті, страті булозамасковано Густавом Адольфом гучними словами: „Рука ката ганьбитьсолдата: солдат, покараний катом, не може продовжувати службу в рядах військ;товариська ж рука солдата не ганьбить, і тому для солдата, що провинився, якомуналежить нести подальшу службу, і вводяться шпіцрутени“. Густав Адольфпровів і серйозні тактичні реформи. Піхота Густава Адольфа будуваласянеглибоко, лише в 6 шеренг, кавалерія – в 3 шеренги. У піхоті Густава Адольфакількість мушкетерів дорівнювала двом третинам, а пікінерів – однієї третини.
ПротягомТридцятирічної вони пікінери поступово зовсім зникли. У комплектуваннікавалерії також вироблені були зміни. Шведська кіннота отримала сповнаодноманітне комплектування, з'явилася вже сповна регулярною кавалерією іпорвала з чисто пістолетною тактикою, пануючою на початку XVII ст Густав Адольфзажадав від своєї кавалерії справжньої атаки; лише вершники перших двох шеренготримали право разів вистрілити з пістолета.
Основним же знаряддяматаки ставав палаш. Кіннота Густава Адольфа не формувалася в окремі великімаси, а розподілялася по фронту упереміш з піхотою. Такий розподіл викликався,переважно, відсутністю багнета у мушкетерів, зникненням пікінерів і, якнаслідок, нездатністю піхоти до наступального рукопашного бою. Піхота все більшспеціалізувалася на вогні. Щоб ще більше підсилити її вогневу дію, ГуставАдольф ввів багаточисельну легку артилерію, у вигляді батальйонних гармат. У цюепоху артилерія була ще не дуже добре пристосована до ведення польової битви іоперативного використання. Вона перевозилася, і як обоз, цивільними прийомамитранспортування. Хоча артилерійська техніка вже в 1512 році під Равеной,показала себе на достатній висоті, артилерія в польових битвах грала більш ніждругорядну роль. Шведський король виучив свою піхоту обслуговуваннямбатальйонних знарядь і, щоб їх маневри на полі битви не залежали від цивільнихобозних, сконструював особливо легку матеріальну частину. [1, c. 254]
Шведська піхота наполі битви обходилася без коней, тягаючи за собою на лямках батальйоннігармати. Шведська армія будувалася в дві лінії. Бойовий порядок значнорозповзався по фронту; сучасники бачили в нім не стільки активні властивості,як оборонні: Густав Адольф створив з людей непорушну живу стіну. У тихвипадках, коли шведська піхота, як під Брейтенфельдом, перебудовувалася в буд зтрьох шеренг, щільність бойового порядку виявлялася 6 чоловік на 1 крок пофронту. Окремі роди військ знаходилися в щонайтіснішій взаємодії.
Не дивлячись напрактично постійні війни. Швеція характеризувалася перш за все великоюкількістю сільського господарства, а тому селянське населення, яке найчастішескладало більшість населення всієї країни. Обов'язки по обороні країни несе вседоросле чоловіче населення Швеції, що підрозділяється в цьому стосунки на двічастини: 1) основне військо (Stammanskap) і 2) ополчення (Vіrnpliktige).
Основне військо(армія і флот) складається все з добровольців — частиною з так званих земськихрекрутів, частиною з навербованих мисливців (гарнізони), частиною здобровольців. Земська рекрутчина веде початок саме з XVII століття, коли деякіземельні власники ставили і містили загони піхоти, за що самі з дітьми ідомочадцями звільнялися від військової служби.
Вся остання земляділилася на роти (від rоt — корінь), і кожна з них ставила і містила і вмирний, і у військовий час одного солдата. Поки ділення землі на ротизберігається, і кожна вакансія, що знов відкривається, в основному війську маєбути заміщена протягом 3 (у піхоті) або 6 місяців (у кавалерії) рекрутом відвідповідної роти. Завідують набором (вірніше — наймом) рекрутів особливі особи (rothаllarenі rusthаllaren), які представляють наймані договори на затвердженняландсгефдінгу, а рекрутів — на огляд особливої комісії, яка приймає або бракуєїх. Термін служби земських рекрутів — декілька десятків років; на дійснійслужбі вони, проте, проводять лише той час, яке виявляється необхідним для їхвчення, а потім числяться в запасі і лише щорік є на короткострокові учбовізбори.
Вербування мисливців— справа самих полків; мисливці повинні задовольняти тим же умовам, як іземські рекрути. Складаються з мисливців майже виключно гарнізони; термін їхслужби — від 2 до 8 років, причому на дійсній службі вони проводять 2 роки, аостанній час теж знаходяться в запасі, відбуваючи щорік учбовий збір. Здобровольців частиною комплектуються унтер-офіцери і офіцери, частиною ядродеяких не гарнізонних піхотних полків. Термін служби добровольцях — 3 роки,інколи 2. Ополчення складається шляхом загальної військової повинності; неможна ні відкупитися від неї, ні найняти за себе іншу особу. Звільняються лише нездібнідо військової служби; людей же так чи інакше втратило довіри співгромадянзамість служби в ополченні уживаються на відповідні роботи.
Термін служби вополченні вважається з 21 до 40 років, отже — 20 років, з яких 8 роківополченець числиться в 1-м-коді заклику, 4 роки в 2-м-коді і 8 років впоголовному бойовому ополченні (Landsturm). Що знаходилися на службі впостійному війську (армії або флоту) не менше 2 років в цілому зараховуються до1-го заклику (3 класу), а також що вчилися не менше 2 років в університетах іінших вищих учбових закладах. Вчення закличних ополченців в мирний час триває 3місяці, які у флоті і кавалерії відносяться до першого року після заклику, а вінших частинах армії розділяються на 2 роки — 68 днів в першому і 22 в наступному.
Склад армії в мирнийчас 34426 чоловік, у тому числі 1958 офіцерів і 1794 унтер-офіцера. Піхоти24787, кавалерії 4715, артилерія 3544, інших 1380 чоловік. У військовий часчисельність армії — 500000 чоловік Озброєння для піхоти — рушниці Маузеракалібру 6,5 мм. Кавалерія озброєна шаблями і карабінами тієї ж системи. Польоваартилерія забезпечена гарматами 8,7 і 7,5 див. Фортеці: Стокгольм (Ваксгольм —Оськар-фредеріксборг), Боден і Карлскрона; захищений також Готланд.
Загальна місткістьвійськового флоту — близько 55000 тонн; озброєння — 290 гармат, у тому числі 36великого калібру, 87 середнього (з них 73 скорострільні) і 167 малого (всіскорострільні. Загальна сума кінських сил — близько 102000. Особовий складшведського флоту в 1700 г.: 442 офіцери, 389 унтер-офіцерів, 1939 матросів, 440боцманів, 200 юнг і 306 артилеристів. До цього треба додати 18264 людиниополчення, з яких 2301 зараховані до морського артилерійського паркуКарлскрони./>3. Озброєння табойова підготовка війн
Польсько-шведськавійна (1600-1629 років)
Швеція, як і Польща,претендувала на контроль над торгівельними дорогами на Балтійському морі.Оскільки ці держави не бажали йти на поступки один одному, війна між ними буланеминуча. Приводом для її початку послужила суперечка про шведську корону.Польський король Сигизмунд III Ваза, який походив з шведського королівськогобудинку, успадкував в 1592 році шведський трон. Він був ярим прибічникомкатолицької віри, з чим не могли змиритися шведські поміщики що сповідалилютеранина. У 1599 році під керівництвом герцога Седерманланда Карла (згодомкороля Швеції Карла IX) сталося повстання шведських поміщиків, яке привело доскидання Сигизмунда III. Проте Сигизмунд сподівався повернути втрачений трон задопомогою польської армії.
Отже, в 1600 роціпочалася війна між Польщею і Швецією, яка продовжувалася 28 років. В ході війнивелика частина німецьких поміщиків у Відземе встала на сторону своїх братів повірі — шведів. Вони сподівалися, що таким чином їм удасться зберегти своїволодіння.
На першому етапівійни перевага була на стороні поляків. І хоча шведському війську підкомандуванням Карла IX удалося повністю захопити Відземе, поляки в 1601 роцізавдали шведам поразки в Кокнесе. Повторно Карл IX потерпів поразку в 1605 роціпід Саласпілсом. Битва під Саласпілсом була одним з найбільш драматичних за всюфеодальну історію Латвії. Карл IX почав війну з поляками, маючи в своємурозпорядженні військо, що налічувало більше 12 тисяч чоловік. У поляків буловсього біля 3500 чоловік, проте, у них була перевага в кавалерії. На допомогуполякам прибули приблизно 300 вепшників курляндського герцога. Польське військосимулювала втеча, виманивши шведів на рівнину. Після цього польські кавалеристипорубали шаблями шведських піхотинців. На полі лайки залишилися лежати близько9000 шведських воїнів. Після битви під Саласпілсом Відземе і Латгале залишалисяпід польським владицтвом ще декілька років.
Король Швеції ГуставII Адольф, син Карла IX, був високоосвіченим і розсудливим правителем, а такожвидатним полководцем.
У 1621 році вінвідновив військові дії проти Польщі у Відземе. Шведи оточили Ригу. Недіждавшись допомоги від польського війська, місто здалося. Потім Густав IIАдольф захопив всю територію Відземе (до річки Айвієксте) і увійшов в Курземе,де він розорив Елгаву.
Після ряду невдалихспроб повернути втрачені території Польща в 1629 році в прусському містіАльтмарке (нині на території Полину) уклала перемир'я з Швецією. Швеціяотримала всю Естонію і Відземе. Латгале залишилася у володінні Польщі.Курземсько-земгальськоє герцогство, як і раніше, залишалося васальною державоюпольського короля. Території» населені латишами, виявилися поділеними натри частини, що надовго затримало подальший розвиток єдиного латиського народуі мови.
Під час війнивідземським селянам довелося винести багато випробувань. Окрім виконаннязвичайних повинностей в маєтках вони повинні були ще містити польську ішведську армії. По всій Латвії військові найманці владнували набіги, грабувалиі палили. [7, c. 274]
Літо 1601 року булохолодним дощовим, внаслідок чого загинули всі посіви. Запаси продовольства, щобули у селян, були конфісковані для потреб армії або сталі видобуткомграбіжників. У Відземе почався голод. Сподіваючись на порятунок, тисячі людейподалися в міста. Але і там продовольство закінчувалося. Голод спричинивстрашну хворобу — чуму, від якої вимирали цілі області. Всюди валялися трупи,оскільки нікому було їх поховати.
У Відземе (так званаШведська Ліфляндія; німецьке Livland — земля лівов) панувала розруха. Більшеполовини всіх сільськогосподарських угідь, а подекуди, як, наприклад, вЯскраво-червоне, Руїене і інших місцях, навіть більше двох третин, залишилисябез господарів. Не вистачало коней і інших домашніх тварин. Поля заросличагарником. Міста Відземе також знаходилися в повному запустінні. У Лімбажізалишилися в живих всього вісім чоловік, у Валянні — троє, а в Алуксне незалишилося жодного. Кальмарськая війна — так називається війна, що почалася в1611 році між Данією і Швецією, в царювання Хрістіана IV і Карла IX. Причини,що її викликали, лежали, перш за все, в зундському і нарвському питаннях, якізалишалися недозволеними з самого Штеттінського миру 1570 г.; потім одним змотивів до війни служило прагнення Швеції до її природних кордонів, бажанняповернути собі південні провінції, що знаходилися під владою Данії. Постійніспори відбувалися і із-за норвезьких кордонів. Спроби улагодити спірні питаннямирним дорогою не удалися; багаточисельні конгреси, що скликалися з кінця XVIст., сильніше лише виявляли взаємну ворожнечу обох народів. Війну оголосивХристіан IV і сам став на чолі війська. Гір. Кальмар скоро був узятий данцями,але фортеця продовжувала захищатися. Шведські війська з'явилися до неї надопомогу, і 17 червня під стінами фортеці сталася одна з самих кровопролитнихбитв в північній історії. Вона поновлювалася три рази; обидва королі брали вній участь. Данці вийшли з неї переможцями завдяки, головним чином, особистійвідвазі Христіана. На початку серпня фортеця здалася данцям. 30 жовтня Карл IXпомер; війну продовжував син його Густав-Адольф. Посередниками з'явилисяАнглія, Нідерланди і Бранденбург, що мали на увазі залучити скандінавськихгосударів до участі в загальноєвропейських справах. Переговори про мирвідкрилися зимою 1612 р. Всі завоювання данців були повернені шведам за мільйонталерів. Швеція відмовлялася від своїх володінь в Лапмаркене; данцямдозволялася безмитна торгівля в Швеції, шведам — в Данії; торгівля з Ригою іКурляндією оголошена вільною; полонені були обмінені, штеттінський мир відновлений.Християн підписав акт Кнередського миру 26 січня 1613 р.
Тридцятирічнавійна — загальноєвропейськийзбройний конфлікт, який точився з 23 травня 1618 до 24 листопада 1648 року міждвома угрупуваннями держав: габсбургзькою та антигабсбузькою коаліцією задомінування на європейському континенті. Війна розпочалась як релігійнийконфлікт між протестантськими князівствами Священної Римської імперії ікатолицькою династією Габсбургів, на завершальному етапі війна втратилавиключно релігійний характер.
Священна РимськаІмперія в XVII ст. становила конгломерат десятків королівств, князівств, ірізноманітних адміністративних одниниць — церковних або світських. В Богемії,Угорщині, Саксонії і Північних князівствах Німеччини домінували протестанти,разом з тим, Баварія, Австрія, а також інші Південні князівства були переважнокатолицькими. Пануюча в Священній Римській Імперії династія Габсбургів булакатолицькою і всіляко дискримінувала протестантів. На початку XVII ст.розгорталася контрреформація, посилилювалась церковна цензура і інквізиція,зміцнився орден Єзуїтів. Ватикан всіляко підштовхував правителів-католиків довикорінення протестантизму в своїх володіннях.
Слід відзначити, що зчасів Карла V провідна роль в політичному житті Європи належала династіїГабсбургів. На початку XVII століття іспанська гілка династії володілаПортугалією, Південними Нідерландами, півднем Італії і, колоніями в Америці.Австрійські Габсбурги — закріпили за собою корону імператора Священної РимськоїІмперії, були королями Богемії, Угорщини, Хорватії. Гегемонію Габсбургівпрагнули ослабити європейські держави, і найбільше Франція. [11, c. 97]
Габсбургівпідтримували: Австрія, більшість католицьких князівств Священної Римської Імперії,Іспанія, об'єднана з Португалією, Папський престол Польща. На боці«антигабсбургської коаліції»: протестантські князівства СвященноїРимської Імперії, Богемія, Трансільванія, Венеція, Савойя, РеспублікаСполучених провінцій, Швеція, Данія, Франція, надавали підтримку Англія,Шотландія і Московське царство.
Аугсбургзький мир1555 року підписаний Карлом V на якийсь час припинив відкрите протистоянняпротестантів і католиків у Священній Римській Імперії, і зокрема в Німеччині.За умовами миру імперські князі могли вибирати релігію (протестантизм абокатолицтво) для своїх князівств на власний розсуд, згідно з принципом: «Чиявлада, того і віра» (лат. Cuius regio, eius religio). Проте до початкуXVII століття католицька церква спираючись на підтримку диністії Габсбугіввідвойовувала свій вплив і вела активну боротьбу проти протестантів.
Для відсічікатолицькому натиску, протестантські князі Священної Римської імперіїоб'єдналися в 1608 р. в Євангельську унію. Унія шукала підтримки у держав,ворожих династії Габсбургів. У відповідь католики об'єдналися в 1609 р.Католицьку Лігу, під проводом Максиміліана I Баварського.
У 1617 р. правлячийімператор Священної Римської імперії і король Богемії Матвій який не мав прямихспадкоємців, примусив чеський сейм визнати спадкоємцем, свого двоюрідного братаФердинанда Штірійського. Фердинанд був палким католиком, вихованцем єзуїтів іукрай непопулярним в переважно протестантській Чехії. На цьому тлі в Празівідбувся конфлік між представниками чеської аристократії та королівськиминамісниками. 23 травня 1618 р. опозиційні дворяни на чолі з графом Турномвикинули з вікон Чеської Канцелярії в рів королівських намісників графа ВільямаСлавату, Ярослава Мартиницю і їх секретаря Фабриція.
Шведський період1630—1635
Посилення Габсбургівзанепокоїло Францію, однак вона не хотіла безпоседерньо втпучатися в конфлікт.Французи прагнули залучити до війни проти імператора лютеранську Швецію, іфранцузька дипломатія приклала значних зусиль щоб допомогти шведам заключити в1629 р. перемирмир'я з Польщею. В результаті шведський король Густав II Адольфміг спрямувати свою добре вишколену армію проти католиків Габсбургів.
На той час шведськаармія мала на озброєнні передову стрілецьку зброю і артилерію. У ній не булонайманців, і спочатку вона не грабувала населення, що позитивно відрізнялошведів на фоні інших армій які тероризували населення, і фактично утримувалисьза рахунок організованого грабежу. [11, c. 145]
Густав, як і КристіанIV, прагнув зупинити католицьку експансію, а також встановити свій контроль надбалтійським побережжям Німеччини.
4 липня 1630 р.Густав II Адольф, король Швеції, висадився на континенті, в гирлі Одеру. Вінпримусив поморського герцога Богуслава XIV до заключення союзу. Проте спочаткупротестантські князі скептично поставились до можливості колаборації з шведами.Курфюрсти Бранденбургу і Саксонії намагались триматися подалі від Густава. Всічні 1631 року Густав Адольф заключив договір з кардиналом Рішельє: французимали надати шведам фінансову і військову допомогу, останні в свою чергу,повинні були дотримуватсь нейтралітету по відношенню до Католицької Ліги.Франція намагалась підтримувати союзницкі відносини з Баварією, і боротисятільки проти Габсбургів. Коли Густав Адольф вступив до Мекленбургу,протестантські князі зібрались на з'їзд в Лейпцігу і заявили, що будуть вірніімператору. Лише різня в Магдебурзі, яку вчинили війська імператора в травні1631 р. спровокувала перехід на бік шведів курфюрста Брандебургу і померанськихкнязів. У вересні 1631 р. після зайняття Лейпціга військами імператора на союзшведами погодився курфюрст Саксонський.
У 1630 році ФердинандII повністю залежав від Католицької Ліги з тих пір, як розпустив арміюВалленштайна. У битві при Брейтенфельді (1631) Густав Адольф завдав поразкиКатолицькій Лізі під командуванням Тіллі.
1632 р. в битві наРейні генерал Тіллі загинув і імператор вимушено повернув на службуВалленштайна, який протягом року навербував боєздатну армію.
Валленштайн і ГуставАдольф зійшлися в запеклій Битві при Лютцені (1632), де шведи насилу перемогли,але Густав загинув. [4, c. 214]
У березні 1633 р.Швеція і німецькі протестантські князівства утворили Гейльбронськую лігу. Всяповнота військової і політичної влади в Німеччині перейшла до виборної ради начолі з шведським канцлером Акселем Оксеншерною. Валленштайн почав самостійновести переговори з протестантськими князями, лідерами Католицької ліги ішведами, а також примусив офіцерів принести собі особисту присягу. Імператорзапідозрив його у зраді і 25 лютого 1634 р. Валленштайна вбили. Протестантиотримали значну перевагу, проте відсутність єдиного авторитетного воєначальникапочала позначатися на їх військах, і в 1634 р. шведи і саксонці потерпілисерйозну поразку в битві при Нердлінгені.
Після цьогопротестанські князі і імператор почали переговори, які завершились в 1635 роціПразьким миром. За його умовами передбачалося:
Анулювання Едикту проРеституцію і повернення до Аугсбургзького миру.
Об'єднання арміїімператора і армій німецьких князів в армію Священної Римської Імперії.
Заборона на утвореннякоаліцій між князями.
ЛегалізаціяКальвінізму.
Однак цей мир,радикально не влаштовував Францію, оскільки Габсбурги значно посилювались.
Франко-шведськийперіод 1635—1648
У 1635 р. Франція,прагнучи не домінування Габсбургів втрутилась у війну безпосередньо (21 травня,була оголошена війна Іспанії). З її втручанням конфлікт остаточно втративрелігійне забарвлення, оскільки французи самі були католиками. Франція залучилав конфлікт своїх союзників в Італії — Савойю, Мантуйю і Венецію. Їй вдалосязапобігти новому спалаху війні між Швецією і Річчю Посполитою, що дозволилошведам перекинути значні підкріплення до Німеччини. Французи атакувалиЛомбардію і Іспанські Нідерланди.
У відповідь в 1636 р.іспано-баварська армія під командуванням принца Фердинанда Іспанського перейшларічку Сомм і увійшла в Комп'єн, а імперський генерал Матіас Галас спробувавзахопити Бургундію.
Слід відзначити, щоармії противників намагались не вступати у вірішальну битву, прагнучи виснажитиодин одного, нападами на комунікації і тили. Війна набула затяжного івиснажливого характеру. Більше всього від цього страждало мирне населення, якенещадно грабували всі армії. Особливо в цьому сенсі відрізнялись французи.Селянам доводилось тікати в ліси, часто вони створювали партизанські загони якінападали на невеликі військові підрозділи і намагались обороняти свої села. Тимне менш, війська Габсбургів раз за разом терпіли поразки. Останній період війнипротікав в умовах виснаження обох супротивних таборів, викликаного колосальноюнапругою і перевитратою фінансових ресурсів.
Влітку 1636р.саксонці і інші держави, що підписали Празький мир, повернули свої військапроти шведів. Разом з імперськими силами вони відтіснили шведського командувачаІоанна Банера на північ, проте були розбиті в битві біля Віттштока.
У 1637 р. помираєФердинанд II, імператором стає його син — Фердинанд III, який хоча і неперебував під таким вливом єзуїтів як батько, проте не погоджувався на поступкипротестантам і продовжував війну.
У 1638 р. в СхіднійНімеччині іспанські війська під командуванням баварського генерала Готфріда фонГелейна атакували переважаючі сили шведської армії. Уникнувши розгрому, шведипровели важку зиму в Померанії. [4, c. 325]
У 1642 р. КардиналРішельє помер, а через рік помер і король Франції Людовик XIII (корольФранції). Королем став п'ятирічний Людовик XIV. Його регент, Кардинал Мазаріні.
2 листопада 1642 р. убитві під Брейтенфельдом шведи розгромили імперців і зайняли Лейпціг. 19 травня1643 р. французи під командуванням принца Конде розбили іспанські війська битвіпри Рокруа.
У 1645 р. шведськиймаршал Леннарт Торстенсон розбив імперців у битві під Янковом біля Праги, іПринц Конде розбив Баварську армію в битві при Нердлінгені.
Видатний католицькийвоєначальник, граф Франц фон Мерсі, загинув в цій битві. У 1648 р. шведи(маршал Карл Густав Врангель) і французи (Тюррен і Конде) розбилиімперсько-баварську армію у битвах під Цусмаргаузеном і при Лансі.
Тільки імперськітериторії і власне Австрія залишалися в руках Габсбургів. Після того як військаантигабсбурзької коаліції створлии безпосередню загрозу Відню, Габсбургипопросили миру.
25 грудня 1641відбулося підписання попереднього мирного договору, за яким імператор, а зіншого боку Швеція і Франція заявили про свою готовність скликати конгрес дляукладення загального миру. Мирни договір підписано 24 жовтня 1648 рокуодночасно в Мюнстері і Оснабрюці. (Додаток 2)
Війна Торстенссона(швед. Torstensons krig), абовійна Ганнібала (норв. Hannibalsfeiden) — війна між Швецією і Норвегією,названа кожній із сторін на честь своїх полководців, відповідно ЛеннартаТорстенссона і Hannibal Sehested. Війна була частиною Тридцятирічної війни.
Що загрожував вжедавно розривши між обома державами настав в 1643 р. Війна почалася зробленим заініціативою канцлера Оксенштерна геніальним вторгненням фельдмаршалаТорстенсона з Моравії в беззахисну Голштінію яка була завойована з ходу.
У Швеції розуміли, щоїї флот не міг дорівнювати з данським; тому, на початку 1644 р., був посланий голландець,що проживав в Швеції, до Амстердама, щоб приватно дістати в Голландії військовісудна разом з командою. Так було зібрано 30 судів.
Христіан IV, щодізнався про це, негайно прийняв рішення перешкодити з'єднанню голландськихсудів з шведським флотом — інакше було б неможливо перешкодити Торстенсонуперекинути армію на острови. У квітні він вийшов в морі, допоміг зі своєюескадрою данської армії, облягаючою Готенбург, і потім особисто повів своїморські сили в Північне море, шукати ескадру Тіссена, що йшла з Голландії.
Він знайшов свогопротивника в острова Сильта і 16 травня після жорстокої шестигодинної битви вКоролівській бухті в Лістерітифі (що отримала завдяки цьому свою назву) завдавйому важкої поразки. Христиан IV негайно повернувся в Готенбург, залишивши начолі флоту свого адмірала Проса Вінда, який через вісім днів знову розбивТіссена і змусив його із залишками судів повернутися до Голландії. Голландськийкомерційний флот з 700 судів з'явився під конвоєм 43 військових судів передЗундом; комерційні судна пішли далі в Балтійське море. Під час цих побічнихоперацій в Північному морі шведський флот під начальством адмірала Флемінгазакінчив свої озброєння і пішов крейсувати до південного входу в Зунд. Булопередбачено зробити висадку на малих данських островах і потім вторгнутися доЗеландії. Від цього плану довелося відмовитися, оскільки Голштінії не можнабуло знайти достатньої кількості судів для переправи армії Торстенсона. Буловирішено обмежитися заняттям Фемарна; флот став на якір у Фемарн-Бельте. Вінскладався з 31 військового судна, 7 брандерів і 4 малих галіотов; 4 невеликихсудна налічували по 60-75 і близько 350 чоловік команди, з яких третина булисолдати. Загальне число знарядь досягло 1360; запас снарядів і пороху хапав на30 пострілів на знаряддя. Флот був роздільний на 3 ескадри. [1, c. 278]
Число судів вданському флоті було дещо більше, та зате число знарядь менше; їх флот бувроздільний на 4 ескадри, кожна по 9-10 судів з 2-3 брандерами і стількома жгаліотамі. Таке ж розділення флоту данці мали в 1630 р. в гирл Ельби, де одна зескадр, мабуть, залишалася в резерві. Флагманський корабель Хрістіана IV, щокомандував 3-їй ескадрою, був 48-гарматний. Окрім цього корабля, ще лише п'ятьсудів мали 30 знарядь. Головнокомандуючим був генерал-адмірал Йорген Вінд; вінвів авангард. Король неодноразово втручався в розпорядженняголовнокомандуючого; тому незрідка бувало неясно, хто власне був головнимначальником.
29 липня Флемінг бувсмертельно поранений в своїй каюті; його наступник молодий генерал-майорВрангель вирішив негайно прориватися. Перша спроба кінчилася невдачею, оскількибуло повне безвітряя і що верпують або ж буксирувані або ж буксирувані своїмишлюпками суду також і зовні бухти зустріли вітру. Торстенсон полегшив положенняфлоту, опанувати нове зміцнення і відібравши знову Неймюлен.
Данський флот робивневеликі переміщення, але обидві ескадри залишалися в безпосередній близькостіодин проти одного. Християн IV прислав наказ своєму генерал-адміралові напастина ворога, що стоїть на якорі, личити як можна ближче, давати залпи обомабортами і тому подібне Галт прошел до навітряного (голштінському) берега, алене напав на ворога. Наступного дня шведи прошлі далі до виходу, але знову добою не дійшло, Галт все не тримався досить близький до того, що знаходився під вітромворогові. Повний обурення Християн IV 31 червня замінив Галта адміралом ЕрікомОттезеном, а Галта тимчасово призначив командуючим авангардом. Врангель пішовдля поповнення запасів знову до Хрістіанпрізу, куди за ним пішли данці.
Втручання Франціїпривело 13 серпня 1645 р. до світу в Бремсебро, по якому Данія поступиласяШвеції острова Готланд і Езель і два округи на норвезькому кордоні; шведськісудна при плаванні Зундом були звільнені від митних зборів; крім того, прийшли,нарешті, до угоди в деяких питаннях морського церемоніалу: про число пострілівпри салютах, про спуск прапора і вітрил при проходженні мимо судів, фортець ітому подібне.
Північна війна1655—1660 — війна Швеції і її союзників проти Речі Посполитої і її союзників. До 1655 Річ Посполита виявилася украйослабленою повстанням Хмельницького і війною, що почалася, з Росією. Швеціяпрагнула, опанувавши прибалтійську територію Речі Посполитою, затвердити своєпанування на Балтиці. Приводом для війни послужили претензії польського короляЯна II Казимира на шведський престол. Що вторглися в липні 1655 шведськихвійськ швидко опанували майже всю територію, польських земель з Варшавою іКраковом, а також частиною Литви. Влітку 1656 шведи за допомогою Бранденбургазнов опанували Варшаву. Карл X висунув проект розділу Речі Посполитою ізаручився підтримкою трансильванського князя Дьєрдя II Ракоци, війська якоговторглися в 1657 до Польщі, але були розбиті. Річ Посполіта отримала підтримкуАвстрії і ціною відмови від прав сюзеренітету над Східною Пруссією добиласяпереходу на свою сторону Бранденбурга (Велявсько-бидгощський трактат 1657).Після вступу до війни (червень 1657) Данії проти Швеції шведські війська майжеповністю покинули територію Речі Посполитої. [2, c. 140]
У 1658 Данія,потерпівши поразку, вийшла з війни (по Роськилльському світу 1658 Даніявтратила Ськоне і інші території). Але в тому ж році вона відновила війну,отримавши підтримку не лише Речі Посполитої, Австрії і Бранденбурга, але іНідерландів. Протиріччя між противниками врятували Швецію від розгрому. РічПосполіта, прагнучи знов опанувати Україну, що приєдналася до Росією в 1654, іБілорусію, більша частина якої була зайнята російськими військами в 1654—55,уклала з Швецією Олівський мир 1660. Військовим діям Данії проти Швеції поклавКопенгагенський мир 1660. Північна війна 1655—1660 істотно ослабила РічПосполіту, але в 1659 вона відновила війну проти Росії, що змусило Росію пітина висновок невигідного для неї Кардісського мирного договору 1661 з Швецією. (Додаток3)
Дансько-шведськавійна 1657—1658 — війна міжДанією і Швецією. Війна закінчилася поразкою Данії і висновком Роськильськогосвіту. До 1657 року шведський король Карл X Густав зі своєю армією зав'язнув увійні з Польщею і данський король Фредерік III побачив в цьому хороший привідповернути території втрачені Данією в ході попередньої війни. Що зібрався 23лютого 1657 року державна рада Данії виділила значні кошти для мобілізації і наінші військові витрати. 23 квітня Фредерік отримав згоду ради на атакушведських територій.
На початку травня щовсе ще продовжувався переговори були перервані, і 1 червня Фредерік підписавманіфест, що пояснює необхідність ведення війни, яка формально не булаоголошена. На початок війни данці утворили 4 армії:
в Гамбурга для нападуна шведську територію біля Бремена;
біляпівденно-західного берега (Ськоне) для операцій проти Стокгольма;
у Хрістіанії длянападу в Бохуслен;
у Дронтгейме; всього45 000 чоловік, невеликий резерв залишався в Ютландії.
В той же час напівдні окремі фортеці залишалися не зайнятими, т.к ніхто не міг передбачитивторгнення з півдня. Головною метою метою Фредеріка III була шведська провінціяСьконе. Головні сили данського флоту (40 кораблів) пішли до Борнхольму,невеликий загін з 7 кораблів розташувався в Гетеборга. Передбачалася блокадашведських і фінських берегів. Данський король сам пішов в середині червня з 19судами, під командою віце-адмірала Бьєлке, до Данцигу. Цим він збиравсяперешкодити Карлу Х перекинути армію з Польщі до Швеції або на данські острови,збираючись його таким чином відрізувати в Польщі. На Ельбі, Везере і вКаттегате були розташовані маленькі загони судів для захисту від шведськихкаперов. У результаті данський флот і армія на початок бойових дій виявилисясильно роздробленими. В цей час Карл X, що отримав 20 червня в глибині Польщізвістка про оголошення війни, зробив форсований марш і вже 1 липня був вШтеттіна. 18 липня він, прекрасно озброєний, личив до голштінського кордону. Вкінці липня король був вже в Ютландії, зайнявши її цілком. Після цього вінпопрямував до Вісмар. В цей час, на території власне Швеції, в Сконе данцітакож потерпіли поразку, оскільки данське військо випробовувало великі проблемиз боєприпасами. Коли данський король, що стояв в Данцига, дізнався провторгнення ворога в Голштінію, він негайно сам повернувся у вітчизняні води, атакож повернув свої морські сили з Північного моря, для зашиті острівнійчастині своєї країни. Карл X в цей час спішно озброював ескадру в Гетеборзі. Пойого планах ця ескадра спільно з англійською допоміжною ескадрою повинен бувперекинути війська, що знаходилися на півдні Ютландії, на острів Фюн. Головнісили флоту повинні були сприяти висадці сухопутної армії до Зеландії. Одночаснопередбачалося почати настання на материку, в Сконе. В кінці серпня шведськийфлот, під командою адмірала Бьєлкенштерна, вийшов з Даларе в Стокгольма ускладі 32 військових кораблів з 6 переозброєними комерційними судами істількома ж брандерами. Данський адмірал Бьелке, що спостерігав до того часу уВісмаре за Карлом Х, вийшов негайно в морі, як тільки дізнався про це. 12вересня обидва флоти опинилися на вигляді один біля одного, 28 данських проти38 шведських кораблів. Бьелке, враховуючи перевагу ворога відійшов в Зунд, деотримав підкріплення в числі 11 судів адмірала Юеля. Обидва флоти зразковіоднакової сили зустрілися на 13 вересня у Фальстербо, в південно-західного краюСконе. Битва у вигляді одиночних сутичок, в основному флагманських кораблівтривало весь день і закінчилося безрезультатно. Наступного дня противникипродовжили бій, проте свіжа погода перешкодила і цього разу. У результаті,флоти розійшлися увечері 14 вересня і віддалилися до Копенгагена і Вісмарсоответсвенно. Втрати обох сторін не перевищували 60 убитих і 100 поранених.Стратегічний успіх битви залишився за данцями. Обіцяні англійцями сили так і непідійшли, і напад на острови у результаті був припинений. 19 вересня данськийфлот почав блокаду шведського в Вісмаре і зняв її лише з настанням заморозків.Оскільки атака центральної Данії з моря не удалася, Карл X наказав генераловіграфові Врангелю переправитися у Фредерікс-одде через Малий Бельт на острівФюн. Проте наказ незабаром був скасований — спочатку Врангелю було дорученоузяти Фредерікс-одде, що він в кінці жовтня і зробив, отримавши до цього часупід командування суду і призначення генерал-адміралом. Незабаром після цьогоКарл X повторно віддав йому наказ, користуючись всіма судами, висадиться всередині грудня на острові Фюн. Проте в цей час настали морози, і Карл зновузмінив свої плани, наказавши, по свіжому льоду перейти на Фюн. Проте роківпідтанув, і експедиція не відбулася. 9 січня 1658 року Карл X, повнийнетерпіння, прибув в Киль на військову раду. Виходячи із скрутного положення,що створилося на фронтах інших воєн, що велися одночасно Швецією, було вирішенонегайно наставати на острів Фюн, будь то на судах або по льоду. 30 січня підворожим вогнем, 9 000 шведських вершників і 3 000 піхотинців рушили черезпогано тримаючий лід на Малому Бельте. Шведським кавалерійським частинамудалося перейти через лід північніше Гадерслебена (в Брандсе), в Івернес наФюн, причому два шведські ескадрони провалилися під лід, і сам король був увеликій небезпеці. Незабаром весь острів Фюн був зайнятий. Данському адміраловіБредалю, захопленому зі своїми 4 судами в льодах гавані поблизу Ніборга,відбиваючи нічні напади шведських військ вдалося крізь лід витягуватися в морі.При цьому він застосував особливу тактику, наказавши обливати борти водою, якатут же студеніла, заважаючи шведам поднятися на борт. З Ніборга шведськівійська пішли в Сведенборг, звідти через Таазінге на Лангеланд, а 9 лютогочерез Великий Бельт на Лааланд. Перехід через протоку здійснювався знеймовірними труднощами і страшним ризиком провалитися. Тріщини в льодузакривалися соломою, яка зверху поливалася водою, що швидко студеніла. Недивлячись на це, вже 12 лютого шведи були в Зеландії. через декілька днівсміливий король стояв з 5 000 вершниками перед Копенгагеном, де англійський іфранцузький посланці узяли на себе мирні переговори. Оскільки шведські військастояли самої столиці, данський король був вимушений погодиться на укладеннямиру на Шведських умовах. І 28 лютого в данському місті Роскілле був підписаниймирний договір. По ньому Данія йшла на величезні територіальні поступки. Швеціяотримала три провінції на півдні півострова: Сконе, Халланд і Блекинген;острови Борнхольм, (пізніше і Хвен в Зунде) Богуслен на Каттегате іТрондієм-Лен на норвезькому побережжі. Данія повинна була зобов'язатися непропускати до Балтіку флоти «ворожих» держав. Англійському посланцевіпід самий кінець переговорів удалося пом'якшити договір і ввести в нього слово «ворожий»,проти бажань обох ворогуючих сторін. [1, c. 290]
Російсько-шведськавійна 1656-1658 рр. веласяРосією за повернення російських земель на побережжі Фінської затоки, захопленихшведами в 16-17 вв. і вихід доБалтійському морю. За підсумкамиросійсько-шведської війни 1610-17 (Столбовському мирному договору 1617) Росіябула вимушена поступитися Швеції територією від Івангорода до Ладозького озераі, тим самим, повністю позбулася виходу до балтійського побережжя. В результатіТридцятирічної війни 1618-1648 Швеція увійшла до числа великих держав і сталапануючою державою на Балтіке. У 1654-55 ослаблена повстанням Хмельницького івійною з Росією Польща піддалася вторгненню шведів, Варшаву, що зайняли, іКраків (Північна війна 1655—1660). Річ Посполита виявилася на межі загибелі якдержава, що украй стурбувало Австрійський двір. В результаті австрійськимдипломатам удалося схилити Росію і Данію вступити у війну з Швецією щоб недопустити її посилення і спробувати переглянути підсумки невдалих воєн(Російсько-шведської війни 1610-17 і дансько-шведської війни 1643-45). Влітку1656 Олексій Михайлович, уклав перемир'я з Річчю Посполитою і почав війну протиШвеції. Формальним приводом для початку війни послужила помилка шведськихдипломатів в царському титулі при третій ратифікації Столбовського миру в 1655році (договір ратифікувався унаслідок вступу на престол нового короля Карла XГустава принца Пфальц-Цвейбрюккенського в 1654 році). У кампанії 1656російських військ діяли на двох напрямах. Головні сили на чолі царем ОлексіємМихайловичем – у напрямі Риги. 31 липня був узятий Дінабург (Даугавпілс), 14серпня – Кокенгаузен (Кокнесе) і 21 серпня почата облога Риги. Шведськийгубернатор Риги Магнус Делагарді захищався майстерно, регулярно проводиввилазки і діждався підкріплення (Рига не була обкладена повністю) загонамифельдмаршала Кенігсмарка і генерала Дугласа. Зазнавши значних втрат післяшведської вилазки 2(12) жовтня, російські війська відступили від Риги 5(15)жовтня. Що діяв північніше допоміжний загін князя Долгорукова обложило містоДерпт (Тарту), яке здалося 12(22) жовтня. Другий напрям дій російських військ в1656 році – Інгерманландія (з метою заняття гирла р. Нева). У липні 1656військами під командуванням Потемкина були зайняті Нотебург (русявий. Горішок,нині – Шліссельбург) і Нієншанц (русявий. Канци). На цьому напрямі великудопомогу російським військам надавали партизанські загони православнихкарельських селян. У кампанії 1657 шведи перейшли в настання. Фельдмаршал Крюйсдіяв в Карелії і Лівонії. Магнус Делагарді вторгся в Псковську область, узявнападом Пськовопечерський монастир, але незабаром був розбитий російськимивійськами. 9(19) червня 1657 під Валком в Ліфляндії шведи завдали поразкизагону Шереметьева (важко поранений попав в полон). У кампанії 1658 російський5-тис. загін князя І.А.Хованського оволодів Ямбургом і підійшов до Нарве. Горн,губернатор Нарви перейшов в контрнаступ, скув загін Хованського під Нарвой ізайняв назад Ямбург і Нієншанц. На цьому військові дії завершилися з певноюперевагою у бік Росії, що проте отримала передих Польща відновила війну зРосією в червні 1658, що і змусило Олексія Михайловича укласти перемир'я зшведами. 22 серпня 1658 Горн і Хованський почали мирні переговори і уклалитимчасове перемир'я, в листопаді під Нарву в містечко Валієсарі прибулиуповноважені від Росії і Швеції і 20 грудня 1658 було поміщеноВалієсарськеперемир'я з шведами строком на три роки по якому Росія утрималачастину завойованої Лівонії (з Дерптом і Марієнбургом). Росія ціною значноїнапруги сил і великих втрат добилася невеликих територіальних придбань ле незмогла забезпечити собі виходу до Балтійського моря. Крім того, православненаселення Карелії і Інгерманландії, не чекаючи більш за возз'єднання з Росією,остаточно і майже у повному складі переселилося в межі Московської держави. Утому ж 1658 року Карл X Густав розбив данців в ході походу в Ютландію іЗеландію і відторгнув частину провінцій на півдні Скандінавського півострова.[8, c. 112]
Після виділенняперемир'я в 1661 Росії в уникненні одночасної війни з Швецією і Польщеюодночасно овелося підписати з Швецією Кардісський мирний договір (1661 р.), поякому її втратило всіх своїх завоювань 1656-58 рр. Набольших успіхів добиласяавстрійська дипломатія, що зуміла чужими руками стримати посилення Швеції ізберегти ослаблену Польщу, яка до 1661 залишалася зв'язаною війною з Росією.Досвід цієї війни показав, що без реорганізації російської армії до передовогозахідноєвропейського рівня отримати перемогу над шведською армією (одній зкращих в Європі) неможливо. Явна помилка російської дипломатії, що нерозрахувала сили держави і можливості впливу, що переоцінила, на польський сеймпривела до серйозної невдачі. Російська армія була ослаблена, Польща отрималачас для відновлення сил. В результаті Росія упустила шанс прискорити завершеннявійни з Польщею, яка продовжувалася ще декілька років до 1667 року. (Додаток 4)
Дансько-шведськавійна 1675—1679 — війна міжДанією і Швецією, що проходила головним чином території провінції Сконе.Причиною військового конфлікту стало бажання Данії повернути собі провінціюСконе, втрачену після дансько-шведської війни 1643-45 рр. У 1672 р. почаласяголландська для франко війна, в якій на стороні Франції виступила Англія іШвеція. У 1673-74 рр. склалася антифранцузька коаліція, до якої увійшлиНідерланди, імператор «Священної Римської імперії», більша частинанімецьких князів, Бранденбург, Іспанія і Данія. У червні 1675 р. шведипотерпіли при Фербелліне поразка від бранденбурзьких військ. Ця поразказруйнувала міф про непереможність шведів і викликала в Данії реваншистськінастрої. 2 вересня 1675 р. Данія оголосила Швеції війну. 9 жовтня 1675 р.ріксадмірал Густав Отто Стенбок з флотом, що налічував 58 вимпелів, вийшов вморі, щоб висадити десант в шведській Померанії. Перший же шторм показав, щошведський флот знаходиться в жалюгідному стані, внаслідок був вимушенийповернутися назад в Даларе. У вересні і жовтні бранденбурзькі данські військавступили до шведської Померанію. Данці зайняли Вісмар і Бремен-Верден,бранденбуржци — Штеттін. В цей же час війська данського намісника Гюлленльовевторглися з Норвегії в Бохуслен і Вестеретланд. За зиму шведи зуміли озброїти26 лінійних кораблів, 8 фрегатів, 8 бригів, 6 брандерів і 13 купецьких судів.19 травня їх флот під командуванням Лоренца Кройца вийшов з шхер. 25 травня в10 милях від Ясмунда шведи відмітили данський флот, яким командував Нільс Юль івступили з ним в бій. У результаті битви втрати шведів склали півсотні чоловікі один невеликий корабель, данські втрати також не перевищували півсотнічоловік. 1 червня об'єднаний дансько-голландський флот під командуваннямголландського адмірала Корнеліса Тромпа біля Еланда завдав шведам ще однієїпоразки. Шведський флот втратив в битві п'ять кораблів і серед них126-гарматний «Стура Крунан». Людські втрати склав 2000 чоловікубитими і пораненими, 600 моряків попало в полон. Серед загиблих були Л.Кройц іадмірал К. Кута. Союзники не втратили жодного судна, хоча багато кораблів мализначні пошкодження. В кінці квітня данці окупували Готланд, а 27 червнявисадилися біля Істада і незабаром захопили його. Проте основний десант в 15тис. чоловік був висаджений біля Роо. Шведські війська почали відступати доКрістіанстаду. Перед данцями палі Хельсингборг, Енгельхольм і фортеця Чернан.На капітуляцію здалася Ландськруна. 10 серпня данці обложили Крістіанстад, якийбув узятий штурмом в ніч з 14 на 15 серпня. Одночасно з настанням головних силданців на Крістіанстад на з'єднання з Гюлленльове через Халланд рухавсятрьохтисячний загін генерал-майора Джекоба Дункана. 17 серпня сталася перша увійні битва на суші. Шведська армія, що удвічі перевершує за чисельністюданську, атакувала данців у Фюллебру і завдала їм поразки. 1500 данців попали вполон, у тому числі і Д.Дункан. Втрати шведів були незначними. Головні силиданців в кінці вересня встали на зимові квартири в північному Ськоне. Шведськийже король, зібравши армію в 12 тис. чоловік, рушив на Хельсингборг. БіляХюллінгського моста шведи зіткнулися з колоною хворих і поранених данців вкількості 300 чоловік, велика частина з яких була ними перебита. Дізнавшись прошведські пересування, данці висувалися їм назустріч. 4 грудня армії Карла XI(ок. 8 тис. чоловік) і Крістіана V (ок. 13 тис. чоловік) зійшлися вкровопролитній битві при Лунде, в ході якого данці були розбиті. За деякимиданими, в битві лягли 3 тис. шведів і 6,5 тис. данців. 15 грудня шведськийкороль штурм опанував Хельсингборгом. Шведський адмірал Ерік Шеблад, що отримавнаказ перешкодити перевезенню зосереджених в Голштінії військ єпископаМюнстерського, в 20-х числах травня дрейфував біля Нюборга. Дізнавшись про це,Нільс Юль вивів свою ескадру в морі. 31 травня флоти зустрілися недалеко від о.Лолланн. У запеклому бою, що закінчився вранці 1 червня, шведи потерпілипоразку, втративши 5 лінійних кораблів і 3 малих судна. [1, c. 307]
Данці узяли в полон1600 шведів, у тому числі і адмірала Шеблада. Після полонення Шебладакомандувати флотом був призначений фельдмаршал Хенрік Горн. В середині червнявін вийшов в морі, маючи завданням знищення данського флоту до приходу йому надопомогу голландської ескадри. 1-2 липня між данським і шведським флотамисталася битва в бухти Кеге, що закінчилося повною поразкою шведів. Їх втратисклав 10 лінійних кораблів, 3 брандери і 10 невеликих судів. У полон попали 2адмірали, 70 офіцерів і 3 тис. матросів. Данський флот не втратив жодногокорабля. У березні 1677 р. данська армія отримала значні підкріплення. Всередині травня шведський король з армією в 5 тис. чоловік розташувався біляЛандскруни, в якій знаходилося 12 тис. данців. 27 травня данська арміявишикувалася в бойовий порядок, проте шведи вирішили не приймати бій і підпокривом ночі відійшли до Крістіанстаду. На початку червня данська арміяобложила Мальме. В ніч з 25 на 26 червня данці зробили спробу штурму, протебули відкинуті і 5 липня, знявши облогу, відійшли до Ландскруне, куди незабаромз десятитисячною армією підійшов Карл XI. Данська армія, що налічувала 12 тис.чоловік, зайняла позиції в 12 км. від міста. 14 липня між противниками сталасябитва, перемога в якому дісталася шведам. Вони втратили 1 тис. чоловік убитими ітаке ж число пораненими. Втрати данців склали 2,5 тис. Уцілілі загони данціввідійшли в Ландскруну. На початку року данський флот залишався в Зунде, чекаючипояви французької ескадри, яка по задумам Людовика XIV повинна була прийти надопомогу шведам. У травні шведи почали облогу Крістіанстада. Проте данці,отримавши підкріплення, знов зробили наступальні дії, і 28 червня зайнялиХельсингборг. В кінці липня Крістіан V спробував прийти на допомогу обложеномуКрістіанстаду, але ця спроба не увінчалася успіхом, і 4 серпня містокапітулювало. Данська армія відійшла до Ландскруне і Хельсингборгу. Післявисадки данської армії в Сконе в цій провінції проти шведів розгорнулосяактивне партизанський рух. Учасників партизанських загонів шведи зневажливопрозвали «снаппхане», тобто мародери. Їх дії сильно докучалишведській армії. Так, літом 1676 р. загін з 200 селян спільно з жменькоюданських солдатів зуміли захопити шведську польову касу, в якій виявилосямідних плотів на суму 50 тис. ріксдалеров. Проте зазвичай їх дії обмежувалисянападом на фуражирів і дозорних. Шведи намагалися суворими методами подавитирух, проте безуспішно. У 1676-77 рр. ними було видано декілька плакатів, в якихвони загрожували населенню жорстокою карою за допомогу снаппхане. Зокрема, за щонайменшурану, нанесену особі, що перебуває на службі короля, прихід був зобов'язанийвиплатити 1 тис. ріксдалеров, а кожен третій житель приходу мав бути страчений.Оскільки дані заходи успіху не приносили, шведи змінили тактику і спробуваливбити клин між снаппхане і селянами. На початку 1677 р. шведи почали змушувативсе чоловіче населення до принесення клятви вірності.
Втім, якщо мирнідомовленості не діяли, вони знов удавалися до старих методів. В кінці червня1679 р. в Лунде почалися прямі дансько-шведські переговори про світ. Майжеодночасно з цим французька армія вступила до Ольденбург. Крістіан V спішно 23серпня 1679 р. уклав з французами мир у Фонтенбло, по якому Данія була вимушенапідтвердити умови Роськилльського і Копенгагенського мирних договорів. 26вересня Данія і Швеція уклали Лундський мир, що повторював умови мирногодоговору ув'язненого у Фонтенбло. Окрім мирного договору, в Лунде були поміщеніцілий ряд інших трактатів: договір про оборонний союз, торгова угода, договірпро брак між сестрою Крістіана V Ульрікой Елеонорою і Карлом XI, а такожсекретні статті, в яких договірні сторони зобов'язалися не вступати в союзи зтретіми державами без попередніх переговорів між собою. Між Данією і Швецієюбув збережений статус-кво. (Додаток 5)
/>ВИСНОВКИ
Вестфа́льськиймир 1648 — завершив Тридцятирічну війну 1618—1648 рр. Підписаний у Мюнстері 24жовтня 1648 р. Ще в 1638 Папа і данський король закликали до припинення війни.Два роки після цього ідею підтримав німецький рейхстаг, який зібрався впершепісля тривалої перерви. 25 грудня 1641 відбулося підписання попередньогомирного договору, за яким імператор, що представляв також Іспанію, а з іншогобоку Швеція і Франція заявили про свою готовність скликати у вестфальськихмістах Мюнстері і Оснабрюці конгрес для укладення загального миру. У Мюнстерівелися переговори між Францією і імператором. У Осанбрюці — між імператором іШвецією.
Люта боротьбарозгорнулася вже навколо питання про той, хто має право брати участь в роботіконгресу. Франції і Швеції вдалося подолати опір імператора і добитисязапрошення князів імперії.
У результаті конгресвийшов найбільш представницькою нарадою в історії Європи: на ньому булиприсутні делегації 140 суб'єктів імперії і 38 інших учасників. ІмператорФердинанд III Габсбург був готовий піти на великі територіальні поступки(більші, ніж довелося віддати у результаті), але Франція зажадала такихпоступок, про які він спочатку навіть не думав.
Імператор повинен буввідмовитися від підтримки Іспанії і не втручатися в справи Бургундії, якаформально була частиною імперії. Національні інтереси узяли гору наддинастичними. Імператор підписав всі умови фактично сепаратно, без іспанськогокузена.
Укладений 24 жовтня1648 року одночасно в Мюнстері і Оснабрюці мирний договір увійшов до історіїпід найменуванням Вестфальського.
Окремий договір,підписаний дещо раніше, припиняв війну між Іспанією і Нідерландами. Вони, атакож Швейцарія, визнавалися незалежними державами. Неврегульованою залишиласятільки війна між Іспанією і Францією, яка продовжувалася до 1659.
За умовами миру,Франція отримала Південний Ельзас і лотарінгське єпископство Мец, Туль іВерден, Швеція — острів Рюген, Західну Померанію і герцогство Бремен, плюсконтрибуцію в 5 млн талерів. Саксонія — Лузацію, Бранденбург — СхіднуПомеранію, архієпископство Магдебург і єпископство Мінден. Баварія — ВерхнійПфальц, баварський герцог став курфюрстом.
Сучасні історикирозглядають Вестфальський мир як подію, яка заклала основи сучасного світовогопорядку — поділу світу на національні держави і появу пов'язаних з цимпринципів міжнародного права. В деякому розумінні саме Вестфальський мир заклавоснови сучасної Європи, більша частина якої входила в ті часи до сфери впливуСвященної Римської Імперії.
Цей мир фактичнозрівняв в правах реформоване християнство (різні протестанські церкви) зримо-католицьким християнством. На міжнародному рівні був визнаний принцип — чия держава того й віра. Окрім того, в міжнародній політиці з'явилось поняття — вестфалійська система — яка забезпечувала суверенітет держави на своїйтериторії.
ВивчаючиВестфальський мир і Тридцятилітню війну в Європі слід пам'ятати про інші події,які відбувалися в той час — англійська буржуазна революція під проводом Кромвеляі українська визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, яка зробиласвій внесок у розвал Речі Посполитої (а отже Священної Римської Імперії ідинастії Габсбургів, сателітом якої була тогочасна Річ Посполита).
Вестфальскій мир –один із найвидатніших успіхів Шедської дипломатії, який набагато років заклавпідвалини розвитку Шведської країни.
Звісно Швеціяотримала достатньо великі територіальні та інші переваги під час інших війн,наприклад Естляндію і територію більшої частини фінських володінь, але самеВестфальскій мир заклав догми розвитку державності та утвердив новийєвропейський порядок.
Докорінно булопереформатовано армію, саме Густав II Адольф зробив ставку на регулярну армію,розуміючи що в 17 столітті скликані на час війни ополчення не здатнізабезпечити обороноздатність країни. Король розділив країну на 6 округів, якізобов'язані були при кожному наборі поставити рекрутів для 18 піхотних полків і6 кінних. Подвірна рекрутська повинність доповнювалася добровільнимвербуванням. Поєднання рекрутської повинності і вербування дозволило ГуставуАдольфу вичавити з Швеції максимум можливих людських ресурсів для своєї армії.Відносну нечисленність війська король прагнув компенсувати якістю озброєння.Нововведення були направлені на створення облегчених видів зброї, щопідвищувало маневреність військ. Був зменшений калібр і вага мушкета, щодозволило відмовитися від сошок при пострілі; введені паперові патрони іпатронташі; з'явилися легкі чотирифунтові гармати, що перевозилися двомакіньми. Замість військових груп чисельністю 2-3 тисячі чоловік Густав II Адольфсформував полиці чотирьох рот (по 1200-1300 солдатів). У піхотному полкутретину солдатів складали пікінери, а дві третини — мушкетери. Цеспіввідношення пізніше стало зразком для європейських армій. Густав II Адольфстворив клас полкової артилерії, додавши кожному полку по дві гармати. Значнобула посилена шведська кавалерія що склала 40% армій. Кавалерійські полиці булирозділені на ескадрони по 125 вершників. Особливу увагу шведський корольприділяв вченню військ. Для підтримки дисципліни і злагодженості він ввів вармії суворі тілесні покарання і муштру.
/>СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1. Абрамсон М. Л., Гуревич А.Я., Колесницкий Н.Ф. История средних веков. — Москва., 1964
2. Архенгольц И.В. ИсторияСеверной войны. — М., 1990
3. Г. В. Форстен. ПолитикаШвеции в смутное время
4. Ивонина Л. И., ПрокопьевА. Ю. Дипломатия Тридцатилетней войны. — Смоленск., 1996
5. Карнацевич В. Л. 100 знаменитысражений. — Харьков., 2004
6. Лыжин. Столбовский договори переговоры, ему предшествовавшие. СПб, кн. III
7. Мерников А. Г., СпекторА.А. Всемирная история войн. — Минск., 2005
8. Никифоров Л. А. Внешняяполитика России в последние годы Северной войны. Ништадский мир. М., 1959
9. Поршнев Б. Ф.Тридцатилетняя война и вступление в неё Швеции и Московского государства. — М.,1976
10. Собрания Фанта, Гейера иШредера «Scriptores rerum Suecicarum medii aevi», 3 т., Упсала,1818—1876
11. Форстен. ИсторическоеОбозрение, т. VIII
12. Шиллер И.К. ИсторияТридцатилетней войны. Собр. соч. в 8 тт. М., 1957, т.5
13. Штенцель А. История войнна море с древнейших времён до конца XIX века. В 2-х томах. Т. 2. — М., 2002
14. Rystad G. Karl XI: enbiografi. — Lund, 2003
/>ДОДАТКИ
Додаток 1.Скандинавскі держави в XVII ст.
/>
Додаток 2.Тридцятилітня війна 1618-1648 р.
/>
Додаток 3. Північнавійна 1655—1660
/>
Додаток 4. Картавоєнних дій Русько-шведської війни 1656—1658
/>
Додаток 5.Датсько-шведська війна 1675-1679 Битва у бухти Кёге (1677)
/>
Додаток 6. РозширенняШведських володінь кінця XVI-XVII ст..
/>
Додаток 7. Європа нарубежі XVII та XVIII ст.
/>