Брест-літовський договір

5

РЕФЕРАТ

Брест-літовський договір

План

Вступ

Вплив революції на підписання мирного договору

Підписання Брестсько мирного договору

Як народжувалася угода

Висновки

Вступ

Вся будова, що зводиться нині німецькими імперіалістами в нещасному договорі, - є не що інше, як легка дощата огорожа, яка в найтривалішому часі буде нещадно зметена історією. ( Зіновьев )

У радянській зовнішній політиці, ймовірно, не було угоди крихкішого, ніж Брест-літовський мирний договір, підписаний радянським урядом 3 березня 1918 г.; проіснувавши трохи більше 9 місяців, він був розірваний німецьким і радянським урядами, а пізніше, при капітуляції Німеччини в першій світовій війні, скасований ще і 116_ й статтею Версальського договору. З легкої руки Леніна названий передихом договір викликав критику і опір переважній частині революціонерів, з одного боку, і патріотів Россиі-с інший. Перші стверджували, що Брестський мир - це удар в спину німецької революції. Другі - що це зрада Росії і її союзників. І ті та інші, кожен по своєму, мали рацію. Проте на Брестському світі по незрозумілих нікому причинах наполягав Ленін, що добився, врешті-решт, його підписання.

Вплив революції на підписання мирного договору

Питання про еволюцію поглядів Леніна після його приходу до влади в жовтні 1917г. і про ті цілі, які Ленін ставив перед собою до і після перевороту, є основним при вивченні історії Брестського договору і повязаного з ним більш загального питання про світову революцію. Було б помилковим вважати, що Ленін міняв свої погляди залежно від обставин. Правильніше вважати, що в будь-якій ситуації він знаходив якнайкращий для реалізації своїх цілей шлях. Ленін усе своє свідоме життя вів боротьбу і, починаючи приблизно з 1903г., - боротьбу за владу. Важче відповісти на питання, чи потрібна була йому влада для перемоги революції або ж революція бачилася засобом для досягнення влади.

Більшовицьке крило російської соціал-демократичної партії вірило в кінцеву перемогу соціалізму в світі. Відповідь на питання про те, чи прийде світова революция- неодмінно позитивний -строился виключно на вірі в кінцеву перемогу соціалізму.

Проте в 1918г. відповідь на це питання була не така очевидна, як могло б показатися сьогодні. Загальна думка соціалістичних лідерів Європи зводилася до того, що у відсталій Росії не можна буде без допомоги європейських соціалістичних революцій ні побудувати соціалізму, ні утримати владу на який-небудь тривалий термін, хоч би вже тому, що (як вважали комуністи) “капіталістичне оточення” поставити своєю неодмінною метою скидання соціалістичного уряду в Росії. Таким чином, революція в Германії бачилася єдиною гарантією утримання влади радянським урядом ще і в Росії.

Інакше вважав Ленін. У жовтні 1917г.,прорвавшись з швейцарського небуття і блискавично захопивши владу в Росії, він показав своїм численним супротивникам (прихильників у нього і не було майже), как недооцінювали вони цієї унікальної людини -- лидера нечисленної екстремістської фракції в РСДРП. Більшовизм не тільки захопив владу в Росії, але реальний і єдиний плацдарм для настання світової революції, для організації комуністичного перевороту в тій самій Німеччині, від якої, як всіма соціал-демократами передбачалося, залежатиме кінцева перемога соціалізму. Тепер Ленін почав відводити собі в світовому комуністичному русі зовсім іншу роль. Йому важливо було зробити світову революцію під своїм безпосереднім керівництвом і зберегти за собою лідерство в Інтернаціоналі. Німецька революція відходила для Леніна на другий план перед революцією, що перемогла, в Росії.

В світлі поглядів Леніна, що змінилися, на революцію в Германії і необхідно розглядати всю історію Брест-літовських переговорів грудня 1917 -- марта 1918 г.г., що закінчилася підписанням миру з Німеччиною і іншими країнами Четвертного союзу. Позиція Леніна на цих переговорах -отстаивание ним “тильзитского мира”ради “передышки” у війні з Гарманієй- здається настільки природною, що тільки і не перестаєш дивуватися з авантюризму, наївного і безтурботного ідеалізму всіх його супротивників -- от лівих комуністів, очолюваних Бухаріним,до Троцького з його формулою “ні війна, ні мир”. Правда, позиція Леніна здається розумною перш за все тому, що апелює до звичних для більшості людей понятиям: слабая армія не може воювати проти сильної! Але це була психологія обивателя, але не революціонера! З такою психологією не можна було захопити владу в жовтні 1917г. і утримати її проти блоку соціалістичних партій, як утримав Ленін в листопадові дні за допомогою Троцького. З такою психологією взагалі не можна було бути революціонером. По якихось причин, окрім Леніна, весь актив партії був проти підписання Брестського миру, причому велика частина партійних функціонерів підтримувала “демагогическую”формулу Троцького. І ніхто не дивився на стан справ так песимістично, як Ленін...

Революція і революціонери підкорялися власним особливим законам. Ці закони більшістю населення сприймалися як незрозумілі і божевільні. Але відступивши від цих законів, революція гинула. Тільки у них полягала її сила і застава її перемоги. Ленін відступав від цих законів ради утримання власної влади і лідерства в світовому комуністичному русі. З погляду абсолютних комуністичних інтересів, Брестський мир був катастрофою. Він, поза сумнівом, вбивав все наявні шанси, скільки б їх не було, на негайну революцію в Германії, а значить і на революцію в Європі. Увязнений всупереч волі більшості рев-партій Брестський мир став першим опортуністичним кроком радянського керівництва.

За іронією долі виходило, що для перемоги революції в Росії потрібно було принести в жертву можливу революцію в Германії, а для успіху революції в Германії, можливо, довелося б пожертвувати радянською владою в Росії. Саме цю альтернативу містило в собі для радянського уряду Брестська угода. Мирний договір з Німеччиною давав її уряду відомий передих, покращував загальне положення країни. Як писали тоді ліві эсеры,”хлеб з окупованих Німеччиною областей примиряв голодних німецьких робочих і солдатів з німецьким урядом”.

Навпаки, відмова радянського уряду підписати мир у військовому і загальнополітичному відношенні була для Німеччини украй не вигідний і значно збільшував шанси на спалах і перемогу німецької комуністичної революції (так вважали самі німці). Тому німецькі ліві вже в грудні 1917г. розповсюдили заяву про те, що переговори про світ нададуть руйнівну дію на вірогідну німецьку революцію і тому повинні бути скасовані.

Спочатку вважалося, що переговори з німецьким урядом більшовики затівають виключно з пропагандистських міркувань і для відтяжки часу, а не ради підписання договору. Лібкнехт при цьому указував, що якщо переговори “не приведуть до світу в соціалістичному дусі”, необхідно “обірвати переговори, навіть якщо б довелося лягти їх {Леніна і Троцького} уряду”. Ленін же на переговорах грудня 1917_ березня 1918 прагнув до союзу, хоч би тимчасового, між радянським і імперським німецьким урядами, бачивши в цьому єдиний спосіб зберегти владу в своїх руках і розколоти єдиний капіталістичний світ, тобто блокуватися з Німеччиною проти Англії і Франції. Лібкнехт бачив заставу перемоги в німецькій революції. Ленін _ в грі на суперечностях між Четверним союзом і Антантою. Лібкхнет був зацікавлений в тому, щоб Німеччина якнайскоріше програла війну. Ленін, підписуючи сепаратний мир, був зацікавлений в тому, щоб Німеччина не програвала війни якомога довше. Він боявся, що радянська влада буде повалена обєднаними зусиллями Німеччини і Антанти як тільки на Західному фронті буде підписаний мир. Але укладаючи Брестський мир і зволікаючи німецьку поразку, Ленін робив саме те, в чому фактично звинувачував його Лібкнехт: саботіровал німецьку революцію.

Підписання Брестсько мирного договору

Укладення Брестського миру привело до розколу в партії більшовиків і радянському уряді і до утворення лівої опозиції, причому в перший і останній раз опозиція ця відкрито і офіційно діяла усередині партії більшовиків як автономна організація і навіть мала свій друкарський орган.

Після підписання мирної угоди військові дії не припинялися ні на день на більшій частині території колишньої Російської імперії. Німеччина предявляла все нові і нові ультиматуми, займала цілі райони і міста, що знаходяться на схід від встановленої договором межі. Брестський світ виявився паперовим саме тому, що радянський і німецький уряди не дивилися на договір серйозно, не вважали його остаточними, і, головне, -подписывали угода не ради бажання отримати мир, а лише для того, щоб продовжувати війну, але у вигідніших для себе умовах.

Надалі, до розірвання Брестського миру спочатку німецьким урядом 5 жовтня, а потім Вциком 13 листопада 1918 р. (через 2 дні після капітуляції Німеччини), противники знаходилися в змозі “ні війна, ні мир”(Троцький).

Таке положення, за задумом Троцького, було ні чим іншим як передихом, що готує більшовицьку партію до наступного її етапу: революційній війні (тільки за передих Троцького, у відмінності від Леніна, більшовики не платили угодою з “імперіалістами”). Ця революційна війна почалася почалася 13 листопада 1918 року.

Вже в перші дні більшовицького перевороту Ленін розійшовся з більшістю своєї партії з питання, що стосується укладення миру: всупереч очікуванням соціалістів він виступив з принциповою згодою підписати з “империалистическим”германским урядом сепаратний, а не загальний мир. Недивно, що найпростішим поясненням ленінського кроку були узяті їм ще до повернення до Росії зобовязання перед німецьким урядом.

Взаємини між більшовицькою партією і кайзерським урядом в роки першої світової війни довгий час залишалися для істориків загадкою. Сенсацією рознеслися по світу зведення про те, що німецький уряд, зацікавлений в швидкому ослабленні Російської імперії і виході останньою з війни, знайшов вигідним для себе фінансування соцпартій (у тому числі і ленінської групи), що стояли за поразку Росії у війні і що вели посилену пораженську пропаганду. Німецький соціал-демократ Едуард Бернштейн в 1921г. писав, що Ленін і його товариші отримали від кайзерської Німеччини величезні суми грошей що напевно перевищують 50 мільйонів німецьких золотих марок. Після багатьох років в розпорядження істориків були передані документи, що дозволяють глибоко і уважно вивчити що став вже легендою питання про німецькі гроші і пломбований вагон, в якому проїхав через Німеччину до Росії Ленін в квітні 1917г. Ще живі революціонери дивувалися:”Теперь признаємося, як наївні ми всі були раніше!”

Німецький уряд підтримував російських революціонерів, оскільки не без підстав вважало, що революція приведе до розпаду Російської імперії, виходу її з війни і укладення сепаратного миру, який обіцяли дати революціонери після приходу до влади. Німеччині ж цей світ був необхідний вже тому, що в 1917г. вона не володіла потрібними силами для ведення війни на 2 фронти. Зробивши ставку на революцію в Росії, Німеччина в критичні для тимчасового уряду тижні підтримала ленінську групу, допомогла їй і іншим “пораженцам”проехать через Німеччину до Швеції, отримала згоду шведів на проеэд емігрантів до фінської межі. Звідти залишалося зовсім вже близько до Петрограду. Недивно, що що відбувся в жовтні 1917г. переворот не був для неї несподіванкою; справедливо чи ні, німецький уряд дивився на те, що відбулося як на справу своїх рук.

Але Німеччина ніколи з такою легкістю не змогла б досягти своїх цілей, якби її інтереси не співпали у ряді пунктів з програмою ще однієї зацікавленої сторони: російських революціонерів-пораженців, найвпливовішим крилом яких було ленінське (більшовики). У чому ж співпали інтереси Німеччини і революціонерів в цьому питанні?

Як і німецький уряд ленінська група була зацікавлена в поразці Росії. Як і німецький уряд більшовики бажали розпаду Російської імперії. Німці хотіли цього ради загального ослаблення післявоєнної Росії. Революціонери, серед яких багато хто вимагав відділення від Російської імперії околиць ще і по національних міркуваннях, дивилися на зростання національних сепаратистських тенденцій (націоналізм малих націй) як на явище, що знаходилося в прямому звязку з революційним рухом.

Співпадаючи в одних пунктах, цілі Німеччини і революціонерів у війні розходилися в інших. Німеччина дивилася на останніх як на підривний елемент і розраховувала використовувати їх для виведення Росії з війни. Утримання соціалістів у влади не входило в плани німецького уряду. Ті ж дивилися на допомогу, запропоновану німецьким урядом, як на засіб для організації революції в Росії і Європі, перш за все в Германії. Але революціонери знали про німецькі “империалистических”планах. При цьому, кожна із сторін сподівалася переграти іншу. Зрештою, в цій грі перемогла ленінська група.

Програма радянських соціалістів була абстрактна: революція. Програма Леніна була конкретна: революція в Росії і власний прихід до влади. Як людина, підлеглий власної мети, він приймав все те, що сприяло його програмі, і відкидав, що заважало. Якщо Четверний союз пропонував допомогу, то постільки, поскільки ця допомога сприяла приходу Леніна до влади, вона повинна бути прийнята. Якщо ця допомога могла виявлятися на умовах проголошення Леніном певної політичної платформи, то постільки, поскільки ця платформа сприяла досягненню основної мети: приходу Леніна до влади, вона повинна бути прийнята і оголошена. Німців цікавив сепаратний мир з Росією? Ленін зробив гасло негайного підписання миру і припинення війни основним пунктом його програми. Німці хотіли розпаду Російської імперії? Ленін підтримав революційне гасло самовизначення народів, що допускало фактичний розпад Російської імперії.

Потрібно віддати належне Леніну. Він виконав дане уряду обіцянка в перший годинник приходу до влади: 26 жовтня па зїзді Рад він зачитав відомий декрет про світ. Для Антанти тому роль Німеччини в жовтневому перевороті була очевидна. Вже 27 жовтня (9 листопада) лондонські газети, та і самі німці не могли довго зберігати мовчання, заявляючи, що російська революція не випадковий успіх, а природний результат німецької політики. 9(22) листопада, виконуючи ще один пункт угоди між більшовиками і Німеччиною, Троцький, як нарком закордонних справ, заявив про наміри радянського уряду опублікувати секретні дипломатичні документи. Теоретично публікація таємних договорів завдавала збитку як центральним державам, так і Антанті. Але оскільки секретні договори, що мали відношення до першої світової війни, були, природно, поміщені Росією з союзниками Францією і Англією, а не з Центральними державами, останні залишалися у виграші. 14(27) листопада німецьке Верховне командування дала своя згода на ведення офіційних переговорів про світ з представниками радянської влади. Початок переговорів був призначений на 19 листопада (2 грудня), причому в заяві від 15(28) листопада радянський уряд вказав, що у разі відмови Франції, Великобританії, Італії, США, Бельгії, Сербії, Румунії, Японії і Китаю приєднатися до переговорів “ми вестимемо переговори з німцями одни”,т.е. заявило про підписання сепаратного миру з країнами Четверного блоку. 20 листопада (3 грудня) російська делегація (28 чоловік) прибула в Брест-літовськ,где поміщалися ставка головнокомандуючого німецьким Східним фронтом. Як місце для ведення переговорів Брест-літовськ був вибраний Німеччиною. Очевидно, що ведення переговорів на окупованій німцями території влаштовувало німецький і австрійський уряди, оскільки перенесення переговорів в нейтральне місто, наприклад до Стокгольма, вилилося б в міжсоціалістичну конференцію, яка могла б звернутися до народів “через голови урядів” і визнати, наприклад, до загального страйку або громадянської війни. В цьому випадку ініціатива з рук німецьких і австро-угорських дипломатів перейшла б до російським і європейським соціалістам.

З радянського боку делегацію очолювали три більшовики (А.А. Іоффе, Л.Б. Каменев, і Г.Я. Сокільників) і два лівих эсэра (А.А. Біценко і С.Д.Масловський-мстіславський). З німецького боку переговори повинна була вести група військових на чолі з генералом Гофманом. Російська делегація наполягала на укладенні миру без анексії і контрибуцій. Гофман як би не заперечував, але за умови згоди на ці вимоги ще і Антанти. Оскільки, як всім було ясно, радянська делегація не уповноважена була Англією, Францією і США вести переговори з Четверним союзом, питання про загальний демократичний світ повисло в повітрі. До того ж делегація центральних держав наполягала на тому, уповноважена підписувати лише військове перемиря, а не політичну угоду. І при зовнішній ввічливості обох сторін спільна мова знайдений не був.

Як народжувалася угода

28 грудня пленум Московського обласного бюро прийняв резолюцію з вимогою припинити мирні переговори з Німеччиною і розірвати дипломатичні відносини зі всіма капіталістичними державами. Того ж дня проти німецьких умов висловилися більшість комітету Петрограду РСДРП(б). Обидві столичні організації зажадали скликання партійної конференції для обговорення лінії ЦК в питанні про мирних переговорах. Оскільки делегації на таку конференцію формували б самі комітети, а не місцеві організації РСДРП(б), лівим комуністам на конференції було б забезпечено більшість. І Ленін, щоб уникнути поразки, почав всіляко зволікати скликання конференції.

Що зібрався в Петрограді 15(28) грудня загальноармійський зїзд по демобілізації армії, працював до 3(16) січня 1918г., також виступив проти ленінської політики. 17(30) грудня Ленін склав для цього зїзду анкету з 10 питань про стан армії і її здатності вести війну з Німеччиною. Він сподівався заручитися згодою зїзду на ведення переговорів. Але делегати висловилися за революційну війну. Протягом 2 днів Раднарком обговорював стан армії і фронту. Раднарком прийняв того дня 18(31) грудня ленінську резолюцію, тільки Ленін, не бажаючи програвати битву, висловився за реввійну (правда -- лишь на рівні агітації), а не за розрив переговорів: резолюція СНК пропонувала проводити посилену проти анексіоністського світу, наполягати на перенесенні переговорів в Стокгольм, ”затягивать мирні переговори”, проводити всі необхідні заходи для реорганізації армії і оборони Петрограду і вести пропаганду і агітацію за неминучість реввойны. Резолюція не підлягала публікації. Ленін відступив на словах, але відстояв ведення переговорів, які не були перервані.

Проти Леніна тим часом виступили очолювані лівими комуністами Московські окружний і міський комітети партії, а так само ряд найбільших партійних комітетів Уралу, України, Сибіру. По суті Ленін втрачав над партією контроль. Його авторитет стрімко падав. Питання про світ поступово переростало в питання про владу Леніна в партії більшовиків, про вагу його в уряді радянської Росії. І Ленін відчайдушну компанію проти своїх опонентів за підписання миру, за керівництво в партії, за владу.

Не доводиться дивуватися, що при загальному революційному підйомі Ленін опинявся в меншині. Більшість партійного активу виступили за неприйняття німецьких вимог, розрив переговорів і оголошення реввійни німецькому імперіалізму з метою встановлення комуністичного режиму в Європі. До того ж на світ без анексії германію не згодна. Але на анексіоністський світ, здавалося, не повинні були погодитися лідери російської революції. Проте несподівано для всієї партії глава радянського уряду Ленін знову виступив “за” -- теперь вже за ухвалення німецького ультиматуму.

Свою точку зору він виклав в написаних того ж дня “Тезах з питання про негайне укладення сепаратного і анексіоністського миру”, які обговорювалися на спеціальній партійній нараді 8(21) січня 18г., де було присутньо 63 людини, в основному делегати III зїзду Рад, який повинен був відкритися через два дні. Ленін перш за все переконував слухачів в тому, що без укладення негайного миру більшовицький уряд ляже під натиском селянської армії:

“Селянська армія, нестерпно стомленого війною, після перших же поразок -- вероятно, навіть не через місяці, а через тижні -- свергнет соціалістичний робочий уряд. Так ризикувати ми не маємо права! Немає сумніву, що наша армія в даний момент абсолютно не в змозі відобразити німецьке настання... Сильні поразки змусять Росію укласти ще більш невигідний сепаратний мир, причому мир цей буде поміщений не соціалістичним урядом, а яким-небудь іншим.”

У перший період Брестських переговорів, як і в питаннях внутрішньої політики, підтримку Леніну подавав Троцький. Людьми необізнаними позиція Троцького пояснювалася слабкістю російської армії, яка слабіла день від дня. Тим часом позиція Троцького стала іншою. Він був за мир до тих пір, поки мова йшла про світ “без анексії і контрибуцій”. І став проти нього, коли зясувалося, що доведеться підписувати анексіоністську угоду. Йому завжди було очевидне, що радянська влада не в змозі вести революційну війну. У цьому у нього з Леніном не було розбіжностей. Він, проте, вважав, що німці не зможуть наступати. У цьому він з Леніном розходився. Ленін робив ставку на угоду з Німеччиною. Троцький -- на революції в Германії і Австро-Венгрии.

На початку 1918г. здавалося, що розрахунки Троцького правильні. Під впливом переговорів про світ, що затягуються, і погіршення продовольчої ситуації в Германії і Австро-Венгрии різко зріс страйковий рух, перерісший в Австро-Венгрии в загальний страйк, по російській моделі у ряді районів були утворені Ради. 22(9) січня, після того, як уряд дала обіцянка підписати мир з Росією і поліпшити продовольчу ситуацію, страйки відновили роботу. Через тиждень страйки паралізували берлінську оборонну промисловість, швидко охопили інші галузі виробництва і розповсюдилися по всій країні. Центром був Берлін, де, згідно офіційним повідомленням, бастував близько напівмільйона робочих, що вимагали укладення миру і проголошення республіки.

У контексті цих подій Троцький і ставило питання про те, ” чи не потрібно спробувати поставити німецький робочий клас і німецьку армію перед випробуванням: з одного боку -- рабочая революція, що оголошує війну припиненої; з іншою -- правительство, що наказує на цю революцію наступати”.

На партійній нараді 8(21) січня, присвяченій проблемі миру з Німеччиною, Ленін знов потерпів поражение: тезисы його не були схвалені, їх навіть заборонили друкувати. Троцький вперше запропонував того дня не підписувати формального миру і привселюдно заявити, що Росія не вестиме війну і демобілізуватиме армію.

Відома як формула “ні війна, ні мир”, установка Троцького викликала з тих пір багато суперечок і нарікань. Тим часом, ця формула мала цілком конкретний практичний сенс. Вона, з одного боку, виходила з того, що Німеччина не в змозі вести крупні наступальні дії на російському фронті(інакше б німці не сіли за стіл переговорів), а з іншою -- имела та перевага, що більшовики “в моральному смысле”оставались “чисті перед робочим класом всіх країн”. Крім того, важливо було спростувати загальне переконання, що більшовики просто підкуповують німцями і що все відбувається в Брест-літовське -- не більш як добре розіграна комедія, в якій вже давно розподілені ролі.

Ленін уперто наполягав на сепаратній угоді на німецьких умовах, але на засіданні ЦК 11(24) січня, де він виступив з тезами про укладення миру, Ленін знову потерпів поразку. Формула Троцького була прийнята 9 голосами проти 7. Разом з тим 12 голосами проти 1 було прийнято внесену Леніном (для порятунку своєї особи) пропозицію “всіляко затягувати підписання мира”:Ленин пропонував проголосувати за очевидну для всіх істину, щоб формально саме його, Леніна, резолюція отримало більшість голосів. Питання про підписання миру того дня Ленін не наважився поставити на голосування. З іншою стороны,11 голосами проти 2 при тому, що 1 утримався була відхилена резолюція лівих комуністів, що закликала до революційної війни.

Загальноприйнята думка, що, повертаючись до Бреста для відновлення переговорів в кінці січня по н. ст., Троцький мав директиву радянського уряду підписати мир. Оскільки ніяких офіційних партійних документів про домовленість Леніна з Троцьким не існувало, залишалося припускати, що вони домовилися про щось за спиною ЦК в особистому порядку, і Троцький, не підписавши німецький ультиматум, порушив дане Леніну слово.

Засідання політичної комісії в Брест-літовське закінчилося 28 січня (10 лютого) в 6,50 вечорів. Незабаром після цього, ще до формальної відповіді Четверного союзу на заяву радянській делегації, тобто не знаючи, чи прийнята формула “ні миру, ні війни”, Троцький телеграфував Леніну про те, що переговори завершені. 11 лютого о 17 годині у всі штаби фронтів російської армії була переслана просторова телеграма за підписом Криленко про припинення війни, демобілізацію і “відведення військ з передової лінії”.

Після повернення до Петрограду Троцький виступив на засіданні ради Петрограду. Він вказав, що Німеччина швидше за все не зуміє “вислати війська проти радянської республіки”. Петросовет підтримав вирішення радянської делегації в Бресті більшістю голосів. Вдень раніше Виконком комітету Петрограду партії також висловився за розрив переговорів з німцями, проти політики “паскудного миру”. 30 січня по ст.ст. за це виступив Моссовет. 23 лютого відбулося чергове засідання ЦК РСДРП(б), на якому обговорювався переданий радянському уряду в 10,30 ранку німецький ультиматум. Термін ультиматуму закінчувався через 48 годин. Ультиматум оповістив Свердлов. Радянський уряд повинен був погодитися на незалежність Курляндії, Ліфляндії,естляндії,фінляндії і України (з якою зобовязано було укласти мир); сприяти передачі Туреччині анатолийских провінцій;признать невигідний для Росії російсько-німецький договір 1904г.,дать Німеччині право найбільшого сприяння в торгівлі до 1925г., надати право вільного і безмитного виклику до Німеччини руді і іншої сировини; відмовитися від всякої агітації і пропаганди проти держав Четверного союзу і на окупованих ними територіях. Договір повинен був бути ратифікований в перебігу двох тижнів. Як писав Гофман, ультиматум містив всі вимоги, які тільки можна було виставити.

Ленін зажадав негайної згоди на німецькі умови і заявив, що інакше піде у відставку. Слово потім узяв Троцький, сказавши, що, маючи Леніна в опозиції, не візьметься голосувати проти підписання миру. Його підтримали ліві комуністи Дзержінський і Іоффе. Але Бухарін і Лом -- против. Сталін -- сторонник Леніна -- первоначально був проти:”Можливо не підписувати, але почати переговори.” Але Ленін переміг: 7 голосами проти 4 при тих, що 4 утрималися німецький ультиматум був прийнятий. Разом з тим ЦК одноголосно ухвалив рішення “готувати негайну реввойну”. Це була чергова поступка Леніна. Проте, перемога ленінської меншини при голосуванні з такого важливого питання повергнула ЦК в ще більше сумяття, почалася паніка. Деякі вирішили подати у відставку. Троцький сказав, що він голосував би інакше, якби знав, що його стриманість поведе до відходу товаришів. Ленін погоджувався тепер на “німу або відкриту агітацію проти подписания”только щоб не йшли з постів і поки що підписали мир. Але домовленості були даремні. Ліві комуністи пішли.

Спільне засідання ЦК РСДРП(б) і ЦК ПЛСР було призначене на вечір 23 лютого. Протокол числиться в ненайденных,и про те, як проходило засідання, нічого не відомо. У 5,25 ранку 24_ го числа засідання закрилося. Через півтори години до Берліна, Відня, Софію і Константинополь передали повідомлення Раднаркому про ухвалення німецьких умов і відправку в Брест-літовськ повноважної делегації. 28 лютого делегація прибула до Бреста. До цього часу почали збуватися побоювання супротивників миру про те, що брестський ультиматум --только початок диктату. Німці тепер вимагали передачі Туреччині, Карса і Батума (хоча в перебігу війни ці території жодного разу не займалися турецькими військами). Сокільників, що очолював радянську делегацію, пробував було заперечувати, але Гофман дав зрозуміти, що які-небудь обговорення ультиматуму виключаються. 3 березня, в 5,50 вечорів договір був підписаний. У цю хвилину назавжди була приречена на поразку світова революція!

Висновки

Опозиція сепаратному миру в партії і радянському апараті змусила Леніна змінити тактику. Він поступово перемістив акцент з “мира”на “передих”. Замість мирної угоди з Четверним союзом Ленін ратував тепер за підписання ні до чого паперового договору, що не зобовязує, ради короткої, хай хоч в два дні, паузи, необхідної для підготовки до революційної війни. При такій постановці питання Ленін майже стирав грань між собою і лівими комуністами. Розбіжність була тепер в термінах. Бухарін виступав за негайну війну. Ленін - за війну після короткого передиху. Сепаратний мир зник з лексикону Леніна. Але, голосуючи за передих, прихильники Леніна голосували саме за сепаратний мир, не завжди це розуміючи.

Як і формула Троцького “ні війна, ні мир”ленинская “передышка”была середньою лінією. Вона дозволяла, не відмовляючись від гасла революційної війни, зволікати її початок скільки завгодно довгий час. Залишаючи лівим комуністам надію на швидке оголошення війни, передих в цілому задовольняв прихильників підписання миру, раніше всього Леніна, оскільки давала можливість ратифікувати підписаний з Німеччиною мир і, звязуючи мирною угодою країни Четверного союзу, залишала радянській стороні вільними руки для розірвання при першій нагоді договору.

Що стосується Антанти, то із її точки зору, намір більшовиків укласти сепаратний мир і розірвати т.ч. союз з нею здавався в 1918г. актом безпрецедентної підступності. Не бажаючи мати справи з урядом “максималистов”в Росії, не вірячи в його здатність утриматися у влади, Антанта намагалася підтримати контакти з Радянською владою хоч би на неофіційному рівні з метою переконати Радянський уряд спочатку не підписувати, а після підписання -- не ратифікувати мирного договору.

У очах Антанти Ленін, що проїхав через Німеччину в пломбованому вагоні, отримував від німців гроша, був ставлеником німецького уряду, якщо не прямим його агентом. Саме так англійці з французами пояснювали його пронімецьку політику сепаратного миру. Очевидно формула Троцького не відокремлювала Росію від Антанти так категорично, як ленінська мирна угода з Німеччиною, оскільки Троцький не підписував з Четверним союзом миру. Ленін, підписуючи мир, штовхав Антанту на війну з Росією. Троцький намагався зберегти балланс між двома ворожими таборами. Після 3 березня, проте, утриматися на цій лінії було украй важко. Ленінський передих, не позбавивши Росію від німецької окупації, провокував на інтервенцію Англію, Францію, США і Японію.

Можна зрозуміти причини, по яких Ленін, здавалося б, і тут вибрав найризикованіший для революції (і найменш небезпечний для себе) варіант. Німці вимагали територій. Але вони не вимагали відходу Леніна від влади, а були зацікавлені в Леніні, оскільки розуміли, що кращого союзника в справі сепаратного миру не отримають. Антанту ж не цікавили території. Вона повинна була зберегти таким, що діє східний фронт. У союзі з Німеччиною Ленін утримував владу. У союзі з Антантою він втрачав її безумовно, як прихильник орієнтації на Німеччину.

Ленін завжди бачив взаємозвязок дрібниць в революції і готовий був битися за кожну її мить. Мабуть, це і відрізняло його від Троцького, що одвічно прагнув до недосяжного горизонту і що не ставив перед собою мети дня. Такою метою для Леніна в березні 1918 р. була ратифікація Брестського договору на Сьомому зїзді партії, що відкрився 6 березня, і який був створений спеціально для ратифікації мирної угоди. Він не був представницьким. У його виборах могли взяти участь лише члени партії, що полягали в ній близько трьох місяців, тобто ті, хто вступив в її ряди до жовтневого перевороту. Крім того, делегатів зїхалося мало. Навіть 5 березня не було ясно, відкриється зїзд чи ні і чи буде він правомочним. Свердлов на попередньому засіданні визнав, що “це конференція, нарада, але не зїзд”. І оскільки його не можна ніяк було назвати “черговим”, він отримав титул “екстреного”.

7 березня о 12 годині дня з першою доповіддю съезду_ про Брестський мире-выступил Ленін, що спробував переконати делегатів в необхідності ратифікувати угоду. Справді дивовижним можна рахувати той факт, що текст договору тримався в таємниці і делегатам зїзду повідомлений не був. Тим часом за знайомим сьогодні кожному Брестським миром стояли умови тяжчі, ніж Версальський договір. У сенсі територіальних змін Брест-літовськоє угода передбачала передачу Туреччині провінцій Східної Анатолії, Ардаганського,карсського і Батумського округів; визнання незалежності України, що відторгається від Росії і передаваної під контроль Німеччини. Естляндія і Ліфляндія, Фінляндія і Аландськие острова звільнялися від російських військ і Червоної армії і теж переходили під німецький контроль.

На відторгнутих територіях загальною площею в 780 тис. кв. км. з населенням 56 мільйонів чоловік (1/3 населення Російської імперії) до революції знаходилося 27% оброблюваної в країні землі, 26% всій залізничній мережі, 33% текстильній промисловості, виплавлялося 73% заліза і сталі, здобувалося 89% камяного вугілля, знаходилося 90% цукровій промисловості, 918 текстильних фабрик, 574 пивоварних заводу, 133 тютюнових фабрики, 1685 винокурних заводів, 244 хімічних підприємства, 615 целюлозних фабрик, 1073 машинобудівних заводу і, головне, 40% промислових робочих, які йшли тепер “під ярмо капіталу”. Очевидно, що без всього цього не можна було “побудувати соціалістичного господарства”(ради чого полягав брестський передих). Ленін порівняв цей світ з Тільзітським: при якому Пруссія позбулася приблизно половини своєї території і 50% населення. Росія -- лишь третини. Але в абсолютних цифрах територіальні і людські втрати були незрівняні.

Саме цей світ і почав захищати Ленін. Він зачитував свою доповідь, як класичний прихильник світової революції, кажучи перш за все про надію на революцію в Германії і про принципову неможливість співіснування соціалістичних і капіталістичних держав. По суті, солідаризувався з лівими комуністами за всіма основними пунктами: вітав революційну війну, партизанську боротьбу, світову революцію; визнавав, що війна з Німеччиною неминуча, що неможливе співіснування з капіталістичними країнами, що Петроград і Москву швидше за все доведеться віддати німцям, що готуються для чергового стрибка, що “передышка”всего-то може продовжитися день. Але ліві комуністи з цього всього виводили, що слід оголошувати революційну війну. Ленін же вважав, що передих, хай і в один день, коштує третина Росії і, що істотніше -- отхода від революційних догм. У цьому ліві комуністи ніяк не могли зійтися з Леніном.

З у відповідь мовою виступив Бухарін. Він вказав, що російська революція буде або “врятована міжнародною революцією, або під ударами міжнародного капіталу”. Про світ тому говорити не доводиться. Вигоди від мирного договору з Германієй-іллюзорни. Перш, ніж підписувати договір, потрібно розуміти, навіщо потрібний пропонований Леніном передих. Ленін стверджує, що вона потрібна для “впорядкування залізниць”, для організації економіки і “налагодження того самого радянського апарату”, який “не могли налагодити в перебігу 4 місяців”. Але якщо передих береться тільки на декілька днів, то “овчинка вироблення не стоїть”, тому що в декілька днів вирішити ті завдання, які перерахував Ленін, не можна: на це потрібний мінімум декілька місяців, а такого терміну не надасть ні Гофман, ні Лібкнехт.” Справа зовсім не в тому, що ми протестуємо проти ганебних і інших умов миру як таких, -продолжал Бухарін, - а ми протестуємо проти цих умов тому, що вони фактично цього передиху нам не дають”, оскільки відрізують від Росії Україну (і хліб),Донецкий басейн (і вугілля), розколюють і ослабляють робочих і робочий рух. Крім того, указував Бухарін, договором забороняється комуністична агітація радянським урядом в країнах Четверного союзу і на займаних ними територіях, а це зводить нанівець міжнародне значення російської революції, залежної від перемоги світової революції. Після мови Бухаріна засідання було закрите. Увечері в дебатах по доповідях Леніна і Бухаріна виступило ще декілька ораторів, у тому числі і супротивники підписання миру. Троцький, що виступив потім, вказав, що переговори з Німеччиною переслідували перш за все цілі пропаганди, і якби потрібно було б укласти дійсний мир, то не варто було зволікати угоди, а треба було підписувати договір в листопаді, коли німці пішли на найбільш вигідні для радянського уряду умови. Але формально Троцький не виступив проти ратифікації договору:”Я не пропонуватиму вам не ратифікувати його.” На наступний день,7 березня, Ленін погрозив відставкою, якщо договір не буде ратифікований. Резолюція Леніна, що отримала більшість, про світ не згадувала, а обговорювала передих для підготовки до реввойне. Публікувати таку резолюцію було не можна, оскільки німцями вона була б сприйнята як розірвання миру. Тому Ленін наполіг на ухваленні зїздом поправки:”Настоящая резолюція не публікується у пресі, а повідомляється тільки про ратифікацію договору”. 14 березня в новій столиці Росії -- Москве -- собрался для ратифікації договору зїзд Рад. На нім було присутньо 1172 делегати, зокрема 814 більшовики і 238 лівих есерів. Спеціально для делегатів в кількості 1000 екземплярів був віддрукований текст Брест-літовського мирного договору. Після гарячих дебатів, завдяки чисельній перевазі більшовицької фракції, не дивлячись на протести меншовиків, есерів, анархістів-комуністів і лівих есерів, договір був ратифікований.

Література

1. “НАША ВІТЧИЗНА (ДОСВІД ПОЛІТИЧНОЇ ІСТОРІЇ)” Кулешов с.В., Волобуєв о.В.

2. “ПОСІБНИК З ІСТОРІЇ СРСР”. Для підготовчих відділень Вузів.Москва: Вища школа,1984.

3. “НАРИСИ РОСІЙСЬКОЇ ДИПЛОМАТІЇ” Каштанів Сергій Михайлович. Москва: Наука, 1989.

4. “ІСТОРІЯ СРСР” Дж. Боффе. Моськва:международниє отношения,1990.