НЕП Голодомор Сталінські репресії

--PAGE_BREAK--1921-1927 рр. були тяжкими, але найкращими роками в історії краю. Неп виявився великим досягненням, хоча і почав згортатися Сталіним в процесі індустріалізації і масової суцільної колективізації.

2. Голодомор 1933р.
Причини і передумови голодомору
Одним із найжорстокіших зло­чинів сталінізму проти українсь­кого народу був організований ним голод 1932-1933 рр. До цього голоду держава штовхала село, яке відмовлялося прийняти кол­госпну систему з початку колек­тивізації. Протягом січня-листо­пада 1930 р. в Україні було заго­товлено 400 млн. пудів хліба. За такий же період 1931 р. держав­ні заготівлі становили 380 млн. пудів. Але цього було досягнуто в результаті знекровлення села. У багатьох селян у 1931 р. вилу­чили все зерно, у тому числі по­сівний фонд. Узимку 1931/32 р. голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кам­панію 1932 р. Ускладнювали си­туацію і безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість селян у ефективній, продуктив­ній роботі в них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше половини запла­нованих площ. Внаслідок неякі­сного обробітку просапних куль­тур частина посівів загинула. І все ж не природні чинники бу­ли причиною трагедії українсь­кого селянства. Врожай 1932 р. лише на 12% був менший серед­нього врожаю за 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продоволь­ства.
Але цього не сталося. Набли­ження катастрофи відчувалося в середині 1932 р. Угорський пись­менник, активний учасник гро­мадянської війни на боці біль­шовиків Мате Залка, перебува­ючи влітку 1932 р. в Україні, за­лишив такий запис у щоденни­ку, датований 11-13 червня: «Україна, незважаючи на нормаль­ний урожай, приречена на го­лод… Це — трагедія». Саме в цей період на полях ночами почали з'являтися селяни — переважно жінки, яким нічим було годува­ти дітей. Цих нещасних у чинов­них кабінетах називали «перу­карями»: вони ножицями зріза­ли колоски на тих полях, де ще рік-два тому працювали як пов­ноправні господарі. Незабаром явище набуло масового харак­теру. У серпні селяни почули про реакцію на це Й.Сталіна, наз­ваного офіційною пропагандою «батьком колгоспників». 7 серп­ня він власноруч написав закон про охорону соціалістичної влас­ності, який за крадіжку колго­спної чи кооперативної власнос­ті передбачав розстріл з конфі­скацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. Сучасни­ки називали цей закон «законом про п'ять колосків».
Незважаючи на небачену ра­ніше жорстокість, забезпечити хлібозаготівлі в 1932 р. не вдало­ся. На 1 листопада було заготов­лено лише 195 млн. пудів. У дея­ких районах місцеве керівницт­во, усвідомлюючи масштаби го­лоду, що насувався, дозволило колгоспам залишати зерно для сівби та в страховий фонд. Саме так зробили керівники Оріхівського району Дніпропетровсь­кої області. Довідавшись про це, Сталін наказав вчинити над ни­ми жорстоку розправу. Старший агроном райземуправління був засуджений до розстрілу, п'яте­ро керівників і спеціалістів — до 10 років концтаборів, інші п'я­теро — до 8, двоє — до 5 років.
Державна політика в селі за голодомору
Інформація про голод, що над­ходила з багатьох джерел, у де­талях була відома вищому керів­ництву партії й держави. Але за­мість того, щоб рятувати селян, держава посилила тиск на них, прагнучи за будь-яку ціну вико­нати план хлібозаготівель. На місця були направлені надзви­чайні комісії ЦК ВКП(б). В Ук­раїні хлібозаготівельну комісію очолював В.Молотов. який діяв особливо жорстоко. У районах, занесених на «чорну дошку» за «злісне саботування» хлібозаго­тівель, згідно з постановою РНК УСРР від 6 грудня 1932р… конфісковували продовольчі й посівні фонди, припинялося постачання товарів, на місцевих керівників і колгоспників обрушувалися ре­пресії. Наприкінці грудня 1932 р. в Україну прибув Л.Каганович, він привіз директиву II.Сталіна про здачу — в разі невиконання плану хлібозаготівель — насін­нєвих фондів. Обласне керівни­цтво одержало телеграму за під­писом вищого керівництва УСРР з категоричною вимогою в най­стисліші строки «ліквідувати са­ботаж».
У січні 1933 р. Сталін замінив керівництво Харківського і Дніп­ропетровського обкомів КП(б)У. Другим секретарем ЦК КП(б)У і секретарем Харківського (столичного) обкому партії став посланець И.Сталіна — П.Постишев. Переїхавши на роботу в Україну, він залишився секретарем ЦК ВКІІ(б) і членом Політбюро ЦК. Таким чином, у партійній ієрар­хії він стояв вище генерального секретаря ЦК КП(б)У, яким за­лишався С. Косіор. П. Постишев очолив кампанію репресій проти тих комуністів, які не знаходили в собі сил для ролі катів власно­го народу. Протягом року, почи­наючи з 1933 р., із КП(б)У виклю­чили 100 тис. чол. Вони були роз­стріляні або вислані.
ЦК КП(б)У, РНК УСРР, десят­ки тисяч місцевих партійних і ра­дянських керівників, суд і проку­ратура республіки, органи ОДПУ на території власної республіки стосовно власного народу діяли так, як нечасто дозволяли собі діяти загарбники в окупованій країні. Подвірні обшуки супрово­джувалися конфіскацією не ли­ше зерна, а й картоплі, буряків, сала, м'яса та інших продовольчих запасів на зиму. Селяни були поз­бавлені всього їстівного. Цим пар­тійно-державний апарат цілком свідомо прирікав їх на смерть. Го­лод охопив регіони найінтенсивнішого сільського господарства -Україну, Північний Кавказ і Ку­бань, Поволжя, Північний Казах­стан. Найбільших масштабів го­лод набрав в Україні.
Демографічні втрати
Голодомор 1932-1933 рр. спри­чинив величезну смертність населення, особливо дітей і стари­ків. Селяни змушені були їсти со­бак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися численні випадки канібалізму. Села обезлюдніли. Живі не мали сил ховати померлих. У деяких населених пунктах над сільрада­ми вивішували чорні прапори: це означало, що жителів тут уже немає. А в цей час на сусідніх залізничних станціях, у елевато­рах під охороною міліції збері­галися тисячі пудів хліба.
Поставлені у безвихідь, селяни кидали домівки й пробували ді­статися до міста. Не всім це вда­валося. Багато гинуло просто не­ба на дорогах. Інших зупиняли міліцейські кордони. До міста потрапляло порівняно мало лю­дей. Але порятунку не було й тут. Прагнучи врятувати хоча б ді­тей, батьки залишали їх у ліка­рнях, державних установах, у під'їздах будинків і просто на вулицях. Лише з травня-червня 1933 р. держава стала надавати деяку допомогу українському се­лянству.
Донині не встановлено кіль­кість жертв голоду 1932-1933 рр. Сталінське керівництво заборони­ло згадувати про нього в засобах інформації. У січні 1933 р., коли від голоду щоденно гинули деся­тки тисяч селян, Сталін на об'єд­наному пленумі ЦКК і ЦК ВКП(б) заявив, що матеріальне станови­ще робітників і селян поліпшуєть­ся з року в рік і що в цьому можуть сумніватися лише затяті вороги радянської влади.
Дослідження голодомору 1932-1933 рр. в Україні розпочалося на­прикінці 80-хроків. Автори назива­ють різні цифри померлих від го­лоду, які істотно різняться — від 3,0 до 4,5 млн. чол. Голодомор, штучно створений сталінським керівниц­твом, був однією з найжахливіших за останні декілька століть траге­дій українського народу.
Ще не розвіявся трупний смо­рід в опустілих українських хатах, а з інших республік СРСР, особли­во з Росії, вже прямували ешелони з переселенцями. До кінця 1933 р. у Донецьку, Дніпропетровську, Одеську і Харківську області пере­селилося 21,9 тис. господарств — близько 117,1 тис. чоловік.
Голодомор 1932-1933 рр. нале­жить до трагедій, наслідки яких відчуваються багато десятиліть. Умирали від голоду здебільшого селяни. Трагедія 1932-1933 рр. остаточно зламала їхній опір кол­госпно-феодальній системі, сут­тєво підірвала сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув тоталітарний режим, саме про це цинічно гово­рили його ставленики в Україні. «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їх­ньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!» — підбивав під­сумки голодомору секретар ЦК КП(б)У і секретар Дніпропетров­ського обкому КП(б)У М. Хатаєвич.
Політвідділи МТС
Тероризуючи село голодомором, керівництво більшовицької партії в той же час прагнуло зміцнити свій вплив на нього. Рішенням січ­невого (1933 р.) об'єднаного пле­нуму ЦК і ЦКК ВКП(б) створюва­лися політвідділи МТС і радгос­пів, наділені надзвичайними пов­новаженнями на селі. Для роботи в політвідділах в Україну було відряджено кілька тисяч комуністів з міст, у тому числі з Москви і Ленін­града. Водночас для постійної й тимчасової роботи в колгоспи Ук­раїни прибуло близько 16 тис. чол. Ці люди, як правило, зовсім не знали сільського господарства, звичаїв і традицій місцевого насе­лення. У спотвореній уяві вищих партійних чиновників ця обстави­на була перевагою. Саме такі осо­би без сумнівів і вагань могли реа­лізувати сталінську лінію в кол­госпному будівництві. За допо­могою місцевого активу, органів ОДПУ-НКВС відряджені з міст члени ВКП(б) мали налагодити роботу колгоспів, вдихнути в них життя. Вони довершили в селі розгром сил, котрі чинили бодай найменший опір аграрній полі­тиці держави. Було здійснено масову перевірку голів колгоспів, бухгалтерів, бригадирів, завідую­чих фермами. Багатьох з них зви­нуватили в антиколгоспній діяль­ності й репресували. Тривали по­шуки «куркулів» і «підкуркульників», які нібито проникали в кол­госпи для шкідництва. Лише на Одещині в 1933 р. було «викрито» понад півтори сотні «куркульських груп». Місця звільнених і реп­ресованих займали висуванці, на­швидкуруч підготовлені на ко­роткотермінових курсах з числа сільських активістів, які відзна­чилися під час проведення коле­ктивізації.
Заходи щодо зміцнення колгоспів
1932-1933 рр. засвідчили, що «воєнно-комуністичні» методи уп­равління сільським господарст­вом ведуть до вимирання села. Сталінське керівництво змушене було шукати шляхів вдоскона­лення управління селом, У січні 1933 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) ухвалили спільну постанову «Про обов'язкову поставку зерна дер­жаві колгоспами й одноосібними господарствами». Запроваджува­вся погектарний принцип хлібо­заготівель, навесні доводили до відома колгоспів і колгоспників, яка частина врожаю залишиться виробникам, а яка — державі. Це було розраховано на пробуджен­ня зацікавленості селянства в ре­зультатах своєї праці.
Держава прагнула внести еле­менти організованості в роботу колгоспів, ліквідувати знеосібку в оцінці праці. У колгоспах було створено виробничі бригади, з'я­вилася колгоспна ланка як фор­ма організації праці всередині бригади. Ланка мала постійний склад, за нею закріплювалися земля й реманент на весь вироб­ничий сезон. У колгоспах впро­ваджувались елементи норму­вання й відрядна форма оплати праці.
Водночас колгоспи оснащува­лися сільськогосподарською тех­нікою, її випускали заводи сіль­ськогосподарського машинобудування: харківський трактор­ний, запорізький комбайновий «Комунар», харківський «Серп і молот», кіровоградський «Черво­на зірка» та інші.
Технічне обслуговування кол­госпів здійснювали державні ор­ганізації — машинно-тракторні станції (МТС). Наприкінці другої п'ятирічки їх було 958. Проте ве­ликий загін механізаторів МТС мав загалом досить низький тех­нічний рівень. Як правило, це бу­ли вчорашні селяни, які після короткотермінових курсів сідали за кермо сучасної машини. Май­же половина тракторів і комбай­нів, які потрапляли в їх розпоря­дження, досить швидко перетво­рювалася на металобрухт.

Голодомор 1933 року в Кременчуці
У 1933р. я (Ідзинський А. – житель м. Кременчука) працював на швейній фабриці і навчався на робітфаці (вечірнє відділення). Робітникам видавали по 100 грамів хліба на день. Але що то був за хліб: то чорний і глевкий, наче глина, то сірий і, здава­лося, випечений не з борошна, а з тирси. Та траплялося, що й цього не давали, бо то не було борошна, то зерно виявили отруєне, то ще щось.
Потім я перевівся на денне відділення робітфаку. Студентам видава­ли по 400 грамів хліба. Все ж ми вчилися і голодними. І, уявіть собі, на­вчання „лізло” нам у голову, бо ми вірили в світле майбутнє, бо нам втлу­мачували, що це труднощі росту і тому вони тимчасові.
Траплялося, що вимикалося світло, коли я навчався на вечірньому відділенні. Але це нас не бентежило. Ми збивалися біля вікна і співали революційні пісні, про громадянську війну. Ніхто з нашої групи не поки­нув навчання, не те, що трапляється тепер. Біля магазинів чатували го­лодні і, бувало, вихоплювали пайку хліба. Тоді бідолаху били, а він, ле­жачи на землі, доїдав хліб.
На вул. Першотравневій, навпроти ринку, була студентська їдальня. Там можна було один раз на день одержати миску каламутної рідини, що звалася супом. Щоб заплатити за нього, я мусив раз на тиждень про­давати пайку хліба. Одного разу, коли я це робив, до мене підійшла мо­лода жінка з нафарбованими губами, запитала, скільки я за нього хочу. Коли вона взяла хліб у руки, не заплативши, хтось ззаду затулив мені очі. Коли ж відпустив, я озирнувся. Довкола не було нікого. Тож на тиж­день довелося залишитися без гарячої їжі і на добу без хліба. З сіл при­ходили голодні люди й вмирали, де попало. Я бачив, як їх накривали якоюсь тканиною і вивозили за місто.
Одного разу приходить мати додому та й каже, що по вул. Цюрупи затримали чоловіка з жінкою, які заманювали дітей, вбивали їх і прода­вали з їх м'яса котлети на ринку. Другого дня я пішов на те місце і з жа­хом побачив цей будинок, на курячих ніжках, а в підвалі було повно людських кісток. На тротуарі лежала голівка дівчинки років десяти з розплющеними очима. Це страхіття закарбувалося в моїй пам'яті на все життя. Водночас виставлялися плакати, де було написано: „Спасибі ве­ликому Сталіну за наше щасливе дитинство”. Малювали тоді й ріг до­статку, з якого висипалися ковбаси, цукерки…
Ось до чого доходив сталінський цинізм.

3. Сталінські репресії.
Після поїздки Сталіна до Сибі­ру по СРСР прокотилася хвиля арештів селян, яка охопила й Ук­раїну. Протягом 1928-1929 рр. у республіці «за спекуляцію» було притягнуто до суду 33 тис. селян. Заможні господарства обкладали­ся великим податком. 5% селянсь­ких дворів оцінювались як кур­кульські, вони мали сплачувати 30-40% суми сільськогосподар­ського податку. ЦК КП(б)У 1928 р. послав на село 6 тис. активістів для організації хлібозаготівель. За допомогою надзвичайних за­ходів у СРСР було заготовлено 115 млн. ц хліба, у тому числі в Україні 42 млн. ц, або майже 37%.
«Класових ворогів» інтенсивно шукали і в місті. На початку 1928 р. відбувся сфабрикований ОДПУ процес над «шкідниками», так зва­на «шахтинська справа», а по суті — суд над старими спеціалістами вугільної промисловості Донбасу. Серед них були й колишні влас­ники шахт, які мріяли про повер­нення старих порядків. Але на ті дії, в яких їх звинувачували («ви­саджували в повітря і затоплюва­ли шахти, псували устаткування, підпалювали електростанції, сві­домо зривали продовольче й промтоварне постачання гірників»), ці здебільшого літні інтелігенти були просто не здатні. Із 49 засуджених 7 осіб розстріляли. Розгля­даючи «шахтинську справу» в контексті нового політичного курсу ВКП(б), історики дійшли виснов­ку, що вона була задумана та здій­снена з єдиною метою: залякати стару інтелігенцію і змусити її працювати на новий режим.
Восени 1929 р. ОДПУ оголоси­ло про викриття іншої підпільної організації — «Спілки визволення України» (СВУ). Процес над нею відбувся в березні 1930 р. Підсуд­ними були 45 видатних діячів ук­раїнської національної інтелі­генції, в тому числі академіки С.Єфремов, М.Слабченко, колиш­ній голова уряду УНР В.Чехівський, А.Ніковський, Й.Гермайзе, Л.Старицька-Черняхівська та інші. їх звинувачували в намірах реставрувати в Україні буржуаз­но-поміщицький лад. У зв'язку зі справою СВУ по всій республіці було репресовано близько 5 тис. студентів, учителів, лікарів тощо.
Проти репресивних методів «во­єнного комунізму» виступав не лише М.Бухарін. Його підтрима­ли члени Політбюро О.Риков і М.Томський. Вони звинувачували сталінське керівництво у «воєнно-феодальних» методах експлуа­тації селянства.
На боці Й.Сталіна виступили К.Ворошилов, М.Калінін, В.Молотов, М.Бухаріна та його групу во­ни звинувачували в капітуляції перед куркульством, так звано­му «правому ухилі».
У 1929 р. тиск И.Сталіна на гру­пу Бухаріна посилився. Листопа­довий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б) вивів М.Бухаріна зі складу Політ­бюро. Рикова і Томського було су­воро попереджено. Останні пере­пони на шляху до повної відмови від нової економічної політики були ліквідовані. Країна вступи­ла в довгу смугу деспотичного єдиновладдя Й.Сталіна.
    продолжение
--PAGE_BREAK--