МіністерствоосвітиУкраїниСпеціалізованашкола з поглибленимвивченням
німецькоїмови № 239
Німеччина
вІХ–ХІ ст.
Роботувиконав ФоркошЗолтан
10 – А клас
Київ – 2000 р.
Німеччинав ІХ – ХІ ст.
1. Територія.Особливостіфеодальногорозвитку.
2.Походи протислав`ян.Боротьба зугорцями.
3.Грабувальніпоходи в Італію.УтворенняСвященноїРимської
імперії.
4.Клюнійськийрух.
5. Клюнійськіреформи.
6. Вормськийконкордат.
Територія.Особливостіфеодальногорозвитку.
Верденськийдоговір вручивЛюдовіку Німецькомуземлі за Рейном, частково – заРейном та йогоправими притоками, Баварію. ЦяСхідно-франкськадержава і сталаназиватися“країною тевтонів”.
Натериторії, заселенійсаксами, тюрінгами, гессенцями, аллеманами, баварами, особливостірозвитку феодалізмузумовлювалисьтим, що тут небуло римськоїокупації, якщоне вважати дуженевеликогоперіоду нарубежі н.е., тай тільки в західнійчастині країни.Отже, тут небуло синтезурозкладаючогосярабовласницькогоустрою з германськимиелементами.В Німеччинізберігаласьна протязістоліть вільнаобщина – марка, що свідчилопро живучістьпережитківпервіснообщинногоустрою. Зберігалосьтакож на протязістоліть вільнеселянство, такріпосне праворозвинулосьлише з кінцясередньовіччя.Зрештою, розвитокфеодалізмупроходивнерівномірно.Таким чином, південна Німеччинайшла попередуза складаннямвеликого феодальногоземлеволодіння, тоді як в Саксоніїцей процес бувуповільненим.
Основоюфеодальногоустрою булафеодальнавласність наземлю та відміннастепінь залежностібезпосередньовиробника відфеодала. Великапоміщицькавласність наземлю поєднуваласяз малим хазяйствомбезпосередньоговиробника –селянина.
Центромфеодальногоустрою, йогоосновним осередком, став маєтокфеодала. З IXст. розвивалосьбудівництвозамків, в Німеччинівони першийчас були дерев`яні, потім сталибудуватисяз каменю. Замокстав осередкомфеодальноговолодіння(сенйорії), самфеодал господарювавнад округоюз десяткамидеревень.
Навколозамка ліпилисяселища феодальнозалежних селян, зобов`язанихпану барщиною, оброком, воєнноюслужбою в ополченні; для них пан бувсуддею, воєеннимначальником; він розпоряджавсяпрацею, майномта життям селян.
ВXIст. почавсянайважливішийпроцес в життіфеодальногосвіту – почалосявідділенняремесла відсільськогогосподарства.В результатідещо повільного, але відчутногопідйому виробничихсил (розвиткуметалургіїта шахтарства, текстильного, гончарного, деревооброблюючогопромислів, успіхів коневодства, селекціїсільськогосподарськихтварин, збільшеннюврожайностітощо) ремісництвомало більшесировини, кращогота більш дешевого, ніж раніше.Відбуваєтьсяскачок, розриваючийрамки поміщицького, барськогоремісництва; ремісництвовідділяєтьсявід сільськогогосподарствата зосереджуєтьсяв центрах товарногохазяйства –в містах. Міста, що були на початкуфеодалізмувоєнними, адміністративними або культурними центрами, набувають іншихрис – вонистановлятьсяосередкомвиготовленнятоварів дляобміну – товарноговиробництва.
ВНімеччині містапочали ростияк центри товарноговиробництваз XIст. Раніше всьогопіднімалисяміста на воднихартеріях країни– на Рейні, Дунаї, Одері.
Політичнийустрій Німеччинивідзначавсясвоєрідністю.Характернобуло довгезберіганнягерцогств, щобули продовженнямплеменнихкнязівств.Територіянімецькихгерцогств булатериторієюплемені (союзуплемен) і владафеодальнихгерцогств –результатеволюції племеннихкнязів, щоперетворилисяна феодальнихволодарів. Цимигерцогствамибули – Швабія(земля древніхсвевів), Баварія(земля баварів), Франконія(земля східнихфранків), Саксонія(земля саксів).На початку Хст. до цих феодальнихдержавнихутворень приєдналосьп`яте– Лотарінгія.
Владагерцогів булавеликою. Вонитільки інодіпідтримуваликоролів – там, де заходи, щопроводилиськороною співпадализ їх інтересами, або там, де короназабезпечувалаїх привілеїта господствонад населеннямгерцогства.Влада герцогівпризвела дотого, що королістали возводитисяна трон лишезі згоди герцогів,і німецькакорона сталаобраною. Лишесильним тавеликим королямвдавалосьзламати могутністьгерцогів тай те лише надеякий час.Розвиток феодальногоустрою призвівдо того, що вНімеччинізначення іавторитеткорони впали,і країна врештіперетвориласьв комплексбагатьох князівств.Герцогів оточувавнатовп вассалів-середніх імалих феодалів.Поступовоскладаласяфеодальнаієрархія.
Каролінгиправили країноюдо 911р., коли помер, не залишившипотомства, король ЛюдовікДитя, і з`їзднімецькихкнязів вирішивзі свого середовищанового государя.Вибір пав нагерцога ФранконіїКонрада, якийстав першимобраним королемНімеччини.Принцип обраностікоролівськоївлади зберігавсядев`ятьстоліть. Віднинівступ короляна трон залежаввід згоди могутніхфеодальнихволодарів.Тільки тимчасовосильним і енергійниммонархам вдавалосязакріпити тронза членамисвоєї родини, при житті добиваючисьзгоди князівта церкви наце та роблячисина соправителемкоролівства.
КонрадІ вісім роківпровів в боротьбіз герцогами, які не визнавалиані його влади, ані його інтересів.Очевидно, щодо кінця правліннянамітивсякомпроміскороля з йогосупротивниками, так як передсмертю Конрадрекомендувавгерцогам обратина престолсвого найзаклятішоговорога – герцогаСаксонії. Князівважали заблагодотриматисяпораді і обралиГенріха І Птахолова(919 – 936)*
* Його дивнепрізвиськонеясне. Легендапро те, що посланцігерцога засталиГенріха заловлею зябликів, була придуманаз тим, щоб пояснити, це прізвисько.
Походипроти слов`ян.Боротьба зугорцями.
ГенріхуІ та його потомствувдалося забезпечититрон за своєюдинастією напротязі століття.
ГенріхІ і в особливостійого син ОттонІ (936 – 973) були енергійнимита волевимилюдьми. Вонизмогли значноукріпити авторитетцентральноївлади та підкоритисобі непокорнихгерцогів. ОттонІ сміливо йшовна подробленнягерцогств, роздаючи великіземлі своїмродичам.
Важливоюбула опорасаксонськихкоролів нацеркву. Короліпокровительствувалидуховним феодалам, розширюючиїх володіннята осиплюючимонастирі ієпископстващірими дарами.Оттон І роздавєпископамвеличезніпривілеї, визнавшиза ними правафеодальнихсеньйорів уїх округах (такзвані “Оттоновіпривілеї”).Єпископськийокруг стававвіднині імунітетним, тобто на ньогоне поширювалисяакти державноївлади. Єпископиотримали повнуюрисдикціюв своєму окрузі.“Оттоновіпривілеї”поставили вищедуховенство(князів церкви)у винятковестановище таукріпили і безтого величезнувладу церкви.Незабаромсвітськимфердалам довелосьна собі випробуватинегативнінаслідки непомірновозвишенняцеркви.
Саксонськігерцодами, ставши королямиНімеччини, направилифеодальнуагрессію протисхідних сусідів– полабськихслов`ян.
Полабськіслов`янизберігали щепервіснообщиннийустрій, і їхполітичнаорганізаціяне виходилаза рамки союзуплемен. Відсутністьдержави і політичноїєдності у сусідівдозволилифеодальнійНімеччині замогутної підтримкицеркви (слов`янизберігалиязичництво)отримати низкуперемог надроздробленимислов`янськимиплеменами.Генріх І підкоривсербів-лужичан, дійшов до Лаби, підкорив гаволян, шпровян (якіжили по берегахрічок Гавелита Щпрови –сучасної Шпрее), здійснив низкупоходів протилютичів, завоювавшичастину їхземель. Слов`янськіплемена повмннібули платитиважку данину, на їх земляхбудувалисьмонастирі, бурги (замки), створювалиськолонії німецькихпоселенців.Німецькі феодалипроявили повідношеннюдо слов`янжорстокість, незвичну навітьна ті часи, нещадновинищувалинаселення, нищили посіви, спалювалиселища.
Вассалом Німеччини(щоправда, формально)визнав себепольський князьМешко.
Агресіяпроти Даніїпризвела дозахопленнянімецькимифеодаламиШлезвіга, чимбув забитийклин між полабськимислов`янамита їхсоюзникамив боротьбі знімецькимифеодалами –данцями.
Іншимважливим напрямомзовнішньоїполітики буливійни з угорцями(мадь`ярами).Угорці, що прийшлиз степів Азіїв ЦентральнуЄвропу на прикнціІХ ст., осіли вПаннонії, звідкипочали здійснюватирозорювальнінабіги на землісусідів. Боротьбаз угорцями булаважка, легката мобільнакіннота угорцівшвидко поверталасьу рівнини Паннонії, залишаючи післясебе пожежіта руїни. ГенріхІ провів реформумаломобільногота малодисциплінованогофеодальноговійська, створившикінні панцирнізагони, і взявшивід угорцівтактику кінноти.На кордонахз угорцямибудувалисьбурги з гарнізонами.
В955 р. Оттон І змігвщент розбитисили угорціву битві приЛехвальді, біляАугзбурга. Дорук переможцівпопала великаздобич. Поразкапримусилаугорців відиовитисьвід нових вторгнень.Ввжається, щоперехід угорціввід родинногоустрою доранньофеодальноїдержави почавсяще до Лехвальдаі поразка їхбула не стилькипричиною допереходу доосідлості, скільки їїнаслідком.Ударна міцькінноти послабла, угорці перейшлидо землеробстваяк до основногозаняття, у нихстали швидкорозвиватисяфеодальнівідносини.Приняття християнства(1002 р.) свідчиловже про інтесивнуфеодалізаціюУгорщини.
Грабувальніпоходи в Італію.
УтворенняСвященноїРимської імперії.
Німецькихфеодалів вабилаІталія, багатаі древня країна.Вже у Х ст. в долиніЛомбардії сталирости і підійматисяміста. В політичнихпланах ОттонаІ і його найближчогооточення неостаннє місцезаймала ідеяпідкоренняримських пап.Захват Риму, приєднанняйого до Німеччини, володарюванняв Італії тавихід до Середземногоморя, влала надцерквою – такібули планиОттона І і німецькихфеодалів.
Італія, що на цей часбула роздрібленана десяткифеодальнихкнязівств, щопереживаланизку безперервнихусобиць, немогла оказатисерйознийсупротив нашестюз півночі. Титулкороля Італії(Ломбардії) бувпозбавленийвсякого зиісту, проте за коронуІталії йшланапруженаборотьба велиеихфеодальнихкнязів країни– маркграфівІвреї, герцогівСполето тасусідів графівПрованса, королівАрелатських(Бургундських).Папська державапереживалаглибокий упадок.Папи роздалисвій земельнийфонд і сталиіграшкою вруках римськихфеодалів. Напівночі країнивиросли великіміста – центриремесла і торгівлі– Павія, Мілан, Кремона, Брешія; швидко багатілипримпрськіміста – Венеція, Генуя, на півдні– Амальфі, Неаполь, Салерно. Південькраїни ще належавВізантійськійімперії. В 951 р.Оттон І здійснивперший похідв Італію, зайнявЛомбардію івінчався тутна царствозалізною короноюЛангобардськихкоролів. Новийпохід в Італіюбув здійсненийлише через 10років. На цейраз ціллю бувРим, куди зазивавнімецькихфеодалів папа, який був безсилийв боротьбі зримськимибаронами.
В962 р. німці вступилив Рим і папаІоанн ХІІ вінчавОттона І імператорськоюкороною. Оттонприйняв пишнийримськийімператорськийтитул, і в Європівиникла новадержава – Римськаімперія. Згодом– з ХІІ ст. – вонастала називатисяСвященноюРимською імперією, а з ХVст. До цихтрьох слівдодалося “германськоїнації”. Починаючиз Оттона І напротяці віківкожний німецькийкороль, якийбув обранийкнязями, мусивздійснитиримськийкоронаціоннийпохід і вінчатисяв Римі, де отримувавз рук папиімператорськукорону. СвященнаРимська імперіяі Німеччиназовсім не тотожні.В першу входили, окрім Німеччиниі Австрії, тобтокраїн з німецьеоюмовою, Швейцарія, Голландія, Чехія, польськіземлі, французькіземлі (Бургундія, Прованс), значначастина Італії, далматськіміста та ін.Німеччина –це тільки частина, до того ж невелика, СвященноїРимської іперії.
Новаімперія засамою ідеєю– всесвітнядержава, що, звісно, не малоані найменьшихекономічнихі пілітичнихпередпосилок.В її основілежали розрахункинімецькихфеодалів, пов`язаніз грабуваннямбагатої Італії.Римські коронаційніпоходи представлялинеобмеженіможливостізбагаченняїх учасникам– німецькимфеодалам таїх вассалам.Італійськаполітика німецькихкоролів прив`язалаїх до призрачноїримської коронита сприялатому, що господарюючийклас Нмеччини, що був не заінтересованийу об`єднаннісвоєї батьківщини, збагачувавсята посилювавсяв результатіграбуваннячужих країн.Отже королівськавлада в Німеччиніне мала прогресивногозначення, небула організаторомі вождем прогресивнихсил, як було усусідній Франції.
Спробиоб`єднати водне політичнеціле країни, з настількирізними мовами, населенням, рівнем економічногорозвитку, культурамиі традиціями, як Італія іНімеччина, виявилися вкінці кінцівбезуспішнимиі нічого непринесли, окрімбідств, розорення, знищення виробничихсил та посиленняполітичноїроздрібленостіяк в одній, такі в іншій країні.
Реальністюбуло лише господствонімців у Риміта повне підкоренняпапства Німеччині, та й то лишеменьше, ніж настоліття. Реальністюбули і римськікоронаційніпоходи, тобтосистематичнийграбіж багатоїкраїни німецькимикнязями тарицарями.
Італійськаполітика королівНімеччини нетільки не призвеладо господстванад Італією, а й втягнуланімецькихфеодалів уважкі війни, відволіклаїхню увагу відслов`янськихземель і сприялауспіху повстаньслов`ян протигнобителів.
ОттонІ і його приємникОттон ІІ (973 – 983)потерпілиневдачу в походахпроти візантійськихволодінь напівдні Італії.Наймані військавізантійськихправителів– араби розгромилинімців. Неможливістьоволодітивізантійськимиколоніями вІталії призвеладо миру з Візантією, що був скріпленийшлюбним союзомОттона ІІ івізантійськоїцарівни Феофанії.Син від цьогошлюбу ОттонІІІ (983 – 1002) помермолодим, незумівши анізахопити італійськийпівдень, аніпідкоритиримських баронів.
Німеччиназагрузла вІталії, і цимскористалисяполабськіслов`яни.
В983 р. спалахнуловелике повстанняв Полабії, щоперетворилосьна велику звільнувійну. Героїчнаборотьба слов`янза свободупроти феодальногогніту, протичужої і нав`язаноїрелігії продовжувалася17 років. Близько1000 р. майже всяПолабія здолалавладу німецькихфеодалів істала вільною.Лише землюсербів-лужичаннімцям вдалосястримати. Іншіслов`яниповернули собісвободу напівтора століття.
Саксонськадинастія зміниласьу 1024 р. Франконською(або Салічною).До цього часувелику рольв житті країнистала гратицерква, силиі ресурси якоївиросли в багаторазів. В результатіцерква сталабільш потужною, ніж королівськавлада. Церкваперетвориласьна грізнуідеологічну, економічнуі політичнусилу. Тому монархиФранконцінамагалисьзнайти опорув мілких феодалах– рицарях дужебагаточисленногопрошарку вНімеччині.Королі представлялимілким феодалам(міністеріалам*)пільги, робилирицарські земліспадковими, ставили рицаріву прямі вассальнівідношенняз короною.
Однієюз найважливішихсторін політичногожиття НімеччиниХІ ст. явилисявідношеннядержави і церкви, що вилилисьв боротьбупапства і імперії.
*Відлат. “ministrare”– “служити”(від того ж кореню– міністр).Походженняміністеріалівпов`язаноз воєнною реформоюКарла Мартеллаі потім – з низкоюактів німецькихкоролів. Спочаткуслуги феодала, міністеріали, отримавшиземлю, перетворювалисяна мілких феодалів.З іншого боку, нерідко крупнийфеодал, що розорився, опускався доположенняміністеріала.
Клюнійськийрух.
Конфліктсвітської владиі церкви бувконфліктомв серединігосподарюючогокласу, причомуодна частинафеодалів –духовенство– була непомірнобагатшою, впливовішоюі культурнішоювід іншої частини– світськихмагнатів. Духовенствоне тільки володіловеличезнимимасивами землі, не тільки булопривілейованимстаном. Духовенствобуло організованою, централізованою, дисциплінованоюгрупою, тодіяк решта світубула розрізненоюі роздробленою.
Вихідниммоментом боротьбиімператоріві пап був рух,ідейним вдохновителемякого виступалоклюнійськеабатство вБургундії, такзваний Клюнійськийрух.
Поширенийрозвиток феодальнихвідносин призвівдо глибокихзмін в життіцерквию. Духовніфеодали велитакий же спосібжиття, як і світськімагнати, — жилив замках, полювали, вели війни іособисто приймалиучасть в боях, оточували себерозкішшю, женились, мали законнихта позашлюбнихдітей тощо.
Багатосвященниківбули неосвітчені; система підготовкидуховенстване відповідалавимогам церкви.В цьому середовищіцеркві загрожувалоповне падінняавторитетусеред мас. Такацерква не моглавпоратись ззадачами духовногогніту надтрудівниками; церква, що втратилаавторитет, непотрібна класуфеодалів. Осьчому у найбільшдалекогляднихта освітченихдіячів церквивиношувалисяплани реформи.Знаменоносцемцих планів івиступилоабатство Клюні.
Клюнійцівиступали заукріпленняцерковноїдисципліни, покращенняпідготовкидуховенства.Засобом покращенняавторитетуцеркви клюнійцівважали жорсткабезшлюбністьдуховенства– целібат: услужителівцеркви не повиннобуло бути мирськихінтересів ісім`ї. Клюнійціенергійнопротестувалипроти інвеститури, що отримуваласядуховенствомвід світськихосіб.
Суперечкапро інвеституруі була основнимпитанням вжорстокійборотьбі папстваі імперії, щопочалася незабаром.Легко побачити, що це була суперечкапроперерозподілфеодальноївласності наземлю, суперечкапро феодальнуренту та кріпаків.
Всередині ХІст. клюнійцідобилися великогоуспіху – напапський престолвступив ЛевІХ, переконанийклюнієць. Протебільш важливимбуло інше. Правителемсправ “святійшого”престолу івдохновителемполітики папдовгі роки буводин з найвідомішихклюнійцівГільдебранд.
Вінстав ініціаторомклюнійськихреформ, і відрізнявшисьгострим розумом, проникливістю, сильню волею, холодною жорстокістю, незабаромзавоював великийавторитет.
ВНімеччині тронналежав ГенріхуІV, ще хлопчику, регентами булинайвиднішікнязі церкви.Франція переживалаперіод майже повної роздрібленості,і королі цієїкраїни булибезсилі передобличчям своїхмогутних вассалів.Англія буладалеко, на тойчас вона буламалою і слабкоюкраїною.
В1054 р. відбувсярозкол церкви,і східна (православна)церква бульшене підкоряласьпапі; звичайноне треба булобоятися супротивуклюнійськимреформам зісторони візантійськогоімператораі великогокнязя київського.
Клюнійськіреформи.
У1059 р. в Римі бувстворенийЛатеранськийцерковнийсобор, і Гільдебрандувдалося провестина соборі важливірішення в дусіклюнійців.Собор ввівсуворий порядоквиборів пап, поклавши кінецьсваволі римсько-німецькихімператорів(з часів ОттонаІ папи назначалисяі знімалисьза волею імператорів).Віднині вводивсякардинальнийпринцип обранняпап, за якимримськогопершосвященникастали обиратинайвищі сановникицеркви – кардинали, затвердженняпапи імператоромстало сутоформальнимізгодом зовсімвідпало. Такимчином, папи небули більшемаріонеткамиані в рукахримських баронів, ані в рукахнімецькихфеодалів. Собор, надалі, категоричновимагав введенняцелібату івиступав заінвеститурудуховенстватільки відцеркви.
Другимважливим актомГільдебрандабуло заключеннявоєнно- політичногосоюзу між папствомі князем Норманськоїдержави РобертомГвіскаром, якийвизнав себевассалом “святійшого”престолу. Теперпапи моглирозпоряджатисявоєнною силою, протиставившиїї у випадкунеобхідностіримсько-німецькимімператорам.Гільдебранддобився такожвигідного союзуз Тосканськиммаркграфством, володаркаякого, матильда, подарувалаграфство папі.
У1074 р. Гільдебрандзайняв “святіший”престол підім`ямГригорія VІІ.Свої поглядивін опублікуваву 1075 р. в “Повелінніпапи” – програмімиродержавноївлади церкви.Папа – вассалБога (ГригорійVIIіменувавсебе консуломбога на землі), а імператор– вассал папи– такий висновокіз цього акту.
Міжтим, у 1065 р. ГенріхІVставсамостійнимкоролем. Цебула людина, не позбавленаані розуму, аніосвіти, властивийі самолюбивий.Обстановкав Німеччинібула складною.Повстали феодалисаксонії. Цеповстання булопов`язанез давнім сепаратизмомсаксонськоюзнаті, невдоволеноюзанадто сильноюта диспотичноюполітикоюГенріхаVIIі тим, що короляоточують швабськіміністеріали.Повстали ісаксонськіселяни протиповищеннябарщини накоролівськихземлях, і розмахцього рухузмусив частинузнаті піти назгоду з королем.
Лишев 1075 р. Генріх IVзміг впоратисяз саксонцями.Цей рік і ставпочатком суперечокпро інвеституру.Папа ГригорійVIIвидав декретпро інвеституру, заборонившидуховенствупід страхомпозбавленнясану прийматиінвеститурувід світськихосіб та заборонившиостаннім підзагрозою відлученнявід церквижалувати інвеститурудуховенству.У відповідьна це німецькийкороль власноювладою демонстративнопризначив ряднімецькихєпископів.Погрози папикороль ігноруваві на початку1076 р. зібрав уВормсі церковнийсобор з підтримувашихГенріха духовнихкнязів Німеччиниі Італії. Корольне зміг оцінитиреальне співвідношеннясил. Собор уВормсі підтримавкороля, котрийнаправив папізнаменитепослання. “Ми, Генріх, божеюмилостю, а несилою, король… Гільдебранду, що іменуєтьсяпапою, а на ділілжемонаху…”,- було початкомзухвалоголиста. Закінчувавкороль ще більшрізко: “Ми, Генріх… зі всімаєпископаминашими … кажемотобі: “Забирайсягеть! Забирайсягеть!”. Корольгнав папу зпрестола.
ГригорійVIIприйняв виклик.Він негайнозізвав у Риміцерковнийсобор, об`явивкороля позбавленимтрону і, звільнившийого вассаліввід присягина вірністькоролю, зрештоювідлучив Генріхавід церкви.Саксонськіфеодали скористувалисяцим, щоб поновитизаколот. ЦезатруднювалоположенняГенріха, і йомунічого не залишалось, як шукати примиренняз папою.
У1077 р. король прибувдо Каносси, дезнаходивсяна цей час папа.Пережившенемале приниження, Генріх був всеж прийнятийпапою, і з ньогозняли відлучення.Знамениталегенда пропокаяння короля, немов би то вінстояв босимз посипаноюпопелом головою, в рубищі, тридні і три ночіна снігу підстінами Каносськогозамку, передтим, як воротарозімкнулисяі папа прийнявйого, є неправдоподібною.Легенду видумавГригорій VII, щоб піднятиі возвеличитиперемогу папства.Насправді жкороль зупинивсяв будинку поблизузамка і переговоривели йогоуповноважені.
Пішовшина боліснеприниженнясамолюбства(недарма Каноссастала синонімомприниження), король, по суті, одержав дипломатичнуперемогу, добившисьхоча б тимчасовогомиру з найгрізнішимзі своїх ворогів.
Генріхзміг повернутисядо Німеччини, де довго не мігвпоратись ззаколотом.Феодали обралиантикороля– РудольфаШвабського, боротьба з якимпотребувалавід Генріхаважких втрат.Підтримкарейнських містдозволилаГенріху вийтипереможцем, а антикорользагинув. КорольГенріх і недумав підкорятисяпапі і невдовзізнов був відлученийвід церкви ванафемі. Протетепер він мігвідповістина відлученнявійною і повівнімецькихфеодалів, щобули йому вірні, на Рим. У 1084 р. Генріхзайняв Рим(папа Григорійукрився в римськійцитаделі); німціпривезли вобозі німецькогосвященника, котрого корольоб`явивантипапою(Клімент ІІІ).Антипапа вінчавкороля імператорськоюкороною.
Напоміч своємусоюзникові– папі прийшлиіталійськінорманни, зкнязем РобертомГвіскаром начолі. Німцішвидко відступилиз Риму. Норманни, звільнившиГригорія VIIз блокади, приступилидо грабежу Римуз таким розмахом, що викликалиповстанняжителів, яківинали непроханихвизволителів.Німці зновуувійшли в Рим, папа утік донорманнів тачерез кількамісяців помер.
Німцямдовелося невдовзіповернутисяна батьківщинуразом з антипапоюКліментом.Боротьба заінвеститурупродовжувалася.ПриємникиГригорія VIIпіднімали вНімеччинізаколоти, озброюючинавіть синівГенріха протибатька, велижорстоку літературнуполеміку, апелюючидо феодальноїсуспільноїдумки всієїЄвропи. Не залишавсяв боргу і імператор.Успіхом Генріхабула підтримка, політична івоєнна, що булайому наданаЧехією (князьякої за допомогуу римськомупоході отримаввід імператоратитул короля), Угорщиною іПольщею (з 1025 р.королівством, абсолютнонезалежнимвід Німеччини).
Вормськийконкордат.
У1106 р. Генріх IVпомер у Кельні, у розпал війнипроти повсталогосина, який діявяк агент папи.Королем ставГенріх V, що також виступивпроти папи.Лише через 16років намітилисяоснови длякомпромісногомиру, який булозаключено у1122 р. у Вормі (такзваний Вормськийконкордат).Папа КаллікстІІ та імператорГенріх V погодилисьз тим, що духовнаінвеститура, тобто затвердженняв сані єпископа(архієпископа), проводитьсяпапою (символічнимобрядом врученняпосоха та перстня), після цьогоімператор жалуєсвітську інвеституру, що перетворювалокнязя церквина вассалаімператора.Світська інвеститурапроводилася вручаннямскіпетра –емблеми світськоївлади. Такимчином останнєслово було заімператором, який міг відмовитинеугідномукандидату. Цейподвійнийпорядок інвеституридіяв в Німеччині, щодо Італії– там імператорне міг втручатисяу вибори духовнихосіб. Конкордат1122 р. залишавсяв силі до новогочасу. Порушенняконкордатубули все ж нерідкі, що давало привід для новихконфліктів.Конкордатомзавершивсяперший етапборотьби заінвеституру.Перемогли непапи і не імператори.Справжнімипереможцямистали містапівнічноїІталії, яківикористалицю боротьбузадля укріпленнясвоєї міці ізавоюванняфактичноїнезалежності.Боротьба забраласили Німеччиниі сприяла ростумогутностінімецких князів.Боротьба забраласили папства, яке ставилоперед собоюутопічну ідеюствореннясвітової держави.
Вкінці кінців, боротьба заінвеститурувплинула наукріпленнянезалежностіУгорщини, Чехії, Польщі. Особливоважливі наслідкиборотьба маладля Чехії, якавходила (з кінцяХ ст.) в складСвященноїРимської імперії; чеські князів обмін на підтримкуімператоразавоювалинезалежнестановище ізвели до простоїформальностісвої стосункиз імперією.
Література:“Очеркиистории Германии” И.М. Кривогуз, М.А. Коган,
Р.С.Мнухина, И.В.Ковалёв. Учпедгиз1959г.