Морфологічна класифікація мов П.Ф. Фортунатова

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Факультет української та іноземної філології та мистецтвознавства

Кафедра української мови

РЕФЕРАТ

з теми:

«Морфологічна класифікація мов П.Ф. Фортунатова»

Виконала

студентка

групи УУ-08-02

Комендар Ксенія

Дніпропетровськ 2009

Пилип Федорович Фортунатов народився 2 січня 1848 р. у Вологді. Діставши освіту в гімназії (спочатку в Петрозаводську, а потім у Москві), він у 1864 р. вступає на історико-філологічний факультет Московського університету. Після закінчення університету Фортунатов лишається в ньому, готуючись до професорської діяльності.

У 1871-1873 рр. Фортунатов учиться за кордоном, 1875 р. захищає магістерську дисертацію.

З 1876 до 1902 р. вчений викладав у Московському університеті. В 1902 р. був обраний академіком, переїхав до Петербурга, де й працював до кінця життя. Помер П.Ф. Фортунатов у 1914 р.

Пилип Федорович Фортунатов навіть серед видатних учених виділявся своєю ерудицією, глибиною аналізу фактів і рідкісною науковою сумлінністю. Будучи формально спеціалістом з порівняльного мовознавства, він одночасно ввійшов і в історію славістики, методики вивчення російської мови, а також педагогіки.

Його учнями були академік О.О. Шахматов, мовознавець та історик літератури академік М.М. Покровський, славіст академік П.О. Лавров, професори Д.М. Ушаков, особливо відомий як редактор словника російської мови, В.М. Щепкін, Г.К. Ульянов, В.К. Поржезинський, О.І. Томсон, М.М. Дурново та ін. Учений був дійсним членом Сербської академії наук і одержав докторський диплом від університету в Осло. Ідеї П.Ф. Фортунатова мали великий вплив на всю європейську лінгвістику. Вчитися до нього приїжджали мовознавці з Німеччини, Франції, Голландії, Данії, Норвегії, Румунії, словянських країн.

Фортунатов був глибоко оригінальним дослідником і хоч у цілому приймав учення молодограматиків, але багато в чому йшов власним шляхом.

Найкраще схарактеризував роботи П.Ф. Фортунатова найвидатніший з його учнів - академік О.О. Шахматов : «У працях Фортунатова нас вражає глибокий, проникливий аналіз; явищам які він вивчав, давалося таке яскраве висвітлення, що воно своєю силою осяювало і всі суміжні галузі.» [1, c.83]

Морфологічна класифікація мов П.Ф. Фортунатова, ґрунтується на схожості і відмінностях в утворенні простих слів, розрізняє такі основні типи мов: 1) аглютинативні мови, в яких основа і афікс залишаються за їх значенням окремими частинами слів у формах слів, немов би склеєними, до них відносяться урало-алтайські мови; 2) флективно-аглютинативні, основи слів яких самі мають форми, утворені внутрішньою флексією основ, причому відношення між основою і афіксом у цих мовах таке ж, як і в мовах аглютинативних, сюди відносяться семітські мови; 3) флективні мови, що мають флексію у сполученні основ з афіксами, в індоєвропейських мовах; 4) кореневі мови, в яких форми слів відповідають кореням, до них зараховуються китайська, сіамська та інші мови; 5) полісинтетичні мови, з формами слів-словосполучень у мовах американських індійців. [2, c. 121-122]

На погляд П.Ф. Фортунатова, спільноіндоєвропейська мова у своєму розвитку проходила через три типи будови слів: 1) корінь, 2) сполуки коренів і 3) перетворення сполук у єдине ціле, у дійсну форму. Ці три типи у розвитку будови слів дають йому підставу для морфологічної класифікації мов, і самі мови за цими типами одержують відповідну назву ізольованих або кореневих, аглютинативних або зєднуючих і флективних.

Фортунатов визнавав недостатність принципів морфологічної класифікації мов. «Ця класифікація, - писав він, - має на увазі будову слова, зовнішню форму, між тим як ця зовнішня форма стоїть у залежності від внутрішньої і може бути зрозуміла тільки в звязку із значенням». Отже, морфологічна класифікація мов, на його думку, повинна спиратися не тільки на зовнішню будову слова, але й на його значенні.

Він чітко розмежовував генеалогічну класифікацію мов від морфологічної. У генеалогічній класифікації мов Фортунатов взяв до уваги не тільки мови Європи і Азії, а також Америки, при тому він дав коротку характеристику сімей мов світу. Фортунатов відмічав, що основною для генеалогічної класифікації мов повинно бути слово, його лексико-граматична структура. Генеалогічна класифікація мов не перебуває у залежності від поділу людства на раси, тобто від класифікації людей за расами, точно так же, як не існує зворотного відношення цих класифікацій. Фортунатов визнає тільки одну науку про мову : «є тільки одна наука про мову - та наука, яка має предметом вивчення людську мову». Він, виходячи із наукознавчої тези, що «Наука не вдовольняється визначенням … узагальненням фактів, наука намагається пізнати причину і звязок явищ», стверджував, що «завданням мовознавства - досліджувати не одну будь-яку мову і не одну будь-яку сімю мов, але всі людські мови в їх історії». Він вважав, що завданням мовознавства зрозуміти мову, тобто встановити, пізнати причинний звязок понять, представлений мовою, а цей звязок може бути відкритий лише при історичному вивченні, бо кожне явище має причини в цілому ряді попередніх явищ». Наявність у певній мові переходу одного звука в інший вимагає від дослідника зясувати причини цих фонетичних змін.

В оригіналі Фортунатов так характеризував свою класифікацію: «На загальних подібності і розходження, що існують між різними мовами по відношенню до утворення простих, тобто не складових форм слів, ґрунтується так звана морфологічна класифікація мов, яку, зрозуміло, не слід змішувати з генеалогічної класифікацією мов, тобто. з тією класифікацією, яка має на увазі родинні стосунки між мовами і про яку я говорив раніше. В значній більшості родин мов, що мають форми окремих слів, ці форми утворюються за допомогою такого виділення в словах основи та афікси, при якому основа або зовсім не представляє так званої флексії, або якщо така флексія і може бути в основах, То вона не становить необхідної приналежності форм слів і служить для утворення форм, вибільних від тих, які утворюються афіксами. Такі мови в морфологічної класифікації мов називають прийнятим, хоча неточним, терміном аглютинативна або Аглютинативне мови (від лат. Gluten - "клей", glutinare - "склеювати"), тобто власне скліючі. Аглютинативні мови називаються так саме тому, що тут основа і афікс слів залишаються по їхньому значенню окремими частинами слів у формах слів, як би склеєними.

До другого класу в морфологічної класифікації мов належать семітські мови; в цих мовах основи слів самі мають необхідні (саме в словах-назвах) форми, утворені флексій основ, тобто. видозміною частини звукової сторони, хоча стосунки між основою і афіксів в семітських мовах таке ж, як і в мовах аглютинативних. Звичайно семітські мови в морфологічної класифікації мов, називаються флективними мовами по відношенню до того, що вони мають флексію основ, але так як цей термін вживається і в іншому значенні, в застосуванні до мов, у яких флексія основ служить для форм, утворених разом з тим і афіксами, То тому треба брати цей термін в одному з цих двох значень. Я називаю семітські мови флективно-аглютинативними, і називаю їх так тому, що відношення між основою і афіксів в цих мовах таке ж, як і в мовах аглютинативних.

До іншого, отже, вже третього класу морфологічної класифікації мов належать індоєвропейські мови; тут, як я вже казав, існує флексія основ при утворенні тих самих форм слів, які утворюються афіксами, внаслідок чого частини слів у формах слів, тобто. основа і афікс представляють тут за значенням такий звязок між собою у формах слів, коли вони не мають ні в мовах аглютинативних, ні в мовах флективна-аглютинативних. Ось для цих-то мов я і утримую назву флективні мови, тобто флективними мовами в морфологічної класифікації мов я називаю мови, що представляють флексію основ з афіксами, тобто для утворення тих самих форм слів, які утворюються афіксами.

Нарешті, є такі мови, в яких не існує форм слів, утворених афіксами, і в яких взагалі не існує форм окремих слів. До таких мов належать мови китайська, сіамський і деякі інші. Ці мови в морфологічної класифікації називаються кореневими, по відношенню саме до того ознакою, що в таких мовах слова відповідають кореням слів в інших мовах, що мають форми слів, утворені за допомогою виділення в словах основ і афіксів. Значить, в кореневих мовах так званий корінь є не частиною слова, а самим словом, яке може бути не тільки простим, але й непростим (складним).

Кореневі мови, не маючи форм окремих слів, можуть мати, однак, інші форми, саме форми поєднання слів у словосполученнях (утворені видозмінами в порядку розташування слів, поєднаних у словосполученнях).»

Серед лінгвістичних дисциплін він виділяв фонетику, граматику (морфологію і синтаксис), лексикологію і семасіологію; фонетика - це вчення про звуки мови; граматика визначається як вчення про форми; вчення про форму слова становить один розділ - морфологія, а вчення про форми словосполучення становить другий розділ граматики - синтаксис; вчення про слова мови без уваги на їх форми становить лексику; семасіологія вивчає історію значення слів.

Маючи на увазі те, що фонетичні явища більш доступні для точного спостереження, він твердив, що саме з фонетики повинно починатися наукове вивчення будь-якої мови. При цьому варто нагадати ще й те, що Фортунатова дуже турбувало те, що термін «фонетика» став уживатися останнім часом в іншому значенні, саме у значенні фізіології звуків мовлення. Зміни звукової сторони мови підлягають певним закономірностям, в результаті чого відбуваються первинні і вторинні фонетичні зміни. Первинні зміни проходять самі по собі, вторинні відбуваються у різних позиціях у словах. «Фонетика відкриває певні закони фонетичних явищ, так звані фонетичні закони. Ці фонетичні закони самі вимагають, в свою чергу, пояснення, тобто повинні пояснюватися із інших законів. Відповідь на подібні питання мовознавство може одержати при дальших успіхах лише в історичному вивченні мов, але кінцеве пояснення фонетичних явищ дає психологія, бо основна причина яких би то не було фонетичних змін в мові полягає, зрозуміло, в намаганні мовців до зручності вимови…»

У праці Фортунатова «Порівняльне мовознавство» говориться коротко про звязок мовознавства з іншими науками: філологією, психологією, фізіологією, та соціологією.

Фортунатов підкреслював «значення мовознавства, або лінгвістики, для філології в тісному розумінні цього терміна: філолог, спиняючись на певному народі, вивчає його в різних проявах його духовної сторони, а тому, між іншим, вивчає і мову цього народу. У цій галузі, у відношенні до мови виучуваного народу, філолог повинен бути лінгвістом, і мовознавство для нього не побічна наука, але та, яка однією своєю частиною входить в його спеціальність. Точно так же філолог повинен бути істориком при вивчанні інших відділів філології». Він ще підкреслював, що історія літератури повинна все більше і більше зближатися з історією мови, без якої вона також не наукова як фізіологія без хімії.

Він також указував, що за відношенням до звуків слів, як до звуків мовлення, мовознавство звязується з певним відділом фізіології, саме з фізіологією звуків мовлення. Що ж стосується звуків у словах, то дослідження природи значень слів, належить тій науці, яка вивчає духовні явища і називається психологією, тобто за відношенням до значень слів мовознавство звязується з психологією. У психологію входить також дослідження природи того звязку, який існує між звуками мовлення і їх значеннями… Для лінгвіста, звичайно, не може залишатися чужим питання про природу звязку між звуками і значенням слів, тобто питання про те, як утворюється звязок яких би то не було звуків мовлення з якими то не було значеннями, і лінгвіст находить відповідь на це питання у тому відділі психології, який розглядає утворення звязку між нашими духовними явищами і нашими рухами, у даному випадку рухами органів мови. Але пояснення, яке дає психологія, не вирішує ще питання, що постає у відношенні до кожного окремого факту в кожній окремій мові». Ці питання відносить він до історії мови.

Фортунатов також указував на звязок лінгвістики з наукою про суспільство: «Але ж тільки з психологією і фізіологією звуків мовлення мовознавство находиться, як ми бачили, в безпосередньому звязку за самою властивістю предмета, що вивчається у мовознавстві. Мова належить людям, як членам того або іншого суспільства; мова в числі інших елементів сама утворює і піддержує звязки між членами суспільства, але звязки в мові членів суспільства залежать, у свою чергу, і від звязків членів суспільства в інших елементах. Мова з бігом часу видозмінюється, мова має історію; але цю історію мова має в суспільстві, тобто як мова членів суспільного союзу, а суспільний союз з бігом часу змінюється сам, має свою історію. Таким чином, дослідження людської мови в її історії входить за певними сторонами, як складова частина, в науку про природу і життя суспільних союзів. При цьому Фортунатов відзначає, що звязок між мовою і суспільством має двобічний характер, бо на основі мовних даних можна здобути певні відомості про історію даного суспільства.

Фортунатова цікавив також процес історичного розвитку мови. Він вважав, що «предметом, що виявляється у мовознавстві є не одна будь-яка мова і не одна будь-яка група мов, а взагалі людська мова в її історії… Справа в тому, що існування кожної мови в часі полягає у постійній, хоч і ступеневій видозміні даної мови з бігом часу, тобто кожна жива мова в дану епоху її існування являє собою видозміну мови попередньої епохи. Ця постійна зміна мови полягає, по-перше, у постійній зміні складових елементів мови, тобто як звуків слів, так і їх значень, при чому та і інша зміна проходить незалежно одна від одної, по-друге, зміна мови з бігом часу полягає у придбанні мовою нових фактів, які не існували в ній раніше, і, по-третє, зміна мови виявляється у затраті мовою тих, або інших фактів, що існували у ній раніше. Вивчання будь-яких фактів у послідовності їх зміни в часі ми називаємо історичним вивченням цих фактів або історією цих фактів, причому ту ж назву «історія» ми переносимо і на саму зміну цих фактів у часі. Мовознавство, що має предметом вивчення людську мову в її історії, може бути, отже, визначене інакше як історія людської мови або як історичне вивчення всіх доступних для досліджень окремих людських мов, а історичне вивчення всіх доступних для досліджень окремих людських мов є разом з тим необхідно порівняльним вивченням окремих мов».

На погляд Фортунатова історія розвитку мови щільно повязана з історією суспільства - носія мови: «Кожна мова, - пише він, - належить певному суспільству, певному суспільному союзу, тобто кожна мова належить людям, як членам того або іншого суспільства. Ті зміни які проходять у складі суспільства, супроводяться і в мові відповідними змінами: дрібненню суспільства на ті або інші частини відповідає дрібнення мови на окремі наріччя, а обєднанню частин суспільного союзу відповідає і в мові обєднання її наріч. Зрозуміло тому, що чим більше розєднуються частини суспільного союзу, тим більшу самостійність набувають окремі наріччя, а як тільки щезає всякий звязок між розєднаними частинами суспільства, колишні наріччя однієї і тієї ж мови, продовжуючи існувати перетворюються в самостійні мови. Таким чином, вивчаючи історію певної мови, лінгвіст шляхом правильного порівняння цієї мови з мовами, спорідненими за походженням, відкриває те минуле в житті виучуваної мови, коли вона становила ще одне ціле з іншими спорідненими з нею мовами».

Проблема кореня слова притягувала увагу цього лінгвіста-історика. На його думку, корінь слова також являє собою історичну категорію: «Такі непохідні основи, які не містять у собі ніяких приналежностей форми слів, називаються основами первісними, або коренями слів. Формальний склад слів з бігом часу змінюється в історії мови, і основи похідні можуть змінюватися з бігом часу у непохідні, не розрізняючись уже на основу і афікс.»

Як зазначає Фортунатов: «Вивчаючи історію мови, ми повинні починати з вивчення історії звукової сторони слів, бо ці явища менш складні, більш доступні для точного дослідження порівняно з явищами, що являють собою історію значень слів; а в історії звукової сторони слів, у свою чергу, до більш простих, більш доступних для точного вивчення належать, зрозуміло, явища фонетичні, як такі, що стосуються фізичної сторони мови. Тому в основі вивчення історії мови повинно находитися вивчення фонетики даної мови або даних мов, хоча сама по собі фонетика не знайомить ще нас з історією мови, а знайомить лиш з історією звукового матеріалу мови». Маючи на увазі ідею єдності людської природи цей вчений вважав, що обєктом порівняльного дослідження мов повинні стати не тільки споріднені мови, але й не споріднені. Спільність природи людських мов виявляється передусім у їх звуковому оформленні.

В історії розвитку вітчизняної порівняльно-історичної індоєвропеїстики кінця 19 ст. видне місце займає академік П.Ф. Фортунатов, який вніс великий вклад у розробку питань історично-порівняльної граматики індоєвропейських мов та й загального мовознавства.

Найголовнішими працями Фортунатова є «Порівняльне мовознавство. Курс лекцій, читаних в 1879-1880 рр.», «Порівняльна фонетика індоєвропейських мов (древ неіндійська, латинська, грецька і старословянська). Лекції читані в 1901-1902 рр.», «Лекції з фонетики старословянської» та ін.

Порівняльно-історичне мовознавство індоєвропейських мов, на думку Фортунатова, являє собою важливу частину загального мовознавства, а принцип історизму визначає як завдання мовознавства так і його метод.

У звязку із змішуванням граматичних і неграматичних класів слів у традиційній класифікації слів на частини мови Фортунатов запропонував свою класифікацію слів, оперту на наявності або відсутності у словах форми, тобто він розглядає у індоєвропейській мові в епоху її розпаду частини мови як чисто формальні класи слів: такі повні самостійні слова, що не мають форми (деякі прислівники та окремі числівники).

На погляд Фортунатова, частини мови - це класи слів за значенням, за здатністю сполучатися з іншими словами у реченні і виконувати відповідні синтаксичні функції і за своїми граматичними функціями. За цією схемою виходить, що займенники і числівники не є частинами мови: дієприкметники відносяться до прикметників, дієприслівник та інфінітив входять в одну групу із прислівниками.

З цього приводу В.В. Виноградов зауважував, що форту натовська «спроба морфологічної класифікації частини мови на основі форм словозміни не могла вдатися, бо вже Фортунатов вкладав чисто синтаксичний смисл у саме поняття форм словозміни. Такий вузький морфологічний погляд на класифікацію слів на частини мови московської школи Фортунатова та його учнів не схвалювали російські граматисти сучасної школи академіка В.В. Виноградова, які розглядають частини мови як лексико-граматичні розряди слів.

Правда В.М. Жирмунський зауважував, що фортунатівська класифікація слів дається стосовно до спільноіндоєвропейської мови в епоху її розпаду, але має загальне значення для таких мов, як російська, латинська, і ін. [3, c.176-184]

По-іншому сприймає ідеї Пилипа Федоровича А.А. Шахматов: «Фортунатов во всеоружии знания брался за разрешение вопросов об отношении языка к мышлению, так же, за исследование семасиологии и синтаксиса».[4, c.92]

Наукові погляди П.Ф. Фортунатова знаходили широкий резонанс на Україні. Тут викладали його учні (О.І. Томсон і П.О. Лавров в Одесі, М.М. Дурново в Харкові) та послідовники (Б.М. Ляпунов у Харкові й Одесі, С.М. Кульбакін у Харкові); Київський університет присвоїв Пилипові Федоровичу звання доктора. Діяльність П.Ф. Фортунатова - один із яскравих епізодів в історії наукових звязків Росії і України.

Після смерті П.Ф. Фортунатова минуло вже більш ніж сторіччя. Не все в його доробку повністю витримало перевірку часом, але багато що зберігає своє значення й тепер. А те, що застаріло, спонукало інших дослідників до нових успішних пошуків наукової істини.

Список використаної літератури

1. Дашкевич В.Л. // Українська мова і література в школі. - 1973, №1, с. 83-84.

2. Фортунатов Ф.Ф. Избр. Труды, т. 1, с. 121-122.

3. І.І. Ковалик С.П. Самійленко Загальне мовознавство, «Вища школа». - К., 1985 - с. 176-184.

4. Щерба Л.В. Ф. Фортунатов и история науки о языке// Вопр. языкознания. - 1963. - №5. - с. 92.

5. Фортунатов Ф.Ф. Избранные труды, АН СССР, т.1 М. : 1956, С. 153-154.