Міністерство охорони здоров'я України
Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова
Кафедра медичної мікробіології та імунології
Реферат на тему:
Заболотний Данило Кирилович — український мікробіолог, епідеміолог, видатний учений
м. Вінниця, 2008
План
Вступ
Коротка біографія Д.К. Заболотного
Внесок Д.К. Заболотного в мікробіологію і епідеміологію, науку
Висновок
Література
Життя пролетіло як одна мить …
Д.К. Заболотний
Вступ
/>
Данило Кирилович Заболотний встиг в своєму житті стільки, що він по праву може зайняти одне з перших місць в шерензі таких корифеїв, як Луї Пастер, Ілля Мечніков, Роберт Кох.
Його ім’я золотими буквами вписано в список «мисливців за мікробами», як називав бактеріологів — цих самовідданих борців з інфекціями, Поль де Крюі.
Якщо Ру і Беринга рахують переможцями дифтерії, Росса — «викривачем» малярії, то Д.К. Заболотного з повним правом людство може називати рятувальником від «чорної смерті» — чуми.
А відкриття пов’язані з холерою, сифілісом, тифами! А це мільйони врятованих людей в світі.
Коротка біографія Д.К. Заболотного
Данило Кирилович Заболотний народився 16 грудня 1866 року в селі Чоботарка бувшої Подільської губернії (тепер село Заболотне, Крижопільського району, Вінницької області) в селянській родині.
В 1891 році закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету, а в 1899 році — медичний факультет Київського університету Святого Володимира.
У 1889 — 1891 роках працює на Одеській бактеріологічній станції, у 1894 — 1895 роках — лікарем у Подільській губернії, у 1895 — 1897 роках — у Київському військовому шпиталі.
У 1898 — 1828 роках — професор Жіночого медичного інституту в Петербурзі. Водночас у 1919 — 1923 роках — ректор Одеського медичного інституту, у 1924 — 1928 роках — професор Військово-медичної академії в Ленінграді.
З 1928 року — президент Української Академії Наук, а з 1929 року — дійсний член Академії Наук СРСР.
В Києві заснував Інститут мікробіології та епідеміології і був його директором.
Д.К. Заболотний помер від важкої хвороби 15 грудня 1929 року в м. Києві.
Поховали Данила Кириловича Заболотного в його рідному селі Чоботарка.
Будинок де жив учений перетворений в Музей-садибу Д.К. Заболотного, а село Чоботарка перейменовано в село Заболотне.
Внесок Д.К. Заболотного в мікробіологію і епідеміологію, науку
Початок наукової діяльності Д.К. Заболотного співпав з порою розквіту бактеріології (мікробіології), яка за два десятиріччя досягла свого піку в боротьбі зі смертоносними інфекціями. І дуже багато для такого поступу вперед зробив наш співвітчизник, земляк — Данило Кирилович Заболотний.
П’ятнадцять років титанічної праці пішло на розгадку таємниці збереження в природі і транспортування в людське середовище збудників смертельної чуми. Переконавши світ у своїй правоті Д.К. Заболотний підказав, що потрібно робити, щоб назавжди виключити «чорну смерть» із історії людського суспільства.
Солідний список складають роботи Д.К. Заболотного присвячені кишковій групі інфекцій — холері, висипному та поворотному тифам.
На основі аналізу накопичених на холерних епідеміях матеріалів Д.К. Заболотний зробив в медицині геніальні відкриття — реальність пероральної імунізації людини проти холери, а також відкрив приховане бактеріоносійство.
Д.К. Заболотний сформував профілактичну доктрину, яка стала ведучою в боротьбі з холерою — це дія на джерело інфекції.
Вчений вивчав етіологію висипного і поворотного тифів і висловив догадку, що пізніше підтвердилася, про форму збудника висипного тифу. Пізніше, коли були відкриті рикетсії, виявилось, що вони, як і думав Заболотний, дійсно нагадували крапки.
Але цього виявилося мало для Д.К. Заболотного, який в боротьбі з іншими інфекціями бачив ще не реалізовані можливості продовження людського життя.
Він раніше інших зайнявся збудником сифілісу — блідою спірохетою і багато нового відкрив в еволюції цього масового важкого захворювання в царській Росії. Він створив експериментальну інфіковану модель хвороби, пояснив роль імунітету і механізм спадковості при сифілісі, взаємовідношення інфекції і обміну речовин в хворому організмі в площині взаємовідносин організму і середовища. Йому належить безумовний пріоритет в описанні змін блідої спірохети під впливом специфічних антитіл. З виключною наполегливістю учений стверджував, що сифіліс — це соціально-біологічне захворювання і успіх боротьби з ним в значній мірі залежить від покращення соціальних умов.
В різний час його увагу привертали інші важливі науки і здоровоохоронні питання.
В 1902 році перебуваючи на півдні країни учений спіткнувся з епідемічними вогнищами болотної лихорадки і малярії і тут же запропонував створити спеціальну комісію по вивченню малярії в Росії і сам ввійшов в неї. Робоче гасло в той час ще молодого вченого в боротьбі з малярією нагадував протичумну доктрину — дія на «транспортування» її збудника із природи в людський організм.
Торкнувся талановитий дослідник і таких важливих для лікувальної практики захворювань, як дифтерія, газова гангрена і туберкульоз. З його ім’ям нерозривно пов’язаний також розвиток медичної мікології, дослідження збудників, клініки, епідеміології і профілактики грибкових захворювань, в першу чергу дерматомікозів.
Багато зроблено Д.К. Заболотним в області імунології. Мрією дослідника було створення ідеальних полімікробних вакцин. На його рахунку створення чотирьох великих лабораторій по виробництву сироваток і вакцин для лікувальної практики, підвищення їх імуногенності, удосконалення і уніфікація технології виготовлення. Не можна не вказати і на велику багаторічну активність по захисту масових профілактичних щеплень проти ряду важких захворювань.
Широта наукових інтересів, енциклопедична освіченість, стремління до розгадки все нових і нових таємниць природи допомогли академіку вирішити і багато до нього не зрозумілих загальнобіологічних проблем. Це праці по мікрофлорі снігу, води лиманів і вивчення мікробів, які світяться. Його дуже цікавила їх природа, змінність і мікробні «пейзажі» води, землі, людського тіла, харчових продуктів. Не обійшов він стороною і антагоністичний вплив деяких не шкідливих мікробних асоціацій в організмі і задовго до «антибіотикової ери» рекомендував звернути увагу на мікробів-антагоністів і їх активність.
Д.К. Заболотний вивчав і ветеринарну мікробіологію. Він відкрив для медичної науки і тварин для експериментів: по холері — сурків, для вивчення сифілісу — павіанів, і тим самим прискорив і полегшив вивчення цих інфекцій.
Академік був із тих рідкісних людей, для яких служіння науці і безумовна віра в неї складають весь зміст його життя. Він був глибоко переконаний, що тільки вона одна, наука, спроможна «розсівати туман вагань, служити основою для викорінення зла».
В лиці Д.К. Заболотного наука мала не тільки талановитого шукача, але й невтомного захисника — академік був противником псевдонауки, за наукову правду і свої переконання готовий був, подібно кращим російським ученим «йти на плаху, горіти вогнем».
І йшов, і перемагав…
Висновок
Данило Кирилович Заболотний належить до числа тих діячів науки і здоровоохорони, чиї імена записані в історії вітчизняної і світової медицини. Він був одним із тих учених, хто створив вітчизняну медичну науку, хто збагатив її класичними працями, чию справу розвивають наші лікарі в наші дні.
Діяльність Д.К. Заболотного і його школи в значній ступені вирішили переможний результат боротьби за викорінення епідемій в СРСР і за кордоном.
Американський учений Фред Давенпорт на ІХ Міжнародному конгресі мікробіологів порівняв боротьбу з ліквідації епідемій самих важких інфекційних захворювань з завоюванням космосу.
Для учених-медиків програму-максимум Д.К. Заболотний сформував як «забезпечення людям життя без хвороб, страждань і сліз».
Недарма так гарно сказав про свого друга великий український терапевт, академік УАН Н.Д. Стражеско: «Такі люди, як Данило Кирилович, на жаль, зустрічаються дуже рідко. Потрібно прагнути наслідувати їм, і життя стане кращим і веселішим».
Література
Піцик Н.О. «Д.К. Заболотний» — Москва, «Наука», 1998
Ґудзь С.П. та інші «Основи мікробіології» — Київ, 1991
Міленушкін Ю.І. «Видатний діяч вітчизняної медицини — Д.К. Заболотний» — Москва, «Знание», 1954
Мішустін Е.М. «Мікробіологія» — Москва, 1987