ВІЛЬНАТОРГІВЛЯ НАДОНЕЧЧИНІ ВПЕРІОД ПЕРЕХОДУВІД «ВОЄННОГОКОМУНІЗМУ»ДО НЕПУ (1921 – ПЕРШАПОЛОВИНА 1922 РР.)
Проблемиобумовленостіта змісту обміну, його впливуна продуктивніможливостііндивідівупродовж багатьохстоліть булив центрі увагиекономістівй досі залишаютьсяпредметомдискусій. ЩеАрістотельнамагався дативідповідь напитання проте, чим визначаютьсяпропорціїобміну товарів, чи, інакше кажучи, що саме робитьтовари порівнюваними? Відповідь наце питанняподілила дослідниківна дві величезнітечії в історіїекономічноїдумки – прихильниківтрудової теоріїцінності татих, хто виводиввартість, яккатегоріюсуб'єктивну, з оцінки самимиіндивідамикорисностітовару. Зновуж таки, відАрістотеляв європейськійсуспільнійдумці набулипоширеннятвердженняпро аморальність, протиприродність, огидністькомерційноїдіяльностіяк такої; прообумовленістьобміну звичаємчи певною угодоюміж людьми, увладі яких євиведення йогоз ужитку; прообмін як особливупроцедурузрівняльноїсправедливостіз властивимїй принципомеквівалентності; про штучнийхарактерприрівнюваннята його чужістьістинній природіречей. Додамо, що «раціонально»осмисленаантипатія докомерційногозавжди спираласяна певні психологічнінастанови таемоції індивідів, основу якихскладали недовіра, страх, ворожість, підозра, нерозуміння.Впродовж майжевсієї історіїлюдства торговцібули об'єктомзагальногопрезирствай моральногоосуду: людина, що купувалазадешево йпродавалавтридорога, вважаласяапріорно бесчесною[4].
Зазначенівище тези Арістотелябули сприйнятій розвинутіхристиянськимимислителямисередньовіччя,і перш за все– Т. Аквінським.Останній, розмірковуючипро «справедливуціну», доводив, що вона повинназабезпечуватияк еквівалентністьобміну (тобто– відповідатиречі), так і повагудо соціальногостатусу учасниківобміну (тобто– забезпечуватиперерозподілу процесі обмінупевної часткиблаг, відповіднодо цього статусу).В. Петті тафізіократитакі види діяльностіяк натуральнийта грошовийобмін, різноманітніскладніші формиторгівлі, організаціїй управління, переміщеннятоварів з метоюїхнього продажу, відповіднодо рівня прибутковості, не вважалисправжньою, продуктивноюпрацею. К. Маркс, фетишизуючиуявлення пропрацю як істиннеджерело багатствата деякі іншіпостулатитрудової теоріїцінності В.Петті, А. Сміта, Д.Рікардо, тезипослідовниківД.Рікардо (П.Рейвістона, В. Томпсона, Т. Годскіна, Д. Грея, Т. Едмондса, Д.Ф. Брея таін.) ідеї Ж.Б. Сея, С. де Сісмонді, А. Сен-Сімоната його учнів, Ш. Фур'є, П.Ж. Прудона, В. Годвіна, алене усвідомлюючизначення йцілком ігноруючивідповідніінтелектуальніпрориви В.С. Джевонса, К. Менгера таЄ.Ф. Бем-Баверка, взагалі оголосивобмін обманомй у псевдонауковійформі обґрунтувавнеобхідністьцілковитогоусунення «системиприватногообміну». Йогоаргументаціязводилася дотого, що: «працяокремої особи, розглядуванав самому актівиробництва,– це ті гроші, на які людинабезпосередньокупує продукт, предмет власноїособливоїдіяльності; але це – особливігроші, на якіможна купитилише цей певнийпродукт. Щобибезпосередньобути всезагальнимигрошима, працяокремої особиповинна булаб з самого початку…фігуруватияк ланка всезагальноговиробництва.Але при такійпередумовіне обмін упершенадавав бипраці характервсе загальності, а раніше данийколективнийхарактер працівизначав биучасть працівникав продуктах…з самого початкуроблячи продуктколективним, загальним.Обмін, наявнийспочатку ввиробництві,– це був би необмін міновихвартостей, аобмін діяльностей, які визначалисяб колективнимипотребами, колективнимицілями, – з самогопочатку містивби участь окремоїособи в колективномусвіті продуктів…праця була бпокладена вякості всезагальноїпраці до обміну, тобто обмінпродуктіввзагалі не бувби тією проміжноюоперацією, якоюопосередковуваласяб участь окремоїособи у загальномувиробництві»[5].
Набувшипоширення, уявлення, якізаперечувалиобмін, з часомспричинилисядо появи збоченихполітичнихнастанов, практичнореалізованихна теренахколишньоїРосійськоїімперії більшовиками.Останні перейменуваликомерцію на«спекуляцію»і намагалисякарати причетнихдо неї осібконцтаборомі вище. Вони«написалибагато декретів, суб'єктивнорозрахованихна ліквідаціюдрібнобуржуазнихвідносин», але, як мусили визнатиїхні речники,– «об'єктивнорежим «воєнногокомунізму»як режим злиденностіпризводив допосиленнядрібнобуржуазноїстихії», оскількирозподільчапрактика «аграрноїреволюціїзменшила увеличезномуступеню прошаркисільськогосподарськогопролетаріатуй збільшилаще в більшомуступеню прошаркидрібноселянськихвласників. Вмістах режимвоєнного комунізму, пов'язаний зрозпадомпромисловості, призвів дорозпорошенняпролетаріатуй перетворенняцілих його групна прошарокдрібних торговців, торбарів тавиробників«запальничок»…Упродовж чотирьохроків, попривсі колючідекрети радянськоївлади ця дрібнабуржуазіяспекулювала, приховувалавід облікурештки товарів,їздила на буферах, руйнувалатранспорт, продавала з-підполи. Дрібнаспекуляціястала основнимджерелом існуваннямільйонівлюдей. Новийкапіталізм, з його «первіснимнакопиченням», буйними паросткамипроривавсячерез важкімогильні камені, якими радянськадержава намагаласяроздушитибуржуазнівідносини.Економічно…перемоглавсеросійськаСухарьовка, багатолика, невловима, схожа на тогоказкового змія, в якого на місцівідрубаноїголови виростаютьдві, три й більше»[6].
Відчуваючипотребу впродовольстві, одязі та іншихпредметахширокого вжитку(від користуванняними переважнубільшістьлюдей, взагалі-то, неможливо«відучити»), але не маючизмоги отриматиці предметибезпосередньовід «пролетарськоїдержави», мешканціДонеччинидедалі більшемусили звертатисядо послуг хочі безладного, проте найвищоюмірою здатногодо адаптації«чорного ринку», з його недосконалимобігом та вільнимицінами.
На початку1920 х рр. спекуляція«охопила всіх, перетворившиосновний загалгромадян нагендлярів, зайнятих лишеоднією думкою: де й як якомогаскоріше й вигіднішекупити… йперепродати…Попри певнийпрофесійнийризик, спекулятивнеторбарствовиявлялосявигідною справою, в усякому випадкунескінченнобільш вигідною, ніж праця назаводі чи врадянськійустанові». Зподорожчаннямжиття в містахі ті, хто не їздивна село, почаливишукуватипевні «комбінації».Йдеться про«хабарництво, чи, м'якше висловлюючись, вимогу вдячностіза кожну послугу, навіть якщоця послуга єніщо інше яквиконанняслужбовогообов'язку».Інші чинили«ще простіше…крадучи чипідробляючи».Частина «чистоплотної»публіки надзвичайнобідувала. Йдетьсяпро тих, хтосоромивсяпродавати йтих, кому продаватибуло нічого.Розповсюдженимбув продаж заринковою ціноютоварів, отриманихза «твердою»ціною. Найважливішимбуло те, що базовийзагал населенняне жив «і неміг жити безтих чи іншихторговельнихкомбінацій»[7].
Крадіжкита «незаконна»купівля товарівнабули надзвичайногопоширення.Спекулянтипідкуповувалислужбовціврадянськихустанов, заводів, складів, робилиїх учасникамивласних прибутків, а ті вишукувалисотні всілякихспособів обманноговідпуску товарівзі складів, сприяли чи непротидіяликрадіжкам, утаювали товаривід обліку, організовуваликрадіжки приперевезенні, пограбуванняй т. ін. Робітникисоляних копалень,«на їх великуганьбу», систематичнокрали сіль йпередавалиїї до рук скупниківі таким чиномставали спільникамизлісних спекулянтів[8].
Формивільного обміну– через цілковитийзанепад промисловоговиробництва, дезорганізаціютранспорту, розлад грошовоїсистеми, натуралізаціюсільськогогосподарства, скасуванняофіційної тазаборону приватноїторгівлі (апотім – їхнюбюрократичнурегламентацію), вражаюче зубожіннязагалу населення– були найархаїчнішими, асортимент– найпримітивнішим.Ціни, які мизнаємо, або проіснування якихздогадуємося, це ціни, щоколивалися: доказ того, що«чорний ринок»– попри всінегаразди –лишався «живою», ефективнофункціонуючоюпідсистемоюекономічногомеханізму, ушкодженогорадянськимадмініструванням.Елементи цієїпідсистеми, які були неінтенціональнопов'язані однез одним, можутьпринагіднонакреслитиобриси зв'язківміж попитомта пропозицією,інтенсивністювтручання збоку державита рівнем цін, містом та селомтощо. Навітьякщо в містахкрамниці булизакриті чипорожніли, «навулицях, бульварах, перехрестях, через кожнідва кроки»перехожогоміг чекати«столик торгашаз найрізноманітнішимитоварами!.»; великі крамарімогли «роздаватисвої товаридрібним торговцямі брати собілевову часткуприбутку», абине сплачуватиза приміщенняпід крамницюй право на торгівлю, не вести звітність, не утримуватиштат приказчиківй не сплачуватиподатки. Великийкрамар міг неторгувати. Вінчасто займаввідповідальнупосаду чи виконував«загальнокорисні»функції, маючизахист віднебезпеки бутизареєстрованимв якості «буржуа»й від наслідків, що випливализ такого становища.Всі його торговельніоперації полягалиу видобуваннітоварів, зберіганніїх у таємномусховищі й роздаванніцього товарусвоїм, готовимдо його усілякимпослугам, приказчикамв особі дрібнихвуличних йлетючих торгашів.
«Розпорошеннявеликої торгівлівикликало дожиття мільйонипосередниківі торгашів, залучаючи доцієї справилюдей, які жодногостосунку ранішедо торгівліне мали». Цейпотік захоплюваввсе більші йбільші прошаркинаселення, якійшли «до цієїармії спекулянтіву гонитві залегкою й великоюнаживою». Спекулянт, таким чином, вносив «деморалізаціюв середовищеробітниківта селян, розвиваючив них почуттядрібних буржуа, потяг до отриманнявеликих грошейбез великихвитрат сил таенергії».Всмоктуючисьу робітничесередовище, дрібнобуржуазнапсихологіяне тількипритлумлювала«соціалістичнусвідомістьмас», але цілкомзнищувала її, й, так би мовити, породжувала«контрреволюцію»[9].
Відноснополітекономічногопринципу, пануючого«в царствіЛеніна», тогочасниквисловивсягеть недвозначно:«хто не спекулює, той не їсть»[10]. Є очевидним, що у вир небезпечнихоборудок зперепродажу(зиск від чого, за спостереженнямипредставниківЧК, становив, як правило, небільше 20%) тьму-тьмущу«нероб» штовхаламожливістьрозраховувати, буцімто будь-якапропозиціятовару зустрінеавтоматичнийі більш-менштривалий прихильнийприйом. «Якщоб існував насвіті ідеальночесний купець,– бідкавсятогочаснийпубліцист, –то він брав битакий відсоток, котрий за погашеннямвидатків дорівнювавби найвищомузаробіткуякої-небудьдобре оплачуваноїпрофесії. Алев тім то й річ, що таких ідеальнихторговців насвіті не існує.Є навіть народнеприслів'я «Необдуривши –не продаси».І всі торговцінамагаютьсязробити якомогабільшим цейвідсоток прибутку, під різнимиприводамиобдурюючиспоживачів…У торговійсправі те йприваблює, викликає азартзиску, що цейприбутковийвідсоток нестворюєтьсяпрацею власнихрук, а нібитозвалюєтьсяз неба. Гонитваза цим прибуткомі є спекуляцією…яка для зискувикористовуєнайнечеснішіприйоми. Жадобаспекулянтівне має жоднихмеж. Усі ми бачимо, як у нас на очахзростає цейогидний азарт.Спекулянтовізовсім не властивілюдські почуття.Цих товстошкірихгендлярів неможе торкнутижодне горе, жодне суспільнелихо» [11].
На ринкахміст губернії, за данимивідповідальнихпрацівниківДонгубЧК, середспекулюючихбули дружиниробітників, відпускнічервоноармійці, радянськіслужбовці,«колишні торгівці»,«інтелігенція», безробітні, зрідка траплялисяі робітники; до спекуляціїй торбарствабули причетнітакож селяни, бо ж саме вонипостачалирізноманітніматеріали тапродукти, отожслугувалиджерелом прибутку.
У недільнідні торгівлянабувала «колосальнихрозмірів»; базар майорів«різного штибугендлярами».Там можна булопобачити «дітей, котрі привчаютьсяспекулювати, жінок, циганів,євреїв». Наринок йшов і«обиватель», що продавав«свої останніречі», розпродувавсвої пожиткиі багато хтоз селян. Внаслідокмасових облав, влаштовуванихпідрозділамиЧК, міліції, співробітникамипродкомів, карного розшуку,«загальнийвид спекуляції»нібито зменшувався, але продавали«з-під поли»,і ціни все одномало не щоднязростали –гостра продовольчакриза давала«змогу нароститиціни на предметипершої необхідностіна ринку донеймовірнихрозмірів» [12].
Радянськавлада «вдаваласядо різноманітнихзаходів боротьбиз так званоюспекуляцією…Однак більшістьцих заходівпризводилидо ще більшогозростання цін, а отже – й доще більшоїспекуляції»[13]. Так само й«неодноразовіпідвищенняставок, якімали на метіполіпшитиматеріальнестановищеслужбовцівй робітників, ні до чого непризводили»,«оскількиспекулянти, довідавшисьобхідним шляхомпро передбаченезбільшенняжалування», одразу підвищувалиціни на всінайістотнішіпредмети споживання.Простодушністьй пасивністьпровінційнихробітниківй службовців, які, залишаючисьпереважнолюдьми безбудь-якогопочину, ігноруваливласні інтереси, й іноді навітьнепомітно длясебе, заохочувалиспекуляцію,«інакше кажучи, відкритий йсистематичнийграбунок середбілого дня», була тількина руку торговцямі спекулянтам.Тогочаснийпубліцистдивувався: «нанашому боцівлада й сила, а між тим миголодуємо, аспекулянтиблагоденствують»[14]. Ті, для когопринципи залишалисянепорушними, а життя ставалозовсім нестерпним, ставали «клієнтами»держави якгігантськогоСоцзабезу. Убезупиннійборотьбі, привсіх переживаннях, які доводилосявиносити, вонине бідкалися, не просили, неказали, що єголодними, бопереживалице з революційноюгордістю йенергією, докивистачало силиволі й булиможливостідля життя – «щоз себе продаси, те й з'їси»; алепотім, поприїхню «відданістьреволюції йпартії», попривсі переконання, голод змушувавробити вибір[15].
Потягдо додатковогозиску був властивийпредставникамвладних структур: маріупольськазалізничнаЧК, приміром,(цей факт набуврозголосу влютому 1922 р.)спекулювалаквитками напроїзд, внаслідокчого біднійлюдині і поїхатибудь-куди булонеможливо.Безробітніта селяни пухнуливід голоду, аїхні захисникитиснули «надодачу». «Неймовірнепачкарство,– бідкавсяінший тогочасник,– що розвинулосяна залізниці, не вписуєтьсяу жодні рамкиі сягає цинізму.Здирництвоі хабар стализвичним явищем»,і останнійвідкрито бравсяяк «компенсація».Цьому чималосприяли господарники, котрі і тут ітам давали«колосальніхабарі приперевезенній відправцісвоїх маршрутів»; крадіжки вантажівна залізницінабували величезнихрозмірів, причомурозкрадалисяв основномунасіннєві тапродовольчівантажі [16].
Із січня1921 по вересень1922 рр. цін на продовольчітовари в Донецькійгубернії (укарбованцях, за фунт) зрослив 100–1000 разів [17], щовідображалорівень інфляції, величину надлишковогопопиту та силуфіскальноготиску. Разомз тим, розбіжностів динаміціцього зростанняпо окремихвидах продовольствасвідчать пронаявністьспецифічнихчинників, яківпливали напроцес ціноутворення.Впадає в оконизька – щодорешти продуктів– ціна борошнана початку1921 р. (фунт білогоборошна тодікоштував 700 крб., чорного – 450, ковбаси – 4,5 тис.крб., капусти– 1,7 тис., олії –4,5 тис., маславершкового– 9 тис., яблук– 5 тис. крб., мила– 1,2 тис.; аршинселянськогополотна – від8 до 10 тис. крб, дюжина яєць– 7 тис., коробкасірників – 300крб. [18]). Такийстан речей, здається, безпосередньобув пов'язанийз певним ступенемзабезпеченості(у межах натуроплати, пайка, «самопостачання», крадіжок таін.) борошномробітниківі службовцівміст губернії, а також похіднимвід ньогоспіввідношеннямміж пропозицієюборошна тапопитом нанього на «чорномуринку». Завважимоі більш-меншврівноваженезростання цінна цей товарупродовж 1921 –першої половини1922 рр., у певніймірі уможливленедієвістю механізмуадміністративногорегулювання.
Зростаннюпропозиціїборошна таінших продуктівна «чорномуринку» губерніїсприяла такожприватна ініціативарізного штибумандрівнихпосередників.Аби поділитиризик, вониіноді об'єднувалисвої зусилля:«спекулянти,– читаємо вінформзведенніДГЧК, – під виглядомголодуючихробітниківздійснюютьорганізаціюробітництвай голоти длядовезення хлібаз сусідніхгуберній: Полтавськоїі Харківської.На місцях черезце безлад: ОДТЧКхліб затримує, відсилає урозпорядженняРайзаготконтори; потім часто-густохліб повертаєтьсядо спекулянтівпід маркою«бідноти», ахліб робітництваконфіскується, оскільки робітникине самі їздятьза хлібом, бувшине в змозі полишитипрацю, а даютьдорученняспекулянтам, які під часфільтраціїпрагнуть мерщійвирвати своючастку хліба, а про дорученемовчать» [19]. Приперевезенняхвантажів такіділки використовувализалізничнуприслугу.
Попривсі зусиллявлади саметорбарі царювалина українськихзалізницях.Мовби саранавони обліплювали«все навкруги: вокзали, шляхи, вагони, дахи, площадки йбуфера». Особливобагато енергіїв цьому напряміпроявлялижінки. Всі потягибули забитіжінками з лантухами, торбинками, вузлами і т.ін.На всіх станціяхдесятки й сотнітаких самихжінок юрмилисяв очікуванніпотягу, з галасомі шумом оточувалийого й зі слізьмиумоляли надатиїм місце, бо, вбільшостівипадків, потягвже на попередніхстанціях бувпереповнений.Скільки ж енергіїтреба буломати, скількиголоду й холоду, бруду, принижень– перенести, щоби привезтидодому хочаб пуд хлібу чипівпуда солі! Тогочасниквизнавав, щобільшістю цихжінок керувала«не жадобазиску, а дійснотяжкі злидні»[20].
До «самопостачання»харчами, – зазначаєодин сучаснийпубліцист, –вдавалися ісамі залізничники, беручи з собоюв дорогу «лантухиз бахмутськоюі слов'янськоюсіллю, щобиобміняти їїна хліб» замежами губернії; загалом же, –провадить віндалі, – з 56 тис.працівниківДонецькоїзалізниці(кожен з якихотримувавзарплатню тапродпайок), реально працювализалізничникамилише 25 тис. осіб[21]. Чи гаяла часрешта?
Ціни нахліб, як прийнятовважати, визначаютьсяцінами на борошно, але на початку1920 х рр. при цьому, здається, частодавалося взнакимахлярствопекарів. Так, на подібнупрактику увагунаглядовихслужб звертавдописувачодного з місцевихчасописів: набазарі продавалижитній, пшеничний, ячневий, білий, чорний хліб.Просили занього, відповідно,30, 25, 7 тис. крб. Затурканийпокупець мав100–150 тис., а вдома5–7 душ; отож віні шукав, де бдешевше купити, аби більшедодому принести.«Ось купив, біжить до хати.Зустрічаютьйого, яко посланцяБожого з манноюнебесною.Благоговіючи, беруться краятидешевий хліб(23–24, якщо не 25 тис.), що скидаєтьсяна мішанку, якураніш давалибули коням: борошно, солома, зернята, висівки.До того ж усяця маса недбалопропечена.Благоговінняхутко зникає.Їси той хліб, давишся, випльовуєшсолому і зерно, та й гадаєш, куди дивитьсяСанупр, навіщоміліціонеривештаютьсяпо базару?»[22].
Розвитокколивань цінна м'ясо та сало, на наш погляд, значною міроюзумовлювавсявзаємодієюприроднокліматичнихта соціально-економічнихчинників. Якщона початку1921 р. на ринкахгубернії парубиків можнабуло придбатиза 500–800 тис. крб., коня – за 100–300тис., свиню піврічну– за 40–70 тис. крб., гусака – за20–25, пару курей– за 15–17 тис. крб., фунт сала – за5–6 тис. крб., яловичини– за 2–3 тис. [23], тов наступнімісяці цінина зазначенітовари певноюмірою знижувалися(в абсолютнихта відноснихпоказниках).Це вказує нате, що з бокуселян – на тлізагостренняпродовольчоїкризи – мавмісце масовийрозпродаж ізаріз худобита птиці. Стрімкезростання цінна м'ясо у листопаді-грудні1921 р., здається, невипадковозбіглося у часізі згортаннямпродподатковоїкампанії (значнучастину податкуселяни здалисаме худобою).У перші місяці1922 р., «намагаючисьзібрати напосівний матеріал»,і «для придбаннязерна на ринкув інших повітах», селяни масовопродавали чиміняли своюхудобу на хліб,іноді – за межамигубернії. Убільшостіповітів, внаслідокбраку кормів, спостерігаласямасова загибельхудоби; заінформацієюДГЧК, на базарахМаріуполя таінших населенихпунктів повітубазовим м'ясопродуктомстала конина; у ковбасу клали«усіляку дохлятину»; по селах продавалися«коти і собакиціною в 6 тис.крб.»; мали місце«натяки напродаж харчовихвиробів з людськогом'яса в умовахголоду» [24].
Черговий«стрибок» цінна м'ясо весною1922 р., припускаємо, став результатомістотногозменшенняпропозиціїцього товарув умовах весняногопотепління, початку весняно-польовихробіт за повсюдногобраку робочоїхудоби. Фунтсвіжої рибиу вересні 1921 р.коштував 2,5–3тис. крб., у квітні1922 р. – 50 тис., у вересні– 150 тис. крб. Цінафунту солі ужовтні 1921 р.становила від700 до 1 тис. крб., улистопаді –1,75 тис., у лютому1922 р. – 2,5 тис., уберезні – 7,5 тис., у травні – 8,75 тис.крб. [25]. Ціни навершкове масло, як видно з графіка, певним чиномкорелювализ цінами нам'ясо (зазнаючипри цьому істотнішоговпливу сезоннихколивань). Цінина молоко такожзростали: усічні 1921 р. пляшкумолока (0,5 л.)продавали за900 крб., у березні1922 р. – за 35 тис.; у червні – за70 тис. крб. (зауважимодля порівняння, що роздрібнаціна газетитоді становила80 тис., а сплатаза оголошенняв газеті – від200 до 800 тис. крб.за рядок), у вересні– за 140 тис. крб.Додамо дляпорівняння, що ціна фунтусіна в січні1922 р. сягала 2,5тис. крб. [26]. Рівеньцін на цукорта олію, ймовірно, значною міроюзумовлювавсятією обставиною, що виготовленняцих продуктівпотребувалонаявностізначних обсягіввихідної сировини(зауважимо, щона відміну відсоняшника, вирощуванняцукрових буряківна Донеччиніне було поширеним)та застосуванняпевного промисловогообладнання.
Висновок
Підсумуємо.Соціалістичніекспериментизагалом і спробузнищити обмінв перші рокиіснуваннярадянськогорежиму зокремаслід розглядатив контекстірозвитку економічноїдумки, як наслідокметодологічнихпомилок, забобоніві невігластвав питаннях, пов'язаних зфункціямиторгівлі, знерозуміннямі невизнаннямтого, що кількіснезбільшеннянаявного запасуфізичних засобівіснування йжиттєвих зручностейзалежить нестільки відвидимого перетворенняодних речовинв інші, скількивід процесуїхнього переміщення, завдячуючиякому змінюєтьсяїхня відносназначущістьі цінність.Непередбачуваним, проте цілкомочевиднимнаслідком спробзнищити обмінна початку1920 х рр. сталосамовідтворенняструктур ринковогопорядку йусеохоплюючаспекуляція.Завдячуючи, а не всуперечїй зміг вижитизагал населенняДонеччини взазначенийперіод. Прицьому істиннимигосподарямистановищаставали саметі, хто «робивгроші». Рештаж змушена булапристосовуватидо цих обставинвласні дії йспосіб життя.
Аналізнаявних ціновихпоказниківна базові продовольчітовари засвідчує, поряд з фактомстрімкогозростання цін,існування міжцінами на різнігрупи товарівпевної ієрархії, зумовленоїтрадиціямигосподарюванняі харчування, економічнимизакономірностями, прямими співвідношеннямий опосередкованимивзаємозв'язкамита ін. Чутливиймеханізмціноутворенняреагував такожна вплив «зовнішніх», щодо цін, обставинта чинників(інфляційнихпроцесів, політичноїта господарчоїкон'юнктури, природно-кліматичнихумов, специфікиземлеустрою, стану справу переробнійпромисловостіі т.і.), породжуючивідповідніколивання. Саметакі ціни давалиіндивідамінформацію, яка допомагалаухвалюватиадекватнірішення в обставинах, що швидкозмінювалися.
Література
Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV–XVIII ст. У 3 х т. Том 2. Ігри обміну/ Пер. з фр. Г. Філіпчук. – К.: Основи, 1997. – С. 7.
Гусев-Оренбургский С. Советские эскизы // Коммунист. – 1920. – 21.11.– №262.
Див.: Никольский В.Н., Изюмов В.И. НЭП в Донбассе. – Донецк, 1992. –128 с.; Лихолобова З.Г. Частное предпринимательство в промышленности и торговле в условиях НЭПа // Новые страницы истории Донбасса. Кн.2. – Донецк, 1992. – С. 3–22; Лихачева Л.Б., Соловей А.В. Развитие розничной торговли в Донбассе в годы «военного коммунизма» и НЭПа // Там само. Кн.6, 1998. – С. 73–83.
Хайек Ф. Таинственный мир торговли и денег. – В кн.: Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма / Пер. с англ. – М., 1992. – С. 156–183.
Маркс К. Критика политической экономии. – В кн.: Маркс К., Энгельс Ф. Соч. в 50 т. – 2 е изд. – Т. 46. Ч. 1. – С. 115–117.
Блок В. Всероссийская Сухаревка и режим диктатуры // Вісті Одеського губернського виконавчого к-ту й губернського к-ту КП(б) У. – 29.11.1921. – №595.
Владимиров М. Гнойный нарыв // Коммунист. – 1920. – 27 июня.
Державний архів Донецької області (далі – ДАДО).-Ф. 1, оп. 1, спр. 630, арк. 33.
Известия Екатеринославского губревкома и губкома КП(б) У. – 1920. – 12 мая.
Терне А. В царстве Ленина: Очерки. – М., 1991. – С. 279.
К.Б. Торговля и спекуляция // Більшовик. Орган Київського губкому КП(б) У. – 1921. – №486. – 9 грудня.
ДАДО. – Ф. 1, on. 1, спр. 185, арк. 6.
Аросев А. Как победить рынок // Известия Николаевского революционного комитета. – 1920. – №77.
Безвестный А. Все о них же // Знамя Советов. Орган Черниговского губисполкома и губкома КП(б) У. – 1920. – 1 декабря.
ДАДО. – Ф.Р. 2470, оп. 1, спр. 206, арк. 63.
Там само. – Ф. 1, оп. 1, – спр. 1107, арк. 86–87.
Складено нами за: там само.-Арк. – 387; спр. 185, арк. 4–7; спр. 276, арк. 128.
Там само. – Спр. 185, арк. 6.
Знамя Советов. – 1920. – №256. – 10 ноября; №282. – 8 декабря.
ДАДО. – Ф. 1, оп. 1., – спр. 1107, арк. 62–67.
Клименко К. Голод стращал и железнодорожников // Железнодорожник Донбасса. – 1993. – 23 октября.