МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙДЕРЖАВНИЙГУМАНІТАРНИЙУНІВЕРСИТЕТ
Кафедраісторії України
Курсоваробота
Братськийрух і поширеннягуманітарнихідей в УкраїніXVI–XVIIст.
Виконала:
СтуденткаІІ курсу
історико-соціологічногофакультету
групи ІЮ –22
заочної форминавчання
Опалько НадіїОлегівни
Науковийкерівник:
Кандидатекономічнихнаук,
Доцент
Галуха ЛюбовЮріївна
Рівне – 2007
Зміст
Вступ
Розділ1. Відродженнняправослав’я
1.1 Становищеправославноїцеркви в Українів XVI ст.
1.2 Зародженнябратств
1.3 Зв’язкибратств іззапорозькимкозацтвом
Розділ 2. Братства– ідейні центризахисту духовнихцінностейукраїнськогонароду
2.1 Львівське, Київське таЛуцьке братства
2.2 Внесокбратству розвитокукраїнськоїмови та шкільництва
2.3 Освітнідіячі братств
Розділ 3. Поширеннягуманізму
3.1 Гуманізмяк напрям уєвропейськійкультурі
3.2 Поширеннягуманістичнихідей на територіїУкраїни в XVI– XVII ст.
3.3 Українськігуманісти
Висновки
Джерела талітература
Додатки
Вступ
Історія– це зверненнядо минулого,і тільки уважнепрочитанняй осмисленнякожної її сторінкидопоможе молодійлюдині зайнятигідне місцена шляху прогресулюдства. Коженнарод, кожнанація має власнуісторію, в творенніякої брав участьвесь народ, ане лише окрмівидатні особи, хоча вони йвідіграютьзначну рольв історії.
Українськеминуле – це, головним чином,історія народу, змушеногоборотися завиживання ірозвиток позавпливом тієїчи іншої цілкомсформованоїдержави. Українцімають усі підставипишатися тим, що їхня Батьківщинане раз переживаладні могутностій слави, маласправді легендарнихгероїв, мужньодолала найважчівипробування.І потім відроджувалась, виростала зруїн, виховуваланові покоління, закоханих урідну землюлицарів правдиі волі. Ми можемопишатися тим, що Українаніколи непоневолювалаінші народи, а лише захищаласебе від ласихна чуже доброблизьких ідалеких сусідів.На жаль, цілимисторіччямиворогам, задопомогоюгрубого і жорстокого, як правило, кривавогонасильства, облудної брехніі підступу, розпалюванняненависті міжетнічнимигрупами українців, удавалосьпанувати надУкраїною. Майжевсі завойовникикричали нахабно, безсоромноі цинічно, щовони несутьукраїнцямтільки доброі щастя. Прикро, але дехто знаших співвітчизниківставав на службудо чужинськихможновладціві допомагавїм гнобити свійнарод. Перевертнямиі яничарами, а в наш часманкуртами, називають людитаких осіб, якіза гроші ладнівідректисянавіть відрідної матері.Але були й ті, які, навітьнастромленіна польсько-шляхетськіпалі та підвішеніна турецькихзалізних гакахза ребра, вмирализ іменем Українина устах. Їйвони віддавалиусі свої сили, здібності, працю і навітьжиття. Кожнатака людинарозуміла, щотільки тодіїї Батьківщина, Україна, зможестати господинеюна власнійземлі, коли всіїї сини і дочкибудуть щоденнопрацювати длядосягненняцієї великої, святої, справедливоїмети. Якби насзмалечку навчиливклонятисярідному пороговірідної мови, може, тоді нерозгубили бми зібраноїпопереднімипоколіннямидуховної спадщиниі були б добрішимиі милосерднішими.Але чужі школиі вчителі нетільки не виховувалиу дітей почуттялюбові до рідного, а навпвки, отруювалиїх вівтарнезалежності.Саме такимиборцями народуза збереженняукраїнськоїкультури булий члени братств, які жертвувалисобою зарадикращої долідля свого народу.Українськийнарод сповненийдуху національно-культурноговідродження.Це знаходитьсвій вияв, зокрема, у прагненнімільйонів людейдо пізнаннявласної історії.Далека і глибокаісторія нашогонароду. Сивиноюі забуттямвкриті одніїї сторінки, славою і звитягою– інші. Але кожназ цих сторінокобов’язковоє невід’ємноючасткою великоїісторії українськогонароду. Однієюіз сторінокукраїнськоїісторії є темамоєї роботи– „Братськийрух на Україніта поширеннягуманістичнихідей XVI– XVIIст.”. Зараз цятема дужеактуальна, аджев ній розкриваєтьсяборотьба заправославнувіру, українськумову та культурупростого люду.Саме в періодбратськогоруху українськакультура почалапрогресивновідроджуватисяі розвиватися.Зараз українськийнарод, здобувшинезалежність, згадує ті часи, коли Українабула під іноземнимзагарбанням, зі страхом іводночас іззахопленням, згадуючи тихлюдей, котріне корилисязагарбникам, а захищаливласну державу, відстоювалиїї самобутнюкультуру. Заразми живемо внеспокійномусвіті. Національносвідомі людирозуміють, якважко заразу молоді виховатипочуття патріотизму, а без цьогопочуття не будеі України. Україназараз знаходитьсяна межі виживання.Я маю на увазіне економічного, а духовного.Ми не лишезнаходимосяв екононмічнійямі, ми ще більшестраждаємовід бездуховності.Адже Українапотихенькурозкладаєтьсяі розпродається, руйнується.Врятує її лишепатріотизмі національнасвідомість, яскравимизразками якоїє православнібратства, яків дуже нелегкийдля Україничас захищалиі сприяли розвитковіукраїнськоїкультури.
Релігійнаполітика кінцяXVI –початку XVIIст. висвітлиларід наболілихпроблем українськогосуспільства.Вона піднесладедалі зростаючунапруженістьміж Польщеюта Україноюна високоемоційнийідеологічнийрівень. КатолицькаПольща теперпоставала якцілковитапротилежністьукраїнськомусуспільству.Та українцямдорого коштувалакультурнаконфронтаціяз поляками: вона змусилаукраїнськуверхівку вибиратиміж власноюзастиглою тазубожілоюкультурноюспадщиною йпривабливоюпольсько-католицькоюкультурою. Томуне дивно, щовеличезнабільшістьприймала католицтвой згодом неодміннополонізувалася.Внаслідок цьогоукраїнці втратилисвою еліту –шляхту. Ці явищамали епохальнезначення вїхній подальшійісторії. Іншимпобічним ефектомконфронтаціїміж православнимий католиками, що мав далекосяжнінаслідки, став, зокрема, поділукраїнців надві конфесії.Це поклалопочатки багатьомрізким відмінностям, які пізнішерозвинулисяміж східнимиі західнимиукраїнцями.Проте цей періодніс не лишеневдачі дляукраїнськогосуспільства: релігійнаполітика спричиниласядо культурногопіднесення, а ворожнечаз полякамисприяла чіткомуусвідомленнюукраїнцямисвоєї самобутності.Незважаючина послабленнясвоїх позицій, православ’явсе таки чинилоопір наступукатолицтва.Створеннябратств – громадськихрелігійнихоб’єднаньправославнихукраїнців, якізахищалинаціонально-релігійніправа українськогонароду, засновувалишколи, друкарні, виступали якпредставникиРеформаційнихтечій за перебудовуцеркви, сталона заваді ополяченнята покатоличенняз боку урядуРечі Посполитої.Саме створення, розвиток тадіяльністьцих організацій,є предметоммого дослідження, а також впливєвропейськоїкультури нарозвиток власнеукраїнськоїкультури. Участьукраїнськихміщан у боротьбіза збереженнявласної культури, віри, національно-культурневідродженнякінця XVI– поч. XVIIст. Братства, як об’єднання, які боролисяза відродженнявласної культури.Українськіземлі в цей часбули під владоюПольщі, що дужезаважало розвиткукультури, аджепольський уряднасаджувавукраїнськомународу польськукультуру такатолицькувіру. Міщанствовиступало якрятівний засібдля православноївіри, бо українськаеліта, якуприваблювалорозкішне життяпольськоїшляхти, ополячуваласяі приймалакатолицизм, а простий людвсіма своїмисилами захищавправославнувіру, яку вважавсвоєю національноювірою і якабула синонімомукраїнськоїкультури. Алепольська владамала і позитивнінаслідки, томущо повернулаУкраїну доЗаходу; вивелазі стану двохсотлітньоїсплячки дляопору й боротьбиза виживанняусі відоміпрояви суспільноїактивності: релігійної, національної, економічноїта збройної.
Хронологічнірамки роботивключають XVI– XVII ст.Це був часнаціонально-культурноговідродженняформуваннянаціональноїсвідомостіукраїнськогонароду, що знайшлосвій найвиразгнішийпрояв у братськомурусі, всіх жанрахлітературита в усній народнійтворчості. Нацей періодприпадає одинз найбільшихвинаходівлюдства – появадрукарськоговерстату, щовивів книгуз церков і монастиріву широкі маси.Також в цей часвиникає й набуваєрозвитку козацтвояк явище і ЗапорізькаСіч як політичнийі військовийорганізм. Боротьбапроти всіхрізновидівдискримінаціїукраїнськогонароду й козацькийідеал пронизуютьвсі сфери українськоїкультури цьогоперіоду, будьто твориписьменників-полемістів, літописців, поетів чи уснанародна творчість, шкільництвочи образотворчемистецтво, друкарствочи архітектура.Період XVI– першої половиниXVII ст.для українськогонароду бувчасом постійноїборотьби протитурецько-татарськоїагресії, тоїагресії, щосвоїм наслідкоммала спустошеніукраїнськіземлі, невільницькіринки в Криму, прикованихневільниківна турецькихгалерах. Цязагроза породилаособливий видсвітської тацерковноїархітектурий цілий рядусної народноїтворчості.Українськакультура цьогоперіоду використовуєтрадиції тадуховну спадщинуКиївської Русі.Але перебуванняукраїнськихземель підіноземнимпануванняммало своїмнаслідком, зодного боку, постійний опірдуховної культуриукраїнськогонароду спробамїї знищити, здругого – неминучийвплив польськоїкультури накультуру України.Саме черезПольщу в Українінабули поширенняідеї гуманізмута реформації.Українськіписьменники, церковні йкультурні діячібули багатомовними, що давало їмможливістьознайомитисяз культурниминадбаннямиєвропейськихкраїн.
Проблемадуховностідля українськогонароду булазавжди дужеактуальною, адже вивчаючинашу історію, відчуваєш, щобула духовність, були „собори”в душах, а зараздуховністьзанепадає, забуваютьстарих, відрікаютьсявід малих, нехтуютьбібліотеками, музеями, театрами.Саме проблемадуховностіпорушена в моїйроботі, але тутрозкриваєтьсяборотьба однихлюдей за збереженнякультури, намаганнязбагатити своюдуховність, зберегти власнурелігію, а такожтих, хто безвагань за кращежиття ладенбув відректисянавіть відрідної матері.Ця проблемарозкриваєтьсяв багатьохлітературнихтворах відомихукраїнськихписьменників.Джерельна базастосовно цьогопитання дужерізноманітнаі багата. Діяльністьбратств описуютьбагато авторів, бо вона малавеликий впливна розвитокукраїнськоїісторії. XVI– XVII ст.були дуже насиченимирізними важливимиісторичнимиподіями і немогли не бутизафіксованимив тих чи іншихісторичнихджерелах. Особливобагато згадокзалишилосяпісля ЛьвівськогоУспенськогобратства, аджевоно відігралозначну рольу братськомурусі. Взагалібратський рухмає дуже багатуджерельну базуі досить добревивчений істориками.
Метоюмоєї роботиє показатидіяльністьбратств, їхвплив та розвитокправослав’ята українськоїкультури, атакож впливєвропейськоїкультури наукраїнську.Слід зазначити, що братствадуже активнодіяли для покращенняумов для розвиткумови та культури, у своїх школах, які вони засновувалипри братствахвони виховуваливчителів, священиків, які ходили поУкраїні йвчителювали.Крім сучаснихзнань, вонинесли почуттявласної гідностій непримеренності.Основним завданнямроботи є показатипатріотизмтогочаснихлюдей, які будь-якимисилами намагалисязберегти своюкультуру, боролисядля утвореннявласної державидля того, щобсучасна молодьне забуваласкільки зробилинаші предкидля того, щобми жили в незалежнійдержаві. Мимаємо пишатисянашими предками,і робити вседля того, щобзбагачувативласну культуру, щоб наші послідовникизгадували насз великою вдячністюза збереженняукраїнськоїнаціональноїкультури.
Ця роботасповнена оптимізму.Я глибоко переконана, що незважаючина трагічністорінки своєїісторії, лихоліттявійн та іноземногопоневолення, періоди бездержавностій гноблення, українськийнарод може звпевненістюдивитися умайбутнє. Цяпраця можетворче використовуватисяв навчальномупроцесі взагальноосвітніхшколах. Вонаможе бути корисноюне тільки науроках з історії, а й народознавства, оскільки міститьбагато цікавоїі корисноїісторичноїінформаціїдля підростаючогопокоління.
Розділ1. Відродженняправослав’я
1.1 Становищеправославноїцеркви в УкраїніXVI ст.
У XVIст., як і за часівКиївської Русі, православ’ялишалося синонімомкультури. Йогороль в українськомусуспільствізростала: завідсутністювласної держави, церква слугуваладля українцівєдиним інститутомвираженняїхньої самобутності.Однак, саметоді, коливідчуваласяпотреба в сильнійі надихаючійправославнійцеркві, вонапоринула у станглибокогозанепаду. Більшеніж католицизмі протестанство, православ’яперебувалопід покровительствомі захистомдержави. Цемало місце зачасів КиївськоїРусі та Галицько-Волинськогокнязівства.Але підтримуватитісні стосункиміж православноюцерквою ікатолицькимиправителямиПольщі та Литвибуло важко, якщо взагаліможливо. Випещуючикатолицькийкостел, можновладцівважали православнуцеркву мов биза „неріднедитя”. За такихумов культурнийвплив православ’ябув вельмиобмежений.Школи, ці колисьнайбільшіпривабливіустанови церкви, були занедбані.Малограмотнівчителі ледвемогли навчитидітей основписання, читаннята катехізису.Із часів середньовічямало що змінилосяу програмінавчання. Завоюваннятурками Константинополяу 1453 р. поглибилоінтелектуальнийта культурнийзастій і позбавилоправославнуцеркву найбільшпередовогоі надихаючоговзірця. Втратившивнутрішні тазовнішні стимули, православнакультура скотиласяв обрядовість, обмеженістьта занепад. Тимчасом полякипереживалиперіод культурногорозквіту. Живлячисьпотужнимисплескамитворчої енергіїз Заходу, в нихрозвивалосяВідродження, а з ним і пробуджуваласьнова думка.Приваблюючийприклад привілейованогопольськогошляхтича справляввеличезнийасимілаторськийвплив на українськузнать, а йогоочевидна культурнавищість посилювалапотяг до всьогопольського.
Українськазнать, як і кожназнать, за самимсвоїм єствомбула чутливоюдо власногосоціальногостатусу йпов’язаністьіз релігієюта культурою, що вважалисянеповноцінними, глибоко вражалаїї самолюбство.Внаслідок цьогоукраїнськіаристократистали масовозрекатися вірибатьків і прийматикатолицизм, а з ним польськумову та культуру.Мелетій Смотрицькийу сповненомускорботи трактаті„Тренос, абоплач за СвятоюСхідною церквою”оплакувавутрату Руссюїї найзначнічихродів: „Де тепербезцінні діамантиправославноїкорони, уславленіроди такихруських князів, як Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сангушкі, Чорторийські, Пронські, Ружинські, Соломирецькі, Головчинські, Коропинські, Масальські, Соколинські, Лукомські, Пузини та інші, яким немаєліку? Де теперті, що оточувалиїх… благородні, славетні, відважні, сильні й давнідоми руськогонароду, що навесь світ славилисяпрестижем, могутністюі відвагою?”[21,125]. Зацим риторичнимзапитаннямстояв загальновідомийфакт переходувсіх цих славетнихмагнатськихродів до таборукатоликів-поляків.Важко перебільшититі серйознінаслідки, щоїх мала дляукраїнцівутрата власноїеліти. В суспільствах, що поклалипочаток сучасноїЄвропи, з їхньоюієрархічноюбудовою, народбез знаті всеодно, що тілобез голови. Цезначило, щоукраїнці втратиликлас, котрий, звичайно, здійснювавполітичнекерівництво, ставив певніполітичні цілі, сприяв культуріта освіті, підтримувавцеркву й жививвідчуттяетнополітичноїсамобутностісуспільства.З поширеннямполонізаціїсеред українськоїзнаті православ’я, а також українськамова та звичаї, пов’язувалися, насамперед,із нижчимиверствами.Вони, як такі, стали в очахполяків предметомпрезирства.Відтак честолюбній обдарованімолоді українцібули постійнозмушені вибиратиміж відданістювласному народовій традиціямта асимілюванняму панівне суспільствоі його культуру.Частіше переваганадаваласьостанньому.Внаслідок цьогоіншою важливоюпроблемоюукраїнськоїісторії сталапроблема верхівкиукраїнськогосуспільства, або краще сказати– її відсутності.
Незважаючина свою ослабленість, православ’язмогло прийнятивиклик польськогокатолицизму.Борючись зворогом йогож методами, невелика купкаураїнськихмагнатів, щолишались відданимидавній вірі, заснували усвоїх володінняхправославнішколи та друкарні.У 1568 р. ГригорійХоткевич надавпритулок усвоєму маєткудрукарю – ІвануФедорову. Єсвідчення проте, що 1570 р. заснувавна територіїсвоїх володіньшколу та дукарнюкнязь ЮрійСлуцький. Надходилатакож підтримкай від енергійногокнязя АндріяКурбського.Але найбільшимзагальновизнанимпокровителемправославноїцеркви був„некоронованийкороль України”– князь КонстянтинОстрозький, один з найбагатшихі наймогутнішихмагнатів РечіПосполитої.
Отже, вXVI ст.українськацерква занепадає.Польська владав Українірозповсюджуєкатолицизм.Українськазнать, зацікавленасвоїм соціальнимстановищем, відвертаєтьсявід православноїцеркви, приймаєкатолицизм, українці втрачаютьвласну еліту.Лише невеликакількістьукраїнськихмагнатів незрадили власногонароду, йогокультуру, релігію, звичаї. Середтаких, важливемісце посідаєкнязь КонстянтинОстрозький.Важливий внесокв розвитокукраїнськоїкультури зробилитакож ГригорійХоткевич, ЮрійСлуцький, АндрійКурбський таінші. Вони всвоїх маєткахзаснувалиправославнішколи, друкарніта інші культурнізаклади.
--PAGE_BREAK--
1.2 Зародженнябратств
На щастядля православ’я, покровителійого високоїкультури необмежувалисялише окремимимагнатамистарих родів.Навіть позбавленевласної елітиукраїнськесуспільствобуло надтовелике і надтоглибоко пройнятетрадиціями, щоб не породитизахисниківсвоєї релігійно-культурноїсамобутності.Саме в містах, де українцістановилиутискувану, але тісно згуртовануменшість, із’явилися новіпоборникиправослав’я.На відміну відодинаків, подібнихдо можновладця– князя КонстянтинаОстрозького, ще були групиміщан, котріоб’єднувалисяу так званібратства. Історикиприпускають, що братствавиникли зачасів середньовіччядля того, щобутримуватицеркви, постачаючиїм свічки, іконита книги. Ймовірно, зазнавши впливугільдій, вониперейняли собітаку організаційнумодель, якапередбачалащорічні виборислужбовців, обов’язковіщомісячнізбори, сплатувнесків і общиннісуди. Братствазавоювалиповагу й популярність, опікуючисьвдовами тасиротами своїхпомерлих членів, підтримуючишпиталі і надаючисвоїм членамбезпроцентніпозички. У XVIст. найважливішимі найвпливовішимбуло братствопри Успенськомусоборі у Львові.Воно слугуваловзірцем дляінших братств, що виникалиу Галичині, Рогатині, Стриї, Комарні, Ярославі, Холмі, Луцькута Києві.
З точкизору соціальногоскладу братстваоб’єднувалипростих торговцівта ремісників.У міру зростанняїхнього впливудо братстваприєднувалисязаможні купці– у Львові вонизвичайно багатілиз торгівліхудобою. Проте, в деяких братствахпереважалиінші верствисуспільства.Так, більшістьчленів Луцькогобратства становилашляхта, а Київського– духовенство.Заслуговуєна увагу те, щов суспільствіз глибокимподілом настани, якимбула Річ Посполита, братства приймалидо себе православнихз усіх соціальнихверств. Але зачислом членіввони були невеликими.Львівськебратство неперевищувало30 членів, бо саместільки українськихродин малидозвіл проживатиу місті. У Луцькубратство налічувалоне більше 15 членів.Однак діяльністьцих невеликихорганізаційбула надзвичайноефективною.Спочатку братстваносили релігійно-благодійницькийхарактер –опікувалисяцерквою, дбалипро її побудовута обслуговування, влаштовувалигромадськібогослужіння, місцеві церковніурочистості, братські обіди, допомагалибідним і хворимбратчикам, організовувалишпиталі таінше. У XVIст. братстванабули великогогромадянсько-політичногоі національно-культурногозначення. Посиленнянаціональногогніту на країнськихземлях, захопленихРіччю Посполитою, змушує братствабільш активновиступати назахист правукраїнськогонаселення –звертатисязі скаргамина дії польськоїадміністраціїдо судів, посилатипосольствадо короля таінше. З часомбратства набиралидедалі більшоговпливу середусіх прошарківукраїнськогонаселення: цехових майстрів, ремісників, купців, православноїшляхти. Братствапідтримувалинечисленіукраїнськімагнати, такіяк князь КонстянтинОстрозький, Адам Кисільта інші. З кінцяXVI ст.братства розгорнулишироку культурно-освітнюдіяльність.Вони відкривалибратські школи, друкарні, збиралибібліотеки.Однак цей широкийкультурнийрух, направленийна піддержанняправославноївіри і національноїосвіти, і тавелика автономія, яку здобулисобі відконстантинопольськихпатріархівбратства, необходилисьбез непорозуміньз православнимивладиками йвзагалі з вищимдуховенством.Православнієпископськікафедри булидоступні переважнолюдям з паньськихкіл, претендентина ці кафедридивилися наних, як на джереловеликих прибутківі добивалисяїх через різніпротекції. Йшлисюди люди безусякого інтересудо самої справиі, зайнявшиєпископськукафедру, некидали своїхзвичок світськоїлюдини, оточувалисебе розкошами, проводили свійчас у забавах, пиячили, сварилисьз сусідами-панами й робилина їхні маєткинаїзди з озброєнимислугами. Певнаріч, що між такимивладиками ібратствамине могло бутивнутрішньогоідейного зв’язкуй доброгопорозуміння.Та навіть ібільш освідченій ідейні єпископи– прихильникикультурногоруху були незадоволенівтручанняммирян братчиківу внутрішніцерковні розпорядкиі дуже ремствувалина наданнябратствамавтономії ініби навітьконтролю надповедінкоюєпископів [10,97 — 98].
1.3 Зв’язкибратств іззапорозькимкозацтвом
Найстаршимі провіднимсеред братствУкраїни булоЛьвівськеУспенськеСтавропігійське, з яким у різнийчас співпрацювалитакі визначнідіячі культурияк ЛаврентійЗизаній, ПамвоБеринда, ІовБорецький таінші. Переїхавшина Наддніпрянщину, вони сприялиперетвореннюКиєва в основнийцентр суспільно-політичногота культурногожиття України.Освітня працякиївськогокультурногоосередку, започаткованапри активнійучасті братськогоруху, малабезперечнийвплив і на формуванняідеологіївизвольноїборотьби запорозькогокозацтва.
Встановленнябезпосередніхзв’язківміж братствомі козацтвомпов’язане, передусім, здіяльністюІова Борецькогоі гетьманаПетра Конашевича-Сагайдачного.Борецький, родом з Бірчі(поблизу Перемишля), з 1604 р. був ректоромЛьвівськоїбратськоїшколи, пізнішеоселився вКиєві. Він –один з ініціаторівзаснуванняКиївськогобратства, ректорКиївськоїбратської школипротягом першихроків її існування.Як один з ідейнихкерівниківбратства, ІовБорецькийблизько співпрацювавз старшиноюВійська Запорозького, насамперед, з гетьманомПетром Сагайдачним.Саме завдякипідтримкизапорожцівстала можливаактивна діяльністьКиївськогобратства тайого школи.
Уже післясмерті гетьманаКасіян Сакович, ректор Київськоїбратської школиу 1620 – 1624 рр. Згадував, що Сагайдачнийподав великуматеріальнудопомогу Київськомубратству інавіть вступивдо нього разомз усім ЗапорозькимВійськом. ПетроКонашевич-Сагайдачний, як пише Сакович, був похованийпри церквіКиївськогобратства, „вкотрое ся братствозо всім войскомвписал і нанего алмужнузначную одказал”[20, 131].
Про те, що козаки записалисядо каталогуКиївськогобратства згадувалитакож у своємуМеморандумідо Риму уматськієпископи, серйознозанепокоєніспівробітництвомміж керівникамибратства ізапорожцями[8, 260].
Відкритийвступ усьоголицарства добратства маввелике значення.Козаки продемонстрували, що солідаризуютьсяз програмоюКиївськогобратства ідіють заодноз ним. Такийакт сприявпопулярностібратства вшироких народнихмасах і одночасноохороняв братчиківвід репресій.
ЗавдякиспівробітництвуКиївськогоБогоявленськогобратства іззапорозькимикозаками в 1620р. вдалося відновитиукраїнськуправославнуієрархію. Дляцього буловикористаноперебуванняна УкраїнієрусалимськогопатріархаФеофана, якийповертавсяз Москви набатьківщину.Феофан майжерік прожив уКиєві. Спочаткувін побоювавсяпогодитисяз настановленнямправославнихєпископів ізважився наце лише підтиском представниківкозаків, якіпообіцялипатріарховіохорону. Феофанвисвятив наперемишльськогоєпископа ІсаюКопинського, на Київськогомитрополита– Іова Борецького, на єпископаполоцького– МелетіяСмотрицького, який був ректоромбратської школипісля Борецького[16, 642]. Прозростання ролібратства в цейперіод свідчитьте, що під часперебуванняв Києві Феофанне лише затвердивКиївське братство, а й проголосивйого ставропігійським, затвердив рядінших братств, в тому числій Мінське [22,11 — 15]. Булинавіть заготовленіпатріаршіграмти прозатвердженнябратств, у якихне було вказаножодної місцевостіта назви братства, а в тексті залишалисявільні місцядля відповіднихвставок. Цеозначає, щоукраїнськісуспільно-політичнідіячі, які приймалиФеофана, планувалипоширеннямережі братств.
Ставши митрополитомБорецький ідалі спрявпоширеннюбратств, розвитковіїхніх шкіл. Уцій діяльностійому і далідопомагав ПетроКонашевич-Сагайдачний.Навчання вОстрозькійколегії, знайомствоз Борецькимта іншими діячамикультури, співробітництвоз Київськимбратством, — усе це допомагалоСагайдачномуглибоко вивчитистан шкільноїосвіти на Україні.Він розумів, що для забезпеченнявисокого рівнянавчання, длязалученнякваліфікованихвикладачівнеобхідно матизначні кошти.Той же КасіянСакович писавпро Сагайдачного:
Виділ он іЛвовское братство, хоть далеко,
Церков їхв місті наділилнеледаяко,
Суму значнуюгрошей до братствалеговая,
Ажеби наукитам били, пильнежадал.
Саковичмає тут на увазізаповіт Сагайдачного, складений ним5 (15) квітня 1622 р., закілька днівдо смерті, відран, отриманиху Хотинськійбитві. Згідноз цим актом, Сагайдачнийзаповідає 1500золотих „нашколу братствальвовського, на науку і цвіченєдіток”, так, щоб з цією сумийшов щорічнийприбуток наотримання„учоного магістрав греческомуязику біглого”.Гетьмана булопоховано „прицеркві школисловенськоє”, розташованої„на Подоллів дому братствацерковного”[11, 6].Повідомляючильвів’ян проостанню волюнебіжчика, виконавці йогозаповіту, Борецькийі новий гетьманОлифер Голуб,„усім товариствомвійська Запорозького”поставиливимогу, „абитая фундаціятого всякоїч(ес)ти і пам’ятивічное годногомужа пана ПетраКонашевича-Сагайдачного, з заслуг всегорицерстваВойска… Запорозькогочерез ІоваБорецькогомитрополитуправославногокиєвскогоучиненая нашколу або рачейна дидаскалов, за чим би в школетой братскойвсегоднє непрерваненаука трватимогла вічнимиі потомнимичаси, не ніщала, ані уставала”.Від імені новогогетьмана івсього ЗапорозькогоВійська булододано, що колибратчики використаютьприбуток ізвказаної сумине для школи, то мають подвоїтицю суму, а якщоі далі не виконуватимутьволі фундатора- пошестерити[15, 76]. 29липня братськийпосланецьпривіз з Києва„дар ПетраСагайдачного– таляров мечикових250” і „півшкарлатнушату, підшитуризисною”(напівпорпуровугатьманськумантію), якабула проданав Константинопольза 120 золотих[5, 362]. З цихгрошей братствопозичало по200 золотих своїмчленам іззобов’язаннямсплатити школірічно 8 % (160 золотих), що гарантувалосянерухомиммайном боржника.З 1630 р. сума, записанаСагайдачним, була в рукахАфендиків(Янія, потімПетра), які ймусили сплачуватипо 160 золотихщороку. 1690 р. братствопозичило 200 золотихз легаціїСагайдачногоКуртовичу, заякого поручивсяЮрій Попара,і до 70-их роківXVIIІ ст.обов’язоксплати процентівза записомгетьмана покладавсяна власниківКуртовичівської(пізніше Попарівської)кам’яниці [6,22].
ЗаповітгетьманомПетром Конашевичем-Сагайдачнимзначної грошовоїсуми мав великезначення і дляпідтримкиукраїнськоїшколи у Львові.Протягом XVIIст. вона інколипереживалаперіод занепадуі дуже цікаво, що у 1658 та 1676 рр.братчики порушувалипитання пронеобхідністьпоставитинавчання наналежномурівні, мотивуючитим, що на цюмету є фондСагайдачного.Розуміючи йогозаслуги, братчикиназивали гетьмана„годної пам’ятиСагайдачний”, або „славноїпам’ятіСагайдачним”[6, 580].
Здійсненепід час гетьманстваСагайдачноговідновленняукраїнсько-білоруськоїєпархії спонуалодеяких діячів, пов’язанихз братствами, виступити зпубліцистичнимитворами, в якихоспівувалисяісторичнізаслуги козацтва.Так, у книзі„Elenchuspismuszczypliwych”(друкарня Віленськогобратськогомонастиря, 1622р.) підкресленороль запорозькихкозаків у боротьбіукраїнськогота білоруськогонародів протинаціонально-релігійногогніту. ДоблестьЗапорозькогоВійська прославляву присвяченійМогилівськомубраству поемі„Labiryns”(Краків, 1625 р.) Т.Євлевич, якийнезабаром ставректором Київськоїбратськоїшколи.
Для першихзв’язківчленів Львівськогобратства іззапорожцямиособливе значеннямала облогаЛьвова козацько-селянськоюармією БогданаХмельницькоговосени 1648 р. Занезначнимивиняткамиукраїнськенаселення містадопомоглокозакам, нелякаючисьжорстокихрепресій з бокупольськихвластей. Якийсьмаляр-українець(а малярі булитісно пов’язаніз братством)показав козакамнайкращийнапрямок наступуна укріпленнякармелітськогомонастиря –через доми„схизматицьких”міщан з бокуїхньої церкви[4, 186]. Навітьв наступномустолітті Львівськомубратству закидаливороже ставленнядо польськоївлади під часоблоги 1648 – 1655 рр.В ті дня представникибратства зустрічалисьз особистимкапеланомХмельницькогоІваном Гоголовським, який отримаввід них шістькниг, а сам подарувавпсалтир длябратськоїцеркви і октоїхдля Онуфріївськогомонастиря, підпорядкованогобратству [6,184]. До бібліотекиОнуфріївськогомонастиряпотрапилакнига, подарованавосени 1648 р. козакамибратству селаВербиці, „Прологна місяць мархолрекомий сухиймарець” [7,44]. Такимчином, визвольнийпохід козацькоговійська БогданаХмельницькогов Галичинутакож сприявкультурномуєднанню міжзахідними ісхідними землямиУкраїни.
У наступніроки Львівськебратство ідіячі, що з нимспівпрацювали, підтримувалитісні зв’язкиз ЗапорозькимВійськом ігетьманськимурядом України.У 1656 – 1657 рр. членЛьвівськогобратства ФеодосійТомкевич бувпри БогданіХмельницькомуекзактором(збирачем податківта мита) і виконавцемрізних дорученьдипломатичногота економічногохарактеру. 1657р. львівськийєпископ АрсенійЖелиборський, який був у дружніхвідносинахз братством, послав своїхпредставниківдо російськогоуряду. 28 травнявони мали аудієнціюу БогданаХмельницькогов Чигирині іотримали віднього грамотуз рекомендацієюЖелиборськогояк православногоєпископа „вдержаве и царстве…Малороссийском”[14, 125].
Збереглисябіографічнівідомості прольвівськогокупця, членаСтавропігійськогобратства, ЯніяМазаракія, якийперейшов наслужбу до БогданаХмельницького.Син Янія – Дем’ян, служив у козацькомувійську значковимтоваришем, адочка Ганнавийшла заміжза лубенськогополковникаВасиля Свічку.Без сумніву, до ЗапорозькогоВійська влилосяі чимало рядовихчленів братстваЗахідної Українита Правобережжя.
У 1659 р. ЛьвівськеСтавропігійськебратство направилодо київськогомитрополитаДіонісія БалабанабратчиківМихайла Сльозкуі Василя Корендовичаз дорученнямповідомитипро „ярмо нашеі вщелякоєстиснення ізневоленняот панов магістратових”[3, 69]. Вже згадуванийФеодосій Томкевичу 1657 – 1658 рр. виступавяк посередникміж гетьманомІваном Виговськимі поляками, брав участьу підготовціГадяцькоїугоди. Братстводоручило йомунагадати пригетьманськомудворі про „тиранію”перемишльськогоуніатськогоєпископаХмельовського.Слід такожвідзначити, що сам ІванВиговськийта його конкурентПавло Тетеряуже після закінченнясвого гетьмануваннязаписалисядо „Альбому”братства [19,143]. З другогобоку заможначастина братчиківвикористовувалазв’язкиз козацькоюстаршиною, щобзаручитисяїї протекцієюу різних справах.У 1659 р. верхівкабратства віталау Львові генеральногообозного ЗапорозькогоВійська, якийїхав туди напереговориз Польщею, ітого ж року –Виговського; в березні 1664 р.– колишньогогетьмана ЮріяХмельницького[2, 183]. У1669 або 1670 р. ставропігіяпередала близькомуспівпрацівниковігетьмана ПетраДорошенка, київськомумитрополитовіЙосифові Нелюбовичу, Тукальськомукнигу „Полуставець”, надрукованув братськійдрукарні [6,173]. Про торговудіяльністьбратчиківсвідчить виданийгетьманомЛівобережноїУкраїни ІваномМазепою членовібратства МихайловіСавичу паспортна право їздитина Гетьманщину(зокрема, й „донас в Батуринз потребами”)і безмитнопривозититовари.
Важкопереоцінитизначення зв’язківбратськогоруху з козаками.Діячі братськогоруху сприялиформуваннюсприйнятихкозацтвомідейних засаднаціонально-політичноговідродження, в той же часстворюванікозацтвомукраїнськіполітичніструктуризабезпечувалиумови для розгортаннябратськогоруху, відкривалиперед ними новігоризонти.
Військовийлист гетьманаІ. Петрижицькогоі всього ВійськаЗапорозькогопро згоду наоб’єднанняБогоявленськоїбратської школиз Лаврською.12 березня 1632 р.:
Во имяОтца и Сынаи святого Духа, Пресвятые иЖивотворящіяТройцы, сувечной речипам’яти станься, аминь.
Мы, ИванПетрижицькійгетман, асаулове, полковникии все Войскоего королевскоймилости Запорожское, видячи, иж ихмилость господиновеотцеве и пастыревенаши, все духовенствоправославноепосполу з старшими зверхнейшимсвоим, его милостіюгосподиномотцем митрополитомКир ИсаіеюКопинським, тутеж их милостьПанове шляхта, обывателивоеводстваКіевского, и все инныиуписные доБратства Кіевскогоправославного, послушенствасвятейшогоархіепископаконстантинопольського, патріархавселенського, при церквисвятых Богоявленійв Кіеве уфундованого, згодне и единостайнепросили превелебнийшагоего милостьгосподина отцаКир Петра Могилу, воеводичазамель Молдавских, на той час будучогоархимандритыпечпрськогокіевскомна подпорувсего православіявосточногофундованійи в них будучихнаучителей, братіютого ж монасыраПечерскогоКіевскогоперенестизезволим доКіева, намесце при церквивыш помененнойсвятых Богояленібрацкой кіевской, и там оные весполз научительмиих вечне фуфндовати, яко при ставропигиисятейшогоархыепископаКонстантинопольского, патріархивселенского, и яко на месцеспособнейшомдо выхованьяучащимся…[17, 418].
Отже, організаторамизахисту православноїцеркви відтиску католицтвастали братства, котрі взялиправославніхрами й віруючихпід свій захисті опіку. Братстване обмежуютьсявирішеннямпитань, пов’язанихз церковноюобрядовістю, а починаютьобговорюватипитання продисциплінуй моральністьу церковнійсфері.
продолжение
--PAGE_BREAK--
Розділ 2.Братства –ідейні центризахисту духовнихцінностейукраїнськогонароду
2.1 Львівське, Київське таЛуцьке братства
Львівськебратство –національно-релігійна, громадськаорганізаціяправославних, а згодом –греко-католицькихураїнськихміщан Львова.Почин цьомудали Львівськіукраїнськіміщани. Зайнятіборотьбою засвої церковній громадськіправа, вонизорганізувалисяу братство, товариствона зразок такзваних церковнихорганізацій, тільки що зметою взаємноїпіддержки, оборони своєївіри й піднесенняосвіти [10, 95]. В 1539 р.львів’янамвдалося добитися, щоб їм зновупризначилиєпископа накафедру, якадовгий часстояла у Львовіпорожня.
Не пізніше1585 р. група українськихміщан (ЮрійтаІван Рогатинці,Іван та ДмитроКрасовскі, Леонід Маленькийта ін.) розробиластатут Львівськогобратства іподала йогов січні 1586 р. назатвердженняАнтіохійськомупатріархуЙоакиму IV.Статут Львівськогобратства встановлювавза ним правозверхностінад іншимибратствамита контрольза духівництвом, зокрема єпископами.НезабаромЛьвівськебатство домоглосяправа ставропігії.Ставропігія– форма управлінняв православнійцеркві, щопередбачалацерковно-правнийімунітет відмісцевої церковноїїєпархії табезпосереднюзалежністьвід патріаршоївлади. В Українінайвизначнішісвятині малиставропігіальнийстатус, алефактично керуванняставропігіїздійснювалосяне Константинопольськимпатріархом, а Київськиммитрополитом.Від ставропігіївськогохраму назвуставропігійськихотримувалиі світськібратства.Ставропігіальнийстатус свідчивпро особливуважливістьсвятині дляцеркви і віруючих[9, 816].
Незабаромстатут Львівськогобратства ставзразком дляряду православнихбратств Західноїта ПравобережноїУкраїни. Активнуучасть у громадськомужиті Львівськогобратства брали: С. Зизаній, Л.Зизаній, К.Ставровецький, П. Беринда, Й.Борецький таінші українськідіячі культурита освіти. БоротьбуЛьвівськогобратства протинаціонально-релігійнихутисків підтримувалидеякі православнімагнати (КонстянтинОстрозькийта ін.). ПрагненняЛьвівськогобратства дозбільшенняучасті миряну громадськомуі культурномужитті булаодним з проявівреформаціїв Україні. Львівськебратство протягомтривалого часубрало діяльнуучасть у боротьбіпроти насильницькогозапровадженняБерестейськоїцерковної унії1596 р., виступалона захист політичнихправ українськихміщан. Підтримувалозв’язки з релігійнимиі культурнимиосередкамив православнихкраїнах. Львівськебратство намагалосястворити уЛьвові міськесамоврядування, незалежне відмагістратуі польськоївлади. Йомуналежала Львівськабратська друкарня.Коштом Львівськогобратства утримуваласьЛьвівськабратська школа.
Важливоюпричиною діяльностіЛьвівськогобратства булокнигодрукарство.Коли до Львоваприїхав ІванФедоров, братстводопомогло йомузаснуватидрукарню. У1574 р. з’являєтьсяйого першакнижка „Апостол”.Це була видатнаподія, що ознаменувалапочаток книгодрукарствана Україні. У1582 р. Федоровповертаєтьсядо Львова, денаступногороку помираєу великих злиднях.Коли кредитористали погроджуватитим, що відберутьу нього друкарню,її купило Львівськебратство, перетворвшимісто на центрправославногокнигодрукарства[21, 128 — 129].
Братчикиспорудиливизначну пам’яткуархітектуриу Львові – Успенськуцеркву. Значнуувагу вониприділялирозвитковіукраїнськогообразотворчогомистецтва.Львівськебратство організувалоу Львові шпиталь– притулок длянепрацездатних, подавало матеріальнудопомогу своїмнезаможнімчленам.
З серединиXVII ст.керівництвоЛьвівськогобратства перейшлодо багатихкупців. Насильстваз боку польсько-шляхетськоївлади, а такожрозоренняЛьвівськогобратства 1704 р.шведськимивійськамипризвели дозанепаду ізменшення роліЛьвівськогобратства всуспільно-політичному, громадськомута культурномужитті України.
1708 р. Львівськебратство прийнялоунію. Незважаючина це переважнабільшістьчленів братствапродовжувалавиступати зазбереженняі зміцненнятрадиційнихобрядів і звичаїв, підтримувалакультурні тарелігійнізв’язки зНаддніпрянськоюУкраїною.
1788 р. австрійськийуряд ліквідуавЛьвівськеУспенськеставропігійськебратство [9, 428].
КиївськеБогоявленськебратство –національно-релігійна, громадськаорганізаціякиївськихміщан, яка виниклаблизько 1615 р. набазі Києво-Братськогомонастиря, збудованогона землі, подарованійГаликою Гулевичівною.Членами Київськогобратства булизаможні міщани, частина українськоїшляхти і православногодухівництва.ІніціаторомзаснуванняКиївскогобратства бувІов Борецький.Як один із ідейнихкерівниківбратства, вінблизько співпрацювавз старшиноюВійська Запорозького, насамперед, з гетьманомПетром Сагайдачним, який з усімкозацькимвійськом вступивдо КиївськогоБогоявленськогобратства. Самезавдяки підтримцізапорожцівстала можливоюактивна діяльністьКиївськогобратства.
З ініціативиКиївськогобратства вУкраїні буловідновленоправославнуцерковну ієрархію, ліквідованупісля проголошенняБерестейськоїунії 1596 р. З 1615 р.братство малошколу елліно-слов’янськихта латино-польськихнаук. 1632 р. Київськебратство об’єдналосязі школоюКиєво-ПечерськоїЛаври і започаткувалоКиєво-Могилянськуколегію. З 1620 р.братство малоправа ставропігії.Братство утримувалосьза рахунокпожертвувань.У другій половиніXVII ст.значення Київськогобратства занепало.В документахXVIIст. не згадується.
ЛуцькеХрестовоздвиженськебратство –національно-релігійнагромадськаорганізаціяправославнихукраїнськихшляхтичівВолині та міщанЛуцька. Засноване1617 р. Визначнимидіячами братстватого періодубули шляхтичіЛ. Древинський, М. Гулевич-Воютинський, А. Пузина, ченціГерасим Микулич,Ісакій Борисковичта ін. До Луцькогобратства входилитакож окреміпредставникистаршини ВійськаЗапорізького.
Братствовело боротьбупроти національно-політичногогнобленняукраїнськогонароду, займалосягромадсько-культурноюта благодійноюдіяльністюі відігравалозначну рольу боротьбі зазбереженнязаконних правправослав’яна Волині у1620 – 1640-их рр. Братчикивідкрили друкарню, шпиталь і школу.Пам’яткамиукраїнськоїпедагогічноїдумки є правиладля учнів –„Артикули прав”і статут школиЛуцького братства– „Порядокшкільний”, запозиченийзі статутуЛьвівськоїбратськоїшколи. Великийвплив на діяльністьсвітськогобратства мавЛуцький братськиймонастир („братстводуховне”), приякому 1628 р. і у1640-их рр. діяладрукарня [9,425].
З серединиXVII ст.в умовах посиленнянаціонально-релігійногогніту назахідно-українськихземлях почавсязанепад Луцькогобратства, інаприкінціXVII ст.воно припинилосвою діяльність.1871 р. заснованонове Луцькебратство, якемало офіційно-клерикальнийхаактер.
2.2 Внесокбратств у розвитокукраїнськоїмови і шкільництво
Однієюз найважливішихтурбот братствбула шкільнасправа. У кінціXVI ст.Львівськебратство заснуваловласну школу.Це була першабратська школана Україні.Засновникамиїї були таківидатні діячіЛьвівськогобратства якЮрій Рогатинець,Іван Рогатинець,Іван Красовськийта ін. СтатутЛьвівськоїбратської школи„Порядок шкільний”(1591 р.) – видатнапам’яткапедагогічноїдумки. Він передбачавдемократичніоснови організаціїшколи.
До Львівськоїбратської школиприймали дітейрізних станівзі Львова таінших міст ісіл України.Молодші школярінавчалисяграмоти, старші– спудеї – вивчалистарослов’янськугрецьку і латинськумови, граматику, риторику іпіїтику, елементифілософії.Школа була йосередкомрозвитку хоровогоспіву та українськогошкільноготеатру. 1591 р. буланадрукованагреко-слов’янськаграматика„Адельфотес”, складена учнямишколи й учителямиАрсенієм Еласонським.
У різнийчас ректорамий учителямитут були: С. Зизаній, Л. Зизаній, Ф.Касіянович,І. Борецький, П. Беринда, Г.Дорофеєвич,І. Трофимович-Козловський, С. Косов, В. Умакевич, Ф. Сидоровичта ін. Як ужезазначалося, гетьман ПетроСагайдачнийзаповів значнікошти на потребишколи. Львівськабратська школасправила великийвплив на розвитокосвіти не тількив Україні, а йу Білорусі, Молдові та ін.Вона виховалабагатьох відомихгромадськихі культурнихдіячів: Є. Плетенецького, К. Мазепета, І.Югасевича таінших. Керівникишколи намагалисяперетворитиїї на вищийнавчальнийзаклад, однаку другій половиніXVII ст.школа занепала, а у 1870-их рр. пересталаіснувати [9,428].
Організаторибратської школидобре розумілизначення шкільноїосвіти. У 1609 р. убратськійдрукарні вийшовзбірник „Овоспитаніїчад”, який зберігсядо наших днів.У кінці XVIст. у школінараховувався61 учень.
ШколаЛьвівськогоУспенськогобратства булазразком длябратських шкілусієї України.Вона користуваласятакою повагою, що інші братствазверталисядо неї з проханнямнадати пораду, вирядити вчителів, проповідників, надіслати книгитощо [21, 128].
У 1615 р. відкриласьКиївська братськашкола – одназ найвизначнішихбратських шкілв Україні XVIIст. ЗаснованаКиївськимБогоявленськимбратством.Статут Київськоїбратської школибув затверджений1620 р. за зразкомстатуту Львівськоїбратськоїшколи. Школумогли відвідувативихідці з різнихсуспільнихстанів – шляхта, козаки, міщани.Учні вивчалимови: грецьку, тодішню українську, латинську, атакож граматику, риторику, піїтику, початки філософіїі богослов’я, арифметику, астрономіюі музику. Ректорамишколи були І.Борецький (1615– 1618 рр.), М. Смотрицький(близько 1620 р.), К.Сакович (1620 – 1624рр.). Із Київськоїбратської школивийшло чималовидатних українськихкультурнихі громадськихдіячів XVIIст., зокрема, письменникиС. Косов, С. Почаськийта інші. Школавідігравалазначну рольу розвиткунаціонально-культурногожиття України, активно протистояланамаганнямпольськогоуряду полонізуватиукраїнськенаселення. 1632р. її було об’єднаноз Лаврськоюшколою ПетраМогили і започаткованоКиєво-Могилянськуколегію (згодомз 1701 р. – Києво-Могилянськуакадемію) –вищий навчальнийзаклад, якомупідпорядкувалисьбратські школиу Вінниці, Гощі, Кременці.
У братськихшколах пануваласувора дисципліна.Очолював школуректор, крімтого, братствовиділяло двохспостерігачів(схолархів), які контролювалироботу вчителіві навчанняучнів та розв’язувалигосподарськіпроблеми. Довикладачівставилисявимоги зразковоїповедінки йдоброї педагогічноїпідготовки.Братські школи, на відміну відєзуїтськихколегій малидемократичнийхарактер. У нихнавчалися дітиз різних суспільнихстанів: міщан, козаків, духовенстваі шляхти. Сиротиі учні з незаможнихродин жили вбурсах [, 88].
Братськішколи мали„Статут” або„Порядок”. Уньому ставилисясуворі вимогидо учнів і довчителів. Вимогидо учителяформувалисятак: „Дидаскал, або учительцієї школи, мавбути благочестивий, розумний, смиренно-мудрий, лагідний, неп’яниця, не розпусник, не хабарник, не серцелюбивець, не гнівливий, не зависник, не сміхун, несрамословець, не чародій, небайкар, не прихильникЄресей, а підмоваблагочестя, що являє собоюобраз добрау всьому… Дидаскал, взявши дорученуйому дитину, має вчити їїз промисломдоброї науки, за непослухкарати непо-тиранськи, а по-учительськи, не забагато, а по силі...”.
Важливоюшкільною нормоюбула рівністьучнів: „Багатийнад убогим ушколі нічимвищий не маєбути, тількисамою наукою, тілом же всірівні. Дидаскалмає вчити ілюбити всіхдітей зарівно, як синів багатих, так і синівубогих, і тих, що ходять повулицях поживипросити”.
Учніслідкувализа чистотоюі порядком ушколі.
Для заохоченняучнів до навчаннябуло придуманочергу місцьу класі – відперших до останніх.Найкращий ученьназивавсяімператоромі сидів поручз учителем. Наперших лавкахсиділи найкращіучні – сенатори, які складалисенат. Хто хотівпотрапити усенатори чиімператори, повинен бувскласти „Записку”, у якій занотувавпомилки тих, хто вважавсякращим за нього.Коли „імператор”чи „сенатор”помилився увідповіді, повинен бувуступити своємісце переможцю,інколи класподілявся надві частини– „греків” і„римлян”, якізмагалися внавчання.
Оскількедобре знаннялатинськоїмови булообов’язковим, діти повиннібули розмовлятилатиною в школіі дома. У деякихшколах застосовувався„калькумос”– особливийзошит, у якомузаписувалипрізвище учня, який порушувавправило і говорив„простою”мовою, і віддавали„калькумос”.Він носив йогодо тих пір, докине зловлювавіншого учняна тій же провині,і тоді „калькумос”переходив доіншого учня.Винні, записанів зошиті, каралися.Найбільш нетямущісиділи на останній„ослячій” партіі ризикувалиотримати відсвоїх товаришівшапку з ослячимивухами.
За шкільніпровини каралирізками. Каруздійснюваводин ізстаршихучнів, що виконувавобов’язкицензора і повиненбув дбати пропорядок у школі[13, 126 — 128].
Такийсуворий порядоку братськихшколах давможливістьвиховати ізучнів високоосвіченихлюдей, які згодом, пройняті духомнаціональнихтрадицій, атакож обізнанііз західноєвропейськоюнаукою, ставалимандрівнимивчителями, розходилисяпо містах іселах у пошукахзаробітку. Крімсучасних знань, вони неслипочуття власноїгідності йнепримиренності.Замість того, щоб переходитиу польськийкатолицизм, вони із зростаючоюрішучістю сталиборонити релігійнітрадиції, щовідрізнялиїх від поляків.
Братствазробили великийвнесок у розвитокукраїнськоїмови. Для дітей, які вивчаликириличнуписемністьІваном Федоровиму 1574 р. у Львовібув виданийперший друкованийна Україніпідручник –Буквар. Хочанавчальнітексти Букварябуло складеноцерковнослов’янськоюмовою, оволодінняними давалоучням змогучитати й писатине тільки українськіта білоруськітексти, а й тексти, складені іншимисхіднослов’янськимита південнослов’янськимимовами. Длявивчення мовиособливе значеннятакож маласлов’янськаграматика„Адельфотес”, написана у 1591р. учнями Львівськоїбратської школипід керівництвомвизначногогрецькогофілолога архієпископаАрсенія, першогоуправителяцієї школи.„Адельфотес”складено двомамовами – грецькоюі слов’яно-руською.Підручникповинен бувслужити вступомдо діалектики, риторики, музикита інших наук.У граматиціподана класифікаціячастин мови, граматичнікатегорії.
„Граматикасловенськаязика” виданау Вільні 1596 р.українськимвченим ЛаврентіємЗизанієм, які „Адельфотес”, поділяласяна чотири частини, а додатком донеї був словникперекладівцерковно-слов’янськихслів на народнуукраїнськумову („Наукаку читаню ірозуміннюписьма слов’янського”).У 1616 р. у друкарніВіленськогобратства вийшла„Граматикисловенскіяправильноєсинтагма”Мелетія Смотрицького.Майже до кінцяXVIII ст.вона була основнимпідручникомграматики вшколах України, Білорусії, Росії та Сербії.Вона перевидаваласяв 1648, 1721, 1723, 1755 рр. Цією„Граматикою”користувавсявеликий російськийвчений М. В.Ломоносов.
У зв’язкуз розвиткоммови виниклапотреба словників.І у 1627 р. з’являється„Лексиконславенороськийі імен толкованіє”вченого-лінгвістаПамва Беренди.
У центрахосвіти – Львові, Острозі й Києвірозвиваласянаука, створювалисякниги з мовознавства, філософії, астрономії, математикита інших наук.Серед ученихвідомі іменапрофесорівЮрія Котермака, Павла Русина,ІнокентіяГізеля, ЙосипаКононовича-Горбацького.Острозькашкола, Київськийколегіум, братськішколи водночасбули й центрамиборотьби протинаступу католицизмута уніатства.На Українізасновувалисякатолицькій уніатськішколи з метоюпоширення тамсеред населеннякатолицизмуй уніатства.Зокрема єзуїтськіколегіумиіснували уЛьвові, Луцьку, Кам’янці-Подільському, Острозі таінших містах.Вони сприялиполонізації(ополяченню)й покатоличенню, насамперед, українскоїшляхти й магнатів.Однак православнішколи відстоювалиправо українськогонароду на своювласну мову, культуру йдуховне життя.Їхня діяльністьмала великезначення усправі поширенняосвіти й науковихзнань на Україні.
2.3 Освітнідіячі братств
Слід зазначититакож представниківбратств, яківиражали національнийпротест протипольсько-шляхетськогопанування, разом з тимвони розвивалипроблеми людини, соціальногоустрою тощо.Це:
РогатинціЮрій та Іван– керівники(старійшини)ЛьвівськогоУспенськогобратства у80-их рр. XVI– на початкуXVII ст.Вихідці з галицькогомістечка Рогатина.Самотужкиопрацювалифах сідлярів, винайшли новийвид сідла. Наприкінці1570 р. переїхалидо Львові, дестали членами, а з 1586 р. – старійшинамиЛьвівськогобратства. 1586 р.виступилиініціаторамиреформи братства, що перетворилойого на дієвийорган захистукультурно-реліійних, економічних, національнихінтересівукраїнців. ЮрійРогатинецьймовірний авторстатуту братства1586 р. та статутубратськоїшколи, що започаткувавновий етап урозвитку українськогошкільництва, заснованогона засадахєвропейськогогуманізму.Рогатинцісприяли викупудрукарськогообладнанняІ. Федорова длязаснуваннябратськоїдрукарні, щовже 1591 р. випустилапершу книжку.Юрій та ІванвиступалипротивникамиукладанняБерестейськоїунії. Юрій Рогатинецьадресував І.Вишенськомусвоє „Посланнядо М. Домнікії”, в якому з консервативнихпозицій критикувавйого погляди, що не обмежувалисяаскетичнимиідеалами, азакликали додієвої проповідіта відстоюванняукраїнськихнаціонально-культурнихтрадицій. Усвоїх листахдо Львівськогоі Віденськогобратств закликавпроявити терпимістьу справах віри.Деякі дослідники(І. Франко, М.Василенко таін.) приписувалиЮрію Рогатинцюавторствополемічноготвору „Пересторога”(написаний у1605 або 1606 р.) [9,659].
ПамвоБеринда – видатнийдіяч українськоїкультури таосвіти, лексикографта письменник.Народився уГаличині. Працювавдрукарем ігравером уСтрятині, Перемишлі, Львові, а з 1619 р.– у Києві. Бувголовним друкарем, редактором, перекладачему Києво-Печерськійлаврі. Найвизначнішапраця Беринди– перший друкованийукраїнськийсловник „Лексиконсловеноросскийи имен толкование”(1627 р.). Словникмістить 6982 поняття, слова та іменатогочасноїцерковнослов’янськоїмови з перекладомта тлумаченнямтогочасноюукраїнськоюлітературноюмовою. П. Беринда– один із зачинателівукраїнськоїпоезії та шкільноїдрами, авторвіршованоїкомпозиції„На РождествоХриста Богаі Спаса нашогоІсуса Христадля утіхи праволавнимхристиянам”(1616 р.) – видатноїпам’ятки українськоїлітератури.
БорецькийІов – українськийцерковний, політичнийі освітнійдіяч. Народивсяв селі Бірчомуна Галиччині.Освіту здобувза кордоном.Викладав уЛьвівськійбратськійшколі. 1604 – 1605 рр.– її ректор.1615 р. виступиводним із засновниківКиївськоїбратськоїшколи, в якійзгодом ставректором. 1620 –1631 рр. – київскийправославниймитрополит.Іов Борецький– автор полемічнихтворів, спрямованихна захистправослав’я:„Протестація”(1621 р.), „Юстифікація”(1622 р.). 1628 – 1629 рр. Борецькийразом із митрополитомВ. Рутськимробив спробипримирити двіукраїнськіцеркви – православнуі греко-католицьку.Проте йогоплани не знайшлипідтримки.
КрасовськийІван – керівникЛьвівськогоУспенськогобратства у 1580– 1610-их рр. Львів’янин, син члена братствау 50-их рр. Дем’янаКрасовського, вихідця зВолодимира-Волинського.На початку80-их рр. XVIст. став членомЛьвівськогобратства і зреформою 1586 р.поряд з братамиРогатинцямиактивно втілювавреформаторськіідеї в діяльнісьтьУспенськогобратства, перетворюючийого в центркультурної, освітньої, національноїроботи українців.З 1586 р. Красовськийнеодноразовоставав одниміз старійшинЛьвівськогобратства. Заактивну реформаторськупрацю в братствіІ. Красовськийзазнав переслідуваньне тільки польськоїміської влади, а й Львівськогоєпископа Г.Балабана. Занамовою останньогоІван 1589 р. навітьбув підданийанафемі, якабула знятаконстантинопольськимєпископомЄремією. Післяприйняття унії, Красовськийстав на бік їїпротивників.Підтримувавзв’язкиз „некоронованимкоролем” України-Русикнязем КонстянтиномОстрозьким, неодноразовобув в Острозі.
ІванКрасовськийразом з АндріємБілдагою написав1609 р. „Інструкцію”послам братствана сейм РечіПосполитоїта проект промовидо польськогокороля „Лемент”, де задекларованозахист національно-культурних, релігіних таполітичнихінтересівукраїнців [9,365].
МелетійСмотрицький– визначнийукраїнськийцерковний ікультурнийдіяч, письменник-полеміст.Походив із с.Смотрича наПоділлі, синГерасимаСмотрицького.Навчався вОстрозькійакадемії, з1601 р. – у Віленськійєзуїтськійколегії, згодомслухав лекціїу Лейпцизькому, Нюрнберзькомута Віттенберзькомууніверситетах.Здобув ученийступінь докторамедицини. Близько1608 р. оселивсяу Вільно, 1616 р.постригся вченці. Виступавспільно з членамиВіленськогобратства назахист православноївіри. Згодомперебравсядо Києва. 1618 – 1620рр. – викладачі ректор Київськоїбратськоїшколи. З 1620 р. –архієпископполоцький.Виступав разомз митрополитомкиївським І.Борецьким протиБерестейськоїунії, вів боротьбуз уніатськимполоцькимархієпископомЙ. Кунцевичем.Написав низкуполемічнихтрактатів, спрямованихна оборонуправослав’я– „Антіграфі”(1608 р.), „Тренос, або плач східноїцеркви...” (1610 р.),„ObronaVerificaciey…”(1621 р.), „Syplikacja…”(1623 р.) та ін.
Післяподорожі доКонстантинополя, Сирії та ПалестиниСмотрицький1627 р. перейшовна унію. З цьогочасу до кінцяжиття перебуваву Дерманськомумонастирі наВолині. 1628 – 1629 рр.видав твори:„Апологіяподорожі досхідних країн...”,„Паренезіс, або нагадуваннянароду руському...”,„Екзетісіс...”, в яких відмовивсявід своїх антиунійнихвиступів таідей. Найвизначнішийтвір Смотрицького– „Граматікисловенськіяправильноесинтагма...”(1619 р.), в якій упорядкувавцерковнослов’янськумову. Цей твірСмотрицькогопротягом XVII– XVIII ст.перевидававсякілька разіву Москві та вРумунії [9,789 — 790].
КасіянСакович – українськийцерковний діяч, письменник-полеміст.Народився ус. ПотемчахБелзькоговоєводствау родині священника.Освіту здобуву Замойськійі Краківськійакадеміях. Бувдяком греко-католицькоїцеркви у Перемишлі.1620 р. прийнявчернецтво вКиєві, у 1620 – 1624 рр.– ректор Київськоїбратськоїшколи. 1625 р. очолюваву Любліні православнебратство. Згодомприйняв греко-католицькувіру, за що 1628 р.підданий анафеміКиївськимправославнимсобором. 1626 – 1639рр. – архімандритДубенськоговасим’янськогомонастиря, 1641р. прийнявкатолицизм.
У 1622 р. КасіянСакович написаву Києві „Віршіна жалоснийпогреб зацногорицера ПетраКонашевича-Счагайдачного, гетьмана Войська…Запорозького”, виголошеніучнями Київськоїбратської школипід час похованнягетьмана ПетраСагайдачного.Інші твориСаковича польськоюмовою: філософськітрактати„Арістотелевіпроблеми, абопитання проприроду людини”(1620 р.), „Трактатпро душу” (1625 р.).у творі „Перспектива”(1642 р.) Касіян Саковичаргументувавсвій перехіду католицтво, полемізувавз православнимі уніатськимдуховенствомщодо доцільностізбереженняюліанськогокалендаря ідеяких ліургійнихобрядів. Обстоюваврозвиток освітина українськихземлях.
Отже, найважливішимі найвпливовішиму XVI ст.із братств булоЛьвівськебратство, вонослугуваловзірцем дляінших братств.За числом членіввоно було невеликим, не перевищувало30 членів, бо саместільки українськихродин малидозвіл проживатив місті. Однієюз найважливішихтурбот булашкільна справа.Львівськашкола, заснованабратчиками, користуваласятакою поавгою, що інші братствазверталисядо неї з проханнямнадати пораду, вирядити вчителів, надіслатикниги. Іншоюважливою цариноюЛьвівськогобратства, започаткованогоще до існуванняшколи, булокнигодрукування.НаприкінціXVI – напочатку XVIIст. у містахУкраїни працювалоблизько 40 друкарень.ВідомимипослідовникамиІвана Федоровастали друкаріВасиль Суразький, Дем’янНаливайко, Михайло Сльозка, Тимофій Вербицький, Памво Беринда, Тарас Земката інші. Значнимцентром книгодрукуваннястав Київ, дена початку XVIIст. друкарнюзаснував ЄлисейПлетенецький.
Активно діялиКиївське іЛуцьке братства.Київське братствобрало участьу відновленнідіяльностіправославноїцеркви на Україні, виступало завизволенняУкраїни і воз’єднанняїї з Росією, підтримувализв’язки з Москвою.
Київськабратська школабула об’єднаназ Лаврськоюшколою ПетраМогили і булазапочаткованаКиєво-Могилянськаколегія – вищийнавчальнийзаклад, якомупідпорядковувалисябратські школиу Вінниці, Гощі, Кременці. Такожбратства зробиливеликий внесоку розвитокукраїнськоїмови, вони прикладалибагато зуильдля того, щобзберегти традиціїукраїнськогонароду.
продолжение
--PAGE_BREAK--
Розділ 3.Поширенн гуманізму
3.1 Гуманізмяк напрям уєвропейськійкультурі
Гуманізм– ставленнядо людини якдо найвищоїцінності, захистправа особистостіна свободу, щастя, всебічнийрозвиток іпрояв своїхздібностей.
В серединідругого тисячоліттяЄвропа переживаєбурхливе піднесенняпромисловостіі культури, розквіт мистецтві наук. Цей періоддістав назвуВідродження(Ренесанс). Саметоді складаютьсянові уявленняпро світ, людину,її місце наземлі та смислжиття. Починаютьформуватисяриси неповторностієвропейськоїцивілізаціїта культури.Закладаютьсяоснови сучасногоєвропейськогомистецтва.
Післяхрестовихпоходів XI– XIII ст.на півдні Європискладаєтьсяновий суспільнийстан бюргерів– вільних, повноправнихжителів міста(ремісниківі купців). Бюргерство– предтечакапіталістичноїцивілізації.В бюргерськомусередовищіформуєтьсянове розумінняжиття, в основіякого – бажаннялюдини самійрозпоряджатисясвоєю долею, прагнення донакопиченнягрошей і доматеріальногодостатку, діловазавзятливість, замилуваннярадощами буття.Думка про потойбічнеіснуваннявідходить надругий план.А земне життяпостає радісним, повнокровним, сповненимсвітлих надій.Для успішноїдіяльностілюдина мусилаглибше вивчитинавколишнійсвіт. Відродження– це доба вражаючихгеографічнихта астрономічнихвідкриттів.У результатіекспедиціїВаско да Гами, Магеллана, Колумба буловідкрито шляхив Індію, Австралію, Америку і доведено, що Земля – однез численнихтіл, які рухаютьсянавколо Сонця.Ці відкриттясприяли розвиткусвітськоїнауки, яка оперувалаабсолютноновими аргументамита способамидоведення, відміннимивід богословських.Вони похитнулиуявлення просвіт, заснованіна авторитетіБіблії.
В добувідродженняз’являєтьсянова філософія.Вона утверджуєправо людинина щастя вжетут, на землі.Після загибеліВізантії –Східної Римськоїімперії – тазахопленняїї турками(1453 р.), до Італіївиїхали візантійськівчені, хранителіантичної мудрості.Це стимулювалоспочатку вІталії, а потімі в усій Європіінтерес доспадщини античнихфілософів, учених, письменників, художників.Нове бюргерствовідкривалов античнійлюдині багаторис, подібнихдо свого світовідчуття.Це – життєваактивність, закоханістьу життя, почуттявнутрішньоїнезалежностіі гідності.Доба Відродження– це час захопленнявсім античним.Сама назваозначає „відродженняантичності”.
Інтересдо античностініколи цілкомне згасав уЄвропі, алеправо тлумачитиантичністьналежало церкві.Духівництвонамагалосязатушувативсі житєлюбні, радісні сторониантичної культури.Лише в добуВідродженняантичністьпостала повнокровним, прекрасниммистецтвом.В античнихмислителівта поетів молодеєвропейськебюргерствознайшло підтримкумрії про земнещастя. Віднинідля митцівВідродженнявзірцем є Канонита критеріїантичногомистецтва.Архітекторизастосовуютьу своїх спорудахелементи розкішногоримськогодекору і технічнідосягненнястародавньогоРиму – колони, арки, бані.Скульпториі живописцізображаютьсвоїх персонажівв ефектнихпозах грецькихбогів і богинь.Маляри переймаютьпсихологізмримськогомармуровогопортрета. Поетивводять у своїтвори античнісюжети, наслідуютьзразки античноїтрагедії. З’являєтьсяціла плеядавчених, якірозшукуютьта видаютьантичні рукописи.Ці вчені називаютьсягуманістами– від слова„гуманус”, тобто „людський”.Незабаромгуманістамипочали називатитих митцівВідродження, які на противагуцерковнимідеалам, прославлялилюдину та ідеалземного щастя.
Гуманістичніідеали сталипанівними вцю добу. Дляних характернесприйняттянавколишньогосвіту не якюдолі печалі, а як прекрасноїдійсності.Людина ж, згідноз цими ідеалами, не грішна інизька істота, а прекраснеі досконалестворіння. Підвпливом гуманістичногоруху католицькацерква тежвизнала античнемистецтво істала схилятисядо думки продосконалістьі красу навколишньогосвіту і людинив ньому. Немаломитців тогочасу перебувалона службі уцеркві або, навіть, булидуховнимиособами. Протеза своєю суттюнове мистецтвонабуло світськогохарактеру. Вживописі з’являютьсянові теми, непов’язаніз церквою; художникималюють обличчямирян – городян, вчених, людеймистецтва, представниківзнаті. На рубежіXV – XVIст. жили і творилигеніальнііталійськіхудожникиРафаель Санті, Леонардо даВінчі, МікеланджелоБуонарроті.В їхньому мистецтвілюдина постаєсповненоюпочуття власноїгідності, гордості, рішучою тавпевненою всвоїх силах.Мотив покори, схиляння переддолею та стражданняу них притишується, а то й зовсімзникає. Зодчіпочинають дбатипро красу нелише церковних, а й звичайних, бюргерськихбудинків. Похмурізамки середньовіччяпоступаютьсямісцем просторимпалацам, заповненимповітрям тасвітлом, прикрашенимрозписами іскульптурами.У Парижі в цейчас зводитьсякоролівськийпалац Лувр, вІталії – чудовіпалаццо римськоїзнаті. Народжуєтьсясвітська музика.У стінах венеціанськогособору СвятогоМарка звучитьінструментальнийконцерт, побудованийна танцювальнихта пісеннихмелодіях простоголюду. В добуВідродженняз’являєтьсякнигодрукування.Друкованакнижка поступововитісняларукописну.Настала еракнижної культури.
Відродженняохопило лишекраїни ЗахідноїЄвропи. Алевільнолюбніідеї та гуманістичнівчення малипевне поширенняі в країнахсхіднослов’янськогосвіту – Україні, Росії, Білорусії.
3.2 Поширеннягуманістичнихідей на територіїУкраїни у XVI–XVIIст.
Гуманістичніідеї прониклив Україну двомашляхами: черезнавчання дітейукраїнськихмагнатів, шляхти, купців у італійськихуніверситетахта в Празькомуй Краківському, а також черезтвори гуманістівЄвропи. Зокрема, на українськихписьменниківмав вплив МаксимГрек, котрийпрацював уМосковськійдержаві і ФранцискСкорина з Білорусії.Зачинателемгуманістичноїкультури вУкраїні булиЮрій Дрогобич, Павло Русин, СтаніславОріховський.Всі вони навчалисяв західноєвропейськихуніверситетахі працювалив Галичині.Їхня діяльністьбула спрямованапроти утисківнародних масі на утвердженнясвітськогосвітогляду, поваги до гідноїнаслідуванняантичності.Вони однимиіз перших уєвропейськійфілософіїзаперечувалибожественнепоходженнявлади й держави, відстоювалиневтручанняцеркви у державнісправи. Вонивважали, щолюдина маєправо на повноціннежиття, свободусовісті, слова, віри. У творахукраїнськихгуманістівзнаходимо новіпогляди наісторію, рольі місце в нійлюдини як творцяісторії. Названівище гуманістита їхні послідовникивважали історіюзасобом пробудженнясамосвідомостінароду, йогоісторичноїпам’яті, засобомвихованняпатріотичнихпочуттів, любовідо вітчизни.Після Люблінськоїунії 1569 р. українськігуманісти, крімтого, проголошувалиідеї згуртованостігромадян, їхньогообов’язкузахищати ріднуземлю, виступализа справедливістьі політичнісвободи.
Другакультурно-релігійнахвиля з Заходу, пов’язанабула із Реформацією.Вона викликалапотребу у вищійосвіті та сприялапоширенню шкіл, збільшеннюкількостікнижок і прагненнюнаблизитилітературнумову до мовинародної.
В XVI– XVII ст.в Україні бувчас національно-культурноговідродження, формуваннянаціональноїсвідомостіукраїнськогонароду, що знайшлосвій найвиразнішийпрояв у братськомурусі всіх жанрахлітературита в усній народнійтворчості. Нацей періодприпадає одиніз найбільшихвинаходівлюдства – появадрукарськоговерстату, щовивів книгуз церков і монастиріву широкі маси.Українськакультура цьогочасу використовуєтрадиції тадуховну спадщинуКиївської Русі.Але перебуванняукраїнськихземель підіноземнимпануванняммало своїмнедоліком, зодного боку, постійний опірдуховної культуриукраїнськогонароду спробамїї знищити, здругого – неминучийвплив польськоїкультури накультуру України.Саме черезПольщу в Українінабули поширенняідеї гуманізмута реформації.
Гуманістичніідеї відображалисяу всіх сферахукраїнськоїкультури. Характерноюрисою літературногопроцесу в Українів цей періодбули: багатомовність, національневідродження, боротьба заправослав’я, орієнтаціяна засвоєннякращих зразківєвропейськоїкультури, розвитоккультури власної, поширення ідейГуманізму вУкраїні. Їхприносили йпоширюваливихідці з України, які здобувалиосвіту за кордоном.Видатнимиукраїнськимипоетами XVIст. вважалисяосновоположникгуманістичноїпоезії в Польщій перший гуманістичнийпоет УкраїниПавло Русин, збірку йоготворів буловидано у 1509 р. уВідні; СевастянКленович –автор поемилатинськоюмовою „Роксоланія”(тобто, „Україна”,1584 р.). Історик тафілософ СтаніславОріховськийіз Перемишля, переїхавшидо Німеччини, близько познайомивсяз видатнимдіячем РеформаціїМартином Лютером.Свої твори(„Зразковийпідданий”,„Промова напохорон Сигізмунда”,„Напученнякоролеві польськомуСигізмундуАвгусту”) підписувавподвійнимпрізвищем: Оріховський-Русин, або Оріховський-Роксолан, чим підкреслювавсвою національнуприналежність.У своїх творахполемізувавіз католиками, захищав православ’я, нещадно критикувавшляхетськесвавілля. Усівони писалитвори польськоюта латинськоюмовою – мовоювищої школиі науки всієїЄвропи епохиВідродженя.Окрім них, булитакож професорКраківськогоуніверситетуГр. Тичинський, Щасний Гербурт, Шимон Зіморовичі Шимол Шимонович.
СтаніславОріховськийодин із першихсеред представниківєвропейськоїполітичноїдумки заперечивбожественнепоходженнявлади та держави, категоричновисловивсяпроти підпорядкуваннясвітської владидуховній, обстоювавневтручанняцеркви в державнісправи. У своїхтворах гуманістиподолали пануючийу середньовічнійісторіографіїпровіденціалізм(розумінняпричин суспільнихподій як виявволі Бога) тафаталізм іпочали зображатиісторичнихдіячів як активнихсуб’єктів, поведінка якихзалежить відконкретнихобставин. Сутьідей, які вониобстоювали, полягала узвільненнясуспільноїсвідомості, громадськоїта розумовоїдіяльностіз-під владикліру.
Українськийтеатр вирісіз церковнихобрядів танародних звичаїв(веснянки, весільніпісні, скоморохитощо). Але в XVI– XVII ст.в період поширенняідей гуманізмув школах длякращого засвоєнняучнями латинськоїмови ставиликомедії давніхримських авторів.Але їх буломало і за змістомвони не завждипідходилишкільній молоді.Тоді вчителішкіл створюваливласні твори.Так виниклашкільна драма.В Україні шкільнідрами виникалив стінах братськихшкіл.
В цей періодпоряд з усноюнародною творчістювідбувавсяпроцес становленняпрофесійноїмузики. Цьомусприяло те, щов братськихшколах, якобов’язковіпредмети, ввелицерковний співпо нотах і музичнуграмоту. Підготовкав школах регентівцерковниххорів, учителівспіву й музикантівдавала змогузберігатиукраїнськукультуру вумовах колонізації.Зароджуєтьсяі світськамузика в такихїї жанрах якміська побутовапісня (кант), цехова інструментальнамузика й театральнамузика. На зразокремісничихцехів в українськихмістах існувалимузичні цехи, члени якихграли на весілляхта святах.
Архітектураі образотворчемистецтво наУкраїні набувалинаціональнихрис і булиневід’ємеимиздобуткамиїх суспільногопобуту. У нихрелігійнісюжети дедалібільше змінювалисяобразами, взятимиз життя, проявлялисяриси гуманізму.У другій половиніXVI – першійполовині XVIIст. українськімитці у своїхтворах звертаютьсядо світу людини,її почуттіві настроїв, духовноговозвеличенняй моральногоочищення. Цезнайшло прояву розвиткупортретногомалярства. Уживописі світськогохарактерунайпопулярнішимстає легендарнийобраз безсмертногокозака Мамая, доброго, лагідногохарактерника, котрий у найскрутнішухвилину невідомозвідки з’являвсяна допомогулюдині, якийміг вибратисяз будь-якоїситуації, аджебув характерником-чаклуном.Цей образ малювалипрості сільськімалярі, алекартинамиїхніми прикрашалисяі панські світлиці,і сільськіхати.
Архітектурацього періодузнаменита, насамперед, замковимиспорудами.Досить згадатимісто-фортецюКам’янець-Подільський, замки Луцька, Острога, СтарогоСела й багатьохінших. Активновелося і церковнебудівництво, причому архітекторинадавали оборонногозначення деякиммонастирям(Межиріч) тацерквам (Сутківці).У першій чвертіXVI ст.у Галичинінабуває поширенняренесанснийстиль у архутектурі(наприклад,„Чорна кам’яниця”на Ринковійплощі у Львові, Корняктовавежа, каплицяТрьох Святихі церква УспінняБогородиці).Видатнимиархітекторамицього стилюбули П. Красовськийта італійціПетро з Барбониі його ученьПавло ДомінічіРимлянин. Ознакиренесансногостилю є і в церковнихспорудах Києва, Чернігова, Переяславата Канева.
3.3 Українськігуманісти
Носіямигуманістичнихідей стали ЮрійДрогобич, ПавлоРусин із Кросна, Лукаш із НовогоМіста, СтаніславОріховськийта інші.
Юрій Дрогобич– українськийучений XVст., доктор філософіїз 1478 р., а з 1482 р. і доктормедицини. Народивсяв м. Дрогобичі.Навчався уКраківськомууніверситеті, де йому 1470 р. булоприсвоєноступінь бакалавра, а 1473 р. – магістра.Викладав медицину, філософію таастрономіюв Булонськомууніверситеті,1481 – 1482 рр. – ректорцього навчальногозакладу. 1487 р. –професор Краківськогоуніверситету.В 1483 р. у Римі вийшлакнига ЮріяДрогобича„Прогностичнісудження...” –перший друкованийтвір українця, виданий закордоном.
ПавлоРусин – український, польський інімецький поет, видавець, коментаторантичнихписьменників.Народився умістечку Кроєномупоблизу Перемишля.У польськійісторичнійлітературіПавла Русинаотожнювализ Павлом Процлером.Щодо походженняпоета існуютьрізні гіпотези.В. Вітковськийдоводив німецькепоходженняпоета. До цьогосхилялися ідеякі українськідослідники, зокрема, Г. Нудьга.На думку російськогославіста І.Голенищева-КутузоваРусин був українцем(звідси – „Русин”у формі прізвища).1491 р. Русин розпочавнавчання уКраківськійакдемії – усписку студентівзустрічаєтьсязапис „Paulusloannis deKrosnaPremisliegsis”.1500 р. здобув уГрейфсвальдськомууніверситетіступінь бакалавра.Згодом навчавсяу Краківськійакадемії, де1506 р. став магістромвільних мистецтв.10 років (з перервами)Русин коментуваву стінах цьогонавчальногозакладу твориримських поетів– „Енеїду”Вергілія, „ПровикраденняПрозерпіни”Клавдіана,„Фарсалії”Лукана та ін.Творчість іпедагогічнадіяльністьРусина справилиполітичнийвплив на формуванняренесансноїлатиномовноїпоезії РечіПосполитої.У свою чергу, остання відігралазначну рольу становленніукраїнськоговіршування, зокрема йогопольсько-латинськікрила.
Найбільшранні з збереженихтворів Русинадатуються 1507– 1508 рр. (дійшлидо нас у складірукописногокодексу бібліотекиВроцлавськогоуніверситету)– 24 вірші і трактат, присвяченийкоментуванню„Парадоксів”Цицерона. Жоденіз цих творівне увійшов дозбірки, якуРусин видав1509 р. у Відні накошти угорськогомагната ГабріеляПерени. Окремітвори публікувалисяі пізніше. ПавлоРусин, займаючисьвидавничоюдіяльністю, підготувавдо друку книгусатир Персія(Краків, 1508 р.), а1512 р. у Відні видавпанегіричнупоему Яна Панноніяна честь Яваріна.Наприкінці1517 р., утікаючивід епідеміїчуми, що лютувалав Кракові, померу дорозі.
Отже, характерноюрисою епохиВідродженняє гуманізм.Ідеалом людиниє її різнобічнадіяльність.Виникає типкультурного, гуманістичногоіндивідуалізму, який орієнтуєтьсяне на практичнуекономічнудіяльність, а на культуру.Пріорітетнимв ієрархіїдуховних цінностейстає не надходженнячи багатство, а особистідостоїнствата благородство.Метою життявиступає теперне спасіннядуші, а творчість, пізнання, служіннялюдям, суспільству, а не Богу.
Українськігуманісти, такіяк Юрій Дрогобич, Павло Русин, СтаніславОріховськийбули лише елітарноюгрупою світськихінтелектуалів, а їхні ідеї немали значногопоширення, всеж вони готувалитеоретичнепідгрунттядля серйознихсуспільнихзрушень, вказуючина людину якна активногосуб’єкта історичногопроцесу.
Висновки
Отже, релігійне життяв Україні в XVIст. відзначаєтьсянадзвичайноюскладністю.Це зумовлювалось, насамперед, зовнішнімиобставинами, суспільно-політичнимита соціальнимипроцесами, становищемвсерединіцеркви таміжнароднимивідносинами.Українськийнарод в цейперіод перебувавпід іноземноювладою: частина– під владоюПольщі, а частина– під владоюЛитви, після1569 р. – під владоюРечі Посполитої.Православнацерква в Україніперебувалав скрутномустановищі. Аджепокровителькаправослав’яв східнослов’янськихземлях константинопольськапатріархіясама втратилазахист і підтримкуправителівВізантійськоїімперії, оскількитурки в 1453 р. взялиКонстантинополь.Християнствов мусульманськійТуреччинівважалосядругорядноюрелігією.
Перехідпереважноїбільшостіукраїнськихземель підвладу католицькоїПольщі загостривпитання щодоіснуванняправославноїцеркви. Всізгадані ранішепроцеси відбувалисяі в другій половиніXVI ст., набравши більшгострих форм.Так, у 1583 р. корольСтефан Баторійрозпорядивсявідібрати землюв усіх полоцькихправославнихцерков і монастиріві передати їїєзуїтам. А наступногороку у Львовіза наказомархієпископакатолики напалина православніхрами й монастирі, вигнали з нихсвященниківі заборониливідправлятислужіння. Таківипадки не булипоодинокими.Королі, як правило, призначалина вищі церковніпосади світськихлюдей. На захистправославноїцеркви сталидеякі українськімагнати, такіяк ГригорійХодкевич, КонстянтинОстрозькийта інші. Але ціпоодинокіукраїнськіпатріоти немогли саміврятуватиукраїнськуцеркву, оскількибільшістьмагнатів ішляхти, прагнучипосад і багатства, переходилив католицькувіру. Православнацерква за рівнемосвіти поступаласякатолицькійцеркві. Вонакультурнозубожіла, їїлітератураобмежуваласяцерковно-богослужебнимикнигами. Той, хто прагнувздобути високуосвіту взахідноєвропейськихуніверситетахта прилучитисядо високоїкультури, мусивзвертатисядо латинськихкниг і переходити(назовсім читимчасово) вкатолицтво.
Рятівнимзасобом дляправослав’яв Речі Посполитійбуло утворенняцерковнихбратств. Першіцерковні братстваукраїнськіправославніміщани, торговцій ремісникиутворили щев другій половиніXV ст., але поширеннявони набуличерез століття.Спочатку братстванадавали матеріальнудопомогу храмам, підтримувалидисциплінув церкві, опікувалисиріт і старців.Відтак вонипочали впливатина обраннясвященників,єпископів.Братства існувалив кожному містій містечкуГаличини, Волині, Поділя, Київщини.Іноді опікунствонад храмамипризводилодо конфліктівміж братствамий вищим духовенством.Братства такожвстановлюваличерез грецькихцерковнихслужителівзв’язкиз Москвою, отримувалиматеріальнудопомогу длядіяльностісвоїх шкіл ідрукарень.Важливим крокомдля розвиткубратств буввступ ВійськаЗапорозькогодо Київськогобратства. Початоквідносин братстваіз запорожцями, ймовірно поклавЙосип Курцевич, настоятельмонастиря уТерехтемирові– місті, дерозміщувалисякозацькийшпиталь, арсеналі скарбниця.Козацтво булосуто православнимі представлялоширокі маси.Це була сила, здатна допомогтиматеріальной збройно. Важкопереоцінитизначення зв’язківбратськогоруху з козаками.Діячі братськогоруху сприялиформуваннюсприйнятихкозацтвомідейних засаднаціонально-політичноговідродження, в той же часстворюванікозацтвомукраїнськіполітичніструктуризабезпечувалиумови для розгортаннябратськогоруху, відкривалиперед ними новігоризонти.
В другомурозділі розповідаєтьсяпро досягненнябратств, розкриваєтьсядіяльністьсамих основнихбратств і внесококремих діячіву спільну справу.Найстарішимі провіднимсеред братствУкраїни булоЛьвівськеУспенськеСтавропігійськебратство. Львівськіміщани, зайнятіборотьбою засвої церковній громадськіправа, зорганізувалисяу братство, зметою взаємноїпідтримки, оборони своєївіри й піднесенняосвіти. ЗгодомЛьвівськебратство зробилосязразком дляінших міст.Однією з найважливішихтурбот братствабула шкільнасправа. У кінціXVI ст.Львівськебратство заснуваловласну школу, яка стала зразкомбратських шкілусієї України.Іншою важливоюцариною діяльностіЛьвівськогобратства, започаткованогоще до існуванняшколи, булокнигодрукарство.Коли до Львоваприїхав ІванФедоров, братстводопомогло йомузаснуватидрукарню, апісля смертіІ. Федоровабратчики купилидрукарню, перетворившимісто на центрправославногокнигодрукарства.
На початкуXVII ст.центр церковноїта культурноїдіяльностіна Україніпереміщуєтьсяна схід. ОскількиЛьвівськебратство почалозанепадати, тому що українськіміщани більшене в змозі булипідтримуватийого, терплячивсе більшіутиски з бокукатолицькоїцеркви та польськогоуряду. В тойчас знову Київ, що все густішезаселявся йбагатшав, підносивсяяк центр українськогоправослав’я.В 1615 р. знать, міщанита духовенствоКиєва заснувалипри Богоявленськійцеркві братство.Київське братстводіяло особливоактивно. Як ужезгадувалося, до нього в 1620 р.вступило ВійськоЗапорозькена чолі з гетьманомПетром Конашевичем-Сагайдачним, що підсилилойого авторитет.Це братствобрало участьу відновленнідіяльностіправославноїцеркви на Україні, виступало завизволенняУкраїни і воз’єднанняїї з Росією, підтримувалозв’язки з Москвою.У 1615 р. відкриваєтьсяі Київськабратська школа, у якій заснувалидрукарню йпаперову фабрику.У 1632 р. братськашкола об’єднуєтьсяз Лаврськоюшколою, заснованоюП. Могилою, водин навчальнийзаклад – Києво-Могилянськуколегія. Києво-Могилянськаколегія буласправжнімвогнищем освіти, науки, культурита громадськоїдумки в тойперіод на Україні.Без сумніву, всі ці змінивеликою міроюбули результатомдіяльностібратств. Протемали вони такожі вади. Вічноюпроблемою буланестача фінансовихзасобів. Незважаючина повсюднепоширення, братства такі не утворилиякогось координуючогоопору і їхнівзаємозв’зкибули спорадичними.Діяльністьбратств характеризуєтьсянепослідовністю, оскільки навітьпровідне Львівськебратство залежаловід кількохокремих людей.Коли ж ці людивтрачали ентузіазм, стомлювалися, чи знаходилисобі десь віншому містінадійну й кращеоплачуванупосаду, діяльністьбратств нерідкоприпиняласяна тривалийчас. Виникалисуперечки проте, чи маютьправо братствавтручатисяу справи церкви.Як і належалосподіватися, між ними і єпископамиспалахуваликонфлікти законтроль надмаєтностямиякогось багатогомонастиря, абомали місцесуперечки міжєпископом таміщанами навколотого, як тлумачитиБіблію. Протеці вади не маютьвеликого значення, адже діяльністьцих невеликихорганізаційбула надзвичайноефективною.
Отже, Гуманізм – цетой напрямсуспільноїдумки, якийспрямованона захист гідностіі свободи людини.Бути гуманістомозначає боротисяза людяністьсуспільнихвідносин. Основнимсмислом свогожиття гуманістивважали заняттяфілософією, літературою, стародавнімимовами, вивченнятворів античнихавторів тощо.Своїм способомжиття, своєюдіяльністюгуманістипрагнули утвердитинову системудуховних цінностей.У суспільномужитті на першемісце висувалисяособисті достоїнства, власна гідність, а не походження, належністьдо суспільногостану, багатствочи влада. Культуравиступає головнимкритеріємособистогоблагородствата достоїнства.Звідси – проповідуваннягуманістамиіндивідуальноговдосконаленняшляхом прилученнядо культури.Гуманістивважали, що Богдав людинісвободу волі, вона сама малавирішити своюдолю, визначитисвоє місце усвіті. Людинане просто природнаістота, вонатворець самоїсебе і цимвідрізняєтьсявід решти природнихістот. Людинастає хазяїномприроди внаслідокусвідомленнясебе творцемвласного життята волі. Такоює філософіягуманістів.
Гуманізм– це напрям уєвропейськійкультурі, котрийзвертаєтьсядо скарбівкласичної, грецької таримської культури, що відкрилисвіт людськихпочувань, героїзму, краси. Тодівідкрився шляхдо свободидумки й науковогодослідженняприроди. ПросвітникамиГуманізму сталиіталійськіпоети Данте, Петрарка, Бокаччо.А далі гуманістичнахвиля охопилаЄвропу і досяглаУкраїни. Українськакультура зазналазначних впливівєвропейськихкультурнихпроцесів, пов’язанихз добою Відродження.Після тривалогоперіоду занепадурозвиток культурив Україні набуваєхарактерунаціональноговідродження.Після певноїпаузи в поступальномурозвитку культури, своєрідногоінтелектуальногота культурногозастою, розпочинаєтьсяпереорієнтаціяна західнуцивілізацію, активне засвоєнняна грунтікиєво-руськоїдуховності, надбань західноєвропейськоїкультури. Виявамицих якіснихзмін у духовнійсфері Українистали:
відхід від візантійських зразків та канонів;
поширення ідей гуманізму та реформації;
поява нових форм самовираження і мистецьких стилів;
посилення світського елементу в культурі, зростання уваги до людини та її духовного світу;
індивідуалізація творчості.
Позитивнезрушення вкультурі, праціта господарюванніпов’язаніз налагодженнямУкраїною активнихторгово-економічнихзв’язківз Європою. Появаелементівгромадянськогосуспільствата моделі-зародку(ЗапорозькаСіч) національноїдержавностів політичнійта правовійкультурі, зростанняцивілізованостіу сфері побутовоїкультури; суттєвіякісні змінив культурідуховній зумовленівпливом ідейгуманізму тареформації, створили сприятливийгрунт для зростаннянаціональноїсвідомостіукраїнськогонароду, зміцненняйого віри увласні сили, згуртуванняв боротьбі засвою землю, віру, права танезалежність.
Джерела талітература
Альбом ставропігійського братства // Львівський державний історичний музей.
Андрусяк М. Павло Тетеря і Львівська ставропігія // ЗНТШ. – Т. 151.
Антонович В. Прилуцький полковой осаул Михайло Мовчан и его записная книга // Киевская старина. – 1885. – Т. ІІ.
Анушкин А. На заре книгопечатания в Литве. – Вильнюс, 1970.
Архив Юго-Западной России. – Ч. І. – Т. ІІ.
АЮЗР. – Ч. І. – Т. 12. – Географічно-історичні статті. – Львів, 1874.
Відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки. – Збірка Осолінеуму. – Спр 2391.
Harasiewicz M. Annales ecclesial Ruthenaе. – Leondi, 1852.
Довідник з історії України від А до Я. – Генеза, 2000.
Дорошенко Дм. Історія України.
Древний поменик Киево-Печерской лавры. – К., 1892. – Кн. 6.
Ісаєвич Я. – Київська старовина. – 1992. — № 1.
„Історія Української культури”. За ред. Крип’якевича. – Київ, 1990.
Ковальський М. Політичні зв’язки західно-українських земель з Російською державою в ІІ пол. XVII ст. – Львів. – 1957. — № 6.
Крыловский А. Львовское Ставропигиальное братство. – Львів, 1904.
Орловський П. Участие запорожских козаков в востановлении иерусалимским патриархом Феофаном православной западнорусской церковной епархиии в 1620 году // Труды Киевской духовной академии. – 1905. — № 8.
Памя’тники, издание Киевской комиссией для разбора древних актов. – К. 1898. – Т. І.
Сборник летописей, относящихся к Южной и Западной Руси. – Киев, 1888.
Стецюк К. І. Народні рухи на Лівобережній і слобідській Україні в 50 – 60-их рр. XVII ст. – К., 1960.
Сакович К. Вірші на жалосний погреб зацного рицара Петра Конашевича-Сагайдачного // Бібліотекознввство і бібліографія. – З. Х., 1966.
Субтельний О. Історія України. – Либідь. – К., 1993.
Чтение в Обществе истории и древностей российских. – 1896. – Кн. І.
Швидько Г. К. – Історія України, підручник для середньої школи. – Генеза. – К. 1997.