Міністерствоосвіти України
Волинськийдержавнийуніверситетімені ЛесіУкраїнки
Історичнийфакультет
Кафедраісторії України
направах рукопису
ЛозовицькаНаталія Миколаївна
Антифеодальнівиступи селянна Україні удругій половиніXVI–
першійполовині XVIIст.
Спеціальність:7.030301 –
історіяУкраїни
Роботана здобуттяспеціалізаціїбакалавра
Науковийкерівник
кандидатісторичнихнаук, доцент
ШабалаЯрослав Миколайович
/>Луцьк- 2001
Зміст
Вступ… .3
РозділІ. Становищеукраїнськогоселянства вскладі
РечіПосполитої… 8
1.1.Посиленняфеодальногогніту… .8
1.2.Дискримінаціяукраїнськогоселянства у національнихта релігійнихпитаннях… 24
РозділІІ. Основніформи пасивногопротесту селян… .31
РозділІІІ. Участьселянства укозацько-селянських повстаннях… 42
3.1.Виступи 90-х рр.ХVІст… 42
3.2.Козацько-селянськіповстання 20-хрр. ХVІІст.52
3.3.Селянство уконфліктах30-х рр. ХVІІст… 55
Висновки.… .66
Списоквикористаних джерел і літератури… .70
ВСТУП
Актуальністьтеми зумовленанеобхідністюбільш ґрунтовногодослідженнятеми на основідокументальнихджерел і потребоюдетальнішоговисвітленняряду аспектівпроблеми, зокрема, слід чіткішевизначитихарактер імасштаби, формипасивного опоруселянства, дослідитиекономічнепідґрунтясоціальнихконфліктів, визначитисоціальнуприроду найбільшихповстань кінцяХVІ —20 – 30 рр. ХVІІст.
Історіографіюдосліджуваноїтеми умовноможна поділитина 2 групи:
Узагальнюючі праці з історії України. До них можна віднести авторські праці Грушевського М. С. “Ілюстрована історія України” [12], Субтельного О. “Історія України-Руси” [11], Зайцева Ю. “Історія України” [17] та ін., а також вузівські курси: “Історія України. Курс лекцій” [19], “Історія України: нове бачення” [20] та ін. Проте у цих працях дана тема висвітлена фрагментарно. Майже не акцентується увага на пасивні форми опору селянства, козацько-селянські повстання подані схематично. Більше уваги селянським виступам у 1569 – 1648 рр. Приділено в “Історії Української РСР” в 10 т. [21], “Українська національна революція” із серії “Україна крізь віки” [36]. У цих працях показується важке становище селянства, його боротьба проти польських і місцевих феодалів. Але, на мою думку, ряд епізодів вимагають документальної аргументації, а окремі питання, зокрема, хід ряду козацько-селянських повстань детальнішого висвітлення;
Спеціальні праці, в яких більш детально висвітлені різні аспекти досліджуваної теми. Зокрема, становище селян в 2 половині ХVІ ст. досліджують у своїх працях такі історики, як Марочкін В. П. “Антифеодальний і визвольний рух на Україні” [29], Поршнєв Б. “Феодализм и народные массы”[33], Легкий В. М. “Крестьяне Украины в начальный период освободительной войны 1648 –1654 гг.” [26], Бойко І. «Селянство України в 2 половині ХVІ — 1 половині ХVІІ ст.” [5] та ін. Проблема козацько-селянських виступів в Україні в 2 половині ХVІ — 1 половині ХVІІ ст. досліджував Антонович В. у працях “Про козацькі часи на Україні” [2], “Коротка історія козаччини” [1], Леп’явко С. А. в праці “Козацькі війни в ХVІ ст. в Україні” [27], Щербак В. О. в праці “Антифеодальні рухи на Україні напередодні визвольної війни 1648 – 1654 рр.” [43] та ін.
Вивченнюданої проблемина територіїВолині займалисятакі дослідники, як Ткачук А. П.[38,39], Кіку І. О. [22] устаттях, яківміщені в збірках:“Минуле і сучаснеВолині: Проблемиджерелознавства”,“Архіви України”.В науковійперіодиці, зокрема в“Українськомуісторичномужурналі” надрукованастаття ЩербакаВ. О. “До питанняпро еволюціюкласово-становоїструктурифеодальногосуспільстваУкраїни” [45].Велика кількістьпраць, у якихвисвітлюєтьсядана тематика, видані ще зарадянськихчасів. В них, на мою думку, простежуєтьсяоднобічнийпідхід до проблеми.Соціальніконфлікти вонивисвітлювалиу контекстіположення прокласову боротьбуяк рушійну силуісторії. Авторидещо спрощенотрактувалипричини класовихпротиріч, невдаючись доаналізу їхекономічноїоснови. Важкопогодитисьіз визначенняммасових повстанькінця ХVІ— 1 пол. ХVІІст. як селянсько-козацьких.Виходячи зтого, що розпочиналоці конфліктикозацтво, якеі було організованоюрушійною силою, то метою цихрухів був захисту першу чергустанових козацькихінтересів, аселянствоприєднувалосядо козаків, оскільки їхвиступи булиспрямованіпроти спільноговорога — магнатіві шляхти, то ціповстаннядоцільнішетрактуватияк козацько-селянські.
Сучаснідослідникинамагаютьсябільш ґрунтовнодослідити різніаспекти даноїпроблеми, залучившиширше колоісторичнихджерел. У своїхпрацях вонидетально аналізуютьекономічні, політичні, соціальні, етнічні процеси, що мали місцев Україні у1569 – 1648 рр. і у цьомуконтекстівисвітлюютьпричини соціальнихконфліктів, визначаютьїх характер.Цікавими єрегіональнідослідження, у яких автори: показуютьперебіг повстаньв окремих регіонахі населенихпунктах, серіяісторичнихпортретівкозацькихватажків.
Предметдослідження—антифеодальнаборотьба українськогоселянства в2 половині ХVІ— 1 половині ХVІІст. у різних їїпроявах і формах.
Об’єктдослідження— документита матеріали, які характеризуютьсоціально-економічнестановищеукраїнськогоселянства у2 половині ХVІ— 1 половині ХVІІст., дають інформаціюпро різні формиантифеодальноїборотьби, висвітлюютьперебіг найбільшихсоціальнихконфліктівза участю селянства.
Хронологічнімежі —1569 – 1648 рр. — періодперебуванняосновної частиниукраїнськихетнічних земельу складі РечіПосполитої(від часу їїутворення допочатку визвольноївійни українськогонароду серединиХVІІст.).
Територіальнімежі — українськіземлі, що перебувалиу 1569 – 1648 рр. у складіРечі Посполитої(Волинь, Холмщина, Підляшшя, Галичина, Поділля, Київщина, Брацлавщина, Чернігівщина).
Мета роботи— на основівивчення тааналізу різноманітнихджерел, спеціальноїлітератури, дослідитиісторичніпередумовисоціальнихконфліктівза участюукраїнськогоселянства, визначити їххарактер, показатинайбільш характерніформи опорупроти посиленняфеодального, національного, релігійногогноблення збоку Речі Посполитої.
Завдання:
Показати важке становище українського селянства в умовах польсько-шляхетського поневолення.
Визначити основні причини соціальних конфліктів за участю українського селянства.
Проаналізувати основні форми соціального опору селянства.
Визначити причини, характер та показати перебіг найбільших повстань в ХVІ ст. — 20 – 30-х рр. ХVІІ ст.
Показати їх наслідки та історичне значення.
Практичнезначення роботи.Матеріалибакалаврськогодослідженняможуть бутивикористаніпри висвітленніданої теми науроках історіїв школі, длябільш детальноговивчення проблемив межах вузівськогокурсу історіїУкраїни, украєзнавчійроботі.
Джерельнабаза дослідження.Основу джерельноїбази бакалаврськоїроботи склалиопублікованізбірники документіві матеріалів, які висвітлюютьрізні аспектидосліджуваноїпроблеми. Так, важке становищеукраїнськогоселянства вумовах феодальногопоневолення, різні формийого соціальногоопору ілюструютьдокументи, вміщені у збірнику“Селянськийрух на Україні1569 –1647 рр.” [35]. Хідкозацько-селянськихповстань в ХVІ— 1 половині ХVІІст. висвітлюютьдокументизбірників:“ВоссоединениеУкраины с Россией”[8], “Документиз російськихархівів з історіїУкраїни” [15],“Україна передвизвольноювійною 1648 – 1654 рр.”[40].
Документи, вміщені у цихзбірниках, умовно можнаподілити натакі групи:
документи, створені в канцеляріях судово-адміністративних установ. Це — скарги власників на державців з приводу вчинення за час оренди маєтків зловживань; на ін. шляхтичів за невидачу селян-втікачів; на селян за різні прояви протесту, за виключення підданих; судові позови; декрети, апеляції різного змісту;
матеріали сеймового походження; конституції вольних сеймів, промови, постанови;
листи польських коронних гетьманів, інших воєнних начальників, листи і універсали козацьких ватажків, військові реляції, звіти польських комісарів;
документи, що вийшли з королівської канцелярії. Це декрети, листи, мандати по скаргах селян королівщини; універсали;
фіскальні документи — витяги з поборних реєстрів та люстрацій з відомостями про масштаби міграції населення.
Структурароботи. Роботаскладаєтьсяз вступу, трьохрозділів, висновків, списку використанихджерел та літератури.
РозділІ. СТАНОВИЩЕУКРАЇНСЬКОГОСЕЛЯНСТВА ВСКЛАДІ РЕЧІПОСПОЛИТОЇ
1.1.Посиленняфеодальногогніту.
Внаслідоклюблінськоїунії 1569 р. Великекнязівство Литовське іПольща об’єдналисяв єдину державупід назвою РічПосполита. Зацією унією доскладу РечіПосполитоївходили такіукраїнськіземлі: Галичиназ Холмщиноюі частиноюПоділля, воєводствоВолинське, Брацлавськеі Київське, Чернігівщина(увійшла напочатку ХVІІст.). На цих земляхбуло встановленопольське правона зміну литовському, за яким праваукраїнськогоселянства щебільше утискались, тобто збільшивсяфеодальнийі національнийгніт не тількив селах, а й повсій Україні.
Удругій половиніХVІст. посиливсятиск феодалівна селянствоУкраїни. В цейчас в основномузакінчивсяпроцес покріпачення.Пани не тількипозбавили селянможливостіпереходу, а йна свій розсудпочали розпоряджатисяїхніх майномі навіть життям.ПольськийписьменникФрич-Моджевськийписав з цьогоприводу: “Шляхтавважає селяні всіх плебеївсобаками”. Засловами іншогосучасника, пани“мають над ним(селянином)право життяі смерті… частовелять їх нізащонемилосердномордувати,іноді навітьвішають безжодної причини, убивають, ненесучи за ценіякої кари”.Познанськийвоєвода ХристофорОпалінськийв сатиричномутворі (1650 р.) писавуже після початкуХмельниччини, що шляхта своїмиутисками “викликалавиступи Павлюків, Мул і Наливайок"і що “бог караєПольщу понадусе за селянта й далі будекарати, якщоти, поляче, несхаменешся”[10; 193].
Антоновичзазначає, що“… Польськеправо за Люблінською унією введеноу всьому великомуЛитовськомукнязівствіі в руськихземлях, і длявсіх зробилосявоно обов’язковим.
Цеправо найбільшевідбивалосяна стані селян.Треба зауважити, що у великомукнязівствіЛитовськомуселян-кріпаківне було. Малоне 9/10 селян приЛитовськомуустрої булизовсім вільні…коли ж заведенопольське право, свободу селянскасовано.Польське правощодо селян буложорстке...” [2;25,26].
НаУкраїні виникряд нових величезнихмаєтків. За“Описом земліВолинської1528 року”, наприклад, у цьому воєводствінараховувалосяпонад 430 шляхетськихі магнатськихродин, якимналежали майжевсі земельнібагатстваВолині. А на1629 р. у Волинськомувоєводстві37 магнатів володіли79584 димами, тобтоѕвсіхселянськихгосподарств[18, 152].
Земельнібагатствамагнатів зростализа рахунокуспадкування, купівлі абозахопленнямаєтків, шлюбів, залюдненняі освоєнняокраїннихтериторій, пожалуваньвеликих князівЛитовськихі королів польських.
НайбільшівоєводстваРечі Посполитоїкінця ХVІ— 1 пол. ХVІІст. фактичноподілили міжсобою наймогутнішімагнати: Волиньналежала Острозькимі Заславським, Київщина —Вишневецькимі Збаразьким.
Найчастішевеликокнязівській королівськіграмоти видавалисявже на захопленіземлі. Так було, зокрема, у 1553 р.з князем Ф.Пронським, якийзаволодівселами Чернеч-Городок, Казиничі, Бруховичі, Колки Луцькогоповіту, з Т.Хоткевичем, котрий привласнивволинські селаБорки, Жилиці, Костевичі, Турію, Бортники, Кобовлю і Самкиз усіма людьмита їх майном.Про масовийхарактер загарбанняземель феодалами, у тому числішляхтою, в 2 пол.ХVІст. свідчитьбагато фактів[18; 153].
Грушевськийпише: “Землятепер уся вважаєтьсяпанською: панампродано селянз землею, а котріземлі не булище відданіпанам на вічність, то такі різнимпанам віддавалисьу державу (звалисятакі пани державцямий старостами), вони тими селянамитак само рядили.Як пани-дідичісвоїми підданими- “кріпаками”.Могли від селянина, або, як вонийого тоді називали, від “холопа”, землю відібрати, відібрати землюразом з селяниномчи нарізноіншому пановіпродати, моглина підданихнакладати всякіроботи, даткий чинши (грошовіподатки), й справдінакладали всенові та нові”.
Особливошвидко зросталофеодальнеземлеволодінняпісля Люблінськоїунії 1569 р., колиПольща загарбалаВолинь, Київщинуй Брацлавщину.На ці землінакинулисьмагнати Замойські, Струсі, Жолковські, Калиновські, Конєцпольські, Потоцькі, середняй дрібна шляхта; не відставаловід них і католицькедуховенство.Захопленняземель активізувалосяпісля сеймовоїпостанови 1590р. про роздачу“пустель, щолежать за БілоюЦерквою”. “Пустелями”ця постановалицемірноназивала територію, давно вже заселенуселянами йкозаками. Польськеі українськепанство силоюзброї привласнювалоселянські такозацькі землі.Таким способомСтрусь ставгосподареммайже усьогосейму Тікича[18;153].
Заслуговуєна увагу тойфакт, що, інкорпорувавшиукраїнськіземлі до складусвоєї держави, польська політичнаеліта зробилавсе можливе, щоб запобігтирозвитку національноїсамосвідомостів українськихкнязів, магнатіві шляхти, а відтак— зародженнюі їхніх колахдержавної ідеї.Так, вона відмовиласьвід юридичноговизнання панівногостану українськогосуспільстваяк “народуруського” (втогочасномууявленні саметільки шляхтастановила “народ політичний”).Якщо в актіпольсько-литовськоїунії середнародів ВеликогокнязівстваЛитовського, поряд з “литовськимі лежуцьким, згадуєтьсяруський (у розуміннібілоруський), то реституційніКиївський іВолинськийпривілеї, промовляючипро шляхтуКиївщини, Волиніі Брацлавщини, старанно уникаютьвживання поняття“народ руський”, вдаючись натомістьдо нечіткої, розпливчастоїтермінології— “стани” цихпровінцій. Щеодна сторонауній полягалав тому, що “міськісправи магдебурзькогоправа” в українськихмістах маливестися “письмомпольським івідповіднодо звичаю коронного”[40; 23].
Величезніземельні просторизахопили магнатина Брацлавщині.В 1629 р. в Брацлавськомувоєводстві18 магнатам належало80 усіх селянськихі міщанськихдворів.
Невпиннозбільшувалосяцерковнеземлеволодіння.В ХVІ— 1 половині ХVІІст. найбільшимцерковнимземлевласникомна Україні бувКиєво-Печерськиймонастир, якомуналежала великакількістьмаєтків малоне по усій територіїУкраїни з різнимиугіддями: орнимиземлями і лісами,“пустовщинами”, луками, бортами, ставами тощо.Після Брестськоїцерковної унії1596 р. почало зростатиземлеволодінняуніатськоїцеркви. Багатоземель малай католицькацерква. Лишеу Волинськомувоєводствівона на рубежіХVІ—ХVІІст. володіла2094 димами. [8;180].
Внаслідокрозширенняфільварковогогосподарства, з одного боку,і безперервногопроцесу освоєнняокраїн, з другого, набагато зрослаплоща оброблюванихземель. Сільськегосподарствопоширювалосяна нові місцевостіСхідного поділля, південну частину Київщиний Лівобережжя, на Слобожанщину.Проте розвитококремих галузеййого був неоднаковийв різних районах.Так, район найбільшрозвинутогоземлеробствастановилиБелське воєводство, Холмська земля, частково Галичина, густозаселенімісцевостіз найбільшоюкількістю міст, далі йшли ЗахіднеПоділля й Волинь.Тут панувалотрипілля, поширювалосязастосуваннядобрива (гноюта попелу), головнимчином у великихі середніхмаєтках. Причомуудобрені ґрунти, як видно зЛитовськогостатуту 1529 р., коштували вдвоєдорожче відне удобрених.У степовихрайонах, навпаки, ще довго зберігавсяпереліг, а вПоліссі, в томучислі й наЛівобережжі, подекуди зустрічалосяй вирубнеземлеробство.
Основнимзнаряддямобробіткуґрунту залишавсявеликий дерев’янийплуг з “залізом”, у який впрягали, залежно відхарактеруґрунту від двохдо шести парволів. Такіплуги застосовувалисяяк у феодальнихмаєтках, такі в селянськихгосподарствах.
Якщов документахХVІ —1 половини ХVІІст. про плугиє багато відомостей, то про мотикита сапи — дужемало. Згадуванийвже шляхтичЯ. Вербовецькийзахопив нетільки плугизалізні, а й 3мотики, купленіпо шість грошівлитовських.Саме ціна цьогознаряддя говоритьпро його примітивність.У 1644 р. шляхтичБліновськийскаржився доВолодимирськогоповітовогоземельногосуду, що магнатСапєга, наїхавшина с. Сікуни, побив йогопідданих уполі, “полік”ярма та сохи.У 1608 р. чиншіКирилівськогомонастирязахопили вмаєтку Соколовськогопід Києвом 4волів.
Асортиментсільськогосподарськихкультур бувтаким же обмеженим, як і раніше, асорти їх —низьковрожайними.Хоч основноюкультуроюзалишалосяжито, підвищуваласьроль пшениці, вирощуваноїздебільшогов панськихгосподарствахі значною міроюпризначеноїна продаж; цінаїї весь часзростала. Взв’язку з розвиткомброварства, розширялисязначні площіячменю [].
Найбільшрентабельноюкультурою булапшениця. Цінана неї, як правло, була майжевдвоє вища заціну на жито[5;57].
Урожайністьв селянськихгосподарствахпри нормальнихі навіть сприятливихумовах: житасам — три, сам– п’ять, пшениці— трохи вище.До того ж частіневрожаї дуженегативнопозначалисьна селянськомугосподарстві.У фільварках, особливо великих, урожайністьбула вищоюпорівняно зселянськимгосподарством.
На противагуцьому Бойкозазначає, що“в літературііснує думка, що в селянськомугосподарствіврожайністьбула вища, ніжу феодалів, щопояснюєтьсяі кращим обробіткомселянами свогонаділу, і кращимугноєнням[5;60].
Головнимитехнічнимикультурами, як і раніше, залишалисяльон і коноплі.Підвищувалосяекономічнезначення хмелюта винограду.В ряді місцевостей, здебільшогоу Подільському, Брацлавському(в північнійчастині) іВолинськомувоєводствах, закладалисяспеціальніхмільники. Щож до винограду, то, за словамиМ. Литвина, цюкультуру зналив багатьохмісцях, зокремана Київщині.[18, 154].
Городий сади були увсіх селах імістах. У фільварковихгосподарствахв кінці ХVІ— 1 пол. ХVІІст. вирощуваликапусту, цибулю, часник, буряки, моркву, ріпу, редьку, боби, огірки, мак, салат, пастернак, подекуди дині, солодкий індійськийкорінь.
Помітніуспіхи спостерігалисяв тваринництві, переважно наКиївщині, Волині, Брацлавщині, Поділлі йЧернігово-Сіверщині, де розводилиголовним чиномвелику рогатухудобу і свиней.В гірськихрайонах Галичини, Буковини йЗакарпаттяосновну галузьтваринництвастановиловівчарство.У передстеповихі степовихрайонах, в томучислі, на Слобожанщині, значного розвиткудосягло табуннеконярство. ЗаДніпровськимипорогами зросталочисло козацькихзимівників— скотарськихгосподарств[5,67].
Уфільваркахдедалі більшеволів ставилина відгодівлю.У приміськихмаєтках поширенимбуло молочнетваринництво, розведенняпородистихконей та овець.Трохи відставалоптахівництво, однак, у 1 пол.ХVІІст. у фільваркахзустрічалисяспеціальніпташники длягусей, курей, качок, індиків.
Слід відзначититакож рибництво, переважно уфільварках.Найбільшерибних ставківзустрічалосяна Поділлі, уГаличині, наВолині, а такожу ПівденнійКиївщині. Наскількирибництво булорозвинуте, свідчить, зокрема,існуванняпрофесії гробарів, які наймалисякопати ставиі споруджуватигреблі.
Характерноюособливістюрибного господарствабуло те, що воноявляло складовучастину сільськогогосподарстватого часу іосновним працівникомна рибних промислах, як і в землеробстві, був закріпленийселянин. На цихпромислахпрацювали, якправило, малоземельніселяни- городники, підсусідникитощо [5; 73].
Поряд зтрадиційнимбортництвом, поширеним наПоліссі й частковов Карпатах, розвивалосяпасічне бджільництво, особливо, влісостеповихрайонах. НаПоліссі, в ПівнічнійКиївщині, наЧернігівщиній Волині чималачастина продуктивноїренти припадалона мед і віск.Продукт бджільництвапосідали значнемісце в експорті.
УЛитичівськомустаростві в1566 р. тільки натериторії замкубуло 1600 пнів, уСколі — 860 пнів.В інвестаріСтароконстянтинівськихмаєтків Острозькогоза 1615 р. зареєстрованотакі пасіки: коло містечкаСушениця 148 пнів, у С. Нападниця— 91, у фільваркуКорчівці — 56, у фільваркуЧусіле — 90 пнів.У маєтку Львівськоїєпіскопіїтільки поблизуЛьвова налічувалося290 бортей і 120 пнів; Галицькомузамку в 1565 р. належали70 пнів [5; 70-71].
Не втратилиекономічногозначення ймисливськіпромисли, поширенів польних, гірських, передстеповихі степовихрайонах. Хутром, особливо бобровимі куничим, сплачувалинатуральнуданину, одночасновоно становилосерйозну статтюекспорту вЗахідноєвропейськікраїни, Молдавіюі Туреччину.
Серед ремесел, поширених населі, помітнемісце посідалоткацтво: виробництвополотна, простихселянськихсукон, плахт, килимів, ковдр, хусток, рушників, ряден. Те ж самеможна сказатий про гончарство.Сільські ремісники, ткачі, шевці, кравці, гончарі, колісники, бондарі, грибарі, лимарі — виготовлялипродукцію якна замовника, так і на ринок.
У сільськихмісцевостях, а також у передмістяхі містах існувалипромисловіпідприємствадля переробкизерна на борошно, крупи, горілку, пиво. Магнатиі шляхта багатобудували млинів, оскільки млинарствостало джереломдоходів. 1569 рокув старостахРуського воєводствадіяло 2 тисячімлинів.
Тодіж почали з’являтисявеликі водянімлини — це своєрідніпідприємства-комбінати.Млин під Салокомв 1565 р. давав змогумолотити зернона борошно, виробляти сукно(валюші), різатиколоди на дошки(тартак). У такомумлині вже існував, хоч і нечіткоокреслений, технічний поділпраці [9;194].
Розвитокфільварковогогосподарствауже на серединуХVІст. привів досерйозних зміну становищізначної частиниселянства.Внаслідокпосиленняексплуатаціїселян і загарбанняїхніх земельзростала кількістьзубожілих, недієздатнихвиробників; тим часом змінювалисязв’язки панськогогосподарстваз внутрішнімі зовнішнімринками. Панівнийклас шукавшляхів збільшеннядоходів відсвоїх маєтків, насампередза рахунокексплуатаціїс5елянства.Аграрна реформа1557 р. великогокнязя Литовськогоі короля польськогоСигізмундаІІ Августа, відома підназвою “Уставана волоки” малана меті вирішитице питання [5;7].
Реформупроводили увеликокнязівськихволодінняхна територіїЛитви, ЗахідноїБілорусії і, частково, наУкраїні — вКременецькомуповіті, Ратенськомуі Ковельськомустароствахна Волині(завершиласявона близько1570 р.).
Спеціальнопризначеніревізори повиннібули перемірятиземлі у всіхвеликокнязівськихмаєтках, яквеликокнязівські, так і селянські,і поділити їхна волоки —ділянки площеюприблизно 20 –25 га. В “Уставі”підкреслювалося, що мета реформи— заведенняфільварків“при… замкахі дворах наших”, тобто великокнязівських[18; 155].
Підфільвароквідводили кращіземлі, причомутак, щоб булаодна великаплоща; під селянськіволоки — гіршіна окраїнімаєтку (в такихвипадках селянимусили переноситисвої двори напризначенемісце). Кожномуселянськомудвору виділялося, як правило, трисмуги, кожнаплощею 10 – 11 моргів,— по одній втрьох різнихполях, що дорівнювалов цілому волоці.Таким чиномпримусововпроваджуваласятрипільнасистема землеробства.В тому разі, коли одна родинане могла обробитипевну волокуй відбуватиз неї всі повинності, дозволялосядвом родинамбрати в користуванняодну волокуй розподілятиповинностіпорівну [9;196].
Селянинміг прийнятивиділену йомуволоку або неприйняти. Востанньомувипадку, вжебез землі, вінміг прийти віншу великокнязівськуволость, у володінняіншого феодалачи до міста.Прийнявши жволоку, вінприкріплявсядо неї як донаділу, а якщотікав, то “таяземля зо всімдомовствомпередаваласяіншій особі, збіглого жадміністраціямаєтку (війті урядник) мусилишукати [18; 55].
Орні землій луки кожногодвору вимірювалисяй записувалисяв інвентар(реєстр). Розселятисвій наділселянин не мавправа.
“Волокастановила туодиницю, з якоїселянськийдвір мусиввиконувативсі феодальніповинності.Для обробіткуоднієї волокиу фільваркупритягувалисяселяни з семиволок. Причомукожна селянськаволока повиннабула відробитидва дні панщинина тиждень,інакше кажучи, для обробіткуоднієї волокиу фільваркупередбачалосячотирнадцятьпанщинних днівна тиждень. Атам, де не булопанщини, селянинмусив сплатити30 грошів на рік.Крім того, всіселяни сплачувалирічний чиншу середньомупо 12 грошів зволоки, даватиданину продуктамивартістю у 18грошів. Нарешті, вони відбувалидодатковупанщину — толокий ґвалти (позачерговіспішні роботи, не пов’язанів перші часипісля впровадженняреформи з працеюна полі), зціненів 22 гроші. Такимчином, із 82 грошів, сплачуванихна рік з волоки, залежний селянинвіддавав нафеодала у форміпанщини 52 гроші(63 % ), данини — 18 грошів(32 %) і ще 12 грошівчинши (15 %) [18;156].
Панщина, отже, ставиласяна перше місце.Разом з тим“Устава наволоки” узаконюваластарі повинності: мостову, підводну, сторожову(охорону великокнязівськихдворів і замків).
“Уставана волоки”значно обмежилаправа переходуселян. Щобзабезпечитишляхту збіжжямна експорт доЄвропи, “Устава”встановлюваладля селян низкунатуральнихповинностей.“Путні” боярита “панцерніслуги” діставалипо 2 волоки, селяни, незалежно відтого, скількив них ранішебуло землі —одну волокуна дворище.Спочатку волокивстановлювалисяна державнихземлях, а потімі на панських.Перші волочніпереміри проведенов Білій Русіта Поліссі, потім — на ВолинінаприкінціХVІст., на Київщиніще пізніше.
Водночасбуло зробленообміри всіхвеликокнязівськихлісів (складенокарти, введеноспеціальнуслужбу на чоліз лісничими.Селяни позбавлялисяправа користуватисьлісами: їмдозволялосьтільки збиратихмиз і гриби.
Аграрнареформа 1557 р.прикріпиласелян до наділів, тобто до великокнязівськоївласності, іповністю позбавилаїх земель таправа їх придбання.Селяни, отже, перетворювалисяна кріпаківі мусили відбуватипанщину, якастала головнимспособомексплуатації, дедалі жорстокішої.Так, в 1 половині ХVІІст. на ґвалтиі толоки сталипритягувативсіх працездатнихчленів селянськоїродини, до тогож на невизначенийчас і для непередбаченихправиламиробіт, наприкладна жнива [5;8].
Господарськаініціативаселянина іправо розпоряджатисясвоїм доходомбули поступовозведені домінімуму, бовін більшучастину робочогочасу мусиввитрачати напанщинні роботиу фільваркута виконанняінших повинностей.
Реформазавдала ударуобщинній організаціїселян: теперне колектив(община), а селянськародина протистоялафеодалові, якого представлялапризначенаним адміністрація.
Аграрнареформа 1557 р. малареакційнийхарактер. Разомз тим значенняїї не обмежувалосявеликокнязівськимимаєтками. Процесвтягуванняусіх феодаліву товарно-грошовівідносиниспонукав їхреорганізуватисвоє господарствоза волочноюсистемою, якадавала їм більшіможливостідля розширеннявласної земельноїплощі й покріпаченняселянина. Перехідфеодалів доцієї системитривав приблизнодо серединиХVІІст. Отже, “Уставана волоки” малазагальнодержавнезначення. Викликана розвиткомфільварковогогосподарства, вона, в своючергу, сталапоштовхом длядальшого йогозростання.
Сучасникипри характеристиціекономічногожиття РечіПосполитоїчасто вказувалина факт, якийїм здававсяголовним і якимвони пояснювалирізні явищатакож у сферісоціальнихі політичнихвідносин: панстводедалі більшеохоплював потягдо розкоші.Воно прагнулопридбати якнайбільшерізноманітнихі дорогих виробівміського вітчизняногоі закордонногоремесла, перебудовувалосвій громадськийта приватнийпобут. Потребийого розширялисяв міру того, якна ринку з’являлисянові товари.“Боже мій, якарозкіш прониклав цю державу!— писав відомийполітичнийдіяч ПетроСкарга (1536 – 1612 рр.)— всі, від великогодо малого, відкинулисвяту поміркованість…рідко який панне в шовках, без шестерніконей, без лівреї(на слугах)”. Ащоб одержатигроші для задоволеннясвоїх примх, пани зверталисядо господарства.Розвитку йогосприяли змінив суспільномустановищіосновної масифеодалів: шляхетствозвільнилосявід обов’язкувідбувативійськовуслужбу (місце“рицарства”заступалинаймані війська)й ставало “сільськимигосподарями”.Приблизно черезсто років післятого, як почавсяцей процес, польськийпубліцист С.Старовольський(1588 – 1656) писав: “Застарих часіввважалосяобов’язкомселянина оброблятиземлю, а купцязайматисяміськими справами.Шляхтич жевіддававсярицарськійсправі й безперервновоював. Теперу нас немаєвояків,… затеє корчмарі, гендлярі іпосередники.Найбільшимподвигом у насвважаєтьсязнати дорогу, якою женутьбичків з маєткудо Гданська, бо всі заможнішіторгують волами, кіньми, вином, медом,… рибою,… всяким хлібом…Все, що їх підданімають у себедля продажу, вони наказуютьнести на панськийдвір, скуповуютьпо самих низькихцінах і відправляютьдо міста… Тудиж вони посилаютьі свої продукти.”Звичайно, панивідправлялина ринок і натуральніданини, скуповувализ цією ж метоюу селян різніпродукти, однакголовна увагавласниківвеликих і середніхфільварківзверталасяна виробництвотоварної продукціїв самому панськомугосподарстві[8;157].
Власникифільварківз розвиненимземлеробствомз своїм дворомі челяддю моглиспожити лишепорівняноневелику частинузібраногозбіжжя, рештаж ішла на риноку чистому абопереробленомувиді. З фільварківна ринки відправлялисявеликі валкиз різним зерном.При цьому окреміпани виручализначні сумигрошей. Так, у1637 р. канівський староста Харлемськийза контрактом, укладеним напоставку доГданська 150 лаштівжита, мав одержати5 тис. злотих.Княгиня К. Радзівіллза відправленийу 1642 році з своїхукраїнськихфільварківдо Гданськаі Торуня транспорт(81 лашт пшениці,121 лашт гречкий 21 камінь) воскумала одержати13058 злотих. Відзначимо, що 26 % цієї сумивитрачалосяна транспортування[5;123].
Приблизнотака ж картинаспостерігаласяу тваринництві.Велику рогатухудобу гналина внутрішніі зовнішніринки. Великіприбутки даваликінські заводи, що зустрічалисяв окремих фільварках.У табунномуконярстві вжепомічалисяспроби поліпшуватиконей. У деякихфільваркахпочали закладатий кінські заводи.Коней продавализдебільшогодля потребвійська.
Частинапродукціїфільварковогогосподарствапереробляласяна місці.
Розвитокфільварковогогосподарствапризводив дообезземеленняселян і воднораз— до зміцненняпозицій середньогой, особливо, великого(магнатського)землеволодіння.
НаЗахідній Україніселянськемалоземеллязростало швидше.Так, у ХV— 1 половині ХVІст. дієздатніселяни, кмети, ще становиливеличезнубільшістьселянства ікористувалисянаділами врозмірі лана(20 – 25 га), не рахуючипасовиськ, луктощо, а вже в 2половині ХVІст. став півваловийнаділ.
Цей процес, однак, відбувавсянерівномірно.У СнятинськомустароствіРуського воєводства, наприклад, яквідомо з люстрації1565 р., в 10 селах (усьогоїх було 14) 63,9 % кметівкористувалисяприблизноповнолановиминаділами, а36,1 % — півлановими.Снятинськестароство, розташованев економічновідсталомурайоні (селянив 4 селах, що невходили дочисла згаданих10, займалисяздебільшоговівчарством), мало один невеликийфільварок. Загородниківтут було менше3 %. У Городокськомустаростві, поблизу Львова, в центрі Руськоговоєводства, було 5 фільварків,і кмети малитільки півлановінаділи. Загородниківтам налічувалосявже 19,6 %. У Летянськомустаростві, дебуло 3 фільварки, в 1565 р. 75 % кметівмали фактичнопо півлана, аза городникий комірникистановили 22 %.
Зменшенняселянськихнаділів і втратаїх залежаливід степенярозвиткуфільварковогогосподарствав даному районі. Загалом укоролівщинах(державнихмаєтках) Руськогой Белзькоговоєводстваселянськеземлекористуванняв 60-х рр. ХVІст. виглядалотак: 47,5 % кметівмало пів лановінаділи. Всіхже селян зпівлановимита більшиминаділами булопонад 56 %. Приблизно25 % кметів користувалосянаділами в јлана, а6,3 % (5,5 % усіх селян)— меншими јлана[8;159].
Величезнабільшість загородниківне мала польовихземель, а тількигороди — присадибніділянки різногорозміру. Загородникине сплачуваличиншу, але давали“повозне” трохибільше тихселян, що “сиділина 1/16 лана”. Частохалупники засвоїм майновимстановищемнаближалисядо за городників.У найгіршомустановищіперебуваликомірники, щоне мали навітьвласного житла, хоч дехто з нихмав худобу.
Загородники, халупники, комірники йпідсусідникистановилинайбільшучастину сільськогонаселення.
Захопленняфеодаламиселянськихземель привелодо таких наслідків: в половині ХVІІст. на українськихземлях підвладою Польщілише до 15 % кметівмали наділибільше півлана, а близько 33 % —півлана, до 20% — менше чвертілана. На землях, які перебувалидо Люблінськоїунії 1659 р. в складіВеликого князівстваЛитовського, цей процесвідбувавсяв тому ж напрямі.Так, тільки за1570 – 1583 рр. у Кременецькому, Володимирськомуй Луцькомуповітах Волинськоговоєводствачисло селянськихланів зменшилосьна 138 [5;217].
Одночасноз скороченнямселянськогоземлекористуваннязростала експлуатаціяселян і мінялосяспіввідношеннярізних формренти залежновід галузігосподарства, переважаючоїв тій чи іншіймісцевості.Причому навітьв межах одногосела картинаселянськихповинностейбула строката.Характер повинностівеликою міроюзалежав відрівня та характерусільськогосподарськоговиробництва.Так, у 1 половині ХVІІст. в Сокальськомустаростві(Руське воєводство), тобто в районірозвинутогоземлеробства, селяни відбувалипанщину протягомтрьох днів натиждень відчверті лану, сплачуваличинши по золотомувід лану й приносилипо два корцявівса — данину.Городникипрацювали впанськомугосподарствів одних випадкахдва, а в інших— три, чотири, п’ять і навітьшість днів натиждень (залежновід пори року), крім того, сплачуваличинш. Тут першемісце посідалапанщина. Такев цілому становищеспостерігалосяу Волинськомувоєводствіі на Поділлі.А в південнихрайонах тогож Руськоговоєводства, де не було (абобуло мало)фільварків, на першомумісці стоялинатуральніданини [18;160].
Особливоюформою експлуатаціїнаселення булипоміщицькіоренди. Сутьоренди полягалав тому, що панзаявляв своєправо на монополіюдеяких видіввиробництвау своїх маєткахі віддавав їхв оренду загроші. Орендар, який заорендувавякусь ділянкугосподарствамав право їїорганізуватиза власнимрозсудом, встановлюватиціни на продуктита інше. [5;56].
У відносномалоземельномуБрацлавськомувоєводстві(особливо всхідній йогосмузі), де переважалитваринництвота промислиі значна частинаселян сиділа“на слободах”, а фільваркилише починалирозвиватися, головною формоюренти булиповоловщина, вепрівщина, данини баранамиі медом. Тількив тих свободах, де вже минулипільгові роки, селян примушуваливідбувати“толоку” кількаднів на рік.
Дуже різноманітнимибули повинностіна Київщині, краї, великомуза своїми просторамиі неоднорідномуза географічнимиумовами, якийдо того ж пережинавінтенсивнународну колонізаціюі наступ феодалів.Тут панствозахопило майже2/3 найкращихземель, заснувалобагато маєтківі почало впроваджуватипанщину. Однакземлеробствов цій місцевостіще не встиглорозвинутисяі головноюформою рентибули данинита частковой чинши.
ЛівобережнаУкраїна розділяласяна 2 частина —північну(Чернігівщину)й південну(пізніше Полтавщину), кожна з якихмала своє економічнеобличчя: Чернігівщина, що входила доскладу Російськоїдержави й напочатку ХVІІст. була захопленаРіччю Посполитою, являла собоюкрай лісів зїх багатоюфауною, сірихґрунтів, особливопридатних длявирощуванняльону й конопель.Повинностіселян становилиголовним чиномданини і чинши.
На ПівденномуЛівобережжі, особливо степовіййого частині, освоєння якоїпочиналося, землеробствоще не встиглорозвинутися, відносно мало було й фільварків, у господарствівелике місцезаймало тваринництвота промисли, наприклад, мисливствой селітроваріння.Тут залежніселяни платилиголовним чиномнатуральнуданину і такожчинши.
Отже, панщинапереважалав районах розвинутогоземлеробстваі поширенняфільварковогогосподарства.
Кількістьповинностейселян постійнозростала, особливоз того часу, коли шляхтаперейшла нафільварковусистему господарювання, але основнемісце займалапанщина. У 1640-віроки панщинадосягла вже5 – 6 днів на тиждень.У с. Байбичахна Волині селяни, що мали повнийлан, відроблялищоденно панщинуі, крім того, несли ще й варту; жнива і на косовицюйшло по два –три робітникивід двору; крімтого, селянинбув зобов’язанийдати пановічотири маці(четверті) вівса, чотирьох півнів, одну курку, одну гуску, півкопи яєцьта сплатитичиншу 1 злотийі 16,5 грошей. Зпівлану селянинпрацював п’ятьднів і дававполовину того, що збирав зцілого лану.Загородникипрацювали потри дні, даваличиншу півзлотогоі по два півні[24;19 — 20].
Панствовсіляко намагалосязбільшитидоходи відмаєтків.
Продуктивністьпраці у фільварковомугосподарствіфеодально-залежногоселянина, незацікавленогов ній особисто, була низькою.Це ставилофеодалів РечіПосполитоїв невигідніумови назахідноєвропейськихринках. Щобкомпенсувавати відповіднівитрати, панивесь час посилюватиексплуатаціюселян, тим самимдедалі більшерозорюючи їх.У 1616 р., описуючиКременецькестароство, королівськіревізори зазначили, що піддані с.Міцовців (вонож городище)раніше сплачуваличинш, давалиовес, курей, яйця, медовудесятину, двадцятину від бараніві кабанів, кожнийтретій рікповоловщину, а нині такеубозтво”, щокрім робіт уфільварку, зних нема чоговзяти. Отже, уфільваркахстали з’являтисязворотні сторонинадмірноїексплуатаціїселян [8;161].
Умаєтках поступовозбільшуваласякількістьпауперів, такзваних гультяїв, позбавленихусякого майна, експлуатуватияких можнабуло, даючи їмнезначну плату.Вже у серединіХVІст. в деякихфільваркахспостерігаєтьсяспорадичнезастосуваннянайманої праці.Навіть “Уставана волоки” 1557р. передбачаланайм дівчаті пастухів.Інколи панидвірську челядьобертали внаймитів. Наймити, що працювализа гроші певноюмірою зв’язувалисяз ринком.
Селянськегосподарствопродовжувалозалишатисянатуральним.Селяни в масісвоїй, особливов місцевостях, віддаленихвід міст (Полісся, гірські райониЗакарпаттяі Буковини)дуже мало продавалий так само малокупували. Однакі в їхніх господарствах, хоча і дужеповільно, зросталапитома вагапродукції, призначеноїна продаж. Цезумовлювалосянеобхідністюсплачуватипанові чинші державі податки, а також купуватипотрібні ремісничівироби. Частоселянин мусивпродавати йчастину необхідногопродукту.
Становищеселян булозалежне відправовогоустрою сіл.Існувало праворуське, волоське, німецьке ізагально-шляхетське-польське.В селах руськогоправа залишилисьостанки давньогогромадськоголаду, що походивз князівськоїепохи. Зовнішньоці села вирізнялисятим, що хатистояли не водній лінії, а розкиданимигрупами. Основоюгосподарствабуло дворище, що складалосяз 5 – 10 димів-хат; господарствовела великародина, що приймалазбоку підсусідків, потужників, поплічників.Кілька чикільканадцятьдворищ творилогромаду, якаобирала собістаршого, щозвався — старець, тивун отаман.Громада мласвої спільніліси, пасовиська, сіножаті, рибніозера; вонавела адміністраціюі суд на своїйтериторії, платила разомданини, утримувалацеркву і священика.Кільканадцятьгромад творилаволость підпроводом старця, якого вибирали“мужі” з усієїтериторії.Зібрання волостізвалися вічем, громадою абокопою. На такихзібранняхвідбувалисятакож суди, звані копнимисудами, у процедуріяких є слідиРуської Правди, наприклад,“ведення сліду”— розшуки злочинця[25;135].
1.2.Дискримінаціяукраїнськогоселянства у національнихта релігійнихпитаннях.
--PAGE_BREAK--
Православнедуховенствоне мало у РечіПосполитійтого привілейованогостановища, яккатолицьке.Проте один зпанівних станів— найвище православнедуховенство— всіма своїмиінтересамибуло пов’язанез католицькимимагнатами ішляхтою, а нез православнимселянствомі міщанами. Цей визначалойого угодовськуполітику щодоправославнихкіл польськоїдержави.
Посиленнякріпацтва вході наступуфеодалів населянство(особливо післяЛюблінськоїунії (загострилосоціальніконфлікти наУкраїні). Страхперед вибухомнародного гнівуіноді був важливоюпричиною, щостримувалаперехід православногопана чи шляхтичау католицтво.Тому пануючаверхівка РечіПосполитоїзнайшла іншийвихід: змінурелігії самогоукраїнськоголюду. Ватиканвирішив створитинову, уніатську церкву, якамала статиперехідниммістком доповного наверненняправославнихдо католицизму, зберігаючипри цьому обрядиправослав’я, відправуцерковнослов’янськоюмовою і календар, але визнаючиадміністративнузверхністьВатикану, приймаючидогмати католицизму, передусім пронепогрішністьі божественністьпапи римськогота про “Духсвятий”. Всеце не відповідалонастроям широкихмас українськогонаселення —селянства іміщан, частинисередньої тадрібної шляхти.Для них православнавіра (“руська”,“батьківська”)зберігалатрадиційнуроль гасланаціонально-визвольноїборотьби, католицькаж церква буласимволом ізнаряддяміноземногопоневолення[19;147].
Православніі знеохоченінепорядкамив Церкві, приймаличутки про уніюв значній мірііндиферентно.Пішов за унієюТишкевич, одиніз стовпівПравославноїцеркви. Інакшепоставивсядо тієї справикнязь КостянтинОстрозький.На Собор, щовідбувся 1593 р., він надіслав“артикули”-умови, на яких УкраїнськаЦерква можеоб’єднатисяз Католицькою:1) збереженняобряду; 2) заборонакатоликамзабирати православніцеркви; 3) заборонапереходитина латинськийобряд; 4) зрівнянняправославногодуховенстваз католицьким; 5) повідомленняв справі уніїпатріархів; 6) повідомленняпро те Москвиі Молдовії; 7)відкриття шкілдля православногодуховенства.Ці “артикули”князя К. Острозькогоне проголошенона Соборі [32;389].
Душеюсправи виявивсебе КирилоТерлецький, до якого згодомпристав ІпатійПотій (1541 – 1613), сенаторі каштелян, щозайняв катедруВолодимирськув 1593 р. по смертієпископа МелетіяХребтовича.Сам митрополитМихайло Рогозабув згодомвтягнутий усправу унії, але він активноїролі не грав.Літом митрополитскликав доБерестя синодправославноїцеркви, на якомумали обміркуватирізні непорядкив церковнімжитті й способиїх усунення.На нараді крімтих 4-х єпископів, що з’їздилисяу Белзі, бувсам митрополитМелетій ХребтовичВолодимирський.Нарада винеслакілька постанов: з’їзжати щорокуна нараду, невмішуватисьвладикам досправ чужихєпархій; розглянутобуло й вирішенодеякі біжучісправи. Аледалеко важливішимбуло те, що всі4 учасники Белзькоїнаради зібралисяпотаємно окремоі склали деклараціюпро унію, якуКирило Терлецькиймав вручитикоролеві. Вдеклараціїпідписанізаявляли, щобажають матисвоїм верховнимпастирем римськогопапу, вимовляючисобі свої прежніобряди і увесьцерковнийпорядок православноїцеркви. Усічетверо: КирилоТерлецький, Гедеон Балабан, Діонісій Збіруйськийі Леонтій Пельчицькийпідписалисяпід декларацією.Але тільки в1590 р. доложив їїКирило Терлецькийкоролеві. ЖигмонтІІ прийняв їїдуже прихильно, обіцяв, що уніатівбуде зрівняноз католикамив правах, і просив, щоб проектнарешті бувоголошенийдо загальноговдома. Досісправа веласяу великій таємниці.Хоча єзуїтидуже гарячесаме в той часагітували заунію, але владикибоялись щеприлюдно виступатиз своїм папером.Ще пару роківсправа веласяконспіровано.Аж нарешті вкінці 1594 рокуостаточновироблено актпро унію й предложенойого королюта панськомукунцію в Кракові.Вихідним пунктомдогматичнихумов було взятофлорентійськуунію 1439 року.Духовенствой миряни малипідлягати всправах віриримському папій прийнятиновий календар.Всі релігійніобряди й церемоніїправославноїцеркви мализалишитися; остаточневирішеннясправи причастямав зробитипапа. Допускалисямішані шлюбий жонате духовенство.Уніатськимєпископамдозволялосявідправлятислужбу Божув римо-католицькихкостелах, акатолицьким— в церквах.Уніатськієпископи малидістати місцяв сенаті і бутивільні відусяких податків.Уніяти допускалисядо всіх державнихпосад нарівніз католиками[16;181].
Значнуроль у підготовціунії відігралиєзуїти. В 1577 р.єзуїт ПетроСкарга видавкнигу “Проєдність церквиБожої під однимпастирем і прогрецьке відсеї єдностівідступлення”.Автор змалювавзанепад православноїцеркви і твердив, що єдиний порятунокдля неї — це, залишившинедоторканимисвої обряди, порвати з патріархамита визнативерховенствопапи і догматиримської церкви.Тим самим “руська”церква звільнитьсяз-під впливусвітськихлюдей, а її добробуті освіченістьпіднесуться.Русь (Україна)увійде в культурнеспілкуванняз іншими католицькиминародами, уніятиж одержатьзмогу обійматидержавні посади.А все це, мовляв, піде на благоі Речі Посполитої.Після обранняСигізмундаІІІ королемПольщі, якогопідтримувалаєзуїтськагромада, Скаргау 1590 р. перевидавсвою книгу ізакликав короля, католицькихі православнихпанів, і особливоправославнихєпископівподбати проукладення унії[19;149].
На6 жовтня 1596 рокубув призначенийСобор у Бересті.Царгородськийпатріарх Никифорзапросив нанього КирилаЛюкаріса, протосінкелаОлександрійськогопатріарха, кількох єпископів, митрополитаБілгородського.
Зукраїнськихвладик, з якихне прибуло лишедвоє, з’явилиськатолицькієпископи: Львівський— Осніковський, Луцький —Мацейовськийта Холмський— Гомолицький, четверо виднішихпроповідниківі крім того, воєводини: Троїцький —Микола, Радзівілл— Сирітка, канцлерСапіга, Берестейськійстароста Халецький.На боці православнихбули: 2 єпископи— Гедеон Львівськийта МихаїлПеремиський, які розірвализ унією, протосінкелиЦаргородськийта Олександрійський, СербськиймитрополитЛука, архімандрити,ігумени, понад200 осіб білогодуховенства, воєводи: Київський— князь К. Острозький, Волинський— князь О. Острозький, каштелянНовгородськийПолу ленський, депутати шляхтивоєводств, багато безмандатів шляхти, міщан [32;390 — 391].
Собородразу ж розколовсяна два окремісобори — православнийі уніатський.Побоюючисьвибуху народногогніву учасникисобору зачинилисяв Миколаївськійцеркві, виставилидля охороникоролівськихжовнірів, іпротягом кількохднів не наважувалисяпроголоситиакт про унію.Зрештою 8 (18) жовтня1596 р. під тискомпредставників СигізмундаІІІ вже не вМиколаївськійцеркві, а вкатолицькомукостьолі Рогозаі єпископи (начолі з Потієм)підписали угодупро унію, присягнулина вірністьпапі римському, хоча ніякихповноваженьна цей акт відпатріарха вонине мали.
Направославномусоборі, якийвідбувся в домікнязя Острозького, були присутні2 єпископи —Балабан таКопистянськийі інші. Соборвідкинув уніюі оголосивієрархів-відступниківпозбавленимидуховної влади.Учасники соборупідписалипротест протиунії та надіслалийого з делегацієюдо короля. ПротеСигізмунд ІІІзатвердиврішення уніатськогособору [19;151].
Представникиправославнихстаралисяперенести своюсправу напарламентарнуарену. Острозькийнав’язав зв’язкиз протестантами, а також з іншимиопозиційнимиелементами; шляхта велатоді боротьбуз королем задемократичніправа, і дляукраїнськоїопозиції ситуаціябула сприятлива.Православні на сеймикахі різних з’їздахпідносили своїдомагання, ісейм натискавна короля, щобне ламав релігійноїтолерантності.Але поза другоряднимипоступками, православнимне пощастилоздобути нічоговажливого; Жигмонт ІІпродовжувавсвою католицькуполітику, протегуючивсюду уніатськуієрархію [25;157].
Згідноз рішенням уніїуніатськедуховенство, як і католицьке, звільнялосявід податків; шляхта, якаприйняла уніюодержувалаправо обійматидержавні посадинарівні з католицькоюшляхтою, ауніати-міщанизрівнювалисяу правах зкатолицькимміщанством.Уряд вважавунію обов’язковоюдля всіх православнихна територіїРечі Посполитої.Отже, православнацерква, стала, по суті, незаконною.
Виступипроти уніїнабували активнихформ. Наприклад, у 1620 р. спалахнулоповстанняправославнихміщан Луцька, яким властізаборонилипід загрозоюсуворого покарання“будуваннятам тої церквиі школи”. Наляканімасовим опоромміщан, властізмушені буливідступити.У 1629 р. селянивідмовилисявідбуватиповинностіна користьченців Дерманськогомонастиря, якіприйняли унію.Виступ селянбуло придушено.Закінчилосяпоразкою йповстання міщанОстрога в 1638 р., які протестувалипроти закриттяправославниххрамів. Міжприхильникамиунії та православ’ярозгоріласяактивна ідейнаборотьба, відбитав полемічнійлітературі.Ширився рухза відновленняправославноїієрархії [19;152].
Року1599 у Вільні зібраласяконференціяпротестантськоїі православноїшляхти, якаухвалила діятиспільно в обороніЦерков — Православної та Протестантської.Тим часом уПольщі повсталаопозиція протикороля, йогозовнішньоїполітики (боротьбазі Швецією запрестол), йогонетерпимостісупроти православнихта протестантів-“дисидентів”.Почалися “рокоші” — бунти протикороля, дозволеніконституцією.Під впливомдисидентівта православнихпольський урядпримушенийбув піти надеякі поступкиправославним:1605 р. їх поверненоКиєво-Печерськиймонастир, щойого на правінадання діставархімандритЄлисей Плетенецький, обраний ченцямита шляхтою.
1607року Сейм прийнявконституціюстосовно “грецькоїрелігії”. Зацією конституцієюцерковні маєткиможна булонадавати згідноз волею їх фундаторіві дозволялосявідправлятибез перешкодБогослужбиза давнімиобрядами. Помилкоюконституціїбуло те, що вонане відрізнялауніатів відправославних.Лише сеймоваконституція1609 року відрізнилаправославнихвід уніатів.
Проте, поступки ціне змінилисправи: уніатипродовжуваливідбирати управославнихцеркви, переслідувалиправославнедуховенство, не допускалиміщанство доцехів, магістратів.У малих містахта містечкахвся влада булав руках католиків, а українськіміщани не малиповних прав.У деяких містахне дозволенобуло будуватиправославніцеркви, в інших— церкви булопередано уніатам.Навіть у центральнихі східних земляхУкраїни, декатоликів буломенше, мав місценаціональнийгніт з бокупольськихпанів. У Києвівоєвода Тишкевичзруйнувавправославнуцеркву в замку, щоб побудуватикостьол; частинуземель містапередано домініканамна побудовуїх монастиря.У Новгороді-СіверськомуСпаський монастирз приписанимидо нього селами1635 р. був переданийєзуїтам, якіготувалисяорганізуватитут свою школу.Густинськиймонастир біляПрилук зазнавтаких переслідуваньз боку шляхти, що більшістьченців 1638 р. “отгоненияляхов на православнуюверу” переселиласяза російськийкордон. Назахідноукраїнськихземлях польськашляхта примушуваласелян і міщандавати “мешне”, десятину наутриманнякатолицькихкостьолів іксьондзів, щовикликаловеличезнеобурення, босприймалосяяк знущаннянад релігійнимипочуттями[24;35 — 36].
Отже, після Люблінської1569 р. становищена українськихземлях погіршилося, тобто посиливсяне тільки феодальнийгніт, а й національно-релігійний.
Правовестановищеукраїнськогоселянства з 2 половини ХVІст. визначаєтьсяв основномупольськимдержавнимзаконодавством.У своїй працідослідник І.Бойко зазначає:“За законамиРечі Посполитоїселянство якклас не малобудь-яких політичнихправ. Воно позбавленебуло правапредставництваяк у загальномусеймі, так і вмісцевих сеймиках, участі в центральнихі місцевихорганах влади”[5;12]. Також в цейперіод значнопосилилосьзакріпаченняселян, збільшиласьпанщина і грошовийоброк. Великакількістьукраїнськогоселянствазбідніла, прощо зазначаєГильом ЛевассерБоплан у своємутворі: “Селянитут дуже бідні, бо мусять тричіна тижденьвідбуватипанщину своїмикіньми і працеювласних рук…коли селянипотрапляютьу ярмо до… пана, то опиняютьсяу гіршому становищі, ніж каторжникина галері”[6;28].
Щож до релігійногогніту, то вінпосилився післяБерестейськоїунії 1596 року, заякою православнаоб’єднуєтьсяз католицькою.Дуже великачастина українськогодуховенстваприхильнопоставиласядо цієї пропозиції.Але міщанство, селянство, частина шляхтипротестувалиі відбувалисянавіть окремівиступи.
Післяцієї унії православнацерква стала, по суті, незаконною.Це пояснюєтьсятим, що більшоювладою на територіїУкраїни користувалисяуніати, тобтошляхта, якаприйняла унію, одержала правообіймати державніпосади на рівніз католицькоюшляхтою, ауніати-міщанизрівнювалисяу правах зкатолицькимміщанством.
РозділІІ. ОСНОВНІФОРМИ ПАСИВНОГОПРОТЕСТУ СЕЛЯН
Другаполовина ХVІ— 1 половина ХVІІст. в соціальнійісторії Україниможуть бутиназвані “ероюселянськоговідходу”. В цейперіод втечібули найпоширенішоюформою селянськогоруху. Зокрема, з виданих селянамиРечі Посполитоїбагатьох конституційпро втечі (уХVІст. — 24) більшістьповністю абочастково відносиласьдо українськихземель. Вонивтягували всебе всі категоріїсільськоготрудовогонаселення.
Селянськийрух проходиву різних формах, співвідношенняі роль якихзалежали відконкретнихобставин ічасу. Він відбувався, зокрема, у скритійі відкритійформах. Скрита, або непряма, нижча, як правилоіндивідуальна, чисто економічнаформа, джереламимайже невловима,— це прихованавід людськогоока повсякчаснаборотьба, головнимчином застоєнийсаботаж привиконанніповинностей— з метою збільшенняпродуктивностіі доходностіселянськогогосподарстваі тим самимзменшеннявідносногорозміру частиниселянськихдоходів, експропрійованихфеодалами.Відкрита формавключала в себепротест, більш-меншвисвітленийджерелами: 1) частковийопір і індивідуальнуабо колективнувідмову відвиконання тієїчи іншої вимоги, припису, порушеннябудь-якої наказноїзаборони, спірз феодаламиз приводу окремихправ і обов’язків;2) відхід і втечу, тобто опір неокремим вимогамфеодала, а повнийрозрив з ним, пошуки кращихумов соціальногобуття в іншомумісці; 3) повстання, тобто застосуванняколективногозбройноговиступу протигнобителів[33;311].
Гуслистийзазначає, щовтечі селянбули пасивноюформою їхньогосоціальногопротесту, томущо відходячи, ці селянивідмовлялисявід боротьбиза покращеннясвого становищана старомумісці. Великугрупу втікачівскладали ті, відносини якихз феодаламибули більш-менш“нормальні, не набувалитої гостроти, щоб покинутинасиджені місцяці селянипереселялисьвиключно зособистихміркувань, переважно, просто шукачікращих умовдля існування”[14;12]. Стан джерелне дозволяєвизначитипитому вагукожної з цихдвох груп втікачіву загальніймасі переселенців.
Втечівідчутно зачіпалиекономічніпозиції феодалів, багатство якихзалежало відкількостіпідлеглих їмселянськихгосподарств, примушувалифеодалів бутиобережнимиу відносинахз підданими, враховуватинебажані протиріччяз їх боку. Дляселян же, прив’язанихвсім своїмжиттям до землі, відхід бувкрайнім кроком, зв’язаним зризиком, і здійснитицей крок булотим тяжче, щозвичайно селянитікали з сім’ями, худобою тадомашнім начинням[24;24].
Частинаселян мігрувалана порівняноневеликі відстані— у маєтки сусідніхпанів. Це такзвані місцеві, локальні переселення.Більшість жевтікачів намагалисявідійти подалі, щоб не бутизнайденимисвоїми панами.Значний потікмігрантіввирушав далекона схід, південнийсхід, де булиобширні необробленіплощі, придатнідля землеробства, слабо або практичнонезалюднені, де феодально-кріпацькийгніт був м’який.Новоприбульцісвоєю працеюзаснували тутміста і села, зорювали цілинніземлі. Вонизасновувалислободиновісела, при заснуванніяких пан звільнявколишніх кріпаківвід панщиниі данини натривалий час, звичайно на10 – 15 років. Отже, протягом цихроків селянимогли вестивільне господарство, не відробляючипанщини та несплачуючи чиніві данини, і хочна короткийчас вважалисебе вільнимилюдьми. Алепани і в цихумовах не залишалисябез вигод. Усвободах селянирозпочиналигосподарювати“на сиромукорені”, освоюючилісові абостепові “пустині”,і пан міг пізнішеці обробленіземлі використатидля себе. Деякіпани, не зважаючина “волю”, всеж залучали“слобідних”до деяких другоряднихробіт, так, наприклад, уКирилівцяхна Київщині1616 було “20 слобідних”, які не мали“ніяких повинностей, тільки літомробити зажинки, обжинки, залозки, обкоски, такожу толоці допомагатиза панськоюстравою” [25;25].
Особливозросла кількістьслобод у 30 – 40–іроки ХVІІст. За реєстромподимногоКиївщини від1640 року в кожномувеликому панському“ключі” існувалопо кілька слобід; у всіх умовахпро продаж чиоренду згадуютьсяслободи і слобідки.Часто і саміпани були змушенізасновувати слободи. ВОстерськомустаростві 1636р. існувало 15слобід, якимстарости “дляшвидкого поселенняна багато роківподали вольностіі тим немалолюдей до нихпривабили”.Люстатор зауважує, що якби довелосяз цих селянбрати податки, які дають старісела і змушувативиконуватиповинності, то “неодмінноскоро б повтікализ цих селищ ішукали собіінших слобод, за звичаємтутешніх країв.Тому було вирішенозалишити цісела ще на 3 рокипри їх вольностях”.
Слободибули вимушеноюпоступкоюпанів. Щоб утриматиселян на своїхземлях шляхтапогоджуваласядавати їм напевний часволів, втрачаючидоходи. Колиж пан намагавсяприсилуватиселян зновувиконуватипанщину, “слободяни”залишали селой шукали собінових земель”[24;25].
Насеймську Белзькоговоєводствав жовтні 1649 рокушляхта скаржилась, що відкрито“широкі воротадо слобод інових поселень”, що польськізакони занадтослабі, “щобспинити хлопство, яке втікає відсвоїх дідичнихпанів”. Шляхтависловлювалажаль, що “українніпанове різнимиспособами воліна кількадесятроків протизвичного і такщо в скоромучасі хлопствоз цих краївповтікає і вжепочинає втікати”[25;30].
Актовікниги свідчатьдалеко не провсі випадкипереселень: вони не подаютьвідомостейпро втікачів, місце знаходженняяких виявитине вдалося (атаких було дужебагато), з оглядуна великі відстаніміж поселеннями, звідки і кудиздійснювалисявтечі і немалівидатки, якійшли на це виявлення; крім того чималосправ про втечізалагоджувалисяполюбовно, за“приятельськими”угодами, безбудь-якогорозгляду їхна офіційномурівні. Але йте, що міститьсяв актових книгахпро переселеннявражає багатствомматеріалу.
Відбувалисямасові втечіселян, які проходилиз одних і тихже переселеньодноразовоабо етапами, звичайно внічну пору.Наприклад, задокументом1593 р. “Зізнанняводного АндріяХрановськогоперед Луцькимгородськимурядом провидачу київськимвоєводою княземКостянтиномОстрозькимпідданих втікачівкнязю і ІоахімуКорецькому”, вказується, що князь Острозькиймає віддатикнязю Корецькомублизько 70 чоловік.
Відходиселян нерідконосили організаційнийхарактер: задорученнямі намовою феодалів, зацікавлениху заселеннісвоїх маєтків,їхні піддані“виловлювали”, тобто потаємно“виводили”селян з володіньїх феодалів, перед тим діставаливід цих селянзгоду втекти.Часто “викотці”самі були недавнімивтікачами зтих сіл, звідкипереманювалипідданих. Діяльністьїх суворопереслідувалась, за неї їм навітьгрозила кара“на горло”. Наприклад, вдокументі 1609року від 13 серпня“Декрет КременецькогоБродськогосуду у справіпро викоченняпідданих АндріяЯрмолинськогоіз с. ДанилівкиКременецькогоповіту Волинськоговоєводствадо маєтку Синютс. Посорілиницівтого ж повітуз засудженнямселянина-викотціКузьми до страти”.Зазначається“За которымъдобровольнымпризнанъемпомененногоКузму нагорло вказуть и симъдєкрєтомвсказам єсмо.И на учинєнє тоє єкєкуциинад тымъобвинєным длянєбытностимистра тут, вКрємєнцу, додня двадцятьпєрвого мцаавъгустаоткладаемъ"[35; 146].
Щобякось запобігтивтечам панипримушувалиселян поручатисяна певну грошовусуму за осіб, підозрюванихв намірі пітигеть; коли ж ціособи тікалиі ручителі їхне повертали, то останніповинні булиза них внести“порученусуму”, а в разінесплати їїкаралися ув’язненнямта іншими знущаннями.Наприклад, удокументі від2 жовтня 1627 р. уЛьвові — “Скаргаселян с. БортятинаПеремишльськогоповіту Руськоговоєводствадо Львівськогогородськогоуряду на Вишенськогостаросту ЯнаКоритка запорушення їхгромадськихправ та примушеннядо надмірноїпанщини”, зазначено:“Також Павлаі Гриця Ониськогобезперервномучить ув’язненнямте, що підданий, у якого вінзабрав житоі вирубав запусти,і вивіз у свіймаєток, залишившивсе, виїхав звеликим жалемз Бортятинадо Яворівськоїволості. ЗгаданихПавла і Омельковичавін зобов’язавтою підданою, що був під їхпорукою розшукати.Вони знайшлийого в Яворові, під владоюзамку, але анізамковий уряд, ні міськийЯворівськийне хочуть йоговидати. Бо панстароста, незважаючина те, що йоговидати не хочутьмучить їх ув’язненнямі випускатине хоче” [35;216].
Завтікачами“гонили слід”, тобто влаштовувалипогоню. Наприклад, коли селянивтекли з с. Ліщинана Житомирщиніз маєтку князяРужинськогоРоман Борисовичтуленськийурядник “… иэподдаными егомилости пнамоего лещинскиминезавтрие впонеделок раноследом за нимигонил и пригналесми следомдо имена егомлсти кнзяКирака Ружинскогодо места Котелки…...”[35;74].
Заставшиїх там, де вониопинились“постраждані”пани родилиспробу одразуповернути усвої маєткиабо ж “заарештувати”при посередництвіводних, надісланихгромадськимчи земськимсудом. Частобувало, що цідії викликалиопір громадпоселень, девтікачів буловиявлено. Зокрема, такі подіїописує АндрійЖоравськийв своїй реляціїпро арешт втікачів— підданихАдама Стрибаляі з села Кам’яногоБроду. Він пише, що прийшовшидо старостив новостворенійслободі, вінзустрів опір.Тобто старостасела ВеликіРачі ТеодорСусла не дозволивзабрати втікачів[35;329].
Феодали, які приймаливтікачів, прагнулиза всяку цінууникнути їхвидачі позивачам, користуючисьіснуючимиправовиминормами, вонидомагалисяперенесення(динації) розглядувідповіднихпозовів потерпілихпанів з однієїсудової сесіїна другу, а такдозволялосяробити до трьохразів, затягуваливиконаннясудових декретів, які були не наїх користь, абонавіть ігнорувалиїх, як до речі,і “неугодні”їм декретиЛюблінськогокороткоготрибуналу.Невидачуновопоселенцівобґрунтовували, зокрема, тим, що піддані, прояких йшлосяв позовах “засиділиземську давність”, тобто визначенийтодішнімзаконодавствомстрок, перебувшиякий в новомудля них маєтку, переселенціне підлягалиповерненнюпозивачам; після цьоговони ставали“властивимипідданими”,“власнимиотчичами”власника маєтку, де належнийстрок виїдали.Цей строк, наприклад, у Волинському, Брацлавськомуі Київськомувоєводствахза Другим(Волинським)Литовськимстатутом 1566 р., яким тамтешнісуди користувалисядорівнювавщонайменше10 р. Самі селянидобре знали“земську давність”, тож не дивно, що оселившисьу володінняхіншого пана, вони, коли вінїх утискав, погрожувалипіти від нього, заявляли, наприклад, таке: “мыеси люди вольныегде хочем, пуйдемо, если тут подкрывда будет“[35;334].
Бувало, що позивачамвдавалосяповернутичастину своїхпідданих з їхсім’ями і рухомиммайном або безних. Зокрема, в зізнаннівідомого АндріяХраповськогоперед Луцькимгромадськимсудом зазначено:“…А иншихъподданыхъсамыхъ, жон, детей, ани маетностиихъ его млстьпан воеведакиевский егомлсти кнзюКорецкому неотдалъ, аниурядники егомлсти пан воеводакиевский посту копъ грошейего милостикнязю Корецкомуведле записуне заплатить...”[35;100].
Заповне невиконаннясудових декретівщодо видачівтікачів відповідачампогрожувалопозбавленняправа володіннясвоїми маєтками, де втікачіосіли, на користьпозивачів, аза недопущенняостаннім вводуу володіння(ув’язненняінтрописії)цими маєтками— баніція, тобтооголошенняпоза законом, засудженняна вигнанняз Речі Посполитої(“выволаниес панства егокоролевскоемилости”). Якимслабким не бувдержавно-адміністративнийапарат РечіПосполитої, але не всі феодалинаважувалисязагострюватисвої відносиниз ним; багатохто з них, а то, можливо, й більшістьмусили рахуватисяз судовимидекретами, яківимагали поверненнявтікачів абосплати за нихгрошової компенсації.
Траплялося, що видані, згідноз судовимирішеннями, селяни під часповерненняїх позивачам, тікали з півдорогизнову, навітьтуди ж, де їхперед тим буловиявлено. Вдекреті Вінницькогогородськогосуду в справіпро втечу підданихЯна Висоцькогоз с. Курян Руськоговоєводствадо маєтку ЛаврінаПісочинського м. ЖорнищаВінницькогоповіту Брацлавськоговоєводствазазначається, що селяни-втікачі“вночи сточих, подавит хотели, окрутистныхпотовшин, самипроч поутекалии знову до именияв м. Звыжемминованогоместечка Жорнищъз жонами, з детмии зо всемимаетностямисвоими пришлиы збычли итакподъ в м. мешкают.”[35;135]. Бувало й так, що втікачі, зіткнувшисьна новому місціз гіршими, ніжочікували, умовами, верталисяза якийсь часназад —туди, звідки ранішевийшли.
До дуже рідкіснихналежить згадкапро “мимоходщину”— плату, якувід мігрантівзнімали у володіння, через які вонипроходили нашляху до поселень, де мали осісти.
Втечі, особливо масові, мали не абиякесоціально-економічнезначення. Міграціїсприяли рівномірномунаселенню повсій тодішнійтериторіїУкраїни, а значить— і більш збалансованомув регіональномувідношеннірозвитковігосподарстваі суспільнихвідносин. Втечі, народна колонізаціявеликих просторів, яка була їхнаслідком, прискорювалиформуваннясоціально-політичноїсвідомостіукраїнськогонароду, булиодним із чинниківВизвольноївійни 1548 – 1557 рр.
Селянивдавалися ідо інших, нетаких частих, як втечі, нелегальних, з точки зорупанівногокласу, видівборотьби: зволіканнявиконанняповинностіабо ж відмоваїх виконання:“… не рахуючисьз панськоюволею і забувшипро звичайнупристойність, вони відмовлялисягородити плоти.Коли ж їм булонагадано проїх повинність, вони ж тількиослухались, а й ще й зібравшисьразом, силоюувірвалисьу двір і тогочасногопомічникапана… образилигрубими ізневажливимисловами...” [35;191], знищення межовихзнаків панськихволодінь (… границусвицовскуюпереораннуюи там, далее и, едучи долиноюот дороги, котораяидет от Свицовадо Надчич...)[35;48], захопленняпанської земліі самовільнийїї обробітокі засіванняїї для себе(“… здійсненіними насильнепереоренняі за сіяннявласних полівта ланів позивача, у володінніякими і в їхширокому вживаннівін як власникздавна перебував,і про захопленнята приверненняна власну користьпереоранихполів та ланів...”)[35;67], нищення лісівфеодалів (“…поїжджаютьвночі і вденьвирубають інищать (ліс).Часто повторюючисвої наїзди, вирубали 1030урожайнихдубів, буківі різного іншогодерева на кілля, підпори, крокви, лати, палі, підвалини, нагородінняплотів...”) [35;251], винищувалиїх сіножаті, фізична розправанад феодаламита їх урядниками— побиття інавіть вбивство(“… пильно допитувалисьі достатньодовідалисьпро за мордування й забиття заліковогоключника, слугипана старости, а також проваше ґвалтовнепоривання доінших йогослуг, заворушення, бунти й непокоруурядові панастарости, учиненівами...”) [35;56], нападна володіннясусідніх панів, спалюванняпанських дворіві фільварковихбудівель (“…за указаниемъчерез его мл., виделом тыеместца и хусты, которыми огои ветрое закладано.Виделемъ иоденки, на которыхзбомя погорело, и попел высокона каждом з нихлежали, въ липчешестнадцат…”), спусканняпанських ставіві виловлюванняз них для себериби, виступипроти військовихпостоїв-станцій[35;188].
Щербакв своїй статтітакож зазначає, що проявамиборотьби селянбуло захопленняпанської землі, хліба і худоби, порубка лісу, самовільнаоранка земель, виколенняпанських луківтощо. В документальнихджерелах зафіксованіаналогічніфакти соціальногопротесту в с.Вільшані, Тумечах, Суходолі, Заліссях, Тагачині, Жолобові табагатьох інших[44;165].
Більшістьскарг належатьпідданим державнихмаєтків: селяни, які їх населяли, мали неспівмірнокращі можливостідля опротестуванняі оскарженняспрямованихпроти них дійфеодалів (старості державців,інколи й орендарів), ніж їх побратимив приватнихволодіннях.Вони моглиспершу жалітисяв надвірнийкоролівськийсуд, а з 1580 р. — устворений тодів Варшаві спеціальнодля розглядуїхніх справреферендарнийсуд.
Селянамприватнихмаєтків не булокому жалітисяна своїх дідичів— власниківцих володінь.Вони моглискаржитисятільки на орендаріві заставниківсамим дідичамі тоді, колиорендно-заставніугоди між цимипанами передбачалитаке право, причому і в цихвипадках селянинаважувалисяподавати скаргипри умові, колиобидві сторони— феодали булиу спорі міжсобою. Не дивно, що таких скаргз’являлосяпорівнянонебагато.
Відомостіпро скаргиприватновласницькихселян обмежуютьсятільки їх змістом, в той час якінформаціяпро суплікикоролівськихпідданих значнобагатші, бовиходять далекоза рамки самогофакту писемногопротесту, хочби й дуже широкогозмісту; для цихселян складанняі внесення вактову книгускарг частоозначало початокабо продовженнясудових процесівпроти своїхбезпосередніхгнобителів, процесів, які, бувало, тривалидовго, навітьдесятиліттямиі в яких селянипроявлялинеабиякунаполегливістьі впертість, щоб досягтисвоєї мети —добитися виданняреферендарськимсудом декретів, які б визнавалистарост і державціввинними і придопомозі призначенихцим судом комісарівпримусити їхвідмовитисяїх від нав’язуванняпідданим надмірнихповинностейта ще й відшкодуванняпонесені нимивтрати під часвиконання цихзавищенихповинностей.
Будучишляхетськимза своїм складомі характеромдіяльностіреферендарськийсуд захищавінтереси старості державців.Але діючи водночасв інтересахдержавногоскарбу, якийв немалій степенінаповнювавсягрошовиминадходженнямивід селянськихповинностейі податків судзмушений бувчинити певніперешкоди дляруйнівногогосподарюванняфеодалів і томувиносити вирокина користьселян (дужерідко). Виконаннявироків, однак, з огляду наслабкістьцентральнихі місцевихвластей тазапеклий опірстарост і державцівзустрічалосьв більшостівипадків знепереборнимитруднощами.Не домігшисьбажаними реакціямина одну скаргу, жителі одногой того ж селаподавали другу, третю і т. д.Наприклад, громада с. БортятинаВишненськогостароства, щоу Перемишлянськійземлі Руськоговоєводстваподано у 1625 – 1633рр., виходячиз матеріалівдокументів6 скарг [14;18].
Щож до скаргприватновласницькихселян на орендаріві заставників, адресованихдідичам, тоостанні реагувалина тих же панів.Результатидідичних скаргв документахне вдалосьвивчити.
Великийопір чинилиселяни проведеніволосної поміри.В останнійтретині ХVІст. феодалипочали передатиселян на волокиі в деяких місцяхКиївськоговоєводства.В 1593 р. власникмістечок Старогоі Нового Слободи(на Житомирщині)Пишкевич вирішивпровести волочнупоміру і пославдля цього взгадані містечкаревізора. Ревізор, зібравши “міщан”(в дійсностіце були селяни), запропонувавїм погодитисядати перемірятисвої землі наволоки і господарюватикожному наволоці, а такожвписати їх здітьми і з усіммайном у реєстр.У відповідьна це “ця громадазакричала: божеборони, щоб мице зробили іпо волоках своїземлі розібрали, а свої родинидали вписатив реєстр. Ценеможлива річ, щоб пани нашізаписувалинас, людей вільних, наших дітей, наше майно ізаводили собів неволю. Батькинаші і ми самі, живучи, постарілись, а того не тількине бачили, алепро те й не чули, щоб нас такпідступомперевели наволоки. А то мизараз, як людивільні, дамонашому теперішньомупанові по 20 грошей, вийдемо і підемокуди схочемо, а тут жити небудемо, іменнаших записуватине дамо і, яклюди вільні, в неволі бутине хочемо.” Аколи пан почавзаспокоюватиїх, вони не слухалисьі “почали всібунтувати, отже, поміруі реєстр довелосявідкласти”.Проте пізнішеопір селян бувзломлений іпоміра в згаданихмістечках булапроведена”[14;29].
Отже, основною формоюпасивногопротесту селян2 пол. ХVІ — 1 пол. ХVІІст. були втечі.Це засвідчуєряд документів, які опублікованів збірниках.Втечі дуженегативновпливали наекономічнийстан господарствафеодала. Більшістьселян утікалина вільні землі, де створювалисвої господарства.На цих земляхвони утворювалислободи. Створенняслобод буловигідним і дляфеодалів. Цепояснюєтьсятим поселялисяна цілиннихземлях, викорчовувалиліси і оброблялиземлі, які пізнішезабирав феодал.
Уперіод Люблінськоїунії були втечівід одногофеодала доіншого, де можнабуло на більшвигідних умовахгосподарювання: звільненнявід сплатиподатків надеякий час, надання більшеземлі, вольностейі втечі на вільнітериторії такі, як Слобожанщинаі Запоріжжя, де селянинвідчував себевільним землевласникомі користувачем.
Крімтакого проявупасивногопротесту, булище й інші. Цетакі, як підпалипанських маєтків, вирубуваннялісу, збираннязбіжжя, оранказемель бездозволу феодала.
Алеці форми опорумогли лише влокальнихмасштабахвплинути настановищеселянства, послабитигноблення збоку одногоабо кількохфеодалів імайже не впливалина урядовуполітику щодофеодальнозалежних селян.
продолжение
--PAGE_BREAK--
РозділІІІ. УЧАСТЬСЕЛЯНСТВА УКОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКИХПОВСТАННЯХ
3.1.Виступи 90–хрр. ХVІст.
Найвищогопіднесенняселянськийрух на українськихземлях досягавпід час збройнихвиступів —селянсько-козацькихповстань підпроводом Косинського(1591 – 1593), Наливайка(1594 – 1596), Жмайла(1625), Федоровича(Тряска, 1630 р.), Павлюка(1637) і Острянина(1638) — перших великихсоціальнихбитв українціві водночас битввід іноземногопанування.
Зогляду на соціальнуприроду і виробничурозосередженістьселян вони немогли охопитиповстання.Керівним ядрому повстаннябуло козацтво— військово-політичноорганізованечаси важкихвипробувань, згуртованеплоть від плотіукраїнськогонароду, виражаючийого прагнення, волелюбне, —а тому здатнеочолити йогосоціально-визвольнуборотьбу. Королівськікомісари, говорячи1638 р. про повстання1637 р. мали рацію, коли писали:“хлопи не бунтувалисяб, якби вони(козаки) не булиїхніми керівниками…ні хлопи безкозацькогоімені і породи, ані козаки безхлопської силивистоять неможуть” [35;284].
Лавикозацтва, реєстровогоі нереєстровогопостійнопоповнювалисявихідцями зселянства (вменшій мірі— міщанства), особливо вповстанськийперіоди козацтвобула притягальноюсилою для селян, невдоволенихнаростаннямсоціальногоі національно-релігійногогніту, і шукаючихйого послаблення; самим своїміснуваннямкозацтво показувалоселянству якможна уникнути, позбутисяпанської сваволіі стати вольним; попадаючи вкозацьке середовище, селяни вибувалиіз старогоюридичногостатуту — кріпацтва, підданства.У бажанні вжитисяв ряди козаківїх не стримувалоте, що козацькастаршина нещодавногнітила голоту.
Боплан, говорячи проте, що в умовах“рабства”, багато селянУкраїни тікаєвід панів зазначає:“Найвідважнішіх них подаютьсяна Запоріжжя, яке є місцемпритулку козаківна Борисфені…За рахуноктаких селян-втікачівкозацькі загонивельми зростають”[6;29]. Пануючікола Речі Посполитоївсіляко противилисяселянськомувідпливу докозаків, наказувалиперехоплюватиі карати всіхтих, хто покидавсвоїх панівзаради того, щоб вливатисяв козацькесередовище.Про втечі докозаків, покозаченнясвідчать, позаБопланом, майжевиключно попереднідані, коли селянамвдавалосядістатися дотеремів, контрольованихкозаками, панивважали справуїх розшукупрактичнопрограною іне чинили старань, щоб повернутивтікачів у своїмаєтки. Цимипосереднімиданими є, зокрема, погрози підданихфеодалам пітигеть до козаків, якщо не будеприпиненозловживаньу повинностях[35$191]. До речі, наявністькозацтва яквійськовоїорганізаціїзначною міроюзумовлювала великий розмахнародної колонізаціїпівденно-східнихокраїн українськихземель, бо тамтешнєнаселення, серед якогобачимо і чималокозаків-землеробів, знаходилосьнемов під захистомкозацтва яквід панськоїсваволі, такі від руйнівнихтатарськихнабігів [42;34].
Пряміі непрямі свідченняучасті селянспільно з козакамиу повстанняхмістяться влистах і зверненняхкерівниківповстань таіншої козацькоїстаршини. Зокрема: універсалполковникаКарпа Скиданадо козаків іселян на Задніпров’ї, в якому наказуєтьсявиступати дом. Мошин Київськогоповіту і воєводства, а також листстаршини реєстровогокозацтва докороля ВладиславаIV про хідселянсько-козацькогоповстання.Інформаціящодо повстаньміститься вреляціях ілистах польськихгетьманів, багатому надокументи“Щоденнику”Ш. Окольського— сучасникаописаних уньому подій, російськихджерелах.
ШимонОкольськийсупроводжувавкоронне військопід час каральнихекспедиційна Подніпров’їв 1637 та 1638 рр. і згодомопублікувавв Замості своюпрацю двомаокремими випусками.Автор прикрасиврозповідьрізноманітнимиморальнимисентенціями, цитатами зантичних авторів, поетичнимиепітафіями.Водночас в нійміститьсявелика кількістьописів військовихдій, наводятьсяокремі цифровідані. Особливацінність щоденникаполягає у наявностів ньому документальнихматеріалів.
Ш.Окольський занотувавнасампередсвої спостереження.Він детальноописує шляхипросуваннякоронноговійська, зазначаючив окремих випадкахчисельністьзагонів та їх озброєння, хіднайважливішихбитв з повстанцями.Крім того, авторвикористовував донесеннярозвідників, а також чутки, що не могло непозначитисяна достовірностізафіксованиху щоденникуподій [41;133].
Всізаходи польськогоуряду, скерованіна придушення“українськоїсваволі”, недосягли своєїмети. Маса селянствапродовжувалапокозачуватися, число козацтвазростало, територіяпоширення йогозбільшувалась, а одночаснозростав іселянсько-козацькийрух проти шляхти.В кінці 1591 і напочатку 1592 рокуцей рух перерісу велике козацько-селянськеповстання.Цьому до певноїміри сприявголод на Українів 1591 р. інтенсивнорозгорнувшись, повстання цеохопило значнучастину Україниі являло великузагрозу дляшляхетства, для пануванняПольщі на Україні.Королівськийуніверсал від16 січня 1592 р. свідчитьпро широкийрозмах руху, який охопиввоєводстваВолинське, Брацлавськеі Київське, де“великі і нечуванішкоди, кривди, грабунки івбивства яку містах і містечках, так і в селахпочинено віддеяких людейсвавільних”[14;54].
Найвидатнішимпроводиремцього повстаннябув гетьманреєстровогокозацтва КшиштофКосинський, що походив, очевидно, зшляхти. В 80-х рр.XVI ст. вінбув на Запоріжжі, де займав видатнестановище середзапорозькоїстаршини. В1590 р. він разомз іншими представникамикозацькоїсторони шляхетськогопоходженняодержав відкороля поданняна маєток Рокитнена Білоцерківщині(над. р. Рокитою, притокою Росі).Але на ці землізаявив домаганнякнязь ЯнушОстрозький(син князя В.К. Острозького), як старостаБілоцерківський,і добився наних грамот відкороля. ТодіКосинськийз іншою козацькоюстаршиною, начолі реєстровців, виступив вкінці 1591 рокупроти Острозького.Він напав наБілу Церкву, пограбувавбудинок білоцерківськогопідстаростикнязя Курцевича-Булигиі позабиравдокументи намаєтки [14;54-55].
Повстанняпоширилосяна Волинь іПоділля. Селяниі міська біднотаоволоділизамками, фортецямий містами, захоплювализброю і гармати, виганяли, ув’язнювали, нищили панів, оголошувалисебе козаками, запроваджуваликозацькі порядкиі збиралисяна ради, обиралиотаманів ісуддів, розподілялиземлі, повинності, вступали довійська Косинського, поповнюючийого ряди. Деякішляхтичі, рятуючижиття, прийнялиприсягу передкозаками [3;22].
Дляпридушенняповстаннякороль СигізмундІІІ на початку1592 року призначивкомісію, щоскладалася, головним чином, з магнатів, старост Брацлавського, Черкаськогоі Барського.Комісія на чолівійська рушиладо Трипілля, де засіли, ізажадали відкозаків видати“зрадникакороля і РечіПосполитої”Косинського, а самим “волікоролівськійне перечити”, загрожуючив разі відмовленнярозправою.
Козакивідмовилисявидати Косинського.Побачивши, щовона безсиларозгромитиповстанців, комісія ухвалилапроти козаківзаочне рішення, оголосившиїх поза закономяк бунтівниківі ворогів держави.
Тимчасом повстання на Україніросло. Повстанцінападали нетільки на шляхетськімаєтки, містечкай дрібні міста, а на міста великі.В тому ж роцібуло вчиненокілька нападівна Київ, київськийзамок, де повстанці, за свідченнямВ. К. Острозькогона осінньомусеймі, “позабиралиґвалтом гармати, лінші, порохі всю зброю”.Козаки на чоліз Косинськимпродовжувалиборотьбу. Косинськийнападав намаєтки Острозьких.Острозькийз сусіднімистаростамивиступив протиКосинського, але військойого було розбите.
Особливовеликих розмірівнабрало повстанняв кінці 1592 і напочатку 1593 року.На початкусічня 1593 р. волинськашляхта, що з’їхаласяв м. Луцькна судові “рочки”(сесія земськогосуду), вирішилавідкластизасідання судіві виступитина боротьбуз “великимнебезпечинствомв Речи Посполитойот людей свовольных, которые сеназывают бытикозаками низовыми»[14;55].
Косинський в цей час стояву містечкуОстрополі вмаєтках князяОстрозького, а далі відійшовпід містечкоП’ятку, недалековід Чуднова(також у маєткахОстрозького).2 лютого 1593 рокуОстрозькийвщент розбивКосинськогопід П’яткою.10 ж лютого міжкозаками іОстрозькимбула укладенаугода, за якоюкозаки зобов’язалисяскинути Косинськогоз гетьманстваі перебуватив повномупослушенствікоролю і ненападати насусідні держави; перебуватиза порогами; не чинити надалінападів намаєтки кн…Острозького, його друзів, взагалі всіхшляхтичів, щобули при цьомупід П’яткою; видати усіхутікачів селян, а також слуг(шляхтичів), повернутизахоплені ушляхти зброю, майно, коней, худобу й, нарешті, старатисяперебуватизавжди в милостікнязів і РечіПосполитої[14;56]. Лист написанийвід імені гетьманаКшиштофа Косинського, сотників, отаманіві всього лицарствавійська запорозькогоі підписанийКосинськимі Іваном Крочковичем,“лицарем войсковымименем всеговойска”.Після цьогоКосинський“три рази упавдо ніг” Острозькогоі його синіві був відпущенийз військом[16;189].
Проте, відступивши на низ, козакине скинулиКосинськогоз гетьманстваі почали готуватисядо нового виступу.Князь Ол. Вишневецький, черкаськийі канівськийстароста, писаву травні 1593 р., щоКосинськийставив своїмзавданнямперевернутидогори дномусе погромитиі знищити усіхпанів.
Проіснуваннятісного зв’язкуміж запорожцямиі московськимурядом в ціроки свідчитьЛясота, якийприїздив уЗапорізькуСіч в 1594 році. Подорозі в ЗапорізькуСіч він зустрівмосковськогопосла ВасиляНікіфоровича, що віх подарункизапорізькомувійську. Лясотапише, що московськийцар тримавзапорозькихкозаків “дотого часу насвоїй службі”і вважав їхсвоїми підданими[35;135].
Втравні Косинськийна чолі 2-тисячногокозацькогозагону виступивпід Черкасами.Проте тут вінзазнав рішучоїпоразки відВишневецькогоі, як передаєВишневецький, сам загинуву битві. Козакиж утекли наЗапоріжжя. Заіншими данимиКосинськийбув підступновбитий у корчміслугами Вишневецького.В цьому ж місяціВаршавськийсейм оголосивкозаків позазаконом.
Вдругій половині1593 року козацько-селянськийрух на Україніпродовжувався.Влітку козакизнову вирушилив ЗапорізькуСіч на Надніпров’я.Одночаснотатари напалина Волинь. Вцих умовахселянсько-козацькогоруху князьВишневецький, незважаючина свою перемогунад Косинським, змушений буввсупереч постановісейму протикозаків, укластив серпні з нимиугоду. Вишневецькиймав вернутикозакам забранеу них майно; засмерть Косинськогота інших козацькихстаршин їхродичі моглидобиватисязадоволеннясудом; урядникине повинні булизабирати накористь черкаськогостарости майно, що лишилосяпісля померлихкозаків. А майноце мало переходитив спадщинудружинам, дітямі родичам козаків.Козаки, що булина службі уВишневецькогодіставали правовільного приходуі відходу. Запорізькікозаки могливільно приходитина волості, щобули у віданніВишневецького, а також відходитина Запоріжжя,і повинні булитільки обратисеред себестаршого, якийсудив би їх зазлочини, вчиненіна волості.
Восенитого ж 1593 рокуПодніпров’ябуло зновуохоплене полум’ямповстання. Цебуло відповіддюна знущанняпанів, які брутальнопорушили умовидоговору. Київськийвоєвода К.Острозький, наприклад, схопив козацькихпослів, якіприбули податискаргу на черкаськогостаросту О.Вишневецького,і кинув їх дов’язниці, звелівшивіддати натортури, відяких один посолсконав [3;25].
Угодабула укладена, але повстанняне припинилося.Вся південно-східнаУкраїна булав цей час фактичнов руках повсталихкозаків, селяні міщан. Особливоуперте булоповстання міщанм. Брацлава, яке тривалокілька років.
Найвидатнішимпроводиремповстанціву період від1594 по 1596 рр. булиГр. Лобода іСеверин Наливайко.
Лободаналежав добагатих козаків.Він володівс. Сошники наКиївщині і мавбагато рухомогомайна, яке підчас повстанняпереховуваву Печерськомуі Пустинськомумонастиряхі у приватнихосіб. Післяпридушенняповстанняпольський урядконфіскувавмайно Лободиі роздав шляхтичам.Лобода бувзв’язаний зкиївськоюшляхтою і київськимдухівництвом, підтримувавдобрі стосункиз кн… В. К. Острозьким[14;58].
Післясмерті Косинськоговін виступаєяк запорозькийгетьман. В червні1594 року, коли наЗапоріжжяприїжджавЛясота, гетьманомбув БогданМикошинський, але Лобода йдалі займаввидатне місцесеред запорізькоїстаршини, інезабаром йогознову обралигетьманом.
Наливайкомав також зв’язкизі шляхтою, особливо служивою, якої було чималов його загоні.НазиваючиЛободу паном, князь ОстрозькийНаливайканазивав “лотром”(розбійником).
РодомНаливайко зПоділля. Існуєпереказ, щобатько йогобув міщанином-кушніромі володів землеюв м. Гусятині.Вмер батьковід побоївпольськогомагната Каліновського, власника м.Гусятина, якийзахопив землюНаливайка.
Старшийбрат Северинабув попом приострозькомузамку і займаввидатне місцесеред діячівОстрозькоголітературногогуртка, що виступалипроти унії ікатолицизму.Сам Наливайковступив наслужбу в військокн… Острозького і приймав участьу боротьбіпроти повстанцівна чолі з Косинським.Це викликалонезадоволеннясеред козаківпроти Наливайка.Але незабаромвін покинувслужби і, організувавшизагін нереєстровогокозацтва, почавборотьбу протишляхти і організовувавпоходи протитатар і турківу Молдовію[31;36].
Втой час, колиНаливайко іЛобода робилипоходи в Молдовію, на Українітривав селянсько-козацькийрух, що являввелику загрозудля Польщі.
ПоверненняНаливайка іЛободи з походівсприяло піднесеннюанти шляхетськоїборотьби наУкраїні. Цяборотьба дужезагостриласяв вересні 1594 р.на Брацлавщині, кудли зновуповернувсяНаливайко зМолдовії.Розташувавшисьу Брацлаві, вінзажадав відшляхти “стації”і “помірної”для свого загону.Шляхта відмовиласьвиконати цювимогу. Зібравшисьу Вінниці, вонавирішила збройноюсилою поновитисвою владу ірушила на Брацлав.Брацлавськіміщани разомз Наливайкомнесподіванонапали вночіна шляхетськийтабір на березіБугу і розгромилийого. Другийкрок — захопленнязамку.
Особливорозгорнувсяантишляхетськийрух в околицяхБара і на Брацлавщинізимою 1594 – 1595 рр., під час перебуваннятут загонівЛободи й Наливайка, що повернулисяз походу, в загонипочало прибуватибагато “гультяйства”,“хлопства”, а також збіднілоїслужилої шляхти.Козацькі загони, особливо Наливайка, нападали нашляхетськімаєтки, обкладалишляхту контрибуціями, знищували їїсудові й земельнідокументи.Особливо діставалосьвід загонівНаливайкамаєткам Каліновського[16;190].
Щеширше розгорнулосяселянсько-козацькеповстаннявосени 1595 р., колиНаливайкоповернувсяз походу в Угорщину.Він зі своїмкозацтвомз’явився наВолині, де йогозустріли бідняки.Повстанцізнищили жовнірськийзагін, заволодівшизброєю і майном.Налякана місцевашляхта, яказібралася вЛуцьку з нагодисудової сесії, сплатила повсталимконтрибуцію.Наливайко, мабуть не бувнею задоволений, бо пограбувавпередмістяЛуцька і черезВолинь направивсяв Білорусію.Повертаючись, повстанці зновупройшли Волинськоюземлею, розгромилимаєтки прихильниківцерковної унії, зокрема, маєтокОтовчичі, дезберігалисяєпископськіцінності [37;36].
Вкінці січня1596 р. Наливайкоповернувсяз своїм військомна Волинь. Вцей час на Україніназрівала новаважлива політичнаподія: польськийкороль СигізмундІІІ і папа римськийКлімент VІІI, намагаючисьпосилити наступкатолицько-шляхетської Польщі на Україніготували введенняцерковної унії.Частина українськихфеодалів пішланазустріч цьомупланові, намагаючисьтаким шляхомзміцнити своїпозиції в складіПольщі.
Зібравшикоронне військов Кременці, Жолкевськийв кінці лютого1596 р. швидко рушивна південьВолині, ставлячисобі завданнярозгромитинасампередНаливайка.Останній, довідавшисьпро наступхорошого війська, почав відступати— спочатку насхід, а даліповернув напівдень, наБрацлавщину.Наливайко підчас виступувстиг зібративсього колотисячі козаків, а тому ухилявсявід бою з силамиЖолкевського.
Відступаючина Брацлавщину, Наливайкосподівавсяоб’єднатисяз Брацлавськимиміщанами. Жолкевськийстарався недопуститиНаливайка доБрацлава. ЗаПрилукою Жолкевськийнастиг військона чолі з Наливайком.Скориставшисьніччю повсталіутекли, а Жолкевськийзалишився вБрацлаві ічинив там розправу[14;65]. Під БілоюЦерквою загінНаливайкаоб’єднавсяз запорожцямина чолі з Лободою.
Жолкевськийвислав протиповстанцівпередовий загінна чолі з княземКириком Ружинським, українцем, магнатом-авантюристом…Під Білою Церквоювін був погромленийповстанцями.Жолкевськийз новими військаминастиг повсталихбіля урочищаГострий Камінь, де відбуласябитва. Післяцієї битвиповсталі відступилиза Дніпро доПереяслава, а Жолкевськийзвернувся докороля по допомогу[16;194].
ПісляПереяславаповсталі пішлина Лубни. ТаЖолкевськийназдогнав їхз військамиі вони змушенібули отаборитисьпоблизу Лубенза Сулою наурочищі Солониця.26 травня відбуласяоблога повстанськоготабору, що тривалабіля 2 місяців.
Вцих умовахЖолкевськийзнову почаврозмову пропереговори.Він обіцяв їмдозволитивільно розійтисяпо домах, але, як і ранішевимагав насампередвидати проводирів, а також віддатигармати й військовівідзнаки, одержанікозаками відіноземнихдержав за боротьбупроти турківі татар [14;66].
Частинаповстанціввирішилакінець-кінцемприйняти ціумови. Наливайкозі своїм загономхотів вирватисяз табору і почавоборонятися, але його схопилиі видали Жолкевському.Були виданітакож Шостак, Шаула і ще кількастаршин. Виконанібули і іншіумови.
Алепісля цьогоЖолкевськийпоставив новуумову — віддативсіх кріпоснихпанам. Повстанцівідмовилисяі почаласястрашна різанина.Так закінчилосяце повстання.
Козацько-селянськіповстання 1581– 1596 рр. були насампереднайгострішоюформою виявленнясуперечностейміж гнобленимимасами селянства, козацтва іміського населенняз одного боку,і їх гнобителями— польськоюі українськоюшляхтою — іншого.Протягом майже5 років південно-східнаУкраїна перебувалафактично вруках повсталих.Шляхетськегосподарствобуло дуже підірване.Дуже багатоселянствапокозачилось.Основним змістомповстання булаборотьба протикріпосногогніту.
Разомз тим повстаннябули спрямованіпроти національно-релігійногогнобленняукраїнськогонароду польськимипанами, протипануванняПольщі надУкраїною.
Ціповстання булипершими великимивиступамиукраїнськихкозацько-селянськихмас проти шляхетства.Вони поклалипочаток визвольнійборотьбі українськогонароду занезалежність, що розгорнуласьв І пол. XVIIст.
продолжение
--PAGE_BREAK--
3.2.Козацько-селянськіповстання 20-хроків XVIIст.
Козацькіпоходи на турецькіземлі і підтримкакозацькоюстаршиною Яхіїзагрожувалипольськомуурядові війноюз Туреччиною.Велику небезпекуявляли дляпольськогоуряду такожзносини козацькоїстаршини іправославногодуховенстваз російськимурядом. Алеавантюра Яхіїпровалилась.Козацькі походина турків, зокремапохід влітку1625 р., були невдаліабо маловдалідля козаків.Одночасно буврозірванийсоюз козаківз Шагин-Гиреєм: за виплатупольськимурядом дволітніх“упомників”Шагин-Гирейвідмовивсяпідтримуватикозаків.
Всіці обставинипольський урядвирішив використатидля приборканнякозацтва іздійсненнясвоїх попередніхпостанов щодонього. Корольпризначивкомісію, щоскладаласяз магнатів начолі з короннимгетьманомСтаніславомКонєцпольським.В вересні 1625 р.комісія з військомпоходом рушилаз Поділля наКиївщину, спустошуючи, палячи і грабуючипо дорозі містаі села.
Пропідготовкуна Українівизвольногоповстаннянародних масповідомлялив липні 1625 р. вРозріднийприказ севськівоєводи П. Воєйкові Н. Власьєв:“Черкаси вывезлииз Запорог вукраинныегородки 70 пушеки под остальныхЧеркас в Запорогпослали, чтоби остальныечеркасы изЗапорог шлив сход в украинныегородки”. Втой же час (31 липня1625 р.) Рильськийвоєвода М. Гагарінслав звісткув Москву, щокозаки “хотятбится с полякамиза веру и засвои домы”і почали“збиратсяпротив гетьманаКонецпольского”[29;71].
11жовтня польськевійсько підійшлодо Канева. Канівськікозаки відправилипослів до польськогогетьмана, повідомляючи, що гетьманїхній МаркоЖмайло ще перебуваєна Запоріжжі,і просили ненаступати намісто і дозволитиїм зібратисяна раду. Козацькарада вирішилане піддаватисяКонєцпольському,і 3 тисячі козаківвийшли з міста.Конєцпольськийпослав у погонюза ними великийзагін війська.Під Мошнамиміж козакамиі полякамистався бій.Козаки, укріпившисьу таборі відступалидо Черкас, дестояв загінв 2 тис. козаків.Останній з’єднавсяз канівськимзагоном, і вониразом почаливідступатидо козацькоговійська, яківід МасловогоСтаву збиралисьдо Крилова.Польське військопідійшло доКрилова ірозташувалосьнад р. Цибульвиком, поблизу козацькоготабору. 25 жовтнякозацькі послиповідомилиКонєцпольського, що в козацькийтабір прийшовгетьман Жмайлоз артилерією.Конєцпольськийвирядив докозаків комісарів, пропонуючиїм умови, яківони повиннібули прийняти.Проте козакивідкинули їх.Після цьогоКонєцпольськийкинув на козацькийтабір коронневійсько. Козакивідступилиі стали таборомв урочищі ВедмежіЛози за Курукувимозером (на місцітеперішньогоКрилова, протиКременчука).Спроби Конєцпольськогорозгромититут козаківбули відбиті.Польське військозазнало великихвтрат убитимиі пораненими.Сам Конєцпольськийледве врятувавсявід смерті.
Вранці19 жовтня допольськоготабору прибуликозацькі послиз проханнямприпинитипросуваннякоронних військдо прибуттягетьмана Жмайла, який з кількатисячнимзагоном козаківішов із Запоріжжя.На світанку29 жовтня розгніванийКонєцпольський, відпускаючикозацькихпослів, заявив:“Ви незабаромвідчуєте силунаших шабельна своїх шияхза вашу непокоруі свавілля”[29;75-76].
Комісарипочали з козакамипереговори.Переговоритривали 3 дні. 5 листопада1625 року між козакамиі козацькоюстаршиноювідбуласяугода, що дісталаназву Куруківської.Комісари дализгоду на те, щоб причетнихдо повстанняне віддаватиполякам. Реєстрзбільшувавсядо 6 тис. чоловікі мав бути складенийпротягом 6 тижнів.Реєстровікозаки малиправо обиратистаршого, алезатверджувавйого корольабо від йогоімені короннийгетьман. Платняреєстровимкозакам збільшуваласядо 60000 злотих.Старшині призначаласяокрема платня.Козацькимиправами й вольностямимали правокористуватисялише реєстровці,і тільки вкоролівщинах.З маєтків духовнихі шляхетськихреєстровціповинні буливиселитисьпротягом 12 тижнів.Решта козаків— біля 40 тисяч— мусила повернутисьу кріпоснийстан. Реєстровікозаки не повиннібули робитипоходів натурецькі володінняі мати зносиниз іноземнимидержавами.Тисяча козаківмусила перебуватияк сторожовийзагін на Запоріжжі.
Жмайлоскинутий згетьманства,і на його місцеобраний МихайлоДорошенко, представникугодовськоїкозацькоїверхівки, якийбрав участьу Хотинськійкомпанії і вінбув до тогогетьманом.Конєцпольськийзатвердив цейвибір. Договірбув підписанийДорошенкомі кількомастаршинамиі скріпленийвійськовоюпечаткою.
ПісляКуриківськогодоговору козацтвоостаточноподіляєтьсяна 2 групи —городових, реєстрових, що займалиугодовськупозицію відноснопольськогоуряду, і нереєстрових, так званих“випищиків", центром якихстало Запоріжжя.Польськомуурядові невдалося повернутив кріпоснийстан масунереєстровогокозацтва, якепродовжувалозбільшуватись.
А також Антоновичзазначає, щовсіх пунктівугоди 5:
за козаками зоставлено їх громадський суд;
право вибирати гетьмана або старшого Запорозького війська;
поляки зобов’язувалися платити реєстровим козакам 60 тис. злотих річно;
обмежено число козаків 6 тис.;
козаки обіцяли не робити нападів на турків і спалити всі свої чайки [2;85].
3.3.Селянство уконфліктах30-х років
Основноюпричиноюкозацько-селянськихповстань в 30-хрр. XVII ст. булопоширеннякріпосногогніту на Наддніпров’ї, що підсилилосьв кінці 20-х і30-х рр. Захопленняпольськимипанами земельна Наддніпров’їрозгорнулосяв кінці XVIст. на початкуXVII ст.
Влистопаді 1629р. закінчиласьвійна Польщіз Швецією. Ввійні цій настороні Польщібрало участьбагато козаків-випищиків, взятих на службупольськимурядом. Післязакінченнявійни козакимали лишитисяпоза реєстром, отже повернутисяу кріпоснийстан. Тому поверненнякозаків з походузагостривантишляхетськуборотьбу наУкраїні.
Одночасноз козаками наУкраїну повернулосявійсько Конєцпольського.Розташувавшисьна Наддніпров’ї, коронне військопочало грабунки, розправи, щопривело дообурення населення.
Вцій розжаренійатмосферівесною 1630 рокуна Наддніпров’їпочалось великекозацько-селянськеповстання.
Населеннябагатьох сіл, міст і містечокстихійно піднялосяна боротьбуз гнобителями.Поштовхом дляїї активізаціїбуло запровадженняв січні 1630 р.збору подимного.Селяни і міщаниактивно протистоялавведенню новогооподаткування.Вони виганялизбирачів податків, а разом з нимиі представниківмісцевоїадміністрації, громили шляхетськімаєтки. Згодомокремі виступипереросли вмогутнє козацько-селянськеповстання[43;30].
Т.Федорович, яквідомо, бувгетьманомнереєстровихкозаків підчас походу наКрим в 1629 році.Після цьогогетьман — ЛеонІванович. Напередодніповстаннявипищики зновобрали гетьманомФедоровича, який стояв нанепримиреннійпозиції відноснопольськогоуряду. Т. Федоровичвиступає вджерелах такожпід іменемпросто Тараса.“История русов”називає йогоТрясилом. Йогонайбільшимисоратникамибули полковникиАндрій Віденко, Данило Білоцерківець, Михайло Пововаренко, старшини —Богдан Кизим,Іван Гиря, ЛевкоБут, Федір Прало,Іван Сорока, Левко Каленик, Григорій Яцина.На початковомуетапі в рядахповсталихперебувалитакож КонстантинВовк, Борзяк, Бородка [43;30].
КолиКонєцпольськийповернувсяна Україну, Чорний ставвимагати віднереєстровихкозаків покори.Далі, коли булаприйнята платареєстровцямЧорний і польськікомісари почалипереглядатиреєстри, виписуватиз нього небажаніелементи. Вчислі виписанихбуло 300 реєстровців, що були на Запоріжжі.Чорний вимагаввід них, щобвони з’явилисяз артилерієюна волость.Вони обіцялискоритись йогонаказові, алеприйшовши наволость у березні, несподіваносхопили Чорногоі привезли доТараса, якийтакож уже бувна волості. ТутЧорного стратили.Пізніше поширилисячутки, що козакийого стратилиза те, що вінніби перейшовунію і поклявсяполякам знищитиправослав’яі козацтво.
Виступнереєстровихкозаків наволость ставпоштовхом доповстання. Ужев кінці березняпутивльськівоєводи доносилицарю, що запорізькікозаки “изЗапорог выгреблисьв Переяславльс пушками, иныне де государь, сбираются изовсех городковкозаки, которыегроши имелии выпислыеказаки, чтобыли выписаны, а собрався де, государь, выгонятьим из Киева иизо всех городовпосле великодняполяков”[14;33].
Наляканівиступом Тараса, реєстровцівтекли підохорону коронноговійська в Корсунь.Підійшовшидо Корсуня, Тарас почавбій з польськимвійськом іреєстровцями.Корсунськіміщани підтрималиповстанців.Під час бою доповстанцівприєдналасьтакож більшістьреєстровців.Коронне військоз частиноюреєстровцівзмушене буловідступити.
Післяцього повстанняпочало швидкопоширюватина Наддніпров’ї.Козаки розпиналиуніверсали, в яких закликалинарод приєднуватисядо них для охоронивіри, обіцяючикозацькі вольності.Частина повсталихзагонів приєдналасядо Тараса, ачастина діяласамостійно, нападаючи нашляхту і польськихжовнірів.
Перебуванняселянсько-козацькоговійська наПравобережжісправило позитивнийвплив на розширеннятериторіїповстання. Вжев січні відбувсязбройний виступселян і “випищиків”у ТрипільськомустароствіКиївськоговоєводства, під час якогоповстанцірозгромилимаєток панаА. Фірлея в містечкуОбухові. В заявіСвятської іМ. Мики в Житомирськийгородськийсуд від 12 травня1630 року говоритьсяпро дії народнихмесників врайоні Паволочі, які спалилишляхетськиймаєток із “всімнерухомиммайном і документацією”.НаселенняКиєва, Василькова, Де метра, Білгородкита ін. населенихпунктів підтрималоповсталих. Уреляції сейму(1631 р.) короннийгетьман С.Конєцпольськийзазначав, щоуніверсалиТ. Федоровичата заклики“деяких осібдуховних ісвітськихгрецької релігії, в яких сповіщалось, що їх віру нищать…роздратуваличернь і всюУкраїну, розбурхатитак, що ніхтоз тамошньоїшляхти не буву безпеці всвоєму домі”[43;33].
Повстанняявляло великузагрозу дляпольськихпанів, тим більше, що повстанці, за словамиКонєцпольськогомали план “трактуватиз Москвою івіддати їй всітамошні краї”.На початкуквітня Конєцпольськийрушив з короннимвійськом з Барав напрямку наКиїв, розіславшиперед цим універсали, в яких закликавшляхту йти докоронноговійська. Конєцпольськийпослав впередстражникакоронногоСамійла Лаща.
Просуваючисьдо Києва, Лащна перший деньвеликоднявдерся в містечкоЛисянку і вирізавусе населення“як мужов, такі жон, так і детейв церкви будучих, и попас ними”і по дорозі“людей невинныхбылт бы тилькорусин был, забивали”[14;134]. Другий польськийзагін вирізавусе населенняв містечкуДиметрі.
Особливобурхливо розгорнулисяповстання наЛівобережжів районі Переяслава.Туди ж рушивіз своїм військомТарас і розташувавсятабором підПереяславом.
Боїпід Переяславомтривали близькотрьох тижнів.Уже перша битваз повстанцямибула невдаладля Конєцпольського.В боях повстанцівиявляли великумужність івідвагу.
Рішучийбій відбувсяміж повстанцямиі короннимвійськом 22 травня.Цю битву автор “Истории русов”назвав “Тарасовоюніччю”. Т. Г. Шевченкооспівав розгромКонєцпольськогов своєму творі“Тарасова ніч”, використавшидля нього оповідання“Истории русов”і, очевидно, народні перекази.
Повстанцірозгромилипольські загонив Коначеві, вДимері, в Білгороді, під Києвом, коло Боришполя.Під Києвом була знищено “Золотарота”, що складаласявиключно зшляхтичів. Щобне дати змогикоронним військампереправитисьчерез Дніпрона допомогу Конєцпольському, повстанціспалили в києві50 байдаків ісилу човнів.
Конєцпольськийзмушений буввступити зповстанцямив переговори, намагаючисьдоговоритисяз реєстровцями.
Ініціаторомпереговорівміж сторонамивиступив, очевидно, коронний гетьман.У декларації, надісланійС. Конєцпольськимдо табору Т. Федоровичапід назвою“Спосіб заспокоєннягніву йогокоролівськоїмилості запровини Військазапорозького, він пропонувавприпинитивійськові діїна таких умовах: а) збереженняв цілому Куруківськогодоговору 1625 р.; б) видача Т.Федоровича, як головногопризвідця“бунту і наякого є певнідокази, що вінмав зрадливінаміри щодоРечі Посполитої”; в) визнаннястаршого, якогопризначитькороль; г) об’єднанняреєстрових, які брали участьу боях з обохсторін в єдиневійсько; д) розпускреєстровихкозаків; е)поверненняполоненихжовнірів”[43;38].
Заможнікозаки, як реєстрові, так і нереєстрові, згодилися пітина компромісз Конєцпольським.8 червня 1630 р. підПереяславомміж Конєцпольськимі козацькоюстаршиною бувукладенийдоговір. Куруківський договір лишавсяв силі, але реєстрфактично збільшувавсядо 8 тис. чоловік: не включенідо реєструповинні булирозійтися подомах, але їмгарантувалась“безпека”.
Підчас переговорівгетьманомкозацькоговійська бувАнтін КонашевичБут. А при укладеннідоговоруКонєцпольськийзатвердивгетьманомОрендаренка.Долю Тарасамав вирішитикороль, але дотого він лишавсяпри війську.
Такзакінчилосьповстання 1630р. Хоч воно непривело дозначних змінв становищіукраїнськогонаселення, алебитва під Переяславомнадала більшоївпевненостіу своїх силах.
Весною1631 р. Т. Федоровичрозіслав наволості закликипро продовженняборотьби протишляхти. Учасникпереяславськоїбитви ГригорійРубчинськийрозповідаву Севську, щона початокчервня на нихвідгукнулосяблизько 15 тис.козаків, щозібралися вЧеркасах, Переяславі, Каневі. Великікозацькі загонизосереджувалисятакож у Лубнахі Острі [43;40].
Наступнимселянсько-козацькимповстаннямв 30-х рр. XVII ст.було повстанняпід проводомПавлюка. Причиноюбуло те, що польськийуряд приславна ЗапоріжжякомісарівПотоцькогоі Киселя дляпереогляданняреєстру. Начолі цьогоповстання ставПавлюк, що повернувсяз Кримськогопоходу.
Пропереважнукількість селяну війську повстанцівповідомлялинавіть окреміпольські джерела, незважаючина те, що в нихселянсько-козацькіповстанняінтерпретувалисявиключно увигляді боротьбикозацтва засвої привілеї.Так, Ш. Окольськийзафіксуваву своєму щоденнику, що Павлюк наказував“набирать какможно большевойска из средыкрестьян”[43;58].
Повернувшисьз кримськогопоходу, Павлюк повів агітаціюна Запоріжжіпроти старшиниреєстровців.В травні вінна чолі випищиківвиступив наволость, захопивкозацьку гарматуі вивіз її наЗапоріжжя.
ПочинаючиповстанняПавлюк висувавпрограму:
центром козацтва мало бути Запоріжжя;
за запорізькими нереєстровими козаками мали бути визнані козацькі права і привілеї;
все козацтво повинно було мати одну організацію і одного гетьмана на Запоріжжі [14;140].
22серпня Павлюквидав універсалдо всього козацтваі поспільства(тобто селянстваі міщанства), в якому закликавусіх приєднатисядо його війська, пропонувавловити реєстровустаршину якзрадників іпродажнихлюдей, і приставлятидо нього. ОдночасноПавлюк пославу переяславськийполк своїхполковниківСкидана і СеменаБиховця, якіпоширювалилисти з закликомкозаків і поспільствадо повстання.Листи ці маливеличезнийвплив.
Ввересні 1637 рокугетьман реєстровогокозацтва Кононовичі кілька старшинбули схопленіПавлюком істрачені. Частинареєстровцівприєдналасьдо Павлюка, значна ж частиналишилась прихорошому війську.
Повстанняшвидко охопилоНаддніпров’я.Шляхта втікалаз своїх маєтків.
Зособливою силоюрозгорнулосяповстання наЛівобережжі.Частина повстанціввирушила наМогили на Київщині, де Павлюк призначивзборний пунктдля війська.Багато загонівдіяли на місцях.Швидкому йвеликому поширеннюповстаннясприяв голод, що спалахнувна Українівнаслідокневрожаю 1637 р.
Зякою інтенсивністюпоширювалосяповстанняпоказує такесвідченняпольськогогетьмана МиколиПотоцького:“На Задніпров’ївсе до останкупокозачилось,— писав він насонові донесеньз кінця листопада1637 р. — Міста княжі[Вишневецького]Ромни видаютьвеличезні куписвоєвільників,і всі інші безвинятку, і мійНіжин теж пришивсядо них. Замковікозаки, котрихбуло 200 чоловік, виторили службу”[12;264].
Переяславськийстароста писавкоронномугетьмановіСтаніславуКонєцпольськомупро події наЛівобережжі:“Кизим теж звівз Києва чималукупу за Дніпро; стоїть тепер в Переяславіі там до ньогозбираються.Острянин зПолтави тежзбирає їх досебе. В тамошніхмістах, що належатьдо староств, все хлопствопокозачилося; в самім Гадячу втекло в козаки2 тисячі” [2;265].
Дляпридушенняповстаннякоронний гетьманС. Конєцпольськийвирядив польногогетьмана М.Потоцького.6 грудня 1637 рокуміж повстанцямина чолі з Павлюкомі польськоюармією М. Потоцькогостався лютийбій під Кужейкамина Черкащині.Коронне військобуло кращеозброєне ізаймало зручнупозицію. Битвупочав Павлюк, пославши загінЛаща від Масиківдо Кужейків.“Наступ селян,— пише Окольський,— являв дужепоказне видовище: вони йшли таборомвишикуваниму 6 рядів з чотирмагарматами начолі, двома побокам і двомав кінці, а всерединіміж возами йшловійсько… Ідучи, ворог сильнимкроком, богохульством, лайкою, непристойнимисловами ганьбиві зневажавшляхту, жовнірів, гетьманів ісамого короля…Козаки йшлипід майорячими прапорами, з гарматнимипостріламиі гучними вигуками.“А чи далекогетьман буденочувати? Лящику, побіжиш дохащику!” [14;147].
Післядуже впертогобою коронномувійську вдалосявдертися втабір повстанців.Повстанцібилися надзвичайномужньо. СамПотоцький писавпро це: “Булотаке упертеі завзяте цехлопство, щоніхто з них нехотів кричати“миру”, навпаки, тільки кричали, щоб одному наодному вмирати…Котрим не ставалострільби ізброї, билижовнірів голоблямий дишлями”. Бійтривав до пізньоїносі. Павлюкі Скидан відступилина південь длятого, щоб зібратибільше повстанців.
Післяздачі повстанцівпід Моровицеюкозацько-селянськеповстання неприпинилось.Центром йогобуло Лівобережжя, особливо Лубенщина, де після Скиданадіяли Куклаі Скрибень.
Весною1638 року на Наддніпров’їзнову почалосьвелике селянсько-козацькеповстання. Ужеза рік (1638) починаєтьсянове повстання,і до нього пристаютьтепер і селянськімаси. Козакизрозуміли, щобез простогонароду, вонине можуть нічогозробити, і черезте підіймаютьповстання теперне за правасвого тількистану а за правасвого народу.Здається, щоце повстаннямогло б матиуспіх, але вибралина гетьманачоловіка слабкоїволі, не здатногодо військовоїсправи. Це бувЯсько Острянин[2;98]. Поштовх дорозгортанняповстання бувденний виступомзапорожцівна чолі з гетьманомЯськом Острянинимна волость.Правою рукоюОстрянина бувСкидан.
10березня Острянинвидає універсал, в якому вінзвертався до“по обоимсторонам рекиДнепра в МалойРоссии, отчизнесвоей, з предковсвоих, от давнихвремен мешкаючим, тут же и всемупосполитомународу малороссийскому”.У відповідьна жорстокіпереслідуванняз боку польсько-шляхетськихвластей, зазначалосяв універсалі, козаки й селянипіднялися наборотьбу за“визволенняпри помощибожей вас, народанашого православного, от ярма, порабощенияи мучительстватиранськоголяховскогои для отмщенияпочиненныхобид, разоренийи мучительскихругательств”[45;133].
Великінадії Острянині Скидан покладалина допомогудонських козаків, до яких буловирядженепосольство.
Міжзапорожцямиі донцями бувукладенийдоговір провзаємодопомогу.Як говорилив 1632 році донськікозаки стрілецькомуп’ятидесятникуУгрюмову, — “унас де, у донскихказаков, ззапороскимчеркасы приговоручинен таков: как приходуоткуды чаятькаких… людеймногих на Донили в Запороги, и запороскимчеркасом наДону нам, казакам, помогать, анам, донскимказакам, помогатьзапороскимчеркасом»[14;15].
Вкінці березня– на початкуквітня Острянині Скидан рушилипо суші й водів Запоріжжяна волость.Українськенаселення знетерпіннямчекало появизапорожців.В багатьохмісцях готувалисьдо повстання.Окольськийз цього приводуписав: “Одніготують порох, другі даютьлюдей, грошіі провіант. Ужевлаштовувалилікарню вТрахтемирові, Межигірськиймонастир посилаєїм благословінняі Печерськийвіддає часть.На водах ужеготові переправи.Самі ріки Псел, Сула, Старицяі Дніпро несутьОстрянинулуку...” [41;140].
Виступившиз Запоріжжя, Скидан пішовпо правомуберезі Дніпрапід Чигирин, звідки частинайого військапереправиласьза Дніпро іпідійшла доІраклієва, дебув розташованийзагін польськоговійська. Головнісили на чоліз Остряниним, що плили човнамипо Дніпру, напалина Кременчук, заволоділиХоролом і Ожельником, а даної повернулидо Голтви, містакнязя ЄреміїВишневецького, зайняли тутзручну позиціюі добре укріпились.
ВсеНаддніпров’яі Задніпров’я, територія Сули, Хорола, Псла, місцевістьмежуючи зСлобожанщиною, були охопленівогнем повстання.Велике повстанняспалахнулона Чернігівщині.Тут повстанцірозгромиливійська чернігівськогопідстаростиі його самоговбили [14;152].
ПідСніпородомна Острянинанапали Потоцькийі Вишневецький.Не одержавшивчасно підтримкивід козацького загону на чоліз Сокирявим, Острянин відступивназад до Лукомля.Сокирянин, незнаючи провідступ Острянина, несподіванонаскочив напольське військоі був розбитий.
3червня 1638 р. повстанцівна чолі з Острянинимбуло атаковано.Відбуласябитва, в якійперевагу малопольське військо.Під час даноїбитви Острянинутік на Слобожанщину, де й оселився.
Післявтечі Острянинаповсталі обралигетьманомДмитра Гуню.Це дало змогукозакам протриматисьдо вечора.
На другий деньбитва зновувідновилася.Почалися п5реговори, але вони немали успіху.Оскільки прийшлазвістка проповерненняСкидана збоєприпасами.Довідавшисьпро це польськекомандуванняна зустріч йомувислало військо.У битві Скиданбув взятий уполон.
Вночіз 11 на 12 червня(ст. ст.) Гунявідступив з-підЖовтина догирла Сули ізайняв позиціюпри впадіннів останню р.Стариця. Тутвін зробив свійтабір. Окольськийз подивом пишепро винахідливістьД. Гуні приорганізаціїоборони: “Місцевістьця багата водою, лісом і пасовищамидля коней, дніпровськийберег неприступний, тепер же вонатак добре булаукріплена ізсередини і збоку поля, щоворота завждилишалися відкритими.Не один інженердивувавсявинахідливостігрубого хлопаі його мистецтвув таких спорудахі дивлячисьна міцні вали, шааці, батареїі бруствери”[41;35].
Коронневійсько на чоліз Потоцькимпісля кількохневдалих атакпочало облогуповстанськоготабору. ОдночасноПотоцькийрозіслав загонипольськоговійська понавколишніхселах з наказомзнищити їх.Переконавшись, що взяти повстанськоготабору не можна, Потоцькийзапропонувавповстанцямздатися, обіцяючипомилування.Гуня вступивз ним в переговори, вимагаючипоновленнякозацьких праві вольностей.Далі він погоджувавсяна мир на умовахпоновленняКу рухівськихстатей. Потоцькийрішуче відмовивсявід пропозиціїповстанціві розпочав новуатаку.
Повсталі7 серпня вирішилиздатися. Гуняз частиноюкозаків утікна територіюРосійськоїдержави, а ті, що залишилисяв таборі, присяглина вірністькоролю. З такимрезультатомзакінчилосьце повстання[14;153].
Такимчином, проаналізувавшикозацько-селянськеповстання 2пол. XVI— 1 пол. XVIIст. можна зробититакі висновки:
причинами всіх повстань були посилення соціального та національного гноблення українського селянства, обмеження станових прав козаків;
основну масу повстанців становило селянство, але головною боєздатною силою було козацтво;
ході повстань були досягнуті певні результати, але вони не вплинули радикально на становище мас селянства і козацтва;
причинами поразок цих повстань були:
а) стихійністьі неорганізованістьповстань;
б) суперечностіміж реєстровими(що перебувалина службі вРечі Посполитої)і нереєстровимикозаками;
в)відсутністьєдиного командування, розрізненістьселянськихвиступів;
г) погана озброєність;
значення повстань у тому, що в ході повстань селянство та козацтво згуртовувались, набували досвіду боротьби проти соціального та національного гноблення, готували ґрунт для наступних подій, які розгорнулися під час визвольної війни українського селянства середини XVII ст.
ВИСНОВКИ
ПісляЛюблінськоїунії 1569 р. до складуРечі Посполитоїувійшли такіукраїнськіземлі: Галичиназ Холмщиноюі частиноюПоділля, воєводствоВолинське, Брацлавськеі Київське, Чернігівщина.На цих земляхвстановлюєтьсяпольське панування, яке супроводжуєтьсяпосиленнямсоціальногогноблення інаціонально-релігійнихутисків з бокуяк польськихтак і місцевихфеодалів.
Становищеселян післяЛюблінськоїунії значнопогіршилося: по-перше, вонине мали ніякихправ; по-друге, збільшиласяпанщина, різніподатки, а такожпосилювалосязакріпаченняосновної масиселянства; по-третє, післяБерестейськоїунії почалисяутиски православноївіри на територіїУкраїни.
Насередину XVIст. остаточносклалося польськета литовськефеодальнеземлеволодіння, за яким правокористуванняземлею мавшляхетськийстан. Селянствона землях феодалівперебувалопід їхньою “необмеженоювладою”. В “Уставіпро волоки”1557 р. зазначалося, що селянин ійого майноповністю належитьфеодалові.Протягом 2 пол.XVIст. польськийі литовськийуряди видавалиряд законівіз забороноюселянам переходитиз місця на місцебез дозволуфеодала-власника.
Залитовськимстатутом 1588 р.остаточноселянствовводилося дозакріпаченогостану. Селянин, який прожив10 р. на земліфеодала, стававкріпаком. Шляхтичмав праворозпоряджатисяне тільки майном селянина, а ййого життям.
Розвитоктоварно-грошовихвідносин спонукавфеодалів доперетвореннясвоїх маєтківна фільварки, тобто власногогосподарства, яке базуєтьсяна постійнійщотижневійпанщині. Нормавідробітківбула неоднаковоюу різних регіонахУкраїни. Якщовзяти Галичинуі Волинь, то вних селянивідробляли4 – 5 днів панщини, а на півночіКиївськоговоєводства2 – 3 дні на тиждень.
Крімпанщини селянисплачувалирізні данини— натурою абогрішми. Середданин натуроюна першомумісці стоялиданини хлібом.Також існуваладанина худобою.Жителі лісовихоколиць постачали куниць, лисицьі іншу звірину, а ті, що селилисявздовж річок— рибу. Сільськіж ремісникибули зобов’язанідоставляти до панськогодвору своївироби. Бортникисплачувалиданину медом, а жінки давалипрядиво, пшоно.
Грошоваданина вживаласярідше. Тількив 40-і рр. XVIIст. шляхта всечастіше почалазаміняти панщинугрошовим чиншом.
Становищеселянствапогіршувалосяще й унаслідокздачі феодаламисвоїх маєтківв оренду. Орендармав праворозпоряджатисяна цих земляхна свій розсуд, що ще більшепосилювалоексплуатаціюселян.
Розвитокфільварковогогосподарствасупроводжувавзменшенняселянськихнаділів тазростаннямчисла малоземельнихі безземельнихселян. Зросталакількістьгородників, за городниківі комірників, у маєткахзбільшуваласякількість“гультяїв”, які не малиніякого майна.
Панствонакладало населян різніпобори: за правовипасати худобу, за помел зерна, за вола, за вуликна пасіці, заправо ловитирибу в панськомуставі, за вирубуваннялісу. Державіселяни сплачувалитакож податкина утриманнякоролівськоговійська.
Завсякий непослухпани жорстококарали селян: саджали в “колоди”, ув’язнювали, наказувалибити, засуджувалидо смерті.
Всеце привело допротесту селянпроти феодалів.Найпоширенішоюформою протесту були втечі відодного феодаладо іншого тана вільні землі(Слобожанщина, Запоріжжя).
Селяниутікали як зсім’ями, такі по одинці.Кожен шукавкращої долів іншому країз іншими людьми.Вони знаходилизахист у такзваних слободахабо волях. Ценові поселення, при заснуванніяких пан звільнявколишніх кріпаківвід панщиниі податків на10 – 15 р. протягомцих років селянирозроблялицілинні землі, вели вільнегосподарювання, що давало, хочна короткийчас, селянствувідчути себевільним. Алетакі поступкибули вигідніфеодалам. По-перше, селяни оброблялинові землі(цілинні), освоюючи лісові і степові“пустині” іпан міг використатиці землі пізнішедля себе. По-друге, були випадки, коли пани, недивлячись наволю селян, залучали їхдо виконаннядругоряднихповинностейу своїх маєтках.
Але, коли на Слобожанщиніпочали розвиватисяслободи, водночасна західнихземлях почализанепадатифеодальнімаєтки. Це булозумовлене великою кількістюпереселеньселян. Буливипадки, щозалишалисяпусті села —жителі повтікали.Це привело дотого, що великакількість панівзверталасядо польського суду для вирішенняцієї проблеми.Для того, щоб зменшити кількістьвтікачів булазапровадженакругова порукана селі, тобтогромада поручаласяза селянина, а якщо він утікав, то повинна була сплачуватигроші або шукатийого.
Крімвтеч, селянище й відмовлялисявідроблятипанщину. Такожбез дозволупана збираливрожай на полі, рубали ліс, косили сінона луках. Пізнішеці протестиперетворилисяу сутички зурядникамиі підпаленняпанських маєтків.
Втікаючина Запоріжжя, селяни записувалисяв стан козаківі жили за звичаямиЗапорізькоїСічі. Козакитакож були незадоволеніполітикоюпольськогоуряду. Це привелодо об’єднанняїх в одну силу, яка має назвуповстання.
Найвищогопіднесенняселянськийрух досяг підчас збройнихвиступів —козацько-селянськихповстань, підпроводом Косинського, Наливайка, Жмайла, Федоровича, Павлюка, Острянина.
Основноюмасовою силоюцих виступівбуло селянство, яке приєднувалосядо козаків.Оскільки, козакибули більшорганізовані, ніж селяни ікраще озброєні, то вони очолювалиці повстання.То ж, справедливо, на мою думку,їх називатикозацькими.Але, оскількиселянствопідтримувалокозаків і масовоприймало участьу цих виступах, то їх можнавизначити яккозацько-селянськіповстання.
Вході данихповстаньвідстоювалисьу першу чергуінтереси козацтваі їх наслідкине мали впливуна становищеосновної масиселянстваУкраїни.
Цівиступи маливелике значенняв тому, що підчас розгортанняцих подій козацтвозгуртовувалося, набувало досвідуборотьби протигноблення збоку уряду РечіПосполитої, а також готувалоґрунт для наступнихподій, якірозгорнулисяв середині XVIIст. і набулихарактерунаціонально-визвольноївійни українськогонароду.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
Антонович В. Коротка історія козаччини.- Київ: Україна, 1991. – 158 с.
Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — Київ: Видавництво художньої літератури. “Дніпро”, 1991. – 238 с.
Апанович О. Розповіді про запорізьких козаків. – Київ: Київ: Видавництво художньої літератури. “Дніпро”, 1991. – 334 с.
Баранович А. И. Украина накануне освободительной войны середины XVII века (Социально-экономические предпосылки войны). – Москва: Изд-во АН УССР, 1959. — 209 с.
Бойко І. Селянство України в 2 половині XVI ст. – 1 половині XVIІ ст. – Київ: Вид-во АН УРСР, 1963. – 332 с.
Боплан Г. Левассер Описание Украины от пределов Московии до границ Трансильвании, составленное Гельомом Левассер де Бопланом. – Київ, 1901. – 37 с.
Верстюк В. Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення: Хронологічний довідник / В. Ф. Верстюк, О. М. Дзюба. – Київ: Наукова думка, 1995. – 688 с.
Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в 3-х томах. – т. 1, 1985. – 302 с.
Гарасимович В. Матеріали до історії козаччини XVIІ віку. – Львів, 1994. – 153 с.
Голобуцький В. А. Запорізьке козацтво. – Київ: Вища школа, 1994. – 539 с.
Грушевський М. С. Історія України-Руси в 11 томах, 12 книгах. – Київ: Наукова думка, 1991.
Грушевський М. С. Ілюстрована історія України. – Київ: Левада, 1999. – 696 с.
Гурбик А. Аграрна реформа в Україні XVI ст. – Київ: Інститут історії України НАНУ, 1997. – 64 с.
Гуслистий К. Нариси з історії України. Вип. ІІІ. Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської Польщі в 2 пол. XVI ст. і в 1 пол. XVIІ ст. – Київ: Вид-во АН УРСР, 1941. – 187 с.
Документи з російських архівів з історії України. т. 1. Документи до історії запорізького козацтва 1613 – 1620 рр. – Львів, 1991. – 442 с.
Дорошенко Д. Нарис історії України в 2-х томах. Київ: Глобус, 1991. – 238 с.
Історія України / ред. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1996. – 488 с.
Історія УРСР у 8 т., 10 кн. – Наукова думка, 1979. – т.1. – 343 с.
Історія України. Курс лекцій. т. 1. Від найдавніших часів до кінця ХІХ ст. – Київ: Либідь, 1991. – 570 с.
Історія України: нове бачення: у 2 т. – Київ: Україна, 1995. – 496 с.
Історія УРСР в 10 т., т.2. – Київ: Наукова думка, 1995. – 496 с.
Кіку І. О. Актові книги 1638 – 1648 рр. як джерела з історії селянства Волині // Архіви України – 1986. – №2. – С.67-70.
Коли земля стогнала. 2 пол. XVI – 1 пол. XVIІ ст. / В. О. Щербак. – Київ: Україна, 1995. – 432 с. (Історія України в прозових творах і документах)
Крип’якевич І. Б. Хмельницький. – Київ: Вид-во АН УРСР, 1954. – 535 с.
Крип’якевич І. Історія України. – Львів: Світ, 1992. – 556 с.
Легкий В. И. Крестьяне Украины в начальный период освободительной войны 1648 – 1654 гг. – Львов: Изд-во АН Ленингр. у-та, 1959. – 175 с.
Леп’явко С. А. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. – Чернігів: Сіверська думка, 1996. – 286 с.
Леп’явко С. А. Шляхетська анархія і становище селян Волині в к. XVI ст. // Минуле і сучасне Волині. – Луцьк, 1989. – С. 151 – 154.
Марочкін В. К. Антифеодальний і визвольний рух на Україні в 1 чв. XVIІ ст. – Київ: Вища школа, 1989. – 111 с.
Між двох вогнів: 2 пол. XVI – 1 пол. XVIІ ст. / І. О. Ворончук. – Київ: Україна, 1996. – 413 с. (Історія України в прозових творах і документах).
Мишко Д. І. Северин Наливайко. – Київ: Вища школа, 1962. – 120 с.
Полянська-Василенко Н. Історія України у 2 т., т. 1. До середини XVIІ ст. Київ: Либідь, 1995. – 672 с.
Поршнев Б. Ф. Феодализм и народные массы. – Москва, 1964.
Рибалка І. Історія України. Дорадянський період. Київ: Вища школа, 1991. – 607 с.
Селянський рух на Україні 1569 – 1647рр. Збірник документів і матеріалів. Київ: Наукова думка, 1990. – 534 с.
Смолій, Степанков С. Українська національна революція XVIІ ст. (1648 – 1676). – Київ: Альтернатива, 1999.
Субтельний О. Україна: історія. – Київ: Либідь, 1993. – 720 с.
Ткачук А. П. Структура комплексу документальних матеріалів по вивченню історії селянських рухів на Волині в 2 пол. XVI – 1 пол. XVIІ ст. // Минуле і сучасне Волині: Проблеми джерелознавства. – Луцьк, 1994. – С.76 – 78.
Ткачук А. П. Роль Волині у козацько-селянських повстаннях XVI – XVIІ ст. // Велика Волинь: Минуле і сучасне. – Житомир, 1993. – С. 34 – 36.
Україна перед визвольною війною 1648 – 1654 рр. Збірка документів. – Київ: Вид-во АН УРСР, 1946. – 256 с.
Феодалізм на Україні: Збірник наукових праць / Смолій. Київ: Наукова думка, 1990. – С. 193.
Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. – Київ: Томі ріс, 1993.
Щербак В. О. Антифеодальні рухи на Україні напередодні визвольної війни 1648 – 1654 рр. Київ, 1975.
Щербак В. О. Антифеодальна боротьба народних мас Волині в 40-х рр. XVIІ ст. – Луцьк, 1998. – ч. 1. – С. 163.