РЕФЕРАТ НАТЕМУ
Англіята ФранціянаприкінціXIX —на початкуXX ст.
ПЛАН
Англія та наприкінці XIX — на початку XX ст. Політичний та економічний розвиток. Занепад колоніальної могутності.
2.Франція наприкінціXIX — напочатку XXст. Еволюціядержавногоустрою та економічноїсистеми.
Використана література.
Англія та наприкінці XIX — на початку XX ст. Політичний та
економічнийрозвиток. Занепадколоніальноїмогутності.Ірландськапроблема.
НаприкінціXIX ст.Англія пережиланайбільш тривалуі тяжку кризу, що з 1873 р. охопилапромисловість, сільськегосподарство, торгівлю, фінанси.Впродовж 1870—1914рр. вонавтратила світовупромисловумонополію.Загальне промисловевиробництвокраїни за цейчас подвоїлося(але в світівоно зрослоу чотири рази).Замість третинисвітовоїіндустріальноїпродукції (якбуло раніше)на частку Англіїприпадала теперлише сьомачастина. Напочатку 80-х рр.її обігналиСІЛА, на початкуXX ст.— Німеччина.Англійськітовари втратиликонкурентоспроможністьу змаганні знімецькимиі американськими.Однак Англіяще займалаперше місцеу світі за обсягомвивезеннякапіталу. їїторговельнийфлот залишавсясвітовим перевізником(половинаамериканськихтоварів перевозиласяанглійськимисуднами), вонамала наймогутнішийвійськово-морськийфлот. Англійськийфунт стерлінгівзалишавсясвітовоюрозрахунковоювалютою.
/>Привладі, змінюючиодна одну, перебувалиЛіберальна(віги) чи Консервативна(торі) партії.Ліберальнапартія на чоліз УїльямомБенджаміномГладстономі Консервативнапартія на чоліз Дізраеліобстоювалиінтересивеликого капіталу, крім того, консерваторитакож представлялиінтереси великихземлевласників.Намагаючисьзалучити насвій бік масовоговиборця, лібералибули змушеніздійснюватисоціальніреформи. Консерваториосновну увагуприділялизовнішнійполітиці, хочі вдавалисяінколи до обмеженогосоціальногореформування.
За ліберальнихурядів Гладстонабуло збільшенодержавнефінансуванняпочатковоїосвіти, запровадженоіспити привступі на державнуслужбу, а такожпарламентськуреформу: парламентськівибори сталитаємними, азакон 1884 р. розширивколо виборців.Консерваториу відповідьскасувализаборону настрайковіпікети, урівнялив правах робітниківі підприємцівперед судом, заборонилипрацювати дітямдо 10 років тощо.
Як консерватори, так і ліберализдійснювалиактивну колоніальнуполітику.Консервативнийуряд Солсберівстановивконтроль надСуецьким каналом, направив військана о. Кіпр, віввійну протибурських республік— Трансваалюі Оранжевоївільної держави, в 60-ті рр. протиАфганістану, завершив загарбанняБірми, Малаккськогопівострова, Судану. Заліберальногоуряду Гладстонабуло окупованоЄгипет, розпочатовійну в Судані, захопленоУганду.
/>КолоніальнаекспансіяАнглії сталапричиноюангло-бурськоївійни (1899—1902).Бури, нащадкиголландців, які переселилисяу ПівденнуАфрику, підкорилимісцеве населенняі понад двадесятиріччячинили опіранглійцям.Відкриття тутпокладів золотапідштовхнулиАнглію до підготовкиагресії протибурів. Бури, переконавшисьу безпосереднійзагрозі їхнійнезалежності, оголосиливійну Англії, однак сили булинерівні і 1902 р.бури були змушеніпідписатимирний договір, за яким Трансваальі Оранжевавільна державастали англійськимиколоніями.Згодом вонибули об'єднаніз іншими англійськимиколоніями вПівденно-Африканськийсоюз, що ставанглійськимдомініоном1.
Серед внутрішніхпроблем найгострішоюбула ірландська.У 60—80-ті рр. в Ірландіїпосиливсянаціонально-визвольнийрух. Ірландськабуржуазіявисунула програмусамоврядування(гомрулю) дляІрландії вмежах Британськоїімперії. В Ірландіїрозпочавсярух непокори.Ірландськафракція в палатігромад проводилаобструкціюдіяльностіанглійськогопарламенту.На початку 1886р. ліберальнийкабінет Гладстонарозробивпоміркованийплан гомрулю: в Ірландіїстворювавсямісцевий парламент, але найважливішіпитання внутрішньоїполітики маввирішуватиЛондон. Протей така поміркованапоступканаштовхнуласьв Англії нарішучий опір.Навіть середлібераліввідбувся розкол.Уряд Гладстонапішов у відставку.
Монополізаціявиробництвав Англії призводиладо посиленняексплуатаціїробітниківі загостреннясоціальнихпроблем. Організаторомруху робітниківза поліпшенняїхнього економічногостановища булитред-юніони, що об'єднуваливисококваліфікованихробітників.Посилиласятакож боротьбанеорганізованихробітників(мітинги тадемонстраціїбезробітних, страйки робітниківсірниковихфабрик, газовихзаводів Лондона, лондонськихдокерів). У країніформувався«новий юніонізм»— тред-юніонинизькооплачуваних, некваліфікованихробітників.1893 р. виникланезалежна відтред-юніонівРобітничапартія, що велаборотьбу заобрання в палатугромад представниківробітничогокласу.
Підприємцівирішили послабитивплив тред-юніонів.1900 р. під час страйкуна залізницідолини Таффзалізничнакомпанія подалав суд на залізничників, вимагаючивиплати збитків, що їх компаніязазнала відстрайку. Іншікомпанії почалинаслідуватиприклад залізничноїкомпанії. Тодіза рішеннямКонгресу тред-юніонівна конференціїбуло заснованоКомітет робітничогопред-ставництвадля проведенняв парламентробітничихде- | путатів, щоб вплинутина законодавствокраїни і спини-1ти наступпідприємців.1906 р. Комітет бувпереймено- Іваний у Лейбористськупартію.
/>1Домініон— державау складі Британськоїімперії, щовизнавалаглавою англійськогомонарха.
З метою послабленнясоціальноїнапруженостіміністр економікиЛлойд Джордж(уряд лібералів)вніс 1909 р. законопроектпро максимальнийвік виходу напенсію — 70 років, запровадженняматеріальноїпідтримкибірж працібезробітних, соціальнезабезпеченняу разі хвороби,інвалідностітощо. Законопроектбуло затверджено.Проте соціальнеманевруванняЛлойд Джорджане дало помітнихрезультатів.Конфліктиробітниківз підприємцямитривали: у 1911—1912рр. страйкувалишахтарі, докери, моряки, залізничники, які вимагалипідвищеннязаробітноїплати, визнанняпрофспілок,8-годинногоробочого дня.
Не прийшлозаспокоєнняі в бунтівнуІрландію.Ліберальнийуряд, який залежаввід голосівірландськихдепутатів, упалаті громадприйняв законопроектпро гомрульІрландії, щопередавав усімісцеві справипід контрольірландськогопарламенту(за умови керівництваЛондоном зовнішньоюполітикою, армією, поліцією,\ фінансами, податками).Противникипроекту вимагали, щоб до складумайбутньоїірландськоїдержави невходив Ольстер— північначастина острова, де концентрувалисянайрозвинутішіпромисловіцентри. їхніприхильникистворили вОльстері збройнізагони, якіпідтрималаанглійськареакція. Протеофіцери англійськихвійськовихчастин, якіотримали напочатку 1914 р. наказвідправитисяв Ольстер, щобнавести тампорядок, відмовилисявиконати наказ.Ліберальнийуряд пішов нацоступки бунтівнимофіцерам.
Перша світовавійна фактичностала приводомдля відстрочкизакону прогомруль.
На початкуXX ст.міжнародніпозиції Англіїпогіршилися.В умовах загостренняборотьбиімперіалістівза ринки й колоніїбуло поставленепитання проїхній переділ, що загрожувалонасампередАнглії як найбіль| шій колоніальнійдержаві. Різкопогіршилисяангло-німецьківідносини, посилилосявійськово-морськесуперництвообох держав, торговельнаконкуренція, боротьба заколонії.
/>Докінця XIXст. Англіяздійснювалаполітику «блискучоїізоляції»: керівництвокраїни вважало, що суперечностіміж континентальнимидержавамигостріші, ніжміж Англієюта її суперникамиз континентальноїСвропи. Черезце у разі конфліктуз Росією чиФранцією Англіямогла розраховуватина підтримкуНімеччини чиАвстро-Угорщини, а тому вона невідчувалапотреби зв'язуватисебе союзнимизобов'язаннями, що можуть нтягнутиїї у війну зачужі інтереси.
/>Розпалюючисуперечностіміж великимидержавами, Англія забезпечуваласобі свободудій. Острівнеположенняі могутнійморський флотгарантуваливід нападуна її територіюз боку будь-кого.Необхідністьборотьби протисвого головногоконкурента— Німеччини— змусила Англіювідмовитисявід попередньоїполітики іформувати блокиз іншими державами.1904 р. Англія іФранція досяглиугоди з основнихколоніальнихпроблем: Франціяприпинялапротидію Англіїв колоніях, зокрема в Єгипті, а Англія визнавалаза Францієюправо на загарбанняМарокко. 1907 р. булопідписаноангло-французькуугоду, що дісталаназву Антанти.Англіята Росія поділиласфери впливув Ірані, Афганістаніта Тибеті. Цезробило можливимангло-російсь-кеспівробітництвопроти Німеччини.
За наявностіфранко-англійськоїугоди, угод міжАнглією й Росієюзавершувалосястворенняангло-фран-ко-російськогосоюзу — Антанти.Загалом Антантаяк військовийсоюз сформуваласялише під часПершої світовоївійни.
Франція наприкінці XIX — на початку XX ст. Еволюція
державногоустрою та економічноїсистеми.
Після франко-німецькоївійни 1870—1871 рр.економічнестановищеФранції булодосить складним, оскільки вонасплатила контрибуціюв розмірі 5 млрдфранків. Щескладнішоюбула політичнаситуація. Монархічні
угрупованняборолися завладу. Національнізбори, зібрані1871 р., складалисяпереважно змонархістів.
Першимпрезидентомреспублікибуло обраномонар хістаТьєра.Вимогибільш твердоїполітики з бокумс нархістівзмусили йогопіти у відставку.
1875 р. Установчізбори прийнялинову КонституціїСтаття провстановленняреспубліканськоголаду була прийнятабільшістю лишев один голос.Президентотримувавширокі права, аж до розпускуПалати депутатів, він обиравсяна сім роківна об'єднанихзборах членівобох палат.Виконавча владаналежала президентуі Раді міністрів.Сенат обиравсяпредставникамимуніципалітетів; він був противагоюПалаті депутатів.Палата депутатівобиралася начотири рокизагальнимтаємним голосуваннямгромадян, якідосягли 21-річноговіку. Жінки, військові булипозбавленівиборчих прав.Ця конституціяпроіснуваладо 1940 р.
Монархістине втрачалинадії змінитиКонституціюі встановитимонархію, ареспубліканціпрагнули зміцнитиреспубліку.На парламентськихвиборах 1876 р.більшість упарламентіздобули республіканці.Саме тоді 14 липня(день здобуттяБастілії) булооголошеносвятом Французькоїреспубліки, а французьканаціональнапісня «Марсельєза»стала державнимгімном. Республіканцідобилися прийняттязакону проамністію учасниківПаризькоїкомуни, легалізаціїпрофспілок.
Проте, оскількизросли податкина основнучастину населення, як наслідок, популярністьпоміркованихреспубліканцівупала.
Зростанняневдоволенняполітикоюреспубліканціввикористовувалимонархічнонастроєніофіцери, землевласники.Цьому сприялиполітичнікризи, що виникалиу Франції в80—90-ті рр. Дужегострою булакриза, пов'язаназі спорудженнямПанамськогоканалу: будівництвовиявилосяскладнішим, ніж передбачалося, до того ж підрядчикирозкрадаликошти. Цравліннятовариства, що здійснювалоспорудженняканалу, випустилона продаж великукількістьдодатковихакцій. Щоб отри-! мати на це дозвіл, воно підкупилосенаторів, депутатів, державнихчиновників, міністрів, витратившина хабарі кількамільйонівфранків. Справанабула розголосу, проте основнихвинуватцівне було покарано.«Панама»увійшлав історію яксинонім брудноїафери, підкупу, хабарництваі корупції.
1894 р. Франціястала свідкомще однієї політичноїісризи. Військовийсуд засудивна довічнеув'язненнякапітанаАльфредаДрейфуса, євреяза національністю, звинуваченогоу розголошенніНімеччинівійськовихсекретів французькоїармії. ЗасудженняДрейфуса буловикористанореакційнимиелементамидля шовіністичноїта антисемітськоїпропаганди.Згодом сталовідомо, що Дрейфуєпостраждавневинно і бувзасудженийумисно. «СправаДрейфуса»розкололакраїну на дватабори.
ПисьменникЕміль Золяопублікуваввідкритоголиста президентуреспубліки, в якому вінзвинувативГенштаб, суді свідків убрехні. За цеЗоля засудилизаочно до штрафуй арешту, алевін устиг емігрувати.Справу булопередано допарламенту.НаселенняФранції підтримувалоабо «дрейфусарів», або «антидрейфусарів».Лише 1906 р. Дрейфусабуло цілкомреабілітовано.
Справа Дрейфусастала останньоювеликою спробоюмонархічнихкіл дискредитуватиреспубліканців.1899 р. було створенокоаліційнийуряд республіканців, який очоливВальдек Руссо.
ЗростанняпромисловостіФранції наприкінціXIX — напочатку XXст. порівняноз Англією, Німеччиноюі СІЛА уповільнилося, що було наслідкомфранцузько-німецькоївійни: виплатоюконтрибуції, втратою Ельзасуі Лотарингії, а також бідністюїї природнихресурсів. Зарівнем промисловогорозвитку воназаймала четвертемісце, за рівнемконцентраціїбанківськоїсправи Франціяйшла попередуінших країн, хоча на піднесеннібули металургійна, текстильнапромисловості.
/>Франціяневпинно розширяласвою колоніальнуекспансію: їївійська захопилиТуніс, Індокитай, Мадагаскар, Сомалі, частинуГвінеї, Судану, Мавританії, Дагомеї, ВерхнюВольту, Конго, Чад.
Посиленнянапруженостів німецько-французькихвідносинахзмушувалоФранцію шукатипримиренняз Англією. 1899 р.було укладеноангло-французькийдоговір пророзмежуванняСудану.
РезультатомнаступногозближенняАнглії і Франціїстало укладення1904 р. «сердечноїугоди», щопередбачаларозмежуваннясфер впливув колоніальномусвіті. Франціяотримала «право»на загарбанняМарокко. Цепризводилодо надзвичайногострих конфліктівз Німеччиною, але підтримкаАнглії та Росіїдала змогуФранції нав'язатисултану Мароккодоговір пропротекторат1.
З 1902 і до1912 р. при владіперебувалаРадикальнапартія — найвпливовішапартія Франціїна той час. Радикалибули противникамиклерикалів2, виступали задемократизаціюреспублікиі задоволенняекономічнихта соціальнихвимог народу, заборонилидіяльністьдеяких релігійнихкатолицькихоб'єднань, добилисявідокремленняшколи від церквиі церкви віддержави, запровадилиобов'язковийвихідний день, пенсійнезаконодавство, соціальнезабезпеченняв разі інвалідностітощо.
Вибори1912 р. принеслиперемогу правимсилам на чоліз поміркованимреспубліканцемРай мономПуан-каре, якийочолив уряд.1913 р. він був обранийпрезидентомФранції. Навибори він йшовпід гасломпідготовкидо війни протиНімеччини.Франція прийнялазакон про трирічнуслужбу в армії, що означалопрактичнупідготовкудо війни.
ВбивствонапередодніПершої світовоївійни соціалістаЖана Жореса, найрішучішогоборця протимілітаризму, свідчило, щоправлячі силиФранції булиготові втягнутифранцузькийнарод у кривавудраму.
!Протекторат— одна зформ колоніальноїзалежності, за якої залежнадержава зберігаєдеяку самостійністьлише у внутрішніхсправах, а питаннязовнішніхвідносин таін. вирішуєдер-жава-метрополія.
2Клерикали— прихильникиполітичногонапряму, якідомагаютьсяверховенствацеркви та духовенствав політичномута культурномужитті.
ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА
Архипов Дмитрий Борисович. Краткая всемирная история. Наукометрический анализ / РАН; Институт аналитического приборостроения. — С.Пб.: Наука, 1999. — 189с.
Белоножко Сергей Владимирович, Бирюлев Илья Михайлович, Давлетов Александр Рашидович, Космина Виталий Григорьевич, Нестеренко Людмила Алексеевна, Турченко Федор Григорьевич. Всемирная история. Новое время. 9 класс: Учебник для сред. общеобразоват. заведений — 2-е изд. — К.: Генеза, 2002.
Всемирная история: Великая Французская революция / И.А. Алябьева (ред.кол.). — Минск: Харвест, 2001. — 512с.
Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр.: Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. — М.: Современник, 1998. — 315
Всемирная история: Возрождение и Реформация / И.А. Алябьева (ред.кол.). — М.; Минск: АСТ, 2000. — 1000с.
Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М.: Культура и спорт, 1997. — 496с.