Історична спадщина Гуго Гроція
1.1. Політична ситуація в Європі на початку XVIIст.
Час життя і діяльності видатного голландського вченого-юриста Гуго Гроція (1583-1645 рр.) співпав з епохою початку розладу феодалізму і остаточного руйнування політичної та економічної єдності середньовічного світу Західної Європи.
Проте, ця єдність ніколи не була повною. Священна Римська імперія ніколи не охоплювала всіх держав Західної Європи, не говорячи вже про Східну Європу. Всередині самої імперії єдність порушувалась боротьбою імператора то з непокірними міськими республіками, то з могутніми імперськими князями.
Поряд із утворенням обласних ринків і національних держав, з розпадом політичної єдності відбувається руйнування й релігійної єдності Західної Європи в результаті реформації.
Нарешті, Тридцятирічна війна (1618-1648 рр.) поклала кінець Священній Римській імперії, котра розпалась на 335 самостійних держав, що було санкціоновано Вестфальським мирним договором.
Одначе, не дивлячись на таку політичну й релігійну роздробленість, Західна Європа в суспільно-політичному плані все ще мала загальні риси феодального ладу, в надрах якого, насамперед у міських громадах, відбувався процес первинного накопичення капіталу і розвивались витоки нового, буржуазного суспільства.
Голландія, батьківщина Гроція, однією з перших в Європі стала на шлях капіталістичного розвитку, простір для якого відкрила Нідерландська революція 1566 — 1609 років, що звільнила країну від панування іспанських феодалів. Маючи потужний торговий флот, Голландія успішно змагалася на морі зі зростаючою могутністю Англії.
Інтереси буржуазного розвитку суспільства в кінцевому рахунку і виражали праці Гроція, що став одним із творців буржуазної, себто прогресивної для свого часу науки права.
Життєпис Гуго Гроція
Гуго Гроцій (голландською — HuigdeGroot) був нащадком вихідця з Франції. Його дід, бургундський дворянин, одружився у Франкфурті-на-Майні з дочкою голландця Гроота, і від нього взяв прізвище Groot, а батько, Йоганн, приїхав до Голландії і оселився у м. Дельфті, де зайняв посаду бургомістра. Тут 10 квітня 1583 року і народився Гуго Гроцій.
Гуго Гроцій належав до університетської інтелігенції: батько його був куратором, а дядя, Корнеліс, ректором Лейденського університету. Гуго Гроцій у вельми ранньому віці виявив виняткові наукові здібності і вже у 14 років вражав своїми знаннями вчених і правителів. Будучи у почті посланця Голландії Ольденбарневельде в Парижі, він так здивував своїми знаннями короля Генріха IV, що той вигукнув у присутності придворних: «От диво Голландії!».
Гроцій присвятив себе вивченню витворів давніх класиків і права і 1598 року, тобто в 15 років, в Орлеанському університеті одержав ступінь доктора права. Займаючись виданням праць грецьких і латинських авторів під керівництвом видатних французьких гуманістів Скалігера й Казобона, він також виконував функції адвоката в Гаазі. У 1604-1604 рр. Гроцій написав трактат «Про право здобичі»(De jure praedae), частину якого було надруковано 1609 року.
Зайнявши офіційну посаду ратспенсіонарія, себто синдика Роттердама (1613 р.), Гроцій взяв участь в релігійно-політичних спорах між «гомаристами» і «армініанами» (за іменами професорів Лейденського університету — Гомара і Армінія, лідерів ворожих партій). Він приєднався до «армініанів».
Боротьба велася з великою жорстокістю і закінчилась перемогою «гомаристів». Гуго Гроція було засуджено на довічне ув«язнення (це сталося 17 травня 1618 року) в замку Левенстейн (на р. Маасі). Там він знаходився біля двох років і звільнився за допомогою своєї дружини Марії. Він втік до Франції, де королем Людовіком ХІІІ йому було призначено пенсію.
У Франції він написав свій знаменитий трактат „Три книги про право війни і миру“, якого було надруковано 1623 року. В подальшому Гроцій займався правом (»Введення і дослідження права Голландії", 1631 р.), історією і частково релігійно-політичними питаннями.
Намагання по смерті Моріца Оранського здобути дозволу повернутися на батьківщину без принизливого прохання про помилування виявилися даремними, і Гроцій 1632 року оселився в Гамбурзі. Він відмовився від голландського громадянства і 1634 року посів пост шведського посланця при французькому дворі. Але дипломатична діяльність його не була успішною, здебільшого як результат ворожого ставлення до нього з боку кардиналів Рішельє і Мазаріні.
Не дивлячись на добре ставлення до нього шведської королеви Христини, 1644 року Гроцій звільняється з посади шведського посланця. Наступного року через Голландію, де його було прийнято з пошаною, він прямує до Швеції. Там він відхилює призначення його державним радником. Незабаром він виїжджає до м. Любек. Судно, де він знаходився, зазнало катастрофи неподалік від Данцига. Гроцій застудився і захворів. Його перевезли до м. Росток, де в серпні 1645 року він помер. Поховано Гроція в рідному Дельфті.
2. Основні праці Гроція та головні ідеї, викладені в них
2.1. Історичні та літературні твори Гуго Гроція
Багато часу протягом всього свого життя Гроцій присвячував вивченню давніх авторів. Ним були, зокрема, видані «Збірник Стобея» (грецький текст з латинським перекладом Гроція, 1622 р.), «Уривки з грецьких трагедій і комедій» (1625 р.), твори Тацитазі своїми зауваженнями (1640 р.).
Великий інтерес являють також історичні праці Гроція. В ранньому трактаті «Про давнину і лад Батавської республіки»(1610 р.) він не тільки викладає історію створення голландської держави, але головним чином прагне виправдати та навести підстави так званого «відокремлення» Сполучених Провінцій (Нідерландів) від іспанської монархії. В творі «Про походження американських народів» (1642-1643 рр.) Гроцій висловлює припущення про те, що американський народ пішов від північних норманів, що спускалися морем вздовж берегів Гренландії до Північної Америки. Як першоджерело для дослідження ічторії боротьби Сполучених Провінцій проти посягань на їхню незалежність з боку Іспанії може служити хроніка Гроція, що була опублікована посмертно (1657 р.) під назвою "Annales et historiae de rebus Belgicis".
2.2. Праця «Про право здобичі»
Трактат «Про право здобичі» — одна із ранніх праць Гуго Гроція. ЇЇ було написано у 1604-1605 роках та частково опубліковано 1609 року під назвою «Вільне море, або про право, що належить голландцям у сфері торгівлі з Індією»(тому часто її називають просто «Вільне море»). Тут він захищав право вільного плавання кораблів під усіма прапорами у відкритому морі, доводячи безпідставність зазіхань на виключне морське панування спочатку Іспанії і Португалії, а згодом і Англії. Праця «Про право здобичі», яка містить викладення основ міжнародного права, є первинним нарисом системи, розвинутої Гроцієм в подальшому в його головному трактаті — «Про право війни і миру». Загалом, в цьому трактаті, проте як майже в усіх працях Великого голландця, неважко знайти основний її напрямок — захист інтересів Голландії,- молодої, але швидко прогресуючої морської держави.
Трактат «Три книги про право війни і миру»
У присвяченні, котрим починається гнига Гуго Гроція «Про право війни і миру», вказано, що вона написана «задля захисту Справедливості». Виявити начала справедливості в міжнародних відносинах — ось та основна мета, котру переслідує видатний голландський вчений, проводячи своє дослідження. Безглузді жорстокість і вероломство, супутні війнам між сучасними йому державами, зокрема Тридцятирічній війні, зустрічають осуд з боку Гроція.Він заявляє, що серця людей «втомлені війною», прагнуть суцільного встановлення миру.
Адже війн між державми з тих чи інших причини запобігти неможливо, то вона, за глибоким переконанням Гроція, повинна вестися у відповідності до принципів права і гуманності. Гроцій вступає в спор з особами, що стверджуюсть, ніби в міжнародних відносинах все вирішує сила і що підчас війни всі закони припиняють свою дію. Він намагається по-інакшому вирішити проблему співвідношення війни і миру.
Вирішення цієї глобальної проблеми стикалося з розв’язанням питання про те, що собою взагалі являє право. Працюючи над цим, Гроцій висловлює думку про існування двох видів права: норм, що виникли «шляхом встановлення», і норм, що випливають "із самої природи". Неважко зрозуміти, що Гроцій має на увазі ідею про існування так званого природного права. «Матір’ю природного права є сама природа людини…», — стверджує Гроцій. Це право не залежить не тільки від проїзволу людей, але й від волі бога. Розвиваючи цю думку, Гроцій зауважує, що норми природного права не розходяться з волею бога. Біль того, бог вимагає їхнього виконання.
Джерелом природного права Гроцій вважає, як зазначалося вище, людську природу, а саме контрольоване розумом прагнення людини до спілкування. Принципи природного права відповідають основним потребам гуртожитку людей. Це право випливає зі здорового глузду, котрим та чи інша дія, в залежності від її відповідання або протиріччя розумній природі людини, визнається або морально ганебною, або морально необхідною.
Ця особливість поглядів Гроція обумовлює своєрідність його підходу до виявлення значення примусудля права. «Право не одержує свого зовнішнього здійснення, якщо воно позбавлене сили для приведення до життя». Однак, цьому певною мірою притирічить інше твердження Гуго Гроція: «Не можна казати, що право, позбавлене підтримки силою, не мало б ніякої дії, адже дотримання справедливості надає совісті спокою, несправедливість же спричиняє страждання і муки, подібні до стану душ тиранів, що описаний Платоном». Гроцій в своєму трактаті не зміг вдало пов«язати ці два принципи.
Одним з елементів примусу, як відомо, є покаранняза вчинені людиною злочини. Гроцій висловлює в цієї галузі нові, прогресивні для свого часу тезиси. Зокрема, це твердження про відповідність міри покарання тяжкості вчиненого злочину. „Ніхто не має бути покараний понад свою винуватість“, — говорить Гроцій. Як бачимо, тут зачіпається і питання наявності вини. Гроцій ставить питання про кримінальну відповідальність виключно за винні дії. Гроцій також переконаний, що покарання не повинно бути метою існування права, це є лише міра профілактики проти злочинів. При виявленні цілей покарання, слід зважати на три аспекти: користь злочинця, користь потерпілого і користь всього суспільства. Користь для злочинця полягає у тім, що покарання сприяє його виправленню і позбавляє порок для нього будь-якої „привабливості“. Користю для потрепілого і суспільства в цілому є гарантія неповторення аналогічних злочинів з боку тієї ж особи або інших осіб.
Також Гроцій ставить собі таке питання: як же визнаються ці принципи, що вкоренилися в природі людині? Тобто, іншими словами, які правила можна і потрібно вважати природним правом? Даючи відповідь на це питання, Гроцій пише, що належність чогось до природного права доводиться або »з перших начал" (apriori), або з «випливаючих звідси наслідків»(apostreiori). Перше доведення складається за Гроцієм у виявлянні за допомогою тільки логічних міркувань відповідності цього правила поведінки до людської природи. Доведення же «від наслідків» полягає у виявленні дослідним шляхом того, що визнається природним правом. Загальнопоширений наслідок, як зауважується у праці, передбачає загальну причину, а такою причиною «загального переконання» може бути тільки «загальний сенс».--PAGE_BREAK--
Гроцій вважає, що тільки перший з наведених шляхів виявлення природного права дає можливість досягти найкращих результатів, адже користуючись доведенням «від наслідків» можна зробити виснавки, що мають не абсолютну, а лише певну вірогідність. Однак Гроцій не зневажає і такий спосіб доказу.
Як приклад, можна навести декілька правил поведінки, котрі, як стверждуе Гроцій, випливають з природного права: утримання від чужого майна, повернення чужої речі та отриманої з неї вигоди, дотримання обіцянок, відшкодування збитків за наявності вини у особи, що спричинила їх, здійснення заслуженого покарання.
Від природного права Гроцій відрізняв право волевстановлене.Воно «змінюється в часі і різне у різних місцях». За джерелом походження, вчений поділяв його на право божественне(встановлене волею бога) і право людське (встановлене людьми).
Гроцій проголошує бога творцем законів божих, котрі викладені у священному писанні. Закон божий був тричі даний людям: одразу по створенні людини, потім для спасіння людини після потопу і востаннє — через Христа, заради остаточного очищення людського роду.
Людське ж право, за Гроцієм, має свої підрозділи. До нього входить право внутрішньодержавне, що встановлюється цивільною владою. З цього логічне постає питання про те, що собою являє держава. Гроцій дає вельми ґрунтовну відповідь. Виникнення держави він пояснює тією ж природною схильністю людини до спілкування. Люди первісно об’єдналися у державу, переконавшись на досвіді в неспроможності окремих розділених сімей протистоянню насильству. Гроцій підкреслює, що люди вчинили це «не за божим велінням, а добровільно». Таким чином, він дотримується так званої договірної теорії походження держави, котра стала типовою для буржуазних природно-правових концепцій. У згоді з цією теорією, Гроцій так визначає державу: «Держава… є досконалий союз вільних людей, укладений задля дотримання права і загальної користі».
Однак, поряд із цим Гроцій висловлює думку про існування верховної влади, яка приводить до дії весь державний організм, яка не знаходиться під чиїмось контролем, окрім самого носія цієї влади. Ця влада зайнята досягненням загальнодержавного інтересу, тобто досягненням народного блага, проте не завжди в прийнятний для народу спосіб. В свою чергу, народ, за Гроцієм, повинен підкорятися владі, і не має права на виявлення в будь-якій спосіб невдоволення нею. Народ-де добровільно віддається під владу володаря, і не має права виходу з-під неї в подальшому. Таким чином, Гроцій заперечує тезис про верховенство народу. В цьому його твердженні відбивається побоювання революційних виступів народних мас, характерне для тих буржуазних кіл, представником яких він був.
Цікаво простежити, як пов’язує Гроцій природне право із внутрішньодержавним. Необхідність виконання вимог внутрішньодержавного права обумовлена суспільним договором. Але обов’язок виконання самого договору випливає з природного права, яке наказує дотримуватись даних обіцянок. Звідси виходить, що «природа може бути як би прародителькою внутрішньодержавного права».
Другий елемент людського права — це право, обов’язкову силу якому надає воля усіх народів або багатьох з них. Його Гроцій називає правом народів. Звідки ж походить, за Гроцієм, цей вид права? Відповідь на це міститься також у творі «Про право війни і миру». Згідно з ним, права в галузі міжнародних відносин створюються за взаємною згодою держав із міркувань користі. Таким чином, тут ми стикаємось з таким самим мотивом, як і при встановленні внутрішньодержавного права.
Вважаючи, що право народів набуває сили з угоди держав, Гроцій разом з тим в якості його джерел називає саму природу, закони божі і людську мораль.
Серед інститутів, безпосередньо впроваджених правом народів, Гроцій називає інститут посольства. Він присвятив посольській справі доволі велику частину в своїй праці. Гуго Гроцій закріпив за послами основні права, якими вони володіють і нині. Це – дипломатична недоторканність, екстериторіальність послів і право бути прийнятим тим сувереном, до якого посланця було відряджено.
Дотримання права народів є не менш необхідним, ніж дотримання внутрішньодержавних законів. Неможливо погодитися, пише Гроцій, з тими, хто вважає, що підчас війни припиняється дія будь-якого права.
Визначаючи війну як «стан боротьби силою», Гроцій стверджує, що під таке визначення підпадають і «приватні», і «публічні» війни.
Приватні війни — це такі, котрі ведуться особами, не наділеними цивільною владою. Публічніж війни є такими, що ведуться органами цивільної влади.
Але в трактаті «Про право війни і миру» йдеться головним чином про публічні війни. Гроцій не виражає думки про недозволенність усякої війни, він навпаки визнає цей процес як природний. У Гроція ми зустрічаємо розділення війн на справедливі і несправедливі.
Справедливоювизнається війна, що є відповіддю на правопорушення. Наприклад, Гроцій вважає оправданими воєнні дії, вживані народом з метою самооборони і захисту свого надбання. Такі війни, як вважає вчений, не суперечать природному праву, адже передбачливість і піклування про самих себе не суперечать природі суспільства.
До несправедливих війн Гроцій відносить насамперед війни загарбницькі. Він вважає неправомірними напади, що здійснюються одними державами проти інших із егоістичних міркувань власної користі, заради оволодіння чужими родючими землями та іншими багатствами, з метою підкорення і обертання на рабів іншоплеменних народів всупереч їхньої волі. Не можна вважати проавомірними і військові дії і в деяких інших випадках, коли, наприклад, до них звертається якась держава через “непевне побоювання” зростаючої могутності сусідів, котрі нічим не виказують своїх агресивних намірів.
Якщо причини розв”язання війни не є поважними, тоді, як зазначено в трактаті, навіть, якщо війна була розпочата “в урочистому порядку”, усі пов”язані з нею дії “несправедливі за внутрішнім сенсом”. Призвідники несправедливої війни відповідні за її наслідки.
Розглянувши питання про ті обставини, за яких держава починає справедливу війну, Гроцій зупиняється на припустимих способах ведення такої війни. Він наводить свої думки з приводу того, що дозволене по відношенню до супротивника.
Гроцій намагається пом’якшити жорстокість війн. Він радить уникати у війні вбивств, коли для цього є принаймні найменша можливість. Він пропонує виявляти милосердя до тих, хто виступає на боці ворога випадково або примусово. Що стосується людей, не винних ні в чому, то їх Гроцій радить не тільки не вбивати, але й всіляко запобігати створенню таких умов, за яких їхнє життя було б в небезпеці. Підчас війни треба щадити дітей, жінок та старих, а також релігійних служителів, науковців, мирних землеробів, торговців і інших. Слід гуманно ставитися до полонених, вбивство яких є ганебною справою.
Також Гроцій висловлюється і за встановлення цілої низки обмежень щодо знищення і загарбання під час війни майна, що належить ворожому народу, одержання влади над переможеними.
При висвітленні проблем війни і миру Гроцій торкається питання про договори, що укладаються державами, і про обіцянки, що даються одним одному. Гроцій відстоює святість таких договорів і обіцянок, сумлінність у взаєминах ворожих сторін і за додержання досягнутих ними домовленостей.
Роздуми Гуго Гроція про те, що дозволено і чого не слід робити під час війни, цікаво поєднані з цікавими зауваженнями про позицію, якої слід додержуватись нейтральним країнам. Обов’язок цих країн полягає в утриманні від сприяння тому, хто веде несправедливу війну. В сумнівних випадках нейтральним державам рекомендовано надавати рівних послуг (окрім військової допомоги) обом сторонам.
Війна, за словами Великого голландця, несе “великі нещастя”. Тому коли нема впевненості у справедливості війни, що може розпалитися, треба “віддати перевагу мирові”.
Як вважає Гроцій, існує три способи запобігання війни. Суперечка, що готова перетворитися на війну, може бути, по-перше, вирішена за допомогою переговорів. По-друге, сторони можуть обрати третейського суддю. По-третє, спір можна розрішити за допомогою жеребу.
Навіть справедливі війни, заявляє Гроцій, треба починати обачно. Існують ситуції, за яких буває доцільно відмовитися від цих війн. Коли війна вже стала неминучою, то вона йде “заради укладення миру”.
Про мир Гроцій неодноразово говорить на протязі всього свого твору, закликаючи до запобігання війни “по мірі можливості”. “Закликаннями про дотримання сумлінності і миру” він закінчує своє дослідження.
3. Висновок
Підводячи підсумок, можна сказати, що діяльність видатного голландського науковця-юриста Гуго Гроція мала дуже велике значення для встановлення буржуазного, тобто прогресивного на той час ладу в європейських країнах, як і для нової історії Європи взагалі. Крім того, Гроція цілком заслужено вважають засновником науки міжнародного права, без якої нині неможливо уявити існування світової спільноти. Гроцій, який жив у час постійних жорстоких війн, що спустошували Західну Європу, вперше зробив спробу ввести війну в рамки права, і цю його заслугу також важко переоцінити. Гроцій перший юридично закріпив принципи посольської діяльності, що використовуються дотепер. Гроцій багато зробив, щоб припинити постійні чвари між європейськими народами і налагодити мирне співіснування держав на основі правових норм.
Список літератури:
Гуго Гроций. «О праве войны и мира», перевод с латинского. М.,1994.
«История дипломатии», том 1. М., 1959
Большая советская энциклопедия, том 7. М., 1972
Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. «История международного права». М., 1990.