Банківський сектор України проблеми і перспективи

Назва реферату: Банківський сектор України проблеми і перспективи
Розділ: Банківська справа

Банківський сектор України проблеми і перспективи

ЗМІСТ

Мета роботи

Постановка проблеми

Аналіз проблеми

Пропозиції до розв'язання проблеми

Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив

Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

Необхідні ресурси та умови

Висновки

1. Мета роботи

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відно­син, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових пото­ків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провід­не місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

Розвиток банківської системи як головного складника фі­нансового сектора покликаний прискорити трансформацію суспільства загалом і розвиток бізнесів зокрема, оскільки значний вплив банків на українське середовище є очевидним.

Розвинута банківська система є необхідною умовою нормального функціонування економіки, тобто функціонування суб'єктів господарської діяльності та державного бюджету. Лише через досконалу банківську систему можна здійснити реструктуризацію економіки в цілому. Крім того, надійний і розвинений банківський сектор відіграє надзвичайно важливу роль у стабілізації економіки країни. Без залучення коштів населення у банківський сектор неможлива фінансова санація підприємств, які потребують фондів для функціонування і реструктуризації.

Нині у вітчизняній банківській системі, як і в інших сферах національної економіки, відбувається становлення ринкових, насамперед, конкурентних засад. Рівновага на банківському ринку, а, отже, й стабільність банківської системи безпосередньо залежать від стану конкуренції. З огляду на це на нинішньому етапі розвитку ринкових відносин в Україні першочергового значення набуває підвищення конкурентоспроможності банківського сектора.

Саме цієї проблеми – проблеми конкурентоспроможності банківського сектора України і стосується дана робота, яка є спробою висвітлення основних проблем глобальної і регіональної конкурентноздатності українського банківського сектора та пропозицій їх вирішення у національній економічній системі.

2. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Українська банківська система побудована відповідно до принципу дворівневості, який передбачає чітке розмежування сфер діяльності центрального (Національного банку України) і комерційних банків.

На 1 січня 2001 року у банківському секторі України зареєстровано 195 комерційних банків, з яких 153 мали ліцензії на здійснення банківських операцій, та банківська система нараховувала близько 2500 їхніх філій (без 10880 філій Ощадбанку). З цих банків 27 – з участю іноземного капіталу, а 8 із них – зі стовідсотковою участю іноземного капіталу.

Таким чином, сьогодні практично усі банки України (крім НБУ та Ексімбанку) належать до корпоративного сектора банківської системи. Серед них як за кількістю, так і за обсягами операцій провідне місце посідають комерційні банки.

Банківська система України сьогодні вважається одним із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Нинішні показники діяльності у банківському секторі країни значно кращі за ті, які спостерігалися у минулі роки. Сьогодні спостерігається зростання ділової активності населення, продовжує розвиватись випуск та інфраструктура кредитних карток, впроваджуються нові продукти, різноманітні форми депозитів, Інтернет-банкінг та ін. Здійснюється широкий спектр кредитних, гарантійних, розрахункових, документарних і депозитарних операцій, посилюється міжбанківська конкуренція за види та обсяги надання приватному сектору послуг, банківських продуктів, підвищується їх якість.

Проте, незважаючи на усі позитивні зрушення, банківський сектор України залишається на сьогодні недосконалим і не відповідає вимогам реальної конкурентноздатності економіки. За загальними результатами діяльності він є збитковим і містить численні проблеми, викликані як кризовими явищами економіки, так і грошово-кредитною політикою Національного банку України, діями влади і внутрішньобанківськими факторами.

Такі проблеми практично унеможливлюють припущення про дійсну конкурентоспроможність банківського сектору України. Для цього варто подивитися хоча б на той факт, що активи українського банківського сектора становлять близько 30 млрд. грн., що є меншим за 1% активів Deutsche Bank AG або Citigroup Inc. І це не враховуючи інших недоліків, таких як відставання кількості та якості банківських послуг від світового рівня, недосконалий менеджмент, фінансові результати діяльності та ін.

У результаті український банківський сектор не виконує ефективно своїх функцій, якими є:

мобілізація грошових ресурсів на вклади від клієнтів;

надання клієнтам позик і створення нових платіжних засобів;

здійснення розрахунків між клієнтами.

Таким чином, банки мають здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників та виконувати функцію створення грошей і регулювання грошової маси.

В Україні ж виконання цих функцій банками пов'язане з викладеними нижче проблемами, серед яких: відсутність довіри до банків з боку населення, а, отже, і незначна мобілізація ресурсів банками порівняно з потенційними її можливостями; низький рівень кредитування (особливо довгострокового, адже короткострокові кредити займають близько двох третин кредитного портфелю українських банків); низький (порівняно зі світовим) рівень розрахунків між клієнтами (хоча і відбувається досить активний розвиток у даному напрямі – введення платіжних карток, утворення національної системи масових електронних платежів населення як один із основних напрямів роботи НБУ і т.д.).

На виконання банками України своїх функцій впливає також те, що більшість грошей перебуває поза банками у вигляді готівки, що безпосередньо стосується функції мобілізації ресурсів банками. Якщо у розвинутих країнах світу готівка становить лише 5-7% грошової маси, то в Україні вона складає близько 50% грошового обороту. Це пов'язано зокрема з тим, що готівкова маса зростала високими темпами у період інфляції, а також із тим, що ця інфляція зумовила знецінення заощаджень населення і викликала проблему його недовіри до банків, яка і досі залишається досить серйозною проблемою банківської системи України.

Отже, очевидним є той факт, що говорити про справжню конкурентноздатність банківського сектору України на світовому ринку поки що рано. Що ж до регіональної конкурентноздатності, то можна стверджувати, що її як такої на сьогодні не існує, оскільки практично уся вагома частка української банківської системи, включаючи усі її надбання і переваги, розташована у Київській області, тоді як в інших регіонах банківський сектор не набув такого розвитку, що і зумовлює проблему відсутності як регіональної конкуренції, так і регіональної конкурентоспроможності.

Таким чином, ситуація, яка склалася у банківському секторі нашої країни, не є достатньо позитивною і сприятливою для існування його конкурентноздатності, а отже, потребує детального аналізу проблем, які її викликали, та відповідних пропозицій для її виправлення.

3. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Аналіз стану банківського сектору української економіки дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме підвищенню конкурентноздатності українських банків і створення в країні банківської системи світового рівня. Такими проблемами є:

Висока концентрація капіталу у групі найбільших банків (так, за станом на 01 січня 2001 у ній було зосереджено близько половини чистих активів усієї системи: понад 20% статут­ного капіталу банків, 55% капіталу, 47% кредитного портфеля, 59% коштів юри­дичних осіб, 56% вкладів населення); лише 20 із 195 комерційних банків формують 99% портфеля кредитів і депозитів, що є досить негативним фактором, адже така ситуація може призвести до розширення практики домовленостей і змов великих банків між собою у проведенні своєї діяльності, наприклад, у встановленні цін на банківські послуги.

Нераціональна територіальна структура, територіальна нерівномірність банківської системи та локальний характер банківських ринків, що характеризуються високою концентрацією банків (близько 50%) та їх активів у Київській області, тоді як інша половина зосереджена в інших 18 областях України, що зумовлює недостатню кількість комерційних банків в інших регіонах та навіть відсутність у деяких з областей країни, деяку відсталість банківського сектора у них та відсутність у них конкуренції, а отже, і стимулів для підвищення конкурентоспроможності регіональних банківських установ.

Низький рівень капіталізації комерційних банків. За цим показником вітчизняні банки настільки відстають від іноземних, що навіть за сприятливих умов їм буде важко конкурувати не тільки на світовому ринку, а й всередині країни, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку. Причиною такої ситуації могло бути те, що значну частину новоутворених кредитних інститутів було засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв'язання проблем суто власного забезпечення кредитними ресурсами. Діяльність же інших банків початково мала на меті обслуговування торговель­но-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким обігом коштів. Звісно, за таких обставин питанню нарощування власних капіталів на перших етапах перехідного періоду приділялося вочевидь мало уваги.

Низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України штовхає їх проводити агресивну політику, спрямовану на досягнення високого рівня прибутку (з цією метою здійснювалася і діяльність банків у країні під час інфляційних процесів, які створювали враження легкого заробляння грошей, що призвело до процвітання спекулятивних угод в інфляційному кліматі та негативно вплинуло на довіру населення до банків). Шлях забезпечення зростання власного капіталу за рахунок накопичення прибутку є одним з найпростіших та найдешевших, але така політика пов'язана з високим рівнем ризику. Крім того, обмежена капітальна база банків може стати на заваді роз­ширенню їхніх операцій з обслуговування різних груп клієнтів, а також зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладень в економіку неможливими є заходи щодо припинення спаду та нарощування виробництва.

Існування розриву між обліковою ставкою НБУ і ставками по кредитах комерційних банків (перша становить 15%, друга – 30 - 31%), що може стати серйозним бар’єром на шляху подальшого росту економіки країни, а також великий роз­рив між ставками за депозитами і комерційними кредитами, пов'язаний з перенесенням банками своїх витрат на клієнтів.

Низькі обсяги кредитування реального сектора економіки, що головним чином поясню­ється різким збільшенням процентних ставок за державними короткостроковими зобов'язання­ми, у зв'язку з чим банки змушені були скороти­ти кредитування приватного сектору для задово­лення більш високого попиту на державні креди­ти та неефективністю податкової системи, яка нега­тивно впливає на рентабельність багатьох госпо­дарських суб'єктів, а також практичною відсутністю механізмів масового споживчого кредитування та фінансування житла. Відношення кредитів українського банківського сектору до ВВП становить близько 9-14%, тоді як в країнах Центральної Європи, для порівняння, – 40-60%. Така кредитна політика банків є однією з найсильніших чинників слабкості банківської системи.

Проблема надійності і забезпеченості виданих кредитів. Небезпечною є тенденція залучення ресурсів вкладників, які не забезпечені власним капіталом, з подальшим виходом на ринок позикових капіталів без утворення резервів для покриття кредитних ризиків. Така політика загрожує обернутися катастрофічними наслідками у разі навіть короткострокової дестабілізації фінансового ринку.

Проблема незабезпечених, ненадійних кредитів викликає одну з найсерйозніших проблем сучасного банківського сектору України – велику частку проблемних кредитів у кредитному портфелі комерційних банків, що зумовлює низьку ліквідність банків, існування багатьох збиткових банків із “негативним” кредитним портфелем, банків, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення або у стані ліквідації. Половина з проблемних банків пере­буває у стадії ліквідації. Унаслідок цього знизились миттєва та за­гальна ліквідність і платоспроможність значної кількості банків, значно погіршився фінансовий стан найбільших банків, активи яких становлять більше половини активів усіх комерційних бан­ків України. Однією з причин такої ситуації є наявна на сьогодні в країні криза платежів, яка паралізує банки.

З попередніми проблемами безпосередньо пов'язана проблема гарантування вкладів населення та відновлення довіри до банків. Заощадження населення складають основу пасивної сторони балансу у банківській системі будь-якої країни. Проте відносини між банками і населенням сьогодні досить проблематичні. З одного боку, довіра до банків підірвана через банкрутство трастів, банків, шахрайство у фінансовій сфері. З іншого боку, політика резервування, яку проводить НБУ недостатньо стимулює банки до роботи з населенням. На сьогодні вклади населення до ВВП не перебільшують 6-7% (5,5 млрд. грн.), тоді як за оцінками різних експертів, на руках зосереджено $6-9 млрд. і від 10 до 12 млрд. грн.

Низька кредитоспроможність переважної частини підприємств-позичальників, низька капіталізація банків спричинюють надзвичайно високу ризикованість банківської діяльності, підвищену недовіру до банків, особливо з боку сімейного сектора економіки, ускладнюють підтримку їх ліквідності. Усе це послаблює посередницьку роль і трансформаційну функцію банків і банківської системи в цілому. Банки не в змозі належним чином задовольняти попит на позичкові капітали, насамперед з боку суб'єктів реального сектора економіки, які постійно відчувають глибокий дефіцит грошей як платіжних засобів і як капіталу. З іншого боку, всі економічні суб'єкти, в яких з'являються вільні грошові кошти, не можуть їх надійно розмістити і віддають перевагу конвертації в іноземну валюту, інвестуванню в тіньову економіку чи переведенню за кордон.

Формування раціонального співвідношення в універсалізмі й спеціалізації банківських установ. Йдеться про необхідність дотримання певної збалансова­ності й пропорційності у розвитку різних видів банків, оскільки універсаль­ність діяльності, взята за основу при формуванні банківської системи в Україні, не завжди виправдовує себе попри усі свої позитивні моменти (зокрема зниження ризику внаслідок диверсифікації операцій, більш широкі можливості у задоволенні попиту клієнтів на різноманітні послуги). З іншого боку, в економіці необхідні також раціонально спеціалізовані банки й насам­перед за функціональною ознакою — інвестиційні, ощадні, іпотечні, трасто­ві, інноваційні, зовнішньоторговельні та інші види банківських установ. Власне, раціоналізм такої спеціалізації полягає у спроможності банків сут­тєво підвищувати якість надання відповідних послуг при одночасному зниженні їхньої собівартості.

В Україні, як зазначалося, в основу банківської діяльності покладено універсалізм, а спеціалізованість окремих банківських установ (не враховуючи Ощадбанку) грунтується переважно на галузевому принципі, хоча за останні роки він набув більшою мірою номінального виразу, перетворившись скорі­ше на орієнтацію банків без чіткого домінування у колі обслуговуваної клієнтури тих чи інших груп підприємств.

Кадрова проблема, що включає у себе недостатній рівень кваліфікації менеджерів і спеціалістів та брак досвіду банківського персоналу. Ця проблема особливо гостра для тих комерційних банків, до керівництва якими в час "піку", їхнього утворення часто приходили люди без елементарної економічної підготовки, не кажучи вже про спеціалізовану банківську. Нині цю проблему практично розв'язано у кількісному плані, проте постає питання якості підготовки фахівців, що потребує узгодження нав­чального процесу із відповідними запитами банків, враховуючи постійний динамізм фінансового ринку та зміни банківських технологій здійснення різноманітних операцій.

Проблему низького рівня менеджменту складає і проблема браку наукових рекомендацій щодо вибору сфер діяльності, пунктів та місць розташування банків, слабка наукова обгрунтованість аналітичної бази, недостатня увага до стратегічних проблем розвитку. Практично в усіх сферах банківської діяльності здебільшого відсутні середньо- та довгострокові стратегії, переважно діють короткострокові, розраховані на три – шість місяців або один рік, тоді як, наприклад, ринок кредитних ресурсів, як і будь-який інший сегмент ринку, потребує стратегічного бачення соціально-економічних процесів. Нині в Україні стратегічне управлінню банківською діяльністю перебуває поки що в стадії зародження, а система спеціальних заходів стратегічного характеру формується методом спроб і помилок, тоді як у вітчизняному банківському секторі необхідна розробка банками своїх довгострокових конкурентних стратегій, орієнтованих на збереження і підвищення конкурентноздатності.

Слабка диференціація асортименту банківських послуг. Хоча нині їх нараховується близько 300 (кредитні, інвестиційні, трастові, розрахунково-касові, консультаційні, транспортні та інші), український банківський сектор не є достатньо розвинутим у цьому плані, що значно знижує його конкурентноздатність. До цього додається і проблема повільного, пасивного впровадження нових банківських продуктів, які приходять в Україну дуже швидко, тоді як уже зараз складається враження, що вона не встигає за розвитком цього процесу. Зокрема пластиковими картками скоро захочуть користуватися усі клієнти, а на сьогодні лише 10-15 банків із 200 розробляють для цього відповідні схеми.

Низький рівень використання інформаційних технологій у банках, де все ще використовується старе обладнання, тоді як для впровадження багатьох нових банківських продуктів необхідне нове сучасне обладнання. Уже сьогодні багато зарубіжних банків оформлюють депозити і кредити через Інтернет, що дає можливість клієнту здійснювати усі банківські операції з персонального комп'ютера. В Україні ж так званий Інтернет-банкінг досить пасивний і може розглядатися лише як тема для перспективи, а не як предмет активної поточної діяльності. Хоча вважається, що Україна має досить великий потенціал у цьому напрямі.

Тісний взаємозв'язок між усіма сегментами фінансового сектора: будь-які проблеми, які виникають з небанківськими фінансовими установами, автоматично відбиваються на діяльності банків і банківського сектору у цілому. Серед цих проблем:

майже відсутній ринок цінних паперів (є лише 50 компаній, які постійно торгують акціями, а широкі верстви населення не залучені до інвестиційної діяльності);

страховий бізнес не сформувався як значущий механізм інвестування;

інвестиційні фонди невеликі, а взаємні фонди взагалі відсутні;

недостатньо розвинута регулятивна база небанківських фінансових установ, бракує регламентів їх діяльності, а обсяг послуг, що вони надають, досить незначний.

Отже, за відсутності розвиненого фінансового сектора говорити про конкурентноздатність банківського сектора досить проблематично.

Проблема залучення інвестицій, зокрема іноземних. Надходження інвестицій у капітали банків України досить невелике – частка іноземного капіталу в банківському секторі становить 12,3% від загальної суми зареєстрованих статутних фондів українських банків (Економічний часопис 3,2001). Ця проблема пов'язана з такими факторами:

відсутність умов – прозорості економічних і політичних рішень, простоти реєстрації та регулювання бізнес-діяльності і передбачуваності змін законодавства, нормативної бази і дій влади (таких, як, наприклад, несподівані зміни у податковій політиці держави);

технічні проблеми (колишні обмеження НБУ на частку іноземного капіталу у загальному обсязі статутних фондів банків, заборона на фіксування та утримання коштів статутного фонду у вільно конвертованій валюті);

економічні (надмірне оподаткування, жорстке валютне регулювання);

управлінські (спричинені дефіцитом висококваліфікованих кадрів, відмінністю між управлінськими стандартами і традиціями організації внутрішнього менеджменту);

стратегічні (зумовлені загальноприйнятою стратегією приходу іноземних банків до країни, зазвичай услід за своїми клієнтами – транснаціональними компаніями, які обслуговуються в інших країнах, де звикли до високих стандартів банківських послуг).

Крім того, іноземні банки можуть мати додаткові проблеми, наприклад національного характеру, пов'язані з особливостями політичних, економічних, етичних та інших традицій і відповідних взаємовідносин з Україною.

Проблема банківської таємниці, яка призводить до утримання багатьох фізичних і юридичних осіб від вкладання грошей в українські банки, до витоку конфіденційної інформації про клієнтів банку за його межі. Ще донедавна не було законодавчо визначено навіть самого тлумачення банківської таємниці, що створювало складнощі в отриманні інформації від установ, для яких розголошення її було б небажаним. Лише в останній редакції закону “Про банки і банківську діяльність” було вперше з'ясовано поняття банківської таємниці, чітко визначено, яка конкретно інформація становить банківську таємницю і в яких випадках вона може бути розкрита, обмежено коло державних органів (прокуратура, СБУ, МВС), за запитами яких розкривається інформація, що становить банківську таємницю. Однак проблема правого забезпечення захисту банківської інформації клієнтів, їхніх рахунків т операцій за ними нині все ще залишається актуальною.

Відмивання грошей, існування якого тісно пов'язане з банківським сектором економіки. Ця проблема значною мірою викликана недоліками в законодавстві, в результаті чого процедури відмивання є навіть не абсолютно незаконними, просто непередбачені законом. І хоча на сьогодні уже розроблено методику інспектування банків, яка дає змогу запобігти банківському шахрайству та відмиванню грошей, ця проблема створює велику непрозорість діяльності банків в Україні і ускладнює процедуру нагляду за ними.

Законодавчо-правове забезпечення банківської діяльності. Ще донедавна необхідного банківського законодавства в Україні не було (лише у 1999 р. з'явився Закон “Про Національний банк України” та у 2001 р. – Закон “Про банки і банківську діяльність”. Саме наявність належного правового поля є вихідним і необхідним моментом у забезпеченні стабільного функціонування усіх банків.

Через зазначені проблеми, особливо деякі з них (такі як, проблемні кредити, відмивання грошей та ін.), щороку багато банків у банківському секторі країни реорганізовуються, переводяться на режим фінансового оздоровлення або ліквідуються. Це такі банки, як “ІНКО”, “Відродження”, “Градобанк” та ін. У цьому році почалася ліквідація і одного з найбільших банків країни – банку “Україна”. Такі процеси свідчать про те, що наведені проблеми заважають підвищенню конкурентноздатності банківського сектора української економіки, гальмують його розвиток, а отже, і економічне зростання країни загалом. Саме тому дуже важливим є формулювання пропозицій для їх розв'язання та втілення їх у життя як владними структурами, так і самими банківськими установами.

4. ПРОПОЗИЦІЇ ДО РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ

Для розв'язання наведених проблем необхідно здійснити такі заходи:

розширити мережу комерційних банків в інших регіонах країни;

звузити процентну маржу комерційних банків;

розробити механізм розмежування банківських фінансів і урядових фінансів;

позбавити уряд можливості брати у Національного банку України та комерційних банків гроші в кредит чи то у прямій, чи то у завуальованій формах, під виглядом первинної емісії облігацій внутрішньої державної позики; уряд повинен функціонувати на основі самозабезпечення, а не паразитувати на примусово здешевлених кредитних ресурсах Нацбанку і комерційних банків;

Кабінет Міністрів повинен здійснювати фінансово-економічну політику, спрямовану на підвищення ефективності державних підприємств;

удосконалити податкову систему країни;

ввести єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна;

ввести спрощену процедуру банкрутства підприємств;

розвивати та стимулювати приватну власність;

оптимізувати ризик-менеджмент;

розвивати спеціалізований сегмент у структурі банківських установ країни шляхом створення належного право­вого поля діяльності .відповідних банків, нормативного диференціювання їхніх функцій та створення у разі потреби належних стимулів для розвитку з метою забезпечення ефективного функціонування різних сфер фінансово­го ринку;

швидкими темпами проводити реорганізацію, об'єднання або ліквідацію проблемних банків;

налагодити роботу Фонду гарантування вкладів населення та зробити її ефективною;

розвинути мережу різноманітних навчальних закладів, центрів підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у банківських установах;

створити сприятливий інвестиційний клімат, атмосферу масового інвестування в українську економіку;

збільшити кількість та підвищити якість банківських послуг на основі використання сучасних технологій і обладнання;

впроваджувати нові банківські продукти;

запровадити цілодобове надання банківських послуг у комерційних банках;

розвивати кредитування малого бізнесу;

розвивати взаємовідносини банків з клієнтами;

сформувати та підтримувати режим справедливої конкуренції як у банківському, так і в реальному секторах економіки;

зміцнювати фінансовий потенціал шляхом залучення нових акціонерів та збільшувати капітал за рахунок розширення клієнтської бази;

розвивати методологію прогнозування попиту на кредити, ризиків інвестиційно-кредитної діяльності в умовах невизначеності;

розробити довгострокові стратегії із застосуванням міжнародного досвіду та національних особливостей і специфічних характеристик кожного банку;

розвивати Інтернет-банкінг, залучати для цього відповідних висококваліфікованих спеціалістів, використовувати новітні інформаційні технології;

розвивати і надалі удосконалювати законодавство і нормативну базу;

підвищити рівень інформаційного забезпечення у діяльності комерційних банків;

удосконалити державний контроль і нагляд, зокрема за проблемними банками;

сформувати нову, ринкову психологію людей та довіри в них до банківської системи.

5. ОБГРУНТУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ТА ВИБІР АЛЬТЕРНАТИВ

Наведені пропозиції спрямовані на подолання тих проблем, які існують сьогодні у банківському секторі України та впливають на його глобальну та регіональну конкурентноздатність.

Зокрема, розширення мережі комерційних банків в інших регіонах вирішить проблему концентрації банків та їх активів переважно в Київській області та відповідно низького рівня конкурентноздатності банків інших областей.

Дуже важливим для підвищення конкурентноздатності банківських установ є розвиток реального сектору економіки шляхом підвищення ефективності підприємств, застосування інституту банкрутства, стимулювання інвестицій, сприяння конкуренції.

Останнє, зокрема, вимагає від держави постійної підтримки рівноваги або балансу між конкуруючими ор­ганізаціями (будь-які обмеження іно­земних, асоційованих конкурентів на внутрішньому ринку повинні супрово­джуватися посиленням конкуренції між вітчизняними банками) та протидії будь-яким проявам мо­нополізму та недобросовісної конку­ренції, зокрема спробам територіально­го поділу ринків.

Особливо гострим у банківській системі є питання неплатежів державних підприємств, які сьогодні функціонують переважно на основі натурального обміну. Якщо державні підприємства не спроможні сприйняти ринкові умови і стати ефективно діючими, то від них слід звільнятися, застосовуючи механізм банкрутства та санації. Урядові необхідно самому вживати заходів і вишукувати внутрішні резерви для реструктурування державного сектора економіки, трансформації його у приватний.

Сьогодні державна економіка України утримується за рахунок посиленої експлуатації приватної банківської системи, приватних підприємств і фізичних осіб. Розвиток та стимулювання приватної власності і її носіїв не стали пріоритетними, хоча така мета повинна стати основою, наріжним каменем економічних реформ в Україні. Реституція приватної власності, поглиблення земельної реформи, введення інституту іпотеки, формування інвестиційних банків мають оздоровити економічну ситуацію, полегшити тягар банківської системи, яка вирішує, окрім власних проблем, ще й урядові, виконуючи чимало непритаманних їй функцій. Розвиток приватної власності - це найважливіший об'єктивний чинник стабільності банківської системи ринкової економіки, основними клієнтами якої є приватні підприємці. В Україні ж сьогодні реально функціонує дуже незначна кількість малих підприємств. Зрозуміло, що така їх мізерна кількість не здатна забезпечити формування потужного ринкового середовища.

Підвищення ефективності роботи підприємств вимагає і зменшення податкового тиску, який часто лише поглиблює кризу неплатежів і, таким чином, сприяє збільшенню проблемних кредитів у банківському секторі (взяти хоча б той факт, що агрегований рівень оподаткування складає в Україні близько 36% ). Отже, податкова система є також одним з найнегативніших чинників, що гальмують розвиток банківської системи.

Для підвищення конкурентоспроможності банківського сектору необхідно вирішити деякі інфраструктурні питання. Мова іде про те, що на сьогоднішній день в Україні відсутні єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна, корпоративних прав та іншої власності, яка може бути прийняття банком в якості застави. Нерозв’язаність цієї колосальної проблеми призводить до виникнення численних факторів шахрайства із заставами при отриманні банківського кредиту. Хоча за такі дії українське законодавство передбачає відповідальність, банкам це мало допомагає, оскільки повернути кредит у даній ситуації практично неможливо. Таким чином, тільки створення на державному рівні єдиних реєстрів рухомого, нерухомого та іншого майна дозволить здійснювати централізовану реєстрацію застави, перевівши ці взаємовідносини у цивілізоване русло. Необхідно також змінити психологію людей, які мають зрозуміти, що якщо банк видав кредит, отже він уже apriori прав, бо нав'язати кредит практично неможливо. У свою чергу, позичальник, який підписав документи і отримав гроші, зобов'язаний їх повернути разом з процентами.

Спрощена процедура банкрутства підприємств також сприяє підвищенню ефективності підприємств, а отже і зменшує ризик неплатежів у банківському секторі. На жаль, чинна процедура, виписна в Законі про банкрутство, неефективна і розтягнута на роки. Керівництво підприємств-позичальників за цей час має достатньо можливостей і часу для виведення усіх закладених активів з-під реалізації

У зв'язку зі значним зростанням числа банків у країні за час від початку реалізації заходів із реформування економіки виникла потреба у відповід­ному кадровому забезпеченні діяльності новоутворених банківських установ, адже більшість працівників, що прийшла до них на роботу, не мала відповід­ної підготовки. Тому очевидною є необхідність створення системи перенавчання, підвищення кваліфікації працівників банку, а також удосконалення менеджменту банківських установ.

Для вирішення гострої проблеми недовіри населення до банків та гарантування його вкладів важливим є підвищення ефективності роботи Фонду гарантування вкладів населення, яка залежить насамперед від того, наскільки швидко він зможе виплатити гроші після настання факту недоступності внесків. Якщо ця можливість буде забезпечуватись лише цінними паперами уряду, терміни отримання готівки для здійснення виплат явно перевищать один місяць і можуть розтягнутись на півроку й більше. А найважливіше у діяльності Фонду є саме забезпечення населення відповідними гарантіями, а не голими деклараціями.

Щодо проблеми низького рівня капіталізації комерційних банків, то вирішити цю проблему адміністративним тиском на банки (збільшення мінімального розміру статутного фонду, посилення вимог щодо капіталізації прибутків тощо) неможливо. Вирішити її можливо лише на шляху прискорення ринкової трансформації економіки (наприклад, стимулювання конкуренції, прискорення приватизації, що призведе до пожвавлення банківської діяльності на ринку цінних паперів), зростання її ефективності, оздоровлення державних фінансів і підвищення прибутковості банків.

Безсумнівною є і необхідність впровадження нових банківських послуг та поліпшення якості і збільшення кількості уже існуючих. Зокрема слід розвивати найперспективніші послуги: трастові, послуги зі збереження цінностей, консультаційні та інформаційні послуги зі створенням певної міжбанківської бази даних, гарантійні та посередницькі послуги, факторингові та лізингові операції та ін. При цьому надзвичайно важливо розвивати їх у напрямі Інтернет-банкінгу, необхідність якого викликана науково-технічним прогресом та реаліями сучасного розвитку суспільства.

Що ж до удосконалення законодавства, то у нинішній його системі не врегульовано досить багато аспектів банківської діяльності. Сукупність чинних законо­давчих актів має регулювати не лише загальні моменти діяльності кредитних установ (Закон України “Про банки і банківську діяльність”), а й окремі аспекти банківської справи в країні (наприклад, кредитної, депозитної, інвестицій­ної) та основ діяльності різних елементів банківської системи (зокрема центрального банку, спеціалізованих комерційних банків різних видів). Тіль­ки за таких обставин може бути створено належний механізм регулювання діяльності банків з боку держави, а отже, відповідно, закладено підвалини ефективного обслуговування банківською системою усіх секторів економіки.

6. ЗДІЙСНЕННЯ ПРОПОЗИЦІЙ УРЯДОВИМИ ТА НЕУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ

Аналізуючи здійснення наведених вище пропозицій на практиці, слід зазначити, що, звісно, втілення значної частини їх просувається, проте більшість все ж залишається осторонь або здійснюється неактивно і безуспішно. Так, недостатньо для успішного розвитку підприємств реального сектору відбувається стимулювання інвестицій, формування сприятливого інвестиційного клімату; досить складною є процедура банкрутства, а конкуренція часто є практично відсутньою, хоча, з іншого боку, в країні створений і працює Антимонопольний комітет.

На сьогодні кількість банків та їхніх філій постійно зростає, як зростає і кількість їх послуг, що надаються клієнтам. Проте цей прогрес не є достатнім і вимагає більш активних дій. В аналогічному стані перебуває і Інтернет-банкінг, система електронних платежів, пластикових карток і т.п.

Складна ситуація склалася із розвитком малих форм підприємництва, для яких держава не лише не створює умов існування, але й всіляко погіршує уже наявні. Особливо це стосується податкової системи, яка, хоч і перебуває у постійних змінах, все ж не відповідає концепції розвитку малого та середнього бізнесу.

Що ж до ситуації саме у банківському секторі, то на досягнення високого рівня його розвитку спрямовано Указ Президента від 14 липня 2000 року "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах еко­номічних перетворень" і положення Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2001— 2003 рр. У цих документах розвитку конкуренції на ринку банківських по­слуг приділено значну увагу. Пріоритетними напрямами останнього документу було визначено: банкрутство неплатоспроможних банків, удосконалення реорганізації комерційних банків, створення умов для збільшення обсягів кредитування ними виробничої сфери, реорганізація системи нагляду за діяльністю банків в Україні, а також органу з питань реструктуризації боргових зобов’язань за угодами, укладеними комерційними банками, які були визнані неплатоспроможними. Програма також передбачає заходи щодо стимулювання припливу іноземного капіталу до банківської сфери, розвитку спеціалізованих комерційних банків та конкуренції на ринку банківських послуг, урегулювання процедур банкрутства банків, завершення процесу узгодження норм бухгалтерського обліку та звітності комерційних банків з міжнародними стандартами.

Фінансова діяльність комерційних банків постійно контролюється і регулюється Національним банком України, що сприяє підвищенню їх фінансового стану, а отже, – і конкурентноздатності. У щоденному режимі НБУ здійснює моніторинг фінансових показників усіх банків і баланс системи загалом, що дає змогу застосувати запобіжні заходи на грошовому ринку. Введено систему жорсткого контролю за ліквідністю банків і виконанням ними нормативів, що дає змогу вчасно виявляти порушення і недоліки в діяльності банків. Уже в 2000 р. діяльність уряду активізувалася, стала більш виваженою і продуманою, припинилася практика використання адміністративних важелів впливу для запозичення коштів у НБУ і комерційних банків, надання преференцій окремим галузям і окремим підприємствам. Такі заходи спричинили підвищення довіри до влади і банківського сектору та зростання вкладів населення у 2000 р. (більш ніж на 50%), особливо помітно зросли вклади у національній валюті.

Для вирішення проблеми недовіри населення до комерційних банків та гарантування вкладів фізичних осіб було створено у вересні 1998 року Фонд гарантування внесків населення. Статутний капітал його формувався за рахунок внесків держави т комерційних банків у розмірі 1% від статутного фонду. Але, на жаль, він поки що неефективно розв'язує питання, які накопичилися у даній сфері, у тому числі і основне питання – можливість здійснення виплат у випадку банкрутства. Адже важливо, щоб люди були впевнені, що за будь-якої ситуації відповідні виплати будуть ним здійснені. Проте, хоча за три роки свого функціонування створений Фонд уже акумулював деякі кошти, їх буде явно недостатньо для вирішення “пікових” ситуацій (узяти хоча б той факт, що максимальний розмір гарантованого відшкодування становить 500 гривень).

У процесі перебуває і розв'язання кадрової проблеми – багато банків влаштовують курси підвищення кваліфікації для своїх працівників. Хоча таких дій, по суті, недостатньо.

У 1990 р. була створена Асоціація комерційних банків України для захисту комерційних банків країни, сприяння розвиту банківської системи України, представництв інтересів своїх членів у органах державної влади та управління, забезпечення зв'язків з громадськістю.

Взагалі ж, діяльність банківського сектору України регулюється численними законами, нормативними актами, вказівками і наказами Національного банку України. Це Закони України “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”, “Про заставу” та багато інших. До речі, у новій редакції Закону “Про банки і банківську діяльність” вирішується у кращий бік і питання універсалізованості комерційних банків – банківські ліцензії тут поділені на повні, обмежені, ліцензії на виконання окремих операцій. Дрібні комерційні банки можуть перейти у розряд кооперативних, вимоги до яких будуть м'якші. Уже зараз банки мають розробляти стратегію у зв'язку з майбутніми змінами нормативної бази і свого статусу.

Таким чином, у банківському секторі сьогодні спостерігається тенденція до покращання багатьох показників його діяльності та розв'язання численних проблем, які цією діяльністю викликані. Ефективність же, успішність тих чи інших змін залежить від наявності відповідних умов, в яких ці зміни відбуваються.

7. НЕОБХІДНІ РЕСУРСИ ТА УМОВИ

Говорячи про необхідні для підвищення конкурентоспроможності банківського сектора України умови, слід зазначити, що для того, щоб відповідати вимогам та викликам сьо­годення, процес упровадження змін у банківському секторі повинен мати постійний характер. Ідеться не про подальшу регламентацію діяльності банків (контроль, нагляд тощо), бо в цій справі вже напрацьовано достатньо механізмів, а про створення середовища, в якому вони можуть нормально функціонувати як з фінансової точки зору, так і з погляду ле­галізації.

У фінансовій площині передусім потрібно створити умо­ви для розвитку середньо- та довгострокових стратегій. У цьому контексті особливого значення набуває стабілізація фі­нансових ринків, зниження волатильності фінансових інструментів, збереження стабільного курсу гривні, оскільки це безпосередньо впливає на ціни кредитних продуктів.

Важливим є питання свободи економічної діяльності, політичної ситуації, стану соціальної сфери та численних соціальних проблем. Рівень життя населення, політичні настрої, панівні ідеології, релігія, розвиток освіти, стан сфери послуг, виробництва товарів, міжнародне положення країни – усе це так чи інакше впливає на здійснювані з метою поліпшення стану банківської системи зміни.

Це умови зовнішні. Проте, як відомо, конкурентноздатність галузі (у даному випадку – банківського сектору економіки) формується насамперед конкурентноздатністю кожного окремого її суб'єкта (тобто банку). Звідси випливає важливість для проведення бажаних змін умов внутрішніх. А це:

особливості формування статутно­го капіталу та пріоритетні напрями йо­го концентрації;

універсалізація банківської діяль­ності;

територіальне наближення послуг до цільових груп споживачів;

пропозиція банківських продуктів;

можливості варіації цін на запропо­новані послуги;

стан банківських технологій;

стан управління та якість управлінського персоналу;

імідж бан­ку як в Україні, так і за кордоном (що, у свою чергу, досягається завдяки стандартам обслуговування клієнтів; дотриманню законів, етичних норм і правил чесного ведення бізнесу; сумлінному виконанню зобов'язань та постійному піклуванню про власну ре­путацію);

турбота про працівників банків­ської установи, створення умов для реалізації кожним із них своїх здібностей;

відповідність якості послуг міжна­родним стандартам (ISO, Європейського Союзу, ООН, S.W.I.F.T, Міжнародного валютного фонду та ін.);

власна концепція розвитку та уп­равління;

система інформаційного забезпечення процесів управління;

системний аналіз та прогнозуван­ня діяльності банку;

стан внутрішньобанківської нормативної бази, яка б усебічно регламентувала діяльність банку (інструкцій, методик, положень, технологічних карт, функціональних обов'язків, прав досту­пу до баз даних, прав підпису документів, аналітичної бази облікових процедур, принципів конфіденційності тощо);

процедура підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень.

Таким чином, для ефективного проведення змін з метою підвищення конкурентноздатності банківського сектора необхідне поєднання сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов, які б разом створили певне позитивне середовище для функціонування і успішної діяльності банків України.

8. ВИСНОВКИ

Розглянувши у роботі проблеми банківського сектору України та можливі шляхи їх розв'язання, треба зазначити, що банківський сектор України розвинений ще дуже слабко, причиною чого є як дії органів державної влади (такі як, наприклад, спроби змусити найбільші банки надавати кредити під пільгові проценти певним підприємствам або галузям промисловості, податкова політика та ін.), так і загальноекономічні проблеми, і діяльність самих банківських установ.

На стан банківської системи впливають численні фактори – зовнішні, внутрішні, економічні, неекономічні, викликаючи велику кількість серйозних проблем, які стоять на заваді підвищення конкурентоспроможності банківського сектору в Україні.

Проте проблеми, які стоять перед українськими банками, не є неподоланними. Вони потребують лише формалізації і цілеспрямованої роботи як органів державної влади, так і самих комерційних банків. Професіоналізм і накопичений практичний досвід більшої частини теперішніх працівників банківської сфери дозволяють сподіватися, що з часом в Україні сформується повноцінна банківська система, яка буде здійснювати сприяння активному ринковому розвитку економіки країни.

Планомірне і послідовне впровад­ження у масштабах країни комплексу запропонованих заходів може прискори­ти розвиток банківської системи, ство­ривши реальні передумови для виникнення на фінансових ринках по­вноцінного конкурентного середовища та формування конкурентноздатності банківського сектора на світовому рівні.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Аржевитин С. Проблемы банковской системы Украины в ХХІ столетии // Мир денег. – 2000. - №6. – С. 22-23.

Волощук І. Шляхи формування конкурентоспроможності банківської системи України // Вісник НБУ. – 2001. - №6. – С. 19-21.

Грудзевич У. Проблеми розвитку комерційних банків на регіональному рівні // Регіональна економіка. – 2001. - №2. – С. 59-66.

Дзюблюк О. В. Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України // Фінанси України. – 1999. - №1. – С. 11-18.

Донченко Л. Проблемні банки – головний біль банківської системи країни // Вісник НБУ. – 2000. - №10. – С.6-7.

Дубілет О. Основні критерії ефективності українських банків // Вісник НБУ. – 1998. – №3. – С. 52-54.

Заїка А. Проблеми взаємовідносин банку і позичальника // Економіка України. – 1999. - №6. – С. 33-37.

Заруба Ю. О. Конкурентоспроможність комерційного банку // Фінанси України. – 2001. – №2. – С. 119-124.

Колодізєв О. Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування // Банківська справа. – 2000. - №2. – С. 28-29.

Кротюк В. Стратегія і тактика розвитку банківської системи // Вісник НБУ. – 2000. - №10. – С. 2-3.

Лавренчук В. Банківська система як основа легального бізнесу в Україні // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 13-16.

Меджибовська Н. Інтернет у банківській справі // Економіка України. – 1999. - №7. – С. 78-79.

Остапець А. І., Остапець А. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку // Фінанси України. – 2000. - №8. – С. 114-117.

Распутна Л. Комерційні банки у сфері фінансових послуг України // Банківська справа. – 2000. - №5. – С. 43-45.

Ревун В. Проблеми функціонування комерційних банків // Вісник НБУ. – 1997. - №7. – С. 30-33.

Сергієнко І., Мар'янович Г., Горбачук В. Міжнародні аспекти кредитно-податкової політики України // Економіка Украни. – 2001. - №2. – С. 13-18.

Сігайов А. До питання про регулювання банківських ризиків // Економіка України. – 1998. - №5. – С. 31-36.

Смовженко Т., Хміль Л. Проблеми вдосконалення діяльності комерційних банків в економіці України // Регіональна економіка. – 2001. - №1. – С. 163-169.

Солтис Я. Сучасний стан і основні чинники стабільності банківської системи України // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 10-11.

Шаров О. Проблеми залучення іноземного капіталу до банківського сектора України // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 25-27.

Шелудько Н. М. Проблемні кредити і фінансова стійкість банківської сфери // Фінанси України. – 2000. - №1. – С. 25-28.

Юшко И. Проблемы регулирования банковской деятельности в Украине // Економічний часопис. – 2001. - №3. – С. 11-12.