Колективне управління правами субєктів авторського права та суміжних прав

2

1. Колективне управління правами субєктів авторського права та суміжних прав

Автор, що створив обєкт авторського права, сподівається стати відомим та отримати за це справедливу винагороду. Юридична особа, якій передано матеріальне право на обєкт авторського права або суміжних прав, теж розраховує отримати прибуток чи іншу користь. Така користь може бути значною. Зокрема, використання обєктів суміжних прав у шоу-бізнесі США щорічно приносить цій країні понад 400 млрд. дол. прибутку.

Перешкодою для отримання винагороди є використання прав інтелектуальної власності недобросовісними конкурентами, тобто без дозволу на це правовласників. Автор не в змозі відстежити порушення своїх прав на території своєї країни й тим паче - інших країн. Тому в сучасному суспільстві для захисту своїх прав використовують колективне управління правами.

В теорії та практиці під колективним управлінням авторськими й суміжними правами розуміється така система управління, відповідно до якої власники зазначених прав передають спеціально створеним для цього організаціям право ведення переговорів щодо укладання угод, в яких визначатимуться умови, відповідно до яких здійснюватиметься експлуатація їхніх творів, виконань і фонограм різними категоріями користувачів; надання дозволів та здійснення контролю за таким використанням; збір відповідної винагороди та розподіл її між субєктами авторського права та суміжних прав.

Одним з головних завдань колективного управління е забезпечення отримання авторами справедливої винагороди за їхню працю, що необхідно для стимулювання подальшої творчої праці.

З світового досвіду колективне управління здійснюється:

правами на публічне виконання та публічне сповіщення музичних творів;

правами на відтворення музичних творів;

правами на публічне виконання драматичних і музично-драматичних творів;

правом слідування на твори образотворчого мистецтва;

правами на відтворення стосовно репрографічного відтворення літературних і графічних творів;

правами на введення в компютерну систему та виведення з неї;

так званими правами "статті 12 Римської Конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення";

правами сповіщення кабелем випущених в ефір програм;

правами на відтворення стосовно домашнього перезапису творів, вміщених до фонограм, а також аудіовізуальних творів.

У міжнародному плані цими правами опікується Міжнародна конфедерація товариств авторів і композиторів.

Відповідно до статті 5 Статуту CISAC під організацією, яка здійснює управління правами авторів, розуміється та організація, яка:

має на меті й ефективно забезпечує просування немайнових інтересів авторів і захист їхніх майнових інтересів;

має в своєму розпорядженні ефективний механізм для збору та розподілу авторської винагороди й несе повну відповідальність за операції, повязані з управлінням правами, які довірені їй авторами;

не управляє правами виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення або інших власників прав.

Як свідчить світовий досвід, структури, котрі здійснюють колективне управління, можуть бути приватними або громадськими, незалежними або державними організаціями, що взяли на себе такі функції. Держава при цьому обовязково здійснює відповідний контроль і нагляд за діяльністю таких організацій, а також надає фінансову підтримку тією мірою, яка вимагається для їх ефективного функціонування.

Порядок створення та діяльності організацій, які здійснюють колективне управління, визначається, як правило, державними законами про авторське право та суміжні права.

Організації колективного управління створюються для того, щоб забезпечити інтереси авторів шляхом збору винагороди, яка належить їм за використання їхніх творів, а отже, вони не мають на меті одержання прибутку й не можуть займатися комерційною діяльністю. Вони лише управляють правами в межах наданих їхніх повноважень і не можуть ними розпоряджатися на власний розсуд.

Такі організації із сум коштів, зібраних на користь авторів, утримують комісійні в розмірі, який покриває витрати, повязані з організацією їх збору та розподілу.

Вважають, що основною метою організації колективного управління авторськими правами є збір і розподіл авторської винагороди, тобто вони відіграють економічну роль. Але не менш важливою є політична роль - підтримання балансу між інтересами авторів і правом громадян на вільний доступ до культурного надбання.

Одна з функцій організації колективного управління - представляти законні інтереси авторів або їхніх правонаступників у державних і громадських органах, а також у судах. Організація колективного управління також допомагає авторам у перебігу переговорів та під час укладання авторських угод.

На відміну від авторських прав, права виконавців, виробників та організацій мовлення почали визнавати на міжнародному рівні лише від 1961 року, після прийняття Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. Управління суміжними правами можна здійснювати в індивідуальному порядку, але коли здійснюється публічне повідомлення фонограм або фонограми передаються в ефір - колективне управління правами виконавців і виробників фонограм є обовязковим.

Стаття 12 Римської конвенції проголошує: "У тому випадку, якщо опублікована в комерційних цілях фонограма або її примірник безпосередньо використовуються для передачі в ефір, а також для будь-якого повідомлення публіці, то користувачем повинна бути виплачена одноразова відповідна винагорода виконавцям або виробникам фонограм, або тим і іншим. Національним законодавством у разі відсутності угоди між цими сторонами можуть бути визначені умови розподілу цієї винагороди".

Що стосується України, то після прийняття Конституції України 1996 року та реформування органів державного управління, у 2000 році на базі Державного агентства з авторських і суміжних прав було створене державне підприємство "Українське агентство з авторських і суміжних прав", на яке було покладено функцію управління на колективній основі майновими правами субєктів авторського права та суміжних прав. ДП УААСП підпорядковане Державному департаментові інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Агентство управляє правом на публічне виконання та публічне сповіщення музичних творів, правом на відтворення музичних творів та правом на публічне виконання драматичних і музично-драматичних творів. Крім того, відповідно до ст.42 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ДП УААСП визначено Державним департаментом інтелектуальної власності як уповноважена організація, що здійснюватиме збір і розподіл між субєктами авторського права і/або суміжних прав коштів з відрахувань виробниками та імпортерами обладнання й матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна відтворити твори та виконання, зафіксовані у фонограмах або відеограмах.

На сьогодні ДП УААСП є провідною організацією колективного управління авторськими та суміжними правами в Україні. Для цього вона має всі підстави: договори з більш ніж трьома тисячами вітчизняних авторів текстів, композиторів, художників, хореографів тощо. Як член CISAC ДП УААСП уклало договори про взаємне представництво інтересів з організаціями понад 30 країн. ДП УААСП має сучасну апаратуру для запису програм організацій мовлення, штат фахово підготовлених юристів для надання допомоги авторам і відповідний фінансовий підрозділ для розрахунків з творцями. Але одній організації не під силу управляти авторськими та суміжними правами на всій території України. Тому було створено та зареєстровано в Державному департаменті інтелектуальної власності шість перших недержавних організацій, що відповідно до своїх статутів здійснюють колективне управління правами творців. З метою координації робіт було створено Координаційну раду організацій колективного управління при Державному департаменті інтелектуальної власності.

У майбутньому можна очікувати розширення поля організацій колективного управління, що підтверджує досвід розвинених країн світу. Слід мати на увазі, що такі організації не мають права займатися комерційною діяльністю чи використовувати будь-яким-чином обєкти авторського права та суміжних прав, доручених їм для управління. На їхню діяльність не поширюються також обмеження, що передбачені антимонопольним законодавством.

Організації колективного управління повинні виконувати від імені субєктів авторського права і суміжних прав та на основі одержаних від них повноважень такі функції:

погоджувати з особами, які використовують обєкти авторського права і суміжних прав розмір винагороди під час укладання договору;

укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів мають відповідати положенням статей 31-33 Закону "Про авторське право і суміжні права";

збирати винагороду за використання обєктів авторського права і суміжних прав у випадках та на підставах, передбачених Законом;

розподіляти та виплачувати зібрану винагороду субєктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим субєктам прав відповідно до Закону;

здійснювати інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для охорони прав, управління якими здійснює організація.

2. Інвентаризація та бухгалтерський облік обєктів права інтелектуальної власності на підприємстві

2.1 Інвентаризація інтелектуальної власності

Основним завданням інвентаризації обєктів права інтелектуальної власності є:

виявлення фактичної наявності прав на обєкти права інтелектуальної власності;

виявлення невикористовуваних обєктів права інтелектуальної власності;

дотримання умов зберігання обєктів права інтелектуальної власності;

перевірка реальної вартості прав на обєкти права інтелектуальної власності, що перебувають на балансі.

Обовязкова інвентаризація здійснюється у випадках, що передбачені законодавством під час приватизації державних і муніципальних унітарних підприємств, реорганізації або ліквідації організацій.

Ініціативна інвентаризація здійснюється за рішенням власника майна або юридичної особи, що має це майно у власності, в цивільному обороті або оперативному управлінні.

Для проведення інвентаризації наказом керівника установи створюється комісія з-поміж працівників установи за обовязкової участі головного бухгалтера. Інвентаризаційну комісію очолює керівник установи або його заступник. Наказом визначаються також терміни початку та завершення інвентаризації та порядок відбиття її результатів в обліку.

Інвентаризаційна комісія несе відповідальність за:

своєчасність і дотримання порядку проведення інвентаризації відповідно до наказу керівника установи;

повноту й достовірність внесення до інвентаризаційних описів даних про фактичні залишки нематеріальних активів;

правильність і своєчасність оформлення матеріалів інвентаризації відповідно до встановленого порядку.

З кожним членом інвентаризаційної комісії рекомендується укласти угоду про нерозголошення конфіденційної інформації.

Єдині вимоги до інвентаризації прав на ОПІВ, як нематеріальних активів, наведено в інструкції. Цією інструкцією затверджено періодичність проведення інвентаризації. Наприклад, інвентаризація незавершених науково-дослідних робіт, що виконуються за договорами з підприємствами та організаціями, проводиться не раніше першого жовтня звітного року і, крім того, періодично в терміни, які встановлюють відповідні міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевих рад. Відповідальність за організацію інвентаризації, правильне та своєчасне її проведення несе керівник установи.

Для проведення інвентаризації наказом керівника установи створюється комісія з-поміж працівників установи за обовязкової участі головного бухгалтера. Інвентаризаційну комісію очолює керівник установи або його заступник.

При інвентаризації обєктів права інтелектуальної власності їх наявність установлюється або за документами, що були підставою для оприбуткування, або додатково за документами, якими оформлені майнові права. До інвентаризаційного опису вписуються такі дані: назва, характеристика, первісна вартість, сума зносу, дата придбання, термін корисного використання. При цьому перевіряється обґрунтованість сум. У разі виявлення надлишків обєктів нематеріальних активів, інвентаризаційна комісія записує їх в інвентаризаційний опис із внесенням необхідних даних. Такі обєкти оцінюються відповідно до дійсної відновлювальної вартості й оформлюється відповідними актами.

Наказом Міністерства фінансів України №732 від 21.11.2004 затверджено Порядок застосування типових форм первинного обліку обєктів права інтелектуальної власності в складі нематеріальних активів. Цим наказом затверджено чотири типові форми й наведено інструкції щодо їх заповнення. Це:

НА-1 "Акт введення в цивільний оборот обєкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів";

НА-2 "Інвентарна картка обліку обєкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів";

НА-3 "Акт вибуття обєкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів";

НА-4 "Інвентаризаційний опис обєктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів".

Інвентарна картка обліку обєкта права інтелектуальної власності в складі нематеріальних активів застосовується для аналітичного обліку обєктів права інтелектуальної власності, а також для аналітичного обліку групи однотипних за призначенням та умовами використання обєктів, що надійшли в одному календарному місяці до однієї відповідальної за їх використання особи.

Ця інвентарна картка ведеться в бухгалтерії на кожен обєкт чи групу обєктів права інтелектуальної власності, заповнюється в одному примірнику на основі "Акта введення в цивільний оборот обєкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів".

В інвентарній картці вказується назва обєкта права інтелектуальної власності та назва документації, на підставі якої такий обєкт введено в цивільний оборот підприємства. Зазначається код субрахунку бухгалтерського обліку, наводяться основні притаманні цьому обєктові ознаки або властивості. У разі обліку групи обєктів права інтелектуальної власності основні показники, що характеризують такі обєкти, наводяться не за кожним обєктом окремо, а загалом за всією групою обєктів права інтелектуальної власності, що враховуються в інвентарній картці.

Підставою для відміток в інвентарній картці про вибуття обєкта права інтелектуальної власності є "Акт вибуття обєкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів".

Інвентаризаційний опис обєктів права інтелектуальної власності в складі нематеріальних активів складається в одному примірнику для оформлення даних інвентаризації окремо за кожним місцезнаходженням обєкта права інтелектуальної власності та за кожною особою, відповідальною за використання обєктів права інтелектуальної власності. В інвентарний опис вміщується кожен окремий обєкт права інтелектуальної власності.

Інвентаризаційний опис підписують усі члени інвентаризаційної комісії та особа, відповідальна за використання обєктів права інтелектуальної власності. При цьому зазначена особа підтверджує, що перевірка цих обєктів відбулася за її присутності, що вона не має до членів комісії жодних претензій та що вона приймає на відповідальне зберігання перелічені в описі обєкти права інтелектуальної власності.

Оформлений інвентаризаційний опис передається до бухгалтерської служби підприємства для заповнення даних про кількість, вартість обєктів права інтелектуальної власності та суму накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку.

Перед складанням звіряльної відомості та визначенням результатів інвентаризації бухгалтерія підприємства перевіряє всі підрахунки в інвентаризаційному описі. В описі робиться відповідна відмітка щодо перевірки даних опису за підписом особи, яка проводила перевірку. Виявлені помилки в підрахунках мають бути виправлені й завірені підписами всіх членів інвентаризаційної комісії та особи, відповідальної за використання обєктів права інтелектуальної власності.

У разі виявлення розходжень між даними бухгалтерського обліку й даними інвентаризаційних описів бухгалтер підприємства складає звіряльну відомість. її підписують бухгалтер підприємства та після перевірки інвентаризаційною комісією правильності складання звіряльної відомості керівник інвентаризаційної комісії, а також особа, відповідальна за використання обєктів права інтелектуальної власності, яка ознайомлюється з результатами звіряння.

Відносно нестач і надлишків інвентаризаційна комісія додає до звіряльної відомості письмові пояснення осіб, відповідальних за використання й зберігання обєктів права інтелектуальної власності. Результати інвентаризації оформляються протоколом, до якого вміщаються висновки та пропозиції щодо врегулювання інвентаризаційних розходжень.

Протокол інвентаризаційної комісії підлягає в пятиденний термін від дати його оформлення розглядові керівником підприємства та прийняття ним рішення щодо висновків і пропозицій інвентаризаційної комісії. Звіряльна відомість разом з протоколом інвентаризаційної комісії та рішенням керівника підприємства передається до бухгалтерської служби, яка вносить до неї дані про прийняте рішення щодо врегулювання розходжень.

Неформальний підхід до інвентаризації полягає в тому, що обліковуються не тільки обєкти права інтелектуальної власності, на які є охоронний документ - патент чи свідоцтво, але й результати інтелектуальної діяльності, що не мають такої охорони. До них належать результати науково-технічної діяльності, що не є обєктами виключних прав, а також потенційно охороноздатні результати науково-технічної діяльності.

Під час проведення інвентаризації виявляють такі результати науково-технічної діяльності, що не є обєктами виключних прав:

результати науково-технічної діяльності, що є обєктами прав третіх осіб і використовувані в господарській діяльності організації за договором або на інших законних підставах;

результати науково-технічної діяльності, що є інформацією, зафіксованою на матеріальному носії з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати.

При проведенні інвентаризації виявляють такі потенційно охороноздатні результати науково-технічної діяльності:

результати науково-технічної діяльності, на які може бути отримано захисний документ відповідно до законодавства України;

результати науково-технічної діяльності, що є технічною, організаційною або комерційною інформацією, яка становить комерційну таємницю.

Ухвалення рішення про проведення обовязкової інвентаризації прав на результати науково-технічної діяльності, а також визначення порядку й термінів її проведення здійснює орган, що прийняв рішення про приватизацію державного або муніципального унітарного підприємства, про реорганізацію або ліквідацію організації, одночасно з ухваленням рішення про проведення інвентаризації майна та зобовязань.

Ухвалення рішення про проведення ініціативної інвентаризації прав на результати науково-технічної діяльності, а також визначення порядку й термінів її проведення здійснює власник майна або юридична особа, що має це майно у власності, в господарському веденні або оперативному керуванні.

Проведення інвентаризації містить складається з таких заходів:

здійснення науково-технічного, правового й економічного аналізу результатів науково-технічної діяльності з метою виявлення в них потенційно охороноздатних, які не є обєктом виключних прав на результати науково-технічної діяльності;

ідентифікація субєктів прав на виявлені результати;

розроблення рекомендацій про одержання правової охорони на виявлені результати та використання їх у цивільному обороті.

При проведенні інвентаризації прав на результати науково-технічної діяльності робоча інвентаризаційна комісія аналізує такі документи:

документи, що підтверджують права правовласника, зокрема й захисні документи, договори про поступлення прав, ліцензійні договори, установчі документи, документи, повязані з виконанням науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт;

первинні облікові документи, що відбивають факт надходження або вибуття відповідних обєктів обліку в організації. Метою науково-технічного аналізу є виявлення результатів науково-технічної діяльності. Метою правового аналізу є визначення

правовласника на кожен виявлений результат науково-технічної діяльності, зокрема й установлення чинності документів, що підтверджують права правовласника. Метою економічного аналізу є визначення комерційної цінності та перспектив комерційної реалізації виявлених результатів науково-технічної діяльності і прав на них.

Ідентифікація субєктів прав на виявлені результати науково-технічної діяльності здійснюється за результатами проведеного правового аналізу документів і відомостей.

На підставі проведеного науково-технічного, правового й економічного аналізів, а також результатів проведеної ідентифікації субєктів прав на результати науково-технічної діяльності за кожним виявленим результатом науково-технічної діяльності інвентаризаційна комісія готує рекомендації зі здійснення юридично значущих дій для одержання охоронного документа або збереження інформації про виявлений результат науково-технічної діяльності в режимі комерційної таємниці для правомірного використання в цивільному обороті.

Облік виявлених при інвентаризації прав інтелектуальної власності здійснюється відповідно до нормативно-правових актів про бухгалтерський облік і звітність, а також іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок обліку ОПІВ.

2.2 Бухгалтерський облік інтелектуальної власності

Права на обєкти права інтелектуальної власності в ринкових умовах використовуються у виробничо-господарській діяльності організацій і підприємств як нематеріальні активи. Бухгалтерський облік нематеріальних активів є складним завданням для бухгалтерів, тим більше, що для них, як правило, не зрозумілі особливості прав на обєкти права інтелектуальної власності, а саме: розподіл цих прав між субєктами права, обмеження прав у часі та за територією тощо.

Ситуація прояснилася після набрання чинності Положення бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи". Це Положення визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності. Норми цього Положення застосовують підприємства, організації та інші юридичні особи всіх форм власності, крім бюджетних установ. Це Положення не поширюється на такий "синтетичний" обєкт інтелектуальної власності, як гудвіл.

Бухгалтерський облік прав на обєкти права інтелектуальної власності ведеться щодо кожного обєкта за такими групами:

права на комерційні позначення, комерційні;

права на результати науково-технічної діяльності інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, зокрема й ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

авторське право та суміжні з ними права, виконання, фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення тощо).

Придбаний або отриманий нематеріальний актив відбивається в балансі, якщо є ймовірність одержання майбутніх економічних вигід, повязаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Нематеріальний актив, отриманий у результаті розроблення, слід відбивати в балансі за умов, якщо підприємство має:

намір, технічну змогу та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, в якому він придатний для реалізації або використання;

можливість отримання майбутніх економічних вигід від реалізації або використання нематеріального активу;

інформацію для достовірного визначення витрат, повязаних з розробленням нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, повязані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого їх здійснено без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.

Не визнаються активом, а підлягають відбиттю в складі витрат Того звітного періоду, в якому їх було здійснено, такі: ~ витрати на дослідження;

витрати на створення торговельних марок.

Придбані нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з ціни придбання, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо повязаних з його придбанням та доведенням до стану, в якому він придатний для використання за призначенням.

Первісною вартістю безоплатно отриманих нематеріальних активів є їх справедлива вартість на дату отримання з урахуванням витрат, передбачених Положенням.

Первісною вартістю нематеріальних активів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат, передбачених Положенням.

Первісна вартість окремого обєкта нематеріальних активів, сплачених загальною сумою, визначається шляхом розподілу сплаченої суми пропорційно до справедливої вартості кожного з придбаних обєктів.

Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, містить прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо повязані зі створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням.

Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, повязаних з удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їхніх можливостей та терміну використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигід.

Витрати, здійснювані для підтримання обєкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеного розміру майбутніх економічних вигід від його використання, зараховуються до складу витрат звітного періоду.

Підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок. У разі переоцінки окремого обєкта нематеріального активу слід переоцінювати всі інші активи групи, до якої належить цей нематеріальний актив. Якщо підприємство провело переоцінку обєктів групи нематеріальних активів, то надалі вони підлягають щорічній переоцінці.

Переоцінена первісна вартість та накопичена амортизація обєкта нематеріального активу визначаються як добуток, відповідно, первісної вартості або накопиченої амортизації та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості обєкта, який переоцінюють, на його залишкову вартість.

Після встановлення нематеріальних активів на бухгалтерський облік, починають діяти механізми їх амортизації.

Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлює підприємство при визнанні цього обєкта активом, але не більше 20 років.

При визначенні строку корисного використання обєкта нематеріальних активів слід ураховувати:

терміни корисного використання подібних активів;

моральний знос, що передбачається;

правові або інші подібні обмеження щодо термінів його використання та інші чинники.

Метод амортизації нематеріального активу підприємство обирає самостійно, на основі умов отримання майбутніх економічних вигід. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу.

Під час розрахунку амортизованої вартості ліквідаційна вартість нематеріальних активів прирівнюється до нуля, крім випадків:

коли є безвідмовне зобовязання іншої особи щодо придбання цього обєкта наприкінці терміну його корисного використання;

коли ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі інформації наявного активного ринку й очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці терміну корисного використання цього обєкта.

Нематеріальний актив списується з балансу в разі його вибуття або внаслідок продажу, безоплатної передачі або неможливості отримання підприємством надалі економічних вигід від його використання.

Фінансовий результат від вибуття обєктів нематеріальних активів визначається як різниця між доходом від вибуття та їх залишковою вартістю.

Що стосується бюджетних установ, то бухгалтерський облік обєктів права інтелектуальної власності для них регламентується Інструкцією з обліку нематеріальних активів бюджетних установ.

Згідно з цією Інструкцією в складі необоротних активів обліковуються авторські та суміжні з ним права та результати науково-технічної діяльності.

Для відбиття в бухгалтерському обліку вказаних обєктів права інтелектуальної власності в План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ, затверджений наказом Державного казначейства України від 10.12.99 №114 і зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20.12.99 за №890/4183, внесено синтетичний рахунок 12 "Нематеріальні активи" та 13 "Знос необоротних активів".

У бухгалтерському обліку вартість, за якою відбиваються необігові активи, розподіляється на:

первісну;

балансову;

відновлювану.

Первісна вартість необоротних активів - це вартість, що історично склалася, тобто собівартість за фактичними витратами на їх придбання, спорудження та виготовлення.

Балансова вартість необоротних активів - це первісна вартість за вирахуванням суми нарахованого зносу.

Відновлювана вартість необоротних активів - це первісна вартість, змінена після переоцінки.

Зміна первісної вартості нематеріальних активів проводиться в разі індексації їхньої первісної вартості відповідно до чинного законодавства України.

У Плані рахунків на рахунку 12 "Нематеріальні активи" обліковуються з розподілом на субрахунки:

121 "Авторські та суміжні з ними права";

122 "Інші нематеріальні активи".

Нематеріальні активи для взяття на облік мають бути завершеними та засвідченими відповідними документами у порядку, встановленому чинним законодавством України.

На облік у складі нематеріальних активів беруться придбані права на володіння, користування та розпоряджання обєктом нематеріальних активів після відчуження їх від колишніх власників та визначення його вартості.

Придбаний обєкт авторського права на умовах користування ним, без передання прав на володіння або розпоряджання, не обліковується в складі нематеріальних активів. Витрати, повязані з придбанням таких обєктів, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого їх здійснено без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом. Нематеріальні активи відбиваються в бухгалтерському обліку та звітності за первісною вартістю. Зміна первісної вартості нематеріальних активів допускається лише у випадках переоцінки та модернізації відповідних обєктів. Для організації обліку та забезпечення контролю за зберіганням нематеріальних активів кожному обєктові незалежно від того, чи перебуває він в експлуатації або на складі, присвоюється інвентарний номер.

Не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню в складі витрат того звітного періоду, в якому були здійснені витрати на:

дослідження;

підготовку та перепідготовку кадрів.

Операції з нематеріальними активами детально розглянуто в джерелі інформації. До них належать:

безоплатне одержання нематеріальних активів;

безоплатна передача нематеріальних активів;

одержання нематеріальних активів на умовах внесення до статутного капіталу;

придбання нематеріальних активів за рахунок коштів підприємства;

придбання нематеріальних активів на умовах обміну;

придбання нематеріальних активів на умовах здійснення спільної діяльності;

надходження нематеріальних активів, створених на підприємстві своїми силами;

продаж нематеріальних активів;

бухгалтерський облік роялті;

облік результатів інвентаризації нематеріальних активів.

2.3 Оподаткування операцій з обєктами права інтелектуальної власності

Розгляньмо такі операції:

операції надходження ОПІВ на безоплатній основі, за рахунок коштів підприємства та на умовах обміну;

операції придбання ОПІВ на корпоративних умовах та на умовах здійснення спільної діяльності;

операції придбання ОПІВ, створених на підприємстві своїми силами та із залученням сторонніх виконавців на договірній основі;

операції придбання ОПІВ, що не передбачають передачі права власності на таке майно та на умовах подальшої реалізації їх іншим особам;

операції з продажу ОПІВ;

операції з ОПІВ з ознаками гудвілу;

оподаткування роялті.

З позицій податкового обліку будь-які операції з ОПІВ у складі нематеріальних активів розглядаються як товари.

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", обєктом оподаткування є не ОПІВ як нематеріальний актив, а отриманий прибуток. На основі цього Закону цей прибуток дорівнює:

П = Д - В - А,

де: Д - валовий дохід, або загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і поза її межами;

В - валові витрати виробництва та обігу, що є сумою будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, що їх придбає такий платник податку для подальшого використання у власній господарській діяльності;

А - сума амортизаційних відрахувань, що визначається з використанням норми амортизації у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду з розрахунку на календарний квартал.

Прибуток платників податку оподатковується за ставкою 25%.

Відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість", обєктом оподаткування операцій з нематеріальними активами є операції платників податку з продажу товарів на митній території України. До продажу товарів віднесено будь-які операції, що здійснюються відповідно до договорів купівлі-продажу, ціни, поставки та інших цивільно-правових договорів, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від термінів її надання, також операції з безоплатного надання товарів. Обєкт оподаткування оподатковується за ставкою 20%. Цей відсоток додається до ціни товарів.

З позицій оподаткування вартість товарів, а саме нематеріальних активів, безоплатно наданих платникові податку в звітному періоді, окрім випадків, коли такі безоплатні товари отримують неприбуткові організації, або такі операції здійснюються між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, вносяться до валового доходу й не враховуються у валових витратах. Витрати на оплату зборів за дії, повязані з охороною прав на ОПІВ, не є обєктом оподаткування.

При надходженні ОПІВ на умовах внесення засновниками господарського товариства як внесок до статутного капіталу, відповідно до ст.4 підпункту 4.2.5, не враховуються в складі валового доходу, але згідно з Законом України "Про податок на додану вартість" є обєктами оподаткування.

Операції з надходження ОПІВ виробничого призначення за рахунок коштів підприємства є обєктом оподаткування на додану вартість. Джерелами фінансування ОПІВ є прибуток підприємства.

Операції з надходження ОПІВ на умовах обміну підпадають під дію Закону України "Про податок на додану вартість".

Операції з надходження нематеріальних активів, створених на підприємстві своїми силами, передбачають розроблення їх самим підприємством за рахунок складу валових витрат. Але придбання таких нематеріальних активів на баланс за ціною, яка перевищує здійсненні підприємством витрати, розглядається як сукупні витрати для підприємства, а різниця є для виконавців-робітників цього підприємства доходом або винагородою, яка при сплаті оподатковується прибутковим податком у встановленому порядку.

З позиції застосування Закону операції надходження нематеріальних активів, створених на підприємстві своїми силами, не є обєктом оподаткування на додану вартість, оскільки немає операції продажу товарів для підприємства.

Операції з надходження нематеріальних активів, створених на підприємстві із залученням сторонніх виконавців на договірній основі, передбачають такі цивільно-правові відносини, де продавцями є сторонні виконавці, які можуть бути юридичними або фізичними особами, а покупцем-замовником - підприємство.

При цьому придбання результатів робіт щодо створення нематеріальних активів здійснюється з наданням права на користування або на розпоряджання нематеріальними активами, або передачу права на підставі авторських чи ліцензійних договорів, що підпадають під дію статті 1 пункт 1.31 Закону.

З позиції застосування цього Закону операції надходження нематеріальних активів, створених на підприємстві із залученням сторонніх виконавців на договірній основі, оподатковуються податком на додану вартість при укладанні договорів і довгострокових контрактів на розроблення обєктів нематеріальних активів, окрім договорів з фізичними особами, відповідно до статті 4 пункту 4.1

З позиції застосування Закону України "Про податок на додану вартість" операції надходження нематеріальних активів на умовах їх подальшої реалізації іншим особам передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від термінів її надання, що відповідає вимогам статті 1 пункту 1.4 цього Закону. Базою оподаткування таких операцій є договірна вартість придбання нематеріальних активів, що відповідає вимогам статті 4 цього Закону, а платник податку зобовязаний надати покупцеві податкову накладну в установленому порядку, відповідно до вимог статті 7.

Продаж нематеріальних активів ОПІВ здійснюється на умовах договору їх продажу за ціною сторін угоди. На відміну від надходження нематеріальних активів, де здійснюються операції їх узяття на баланс на підставі договору купівлі, продаж нематеріальних активів передбачає списання їх з балансу на підставі договору продажу. Тому реалізація договору купівлі-продажу передбачає одночасно здійснення двох паралельних операцій: надходження нематеріальних активів у покупця та списання з балансу при їх реалізації чи вибутті в продавця. Одночасно тут вирішуються відносини власності в процесі відчуження нематеріальних активів: продавець їх втрачає, а покупець - набуває. Такі дії з нематеріальними активами підпадають під застосування статті 1 підпункту 1.31, абзац перший та другий Закону щодо продажу товарів і результатів робіт. При цьому операції продажу нематеріальних активів з отриманням доходу, відповідно до статті 4 цього Закону, збільшують валовий дохід підприємства і, отже, є обєктом оподаткування.

Особливим обєктом інтелектуальної власності є гудвіл. Його характерною рисою є здатність приносити власникові прибуток понад той, який дають поставлені на баланс підприємства матеріальні й нематеріальні активи. Оскільки базою оподаткування в Україні є прибуток, то, здавалося б, що гудвіл слід оподатковувати. Але оскільки Положення бухгалтерського обліку не поширюється на гудвіл, то він не оподатковується.

Особливим видом операцій, повязаних з інтелектуальною власністю, є операції з роялті. Згідно зі ст.1 пункту 1.21 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", роялті є доходом з джерелом його походження в Україні, тобто це дохід, отриманий резидентом або нерезидентом від будь-яких видів їхньої діяльності на території України.

Відносно ОПІВ під роялті розуміють суму виплат за користування ОПІВ. Джерелом такого роялті є прибуток, який є результатом використання ОПІВ в господарській діяльності підприємства - покупця ОПІВ.

Підприємства-отримувачі роялті, згідно з Законом, зараховують його до валових доходів. Підприємство, яке сплачує роялті згідно з Законом, враховує роялті в складі валових витрат. Не є обєктами оподаткування податком на додану вартість виплати роялті в грошовій формі.

Відзначимо, що витрати, крім тих, що підлягають амортизації, повязані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво та реалізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних і конструкторських робіт, виготовлення й дослідження моделей і зразків, повязаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів для їх використання в господарській діяльності платника податку включаються до валових витрат.

Отже, податок, повязаний з інтелектуальною власністю, можна знизити, по-перше, за рахунок зменшення валових витрат на величину тих, що визначені п. п.5,4,2 Закону. По-друге, за рахунок постановки ОПІВ на бухгалтерський облік та їх амортизації. Відповідно до Закону, збільшення валових витрат на суму амортизації зменшує базу оподаткування і як наслідок - податок.

Але при цьому слід мати на увазі, що постановка ОПІВ на бухгалтерський облік може призводити до збільшення податку на додану вартість, а амортизація поряд зі зменшенням податку - до зменшення обігових коштів підприємства. Тому в кожному конкретному випадку перед прийняттям управлінського рішення про постановку ОПІВ на бухгалтерський облік слід проаналізувати всі "за" та "проти".