Збагачення англійського словника іншомовними запозиченнями

ПЛАН

Вступ

Розділ І. Запозичення як засіб збагачення словникового запасу англійськоїмови

1.1 Місце іншомовних запозичень в словниковому складі англійської мови

1.2 Класифікація запозичень. Інтернаціональні слова

1.3 Асиміляція запозичень. Фонетична адаптація

1.4 Вплив запозичень на обсяг словника і семантичну структуру англійської мови. Орфографічний вплив французької мови

Розділ ІІ. Основні джерела запозичень

2.1 Власномовна лексика

2.2 Залишки кельтських мов в англійській мові

2.3 Латинські запозичення. Елементи грецької мови

2.4 Запозичення зскандинавських мов

2.5 Запозичення з романських мов. Норманське завоювання

2.6 Запозичення з інших германських мов

2.7 Запозичення з італійської та іспанської мов

2.8 Запозичення з російської мови. Українсько-англійські лексичні відповідності

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми. Термін „запозичення” означає процес надходження та засвоєння іншомовних слів внаслідок різних соціальних причин, а саме: війни, торгівлі, подорожей, технічного співробітництва, культурних зв'язків тощо.

Запозичення в різних мовах по-різному впливають на збагачення словникового запасу. В певних мовах вони не мали такого впливу, який міг би істотно відобразитися на словниковому запасі мови. В інших мовах у різні історичні епохи вони мали такий істотний вплив, що навіть службові слова як, наприклад, займенники, прийменники, запозичені з інших мов, витісняли корінні службові слова. Оскільки процес запозичення є властивим для кожної мови і особливо значущим для лексичного складу англійської мови, ця тема завжди розглядалася як важлива і актуальна. Вона має достатньо матеріалу і для розгляду і для дослідження.

Жива мова - це явище, яке постійно змінюється та розвивається: приходить щось нове, зникає непотрібне, зайве. Відтак, для учених, що працюють в області лексикології, залишається багато питань, які потребують розгляду.

Проблема полягає у тому, що в процесі тривалого історичного розвитку англійська мова у той чи інший спосіб запозичила значну кількість іноземних слів, які проникли в словниковий склад мови. Серед цих слів є як службові слова, так і словотворчі морфеми. Така велика кількість запозичених слів в англійській мові дала підставу деяким лінгвістам стверджувати, що англійська мова втратила свою самобутність і що вона є "гібридною мовою". Англійський лінгвіст А. Бо, наприклад, стверджує, що словотворча здатність англійської мови почала помітно затухати у зв'язку з тією легкістю, з якою ця мова звертається до інших мов у разі потреби позначення нового поняття. [29,315] Ми вважаємо, що ці твердження не відповідають дійсності.

Актуальність даного дослідження зумовила вибір теми дипломної роботи: „Збагачення англійського словника за рахунок іншомовних запозичень”.

Об'єктом дослідження у нашій роботі є запозичення, які є наслідком зближення народів на ґрунті економічних, політичних і культурних зв'язків.

Предметом даної роботи є процес запозичення, який є властивим для кожної мови.

Основна мета роботи - довести, що хоча в англійській мові велика кількість слів є запозиченими, ця мова не втратила своєї самобутності.

Виходячи з поставленої мети, завданнями даного дослідження є:

1. визначити роль і місце іншомовних запозичень в лексичному складі англійської мови;

2. дослідити особливості функціонування власномовної лексики в сучасній англійській мові;

3. здійснити класифікацію запозичень;

4. охарактеризувати асиміляцію запозичень та їх фонетичну адаптацію;

5. розглянути основні джерела запозичень:

• залишки кельтських мов в англійській;

• латинські та грецькі запозичення;

• запозичення з скандинавських мов;

• запозичення з романських мов;

• запозичення з інших германських мов;

• запозичення з італійської та іспанської мов;

• запозичення з російської мови та українсько-англійські відповідники.

Теоретичною основою дослідження стали праці загального характеру з основ англійської лексикології І.В. Арнольда, T. І. Арбекової, Е. А. Войнова та А.М.Смирницького. [6,7,10,28] При розгляді проблем запозичення іншомовних лексичних одиниць і їх перекладу були проаналізовані праці Д. В. Аракіна, І. В.Корунця, М.І. Мостового [5,19,25], англо-український словник і українсько-англійський словник правничої термінології. [2, 24]

Наукова новизна та теоретичне значення. Розгляд запозичення слів можна вести різними шляхами. Історія англійської мови вивчає склад мови, її фонетичні, граматичні і лексичні особливості в різні епохи розвитку мови, вивчає словниковий запас англійської мови в кожний даний період її розвитку. Тому в історії мови запозичення з інших мов розглядаються стосовно даного періоду існування мови. Іншими словами, всі запозичення розглядаються в конкретну епоху. Ми ж досліджуємо стан словникового запасу англійської мови в цілому, розглядаємо іншомовні запозичення, які потрапили в досліджувану мову у різні періоди її розвитку.

Практична значущість. Результати роботи допоможуть учням та студентам, які хочуть поглибити свої знання в галузі лексикології та історії англійської мови.

Поставлені мета та завдання дослідження визначили структуру дипломної роботи, яка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 32 назви, та додатків.

РОЗДІЛ І. ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ЗАСІБ ЗБАГАЧЕННЯ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

1.1 Місце іншомовних запозичень в словниковому

складі англійської мови

Роль запозичень (borrowings, loan-words) в різних мовах неоднакова і залежить від конкретних умов розвитку кожної мови. Відсоток запозичень в англійській мові є значно вищим, ніж в інших мовах. В англійської мови порівняно з іншими мовами була можливість запозичувати іншомовні слова за умов безпосереднього контакту: спочатку з іноземними завойовниками, які постійно змінювали один одного на Британських островах, а пізніше завдяки торговій експансії і колонізаторській активності самих англійців. Підраховано, що кількість одвічних слів в англійському словнику складає лише 30%. Ця обставина стала для багатьох дослідників причиною перебільшення значення запозичень, вони стверджували, що англійська мова не германська, а романо-германська, розглядаючи змішаний характер англійської лексики як її найважливішу особливість. Деякі вчені (зокрема, Мейе) навіть вважали, що лексика настільки легко запозичується розвинутими мовами, що є нехарактерною для мовної специфіки. [7,308]

Цифра 30% характеризує кількість одвічних слів в словнику, але не дає жодних уявлень про їх вживання. При цьому підрахунку зустрічаються такі одвічні слова, як: have, he, on, good, thing, з якими ми постійно зустрічаємося в розмовній мові, і такі запозичення, як: vehicle, fuselage, chauffeur, neologism, які зустрічаються дуже рідко. Тому, якщо підраховувати відсоток не за словником, а за розмовною мовою, враховуючи кожне слово стільки разів, скільки воно зустрічається, очевидно результат виявиться зовсім іншим. Дійсно, по відношенню до запозичуваних шарів лексики англійська мова володіє певною своєрідністю, і в ній зустрічаються запозичення в таких частинах мови, які в інших мовах залишаються цілком одвічними. Наприклад: займенники theyв усіх своїх формах і same, сполучники: tillі though, сильні дієслова: takeі thriveзапозичені з скандинавської мови.

Було б невірним вважати, що роль слова в мові визначається тим, чи є воно запозиченим чи одвічним. Тим більше, що всі найбільш вживані прийменники, сполучники, прислівники місця і часу, усі допоміжні і модальні дієслова, майже всі сильні дієслова і майже всі займенники, прикметники з суплетивним створенням ступенів порівняння, всі числівники, за винятком second, million, billion, і також більшість іменників, які позначають звичайні поняття, що постійно беруть участь в акті комунікації, є одвічними словами. З цього випливає, що навіть в сфері лексики англійська мова залишається германською мовою.

Загальний закон, який стосується нерівномірних змін в елементах мови і який відноситься до проблеми запозичень, формулюється таким чином: найчастіше проникають в словниковий склад мови найбільш рухомі елементи мови, рідше проникають стійкі елементи фонду і майже не зазнає іноземного впливу граматична будова мови.

Той чи інший вплив однієї мови на іншу завжди пояснюється історичними причинами: війни, завоювання, подорожі, торгівля стають причинами тісних взаємозв'язків між різними мовами. Інтенсивність запозичення іншомовних слів є відмінною в різні періоди. В залежності від конкретних історичних умов вона іноді збільшується, а іноді, навпаки, зменшується. При цьому ступінь впливу однієї мови на іншу у значній мірі залежить від мовного фактору, а саме від ступеню близькості взаємодіючих мов, та від того, яка в них спорідненість між собою.

Помилкові уявлення щодо проблеми запозичень, які існували в лінгвістиці, торкаються не лише перебільшення їх ролі в розвитку мови. Підхід до цієї теми був одностороннім і формальним. Дослідників цікавили здебільшого джерела і дати запозичень і, в кращому випадку, історичні причини і умови запозичення.

При всій необхідності цих даних обмежуватись ними в жодному разі не потрібно. Тепер вчених цікавить не тільки звідки і чому прийшло запозичене слово, але і те, як воно асимілювалося в мові, як співпало з її граматичною будовою і фонетичними нормами, як змінило своє значення, і які зміни були викликані з його появою в словниковому складі мови, яка його запозичила. Власне кажучи, про необхідність саме такого підходу до запозичень окремі російські вчені зазначали вже давно. Зокрема, відомий російський лінгвіст XIX ст. А.А.Потебня вважав, що неправильно запитувати про те, звідки запозичене слово, а потрібно запитувати про те, що додалося, що було створено в результаті діяльності, яка розвивалась завдяки певному поштовху при запозиченні слова від іншого народу. [19,462] Але ця точка зору в свій час не отримала схвалення.

А.А.Потебня звертав увагу на творчий елемент в процесі запозичення. „Запозичувати, - говорив він - це означає брати для того, щоб у тебе була можливість внести в скарбницю людської культури більше, ніж отримувати” [19,463] Такий підхід до питання, яке стосується запозичень, дозволяє виявити закономірності, яким підкоряється розвиток словникового запасу мови, пояснити явища, які в ньому відбуваються, і виявити їхні причини, показати зв'язок між історією окремих слів, історією мови і історією народу. Тепер ми спробуємо довести це твердження за допомогою прикладу.

Коли ми розглядаємо розвиток слова sport, нам не достатньо знати, що це слово запозичене в середньоанглійський період із давньофранцузької мови, в якій воно писалося як desport і походило від пізньо-латинського слова disportus. Важливо те, що слова disport і disportus означали відвертання, відхилення, що під час запозичення відбулась спеціалізація значення, і в середньоанглійській мові це слово мало більш загальне значення, ніж тепер, маючи значення „розвага, спорт, веселість, жвавість”. Легко помітити, що поряд з цим словом в той період англійською мовою були запозичені багато слів з французької мови, які були пов'язані з розвагами вельмож (панства). Це пояснюється тим фактом, що після того, як в XI столітті норманські барони стали повновладними господарями країни, рештки англосаксонського панства засвоювали їх побут, традиції і одночасно норманський діалект давньофранцузької мови. Відтак, це слово підкоряється англійській системі граматичних змін іменників, отримуючи у множині закінчення -s. В ньому не тільки замінено всі звуки англійськими і читається остання літера t, але і відпадає, оскільки це явище часто зустрічається саме в французьких запозиченнях, перший склад, в результаті чого слово в звуковому відношенні ще більше уподібнюється одвічним англійським словам, для яких характерна односкладність. В новоанглійській мові це слово зазнає ще деяких змін в семантиці і позначає фізичні вправи, безпосередньо у вигляді ігор і змагань, саме з цим значенням і в своїй новій формі воно знову запозичується назад французькою мовою та іншими мовами і набуває значення інтернаціонального слова.

В словниковому запасі англійської мови паралельно зберігається і дієслово disport– „розважатися”, яке виявляється маловживаним.

Внаслідок системного характеру мови загалом, і зокрема лексики, ніяке нове поповнення словника запозиченими словами не може пройти безслідно для решти словникового запасу. Зазвичай, запозичене слово набуває одне чи декілька значень слів, які семантично є близькими до нього, і які вже раніше існували в мові. При цьому відбувається перегрупування в структурі змісту, тобто, будь-яке другорядне значення може стати центральним і навпаки. Нерідко відбувається і витіснення слів з мови, які є з новим словом близькими за значенням. Відбувається це тому, що тривале співіснування цілковитих синонімів в мові є неможливим, відтак завжди їх значення ліквідуються або розмежовується ,чи з мови витісняються непотрібні слова.

Взаємодію запозичень і словникового складу мови, яка їх запозичила, можна прослідкувати з історії слів, які позначають поняття „працювати, трудитися”, які є синонімами одвічному towork. Наведемо приклад запозичення в середньоанглійській період дієслів: labouren– „трудитися, прикладати великих зусиль” (від давньофранцузького labourer- лат. laborare) і travaillen- 2важко трудитися” (від давньофранцузького travatiller- лат. trepaliare„мучити”), перше з цих дієслів, є близько синонімічним одвічному англійському слову swincan, витіснило останнє із загальнонародної мови у деякі територіальні діалекти. Друге дієслово travailler не витримало конкуренції з одвічним дієсловом werken і тому відбулися значні зміни в структурі його змісту. З XVI століття його основним значенням стає „подорожувати” (в сучасній англійській мові totravel). В цьому значенні воно витісняє одвічне дієслово lithen < liðan „подорожувати”, яке до появи дієслова travailler вже було маловживаним.

Згодом англійська мова запозичила давньофранцузький іменник travail,який в перекладі означав важку працю і муки при пологах. Він мало змінив свій фонетичний вигляд, але зберіг типовий для французької мови наголос на другому складі [træ'veil]. Від нього було створено і відповідне дієслово totravail - важко трудитись і мучитись під час пологів. В результаті з'являється так звана дублетна пара totravel- totravail.

Спільний вплив історико-лінгвістичних і історико-економічних причин на розвиток групи семантично-близьких слів цікаво спостерігати на прикладі англійських слів, якій означають „фортеця”.

Давньоанглійське слово burghозначало „фортеця, замок, укріплення”. В XI столітті норманські барони принесли з собою слово castel, яке було здрібнілою формою від латинського слова castra, яке позначало той тип феодальних фортець, які вони будували і в яких вони проживали. Після того, як в середньоанглійську мову проникло слово castel, слово burghвтратило значення „замок” і „фортеця”, але зберегло значення – „укріплене місто”. Це значення зберігалось до того часу, поки винайдення пороху не викликало перевороту в фортифікаційній техніці. Для нових систем фортець, які з'явилися, використовувалось запозичене на початку XIV століття давньофранцузьке слово forteresse. В XV столітті слово burgh втрачає значення „укріплене місто”, але центральним стає значення „місто, яке володіє муніципалітетом, певними привілеями і посилає представників в парламент”, яке з'явилося із зростанням міст і в зв'язку з їх економічним і політичним розвитком. Наступне його значення є дещо видозміненим, тому в сучасній англійській мові існує форма слова borough, яка є одиницею адміністративного поділу. Таким чином, полісемантичне слово - це слово, яке постійно втрачало частину своїх значень і семантично видозмінювалось при появі в мові французьких синонімів.

В інших випадках, якщо слова були моносемантичними і належали до такої сфери лексики, в якій французький вплив був особливо інтенсивним, одвічні слова змінювали свої значення, стилістично розмежовувались з своїми іншомовними синонімами чи були цілком витіснені з мови. Так, давньоанглійське слово scrud- в сучасній англійській мові shroud, означає „одяг”. В XIII столітті з'являється давньофранцузьке слово habit, яке мало те ж саме значення. Тоді shroudзмінює своє значення, і вже означає місце, яке надає притулок, захист. В XIV столітті з'являється ще одне слово зі значенням одяг, а саме garmentі ряд назв для позначення окремих речей одягу. Старе слово shroud, яке не застосовувалось в характеристиці одягу французького пошиву, означало спочатку покрив, а згодом саван, отримуючи при цьому дещо тріумфуючий відтінок.

Слід зазначити, що запозичені слова, які закріпились в мові, не завжди витісняють відповідні одвічні слова. Викликані ними зміни в словниковому складі можуть проявитися в стилістичному перегрупуванні чи в розмежуванні значень. Наприклад, запозичені слова people(франц. peuple) і remain(давньофранц. remainder) відтіснили одвічні слова folkі abide, перше в розмовну, а друге в поетичну сфери вживання. При цьому слово folkотримало дещо специфічний емоціональний відтінок і додаткове значення. Воно вживається тоді, коли ми говоримо про свою сім'ю, про своїх земляків, односельчан та ін. Це слово є широко вживаним в народній розмовній мові і в народній творчості і недарма входить до складу терміну folklore.

Отже, загальний закон про систематизацію явищ мови, який відноситься до проблеми запозичень, можна відповідно сформулювати таким чином: будь-які зміни в словниковому складі мови у вигляді проникнення іншомовних запозичень спричиняють семантичні і стилістичні зміни в словах, які вже існують в мові, і зрушення в синонімічних групах.

1.2 Класифікація запозичень. Інтернаціональні слова

Запозичення, які існують в словниковому складі мови, можна класифікувати за такими принципами: за джерелом запозичення, за тим, який аспект слова був запозичений, і за ступенем асиміляції.

За джерелами і епохами запозичення в словниковому складі англійської мови І.В.Арнольд поділяє на такі типи:

1. Кельтські запозичення.

2. Латинські запозичення перших століть нашої ери, тобто ті, які потрапили в мову ще до приходу англів і саксів на Британські острови (так званий перший шар латинських запозичень).

3. Латинські запозичення VI - VII ст., епохи утвердження християнства в Англії (так званий другий шар латинських запозичень).

4. Скандинавські запозичення доби скандинавських нападів (VIII - IX ст.) і особливо скандинавського завоювання (X ст.).

5. Старі французькі запозичення (XII - XV ст.), зумовлені норманським завоюванням.

6. Латинські запозичення XV - XVI ст., пов'язані з добою Відродження (так званий третій шар латинських запозичень).

7. Нові французькі запозичення після XVI ст.

8. Запозичення з грецької, італійської, голландської, іспанської, російської, української, німецької та інших мов, зумовлені економічними, політичними, культурними та іншими зв'язками з цими народами. [7,305]

Ми вважаємо класифікацію, запропоновану І.В. Арнольд, найбільш вдалою, тому при охарактеризуванні запозиченої лексики ми скористаємося саме нею.

Класифікація за джерелом запозичення є найбільш популярною, але не єдиною. Т.І. Арбекова класифікує запозичення за тим, який аспект слова виявляється новим для мови, яка їх запозичила.[6,67] За таким принципом запозичення в свою чергу поділяють на фонетичні кальки (translation-loans), семантичні і запозичення словотвірних елементів.

Перший із названих типів, тобто, фонетичні запозичення утворюють основну і найбільш численну групу. Вони характеризуються тим, що їх загальний звуковий комплекс виявляється новим для мови, яка їх запозичила, хоча кожен зі складових звуків іноді замінено звуком мови, в яку вони потрапили. Тобто, слова sport, labour, travel, people, castle, fortressта інші є представниками саме фонетичних запозичень.

Кальками називають слова у вигляді буквального перекладу іншомовного слова чи виразу, тобто, точне їх відтворення засобами мови, яка їх запозичила зі збереженням морфологічної структури і мотивування.

Такими кальками є, наприклад, запозичення із мов індіанців, більшість яких згодом стали інтернаціональними: pale-faceблідолиций, pipeofpeaceтрубка світу.

Під семантичним запозиченням розуміємо запозичення нового значення, дуже часто слова з переносним значенням, яке вже існує в мові.

Досить легко семантичне запозичення відбувається у споріднених мовах. Цілий ряд прикладів можна знайти серед скандинавських запозичень. Так, наприклад, давньоанглійське дієслово dwellan„баритися”, під впливом давньоскандинавського dwellja„жити”, в сучасній англійській мові існує як dwell„жити”. Таким чином, в звуковому відношенні dwellбере початок з англійського дієслова, а в семантичному зі скандинавського.

У іменників існує більше випадків семантичного запозичення, ніж у дієслів. Наприклад, іменник gift в давньоанглійській мові означав не подарунок, а викуп за дружину, а згодом в процесі асоціації за суміжністю - весілля. Скандинавське слово giftозначало „дар, подарунок”, і це віддзеркалилось на одвічному значенні слова.

Звичайно, морфеми запозичуються не ізольовано, а в словах: якщо будь-які іншомовні морфеми входять до складу більшості запозичених слів, то морфологічна структура цих слів починає ставати зрозумілою, а самі морфеми входять до складу словотворчих засобів мови, яка їх запозичує. Більшість грецьких і латинських слів стали інтернаціональними префіксами. Наприклад, anti-, counter-, inter-, sub-, ultra- та ін. В усіх мовах широко використовуються грецькі суфікси: -ist, -ism, -isk.

Але слід зазначити, що далеко не всі запозичені слова цілковито асимілюються так само як слова travelі sport.

Тому за ступенем їх асиміляції запозичення можна поділити на:

1. Ті, які повністю асимілювались, вони відповідають усім морфологічним, фонетичним і орфографічним нормам мови, яка їх запозичила і сприймаються людьми, які спілкуються, як англійські, а не іншомовні слова. Деякі з них можна віднести до основного словникового фонду: travel, street, інші - до іншої частини словникового складу: operate, trail.

2. Ті, які частково асимілювались, тобто залишилися іншомовними за своєю вимовою, написанням чи граматичними формами: analysis, pl.analyses, bacillus, pl.bacilliformula, pl.formulasandformulae, bacterium, pl.bacteria, boulevard ['bu:liwa], travail [træ'veil], restaurant ['restərə:ŋ].

Ці слова часто відрізняються хиткістю вимови: останній склад в слові restaurantвимовляємо: [rə:ŋ], [ra: ŋ], [rə:], [rəŋ].

3. Ті, що частково асимілювались і позначають поняття, пов'язані з іншими країнами, та не мають англійського еквівалента. Наприклад:

- з російської мови: steppe, rouble, verst;

- з іспанської мови: duenna, hidalgo, matador, real.

До цієї групи відносяться назви понять, які пов'язані з іноземною національною культурою, наприклад, назви національного одягу, житла, музичних інструментів, посад, професій та ін., і з чужоземною природою, тобто, назви рослин, тварин.

Особливу групу утворюють інтернаціональні слова. Нерідко буває, що слово, яке позначає нове важливе поняття, запозичується не однією, а декількома мовами. Таким чином, формується міжнародний фонд лексики, який включає в себе міжнародну термінологію з різних сфер людської діяльності: політики, філософії, науки, техніки, мистецтва, а також більшість абстрактних слів.

Інтернаціональні або міжнародні слова, запозичені з одного джерела, співпадають графічно, за звуковою спільністю і в деякій мірі за змістом, складаючи спільне надбання декількох мов відразу. Більшість з них є результатом паралельного збагачення нових мов за рахунок лексики древніх мов, тобто латинської і грецької (democracy, proletarian, philosophy).

Інша частина їх запозичена з сучасних мов:

revolution, bourgeois- з французької мови;

sonata, soprano, violoncello- з італійської мови.

До інтернаціональних слів не відносяться споріднені відповідники - слова, наявність яких в декількох мовах є наслідком спорідненості цих мов та їх походження від однієї кореневої основи:

англ. motherнім. Mutterрос. мать укр. мати

англ. noseнім. Naseрос. нос укр. ніс

англ. gooseнім. Hansрос. гусь укр. гусак

Важливо звернути особливу увагу на відмінності між ними, які існують не лише в зовнішньому вигляді слова (індустрія - industry), але і в значенні. Наприклад, слово controlв англійській мові є багатозначним, іосновним його значенням є не контроль, а управління, керівництво, влада. General, іменник, який співпадає з українським іменником генерал за значенням, але частіше зустрічається прикметник general- це полісемантично означає „загальний, головний, звичайний”. Українське слово „індустрія” вживається рідше, ніж його синонім „промисловість”, і вже тому це слово не співпадає еквівалентно з англійським словом industry. Щодо російської мови, то слово „промышленность”, окрім „промисловості” має ще й інше значення „трудолюбие”і „прилежание”і тому дуже часто викликає проблеми при перекладі.

Слово magazineв англійській мові має два значення: „журнал” і „склад воєнних запасів”, ні одне з яких не відповідає українському слову магазин.

Іменник originalі українське слово оригінал співпадають в усіх своїх значеннях. Але у слова originalіснує омонім - прикметник, у якого значення оригінальний буде другорядним, а основним значенням буде – „першопочатковий, істинний”.

Причиною розбіжностей в значеннях є насамперед та обставина, що слово, яке є багатозначним в тій мові, з якої воно запозичується, в іншу мову часто потрапляє тільки в одному з своїх значень, найчастіше в спеціальному (фаховому). Наприклад, англійське слово autі українське слово аут (використовується в спорті). Бувають такі випадки, коли інтернаціональні слова, які співпадають в прямому значення, мають певні розбіжності при переносному значенні. Слово атом не вживається в українській мові в переносному значенні „малюк, крихітка”, як це іноді трапляється в англійській мові. Чарльз Діккенс, описуючи маленького Поля Домбі, називає його theatom. [12,15] На українську мову цю метафору можна перекласти словом „крихітка”.

1.3 Асиміляція запозичень. Фонетична адаптація

Зміни лексичного складу стосуються зміни форми і значення, головним чином, слів. Ті зміни, що мають місце у середовищі власномовних слів, складають історичний розвиток лексики. Запозичення до того ж часто змінюють не лише форму, а і значення, які підпорядковуються законам мови, що їх запозичила.

Фонетична адаптація лексики іноземного походження полягає у пристосуванні фонем і їх сполучень до англійського фонетичного стандарту. Уже при запозиченні латинських слів до V ст.н.е. спостерігаються зміни, особливо у складі голосних, при асиміляції цих слів англійською мовою, наприклад: assa (ass) - лат.asinus; butere (butter) - лат.butyrum; ciese (cheese) - лат.саseus; mynet (coin, mint) - лат. moneta. Особливо змінювалась фонетична форма слова у тих випадках, коли від запозичення утворювалось похідне слово; це стосується дієслів, запозичених з латинської мови після прийняття християнства у 579 році (так званий другий період латинських запозичень). Наприклад: лат. dictare- давньоанг. dihtian (compose); лат. expendere- давньоанг. aspendan (spend); лат. mutare- давньоангл. bemutian (change); лат. saltarae- давньоанг. sealtian(збереглося у вигляді складової частини слова somersault„перекидатися”) тощо.

Спорідненість форм однієї групи слів при запозиченні сприяла закріпленню їх у мові, що запозичувала. Так, давньоанг. gifanі сканд. gefaдали спочатку форми given, yivenі, нарешті, give; давньоанг. sunuі сканд. sunr- форми sune- sone- son.

Після норманського завоювання 1066 р. переважна частина запозичень з романських мов не стільки змінилася під впливом англосаксонської лексики, скільки сама здійснила на неї помітний вплив. Запозичення новітнього часу знаходяться на стадії фонетичного становлення; часто зберігаючи власну орфографію, вони змінюють вимову у відповідності до англійської норми. Наприклад, французькі запозиченняbouquet, buffet, communique, fianceeпередають незвичні закінчення за допомогою дифтонга [еі]. Словоcourage,запозичене значно раніше, змінило у відповідності з англійською нормою і вимову, і наголос.

До певної міри змінилися незвичні приголосні німецької мови, наприклад: blitz [blits], rucksack['ruksæk], zeppelin ['zepəlin].

При надходженні до англійської мови слова з інших мов часто втрачали свої граматичні категорії, закінчення, систему відмінювання і дієвідмінювання та з часом набирали граматичних рис, властивих англійській мові.

Якщо французька мова, починаючи з XI ст. і мала вплив на англійську мову у галузі фонетики і семантики, то на розвиток граматичної будови вона суттєво не вплинула. Найефективніші зміни у граматиці англійської мови відбулися у її північних діалектах, що впливу французької мови майже не зазнали. Такі процеси, як згортання відмінкових закінчень з наступним їх зникненням, відбулося в Англії швидше, ніж у континентальній французькій мові. Ця різниця дуже суттєва, оскільки зникнення відмінкових закінчень в англійській мові закінчилося у XII ст., тоді як у французькій - лише у XIV ст. Це свідчить про вплив граматичної системи англійської мови на велику кількість лексичних запозичень з іншої мови.

Після XVI ст. запозичення із класичних мов часто зберігають свою граматичну форму множини, наприклад: addendum- addenda, datum- data, index- indices, phenomenon- phenomena. Поодинокі слова із цієї групи запозичень набули форми множини, властивої англійській мові, наприклад: formula- formulas, formulae; vacuum- vacuums, vacua. Існують і слова, що повністю підпорядковані граматичним законам мови, якою вони запозичені, наприклад: alibi- alibis, item- items. При утворенні форми множини, властивої англійській мові, інколи змінювалися значення запозичення із латинської, наприклад: genius„геній” - geniuses„генії” і genii„духи, демони”.

Наведені слова складають лише незначну частину запозичень. Переважна більшість, поряд з фонетичним узгодженням, відноситься до загальних правил граматики англійської мови. Запозичення надходило, як правило, в одній із його форм, бо повністю парадигма слова не запозичувалась. Процес засвоєння зводився до введення слова в парадигматичний ряд, властивий мові, що запозичує. Тип основизапозиченого слова міг різко відрізнятися від структури основ власномовної парадигми. Тому процес запозичення часто супроводжувався явищем спрощення або морфологічного перерозкладу. Французькі основи мали, у порівнянні з англійськими, багатоскладову будову. У запозичених французьких основах явище чергування було відсутнє, і, навіть якщо воно з часом з'явилось внаслідок різних фонетичних змін, то це призводило до такого співвідношення чергування, яке не було властиве англійській мові.

Окремі зміни мали місце також у галузі синтаксису: у реченні на перше місце, незалежно від синтаксичної структури мови, з якої запозичувалась лексема, почав виходити підмет, а означення, яке у французькій мові іде після іменника, в англійській мові вживається перед ним.

При переході слова із однієї мови в іншу змін зазнають не лише його фонетична і граматична структура, але і значення. Національні уявлення про одні і ті ж поняття у різних народів часто різні, як різними бувають і предмети щоденного побуту, одяг, їжа, зброя. До того ж, користування запозиченим словом в оточенні іншомовних слів у потоці мовлення неодмінно впливає на його лексико-семантичне наповнення. Так, якщо слово було запозичене не окремо, а у складі цілої фрази, воно потрапляло в оточення власномовних другорядних частин мови. В англійських текстах, що збереглися після XII ст., спостерігаються вживання запозичених французьких слів у конструкціях з прийменниками at, by, mid, of, through, with.

В окремих випадках запозичувалася фраза, особливо після норманського завоювання. Поодинокі фрази дійсно дали поштовх до утворення відповідних кальок, наприклад: aller en exil - togoinexile; mettresonetude- tosetone'sstudy. Запозичене слово входило до звичайного для англійської мови прийменникового словосполучення, яке з часом могло стати навіть сталим. Але при розчленуванні такого сполучення слово залишалося у мові, засвоюючись у тому значенні, яке воно мало призапозиченні. При цьому воно могло входити до відповідного синонімічного ряду, лексико-семантичної групи, а через кілька поколінь уже не сприйматися як запозичене.

Значна частина запозичень до англійської мови надійшла внаслідок перекладацької роботи. Перші англійські глосарії, англо-латинські і латинсько-англійські, відомі з початку VII століття. У глосаріях слова розташовувались не за алфавітом, а в порядку виявлення їх у тексті, і кожний укладач-переписувач тлумачив „важкі” латинські слова, відбираючи вдалі, на його погляд, англійські лексичні відповідності. Для кожного історичного періоду існували свої правила перекладу; роль і завдання перекладачів з часом змінювалась, змінюючи при цьому значення запозичених слів.

У 1349 році англійською мовою почалося викладання у школах, а у другій половині XIV століття англійська мова витіснила французьку в усіх колах суспільства. На кінець XIV - початок XV ст. припадає просвітительська діяльність двох видатних митців англійського Відродження - Джері Чосера і Уільяма Кекстона. На початку XV ст. закони, статути, постанови, які раніше писалися латинською або французькою мовами, пишуться англійською.

Відтак, англійська мова остаточно перемогла французьку, залишившись мовою усіх кіл населення. Зазнавши певного впливу, вона продовжувала розвиватись за власними законами.

1.4 Вплив запозичень на обсяг словника і семантичну структуру англійської мови. Орфографічний вплив французької мови

Асиміляція французької лексики проходила поряд зі змінами, що їх викликала французька мова в орфографії, фонетиці і граматиці.

Якщо кількість запозичень у давньоанглійській мові була незначною, то після норманського завоювання запозичення стали масовими і складали одне із джерел збагачення англійського словника.

Процес запозичень був найефективнішим не відразу після завоювання, а пізніше, коли англійська мова уже почала витісняти французьку.

Інтенсивні процеси цього часу - словотвір і семантичний розвиток значень - стосувались як запозичених, так і власномовних елементів.

У писемній мові французькі запозичення починають з'являтись на початку XII століття. Переважна більшість запозичень зроблена після 1250 року, до якого було запозичено менше тисячі слів.

Зростання словника за рахунок запозичень розширило синонімічні ряди англійської лексики та спонукало до виникнення нових, а також до утворення етимологічних дублетів.

3 французькою мовою надійшли запозичення з кельтської, латинської, грецької та германських мов. При цьому значення багатьох слів зазнали семантичної зміни, або навіть, змінили сферу вживання, наприклад:

лат. франц. англ.

advisumavis„погляд” advice„порада”

defendere defendrer „забороняти” defend „захищати”

restare rester „залишатися” rest „відпочивати”

trabs travailler „працювати” travel„подорожувати”

Подібна доля спіткала низку німецьких слів, що перейшли до англійської мови через французьку, наприклад: нім. blinken„сяяти” - англ. blanch, blank„пустий”, нім. Bock „цап” - англ. butcher„різник”, давньогерман. danson„тягти” - англ. dance„танцювати”.

Внаслідок запозичень зникли з вжитку англійські слова beorn„воїн, чоловік”, еа „річка”, fela„багато”, gearu„готовий”. Серед загальновживаних слів, витіснених французькими, були bleo- colour, dеman- judge, eam- uncle, flitan- contend, here- army, leod(українське „люд”) - people, sib- peace. Зникли також синоніми до таких слів, як „бій”, „воїн”, „схоплювати”, „море” тощо. Пов'язано це з запозиченням нових слів, що принесли з собою переосмислення значень і, відповідно, уявлень в суспільно-історичних умовах тогочасного життя.

Запозичення, проте, не проникли ні до суплетивних форм, ні до групи модальних дієслів. Чому зникли модальні дієслова purfan„потребувати”, witan„знати”, dugan„годитися”, munan„пам'ятати”, unnan„ставитися з прихильністю” дотепер точно не з'ясовано: окремі з цих значень перебрали на себе інші дієслова - як модальні, так і звичайні.

Частина запозичень співіснує поруч з англійськими формами. Так, французький прикметник ancient, наприклад, не зміг витіснити давньоанглійський eald (old).

У той же час в англійській мові закріпилася значна кількість французьких словотворчих засобів, особливо префіксів (dis-, des- en-, em-,mis-, re-, sub-) і суфіксів (-able, -age, -al, -ance, -ence,- ard, - ess, - et, -let, -ish, - ment, - our, - ry).

Heвсі запозичення однаково поширилися у межах Англії. До національної літературної мови надійшла низка слів, що становлять лексику наукової і технічної термінології, політико-адміністративного укладу тощо. Північні діалекти зберегли більшу частину англосаксонських та кельтських слів, ніж південні та південно-східні. Подібним чином у північних діалектах міцніше прижилися скандинавські запозичення, які нині є регіональними словами, наприклад: fell"hill", kirk "chirch", garth "yard", nay "no".

Сучасна англійська орфографія має складну систему. Ця складність пояснюється запровадженням ряду сполучень французьких літер протягом середньоанглійського періоду. Зміни відбулися як серед голосних, так і серед приголосних.

Серед голосних давньоанглійська буква u, що передавала звук [u:], набула форми буквосполучення ou, oou, наприклад: давньоангл. hus - новоангл. house, давньоангл. sund- новоангл. sound, давньоангл. ut - новоангл. out.

Давньоанглійські [е]та [у] передавалися як іе та uі; це явище частково збереглося і в сучасній англійські мові, наприклад: build, field.

У середньоанглійський період замість літер і та u вживалися у та w. Це явище було викликане правилами правопису, тому що літери і та u внаслідок своїх розмірів виходили за межі вертикальних розмірів рядка. Через це у сучасній англійській мові вживання у та w у кінці слова є нормою, наприклад: city, fellow, know, now.

Подвоєння голосних, властиве середньоанглійському періоду, як, наприклад, ouutзамість out, пізніше зникло.

Серед приголосних вплив французького правопису значно більший.Явища впливу стосуються сполучень ch і cw. Під впливом французьких запозичень типу chic (k), chirurgy таке слово, як cild, дало сучасне child, а сполучення cw- змінилось на французьке qu-, наприклад: cwid - quid, cwick - quick, cwen - queen.

Подібним чином давньоанглійське sсзмінилось на сполучення sh,наприклад: scinan- shine, fisc - fish. Виняток складають скандинавські запозичення, які цих змін не зазнали.

Окремі особливості правопису залежали від переписувача, характеру тексту, місця перекладу. У XVI ст. ці розбіжності в орфографії зникають.

Носові голосні, що властиві французькій мові перед носовими приголосними [m] та [n] - а, е, і, о, u, ai, еі, оі, в англійській мові не вживаються. Дещо змінилося написання запозичених слів, де вживались носові звуки, наприклад: parlement - parliament, tendre - tender, проте голосні в них залишились прості. У кількох випадках склалося написання, що відбиває закриту артикуляцію, наприклад, англійське auntвід французького tante, проте останній варіант ми зустрічаємо і в німецькій мові, де голосний а носової вимови немає.

Під впливом французької вимови приголосні [f]та [v] розвинулися у різні фонеми, і дзвінкий [v] почав вживатися на початку запозичених слів, наприклад: vain, various, vulnerable. У міжголосній позиції вживається глухий [f], але лише у подвоєнні, наприклад: affair, affect.

Такі дослідники як М.І.Мостовий [25,157] та А.М.Смирницький [28,243] вважають, що це процес, який властивий саме англійській мові, хоча можливо, що французька вимова і вплинула на таке англійське слово, як very. Знову ж таки, більшість слів, що починалися на w-, зберегли до певної міри цей звук дотепер, наприклад: wǽs - was, wǽron - were, weard- ward, wendan- went, west-west.

Отже, ми дійшли висновку, що сучасна англійська мова - це складна суміш різночасових запозичень з багатьох європейських мов та незначних вкраплень з інших мов світу, які існують на власному ґрунті.

Взаємодія власної і запозиченої лексики може відбуватися на трьох рівнях:

а) витісненням власного слова запозиченим;

б) зникненням запозиченого слова при витісненні його власномовним;

в) розмежуванням синонімів - власного і запозиченого – які співіснують протягом певного часу.

РОЗДІЛ ІI. ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА ЗАПОЗИЧЕНЬ

2.1 Власномовна лексика

Власне англійська лексика вивчена досить досконало. Власномовними словами вважаються англосаксонські за походженням, принесені з континенту у V столітті германськими племенами - англами, саксами і ютами. Як основа мови, ці слова вживаються протягом більш ніж тисячоліття і, за словами Г.Ю.Князевої, не прослідковуються у жодній мові, крім англійської. [10,43] Це не зовсім так, бо значна кількість цих слів, таких, як father, mother, sister, brother, kill, flowтощо мають паралельні форми у всіх індоєвропейських мовах. За словами У.Скіта, слово fatherне більше „походить” від санскритського pitā, ніж санскритське pitā від англійського father. [1,25]

Терміни англосаксонська і давньоанглійська мова часто ототожнюють, проте між ними є суттєва різниця. Давньоанглійський лексичний склад розгалужувався у трьох діалектах: північному, середньоострівному та південному. З північного діалекта нам майже нічого не відомо, крім Нортумбрійського Євангелія. З середньоострівного маємо Рашуортський список Євангелія від Матвія, рукопис CorpusGlossaryта список Веспасінського Псалтиря. З південного діалекта, тобто стародавньої мови Уессекса, нам відомо досить багато слів, які і називаються англосаксонською мовою.

Основна частина англосаксонських слів збереглася, хоча багато їх і вийшло з вжитку. Незважаючи на складні історичні умови розвитку та велику кількість запозичень, які витісняли власне англійські слова, в основі мови лежить лексика давньоанглійського періоду.

За семантичними характеристиками власномовні слова складають важливу групу, що відбиває життєво-необхідні поняття нації. Серед давньоанглійської лексики зустрічаються варіанти сучасних слів abide, believe, dream, keep.

Власномовними вважаються модальні і допоміжні дієслова - may, can, ought, shall, willі їх похідні.

Подібним чином відбиваються повсякденні поняття і предмети іменниками, до яких відносяться:

1. терміни спорідненості (kinshipterms): boy, lord, widowта інші;

2. речі побуту, посуд, інструмент, тканини, наприклад: anvil, axe, bench, nail, rail;

3. назви частин і органів людського організму, наприклад: ankle, back, bladder, flesh, shoulderта інші;

4. назви птахів, риб, комах, тварин (домашніх, зокрема), наприклад: аре, ram, swine;

5. назви рослин, плодів, збіжжя, наприклад: acorn, barley, berry, birch, daisy, garlic, walnut;

6. назви господарських приміщень, будівель, наприклад: dam, barn, gate, homestead, roof;

7. топонімічні назви, наприклад: acre, cliff, land, hill, meadow, marsh.

До власномовної лексики належить і значна кількість прикметників, що відбивають ознаки, головним чином, реальних речей, наприклад: black, broad, cool, deep, even, new, yellow.

Особливу групу утворюють слова категорії стану, що існують і нині, наприклад: aback, added, ablaze, aboard, afoot, afresh, anew, aside, awake. Усього слів цієї категорії існувало близько п’ятдесяти.

До власного лексичного складу належать числівники, займенники (не всі), прийменники, сполучники, вигуки. Це переважно односкладові слова, як і більшість самостійних частин мови давньоанглійського періоду.

Самостійні частини мови, особливо іменники і дієслова, були багатозначними. Такі дієслова, як get, do, make, нараховують по кілька десятків значень. Незважаючи на такий лексико-семантичний обсяг значення, ці слова були стилістично нейтральними, тобто, не мали поширених емоційно-експресивних характеристик.

Власномовний лексичний склад переважав французькі запозичення, що з'явилися після приходу норманів у 1066 році. До цього спонукав ряд позамовних причин, основна з яких та, що носієм англосаксонської мови протягом попередніх чотирьох століть був простий люд країни.

Дійовими протягом відомого нам часу розвитку мови залишилися і словотворчі афікси, зокрема суфікси -ed, -er, -ish, -ness. Суфікс -еr, наприклад, який у давньоанглійській мові додавався до іменних основ, тепер додається до дієслівних, утворюючи іменники, що вказують на інструмент чи агента дії. Власномовні слова domта hoodнабули стану дериваційних суфіксів.

Нині добре відомо, що майже за тисячу років до появи германських племен на острів прийшли кельтські племена - бритти і галли, які змішалися з корінним населенням острова - іберійцями, неіндоєвропейським племенем часів неоліту. Ні кельти, ні іберійці писемності не мали, а тому немає і етимологічних даних означених мов.

2.2 Залишки кельтських мов в англійській мові

У середині І тисячоліття до н.е. центральна Європа від Британських островів до території сучасної України була населена кельтами, які утворили матеріальну культуру, дотепер мало вивчену у зв'язку з відсутністю писемності. Розкопки, проведені останнім часом археологами, свідчать про те, що кельти використовували більше ніж 70 видів знарядь, головним чином залізних, для ремісничих, сільськогосподарських і побутових потреб. Кельти дали нам дверні залізні замки і ключі, ножиці і пилку (у тому числі хірургічну), серп і косу; вони винайшли цвях і скрепу. У своїх кузнях кельти кували наконечники списів, щити, шоломи, остроги. За даними металографічних досліджень кельтські ковалі володіли цілим рядом складних засобів обробки заліза. Високого рівня досягла у кельтів також гончарна справа.

Кельти часто працювали за межами поселень, а тому частина кельтських назв збереглася в інших мовах. Довгий час панувала думка про те, що всі ті назви, які існують у латинській мові, походять зі стародавнього Риму. Спостереження над лексичними паралелями у латинській, англійській і залишках бретонської мови, а також назвами повсякденного побуту у валлійській, ірландській і слов'янських мовах вказують на те, що з кельтських мов було запозичено значно більше слів, ніж дотепер вважалось.

Серед слів активного вокабуляру сучасної англійської мови знаходимо такі запозичення з кельтської мови, як bald„лисий”, bard„співець”, bin„ящик”, bog„болото”, doe„самка оленя”, gull„чайка”, loop„петля”, тощо.

З інших кельтських за походженням мов запозичені такі слова, як crowd„натовп”, flannel„фланель, різновид тканини” - із уельської (валлійської) мови; clan „клан”, loch „затока”, slogan „гасло”, whiskey„віскі” - із гельської мови; shanty„хижа, хатина”, Тоrу „консерватор” – із ірландської.

Певна кількість кельтських слів надійшла до англійської мови через інші європейські мови. Так, через французьку мову потрапили запозичення beak„дзьоб”, budget„бюджет”, bulge„виступ”, cloak„плащ, сіряк”, clock„годинник”. Ці запозичення допомагають встановити окремі лексичні залежності в межах історичної лексикології, зокрема між лексичними дублетами sheep- mutton. Виникнення останнього дублета відносили до часів норманського завоювання 1066 p.; насправді він міг потрапити до складу англійської лексики раніше.

Кельтські слова прослідковують через ряд мов з подвійним запозиченням. Так, вважається, що через французьку мову з іспанської в англійську запозичене слово bracket„бантина, перекладина”, хоча ця будівельна деталь - спадщина кельтів (як і гостроверхий дах). З французької через датську мову надійшло слово dune„дюна”, через латинську – artesian„артезіанський колодязь”, carpenter„тесля”, charge„порція глини та вугілля при випалюванні”, chariot„колісниця”, druid„священик у стародавніх бретонців”, embassy„чужоземне представництво”.

Цікавим для нас було дослідження, яке стосувалось походження кельтського слова carucate, що означало міру землі, яка була різною в залежності від характеру ґрунту (цю ділянку землі можна було обробити за рік одним плугом і 8 волами). Пізніше так називали чотириколісного воза. З кельтських джерел пішли такі слова, як car, caricature(від початкового значення „перевантажений, переобтяжений, перебільшений") carry, career; через пізню латинь і іспанську мову надійшло слово cargo(довго вважалось іспанським запозиченням), а через італійську і пізню латинську - ambassador, що початково означало „слуга, посланець”.

Кельтська мова бриттів, підкорених римлянами, залишила значну кількість власних імен - жіночих - Aillen, Cathleen, Collen, Doreen, Eileen, Mona, Muriel, Sheilaі чоловічих - Alan (Allen), Angus, Brian, Donald, Duncan, Ian, Malcolm, Neil, Roy. Ці імена наводять англійські словники і довідники, проте кельтських (бриттських) імен значно більше; лише у книзі Гальфрида Монмутського їх нараховується біля тисячі. За легендою у короля Гунтлака були діти:

а) сини - Britt, Humber, Madden, Malin, Merwid, Bodloan, Kinker,Spaden,Gaul, Dardan, Eldad, Eleden, Ivor, Cangy, Kerin, Rud, Buel, Henwin,Maglaun, Margan, Dunwallon, Yago, Dugan, Kloten, Belin, Brennan, Eliduc,Owen;

б) дочки - Estrilda, Gwendolen, Hubren, Gloigin, Ingogin, Oudas,Gwenlian, Median, Maylore, Cumbreda, Ragan, Gail, Ekub, Nest, Hane, Gladys, Abrane.

Окремі з цих імен дотепер вживаються в англійській мові як власні імена, а частина - як прізвища. Нам тепер відомо, звідки взяли для своїх
творів імена Яго Вільям Шекспір, Елідук - Івлін Во, а Гвендолен - Оскар Уайльд.

Поява значної кількості робіт з питання спільних індоєвропейських коренів, різнобічні пошуки у галузі кельтології, мовознавчі засоби лінгвістичної реконструкції безсумнівно з часом проллють світло на багато явищ і предметів, що по праву належить кельтам.

2.3 Латинські запозичення. Елементи грецької мови

На Британські острови постійно приходили різні завойовники – тут були кельти, давньоримські легіони, германські племена, скандинавські вікінги, нормани, французи.

Писемні свідчення про військові походи римських військ на Британські острови під проводом Юлія Цезаря і Авла Британіка стосуються І ст. до н.е. З цією епохою пов'язані слова першого або раннього прошарку запозичень, що відбивають поняття, пов'язані з римською колонізацією. Запозичення цього часу стосуються військового і торговельного проникнення на острови і колоніального урядування на залежній території під так званим „Римським миром” (PaxRomana). Запозичень небагато, оскільки вони носили усний характер: aborigine, arena, arc, belt, castle, cell, cereal, kitchen, street, villa, wine.

Залишки латинського castrum„укріплений табір” спостерігаються в географічних назвах Chester, Gloucester, Lancasterтощо.

Другий прошарок латинських запозичень пов'язаний з введенням на островах християнства у VII ст. і поширенням латинської граматики. Ці слова важко відрізнити від подальших латинських запозичень через французьку мову після норманського завоювання в XI ст., проте уже у британсько-латинському словнику 925 p. знаходимо такі слова, як advent, aggregate, altar, candle, pastor, scribe. Поряд з культовими запозиченнями до англосаксонської мови надійшли такі рослинні назви, як laurel, lily, palm, pine.

До другого періоду відносять назви будівельних матеріалів - marble, mica, tile, bitumen, chalk, basalt; тканин - linen; одягу - mantle.

Частина латинських запозичень другого прошарку не цілком з'ясована. Окремі з наведених слів християнського культу вживаються в одному із найстаріших словників - Ерфуртському глосарії (ElfurtGlossary), датованому 700р. Так, слово candleозначало одну з культових речей, обов'язкових для виконання церковної літургії. Щодо слова cross, яке більшість підручників відносить до цього періоду, слід сказати, що в англосаксонській лексиці воно не зустрічається, і лише наприкінці X ст. слово згадується у „Записах подарунків єпископа Ательвальда” як Normannescros. У діалектах Нортумбрії і Шотландії воно зустрічається раніше і навіть входить до складу топонімів, наприклад: Corserig, Corstorphineта ін.; форма cors(e) застосовувалась, занесена вікінгами і у англосаксонській мові до норманського завоювання 1066 р. вживалася лише діалектно.

З XI ст. почалося тривале і постійне запозичення лексики через французьку мову.

В XV - XVI ст. продовжувався „третій період” латинських запозичень, що почався у мові XIV - XV ст.

Латинські слова, запозичені в цей час в англійську мову, відносяться до медицини, фізики, механіки, біології, мистецтва, літератури, суду, законодавства, релігії тощо.

Значна кількість латинських слів була запозичена без орфографічних змін: alibi, animal, errata, formula, folio, item, maximum, minimum, superior, та інші.

Численна група слів, запозичених з латинської мови, характеризуються частковими змінами в орфографії, які полягали в скороченні слова за рахунок:

а) відкидання суфіксів;

б) відкидання відмінкових закінчень (флексій).

Прикладами таких слів можуть бути:

а) consult (< лат. consult-āre),

expect (<лат. expect- āre);

б) exclusion (лат. exelusiōn-is (род.), -em (дав.)),

conjugation (лат. conjugation-is (род.), -em (дав.)) та інші.

Деякі латинські слова зазнали орфографічних змін, характер яких дає підстави вважати, що ці слова були запозичені з латинської мови через французьку:

лат. conspicu-us > сonspicuous;

лат. extern-us > external;

лат. celeri-tas > celerity тощо.

Слід відзначити, що в усіх випадках, тобто незалежно від того, безпосередньо з латинської мови чи через французьку було запозичене те чи інше слово в англійську мову в XV - XVI ст., корінь (основа) латинського слова залишається без змін:

лат. irrito, irritāre - англ. irritate;

лат. separāre - англ. separate;

а також collect, correct, permit, produce та багато інших.

Ця особливість має істотне значення для історії мови при вирішенні питання про час та епоху, коли було запозичене те чи інше латинське слово.

В XV - XVI ст., а також і пізніше, в XVI - XVII ст. деякі латинські слова були запозичені в англійську мову вдруге, бо ці ж самі латинські слова вже ввійшли до словникового складу англійської мови багато століть тому.

Так, запозичене з латинської мови в давньоанглійську слово episcopus(VII ст.) перетворилося в bishop, а повторне запозичення цього слова в XV ст. дало сучасне слово episcopal.

Аналогічно лат. discusдало сучасне слово dish(з давньоанглійської disk) та disc.

Прикладів таких етимологічних пар (дублетів) в англійській мові дуже багато:

sure - secure (з давньофр. seure та лат. secūrus);

ray- radius(з давньофр. rai та лат. radius);

vowel- vocal (з давньофр. vouet та лат. vōcālis) і т.д.

В усіх випадках слово, що зазнало змін у складі кореня (основи), запозичене з французької мови в період XII - XIV ст., а слово, яке зберігає склад латинського кореня (основи), - запозичене в XV - XVI ст.

Щодо етимології, обидва слова кожної пари походять від латинського кореня: sureта secure, від лат. securumтощо.

При запозиченні іншомовних слів часто змінювалась належність їх до певного морфологічного класу частин мови. В таких випадках „запозичувався”, власне, корінь (основа) слова (іноді з префіксом), який вже в англійській мові вживався, як та чи інша частина мови.

Так, запозичене в XVI ст. латинське adeptus, дієприкметник минулого часу від ad (ipisci) (attain) (пор. рос. адепт), вже в 1553 р. зустрічається у вигляді дієслова toadeptу формі “howcouldyouhaveadeptedsuchprerogative”.

Пізніше adeptвживається як прикметник та іменник, які залишилися і в сучасній мові.

Подібним способом від латинського adnihilбув утворений прикметник adnichilitate (reducetonothing): “suchpooreadnichilitateorphans”.

Від латинського invigilare (bewatch) був утворений прикметник invigilate, як в сполученні tobeinvigilate (bewatchful), а пізніше дієслово з тим же значенням: “toinvigilatethusmuchforme”. [25,158]

Кількість таких прикладів дуже велика. Багато таких слів вийшли з ужитку в XVI - XVII ст., але ще більше залишилося в сучасній мові.

І через французьку мову, і безпосередньо із самого джерела за часи новітнього періоду до англійської мови надійшла значна кількість латинізмів, які зберігають не лише форму, а і правопис мертвої мови. Частину цих запозичень складають прислів'я, що не мають відповідних сталих словосполучень в англійській мові, а також висловів, які вживаються у скороченій формі. Так, у реченні Itisalsobeingseenasaquidproquoforearlyimplementationnextspringofthe1980 LisbonAgreementbetweenSpainandBritainвислів quidproquo„що і для чого” зберігає значення, набуваючи у цілому форми іменника (вжитий у реченні з артиклем). Інші вислови, що вживають у мові, складають частину таких запозичень скоріше із стилістичних міркувань, для надання ваги контексту чи виділення його частини; це такі сполучення, як abovo„усе походить із яйця”, adhoc„для даного випадку”, alterego„друге я”.

Частина широковживаних запозичень з латинської мови вживається у скороченому вигляді, наприклад: a.d. (annodomini) „нашої ери”, a.m. (antemeridiem) „до полудня”, cf. (confer) „порівняйте”, ib. (ibidem) „там же”, id.(idem) „той же”, ie (idest) „тобто”, ib (libra) „фунт”, op. cit (opus citatum) „цитований твір та інші.

Обсяг слів і виразів, що вживаються у безперекладній латинській формі, складає кількасот одиниць, причому їх вживання не обмежується лише англійською мовою.

В процесі збагачення словникового складу англійської мови іншомовними запозиченнями (головним чином латинського походження) значна роль належить видатним письменникам, суспільним діячам того часу.

Переважна частина грецької лексики, що вживається в сучасній англійській мові, надійшла через латинську, бо латинська мова у таких галузях спілкування, як літературна, музична, військова і інших, завдячувала грецькій.

Через латинську мову запозичені слова abyss, aloe, amphora, anchor, epoch, lotus, turn.

Грецька лексика носить різноманітний співвіднесений характер – від назв повсякденних речей, до наукових термінів. Традиційно майже всі науки називаються за допомогою грецьких лексичних елементів.

Частина грецьких запозичень надійшла до англійської мови через французьку з латинської, наприклад: academy, асе, agony, air, almond, anarchy, anatomy, angel, cherryтощо.

Французька мова також послужила посередником для невеликої групи запозичень безпосередньо з грецької мови. Це такі слова: acrobat, amalgam, analyse, aphorism, botany, climate.

Внаслідок тривалого процесу запозичень грецьких елементів в англійській мові з'явилися слова, що в грецькій мові не існували, наприклад: geochemistry, geochronology, geodesy, geography, geology, geometry, geomorphology, geophysics. Елементи подібного виду можуть, як правило, сполучуватися з морфемами, запозиченими з інших мов. Це такі морфеми, як auto, grapho, logos, photoта інші.

З грецької мови походить частина європейських власних імен, чоловічих - Alexander, Andrew, Basil, Cyrillта інші.

Грецькими за походженням є головні терміни мово- і літературознавства, наприклад: diphthong, grammar, metaphore, monophthong, seme.

Отже, латинські і грецькі запозичення відіграли важливу роль у збагаченні англійського словника.

2.4 Запозичення з скандинавських мов

Тривале перебування скандинавів у Англії не могло не позначитися на англійській мові. Впливу мови скандинавів на мову англійців сприяло насамперед те, що суспільний лад та рівень розвитку англійців і скандинавів був однаковим, а мова скандинавів за своєю граматичною будовою та словниковим складом споріднена з мовою англійців, була близькою та зрозумілою останнім. Крім того, зближенню обох мов сприяла відсутність єдиних мовних норм, закріплених письмом.

Скандинавський вплив найбільше помітний на півночі та на сході Англії (наприклад: сучасне York< скандинавське уо замість ео в Eoforwic, стара назва міста).

Основна відмінність між двома мовами полягала в особових та відмінкових закінченнях, в той час як корені слів були спільними. При взаємному спілкуванні скандинавів та англійців і ті, і другі розуміли основну частину слова - корінь, а закінчення, різні в обох мовах, були елементами, які ускладнювали взаєморозуміння. Тому вся увага була спрямована на сприйняття та розуміння основи слова, а закінчення в цей же час почали ослаблятися, редукуватися. Граматичні відношення між членами речення, які раніше передавалися за допомогою флексії, поступово почали виражатися іншими засобами: порядком слів, прийменниковими зворотами тощо. Проте було б помилковим вважати, що скандинавський вплив міг бути основною причиною переходу англійської мови до аналітичної будови. При схрещуванні давньоанглійської та скандинавської мов перша зберегла свій словниковий склад, поповнившись деякими запозиченими словами, зберегла свою граматичну будову, а вплив скандинавської мови лише сприяв розвитку тих тенденцій, які існували у мові давньоанглійського періоду задовго до скандинавського завоювання. Зокрема, ослаблення ролі закінчень спостерігалося ще в давньоанглійській мові, особливо на півночі країни.

Відмінності у морфологічному оформленні слів в обох мовах були незначні:

СкандинавськіДавньоанглійські

dagedǽg (day)

vindr wind (wind)

góbr gód (good)

fiskr fisk (fish)

sunr sunu (sun)

hiarta heorte (heart)

fara faran (to go)

falla feallan (to fall)

sitja sittan (to sit)

oxe, uxe oxa (ox)

egg æg (egg)

time time (time)

mōper mōdor (mother)

faper fælеr (father)

Як видно з вищенаведених прикладів, близькість форм кореня сприяла закріпленню його у мові: так, сканд.та давньоангл. time при схрещуванні укріпили форму кореня tim-, аобидвазакінченнязлилисявослабленуформу time, tyme, яка у мові середньоанглійського періоду перетворилася в time[ti:mə > ti:m > taim], щоіснуєвсучаснійформі time.

Аналогічні зміни відбулися і з іншими словами:

англійська мова запозичення орфографічний

Крім прискорення процесу редукції закінчень, скандинавський вплив позначився також на інших мовних явищах:

а) в північному діалекті під впливом мови скандинавів закріпилося закінчення -s у 3-й особі однини теперішнього часу дієслів та закінчення -andдієприкметника (binband) при закінченні -end, -indв центральному та південному діалектах. Закінчення -s збереглося в сучасній мові (hetakes, goesі т.д.) а закінчення дієприкметника -andпізніше перетворилося в -sng(суч. going, takingі т.д.);

б) особові займенники скандинавського походження (сканд. peim) замінили відповідні давньоанглійські займенники і закріпилися в англійській мові (суч. they, them, their). Крім цього, в англійській мові збереглося декілька самостійних та службових слів скандинавського походження: till, toandfro, though, ado(< at+ do), both, same.

Скандинавський вплив найпомітніше відчувається у словниковому складі мови. Пам'ятки давньоанглійського періоду відображають лише частину запозичень, які значно повніше представлені у пам'ятках середньоанглійського періоду.

Лексичні запозичення мали різноманітний характер:

1. Географічні назви:

сканд. bŷr (a village) > by в Derby, Rugby, Grimsby;

сканд. thorp (a village) > thorp в Althorp, Linthorp;

сканд. veiti (clearing) > thwait (e) в Applethwait, Satterthwait, Crossthwaite.

В географічних назвах зустрічається також багато інших елементів, які походять від скандинавських запозичень, як

- beckв Lauterbeck(давньоісл. bekkr- „струмок”, нім. Bach, герм, bakir);

- daleв Liddesdale, Kendal(давньоісл. dalr - „долина”, нім. Таl, рос. долина);

- gateв Canongate(давньоісл. gata- „дорога”, нім. Gasse, герм. gatwōn).

Аналогічні утворення існують від багатьох інших слів. Загальна кількість географічних назв з скандинавськими елементами становить більше тисячі слів.

2. Військово-морська термінологія: barda, cnearr (ship), scegp (vessel), lip (fleet), sagpmann (pirate), більшість з яких не збереглися в сучасній мові.

3. Судові та законодавчі терміни: lagu, lage (law), ntlag (outlaw), mal (actionoflow), husting (assembly) та інші, а також декілька перекладів-кальок, як hāmsōcn (attackingtheenemyinhishouse), landcēap (landtar) тощо.

4. Суспільно-побутова лексика:

а) іменники - crook, dirt, egg, fellow;

б) прикметники - awkward, flat, ill;

в) дієслова - bait, call, cast.

Кількість запозичень цієї групи становить понад 500 слів. Деякі слова збереглися в сучасній мові у формі більш близькій до скандинавського слова:

sister (сканд. syster, д.а. sweoster)

boon(сканд. bōn, д.а. bēn)

loan(сканд. lān, д.а. lǽn).

Деякі слова скандинавського походження, які широко вживалися в давньоанглійській мові, в сучасній мові вживаються дуже рідко, а деякі зустрічаються лише в північних діалектах: kirk (church), garth (yard).

Багато слів, які в IX - XI ст. мали близьке значення в обох мовах, диференціювалися в сучасній мові:

суч. слово з давньоангл. мови суч. слово з сканд. мов

no nay

from fro

whole hale

В сучасній мові існує певна кількість запозичених слів, які об'єднуються наявністю в їх складі сполучення sk, k(так звані „sk-words").

Процес палаталізації сполучення se [sk > sk' > s], який відбувався y давньоанглійській мові, не торкнувся скандинавських слів, які мали в своєму складі сполучення sk, що знаходилось перед голосними переднього ряду. Тому поряд з словами типу ship(з д.а. scipu) в сучасній мові збереглися скандинавські sky, skin, skill, scare, scrape, також keg, kettle, kirkта деякі інші.

Деякі з цих слів утворюють етимологічні пари слів - так звані дублети (doublets):

слово з давньоангл. мови слово з сканд. мов

shabby scabby

share scar

shriek screech та інші.

Вплив скандинавської мови відчувається у середньоанглійській та частково у сучасній літературі. Так, у першому рядку балади про Робін Гуда зустрічаємо: “LytheandListin, gentilmen”, де lythe, синонім для listen,- слово скандинавського походження. В цій же баладі Шеріф Нотінгемський звертається до Малого Джона з словами “Saymenow, whightyoungman, whateisnowthyname”, де слово whight(сильний, сміливий) також скандинавського походження (з wight- „сміливий”). Вальтер Скотт та Берне вживали слово waur(сканд.) замість worseтощо. [27,151],[9,15]

Деяка кількість слів скандинавського походження зустрічається у пам'ятках середньоанглійського періоду, хоча є підстави вважати, що вони запозичені значно раніше:

take(д.ісл. taka),

sister(д.ісл. systirпри д.англ. sweostor),

get(д.ісл. geta- д.англ. gietan),

birth(д.ісл. byrpпри д.англ. gebyrde) та деякі інші.

Наприкінці VIII ст. за свідченням „Англосаксонської хроніки” почалися напади вікінгів на Британські острови. Войовничі чужоземці спочатку висаджувалися на східне узбережжя. Набіги продовжувалися майже століття. У 876 р. було укладене перемир'я, за яким скандинави отримали у своє володіння частину північно-східного узбережжя Англії, що набуло назви Danelagh„Країна датського права”.

Частина лексики англосаксів і датчан мала спільне походження: приблизно половина запозичених слів існувала в обох мовах, внаслідок чого розвинулась полісемія цієї лексики. Однак серед запозичених слів багато і таких, що витіснили навіть побутову англосаксонську лексику. Скандинавські запозичення - це, головним чином, побутові найменування, серед яких розрізняються:

- іменники: anger, axle, bag, booth;

- дієслова: awe, blend, call, cast;

- прикметники: big, cosy flat, ill.

Датська мова - це єдина мова, з якої запозичені займенники - both, they, them, their.

Серед власних назв у сучасній англійській мові маємо складні іменники, другим елементом яких є -by, наприклад: Applaby, Derby, Ashby, Whitby. Скандинавськими є такі назви, як Thursday, viking, valkyria.

Частина скандинавських запозичень перейшла до англійської мови через французьку, наприклад: baggage, barbed, bet, boast. Спільність фонетичного складу окремих морфем дає змогу стверджувати, що ці слова - скандинавського походження. Так, численні лексеми з початковими сполученнями літер -skперед голосними е та і вважаються скандинавськими за походженням, тоді як власні слова під впливом французької вимови змінили це сполучення на ch.

Через свою генетичну спорідненість запозичення із скандинавських мов утворювали синонімічні пари. Простіші за структурою скандинавські слова інколи витісняли англосаксонські. Так, скандинавське takaвитіснило давньоанглійське niman„брати”; illпочало вживатися замість синонімічного йому evil, dieвитіснило два дієслова - steruenі swelten, із яких sweltenзникло зовсім, asteruen(сучасне starve) набуло вузького значення „умирати з голоду”. Подібним чином замість англійського hebben„піднімати” почало вживатися скандинавське дієслово liften, а замість wunen„жити” - dweilen(суч. dwell).

Скандинавські завоювання вплинули і на ряд слів, що були близькі за значенням до відповідних слів мови завойовників. Існує припущення, що без скандинавського впливу у відповідності з фонетичними змінами минулого в англійській мові нині існували б форми swester(давньоангл. sweoster), а не sister, яке набуло такої форми під впливом скандинавського syster; eggмало б форму еу, weak- wokeтощо.

Отже, запозичення з скандинавських мов у значній мірі сприяли збагаченню словникового складу англійської мови.

2.5 Запозичення з романських мов. Норманське завоювання

Битва при Гастінгсі, що сталася 1066 p., була наслідком подій, які розвивалися майже століття. Контакти між двома країнами сприяли частковому взаємопроникненню слів, проте масове запозичення романської лексики почалося після норманського завоювання.

Якщо до норманського нападу англійська мова мала просту форму суспільного спілкування, то після 1066 р. її офіційна і особлива законодавча роль поступилася перед нормано-французькою.

Записи, що стосуються подій XI - XII ст. в Англії, свідчать про нечітку роль обох мов того періоду, а дослідники нашого часу висунули ряд теорій, щоб пояснити суперництво англійської, нормано-французької і латинської мов. Нормани не могли насадити свою мову у сільських поселеннях Англії, але двір короля, релігійні центри і великі садиби навколо укріплених фортець зазнали впливу норманської мови. Впливала вона і на монастирські поселення, хоча писемною мовою і мовою літургії у них була латинська. Після 1080 р. офіційні документи перестали писатися англійською мовою, а інші папери велися латинською. Англо-французький рицарський роман вказує на відсутність впливу запозичень з романських мов на англійську мову, але він з часом перестав існувати. Сільське населення і надалі розмовляло англійською мовою.

У середині XII ст. установився певний баланс трьох мов. Латинська мова вживалась для офіційних записів, у вчених працях з історії і теології, в літургії церкви. Французька мова частково занепала, але ще була мовою королівського оточення і аристократії. Англійська мова, як мова повсякденного вжитку, не вживалася у писемній формі, за винятком молитов і проповідей. Баланс трьох мов було порушено після завоювання Нормандії Філіпом II у 1204 p., яке ізолювало норманських урядовців в Англії. Тимчасовою перешкодою до відродження англійської мови було правління Генріха III у 1216 - 1272 роки, який переселив французів із своїх володінь на півдні Франції і призначив їх на керівні посади. Однак англійські барони не скорилися і примусили його прийняти Оксфордські правила, за якими король втрачав виключне право на володіння землями і вислав своїх поплічників до Франції. Це був перший документ, що офіційно з'явився англійською мовою за півтора століття. Однак французька мова продовжувала вважатися державною мовою Англії аж до 1262 року, коли Едуард III ухвалив закон, за яким судові та державні справи розглядались і вирішувались англійською мовою.

Головна лінгвістична ознака великої кількості запозичень цього періоду полягає у тому, що це була латинська за походженням лексика.

Перший прошарок цієї лексики спостерігається у галузі військової справи. У XII - XV ст. з'явились такі слова, як accompany, advance, adventure, aggress та інші. Ступінь засвоєння цих слів був різний, проте у більшості з них наголос перейшов на перший склад, що свідчить про їх засвоєння в англійському середовищі.

Серед юридичних термінів бачимо такі, як administer, arrest, bail.

Поряд з професійною лексикою проникали і загальновживані слова, такі як act, baron, chamber.

У побутовій лексиці засвоїлись переважно слова, що не потребували переносу наголосу. Проте вимова голосних змінилася у більшості з цих слів, таких як aid, aim, bay, beast, pail, sum. Окремі з цих слів довго конкурували із власне англійськими словами.

Завойовники принесли з собою деякі назви рослин і дерев, наприклад, cabbage, cauliflower, cucumberта інші.

Вплив норманської лексики був настільки сильним, що зміни з'явилися навіть у термінах спорідненості, наприклад niece, nephew, matron, uncle, aunt.

Отже, нормано-французькі запозичення - це слова переважно французького походження, які набули вжитку у галузі управління і військової справи, релігії і юриспруденції, придворного етикету і кулінарії, одягу і туалету.

Ці запозичення були настільки багатобічні, що викликали зміну семантичної структури словника англійської мови і утворення нових термінологічних сфер. Утворились і з часом розвинулись нові синонімічні ряди.

Масове запозичення французьких слів почалося через два століття після завоювання. Між власномовною і французькою лексикою склалися усталені стосунки. Французьке слово запозичувалося, як правило, в одній із його форм, а процес засвоєння зводився до внесення цього слова у даній формі до відповідного парадигматичного ряду. Запозичення багатоскладових слів супроводжувалося явищами спрощення або морфологічного перерозкладу. У запозичених лексемах наголос відрізнявся від англійського, чергування наголосу взагалі було відсутнє і фонетичні зміни врешті закінчувались таким співвідношенням чергових звуків, яке властиве англійській мові.

Проте запозичена лексика частково зберегла і свої особливості. Так, дієслова accord, amend, bill, change, continue, decline, які мали як перехідне, так і неперехідне значення у французькій мові, зберегли їх і в англійській.

Запозичення цього часу традиційно поділяються на дві групи. До першої групи відносяться слова, які передають поняття, що раніше у словнику англійської мови не існували. Це слова здебільше моносемантичні, що мали чітку предметну віднесеність та виражали поняття, пов'язані з культурним світом романського середньовіччя. Франція на той час займала провідне місце серед країн Західної Європи у сфері державного і культурного життя, а також і в інших європейських мовах, утворюючи своєрідний прошарок інтернаціональної лексики.

Лексика першої групи запозичень розширювала словник англійської мови: за її рахунок значно поповнився продуктивний словотвір.

До другої групи французьких запозичень відносяться слова, що відбивали поняття, спільні для обох мов. Вони, проте, могли мати і національні семантичні відтінки, яких другій мові бракувало. Цим вони викликали зміни у семантичних стосунках англійської лексики, доповнюючи існуючі семантичні групи. У цьому полягає наслідок двомовності, що встановилася в Англії після норманського завоювання.

У додаток до великої кількості слів, що надійшла до англійської мови із латинської через французьку, зустрічаємось із такими, що не змінили своєї форми, наприклад: alibi, animal, apparatusтощо. Окремі з них зберегли навіть власну форму множини, наприклад: nucleus- nuclei, datum- data, crisis- crises.

Отже, більше половини складу лексики сучасної англійської мови - романського походження. Процес запозичення майже припинився, якщо не зазначати такі випадки французьких запозичень, як contour, collage. Нині, навпаки спостерігається широке запозичення англійських слів і виразів французькою мовою.

2.6 Запозичення з інших германських мов

Запозичення з інших германських мов є вагомим внеском до англійської лексики. Якщо запозичення новітнього часу з німецької мови порівняно незначні, то надходження із давньоверхньонімецької і тевтонської мов - досить численні.

Через французьку мову запозичена така тевтонська лексика: attach, banner, boulevard. Серед наведеної лексики, що пройшла складний шлях розвитку, маємо слова, як військові, так і звичайні побутові, які входять до сфери повсякденного вжитку в сучасній англійській мові.

Через інші європейські мови (переважно італійську) до англійської мови надійшли такі тевтонські слова, як flotilla, gabardine, picador, ranch, stampede.

Існують запозичення із давньоверхньонімецької мови, що сформувалася у VIII - XI ст. Перші писемні пам'ятки цієї мови подані глосами до латинських текстів, хоча уже в цей час діалект саксів на півночі сучасної Німеччини мав власну писемність. Це такі запозичення, як arrange,await, bacon, furnish, gallant.

Через інші європейські мови з давньонімецької запозичені слова abandon, install, sturgeon, guerilla, rapier, ballot, gala.

Із сучасних німецьких запозичень слід згадати назви мінералів: bismuth, cobalt, gneiss, nickel, quartz, zinc. Дві світові війни дали запозичення таких слів, як hurrah, strafe, blitz(від Blitzkrieg), ersatz, tellermine„дискова міна”, U-boat„підводний човен” (перша літера - скорочення від Unsterseeboot). У галузі психології запозичені слова angst„боязнь, турбота”, shadenfreude„задоволення від неприємностей інших людей”, проте в англійській мові ці слова відчуваються, як іншомовні.

Інший тип запозичень із сучасної німецької мови - це слова-кальки (loan-translations).

Саме англійське слово loan-word- це переклад німецького Lehnwort. Подібним чином утворено сучасні англійські слова і вирази power-politicsвід Machtpolitik, inferioritycomplexвід Minderlertigkeits-komplex, wishfulthinkingвід Wunshdenken.

З шведської мови запозичені слова orienteering(від шведського orienteering) „пересування по місцевості за допомогою карти і компаса”, motocross, moped.

Відтак, запозичення із германських мов є значним внеском до словникового запасу англійської мови.

2.7 Запозичення з італійської та іспанської мов

Економічні і політичні зв'язки Англії і Італії починають розвиватися з XIV століття. Англійська економіка була пов'язана з італійською мануфактурою, яка не могла б існувати без англійської шерсті. Підготовка до столітньої війни була проведена Едуардом III за кошти флорентійських банкірів. Ці економічні і політичні зв'язки знайшли віддзеркалення в словниковому складі англійської мови, яка починаючи з XIV століття запозичувала італійські слова, які стосувалися торгівлі, мануфактури і військової сфери.

Але найбільш відчутним був вплив італійської мови на англійську в добу Відродження. Знайомство з італійською літературою цього періоду, подорожі в Італію, вивчення її мистецтва, скульптури і архітектури, захоплення італійською музикою та й Італією загалом, все це стало вагомим внеском в ряді запозичень з італійської мови.

Слід зазначити, що в зв'язку з широким поширенням італійських запозичень в європейських мовах, деякі італійські слова були запозичені англійською мовою завдяки мовам-посередникам. Наприклад barouche(італійське слово baroccio- барокко); cohl-rabi(італ. cavolirape- кольрабі) запозичені з німецької мови. Більшість італійських слів до XVI століття було запозичено через французьку мову, і лише з XVI століття з'являються запозичення безпосередньо з італійської сфери.

Найдавніші (XIV - XV ст.) запозичення відносяться до торгівлі і військової сфери. Так з області торгівлі і фінансів були запозичені слова: ducat, million, lombard. З області військової сфери і мореплавства: alarm(тривога), brigand(бандит), bark(барка).

В XVI столітті економічні зв'язки з Італією викликали нові запозичення: carat(карат), traffic(рух транспорту), porcelain(фарфор).

Та все ж найбільша кількість запозичених слів з італійської мови у сфері мистецтва (література, живопис, музика, архітектура). Наприклад: sonnet, stanza, motto.

Існують також інші запозичення, які відносяться до цього періоду: bandit, biretta, mustachio, cavalcade, gondola.

В XVIII столітті зростає кількість запозичень, які відносяться до суспільного життя, торгівлі, а також до мистецтва, музики, наприклад: manifesto, intrigue, bulletin, risk.

В XVIIIстолітті захоплення італійською музичною культурою викликало новий приплив музичних термінів з італійської мови. В цей період
з'явились такі слова як soprano, falsetto, viola, mandolin. З сфери інших видів мистецтва були запозичені такі слова: picturesque, costume, terracotta.

В XIX столітті були запозичені деякі слова, які відображали політичну боротьбу в Італії. Наприклад: carbonary, camorra. Збільшувалась група запозичень, пов'язаних з наукою, однак найбільша кількість запозичень, як і в двох попередніх століттях, стосується області музики і мистецтва. Прикладом можуть стати наступні слова: sonatina, cavatina, legato.

До запозичень XX століття можна віднести: autostrada, duce, fascist. Слово fascistпов'язане з латинським словом fasces- назва емблеми діючої влади в Стародавньому Римі (пучок березових галузок, з встромленою всередині сокирою).

Варто відзначити, що в англійській мові, як і в інших європейських мовах, вживаються деякі італійські фразеологічні одиниці, sottovoce(пошепки, впівголоса), traditoriта інші.

Як і запозичення з італійської мови, іспанські запозичення почали з'являтись в англійській мові з XVI століття. Історичні події, які викликали прилив запозичень, пов'язані з великими географічними відкриттями кінця XV - початку XVI століття. Розвиток торгівлі, який був наслідком відкриття Америки (1492) і відкриття морського шляху в Індію (1492) і крім цього колонізація Південної і Північної Америки іспанцями та подальше співробітництво Англії і Іспанії стали рушійними силами для запозичення цілого ряду іспанських слів, і також слів тих країн, які потерпали від колонізації. Найперші запозичення, пов'язані з іспанською мовою, потрапили до складу англійської лексики ще до XIX століття через французьку мову. Існують серед них і слова арабського походження, які відображають торговельні відносини з Сходом і вплив східної культури, наприклад cotton, zenith. В XV столітті було запозичено ще декілька слів: lemon, tare- безпосередньо з іспанської мови.

В XVI столітті тісні економічні і політичні зв'язки з одного боку між Іспанією і Англією, а з іншого боку між Іспанією і Францією сприяли проникненню ряду слів як з іспанської в англійську мову, так і через французьку мову.

В першій половині XVI століття завдяки династичним зв'язкам між Іспанією і Англією в країні проживало чимало іспанців, від яких англійці засвоїли деякі слова, які мали відношення до іспанського побуту і торгівлі. Воєнний конфлікт між двома країнами в кінці XVI століття також залишив свої відбитки в англійській лексиці.

З іспанських запозичень цього періоду можна, як приклад, вказати на такі слова: infanta, don, hidalgo.

Найбільш відомими словами, запозиченими в XVII столітті є наступні: cargo, guitar, castanetта інші.

Серед запозичень XVIII століття можна відмітити назви іспанських танців, ігор і страв, елементи одягу, загальнополітичні терміни. Наприклад: quadrille, bolero, picadorта інші.

Більшість запозичень з іспанської мови в XIX столітті спостерігалося в Південній і Північній Америці. Частина цих слів ввійшла до складу англійської мови через американську літературу. З цих слів можна пригадати: guerilla(корінь німецького походження: werrawar), cigarette, lasso,mustang.

Отже, як видно з вищенаведених прикладів, більшість запозичень з іспанської мови зберігають свій вигляд, і зазвичай використовуються в англійській мові в стилістичних цілях, найчастіше для надання „місцевого колориту” розповіді. Серед іспанських слів, які ввійшли до складу англійської мови і не сприймаються, як варваризми, можна відзначити наступні слова: cotton, zenith, renegade.

Існують також іспанські слова, які англійська мова запозичила
недавно; такі як: dinero, macho, amigoта інші.

2.8 Запозичення з російської мови. Українсько-англійські лексичні відповідності

В англійській мові, як і в інших германських мовах, ще в найдавніші часи зустрічались слова, які мали спільні корені з словами слов'янських мов і очевидно були запозичені з діалектів слов'янських племен в XII столітті. Це такі слова, як: мед, молоко, конопля, плуг та інші, в давньоанглійській: meodu, в сучасній англійській mead; в давньоанглійській henap, в сучасній англійській: hemp; в давньоанглійській: meolk, в сучасній англійській: milk; в давньоанглійській: ploz, в сучасній англійській мові: plough.

До ранніх запозичень з російської мови відноситься слово sable(соболь). В період XII - XIII століть, як відомо, хутро соболя було продуктом обміну, виконуючи функцію грошової одиниці. В англійських словниках це слово було зафіксовано вже в XIV столітті, до того ж окрім значення іменника „соболь”, воно подається також в значенні прикметника „чорний”.

Більшість російських запозичень з'являються в англійській мові аж в XVI столітті, після встановлення більш регулярних економічних і політичних зв'язків між Росією і Англією.

В той період в англійську мову проникали слова, які позначали назви предметів торгівлі, назви правителів, установ, назви предметів побуту і географічні назви.

В цей період запозичені такі російські слова, як beluga, starlet, rouble, pood, czar.

Проникають в англійську мову також деякі спеціальні терміни. Наприклад: siberite(особливий вигляд рубіну), uralite(азбестовий сланець). Більшість цих слів ввійшли до складу англійської мови і використовуються англійськими письменниками.

В XIX столітті в зв'язку із зростанням народно-демократичного визвольного руху в Росії в англійській мові з'являються слова, які відображають цей загальнополітичний рух. Наприклад, Decembrist- декабрист, nihilist- нігіліст, intelligentsia. Звичайно, корені таких слів, як nihilist, Decembrist, intelligentsia- латинські. Проте ці слова є запозиченням з російської мови, оскільки вони виникли в Росії в зв'язку з певними явищами російської дійсності, і як такі проникли в інші мови. Окрім вищезгаданих слів в період XVIII - XIX століть, в англійську мову проникли й інші російські слова. Більшість цих слів, наприклад ispravnik, miroed, obrokта інші, на даний час є історичними термінами в російській мові, а в англійській зустрічаються лише при історичних описах чи в історичних романах. Російські запозичення, які проникли до словникового складу англійської мови, як і інші запозичення, видозмінюються в своєму звуковому вигляді і граматичній структурі, підкоряючись внутрішнім законам розвитку англійської мови. Це добре можна простежити на прикладі таких слів, як kopeck, knout(вимовляється, як naut), starlet, які змінили свій звуковий вигляд у відповідності до правил англійської вимови. Множина іменників у більшості запозичених слів оформлена в англійській мові за граматичними нормами англійської мови - steppes, sablesі т.д.

Більшість запозичених слів з російської мови створюють похідні за словотворчими моделями англійської мови - narodism, nihilistic, toknout, sable(як прикметник) і т.д. Лише з кінця XIX століття в англійську мову, як і в інші мови світу з російської мови проникають слова, які пов'язані з ростом загальнополітичного руху. Протягом XX століття в англійській мові зустрічаються такі російські слова, які свідчать про зацікавленість англійського народу політичними подіями в Росії.

Російські запозичення також відіграли велику роль в удосконаленні сучасної філософської і політичної термінології усіх мов, в тому числі й англійської.

Метод синхронного співставлення споріднених одиниць спільної мовної сім'ї проводився у мовознавстві стосовно мов країн, що межують одна з одною; віддалені мови аналізувалися спорадично, час від часу. Порівняно недавно питанням лексичної взаємодії слов'янських і германських мов почала приділятися належна увага.

Лексичні відповідності означають пари різномовних лексичних одиниць, між якими існують певні генетичні, фонетичні і семантичні зв'язки. Кількість відповідностей в англійській та українській мовах за словниками складає біля 6870 одиниць - цифра досить вражаюча.

Історія слов'янсько-германських стосунків у період праслов'янської та прагерманської мовної спільності викликала такі відповідності, як beat- бити, call- голос, day- день і багато інших.

Семантичний обсяг відповідностей досить великий; вони стосуються лексики повсякденного побуту людини і її оточення, наприклад: brutal- брутальний, cap- капелюх, cold- холодний. Окремі лексичні відповідності мають спільну праіндоєвропейську основу, наприклад: garden- садок, огород, murder- мордувати, soot- сажа.

Окрім лексичних відповідностей в українській мові існують і запозичення з англійської мови новітнього часу. Йдеться про слова, що вживаються без перекладу у своєму прямому значенні, наприклад: брифінг, короткий інструктаж - briefing; диск-жокей, ведучий програми - disc-jockey; ескапізм, ухилення від соціальних проблем - escapism.

Отже, крім романських і германських в англійській мові існують запозичення з слов'янських мов, які сприяють її збагаченню.

ВИСНОВКИ

Дослідивши іншомовні запозичення як засіб збагачення англійського словника, ми дійшли наступних висновків.

В ході дослідження було виявлено, що іноземні мови вплинули на англійську мову в значно більшій мірі, ніж на інші європейські мови.

Сучасний англійській словниковий склад протягом багатьох століть змінювався, доповнювався і на даний момент має в своєму запасі безліч слів, які сприяли впливу на формування вокабуляру. Але, незважаючи на це, англійська мова не стала „гібридною” і в ніякому разі не втратила своєї самобутності.

Також було вирішено завдання розгляду стану лексичного складу англійської мови шляхом дослідження епох її розвитку. Виходячи з цього, ми здійснили аналіз наступних запозичень, які функціонують в англійській мові:

1. кельтські запозичення;

2. латинські запозичення перших століть нашої ери, тобто ті, які потрапили в мову ще до приходу англів і саксів на Британські острови ( так званий перший шар латинських запозичень );

3. латинські запозичення VI - VII ст., епохи утвердження християнства в Англії ( так званий другий шар латинських запозичень);

4. скандинавські запозичення доби скандинавських нападів ( VIII - IX ст.) і особливо скандинавського завоювання ( X ст.);

5. старі французькі запозичення ( XII - XV ст.), зумовлені норманським завоюванням;

6. латинські запозичення, пов'язані з добою Відродження. ( так званий третій шар латинських запозичень );

7. нові французькі запозичення після XVI ст.;

8. запозичення з грецької, італійської, іспанської, німецької, російської, української та інших мов, зумовлені економічними, політичними, культурними та іншими зв'язками з цими народами.

Вважаємо, що на особливу увагу заслуговує проблема асиміляції і фонетичної адаптації запозичень. Прикладом граматичної асиміляції можуть стати слова, що повністю підпорядковані граматичним законам мови, якою вони запозичені. А фонетична адаптація лексики іноземного походження полягає у пристосуванні фонем і їх сполучень до англійського фонетичного стандарту.

Лексика кожної національної мови - своєрідна система, що, історично склавшись, відображає багатовіковий досвід спілкування людей певного етномовного колективу і пізнання ними довколишньої дійсності. Лексичні одиниці кожної мови, а в даному випадку - іншомовні запозичення в англійській мові - мають складну семантичну структуру, в якій можна виявити різнорідну інформацію.

Зазначимо, що серед іншомовних запозичень 30% займають запозичення з латинської мови, які стосуються медицини, мистецтва, літератури і релігії 20% займають запозичення з французької мови, які пов'язані з юридичною термінологією і релігією, а також з термінами придворного етикету і кулінарії, одягу і туалету. Стільки ж процентів займають і запозичення з італійської мови, які стосуються мистецтва, живопису, музики, архітектури. Біля 10% займають запозичення з іспанської мови (назви танців, ігор і страв, елементів одягу). Досить невеликий процент складають запозичення з російської, мови, які стосуються філософії і політичної термінології.

Відтак, ми дійшли висновку, що англійська мова, запозичуючи слова з інших мов, не втратила свою своєрідність. Вона, навпаки, збагатилась найкращими мовними елементами, які вона запозичала протягом усіх періодів свого розвитку. В протилежність їй можна назвати сучасну французьку мову, як державну мову Франції, носії якої турбуються про чистоту своєї мови, намагаючись ізолювати її від іншомовних нововведень. З одного боку, мова повинна зберігати свою сутність і характерність. Але з іншого боку, спроби ізолювати мову, як носія національної культури, мистецтва, менталітету можуть не принести бажаних результатів.Навпаки, це може загальмувати розвиток мови, зробити її менш живою і яскравою.

Відтак, вважаємо, що англійська мова не була обмежена рамками і при цьому не втратила свого „обличчя”; вона залишилась мовою германської групи разом з усіма характерними рисами, які не полишали її протягом усіх періодів її розвитку; і ті зміни, яких вона зазнала в зв'язку з запозиченнями, лише збагатили її словниковий запас.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. RayevskayaN. M. Englishlexicology, Kiev, 1957.

2. Адамчик M.I. Великий англо - український словник. - Донецьк, 2002.

3. Антрушина Г. Б. Лексикология английского языка. - M., 1999.

4. Аракин В. Д. История английского языка. - М. 2001.

5. Аракин В. Д. Сравнительная типология английского и русского языков. - М., 2000.

6. Арбекова Т.И. Лексикология английского языка. - М., 1977.

7. Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка. - М., 1989.

8. Балла M.I. Англо-український словник. - К., 1996.

9. Берне Р. Стихотворения. Поэмы. - М., 1986.

10. Войнова Е.А. Лексикология современного английского языка. - М., 1991.

11. Галатенко Н.А. Английская транскрипция. - М., 2000 с. 96-104

12. Диккенс Ч. Домби и сын. - К., 1978

13. Дикушина О.И. Фонетика английского языка. - М., 1982.

14. Ємельянова О.В. Петрова Е.С. Местоимение в современном английском языке. - СПБ., 1997.

15. Ємельянова О.В. Петрова Е.С. Существительное и числительное. - СПБ., 1999.

16. Иванова И.П. Чахаян Л.П. Беляева Т.М. История английского языка. - СПБ., 1999.

17. Карабан В.І. Переклад англійської наукової і технічної літератури. - Вінниця, 2002.

18. Квеселевич Д.І., Сосіна В.А. Практикум з лексикології сучасної англійської мови. - Вінниця, 2001.

19. Корунець І.В. Порівняльна типологія англійської та української мов. - Вінниця, 2003.

20. Кумин JI.A. Английский для общения. - К., 1995.

21. Кумарова М.Г. Новый бизнес английский. Курс деловой лексики английского языка. - М., 1997.

22. Малишев В.Ф. Петраковский О.Ю. Англо-український словник. - X., 2001.

23. Маковский М.М. Английская этимология. - М., 1986.

24. Мисик JI.B. Українсько-англійський словник правничої термінології. - К.,1999.

25. Мостовий М.І. Лексикологія англійської мови. - X., 1993.

26. Подвезько М.М. Англо-український словник. - К., 1996.

27. Скотт В. Баллады. Воздушный корабль. - M., 1986.

28. Смирницкий A.M. Лексикология английского языка. - М., 1998.

29. Смирницкий A.M. Древнеанглийский язык. - М., 1998.

30. Смирницкий A.M. Лекции по истории английского языка (средний и новый период), - М., 1998.

31. Усова Г.С. История Англии: тексты для чтения на английском языке, - СПБ., 1999.

32. Харитончик З.А. Лексика английского языка. - Минск, 1982.

ДОДАТОК А

Походження англійських слів

ДОДАТОК Б

Власномовна лексика

Дієслова

Іменники

а) терміни спорідненості

Прикметники

Слова, які надійшли через французьку мову

Латинські запозичення

Перший період

Грецькі запозичення

Запозичення з скандинавських мов

Французькі запозичення