СИНТАКСИЧНІЗВ’ЯЗКИ У ВНУТРІШНІЙ СТРУКТУРІ УКРАЇНСЬКОГО ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
Вступ
Розглядаютьсясинтаксичні зв’язки в структурі українського простого речення, що охоплюютьпредикативний у синтаксичних формах координації, співположення, співвияву,співвідношення; аналізуються особливості прислівного синтаксичного зв’язку всинтаксичних формах інтеграції, керування, узгодження, кореляції, прилягання.Досліджується специфіка напівпредикативного, опосередкованого,опосередкованого, приєднувального, сурядного типів зв’язку, орієнтованих нареалізацію об’єктивної модальності, а також модального, інтродуктивного типівзв’язку з послідовним аналізом закономірностей суб’єктивномодального зв’язку вструктурі простого речення.
Ключовіслова:синтаксичний зв’язок, синтаксична форма, предикативний зв’язок,об’єктивна модальність, суб’єктивна модальність.
Внутрішньосинтаксичніі зовнішньосинтаксичні значення розрізняються тим, що перші безпосередньопов’язані із закономірностями синтагматики компонентів речення, які у своїйцілісності структурують його об’єктивний зміст. Зовнішньосинтаксичні значенняспіввідносяться із тими додатковими суб’єктивно привнесеними смислами, щомарковані специфікою ситуативно-мовленнєвої комунікації. Вони охоплюють тойспектр значень, що пов’язані з авторизованими, заперечними,темпорально-дейктичними та іншими значеннями.
Розглядсистеми внутрішньореченнєвих синтаксичних зв’язків та їхніх форм дозволяєвстановити особливості формально-граматичної будови речення та окреслитизакономірності співвідношення із семантико-синтаксичною, власне-семантичною,комунікативною структурою, простежуючи площини їхньої корелятивності / некорелятивності.
Метоюпропонованої статті є концептуальний розгляд усього спектру синтаксичнихзв’язків, що реалізуються у структурі простого речення, та вияв ядерних /периферійних синтаксичних форм їхнього вияву.
Внутрішняструктура простого українського речення являє собою досить складне утворення,що на формально-граматичному рівні формується відповідними синтаксичнимизв’язками. При цьому розгляд останніх слід ґрунтувати на врахуванні специфіки номінативно-денотативноїта предикативної функцій речення. Номінативно-денотативна функціяречення – це вичерпна реалізація його компонентами типової пропозитивноїситуації, що відображається в особливостях відношень компонентів між собою тазакономірностях їхньої реалізації номінативними засобами у реченнєвій структурі.Основною одиницею номінативно-денотативної функції речення єденотативні ролі, що диференціюються на актантні, сирконстантні іпредикативно-атрибутивні. До актантних ролей належать учасники певної події тавизначуваний перебігом події чи стану статус учасників: Батько любить своїхдітей ® Батько (перший актант) любить(предикат) своїх (атрибут) дітей (другий актант). Перший актантможе акумулювати у собі сумарну кількість учасників дії, носіїв стану,актуалізуючи локативність, квалітативність, дистрибутивність та ін.: Заводвипускає продукцію, де завод репрезентує усіх тих, хто працює на ньому,наголошуючи локативні параметри. Особливо вартісною постає диференціація ідеталізація семантичного окреслення членів речення, що й дозволяє кваліфікувати«семантичні ролі» як позначення семем членів речення, що у своїйсукупності охоплюють інваріантні (їх може один і кілька) і варіантніреалізації. Перехідну площину таких виявів складають синкретичні вияви типу "інструментальнийсуб’єкт" (Камінь розбив вікно), «адресатний суб’єкт»(Мати отримала пакунок) та ін. Ситуативно-пропозитивний рівеньречення дозволяє говорити про суб’єктний агентив, об’єктний агентив і под., щонайбільшою мірою корелює з відповідними денотатами.
Предикативна функція реченняґрунтується на відношенні його змісту до об’єктивної дійсності, що відображеноу всіх відомих на сьогодні граматиках. Предикативна функція найбільшою мірою виявляється убазовому предикативному реченнєвотвірному синтаксичному зв’язку,основною формою вияву якого постає координація, що виявляється узакономірностях взаємопогодження форм підмета і присудка (особи, роду, числа(детерміновані підметом), форми відмінка (визначувані присудком)): Вітрикучерявіберу я у серце, Гаями, полями бреду… (С.Будний); Лишде-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свогозатишку (М.Коцюбинський). До координації прилягають синтаксичні форми взаємовиявуі співположення. Взаємовияв окреслюється утому, що два слова однієї частиномовної семантики реалізують синтаксичніфункції підмета і присудка завдяки відповідному внутрішньореченнєвомурозташуванню: Людські пісні – найглибша мука, найвища радістьна землі (М.Рильський); Кожна пісня моя – віку мого день(І.Франко); Учити – завжди удосконалювати себе (А.Яна); Вікпрожити – не ниву пройти гомінку (А.Малишко); Керуватидля мене – це знаходити спосіб допомагати кращим силам у літературі(І.Драч). Синтаксична форма співположення виявляється вособливому присудковому або підметовому статусі окремих непредикативнихіменниково-прийменникових форм або позбавлених словозміни і будь-якихформальних окреслень неморфологізованих форм, пор.: Небо в зорях;Мати в санітарах; Син у мандрах; Микола тут застаршого (А.Яна);Уже всі напоготові; Це так булокрасиво – збігать по сходах вниз! (І.Жиленко). Синтаксичнупозицію підмета може займати словосполучення, що структурується підрядним прислівнимзв’язком у синтаксичній формі інтеграції із семантикою кількості:п’ять хлопців, сім кущів, шість учнів. Специфіка інтеграціївиявляється в тому, що у межах словосполученнєвої парадигми репрезентуються двіформи підрядного прислівного синтаксичного зв’язку – форма керування у початковійформі словосполучення і форма неповного формально-граматичного узгодження увсіх інших: п’ять учнів – наз.в. (синтаксична форма керування) → п’ятьохучнів – род.в.; п’ятьом учням – дав.в.; п’ятьох учнів –знах.в.; п’ятьма учнями – орудн.в.; (на) п’ятьох учнях –місц.в. (синтаксична форма узгодження), тобто синтаксична форма інтеграції = синтаксичнаформа керування + синтаксична форма узгодження.
Особливимпостає вияв предикативного зв’язку у реченнєвих структурах типу Ой нешуми, луже, зелений байраче! Не плач, не журися, молодий козаче! (Нар.тв.);О кобзо, світу заспівай, що наш співець не тільки грає, нетільки бореться за край, а із мечем в бою вмирає (Олександр Олесь); Оземле втрачена, явися бодай у зболеному сні, і лазурово простелися, і душупорятуй мені (В.Стус), в яких компоненти граматичної основи вираженіформами кличного відмінка "луже", "байраче", "козаче","кобзо", "земле" та формами наказовогоспособу дієслова "шуми" (модифікована форма "не шуми"),"плач", "журися" (модифіковані форми "неплач", "не журися"), "заспівай", "явися".У цих реченняхформи кличного відмінка перебувають у предикативному зв’язку з формою дієслова-присудка.Зв’язок між цими компонентами кваліфікувався по-різному. Одні лінгвісти,стверджуючи підметовий статус форми кличного відмінка (О.О.Потебня,Є.К.Тимченко та ін.), вважали, що між ними наявний активний зв’язок.Підтвердженням такої тези постає взаємоузгоджуваність форм, При цьому слід відмежовуватипідметову функцію форми кличного відмінка від функцій звертання, уточнювальногокомпонента, прикладки і навіть присудка (пор. Тимченко 1926, с. 14-16, 18 і далі).У функції підмета форма кличного відмінка є компонентом граматичної основиречення, те саме, очевидно, стосується і функції іменної частини складеногоіменного присудка, поза реченням форми кличного відмінка виступають у функції «зовногослова» [Тимченко 1926, с. 94-96]. Подібні думки висловлює І.К.Кучеренко,наголошуючи, що кличному відмінку притаманна функція й одночленногоспонукального речення [Кучеренко 1961, с.153]. Водночас констатується, що зформою вокатива у функції підмета узгоджуються форми присудка [Там само], щоцілком логічно випливає з його доцентрово-суб’єктної теорії речення. Цілкоммотивованим є твердження лінгвіста про те, що кваліфікація вокатива якзвертання «не дає ніякої характеристики такого іменника як явищаграматичного, не розкриває його функцій як члена речення» [Там само].Мабуть, коректніше витлумачувати синтаксичну форму предикативного зв’язкупідмета-кличного відмінка з присудком якспіввідносність [Яценко1968], оскільки в цьому разі такі форми співвідносяться одна з одною, а неузгоджуються. Підмет, виражений формою кличного відмінка, послідовно реалізуєфункцію адресата — потенційного суб’єкта дії (у формально-граматичному плані –функція підмета): Земле, радій і цвіти! (Леся Українка); Благослови,мати, весну закликати (Нар. тв.) [Вихованець 1987, с. 140-142].
Важливимтакож у структуруванні речення постає підрядний прислівний синтаксичний зв’язоку сильній формі вияву – керуванні (Учитель (хто?)↔продовжував знайомити®(кого?) учнів(з чим?) з новимтекстом), що ґрунтується навластивостях морфологічно опосередкованої міжреченнєвої граматичної категоріївалентності (семантико-синтаксичної – за тлумаченням І.Р.Вихованця [1988; 1992;1993], Т.Є.Масицької [1998]). Ядерні компоненти морфологічно опосередкованоїміжреченнєвої граматичної категорії валентності охоплюють усі субстанційнізначення: а) суб’єкта (Дитина (хто?) малює; Байракамиїхав до війська (хто?) Григорій Триволя – козак молодий, щодубок, та бувалий в боях (М.Стельмах)); б) об’єкта (Любила Галинкасімейні (що?) вечори... (Л.Тараненко); Діти доглядають (що?)сад); в) адресата (Матерям (кому?) шлемо ми нашнизький уклін (А.Яна); Учитель читав казку (кому?) дітям);г) інструмента у двох його основних семантичних різновидах – знаряддя і засіб (Косами(чим?) косили косарі хліб від самої зорі (А.Яна); Мати вкрила дитину(чим?) хустиною); ґ) локатив – у двох його основних семантичнихваріантах: вихідний пункт руху і кінцевий пункт руху (Повстанці вийшли(звідки?) із села опівночі (А.Яна); До хутора(куди?) прямували останні вантажівки (А.Яна)). Валентнозумовленезаповнення синтаксичних позицій максимально сприяє посиленню доцентровихвнутрішньореченнєвих інтенцій, оскільки їх порушення активізує внутрішньореченнєвіаналітичні тенденції, орієнтовані на виокремлення та актуалізацію певноїінформації: Ми прийдемо усі. До перемоги (В.Чумак). Сукупністьсинтаксичних зв’язків цього рівня відображають особливості внутрішньореченнєвоїлінеарності та сигналізують про національно-мовну специфікацію окремихінваріантних і варіантних виявів стрижневих і залежних словоформ.
Увнутрішньореченнєвій структурі виявляються також усі синтаксичні формисловосполученнєвого прислівного підрядного зв’язку, що, окрім керування,охоплюють: а) узгодження (Вірний (який?) синтрудової поневоленої України Шевченко став найглибшим виразником народних дум інадій (О.Гончар)); б) прилягання у двох його різновидах –власне-прилягання і відмінкове прилягання (До сонних хлопчаків, всміхаючись,підходив їхній (чий?)гість, хороший дядько Клим… (М.Бажан);І квіти (які?) в росі несе хлопчина з поля (А.Яна));кореляція (Зажуривсь москаль-каліка: Де йому подітись?(Т.Шевченко); А по краю-небокраю сходять ранки (П.Усенко)); в) кореляцію(То хліб, що матінка-гуцулка з долівки вчила піднімати… (Д.Павличко)).Наявність узгоджуваних (Моя мати завжди шанувала своє рідне село (А.Малишко)),корелятивних (Непереможним є народ-борець, що шанує своєминуле (А.Яна)) або прилеглих (В думках Марко вже виводив сюдисіячів (М.Стельмах)) компонентів у внутрішньореченнєвій структурісигналізує про її поліпредикатність (його семантичну неелементарність).Водночас виокремлення одного з елементів, які пов’язані синтаксичними формамиузгодження, кореляції, прилягання ні в якому разі не сигналізує про розривєдиної реченнєвої структури, оскільки часто інформація, уміщена в них, постаєяк щось додаткове, характеризуючись відтінком су провідності, уточнення тощо: Тай як було не нажити, коли майже щотижня – гості на колгоспний поріг. Непроханій прохані. Більше прохані (А.Дімаров). У цьому разі компонент Непроханій прохані. Більше прохані структурно орієнтований на речення Та й якбуло не нажити, коли майже щотижня – гості на колгоспний поріг, в якомунаявний іменник гості, щодо якого ад’єктиви Непрохані й прохані.Більше прохані, виражені пасивними дієприкметниками, виступаютьхарактеризаторами і градуюють цю властивість завдяки яскраво вираженомулексичному повтору. Водночас вони є носіями додаткових характерологічних ознакі набувають формально-граматичних ознак ад’єктивної субстанційності, щодозволяє їх кваліфікувати як неповні речення з наявною іменною частиною.Щоправда, окремо перебувають випадки виокремлення узгоджуваних ад’єктивів, що усинтаксичному аспекті постають наслідком розчленування цілісних смисловиходиниць, пор.: темні ліси, синє море та ін. (І понеслазайчика лисиця лісами. Темними-темними (Нар. тв.)). Такі ситуаціїскладають специфічний вияв розчленування єдиного цілого на окремі актуальнозначущі компоненти.
Своєрідністьсинтаксичної форми узгодження підрядного прислівного зв’язку виявляється втому, що в сучасній українській мові вона активно розвивається, підтвердженнямчого постає постання формально-граматичного, смислового й асоціативного їїрізновидів (за О.С.Скобликовою). Специфіка формально-граматичного узгодженняпростежується в тому, що залежне слово узгоджується у своїх морфологічнихформах зі стрижневим: зелений (чоловічий рід, однина, називнийабо знахідний відмінок) ліс; холодна (жіночий рід, однина,називний відмінок) вода; рідне (середній рід, однина,називний або знахідний відмінок) село. Смислове узгодження у сучасніймові значно розширює свій діапазон, охоплюючи, крім хрестоматійно усталенихіменників типу плакса, сирота, листоноша, нероба, й іменники-назви осіб за професією,соціальним статусом та ін.: отоларинголог, невропатолог, хірург,анестезіолог, кардіолог; сержант, прапорщик, капітан, майор, полковник,генерал-майор; прем’єр-міністр, президент, пор: Наша терапевт зновуне хотіла нікого слухати... (О.Ільницький); Новопризначена майор-експертзахотіла змінити порядки (Патріот України.- 2003.- 12 квітня).Найсвоєріднішим постає асоціативне узгодження, що послідовно реалізується вузгодженні залежного компонента з імплікованим компонентом – назвою родовогопоняття: смачний олександроулі (сорт винограду (виноград –назва родового поняття)); запальний шимі (різновид танцю (танець– назва родового поняття)), свіжа кольрабі (різновид капусти (капуста — – назва родового поняття)).
Сюдиж належать: 1) сурядний (У полі раптово зацвіли ромашки і чебрець(О.Слісаренко)), 2) напівпредикативний (Учні, надзвичайно стривоженіповідомленням, розійшлися по класах (Б.Осадчук)), 3) детермінантний (Улісідівчата побачили дупло дятла (Є.Гуцало)); 4) приєднувальний(Того дня ми приїхали додому вчасно, годині о дев’ятій (А.Яна);У багатьох батьків, та й у педагогів, такий підхід до дітей, начебтовони назавжди залишаться дітьми (В.Сухомлинський)); 5) опосередкований (Авін дивився на неї, на її білі прекрасні руки, на її чисте-пречисте лице,плавав поглядом у тихій воді її бездонних очей, і здавалося йому, що тут, біляних, час зупинився зовсім... (П.Загребельний)) та 6) дуплексивний (Хуремзайшла стривожена... (П.Загребельний)) реченнєвомодифікаційнізв’язки. Реченнєвомодифікаційний статус цих синтаксичних зв’язків простежуєтьсяв тому, що за умови наявності у реченні однієї із синтаксичних форм такогозв’язку у ньому реалізується більше, ніж одна пропозиція. Під пропозицієюмається на увазі елементарний семантичний зміст (Дівчина працює; Хлопецьстаранний; Жита половіють; Мати відчищає сіллю посуд від брудута ін.). Окреслені синтаксичні зв’язки уводять в реченнєву структурукомпоненти, що постають носіями об’єктивної модальності.
Особливістьсурядного зв’язку виявляється в тому, що поєднувані за йогодопомогою елементи займають у реченні тотожні синтаксичні позиції (традиційнокваліфікуються як однорідні члени). Засобом вираження сурядного зв’язкувиступають сурядні сполучники зі значенням єднальності, зіставності,протиставності, розділовості та відповідна інтонація, інколи тільки інтонація: Кожнимсловом, кожним променем, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина,що ім’я їй – Леся Українка (О.Гончар); Ані при хатньому багаттіпривітному, Ні на землі, ні в пеклі, ні в раю Він не забув своєї Беатріче(Леся Українка); Життя не прогулянка, не забава, а важка праця(І.Цюпа); Не видно і самого океану з височини, а тільки гори хмар,Тоснігових, то сивих, то блакитних (М.Рильський); Чи дружина вірна,чи скорботна мати, чи сестра твоя шлють ті листи (О.Гончар).
Напівпредикативний зв’язокреалізуються внаслідок позиційної маркованості відповідного компонента, якийперебуває у постпозиції щодо означуваного слова, та смислового навантаженняцього компонента. Супровідним чинником постає інтонація: Ген килим, витканийіз птиць, летить над полем (Л.Костенко); Діла мої, буденні івеликі, Відкриті перед людством, як сльоза (Б.Олійник).Напівпредикативний зв’язок може бути прямим і непрямим. Прямий реалізується всинтаксичних формах з чітко окресленим показником. Залежно від типу останньогопряма напівпредикативність диференціюється на власне-напівпредикативність ідодаткову дієслівну напівпредикативність. Пряма власне-напівпредикативністьреалізується у структурно-позиційному закріпленні відокремлюваного компонентата відповідному його інтонаційному оформленні. Перебуваючи у препозиції,відокремлений компонент несе основне кваліфікаційне наповнення: Гнутий,перекручений, дуб знову зустрічав своїми могутніми грудьми нові північнівітри (А.Яна). Основною ознакою додаткової дієслівної напівпредикативностіпостає спрямованість на суб’єкта і приписування йому відповідної активновиявлюваної ознаки. Здебільшого така дієслівна напівпредикативністьреалізується дієприслівниковим (інколи одиничним дієприслівником) абоінфінітивним зворотом: Щохвилі творим ми нове, Йдучи, співаючи і мислячи(В.Бичко).
Непряманапівпредикативність постає у двох різновидах: а) «згорнута» і б)прихована (відображена), при цьому «згорнута» непряманапівпредикативність реалізується в особливих відокремлених зворотах, в якихуміщений суб’єкт, а предикат легко домислюється внаслідок асоціативного зв’язкуіз граматичною основою речення. Маркером таких утворень виступають прийменники крім(окрім), за винятком та їхні аналоги: Що є іще, крім ніжності(О.Пахльовська); Крім хмар низьких – не все на світі чорне(Я.Ярош); Окрім комп’ютерних класів, до початку навчального року вшколі укомплектовано сучасні кабінети хімії та фізики (Голос України.-2003.- 22 серпня). Непряма прихована напівпредикативність повністю виявляєтьсявнаслідок асоціативного чи прямого порівняння. Відображеною така непряманапівредикативність вважається тому, що основний предикат наче відображається увідокремленому компоненті, окреслений суб’єкт якої може бути покваліфікований уцьому разі як самодостатній: Через душі, мов через вокзали, Гуркотятьсостави почуттів (В.Симоненко).
Детермінантний синтаксичнийзв’язок у реченнєвій структурі простежується в разі вільного прилягання певногокомпонента до граматичної структури речення: Аза садом луг у росах(П.Сингаївський); Над доріжкою з асфальту дві берізки обнялись (В.Сосюра).
Особливістьприєднувального синтаксичного зв’язку полягає в тому, що вінреалізується тільки на рівні речення. Приєднувані конструкції постають додатковимінформаційно-кваліфікаційним тлом, їх вияв є прилегло вільним: І всі мипам’ятали цей останній дзвінок, його мелодійний передзвін, і до того жтихий, непомітний(А.Яна).
Опосередкований синтаксичнийзв’язок забезпечує включення одного, двох або більше компонентів у реченнєвуструктуру опосередковано, тобто через заповнену синтаксичну позицію валентнозумовленогочлена речення або шляхом уточнення детермінанта відповідної семантики: Іслава йде про нас далеко, в усі кінці, в усі краї (М.Терещенко);Все наше – од росинки на вікні До вічної Тарасової музики –передаю синам своїм і внукам, і не на день минувший – на віки! (Б.Олійник);Квіти, особливо пальми і аспарагуси, відразу навіяли життя у мертвікімнати (І.Вільде). Компоненти "далеко", "наше"постають валентнозумовленими у відповідних реченнєвих структурах, аопосередковані елементи "в усі кінці, в усі краї" і "од росинки на вікні До вічної Тарасової музики" включені вречення через названі валентнозумовлені компоненти, а в реченні «Квіти, особливопальми і аспарагуси, відразу навіяли життя у мертві кімнати»опосередкований елемент "особливо пальми і аспарагуси"включений у речення завдяки власній уточнювальній семантиці щодо підмета "квіти".Уже цього достатньо, щоб помітити, що поняття опосередкованості охоплюєщонайменше два семантично-узагальнених різновиди опосередкованих компонентів –повторно-конкретизувальна тотожність і уточнювально-пояснювальний плеоназм. Уреченнях І слава йде про нас далеко, в усі кінці, в усі краї;Все наше – од росинки на вікні До вічної Тарасової музики –передаю синам своїм і внукам, і не на день минувший – на віки!опосередковані елементи характеризуються повторно-конкретизувальною тотожністющодо валентнозумовлених членів речення, а в реченні Квіти, особливопальми і аспарагуси, відразу навіяли життя у мертві кімнати опосередкованомуелементу притаманний уточнювально-пояснювальний плеоназм, оскільки в ньомуповторюється заявлена семантика підмета "квіти", але у дещоуточнювальному і пояснювальному аспектах.
Іншугрупу реченнєвомодифікаційних синтаксичних зв’язків складають: а) модальний таб) інтродуктивний, що співвіднесені з суб’єктивною модальністю. Остання охоплюєспектр поглядів мовця на повідомлюване, його оцінку висловленого та ставленнядо учасників мовленнєвого акту комунікації або його оцінку учасників кортежу,пор.: Того, можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспіватисвіт (М.Рильський); Народився Степан Васильченко (справжнє йогопрізвище Панасенко) 1879 року на Чернігівщині, в старовинному містечку Ічні,яке не раз згадується в нашій історії (О.Гончар). Перший різновидсинтаксичного зв’язку слід вважати суб’єктивномодальним реченнєвомодифікаційнимсинтаксичним зв’язком, що спрямований на ускладнення оцінно-емоційних таекспресивно-забарвлених смислів речення, реалізацію в його структурі кількохвимірів суб’єктивної модальності.
Суттєварізниця між модальним та інтродуктивним синтаксичним зв’язком полягає в тому,що перший спеціалізується на включенні в реченнєву структуру спеціалізованихелементів на позначення: а) впевненості, достовірності (Звичайно,Лютер… тільки вільний виразник настроїв свого часу і свого суспільства(М.Хвильовий)); б) непевності (Може, серце моє розтривожили чаривесняні (Д.Луценко)); в) уточнення (То, бувало, каже дід: хто ж поїде,сину? (С.Руданський)); г) актуалізації повідомлюваного (І, нарешті,це зовсім не розумне захоплення… (М.Хвильовий)); ґ) уточнення (Це, такби мовити, ще тільки початок розмови (Голос України.- 2002.- 14серпня)) та ін. Інтродуктивний зв’язок спеціалізований на введення в реченнєвуструктуру автономно-додаткової інформації: До творінь Бориса Тенаприходитимуть (і все більшими гуртами) нові люди (Д.Павличко).Інколи така інформація може ускладнюватися власним суб’єктивномодальнимреченнєвомодифікаційним синтаксичним зв’язком: Дивись же на мене, сонце, йзасмали мою душу, як засмалило тіло, щоб вона була недоступна для комариногожала… (Я себе ловлю, що до сонця звертаюсь, як до живої істоти. Невже сезначить, що мені вже бракує товариства людей?) (М.Коцюбинський); Творчістьнеповторного Генія України (Тарас Шевченко справді належить до найпотужнішихособистостей ХІХ століття, що своїм життя, безперечно, і безкомпроміснимслужінням народу показали приклад не тільки своєму поколінню, але й усімприйдешнім) сьогодні здебільшого розглядається у позаісторичному просторі,а це порушує чи не найістотнішу вимогу аналізу літературно-художньої творчості(А.Яна). Інтродуктивний зв’язок може вводити в речення кілька компонентів, томуй слід диференціювати інтродуктивність першого, другого та інших ступенів, колив реченні витворюється кілька автономно-додаткових планів.
Системазовнішньосинтаксичних значень корелює із особливостями парцелювання,сегментування, приєднування, що зумовлюються актуальними потребами комунікації,а система внутрішньосинтаксичних значень співвідноситься із закономірностямиконтамінації, компресії, ампліфікації реченнєвих структур.
Література
1. Вихованець І.Р. Системавідмінків української мови.- К., 1987.
2. Вихованець І.Р. Граматикаукраїнської мови. Синтаксис. – К., 1993.
3. Загнітко А.П. Теоретичнаграматика української мови. Синтаксис.- Донецьк, 2001.
4. Кучеренко І.К. Теоретичніпитання граматики української мови: Морфологія.- К., 1961 (Ч.1); К., 1964(Ч.2).
5. Масицька Т.Є Граматичнаструктура дієслівної валентності.- Луцьк, 1998.
6. Мухин А.М. Функциональныйсинтаксис.- СПб., 1999.
7. Тимченко Є.К. Вокатив іінструменталь в українській мові.- К., 1926.
8. Яценко І.Т. Чи єзвертання членом речення? // Синтаксична будова української мови.- К., 1968.
9. Mluvnice češtiny[3]: Skladba.- Praha, 1987.