План
Вступ
Розділ І. Лінгвістичні особливості функціонуванняодноскладних особових речень у поезії Івана Драча
1.1 Характеристика означено-особових односкладнихречень
1.2 Односкладні неозначено-особові таузагальнено-особові речення
Розділ ІІ. Безособові односкладні речення та специфіка їх уживання упоетичному мовленні
Розділ ІІІ. Інфінітивні односкладні речення утворчості Івана Драча
Розділ ІV.Особливості уживання номінативних односкладних речень у збірці “Сонце і слово” І.Драча
Висновки
Бібліографія
Вступ
Односкладніречення — цілком самостійні синтаксичні одиниці, які мають широкі виражальніможливості і специфіку уживання у всіх стилях мовлення. Вони непротиставляються двоскладним і не є їх варіантами з випущеними підметом чиприсудком, не вимагають вони поновлення другого головного члена і не можутьбути доповнені ним без зміни змісту висловленого. Вони розглядаються насучасному етапі розвитку синтаксиса як тип простого речення,структурно-предикативна основа якого грунтується на функціонуванні єдиногопоширеного або не поширеного залежними компонентами головного члена, що виступає засобом вираженняпредикативності [25,395]. Головний член односкладного речення не співвідносний ні з підметом, ні зприсудком, хоч формально може уподібнюватися до одного з членів двоскладногоречення.
. В академічному синтаксисіукраїнської мови використано усталену у сучасному слов´янськомумовознавстві класифікацію односкладних речень, за якою виділяють односкладніозначено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові,інфінітивні, номінативні [23]. Венциклопедії “Українська мова” подається внутрішньотипологічна класифікаціяодноскладних речень, в основу якої покладено взаємодію граматичних ісемантичних ознак дієслівних, іменникових і прислівниклвих форм, що зумовлюютьподіл на означено-особові,неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативніта генітивні односкладні речення [25 ].
В сучасному українському синтаксисіпоряд з односкладними функціонує і термін “одноядерні речення” (І.Слинько,Н.Гуйванюк, М.Кобилянська) [21], названі вчені “одноядерні речення” поділяютьна одноядерно – двокомпонентні і одноядерно — однокомпонентні. Ранішеодноскладні речення класифікували на основі тих головних членів двоскладногоречення, з якими співвідносний головний член односкладних речень, або їхвідсутності ( О.Синявський) і виділяли безпідметові речення, безприсудковіодноскладні речення. Інщий мовознавець Л.Булаховський виділяв безособові івідносно-безособові та називні речення. У 80-х рр. ХХ століттяз´являється монографічна праця В.Д.Горяного “Синтаксис односкладнихречень”, у якій він класифікує односкладні речення на особові та безособові [6], підставою для такого поділу слугували семантика і значення суб´єктівяк носіїв предикативної ознаки, наявність / відсутність граматичної особи[6,20]. В особових реченнях ця особа виражена дієслівними закінченнямиголовного члена речення, в безособових такої особи немає і бути не може.Односкладні особові речення за формами вираження головного члена(суб´єкта) В.Горяний поділяє на: 1)речення з означеним суб´єктом(означено-особові), 2)речення з неозначеним суб´єктом(неозначено-особові), 3) речення з узагальненим суб:єктом(узагальнено-особові). Безособові речення з погляду наявності / відсутності вних суб´єкта як носія предикативної ознаки у свою чергу поділяються на:1) речення з нульовим суб´єктом (Морозить. Морозно. Мороз); 2) речення знепрямим суб´єктом (Йому сумно.Матері не спиться); 3)речення зсинкретичним суб´єктом ( Тягне холодом… Надворі холодно).
Слід зазначити, що наведенакласифікація не є поширеною і загальноприйнятою в українському мовознавстві.
В “ Граматиці української мови”(І.Вихованець, К.Городенська, А.Грищенко, 1982) за сукупністю структурних ісемантичних ознак виділяються такі основні типи односкладних речень:означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові,інфінітивні, номінативні, вокативні (речення-звертання)[ 4, 174]. Семантичніособливості односкладних речень виявляються у способі репрезентації двохлогічних компонентів думки – предмета мовлення і предикативної характеристики.У них лексично наявний один (або предмет мовлення, або предикативнахарактеристика) з двох логічних компонентів думки. Наявний головний членречення використовується в такій формі, яка здатна викликати потрібне уявленняпро лексично не виражений логічний компонент [4, 174 ].
Дещо іншою є класифікаціяодноскладних речень І.Вихованця, який в своїй “Граматиці української мови.Синтаксис”(1993) виділяє декілька основних класів односкладних речень :1)дієслівні, 2) інфінітивні; 3)іменникові речення; 4) прислівникові речення,серед іменникових виділяючи окремо вокативні речення [3, 98]. Цей вчений, як іросійські синтаксисти Н.Шведова, Г.Золотова, відносить односкладніозначено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові речення додвоскладних речень.
У синтаксичній традиції односкладніречення класифікуються за морфологічними ознаками головного члена речення та заїх семантикою. За формою головного члена виділяються два типи односкладнихконструкцій: дієслівні та іменні односкладні речення. Далі синтаксистиподіляють ці групи за значенням таким чином: дієслівні – означено-особовіречення, в яких головний член називає ознаку, дію, стан чи процес, що належитьмовцеві або слухачеві, неозначено- особові речення, що позначають дію, стан,процес, ознаку, носієм яких є невизначена особа (не мовець і не слухач);узагальнено- особові, які позначають дію, стан, процес, ознаку, які стосуютьсябудь якої особи; безособові речення, в яких йдеться про дії, стани, ознаки, процеси,що не залежать від їх носія; інфінітивні – конструкції з незалежнимінфінітивом, що виражають модальні значення неминучості, необхідності,неможливості, бажаності тощо. Іменні односкладні речення представлені вкласифікації М.Заоборної номінативними, конструкціями, у яких стверджуєтьсянаявність, існування у реальній дійсності предметів, явищ, подій, названихголовним членом, вираженим іменником у формі називного відмінка [12, 57].
Серед іменних односкладних речень,крім номінативних, виділяють останнім часом і генітивні, структурну основуякого становить синтаксично незалежна форма родового відмінка. У сегментарномуплані речення поєднуються повідомленням про наявність, існування названоговідмінковою формою іменника у відповідній ситуації і вказівка на надмірнукількість тих чи інших предметів або ж інтенсивних виявів процесуальних ознак [25].
Односкладні речення як синтаксичніконструкції існують давно, у слов´янські мови вони, за дослідженняминауковців, прийшли ще з мови індоєвропейської [19,144]. Формування їх якокремого типу синтаксичних конструкцій відбувалося паралельно з двоскладнимиреченнями… Як зазначає О.С.Мельничук, односкладні речення є спеціальноюформальною категорією, яка з´явилась одночасно з категорією двоскладнихречень в результаті розвитку і формальної диференціації первісних, граматичноне оформлених речень [19,144 ].
Незважаючи на давню історію, великукількість присвячених їм праць односкладні речення, зауважує В.М.Брицин,залишаються найменш вивченими серед інших реченнєвих об´єктів [2, 81 ]. Уїхньому тлумаченні спостерігаються значні розбіжності не тільки середпредставників різних мовознавчих напрямків, але й в працях, які грунтуються наоднакових вихідних принципах аналізу синтаксичних явищ, зокрема в дослідженняхсемантико-синтаксичного спрямування.
Усе вище зазначене свідчить про актуальністьобраної теми курсового дослідження “Односкладні речення у творчостіІвана Драча”.
Теоретичними засадами дослідження є класифікація і характеристикаодноскладних речень, поданих у “Синтаксисі української мови”(2004) [26]. Вони несуперечать, а лише доповнюють і конкретизують вихідні положення академічногосинтаксису з позиції стану сучасного мовознавства. Автор праці К.Ф.Шульжуквиділяє наступні типи односкладних речень з урахуванням формально-граматичних ісемантичних ознак: означено-особові, неозначено- особові, узагальнено-особові,безособові, інфінітивні, номінативні. Саме цієї класифікації ми будемопритримуватися в своїй роботі.
Об´єкт курсовогодослідження – художньо-белетристичнийстиль (поетичне мовлення)
Предмет — структурно – семантичні особливості тафункціональне навантаження односкладних речень в поезії Івана Драча..
Джерело дослідження – збірки Івана Драча “Соняшник”,“Протуберанці сонця”, “Балади буднів”, “До джерел”, “Корінь і крона”, “Київськенебо”, кращі вірші з яких вміщені у збірці “Сонце і слово”.
Матеріал для аналізу карткувався шляхом суцільної виборкиза виданням:
Іван Драч Сонце іслово.Поезії- К.: Дніпро, 1978.- 367 с.
Вибір джерела зумовлюєтьсямісцем поезії І.Драча в історії розвитку сучасної української літератури,майстерністю цього автора,індивідуальною і сучасною манерою письма, широкоюрепрезентативністю аналізованого синтаксичного матеріалу в творчості І.Драча тавідсутністю лінгвістичних досліджень з проблеми функціонування односкладнихречень у його поезії.
Метою роботи є аналіз структурно –семантичних та функціонально- стилістичних особливостей односкладних речень впоезії Івана Драча, що дає змогу усвідомити специфіку кожного типу речень, їхроль у створенні індивідуального стилю і творчої манери поета.
Мета дослідженняпередбачає виконання таких завдань:
· Проаналізуватинаукову синтаксичну і стилістичну літературу з теми дослідження;
· Укластикартотеку односкладних речень, які зустрічаються в поезії І.Драча;
· Класифікувативіднайдені односкладні речення, здійснити їх якісно-кількісний аналіз ;
· Дослідитибудову і семантичні особливості односкладних особових речень, визначити їхмісце і роль серед інших типів односкладних речень в поетичному мовленні;
· Виявитиособливості будови безособових і інфінітивних односкладних речень;
· Дослідитиструктурно-семантичні і стилістичні особливості номінативних речень у поезіїІ.Драча.
Робота маєкомплексний характер, для досягнення мети і завдань необхідно використаннянаступних методів і прийомів дослідження: теоретичних – аналіз науковоїлінгвістичної літератури, літературознавчих праць, емпіричних — структурно-семантичного, описового, функціонально-стилістичного методів,елементів статистичного аналізу віднайденого синтаксичного матеріалу.
РозділІ. Лінгвістичні особливості функціонування односкладнихособових речень у поезії Івана Драча
односкладне речення поезія драчОсобові речення – це узагальненаназва означено-особових, неозначено-особових та узагальнено-особових речень,які є дієслівними за морфологічною природою головного члена, і особовезакінчення якого вказує на означену чи неозначену особу, або особу, яка не єважливою для виконання дії. Слід зазначити, що ця група є досить поширеною в усіхстилях мовлення, і зокрема в художньо-белетрестичному, про свідчать результатинашого спостереження за функціонуванням односкладних речень у поезії ІванаДрача. Результати аналізу особових односкладних речень ми узагальнили внаступній таблиці.Таблиця №1Односкладні особові речення в творах І.Драча Тип особового
речення: кількість % Приклади Означено- особові 179 83%
Візьми його, не дай на зваду славі;
Себе вже бачу першим музикантом Неозначено -особові 33 15% Не онімечили святої, не спольщили, хоча б могли. Узагальнено- особові 3 2% За все платіть серцем, за суперсучасні швидкості… усього 215 100%
Як засвідчують дані таблиці,означено-особові односкладні речення складають переважну більшість середособових речень усіх типів.
1.1 Характеристика означено-особових односкладних речень
Як зазначалосяраніше, односкладні означено-особові речення – це речення, головний член якихвиражений дієсловом дійсного способу першої або другої особи одними чи множинитеперішнього або майбутнього часу, а також наказового способу і вказує особовимзакінченням на означену особу [26,114]. Дієслівна форма вказує на те, що дія виконується означеноюособою. Відповідна особа конкретизується комунікативною ситуацією, у якій чіткоможна визначити мовця й адресата мовлення. Наприклад:
Пролітаючи надКаракумами,
Згадав Дубулти, дюни і хвилі.
Чую зараз, як дихає Балтика,
Згадую чомусь запечені губи Каракумів(8,326).
Зважаючи на це, існуютьсуперечливі думки щодо віднесення речень цього типу до односкладних. Цепояснюється передусім цілковитою можливістю перетворення його на звичайнедвоскладне шляхом введення до його складу відповідного займенника, що даєпідстави синтаксистам кваліфікувати дану синтаксичну конструкцію як регулярнуреалізацію відповідних двоскладних структур [25,398]. Однак, більшістьсинтаксистів вважають їх односкладними повними, тому що дієслівне закінченнячітко вказує на особу, якої стосується дія чи стан [26,115].Вони частовживаються одночасно з двоскладними, у яких є потреба наголосити на особі мовцячи співрозмовника. Наприклад:
Виношуєш слово, завдаєш його, люто кидаєшчерез плече,
Здираєш сузір´я до сукровиці, вм´язах скипає потуга домкрата!
А я тебе ніжно приймаю,спиваю тебе я буйним травневим дощем.
Шквалом твоїм очищаюсь,в якому потужно озонить правда! (8,254).
Такі конструкції, в якихпоряд функціонують односкладні і двоскладні речення, в поезії І.Драча доситьбагато, майше 40% від усіх віднайдених речень. Наприклад:
Раніше, коли прав пелюшки,
Думав: Ось повішу сушитись знамено своєї поразки.
Зараз, коли сушу пелюшку,думаю:
Напинаю вітрила майбутнього…(8, 326)
Головний членодноскладних означено- особових речень виражається дієсловом першої особиодними та множини дійсного способу, наприклад :
Присяду на край тиші – скраю –
І знову повчусяходити,
Пустившись маминих рук:
Відчуваю таку мілину,
То глибінь таку відчуваю,
Що безміром цим неситий
Сміюся з усіх розпук…(8,144).
Слід зауважити, щоголовний член ООР, виражений особовим дієсловом 1-ї особи одними виступає нетільки структурним, але й семантичним центром речення.
На сповідь йдем доМаркіяна,
За нами космонавт прийде…(8,45 )
Так розкошуємо здобра
На рівні вічних партитур! …(8,4).
Конструкції з головнимчленом, вираженим 1-ю особою множини дійсного способу є в творчості І.Драча меншуживаними, ніж з формою однини.Можливо, тому, що поезія Івана Драча є дужеособистою, часто автор ототожнює себе з ліричним героєм, або переконує в цьомучитачів.
На другому місці зауживаністю у творчості поета знаходяться односкладні означено-особові речення,в яких головний член виражений дієсловом наказового способу, наприклад:
Візьми його. Не дай на зваду славі,
А по-спартанськи – босимна мороз.
Туге од сонця,чорно-величаве –
Воно провисне буйнимгроном гроз.
І в тому отчайдушномурозгоні
Затям собі і стверди це життям,
Що слово – з музики, з їїгірких агоній.
І мати слова – скрипка.Це затям …(8,39).
Цей приклад показуємайстерність уживання ООР у поєднанні з двоскладними реченнями, в обрамленністрофи ООР, вмотивованими повторами дієслів тощо.
Означено-особові реченняз головним членом, вираженим дієсловом другої особи однини та множини надаютьпоезії Івана Драча діалогічності, зверненості до читача, який може уявити себеадресатом вірша.Наприклад:
Йдеш так до правди, до суті життя,
Обплетений кілометрамифілософій,
Райдугами симфоній імісячних інтегралів.
Іноді тільки буваєш навідстані серця
Від тієї, єдино озонноїправди. …(8,62).
Особливо поетичними єзапитальні ООР з головним членом такого типу, вони нагадують усну народнутворчість, наприклад:
Чом не дивишся зорею?
Чом не кидаєш кирею? …(8,65).
Індивідуальну творчуманеру Івана Драча створюють віршовані твори, переважно балади, побудовані напоєднанні непоширених, поширених односкладниї О-ОР, конструкцій, в яких О-ОРвіступає головною частиною складнопідрядного речення з підряднимз´ясувальним, або частиною безсполучникового складного речення.Наприклад:
Калинова балада
… Не знаю, дехвилі
Стають золоті, дебагряно-тривожні,
Не знаю, де міра вготована силі
Й на що мої клекоти дикі спроможні.
Не знаю. Невідаю. І колінкую
Перед відомим (відомим для кого?).
Своєму коневі куюсвою збрую
І в губи цілуюзорю на дорогу.
Крапчастінапасті, роковані роки,
Чоласті незвіданівади “не знаю”.
Не знаю, де блиснуть вогнем мої кроки
І що принесе меніпам´ять з Дунаю.
Та знаю: мене колисала калина
В краю калиновімтонкими руками,
І кров калинова,як пісня єдина,
Горить в моїмсерці гіркими зірками (8,61).
У цитованійбаладі наявні два простих непоширених односкладних означено- особових речення,два поширених і ускладнених, зокрема однорідними головними членами, триголовних частини складнопідрядних речень і одне – частина безсполучниковогоречення. Віршів, побудованих за такою структурою, у поезії І.Драча ми зустрілип´ять. У інших поезіях насиченість такими структурами дещо менша. У“Віршах на перфокартках” теж велика насиченість О-ОР.Наприклад:
Коли запливаю далеко-далеков море,
Згадую батька-матроса;
Коли заходжу далеков праліс,
Бачу матір попереду з кошиком;
Коли пірнаю глибоков сонце –
Тужу за тобою…(8, 123).
Односкладніозначено-особові речення в поетичних творах Івана Драча, крім цікавоїструктури, семантики, мають широкі експресивно-виражальні можливості. Цедосягається автором за рахунок повторів непоширених О-ОР або поєднаннянепоширених речень, близьких за звучанням, тобто структурні ефекти доповнюютьсязвуковими та лексичними.Наприклад:
Женусь на жертовник
Женусь крізь ожину.
Крізь царські ворота.
Крізь кібермашину.
Монтую. Мотаю.
Виток до витка.
Витаю. Вітаюсь…
(Балада про кібернетичнийсобор.-8,106)
Великої емоційноїнапруженості О-ОР надає спонукально-оклична інтонація, особливо в поєднанні іззапитальними за метою висловлювання реченнями. Наприклад:
Все спиш? Вставай!Грими! (8,238).Іноді Іван Драч використовуєозначено-особові речення як вставлені конструкції, наприклад:
В сорок четвертім–пам´ятаю –
Фашисти щезли ізсела (8,238)
Таким чином,спостереження за функціонуванням односкладних означено-особових речень у поезіїІвана Драча засвідчує широку їх уживаність. Дані статистичної обробкивіднайдених односкладних речень переконливо доводять, що саме вони складають51,7% від усіх аналізованих односкладних речень і 83% від усіх особовиходноскладних речень. Ці реченнєві структури у видатного поета виконуютьрізноманітні функції: допомагають розкрити внутрішній світ ліричного героя(О-ОР з головним членом, вираженим дієсловом 1-ї особи однини дійсногоспособу), висловити громадянську позицію автора (О-ОР з головним членом,вираженим дієсловом наказового способу), створити атмосферу щирої довірливоїрозмови (О-ОР з головним членом, вираженим дієсловом 2-ї особи однини і множинидійсного способу). У поетичному доробку Івана Драча тісно взаємодіють поширеніі непоширені О-ОР, він майстерно вводить їх у складні багатокомпонентні конструкції,в якиї О-ОР виступають головними частинами складнопідрядних речень з підряднимиз´ясувальними, першими частинами безсполучниковихречень з різнотипнимичастинами, вставленими реченнями тощо. Аналіз О-ОР за метою висловлюванняпоказав домінування розповідних речень, дещо менше зустрічається спонукальних,а питальні речення складають усього 5%.
1.2 Односкладні неозначено-особові таузагальнено-особові речення
Як зазначалосяраніше, під неозначено-особовими реченнямі розуміються такі односкладніречення, у яких дійова особа мислиться неозначено, чітко не окреслено, аспіввідносний із присудком головний член виражений дієсловом у формі третьоїособи множини теперішнього чи майбутнього часу або формою множини минулого часудійсного способу [4,175]. Наприклад:
Тонуть у морі, тонутьу горі –
І ми в сльозах потонули(8,21).
Що нам сипнуть,те ми клюєм (8,31).
У кругосвітнійпохорон пішли,
Щоб зупинитись нагорі Чернечій (8,35).
Неозначено-особові реченнязустрічаються в поезії І.Драча менше, ніж означено-особові, вони складають лише15% від усіх віднайдених нами особових речень і 9,2% від усіх односкладнихречень. Але вони є важливими для творчої манери поета, оскільки інодівиступають структурним центром не тільки строфи, але й цілого вірша. Наприклад:
Там, де мене чекають,
Тримають пучки коло вуст,
Дотеп тримають померлим
І сльози тримають сухими.
Отам, де мене чекають…
Там, де мене чекають,
Тяжкі простеляють рядна,
Тяжкі простягають руки
І шкарубкізаповіти….(8,52).
Поет в одному віршівикористовує переважно однотипні неозначено-особові речення (головний член якихвиражений формою однієї особи, одного часу і способу), але іноді зустрічаютьсяцікаві поєднання, наприклад головний член виражений формою минулого ітеперішнього часу :
Із усіх філософій відбірних
Засвоїли гандізм іще в епоху мамонта,
Але й тепер вас ницістю обламують
На поліровані прикладиавтоматів …(8,57).
Поєднання часовихдієслівних форм у безпідметових реченнях дозволяє зрозуміли, що мова в них ідепро різних осіб. Це дозволяє автору акцентувати увагу на дії, діючу ж особувідсунуто на задній план. Проте неозначена особа виступає активним виконавцемдії, натяк на окремі властивості якого містять іноді ситуація, обставинніслова, поширюючі другорядні члени речення тощо.
Картоплю копають та сиплютьв мішки,
Глухе гуркотіння картопліоб жолоб…
А потім п´ють водущербатим кухлем..
А потім беруть тіпланети на горб
З їх атмосферою тастратосферою
Та кагатують …(8,63)
У найтиповіших випадкахдія, позначувана дієсловами третьої особи чи формами минулого часу, стосуєтьсяневизначеної кількості осіб, що для мовця не має принципового значення[26, 117],наприклад:
Чи відали, щотворили,
Як били чобітьмирипучими в груди глевкі землі,
Як старанно зачовгувалиті безименні могили,
Щоб зітліло геть все в пам´яті,щоб роз´їлося все в імлі..(8,259).
Десь там далеко-далекопилкою ріжуть (8,325).
Зустрічаються в поезіїІвана драча і неозначено-особові речення, в яких особа, що виконує дію, можебути знайома автору, але з певних причин він її не називає, наприклад:
Так пропали пропадомза димкою,
Затонули на краєчку ночі…(8,281).
Я блукав з нею торік …-
Її поховали без мене(8,326).
…А сховали її упозиченій хустці,
Бо свої вона у вузликипов´язала…(8,116).
Як бачимо, в основному уцих реченнях головний член виражений дієсловом минулого часу. Цікавим у синтаксичномуаспекті нам видається “Балада про Вдовиння”, у якій І.Драч широко використовуєнеозначено-особові речення, в яких головний член виражений дієслівною формоюумовного способу. Наприклад:
…Вигнали б черезвікно –
рама хрещата, горішана.
Вигнали б через двері –
Вітер надворі, минувшина.
Вигнали б піснею –
У Вдовиння слуху нема
Вигнали б рушниками –
У Вдовиння очей нема.
Вигнали б слізоньками –
У Вдовиння дна нема(8,119).
Саме завдякинеозначено-особовим реченням і створюється синтаксичний паралелізм. Деколиголовний член неозначено-особового речення, зазначають вчені, має семантикунеозначеності, а не множинність виконувачів дії, хоча найчастіше неозначеністьі збігається з множинністю[26, 117],наприклад:
Як одкотило сто завірюх,
Купили в Тетієві справний кожух.
Штани залатали… Й пустили відсерця…
Стояли в коловороті села,
Де санна дорога на Рось повела(8,209).
Таким чином, неозначено-особовіодноскладні речення у поезії І.Драча відіграють значну роль, вони різноманітніза своєю семантикою, морфологічним вираженням головного члена і функціональнимнавантаженням. Найбільш поширеними у цього митця виступають неозначено-особовіречення, в яких головний член виражений дієсловом третьої особи множини минулогочасу дійсного способу. В основному це поширені неускладнені речення, хочазустрічаються і складні багатокомпонентні речення, в яких одна чи декількачастин є неозначено-особовою. До індивідуально-авторського використання Н-ОР мивіднесли повтори речень, що виступають структурно-семантичним центром віршів.
Узагальнено-особові речення впоезії Івана Драча зустрічаються значно рідше, ніж означено- інеозначено-особові. Вони складають менше двох відсотків від усіх особовихречень і менше відсотка від усіх віднайдених нами односкладних речень, але вониє, на нашу думку, дуже цікавими.
Це переспіви “Саду божественнихпісень” Г.Сковороди і “Балада творчості”.
Знай ситу міру зла й добра веселий голод,
Спізнай усе, як є, і хай сопе юрма…(8,103).
Ми віднесли це речення доузагальнено-особових тому, що, на наш погляд, це спонукання стосується неконкретної особи, а усіх читачів поезії цього майстра слова.
Розділ ІІ.Безособові односкладні реченнята специфіка їх уживання упоетичному мовленні
Специфіка безособовихречень полягає в тому, що дія або стан мисляться в них як незалежні від діячаабо носія стану. З комунікативного погляду послаблення ролі діяча більшувиразнює, робить акцентованою дію або стан, відображаючи їх самовільність таіснування незалежно від діяча [3,177].
Зурахуванням морфологічноїприроди головного члена безособового речення та його загальної семантики К.Ф.Шульжук виділяє наступні різновиди безособових речень [26, 121-124]:
· Власне безособовіречення. Головний членвиражений безособовим дієсловом (з афіксом –ся або без нього). Речення цьоготипу складають майже третину від усіх безособових речень у поезії І.Драча. Найбільшуживаними є конструкції, в яких головним членом (або частиною) виступаємодальне дієслово хотіти /хотітися, наприклад:
·
Це їх мені хотілосьподружити,
Перев´язати вічнимрушником (8,48)
Просто – хочеться соннихпальців твоїх,
Незбагенних, диких, зкраплями недовір´я.
Просто – хочеться думтвоїх,
Яким непідвладні пальці…
Просто – хочетьсязаплести твою сонну ніжність
І посадити зорі на коліна.
Просто хочетьсяспростувати розлуку
І спростити життя …(8,78).
Особливістю творчої манерипоета є широке використання безособових речень водному вірші, в таких випадках вони виступають структурно-семантичним центромпоезії. Наприклад, вірш “Реквієм Павлові Тичині”:
Так хочеться його під руку взяти
І провести, щоб навіть листкаштана
Не впав на його тишузолоту…
Чому так хочетьсяпобігти в його роки,
В його далекі молоді літа…
Чому так прагнетьсяпобігти
в його долю?(8,186-187)
Речення такого типу уІ.Драча цілком підходять під різновид безособових речень, в яких виражаютьсямодальні значення бажання / небажання, що концентруються в семантиці головногочлена, переважно складеного, який поєднує безособове дієслово з інфінітивом зізначенням конкретної дії [26,121].
Другий семантичний різновид власнебезособових речень, які зустрічаються у Івана Драча, є речення, головний членяких виражений безособовим дієсловом. Вони можуть позначати як стани, процеси,стихійні явища в навколишньому середовищі (коли дієслова вживаються у прямомузначенні), так і переживання, настрої й психічні, фізичні відчуття людини,незалежні від її волі. Якщо ж безособові дієслова вживаються поетом упереносному значенні, виникає цікава антропоморфна метафора. Наприклад:
Сутеніє. Вечоріє. Блакитніють вії(8,94)
–пряме значення, процес внавколишньому середовищі.
Сучки обрубані. Світає
В архітектурі. Грає скло (8,44).-
Переносне значення, антропоморфнаметафора
Дуже поширеними в поезії ІванаДрача є безособові речення, головний член яких виражений особовим дієсловом,ужитим у безособовому значенні. Усі віднайдені речення такого типу миподілили на дві групи з урахуванням морфологічного вираження головного члена :
А) безособові речення з головнимдієслівним членом без афікса –ся;
Б) безособові речення з головнимдієслівним членом з афіксом –ся.
В межах кожної групи можна виділитидекілька семантичних груп. Так до першого типу ми віднесли речення напозначення природніх процесів, реалізованих за допомогою предмета, що виконуєдію, або ж явища природи, що є джерелом дії, стану, наприклад:
Війнуло подихом насичених терзань –
Рішуче звівся буряний Бетховен(8,35)
Куфайку з під лопаток як ножем прошило(8,58).
Обрій облягло тугими хмарами(8,270).
В садах пилюкою сивіло (8,296).
Дуже цікавим ііндивідуально-авторським, на нашу думку, є поєднання в одному невеликому віршібезособових речень з головним дієслівним членом без афікса –ся та безособовихречень з головним дієслівним членом з афіксом –ся, наприклад:
Пропало, пройшло, пролетіло,
Минулося, щезло, спливно,
Лишень головешкамитліло ,
Лишень попелищем цвіло.
Одвіялось, сномодіснилось,
Одмарилось – ген набулось,
Вкотилось і ген одкотилось,
Солоним риданнямзайшлось …(8,137).
Поширеним у І.Драча є безособовіречення другої групи (безособові речення з головним дієслівним членом з афіксом–ся) на позначення різних процесів сприймання, мислення, мовлення, якіфункціонують як головні частини складнопідрядних речень з підряднимиз´ясувальними або як початкові частини складних безсполучникових чибагатокомпонентних речень з різними типами і видами зв´язку. Наприклад:
Мені ввижалось: це я сню(8,180).
І думалось мені, коли він щене знав,
А, може, знав, та про знання невідав
Й собі самому, то мені гадалось:
Чому такий вінніжно-безборонний?(8,186)
Мені ввижалося – по здобич(8,194).
Дуже різноманітні в аналізованихпоезіях безособові речення, головний член яких виражений незмінноюпредикативною формою на –но, -то, наприклад:
Навантажено тринадцять составів
Модернізованих мозків типу“дегенерат” (8,64).
І видно як на долонівіки…(8,277).
Іноді поет насичує віршбезособовими реченнями, головний член яких означає стан або результат дії вминулому. Ці односкруктурні конструкції складають основу емоційно-експресивноїкартини, посилюють враження, впливають на читача.Наприклад у “Баладі проземлю”:
Асфальт розідрано. Земля роздольним левом
Ген за бульдозер поповзом повзе…
Вщент розпанахано асфальт. Руде суглиння
Клубочиться, могутнє і сире…
Асфальт потрощено.
Асфальт повержено. Земля, густа землиця
Запанувала, тяжко возлягла…(8,155).
Менш уживаними, але дуже яскравимиє у поезії Івана Драча безособові речення, головний член яких вираженийприслівником. Наприклад:
Їй так тривожно, ніжно ніяково
І божевільно славно їй (8,74).
Наведений приклад засвідчуємайстерність поета в уживанні оказіональних поєднань прислівників як головнихчленів безособових речень з тими, що виступають обставинами. Нетиповим єфункціонування у І.Драча непредикативних прислівників прикметникового походженняу якості головного члена безособового речення на позначення психо-фізичногостану людини. Таке уживання ми вважаємо оказіональним.Наприклад:
Солоно так мені.
Солодко в самотині.
Хай воно для годиться
Ведеться так, як ведеться…
Солоно так мені.
Солодко в самотині.
Дай мені для годиться
Перебіситися, переказиться…(8,136).
Зустрічаються і головнічлени безособових речень — предикативні прислівники типу радісно, болісно,боляче, гарно тощо. Наприклад:
Радісно мені.
Болісно мені.
Нестерпно до оніміння
Свічка біла …(8,163).
Цікавими є поєднанняпредикативних прислівників на позначення психічного стану людини з заперечними,наприклад:
Вітре, вітре, як їйтужно
Як недужно, як сутужно (8,205)
Найменш уживаними в поезіїІ.Драча є такі безособові речення, головний член яких виражений предикативнимисловами типу жаль, гріх, біда та односкладні конструкції з головним членом,вираженим предикативним словом нема, при якому наявний непрямий додаток у форміродового відмінку, наприклад:
…І вдаритись не жаль
отими бамбуковими
летючими мевами (8,272)
Ракети плинуть. Немаєвпину. (8,246).
Усе в крилатому промінні,
Нема ні смутку, ані сну(8,285).
Таким чином, спостереження зафункціонуванням односкладних безособових речень у поезії Івана Драча, проведенастатистична обробка синтаксичного матеріалу дозволяє зробити наступні висновки:
- безособові односкладніречення складають 11% від усіх односкладних речень, віднайдених нами;
- найбільш уживаними євласне безособові речення, головний член яких виражений безособовим дієсловом,серед яких зустрічаються усі семантичні групи (на позначення станів, процесів,стихійних явищ у навколишньому середовищі; настроїв, переживань, відчуттівлюдини, незалежних від її волі; модальності бажання / небажання тощо);
- Особливістю творчої манерипоета є широке використання власне безособових речень в одному вірші, в такихвипадках вони виступають структурно-семантичним центром поезії;
- Поширеними в поезії Івана Драча єбезособові речення, головний член яких виражений особовим дієсловом, ужитим убезособовому значенні (28% від загальної кількості БОР) ;
- Дуже цікавим ііндивідуально-авторським, на нашу думку, є поєднання в одному невеликому віршібезособових речень з головним дієслівним членом без афікса –ся та безособовихречень з головним дієслівним членом з афіксом –ся;
- Поширеним у І.Драча єбезособові речення з головним дієслівним членом з афіксом –ся на позначеннярізних процесів сприймання, мислення, мовлення, які функціонують як головнічастини складнопідрядних речень з підрядними з´ясувальними або якпочаткові частини складних безсполучникових чи багатокомпонентних речень зрізними типами і видами зв´язку;
- Іноді поет насичує віршбезособовими реченнями, головний член виражений прислівником, що означає станабо результат дії в минулому. Ці одноструктурні конструкції складають основуемоційно-експресивної картини, посилюють враження, впливають на читача;
- Нетиповим і оказіональним єфункціонування у І.Драча непредикативних прислівників прикметниковогопоходження у якості головного члена безособового речення на позначенняпсихо-фізичного стану людини;
- Найменш уживаними в поезіїІ.Драча є такі безособові речення, головний член яких виражений предикативнимисловами типу жаль, гріх, біда та односкладні конструкції з головним членом,вираженим предикативним словом нема, при якому наявний непрямий додаток у форміродового відмінку.
Розділ ІІІ.Інфінітивні односкладні речення утворчості Івана Драча
На сучасномуетапі розвитку синтаксичної науки інфінітивні речення виокремлюють в окремийтип односкладного речення, на відміну від шкільної граматики, де інфінітивніречення розглядаються як різновид безособових. Під інфінітивними односкладнимиреченнями розуміються речення, головний член яких виражений синтаксичнонезалежним інфінітивом[26,126].
У поетичних творах ІванаДрача реченнєві конструкції цього типу складають 13% від усіх односкладнихречень і виражають широке коло модальних значень. Переважну більшістьвіднайдених нами інфінітивних речень становлять ті, в яких головний член вираженийінфінітивом без частки би (б), наприклад:
З плечей не сфутболитиїхнії голів,
У правду людську не забитиголів…(8,25).
І шумувати морю, невмирати ..(8,27).
Серед них можна виділитинаступні семантичні групи на підставі модальних значень інфінітива:
— Необхідності,неможливості, неминучості, наявності / відсутності дії чи стану, наприклад:
І не встати йому, мов прибитий навіки (8,33).
Тож правди не шукати міжземними,
А вже повище…Де там! Що йказати (8,47).
Напитись неба, губи вітром витерти (8,132).
-Сумніву, вагання щододоцільност чи необхідності дії(стану), названної інфінітивом, наприклад:
Які столи Застилати?
Повні чари наливати.
Та й налити,пригубити,
З хрестом цокнутисьі пити (8,34).
Що ж бо їм робити, стоязиким?(98,78).
І лиш добро пустити вїї крила,
А зло одринути,одкинути, знебути?! (8,186)
- Спонукання:наказ, просьба, порада, побажання, заклик до виконання / невиконання певноїдії, наприклад:
-
Від себе втекти, яктікають від неньки (8,85).
Тож нам все жити,буйне жито жати
І думні домни дмухатив блакить (8,173).
Добро принести щедро івагомо (8,211).
В деяких поезіях зустрічаютьсяінфінітивні речення, які виражають різні модальності – необхідності,неминучості дії, вираженої інфінітивом, з сумнівом і одночасним спонуканням,наприклад:
Не втекти. Не сховатись.
А встати. Захланно повстати.
Океаном повстати.
Океаном свободи роздерти всігруди, як грати,
І людину, як сонце, пронести начорнім крилі! (8,190)
Інфінітивні речення, в якихголовний член виражений незалежним інфінітивом з часткою би(б) зустрічаються уІ.Драча рідше, але вони теж виражають широке коло модальних значень переважнона позначення бажаності дії, наприклад:
Нам би зажити славиз тобою…
Нам би з тобою козирувати
Над лядські грати і царськігармати (8,156). (дія, бажана для мовця).
Як би серце розірвати
Гострими підковами (8,32).
По снігу березневому
Пройти б, шмигнути б вихором –
І вдаритись …(8,272)
Наведені прикладиілюструють перевагу функціонування в ліриці Драча препозитивної частки би вуживанні з інфінітивом.
Розділ ІV. Особливості уживання номінативниходноскладних речень у збірці “Сонце і слово” І.Драча
Номінативні односкладніречення виконують різноманітні функції у художньому стилі. Основне їхпризначення – номінація (називання), яка реалізується завдяки головномучленові, вираженому іменником або займенником у називному відмінку, а такожкількісно –іменним словосполученням.
Якісно-кількісний аналізодноскладних речень у творчості Івана Драча засвідчує широку уживаністьномінативних речень (більш, ніж 15%), великі експресивні можливості.
Ми віднайшли усіструктурно-семантичні різновиди номінативних речень, окрім власне номінативнихречень, сфера уживання яких обмежується офіційно-діловим, науковим,публіцистичним стилями мовлення.
- Буттєві номінативніречення, які виконують описову функцію і використовуються за умови, колипотрібно зафіксувати існування, наявність певного явища, предмета, факту,події, часу, названих прямим відмінком[26,130], наприклад:
-
Телеграма від полтавців.М´ята
Віє в душу запахущий дим…(8,28).
Ярмулки і хустки, шапки,кубанки,
Посивілі, руді, із кучмами,із струп´ям.
Востаннє надриваютьсягорлянки…(8,29).
Вишнева весняна пора.
Летять стежини до Дніпра(8,35).
Старезна струна, басова,мідяна.
А крона корони, гірка й медяна(8,33).
Усі 4 номінативні речення єпоширеними. Перше речення в останньому прикладі є номінативним, поширеним,ускладненим, що свідчить про домінування у творчості Івана Драча поширенихускладнених номінативних речень.
У вірші “Кам´янахвороба” буттєві поширені номінативні речення стають смисловим центром, вони нетільки фіксують наявність предметів, але створюють певну магічну картину:
Серце в дивнім ярмі:
Ферлямпікс.Халцедон.
…Халцедон мій оранжевий,
хитрий мій обертон.
…Золотий ферлямпікс,
Ферлямпікс забуття,
Кам´яний напівсон…
Головний халцедон (8,347).
Вказівні номінативніречення, в яких значення буттєвості, існування ускладнюються значеннямвказівності, що морфологічно виражається частками ось, от, он, онде таінш., наприклад:
Ось сонце віри- чисте іпросте,
Ось сонце міри – з віжкамина храпах,
Ось сонце смутку, звідкипроросте
Жорстока мудрість в золотихнакрапах (8,12).
Два перших вказівнихномінативних речення є ускладненими постпозитивними відокремленими означеннями,а третє – виступає головною частиною складнопідрядного речення.
Цікавим є поєднаннявказівних номінативних речень і “умовно власне називних речень”. Микваліфікували їх як “умовні”, тому що назви проспекту і вулиці є уявними, вонистворюють розгорнуту метафору, наприклад:
Ось проспект мого Смутку,
Вулиця імені Сорому(8,51).
Та ось Бухенвальд… (8,217).
Ось Феофания. Ген Дубна .
В криниці пізнання не бачуя дна! (8,247).
Останній прикладномінативних речень є поєднанням вказівного односкладного і, можливо,неповного двоскладного речення.
Оцінні номінативні речення.Вони поєднують номінацію предмета та його оцінку. Їх диференціюють наоцінно-стверджувальні та оцінно-окличні. В поезії Івана Драча більш уживаними єпоширені оцінно-окличні речення, наприклад:
О прикладні серця, о прагматичнідуші!
Пізнати хочу все – і вцьому крик мій, брате (8,222).
Справжній майстер слова,Іван Драч іноді не вкладається в традиційні рамки класифікацій. Так наступнийприклад ми кваліфікували як оцінні номінативні речення, хоча формально їх можнавіднести до буттєвих. На наш погляд, оцінність наступних речень виражається нестільки синтаксично, скільки лексичними і словотворчими засобами, наявністюоцінних суфіксів –оньк,-еньк тощо.
Хата, хатуся, хатинонька,
Хатусенька, Хата Стріхівна,ой (8,110).
“Називний уявлення” Цеособливий вид номінативних речень, який стверджує наявність предмета чи йогонеобхідність, викликає уявлення про нього, а далі іде коментар, наприклад:
Погідна праця хлібороба.
Ударить хрущ в струну надхатою.
Вже стік для вод – весниутроба,
Дбайливо чищена лопатою
Погідна праця хлібороба.…(8,198).
Нам видався дуже цікавим“називний уявлення” в вірші “Початок Уїтмена”:
Рокотан – океан!Так, Уолтере, збурений теслю.
Галька, гравій, граніт –
Це розкришені зубийого..(8,189)
Таким чином, спостереженняза функціонуванням номінативних речень у поезії Івана Драча засвідчує значнуперевагу поширених, а іноді і ускладнених номінативних буттєвих речень, якідозволяють автору створювати описи природи. Функція незначної кількості (меншевідсотка) оцінно-окличних номінативних речень полягає у вираженні авторськогоставлення до описуваних предметів чи явищ. Специфічною індивідуально-авторськоюманерою Івана Драча ми вважаємо вдале поєднання синтаксичних, лексичних ісловотворчих засобів в емоційно-оцінних реченнях. “Називний уявлення” частоперетворюється у поета в початок розгорнутої метафори.
ВИСНОВКИ
Аналіз науковоїсинтаксичної та лінгвостилістичної літератури дозволив виявити особливостіосновних типів односкладних речень. К.Ф.Шульжук виділяє наступні типиодноскладних речень з урахуванням формально-граматичних і семантичних ознак:означено-особові, неозначено- особові, узагальнено-особові, безособові,інфінітивні, номінативні. Саме цієї класифікації ми притримувалися в своїйроботі. Спостереження за функціонуванням односкладних означено-особових реченьу поезії Івана Драча засвідчує широку їх уживаність. Дані статистичної обробкивіднайдених односкладних речень переконливо доводять, що саме вони складають51,7% від усіх аналізованих односкладних речень і 87% від усіх особовиходноскладних речень. Ці реченнєві структури у видатного поета виконуютьрізноманітні функції: допомагають розкрити внутрішній світ ліричного героя(О-ОР з головним членом, вираженим дієсловом 1-ї особи однини дійсного способу),висловити громадянську позицію автора (О-ОР з головним членом, вираженимдієсловом наказового способу), створити атмосферу щирої довірливої розмови(О-ОР з головним членом, вираженим дієсловом 2-ї особи однини і множинидійсного способу). У поетичному доробку Івана Драча тісно взаємодіють поширеніі непоширені О-ОР, він майстерно вводить їх у складні багатокомпонентніконструкції, в якиї О-ОР виступають головними частинами складнопідрядних реченьз підрядними з´ясувальними, першими частинами безсполучниковихречень зрізнотипними частинами, вставленими реченнями тощо. Аналіз О-ОР за метоювисловлювання показав домінування розповідних речень, дещо менше зустрічаєтьсяспонукальних, а питальні речення складають усього 5%.
Неозначено-особовіречення зустрічаються в поезії І.Драча менше, ніж означено-особові, вонискладають лише 15% від усіх віднайдених нами особових речень і 9,2% від усіходноскладних речень. Але вони є важливими для творчох манери поета, оскількиіноді виступають структурним центром не тільки строфи, але й цілого вірша. Вони різноманітні за своєю семантикою,морфологічним вираженням головного члена і функціональним навантаженням.Найбільш поширеними у цього митця виступають неозначено-особові речення, в якихголовний член виражений дієсловом третьої особи множини минулого часу дійсногоспособу. В основному це поширені неускладнені речення, хоча зустрічаються іскладні багатокомпонентні речення, в яких одна чи декілька частин єнеозначено-особовою. До індивідуально-авторського використання Н-ОР ми віднеслиповтори речень або їх частин, що виступають структурно-семантичним центромвіршів, створюють синтаксичні паралелі тощо.
Узагальнено-особові речення впоезії Івана Драча зустрічаються значно рідше, ніж означено- інеозначено-особові. Вони складають менше двох відсотків від усіх особовихречень і менше відсотка від усіх віднайдених нами односкладних речень, але вониє, на нашу думку, дуже цікавими.
Безособові односкладніречення складають 11% від усіх односкладних речень, віднайдених нами.Найбільшуживаними є власне безособові речення, головний член яких виражений безособовимдієсловом, серед яких зустрічаються усі семантичні групи (на позначення станів,процесів, стихійних явищ у навколишньому середовищі; настроїв, переживань,відчуттів людини, незалежних від її волі; модальності бажання/небажаннятощо).Особливістю творчої манери поета є широке використання власне безособовихречень в одному вірші, в таких випадках вони виступають структурно-семантичнимцентром поезії. Поширеними в поезії ІванаДрача є безособові речення, головний член яких виражений особовим дієсловом,ужитим у безособовому значенні (28% від загальної кількості БОР). Цікавим ііндивідуально-авторським, на нашу думку, є поєднання в одному невеликому віршібезособових речень з головним дієслівним членом без афікса –ся та безособовихречень з головним дієслівним членом з афіксом –ся.Поширеним у І.Драча є такожбезособові речення з головним дієслівним членом з афіксом –ся на позначеннярізних процесів сприймання, мислення, які функціонують як головні частинискладнопідрядних речень з підрядними з´ясувальними або як початковічастини складних безсполучникових чи багатокомпонентних речень з різними типамиі видами зв´язку.Іноді поет насичує вірш безособовими реченнями, головнийчлен виражений прислівником, що означає стан або результат дії в минулому. Ціодноструктурні конструкції складають основу емоційно-експресивної картини,посилюють враження, впливають на читач.Нетиповим і оказіональним єфункціонування у І.Драча непредикативних прислівників прикметниковогопоходження у якості головного члена безособового речення на позначенняпсихо-фізичного стану людини.
Найменш уживаними в поезіїІ.Драча є такі безособові речення, головний член яких виражений предикативнимисловами типу жаль, гріх, біда та односкладні конструкції з головним членом,вираженим предикативним словом нема, при якому наявний непрямий додаток у форміродового відмінку.
У поетичних творах Івана Драчаодноскладні інфінітивні речення складають 13% від усіх односкладних речень івиражають широке коло модальних значень. Переважну більшість віднайдених намиінфінітивних речень становлять ті, в яких головний член виражений інфінітивомбез частки би (б).
Якісно-кількісний аналізодноскладних речень у творчості Івана Драча засвідчує широку уживаністьномінативних речень (більш, ніж 15%), великі експресивні можливості.Спостереження за функціонуванням номінативних речень у поезії Івана Драчазасвідчує значну перевагу поширених, а іноді і ускладнених номінативнихбуттєвих речень, які дозволяють автору створювати описи природи. Функціянезначної кількості (менше відсотка) оцінно-окличних номінативних реченьполягає у вираженні авторського ставлення до описуваних предметів чи явищ.Специфічною індивідуально-авторською манерою Івана Драча ми вважаємо вдалепоєднання синтаксичних, лексичних і словотворчих засобів в емоційно-оціннихреченнях. “Називний уявлення” часто перетворюється у поета в початокрозгорнутої метафори.
Завдання курсовогодослідження виконані і поставлена мета реалізована.
Цікавим є подальшедослідження лінгвостилістичних особливостей функціонування односкладних реченьу творчості Івана Драча.
Список використаної літератури
1. Болюх О.В. Власне семантична і формально –граматична інтерпретація безособових речень // Мовознавство, 1992.-№3.-С.44-49.
2.Брицин В.М. Односкладні речення в українській мові: до питання методологіїїхнього дослідження // Мовознавство, 2001, №3.-С. 81-87.
3. ВихованецьІ.Р. Граматика української мови: Синтаксис.- К., 1993.
4. ВихованецьІ.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови .- К.:Рад.шк., 1982.-208с.
5. ВолохО.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова.-К.,1976.
6. ГорянийВ.Д. Синтаксис односкладних речень.- К., 1984.
7. ГуйванюкН.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць.-Чернівці, 1999.
8. Драч ІванСонце і слово: Поезії. -К.: Дніпро, 1978.- 367 с.
9. ЄрмоленкоС.Я. Бездієслівні речення в системі простих речень // Синтаксис словосполученьі простого речення.-К.: Наукова думка, 1975.- С.131 –170.
10. ЖулинськийМ. Іван Драч // Українська літературна енциклопедія.-Т.2.-К.: Українськарадянська енциклопедія, 1990.-С.108-109.
11. ЗагніткоА.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис.- Донецьк, 2001.
12. ЗаоборнаМ.С. Просте речення. Складні випадки аналізу.- Тернопіль, 2002.
13. ІваненкоЗ.І. Односкладні речення як синонімічні паралелі двоскладних // УМЛШ,1985.-№8.-С.30-37.
14. ІваницькаН.Л. Синтаксис простого речення. Складні випадки аналізу.- К., 1989.
15. ІльницькийМ. Поетичний світ Івана Драча.-К., 1986.
16. КадомцеваЛ.О. Українська мова: Синтаксис простого речення.- К., 1986.
17. КаранськаМ.У. Синтаксис сучасної української літературної мови.- К., 1995.
18. КуликБ.М. Курс сучасної української літературної мови: Синтаксис.- К., 1965.- Ч. 2.
19. МельничукО.С. Розвиток структури слов´янського речення.- К., 1966.
20. МоскаленкоН.А. Односкладні речення: Лекції з курсу сучасної української мови длястудентів-заочників.- Одеса, 1965.
21. СлинькоІ.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови:Проблемні питання.- К., 1994.
22. СлинькоІ.І. Чи є односкладні речення? // Мовознавство, 1985.- №4.-С.48
23. Сучаснаукраїнська літературна мова: Синтаксис / За заг.ред. І.К.Білодіда.- К., 1972.
24. Сучаснаукраїнська літературна мова: Стилістика / За заг.ред. І.К.Білодіда.- К., 1973.
25. Українськамова: Енциклопедія.- К., 2000.-С. 395-397; 398; 43-44; 384-385.
26. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови.- К.:Академія, 2004.- 406с