Курсова робота
Наукові танародні орнітоніми:аналіз походження
Переяслав-Хмельницький 2006
Вступ
Усвітовій фауні відомо близько 8600 видів птахів, з них на Україні – близько416.
Уранньому дитинстві ми вперше знайомимось з представниками дивного тваринногосвіту і на все життя запам`ятовуємо їх імена. Але мало хто з нас у доросломувіці задає питання: «Чому їх так називають?» Адже походження багатьох назвтварин не можна пояснити простою мотивацією їх значення. Якщо назви такихтварин, як широконіска, шилохвіст, горихвістка, костогриз, снігур, рябчик тощомотивовані іншими словами (широкий і ніс, шило і хвіст, горить і хвіст тощо) ітому цілком зрозумілі, то назви інших – нерідко залишаються зовсім неясними.Виникнення таких слів належить до глибокої давнини, і до нашого часу ці словавтратили минулі зв`язки з іншими словами. Крім того, в процесі розвитку мовизмінюється звуковий вигляд слів, змінюються і їхні значення.
Отже,для розуміння дійсного значення таких назв потрібно відновити їх первіснийзміст. Цими проблемами займається особлива галузь мовознавства – етимологія,тобто наука про походження слів. Однак не всі назви птахів вже розшифровані:етимологія багатьох назв залишається ще спірною або не з`ясованою.
Значнукількість народних назв птахів засобами лінгвістичного аналізу і силамифілологів пояснити неможливо. Для цього необхідні глибокі знання анатомії,фізіології, морфології, екології і етології поширення та інших характеристикфітофауни. Такий аналіз стає можливий лише при участі біологів, а особливоорнітологів. Крім того, частина положень, зроблених у традиційних джерелах невитримує критики з позицій зоології.
Томупроблема з’ясування походження наукових та народних назв птахів є актуальною.
Мета: З`ясуватипричини виникнення та етимологію наукових і народних назв птахів.
Предмет: Аналізпоходження наукових і народних назв птахів.
Об’єкт:Науковіі народні назви птахів та біологічні характеристики птахів.
Завдання:1)зібрати наукові та народні назви птахів;
2)проаналізувати взаємозв’язки між науковими та народними назвами та біологієюптахів;
3) задопомогою етимологічних словників пояснити походження назв;
4)зробити типологію наукових і народних назв за їх етимологією.
Практичнезначення: З зоологічної точки зору матеріали курсової роботи будутьвикористані на уроках біології у 7 класах при вивченні зоології тварин. У вищихнавчальних закладах може використовуватися на заняттях зоології, географії,української, російської та інших іноземних мов.
Дослідившинародні назви та розкривши етимологію наукових орнітонімів ми встановлюємовзаємозв’язок між життєвим досвідом і використанням його в навчальній практиці.Такий підхід забезпечує міжпредметні зв’язки зоології та інших наук і в повніймірі збагачує кожну з них.
1.Теоретична частина
1.1Поняття про народну етимологію
Народнапобутова етимологія – етимологізування за першим випадковим співзвуччям, безурахування фонетичних законів, способу переходу значень, морфемного складу тайого змін і переосмислення невідомого чи маловідомого слова за випадковоюподібністю з відомим і зрозумілим, що призводить до хибного встановленнявнутрішньої форми, а часто й до фонетичного «спотворення» слова.
Відетимології наукової, яка вимагає врахування закономірних фонетичних відомостейміж спорідненими мовами і між фонетичними явищами різних часів тієї самої мови,треба, звичайно, відрізняти факти так званої народної етимології, абопсевдоетимології. Цим терміном визначають ті тлумачення значень слів, можутьвиникати у свідомості людей, які не мають наукової підготовки і певною міроюосмислюють слова за індивідуальними асоціаціями. Народна етимологія – дужепоширене в мовах явище, яке спостерігається переважно в говорах, і мовленнілюдей, які пристосовують нові слова до вже відомих, що потрапляють з ужитку,головним чином, освіченого середовища (літературної мови), найчастіше це словаіншомовного та старокнижного походження. Так, слово поліклінікавмалописемних людей звучить іноді як полуклінікаі навіть політклініка.
Рідше,ніж іншомовні, впливу народної етимології зазнають слова рідної мови. Проте цезвичайно слова маловживані, що належать до понять «другорядних», які невідіграють ролі ні в господарстві, ні в культурному житті мовців. Такими є,наприклад, власні назви, назви багатьох рослин, грибів, комах, птахів.
Особливопоширені народні етимології різноманітних іншомовних імен, прізвищ,географічних назв. Якщо назва предмета не мала зрозумілого пояснення, то йоголегко можна було пов’язати з бажаним змістом. Тому, як тільки народ помічавхоча б незначну подібність з тим чи іншим рідним словом, переосмисленнявідбувалося легко і просто. [5]
Народнаетимологія не реконструює втрачені етимологічні зв’язки, а намагається пояснитипоходження слова стосовно сучасного стану мови.
Розбіжностіміж науковою і народною етимологією чітко можна простежити у випадку походженняслова видра. Вчені встановили його праформу vudra, знайшли певнукількість відповідників в інших мовах і пояснили, що слово видра пов’язане зізначенням «водяний».
Народноетимологічнетлумачення походження слова видра (від видрати) повністю суперечить фактамісторії мови. Таке пояснення ґрунтується тільки на пристосуванні слова видра довидрати, а порівняльно-історичний аналіз слова видра показує, що його появавідноситься до епохи, коли префіксальне творення типу видрати взагалі ще небуло продуктивним в індоєвропейських мовах. Народна етимологія – це та ж самалегенда, за допомогою якої пояснюються незрозумілі факти далекого минулогоблизькими та зрозумілими явищами сучасної мови.
Феноменнародної етимології вже понад 100 років привертає увагу лінгвістів, хоча й досьогодні залишається невивченим. Спотворене звучання слів, а також їх хибнетлумачення на основі народної етимології визначили ставлення до неї, як допатологічної, аномальної риси якості мови, що пов’язана з порушеннямзагальноприйнятого вживання лексичних одиниць. До цього часу поширена думка, щоз підвищенням грамотності, мовленнєвої культури, факти народної етимологіїзустрічатимуться все рідше і врешті-решт безслідно зникнуть. Народна етимологіяперебуває у прямій залежності від культури народу, але бачити в ній лише мовнийказус є грубою помилкою.
Важкопогодитися з тим, що явище народної етимології приречене на вимирання. Народнаетимологія – джерело розвитку і збагачення національної мови, що відображаєскладні взаємозв’язки лексичних одиниць, як у сфері зовнішньої (формальної)подібності, так і у сфері семантики.
Такимчином, народна етимологія – це не просто хибні й наївні пояснення походженнярізних слів, а складне явище, яке інколи ускладнює роботу дослідника, якийвивчає історію слів. Дія народної етимології залишила численні сліди в мові,причому часто вони були так «замасковані», що вчені не завжди могли відрізнитинародну етимологію від наукової. [15,20]
1.2Становлення етимології як науки
Етимологіяє однією з найважливіших галузей історичного мовознавства. Слово відбиваєоб’єктивну реальність, яка пройшла через суспільну свідомість; зміни і процеси,що відкриваються в історії слова, розповідають про те, як конкретна суспільнаформація, середовище відображалися у внутрішній формі лексем.
Історіяслів дуже тісно пов’язана з історією народу, і тому етимологічні дослідженнянабувають першочергового значення для розв’язання важливих історичних таетногенетичних питань.
Початкиетимології ведуть із сивої давнини, зокрема з твору Платона «Кратіл», який,власне, і започаткував науку про мову і, в першу чергу, етимологію. Афінськийвчений-філософ уперше окреслив рамки проблеми етимологічного аналізу, визначивцілі й напрями етимологічних досліджень.
УДавньому Римі над питаннями, що стосуються походження слів, працював самеВаррон. Він назначав етимологію як частину науки про мову, що вивчає, навіщо ізвідки виникли слова. Цей учений у своїх працях передбачає напрямки й ідеїрозвитку мовознавства, які розвинулися в етимологічній науці нового часу.
Найдавнішимиетимологічними дослідженнями займалися граматики й філософи; перші з ниххарактеризували слова описового характеру, другі – номінативного, хоча вони щене були істинно науковими. Потрібно було б цілі томи книг, у яких би вмістилисяхибні, несуразні, помилкові етимології і дослідження античних учених.
Етимологічніпринципи і методи античних авторів зберігалися як у середні віки, так і в епохуВідродження. Вони змінювалися тільки в тому відношенні, що до античних поглядівна походження слів приєднували поняття з біблійних міфів про найдавніші назви йімена.
Зусиллясередньовічної етимології зводилися в основному до спроб встановити походженняокремих слів. Приклади невдалих етимологій, безпідставне фантазування щодоетимонів зустрічалися в той час набагато частіше, ніж правильні науковіетимологізування. У кожній європейській державі можна було відшукати зразкитаких хибних міркувань. Подібні «патріотичні» етимології призводили до намаганняпояснити етимони більшості мов світу саме від своєї рідної мови.
Помилковіетимологічні теорії та гіпотези призвели до того, що багато хто почав ставитисяскептично, навіть з іронією до етимологічних досліджень.
Аленайбільш різкий випад на адресу етимології зробив видатний французькийписьменник і філософ ХVІІІ століття Вольтер. Він скептично відносився доетимологічних пошуків науковців свого часу і з сарказмом говорив, що етимологія– це наука, в якій голосні нічого не варті, а приголосні варті не набагатобільше. Тобто, про наукову етимологію в епоху Середньовіччя і Відродження можнабуло говорити лише в тому випадку, коли створилася лінгвістична наука, що малав своїй основі ясне і чітке розуміння історичного становлення мов та історичнихвідносин між ними, відкривала закономірності їх змін у розвитку і не посилаласяна химерні випадкові здогади, виробляла точні поняття з етимології слів укожній лінгвістичній системі. Мета етимології – «відтворити у слові йогопервинну форму», – писав у 1843 році Ф. Діц (основоположник романськоїфілології) у вступі до свого етимологічного словника.
Повільно,невпевнено у ХVІІ – ХVІІІ столітті етимологія почала розвиватися як науказагальноєвропейського значення. З’являються перші спроби укладанняетимологічних словників. Такими є, наприклад, «Етимологічний словникфранцузької мови» – Г. Менада (Париж, 1650, 1664, 1750 р.р.); «Новіміркування про кімерську мову» П. Сюв (1663 р.).
Найдавнішіспроби української етимології також відбувалися на випадковій зовнішній подібностіслів і були типовими для мовознавчої науки аж до середини ХІХ століття. Усистемі освіти ХVI – XIX ст. етимологія як розділ граматики посідала однез найважливіших місць, оскільки її вважали засобом, за допомогою якого можнадосягти усіх інших знань.
Власненаукова етимологія в Україні починається з діяльністю О. Потебні. Він будуєетимологію на засадах порівняльної граматики, використовує значний історичний іфольклорний матеріал.
Надпроблемами етимології в сучасному мовознавстві працюють наукові відділиісторичної лексикології Інституту української мови й Інституту мовознавства ім.О.О. Потебні НАН України. [15,16]
1.3 Класифікаціятипів народної етимології
Існуютьрізні погляди на лінгвістичну природу народної етимології, які стосуються не тількипроцесу її утворення, а й розмежування різних типів.
Можнавиділити такі типи народної етимології: 1) за зовнішнім пристосуваннямспівзвучних лексем, де звукова форма незрозумілого за походженням словапристосовується до «знайомої» форми якоїсь лексеми; пор. зміну динамит вдемит; 2) за зміною і переосмисленням зовнішньої форми, ґрунтується надії фонетичного і семантичного факторів, що призводять до встановлення зв’язківміж значенням і звучанням лексем: а) за збереженням предметної співвіднесеності(пор. бульвар і гульвар); б) за зміною в лексичному значенніслова (пор. свідок – очевидець, які мотивовані дієсловом ведать «знати»,буквально «знаючий» «видаючий»).
Встановленітипи народної етимології неоднозначні за характером і результатами впливу на звуковуформу і семантику слова. Основним типом народної етимології, безумовно, єпристосування, коли шляхом зміни зовнішньої форми слова пояснюється йоговнутрішня форма і значення. До периферійних типів народної етимологіївідносяться уподібнення, які не змінюють звучання слова, і уподібнення, щонадають зміненому слову зовнішньої подібності зі співзвучною лексичноюодиницею. [2,17]
2.Практична частина
2.1Праслов’янські орнітоніми
Ворон (діалектні назви– ворін, гавран, крикун) – назва цього роду пов’язана з кольоромоперення птаха. Чорний з відблиском колір у слов’ян називається «вороним».
Гоголь (діалектні назви– гегавка, кракуша) – назва цієї качки, мабуть, утворена способомзвуконаслідування (пор. «гоготати»); зустрічається у східних і західних слов’ян,має паралелі в деяких інших мовах (латиській, голландській, давньопруській,давньоісландській). Але є й інші, не менш переконливі теорії походження даноїназви, а саме:
а)тюркського походження назва за кольором оперення – «синюватий», «сизий», «голубуватий»;
б)суфіксальне утворення, споріднене зі словами «гоготати», «гагара»;
в)вторинне за походженням значення – «молодцюватий» (пор. «ходити гоголем»).
Журавель (діалектні назви– веселик, василець, віщун, клекотень, бусел) – існує дві гіпотези походженняназви:
а)назва тісно пов’язана з народними повір’ями, легендами, де означає «той, щожуриться» (крик птаха дійсно має сумний відтінок);
б)назва загальнослов’янська; в основі лежить стародавній індоєвропейський коріньіз значенням «різко кричати» (дійсно, різкий голос птаха чути далеко). [1,8]
Зозуля(діалектніназви – кукуля, куковка, підкидовка, брехушка) – праслов’янська назвазвуконаслідувального походження; сучасна форма виникла внаслідок асиміляції йспрощення приголосних.
Кулик (діалектні назви– грицик, пісочник, морська сорока) – назва звуконаслідувальна за походженням,зустрічається у східних і західних слов’ян. Окремі види розрізняються за формоюі розмірами тіла, специфічним забарвленням тощо (наприклад, кулик-горобець,кулик сорока).
Орел – назва цьогоптаха загальнослов’янська. Корінь слова індоєвропейський, означає «птах», асуфікс «ел» є збільшувачем. Отже, орел – це найбільший птах.
Орлан – назва утворенасуфіксом «ан» від слова «орел». Суфікс надає слову значення «подібний.
Підорлик(діалектніназви – скигляк, пів орлик) – назва утворена префіксом «під» від слова «орел».Префікс надає слову значення «близький до орла, схожий на орла». А видові назвивказують на розміри птахів: великий, малий.
Сова (діалектні назви– пугач, мишоїд, сплюшка) – загальнослов’янська назва роду, що значила раніше «виюча»,«та, що кричить». Видові назви вказують переважно на особливості забарвленняабо морфологію оперення (біла, сіра, довгохвоста, бородата, вухата), іноді – намісцеперебування (болотяна). [12,18]
Сорока (діалектні назви– білобока, злодійка, скрекотуха, скреготуха) – слово звуконаслідувальногопоходження (від комплексу «кор», де з часом «к» перейшло в «с»). Назвазагальнослов’янська, але давнє значення слова втрачене.
Сойка (діалектні назви– соя, зеленушка, казарка, чубарка, деряба) – назва загальнослов’янська. Словоспоріднене з «сяяти» (пор. церковнослов’янське «присоє» – осоння). Назва даназа характером забарвлення оперення: на крилах птаха є своєрідне «дзеркальце» зголубих, білих і чорних смужок.
Синиця (діалектні назви– синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецькогопоходження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»).Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення абоморфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а такожвказують на відносні розміри (велика).
Тетерев (діалектні назви– тетеря, косак, дикий півень) – праслов’янська назва звуконаслідувальногопоходження; в деяких мовах, наприклад, латиській споріднені з «тетеря» вигукипередають характерне квоктання цього птаха.
Чечітка(діалектніназви – чечик, слободянка, лебедянка) – висувається гіпотеза прозвуконаслідувальний характер цієї праслов’янської назви (редуплікована основа).[4,10]
2.2Іншомовні орнітоніми
Альбатрос–великий морський птах. Від араб. alkadus – «журавель при колодязі». До нас прийшлона початку XIX ст. через фр. albatros.
Баклан – назвазапозичена. Спірним лишається джерело запозичення. За однією версією, назвазапозичена з давньотатарської мови із значенням «дика гуска», хоча всистематичному відношенні цей птах належить до іншого ряду – пеліканоподібних,або веслоногих. За іншою версією, «баклан» є переоформленням грецького pelеcan. Можливо, назвапов’язана з киргизьким словом baglan– «великогозросту і товстий».
Балабан (діалектні назви– балабан, галаган, раріг, черево та ін.) – назва запозичена з турецькоїмови, де це слово мало значення «великий сокіл».
Беркут – назвазапозичена з тюркських мов, де це слово мало значення «орел».
Бекас (діалектні назви– баран, баранчик, дикий баран, довгоносок, пастушок, кулик – болотянка)– назва запозичена з французької мови, що означає «птах з довгим дзьобом».
Вальдшнеп (діалектні назви– валюшень, лежень, лісовий кулик, великий кулик, носата куриця,слуква, драч) – запозичення з німецької мови, буквально – «лісовий кулик».
Гаршнеп (діалектні назви– баранчик, крячок, болотянка довгоносик, кулик-) – назва цьогомаленького кулика запозичена з німецької мови, що буквально означає – «волосянийкулик», оскільки вздовж верхньої частини шиї і спини птаха тягнуться тоненькіпір’їнки.
Дупель (діалектні назви– кулик, лежень, дупельт) – назва цього кулика запозичена з німецької мови: «дупельшнеп»,що значить «подвійний кулик». Справа в тому, що він дуже подібний до іншогокулика – бекаса, але майже вдвічі більший за нього.
Завирушка (діалектні назви– тинівка, плітнівка, ольшанка, по кропивник) – назва запозичена з російськоїмови, пов’язана з дієсловом «врать» (брехати); назва дана птахові, очевидно,через те, що він «співає, ніби передражнює солов’я» (за Далем).
Кроншнеп (діалектні назви– кулик, босяк, тріскунчик) – запозичення з німецької мови; буквально «вінценоснийкулик». Проте нічого подібного до вінця або корони на голові птаха немає. Назвадана, мабуть, за розміри, якими кроншнеп перевершує всіх інших куликів.
Ластівка (діалектні назви– красулька, щурик, пічкур, норець, берегівка) – слово має литовське походження…Корінь «ласт» означає «літати туди і сюди», «пурхати». Таким чином, у назвіптаха відбито характерний для нього стрімкий пурхаючий політ. Назви окремихвидів походять від певного місцеперебування: берегова, міська, сільська.
Лелека (діалектні назви– бусел, боцюн, бузько, чорногуз, клекотень, гайстер, жабоїд, бушля, рибоїд) –слово запозичене з турецької мови; птах одержав назву за характерний звук відляскання крил у польоті. Назви видів відбивають специфіку забарвлення оперення:білий, чорний.
Оляпка(діалектніназви – водняк, нурко, гай дучок, білогрудець, водний кіс) – можливо, словозапозичене з російської мови. Етимологи намагаються зблизити з «ляпати»(мабуть, за звичку птаха швидко бігати по камінню на стрімких гірських річках).Інша назва цього птаха – пронурок (див. нижче). на Переяславщині – залітний.
Ремез (діалектні назви– болотяна(водяна) синиця, довгохвостик, кушуля, рукавичка, швачка, водянка) –назва запозичена через польську з німецької мови і в перекладі значить «очеретянасиниця» (птах живе по берегах водойм, де мостить на прибережних деревах висячіпонад водою своєрідні, схожі на рукавичку, гнізда).
Сапсан(діалектніназви – сокіл, зоркогляд) – назва тюркського походження. Цей сокіл міг одержатитаку назву за те, що хапає здобич у польоті лапами. Інша версія пов’язує назвуз уйгурським «швидкий, проворний»: відомо, що сапсан відзначається швидкимпольотом і спритністю.
Турухтан (діалектні назви– петушок, задирак, коловодник, болотюх, брижач) – слово запозичене з тюркськоїмови і означає в перекладі «бура, сірувата галка», але іноді вказують назвуконаслідувальний характер назви цього кулика.
Фазан(діалектнаназва – бажант) – слово запозичене з латинської мови («фазіанус») як власнаназва цього птаха.
Фламінго (діалектні назви– багрокрилець, поломінник, краснобусь, дивобусь) – слово італійськогопоходження; в перекладі значить «багрянокрилець». На Переяславщині залітнийптах. [9,14]
2.3Семантично мотивовані орнітоніми із прозорим значенням
ü за голосом:
Бугай (діалектні назви– бичок, гучок, гупало мале, вовчок лозяний, півень водяний) –названий так за зовнішньою схожістю з бугаєм – птахом з того ж рядулелекоподібних, але шугайчик – меншого розміру. Схожість виявлена також уповедінці (зокрема, звичці в разі небезпеки стоячи нерухомо, витягнувши шию іголову).
Вівчарик (діалектні назви– війчик, свистунка) – назва цього маленького птаха, можливо, пов’язанаіз звуконаслідуванням: голос в одного з видів цього роду – жовтобрового – дещонагадує белькотання овець. Проте, голоси інших видів різко відрізняються відописаного (див. вівчарик – ковалик). Найчастіше назви окремихвидів пов’язані із забарвленням (зелений, жовтобровий) або з часомприльоту до гніздових місць (весняний).
Вівчарик– ковалик (діалектні назви – вівчар, ковалик, пастушок, ванька-пастушок,чабанець, будар, грицик, земнушка) – назва звуконаслідуваного характеру;пісня цього птаха складається з рівномірного повторення коротких, чітких,дзвінких складів, що злегка модулюють за висотою звуків: «тєнь-тінь-тянь-тюнь-тєнь-тінь-тінь…». Птах, неначе маленький коваль, «кує»,ніби б’ючи залізом по ковадлу.
Гагара – (діалектніназви – кожара, казарка) – в основі назви лежить звуконаслідування «га-га».Видові назви відбивають особливості забарвлення певних частин оперення (чорновола,червоновола).
Галка (діалектні назви– кава, кавка, галя, галочка, галиця, галич, ключниця) – існуєдві теорії походження цього птаха:
а) воснові назви лежить звуконаслідування: крик птаха подібний до «гал-ка, гал-ка»;
б)назва могла бути дана за кольором оперення, оскільки стародавнєсхіднослов’янське значення кореня «гал» – чорний. Проте, ця теоріямалоймовірна, бо корінь «гал» із значенням «чорний» зустрічається тількидіалектно у старосербській мові.
Горлиця(діалектніназви – орлиця, туркач, турок, дикий голуб, туркочка, гуркавка) – назва,очевидно, праслов’янського звуконаслідувального походження; інша версіявважається менш переконливою: реконструкція праслов’янського «горлиця» якпохідного від «горло» – за формою вола у цього птаха.
Грак(діалектніназви – галич, грайворон, чорна ворона) – назва звуконаслідувального походження(порівняйте діалектні українські слова «грянчати», «грявчати», «грякати», тобтокричати різким хриплим голосом).
Гуска – назвазагальнослов’янська індоєвропейського походження. Початкове значення кореняпов’язане з поняттям «розкривати рот», а це значення виникло на основізвуконаслідування («га-га»). [14]
Деркач (діалектні назви– драч, дерун, дзьобоносик, камишовка, скороход) – утворення відзвуконаслідувального дієслова «деркати», пов’язаного з вигуком «дер», що імітуєкрик птаха.
Дрізд(діалектніназви – гривак, кіс, тиркач, смородянка, рябиновик) – назва цього родупраслов’янська; в основі назви звуконаслідувальний комплекс «дррті», якийпередає характерний крик цих птахів. Окремі види дроздів одержали назвивідповідно до особливостей забарвлення оперення (чорний, білобровий) абоспецифічного живлення (горобинник, дрізд-омелюх). Співочий дрізд названий задуже мелодійні й різноманітні звуки, з яких складається його весняна пісня.
Зуйок (діалектні назви– цівкун, чиркун, пісочник малий) – ця родова назва найменших куликів, мабуть,звуконаслідувальна: крик птахів нагадує часте повторення «зуй-зуй-зуй…» Видованазва звичайного на Переяславщині малого зуйка підкреслює малі, дрібні розміриптаха. Назва іншого виду галстунчик – вказує на особливість забарвленняоперення (див. вище).
Іволга (діалектні назви– вивільга, єва, іва, жовтогуз, дика кішка, олійник, оліяр, черешенник) – назваіндоєвропейського походження, пов’язана з поняттям «волати, кликати». Дійсно,голос птаха (самця) дуже дзвінкий, чути його здалека. Але етимологія слова можебути наближена й до «волога», тобто означатиме «провісник дощу».
Канюк (діалектні назви– шуліка, шуляк, мишоїд, мишолов, рябець, яструб) – праслов’янськезвуконаслідувальне утворення, пов’язане з характером крику птаха (порівняйте «канючити»– настирливо, жалібно просити).
Квак (діалектні назви– квакун, кваква, квач) – назва звуконаслідувального характеру: крик цієї чапліподібний до «квак-квак». На Переяславщину інколи залітає.
Кібчик (діалектні назви– кобуз, житник, кобчик гороб’ячий) – слово без чітко встановленої етимології,можливо, пов’язане з праслов’янським словом, яке має значення «ворожити з летуптахів»; співіснує також звуконаслідувальна теорія.
Клуша–назва цього мартина має звуконаслідувальне походження, аналогічне до латиського«кудкудакати, квоктати».
Крохаль (діалектні назви– куркуль, крех, качка) – слов’янська назва звуконаслідувального походження;пов’язана з «крек», «крекати», «крехтіти». Видові назви (великий, довгоносий)вказують на розміри птаха.
Крук (діалектні назви– крюк, ворон, крякун, крумкач) – назва звуконаслідувального характеру.
Крячок (діалектні назви– рибалка, рибоїд, риболяк, кряква, білогрудик) – назва має звуконаслідувальнийхарактер: крик цих птахів з родини Мартинових подібний до «крак». Назви окремихвидів розрізняються відповідно до забарвлення або розмірів птахів, а також замісцеперебуванням: чорний, світлокрилий, білощокий, малий, річковий.
Куріпка – праслов’янськаназва, можливо, звуконаслідувального характеру; утворена від більш давньоїформи «кур» тобто «півень» («кура»). Пізніше цей корінь набув значення «кричати».Видові назви вказують на певне забарвлення – біла, сіра.
Лебідь – назвазагальнослов’янська; в основі лежить корінь із значенням «білий» (порівняйте:латинське «альбус»). Отже, птах названий за білим забарвленням опрення. Видовіназви (лебідь – шипун, лебідь – кликун) мають прозору етимологію –звуконаслідувальні за походженням.
Одуд(діалектніназви – дудко, чубар, чупкарик, чуприндій, вудвуд, сінокос, пастушка, худ отут,гидко) – назва утворена шляхом звуконаслідування: крик птаха подібний до «оду-ду».Ці звуки він повторює багато разів.
Перепел (діалектні назви– підпадьомка, підколос, посвістьолка, дика курочка) – назва птаха загальнослов’янська.Вихідна форма «перепел» утворена в результаті здвоєння звуконаслідувальногокомплексу «пел», який розглядають частково – як імітацію крику птаха, частково– як передачу шуму від рухів крил при зльоті (при чому «л» з часом змінилось на«р»).
Пищуха (діалектні назви– піщак, піщук-деревач, медник, піскар) – назва звуконаслідувальна: птах видаєпротяжний, тихий свист, наче писк – «тсіі, тсіі…». Інша назва птаха –підкоришник.
Погонич (діалектні назви– курочка дика, водяна, болотна) – цей птах з родини частушкових отримав назвуза подібність його крику до свисту батога, яким чабан поганяє стадо.
Пугач(діалектніназви – пуга, пугало, сова, попугай, мишоїд) – назва має звуконаслідувальнийхарактер: крик цієї найкрупнішої сови подібний до «пу – гу».
Свищ(діалектніназви – свіязь, свистачка, дика качка) – назва звуконаслідувального характеру,утворена від «свист», «свистіти»: саме такий характерний звук, подібний досвисту, з якимсь шипінням, виникає від швидкого польоту зграї цих качок.
Сиворакша(діалектніназви – сивограк, синюха, красиворон, рибалка, ключниця) – складне слово,поєднує в собі характерні ознаки птаха: забарвлення оперення (сиве,попелясто-голубе) та особливості відтворюваних звуків (пов’язано іззвуконаслідувальним коренем «рокотати»,» реготати»).
Синиця (діалектні назви– синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецькогопоходження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»).Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення абоморфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а такожвказують на відносні розміри (велика).
Сова (діалектні назви– пугач, мишоїд, сплюшка) – загальнослов’янська назва роду, що значила раніше «виюча»,«та, що кричить». Видові назви вказують переважно на особливості забарвленняабо морфологію оперення (біла, сіра, довгохвоста, бородата, вухата), іноді – намісцеперебування (болотяна).
Совка – назва утворенасуфіксом «к» від слова «сова» і означає «маленька сова». На Переяславщині –залітній птах.
Сорока (діалектні назви– білобока, злодійка, скрекотуха, скреготуха) – слово звуконаслідувальногопоходження (від комплексу «кор», де з часом «к» перейшло в «с»). Назвазагальнослов’янська, але давнє значення слова втрачене.
Стрепет–(діалектні назви – хохітва, стрепетень) – в основі назви лежитьзвуконаслідувальний корінь, який пов’язується з латинським «шуміти», «бушувати»,«гриміти». Назва птаха добре характеризує його тріпотливий політ: частетріпотіння крильми породжує деренчливий свист, який чути дуже далеко.
Стриж (діалектна назва– серпокрилець) – назва вважається звуконаслідувальним утворенням відіндоєвропейського кореня, який означає «свистіти, видавати різкий звук». Видованазва – чорний – зумовлено темним забарвленням оперення.
Тетерев (діалектні назви– тетеря, косяк, косець, косак, дикий півень) – праслов’янська назвазвуконаслідувального походження; в деяких мовах, наприклад, латиськійспоріднені з «тетеря» вигуки передають характерне квоктання цього птаха.
Цвіркун – назвазвуконаслідувальна: птах видає різкі звуки « тіпп» або «цчек», які потімпереходять у тривалу монотонну трель, що нагадує скрекотання комах – цвіркунів.
Чечевиця – можливо, назвазвуконаслідувальна: сидить пташка на верхівці куща і співає весело, зприсвистом – « че-че-ві-чіу, че-че-ві-чіу». Так і здається, що ніби вона своєім’я.
Чибіс – назвазвуконаслідувальна, за характерним криком, в основі комплекс «чиві», «чибі».Цей кулик видає сумний, двоскладовий гнусавий вигук «тіі-ві» (по-російськи, йогочасто передають словом «чьи вы»). Є й інша назва – чайка, походження якої самедля цього птаха неясне (не плутати з мартином, який в російській мові має назву«чайка»).
Чиж(діалектніназви – чижик, краснюк, джигун, дзвоночок) – назва загальнослов’янська, запоходженням звуконаслідувальна (комплекс «чі»).
Чирок (діалектні назви– трав’янка, чериця, пічкурик) – праслов’янська назва, звуконаслідувана запоходженням (як звуконаслідування «чирікати» – пор. з укр. діал. «чиркати,циркати», тобто крякати). Видові назви відбивають варіації у відтворенні звуківптахами (свистунок – діал. свисток, свистун; тріскунок – діал. щелкунок,тріскунець). Щиглик – назва птаха загальнослов’янська, запоходженням звуконаслідувальна (комплекс «щиг-щик-щег-щек» пов’язаний з «щебетати»).[9,13]
ü за кольором оперення:
Вівсянка (діалектні назви– жовтяк, жовтушка, жовтобрюх, жовтогрудка, подорожник, землянка, житнянка)– назва роду пов’язана з характером харчування: це типові птахи узлісь, частоживляться на полях, засіяних вівсом та іншими зерновими культурами. Але є йінше тлумачення: у цього птаха не лише голова, але й горлечко і черевцежовтогарячого кольору – зовсім як стиглий овес. Видові назви вказують на місцяперебування (садова, очеретяна, дібровник) або особливості забарвлення(чорноголова, білоголова).
Ворона (діалектні назви– ґава, карга, кавка, сорока, сивоплечка) – ця видова назва пов’язана зісловом «ворон» (див. вище). Поширений на Чернігівщині вид має ще й слово «сіра»через наявність сірого кольору в забарвленні спини і черева.
В’юрок– канареєчний (діалектні назви – зеленчик, щедрик, щедрик) –назва пов’язана, очевидно, з яскравим кольором оперення.
Галка (діалектні назви– кава, кавка, галя, галочка, галиця, галич, ключниця) – існуєдві теорії походження цього птаха:
а) воснові назви лежить звуконаслідування: крик птаха подібний до «гал-ка, гал-ка»;
б)назва могла бути дана за кольором оперення, оскільки стародавнєсхіднослов’янське значення кореня «гал» – чорний. Проте, ця теоріямалоймовірна, бо корінь «гал» із значенням «чорний» зустрічається тількидіалектно у старосербській мові.
Галстунчик – назва цьогокулика пов’язана з характерним забарвленням оперення птаха: на волі й шиї єчорна поперечна смуга – «галстук».
Голуб (діалектні назви– гривак, сизак, дзюбак, туркун, гуркотливець, воркун, буркун, буркотун) –птаха названо за сизим (голубуватим) кольором оперення, що відбито й у видовихназвах (сизий голуб, голуб – синяк).
Горихвістка (діалектні назви– Зорянка, чорногрудка, трясихвістка, дрижи хвіст, лисушка) – складне словоархаїчного походження, утворене з основ дієслова «горіти» (у формі наказовогоспособу) та іменника «хвіст» – за характерним яскраво-рудим забарвленнямхвоста. Коли птах під час польоту розгортає хвіст, то пір’я на ньому начевогником спалахує. Видові назви також відбивають той чи інший колір оперення(наприклад, чорна горихвістка).
Жовна (діалектні назви– джолна, жовна) – назва пов’язується з праслов’янським «жовтий»; інша версія –зближення з індоєвропейським «колоти», «довбати». В останньому випадку жовна – «той,що довбає», тобто це значення є синонімом до слова «дятел».
Зеленяк(діалектніназви – жовтобрюшка, дзвоник, снігарик, пастушок) – назва цій маленькій пташціз родини в’юркових дана за характерним зеленим кольором оперення.
Корольок (діалектні назви– золотомушка, пастушка, золотоголовок, сичик, ксьондзи) – буквально «маленькийкороль». Є дві версії походження назви:
а)назва дана за наявність на голові птаха золотисто-жовтої плями, неначе якийськапелюшок виблискує – ніби золота королівська корона. А дрібні розміри птаха (ценайменший птах України) спонукали назвати його зменшеним ім’ям – не король, акорольок;
б)назва зумовлена легендою про вибір царя птахами. Під час змагань корольокпереміг, піднявшись вище від усіх у повітрі.
Видовіназви (жовтоголовий, червоноголовий) пов’язані з деякими особливостямизабарвлення (відтінками) «шапочки».
Кравка (діалектні назви– кривок, кривець, кулик, сорока) – можливо кровавка від «кровавий», оскількицей птах має червоні очі і темно-червоні ноги.
Лиска(діалектніназви – лисуха, лисиця, лиска – курочка) – птах одержав назву за характернулису (без пір’я) бляшку на лобі.
Лунь (діалектні назви– шуліка, гороб’ятник, рябець, коршак) – назва цього хижого птахазагальнослов’янська. Може бути виведена з вислову «сивий (білий), як лунь».Дійсно, самці більшості з видів мають світло-сіре забарвлення. У такому разілунь – «світлий, блискучий». Назви окремим видам (болотяний, луговий, польовий,степовий) дано за характерним місцеперебуванням.
Рибалочкаголуба (діалектні назви – риболов, іванок, синявка, рибак) – назва данаптахові, перш за все, за способом добування їжі: може довго сидіти на гілціприбережних дерев або чагарників, визираючи у воді рибу, за якою час від часупірнає. Крім того, у видовій назві (голуба) відбито і специфічне забарвленняоперення птаха.
Рябчик(діалектніназви – рябець, рябок, орапка, курочка дика) – споріднене зі словом «рябий».Птах названий так за характерне строкате, темно-плямисте з пістрявинамизабарвлення свого оперення.
Соловейко (діалектні назви– соловій, лозинчак) – загальнослов’янська назва, дана птахові за характернезабарвлення оперення («соловий» – значить «жовтувато-сірий»).
Сиворакша(діалектніназви – сивограк, синюха, красиворон, рибалка, ключниця) – складне слово,поєднує в собі характерні ознаки птаха: забарвлення оперення (сиве,попелясто-голубе) та особливості відтворюваних звуків (пов’язано іззвуконаслідувальним коренем «рокотати»,» реготати»). />
Синиця (діалектні назви– синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецькогопоходження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»).Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення абоморфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а такожвказують на відносні розміри (велика).
Синьошийка (діалектні назви– зірка, синьогорличка) – назва пов’язана з тим, що на горлі є блакитна пляма.
Фламінго (діалектні назви– багрокрилець, поломінник, краснобусь, дивобусь) – слово італійськогопоходження; в перекладі значить «багрянокрилець». На Переяславщині залітнийптах.
Червонозобик – назва вказуєна характерне забарвлення оперення: низ тіла, особливо в ділянці вола, маєінтенсивно каштаново-рудий колір.
Чернь(діалектніназви – чорнушка, монашка, дика качка) – це родова назва ниркових качок, даназа характерним чорним забарвленням пір’я, що відбито в корені слова. У назвахокремих видів відбиваються інші специфічні особливості забарвлення абоморфології певних частин тіла: червоноголова, червонодзьоба, білоока, чубата.
Чорниш–назва цього кулика пов’язана з темним забарвленням спини і крил, які здалеказдаються зовсім чорними.
Чорнозобик – назва цьомукулику дана за характерним забарвленням оперення: внизу, на білому череві вділянці вола (по-російськи – «зоба») різко виділяється чорна пляма.
Щоголь (діалектні назви– щоглик, щиголь, панич) – назва перейшла з російської мови («щёголь») і цілкомвиправдовує себе. Цей кулик має дійсно чепурний вигляд: стрункий, на високихяскраво-червоних ногах, а оперення – строкате – темно-сіре (восени) абоаспідно-чорне (навесні) з білими цяточками на спині. [6,9]
ü незвичайна будова дзьоба:
Бекас (діалектні назви– баран, баранчик, дикий баран, довгоносок, пастушок, кулик – болотянка)– назва запозичена з французької мови, що означає «птах з довгим дзьобом».
Гаршнеп (діалектні назви– баранчик, крячок, болотянка довгоносик, кулик-) – назва цьогомаленького кулика запозичена з німецької мови, що буквально означає – «волосянийкулик», оскільки вздовж верхньої частини шиї і спини птаха тягнуться тоненькіпір’їнки.
Костогриз (діалектні назви– дубонос, вишняк, костянка, лущак, ягідниця) – назва пов’язана з характеромживлення птаха кісточковими плодами (вишня, черешня тощо), в результаті чого іутворився міцний товстий дзьоб (порівняйте: російська назва цього птаха «дубонос»;деякі українські діалектні назви – «товстоніс», «грубонос» та ін).
Широконіска (діалектні назви– лопоніс, плосконіска, тупоніска, носатик, попадя) – назва цієї качкипов’язана з характерною формою дзьоба – плескатого, широкого.
Шишкар (діалектні назви– шишкоїд, кедровка, клєст, клєщ сосновий, криво дзьоб, зимородок) – назва данаптахові за характером живлення (насіння хвойних дерев, яке він виколуплює зшишок). Видові назви підкреслюють улюблені місця перебування – сосновий,ялиновий ліс. [11,19]
ü чітко виражений чубок:
Жайворонок(діалектніназви – верхоляк, посмітюшок, трепещук, подорожник, сусідка, веснянка, чубарик,заворонок) – в перекладі з давньоруської мови звучить як «орач». Назва дана зазвичку птаха літати над ріллею в пошуках їжі. Видові назви пов’язані зособливостями морфології оперення (чубатий, рогатий) або місцеперебуванням(польовий, лісовий, степовий).
Одуд(діалектніназви – дудко, чубар, чупкарик, чуприндій, вудвуд, сінокос, пастушка, худ отут,гидко) – назва утворена шляхом звуконаслідування: крик птаха подібний до «оду-ду».Ці звуки він повторює багато разів.
Норець (діалектні назви– пірникоза, нирець, ниряльниця, криси ворона, заринушка, морська ворона) – цяродова назва дана птахам за їх звичку постійно пірнати у воду, де вониживляться рибою. На голові мають чубчик схожий на ріжки кози. Видові назвипов’язані або з розмірами птахів (великий, малий), або з особливостямизабарвлення оперення (сірощокий, червоношиїй, чорношиїй).
Синиця (діалектні назви– синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецькогопоходження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»).Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення абоморфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а такожвказують на відносні розміри (велика). [9,18]
ü особливості будови хвоста:
Горихвістка (діалектні назви– Зорянка, чорногрудка, трясихвістка, дрижи хвіст, лисушка) – складне словоархаїчного походження, утворене з основ дієслова «горіти» (у формі наказовогоспособу) та іменника «хвіст» – за характерним яскраво-рудим забарвленням хвоста.Коли птах під час польоту розгортає хвіст, то пір’я на ньому наче вогникомспалахує. Видові назви також відбивають той чи інший колір оперення (наприклад,чорна горихвістка).
Дерихвіст (діалектні назви– кирзик, киргиз, кречітка, грицик, микита-швець) – складне слова архаїчноготипу, утворене з основ дієслова «дерти» (у формі наказового способу) таіменника «хвіст». Назва цьому куликові дана, мабуть, за зовнішнім виглядом.
Ремез (діалектні назви– болотяна(водяна) синиця, довгохвостик, кушуля, рукавичка, швачка, водянка) –назва запозичена через польську з німецької мови і в перекладі значить «очеретянасиниця» (птах живе по берегах водойм, де мостить на прибережних деревах висячіпонад водою своєрідні, схожі на рукавичку, гнізда).
Синиця (діалектні назви– синюх, зінька, сикора, лазарка, призимнюха) – слово давньогрецькогопоходження. Назва утворена шляхом звуконаслідування (голос птаха подібний до «зінь-зінь»).Назви ж окремих видів пов’язані переважно з особливостями забарвлення абоморфології оперення (голуба, біла, чорна, довгохвоста, чубата, вусата), а такожвказують на відносні розміри (велика).
Тетерев (діалектні назви– тетеря, косяк, косець, косак, дикий півень, тетерук) – праслов’янська назвазвуконаслідувального походження; в деяких мовах, наприклад, латиськійспоріднені з «тетеря» вигуки передають характерне квоктання цього птаха.Відрізняється ліроподібним хвостом.
Шилохвіст (діалектні назви– дерихвіст, гострохвоста, косиця, шилуха, трав’янка) – назва цій качці дана заформу хвоста: середні рульові пера дуже видовжені, внаслідок чого хвіст маєзагострену, шилоподібну форму. [7,14]
ü спосіб побудови гнізда:
Берестянка (діалектні назви– березянка, вівчарик, вівчарик садовий, юрочок) – пов’язана з «берест»(березова кора): назва птаха зумовлена тим, що своє гніздо на дереві він маскуєберезовою корою.
Камінка (діалектні назви– чикалка, чечітка, дзвоник, каменяр, білогузець, іванчик, янчик) – назвапов’язана з тим, що птах мешкає в кам’янистих ландшафтах; в укриттях міжкамінням мостить і гніздо.
Ластівка (діалектні назви– красулька, щурик, пічкур, норець, берегівка) – слово має литовське походження…Корінь «ласт» означає «літати туди і сюди», «пурхати». Таким чином, у назвіптаха відбито характерний для нього стрімкий пурхаючий політ. Назви окремихвидів походять від певного місцеперебування: берегова, міська, сільська.
Очеретянка (діалектні назви– комишівка, мишівка, водянка, швачка, дроздовик) – це родова назва птахів, якімешкають серед очеретяних і чагарникових заростей; з очерету ж сплітають вони ісвої гнізда. Видові назви вказують переважно на місцеперебування птаха (лугова,чагарникова, ставкова) або розміри (велика, або дроздовидна).
Підкоришник – друга назвапищухи, пов’язана, по-перше, із звичкою цього деревного птаха, стрибаючи по стовбурахдерев, постійно зазирати під кору в пошуках їжі – комах; а по-друге – з тим, щоздебільшого саме під відсталою корою моститься його гніздо.
Ремез (діалектні назви– болотяна(водяна) синиця, довгохвостик, кушуля, рукавичка, швачка, водянка) –назва запозичена через польську з німецької мови і в перекладі значить «очеретянасиниця» (птах живе по берегах водойм, де мостить на прибережних деревах висячіпонад водою своєрідні, схожі на рукавичку, гнізда).
Славка (діалектні назви– кропив’янка, підкропивник, травник, трав’янка, волосянка, зозульча кухарка) –етимологія до кінця не з’ясована. Найімовірніше, корінь слова має поняття «примушуватислухати, сповіщати». В окремих назвах видів відбиті особливості забарвлення(сіра, рябогруда, чорноголова) або екології (садова, прудка). [9,18]
ü за характером харчування:
Бджолоїдка (діалектні назви– золотушник, щурка золотиста, красиворонок, жовна жовта, шпак бджільний,щурок) назва дана птахові за характером харчування (бджоли). Ці птахиживляться й іншими комахами, але назву їм дали, напевно, бджолярі, які нерідкобачили в місцях розташування своїх пасік цих птахів, що полювали на бджіл.
Вівсянка (діалектні назви– жовтяк, жовтушка, жовтобрюх, жовтогрудка, подорожник, землянка, житнянка)– назва роду пов’язана з характером харчування: це типові птахи узлісь, частоживляться на полях, засіяних вівсом та іншими зерновими культурами. Але є йінше тлумачення: у цього птаха не лише голова, але й горлечко і черевцежовтогарячого кольору – зовсім як стиглий овес. Видові назви вказують на місцяперебування (садова, очеретяна, дібровник) або особливості забарвлення(чорноголова, білоголова).
Горіхівка (діалектні назви– кедруша, лускоріх, оріхар) – похідне від слова «горіх»; свою назву птахдістав за те, що живиться буковими, кедровими горішками та горіхами ліщини.
Горобець (діалектні назви– живкун, цвіркун, церковник, юрчик, коноплянка, просянка, просоїд, жидок) –походження слова до кінця не з’ясоване, припускають звуконаслідувальнепоходження. Видові назви (хатній, польовий) розрізняють птахів за переважниммісцеперебуванням.
Гуменник (діалектні назви– гусак, галаган, гелготень, гегало) – похідне утворення від слова «гумно»;назва зумовлена, очевидно, тим, що птах нерідко живиться зерном на гумнах.
Змієїд(діалектніназви – гадожер, змієвик, коршак, крачук) – назва цього хижого птаха пов’язаназ характером живлення.
Коноплянка(діалектніназви – макоїд, маковій, попик, червончик) – птах названий за характеромхарчування.
Костогриз (діалектні назви– дубонос, вишняк, костянка, лущак, ягідниця) – назва пов’язана з характеромживлення птаха кісточковими плодами (вишня, черешня тощо), в результаті чого іутворився міцний товстий дзьоб (порівняйте: російська назва цього птаха «дубонос»;деякі українські діалектні назви – «товстоніс», «грубонос» та ін).
Лелека (діалектні назви– бусел, боцюн, бузько, чорногуз, клекотень, гайстер, жабоїд, бушля, рибоїд) –слово запозичене з турецької мови; птах одержав назву за характерний звук відляскання крил у польоті. Назви видів відбивають специфіку забарвлення оперення:білий, чорний.
Мухоловка(діалектніназви – іванчик, пискуха, підхатничка, носульок) – ця родова назва дрібнихгоробиних птахів пов’язана з характером їх харчування: вони ловлять мух,хапаючи їх на льоту. Назви окремих видів пов’язані з певними особливостямизабарвлення оперення (сіра, строката, білошийка) або розмірами тіла (мала).
Норець (діалектні назви– пірникоза, нирець, ниряльниця, криси ворона, заринушка, морська ворона) – цяродова назва дана птахам за їх звичку постійно пірнати у воду, де вониживляться рибою. На голові мають чубчик схожий на ріжки кози. Видові назвипов’язані або з розмірами птахів (великий, малий), або з особливостямизабарвлення оперення (сірощокий, червоношиїй, чорношиїй).
Омелюх(діалектніназви – чубаб, краснокрилець, ямелюх, верестьолка) – названий так за характеромхарчування (плоди напівпаразитичної рослини омели, яка поселяється на деревахкулеподібними утвореннями).
Осоїд(діалектніназви – шуліка, рябець, золотушник, мишоловка) – назва цього хижого птахапов’язана з характером живлення.
Підкоришник – друга назвапищухи, пов’язана, по-перше, із звичкою цього деревного птаха, стрибаючи постовбурах дерев, постійно зазирати під кору в пошуках їжі – комах; а по-друге –з тим, що здебільшого саме під відсталою корою моститься його гніздо.
Побережник – це родованазва дрібних куликів, які живуть і живляться по берегах водойм.
Повзик (діалектні назви– повзун, лежень, приліпка, комахоїд, довгоносик, ковальчук) – назва дана зазвичку рухатися по стовбуру дерев уверх і вниз головою в пошуках комах, неначеповзати.
Поручайник (діалектні назви– коловодник, лозняк, водянка, кулик) – назва цього кулика пов’язана з йогомісцеперебуванням: оселяється на болотистих берегах річок і заплавних озер зчисленними струмками (російське – «ручаями»), потічками.
Пронурок – друга назваоляпки (див. вище); пов’язана, мабуть, із здатністю пірнати під воду, де збираєсобі їжу – дрібних личинок, комах, червів, молюсків тощо.
Рибалочкаголуба (діалектні назви – риболов, іванок, синявка, рибак) – назва данаптахові, перш за все, за способом добування їжі: може довго сидіти на гілціприбережних дерев або чагарників, визираючи у воді рибу, за якою час від часупірнає. Крім того, у видовій назві (голуба) відбито і специфічне забарвленняоперення птаха.
Скопа (діалектні назви– скоба, шкапа) – східнослов’янська назва ртбоїдного хижого птаха, спорідненезі словом «б’ючий, сікучий». Мабуть, взятий до уваги її спосіб ловити рибу –пікіруючи з повітря у воду, хапати здобич лапами, гострими кігтями.
Смеречник (діалектні назви– смеречнюк, щур, костогриз) – назва пов’язана з типовим місцеперебуванням: цейптах – мешканець смерекової тайги. На Переяславщині – залітній.
Ходуличник (діалектні назви– босяк, ходульник, кулик довгоногий, щудлак) – назва отримана за звичку цьогокулика ходити по мілководдю в пошуках їжі: маючи дуже довгі тонкі ноги; здалекуцей птах нагадує тіло на «ходулях». На Переяславщині – залітний.
Чапля(діалектніназви – бушля, волеваха, риболав, жабоїдка, баба, жирафа) – назва дана цимголінастим птахам за характерну звичку повільно рухатися, з плескотом, якийвона видає, ступаючи по болоту – «чапати». У назвах окремих видів відбитіособливості забарвлення оперення: біла, сіра, руда.
Шуліка(діалектніназви – каня, шулак, коршак) – можливо, назва пов’язана з українським «шулькати,шулькнути», тобто «кидатись, кунитись» – за характерним способом добування їжі(каменем кидається на здобич). Видові назви підкреслюють відтінки у забарвленніоперення: чорний – темно-бурого кольору; рудий – переважають іржасто – рудітони (особливо на нижній частині тіла і на хвості).
Яструб (діалектні назви– шуляк, голуб’ятник, гороб’ятник, куроїд, стерв’ятник) – назвазагальнослов’янська. Первісне значення кореня «ястр» – швидкий. Тобто, це птахз швидким, стрімким польотом. Видові назви вказують на розмір птахів – великий,малий. [3,6,9]
ü за характерним біотопом:
Вільшанка – як і іншаназва цього птаха з ряду горобцеподібних – малинівка, – пов’язана змісцеперебуванням: оселяється птах у вогких, зарослих вільхою і чагарниками (втому числі й малиною) місцях, по лісових ярах, біля лісових боліт і озер.
Гаїчка (діалектні назви– пухляк, лугівка, комишівка, синиця, волосянка) – назва цієїсиниці, можливо, пов’язана з місцеперебуванням (гай). Видові назви вказують наособливості забарвлення оперення (чорновола) або конкретизують улюбленімісця перебування (болотна).
Глухар (діалектні назви– глушець, тетеря, готур) – похідне утворення від слова «глухий». Підчас токування птах ні на що не реагує, ніби глухне. Механізм цього явищаполягає в тому, що при розкриванні рота під час пісні квадратна кісткапереміщується і слуховий прохід закривається. Ймовірним також є зв’язок назви змісцеперебуванням: птах тримається у найбільш глухих ділянках лісів.
Горобець (діалектні назви– живкун, цвіркун, церковник, юрчик, коноплянка, просянка, просоїд, жидок) –походження слова до кінця не з’ясоване, припускають звуконаслідувальнепоходження. Видові назви (хатній, польовий) розрізняють птахів за переважниммісцеперебуванням.
Грязьовик – назвапов’язана з місцеперебуванням: цей кулик завжди перебуває на мулистих місцях.
Дербник (діалектні назви– кібець, кібчик, підсоколик малий) – пов’язане з «дерба» (переорана цілина;переліг, порослий дерном); назва мотивується тим, що цей сокіл тримаєтьсявідкритих місць.
Зимняк (діалектні назви– коршун, шуляк, ястреб, мишолов, мищоїд) – назва (можливо) отримана засезонними міграціями (прилітає на Переяславщину лише взимку; решту року живе втундрі, де і гніздиться). Інша назва – мишоїд – відбиває характер живленняптаха.
Зяблик (діалектні назви– берестянка, березівка, снігарик, буківник, юрко, пінькало) – назва цьогоптаха з родини в’юркових є у всіх слов’янських мовах і походить від назви «зябнути» (мерзнути). Дійсно, птах з’являється на Переяславщині рано навесні, колипогода ще не стійка і температура повітря невисока, тобто в «зябкий»,мерзлякуватий час. Але самі птахи холоду не бояться – до пізньої осені в лісізатримуються; навіть тоді, коли інші птахи давно відлетіли в теплі краї.
Кропивник (діалектні назви– королик, мишачий король, горішок, попадик, лозяночка, задерихвіст) – назвапов’язана, мабуть, з місцеперебуванням: птах тримається завжди близько доземлі, постійно шмигає, перепурхує в заростях кропиви, малини, папороті тощо.
Ластівка (діалектні назви– красулька, щурик, пічкур, норець, березівка, побережниця, підбережок,берегулька) – слово має литовське походження… Корінь «ласт» означає «літатитуди і сюди», «пурхати». Таким чином, у назві птаха відбито характерний длянього стрімкий пурхаючий політ. Назви окремих видів походять від певногомісцеперебування: берегова, міська, сільська.
Малинівка (діалектні назви– зорянка, рудяк, коропець, червеняк) – назва дана птахові за улюблениммісцеперебуванням (в заростях малини); інша назва – вільшанка – аналогічна запоходженням (див вище).
Очеретянка (діалектні назви– комишівка, мишівка, водянка, швачка, дроздовик) – це родова назва птахів, якімешкають серед очеретяних і чагарникових заростей; з очерету ж сплітають вони ісвої гнізда. Видові назви вказують переважно на місцеперебування птаха (лугова,чагарникова, ставкова) або розміри (велика, або дроздовидна).
Перевізник (діалектні назви– коловодник, побережник, білобрюшок, кулик, лозник) – назва цього куликапов’язана з характерною поведінкою: сполоханий, він летить низько, понад самоюводою, звичайно з одного берега річки на протилежний, як людина-перевізник причовні або паромі. Пищуха (діалектні назви – піщак, піщук-деревач,медник, піскар) – назва звуконаслідувальна: птах видає протяжний, тихий свист,наче писк – «тсіі, тсіі…». Інша назва птаха – підкоришник.
Подорожник(діалектніназви – стерник, стренадка) – зрідка зимуючий на Переяславщині птах, названийтак через те, що тримається (звичайно зграйками) на польових дорогах.
Поручайник (діалектні назви– коловодник, лозняк, водянка, кулик) – назва цього кулика пов’язана з йогомісцеперебуванням: оселяється на болотистих берегах річок і заплавних озер зчисленними струмками (російське – «ручаями»), потічками.
Сич (діалектні назви– сичик, погутькало, пущик) – назва походить від слова «сичати» (шипіти), тобтов основі – звуконаслідувальна. Видова назва сич хатній – підкреслює типовемісцеперебування птаха в окультуреному ландшафті: населених пунктах, садах,парках, навіть у досить великих містах.
Сорокопуд (діалектні назви– чекіт, чекан, пуд, страхопуд, татарська сорока, янчук, терняк) – дослівноперекладається як «той що ганяє сорок» (слово утворене з «сорока» і «пудити» –гнати, лякати). Видові назви підкреслюють особливості забарвлення (сірий,чорнолобий) або живлення (сорокопуд – жулан). Остання назва пов’язана з давнімсловом «жулити» – різати, дерти, шматувати. Дійсно, свою здобич цей птах, яксправжній хижак, розриває, розчленовує, шматує.
Травник (діалектні назви– коловодник, просянка, лозник червонодзьобий) – назва цього кулика пов’язана,мабуть, з місцем перебуванням: тримається переважно на трав’янистих берегахрічок і озер та на заболочених, трав’янистих луках, де й гніздиться колоніями.
Турухтан (діалектні назви– петушок, задирак, коловодник, болотюх, брижач) – слово запозичене з тюркськоїмови і означає в перекладі «бура, сірувата галка», але іноді вказують назвуконаслідувальний характер назви цього кулика. [1,9,18]
ü за характерними рухами, звичками, поведінкою:
Боривітер–(діалектні назви – вітролом, вітряк, трепещук, гонець, мишоловець, свистун,пустельга) – літературна назва дана цьому маленькому соколу за звичку довго «висіти»в повітрі, тримаючись на одному місці проти вітру (ніби переборюючи його).
Веретенник (діалектні назви– грицик, гриць, грищук, босяк) – за однією теорією, ця назва вважаєтьсязвуконаслідуванням, оскільки крик стурбованого птаха звучить як «веретень-веретень-веретень».Інші версії: обриси птаха в польоті нагадують веретено; пов’язують назву зісловом «вертітися» – за верткість, непосидючість птаха.
В’юрок (діалектні назви– юрок, Юрко, дзвоник) – назва пояснюється, за однією теорією, особливостямиповедінки птаха: спритний, швидкий, пруткий, моторний – те саме, що і «юркий», «в’юрковатий»;за іншою, назва пов’язана з слов’янським антропонімом «Юрій, Юрко», при чомупервісне звуконаслідування послужило приводом для зближенням з цим іменем.Доказом цього можуть бути відповідні діалектні назви (до речі, і російськаназва цього птаха – юрок).
Дрімлюга(діалектніназви – лежень, лежебок, сплюха, ніч вид, сліпух, лінивець, комахоїд, нічник,козодой) – похідне утворення від слова «дрімати»; назва пояснюється нічнимспособом життя птаха, який вдень спить, «дрімає».
Дрофа(діалектніназви – дудак, дрохля, грофа) – зводиться до індоєвропейського «бігти» (захарактерною ознакою птаха, більш здатного до швидкого бігу, ніж до польоту).
Дятел (діалектні назви– довбун, довбуш, клювач, ковкач, коваль, жовна, деревоклюй, яків) –загальнослов’янська назва споріднена зі словом «довбати». Отже, дятел – «довбаючий»,«довблячий». Видові назви пов’язані з особливостями забарвлення оперення ірозмірами: чорний, зелений, сивий, строкатий, (великий, середній, малий),білоспинний.
Крижень (діалектні назви– качка, кряква) – можливо, асоціація виникла за зовнішнім виглядом птаха,подібного в польоті до хреста («криж» – хрест).
Крутигололвка (діалектні назви– крутій, сич, гадючка, камінник) назва пов’язана зі звичкою птаха в разінебезпеки крутити головою (при цьому птах ще й наїжачується і шипить як змія).
Плиска(діалектніназви – пастушок, трясогузка, вівчарик, янчик, землянка, болотник, чабаник,грицик, косар, лиска) – можливо, назва пов’язані зі старослов’янським «плишть»(шум). Порівнюють також з «плескати». Отже, назва птаха звуконаслідувальногохарактеру. Видові назви вказують на певне забарвлення оперення (біла, жовта,жовтоголова).
Повзик (діалектні назви– повзун, лежень, приліпка, комахоїд, довгоносик, ковальчук) – назва дана зазвичку рухатися по стовбуру дерев уверх і вниз головою в пошуках комах, неначеповзати.
Сплюшка – друга назвасовки; зумовлена своєрідним голосом: «сплю – – у, сплю-у». [9,13]
ü зв’язок з конкретною порою року:
Зимняк (діалектні назви– коршун, шуляк, ястреб, мишолов, мищоїд) – назва (можливо) отримана засезонними міграціями (прилітає на Переяславщину лише взимку; решту року живе втундрі, де і гніздиться). Інша назва – мишоїд – відбиває характер живленняптаха.
Снігур (діалектні назви– червоногрудка, червонюх, синюк, снігар) – слово споріднене зі словом «сніг».Ці птахи – пернаті вісники зими – прилітають на Україну разом з першим снігом.І нерозлучні вони з ним. Сніг почне танути – і пташок не стане, на північполетять. А якщо, буває, знову завіє хуртовина, і ліс сніжинками вбереться, ціптахи обов’язково з’являться, неначе сніг той на крилах принесуть. [9]
2.4Асоціативно пов’язані, непрямої номінації
ü від певних людських професій:
Вівчарик– ковалик (діалектні назви – вівчар, ковалик, пастушок, ванька-пастушок,чабанець, будар, грицик, земнушка) – назва звуконаслідуваного характеру;пісня цього птаха складається з рівномірного повторення коротких, чітких,дзвінких складів, що злегка модулюють за висотою звуків: «тєнь-тінь-тянь-тюнь-тєнь-тінь-тінь…». Птах, неначе маленький коваль, «кує»,ніби б’ючи залізом по ковадлу.
Гуменник (діалектні назви– гусак, галаган, гелготень, гегало) – похідне утворення від слова «гумно»;назва зумовлена, очевидно, тим, що птах нерідко живиться зерном на гумнах.
Перевізник (діалектні назви– коловодник, побережник, білобрюшок, кулик, лозник) – назва цього куликапов’язана з характерною поведінкою: сполоханий, він летить низько, понад самоюводою, звичайно з одного берега річки на протилежний, як людина-перевізник причовні або паромі.
Погонич (діалектні назви– курочка дика, водяна, болотна) – цей птах з родини частушкових отримав назвуза подібність його крику до свисту батога, яким чабан поганяє стадо.
Рибалочкаголуба (діалектні назви – риболов, іванок, синявка, рибак) – назва данаптахові, перш за все, за способом добування їжі: може довго сидіти на гілціприбережних дерев або чагарників, визираючи у воді рибу, за якою час від часупірнає. Крім того, у видовій назві (голуба) відбито і специфічне забарвленняоперення птаха.
Ходуличник (діалектні назви– босяк, ходульник, кулик довгоногий, щудлак) – назва отримана за звичку цьогокулика ходити по мілководдю в пошуках їжі: маючи дуже довгі тонкі ноги; здалекуцей птах нагадує тіло на «ходулях». На Переяславщині – залітний. [10,21]
ü випадкові асоціації:
Гоголь (діалектні назви– гегавка, кракуша) – назва цієї качки, мабуть, утворена способомзвуконаслідування (пор. «гоготати»); зустрічається у східних і західнихслов’ян, має паралелі в деяких інших мовах (латиській, голландській,давньопруській, давньоісландській). Але є й інші, не менш переконливі теоріїпоходження даної назви, а саме:
а)тюркського походження назва за кольором оперення – «синюватий», «сизий», «голубуватий»;
б)суфіксальне утворення, споріднене зі словами «гоготати», «гагара»;
в) вториннеза походженням значення – «молодцюватий» (пор. «ходити гоголем») [18,19].
ü пов’язані з легендами, переказами:
Журавель (діалектні назви– веселик, василець, віщун, клекотень, бусел) – існує дві гіпотези походженняназви:
а)назва тісно пов’язана з народними повір’ями, легендами, де означає «той, щожуриться» (крик птаха дійсно має сумний відтінок);
б)назва загальнослов’янська; в основі лежить стародавній індоєвропейський коріньіз значенням «різко кричати» (дійсно, різкий голос птаха чути далеко).
Зозуля(діалектніназви – кукуля, куковка, підкидовка, брехушка) – праслов’янська назвазвуконаслідувального походження; сучасна форма виникла внаслідок асиміляції йспрощення приголосних.
Лелека (діалектні назви– бусел, боцюн, бузько, чорногуз, клекотень, гайстер, жабоїд, бушля, рибоїд) –слово запозичене з турецької мови; птах одержав назву за характерний звук відляскання крил у польоті. Назви видів відбивають специфіку забарвлення оперення:білий, чорний.
Сова (діалектні назви– пугач, мишоїд, сплюшка) – загальнослов’янська назва роду, що значила раніше «виюча»,«та, що кричить». Видові назви вказують переважно на особливості забарвленняабо морфологію оперення (біла, сіра, довгохвоста, бородата, вухата), іноді – намісцеперебування (болотяна).
Сич (діалектні назви– сичик, погутькало, пущик) – назва походить від слова «сичати» (шипіти), тобтов основі – звуконаслідувальна. Видова назва сич хатній – підкреслює типовемісцеперебування птаха в окультуреному ландшафті: населених пунктах, садах,парках, навіть у досить великих містах.
Висновок
§Основу наукової орнітологічної номенклатури української мовискладають назви птахів, що сягають своїм корінням праслов’янської епохи, щостановлять 7% від загальної кількості.
§Деякі з них у процесі мовного розвитку втратили прозорість своєївнутрішньої форми і лише шляхом етимологічного аналізу вдається встановити їхпервинну назву. Мова йде про асоціативно пов’язані непрямої номінації; їхнякількість теж налічує 7%.
§До складу української орнітологічної номенклатури входить рядзапозичених назв з інших мов, а саме: з тюркської, турецької, латинської,італійської, німецької та російської. Їхня кількість налічує 8% від загальноїкількості.
§Найбільшу частину наукових назв птахів складають орнітоніми зпрозорим значенням – 78%.
Ценайменування, які безпосередньо відбивають характерні особливості птахів: заголосовою ознакою 21% за кольором оперення 12%; або ж в їх основі лежатьвластивості інших реалій. Так, одні назви відбивають найвиразнішу зовнішнюознаку птаха: а) незвичайна будова дзьоба – 3%, б) чітко виражений чубчик – 1%,в) за особливостями будови хвоста – 3%; інші назви пояснюються: характернимирухами, звичкою, поведінкою – 6%, за способом життя – 10%, за характеромхарчування – 12%, за способом побудови гнізда – 4%. Але є найменування, якібезпосередньо не відображають властивостей птахів – це назви, утворені шляхомнародно етимологічного переосмислення: назви, в основі яких лежать народніспостереження, прикмети, повір’я, перекази та легенди.
§Через обмежену кількістьдосліджених народних орнітонімів їх класифікація у бакалаврській роботі нерозглядається.
Бібліографія
1. Бабенко В.Г., Кузнецов А.А. Береги природу!: Птицыкрасной книги СССР. – М.: Педагогика, 1986. – с. 144.
2. Булаховській Л.А. Нариси з загального мовознавства. – К.:Рад. школа, 1959. – с. 183.
3. Войнич А., Херцег Э. Одна ласточка весны не делает…: Пер. свенг./ Предисл. Г.П. Громовой; Послесл. А.Н. Стрижева. – М.: Мир,1985. – с. 232.
4. Енциклопедія: Тварини і рослини світу. – Львів: Аверс, 2002. – с. 176.
5. Етимологія української мови: Навч. посібник / О.І. Потапенко, А.П. Кожуховська,Л.Е. Довбня та ін.; За ред. О.І. Потапенка. – К.: Міленіум, 2002. – с. 204.
6. Жизнь животных. В 7 т. / Гл. ред. В.Е. Соколов. Т.6. Птицы /Под. ред. В.Д. Ильичева, А.В. Михеева. – 2-е изд., перераб. – М.:Просвещение, 1986. – с. 527.
7. Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. – К.: Вища шк.,1988. – с. 296.
8. Куйбіда В.В. Екологія і географічні назви. – Фастів: Поліфраст,2002. – с. 176.
9. Марисова І.В., Бойко В.М. Світ пернатих Чернігівщини уназвах: Короткий етимологічний словник-довідник. – Ніжин, 1998. – с. 28.
10. Марисова І.В., Талпош В.С. Птахи України: польовийвизначник. – К.: Вища школа, 1984. – 256 с.
11. Молис С.А. Книга для чтения по зоологии. – М.:Просвещение, 1986. – с. 224.
12. Наумов Н.П. Зоология позвоночных. ч. 1, 1972. – с. 279.
13. Наумов С.П. Зоология позвоночных. 4-е изд. – М.:Просвещение, 1982. – с. 464.
14. Охорона тваринного світу / В.Є. Борейко, В.О. Архіпчук, В.О. Браннихта ін. – К.: Урожай, 1992. – с. 224.
15. Пернатые друзья. Гальченко П.Ф. – К.: Урожай, 1978. – с. 200.
16. Словник іншомовних слів. – К.: Наукова думка, 2000. – с. 263.
17. Труфанов Г. Цікава орнітологія. – К.: Веселка, 1983. – 150 с.
18. Українська мова. Енциклопедія. – К.: Видавництво «Українськаенциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2000. – с. 409.
19. Формозова А.Н., Житкова Б.М. Животный мир СССР: Птицы. – М.:Изд-во Детской литературы, 1940. – с. 400.
20. Фесенко Г.В., Бокотей А.А. Птахи фауни України:польовий визначник. – К.: 2002. – 416 с.
21. Хрестоматия по зоологии / Сост. А.М. Охрименко, Э.В. Шухова.– 2-е изд., доп. – К.: Рад. шк., 1988. – с. 272.
22. Янко М.П. Топонімічний словник України. – К., 1998.