Німецькомовні лексичні запозичення в сучасній українській мові у суспільно-політичній та економічній сферах

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД НАУКОВОЇЛІТЕРАТУРИ, ПРИСВЯЧЕНОЇ ПРОБЛЕМАМ ВИВЧЕННЯ ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ
1.1. Причинипояви запозиченої лексики
1.2. Проблемикласифікації та встановлення хронології запозичень
1.3. Проблеми вивченняпристосування німецькомовних лексичних запозичень до системи мови-рецептора
1.4 Висновкидо розділу 1
РОЗДІЛ 2. НІМЕЦЬКОМОВНІ ЛЕКСИЧНІЗАПОЗИЧЕННЯ У СФЕРІ ПОЛІТИКИ ТА ЕКОНОМІКИ.
2.1. Поділ запозичень зі сфериполітики та економіки на мікрогрупи, генеза запозичень
2.2. Пристосування запозичень досистеми української літературної мови на фонетичному, морфологічному тасемантичному рівнях
2.3 Висновки до розділу 2
ВИСНОВКИ
БІБЛІОГРАФІЯ

ВСТУП
Темацієї дипломної роботи «Німецькомовні лексичні запозичення в сучасній українській мові у суспільно-політичній та економічнійсферах».
Цятема є актуальною, тому що різні народи, в тому числі й український, постійноконтактують між собою. В процесі обміну інформації відбувається й обмін мовнимиелементами. Тому вивчення розвитку української мови вимагає дослідженняіншомовних елементів, їх місця та ролі у мові, що приймає. Велику частку середних посідають запозичення з німецької мови. Ціла низка лінгвістів займалася цимпитанням, але й досі воно залишається вивченим лише частково.
Об'єктом нашогодослідження є німецькомовні лексичні запозичення в сучасній українській мові у суспільно-політичній та економічній сферах.
Предметомдослідження є предметно-тематичні мікрогрупи та шляхи пристосуваннянімецькомовних лексичних запозичень до системи сучасної української мови у суспільно-політичній та економічній сферах.
Основна метароботи – розглянути та дослідити німецькомовні лексичні запозичення вукраїнській мові у суспільно-політичній таекономічній сферах. У дипломній роботі поставлено такі завдання:
1) здійснитиогляд наукової літератури з проблеми, що досліджується;
2)проаналізувати шляхи історичного розвитку німецьких запозичень в українськійлітературній мові;
3) поділитизапозичення на мікрогрупи;
4)проаналізувати шляхи пристосування німецькомовних лексичних запозичень досистеми сучасної української мови на різних рівнях у суспільно-політичнійта економічній сферах.
Методидослідження:
1)описовийметод, який передбачає спостереження, аналіз, узагальнення та класифікаціюпевних мовних фактів;
2)статистичнийметод;
3)методпорівняльного аналізу;
4)семантичнийметод, який сприяє відбору і класифікації певних явищ.
Наукова новизнадослідження полягає в тому, що німецькомовнілексичні запозичення в українській мові у суспільно-політичнійта економічній сферах грунтовно не досліджені.
Теоретичнезначення цієї роботи полягає в тому, що вона сприяє вирішенню проблеми щодоісторичних шляхів становлення, формування та розвитку сучасної українськоїмови. Щодо відкритості її структури для запозичень та її адаптуючихвластивостей, щодо шляхів поповнення лексичного складу мови.
Практичнезначення полягає в подальшому використанні наслідків роботи при вивченні теми«Запозичення» у вузі та школі.
Структурароботи. Відповідно до мети й встановлених завдань робота складається зі вступу,теоретичного, практичного та методичного розділів, висновків та бібліографії.
запозичення німецький український суспільний

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ,ПРИСВЯЧЕНОЇ
ПРОБЛЕМАМВИВЧЕННЯ ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ
1.1 Причини появи запозиченої лексики
Загальновідомимє той факт, що запозичена лексика у складі сучасної української мови посідаєзначне місце і сягає своїм корінням у далеке минуле. Німецькі лексичнізапозичення не є вийнятком. Дослідженням цього питання займалися такі лінгвістияк В.В. Акуленко, В.А. Височина, Н.А. Семенова, О.А. Лисенко та іншi [11]. Так,однією з проблем, які аналізує О.Г. Муромцева у монографії «Розвиток лексикиукраїнської літературної мови у ІІ пол. ХІХ — на поч. ХХ ст.», є питаннязапозичень [6].
Усучасній мовознавчій літературі з питань запозичень розрізняютьекстралінгвістичні та інтерлінгвістичні причини появи запозиченої лексики. Допричин зовнішніх насамперед належать контакти між народами, зумовлені якблизькістю географічного розташування (що не є обов'язковим), так і потребамиспільного розв'язання певних політичних, економічних питань, культурним танауковим обміном.
Суто лінгвістичними причинами запозичування є:
а) потреба у поповненні, а то й створенні якоїсьлексико-семантичної групи, відсутньої або недостатньої в певний історичниймомент у мові, що запозичає;
б) потреба у семантичному обмеженні питомого слова, усуненні йогобагатозначності;
в) вищий ступінь термінологічної визначеності запозичуваногослова, яка склалася в мові- (чи мовах)-джерелі, порівняно з існуючим уприймаючій мові відповідником.
Для української літературної мови важливою причиною запозичуваннябула необхідність створити абстрактну лексику, здатну обслуговувати різні сферисуспільного життя. Відчувалась гостра потреба і в науковій термінології.Нарешті, на цей час припадають і перші спроби в українській художній літературірозширити межі охоплення дійсності, показати життя і побут інших народів.Важливу роль у появі запозичувань відігравала тенденція до диференціації слівза їх значенням і сферами вживання, зумовлена в свою чергу загальною тенденцієюдо досконалішого вираження понять.
У сучасній мовознавчій літературі широко вживається термін «мовніконтакти», під яким розуміють використання двох (і більше) мов одними і тими жлюдьми. Таких людей прийнято називати двомовними, а саму практику вживання двохмов — двомовністю. Вона властива, як правило, не цілим народам, а певнимгрупам, окремим представникам його: державним і політичним діячам,письменникам, публіцистам. Володіючи одночасно двома мовами, вони переносять окреміелементи чужої мови в рідну і, внаслідок свого впливу на колектив, сприяютьпоширенню і засвоєнню цих елементів широким загалом. При цьому перенесенняелементів чужої мови відбувається як усним шляхом, так і через посередництвописемної мови, найефективніше – через переклад.
Центральним питанням у вивченні запозичень є їх пристосування,адаптація до системи приймаючої мови. У науковій літературі з цього питаннявиділяються такі показники освоєності запозиченого слова:
1) фонетико-графічна передача іншомовного слова засобами мови, щозапозичає;
2) фонетичне освоєння слова, яке не обов'язково повинно бутиповним і в процесі якого можуть з'явитися нові фонеми або периферичніпідсистеми фонологічної системи приймаючої мови;
3) граматичне освоєння, головними показниками якого є входженняіншомовного слова до певного граматичного класу слів приймаючої мови і набуттяу зв'язку з цим відповідних морфологічних і синтаксичних ознак;
4) словотвірна активність, яка полягає в здатності  іншомовнихслів служити базою для творення нових слів;
5) семантичне освоєння запозичень – це питання про включення їх влексико-семантичну систему приймаючої мови. Це питання про віднесення новогослова до синонімічного ряду слів з подібним значенням і розмежування його –смислове або стилістичне – з іншими  елементами цього ряду; поява у ньогоантонімічних опозицій на грунті нової мови; посідання ним певного місця всемантичних структурах і мікроструктурах нової мови і зміни в них, викликанійого входженням;
6) нарешті, свідченням освоєності слова і одночасно умовою йогоадаптації є широке вживання іншомовного слова в літературній мові. Л.П. Крисінуточнює це положення, розрізняючи серед запозичень загальновживані слова ітерміни, оскільки вони відрізняються і ступенем, і характером уживання. Можнасказати, що іншомовний термін запозичений даною термінологічною системою, якщовін регулярно вживається в мовній сфері, що обслуговується цією системою;іншомовне слово запозичене лексичною системою літературної мови, якщо воновживається в різних, мінімум у двох, мовних жанрах [6].
1.2Проблеми класифікації та встановлення хронології запозичень
Питанняпро місце і роль слів іншомовного походження, про межі їх уживання вукраїнській мові неодноразово піднімалося протягом зазначеного періоду,зумовлюючись кардинальною проблемою того часу: створення такої літературноїмови, яка б, не втрачаючи своєї народної основи, була б здатна обслуговувативищі сфери людської думки, стати мовою нації, освіти. Можливості ж українськоїмови щодо цього не викликали сумнівів у передової частини української йросійської інтелігенції.
Проблемастворення високорозвиненої літературної мови не могла бути розв'язана безстворення наукової термінології, а остання, в силу своєї специфіки –обслуговувати спілкування в науковій сфері, що має інтернаціональний характер.Все це вимагало розв'язання питання про міру використання в ній лексикиіншомовного походження. Ця спроба була зроблена журналом «Основа» увигляді статей М.Т. Левченка «Заметка о русинской терминологии», П.С.Єфименка «По поводу заметки Левченка „О русинской терминологии“.М.Т. Левченко вважав головним принципом творення термінології доступність ізрозумілість для народу. Тому терміни, запозичені з латинської, грецької абонових західноєвропейських мов М.Т. Левченко пропонує заміняти українськимивідповідниками або словами з слов'янських мов – чеської, польської. При цьомувін не відкидає й можливості творення неологізмів. Наприклад, анархія –безправність, аналіз – розбор, оригінал – переворот, перспектива – зглядность,механізм – сило дійство, результат – послідок, горизонт – позем, небосклон,інстинкт – побудка, елемент – первина, нейтральний – ніякий, нейтралітет –ніякость та ін… В основному на аналогічних позиціях стояв і П.С. Єфименко,виправляючи у М.Т. Левченка лише форми слів, які не відповідають духовіукраїнської мови: замість безправность треба безправ'я, замість розбор –розбір. Проте в своєму словникові П.С. Єфименко подає і ті терміни іншомовногопоходження, які вже були зафіксовані писемними джерелами раніше: амбіція,артикул, аспект та ін., хоча переважну більшість його термінів становлять словановоутворені або перекладені: аргумент – довод, арієрград – задні, заднєвійсько, аудієнція – послухання. Анонім – неназваний, ненайменований. Продовжуючитрадицію письменників і лексикографів першої половини ХІХ ст., П.С. Єфименкоподає значну кількість іншомовних слів у тих формах, у яких вони засвоєнінародною усною мовою: акація – окація, оксамит – оксамит, амуніція – амуніція,аренда – оранда і подiбне [6].
У70 — х роках ХІХ ст. питання про ставлення до іншомовних слів, про принципитворення української термінології знайшло прогресивне розв'язання в працях М.П.Драгоманова. Він вважав, що утворення наукової термінології може відбуватисярізними шляхами: „Тут можуть стати у пригоді й одноплемінні мови, іпереклад слів, і виробка нових коренів, а часом потрібно буде зоставити і словароманські або германські, коли вони вже вжились скрізь, увійшли у громадськумову, прийняли народну фонетику і дали од себе походні“. Головною засадоюдля тих, хто створює українську термінологію, повинна бути не ідея відрубності,а ідея зрозумілості її для народу, практичності. М.П. Драгоманов радив у тихвипадках, коли відсутній відповідний термін в українській мові, звертатися доросійської мови, як найближчої генетично до мови української. Виступаючи протипоглядів націоналістів на мову як „національну святощ“, М.П.Драгоманов заявляв: „Мова все-таки слуга людини, а не пан. Мова муситьрости і перемінятися відповідно зросту людини, громади. Людина вільна вчити йуживати чужі мови“.
Надзвичайноважливе прогресивне значення для розвитку української літературної мови малипогляди і мовна практика І.Я. Франка, який в своїх наукових працях,публіцистиці, активно використовував інтернаціональну лексику і, в силу свогополілінгвізму, вводив нові іншомовні слова, які або залишались на рівніекзотизмів, або приживалися на українському грунті. Разом з тим, дбаючи протворення наукової мови, І.Я. Франко намагався використати і багатство словниканародної мови, і її словотворчі можливості: у своїх науково-популярних творах,розрахованих на широкого читача, для пояснення значень іншомовних слів вінзвертався до відповідників — уже існуючих слів української мови або до власнихнеологізмів. Наведені нижче приклади свідчать про копітку роботу письменниканад тим, щоб зробити уживані ним іншомовні слова зрозумілими, співвіднести їх задекватними власне українськими або новоутвореними словами: «Еволюція(розвиток), виходячи від первісної дикості чоловіка, містить в собі поступ якоголовний і вироджування (дегенерацію) яко побічний, підрядний складник» (тут ідалі розрядка авт.); „То значить, кожнім розвитку(чи поступовім, чи дегенераційнім) ідуть побіч і мішаються дві струї: різницювання(диференціація) частей однорідних і скупчування (інтеграція) частейрізнорідних“; „… Повільна експропріація (вивлащення) більших фабрик,посілостей, домів по містах…“ У працях І.Я. Франка знаходимо і прикладитворення термінів шляхом калькування іншомовних слів, при цьому письменникчасто вказує на джерело терміна: товариськість (die Geselligkeit), природнізвуки (Naturlaunte), наклони суспільні (Socialistinkte), невольниче підданство(Leibeigenschaft) та ін… Таким чином, І.Я. Франко своєю практикою вживанняіншомовних слів фактично стверджував їх необхідність для утвореннявисокорозвиненої літературної мови [6].
В аналізованийперіод, починаючи з 70-х років ХІХ ст., в українській літературіспостерігається розширення сфери зображення, вихід за рамки змалювання самоголише життя селянства. П. Мирний, І.С. Нечуй-Левицький, І.Я. Франко, М.М.Коцюбинський, О.Ю. Кобилянська, Н.І. Кобринська та ін… звертаються дозображення інтелігенції та інших верств населення. Все це вимагало введеннянових словесних засобів, зокрема інтернаціональної лексики, що, безумовно,підносило українську літературну мову на вищий щабель порівняно з її попередніметапом. Художні твори, публіцистик названих письменників дають цінний матеріалпро семантичний склад запозичень, їх хронологію, ступінь активності вживання.Мовна практика передових письменників, таким чином, давала позитивну відповідьна питання про вживання іншомовних слів.
Протеце не означало, що питання про запозичення було знято з порядку денного. У 80 –90 роках ХІХ ст. воно набрало нового характеру порівняно з постановкою його в60-х роках у журналі „Основа“. Це було пов'язано з виникненнямдискусії про дальші шляхи розвитку української літературної мови, прозабезпечення її єдності на всіх українських територіях. Центр ваги в питанніпро іншомовні слова перемістився в основному на запозичення з російської іпольської, почасти  німецької мов, оскільки саме запозичення з цих моввідрізняли на той час східноукраїнську і західноукраїнську мовно-літературнупрактику.
Виразнопуристичну позицію щодо розвитку української літературної мови зайняв Б.О.Грінченко, який у статті „Галицькі вірші“ докоряв галицьким поетам,що вони насичують свою мову „москалізмами“, „полонізмами“та „провінціалізмами“. Цю ж думку повторив він і в іншій статті.Наголосивши, що „…позичання річ дуже небезпечна і може пошкодитимові…“ Б.О. Грінченко радив письменникам „пошукати, чи нема внародній мові справжнього нашого слова на те розуміння, на яке вони берутьслово польське чи московське“ (там же). І.Я. Франко виступив з принциповоюкритикою пуристичних поглядів Б.О. Грінченка. Письменник у короткому нарисіісторії розвитку Галичини переконливо показав, що мовні відмінності цієїУкраїни були зумовлені цілим рядом історичних причин. І.Я. Франко закликавретельно вивчати говори на всій території України. Адже мова йде про створенняєдиної літературної мови. Разом із тим письменник підкреслив, що мовні питанняне повинні відволікати уваги від питань соціального, економічного, культурногорозвитку народу, для якого мова є лише одним із способів спілкування [6].
А. Кримськийнаголосив на тому, що ті іншомовні слова, наприклад, польські чи російські, які»давно вже стали рідними", викидати не слід, бо народ їх розумієкраще, ніж деякі так звані «щиро-народні». Він не погоджується ззакликом Б.О. Грінченка вишукувати усі потрібні слова лише в народній,діалектній мові і наводить арабську приказку «Зрозумілий барбаризм краще,ніж незрозумілий пуризм». «Нехай собі якесь „вибандурювати“буде щиро народним, а „визискувати“ — польським, коли ж другезрозуміти можна, а перше — ні!»
Дискусія прочистоту української літературної мови, про вироблення однакових для всієїтериторії України норм відбулася і на початку ХХ століття. І в цій дискусіїобговорювалось питання про вживання іншомовних слів. Наслідком усіх цихсуперечок було вироблення прогресивних положень щодо розвитку українськоїлітературної мови і, зокрема, щодо вживання в ній слів іншомовного походження.Українська мова, як і всяка інша мова, не становить винятку в своєму розвитку:вона користується іншомовними словами на позначення нових предметів і явищ, длябільш точного визначення наукових понять. Справа не в тому, власне слово чичуже, а в тому, наскільки воно необхідне носіям мови. Дискусія, звичайно, не розв'язувалаусіх важливих питань, що стосувалися унормування і забезпечення єдностіукраїнської літературної мови. Це питання і не могло бути остаточнорозв'язаним, оскільки у поглядах учасників дискусій відбивалися і їхсоціально-політичні платформи, а вони були часто діаметрально протилежними.Проте думки передових сучасників щодо шляхів розвитку української літературноїмови, пропозиції уніфікації правопису іншомовних слів на всій територіїУкраїни, зауваження з приводу значень звучання і правопису окремих запозиченьбули корисними і потрібними для свого часу, сприяючи виробленню нормлітературної мови.
Надосліджуваний період припадає найбільш інтенсивне збагачення словниковогоскладу української літературної мови запозиченою лексикою: за відносно короткийісторичний період в українську літературну мову ввійшли і утвердилися в нійнайважливіші слова міжнародного характеру на позначення головних понятьполітики, науки, літератури, мистецтва. Це положення підтверджуєтьсяпорівнянням з відповідним процесом у російській літературній мові: в 30 – 40-х роках, коли нова українська література ще тількинабирала сил, в російську літературну мову вливається значна кількість слівіншомовного походження абстрактної семантики. В 60 – 70-х роках зростає кількість запозичень із сфери політикита різних галузей науки і техніки. Всього ж проягом зазначеного періодуросійською мовою було засвоєно близько 2000 іншомовних лексем, що становиломайже третину усіх нових слів цього періоду. В кінці XIX – на початку XX ст. процес запозичення нових лексичниходиниць у російській літературній мові затухає, натомість активізується процесосвоєння раніше запозичених слів і морфем. Запозичення слів українськоюлітературною мовою, на відміну від російської, відбувалося по висхідній лінії,відповідно до розширення можливостей для українського друкованого слова,розвитку публіцистичного та наукового стилів.
За підрахункамиО.Г. Муромцевої, з 60-х років ХІХ ст. по перше десятиріччя ХХ ст. включно, вукраїнську літературну мову ввійшло понад 1000 лексем інтернаціональноговживання для вираження різних понять суспільної, ідеологічної, філософської,культурної сфери. Якщо ж враховувати лексику інших груп, то ця цифра сягатимеблизько 25000 лексем. Найбільш повне уявлення про обсяг запозиченої лексикидають спеціальні словники іншомовних слів (В.М. Доманицького та З.Ф. Кузелі,М.А. Чайковського).
У загальнійхарактеристиці запозичень досліджуваного періоду виділяють найчастіше вживаніпредметно-тематичні групи, показують їх, поповнюють новими словами, намагаютьсявстановити джерела запозичень. У досліджувальному періоді об'єктивновиділяються менші часові відрізки, протягом яких спостерігаються певні зміни всловниковому складі української літературної мови: 60 – 70 — ті та 80 – 90 — тіроки ХІХ — початок ХХ ст.
Окремо воназупиняється на принципі встановлення джерела запозичень, оскільки переважна їхбільшість має інтернаціональний характер, визначення джерела становить значнітруднощі. При цьому йдеться не про первісне етимологічне джерело, а найближче –ту мову, в якій склалося дане значення слова і з якої воно потрапило з цимзначенням безпосередньо або через посередництво іншої мови в мову приймаючу.Подібне розуміння джерела запозичення прийняте в сучасній мовознавчій науці іреалізується в працях Ю.С. Сорокіна, М.М. Шанського, О.Е. Біржакової, Л.А.Войнової, Л.Л. Кутіної, В.И. Христової, а також в деяких етимологічнихсловниках (зокрема, в «Этимологическом словаре русского языка» заредакцією М.М. Шанського). Наприклад, вказівка на латинський корінь словаінтеріалізм не дає уявлення про реальне джерело цього слова. Бо виникло воно яктермін політекономії  в англійській мові, спираючись на свідчення етимологічнихсловників, а також розвідок щодо етимології запозиченої лексики в українськийлітературній мові другої половини ХІХ — початку ХХ ст. [6].
При розглядісучасних теорій запозичення особливе місце займають теорії інтернаціоналізмів(інтернаціональних термінів), роль яких нині зростає.
За допомогоюроботи В.В. Акуленка " Питання інтернаціоналізації словникового складумови", нами було розглянуто питання інтернаціоналізації словниковогоскладу мови. В своїй роботі автор зазначає, що інтернаціональність — це явищеособливого роду серед різноманітних форм міжмовної спільноти, що зустрічаютьсясеред мов Землі. Вона проявляється в подібності за лінією змісту, так одночасноі вираження лексичних знаків ряду дотичних мов, що зіставляються. В термінахтеорії двомовності це означає, що до інтернаціоналізмів слід віднести будь — які омологічні поліморфеми, полілексеми і поліфраземи. Особливо часто такізнаки істотно зближують мови і грають важливу роль в процесах міжмовного обмінуінформацією.
Якістьінтернаціональності відносна, що проявляється і в питаннях кількості,соціальної бази, генетичних стосунків мов, і в співвідношенні їх форм ізначень.
Інтернаціональністьмовних знаків не існує в одній ізольованій мові. Ця міжмовна синхронічнакатегорія може бути виявлена тільки в декількох мовах, що зіставляються, протене на найбільш абстрактному рівні мовної структури (resp. не шляхомзастосування структурно-типологічного методу), а на рівні норми — шляхомзастосування ареального і синхронно-порівняльного методів. Повністю жреалізується ця категорія на рівні індивідуальної мови в ситуаціях двомовностіі, зокрема, в процесах перекладу.
Подібністьзначень і форм інтернаціоналізмів не означає повної тотожності. Навпаки, разоміз співпадаючими ознаками тут можливі в кожній мові специфічні відмінності, щоне заважають практичному ототожненню міжнародних знаків. Диференціація, яказдійснюється шляхом зіставлення звучання, написання і синхронної мотивованостілексичних одиниць, дозволяє встановити типи інтернаціоналізмів Принциповоможливі сім типів інтернаціоналізмів, причому усі можливості реалізовані всучасних мовах: п'ять типів представлено в мовах усіх ареалів, тоді як дватипи, пов'язаних із застосуванням ієрогліфічної писемності, зустрічаються вмовах зарубіжного Далекого Сходу. Міжнародна лексика і термінологія переважногреко-латинського походження, що традиційно привертала основну увагудослідників (інтернаціоналізми у вузькому розумінні терміну) представляє лишеприватний, хоча і особливо важливий випадок інтернаціоналізмів, що відносятьсядо чотирьох типів і властиві передусім мовам європейсько-американського ареалу.
Інтернаціональність- якість, що неминуче розвивається в будь-яких групах мов, які вступають втривалі і досить інтенсивні контакти. Інтернаціоналізми виникали в різний час ізазвичай спонтанно в п'яти великих об'єднаннях мов Землі, образах п'ятиосновних ареалів (європейсько-американському, ближне- і средньосхідному, мовахнародів СРСР, мовах Індостану і Індійського океану, зарубіжного Далекого Сходу)і цілому ряді субареалів. Разом із старими взаємозв'язками окремих ареалівсьогодні відбувається помітне зближення усіх ареалів за рахунок поширення у їхскладі європеізмів, а також шляхом семантичного зближення інтернаціоналізміврізних ареалів і появи в них деяких універсальних відповідностей.
Місце російськоїмови на лінгвістичній карті і різноманіття її історичних зв'язків зумовили їїактивне приєднання до складу п'яти типів інтернаціоналізмів і передусімінтернаціональної лексики і термінології двох ареалів:європейсько-американського і мов народів світу СРСР. Группа, що має відношеннядо міжнародної лексики зв'язує російську мову також з мовами ближньо — ісередньо-східного ареалу.
Інтернаціоналізаціясловникового складу мов виникає внаслідок їх конвергентного розвитку: в першучергу вона пов'язана, хоча і не прямолінійно, а дуже складними шляхами, зпроцесами мовних контактів. Зокрема, появи і розвиток в мові інтернаціональноїлексики і термінології не може бути зведено до результатів процесу запозиченняслів. Складність шляхів виникнення зміни інтернаціоналізмів, нерідко призводитьдо полігенезису інтернаціоналізмів, до явищ збільшення етимологічних іісторичних джерел і етимологічного матеріалу лексем.
У європейськихмовах розвиток інтернаціональних елементів пов'язаний з декількома основнимихвилями культурних і лінгвістичних взаємодій: з поширенням абстрактної лексикиі термінології в період християнізації; пізніше — після виходу латині зміжнародного вживання — із становленням національних наукових термінологій; зсередини XIX ст. — з процесом впровадження спеціальних термінів і абстрактноїлексики в літературні мови у зв'язку з поширенням нових соціальних,філософських і наукових ідей і концепцій; нарешті, з середини XX ст. — зсемантичним зближенням інтернаціоналізмів багатьох мов під час дуже швидких іінтенсивних мовних контактів. Основними джерелами впливів у цьому випадку єлатина і французька мова, частково — німецька, італійська, іспанська, асьогодні — передусім англійська і російська мови. Російська мова мала першієвропеізми з X ст., з XVIII ст. вони активно опановувалися. У мовах народівСРСР найбільш суттєвим для їх інтернаціоналізації (разом з іншими, вториннимипроцесами) стало надзвичайно активне збагачення і розвиток їх словників врадянську епоху, в якому величезну роль мав вплив російської мови.
Особливезначення інтернаціоналізмів в розвитоку сучасних мов обумовлене тим, що вони єзагальновизнаними природними формами лексико — семантичного вираженнянайважливіших понять сучасної культури. У прикладному аспекті з цим пов'язанаїх роль в усіх основних шляхах подолання мовного бар'єру, будь то навчаннямовам, переклад, який здійснюється людиною і, навіть машиною, створенняміжнародних допоміжних мов.
Тому свідомаорієнтація на інтернаціональні елементи в мовах неминуча в науковообгрунтованому мовному становленні. Спонтанність і неорганізованість процесівзближення мов у минулому призводили іноді до непотрібних ускладнень вмовленнєвому розвитку, небезпечного явища псевдоінтернаціональності. Облікінтернаціональних традицій і співвідношень виправдовує себе при створенні і нормалізаціїлітературних мов, в роботах по культурі мовлення, по стандартизаціїтермінологій, створенню писемності і реформуванню орфографії.
При цьомуінтернаціоналізація ніколи не створювала і не може створювати загрозисамобутньому розвитку мов, тому що в мовах, як і в усіх інших областях і формахлюдської діяльності, інтернаціональне не протистоїть національному, аутілюється в нім та складає разом з національно-специфічними рисаминайважливішу складову частину національного.
Велика увагабула приділена статті С.В. Гриньова щодо термінологічних запозиченнь, в якійавтор зазначає, що питанню термінологічних запозиченнь в російській мовіприділяється порівняно мало уваги, в нашій літературі досі немає дослідження,яке повною мірою розкриває питання запозичень, іншомовних термінів ітерміноелементів, що відповідає запитам практичної роботи і базується на такомуж великому термінологічному матеріалі.
Автор зазначає,що існує багато класифікацій запозичень з урахуванням різних аспектів їхрозгляду. Найбільш явними підставами класифікації є: час запозичення, мова — джерело запозичення і сфера вживання запозичень. Хронологічний аспект (часклассфіксації запозичення в мові, що приймає і періоди запозичення) практично єв усіх роботах по запозиченню і покладений в основу цілого ряду досліджень зпроблеми запозичень. Цей аспект, як правило, тісно пов'язаний з іншою основоюкласифікації — по мові — джерелу запозичення. Досить конкретною є ікласифікація запозичень за областями людської діяльності (сферам вживання запозичень).При цьому, мабуть, можна виділити два основні класи лексики, які поповнюютьсятаким чином: загальнорозмовна лексика і професійна лексика (термінологія).
Також Ю.В.Малахова у своїй роботі «Японські лексичні запозичення у контекстіміжкультурної комунікації» умовно поділила всі запозичення на загальновживаніта спеціальні, проте вона зазначає, що межа між ними нечітка, оскільки змінаумов життя, моди й інших екстралінгвальних чинників сприяє тому, що запозиченняз вузькоспеціальної сфери переходять до загальновживаної лексики.
Автор зазначає,що найбільше значення в сучасній теорії запозичення має класифікаціязапозичення, заснована на характері запозичуваного матеріалу. Так, традиційноприйнято виділяти два основні різновиди запозичення — пряме запозичення ікалькування. При прямому запозиченні з чужої мови беруться і матеріальна форма(звукова або графічна) і значення слова — прототипу, а при калькуванні тількизначення, або семантична структура іншомовної лексичної одиниці.
Дуже близькою донаведеної вище класифікації є типологія запозичень, що базується на структурнійдиференціації запозичених слів. Згідно цієї типологією, автор виділяє триосновні різновиди іноземних слів: а) слова без морфемної заміни, що переносятьв мову, що запозичує, окрім значень, весь свій морфемний склад; б) слова зчастковою морфемною заміною, або гібриди, напівзапозичення, що лише частковоскладаються з іншомовних елементів; в) слова з повною морфемною субституцією,тобто кальки або семантичні запозичення.
1.3 Проблеми вивченняпристосування німецькомовних лексичних
запозичень досистеми мови-рецептора
Важливемісце в роботах лінгвістів має проблема адаптації запозичень у системімови-рецептора. Л.В. Чурсіна у своїй роботі «Словотвірна валентність основфранцузького походження в сучасній українській літературній мові» підкреслює,що освоєння лексики іншомовного походження відбувається на різних рівнях –графічному, фонетичному, морфологічному, лексико-семантичному та словотвірному,також вона зазначає, що центром словотвірного аналізу є не похідне слово і несловотвірна модель, а твірна основа і її іманентна властивість сполучуватися зпевним набором афіксів, інших дериваційних компонентів.
О.Г.Муромцева стверджує [6], що основним матеріалом длявисновків про фонетичну адаптацію запозичених слів є графічна передача звуківмови-джерела в українських текстах. Оскільки український правопис розвивався внапрямку до його фонетизації, це дає підстави говорити в певних випадках провідповідність між окремими графемами і вимовою звуків, що ними позначаються, условах іншомовного походження; однак ряд варіантних написань створює труднощі увизначенні звукових відповідників.
Німецькі голосні звуки в процесі пристосування до фонетичноїсистеми української мови зазнавали майже повної субституції їх голоснимиукраїнської мови, що виявлялося у втраті таких особливостей звуків, як довготаі короткість, носовий характер, відкритість і закритість.Щодо більшості німецьких приголосних, то вони зазнали в українській мові повноїсубституції.
Основна маса запозичень ХІХ – ХХ ст. уживалась у сучаснійграматичній формі. О.Г. Муромцева пояснює це тим, що пристосування граматичної формивідбувається швидшими темпами, воно тісніше пов'язано з відношеннями в межахнаціональної морфологічної і словотвірної системи. Крім цього, спеціально дляукраїнської мови надзвичайно важливого значення в цьому плані набувала рольросійської мови як мови-посередника: в силу матеріальної спільностіморфологічних засобів обох мов засвоєння запозичень українською мовоювідбувалося значно швидше і з меншою кількістю варіантів, ніж це спостерігалосяпри звуковому засвоєнні запозичень. Варіанти,що йшли з Західної України, виглядали локальними, ненормативними, чужими дляграматичної системи української мови [6].
Устатті В.В. Скачкової [10] про деякі наслідки семантичного освоєннянімецькомовних лексичних запозичень, автор зазначає, що якщо розподілитинімецькомовний лексичний матеріал, який входить до складу сучасної українськоїлітературної мови, на групи з точки зору семантичних змін, то чітковимальовуються дві значні групи слів. До першої з них увійдуть ті лексичнізапозичення, які у мові-рецепторі функціонують у тому семантичному обсязі, що йу мові-джерелі. Причому маються на увазі як однозначні, так і багатозначні лексеми.До другої групи увійдуть слова, які в українській мові набули семантичнихзрушень, а саме: а) запозичення, що зменшили кількість значень порівняно зкількістю значень у німецькій мові; б) лексеми, що збільшили кількість значеньпо відношенню до кількості значень етимону.
Автор розглядаєкожну з груп окремо на предмет визначення наслідків семантичних процесів, яківідбуваються з німецькомовною лексикою при її освоєнні в українській мові.
Першу групунімецькомовних лексичних запозичень становлять лексеми, які, як уже зазначалосявище, в українській мові існують у тому семантичному обсязі, що й умові-джерелі. Щодо моносемічної лексики, то це найчастіше лексикатермінологічна – як вузькоспеціального (наукового), так і більш широкого(побутового) характеру. У більшості випадків це назви реалій, що належать довійськової, технічної, промислової, наукової і побутової сфер: колонтитул,станіоль, смальта, вашгерд, дюкер, вісмут, шніцель, страус, пудель, інцухт іт.і. Зустрічається також абстрактна лексика: ерзац, зумер, цугцванг. Найчастішеж запозичена лексика не є однозначною. Отже, другу групу слів, запозиченихукраїнською мовою у семантичному обсязі, який вони мали в німецькій мові,становлять багатозначні слова. Вони належать до військової, технічної, промислової,будівельної, медичної, спортивної галузей: флянець, кронциркуль, візир, шліц,квартирмейстер, капсула, матриця, ордер, бункер, штатив, корнцанг, трензель,шприц, шротт, шнур і т.і.
На думку автора,слід відзначити, що не завжди німецькомовне багатозначне слово приходило вукраїнську мову з усією сукупністю значень. Деякі слова запозичились в одномуіз значень, пізніше до цього значення приєднувалися інші, притаманні етимону.Так, слово шнур на першому етапі запозичування з'явилося у значенні «тонкамотузка». Пізніше воно запозичає з німецької мови значення «мірадовжини, що відповідає приблизно 45м», яке застаріло на даний момент. Нанаступних етапах функціонування в мові лексема шнур паралельно набуває, як умові-джерелі, так і в приймаючій мові, переносного значення «низкачого-небудь», наприклад, коралів, перлів і т.і. З розвитком електротехнікиназвана лексема знову-таки розширює семантичний обсяг паралельно в обох мовах,набуває змісту «електричний дріт із декількох ізольованих проводів».
Прикладомпаралельного семантичного розвитку в обох мовних системах може служити такожзапозичення ландскнехт, яке на початку свого входження в українську мову малозначення «найманий солдат у Німеччині і інших країнах Західної Європи в XV- XVII століттях». Значно пізніше це слово починає вживатися в обох мовахз переносним значенням «продажний вояка, найманець».
До другої групивіднесено ті запозичення, які змінили свій семантичний обсяг у новому мовномуоточенні. Серед них виділяємо значку кількість слів, що звузили вмові-рецепторі свій семантичний обсяг. Причому більшість запозичень, якііснують в українській мові зі скороченим семантичним обсягом, проникла до нас водному з вузьких обмежених значень, що у мові-джерелі розвинулось внаслідоквідмежування від більш широкого, загального значення.
Таким є вживанняслова штиб у значення «кам'яновугільне пилоподібне топливо», що внімецькій мові виступає як вторинне більш вузьке порівняно з його основнимзначенням «пил» і «прах» / нім. Staub /. Подібних прикладівможна навести безліч. Це лексема юнга, абшит, плац, дека, цуг, флінт, штрих,глет, люфт, блінт та ін.
Авторомзафіксовано також ряд німецькомовних лексем, що розширили свій семантичнийобсяг в українській мові. Аналізуючи їх, ми дійшли висновку, що розширеннясемантичного обсягу проходило різними шляхами. Найбільш типові з них це: а)перенесення за функціями, наслідком чого часто є перехід з однієїтермінологічної сфери в іншу, з вузькоспеціальної до загальновживаної лексики інавпаки; б) метафоризація; в) метонімічне перенесення; г) поширення власнихназв на назви реалій.
Прикладомзапозичення, що розширило свій семантичний обсяг шляхом перенесення зафункціями, можуть служити лексеми командир, штаб, які функціонують в німецькіймові у сфері військової справи. Проникнувши в українську мову з цимизначеннями, вони значно розширили свій семантичний обсяг, стали фактичнозагальновживаними (порівняємо: командир будівельного загону, або «вона внашій сім»ї за командира"; штаб трудових справ, штаб будівельного загонута ін.).
Спостерігаєтьсятакож зворотнє явище, а саме термінологізація загальновживаної запозиченоїлексики. Так, внаслідок перенесення за функціями запозичення кабінет, фартук,футляр перейшли з побутової у спеціальні сфери, набувши значення термінів урізних галузях життя. Лексема кабінет прийшла свого часу в українську мову взначенні «робоча кімната». У сучасній німецькій мові це слово зазналометонімічного перенесення, вживаючись у значенні «кабінет міністрів»,а для поняття «робоча кімната» існує німецьке Arbeitszimmer. Значенняж «кабінет міністрів» розвивалося і у мові-рецепторі. Але, крім цихзначень, лексема кабінет отримала подальший семантичний розвиток. Просторове їїзначення було перенесено і в інші сфери: кабінет лікаря / Sprechzimmer /, кабінетдля занять / нім. Fachzimmer /, кабінет начальника / нім. Chefzimmer /. Отже, зпобутової сфери, в яку лексема кабінет була запозичена спочатку, вона перейшлашляхом перенесення за функціями у сфери медицини, освіти, у виробничу галузь.
Як приклад розширеннясемантичного обсягу шляхом метафоризації автор подає лексеми флокени, калібр,зигзаг, шлейф, фраєр та ін. Так, запозичення фраєр / нім. Freier — «жених» /, існувало у значенні етимона в ХІХ — на початку ХХ століттяна території Західної України, проте з часом воно переосмислилось і функціонуєу сучасній українській мові зі зневажливо-насмішкуватим відтінком як метафоразі значенням «пустий, нікчемний чоловік».
Слід зазначити,що ряд німецькомовних запозичень набули переосмислення на мовленнєвому рівні /у розмовній мові, в текстах художньої літератури/ виконуючи певні експресивніфункції. Це такі лексеми, як культуртрегер, орднунг, рейх, фюрер, ерзац, словоелемент обер — та ін. Увійшовши до української мови в період ВеликоїВітчизняної війни, ці слова набули негативного забарвлення як запозичення,пов'язані з мовою окупантів. Вони не стали фактами мови, залишившись на рівніісторизмів, ці лексеми характеризують мову воєнного періоду для назв ворожихреалій та ін.
Менш поширене,ніж метафора (проте зустрічається серед німецькомовних запозичень), метонімічнеперенесення. Як приклад автор наводить лексему верстат, що означає вмові-джерелі / нім. — Werstatt / «майстерня, цех», а в сучаснійукраїнській мові переосмислилась зі значенням «станок». Виявленотакож невелику кількість прикладів розвитку значень шляхом перенесення,поширення власних назв на назви реалій: дрезина, / від німецького прізвищаDrais /, зингер / німецька фірма «Singer»/, рентген / від німецькогопрізвища Röntgen /, цейс / німецька фірма «Zeiss» / і т.і. [10].
Також нами булорозглянуто статтю В.В. Скачкової про німецькі лексичні запозичення в сучаснійукраїнській мові у сфері рослинного і тваринного світу. Ця лексика складаєпонад сорок одиниць і включає назви квітів, дерев, кущів, культурних рослин,різновидів грибів тощо: айстра, бавовна, барвінок, букс, вайда, гіацинт,денисена, едельвейс, імбир, квасоля, кольрабі, лакриця, люфа, мангольд, платан,померанець, рапс, спаржа (шпараги, шпаргаль), тамаринд, тмин (кмин), трюфель,цибуля, шпинат, штокроза, ясмин (застаріле); назви птахів та іншихпредставників тваринного світу, в тому числі домашніх тварин: валах, вальдшнеп,гайстер (діалектне), гаршнеп, доберман, какаду, каплун, кроншнеп, мопс, пудель,страус, такса, фінвал.
Серед зазначенихзапозичень є такі, які потрапили в українську мову ще в ХV — ХVІ ст. Це імбир,бавовна, що були назвами товарів, які ввозилися до нас із закордону; імбир (уХV ст. ингбирь, инбир) – «коріннятропічної трав'яної рослини і прянощі, виготовлені з неї»; бавовна (в ХVст. — баволна) – рослина й тканина з неї. Вцей час у давньоукраїнській мові з'являється запозичення цибуля ( нім. Zwibel),яке витіснило давньоруське лук (лоукь).
У ХVІІ ст. влітературних пам'ятках української мови фіксуються гіацинт, кмин (тмин),померанець, барвінок на позначення квітів і рослин, що були запозичені разом зназвами з німецької мови. У ХVІІІ ст. в українську мову надходять, з німецькоїслова пудель, мопс, вальдшнеп, каплун, шо є назвами порід собак, птахів, атакож рослин, як то шпинат, айстра тощо. В ХІХ ст. в українській мовіз'являються такі слова на позначення порід собак, як доберман, такса. Лексемамангольд є найпізнішим німецьким запозиченням, вона фіксується у словниках у ХХст. Частина цих лексем, як бачимо (барвінок, квасоля, айстра, мопс, пудель,такса тощо), позначають ті рослини та тварини, які органічно увійшли в життяукраїнців. Зустрічаються серед них і ті, що називають екзотичні рослини ітварини, як то какаду, страус, тамаринд.
Досліджуючигенезу запозичень аналізованої предметно-тематичної групи, автор дійшлависновку, що німецька мова є генетичним джерелом для невеликої їх кількості:такса (нім. Dachshund, нім. Dachs, «борсук» + нім. Hund, «пес,собака»), доберман (нім. Dobermann – від прізвища німецького собаковода Л.Добермана), денисена (нім. Dönissens – від прізвища німецькогоселекціонера, який вивів цей сорт черешні), мангольд (нім. Mangold) та деякіінші.
Проте длябільшості слів, що належать до предметно-тематичної групи рослинного ітваринного світу, німецька мова є історичним джерелом, генетично ж вонипов'язані з іншими мовами. Та саме в німецькій мові ці слова отримали тузвукову оболонку, відмінну від мови-джерела, з якою потрапили в українськумову. А отже, традиційно такі запозиченнх вважаємо німецькими. Це квасоля (c.-в.- нім. fasöl ← лат. phascolus «квасоля»), тамаринд (нім.Тamarinde ← араб. тамр "індійський фінік"), трюфель (нім. Trüffel← лат. tuber), какаду (нім. Kakadu ← малай. kakatua), страус (нім.Strauss ← лат. struthio) і т.і.
Наведеніприклади свідчать, що ці назви фонетично є ближчими до німецької мови, ніж домови — генетичного джерела.
Переважнабільшість аналізованих у статті запозичень належить до активного складусучасної української мови (70%). Словами обмеженого вживання є 30% запозичень,як то лакриця, люфа, фінвал, мангольд, тамаринд, які характерні для мовифахівців. Зустрічаються й діалектні варіанти, як, наприклад, карп, дупель,гайстер, каплун, які наявні у вжитку населення окремих областей України [11].
1.4Висновки до розділу 1
Отже,розглянувши літературу з цієї теми, можна зробити висновок, що німецькізапозичення мали великий вплив на розвиток української  літературної мови.Проблеми дослідження запозиченої лексики не нові. Як бачимо, їм приділяєтьсязначна увага у проаналізованих вище роботах. Але й досі вони залишаютьсярозглянутими лише частково.
Науковцізазначають, що лексичні запозичення є одним із способів поповнення словниковогоскладу будь-якої мови протягом усієї історії її існування. Безпосередні контактиз закордоном, вивчення західноєвропейських мов, безумовно, сприяло проникненнюіншомовних слів в українську мову і подальшому їх освоєнню. На ХІХ – початок ХХстоліття припадає найбільшінтенсивне збагачення словникового складу української літературної мовизапозиченою лексикою: за відносно короткий історичний період в українськулітературну мову ввійшли і утвердилися в ній найважливіші слова міжнародногохарактеру на позначення головних понять політики, науки, літератури, мистецтва.
Важливемісце в роботах лінгвістів посідає проблема адаптації запозичень у системімови-рецептора на фонетичному, морфологічному та семантичному рівнях. Основним матеріалом для висновків про фонетичну адаптаціюзапозичених слів є графічна передача звуків мови-джерела в українських текстах.Німецькі голосні звуки в процесі пристосування до фонетичної системиукраїнської мови зазнавали майже повної субституції їх голосними українськоїмови. Основна маса запозичень ХІХ – ХХ ст. уживалась у сучасній граматичнійформі. Запозичений лексичний матеріал, який входить до складу сучасноїукраїнської літературної мови з погляду семантичних змін поділяють на двігрупи. До першої з них відносяться ті лексичні запозичення, які умові-рецепторі функціонують у тому семантичному обсязі, що й у мові-джерелі. Додругої групи – слова, які в українській мові набули семантичних зрушень.

РОЗДІЛ 2.НІМЕЦЬКОМОВНІ ЛЕКСИЧНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ У
СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙТА ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРАХ
2.1 Поділзапозичень з соціально-політичної та економічної сфер на
мікрогрупи,генеза запозичень
Під часдослідження нами було виявлено 75 запозичень з соціально-політичної сфери, якіфункціонують в сучасній українській літературній мові. До них належать: авторитет (нім.Autorität, франц. autorite, від лат. auctoritas – влада) – 1)Загальновизнаний вплив, що його роблять на переконання й поведінку людей певніособа, організація, вчення завдяки притаманним або приписуваним їм особливостямі заслугам. 2) Особа, що користується загальним визнанням, впливом. Агентура(нім. Agentur) – 1) Сукупність агентів будь-якої установи, підприємства абоорганізації. 2) Мережа агентів, що створюється для збирання таємних відомостей,здійснення підривної роботи. Агітація (нім.Agitation, лат. agitatio – приведення в рух, спонукання) – Поширення певнихідей або лозунгів за допомогою різноманітних засобів: бесід, виступів у пресі,по радіо, телебаченню, кіно, театру, образотворчого мистецтва, політичної тахудожньої літератури; один із засобів політичноговпливу на маси, ідеологічна, зброя боротьби класів та їхніх партій. Агресор(нім. Aggressor, лат. aggressor – той, що нападає) –сторона, що нападає; держава, яка здійснює агресію, першою застосовує збройнусилу проти іншої держави; загарбник. Аншлюс (нім.Anschluβ, букв. – приєднання) – імперіалістична політика загарбанняАвстрії Німеччиною; проводилась німецьким імперіалізмом після 1-ї світовоївійни, особливо після встановлення в Німеччині в 1933 р. фашистської диктатури.Практично А. було здійснено в 1938 р. Аскет (нім.Asket, грец. άοκητής –добренавчений) – 1) У давнину християнський подвижник, пустельник. 2) Переносно– людина, яка вкрай обмежує свої життєві потреби. Базис (нім.Basis, грец. βάσις– основа) – 1) Основа, база. 2) геод. Основна, точно виміряна на місцевостілінія, за якою визначають довжину інших ліній і роблять обчислення. 3) Б.економічний – сукупність виробничих відносин певного суспільства, щовідповідають характерові й певному рівневі розвитку продуктивних сил. Блок(нім. Block) – угода, союз між державами, партіями, групами людей длядосягнення спільних політичних цілей. Бундесвер (нім. Bundeswehr, від Bund – союз і Wehr – захист) –збройні сили Федеративної Республіки Німеччини (ФРН).Бундесрат (нім. Bundesrat, від Bund – союз і Rat –рада) – верхня палата парламенту Федеративної Республіки Німеччини (ФРН), атакож у Німеччині в 1871 – 1918 pp., в Австрії в 1920-34 pp. Бундестаг (нім. Bundestag, від Bund – союз і Tag – день) – нижняпалата парламенту Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Бунт (нім.Bund) — 1. Повстання. 2. В'язанка, пучок однакових речей. 3. Шість великихструн на бандурі. Бургомістр (нім. Burgermeister) – 1)Голова міського самоврядування середньовічних міст, що мали магдебурзьке право.2) В деяких сучасних капіталістичних країнах – голова міського самоврядування.3) В Німецькій Демократичній Республіці (НДР) – голова місцевої ради. Бюргер (від нім. Burger – городянин) – 1) Вільний жительсередньовічних міст Європи. 2) Переносно – міщанин. Вербувати (нім.werben) – 1) Наймати людей на військову службу. 2) Набирати в якусьорганізацію, залучати до якоїсь справи. 3) Переносно – залучати до якоїсьдіяльності. Герольд (нім. Herold) – у країнах Зах. Європи за середніх віківоповісник, парламентер, церемоніймейстер при дворах королів і великих феодалів.Г. відали також складанням гербів і родоводів (застаріле). Герцог (нім. Herzog)– 1) У давніх германців виборний військовий вождь племені. 2) В Зах. Європі вперіод раннього середньовіччя – племінний князь, в період феодальноїроздробленості — великий феодал, який займав перше після короля місце уфеодальній ієрархії. 3) Один з найвищих дворянських титулів у Зах. Європі, що йдосі зберігся в деяких країнах, наприклад у Великобританії.Герб (польс. herb, від нім. Erbe – спадщина) – знак держави, міста чи роду. Гестапо(нім. Gestapo, скор. від Geheime Staatspolizei) – таємна державна поліція уфашистській Німеччині в 1933 – 45 рр, Здійснювала масовийтерор у Німеччині та окупованих нею країнах. Міжнародний військовий трибунал уНюрнберзі в 1946 р. визнав Г. злочинною організацією. Гетьман (пол.hetman, від нім. Hauptmann – начальник) – у 16 ст. – виборний ватажоккозацького війська Запорізької Січі, від 17 ст. до 1764р. – начальниккозацького війська та верховний правитель України (застаріле). Гофмаршал (нім. Hofmarschall) – придворний титул у рядімонархічних країн; як правило, відав двірцевим господарством. Гофмейстер (нім.Hofmeister) – придворна посада в 13 – 14 ст. в Німеччині (в 19 – на початку 20ст. – почесний титул), придворний чин (і посада) у 18 – на початку 20 ст. вРосії. Граф (нім. Graf) – 1) У Західній Європі зараннього середньовіччя вищий королівський урядовець, у період феодальноїроздробленості великий феодал, згодом спадковий титулвищого дворянства. 2) Спадковий дворянський титул. У Росії, запровадженийПетром І, існував до 1917 р. (застаріле). Гуманізм(нім.Humanismus, лат. humanus – людяність) – 1) Прогресивний ідейний напрямкультури епохи Відродження, що утверджував право людини на земне щастя, боровсяза визволення науки й людської особистості від церковних обмежень. 2) Ставленнядо людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя,всебічний розвиток і прояв своїх здібностей. Дезорієнтація (нім.Desorientierung – дезорієнтація) – 1) Введення в оману, позбавлення правильноїорієнтації. 2)Втрата здатності орієнтуватися. Диктат (нім. Diktat, лат. dicto –диктую, наказую) – 1) В міжнародному праві – нерівноправний договір, нав’язанийоднією державою іншій. 2) Політика нав’язування своїх умов, вимог, угод сильноюімперіалістичною державою іншій, слабшій державі. Ерцгерцог(нім. Erzherzog) – титул австрійських принців до 1918 р. Ідеологія (Ideologie – ідеологія, образ мислення) – системаполітичних, правових, етичних, художніх, філософських, релігійних поглядів;суспільна свідомість. Кайзер (нім. Kaiser, лат. Caesar – Цезар) – назваімператора в т. зв. «Священній Римській імперії» (962 – 1806 pp.) та вНімеччині (1871 – 1918 pp.). Камер-колегія (нім.Kammerkollegium) – за феодалізму установа, що відала королівськими доходами. В Росіїстворена Петром І у 1721 p.; відала державними доходами, існувала до 1801 р.Камер-юнкер (нім. Kammerjunker) – у деяких монархічнихдержавах, у тому числі в дореволюційній Росії, нижче придворне звання (чин).Камергер (нім. Kammerherr) – у деяких монархічних державах, у тому числі вдореволюційній Росії, придворне звання, на ступінь вище ніж камер-юнкер. Канцлер (нім. Kanzler, від лат. cancellarius – воротар) – 1) Засередньовіччя в Західній Європі особа, що займала при дворі монарха високіпосади (начальника канцелярії, охоронця державної печатки тощо). 2) У рядібуржуазних країн – назва деяких вищих державних посад, наприклад, уВеликобританії К. державної скарбниці – міністр фінансів; в Австрії і ФРНфедеральний К. – глава уряду; у Швейцарії К. Союзу – керівних секретаріатувищих федеральних органів влади й управління (Союзних зборів і Союзної ради).Колектив (нім. Kollektiv, від лат.collectivus – збірний) – суспільна форма об’єднання людей, що виникає на основіїхньої спільної праці, спільних громадських інтересів, яким підпорядковуютьсядії, вчинки, інтереси окремих осіб (напр., виробничий К., трудовий К.). Колективізм (нім. Kollektivismus) –характерна риса соціалістичних і комуністичних суспільних відносин, яка полягаєв усвідомленні вищості громадських інтересів над інтересами окремої особи,підпорядкування її діяльності інтересам колективу. Один з основних принципівкомуністичної моралі, основним змістом якого є класова солідарність,взаємодопомога, товариське співробітництво, свідома дисципліна. Кооператив(нім. Kooperative, від лат. cooperative – той, що співробітничає) – добровільнеоб’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видомгосподарської діяльності. Кооптація (нім. Kooptation, від лат. cooptatio –довибори) – поповнення виборчого органу власним рішенням без проведення новихвиборів. Космополіт (нім. Kosmopolit, від грец. κοσμοπολίτης– громадянин світу) – 1) Прихильник космополітизму. Людина, позбавлена почуттяпатріотизму, відірвана від інтересів своєї батьківщини, чужа своєму народові.2) біол. Рослина й тварина, поширені в усіх частинах земної кулі. Кронпринц (нім. Kronprinz) – титул спадкоємця престолу в Німеччиніі Австро-Угорщині за часів монархічного правління (до 1918 р.) Культуртрегер (нім. Kulturtrager, букв. – носій культури) –іронічна назва імперіалістів-колонізаторів, які прикривають пригнобленнянародів загарбаних ними країн брехливими заявами про насадження там культури.Курфюрст (нім. Kurfurst, від Kur – обрання і Furst – князь)– великий феодал, князь у т. зв. Священній Римській імперії, який мав правобрати участь у виборах короля (імператора). Титул К. існував з 13 до 19 ст.Ландграф (нім. Landgraf) – за середньовіччя титул вельможнихкнязів у Німеччині. Ландрат (нім. Landrat, від Land –земля і Rat – рада) – 1) Орган управління в деяких кантонах Швейцарії. 2) У ФРНвиборна особа, що очолює районний орган місцевого управління. Ландтаг (нім.Landtag, від Land – земля, країна і Tag – збори) – 1) У феодальних князівствахсередньовічної Німеччини збори або з’їзди представників від станів; з 19 ст. –виборні представницькі органи в державах, що входили до складу Німецькогосоюзу, а пізніше – Німецької імперії. 2) Представницький орган у землях(адміністративно-територіальних одиницях) Австрії і ФРН. 3) В НДР до 1952 р. –законодавчий орган земель. 4) Однопалатний парламент у Ліхтенштейні. Лозунг (від нім. Losung – заклик) – 1) Заклик, у якому чітко,стисло виражено провідну ідею, завдання або вимогу політичної, громадськоїорганізації. 2) В давнину умовне секретне слово, що вживалося при сторожовійохороні військ, пароль. Маркграф (нім. Markgraf) – 1)В Імперії Каролінгів і в середньовічній Німеччині – правитель прикордонноїобласті, пізніше – титул деяких князів у Франції, Італії, Німеччині, Іспанії. Маршал (франц. marechal, від старонім. marschalc – конюший) – 1)У Франкській державі королівський слуга, що наглядав за кіньми. 2) 3 12 ст.придворний радник у Франції, заступник конетабля. 3) Найвище військове звання вряді країн, зокрема в СРСР з 1935 р. 4) В Польщі звання деяких цивільнихслужбових осіб (напр., М. сейму, віце-М. сейму). Майоризувати (нім.majorisieren, від лат. major – більший) – використати більшість голосів длявідхилення пропозицій меншості (наприклад у парламенті). Нацизм(нім. Nazismus, скор. від Nationalsozialismus – національний соціалізм) – назвафашизму в гітлерівській Німеччині. Нацисти, наці (нім. Nationalsozialisten,скор. Nazi) – члени гітлерівської фашистської партії в Німеччині в 1919–45 pp.З метою обдурення народних мас гітлерівська партія демагогічно назвала себе«націонал-соціалістичною», проте в дійсності гітлерівці – затяті ворогисоціалізму й демократії, найзлісніші реакціонери. В 1933–45 pp., перебуваючипри владі, встановили в країні терористську диктатуру, розв’язали 2-у світовувійну, яка завершилася розгромом фашистської Німеччини. Нейтралітет (нім. Neutralität, від лат. neutralis –нічийний) – 1) Невтручання в чужі суперечки, в боротьбу між двома сторонами. 2)В міжнародному праві становище держави, яка не бере участі у війні, зберігає звоюючими державами мирні відносини і не подає жодній з них воєнної допомоги. Офіціоз (нім. offizios – офіціозний, від лат. officciosus –послужливий, ревний) – газета, журнал, бюлетень або інше друковане видання, щоофіційно не є органом уряду або правлячої партії, але виражає їхні погляди зпитань внутрішнього й міжнародного життя. Паритет (нім. Parität,від лат. paritos – рівність) – 1) Рівність сторін у їхніх взаємовідносинах;принцип рівноправного представництва сторін під час розгляду будь-якогопитання, що стосується інтересів обох сторін, тощо. 2) Співвідношення валютрізних країн, вимірювання співвідношення золотого вмісту їх. Плакат (нім. Plakat, з франц. placard – об’ява, афіша) – 1) Видобразотворчого мистецтва, що служить завданням наочної, найчастіше політичної,агітації та пропаганди. 2) Оголошення, яке вивішується в громадських місцях зметою інформації, реклами, інструктажу тощо.
Поліцмейстер(нім. Polizeimeister) – у феодально-абсолютистських і деяких буржуазних державахпосадова особа, яка керує міським управлінням поліції.
Президія(нім. Präsidium, від лат. praesideo – сиджу попереду, головую) – 1)Найвищий колегіальний орган державної влади СРСР, союзних та автономнихреспублік. 2)Постійний керівний колегіальний орган профспілкових, наукових таінших організацій (напр., Президія АН УРСР). 3) Група осіб, обраних для веденняз’їзду, зборів тощо. Принц(нім. Prinz, від лат. princeps – глава, володар) – титул особи, яка належить доцарюючого дому. Пріоритет (нім. Priorität, від лат. prior – перший)– першість у відкритті, винаході, висловленні ідеї. 2) Переважне право,значення чогось. Пролетаріат (нім. Proletariat, від лат.proletarius – незаможний громадянин) – один з двох (поряд з буржуазією)основних класів капіталістичного суспільства; клас найманих робітників,позбавлених власності на засоби виробництва і внаслідок цього змушенихпродавати свою робочу силу власникам засобів виробництва – капіталістам; П. –найреволюційніший клас суспільства. Протест (нім.Protest, від лат. protesto – публічно доводжу) – 1) Рішуче заперечення в уснійабо письмовій формі проти будь-яких дій, виступів, рішень. 2) В радянськомуправі – письмова вимога офіційних осіб, здебільшого прокурора, про скасуванняабо заміну незаконних актів, вироку, рішення, ухвали чи постанови суду. 3)Морський П. – нотаріально складений на заяву капітана судна акт про аварію чипошкодження вантажу внаслідок зіткнення кораблів. 4) П. векселя – засвідченийпосадовою особою (нотаріатом) факт несплати за векселем або відмови платникавід акцепту векселя. Путч (нім. Putsch) – збройнийавантюрницький виступ групи змовників, що не мають підпори й співчуття в масах,з метою вчинити державний переворот. Рейхсканцлер(нім. Reichskanzler, від Reich – держава, імперія і Kanzler – канцлер) –імперський канцлер, назва глави уряду в Німеччині в 1871 – 1945 pp. Рейхсрат(нім. Reichsrat, від Reich – держава, імперія і Rat – рада) – 1) В Баварії(1818 – 1918 pp.) верхня палата ландтагу; титул члена цієї палати. 2) В Данії(до 1866 р.) і в Швеції (до 1772 р.) державна рада при королі. 3) В Австрії(1848 – 51 pp., 1861 – 67 рр.) та Австро-Угорщині (1867 – 1918 pp.) двопалатнийпарламент. 4) У Німеччині (1919 – 34 pp.) орган представництва земель. Рейхстаг(нім. Reichstag, від Reich – держава, імперія і Tag – збори) – 1) За часівсередньовіччя у т. зв. «Священній Римській імперії германської нації»загальноімперський станово-представницький орган влади. 2) Парламент уПівнічнонімецькому союзі (1867 –71 pp.), Німецькій імперії (1871 – 1918 pp.) іт. зв. Веймарській республіці (1919 – 33 рр.). В період фашистської диктатури(1933 – 1945 pp.) втратив своє значення і існував лише формально. 3) Назвабудинку в Берліні, де засідав парламент Німеччини. Статссекретар(нім. Staatssekretar, від Staat – держава і Sekretar – секретар) – у деякихкраїнах назва міністрів і вищих державних службовців.Суверенітет (нім. Souveranität, франц.souverainete) – незалежність держави, що полягає в її праві за власним розсудомрозв’язувати свої внутрішні й зовнішні справи, без втручання в них будь-якоїіншої держави. С. є необхідною політичною та юридичною ознакою держави. Вексплуататорських державах С. здійснює державна влада в інтересахексплуататорів; у соціалістичних державах – в інтересах трудящих. Титул (нім.Titular, лат. titulus, букв. – напис) – 1) Спадкове абонадане монархом звання (граф, князь, барон тощо), з яким пов’язані особливіправа і привілеї. Система Т. найхарактерніша для феодальної ієрархії. 2) Вбурж. юриспруденції – підстави якого-небудь права (напр., Т. купівлі –продажу). 3) В СРСР найменування кошторису капітального будівництва об’єктів,включених до титульних списків. 4) Перша сторінка книги, на якій вміщенозаголовок, прізвище автора, назву видавництва, рік та місце видання.
Тотальний(нім. total, від лат. totus – весь, цілий) – повний, загальний, всеосяжний; т-авійна – імперіалістична війна, яка ігнорує норми міжнародного права, закони йзвичаї війни і використовує всі без винятку ресурси та засоби, що ведуть домасового знищення не тільки збройних сил противника, а й мирного населення,матеріальних і культурних цінностей. Теорія «тотальної війни» була основоюстратегії німецьких та італійських фашистів.Фальсифікація (нім. Falsifikation, лат. falsificatio –підробка) – 1) Умисне викривлення або неправильне тлумачення тих чи інших явищ,подій, фактів. 2) Вчинена з корисливих мотивів підробка чогось, зміна виглядуабо властивостей предмета і надання йому такого зовнішнього вигляду, який навідповідає його справжній суті. Фальш (польс. falsz, нім. falsch, від лат.falsus – неправдивий, хибний, помилковий) – 1) Обман, підробка. 2)Неприродність, ненатуральність. 3) Нещирість, лукавство. 4) Невірно взята(виконана) нота музичного твору. Філістер (нім. Philister) – самовдоволена іобмежена особа з вузьким, міщанським кругозором і святенницькою поведінкою;обиватель. Ширма (нім. Schirm – заслона) – 1) Переносна перегородка зрам-стулок, обтягнутих матерією. 2) Переносно – те, що використовується якприкриття чогось у політичних та інших цілях. Штаб(нім. Stab) – орган управління військами в частинах (на кораблях), з’єднаннях іоб’єднаннях усіх видів збройних сил, підпорядкований відповідному командуваннюі очолюваний начальником штабу. Штат (від нім. Staat– держава) – 1) Самоврядна територіальна одиниця, складова частина рядубуржуазних держав з федеративною формою державного устрою (США, Бразилія,Мексика та ін.). 2) Постійний склад працівників підприємства, установи чиорганізації. Штатгальтер (нім. Statthalter, від statt– замість і Halter – керуючий) – 1) Намісник монарха в Нідерландах та їхніхокремих провінціях у 15 – 16 ст. 2) Голова виконавчої влади в республіціОб’єднаних провінцій (Голландії) до кінця 18 ст. 3) В Німеччині до 1918 р. –намісник, правитель області, провінції тощо.
Лексичні одиниці,які функціонують у даній сфері, можна поділити на такі мікрогрупи: лексеми, якіпозначають поняття, пов’язані з революційною боротьбою, з побудовою новогосуспільства: агіттація, базис, герб, гуманізм, колектив, кооператив, лозунг,плакат, пролетаріат; запозичення, що відбивають відносини між народами,державами: блок, нейтралітет, паритет, протест, пріоритет, суверенітет; слова, що визначають спосіб життя людини, її місце усуспільстві: авторитет, аскет, кооператив, космополіт; запозичення, щомають відношення до виборів в державні установи: вербувати, кооптація,майоризувати; особи, що займають певне місце в державі: бургомістр, гетьман, поліцмейстер, статс-секретар,штатгальтер; найменуваннятитулів і посад: герольд, герцог, гофмаршал,гофмейстер, граф, ерцгерцог, камер-юнкер,камергер, кронпринц, курфюрст, ландграф, маркграф, маршал,принц, титул; найменування організацій та установдержавного управління: камер-колегія, президія; територіальніодиниці: штаб, штат; лексеми, які відображають процеси класової боротьби,соціального розшарування, особливості ідеології, засоби захоплення влади:агентура, агресор, бунт, дезорієнтація, диктат, ідеологія, колективізм,культуртрегер, офіціоз, путч, тотальний, фальсифікація, фальш, філістер, ширма.В окрему мікрогрупу можна віднести лексику, яка пов’язана зсуспільно-політичним устроєм Німеччини в різні періоди історії: бюргер, кайзер,канцлер, рейхсканцлер; державні та війскові установи й організації: бундесвер,бундесрат, бундестаг, гестапо, ландрат, ландтаг, рейхсрат, рейхстаг; назвиполітичних договорів, військово-політичних течій у фашистській Німеччині:аншлюс, нацизм, наці.
Наступна,аналізована нами сфера, сфера економіки, нараховує 21 лексичну одиницю, а саме:аграрний (нім. agrar, лат. agrarius, від ager – земля, поле)– земельний, пов’язаний з землеволодінням, землекористуванням. Банк (нім. Bank, франц. banque, з італ.banco – лава, конторка, стіл міняйла) – 1)Особливий економічний інститут, щоакумулює тимчасово вільні кошти, надає кредит, здійснює грошові розрахунки,випускає в обіг гроші, цінні папери. 2) Ставки у картярських іграх. Банкір (нім. Bankier, від франц. banquier) – у капіталістичнихкраїнах банківський ділок, великий акціонер банку або власник банкірськогодому. Бухгалтерія (від нім. Buch – книга і halten –тримати) – 1) Ведення бухгалтерського обліку. 2) Структурний підрозділпідприємства, установи, організації, який здійснює бухгалтерський облік ізвітність, контроль за додержанням фінансової і кошторисної дисципліни.Біржа (нім. Börse) – 1) В капіталістичних країнах ринок оптової торгівлітоварами або цінними паперами чи купівля-продаж іноземної валюти. 2) Б. праці –установа-посередник між робітниками і підприємцями – капіталістами під час актукупівлі – продажу робочої сили. Вексель (нім. Wechsel) – письмове борговезобов’язання встановленої форми, що дає позикодавцю незаперечне право вимагативід боржника сплати зазначеної в В. суми грошей у вказаний строк. Гросбух (нім.Großbuch, від groß – великий та Buch – книга) – головна книга в бухгалтерії.Декорт (нім. Dekort) – у капіталістичних країнах знижка цінитовару за дострокову оплату його. Застосовуєтьсятакож, коли якість товару нижча, ніж передбачено угодою, або товар іншогозразка. Інвестиція (нім. Investition, від лат. investo – одягаю) –довгострокове вкладання капіталу у різні галузі економіки (в межах країни абоза кордоном) для одержання найвищого прибутку. Індосант(нім. Indossant, італ. indossante) – особа, яка робить передатний напис назвороті чеків, векселів та інших цінних паперів і несе солідарнувідповідальність за цими цінними паперами. Індосат (нім. Indossat) – особа,якій передаються цінні папери (чеки, векселі тощо) за передатним написом.Капітал (нім. Kapital, фр. сapital, від дат. capitalis – головний) – економічнакатегорія, що виражає суспільно-виробничі відносини капіталістичного способувиробництва, вартість, яка внаслідок експлуатації робочої сили найманихробітників дає додаткову вартість. Переносно – значна сума грошей; те, щостановить велику цінність. Капіталізм (нім. Kapitalismus) –суспільно-економічна формація, що приходить на зміну феодалізмові; останній вісторії людства класово антагоністичний лад, що грунтується наприватнокапіталістичній власності на засоби виробництва та експлуатаціїнайманої праці капіталом. Основним економічним законом К. є виробництво йпривласнення додаткової вартості, джерелом якої є неоплачена праця найманихробітників. Соціальну структуру К. становлять два основні суспільні класи –робітників і капіталістів. Маклер (нім. Makler, з голл. makelaar) –професіональний посередник при укладанні торговельних і біржових угод укапіталістичних країнах. Опціон (нім. Option, з лат. optio (optionis) –вільний вибір) – умова, що включається в біржові угоди на строк, за яким однійз сторін надається право вибору між альтернативними елементами угоди.Паушальний (нім. pauschal) – взятий оптом, загалом; п-на сума – загальна сумазобов’язань або вимог, що випливають з розрахунків між державами,підприємствами, фірмами та окремими особами; при торговельній угоді – загальнасума обчислених податків без поділу її на окремі види оподаткування.Прейскурант (нім. Preis – ціна і фр. сourant – поточний, теперішній) –офіційний довідник цін на товари й різні послуги. Рабат(нім. Rabatt, від франц. rabattre – знижувати) – комерційна знижка з усієї сумигрошей, що належить за товар; надається при сплачуванні готівкою, закупівлітовару оптом тощо. Рентабельний (нім. rentabel) –той, що дає прибуток, доход; доцільний з господарської точки зору. Такса (нім. Тахе, від лат. taxo – оцінюю) – встановлені державоюабо органами місцевого самоврядування стабільні розцінки на товари, оплатупраці та послуг. Штраф (нім. Strafe, букв. –покарання) – грошове стягнення, що його накладає суд або адміністративний орган[18,19].
Наведенийсписок запозичень говорить про значну кількість німецькомовних запозичень унаведених сферах. Серед них зустрічаємо дуже давні. Так, наприклад, з другоїполовини ХІV століття отримує розповсюдження слово бургомістр, у зв’язку зпредставленням багатьом містам України магдебургського права. У ХVІІ – XVIIIст. в українську мову потрапляють назви, пов’язані з титулами: граф, гофмаршал,гофмейстер; з територіально-адміністративними одиницями: штат; з органамиуправління: камер-колегія, президія; що пояснювалось реорганізацією Петром Іцентрального й місцевого управління, суспільно-політичного життя країни. У ХІХст. активізуються лексеми філістер, капіталізм, пролетаріат під впливом вченняМаркса і у зв’язку з розвитком капіталізму. Значна кількість німецькомовнихзапозичень у сфері суспільно-політичного життя з’являється у мові в радянськийперіод: путч, агресор, дезорієнтація, фальсифікація та ін., у 30-ті роки ХХст.: диктат, початок 50-х років: аншлюс. Крім того, запозичення агресор єповторним, так як вперше воно з’явилось у ХVІІІ ст., але не закріпилось у мові,вдруге – 30-ті роки ХХ ст. внаслідок агресивної політики фашистської Німеччини.З подіями Великої Вітчизняної війни пов’язані запозичення фюрер, наці, гестапо,які зараз залишилися в українській мові на рівні історизмів
Цілий рядзапозичень у сфері політики та економіки є суто німецькими: аншлюс(нім. Anschluß);блок (нім. Block); вербувати (нім. werben); герольд (нім. Herold); герцог (нім.Herzog); граф (нім. Graf);камер-юнкер (нім. Kammerjunker); камергер (нім. Kammerherr); штаб (нім. Stab); штат (від нім. Staat); бухгалтерія (від нім.Buch – книга і halten – тримати); біржа (нім. Börse); вексель (нім.Wechsel); гросбух (нім. Großbuch); декорт (нім.Dekort); паушальний (нім. Pauschal); рентабельний(нім. rentabel); ширма(нім. Schirm), штат(нім.Staat); штраф (нім. Strafe).
Друга частинаслів, які відносяться до сфери політики та економіки, має в якості джерела іншімови. Та саме в німецькій мові ці слова отримали ту звукову оболонку, відмінну відмови-джерела, з якою потрапили в українську мову, отже, традиційно такізапозичення вважаємо німецькими: диктат (нім. Diktat, відлат. dicto – диктую, наказую); кооператив (нім. Kooperative, від лат.cooperativus); кооптація (нім. Kooptation, від лат. cooptatio – довибори);майоризувати (нім. majorisieren, від лат. major – більший);нейтралітет (нім. Neutralität, від лат. neutralis – нічийний); офіціоз (нім. offizios – офіціозний, від лат. officciosus –послужливий, ревний); паритет (нім. Parität, від лат. paritos –рівність); президія (нім. Präsidium, від лат.praesideo); пріоритет (нім. Priorität, від лат. prior – перший); пролетаріат(нім. Proletariat, від лат. proletarius); протест(нім. Protest, від лат. protesto – публічно доводжу);суверенітет (нім. Souveranität, франц. souverainete); банк (нім. Bank,франц. banque, з італ. Banco); банкір (нім. Bankier, від франц. banquier); інвестиція(нім. Investition, від лат. investo – одягаю); індосант(нім. Indossant, італ. indossante); капітал (нім. Kapital, фр. сapital,від дат. capitalis – головний); маклер (нім. Makler, з голл.makelaar); опціон (нім. Option, з лат. optio (optionis) – вільнийвибір); рабат (нім. Rabatt, від франц. rabattre –знижувати); такса (нім. Тахе, від лат. taxo –оцінюю). Разом з фонетичною оболонкою, що притаманна німецькій мові, ці словаприйшли також зі значенням, що сформувалося в ній. Наприклад, слово паритет –рівність сторін, держав, систем; кооператив – добровільне об’єднання людей. Тому ці запозиченняможна вважати німецькими.
До третьої групиналежать складні іменники, в яких один компонент є суто німецьким, а інший вякості генетичного джерела має інші мови, наприклад, прейскурант (нім. Preis –ціна і фр. сourant – поточний, теперішній).
Отже, всі ціприклади свідчать про те, що більшість слів саме в німецькій мові отримали тузвукову оболонку, з якою (чи близькою до неї) прийшли в українську мову[18,19].
Значна кількістьсуспільно-політичних лексем(81%) входять до складу активно функціонуючих всучасній українській літературній мові. Це слова гуманізм, нейтралітет,паритет, пріоритет, канцлер, агресор, диктат, протест та ін… Вони відоміширокому колу носіїв української мови. Частина слів вказаної групи існує в мовіна рівні історизмів: курфюрст, ландграф, маркграф, камер-колегія, гетьман,штатгальтер, гофмаршал, гофмейстер. Вони складають до 19% від загального числалексем, що аналізуються.
2.2Пристосування запозичень до системи української літературної
мови нафонетичному, морфологічному та семантичному рівнях
Освоєннязапозичених слів мовою, що їх приймає, супроводжується неодмінно і зміною їхматеріальної оболонки: звукового складу, морфологічної і словотворчої форми.
Німецькіголосні звуки в процесі пристосування до фонетичної системи української мовизазнавали майже повної субституції їх голосними української мови, що виявлялосяу втраті таких особливостей звуків, як довгота і короткість, носовий характер,відкритість і закритість.
Коливанняспостерігається у передачі німецького голосного [і] (короткий звук); [і:] (довгийзвук), що передається на письмі літерою і. Звук [і] внімецьких запозиченнях виступає у двох вимовних варіантах — [і] та [и].Це пояснюється впливом орфографічних форм української мови. Після букв, які позначають звуки [т], [д], [с], [ц], [р], [ч], [ш] пишеться и (авторитет (нім. Autorität),майоризувати (нім. Majorisieren), паритет (нім. Parität), інвестиція (нім.Investition), диктат (нім. Diktat), колектив (нім. Kollektiv), нацизм (нім.Nazismus), принц (нім. Prinz), титул (нім.Titular), ширма (нім. Schirm), а після букв на позначення приголосних [п], [б], [в], [м],[ф], [г], [к], [х] (банкір (нім. Bankier), бургомістр (нім. Burgermeister), капітал (нім. Kapital), фальсифікація (нім. Falsifikation)), та у сполученні з о (пріоритет (нім. Priorität), oфіціоз (нім. Offizios), опціон (нім. Option)) пишеться і.
Також намвідомо, що особливістю німецької фонетичної системи є наявність дифтонгів. Вукраїнській мові фонем-дифтонгів немає. Тому важливо проаналізувати, якпередаються вказані дифтонги у словах, що прийшли з німецької мови вукраїнську. Аналіз лексем, що мають у мові-джерелі дифтонг [ае], показав, що вукраїнській мові вони передаються двома варіантами звукосполучень: цезвукосполучення [аі] (на письмі ай) – кайзер (нім. Kaiser)та звукосполучення [еі] (на письмі ей) – гофмейстер (нім.Hofmeister), поліцмейстер (нім. Polizeimeister), прейскурант (нім.Preis), рейхсрат (нім. Reichsrat). Дифтонги аи, еи в більшості запозичень відтворюються яксполучення голосних [а] і [е] з приголосним [в], в деяких випадках —[j](графічно й) – нейтралітет (нім. Neutralität).
Щодо більшостінімецьких приголосних, то вони зазнали в українській мові повної субституції.Так, німецький [ l ] має на сьогоднішній день в українській мові два варіанти.По-перше, це твердий плавний [л] у позиції перед [е] і твердий звук передголосними заднього ряду: блок (нім. Block), ідеологія (нім.Ideologie), камер-колегія (нім. Kammerkollegium), колектив (нім. Kollektiv), ландтаг (нім. Landtag), лозунг (від нім. Losung), плакат (нім. Plakat). По-друге, часто на кінці слова: маршал (франц. marechal, від старонім. Marschalc), капітал(нім. Kapital), титул (нім.Titular). М’який [л`],характерний у всіх позиціях для мови — джерела. М’якість його позначається вукраїнській мові на письмі літерами я, ю, і, ь: аншлюс (нім.Anschluβ), герольд (нім. Herold), космополіт(нім. Kosmopolit), культуртрегер (нім. Kulturtrager), нейтралітет (нім. Neutralität), вексель (нім.Wechsel), паушальний (нім. pauschal), рентабельний (нім.rentabel), фальсифікація (нім. Falsifikation), фальш(нім. falsch).
Німецькимфонемам [g] і [h] у більшості випадків відповідає українська фонема [г]: аграрний (нім. agrar), агресор(нім. Aggressor), бюргер (від нім.Burger), герольд (нім. Herold), герцог (нім. Herzog), гетьман (пол.hetman, від нім. Hauptmann), гофмаршал (нім. Hofmarschall),гуманізм (нім.Humanismus), камергер (нім. Kammerherr), гросбух (нім. Großbuch), лозунг (від нім. Losung).
Німецький звук ßв українській мовній системі передається тільки звуком [с], згідно з вимовою внімецькій мові: аншлюс (нім. Anschluβ), гросбух(нім. Großbuch).
Як короткіпередаються в українській мові німецькі подвійні приголосні: агресор(нім. Aggressor), камергер (нім. Kammerherr), колектив (нім. Kollektiv), офіціоз(нім. Offizios), індосант (нім. Indossant), штатгальтер (нім. Statthalter).
Німецькізвукосполучення sp, st зберігають у більшості випадків в українській мовіособливості артикуляції, які властиві мові-джерелу, (тобто в німецькій мові spта st вимовляються на початку складу і слова як [шп] і [шт]:штаб (нім. Stab), штат (від нім. Staat), штраф (нім.Strafe), штатгальтер (нім. Statthalter).
Основнамаса запозичень у досліджуваний період уживалась у сучасній граматичній формі.Ряд іменників, що мають нульове закінчення у називному відмінку однини у мові — джерелі, зберігають це закінчення: блок (нім. Block), паритет (нім. Parität), диктат (нім. Diktat), капітал (нім. Kapital), пріоритет(нім. Priorität), опціон (нім. Option), нейтралітет(нім. Neutralität), герольд (нім. Herold), герцог (нім. Herzog),гросбух (нім. Großbuch), камергер (нім. Kammerherr),банк (нім. Bank), штаб (нім. Stab), штат (від нім. Staat), штраф (нім. Strafe) та ін..
Німецькіімена на е зазнавали адаптації в двох формах: відпадіння е і підведення іменників під тип іменників чоловічогороду з основою на приголосний (штраф(нім. Strafe), кооператив(нім. Kooperative); надавання цим іменникам закінчення а на місці е і перетворенняїх в іменники жіночого роду (біржа (нім. Börse), такса (нім. Тахе)).
На семантичномурівні німецькі лексеми у соціально-політичній та економічній сферах зазналитакож впливу мови – рецептора. Типовим засобомвведення їх у лексичну систему приймаючої мови є пояснення, тлумачення: «Біржоюзветься такий великий будинок, у котрому збираються купці та хвабриканти, щобсправляти між собою свої річі». Запозичення з конкретним значенням у процесісвого розвитку змінюють свою семантику такими ж шляхами, як і слова питомі – задопомогою метафоричних і метонімічних перенесень значення. Якщо дослідитинімецький лексичний матеріал, який маємо у складі сучасної українськоїлітературної мови у соціально-політичній та економічній сферах на групи ізпогляду семантичних перетворювань, то чітко вимальовуються дві значні групислів. До першої з них входять ті лексичні запозичення, які у мові-рецепторіфункціонують у тому семантичному обсязі, що й у мові-джерелі, наприклад:герольд, герцог, граф, камергер,кооптація, майоризувати, нейтралітет, маклер та ін… Причина того, що українська мова прийнялабезліч слів із їх вузькоспеціальними значеннями, є, як ми бачимо, потреба упоповненні термінологією певних сфер життя та діяльності людей, у виробленнічітких термінологічних значень для слів, що позначають різні спеціальніпоняття.
До другої групивходять слова, які в українській мові набули семантичних зрушень, а саме:
а) запозичення,що зменшили кількість значень порівняно з кількістю значень у німецькій мові,наприклад: блок, диктат;
Більшістьзапозичень, які існують в українській мові зі скороченим семантичним обсягом,проникла до нас в одному з вузьких обмежених значень, що у мові — джерелірозвинулось внаслідок відмежування від більш широкого, загального значення.
Таким є вживанняслова блок у значенні «угода, союз між державами, партіями, групамилюдей для досягнення спільних політичних цілей», що в німецькій мові виступаєяк одне зі значень поруч з «квартал», «блок циліндрів», «блокнот» (нім. Block).
б) лексеми, щозбільшили кількість значень по відношенню до кількості значень етимону,наприклад: офіціоз, штаб, протест.
Шляхи розширеннясемантичного обсягу німецькомовних запозичень в українській мові такі:перенесення за функціями, результатом якого є перехід з однієї термінологічноїсфери до іншої, з вузькоспеціальних сфер до загальновживаної лексики і навпаки;метафоризація; метономічне перенесення; поширення власних назв на назви реалій.
У процесіаналізу німецькомовних лексем у соціально-політичній та економічній сферах, якізбільшили кількість значень в українській мові, зроблено висновок, щозбільшення їх семантичного обсягу відбувалося шляхом перенесення за функціями,результатом якого є перехід з однієї термінологічної сфери до іншої, звузькоспеціальних сфер до загальновживаної лексики і навпаки.
Прикладомзапозичення, що розширило свій семантичний обсяг, можуть служити лексеми штаб, протест. Проникнувши вукраїнську мову, вони значно розширили свій семантичний обсяг, стали фактичнозагальновживаними (порівняємо: морський протест, протествекселя, протест прокурора; штаб трудових справ, штаб будівельногозагону та ін.) [18,20].

2.3 Висновки дорозділу 2
У практичномурозділі роботи розглянуто німецькомовні лексичні запозичення у сфері політикита економіки. Було виявлено і досліджено 23 лексичні одиниці, які функціонуютьв сучасній українській мові у сфері політики і 19 зі сфери економіки.Запозичення з цих сфер було поділено на мікрогрупи, було виділено генезузапозичень, проаналізовано їх пристосування до системи української мови нафонетичному, морфологічному та семантичному рівнях. Цілий ряд запозичень усфері політики та економіки є суто німецькими, але є й такі, що в якостіджерела мають інші мови. Та саме в німецькій мові ці слова отримали ту звуковуоболонку, відмінну від мови – джерела, з якою потрапили в українську мову,отже, такі запозичення вважаємо німецькими. Досліджуючипристосування запозичень до системи української мови, ми визначили, що німецькі голосні та приголосні звуки впроцесі пристосування до фонетичної системи української мови зазнавали майжеповної субституції.
Що стосуєтьсяпристосування запозичень до системи української літературної мови наморфологічному рівні, то тут можемо відмітити таку особливість, що рядіменників, що мають нульове закінчення у називному відмінку однини умові-джерелі, зберігають це закінчення і у мові-рецепторі. Однак доволі великакількість німецькомовних іменників змінюють свої закінчення, і частіше за всенімецьке –е замінюється на –а .
На семантичномурівні німецькі лексеми зі сфери політики та економіки можна поділити на 2групи: до першої з них входять ті лексичні запозичення, які у мові-рецепторіфункціонують у тому семантичному обсязі, що й у мові-джерелі. До другої групивходять слова, які в українській мові набули семантичних зрушень, а саме: а)запозичення, що зменшили кількість значень порівняно з кількістю значень унімецькій мові; б) лексеми, що збільшили кількість значень по відношенню докількості значень етимону.

ВИСНОВКИ
Отже, основнамета цієї роботи досягнута. Розглянуто та досліджено німецькомовні лексичнізапозичення в українській мові у сфері політики таекономіки.
Німецькізапозичення мали великий вплив на розвиток української  літературної мови. Лексичні запозичення є одним із способів поповненнясловникового складу будь-якої мови протягом усієї історії її існування. Проблемидослідження запозиченої лексики не нові, але й досі вони залишаютьсярозглянутими лише частково.
Для досягненнявстановленої мети було виконано такі завдання:
· здійснено огляд наукової літератури зпроблеми, що досліджується;
· проаналізувано шляхи історичногорозвитку німецьких запозичень в українській літературній мові;
· поділено запозичення на мікрогрупи;
· проаналізувано шляхи пристосуваннянімецькомовних лексичних запозичень до системи сучасної української мови усфері політики та економіки.
 Було виявлено ідосліджено 23 лексичні одиниці, які функціонують в сучасній українській мові усфері політики і 19 зі сфери економіки. Запозичення з цих сфер було поділено намікрогрупи, було виділено генезу запозичень, проаналізовано їх пристосування досистеми української мови на фонетичному, морфологічному та семантичному рівнях.
Запозичення зісфери політики було поділено на мікрогрупи: запозичення, які відбиваютьвідносини між народами, державами; запозичення, що мають відношення до виборівв державні установи; особи, що займають певні посади в державі; територіальні одиниці.
Проаналізувавшинімецький лексичний матеріал, який маємо у складі сучасної українськоїлітературної мови у сфері політики та економікиіз погляду семантичних перетворювань, тут чітко виділяються слова, що зазнали вукраїнській мові семантичних змін, а саме: запозичення, які у мові — рецепторіфункціонують у тому семантичному обсязі, що й у мові-джерелі; запозичення, якізвузили у системі, яка приймає, кількість значень, порівняно з німецькою мовою;лексеми, що розширили кількість значень порівняно з семантичним обсягометимонів.

МЕТОДИЧНИЙРОЗДІЛ
Дослідженнязапозиченої лексики є дуже важливим. Кожна мова світу проходить довгий шляхрозвитку і є продуктом багатьох поколінь. Кожне нове слово з’являється звиникненням нових явищ, ознак, предметів. Жодна мова світу не обходиться безслів іншомовного походження і українська мова не виняток, вона як і інші,запозичала і запозичає слова з багатьох мов.
Отже, проблемививчення розвитку української літературної мови, способів її збагаченнязумовлюють необхідність системного дослідження іншомовних елементів у їїскладі, шляхів їх засвоєння, місця й ролі в лексико — семантичній системіукраїнської літературної мови. Велику частку серед них складають запозичення знімецької мови.
Крім того,дослідження цієї теми є не лише актуальним, а й корисним. ЇЇ можна широкозастосовувати на уроках у школі, під час вивчення теми «Іншомовні слова». Учніповинні усвідомлювати, що вивчення мови неможливе без вивчення іншомовноїлексики.
Необхідно вмітине тільки правильно вимовляти запозичення, (правильна ритмомелодика, вимовазвуків, звукосполучень є обов'язковою умовою функціонування мови як засобуспілкування. Кожному вчителеві відомо, що припущення таких помилок, як,наприклад, змішування довгих і коротких голосних звуків може призвести доцілковитої зміни значення слова), а й правильно їх розуміти та використовувати.Адже надмірне або недоречне вживання часто робить нашу мову незрозумілою. Незнаючи походження та семантичного значення слова, можна зробити помилку увимові та написанні, перекрутити слово або вжити його у неправильномуконтексті.
Про те, з якоїмови походять запозичені слова та їх значення можна дізнатися в «Словникуіншомовних слів», в «Етимологічному словнику», а також інколи інформація пропоходження того чи іншого слова подається в тлумачних словниках.
На уроці у школі треба особливо звертатиувагу на те, що деякі з запозичених слів, що давно вже вживаються і означаютьназви загальновідомих явищ і предметів, повністю сприймаються як українські.Наприклад: агітація, агресор, блок, бунт, гурб, гетьман,ідеологія, колектив,лозунг, плакат, титул, банк, біржа, капітал та ін. Від основ цих слів вукраїнській мові творяться нові слова за допомогою різних словотвірних засобів.Наприклад: банк – банківський, банкомат, банкір.
Інші засвоєні слова, що означають назвипонять і явищ, які не є загальновідомими і рідко вживаються в мові, маютьвиразні ознаки іншомовних слів, не властиві українській мові. Наприклад:аншлюс, бундестаг, бюргер, гестапо, гофмаршал, ерцгерцог, кайзер, ландтаг,рейхсканцлер, філістер, декорт, гросбух, маклер, рабат.
Хотілось би наголосити на тому, щовивчення запозичень з суспільно-політичної та економічної сфер не є важким для засвоєнняучнями, оскільки ці лексеми вони використовують у повсякденному житті. Томувправи викликають інтерес, активізують їх увагу, пробуджують емоції іпожвавлюють урок, вносять в нього елемент новизни.
Так, наприклад, при вивченні теми«Іншоовні слова» учням можна запропонувати ряд вправ.
Для початку слід назвати особливостізапозичень, за якими учні могли б їх розпізнати в мовленні й на письмі:
1) на початку слова виступає а, е, і:аншлюс, ідеологія, ерцгерцог;
2) збігаються голосні: агресор, лозунг;
3) є важкі для вимови збіги приголосних:бургомістр, бухгалтерія;
4) корені багатоскладові: філістер,пролетаріат, суверенітет;
5) як правило, запозичення не маютьспоріднених слів, у них не буває чергування голосних.
Вправи на розпізнавання іншомовних слів:
Вправа1:
Серед поданих слів знайдіть українськіслова та запозичення:
Стіл, спів, авторитет, статссекретар,решта, фальсифікація, захід, хліб, маршал, інвестиція, індосат, розбір,велетень, рейхсканцлер, ландтаг, безладдя, вада.
Ключ:
Іншомовні слова: авторитет,статссекретар, фальсифікація, маршал, інвестиція, індосат, рейхсканцлер,ландтаг.

БІБЛІОГРАФІЯ
1) Биржакова Е.Е., Войнова Л.Л.,Кутина Л.Л. История лексикологии русского языка 18 ст. Языковые контакты изаимствования. – Львов: Наука, 1972, – С.430
2) Височина В.А., Семенова Н.А.Німецькі слова в українській мові // Дослідження з граматики і граматичноїстилістики української мови: Збірник науковіх праць. – Дніпропетровськ: ДДУ,1986, – С. 79 – 85
3) Гринев С.В. Терминологическиезаимствования // Вопросы заимствования и упорядочения иноязычных терминов итерминоэлементов. – М., 1982, – С.108- 135
4) Зиндер Л.Р. и Строева Т.В.Современный немецкий язык. – Л., 1941, С.319
5) Крысин Л.П. Иноязычные слова всовременном русском языке – М., 1968, – С.207
6) Муромцева О.Г. Розвиток лексикиукраїнської літературної мови в другій половині 19- на поч. 20 ст. – Харків:Вища школа, 1985, – С. 66 – 103
7) Огуй О.Д. Лексика німецькоїмови. – Вінниця: „Нова книга”, 2003, – С.24
8) Пилинський М.М. Мовна норма істиль. – К: Наукова думка, 1976, – С.287
9) Скачкова В.В. Лексика німецькогопоходження в українській художній літературі на воєнну тематику. – Х:Мовознавство, №6, 1989, – С.55 – 57
10) Скачкова В.В. Деякі наслідкисемантичного засвоєння німецьких лексичних запозичень // Збірник наукових працьлінгвіст. кафедр «Лінгвістичні дослідження» ХДПУ ім… Г.С.Сковороди. – Х:Слово, 1992, – С. 86 – 89
11) Скачкова В.В. Німецькі лексичнізапозичення в сучасній українській мові у сфері рослинного і тваринного світу// Сборник научных статей «Филологические заметки» ХНПУ им… Г.С.Сковороды. –Х., 2009. – С. 66 – 68
12) Степанова М.Д., Чернышева И.И.Лексикология современного немецкого языка. – М., 1962. – С. 65
13) Суперанская А.В. Родзаимствованных существительных // Вопросы культ. Речи, № 6. – М.: Наука, 1965.– С.35 –38
14) Шанський М.М. Лексикологиясовременного русского язика, — М.: Просвещение, 1964. – С.128 – 132.
15) Большой немецко-русскийсловарь. – 9-е изд., стеротип. – М.: Русский язык, 2002. – С.1045
16) Немецко-русский словарь. – 21-еизд., стереотип. – М.: Советская энциклопедия, 1970. – С.380
17) Русско-немецкий словарь. – 20-еизд.-М.: Советская энциклопедия, 1970. – С.556
18) Словник іншомовних слів. Заред.О.С. Мельничука – 2-е вид., випр. і доп. – К: гол.ред. УРЄ, 1985. – С.680
19) Словник іншомовних слів. Заред. Морозова – 2-е вид., виправлене і доповнене. – К., 2002. – С.480
20) Словник української мови: В 11т. – К.: Наукова думка, 1970 – 1980.