КУРСОВА РОБОТАВЛАСНІ УКРАЇНСЬКІ ІМЕНА
/>ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПОХОДЖЕННЯУКРАЇНСЬКИХ ІМЕН
1.1 Наукове вивченя східнослов’янської антропонімії
1.2 Особливості у сфері найменування
1.3 Деякі діалектні відмінностів творенні варіантів імен
РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ОНОМАСТИЧНОЇ СИСТЕМИ РІДНОГО НАРОДУ
2.1Процеси, що відбуваються у найменуванні новонароджених немовлят
2.2Семантика власного імені та українські імена у діаспорі
ВИСНОВКИ
ВСТУП
Чи ненайбільш відповідальним після хрещення вважається звичай ім'я наречення. Цепов'язано з переконанням, що вдало обране ім'я має сприяти щастю та добробутунемовляти, саме воно визначатиме його долю. Інколи кажуть: забути ріднукультуру — все одно що втратити своє ім'я. Це непоправна, жахлива втрата.
Слов'яни «стали славними відславлення Богів» — так пояснюється етнонім (назва етносу, народу) у Велесовійкнизі. Це загальне ім'я для багатьох сучасних націй, які походять від давніхслов'янських племен і народів. Недивно, отже, що серед власних імен слов'янзбереглося найбільше з основою на славі Святослав, Ярослав, Мирослав, Мстислав,В'ячеслав, Доброслав, Славомил, Славомир. Це також далеко не другорядний фактдля з'ясування внутрішньої сутності слов'янства й слов'янського менталітету.Мабуть, друге місце за поширеністю посідають імена на бог- та род-: Богдан,Богуслав, Боголюб, Богомил, Богумир, Богород, Божеслав, Божидар, Божимир,Божич, Божко, Божен, Богусь, Родак, Родомир, Родослав, Родик, Родько, Благород,Домород, Живород. Бог і Рід — святі для українця поняття… Навіть у деякихсучасних українських прізвищах досі чуємо відгомін давніх ще язичницьких іменбогів та свят: Велес, Волос, Леляк, Русаль, Перун, Керечун, Дажбогович, Віщун,Чортулинець, Ворожко, Дідух та ін.
Нині стало вважатисянормальним явищем, що людина не має жодного уявлення про те, що ж означає їївласне ім'я. Ніби ми замість імен носимо порядковий номер, який для нас не маєніякого значення...
Наші предки вірили, наприклад, щоцілителі мусять користуватися у своїх магічних заклинаннях лише справжнімиродовими іменами людей, інакше їхнє лікування буде неефективним, бо ім'ялюдини, перекладене чужою мовою, незрозуміле богам і духам, до яких звертаєтьсязнахар». Ця мудрість була здавна відома нашим пращурам, аджедля слов'ян слово було священним, бо вважалося не просто звуком, а особливимстаном світу й людини, коли можливо вести діалог з Богом (людини з космосом).Саме поєднання слова й часу давало чудодійні результати їхньої магії. Тому принародженні дитини треба було уважно слухати якої сторони світу, з лісу, річкичи з поля й т. ін.), дивитися, під якими зорями (сузір'ями) народилась дитина,а також враховувати багато інших прикмет, які були важливим засобом зрозуміння(передбачення, пророкування) не просто майбутньої долі дитяти, але в першучергу з'ясування ЇЇ внутрішньої сутності. При такому підході до вибору імензабезпечувався лад (духовний комфорт) людини та її імені, тобто ім'я несуперечило особистісним характеристикам людини. Якщо ім'я обрано правильно,людина ніколи в подальшому своєму житті не повинна відчути дискомфорт,пов'язаний із ним.
Правильності вибору імені нашіпращури надавали величезного значення. Якщо після наречення (називання) дитинаплакала, або виявляла інші ознаки невдоволення, то вважали, що ім'я вибраненевдало, не відповідає природі новонародженого дитяти, може зашкодити йому вмайбутньому. Обряди наречення дитини вважалися обрядами найвищого рівня святості,тому батьки старанно готувалися до них. І досі в народі існує чимало повір'їв,пов'язаних з називанням дітей. Так, на півдні України вважають, що вибиратиім'я немовляті має наймолодший член сім'ї (бо діти ще не втратили природногозв'язку з космосом), подекуди — навпаки, вважають, що ім'я має даватинайстарший член родини (як наймудріший). Звичне для нас нині слово «іменини»означає саме обряд надання імені, який в старі часи називався «нареченням».
Велесова книга нагадує нам: «Будетесинами своїх Богів, і сила їхня перебуватиме з вами до кінця». Не слідзабувати, що й звичаї наречення слов'янських дітей є нічим іншим як обрядамипоєднання з нашими богами, тобто залучення до святинь наших прабатьків. Аджевласне ім'я — то не порожній звук: у ньому пам'ять поколінь, неоціненна танезнищенна спадщина минулого, без якого ми не матимемо майбутнього.
РОЗДІЛ1. ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ІМЕН
1.1 Наукове вивченя східнослов’янськоїантропонімії
Сучасна офіційна форма іменуваннялюдини – явище порівняно пізнього часу. Кожен компонент, з яких ця форма складається, – ім’я, ім’я побатькові та прізвище, має свою історію й специфіку побутування як в офіційномувжитку, так і в усній народнорозмовній традиції.
Процеси становлення йеволюції формули іменування особи тісно пов’язані із звичаями й особливостями духовноїкультури народу, його історією. У системі наших власних найменувань, щосклалась протягом минулих віків, знайшли відображення різні сторони суспільної,господарської, культурної і мовної діяльності народу на різних історичнихетапах. Тому імена і прізвища українців є одним з важливих джерел длядослідження мови, історії, матеріальної і духовної культури нашого народу.
Уся сукупність особових імен(індивідуальні імена, імена по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми тощо)називається антропонімією, а відповіда галузь знання, яка вивчає системуособових імен, антропонімікою. Антропоніміка є частиною ономастики – науки провласні імена взагалі (куди входять, крім антропонімії, географічні назви,найменування космічних об’єктів, назви літературних персонажів, клички тваринтощо). Антропоніміка досліджує особливості утворення антропонімів, основніпринципи номінації людини, шляхи переходу апелятива в антропоніми, і навпаки,хронологічні характеристики антропонімів, їх зміни в часі, виникнення різнихформ найменування людини, словотвір різних класів антропонімів, функціонуваннятих чи інших антропонімів у мові на різних хронологічних зрізах. Антропоніміка вирішує також суто практичні питання:правопис антропонімів, передача їх іншою мовою. Вона можеслужити важливим джерелом для інших наук: антропоніми минулого свідчать,зокрема, про колишнє розселення народів. У більшості народів за різних епохнайменування (або зміна імені) пов'язане з певними обрядами, завдяки яким частоможна одержати нові відомості про побут, устрій та вірування народу.
Наукова українська антрономіказародилася в XX столітті, хоч окремі спори пояснення антонімів відоміпочинаючи з давньоруських літописців. Спочатку це були невеликі роботи,присвячені окремим явищам в антрономії, в основному діалектним (частопов'язаним з етнографічними реаліями), правописним, публікації джерел тощо.
Початок XX століттяознаменований появою праць з елементами наукового узагальнення, з'ясування національнихрисукраїнської антропонімії та продовженням регіонального вивчення антропонімівна основі діалектних особливостей. У 40-50 рр. XX ст. почалисяактивізація роботи на антропонімічній ниві. Дослідження того часу відзначаютьсяцілеспрямованим добором фактичного матеріалу, спробами його класифікації,окремо порівняльно – історичними екскурсами, певними узагальненнями в межахдібраного фактажу. 1960-90 рр. характерні особливим розвитком української антропоніміки, за це період написано низку ґрунтовнихпраць (П. Чучка, М. Худаш, І. Сухомлин, О. Недільно, Р. Керста, Л. Кракалія, Р.Сташ та інші). Наукові роботи останнього часу присвячено походженню(етимології), словотвірній будові, регіональній характеристиці українськихантропонімів; створено антропонімічні словники різних типів.
Систематичне науковевивчення східнослов’янської антропонімії розпочалося порівняно недавно – востанні три десятиліття, але за цей час українська антропоніміка вже досяглазначних успіхів. Шість видань витримав укладений в Інституті мовознавства ім.О. О. Потебні АН УРСР словник власних імен (останнє видання: Скрипник Л. Г.,Дзятківська Н. П. Власні імена людей.К.–, 1986). До перших спроб нормативногословника прізвищ належить «Довідник українських прізвищ» Ю. К. Редька (К., 1969),який містить близько чотирьох тисяч антропонімів.
Видано кількафундаментальних монографічних жосліджень української антропонімії: «Сучасніукраїнські прізвища» Ю. К. Редька (К., 1966), «Антропонімія Закарпаття» П. П.Чучки (Ужгород, 1970), «З історії української антропонімії» М. Л. Худаша (К.,1977), «Українська антропонімія XVI ст.Чоловічі іменування» Р. Й. Керсти (К., 1984), «Слов’янські автохтонні особовівласні імена в побуті українців XIV – XVII ст.» М. О. Демчук (К., 1988). У мовознавчихвиданнях опубліковано також низку досліджень з антропоніміки згадуванихавторів, а також І. Д. Сухомлина, І. М. Желєзняк, Л. Л. Гумецької, С. П.Бевзенка, В. В. Німчука, О. Б. Ткаченка, А. М. Заленського, О. Д. Неділько таін.
Зазначені працізапочаткували ту велику роботу, якої потребує збирання, систематизація йдослідження багатющого і розмаїтого матеріалу, що його містить історичний ісучасний український антропонімікон. До першочергових завдань нашоїономастичної науки належить, зокрема, створення фунтаментального історико‑етимологічногословника прізвищ українців.
1.2 Особливості у сфері найменування
«Щоб викинув тебе господь ізуст!», «Щоб згинуло ім’я твоє, як слина!» – таке прокляття кидають левітиспівцеві Елеазарові у драматичній поемі Лесі Українки «Вавілонський полон».Слова «знаю ім’я твоє», «знаю всі імена твої» частоповторювались у давніх заклинаннях. У цих словесних формулах яскраво відбилисьвластиві багатьом народам світу давні вірування в магічну силу імені, йогонерозривний зв’язок з людиною, яку воно називає. Вірили в це і давні слов'яни.Тому часто нарікали дітей назвами звірів — Вовк, Ведмідь, Зубр, вважаючи, щотакі імена відлякуватимуть злих духів. Дитинумогли назвати й негарним ім'ям (Некрас, Поганка, Нехорош, Мал, Крив),сподіваючись, що воно не сподобається нечистій силі і вона залишить дитину вспокої.
Деякі давньослов'янськіязичницькі вірування і забобони, пов'язані з вибором імені для дитини,збереглися до нового часу. Так, видатнийсербський філолог Вук Караджич в укладеному ним «Сербському словнику...» 1818р. під словом вук (вовк) написав: «Коли у якої-небудь жінки діти довго неживуть, тоді дитині дають ім'я Вук — вовк (щоб відьми не могли її звести зсвіту і тому й мені дали таке ім'я)».
У складі сучасних імендослідники виділяють кілька шарів:
1. У кінці IX ст.,коли Київська Русь прийняла християнство, на зміну давньоруським найменнямприйшли християнські імена грецького, латинського і староєврейськогопоходження, запозичені з Візантії разом з релігією. Ці канонізовані (узаконені)церквою і зафіксовані у спеціальних книгах (святцях) імена давалися під часхрещення. Візантійські імена, крім давньогрецьких, охоплювали давньоримські ідавньоєврейські, а також незначну частину імен тих народів, з якими грекивізантійської епохи підтримували торговельні і культурні зв’язки. Довізантійських імен належать, наприклад, популярні на Україні імена Іван,Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина. Нукраїнському мовному грунті вони набули специфічного звукового оформлення,обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймаються як запозичені.
Канонізовані церквою іменана території сучасної України приживалися поступово. В живомовній народнійстихії канонізовані форми імен зазнавали адаптації, пристосування до звукової ісловотворчої системи рідної мови. В результаті виникали відмінні від канонічнихнародні варіанти християнських імен. Іноді одна й та сама особова є носіємцерковного і слов’янського імені: на имя максима инако влададрагосиновича [1]. В імені Федір важко впізнати канонічну форму Теодор(Феодор), в Панасі – Атанасія (Афанасія), в Якимі – Іоакима, в Остапі –Євстафія. Змінились запозичені імена згідно з місцевими мовними особливостями ів іншіх народів. Адже такі різні, на перший погляд, імена, як східнослов’янськеІван, польське Ян, фінське й естонське Юхан, англійське Джон, французьке Жан,походять від одного імені, яке в давній Іудеї вимовлялось як Йоханаан іозначало «божа благодать», «божий дар». Те саме значення має наше ім’ядавньогрецького походження Федір і слов’янське Богдан. «Незважаючи напоширеність церковних імен у XIV – XV ст., – слов’янські особові назви не виходятьз ужитку». Паралельне вживання таких імен засвідчують історики мови і в XVIII ст. [2]
2. Давньоруські — Володимир, Всеволод, Ростислав, Людмила таін., у тому числі кальки з грецької мови типу Богдан, Віра, Надія, Любов, іокремі імена скандінавського походження, що побутували в Древній Русі — Ігор,Олег, Ольга.
3. Імена, запозичені іззахіднослов’янських і південнослов’янських мов: Ванда, Ружена, Власта,Квітослава та ін.
4. Після Великої Жовтневоїсоціалістичної революції було ліквідовано церковний список і введено свободувибору імені. У 20-х роках іменник значно розширився й оновився. Оновлюванняздійснювалося за рахунок запозичення західноєвропейських імен, як: Альберт,Артур, Едуард, Еміль, Роберт, Альбіна, Гертруда, Елла, Елеонора, Ельвіра,Емілія, Емма, Жанна та ін.; повернення давніх імен Олег, Ігор, Вячеслав;створення нових, зокрема абревіатур, наймень, що відображали зв’язок з іменамита прізвищами вождів: Владлен (з рос. Владимир Ленин), Маркс, Вілен, Ленінслав,Енгельсина, Кім — «Комуністичний Інтернаціонал молоді»; Рем — «революція,електрифікація, машинобудування», Ревмира — (рос. революция мировая), Пятвчет —(рос. пятилетка в четыре года) та ін.
У нових іменах знайшливідбиття революційні події, атрибутика революції, настрої масового ентузіазму,сподівань на швидку індустріалізацію країни. Дітей називали такими іменами, як:Революція, Інтернаціонал, Авангард, Геній, Граніт, Іскра, Май, Майя, Воля,Титан, Зоря, Індустрія, Електростанція, Енергія, Електрифікація, Мартен,Трактор і т. п. Щоправда, побутування таких імен не набуло масового характеру,більшість з них не витримала перевірки часом і вже в 30-х роках вони почалищезати. Лишились у вжитку лише деякі зновостворених імен, такі як Вілен, Владлен, Октябрина, Майя та деякі інші.Значно суттєвішими виявилися малопомітні в той час глибинні масові процеси, яківідбувались у вживанні імен і які призвели до значної перебудови старогоіменника. Уже в 30-ті роки у містах вийшли на перше місце за частотою вживанняімена Володимир, Юрій, Ніна, Валентина, Галина, тоді як популярні до революціїІван, Василь, Ганна, Марія з'являлися рідше. У селах цей процес протікав повільніше,але й там у 30-х роках першість зайняли жіночі імена Валентина, Ніна, Галина,Тамара, залишивши далеко позаду Ганну, Марію і Євдокію.
5. Індивідуальніімена-новотвори, які виникають у колі тієї чи іншої родини. До таких,наприклад, можна віднести імя’я Вальженна, згадане у творі І. Григурка«Ватерлінія»:
— А Вальжанна — це хто зтаким чудним ім’ям? — Донька. Ім’я… — подвійне. Жінка хотіла Жанною назвати, ая Валентиною. Вирішили піти на компроміс.
У наші дні переважнабільшість імен, якими називають новонароджених, належить до системи традиційнихімен, успадкованої від попередніх поколінь, але естетично відшліфованої.
Спільна для всієї Українисистема імен має на окремих територіях свої особливості. В силу рядуісторичних, політичних та географічних факторів деяка специфіка імен помітна назахідноукраїнських землях. До складу імен, які функціонують серед корінногоукраїнського населення, особливо на межі з іншими етнічними регіонамиЗакарпаття, увійшли угорські запозичення (Йовшка, Пішта, Фері, Імрі, Тібор,Гіза, Жужа), чеські (Божена, Власта), польські (Юзик, Броня, Кася), румунські(Даць, Флорій, Думіка, Никора, Ляна, Нуця), німецькі (Вілі, Руді, Герміна,Герта, Йоганка) та ін. [3]. На Буковині виділяється група імен, не властивихіншим територіям України: Теофій, Дністрян, Донекій, Філомена, Арманія, Фонетата ін. У середовищі українців зустрічаються молдавські імена: Віоріка, Лівія,Родіка, Філінія, Манолія і под. [4].
У вживаннізагальнонаціональних імен на території різних діалектів відображаються відповіднімісцеві фонетичні та морфологічні риси. Наприклад, у деяких говіркахпівденно-західної групи ім’я Дмитро звучить як Гмитро, Марися як Маришя; Ілько,Омелько, Антін — як Гилько, Гомелько, Гантін. Орудний відмінок чоловічих іментипу Микита, Кузьма, Микула має в середньокарпатських і покутсько-буковинськихговорах зустрічаються усічені кличні форми Марі, Гафі, Мико (замість Маріє,Гафіє, Миколо) та ін.
1.3 Деякі діалектні відмінності в творенні варіантівімен
Зростання культурного рівнянароду, посилення зв’язків міста й села сприяють нівеляції діалектнихособливостей у сфері найменування, унормуванню загальнонаціонального репертуаруімен.
Імена в залежності відситуації мовлення можуть виступати у найрізноманітніших видозмінах. Поруч зофіційними повними документальними іменами існують розмовно-побутові(скорочені, чи усічені, здрібніло-пестливі та згрубіло-зневажливі) їх варіанти.
Явище варіантності властивеі документальним іменам. Загальнонаціональні варіанти документальних іменвиникли у процесі освоєння давніх запозичень і відображають взаємодіюлітературно-книжкової та усно-розмовної традицій у розвитку української мови. Зосновних фонетико-морфологічних явищ, що створюють варіанти цього типу, можнаназвати:
а) чергування голоснихзвуків (Антон – Антін, Никон – Никін; Єремія– Ярема; Єфим – Юхим; Євсей – Овсій, Єфрем– Охрім; Аверкій – Оверкій, Оверко; Уліян – Юліан;Влас – Улас, Мойсей – Мусій);
б) чергування приголоснихзвуків (Амвросій – Амбросій; Устин – Устим, Панфіл– Памфіл; Парфен – Пархом, Пархім; Фадей – Тадей,Феодосія – Теодозія, Стефан – Степан; Фома –Хома, Фотинія – Хотина);
в) скорочення початку чикінцівки імені (іноді – і початкової і кінцевої частин): Ігнатій – Ігнат –Гнат, Іларіон – Ларіон, Гликерія – Ликера, Анастасій – Анастас, Арсеній –Арсен, Прокопій – Прокіп та ін.
Число варіантів чоловічихімен (частина з них належить до розмовного фонду) поповнюють типові дляукраїнської мови утворення на -а, -о, -ко, -аш (-яш), -ош:Олексій – Олекса, Лавр – Лавро, Лев – Левко, Герасій – Герасько, Григорій –Грицько, Зіновій – Зінько, Ілля – Ілько – Ілаш, Лука – Луцько –Лукаш, Дорофій –Дорош, Єрофій – Ярош та ін.
У жіночих документальнихіменах найпоширеніше варіювання закінчень -ія, -а(я): Арсенія – Арсена,Дарія – Дар’я, Євгенія – Євгена, Лукерія – Лукера, Наталія – Наталя, Парасковія– Параска тощо.
Національна мовна специфікакожного народу виявляється також у сфері творення здрібніло-пестливих формімен. Так, у говорах російської мови Александра називають Алексашею, Сашею,Санею, Сашурою, Шурою, Шуриком, в українській – Сашком, Олесем, Лесем, Лесиком.
Характерною рисою східнослов’янськихмов є надзвичайне розмаїття здрібніло-пестливих форм імен. Часто вживані іменапобутували в уснорозмовній народній стихії у численних варіантах. Заспостереженням Р. Й. Керсти, в пам’ятках української мови XVIст. фіксується до 40 продуктивних суфіксальних варіантів власних імен, зокремаздрібніло-пестливі форми імен з суфіксом -ко (Иванко), -ец (Гаврилец), -ик(Дмитрик), -чик (Наумчик), -ка (Савка), -аш (Петраш), -хно (Сахно), -ула(Петрула), -ач (Лукач), -ина (Петрина) та ін. У староукраїнській мові поширенимбуло також усічення основи імені, скорочення його до початкового складу: Хведь,Клим, Юр замість Хведоръ, Климентъ, Юрий [5].
Великою варіативністю у творенні похідних від особових власних імен характеризуються деякі говори сучасної української мови. Наприклад, на Закарпатті жіноче ім'я Ганна має понад 70 розмовних варіантів: Аннуся, Ануша, Аннушка, Ангорка, Анниско, Аннище, Аннуца, Андя, Анніка, Ганя, Ганька, Ганиско, Ганьча, Ганьчуша, Низя, Ниця, Онизя, Онуша тощо. Ім'яМикола побутує на цій же території у таких формах: Миколав, Миколай, Миколайко,Миколаїк, Миколайцьо, Микула, Микулик, Микульцьо, Никола, Никора, Никоцьо,Коця, Коцьо [6].Понад сто розмовно-побутових варіантів імені Іван засвідчила Л. В. Кракалія вбуковинських говорах. Деякі з них виникли в процесі багатовікових контактівукраїнського народу з молдавським, як-от: Івануца, Івон, Івоніка, Івонел.Варіанти імені Марія: Маріука, Марікуца, Маріуца, Маріца, Маріучка, Марійора,Марцьола тощо. Місцеві риси мають розмовно-побутові імена й інших регіонівреспубліки [7].
РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКАОНОМАСТИЧНОЇ СИСТЕМИ РІДНОГО НАРОДУ
2.1 Процеси, що відбуваються у найменуванніновонароджених немовлят
Найновіші дослідження,проведені на території України, повідомлення з багатьох місць республіки даютьуявлення про ті процеси, що відбуваються у найменуванні новонароджених нині.Вони в основному близькі до тих, що спостерігаються в Росії та Білорусії.
Є підстави констактуватиповну відсутність соціальної диференціації особовиї імен на Україні (однаковимнабором імен користуються в родинах робітників, колгоспників та інтелігенцйї),інтенсивне зближення міського і сільського іменного репертуару. Очевиднепрагнення батьків до збагачення, оновлення сучасного складу імен, що значнозвузився у порівнянні з попередніми поколіннями. І в містах, і в селах чіткоокреслюється група панівних імен, окремі з яких можуть у той чи інший ріквідрізнятися частотою реєстрації, заступатися іншими, але сама групаімен-улюбленців різко вирізняється на тлі імен обмеженого чи поодинокоговжитку. Лідерство по всій Україні тривалий час тримають імена Андрій, Віктор,Віталій, Володимир, Дмитро, Євген, Ігор, Олег, Олександр, Сергій, Юрій; Ірина,Людмила, Марина, Наталія (Наталя), Олена, Ольга, Світлана, Тетяна. Останнімчасом до імен масового поширення долучилися Максим, Роман, Руслан, Алла,Валентина, Вікторія, Ганна (Анна), Інна, Оксана, Юлія. Не обійдені увагоюбатьків, хоч використовуються рідше, ніж вищезгадані, імена Анатолій, Антін,Богдан, Вадим, Валерій, Василь, Владислав, Вячеслав, Геннадій, Григорій,Костянтин, Леонід, Микола, Мирослав, Назар, Павло, Петро, Станіслав, Тарас,Ярослав; Галина, Віра, Катерина, Любов, Лариса, Лідія, Лілія, Марія, Надія,Яніна.
Помітно, що основноютенденцією розширення сучасного іменного репертуару є активізація вживання іментрадиційного вітчизняного фонду. Молоді батьки відновили у своїх правахпризабуті імена Арсен, Артем, Гліб, Данило, Денис, Єгор, Іван, Ілля, Інокентій,Кирило, Микита, Остап, Платон, Родіон, Тимофій; Анастасія, Антоніна, Дарія,Євдокія, Єлизавета, Марія, Соломія, Уляна, Ярина, хоч такі традиційні імена, якГеоргій, Клим, Лев (Левко), Марко, Степан, Федір, Яків; Зінаїда, Зіновія, Зоя,Марта, Мар’яна, порівняно рідко.
У пошуках свіжих імен, які бвирізнялися на тлі масових, подружні пари звертаються також до імен з виразнимпоетичним забарвленням типу жіночих Зорина, Зоряна, Калина, Маїна, Раїна,Сніжана, Юнія, Розалія. Оновлюється іменний репертуар і за рахунок запозичень збратніх мов СРСР чи з мов сусідніх народів соціалістичних країн. Рідкимивкрапленнями є зарубіжні імена Альберт, Едуард, Еміль, Ернест; Анжела,Анжеліка, Елеонора, Еліна, Ельвіра, Ельва, Емма, Еріка, Жанна, Жанетта,Іоланта, Сабіна тощо.
Основними мотивами, які внаш час визначають обрання імені для немовлят, є:
1. Родинна традиція, за якоюсина чи доньку називають іменем батька, дідуся, матері, бабусі чи когось ізблизьких родичів.
2. Вшанування іменем дитинивидатних осіб, літературних персонажів, кіногероїв, спортсменів тощо: Юрій,Герман, Павло, Андріан, Валентина – імена піонерів космосу, Фідель- вождькубинського народу та ін.
3. Милозвучність імені, йоголегкість у вимові. Більшість із популярних жіночих імен, наприклад, має«лелійні» сонорні звуки л, н: Алла, Аліна, Ганна (Анна), Наталія (Наталя),Олена, Ольга, Світлана, Юлія, Яніна.
За частотою вживання вонирозподіляються у такій послідовноті. Першість належить двом іменам – Іван (11 %від загальної кількості імен), Василь – 6 %. Далі йде 9 імен, кожне з яких маєчастотність 2–3 %. Це Федір, Степан, Грицько, Михайло, Семен, Андрій, Яків,Олексій, Фесько (похідне від Феодосій). Близько 1 % набрали імена: Гаврило,Данило, Ігнат, Роман, Савка, Дмитро, Максим, Мартин; 0,5 % — Кондрат, Левко,Лук’ян, Марко, Матвій, Микита, Остап, Павел, Пилип, Юрко, Ярема, Ясько (похідневід Яків).
На тлі спільних тенденційсучасного найменування людей, властивих трьом східнослов’янських народам,проявляється деяка своєрідність у функціонуванні імен на Україні. Вона найбільшочевидна у сфері жіночих імен: подружні пари досить часто звертаються д жіночихімен, утворених від чоловічих (Адріана, Богдана, Василина, Віталіна,Володимира, Іванна, Леоніда, Михайлина, Павла, Романа, Руслана та ін.);активізується вибір давньоруських і слов’янських складних імен з компонентами-мир, -слав: Дзвенимира, Дзвенислава, Златослава, Зореслава, Квітослава,Мирослава, Ярослава та под.
Взагалі, у дореволюційний періодобряд наречення новонародженого належав церкві. Під час церковного обрядухрещення піп обирав із святців, календарного церковного списку святих, ім'я дляновонародженого. Процес наречення дитини не був лише формальним ритуалом, вінрозглядався як духовне прилучення людини через ім'я до релігії. Ім'я вхристиянській релігійній традиції виконувало сакральну функцію. Святий, ім’ямякого було наречено дитину, вважався її духовним охоронцем, небеснимзаступником. У церковних календарях вказувалась і етимологія кожного імені,тому значення їх було загальновідомим.
У православних святцях, на відмінувід католицьких, на кожен день року припадає, як правило, поминання кількохсвятих, отже піп мав можливість вибору імені з-поміж кількох. Деякі іменазгадувались у святцях неодноразово, іноді понад 10 разів (ім'я Іван поминалось79 днів на рік, лише в січні були дні Иоанна Предтечи, Иоанна Кушника, ИоаннаЗлатоуста тощо) [8], інші ж були рідкісними, екзотичними. Згадаймо в цьомузв'язку історію наречення героїні повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря»:«Ту дівчину звали Нимидорою. Піп був сердитий на ЇЇ неслухняного батька йнадавав його дітям таких іменнів, що всі люди на селі ніяк не могли убгати їхсобі в голову, а баба-повитуха ніколи не могла донести в своїй голові тогоймення додому і губила його на поповому порозі. Тій дівчині піп дав йменняМинодора, а люди на селі звали її Нимидорою».
Внаслідок протистоянняправославної та уніатської церков з'явилося багато біблійних, переважностарозавітних, імен типу Авраам, Веньямін, Герасим, Давид, Дамнян, Инокентій,Єлисей, Иов, Лазарь, Макарій, Назарій, Пантелеймон, Парфеній, Саватій, Самуїл, Серафим,Соломон, Філімбн, Версавія, Гликерія, Діонісія, Єфросінія, Макрина, Рахиля,Ребека, Соломія, Таїса, та ряд інших.
/>2.2 Семантика власногоімені та українські імена у діаспорі
Незайвим було б і хоч побіжнозазирнути у розділ «Семантика людських імен». Адже функції власного імені врізні часи у різних суспільствах відрізнялися.Певно, зовсім небагато батьків, називаючисвою доньку Клавдією, знають, що у перекладі з латини це значить «кульгава».Річ у тім, що структура латинського власного офіційного імені була такожтрикомпонентна: власне ім'я, родове ім'я, прізвисько (як правило, захарактерною ознакою представників роду). Клавдій — кульгавий, Назон — носатий,Ціцерон — горох, Катулл — кошеня. Жінки у Римі не мали власного імені — лишеродове із певним індексом для зручності: Клавдія Пріма, Секунда (Перша, Друга)або ж Майор, Мінор (Старша, Менша).
Етимологія деяких антропонімів іщескладніша. Так, в останні роки чимало малих Галинок потерпають від того, щонерозважливі однолітки дражнять їх «Галіна Бланка». Справді, це той латинськийіменник, але смислове навантаження його зовсім інакше.
Gallus, і (m) лат.— півень; gallina, ae (f)–курка. Римська імперія, розширюючи своїкордони на Захід, зіткнулася з іншими, менш розвинутими, але самобутнімикультурами. На території сучасної Франції мешкали племена, які ще у ті часиретельно дбали про свій зовнішній вигляд і були великими чепурунами: чоловікиполюбляли прикрашати свої голови пір'ям із півнячого хвоста. Цей звичай, як іінший — носити штани, спочатку дуже потішав римських завойовників. Вони далимісцевим жителям глузливе прізвисько «галли»- півні. Представники підкоренихнародів — слуги, раби часто отримували ім'я за походженням: Спартак — родом зіСпарти, Галліна — жителька Галлії, жінка із племені галлів (а зовсім некурка!).
Ще раз нагадаємо, що ім'я побатькові має гармоніювати із власним іменем та прізвищем як фонетично, так істилічно. У післявоєнні роки дитячібудинки були переповнені дітьми, які нічого не могли сказати ні про своїхбатьків, ні про своє ім'я та прізвище. Нерідко таким дітям записувалиновостворені прізвища: Правденко, Горносталь, Переможний, Большевиков.
Інколи ім'я чи прізвище ізпевних причин зазнає деформації, що може спричинити чималі проблеми у носіїв таїх прямих нащадків. Із творів класиків нам відома халепа, у яку потрапив МартинБоруля, що бажав вибитися у дворяни, але через одну букву в прізвищі не зміг;потуги Мини Мазайла, який будь-що хотів відхреститися від свого роду. Навіть при побіжному огляді ономастичної проблематикиневажко зауважити, що у кожного народу існує свій варіант ономастичної системи:певне коло лексем — власних імен (укр. Оксана, фр.Франсуаза, рос. Дар'я):фонетика (пор. укр. Микола, фр. Ніколь, італ. Мікеле, укр. Йосип, фр. Джозеф,італ. Джузеппе); морфологія (пестливі форми імен: укр. Леночка, Ярославчик,ісп. Бетіто, Лаурита, рос. Катюша, Наташенька); синтаксис (власні назви: укр.село Мала Березянка, Муровані Курилівці, англ.м. Statford –on-Avon, ісп. м.Rio-de-Janeiro та ін.).
Специфіка ономастичної системибагатьох народів настільки яскрава, що почувши ім'я людини, часто можна безособливих зусиль здогадатися, до якого народу належить ця особа. ОленниковФедот Сидорович — звичайно, росіянин, Шевченко Оксана Опанасівна — українка,Мішель де Ланже — француз. Але інколи можна і помилитися: чорнява дівчина наім'я Дукашвілі Юлія Гурамівна — не грузинка, а українка, про що свідчитьвідповідний запис у паспорті — діти батьків, що належать до різних народів,самостійно обирають національність.
ВИСНОВКИ
Отже, цілком добровільно обираючиім'я для дитини, ми, не усвідомлюючи цього, підкоряємось певному колективномусмакові, моді на імена, примхи якої не завжди вдається встановити.
Але чи можна вважатипозитивним таке відчутне звуження кола популярності імен? Звичайно, ні. Зкількох причин. Насамперед воно призводить до появи численних тезок. Сьогоднічасто можна почути від виховательок дитсадків і вчителів нарікання наодноманітність імен нашого наймолодшого покоління. В одній групі дітей буваєстільки Саш або Наташ, вихователі змушені звертатись до чотирьох-п’ятилітніхмалюків за прізвищами. На уніфікованість дитячих імен звертають увагу йписьменники. Так, у гротескно-сатиричній повісті «Пух» В. Шевчук пише: «Таксісколихнуло сонну тишу околиці, і таксистиха схвильовано вибігла надвір,сподіваючись того, чого вже перестала сподіватися. Але таксі не зупинилося біляїї двору, проминуло й рябу Надьку на камені, за машиною чкурнув щосилибосякуватий Олежик з десятком інших Олежиків й п’ятіркою Лен». Не самі імена – Олег і Олена –нічим не гірші за інші, висміює тут письменник, а їх надмірну популярність,внаслідок якої ім’я втрачає своє основне призначення – виділяти.
Другий негативний моментцього явища – забуття споконвічних народних традицій у сфері іменування. Чичасто зустрінемо сьогодні хлопчиків з іменем Микитки, Василька або Олеся? Ажіночі ймення? Куди поділись улюблені народні імена Дарина, Соломія, Софія,Уляна, Христина та інші? Протягом багатьох століть вони вважалисьнайкрасивішими, овіяними легендами, неперевершеною українською поезією.
У наш час досліджуючиіменник українців слід звернути увагу на ті суттєві якісні зміни, яківідбувалися упродовж 90-х років ХХ ст. під впливом соціально – політичнихчинників. Так, на склад іменника українців помітним став вплив іменниківзахідноєвропейських народів, що зумовлено більш тісними та ширшими контактамиукраїнців та громадян Центральної, Західної Європи, а також США та Канади.Вагомим чинником, що забезпечує поширення в українському іменнику власних іменроманського та германського походження, стала трудова еміграція в Італію, Іспанію,Португалію тощо. Внаслідок таких контактів в іменнику українців з’явилися такінові імена, як Алькін, Джулія, Джовані, Зоран, Крістін, Фред, Франческо,Рустем, Ромео тощо.
Отже, соціально – політичні таекономічно – техногенні чинники упродовж останнього часу по-різному впливають на стансучасного іменника [9].
Останнім часом набуло поширення такеявище, як стандартизація. Вона охопила не лише повні форми імен, а й пестливі,на які здавна був багатий наш народ. Петра кличемо лише Петею, начебто не називалийого наші матері Петриком, Петрусем, Петрунею, Юрка, Юрася, Юрасика називаємолише Юрою, Мишка, Михайлика, Михася — Мишею. Забули й Наталку, Оленку, Ганнусю,Василька, як і загалом більшість таких природних для української мовиздрібнілих форм на -ко: Андрійко, Вітько, Сашко, Сергійко, Володько, Миколко іпод. А здавалося б, мали поважати цей суфікс, адже саме він утворивнайпоширеніший тип наших прізвищ на -ко і -енко, який став своєрідною візитноюкарткою українця.
На закінчення розмови про імена хотілосяб нагадати ще одну народну традицію, пов'язану з обранням імені для дитини, асаме звичай називати її на честь котрогось з батьків подружжя. На Закарпатті донашого часу зберігається традиція наречення першого сина іменем діда, а другого— іменем батька. Отже, давши дитині ім'я свого батька чи матері, ми не лишевиявляємо цим свою любов і повагу до них, а й продовжуємо життя імені у колінашої родини, створюємо певну традицію роду, яку, можливо, продовжать і нашідіти.