Випускна робота
Виконав Студент 4 курсу денноїформи навчання спеціальності 6.060100 «Правознавство» освітьно-кваліфікаційногорівня „бакалавр з права” Єлісеєв Олексій Володимирович
Міністерство освіти і наукиУкраїни
Відкритий міжнародний університетрозвитку людини “Україна”
Кафедра правознавства
Київ 2003
Вступ
РОЗДІЛ 1.
Історія, поняття, порядок створеннята ліквідація ВЕЗ.
Історіястворення ВЕЗ.
1.2.Поняття та порядок створення ВЕЗ
1.3.Ліквідація ВЕЗ
РОЗДІЛ 2.
Управліннявільними економічними зонами та особливості їх функціонування. Особливостідержавного регулювання та внутришньої організації ВЕЗ.
2.1.Управління вільними економічними зонами та особливості їх функціонування.
2.2. Особливості державного регулювання та внутришня організація ВЕЗ
РОЗДІЛ 3.
Світовийдосвід щодо функціонування і організації вільних економічних зон.
3.1.Основні форми ВЕЗ світу.
3.2. Урокисвітового досвіду фунціонування та організації вільних економічних зон.
РОЗДІЛ 4.
Вільніекономічні зони України: основні напрямки і стратегії їх розвитку.
Висновок.
Вступ
Одним зпотенційних факторів сприяння розвитку відносин України з провідними державамиЗахідної Європи та її інтеграції до європейських структур співробітництва ібезпеки є «стратегічна відкритість» обох партнерів. І Україна, іЄвропейська спільнота (інституції та національні держави) формують стратегіїсвого розвитку, намагаються визначити свої специфічні ролі та моделі виживанняу майбутньому. Ці пошуки ідентичності ушвидкозмінному середовищі надають можливість партнерам брати активну участь увизначенні цілей та пріоритетів один одного.
Такий процесвідбувається вже сьогодні. Згадаймо, наприклад, зусилля України гарантуватинерозповсюдження ядерної зброї на території нових членів НАТО чи активністьРади Європи у переконуванні України відмінити смертну кару.
Однак стратегічнавідкритість і геополітична невизначеність можуть стати бар'єрами на шляхуінтеграції України в європейську спільноту. Понад те, внутрішні загрози безпеціУкраїни (у першу чергу — конфліктогенний процес формування й посиленнянаціональних і місцевих політичних та економічних еліт, нехтуваннядемократичними нормами у повсякденному житті української влади й суспільстватощо) можуть відволікти увагу від «зовнішніх» зносин з державамиЗахідної Європи, що не пропонують адекватних рішень для гострих внутрішніхпротиріч України.
Щоб запобігти«відвертанню від Європи», слід не лише підкреслювати геополітичнезначення поглиблення двосторонніх зв'язків з країнами цієї частини континенту,посилення інтеграційних процесів, а й демонструвати практичну корисність такоїспівпраці, перспективи адаптації європейського досвіду на українських теренах.Один з можливих сценаріїв поглиблення інтеграційних процесів запропонованодалі.
Для оптимізаціїполітики на західному напрямку слід було б повніше використовувати перевагиполіархічної моделі, що склалася у двосторонніх відносинах держав ЗахідноїЄвропи. Суть моделі полягає в тому, що інтеграція в регіоні тісно поєднується зпроцесами децентралізації та регіоналізації. До того ж міждержавні відносини,наприклад, у ЄС, визначаються і формуються не лише державними бюрократичнимиінституціями чи органами самого Союзу. Все більшої ваги набирають контакти міжокремими громадянами, недержавними організаціями та структурами, прямі зв'язкиміж регіонами (федеральними землями, провінціями) різних країн.
Тому для України важливобуло б розпочати диверсифікацію відносин із західноєвропейськими державами,пріоритетно розвиваючи їх на недержавному рівні, залучаючи до співпраці якомогаширше коло «акторів» суспільства.
Спеціальніекономічні зони розглядаються як один з найважливіших інструментів, задопомогою якого досягається відкритість економіки нашої держави зовнішньомусвітові і стимулюється міжнародне економічне співробітництво на основізалучення іноземних інвестицій.
Вільні економічнізони (ВЕЗ) міцно увійшли у світову господарську практику та діють у різнихдержавах. Зараз у світі, по різним даним, від 700 до 3000 ВЕЗ, але до них неможна віднести ні одну українську, оскільки ті утворення, які в Україніназиваються «вільними економічними зонами», не задовольняють міжнароднівимоги, які виставляються до такого роду зонам.
Вцивілізованому суспільстві будь-яка діяльність повинна мати чітку законодавчу інормативну базу, яка адекватно і збалансовано відображає інтереси суспільства вцілому і кожного суб`єкта господарської діяльності зокрема. Повною мірою це стосується ВЕЗ. Правове регулювання спеціальних (вільних) економічних зонв Україні здійснюється шляхом прийняття законів і підзаконних актів Верховною Радою України, нормативних актів уряду (декретів,постанов), видання указів президенту тощо, а також вироблення механізмів їхреалізації та контролю. Закони, законодавчі і нормативні акти визначаютьоб`єкти регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичнихосіб за їх невиконання. Закони здійснюють функцію довгостроковогодержавно-правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткострокового чи оперативного.
Пакет законів, якірегулюють СЕЗ в Україні практично вже напрацьований. Однак треба відзначити, щопроцес розробки наявної нормативно-правової бази відбувався дещо безсистемно.Прийняті закони швидко змінюються, законодавчі акти, постанови і декрети частосуперечать один одному, що затрудняє їх використання. Тому для Українистворення більш дієздатної законодавчої і нормативної бази регулювання СЕЗзалишається актуальною і відтепер.
Правовий режим ВЕЗв Україні визначається, в першу чергу, Законом України від 13 жовтня 1992 р.“Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних)економічних зон” (Відомості Верховної Ради України.-1992.-№ 50). Цей Законвизначає порядок створення і ліквідації та механізм функціонування спеціальних(вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічніоснови їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб`єктівекономічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органамидержавної виконавчої влади та іншими органами.
Важливе значеннядля активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів іпослуг та прискорення соціально-економічного розвитку регіонів шляхом створенняВЕЗ має постанова Кабінету міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 “ПроКонцепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні”, якоюзазначена Концепція була схвалена. В ній викладені цілі, правові основи,загальні принципи та передумови створення і функціонування спеціальних(вільних) економічних зон в Україні, подано класифікацію таких зон та їхзагальну характеристику. Значна увага приділена визначенню стратегії розвиткуспеціальних (вільних) економічних зон в Україні.
На спеціальну(вільну) економічну зону поширюються положення конвенцій Міжнародноїорганізації праці, ратифіковані Україною. Підприємства, що діють у спеціальній(вільній) економічній зоні, повинні дотримувати принципів тристоронньоїдекларації Міжнародної організації праці про багатонаціональні підприємства ісоціальну політику. Законодавчі ати про створення кожної спеціальної (вільної)економічної зони визначають конкретні вимоги, що випливають з положень зазначенихконвенцій і принципів згаданої декларації.
РОЗДІЛ 1. Історія, поняття,порядок створення та ліквідація ВЕЗ.
1.1. Історія створення ВЕЗ.
Для найбільшповного і чіткого поняття суті ВЕЗ доцільно прослідкувати основні етапистановлення і розвитку даного інституту і виділити його особливості іспецифіку.
По різним даним насьогоднішній день в світі нараховується від 700 до 3000 тисяч ВЕЗ у 80 країнах.Момент виникнення практики створення і функціонування ВЕЗ встановити тяжко,хоча їх прообрази зустрічаються ще у фінікійців, які будучи зацікавленими урозширенні міжнародної торгівлі стали огороджувати території, вільні відтрадиційних податків. Аналогічні заходи по деяким даним, вводив і царХаммурапі. Привілеї надавались як певним територіям, так і тим особам, підопікою яких вони находились. Такі пільги надавались монархами своїм підданимабо за їх видатні заслуги, або через особливу значущість територій або їхокремих частин, що знаходяться під їх протекторатом.
Термінологія“вільних економічних зон” знайшла широке розповсюдження у світовій практиці напротязі останньої чверті минулого століття. У сучасному вигляді вони виникли на початку 70-хроків у країнах південно-східного азіатського регіону. Незабаром ці країнинадбали назву “азіатських тигрів”, завдяки їх економічному стрибку за рахунокдосягнення найбільш високих у світі темпів розвитку їх господарств. Ще 1 січня1970 року, одна з перших у світі, Південна Корея прийняла закон про утвореннявільної економічної зони. З ціллю залучення іноземних інвестицій, стимулюваннязростання експорту, зростання зайнятості, удосконалення промислових технологійі, у кінцевому рахунку, прискорення економічного розвитку країни, цим закономбула створена ВЕЗ в прибережних районах Південної Кореї, котра стала одним злідерів “азіатського дива”, трохи потьмянілого на грунті світової фінансової кризиостанніх років.
У 90-і роки затемпами економічного зростання світовим лідером став Китай, в якому сьогодніуспішно працюють 5 особливих економічних регіонів, котрі ще у 1980 р. отримали пільгиВЕЗ. У 1990 р. до них приєднався Пудун у Шанхаї, котрий за обсягами інвестицій90-х років перевищив сумарні обсяги інвестицій 5 особливих економічних регіонівмайже за 20 років (відповідно 25 та 22 млрд. дол). Окрім цього, 14 міст Китаю отримали статусвідкритих приморських територій. Саме фактор приморського узбережжя східнихтериторій Китаю дозволив цим регіонам вийти у лідери економічного розвиткукраїни навіть в умовах відсутності пільг, притаманних ВЕЗ. Усього на територіїкитайських ВЕЗ на протязі останніх 20 років було введено у дію біля 5700підприємств з участю іноземного капіталу.
Сьогодні найбільшого розповсюдженняза кордоном має трактування ВЕЗ як територій, на яких, завдяки введеннюбезмитного режиму, а також за допомогою інших економічних та організаційнихрегуляторів стимулюється зовнішньоекономічна діяльність із залученням іноземнихінвестицій. Офіційно визнаною є дефініція вільної зони (або зони“порто-франко”), котру дано у VIII доповненні до Кіотської конвенції, прийнятоїу 1973 році. У ній під зоною “порто-франко” визначалась частина території, накотрій товари розглядались як об’єкти, які знаходяться поза сферою дії національноїмитної системи і тому не підлягають обов’язковому митному контролю та оподаткуванню.
Слід відзначити,що вільні митні зони (ВМЗ) у міжнародних торгово-економічних відносинахвикористовуються вже кілька століть, а перші “порто-франко” виникли наузбережжі Середземного моря ще наприкінці XVI століття. У 1595 р. віталійському місті Генуї одним з перших було проголошено статус вільного порту.Вже більш 200 років існує місто Одеса, яке з 1817 року в дореволюційній Росіїмало пільговий режим “порто-франко”, а сьогодні активно домагається такого жправа в незалежній Україні. Сьогодні таких міст у світі нараховується більш400. Тільки у Європі існує біля 130 ВМЗ, а в США на основі спеціального закону1934 р., прийнятого з приходом до влади президента Франкліна Рузвельта,функціонує більше 180 ВМЗ, котрі там мають назву “зовнішньоторгових зон”.Загальна кількість ВЕЗ у США зараз зросла до 300. Найбільш великою серед них єнауково-технічна ВЕЗ “Силіконова долина”, де зосереджено 20% світових обсягіввиробництва комп’ютерів та іншої обчислювальної техніки. [1]
Необхіднопідкреслити дві рішучі особливості ВЕЗ. По-перше, для кожної такої зонихарактерні специфічні, у порівнянні з усією країною, економічні відносини усфері виробництва та розподілу необхідного та додаткового продуктів, виробленихна її території. По-друге, здібність ВЕЗ до дифузного розширення та розповсюдження своїх меж наінші, що пов’язані з нею безпосередньо або ж опосередковано, господарчі сфери,галузі та території.
За станом напочаток 1999 року світовий економічний простір нараховував більше тисячівільних економічних зон. В них виготовлюється, а також з них вивозитьсяпродукція, вартість якої складає біля 15% світового торгового обороту. ВЕЗдіють за “шлюзовим” принципом, завдяки котрому національні товари та послугипоступають на світовий ринок, а іноземні ресурси вливаються у національні економіки,граючи важливу роль як у розвитку господарства країни-реципієнту, так йсвітової економіки у цілому.
ПоняттяВЕЗ та порядок її створення.
В процесіреформування економічної системи України та побудови відкритого суспільства звисоким рівнем соціальної орієнтованості, необхідно у найкоротші строки знайтирішення, спроможні принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації і,в подальшому, стимулювати всебічний розвиток регіонів країни, вирівнюваннярівнів їх соціально-економічного стану. Перехіддо ринкової економіки передбачає підвищення ступеню інтегрованості країни усвітовий господарський комплекс. А це, зокрема, потребує масштабноїтехнологічної та структурної перебудови, що у свою чергу потребує притокуіноземних інвестицій. Саме тому один з перспективних та ефективних шляхівдосягнення цього пов’язаний з використанням можливостей вільних економічнихзон.
Крім того,обмежений розмір ресурсів в умовах економічної кризи зумовлює розробкупріоритетних інвестиційних програм, для реалізації яких доцільно зробити вибіртериторій, які мають для цього найбільш сприятливу інфраструктуру тагеографічні і економічні фактори, що забезпечить прискорений їх розвиток тадосягнення потрібних результатів. За рахунок концентрації коштів, матеріальних,кадрових, науково-технічних і, у першу чергу та обов’язково, інноваційнихресурсів, ВЕЗ здатні відігравати роль центрів (точок) зростання, які уподальшому ініціюють активізацію економіки країни в цілому.
В сучаснихтеоретичних роботах, присвячених проблемам вільних зон, їх сутність трактуєтьсябільш широко: вони визначаються як інструмент вибіркового скорочення масштабівдержавного втручання в економічні процеси. Таке формулювання поняття “вільназона” охоплює весь спектр явищ, пов’язаних з дією преференціального режимугосподарювання. Як в іноземній, так і у вітчизняній науковій літературірозповсюджено визначення ВЕЗ, як частини національної території, економічнийпотенціал якої зорієнтовано на вирішення специфічної задачі (або комплексузадач). Це виділяє частину території країни,що розглядається, із загального ряду. В той же час підприємницька діяльність натериторії ВЕЗ повинна бути спрямована на вирішення проблем оптимальногорозміщення продуктивних сил у цілому по країні, а також її інтеграції у світовегосподарство. В прийнятому 13 жовтня 1992 р. Закону України “Про загальніположення створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”було використано термін “спеціальні зони”, котрі мають досить широкий діапазонспеціалізації: “Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину територіїУкраїни, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічноїдіяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На територіїспеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні,валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національнихта іноземних юридичних і фізичних осіб”.
У статті 3 цьогозакону дана класифікація вільних економічних зон, котрі включають спеціальні (вільні)економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти,експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо.Окремі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типамспеціальних (вільних) економічних зон.
Необхіднопідкреслити дві рішучі особливості ВЕЗ. По-перше, для кожної такої зонихарактерні специфічні, у порівнянні з усією країною, економічні відносини усфері виробництва та розподілу необхідного та додаткового продуктів, виробленихна її території. По-друге, здібність ВЕЗ до дифузного розширення тарозповсюдження своїх меж на інші, що пов’язані з нею безпосередньо або жопосередковано, господарчі сфери, галузі та території. Відмічу наступніхарактерні риси ВЕЗ:
Застосуваннярізних видів пільг та стимулів, в такому числі:
Зовнішньоторговельних(зниження або відміна експортно-імпортних зборів, спрощений порядок здійсненнязовнішньоторговельних операцій);
Фіскальних,пов’язаних із податковим стимулюванням конкретних видів діяльності. Пільгиможуть зачіпати податкову базу (прибуток або доход, вартість майна і т.ін.),окремі її компоненти (амортизаційні відчислення, витрати на заробітну плату,транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасовогозвільнення від оподаткування;
Фінансових, яківключають різні форми субсидій, що надаються як у прямому виді – за рахунокбюджетних кошт і преференційних державних кредитів, так і опосередковано – увигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної платиза користування земельними ділянками і тому подібне;
Адміністративних,що спростовують процедури реєстрації підприємств, режиму в’їзду-виїздуіноземних громадян.
В результатізастосування пільг норма прибутку в ВЕЗ складає 30-50%, а іноді і більше:наприклад, транснаціональні компанії отримують в азіатських ВЕЗ в середньому40% прибутку в рік. Суттєво скорочуються (в 2-3 рази) строки окупностікапітальних вкладень (вважається нормальним для ВЕЗ, коли ці строки неперевищують 3-3,5 роки).
Наявністьлокальної, відносно відокремленої системи управління зоною, наділеною правомприймати самостійні рішення в широкому економічному спектрі.
Всебічна підтримказі сторони центральної державної влади.
Створеннявільних економічних зон є також одним із елементів перенесення ваги управліннясоціально-економічними процесами на регіональний рівень і являє собою одну ізформ забезпечення ефективності територіально-господарської організаціїекономіки, що цілком співпадає з загально державним підходом щодо перебудовиекономіки України та розширення самостійності регіонів.
Згідно зЗаконом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних(вільних) економічних зон” в Україні залежно від господарської спрямованості таекономічно-правових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:
зовнішньоторговельнізони – частина території держави, де товари іноземного походження можутьзберігатися, купуватися та провадиться без сплати мита і митних зборів або з їхвідстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти(“порти-франко”), вільні митні зони (зони франко), митні склади;
комплекснівиробничі зони – частина території держави, на якій запроваджується спеціальний(пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічноїдіяльності з метою стимулювання підприємства, розширення зовнішньоекономічнихзв`язків, запозичення нових технологій забезпечення зайнятості населення. Вониможуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насампередекспортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважноскладальницькі операції, та імпортноорієнтованих зон, головна функція яких –розвиток імпортозамінних виробництв;
науково-технічнізони – це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвитокнаукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональнихінноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку,високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків(технологічних, дослідницьких, промислових, агро парків), а також локальнихінноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;
туристично-рекреаційнізони – це ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний,рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного йоговикористання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (втому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичногобізнесу;
банківсько-страхові(офшорні) зони – це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режимздійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті дляобслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховимустановам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише туїхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;
зони прикордонноїторгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де дієспрощений порядок перетину кордону і торгівлі.
ВЕЗ можуть бутикласифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняютьінтеграційні ВЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв`язки із зовнішнімринком). Залежно від місця розташування ВЕЗ поділяються на зовнішні(розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені увнутрішніх районах країни) [2].
Відповіднодо закону на території України передбачено створення спеціальних (вільних)економічних зон: вільних митних зон і портів; експортних зон; транзитних зон;митних складів; технологічних парків; технополісів; комплексних виробничих зон;туристично-рекреаційних; страхових; банківських та інших. Крім цього, СЕЗможуть поєднувати в собі функції, притаманні різним типам спеціальних (вільних)економічних зон. Пільговий режим оподаткуваннякожної зони встановлюється індивідуально виходячи з умов, часу функціонуваннята мети створення.
Спеціальні(вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою ПрезидентаУкраїни, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів Українита місцевої адміністрації [3].
У разі створенняспеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України абоКабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише післяодержання письмової згоди відповідної місцевої Ради народних депутатів Українита місцевої державної адміністрації, на території якої передбачаєтьсярозташувати спеціальну (вільну) економічну зону.
У разі колиініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевимРадам народних депутатів та місцевим державним адміністраціям, вони подаютьвідповідну пропозицію Кабінету Міністрів України.
Кабінет МіністрівУкраїни повинен розглянути пропозицію про створення спеціальної (вільної)економічної зони у шестидесятиденний строк від дня її надходження і подативисновок з цього питання до Верховної ради України.
Пропозиції щодозміни статусу і території спеціальної (вільної) економічної зони подаються впорядку, передбаченому Законом “Про загальні засади створення і функціонуванняспеціальних (вільних) економічних зон” для створення спеціальної (вільної)економічної зони.
Документи простворення спеціальної (вільної) економічної зони повинні містити:
а) рішення місцевоїРади та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створенняспеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення спеціальної (вільної)економічної зони за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих Раднародних депутатів і місцевих державних адміністрацій на території яких маєбути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі створенняспеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України абоКабінету Міністрів України);
б) проект положення про її статус та систему управління, офіційну назвуспеціальної (вільної) економічної зони;
в) точний опис кордонів спеціальної (вільної) економічної зони та картуїї території;
г) техніко-економічне обгрунтування доцільності створення іфункціонування спеціальної (вільної) економічної зони;
д) проект Закону про створення конкретної спеціальної (вільної)економічної зони.
Інші документи вимагатися не можуть.
Техніко-економічнеобгрунтування доцільності створення спеціальної (вільної) економічної зони маєвключати обгрунтування:
мети, функціонального призначення та галузевої спрямованості їїдіяльності;
етапів розвитку із зазначенням часу їх здійснення;
ступеню розвиткувиробничої й соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємства таможливості їх розвитку в майбутньому;
вихідного рівня розвитку економічного, наукового та іншого потенціалу зурахуванням специфічних умов її створення;
рівня забезпеченості кваліфікованими кадрами;
обсягів, джерел та форм фінансування на кожному етапі її створення ірозвитку;
режиму ціноутворення, оподаткування, митного регулювання,валютно-фінансового та кредитного механізму.
1.3. Ліквідація ВЕЗ.
Ст. 24Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних(вільних) економічних зон” визначає, що спеціальна (вільна) економічна зонавважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено,якщо його не буде продовжено Верховною РадоюУкраїни. ВЕЗ також може бути ліквідована Верховною Радою України до закінченнястроку, на який її було створено, за поданням Президента України або КабінетуМіністрів України.
Питання продоцільність продовження строку функціонування спеціальної (вільної) економічноїзони або її дострокову ліквідацію може бути передано для вивчення комісіїнезалежних експертів, створюваній Верховною Радою України.
Верховна РадаУкраїни повинна розглянути подані пропозиції і у тримісячний строк з дняподання зазначеної пропозиції винести відповідне рішення.
Спеціальна(вільна) економічна зона вважається ліквідованою з моменту прийняттявідповідного закону про її ліквідацію.
Для вирішеннямайнових та інших питань, пов'язаних з ліквідацією спеціальної (вільної)економічної зони, врегулювання фінансових відносин між органом господарськогорозвитку і управління та суб'єктами економічної діяльності ВЕЗ КабінетомМіністрів України створюється ліквідаційна комісія, яка набуває усіхповноважень щодо управління спеціальною (вільною) економічною зоною до моментуостаточного вирішення всіх питань, пов'язаних з ліквідацією спеціальної (вільної)економічної зони.
Спори, що виникають у зв'язку з ліквідацією спеціальної (вільної)економічної зони між органом господарського розвитку, і управління, суб'єктамиекономічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони та ліквідаційноюкомісією, підлягають розгляду в судових або арбітражних органах України, аспори за участю іноземного суб'єкта економічної діяльності, що діє в цій зоні,в судових та арбітражних органах за погодженням сторін, в тому числі закордоном.
РОЗДІЛ 2. Управління вільними економічними зонами таособливості їх функціонування. Особливості державного регулювання та внутришняорганізація ВЕЗ.
2.1. Управління вільними(спеціальними) економічними зонами та особливості їх функціонування.
Структура,функції та повноваження органів управління спеціальної економічної зонивизначаються залежно від її типу, розмірів, кількості працівників та/абомешканців на території спеціальної економічної зони.
МісцевіРади народних депутатів та місцеві державні адміністрації здійснюють свої повноваженняна території спеціальної економічної зони з урахуванням специфіки її статусу,визначеної законом про її створення.
Органами управління спеціальних економічних зон незалежно від їх типу є:
а) місцеві Радинародних депутатів та місцеві державні адміністрації в межах своїхповноважень;
б) орган господарського розвитку і управління спеціальної економічноїзони, що створюється за участю суб'єктів економічної діяльності України таіноземних суб'єктів такої діяльності. Функції цього органу може бути покладенона одного із суб'єктів економічної діяльності спеціальної економічної зони.
Державне регулювання діяльності спеціальної економічної зони здійснюютьоргани державної виконавчої влади України, до компетенції яких входить контрольза додержанням вимог законодавства України на території, де створеноспеціальну економічну зону.
Судові, арбітражні та інші правоохоронні органи, а також органи контролюза додержанням екологічних, санітарних та інших норм керуються при здійсненнісвоїх функцій чинним законодавством України за винятками, передбаченимизаконодавчим актом про конкретну спеціальну економічну зону.
Орган господарського розвитку і управління та суб'єкти економічноїдіяльності спеціальної економічної зони є самостійними в здійсненні своєїдіяльності стосовно органів державного управління України, за винятками,передбаченими законодавчими актами України.
Органи державного управління України не несуть відповідальності за діїоргану господарського розвитку і управління та суб'єктів економічної діяльностіспеціальної економічної зони, якщо інше не передбачено законодавчим актом простворення спеціальної економічної зони або договором між ними. Органгосподарського розвитку і управління спеціальної економічної зони та зазначенісуб'єкти не несуть відповідальності за дії органів державного управлінняУкраїни.
Органи господарського розвитку і управління спеціальної економічної зонине несуть відповідальності за дії місцевих Рад народних депутатів та місцевихдержавних адміністрацій. Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державніадміністрації не несуть відповідальності за дії органу господарського розвиткуі управління спеціальної економічної зони та суб'єктів економічної діяльностіспеціальної економічної зони, якщо інше не передбачено законом про створенняспеціальної економічної зони, або договором між ними.
Місцеві Ради народних депутатів та місцева державна адміністрація, натериторії яких розташована спеціальна економічна зона, здійснюють своїповноваження на території зони у повному обсязі, якщо законодавчими актами простворення спеціальних економічних зон не передбачено інше. Крім того, до сфериповноважень місцевих Рад народних депутатів та місцевої державноїадміністрації, належить:
внесення пропозицій щодо змін у статусі спеціальної (вільної) економічноїзони в порядку, встановленому чинним законодавством;
вирішення разом з органами державної виконавчої ради, суб'єктамиекономічної діяльності та профспілковими організаціями спеціальної (вільної)економічної зони питань, пов'язаних із специфікою правового та фінансовогозабезпечення, соціального захисту громадян України, які проживають на територіїзазначеної зони.
До сфериповноважень місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністраційтакож належить укладення з органом господарського розвитку спеціальноїекономічної зони генеральної угоди про передачу в її користування земельнихділянок, об'єктів інфраструктури, розташованих на цій території, та природнихресурсів.
Місцеві Ради народних депутатів та місцеві державні адміністрації, натериторії яких розташована спеціальна (вільна) економічна зона, можуть матисвоїх представників у керівництві органу господарського розвитку і управлінняспеціальної (вільної) економічної зони.
Функції таповноваження органу господарського розвитку і управління спеціальної (вільної)економічної зони визначаються законом про створення конкретної спеціальної(вільної) економічної зони.
Орган господарського розвитку і управління спеціальної економічної зонизабезпечує загальні умови її функціонування. До виключної компетенції органу господарського розвиткув межах функціонування спеціальної (вільної) економічної зони належить:
визначення перспективних напрямів розвитку спеціальної (вільної)економічної зони;
експлуатація та будівництво мереж транспорту, зв'язку, енергопостачаннята інших об'єктів виробничої інфраструктури, що використовуються для загальнихпотреб;
розвиток мережі комунікаційних зв'язків з партнерами за межамиспеціальної (вільної) економічної зони;
організація міжнародних торгів з метою розміщення на територіїспеціальної (вільної) економічної зони нових виробництв;
упорядкування та надання суб'єктам господарської діяльності спеціальної(вільної) економічної зони в користування земельних ділянок, об'єктівінфраструктури та передача їм у користування природних ресурсів;
видача дозволів (ліцензій) суб'єктам господарської діяльності спеціальної(вільної) економічної зони на будівництво нових господарських об'єктів,реєстрація суб'єктів економічної діяльності та інвестицій, здійснюваних в спеціальній(вільній) економічній зоні [3].
Виконавчим директором органу господарського розвитку спеціальної(вільної) економічної зони може бути як громадянин України, так і іншої країни,який працює за строковим контрактом.
2.2. Особливості державного регулюваннята внутришня організація ВЕЗ.
Сприятливеділове середовище навколо вільної економічної зони є необхідною передумовою длязалучення прямих зарубіжних інвестицій. Це,зокрема, означає, що має бути створена відповідна фізична інфраструктура. Ніякіфінансові стимули не приваблять потенційних інвесторів, якщо вони змушенібудуть довго чекати на відвантаження сировини та готової продукції. Однією зрис успішно діючої вільної економічної зони є сьогодні кількість коштів тазусиль, витрачених на вдосконалення комунікацій і створення враження про те, щодана приймаюча країна вітає іноземців. Наприклад, майже 20% всієї сумиінвестицій у Масані (Республіка Корея) було спрямовано на земляні роботи іспорудження портів. Для зручностей зарубіжного персоналу було також наданожитло та інші послуги. В Батаані (Філіппіни) та Шенноні (Ірландія) булопроведено аналогічні заходи по вдосконаленню комунікацій та інших елементівінфраструктури. Кожна з цих країн також проводила велику кампанію по створеннюіміджу країни, яка відкрита для зарубіжних прямих інвестицій.
Ефективнафізична інфраструктура нерідко є визначальною для конкретноїзони з урахуванням її вирішального впливу на прибутковість окремих підприємств.У цьому відношенні наявність надійного постачання енергії та води, а такожмісцевих і міжнародних високоякісних комунікаційних мереж заслуговує на окремуувагу. Якщо зони добре обладнані фізичною інфраструктурою, то початкові витратиінвесторів значно зменшуються, робота галузей розгортається швидше і ранішепочинає іти прибуток на капітал.
Обмеженакількість стандартних заводських споруд нерідко зводиться із спекулятивноюметою чи то для здачі в оренду, чи то для продажу. Для ВЕЗ це нормальне явище.Це не тільки дозволяє інвестору швидко розпочати виробництво, а й позбавляєнеобхідності зводити завод у незнайомій обстановці. Корисно також матитимчасові офіси для приїжджих інвесторів, які чекають на завершення власнихвиробничих приміщень.
В ідеалівільна економічна зона є науково-парковим комплексом, у якому діючі підприємствапісля вкладення інвестицій лише у ноу-хау і технології повинні мати вигоди відвикористання висококваліфікованої робочої сили. Сінгапурський науковий парк,безперечно, є найяскравішим прикладом такого парку, навіть при тому, щоздійснення проекту стикалося з проблемами, що виникли з нестачіспеціалізованого випробувального устаткування і послуг для виробництвапромислових зразків.
Те,наскільки керівні органи ВЕЗ зможуть забезпечити надання цих послуг, залежитьвід наявності та якості послуг, що їх надають комерційні фірми, місцеві органивлади і держава. Серед можливостей, які слід надавати, мають бутиконсультаційні послуги для фірм, що перебувають на стадії становлення, а такожзвичайні комерційні, промислові та комунальні послуги. Найважливішимикомерційними послугами є банківські послуги, вантажні роботи, експедиторська роботата загальна упаковка. Ці послуги треба якнай-раніше запровадити в зоні ідоручити їх виконання фірмам з високою репутацією. Серед інших комерційних тафінансових можливостей, які можна розглянути, назвемо послуги, які надаєголовна контора зони (сюди входять послуги від забезпечення перекладу,друкування, копіювання і видавничої діяльності до обробки даних і комп'ютернихпослуг), правові, бухгалтерські та спеціалізовані технічно-ремонтні послуги, атакож надання гаражів для ремонту транспортних засобів. За винятком агентів поперевезеннях і експедиторів, працівники допоміжних служб можуть надавати своїпослуги як всередині зони, так і поблизу неї.
Комунальніпослуги всередині зони або поряд з нею повинні включати протипожежну іполіцейську охорону, поштове, телефонне, телефаксне і телексне обладнання,громадський транспорт і видалення відходів (там, де це не організовано уприватному порядку). Адміністрація зони також повинна розглянути питаннянадання послуг центральної телексної і телефаксної служби для тих фірм, які немають для цього власних можливостей.
Адміністративнасистема повинна бути в змозі діяти швидко і ефективно при застосуванні норм, щостосуються контрактів на передачу споруд, митні послуги, ремонт тощо. Під часстворення, функціонування і завершення свого бізнесу інвестори вимагаютьпростих процедур і уникнення ускладнень. В ідеалі їм доводиться мати справу зодним відомством з усіх адміністративних питань. Керівництво зони повинно матинеобхідні повноваження і допоміжні послуги для обслуговування інвесторів,особливо в початковий період. Допоміжні послуги включають сприяння у найміробочої сили і підтримання зв'язків з комунальними підприємствами в такий періодстановлення. Сюди може також входити допомога у розміщенні зручних житловихприміщень, навчальних закладів і місць відпочинку для зарубіжного персоналу таїхніх сімей.
Убудь-якому разі зацікавлений орган повинен мати незалежні повноваження,особливо тому, що звичайно доводиться створювати правила для діяльностідопоміжних служб і, що ще важливіше, у зв'язку з необхідністю шукати динамічнірішення для конкретних проблем у справах, що стосуються стану фізичноїінфраструктури, бюджетів та рекламно-пропагандистських компаній.
Капітальнівитрати приймаючої країни на створення матеріальної бази ВЕЗ та відповідноїінфраструктури можна розглядати з двох точок зору. По-перше, створюєтьсяматеріальна цінність для національної економіки, оскільки фінансові ресурсиперетворюються на реальні фізичні активи. По-друге, слід брати до уваги витративнаслідок прийняття альтернативного курсу або відсутність капіталовіддачі приальтернативному використанні капіталу.
Оцінкасправжніх оптимальних витрат (а не внутрішньої ринкової ціни), створенняматеріальної бази ВЕЗ та відповідної інфраструктури вимагає поділу цих витратна компоненти: землю, робочу силу, матеріали місцевого виробництва, послуги тавитрати у іноземній валюті. У такому разі кожен компонент слід оцінювати зайого прихованою ціною. Що ж стосується оптимальних витрат державних коштів, якіприймаюча країна витрачає на матеріальну базу ВЕЗ, то можна зазначити, щооптимальні витрати вітчизняного капіталу подаються по дисконтній ставці, щовідбиває суспільну норму прибутку, який одержує економіка приймаючої країни приздійсненні мінімально ефективного інвестиційного проекту. Таким чином,оптимальні витрати вітчизняного капіталу будуть братися до уваги шляхомзастосування дисконтної ставки до капітальних затрат за певні періоди часу. Убудь-якому випадку вартість для приймаючої країни її інвестицій у матеріальнубазу ВЕЗ слід покривати належним чином вирахуваних ставок оренди землі таорендної плати за споруди, що дають норму прибутку, яка амортизує інвестиції уекономічно прийнятний період часу. Норми комерційної прибутковості можутьслужити приблизним орієнтиром.
Фінансуваннябудівництва матеріальної бази ВЕЗ за рахунок іноземної позики потребує окремихміркувань. Іноземну позику можна розглядати як перевагу, що випливає зреалізації проекту зони. З іншого боку, її вартість для економіки складатимутьвалютні витрати на виплату проценту ставки і суми боргу.
Методфінансування (використання внутрішніх коштів чи позики за кордоном) можевплинути на економічну рентабельність проектів ВЕЗ. Іноземна позика на діліможе зробити позитивний внесок у чисту поточну вартість проекту, якщо ставкапроценту на іноземну позику менша, ніж соціальна дисконтна ставка, яказастосовується у аналізі «витрати-випуск» при виплаті боргів. Позика надопомогу розвитку є одним із таких випадків. Якщо зарубіжна позика являє собоюсубсидований кредит постачальника, то імовірно, що ставка проценту будесприятливішою, ніж соціальна дисконтна ставка, що застосовується у аналізі(тобто гранична норма прибутку на інвестиції), в той час як на товари, щопостачаються по іншому кредиту, ціни будуть значно завищені. Необхідно будеробити коригування для будь-якої надлишкової вартості імпортованих матеріалів іобладнання, що виникає внаслідок прив'язування позики до імпорту цих товарів.Така надлишкова вартість знижує вигідність зарубіжної позики. Надання перевагизарубіжній позиці у порівнянні з внутрішніми капітальними ресурсами призведе доодержання прибутку для економіки приймаючої країни, якщо різниця між ставкамипроценту перевищить надлишкову вартість «прив'язаного» імпорту.
У випадкуфінансування за рахунок іноземних позик великий імпортний компонент у створенніматеріальної бази ВЕЗ є економічно вигідним за умови, що позика повністюпокривається платою користувачів ВЕЗ за оренду землі і заводських приміщень.Імпортний компонент по суті являє собою чистий додаток до капіталовкладеньприймаючої країни. Ніяка вартість національних ресурсів не створюється у такихрозмірах, як імпортні компоненти, і на зміст імпорту в кінцевому рахункусправляють вплив розміри фактичної експортної виручки користувачів зони.