Міністерство освіти інауки України
Кам’янець-Подільськийдержавний університет
імені Івана Огієнка
Кафедра української мови
Науковий керівник –
викладач Мужеловська Л.В.
Курсова робота
Метафора у поетичномумовленніЛіни Костенко
Виконала:
студентка ІІ курсу (з.ф.н.)
Колісник Алла Валентинівна
Кам’янець-Подільський,
2006
ВСТУП
Ліна ВасилівнаКостенко – видатна українська поетеса нашого часу. Як відзначає Євген Гуцало,„Ліна Костенко – глибоко сучасна, глибоко українська поетеса, та навдивовижу цене те, що не заважає, а, навпаки, допомагає бути відкритою, як у космосукраїнський, так і в космос історії наших народів, в космос загальнолюдськоїісторії; і та історія в неї – не скам’янілі чи спорохнявілі релікти, а живедійство, яке начебто продовжує звершуватися й сьогодні, все ще перебуває утворчому світі, й так само часто певна подія нинішнього дня в її сприйнятті тапід її пером виглядає не локально й самодостатньо, не ізольовано, апропонується в єдиному потоці світової історії, сповнюється масштабності йзначення історичного” [4, с.1]. Ці слова Є.Гуцала влучно визначають масштабгеніальної особистості нашої сучасниці, її художнього світу „в єдиному потоцісвітової історії”.
Творчість ЛіниКостенко завжди привертала увагу багатьох дослідників – літературознавців (див.Краснова 1995, Панченко 1998, Прісовський 1988, Коляда1996, Майкл М.Найдан1994, Антоненко-Давидович 1962, інші), які відзначають надзвичайну образністьїї поезій, тонке відчуття сенсу слова, особливість мовної системи поетеси інаголошують на необхідності ґрунтовних досліджень її творчості в мовознавчомуаспекті. Серед мовознавчих праць, присвячених вивченню творчості Л.Костенковиділяються роботи етимологічного (Іванова 1991,1992), морфологічного (Дзюбак1997, Семененко 1998) та ономастичного (Мельник 1998, Карпенко 1991,1992)напрямків.
Поезія ЛіниКостенко глибоко метафорична, що дає можливість нам відчути корозію душі героя.Пейзажна лірика української письменниці – це своєрідна мистецька концепціяукраїнського пантеїзму. Художниця-поетеса створює свій світ гармонійних взаєминусього живого з усім, налагоджує емоційний контакт з навколишнім. Слово поетесипронизане непозірною турботою про долю всього живого, активним творчимпрагненням захистити й зберегти духовні цінності, котрі роблять людину людиною.
Вивчення метафориу функціональній ролі показника ідіостилю письменника, поетичного угрупування,мистецького стилю чи літературного покоління належить до числа дискусійнихпитань сучасної лінгвістики. Метафорична лексика, як компонент мовної системи,підпорядковується закономірностям мови, а за своїми специфічними ознаками маєряд особливостей. Особливості цього шару лексики розглядають в своїх працях Т.Єщенко,Н.Варич, Л.Пустовіт, Н.Пащенко, Н.Лисенко, Л.Кравець, Т.Матвеєва, І.Нечитайло,І.Олійник, Л.Ставицька, Г.Сюта, Л.андрієнко тощо, і розкриваються вони втексті, в мовленні. Специфіка художнього мовлення пов’язується з актуалізацієюестетичної функції мовних одиниць, що розуміється як «таке використаннямови (чи її одиниць) у художньо-образному мовленнєвому акті, яке приводить урух відповідні потенційні її властивості не лише у комунікативно-пізнавальномунапрямку, але й оцінно- чуттєвому, інакомовному, умовно-асоціативному,зображально-виражальному, щоб виявити настроєве, потаємно-суб’єктивне,уподобане» [1, с.150-157].
Отже, метафорою будемоназивати слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета,пов’язаного з предметом на який звичайно вказує це слово, рисам подібності.Наприклад, у рядках вірша Є.Маланюка „Вічне”: „Досі сниться метелиця маю, //Завірюха херсонських вишень...” – метафорами будуть виступати слова „метелиця”„та завірюха”, оскільки в даному контексті вони вживаються не в прямому своємузначенні, коли вказують на ті атмосферні явища, якими супроводжується прихідзими, а в переносному – для підкреслення й посилення того враження, якесправляє цвітіння вишень. Рясний, сліпучо-білий цвіт, що так густоосипає вишні в період їх цвітіння, дійсно нагадує снігову кружіль, аідеально-білий цвіт вишневих пелюсток може асоціюватися з білизною сніговихкрижинок. Метафора, подібно до епітета та порівняння, ставить за метуконкретизувати уявлення про предмет, про який ідеться шляхом вказівки на певнуйого ознаку, що висувається на перший план, але, на відміну від епітета йпорівняння, метафора вказує на цю ознак не в прямій формі, не безпосередньо їїназиваючи, а шляхом заміни її словом, що містить у собі дану ознаку. Томуметафору часто називають прихованим або скороченим (згорнутим) порівнянням,тобто порівнянням, в якому не виокремлюється ознака, за котрою відбуваєтьсязіставлення двох предметів (tertium comparationis). Естетичний ефект метафори побудований на певній загадковості предмета,про який ідеться, з чим, зокрема, пов’язане широке вживання метафор у жанрізагадки. Механізми естетичної дії метафори Ф.Ґарсіа Лорка, наприклад, пояснювавтак: „Для того, щоб вдихнути життя в метафору, потрібно, щоб метафора малаформу та радіус дії, – ядро в центрі та перспективу навколо нього. Це ядророзкривається як квітка, нібито незнайома, але ми швидко впізнаємо її аромат, ав кольоровому сяйві, яке вона випромінює, нам бачиться його ім’я, тобто метафорзмальовує нам предмет як квітку, нібито не знайому”, ми впізнаємо його невідразу (автоматично ідентифікуючи його в нашій пам’яті), а поступово – у„кольоровому сяйві”, яке породжує відчуття подоби. Тим самим метафора немовбионовлює предмет, „демонструє його в незвичному ракурсі” [6, с.214].
Метафора – один знайуживаніших тропів. „Метафоричне слово завжди чарівніше і красивіше, ніжслово у прямому значенні”, писав автор київської поетики „Lyra” (1696 р.). „Матір’ю поезії” назвавїї С.Тезаур. Вважається, що першим метафору як спеціальний риторичний прийомвикористав „батько красномовства”, знаменитий афінський оратор Ісократ у творі„Еварог”. у Римі в широкий вжиток її вводить Цицерон, який зауважував, що„немає тропа більш квітчастого в окремих словах і такого, який би вносив у мовубільше світла, ніж метафора”. Аристотель визначав метафору як перенесення іменз одного об’єкта, позначуваного цим іменем, на якийсь інший об’єкт. „Складатигарні метафори, – писав він, – значить помічати подібність”. Теоретиклітератури Києво-Могилянської академії М.Довгалевський визначав функціїметафори як: 1) найменування деяких предметів, які не мають власної назви, 2)підсилення значення сказаного, 3) засобу для досягнення естетичного враження.Дійсно, метафори використовуються не тільки в поезії. Метафора часто вживаєтьсяй для позначення тих предметів та явищ, для яких ще не підібрано власнихнайменувань. Так, відкриття нових явищ породило метафори „магнітне поле” та„звукова хвиля”, які були утворені шляхом перенесення значення узвичаєних слів„поле” та „хвиля” за ознакою певної подібності на найменування невидимихмікропроцесів. У нашому побуті широко вживані такі метафори, як „ніжка стола”,„ручка чайника” та ін. Подібні метафори називаються стертими, оскількипереносність їхнього значення стала настільки узвичаєною внаслідок їхзагальновживаності, що майже не відчувається. На відміну від інших, поетичніметафори – це метафори, в яких переносність значення сприймається якнесподіванка, як новизна, внаслідок чого поетична, індивідуально-авторськаметафора набуває ознак контекстуального неологізму [6, с.215].
Залежно відособливостей співвідношення зіставлюваних предметів виділяють чотири типиметафор, побудованих на:
1) заміщеніживого живим, наприклад: „Тривого моя! Катерино! Ходім” (М.Вінграновський);
2) заміщеннінеживого неживим, наприклад: „тріумфальна висота” (І.Калинець); „Слово моє, силомоя, славо, // сльозо моя, гніванню ти мій” (М.ВІнграновський); „Зерна роси”(М.Шолохов);
3) заміщеннінеживого живим. Даний тип метафори називається уособленням, або прозопопеєю,або ще персоніфікацією, наприклад: „Цей ліс живий. У нього добрі очі. //Шумлять вітри у нього в голові” (Л.Костенко);
4) заміщенняживого неживим, наприклад: „Дівчатко – клинчатко, злотава струна” (С.Телюнюк).
Можливі й різніформи граматичного вираження метафори. Найчастіше вона виражається дієсловом тайого формами або ж прикметником (метафоричний епітет), внаслідок чого, зокрема,метафора виражена іменником, сприймається дещо свіжіше. Як і епітет тапорівняння, метафора не лише конкретизує уявлення про предмет, а й виражаєвідповідне емоційне ставлення до нього мовця (прозаїка або поета). Як влучно(метафорично) зауважує М.Панов, метафори, як і порівняння, бувають або жсвітлі, або взяті з „пітьми”. „Якщо бажаєш подати що-небудь у гарному світлі, –наголошував ще Аристотель, – слід запозичувати метафору від предмета найкращогов цьому роді речей; якщо ж бажаєш виставити що-небудь у дурному світлі, то слідзапозичувати від гірших речей” [цит. за: 6, с.214]. Наприклад, метафоричнезіставлення слова та зброї у вірші Лесі Українки „Слово, чому не твердаякриця...”: „Вигострю, виточу зброю іскристу, // Скільки достане снаги мені йхисту, // Потім її почеплю при стіні // Іншим на втіху, на смуток мені. //Слово, моя ти єдиная зброє, // Ми не повинні загинуть обоє! // Може, в рукахневідомих братів // Станеш ти кращим мечем на катів” – служить меті емоційногопіднесення значущості „слова”. Навпаки, через метафоричне зіставлення екіпажа,на якому приїздить до міста героїня поеми „Мертві душі” поміщиця Коробочка, згарбузом, значення першого суттєво знижується й постає в іронічному світлі: „… в отдаленных улицах и закоулкахгорода дребезжал весьма странный экипаж, наводивший недоумение на счет своегоназвания. Он не был похож ни на тарантас, ни на коляску, ни на бричку, а былскорее похож на толстощекий выпуклый арбуз, поставленный на колеса”.
Яскраваметафорична мова поетичного світу самобутньої української письменниці, щовідбиває не тільки філософські, літературно-мистецькі, а й мовні шукання ХХстоліття і значною мірою впливає на наступний розвиток літературної мови тастимулює подальші уваги до рідного слова, ще не знайшла належного висвітлення вмовознавчих дослідженнях. Хоча метафори, безперечно, належать до виразовогофонду лексики, але морфологічний та функціональний аспекти метафоричногопростору творчості Ліни Костенко практично не вивчені (на відміну відантропонімічних та топонімічних одиниць). Тому обрана тема курсової роботи, якадозволяє проникнути в лабораторію поетичної мови Л.Костенко, увести її вконтекст об’єктивного процесу розвитку мови поезії ХХ століття, є актуальною.
Науковановизна танетрадиційні сить нашого дослідження полягає в різнобічному вивченніметафоричних образів художнього мовлення поезії Ліни Костенко, одночасномупоєднанні морфологічного, когнітивного та стилістично-функціонального підходів.Система метафор поетичної творчості української письменниці в українськійлінгвістиці студіюється вперше.
Фактичнимматеріаломдослідження стали поетичні текстові фрагменти, які містять метафоричні одиниці(близько 100 метафор). Нами було опрацьовано збірку поетеси „Сад нетанучихскульптур”. Л.В.Щерба вказував: „Лінгвісти мають сенс, коли, шукаючи нормуданої мови, звертаються до творів хороших письменників, які явно володіють намаксимальному рівні „чуттям мови” [25, с.28].
Мета нашої роботи полягає в тому,щоб дослідити морфологічні та стилістично-функціональні можливості метафоричноїлексики у творчості Л.Костенко. Досягнення цієї мети передбачає виконання такихзавдань: зібрати та розкласифікувати зібрані нами метафори, розподілитиїх за частотністю морфологічного вираження та виявити стилістичнефункціонування метафоричних структур у тексті.
Структурароботи.Курсова робота складається зі вступу, двох розділів („Морфологічне вираженняметафор” та „Стилістичне функціонування метафор”) та висновків.
МОРФОЛОГІЧНЕ ВИРАЖЕННЯМЕТАФОР
метафораморфологічна лексика творчість костенко
Дослідженняграматичної структури метафори передбачає, по-перше, якими частинами мови вонаможе виражатися і, по-друге, якими способами розгортається й ускладнюєтьсяметафоричний образ. Власне, в другому аспекті йде мова про різні ступеніускладнення метафоричного образу. В залежності від того, які семантичнівідношення обумовлюються метафоричними конструкціями, які компоненти, крімметафоризованого й метафоризуючого, виокремлюються, можна говорити прорізноманітні структурні типи метафор, тобто про прості, ускладнені та складні.
Насамперед мирозглянемо за допомогою яких частин мови можуть виражатися метафори. Якзазначалося вище, форми граматичного вираження метафори можуть бутирізноманітними. Найчастіше вона виражається дієсловом та його формами або жприкметником (метафоричний епітет), внаслідок чого, зокрема, метафора вираженаіменником, сприймається дещо свіжіше. Таку ж частотність ми споглядаємо і втворчості Ліни Костенко.
Більша продуктивністьдієслова в процесі метафоризації пояснюється саме природою тієї частини мови,яка має чимало синонімічних форм, що представлені категоріями виду, часу, особи,стану. Причому, семантика дієслова відрізняється абстрактністю, що дає більшіможливості для узагальнення характеру дії, перенесення його на інші предмети іявища.
Дієслівні ознакивідкривають невичерпні можливості для виникнення найбільш різноманітнихсемантичних відношень. Що стосується поезії, то в цьому жанрі, за влучнимвиразом В.Русанівського, „метафоричний образ, побудований на дієсловах,виступає як спосіб подвоєного бачення світу: реальне представляється на фоніфантастичного, створеного уявою поета” [18, с.11].
У чималійкількості прикладів із творчості української поетеси Ліни Костенкорозкривається процес метафоризації тематичних груп дієслів, що позначаютьвнутрішній світ людини, фізичні дії, а також багато інших аспектів руху чистану атрибутів реальної дійсності. Найбільш поширеними є метафори, щовідображають внутрішній світ людини. Переважно це словосполучення (якприслівні, так і не прислівні) типу „дієслово + іменник”. Так, наприклад:
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
(„Очима ти сказавмені...”)
Душа задивиться втуман
і марить обрисамиліта.
(„Марнувалилітечко, марнували”)
Моє нечуване терпіння
і ще ніхто непереміг...
(„Акварелідитинства”)
Життя ішло, минулотой перон.
Гукала тишарупором вокзальним.
(„Очима ти сказавмені...”)
Метафори такоготипу формують загально мовні, традиційні поетичні метафори.
Метафоричнісловосполучення, компонентами яких виступають дієслова зі значенням „хвилюванняабо переживання будь-яких почуттів, стану” найчастіше є традиційними поетичнимий індивідуально-авторськими метафорами. Психічний стан людини передаєтьсяметафорами, в яких використовується семантика дієслів мовлення, пов’язаних зізвуковими асоціаціями, напр:
Нічого, каже, іна тому світі
душа козацьким сміхомзасміється,
а вороги хайдумають, що грім.
(„Дума про трьохбратів неазовських”)
Життя ішло, минулотой перон.
Гукала тиша рупоромвокзальним.
(„Очима ти сказавмені...”)
Цікавим є ще одинприклад Ліни Костенко:
То він якпригадає тих драгунів,
котрі од нас урозтіч дременули,
та що як скаже! –двиготять кайдани од реготу.
(„Дума про трьохбратів неазовських”)
Хоча тут ізмальовується фізична дія предмету (об’єкта), але насправді письменниця описалапсихічний стан полонених, які так сильно сміялися, що навіть „двиготіли кайданиод реготу”. Подібним також є приклад „… Гукала тиша рупором вокзальним”, деописується не фізична дія навколишнього середовища, а стан головного героя, – вйого душі „гукала тиша”.
Найбільшу групуіндивідуально-авторських метафоричних структур метафоричних структур типу„дієслово + іменник” представляють ті, в яких зображуються явища природи. Цеприклади такого типу:
І засміяласьпровесінь: Пора! –
За Чорним Шляхом,за Великим Лугом.
(„І засміяласьпровесінь”)
Світали ночі,вечоріли дні.
Не раз хитнуладоля терезами.
(„Очима ти сказавмені...”)
Уже й зникалосонце за горбами –
Сад шепотів пошерхлимигубами.
(„Виходжу в сад...”)
Сьогодні снігіти вже поривавсь.
Сьогодні осіньпохлинулась димом.
(„Хай буде легкодотиком пера”)
Стояла груша,зеленів лісочок.
Стояло небо, дивне і сумне.
(„Стояла груша,зеленів лісочок”)
На конвертики хат
літо клеїть віконця,як марки.
(„На конвертикихат”)
… От ми йдемо.Йдемо удвох із ним.
Шепоче ліс: – Жива ізкам’яним!
– Диви, дивá!– дивується трава. –
Він кам’яний, а зним іде жива
(„Ой ні, ще ранодумати про все”)
„Із города Азоване великії тумани вставали,
Три братирідненькі із города Азова
із тяжкої неволіутікали.
(„Дума про трьохбратів неазовських”)
Процес збагаченняй оновлення в поезії лексико-семантичної структури традиційних метафор можнапрослідкувати на прикладах словосполучень з наявністю дієслів, що позначаютьрух – йти, пориватись, проходити, повзти:
Гроза проходила десь поруч.
Було тоблискавка, то грім.
(„Гроза проходиладесь поруч”)
Сьогодні снігіти вже поривавсь.
Сьогодні осіньпохлинулась димом.
(„Виходжу в сад...”)
Суха, порепана дорогаповзе,
як спраглийкрокодил.
(Акварелідитинства)
Над світом білим,світом білим хтось всі спіралі перегрів
А хмари бігли,хмари бігли і спотикалися об грім.
(„Гроза проходиладесь поруч”)
Узагальнюючезначення таких дієслів – переміщення в просторі, рух. Вони вживаються дляхарактеристики переміщення предметів, змін у часі, відображення психічнихпроцесів.
Аналізбагаточленних словосполучень типу „дієслово + іменник” переконує в тому, що длявизначення лексико-семантичної структури метафори важливі перш за всесемантичні процеси. Постійною структурною характеристикою метафори є взаємодіядвох значень однієї і тієї ж словникової одиниці в поетичному мінімальному чимаксимальному контексті. Ця особливість структури може проявлятися по-різному,в залежності від типів і видів метафор.
Метафоричнісловосполучення, що складаються з двох іменників, створюють генитивнуконструкцію, в якій метафори зоване слово, як правило, виступає в формізалежного родового відмінка. В сучасній поезії генитивні метафори різнятьсявеликою тематичною розмаїтістю і функціональною багатоплановістю. Дуже частовони служать назвами окремих збірників і циклів, наприклад, книги М.Рильського„В затінку жайворонка”, В.Сосюри „Весни дихання”, А.Малишка „Полудень віку”, І.Драча„Протуберанці серця”, В.Бичка „Колір часу”, В.Коротича „Запах неба”, віршіЛ.Костенко „На конвертики хат”, „Пелюстки старовинного романсу”, „Акварелідитинства”, „Двори стоять у хуртовині айстр” та ін. [17, с.12].
Семантичне ядромінімального генитивного словосполучення має тенденцію розширятися абоуточнятися за рахунок залежних прикметників, наприклад:
Усмішкою дитячої фортуни
було для наспотрапити в той дім.
(„Старийгодинникар”)
У цьому прикладіприкметник уточнює якісну ознаку метафоризованого іменника, виступаючи відноснонього в ролі метафоризуючого. Таким чином, іменник усмішкою,сполучаючись з поняттями дитячої і фортуни, піддається подвійнійметафоризації. Подібним є ще один приклад Ліни Костенко:
Великі зорі впам’яті планети
Холодні пахощіпервісних печер...
(„Летючікатрени”)
Означальнафункція іменника в генитивних конструкціях розкриває можливості в передачінайбільш різноманітних переносних значень слів. Генитивні словосполучення єконцентрованою формою вираження ознак предмета, явища, які зіставляються зіншими предметами, явищ. При цьому особлива роль належить метафоризуючомуіменнику, що відрізняється семантичною багатоплановістю і в той самий часконкретністю. Розглянемо деякі строфи з поезій Ліни Костенко:
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
(„Затінок,сутінок, день золотий”)
Двори стоять у хуртовиніайстр.
Яка рожева й синяхуртовина!
(„Двори стоять ухуртовині айстр”)
Душа задивиться втуман
і марить обрисамиліта.
(„Марнувалилітечко, марнували”)
… і золотавезвечоріння
в зелених кучеряхсосни.
(„Акварелідитинства”)
На конвертикихат
літо клеїтьвіконця, як марки.
(„На конвертикихат”)
Смуток нащадків –як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.
(„Затінок,сутінок, день золотий”)
Великі зорі впам’яті планети
Холодні пащіпервісних печер...
(„Летючікатрени”)
Так це ж не всі.Все військо і не знало.
Та ще й вночі. Цекупка тих старшин.
(„Дума про трьохбратів неазовських”)
Аналіз метафор –генетичних конструкцій показує, що вони функціонують в контекстах, як поширені,емоційно навантажені назви предметів, ситуацій, ознак, протиставлюванихлогічно-понятійним структурам. Метафора виступає другою назвою певногопредмета, явища, події. При цьому нове найменування завжди припускає елементзіставлення, відображає процес перенесення ознак. В цьому процесіактуалізуються або первинні, або вторинні значення слів – компонентівсловосполучення.
Генитивніконструкції з метафоричним значенням – розповсюджене явище в сучасній поезії. Вторах майстрів художнього слова вони відзначаються новизною й оригінальністю, уних відображається уміння переосмислювати явища навколишнього середовища і цимсприяти естетичному збагаченню поетичного мовлення [17, с.15].
Розглянемоспособи метафоризації ознак, виражених формою прикметника. Прикметниковіпорівняно з іншими частинами мови властиво перш за все визначити той чи іншийпредмет, явище, називаючи якісні ознаки. В метафоричному словосполученніприкметник виконує функцію метафоризуючого компонента, підпорядкованогологічним валентним зв’язкам іменника і який в залежності від цього компонентазмінює свою семантику, наприклад:
Виходжу в сад,він чорний і худий,
йому вже аніяблучко не сниться.
(„Виходжу всад...”)
Прикметники чорнийі худий передають семантичні відтінки таких ознак, як зів’ялий, мертвий.Переносне використання прикметників у вище наведеній строфі сприяє тому, щоякісна ознака сприймається в багатьох аспектах, поглиблюючи асоціативні зв’язкислова – носія ознаки.
Джереломметафоризації прикметника виступають поняття фізичних ознак предмета, явищ,особливості психічних процесів:
Смуток нащадків –як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертногополя.
(„Затінок,сутінок, день золотий”)
… то раптом ця осінняхуртовина
***
Двори стоять ухуртовині айстр.
Яка сумнай красива хуртовина.
(„Двори стоять ухуртовині айстр”)
Марнувалилітечко, марнували.
А тепер осіннівже карнавали.
(„Марнувалилітечко, марнували”)
Якісь красуні,всупереч вікам,
до нього йшли по місячнійдоріжці.
(„Пелюсткистаровинного романсу”)
Стояла груша,зеленів лісочок.
Стояло небо,дивне і сумне.
У груші був тоненькийголосочок,
вона в дитинствокликала мене.
(„Стояла груша,зеленів лісочок”)
Моє нечуванетерпіння
іще ніхто непереміг...
(„Акварелідитинства”)
Біднесенький мій ліс,
він зовсімзадубів!
(„Біднесенькиймій ліс...”)
І наче склом затовченийтуман,
упала першапаморозь на віти...
(„Біднесенькиймій ліс...”)
Їй сняться хмариі липневі грози,
чиясь душапрозора при свічі.
(„Дзвенять увідрах крижані кружальця”)
Усе життя нарівні витривань
А час –він мудрий фікції скасує
(„Летючікатрени”)
Використовуючинароднопісенні традиції при створенні метафоричного образу, поети частовикористовують прикметник чорноокий:
Там повен двірлюбистку,
цвітуть такіжоржини,
і вишні чорноокістоять до холодів.
(„Українськеальфреско”)
Метафориподібного типу, активізуючи зорові відчуття, часто зустрічаються в поезії.
Використанняприкметників на позначення кольору – характерна особливість сучасної поезії.По-різному трансформується колір в лексико-семантичній структурі метафоричнихобразів. Семантика колірних понять білий, чорний, рожевий, синій розкриваютьсебе в усій системі художньо-образотворчих засобів. Кожен поет має свою гаммукольорів, своє улюблене коло понять, що асоціюються з певним кольором. ЛінаКостенко полюбляє контраст – протиставляти кольори:
Цей білий світ– березова кора,
по чорних дняхпобілена десь звідтам.
(„Хай буде легко.Дотиком пера”)
Чорний колір маєпевне негативне навантаження, він асоціюється з чимось недобрим, зі смертю:
Виходжу в сад,він чорний і худий,
йому вже аніяблучко не сниться.
(„Виходжу всад...”)
Аналізуючисемантико-стилістичне навантаження прикметника золотий в поезії ЛіниКостенко, потрібно відзначити перевагу не прямих асоціацій з кольором золота, апозначення загального позитивного емоційно-оцінного змісту, порівняймо:
Уже й зникалосонце за горбами –
сад шепотівпошерхлими губами
якісь прощальні золотіслова.
(„Виходжу всад...”)
… і золотавезвечоріння
в зелених кучеряхсосни.
(„Акварелідитинства”)
Дорога і дорогалежить за гарбузами.
І хтось до когосьїде тим шляхом золотим.
(„Українськеальфреско”)
Вже листопадпідкрався з-за дубів
і гай знімає золотуперуку
(„Біднесенькиймій ліс...”)
Ознакоюінтенсивних ліричних почуттів в поезії Ліни Костенко відзначений рожевий тасиній колір. Вони зберігають свою позитивну значимість, піддаючись одночасносемантичним змінам:
Двори стоять ухуртовині айстр.
Яка рожевай синя хуртовина!
(„Двори стоять ухуртовині айстр”)
Розглянутіспособі метафоризації ознак прикметника різноманітні. Однак їх можна звести додвох основних: приписування предметові чи явищу невластивих ознак і віднесенняпевної якості до сфери іншого виду відчуттів. Останній спосіб характерний восновному для якісних прикметників. Порушення традиційного семантичного зв’язкуміж прикметником та іменником відбувається найчастіше завдяки відноснимприкметникам.
Між цими двомаспособами метафоризації ознак прикметника немає і не може бути чіткої межі,оскільки ці ознаки часто зближуються. Уживаний в переносному значенніприкметник відривається від традиційного значення предмета і сполучається зіншим, стаючи його ознакою. Відбувається перехід відносних прикметників уякісні. Семантичні процеси в сфері прикметників відображають подальший процесабстрагування ознак, їх активну метафоризацію [17, с.18].
Цікавими також єструктурні особливості метафор. Дослідження лексико-семантичної структуриметафор передбачає встановлення ядра тих семантичних відношень, що об’єднуютьметафоризоване й метафоризуюче; аналіз способів розгортання, ускладненняметафоричного образу; встановлення відношень між метафоричним словосполученнямі прямою номінацією явищ під час визначення семантичного ядра та у випадку,коли мова йде про різні ступені ускладнення метафоричного образу.
У залежності відтого, які семантичні відношення визначаються в метафоричних конструкціях, якікомпоненти, крім метафоризуючого й метафоризованого, виділяються, можнаговорити про різноманітні структурні типи метафор, тобто про прості, ускладеній складні.
До простихметафор відносяться ті, в яких семантичне ядро складається з двох компонентів:
І засміялась провесінь:– Пора! –
За Чорним Шляхом,за Великим Лугом.
(„І засміяласьпровесінь”)
Двигтить місточок у дві дошки!
– Не бійтесь,куме, іще трошки!
(„Ішли музики ізвесілля”)
Серед простихметафор виділяються структури, що складаються з двох іменників (генитивнаконструкція), з іменника й дієслова, з іменника й прикметника. Порівняймо:
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
(„Затінок,сутінок, день золотий”)
А поки що – ніпросвітку, ні дня.
Світ мене ловить, ловить… доганя!
(„Ой ні, ще ранодумати про все”)
Дорога і дорогалежить за гарбузами.
І хтось до когосьїде тим шляхом золотим.
(„Українськеальфреско”)
На семантичномурівнім компоненти ядра простої метафори підпорядковуються законам сумісності зазмістом.
В ускладненихметафорах один чи два компоненти збагачуються за рахунок нових слів того жсамого семантичного плану:
Уже й зникалосонце за горбами –
сад шепотівпошерхлими губами
якісь прощальнізолоті слова
(„Виходжу всад...”)
Душа задивиться втуман
і марить обрисамиліта.
(„Марнувалилітечко, марнували”)
Сьогодні сніг ітивже поривавсь.
Сьогодні осіньпохлинулась димом.
(„Хай буде легко.Дотиком пера”)
В ускладненихметафоричних структурах відбувається розгортання семантики одного чи обохкомпонентів ядра. Так, в метафорі „Душа задивиться в туман...”(„Марнували літечко, марнували”) словосполучення душа задивитьсяускладнюється завдяки уточненню в туман, що розвиває, посилює семантикудієслова задивиться. Крім того, це уточнення повертає семантиці цьогодієслова пряме значення, підкреслюючи ефект неочікуваної сполучуваності слів душазадивиться.
Часто метафоричнаструктура ускладнюється завдяки означальної функції прислівника, якийсемантично залежить від обох компонентів ядра, а синтаксично відметафоризуючого дієслова, наприклад:
Навколо нього часлежав навалом.
Співали птиці вшибку із куща.
(„Старийгодинникар”)
У сучасній поезіїускладнені метафори найбільш продуктивні. Вони здатні відновлювати внутрішнюформу слова, завдяки чому відкриваються більші стилістичні можливості длястворення оригінальних індивідуально-авторських метафоричних образів.
Складні метафори,на відміну від ускладнених, формуються в тих випадках, коли один із компонентівсемантичного ядра метафоризується двічі, тобто фактично входить в склад двохсемантичних ядер. У нашому досліджені практично не зафіксовані складніметафоричні конструкції. Хоча деякі метафори нагадують своєю структуроюскладні, але все таки вони мають лише одну метафоризацію, наприклад:
Світали ночівечоріли дні.
Не раз хитнуладоля терезами
(„Очима ти сказавмені…”)
У цьому прикладіє два семантичні ядра – хитнула доля і хитнула терезами. Алетільки конструкція (або неприслівне словосполучення) хитнула доля єнасправді метафоричним, а словосполучення хитнула терезами має прямезначення.
Таким чином,можемо навести тільки два приклади складного словосполучення, які зафіксованінами у фактичному матеріалі:
Душа задивиться в туман
і марить обрисамиліта.
(„Марнувалилітечко, марнували”)
Невже це осінь,осінь, о! –
Останні айстригорілиць зайшлися болем.
(„Осіннійдень...”)
Як бачимо, двасемантичних ядра об’єднуються навколо одного компонента: душа марить(одна метафоризація) і обрисами літа (друга метафоризація); айстризайшлися болем (одна метафоризація) і горілиць зайшлися болем (другаметафоризація).
Спираючись нанайбагатший лексико-семантичний арсенал літературної мови, на його нормативніпринципи, українська поезія сучасної письменниці Ліни Костенко є справжньоютворчою лабораторією для створення найбільш різноманітних метафоричних образів.
СТИЛІСТИЧНЕФУНКЦІОНУВАННЯ МЕТАФОР
Поезія – яскравийпоказник життєздатності національної мови, а слово – скарбниця духовнихбагатств народу. Поетеса Ліна Василівна Костенко – наша сучасниця. Як митецьвона «вписана» в свій час. Вона належить до тих поетів, про якихО.Блок писав: «Тільки те, що було сповіддю письменника, тільки той твір, вякому він спалив себе до тла… – тільки такий твір може стати великим. Спаленадуша повинна рано чи пізно схвилювати своїх сучасників навіть не мистецтвом,навіть не новизною, а тільки щирістю самопожертви» [2, с.170]. Творчий доробок поетеси дужецікавий і неординарний, що підтверджується наявністю великої кількостілітературознавчих і мовознавчих досліджень її творчості. Вивчаючи її поезію«дослідник не залишається сухим об’єктивним фіксатором поетичних знахідокі новацій, він збагачується духовно» [12, с.46].
У віршах Л.Костенкокожне слово – образ ніби випромінює поезію, кожне слово співвідноситься зіншим, внутрішня форма його полісемантична, тобто багатозначна, вона моженарощувати все нові й нові відтінки значення. Коли йдеться про образну системупоетеси, то про це навіть складно говорити, бо вірші її, стиль, поетика –надзвичайно концентровані, естетично подекуди насичені метафорикою і глибиннимпідтекстом. Авторський словник її – надзвичайно багатогранний, а лексеми їївіршів – це унікальне своєрідне явище співіснування різних мовних і стильовихрівнів, серед яких слова високого звучання не губляться і «не претендуютьна особливий статус стилю поруч із народною говіркою» [12, с.48]. Розглядаючи в своїй статтітворчість Ліни Костенко, дослідниця Л.В.Краснова вказує на «вписаністьобразної системи поетеси в широкий культурний контекст світового рівня»,доходить висновку, що глобальна метафорика, яка охоплює всі клітини кожноготексту на всіх рівнях, може і повинна розглядатися не лише влітературознавчому, а й у лінгвістичному аспекті" [12, с.53].
Ознайомлюючись злітературознавчими дослідницькими статтями, пов’язаними з творчістю поетеси, мизвернули увагу на той факт, що майже усі вчені вказують на особливу образністьїї віршів, яка просто не може залишитися не поміченою. Так, наприклад,розглядаючи збірку «Сад нетанучих скульптур», Є.Прісовський зауважує:«Ліна Костенко -майстер деталі, гострометафоричного і водночас предметноточного образу, відчутного на дотик, зримого, пластичного, що створює настрій,дає відчути аромат часу і місця дії» [16, с.177]. «Можна подивуватисяточності і пластичній виразності словесного живопису поетеси, барвистості іпредметності образів, покликаних відтворити всю безліч животвору» [14, с.181]. Як бачимо, вчені вказують напредметну точність, пластичність, зримість, барвистість, виразність, майжевідчутну дотиковість і навіть музичність образів поетеси.
Розглядаючи в своїйпраці музичні образи в творчості Ліни Костенко, дослідники О. та Ю. Чеканзазначають: «Безмежжя простору художнього світу Ліни Костенко не векстенсивному розширені меж, а в принциповій відсутності їх. На невеликійплощині мистецтва слова поетеса відкриває безліч вимірів. Одні, що пронизанімузичним струмом, утворюють грандіозну симфонію. Інші, зображально-художні,компонуються в неповторну картину: згадаймо багатство барв, відтінків,неповторність колориту, яскраві зорові образи. Поезія Ліни Костенко – це музикаслова. Пристрасна і велична» [24, с.138-139]. Крім того, вони вказують на«багатоаспектність паралелей між поезією Ліни Костенко і музикоюЄ.Станкевича». І справді, коли читаєш (а особливо слухаєш) вірші поетеси,виникає враження, що перед тобою – пісні, навіть скоріше не пісні, а самісінькамузика, якимось дивним чином відтворена в словах. І музика ця завжди звучитьпо-різному: то ніжно і лагідно, нагадуючи колискову, то бурхливо, чітко,ритмічно – форте, але завжди хвилює душу, примушує її працювати, співчувати,боліти. Ось що з цього приводу знаходимо у Б.Антоненка-Давидовича:«Метафори Ліни Костенко – образні, яскраві, вони легко створюють зоровеуявлення… Окремо хочеться спинитись на мові поетеси. Серед багатьох своїхсучасників вона чітко вирізняється високою культурою мови своїх творів. В неїнема ні мовної розхристаності, поєднаної з лексичними злиднями, ні синтаксичноїі фразеологічної безвідповідальності за слово. Витримана в традиції живоїнародної мови й класичної спадщини, мова Ліни Костенко багата на розмаїтулексику, характерні ідіоми та соковиті приповідки» [1, с.155-156].
Треба відзначитиіснування великої кількості мовознавчих праць, у яких досліджується творчістьпоетеси. І це, на наш погляд, цілком природно, бо її спадщина – невичерпнеджерело для вивчення і цікавих спостережень, знахідок. У статті Л.А.Семененкозібрані спостереження над творчим використанням гнучкої структури граматичноїкатегорії числа абстрактних іменників в ідіолекті Ліни Костенко. Так, в однійзі своїх робіт Л.А.Семененко за допомогою аналізу багатьох прикладів інаукового їх обґрунтування доходить такого висновку: «Для поетичногоідіолекту Ліни Костенко характерним є активне використанняекспресивно-конотативного потенціалу морфології для передачі найбільш доцільнимспособом ідейно-художнього задуму, семантичної компресії тексту, уточнення йогоекспресивних і емоційних параметрів, а маркована граматична одиниця єекспресивно-емотивною домінантою поетичного дискурсу» [19, с.54]. Цяробота, безперечно, дуже ґрунтовна і цікава, вона відкриває і демонструєцікавий і великий, важливий шар для дослідження творчості Ліни Костенко.
У статтіТ.В.Іванової «Символіка трьох кольорів в романі Ліни Костенко „МарусяЧурай“ подаються спостереження над нашаруваннями назв кольорів вісторичних творах Ліни Костенко: „Система стилістичних засобів художньоготвору містить в своєму складі палітру фарб, або живописних елементів, на тліяких проходять події зображуваного, Як і в живописі, палітра має кольори, які єосновними для інших, менш важливих у творі. Естетично-філософська функція,притаманна живописним елементам мови, на жаль, у мовознавчій літературівисвітлена досить однобоко — дослідники багато уваги приділяють першій частиніназваної функції“ [10, с.65]. Т.В.Іванова дійшла таких висновків:»Система елементів чорний-червоний-білий, яка може тлумачитися як однеціле [10, с.66]., в історичних творах Л.Костенко виконує філософсько-естетичнуфункцію, що досягається розкриттям внутрішньої форми епітетів, введеннямнароднопоетичної символіки і створенням авторських метафоризованих комплексів"[10, с.71].
Аналіз процесузасвоєння іншомовної лексики українською літературною мовою передбачаєнасамперед дослідження творчості українських письменників, оскільки „проблематворчості письменника… є складовою частиною ширшої проблеми – значенняхудожніх творів для розвитку літературної мови взагалі” [15, с.107]. Аналізвикористання лексичних засобів у художньому творі сприяє виявленню не лишепредметно-логічної, а й емоційної та естетичної інформації, закладеної утексті.
Мовна творчістьЛіни Костенко відіграє значну роль у розвитку сучасної художньої мовної практики:її поезія зосереджує в собі важливі соціальні, моральні, естетичні ідеалисучасності, розкриває глибину поетичного мислення авторки, гостротусвітосприймання, вміння майстерно зобразити внутрішній світ людини. Метафоричналексика у творах письменниці використовується як стилістичний атрибутіндивідуального стилю [20, С.1].
На залученняметафор до поетичних контекстів впливає тематична орієнтація поезій ЛіниКостенко. Стилістичні функції метафоричної лексики пов’язані з семантичноюструктурою слова. У результаті взаємодії з іншими мовними засобами в контекстахпоетичних творів відбувається розширення або звуження семантичної структуриметафор, зумовлене переосмисленням та індивідуальним сприйняттям цієї лексики,що виявляється в образній характеристиці об’єктів.
Стилістичніфункції метафор ведуть до створення поетичної символіки, індивідуальнихобразів, конкретно-чуттєвих картин зображення, формування образу автора іліричного героя, до підсилення достовірності викладу. Основною стилістичноювластивістю запозичень є здатність набувати нових стилістичних значень(емоційних і експресивних), що створюється контекстом, ставати йогостилістичною домінантою. І снує безпосередній і константний зв’язоквластивостями метафоричних понять, що, залежно від авторської інтерпретації,можуть забезпечувати реалізацію різних стилістичних функцій.
У теорії метафориприйнято розрізняти конвенціональні, загальновживані, загальномовні, або„стерті”, метафори і креативні, творчі, індивідуально-авторські, або „живі”,метафори. До креатиних, або „живих”, метафор можна віднести:
Він лікувавгодиннички куповані.
Час зупинявся, цокав і кульгав.
(„Старийгодинникар”)
Вже листопадпідкрався з-за дубів
і гай знімаєзолоту перуку.
(„Біднесенькиймій ліс...”)
І засміяласьпровесінь: – Пора! –
За Чорним Шляхом,за Великим Лугом.
(„І засміяласьпровесінь”)
Душа задивиться втуман
і марить обрисамиліта.
(„Марнувалилітечко, марнували”)
Невже це осінь,осінь, о! –
Останні айстригорілиць зайшлися болем.
(„Осіннійдень...”)
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
(„Затінок,сутінок, день золотий”)
Двори стоять у хуртовиніайстр.
Яка рожевай синя хуртовина!
(„Двори стоять ухуртовині айстр”)
На конвертикихат
літо клеїтьвіконця, як марки.
(„На конвертикихат”)
За кількістюіндивідуально-авторські метафори звичайно переважають у творчості ЛіниКостенко, на відміну від конвенціональних, або „стертих”, які менш засвідчені упоезії сучасної української письменниці, до них належать:
Він лікувавгодиннички куповані.
Час зупинявся, цокав ікульгав.
(„Старийгодинникар”)
Очима ти сказавмені: люблю.
Душа складаласвій тяжкий екзамен.
(„Очима ти сказавмені...”)
Цей білий світ– березова кора,
по чорних дняхпобілена десь звідтам.
(„Хай буде легко.Дотиком пера”)
У груші був тоненькийголосочок,
вона в дитинствокликала мене.
(„Стояла груша,зеленів лісочок”)
Дорога і дорога лежитьза гарбузами.
І хтось до когосьїде тим шляхом золотим.
(„Українськеальфреско”)
Тяжке мовчання. Їде віз намісці –
повз ньогопропливають чорні верби.
(„Дума про трьохбратів неазовських”)
Гроза проходила десь поруч.
Було тоблискавка, то грім.
(„Гроза проходиладесь поруч”)
Зрозуміло, щоживі метафори мають більший вплив на психіку, ніж стерті. З іншого, законвенціональними метафорами часто здебільшого культурно сталі уявлення продійсність, які зовсім не мертві, оскільки людина активно використовує їх восмисленні проблемних ситуацій.
Індивідуально-авторськіі загальномовні метафори, що використовуються в поетичному мовленні, маютьзагальні й відмінні риси. Перші є продуктом творчості майстра слова, а іншідавно загубили зв’язок з першоджерелом, скам'яніли і в основному знайшли своємісце в словниках. Індивідуально-авторські метафори народжуються імпульсивно впоетичному мисленні. Вони несподівано відкривають читачеві нову семантику словаі загалом знайомлять його з авторським досвідом, спостережливістю, зіндивідуальним баченням світу [17, с.6].
Узагальнюючивищесказане, зауважимо, що опис метафорики у віршах Л.Костенко повиненвраховувати як живу, так і стерту метафору. Як зазначалося, значна частинапоетичних текстів представлена саме індивідуально-авторськими, або „живими”метафорами. Стерті метафори здатні за певних умов актуалізуватися, але, якслушно вважають А.Баранов, Ю.Караулов, А.Чудінов, О.Шейгал, І.Кобозєва,І.Брага, що ми просто не в змозі визначити, коли такі метафори зможуть ожити іувійти до актуальних когнітивних моделей.
Відповідно досучасної когнітивної теорії, метафора трактується як перенос когнітивноїструктури, пов’язаної з певним мовним вираженням, як перенос із тієї змістовоїсфери, до якої вона первісно належить, до іншої. Можна стверджувати, щовідбувається проекція однієї концептуальної сфери (площини) на іншу, своєріднаекспансія концептів сфери-джерела, у результаті якої відбувається захоплення таосвоєння концептами нової сфери – сфери мети. Семантичне моделювання уметафориці дозволяє визначити індивідуальні для кожної мови набори актуальних іпродуктивних семантичних моделей, виявити специфіку національної метафоризації [23, с.6].
Метафорахарактеризується єдністю внутрішньої і зовнішньої структури. У першому розділіми розглянули внутрішню структуру метафори в її зв’язку з формамиморфологічного вираження. Однак лексико-семантична структура метафори не можебути повністю розкрита без урахування співвідношення смислу метафоричногоконтексту з об’єктами пізнавальної дійсності, іншими словами, співвідношенняметафори з називаними явищами об’єктивної дійсності становить зовнішнюструктуру метафори. Доречно тут звернутися до висловлення Ф.П.Філіна, якийписав: „Головною з проблем – співвідношення структури мови, мовних символів зпозначуваним змістом, реальною дійсністю – основне питання філософії, якепродовжує бути досить актуальним і в сучасному мовознавстві” [22, с.20].
Поетична мовавідрізняється не лише семантичною ускладненістю метафоричних образів. У нійшироко використовуються традиційні словосполучення – стійкі поняття образи, підвпливом яких народжуються індивідуально-авторські асоціації. Так, наприклад, впоезії Ліни Костенко поширене слово-символ душа. Порівняймо:
Очима ти сказавмені: люблю.
Душа складала свій тяжкийекзамен.
(„Очима ти сказавмені...”)
Душа задивиться в туман
і марить обрисамиліта.
(„Марнувалилітечко, марнували”)
Їй сняться хмариі липневі грози,
чиясь душа,прозора при свічі.
(„Дзвенять увідрах крижані кружальця”)
Нічого, каже, іна тому світі
душа козацьким сміхом засміється,
а вороги хайдумають, що грім.
(„Дума про трьохбратів неазовських”)
У творчостіпоетеси також можна виокремити ще один абстрактний символ – час:
Навколо нього часлежав навалом.
Співали птиці вшибку із куща.
(„Старийгодинникар”)
Він лікувавгодиннички куповані.
Час зупинявся цокаві кульгав.
(„Старийгодинникар”)
Усе життя нарівні витривань
А час –він мудрий фікції скасує
(„Летючікатрени”)
Для визначення характернихособливостей індивідуального стилю досить суттєвим є пошук семантичногоінваріанта поетичних метафор чи встановлення умовних синонімічних рядів,представлених метафоричними словосполученнями. Так, у різні семантичнікомплекси сучасної ліричної поезії Ліни Костенко входить слово дорога,наприклад:
Суха, порепана дорогаповзе,
як спраглийкрокодил.
(„Акварелідитинства”)
Дорога і дорога лежитьза гарбузами.
І хтось до когосьїде тим шляхом золотим.
(„Українськеальфреско”)
Поетична мова маєтенденцію до неочікуваних найменувань явищ природи. Індивідуально-авторськіметафори такого роду можуть передаватися і за допомогою ускладнених образів. Так,наприклад, у дослідженій поезії ми помітили, що письменниця часто звертаєтьсядо осені, яка асоціюється в неї із золотим кольором, рідше – до зими, весни іліта:
Затінок, сутінок,день золотий.
Плачуть імоляться білі троянди.
(„Затінок,сутінок, день золотий”)
… то раптом ця осінняхуртовина
***
Двори стоять у хуртовиніайстр.
Яка сумна йкрасива хуртовина.
(„Двори стоять ухуртовині айстр”)
Невже це осінь,осінь, о! – та сама.
Останні айстригорілиць зайшлися болем.
(„Осіннійдень...”)
Марнувалилітечко, марнували.
А тепер осіннівже карнавали.
(„Марнувалилітечко, марнували”)
Сьогодні снігіти вже поривавсь.
Сьогодні осіньпохлинулась димом.
(„Хай буде легко.Дотиком пера”)
… і золотавезвечоріння
в зелених кучеряхсосни.
(„Акварелідитинства”)
Вже листопадпідкрався з-за дубів
і гай знімаєзолоту перуку.
(„Біднесенькиймій ліс...”)
А вікна сплять, заскливмороз їм сльози.
У вирій полетілирогачі.
(„Дзвенять увідрах крижані кружальця”)
На конвертики хат
літо клеїтьвіконця, якмарки.
(„На конвертикихат”)
І засміяласьпровесінь: – Пора! –
За Чорним Шляхом,за Великим Лугом.
(„І засміяласьпровесінь”)
Крім явищ природиу дослідженій нами поетичній спадщині Ліни Костенко постають також ще й такіабстрактні поняття, що входять до складу метафоричних словосполучень, як світ,час, танець, гроза, душа, життя, тиша,доля, терпіння, мовчання. Як зазначалося вище, деякі з нихє навіть символами у творчості поетеси. До цього роду метафор можемо віднеститакі:
А поки що – ніпросвітку, ні дня.
Світ мене ловить, ловить… доганя!
(„Ой ні, ще ранодумати про все”)
Гроза проходила десьпоруч.
Було тоблискавка, то грім.
(„Гроза проходиладесь поруч”)
Життя ішло, минулотой перон.
Гукала тиша рупоромвокзальним
(„Очима ти сказавмені...”)
Світали ночі,вечоріли дні.
Не раз хитнуладоля терезами.
(„Очима ти сказавмені...”)
Моє нечуванетерпіння
іще ніхто непереміг...
(„Акварелідитинства”)
Тяжке мовчання. Їде віз намісці –
повз ньогопропливають чорні верби
(„Дума про трьохбратів неазовських”)
До окремої групиабстрактних понять можна віднести строфи, які описують сміх. Проілюструємодеякі приклади таких метафоричних конструкцій, серед яких цікавою також єметафорична тавтологія – сміхом засміється:
Усмішкою дитячої фортуни
було для наспотрапити в той дім.
(„Старийгодинникар”)
То він якпригадає тих драгунів,
котрі од нас урозтіч дременули,
та що як скаже! –двиготять кайдани од реготу.
(„Дума про трьохбратів неазовських”)
Нічого, каже, іна тому світі
душа козацькимсміхом засміється,
а вороги хайдумають, що грім
(„Дума про трьохбратів неазовських”)
У сучаснійстилістиці під час аналізу лексико-семантичної структури метафори слідопиратися на концепцію В.Виноградова, суть якої в тому, що мистецтво художньогослова розглядається в тісному зв’язку з процесом загальноісторичного розвитку.Метафора, як і всі інші образні засоби мови того чи іншого майстра поетичногослова, є відображенням його поетичних поглядів, світогляду та ідейно-художньогодосвіду [цит. за: 17, с.4].
Аналізметафоричних словосполучень наштовхує на висновок про універсальний характер механізмуїх створення. Не лише для поетичного мовлення, але й для мови в усіх їїфункціональних різновидах, для її удосконалення, розвитку характерний процессемантичного оновлення слова через його метафоричне вживання.
Спираючись нанайбагатший лексико-семантичний арсенал сучасної літературної мови, на їїнормативні принципи, сучасна українська поезія Ліни Костенко є справжньоютворчою лабораторією для створення найбільш різноманітних метафоричних образів.
ВИСНОВКИ
Феноменхудожнього таланту в поетичній інтерпретації Ліни Костенко – явище всеосяжне.Його осмислення стало одним з основних шляхів її творчої самореалізації.Концептуальні підходи поетеси до образних метафоричних понять – багатогранні ів той же час цілісні: в її поетичному світі представлені аспекти психологіїтворчості, особистісного становлення, генетичної передачі духовності, глибокогозв’язку з ментальністю нації. Присутність художника в світі – явище звичайне йзакономірне. Однак усвідомлення цього факту супроводжується пошуком своєї суті,яка багато в чому визначається генетичною складовою художнього таланту.
Кожен істинниймайстер поетичного слова володіє індивідуальним секретом створення метафори,уводячи в цей процес все нові й нові семантичні групи лексики. У цьому процесівиявляє себе й стильова система письменниці, і світ його індивідуальнихобразів.
Під час створенняметафоричного образу Ліна Костенко використовує слова загальнонародноїлітературної мови, вводить нові мовленнєві контексти, які передають думки вемоційно-насиченій формі.
Метафора – лишеодин зі словесно-естетичних способів образного мислення. Семантика кожногослова в метафорі є причинно обумовленою величиною. Під цим терміном Г.Винокуррозумів, перш за все, мовлення поетичних творів видатних майстрів слова. Вінуважав, що функція поетичного мовлення не співпадає з функцією звичайногомовлення. Однак образність поетичного мовлення, на думку Г.Винокура, ніяк неозначає, що в усіх випадках воно повинно бути метафоричним. Тому під часаналізу поетичних творів не слід зловживати терміном „метафоричний образ”.
У тлумаченніпоняття поетичного мовлення і його внутрішньої форми думки Г.Винокура перегукуютьсяз ученням О.Потебні, який був прихильником того, що все мовлення потрібновважати мистецтвом і знаходив метафору в кожному вимовленому слові. Але,мовленнєва практика стверджує, що людина, яка висловлює свої судження ізвертається до співбесідника, зовсім не думає про внутрішню форму вживанихслів, не підозрює, що слова мають якесь найближче етимологічне значення.
Завдання дослідникапоетичного мовлення полягає в тому, щоб встановити зв’язки між прями іпереносним значеннями слова. Тому слід враховувати спостереження Г.Винокура, якеговорить про те, що в поетичному мовленні „поняття внутрішньої форми поширюєтьсяй на галузь граматики” [цит. за: 17, с.5].
Лексико-семантичнаструктура метафори, що функціонує в сучасній українській поезії, відображаєзв’язок індивідуальних стилів з народнопоетичною, народнопісенною традицією.Чимало індивідуально-авторських метафор є творчою трансформацією поетичнихобразів, властивих народній поезії. традиційними є не лише фольклорні метафори,але й образи, які проникають у літературну мову з індивідуально-поетичнихстилів.
Оновленнятрадиційних поетичних образів пов’язано, перш за все, зі зміною їхлексико-семантичної структури, а також із розширенням стилістичних функцій цихметафор в сучасній поезії.
Морфологічний та стилістично-функціональнийаспекти вивчення метафори у творчості Ліни Костенко поглибив традиційнерозуміння її як нерегулярного явища мови й дозволив визначити когнітивнийстатус метафори. Обраний підхід надав підстави врахувати лінгвальний,психофізіологічний і світоглядно-прагматичний чинники формування мовнихособливостей кінця ХХ століття.
Поетична моваЛіни Костенко, яка вирізняється поєднанням прадавніх витоків національногосвітосприйняття із західноєвропейськими модерністськими пошуками, не тількискладає органічну частину словника української мови, а й відтворює специфікунової поетичної свідомості.
Найбільш повно йконцептуально мовні, філософські та літературно-мистецькі шукання відбилися вкомплексі засобів і прийомів Л.Костенко, зокрема через особливостіморфологічного вираження та стилістичного функціонування поетичної метафори.
Метафора врезультаті дослідження її структури трактується нами як семантичне зрушення наоснові аналогії між об’єктами позамовної дійсності, що належать до різнихкласів. Зіставлено не цілісні об’єкти, а окремі схожі їх ознаки, встановленоподібність на основі збігу за цими ознаками; аналіз проводився на рівніокремого актуалізованого значення і послідовного опису семантичного перенесенняз урахуванням як очевидних, так і прихованих семантичних компонентів.
Метафоричніконструкції являють собою образно-змістові єдності метафоричного слова та модифікатора,тобто становлять мінімальний метафоричний контекст. У цьому випадку миврахували рухомість меж мінімального метафоричного контексту та особливостімаксимального метафоричного контексту, розуміючи під ним не тільки простірокремого вірша, а в окремих випадках – метафоризм світобачення поетеси, певнийконцепційний прояв її письма.
Метафори у поезіїЛіни Костенко утворюють образно-семантичний комплекс, кожен елемент якоговнаслідок індивідуального осмислення та вживання стає здатним виявляти свій смисловийпотенціал, виконувати певні стилістичні функції у художніх контекстах, чим івизначається специфіка образної системи творів поетеси.
Лексико-семантичнаструктура метафори переконливо свідчить про високий рівень про художньо-образнемислення сучасного майстра українського поетичного слова, про невичерпнесловесно-образне багатство сучасної літературної мови.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Антонечко-ДавидовичБ. Перед невижатою смугою… // Дніпро. – 1962. – № 11. – С.148-159.
2. Александр Блок о литературе.– М., 1989. – 217с.
3. БазилевськийВ. Поезія як мислення: Творчість Ліни Костенко в контексті сучасності //Літературна Україна. – 1987. – 10 вересня. – С.3.
4. БарабашС. Творчість Ліни Костенко в ідейно-художньому контексті літературної доби //Автореф. дис… канд. філол. наук. – Львів,2004. – 44с.
5. БрюховецькийВ.Ліна Костенко: Нарис творчості. – К., 1990. – 262с.
6. Галич О.,Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.Галича.– Київ, 2001. – 488с.
7. Губарева Г.Семантика тастилістичні функції кольоративів у поетичній мові Ліни Костенко // Автореф. дис… канд. філол. наук. – Харків, 2002.– 18с.
8. ДудченкоМ. Поэтическая метафораи способы ее воссоздания в украинских стихотворных переводах (на материале украинскихстихотворных переводов англоязычной поэзии) // Автореф. дисс… канд. филол. наук. – К., 1974. – 31с.
9. Єщенко Т.Метафора в українській поезії 90-х років ХХ ст. // Автореф. дис… канд. філол. наук. – Запоріжжя,2001. – 18с.
10. ІвановаТ. Символіка трьох кольорів в романі Ліни Костенко „Маруся Чурай” // Українськемовознавство. – К., 1992. – Вип. 19. – С.62-74.
11. КостенкоЛ. Сад нетанучих скульптур: Вірші, поема-балада, драматичні поеми. – К., 1987.– 207 с.
12. Краснова Л. Грані поетичної майстерностіЛіни Костенко // Слово і час. – 1995. – № 7. – С.43-62.
13. Метафора в языкеи тексте. – М., 1988. – 176с.
14. ПанченкоВ. Нетанучі скульптури Ліни Костенко // Вітчизна. – 1988. – № 8. – С.179-188.
15. ПилинськийМ. Мовна норма і стиль. – К., 1975. – 258с.
16. ПрісовськийЄ. Оновлююча пам’ять // Вітчизна. – 1988. – № 8. – С. 157-178.
17. Пустовит Л.Лексико-семантическая структура метафоры (на материале украинской советскойпоэзии) // Автореф.дисс… канд. филол. наук. – Киев, 1979. – 26с.
18. РусанівськийВ. Дієслово – Рух, дія, образ. – К., 1977. – 236с.
19. СеменкоЛ. Виражальний потенціал граматичної категорії числа абстрактних іменників відіолекті Л.Костенко // Щорічні записки з українського мовознавства. – Одеса,1998. – Вип. 5. – С.49-56.
20. СтепанюкО. Стилістичні функції запозичень у поетичній творчості Ліни Костенко //Автореф. дис… канд. філол. наук. – Київ,1997. – 20с.
21. Таран О.Феномен художнього таланту в поетичній інтерпретації Ліни Костенко // Автореф.дис… канд. філол. наук. –Кірвоград, 2004. – 19с.
22. Филин Ф. Заметкио состоянии и перспективах советского языкознания. – Вопросы языкознания. –1965. – № 2. – С.18-23.
23. Чадюк О.Метафора у сфері сучасної української політичної комунікації // Автореф. дис…канд. філол. наук. – Київ, 2005. – 20с.
24. Чекан О.,Чекан Ю. „За дивним зойком слова...”: Роздуми над поезією Ліни Костенко //Київ. – 1993. – № 1. – С. 128-142.
25. Щерба Л. О трояком аспекте языковых явлений иоб эксперименте в языкознании // Щерба Л. Языковая система и речеваядеятельность. – М., 1974. – С.21-45.