Ім'я Бориса Олійника з'явилося на сторінках республіканської пресив середині 50-х років. Пора його літературного по-чатківства припала на тойчас, коли в радянському письменстві,— поезії, прозі, драматургії,— дедаліінтенсивніше розгорталися творчі шукання, обумовлені новими процесами в житті,зокрема піднесенням громадянської і творчої активності радянських людей.
У творчості видатних поетів-майстрів старшого покоління (назвемоМ. Рильського, П. Тичину, М. Бажана, А. Малишка, Л. Первомайського, В. Мисика,І. Мурато-ва) та обдарованих «новобранців» поетичного жанру стає помітнішимпоглиблення ліричного осмислення людини у вирі суспільного буття, її духовного«статусу», її моральних цінностей, отже, й поглиблення особистісного характерулірики.
Б. Олійникові, як і багатьом його літературним ровесникам, булиорганічно близькі згадані зміни в суспільному житті і літературному процесі. Наформування його особистості великий вплив мали дитячі та юнацькі враження,винесені з років Великої Вітчизняної війни та повоєнної відбудови.
Народився Борис Ілліч Олійник 22 жовтня 1935 р. в с. Зачепилівкана Полтавщині. Вірші почав писати в шкільному віці. Він «топтав стежку доп'ятого класу Зачепилівської семирічки», коли побачив у новосанжарівськійрайгазеті «Ленінським шляхом» свій невеличкий вірш і своє прізвище.
1953 p., після закінчення шкільного навчання, вступив на факультетжурналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка, а вже 1958 р.розпочав роботу в редакції газети «Молодь України». Поет і журналіст, Олійникчасто їздив у відрядження, зокрема на ударну комсомольську будову —Лисичанський хімкомбінат, про неї ж і про молоде місто Сєвєродо-нецькнадрукував у газеті серію нарисів і видав документальну повість «За Сівер-ськимДінцем» (1959).
Пережите в дитинстві та в роки комсомольської молодості вилилось утеплі, щирі рядки поезій, які склали першу його збірку «Б'ють у крицю ковалі»(1962). Автор з часом самокритично скаже про неї: «Була вона така собі, завинятком кількох віршів» '.
Разом з тим книга засвідчувала, що в особі її автора до літературийде перспективний молодий поет. В його віршах, нехай часом по-молодечомунаївних, правдиво передано настрої та переконання, широчінь та серйозністьгромадянських інтересів поетового покоління, і головне — вагомо сказано проспільність долі та ідеалів «батьків і дітей». Мотиви цієї непорушної спільностіголосно прозвучали у віршах «Портрет Леніна» і «Б'ють у крицю ковалі».
Образ вождя революції бачиться авторові вірша «Портрет Леніна» іна тлі подій епохальної ваги, і невіддільним від долі конкретної, окремоїлюдини. В цьому щиро своєму, конкретно-особистісно-му плані, в «переведенні»значущих соціальних понять на регістри найщиріших особистих переживань — ключдо творчого успіху поета. Нагадаємо основні мотиви цього художньо-невишуканогоавторового монологу. Ліричний герой дає зрозуміти — йому дороге захопленнястарого хлібороба тим, хто «поборов царя» і дав біднякам землю, тому й він самзберігає отриманий у спадок од того хлібороба «Великого Вождя малесенькийпортрет» і обіцяє, як чисту совість, пронести його через усе життя, щоб потімпередати нащадкам. Таким чином, загальне і конкретне, історичне і сьогоденне,стаючи неабияким надбанням духовного буття нашого молодого героя, стає водночасі фактом поезії.
Уже на цій порі в Олійника визріває усвідомлення того, щоісторичний час країни й окремої людини неподільний,злитий «воєдино. Його вірш «Б'ють у крицю ковалі» переконливо підтверджує цюдумку. Як у фольклорних зразках, у вірші молодого автора з'являється прийомтрикратної повторюваності дії: в його родину тричі приходить горе і тричізмоізкає веселий передзвін мирної праці. (Спочатку, каже ліричний оповідач, «некували ковалі: Мого діда серед ночі вбили кляті куркулі», потім, у сорокдругому, фашисти вбили брата, затим прийшла сумна звістка з фронту про батька.)Чи ж розділити тут історію країни й історію окремої родини?
Перед читачем збірки Б. Олійника постає поет чітко визначенихгромадянських інтересів, довірливо-розважливого тону, одвертого і нерідкопристрасного публіцистичного слова. Уже тут досить чітко виявилася схильністьавтора до певного кола ідей і естетичних принципів. Не випадково в «Легенді прогілку бузкову» він повідав — у дусі «Гренади» М. Свєт-лова — про смертьукраїнського хлопця, воїна інтербригад, у далекій революційній Іспанії. Унаступні роки тема героїки молодих інтернаціоналістів, борців проти фашизмустане однією з найважливіших у поетовій творчості.
Друга його збірка — «Двадцятий вал» (1964), відзначенаРеспубліканською комсомольською премією ім. М. Островсько-го,— засвідчила ірозширення ідейно-тематичних обріїв автора, і помітне його художнє зростання.«Степового роздолля син, Повен ніжного співу», поет строгий, суворий уставленні до своїх ровесників і разом з тим захоплений романтикою дерзань іновотворення. Хоч оця світла захопленість, піднесений тон, яскрава, нерідкосповнена драматичного змісту образність — ще не все визначальне, щохарактеризує найбільш романтичні Олійникові вірші з перших його збірок. Так, уних помітне окрилено-романтичне ставлення до життя, але все «високе», масштабнеавтор ніби коригує, «заземлює», намічаючи другий план, другу течію ліричноїрозповіді, що захоплює в своє річище звичні та буденні факти, деталі нашихбуднів. Для поета стає творчим принципом поєднання героїчного і буденного,високого і приземленого. В «Тяжінні серця» він говорить: «Земне тяжіння можнапобороти, Тяжіння серця — не дано збороть!»
В добу видатних науково-технічних відкриттів Олійник прагнесказати вагоме слово про людину, здатну прокладати дороги в космос, пізнаватимікросвіт фізичних речей і водночас якнайглибше вкорінюватися в рідний грунт, вісторичний досвід народного життя. Якщо Е. Меже-лайтіс у циклі віршів «Людина»уславлював свого сучасника на фоні цілої планети, то автор «Тяжіння серця», незаперечуючи такої поетичної концепції, разом з тим переносив наголос на конкретикубуднів, на непоказний щоденний труд хлібороба і вченого, сталевара, лікаря,вчителя. Скажімо, докопуючись суті такого поняття, як щастя (цим словом іназваний один з ранніх його віршів), поет поряд із досягненнями космонавтів(«Найкращі пісні — героям, і квіти найкращі — їм») високо ставить працю іконструктора ракет, і тракториста, що «плугами Гортає рахманні скиби» землі.
В своїх естетичних уподобаннях і пристрастях Б. Олійникздебільшого близький до побратимів-ровесників — В. Симо-ненка, який гаряче утверджувавдумку про цінність і неповторність кожної окремої людини, І. Драча, В.Коротича, Р. Третьякова та інших. І, треба сказати, його творчість сприялапереборенню в поезії 60-х років таких тенденцій, як абстрактний космізм і«глобальність», нерідко позбавлених конкретнішого життєвого змісту. Олійникобстоював у поезії «права громадянства» таких ознак, як життєва конкретність,предметність слова, зрештою, той же таки принцип «тяжіння серця». Вінпереконливо виступав проти шаблонних «романтичних», а по суті риторичних іпорожніх слів про велич праці й водночас влучно вказував на джерела романтикисправжньої, тієї, що йде од живого життя, а не від екзотичних примар:
Синій птах не в мареві Атлантики, І не в екзотичному Коломбо…Косять жито стомлені романтики У неромантичних робах 2.
Творче втручання поета в проблеми літературного процесу нелишилось непоміченим. Умудрений досвідом П. Тичина занотував у своїхщоденникових записах: «Правильно протестує проти наших діляг молодий поет БорисОлійник,— протестує проти того, що деякі діляги-поети хочуть шукати романтики унаслідуванні ділягам закордонним» 3.
Цінна риса творчості Б. Олійника — концептуальність у підході донайважливіших соціальних тем і проблем художніх. Ведучи мову про чесну ісумлінну працю, ширше — народне її розуміння, він у вірші «А люди ідуть...»уславлює «царицю Роботу», стародавнішу за «богів і царів». Відповідно і образїї в авторовій інтерпретації наче утворює концентричні кола, що охоплюютьвеликі просторові й часові «масиви», то поширюючись до вимірів вселюдських,глобальних, то зводячись до конкретного шматочка землі і конкретного людського«ми». Та при всій глобальності цього концептуального образу автор наголошує насоціально-класових його вимірах, кажучи про сучасну Царицю Роботу, яка бересвій початок од «рубікону Неви»,— тепер перед нею відкрите щасливе майбутнє:
Ми звершим Роботу!
На радісне новосілля
Нові покоління увійдуть до нового Дня.
Незмінно червоним лиш буде високе
Вітрило, Бо кров комуністів
кольору
не міня.4
І поет у ряді віршів продемонстрував плідні пошуки художніхзасобів, придатних для «окреслення» внутрішніх, психологічних портретів рядовихтрудівників, які чесно несуть «на кованих бронзою м'язах Царицю Роботу». Він«приземлює» свою художню фантазію, ведучи лірично-довірливі монологи просільських трудівників, як-от хворого хлібороба («Про хоробрість») чи інваліда зфронту, кришталево чесну людину («Дядько Яків»), або ж «співрозмову» зіскромною вчителькою В. І. Левкович («Формула»), з художньою тонкістю і етичноюделікатністю відтінює ті риси, завдяки яким ці люди здобувають право бутигероями життя і письменства.
Тим самим він, один з представників літературного покоління 60-хроків, збагачує досвід української радянської поезії, яка в 30-х роках і внаступні десятиліття цікаво розробляла -жанр своєрідних віршованих «портретів»(«Корній», «Вчителька», «Зачепилівка» К. Герасименка, «Дядько мійМикита-чорнокнижник», «Урожай», «Балада про Зозулю» А. Малишка та ін.).
У згаданих творах Б. Олійник переконливо реалізує концепцію герояяк трудівника і борця, громадянина, людини духовно красивої і скромної.Відданість такому героєві, щиру в нього залюбленість він підтвердив і вавтобіографічних нотатках «Про себе»: «Мабуть, саме тому мої вірші, як цепомітили й критики, мають конкретних адресатів: адже народ — це не безликийнатовп, а поєднані воєдино люди, особистості, -кожна зі своєю індивідуальністю,характером і нахилами. Кожна з них несе визначальні риси свого народу, як інарод — риси кожної з них» 5.
Водночас на перших порах у поетовій творчості відчувався бракфілософської глибини та різнобічності в погляді на світ, вільної розкутості таприродності в ліричних роздумах над подіями та явищами сучасності. З цьогопогляду вже його збірки «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Відлуння» (1970), «Рух»(1973), укладені за принципом ідейно-тематичної та композиційної цільності,засвідчили якісно вищий рівень поетичної змістовності й, майстерності.
Художній пошук на цьому етапі концентрується довкола важливихгромадянських, морально-етичних питань. Це, зокрема, проблема вибору —остаточного і непохибного — громадянської позиції; це втілена в образі колапроблема об'єднання помислів, поривань та інтересів людей різних поколінь,зрештою, це образ руху, історичного і соціального, що втілює ідеюбезперервності нашого радянського життя.
В художньому осмисленні цих і подібних проблем бачиться і ширшийідейний план, об'ємніший мотив, а саме: думка про те, що вибір шляху тагромадянської позиції для його покоління передусім пов'язаний з ім'ям і діяльністюВ. І. Леніна, із звершеннями героїв Жовтня і Великої Вітчизняної війни; дляних, людей революційної мислі і дії, не було альтернативних «варіантів» уситуаціях вибору, окрім одного — самовідданої боротьби і самопожертви в ім'ящастя прийдешніх поколінь.
Це — провідна ідея не тільки вірша «Вибір» та однойменної збірки,але і всієї поезії Б. Олійника.
Звичайно, конкретна тематика її різноманітна. Поет присвячує свійвірш М. Рильському («Пісня»), мовить задушевно-ліричне слово про матір(«Мати»), філософськи роздумує про непорушність зв'язку людини із землею(«Заземлення»), щиро, інколи з добрим усміхом над собою, оповідає просокровенне, інтимне («Дума про Аеліту», «Ти чекай...»). Але в цілому поетичномумасиві Б. Олійника громадянські, філософські, морально-психологічні проблемипосідають першорядне місце, стають ідейною домінантою світовідчуття ліричногогероя, його головною характерністю.
Безупинність поступу, збагачення людини, покоління, народу цінниминабутками духовного досвіду — ідея, для художнього утвердження якої авторзнаходить оригінальні художні засоби. Це з особливою наочністю виявилось в рядівіршів, зокрема, в громадянськи наснаженій поезії «Батьки і діти!..», в якійпоет од імені свого покоління висловлює думку про вірність молоді наших днівсправі батьків
Разом з тим Олійник не зупиняється на самому лише позитивномуутвердженні важливих ідей та істин у своїх пристрасних віршах-деклараціях.Уважний до зіткнення доброго і злого начал у житті, він створює і лірику,сповнену драматизму та конфліктності. В цьому плані вирізняються поетові твори«Балада про вогонь і принципи», «Ринг», «Триптих пильності», «Засторога» таін., ряд віршів зі згадуваного циклу «Коло», зокрема ті, де ідеї й почуттягромадянської чесності, патріотизму утверджуються в непримиренних зіткненнях зїхніми антиподами — пристосовництвом, егоїзмом, міщанською ницістю,корисливістю тощо. Люди, віддані народній справі, читаємо у вірші «О ви, зодвертим поблиском очей...», «себе жбурляли долям на терези», накладали життямв ім'я ідеалів людяності й справедливості, тоді як пристосуванці скрізь і вусьому шукають власної вигоди, прагнуть години народної скрути пересидіти взатишку, а в слушний момент — і тут авторова іронія стає особливо знущальною,—виступити вже в ролі суддів-поцінювачів і самих подій, і їхніх героїв: мовляв,«полеглим — слава. Нам — тесать хрести».
Поезії Б. Олійника притаманний художньо змістовний поліфонізмвираження і зображення, що добре видно, наприклад, у вірші «Пам'ять».
Користуючись прийомами художньої умовності (зведення у єдинучасову площину «берега вічності» — днів Вітчизняної війни — і нашогосьогодення), він створює об'ємну картину: ліричний оповідач, дружини, матері,діти бачать незвичайне — «крізь попіл, і бронзу, і мрамор» проходять найріднішіїм люди, полеглі герої, ті, хто відстояв соціалістичну Вітчизну і мир напланеті. Болюче переживання оповідачем втрати батька, втрати мільйонівспіввітчизників породжує не лише сум, а й мужню просвітленість філософськоїдумки. Спізнані в ліричних роздумах істини поетизуються як громадянські,політичні, моральні набутки молодого сучасника:
Нам випало, сину,
досіяти і долюбити Отецькеє поле —
і стати нового початком… І я відчуваю,
як доля великого світу
На наші раменаляга,
Наче батькова скатка.8
З роками Олійник дедалі більше цінує рух і драматизм думки,почуття, внутрішню конфліктність теми. Ці риси притаманні таким віршам, як«Мавзолей Володимира Леніна», «Пізнання», «Гора (Роздум)», «Комуністи», «Кредо(Кантата)».
Кожен радянський поет, прагнучи сказати своє слово про Леніна,замислюється над питаннями — в чому полягали його мудрість, геніальність,прозірливість, зрештою, простота, людяність і найповніше, найідеальніше злиттяз мільйонними масами? Олійник, теж знаючи ці турботи, знаходить свій шлях дообразу Ілліча. Його підхід до вирішення цієї творчої проблеми — власний ісвоєрідний — характеризується проникненням в сутнє, відшукуванням першовитоківі надзвичайної величі, і, водночас, простоти, земної людяності вождя.
Сприйнявши плідне і перспективне з досвіду попередників, Б.Олійник у 70-х роках наголошує не лише на таких рисах образу Леніна, якдержавність мислення, соціальна мудрість, а й на демократизмі, на талантіспілкування з масами, злиття з ними. «Він мені навстріч — небуденний і різний:Молодий і древній, м'який і грізний», — твердить автор «Пізнання». І далі: «Яквін саркастично сміявся, хлопці, Коли прирівняли його до сонця!»; вождьтрудящих рішуче виступає проти спроб створити культ його особи: «Відвертавсьвід мене, як од поліна, Коли аж свербіло пройтись на колінах...»
У поезії-роздумі «Гора» автор також звертається до актуальнихпроблем: людина і народ, людина та її час, особистість і вічність. У віршіпанує одверто умовна форма вираження: відчувши «віщий поклик Великої гори»,оповідач під-до вічності й разом з тим — до безгоміння та безлюддя (інакшекажучи, одривається від землі, від людей). Постать Леніна поет вводить у твіряк приклад і вимір іншого досвіду: Ленін «стояв під… планетарним вітромБуденно й просто», він з нею нарівні стояв на цій землі».
Є тут і певні прорахунки, що на них слушно зауважувала критика.Зокрема, вказувалось на небезпеку раціоналістичного переведення ідеї в образтощо.
В одночас твір цікавий і значущістю утверджуваної автором ідеї, іхудожньою своєрідністю деяких картин та епізодів, — наприклад, крижаного морокута безгоміння на останніх щаблях сходження героя-опо-відача на гірську вершину.
Розгляд поезій на ленінську тему (внесок Б. Олійника в українськупоетичну Ленініану безсумнівний) дає підстави сказати, що авторова концепціяобразу В. І. Леніна як людини, революціонера, мислителя допомагає йому восмисленні інших актуальних питань і мотивів. У циклі «Комуністи», в кантаті«Кредо», у віршах «Істина», «Комсомолу» відчувається предметність і точністьзастосовуваного ленінського критерію в оцінках соціальних і політичних явищсучасності. В циклі «Комуністи» автор чітко окреслює два мотиви, невіддільніодин від одного: комуністи — це звичайні люди, як усі («Мирно сіють жито,Мерзнуть восени на буряках», «розпікають хитрунів» і т. д. й т. д.); разом зтим «в час критичних ситуацій. Особливі їм дано права». Лаконічний висновокстосується отих «пільг і прав»: «Як усі, комуністи уміють жити, Та не всі, яквони, уміють вмирати» — віддавати життя за найвищі вселюдські ідеали добра,миру, щастя.
Кантата «Кредо» також належить до кращих зразків патріотичноїлірики Олійника. Цей твір поета молодшого покоління можна поставити в ряд такихвисоко-пафосних громадянських віршів, як «Я єсть народ» Павла Тичини, «Я — синКраїни Рад» Максима Рильського, «Ім'ям людини і народу» Миколи Бажана — творів,у яких голос автора і голос самого народу злиті в монолітну цілість. Звичайно,в Олійника тема людини і партії, людини і народу вирішена по-своєму,індивідуальності.
Громадянська його лірика майже завжди йде від особистості автора,від його ліричного переживання (загальних, безособових декларацій вінздебільшого уникає). Відповідно до цього і лексичний соковитістю тазмістовністю, багатошаровістю вислову, і стилістика художнього мовлення проста,прозора, гнучка, і смислові й емоційні переходи від зображення до вираженнянайчастіше природні, психологічно обумовлені, як, наприклад, у за-композиційній замкнутості циклу: на повершальній строфі «Кредо»:
Гуде планета в буднях, як вокзал, Встають проблеми, тихі і великі.Рішуче написав в анкеті віку: «Я — комуніст». І цим усе сказав.9
Зрілий досвід Олійника-поета і громадянина вагомо заявляє про себев публіцистичному «Триптиху пильності», в такому ж чілійському триптиху «Натривожній струні». В останньому, вдавшись до художньо-умовної форми розмови зПабло Нерудою, автор утверджує ідею незламної солідарності трудящих у боротьбіз фашизмом минулих і нинішніх часів.
У збірці «Заклинання вогню» (1978) поет вмістив цикл віршів «ВідБілої хати до Білого дому...», в основу якого лягли враження від йогоперебування в США у складі делегації Української РСР на XXX сесії Генеральної асамблеї ООН. І хочаавтор не прагнув у невеличкому циклі подати різноаспектне зображенняамериканської дійсності, одначе тут знайдено чимало влучних штрихів для їїхарактеристики.
Слід віддати належне спостережливості, гостроті громадянськогобачення, виявленим поетом у віршах «В рамі прицілу», «Прометей приручений»,«Про черги». В них він виступає як аналітик і викривач буржуазного суспільства,непримиренний до лжедемократії, лицемірства, політичного ошуканства тощо. Вщедрому на гострі афоризми вірші «В рамі прицілу» йдеться про «пристрілянузону», що пролягає перед поняттям «моє» і що її не може порушити навітьпрезидент — він сам ревно служить великому капіталу, постійно перебуваючи підйого контролем, точніше кажучи — «в рамі прицілу».
У циклі віршів «Від Білої хати до Білого дому...» бачимо окремісуто олійників-вські художні особливості. Перша з них полягає в тому, що авторчутливо й майстерно змінює регістри, тембри та ритми свого мовлення, досягаючитаким чином поліфонічності ліричного виразу теми. Друга особливість бачиться встрогій продуманості та викінченості форми, зокрема, на чатку йдеться прознайомство з чужим світом, а наприкінці — про рідну землю і силу її тяжіння,про жадане повернення на Батьківщину.
Чіткість розгортання ліричної теми характерна й для інших циклівОлійника — «Сковорода і світ», «Досвід», «На лінії тиші», «При гончарномукрузі. Олесеві Гончару», «Сиве сонце моє. Пам'яті матері».
Поетові однаково добре вдаються вірші монологічного характеру з їхсповідями, деклараціями, і вірші епічно-оповідні, де ті чи інші істинивідкриваються в результаті осмислення різних колізій і випадків з життя. Длятворів першого роду характерний вірш-роздум «Був чоловік… І — нема...»,пройнятий щемким болем за людину, яку забирає невблаганна смерть: «Літо й весна— по колу. А чоловіка — нема… Страшно не те, що нема, А що й не буде жніколи!». Вдумливим і оригінальним майстром постає Олійник і в поезії«Погоня… І постріл...», витриманій у дусі фольклорної притчі, і в притчевому,виконаному з тонким відчуттям іронічно-сатиричних засобів вірші «Між людей убудні й свята...», де психологічний портрет «героя» вражає майстерновідтвореним холодом байдужості, душевного спустошення, бездуховності.
Притчевість загалом характерна для творчості Б. Олійника. Вільнопочуваючись у розгортанні сюжету, вибагливо опрацьовуючи композицію кожноготвору, він вдало використовує форму віршованого інакомовлення для вирішенняактуальних ідейних завдань. Поетові притчі — це здебільшого художні роздуми пролюдину в системі її історично-соціальних зв'язків, про набуті попереднімипоколіннями моральні уроки, що входять у духовний світ сучасності йзбагачуються її досвідом.
Поет художньо відтворює і осмислює цілу систему поглядів на місткепоняття — Дорога. І найперше важливо відзначити, що на шляхах утвердження добране забувається найменша людська доля, якщо вона — справді людська. У розповідіпро долю сільської трудівниці баби Катерини говориться начебто про «окремість»та «малість» її життя, водночас нагадується і про те, «Що чотири шляхи почалисьу дворі...» В материнській пам'яті — чотири дороги, хай швидше навіть малістежини, але й вони не одмежовані од великої дороги: «Невисока їхня орбітаПочинається з-під воріт. Та по них непорочні діти Йдуть безпечно в широкийсвіт».
Масштабна за темою, поема з художнього погляду різнобарвна,поліфонічна. В ній природно взаємодіють ліричне й епічне начало, словеснимбарвам властиві гумористичні, іронічні, сатиричні відтінки. «Дорога» булапершим серйозним успіхом автора у великій віршованій формі. Один з дослідниківназвав поему дорогою до зрілості поета. Філософічність поеми, вказує він,«виростає уже не з умоглядних положень, наперед заданих і деклараційнепроголошених тез, а з потоку життя, з крупинок великого досвіду історії» ш.
Теми поступу народу, питання єдності історичного часу, духовногобагатства сучасника, спадкоємності поколінь — постійно важливі й актуальні дляпоета. В поемах «Рух», «Доля», «Урок» він продовжив філософсько-моральніроздуми над явищами й проблемами, якими захоплювався й раніше, звичайно,обираючи нові аспекти в осмисленні народного досвіду, народного життя. Скажімо,в поемі «Рух» автор утверджує думку про безупинність поступу людського, прогромадянську цільність особистості, патріота й інтернаціоналіста, і разом з тимв іронічно-сатиричному тоні осуджує «громадяни- на планети Земля», позбавленогочуття Батьківщини.
Заглиблюючись у «філософські» розумування «всесвітньогогромадянина», Олійник здійснив цікаве художнє дослідження цього типа, який, зайого словами, то біліє, то чорніє, то жовтіє, «відповідно до кольору рас іландшафтів».
«Доля» — теж поема-роздум, поема-по-шук; йдеться в ній продуховно-моральне багатство людини соціалістичного суспільства, про єдність у їїдуховному бутті історії і сучасності. Ця ідея, що перебуває в центрі авторськоїуваги, значною мірою обумовлює композиційну багатоплановість поеми —перенесення дії з міста, де живе герой-оповідач, у село, до матері, екскурси вдалеке минуле, де оповідачеві відкриваються сторінки боротьби народу засоціальне визволення. Як і в попередніх поемах, часова різноплощин-ність іпросторова широчінь дії потребували відповідних образних рішень. Саме тому поетпослуговується умовними, прит-чевими засобами, вводячи у твір образ«білого-білого» Коня, подаючи сон-видін-ня, що веде нас у минулі століття,вдається до ускладненої композиції.
Завдяки аналітичності й масштабності авторського погляду надійсність художній образ нашого сьогодення спирається в поемі на міцну основу —історію народного життя. Так народжується та соціально-історична видющістьсучасника, яка гаряче стверджується автором:
На Дніпровій горі гей одкрився ж мені неокрай: Я відчув себежолудем вічного древа планети. І кивав мені а пам'яті схвально несмертний Мамай, Опираючись спиною в стовбур нової ракети. (2, 134)
Заслужено високу оцінку критики і читача дістала поема Олійника«Урок». У співрозмові наших сучасників — батька й сина — наче сама собоювиникає розповідь батька про трагічну подію 1941 р. в сербському містечкуКрагуєвац — знищення гітлерівцями тисяч мешканців, серед них і учнів гімназії.Кінцева ідея розповіді і всієї поеми: жива пам'ять про минуле, про досвідборотьби з фашизмом є також і сьогоднішньою нашою зброєю в боротьбі протизагрози термоядерної війни.
Змістовність цієї поеми, в якій поєднано різні часові площини —дні другої світової війни і сучасність, полягає насамперед у тому, що черезсуперечку батька з сином, спочатку досить індиферентним до того, що було впопередніх поколіннях, простежується процес засвоєння нашим молодим сучасникомвеликих істин, важливих для нього не менше, ніж для його батьків. Один зпоцінувачів Олійникових поем влучно характеризує основні особливості цьоготвору: «Поема «Урок» як цілісний твір,— твердить він,— побудована надзвичайнотонко. Автор підноситься в ній до широкого узагальнення, міцно змонтовуєвіддалене минуле і гостро сьогоденне… Легка іронія і трагізм тону,реалістична деталь і символіка тісно переплетені у творі. Зміна настроїв,переміни в позиціях героїв — батька й сина, мотивування цих перемін — всеокреслено з великою переконливістю»и. І пройняте все, як і загалом творчістьБориса Олійника, глибоко сучасним пафосом.
Філософські роздуми про найголовніші проблеми сучасностізасвідчують міцний зв'язок між поемами Б. Олійника. Так і «Заклинання вогню»має точки дотикання до попередніх творів — «Дороги», «Долі», «Уроку», адже і вцій поемі відлунюють мотиви дороги, поступу, досвіду, хоча автора найпершцікавить проблема відповідальності поета перед сучасниками й нащадками. Тимчасом структура «Заклинання вогню» і способи вираження провідних думок інші,ніж у попередніх поемах: розповідь ведеться від імені ліричного героя, аморальні конфлікти переміщені в психологічну сферу, у внутрішній світ поетового«я».
Пристрасно утверджується в творі думка про внутрішній гарт людини,очищення душі живлющим вогнем правди, необхідність суворої відповідальності запохибки.
Начебто осібно стоїть у ряду Олійникових поем «Дума про місто»,написана до 1500-ліття Києва. Твір цей історичний, автор звертається до життята нелегких змагань наших далеких предків, які заснували місто напридніпровських пагор-бах. Та, вчитуючись у карбовані, афористично ограненірядки «Думи...», переконуємося: увесь «матеріал» історії охоплюється поглядомнашого сучасника-пат-ріота, співця братерства народів. Мова поета лаконічна іврочиста:
… є гора. І град у велелюдді. ..
Вслухаюсь: дише. Отже, він росте.
Коли ж росте, не тільки є — пребуде, :
Допоки Брами Золотої груди
Голубить братства джерело святе! (2, 217)
Творчості Б. Олійника, поета невтомного в шуканні нових художніхідей, так само як і форм їх втілення, належить примітне місце в радянськійпоезії. Він — майстер пристрасної публіцистичної лірики і глибоко інтимних,втім, не дрібно-змістовних, ліричних поезій, роздумливих віршованих оповідань,віршів-притч, легенд тощо. Вагомий його внесок у розвиток сучасної ліро-епічноїта ліричної поеми — на цій ниві він постає митцем, що володіє аналітичнепроникливим художнім мисленням і містким, гнучким словом.
Багатий і своєрідний арсенал Олійнико-вої поетики. Вонаформувалась і нині збагачується під впливом фольклорних зразків, творчості Т.Шевченка, І. Франка, видатних радянських майстрів, зокрема П. Тичини і А.Малишка, корифеїв російської поезії, прогресивних зарубіжних поетів.
Поезія Б. Олійника здобула широке визнання. Він лауреат Державноїпремії СРСР (1975, за книгу «Стою на земле») і Державної премії УРСР ім. Т. Г.Шевченка (1983, за книги «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Дума промісто»). Свою творчу роботу митець поєднує з активною громадською діяльністю. В1971 — 1973 pp. та з 1976-го року він — секретарправління Спілки письменників України, секретар правління Спілки письменниківСРСР, секретар парткому Київської письменницької організації. Б. Олійник —депутат Верховної Ради УРСР 10-го і 11-го скликань, його творчість є одним зактивних чинників у сучасному літературно-мистецькому процесі.
Список литературы
1. Ільницькип М На спокій права не дано. Поезія Бориса Олійника.—К., 1980.— С. 83.
2. Олійник Б. Двадцятий вал.— К.., 1964.—С. 51.
3. Олійник Б. Вибрані твори: В 2 т.— К., 1985.-С. 34. Даліпосилання на це видання даються тексті.
4. Олійник Б. Істина.— К., 1976.— С. 17.
5. Співати своїм голосом // Олійник Б. Планета поезія.—К.,1983.—С. 181.
6. Сивокінь Г. «Урок» Бориса Олійника // Творчий світ письменника:Літературно-критичні матеріали про творчість українських радянських письменників.—К.,1982.— С. 200
7. Тичина П. Із щоденникових записів.— К., 1981.—С. 321.