Іменники – назви рослин та їх використання в усній народній творчості

Курсова робота на тему:
«Іменники – назви рослин таїх використання в усній народній творчості»

Вступ
 
Темою даної роботи є іменники – назви рослин та їхвживання в усній народній творчості. У роботі було розглянуто словотвірнупарадигму категорії іменників – назв рослин, а також роль представників цієїкатегорії у житті народу, їх використання у його творчості, символіку рослин.
Актуальністьтеми дослідження. Кінцевою метою основоцентричного аспекту вивченнясловотвору є дослідження дериваційної поведінки усіх груп та класів твірнихслів «аж до повного охоплення всієї твірної бази з тим, щоб виявити типологіюсловотвору, в якій типологізувальним чинником буде твірна основа». На сьогоднів україністиці на основі аналізу структури й семантики словотвірних парадигмдосліджено дериваційний потенціал прикметників. Предметом дослідження сталисловотвірні парадигми лексико-тематичних груп іменників – назв рослин, а такожїх уживання в творчості народу. Вибрані для аналізу найменування рослин репрезентують великийпласт субстантивної лексики – найменування живої природи, що оточує людину.
Мета роботи – виявити структурно-семантичнутипологію словотвірних парадигм українських назв рослин та їх використання у творах народу. Відповідно до поставленої метивизначаються конкретні завдання роботи:
·   виявити специфікуназв рослин як твірної бази українського словотворення;
·   встановитиконтинуум словотвірних значень, реалізованих похідними від українськихнайменувань рослин;
·   проаналізуватисловотвірний потенціал різних підгруп відзначених субстантивів та йогореалізацію у мові;
·   вивчити способита засоби реалізації словотвірних значень;
·   виявити чинники,які визначають структуру словотвірних парадигм українських найменуваньпредставників флори;
·   простежитиглибину семантичних позицій відіменникових словотвірних парадигм і вивчитисемантико-функціональні взаємовідношення спільноосновних різноформантних однофунк­ціональнихдесубстантивів;
·   визначитисимволіку рослин і простежити їх використання в усній народній творчості.
Методи дослідження. Основним методом дослідження єописовий з використанням прийомів компонентного та статистичного аналізів.
Предмет дослідження – структура і семантика словотвірнихпарадигм українських назв рослин і їх використання в усній народній творчості.
Практичне значенняодержаних результатів виявляється в тому, що вони можуть бути використані для характеристикисловотвірної системи іменників у працях монографічного характеру.

Тематичні групи назврослин. Критерії виділення та семантика
Назви рослин усучасній українській літературній мові являють собою специфічнулексико-семантичну групу іменників, яка охоплює різноманітні дерев, кущів,чагарників, трав, культурних і диких рослин. Для більшості з них характернанеоднозначність семантики, що збільшує кількість словотвірних мотивацій тадеривативів, утворюваних на їхній основі. Багатозначність іменників – назврослин зафіксовано в тлумачному Словнику української мови, пор.: калина – 1)«кущова рослина, що має білі квіти й червоні гіркі ягоди»; 2) «ягоди цієїрослини»; картопля – 1) «однорічна трав’яниста рослина з їстівнимибульбами, багатими на крохмаль»; 2) «їстівні бульби цієї рослини»; льон — 1)«однорічна або багаторічна трав’яниста технічна рослина, зі стебел якоївиготовляють волокно, а з насіння – олію»; 2) «волокно, що виготовляється зцієї рослини».
Найменування рослинвходять у лексичну систему мови як певний семіологічний клас. Специфіка цьогокласу полягає в тому, що в ньому об’єднуються, з одного боку, загальновживаніназви рослин, а з іншого боку, – терміни. Поділяючи думку, що “термін – це неособливий вид лексичної одиниці, а особлива функція, вид її вживання”, тавраховуючи, що “термінологічний словотвір в цілому повторює словотвір,властивий словам загальної лексики”, є всі підстави розглядати єдинісловотвірні парадигми українських назв тварин і рослин, мотивовані яктермінами, так і нетермінами.
У ботаніці існує чітканоменклатура, де рослини ідентифікуються з точністю до класу. Однак, незважаючина свою ґрунтовність, досконалість і всеохопність, наукова (біологічна)таксономія рослин не може бути повністю використана як лінґвістична. Ботанічна класифікація є спеціальною, призначеною длябіологів; іншим носіям мови в такому обсязі вони, здебільшого, невідомі. Дотого ж наукова класифікація рослинного світу для мовознавчих студій є надмірудокладною і обширною. У сучасному світі налічується понад 4,5 мільйона видіврослин. Натомість у лінґвістичних словниках, зокрема в одинадцятитомномуСловнику української мови, зафіксовано менше 2 тисяч назв представниківрослинного світу. У тих випадках, коли в науковійноменклатурі рослин рід налічує велику кількість видів, народні назви має одинабо кілька найвідоміших видів, а решта або взагалі не мають назв, абойменуються так, як найбільш схожі загальновідомі види цього роду.
Назви рослин як елементилексичної системи мови характеризуються за різноманітними лінґвістичнимиознаками. Їм властиві насамперед загальнокатегоріальні (частиномовні), лексичніта граматичні значення, різноманітні структурні особливості, вони перебувають увідношеннях синонімії з іншими лексемами тощо. Встановлення лінґвістичниххарактеристик найменувань рослин особливо важливе для того, щоб описати йпояснити специфіку їх дериваційної поведінки.
Усі назвипредставників рослинного світу поділяються на дві нерівні групи: більшість єоднослівними найменуваннями – простими або складними іменниками (фіалка, буряк,картопля, падиволос, свербигуз), інші назви представників флори є дво- чикількаслівними (вовчі ягоди, заяча капуста).
Важливою для дериваційнихпроцесів є насамперед загальнокатегоріальна семантика вихідних лексичниходиниць. Іменник протиставляється іншим частинам мови: “семантичнацентральність іменника як єдиного класу слів на позначення предметів невикликає сумніву”. Основним способом формування нового значеннявідсубстантивного деривата є різноманітні види зіставлень якогось відомогозначення зі значенням конкретного іменника. Це передбачає часто дуже узагальненийхарактер словотвірного значення (“предмет за предметом”, “ознака за предметом”,“дія, пов’язана з предметом”). Конкретні дериваційні відношення між іменникамиі словами інших частин мови носять ідіоматичний характер. Ця ідіоматичність маєдо певної міри закономірний характер: “чим строгіше, повніше представляєлексична одиниця лексико-морфологічні характеристики іменника, тим більшепідстав очікувати фразеологічність лексичної семантики у мотивованого неюслова”.
Незважаючи навизначальний характер лексичного та частиномовного значення твірного слова условотворчих процесах, не менш важливою при утворенні нових слів є також рольграматичної та лексико-граматичної семантики твірної одиниці.
Відсутність категоріїзбірності в семантико-граматичній структурі іменників, що позначаютьпредставників флори, є передумовою виникнення мотивованих ними дериватів зізначенням збірності. Такі похідні характерні для словотвірних парадигм назврослин, напр.: будяччя, бурячиння, верб’я, дерев’яччя, лозиння. Лексико-граматична категоріяодиничності загалом теж не властива вихідним іменникам на позначенняпредставників флори: її відсутність служить передумовою творення модифікаційнихдериватів-іменників зі значенням одиничності. Такі деривати характерні для словотвірних парадигм назв рослин (картоплина,капустина).
Важливою для словотворувиявляється також відсутність словозмінних форм множини речовинних іменників.Множинні форми таких слів, на переконання дослідників, є словотвірними, а несловозмінними, про що свідчить зсув у семантиці множинного іменника (пор.:пшениця – рослина; пшениці – сорти пшениці). Інші назви рослинного світу, щопозначають здебільшого нижчі рослинні організми, також мають дефектну парадигмучисла і не утворюють форми множини (азалія, какао, кмин, кріп, лаванда,нечуйвітер), причому простежуються певні закономірності: назви рослин, яківажливі в житті й господарстві людини, які порівняно давно існують у мові, зодного боку, а також ті, стосовно яких логічно можна чітко виокремити однуособину з-поміж сукупності (зокрема, назви деревних рослин) утворюютьграматичні форми множини, за винятком тих найменувань рослин, які є речовиннимиіменниками; інші ж найменування представників рослинного світу форм множиниздебільшого не утворюють, або їх творення супроводжується значним зсувомсемантики.
Окремі номени рослинногосвіту можуть вживатися тільки в множині (напр.: авдотки, грицики, зірки, китятки,невістульки, орлики, пачулі). У тематичних групах назв рослин зафіксовано також невідмінювані іменники (каланхое,кольрабі, люби-мене, фейхоа).
Клас рослин є надзвичайновеликим і різноманітним. Саме тому виникає об’єктивна потреба у внутрішньомуструктуруванні ботанічних назв. Оскільки відношення між цими назвами як членамилексико-тематичних груп ґрунтуються на логіко-поняттєвій основі, внутрішнякласифікація ботанічної лексики також повинна в основному опиратися наекстралінґвальну поняттєву основу, тобто на природну класифікацію рослин,закріплену в біологічній таксономії. Суперечливість існуючих лінґвістичнихкласифікацій назв рослин (у працях А. Моргун, О. Васильєвої, Л. Войтик, Н.Авіної, Н. Юсупової, І. Лєбє­дєвої, І. Сабадоша тощо) зумовлює необхідністьвироблення чітких критеріїв та принципів їх розподілу на групи. Таке чіткегрупування необхідне з кількох причин. По-перше, воно спрощує й полегшуєлінґвістичне опрацювання матеріалу, а по-друге, дозволяє встановити роль назврослин різних підгруп у словотворчих процесах.
Незважаючи на те,що в біології, окрім рослин, виділяють окремо царство грибів та надцарстводоядерних організмів (віруси, бактерії, окремі види водоростей), на побутовомурівні біологічна класифікація рослин модифікується (спрощується) й усерозмаїття живого світу зводиться до одного класу – рослин. Саме такакласифікація притаманна звичайному мовцю, не обізнаному з тонкощами біологічноїнауки, і саме така класифікація повинна прийматися за вихідну у лінґвістичнихдослідженнях дериваційного потенціалу назв рослин. Отже, до найменувань представниківрослинного світу ми зараховуємо назви власне рослин, нижчих рослин (середостанніх всі види водоростей та бактерії), а також назви грибів.
Виходячи зісказаного, у побутовій свідомості мовця об’єднуються одні типи рослин(наприклад, в одну групу зараховуємо лишайники, папороті, мохи, хвощі, плауни),інші ж, навпаки, детальніше членуються. Така модифікована класифікація і лягаєв основу лінґвістичної класифікації найменувань рослин.
Окрім того, релевантнимидля дериватологічних студій є також сфера проживання рослини (за цим параметромназви рослин поділяємо на назви сухопутних та рослинводойм), поширення рослини на території побутування мови (за цим параметромвиділяємо назви поширених та непоширених вищих рослин), свійськість (виділяємо назви дикорослих такультивованих рослин). Для лінґвістичної класифікації назв рослин важливимвиявляються будова та зовнішній вигляд рослини (поділ на дерева, кущі, трави;поділ трав на квіти та неквіти тощо). У результаті класифікації біологічних назв одержуємо 26 підгрупназв рослин.
Закономірностіформування та реалізації семантики дериватів, мотивованих українськими назвамирослин
 
У цьому розділі встановлюються словотвірні значеннядесубстантивів, виявляються способи і засоби їх вираження.
Типовусловотвірну парадигму українських назв рослин формують словотвірні значеннячотирьох лексико-граматичних класів слів: іменників, прикметників, дієслів таприслівників.
Конкретнісловотвірні парадигми іменників – назв рослин є багаточленними, пор.:
·         береза– березка,березонька, березочка, березняк, березовий;
Ой хвалилася білабереза
Своїми віткамиперед дубками.
Ой обізвавсязелений дубок:
«Ой не хвалися,біла береза,
Своїми віткамиперед дубками.
Не сама ж тивітку кохала.
Кохали віткубуйнії вітри,
Білили корудрібнії дощі». (Ой хвалилася біла береза)
·         верба– вербиця,вербичка, вербонька, вербочка, вербник, вербняк, вербний, вербовий;
На городіверба рясна… (Двічі) Там стояла дівка красна.
Хорошая тавродлива, (Двічі) Її доля нещаслива.
Її долянещаслива, — (Двічі) Нема того, що любила.
Нема його тай не буде, — (Двічі) Розраяли вражі люди.
Розраяли,розсудили, (Двічі) Щоб ми в парі не ходили.
А ми в паріходить будем, (Двічі) Як любились, так і будем! (На городі верба рясна)
·         виноград – виноградар, виноградик,виноградина, виноградник, винограддя, виноградний, виноградовий;
У цьому дворку яку вінку,
Щедрий вечір,добрий вечір,
Добрим людям наздоров’я!
Там господар як виноград,
Там господиня яккалина
Його сини яксоколи,
Її дочки якпанночки. (У цьому дворку як у вінку)
·         вишня– вишенька,вишняк, вишнина, вишневий;
Що усі галочки
По вишенькахсіли,
Зозуленька дазакувала. (Ой летять галочки да у три рядочки)
·         гречка– гречечка,гречище, греченька, гречаний;
Виорем нивочку
Довгеньку,
Посієм гречечку
Чорненьку. (Шум)
·         груша– грушенька,грушка, грушина, грушівка (наливка), грушівка (сорт яблуні), грушанка (рослина),грушевий, грушоподібний;
Ой уже сонце над грушами,
Пусти нас, пане,хоч з душами. (Ой дощику-поливайчику)
·         дуб – дубок, дубчик, дубець,дубище, дубина, дубник, дубняк, дубчак, дубівка (сорт дині), піддубник (гриб),піддубок (гриб), дубовий, дубуватий;
А старим бабампаляниці,
Щоб плодилисьбики і телиці,
Барани і ягниці.
Скільки качечок,стільки дочечок;
Скільки дубочків,стільки синочків. (Чи дома, дома пан господар?)
·         жито –житник,житечко, житина, житнисько, житнище, житниця, житнівка, житняк, житовня,житній;
— Ойори,синку, здрібненька нивку,
Будем сіяти житой пшеницю,
Жито й пшеницю, всяку пашницю. (Ойв чистім полі там плужок оре)
·         калина– калинка,калинонька, калинник (пиріг з калиною; кисіль), калинівка (горілка;наливка), калиновий;
Ходили дівочкиколо Мариночки,
Зеленії двадубочки – парубочки,
Червоная калинонька– то дівочки. (Ходили дівочки коло Мариночки)
·         картопля– картопляр,картопелька, картоплиння, картоплисько, картоплище, картопляник (котлета),картоплянка (юшка), картоплекопач, картоплетерка, картоплечистка,картоплесаджалка, картоплесховище, картопляний;
Кинув мандрівник грудкирослини у вогонь. Настав ранок. Вони взяли ці грудки і почали їсти. їм сподобалось,і пішли й ще вирвали грудки. Поїхали мандрівники в місто і роздали людям цігрудки, щоб посадили. Через деякий час люди догадались, що ця рослинаназивається картоплею. (Легенда про картоплю)
Пік біля кіп картоплюПрокіп.
·         льон –льонар,льонок, льонець, льонище, льоновище, льонобралка, льонопрядка, льоносівалка,льон-довгунець, лляний, льонний, льоновий;
Звила гніздечко зчервоного шовку та рано, рано,
Звила гніздечко зчервоного шовку та ранесенько.
З червоногошовку, з білого льону та рано, рано,
З червоногошовку, з білого льону та ранесенько. (За горою кам’яною та рано, рано)
·         полин– полинець,полинівка, полиневий, полиновий, полинний;
·         очерет– очеретина,очерети ще, очеретиння, очеретуваний, очеретяний;
Очерет мені був за колиску, В болотах яродився і зріс. Я люблю свою хату поліську… Я люблю свій зажурений ліс. (Очерет мені бувза колиску)
·         слива– сливка,сливонька, сливочка, сливина, сливник, сливняк, сливовий, слив’яний;
— Понад сад-виноград, А усаду — сливка, Вийди, вийди, вийди, вийди ти до мене, Моя чорнобривка! (Ти до мене, ти до мене не ходи)
·         смерека– смереча,смеречка, смерічка, смеречина (ліс), смеречнюк (птах), смереччя, смерековий таін.
Дрімає береза, Заснуласмерека, Чути лиш флояру Вівчарську здалека. (Сонце ся сховало)
Типовасловотвірна парадигма назв рослин, яку вибудовують на основі конкретнихпарадигм, вершинних іменників, являє собою двозонну структуру. Її дериватирозташовані у двох частиномовних зонах – субстантивній та ад’єктивній.
У типовихсловотвірних парадигмах аналізованих лексем найчисельнішою є субстантивна зона,яку формують два типи словотвірних значень: мутаційні та модифікаційні, однакїх набір для дериватів, мотивованих найменуваннями представників флори, різний.Так, деривати, мотивовані найменуваннямирослин, наділені такимнабором словотвірнихзначень: “демінутивність”, “ауґментативність”, “одиничність” та “збірність”.Від назв рослин регулярно утворюються демінутиви. У порівнянні з іншимипохідними, деривати зі словотвірним значенням “демінутивність” є найчисельнішимиу структурах словотвірних парадигм найменувань представників флори. Так,ботанічні назви продукують 168 похідних; 77 назв рослин є твірними для більш якодного демінутива, при цьому максимальна кількість дериватів, які формують одинсинонімічний ряд, може досягати шести.
Аналіз спільнихсемантичних позицій словотвірних парадигм українських назв рослин засвідчуєокремі тенденції модифікаційного словотворення, зокрема: серед назв рослиннайбільш продуктивними в модифікаційному словотворі оцінних та збірних назв єнайменування неквітів та неплодових листяних дерев, а непродуктивнимивідповідно назви мохів, папоротей, водоростей, лишайників, грибів танайпростіших рослинних організмів. Важливим є також те, що серед словотворчопродуктивних лексем, словотвірні парадигми яких характеризуються глибокимисемантичними позиціями демінутивності, ауґментативності та збірності,переважають назви поширених на території України рослин. Назви непоширених представників флорисловотворчо малопродуктивні або ж непродуктивні взагалі.
Окрім спільнихмодифікаційних словотвірних значень, словотвірні парадигми аналізованих слівхарактеризуються відмінною модифікаційною словотвірною семантикою. Такими семантичними величинами типовоїсловотвірної парадигми назв рослин є“одиничність”.
Окремої увагизаслуговують деривати, які, на мою думку,стоять на межі субстантивної та ад’єктивної зони. Йдеться про формальніад’єктиви, які, однак, вживаються в мовленні тільки у формі множини і тільки яксубстантивовані лексеми. Такі деривати позначають назви родин або іншихтаксономічних класів рослинного світу, напр.: азалієві, вербенові, гарбузові.
У семантичній структуріпохідного прикметника можуть співіснувати кілька лексико-словотвірних значень,що формують різні лексико-семантичні варіанти лексеми. Так, чотири семантичнихпозиції може реалізувати прикметник айвовий: “індивідуальна приналежність”(айвова гілка), “зроблений, виготовлений з рослини як матеріалу” (айвовашкатулка), “приготовлений із рослини (про їжу, ліки)” (айвова наливка) та“засаджений, порослий рослинами (який містить рослини)” (айвовий сад). Такаособливість структурування та реалізації семантики похідними від назв рослин(як і загалом відсубстантивними) прикметниками зумовлена їх семантичною“несамостійністю”, адже “прикметники самі собою, поза контекстом, позначаютьлише загальну ідею атрибутивно вираженого відношення до предмета”. Поряд ізбагатозначними ад’єктивами, які здатні реалізувати кілька семантичних позицій,у словотворі від назв рослин зафіксовано й однозначні прикметники, яким можебути властиве тільки одне лексико-словотвірне значення. Такий прикметник можеозначати або заперечення предметної ознаки, або подібність.
Типовасловотвірна парадигма іменників – назв рослин
 
Субстантивназона
Специфікудериваційного наповнення субстантивної словотвірної парадигми іменників — назврослин в українській мові становить те, що її домінанту сформували мутаційнідеривати.
З-посереддериватів, що належать до мутаційного словотвірного типу, виокремлюються насампередде субстантиви з локативним значенням. Вони поділяються на дві семантичніпідгрупи. Перша об’єднує локативи, що означають ділянку землі, частинупростору, територію, на якій росте, локалізується щось, переважно певний виддерев, кущів та ягід. До основних словотворчих засобів вираження цьогословотвірного значення належать суфікси –ник-, -няк-, -ин-,найпродуктивнішим з яких є –ник. Друге місце за продуктивністюпосідає формант –няк, а словотворчий суфікс –ин- невиявляє високої продуктивності в сучасному словотворенні, пор.: береза –березник, березняк, березина, берест – берестина, бузина – бузинник, верба –вербник, вербняк, виноград – виноградник, вишня – вишник, вишняк, вишнина, граб– грабина, груша – грушняк, дуб – дубник, дубняк, дубина, капуста – капусник,кизил – кизильник, кропива – кропивник, липа – липняк, лоза – лозняк, лопух –лопушняк, люцерна – люцерник, малина – малинник, ожина – ожинник, осика –осичник, осичняк, осичина, полуниця – полуничник, слива – сливник, сливняк,смерека – смеречина, смородина – смородинник, сосна – сосняк, суниця –суничник, терен – терник, тополя – топольник, черешня – черешник, ялинка –ялинник, ялівець – ялівник, бук- буковината ін.
— Звідки мої співаночки!– питаються люди. В полонинах, буковинах ростуть вони всюди. (В’язанка коломийок)
Ой у полювогонь горить, Ой у полю вогонь горить, Коло вогню козак сидить, Шабелькоювогонь креше, Терниною розпаляє, Терниною розпаляє, Рани свої засипає. (Ой у полю вогоньгорить)
Характерноюособливістю семантичної структури цих іменників є те, що в ній локативнезначення тісно пов’язане зі значенням збірності.Щоправда, збірність у досліджуваних дериватах представлена яклексико-словотвірне значення, паралельне значенню локативності, або як вториннещодо нього: ці іменники мають значення місця, ділянки, на якій ростуть якісьдерева та кущі, а також означають сукупність самих цих дерев та кущів. Напр.:
Серед іменниковихсуфіксів функціонально взаємодіють суфікси –ник, -няк, -ин- як основнівиразники вокативного значення «ділянка, простір, де локалізуються дерева такущі», до якого долучається значення збірності. У межах цього значення вонивиступають рівноправними формантами, бо сполучаються з багатьма спільнимиосновами іменників на позначення рослин, переважно дерев і кущів, що спричиняєрозгортання словотвірної парадигми в глибину. Пор.: береза – березник,березняк, березина; вишня – вишник, вишнина; вільха – вільшник, вільшняк,вільшина; дуб – дубник, дубняк, дубина; осика – осичник, осичняк, осичина;верба – вербник, вербняк; слива – сливник, сливняк та ін.
Люляй же мі, люляй, гарниочка стуляй, Як же їх стуляти, кой не хотят спати.
Люлю же мі люлю, де я тяпритулю? Під терник зелений, пташку премилежний… (Люляй же мі, люляй, гарни очкистуляй)
Друга семантичнапідгрупа локативних дериватів субстантивної зони перелає словотвірне значення ділянказемлі, частина простору, на якій росло те, що названо твірною іменниковоюосновою, здебільшого сільськогосподарські культури. Основними виразникамицього словотвірного значення є суфікси –ищ- та –иськ-, якіфункціонують у складі іменників бавовнище, бурячище, вівсище, житнище,житнисько, капустище, картоплисько, картоплище, коноплище, коноплисько,конюшинище, люцернище, просище, пшеничище, ячнище та ін.
У межахсловотвірного значення ділянка землі, частина простору, на якій росло те, щоназване твірною іменниковою основою функціонально взаємодіють суфікси –ищ-та -иськ-, напр.: картоплище і картоплисько, коноплище іконоплисько, конюшинище і конюшинисько, житнище і житнисько.Проте з двох спільнокореневих дериватів уживанішим у сучасній українській мовіє локатив на –ищ-(е), другий вживається зрідка, що засвідчує їхняфіксація в тлумачному Словнику української мови, пор.: коноплище –«місце, ділянка, на якій росли коноплі; коноплисько»; коноплисько (рідко)– «те саме, що коноплище».
Іноді локативнііменники другої семантичної підгрупи утворюються за допомогою суфікса –овищ-,до складу якого входить інтерфікс -ов- — асемантична прокладка на міжморфемному шві, що поєднує словотворчий суфікс із твірною основою іменника,напр..: льоновище, гороховище, терновище тощо.
До складусубстантивної зони типової словотвірної парадигми іменників на позначеннярослин входять похідні, які називають особу за певним видом діяльності абопрофесією, представлені суфіксально-об’єктивним типом іменникових структур. Цідеривати посідають семантичну позицію «той, хто вирощує, доглядає те, щоназиває твірний іменник, напр.: бавовняр, виноградар, льонар, картопляр,конопляр, хмеляр, абрикосник, буряківник, кукурудзівник, рисівник та ін.Напр.: виноградар – людина, яка вирощує виноград; льонар –людина, яка вирощує льон; буряківник – людина, яка вирощує буряк; рисівник– людина, яка вирощує рис. Вони є результатом реалізації словотвірногопотенціалу іменників, що називають здебільшого важливі для людинисільськогосподарські культури.
Суфіксально-об’єктнийтип від субстантивних іменників має відповідний набір дериваційних суфіксів напозначення особи за родом діяльності, найпродуктивнішим серед яких є форманти –ар/-яр,-ник/-івник. У цій групі похідних одиниць, що заповнюють субстантивнузону типової словотвірної парадигми назв рослин, кількісно переважають іменникиіз суфіксом –ар/-яр. Л.О. Родніна звернула увагу на продуктивність цьогословотвірного типу, зазначивши, зокрема, що відіменникові деривати на –ар/-яр,у тому числі й ті, твірна основа яких указує на об’єкт діяльності, єхарактерною рисою українського словотвору порівняно з іншими слов’янськимимовами (2). Висока активність цього словотворчого форманта, на думку П.І.Білоусенка, зумовлена тривалістю його функціонування в мові. За спостереженнямидослідника, група відіменникових дериватів на–ар уже в мові давніхсхідних слов’ян ХІ-ХІІІ ст. буланайчисленнішою серед усіх утворень із цим формантом, найбагатшою налексико-словотвірні типи. Так, з-поміж відіменникових структур, указує П.І.Білоусенко, у давньосхіднослов’янській мові вирізнялися такілексико-словотвірні групи функціонального типу, як, наприклад, назви осіб, якіщось створюють, вирощують, назви людей, що доглядають за домашніми тваринами,назви діячів за місцем їхнього перебування та ін. Матеріал українських писемнихпам’яток, обстежених П.І. Білоусенком, засвідчує, що давні тенденції набулиподальшого розвитку, а саме: продуктивність словотворчого суфіксу –ар/-яр утворенні де субстантивів – назв осіб за професією, а також назв людейвідповідно до предмета їхніх зацікавлень від століття до століття неухильнозростала (3). Потрібно зазначити, що в сучасній українській мові агентивнііменники на -ар/-яр беруть активну участь у дериваційних процесах,породжуючи похідні, які структурують їхні конкретні словотвірні парадигми(пор.: виноградар – виноградарка, виноградарство, виноградарів,виноградарський; льонар – льонарка, льонарство, льонарський та ін.)
Другим запродуктивністю у творенні іменників із словотвірним значенням особи, якавирощує або доглядає те, що називає твірний іменник на позначення рослин, єсуфікс -ник, зокрема його варіант –івник. Фонематичний складцього суфікса дає йому змогу приєднуватися до твірних основ будь-якої структури(односкладних, двоскладних, із різними приголосними у фіналі тощо), невикликаючи ніяких модифікацій чи морфологічних змін на межі твірною основою тасловотворчим формантом, пор.: рис – рисівник; буряк – буряківник; кукурудза– кукурудзівник та ін.
Ще однесловотвірне значення «назви грибів за породами тих дерев, під якими вониростуть» актуалізується в префіксально-суфіксальних дериватах субстантивноїзони, твірною базою яких виступають сполучення іменника з прийменником. Ускладі цих іменників наявні здебільшого префікс-прийменник під- таіменниковий суфікс –ник, пор.: підберезник, піддубник (піддубок),підосичник, підсливник (підсливок) та ін.
Специфікасубстантивної зони словотвірної парадигми найменувань рослин виявляється втому, що в її складу велику групу становлять деривати, які означаютьрізноманітні напої (настоянки, наливки), страви тощо. До них належать іменники абрикосівка,айвівка, вишнівка, горобинівка, грушівка, деренівка, лимонівка, малинівка,полинівка, ялівцівка, гречаник (хлібний виріб), горохвяник (млинець),картопляник (дерун), калинник (пиріг), вівсяник (корж), капусняк(страва), житняк (хліб), ячник, яшник (хліб, корж, млинець), липець(липовий мед), черешнянка (страва) та ін. Характерно, що у творенніцих дериватів безпосередньо участь бере друге значення твірного іменника –«плоди рослини, названої мотивувальним іменником», пор.: вишнівка –наливка з вишень; малинівка – наливка з ягід малини; горобинівка– горілчаний настій на ягодах горобини; калинівка – горілка, настояна наягодах калини; ячник – хліб, корж або млинець, спечений з ячмінногоборошна; маківник – корж із маком; капусняк – страва, зварена зквашеної капусти та ін.
Специфічноюособливістю цих іменників є те, що структурно вони тісніше пов’язані зприкметниковою основами, ніж з іменниковими, семантично – з основами іменників,пор.: вишня – вишневий – вишнівка, горобина – горобинний – горобинівка,терен – терновий – тернівка, полин – полиновий – полинівка, перець – перцевий –перцівка, слива – сливовий – слив’янка, черешня – черешневий – черешнянка,гречка – гречаний – гречаник, горох – горохвяний – горохвяник, капуста –капустяний – капусняк, жито – житній – житняк, липа – липовий – липець, мак –маковий – манівець та ін.
Копав, копав криниченьку Увишневому саду… Чи не вийде дівчинонька Рано-вранці по воду? Чи невийде дівчинонька Рано-вранці по воду? (Розпрягайте, хлопці, коні)
Розбіжність міжструктурною й семантичною похідністю дослідники вмотивовують тим, що в названихсловотвірних ланцюжках відносні прикметники є синтаксичними дериватами –похідними одиницями, що відрізняються від своїх мотивувальних слів лишечастиномовною належністю та синтаксичною функцією, а не лексичним змістом. Ціслова, зазначає О.П. Єрмакова, виступаючи твірними, не можуть бути семантичновмотивованими, тому що вони не мають самостійного, відмінного від своїхтвірних, лексичного значення. Вони лише структурно пов’язані з похідними від них іменниками,але семантичним мотиватором виступає основа вихідного іменника, наслідком чогоє очевидна розбіжність у формальній та семантичній похідності.
Проте дехто змовознавців кваліфікують іменники, що називають настоянки, наливки, страви якдеривати структурно й семантично співвідносні із суфіксальними прикметниками. В.В.Грещук, зокрема, з-поміж відприкметникових субстантивів із словотвірнимзначенням «носій ознаки» виділяє словотвірні типи іменників чоловічого роду ізсуфіксами –ик, -ак/-як та жіночого роду із суфіксами –івк-,-анк/-янк, що утворюються від прикметників, які виражають ознаки предметівза відношенням до того, із чого вони виготовлені (гречаний – гречаник,вівсяний – вівсяник, картопляний – картопляник, маковий – маківник, житній –житняк, вишневий – вишнівка, вівсяний – вівсянка, кукурудзяний – кукурудзянка).На переконання дослідники, похідні прикметники, у тому числі й десубстантиви,співвідносні з назвами рослин, характеризуються своїми самостійними лексичнимизначеннями, тому вони формально й семантично мотивують похідні від них деривати(4).
Назви злаків,ягід, овочів тощо, як відомо, являють собою окрему підгрупу найменувань, якувиокремлюють у межах лексико-граматичного розряду речовинних іменників. Зогляду на це вважаємо, що саме вказана семантична особливість твірних зумовлюєактивне утворення від них похідних одиниць із розгляданим лексико-словотвірнимзначенням.
Компонентнийсклад субстантивної зони формують також де субстантиви, що є назвами птахів,комах, різновидів або певних сортів рослин. Утворення цих дериватів зумовленоособливостями лексичної семантики мотивувальних слів. Вони утворюються зазовнішньою або внутрішньою подібністю до рослини (чи її плодів), яку називаєтвірний іменник, зокрема за кольором або певним стосунком до неї, пор.: дуб– дубівка – сорт дині, що дає плоди з твердою шкірою; лимон – лимонка– старовинний сорт груші народної селекції, що за формою і кольором нагадуєлимон; лепеха –лепешняк, лепешник – різновид лепехи; лимон – лимонник– рослина, що має запах лимона; лимонниця – метелик жовтого кольору; капусниця– метелик, гусінь якого живиться листям капусти; кропивниця –метелик, який живе на кропиві, та ін.
Іменники напозначення рослин відзначаються послідовною реалізацією свого дериваційногопотенціалу в похідних одиницях із модифікаційними словотвірними значеннями.Цьому сприяє передусім їхня лексична та граматична семантика.
З-поміжмодифікаційних похідних субстантивної зони виокремлюється велика групадериватів зі значенням одиничності, основним виразником якого єпродуктивний в українській мові суфікс –ин-: берест – берестина,будяк – будячина, бузина – бузинина, верба – вербина, виноград – виноградина,вишня – вишнина, овес – вівсина, вільха – вільшина, горох – горохвина,горошина, груша – грушина, картопля – картоплина, капуста – капустина, кедр –кедрина, коноплі – коноплина, курай – кураїна, липа – липина, лоза – лозина,мак – мачина, морква – морквина, осика – осичина, осокор – осокорина, очерет –очеретина, пшениця – пшеничина, слива – сливина, смерека – смеречина, соняшник– соняшничина, сосна – соснина, терен – тернина, тополя – тополина, хміль –хмелина, черемха – черемшина, черешня – черешнина, ясен – ясенина та ін.
Наявність усубстантивній зоні дериватів зі значенням одиничності зумовлене насампередлексико-граматичними особливостями мотивувальних іменників, які охоплюютьлексеми, що вживаються для позначення певного виду рослин як низки одноріднихпредметів, із яких можливе виокремлення одного з них.
…Ой єдная деревина — Зеленая ясенина,гей, гей! А другая деревина — Та білая березина, гей, гей!.. (Ой у полі край дороги)
— Ой де жтобі, моя мила, бучини узяти, Будеш же ти, моя мила, в сосновій лежати. (Ой за гаєм, гаємзелененьким)
Складникамисубстантивної зони є також похідні іменники з модифікаційним значенням збірності,які позначають нерозчленовану сукупність рослин. Основними засобами вираженняцього словотвірного значення виступають суфікси –ин’н’-/-овин’н’-, -j— та його фонетичні видозміни. Дозбірних іменників мотивованих назвами рослин, належать похідні будячиння,буряковиння, гарбузиння, гороховиння, квасолиння, кукурудзиння, лепешиння,лозиння, маковиння, соняшничиння, терниння, цибулиння, верб’я, винограддя,будяччя, лопушшя, смереччя, смеріччя та ін.
Характерноюособливістю цих іменників є те, що вони мають лише форму однини і несполучаються з кількісними числівниками, бо пов’язані з кількісним компонентом,який указує на невизначену кількість, що сприймається як єдине ціле, лишезмістовою структурою.
Іменники – назвирослин мають необмежені можливості у творенні дериватів із демінутивнимта аугментативним словотвірними значеннями, оскільки самі рослини можутьбути меншими чи більшими за розміром. Найчастіше значення зменшеності виражаютьпрості за походженням суфікси –к-, -ок-, -ець, -ик, -ен-, -ча. Збільшеногозначення надають назвам рослин суфікси –ищ-, -иськ-, -ак-/-як-, пор.: барвіночок,берізка, будячок, бурячок, вівсюжок, вишенька, гарбузець, гарбузик, горішок,дубець, дубчик, дубок, калинонька, капустка, кропивка, ліщинка, лопушок,льонок, мача, топ оленя, осичка, пшеничка, смеречка, смереча, сосонка,теренець, теренок, яблунька, ялинка, ясенець, ясенок, ячмінець; будячище,бурячище, гарбузяка, дубище, конюшинище, конюшинисько, льонище, тернище,терняка та ін.
Крім того,більшість демінутивних та аугментативних утворень указує не тільки наоб’єктивну зменшеність чи збільшеність, а й виражає позитивну чи негативнуоцінку мовцем того, що називає похідний іменник. Серед них є й ті, що виражаютьлише пестливе значення. Це іменники на –иц-(-я), -оньк-(-а)/-еньк-(-а),-очк(-а), -ечк(-а): вербиця, травиця, берізонька, березочка, вербонька,вербочка, калинонька, ліщинонька, калиночка, капуст очка, пшениченька,тополенька, житечко та ін.
Чи я в полі не травицябула, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на сіно посушили. (Чи я в полі не калинабула?)
Ой зацвіла калинонькау темному лузі, Тепер моя головонька і серденько в тузі. «Чи не жальтобі, мій батеньку, як я піду в чужу стороночку Та погублю свою головочку?Жаль, жаль тобі буде! Чи не жаль тобі, моя матінко, як я піду в чужу стороночкуТа погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!» (Ой зацвіла калинонькау темному лузі)
Ой на горі пшениченька,А в долині овес, Гей, а в долині овес. (Ой на горі пшениченька)
Маяло житечко,маяло, Поки на полі стояло, Як буде житечко в стодолі, Вже не буде маяти наполі. (Маяложитечко, маяло)
Болитьголовина, подобно ж я умру, Гей, зроби ж мені, милий, з бучинонькитруну. (Ойза гаєм, гаєм зелененьким)
Я посію пшениченьку, а вродиться льоночик, Кобитаки до роботи, як до співаночок. А я годна льонок брати та годнастелити, А я годна заспівати та й годна робити. (В’язанка коломийок)
Ой пішов бикозака та й пішов би польки, Коби миска кисилеці та миска фасольки. (В’язанка коломийок)
Бо у тогожовнірчика ще й не одна буде, Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде. Усі їїтоварочки будуть мати вінчик, А у неї коло хати висохне барвінчик.
Типовасловотвірна парадигма іменників на позначення рослин вирізняється з-поміж іншихдвозонних словотвірних парадигм іменників тим, що до складу її субстантивноїзони входять деривати однакової словотвірної структури, але з різнимлексико-словотвірним значенням, пор.: дуб – дубина – «місце, де ростедубовий ліс, гай»; дубина – «будівельний матеріал з деревини дуба»; дубина –«окреме дерево дуба»; дубина – «товста важка дубова палиця»; смерека –смеречина – «місце, де ростуть смереки; ліс, зарості»; смеречина – «смерековедерево»; смеречина – «смерекова палиця» та ін. Така широка дериваціяможлива тому, що утворення похідних одиниць за тим самим словотвірним типомздійснюється як на базі основного значення вихідного іменника парадигми так іна базі інших його значень. Одним із основних чинників, який зумовлює творенняодноструктурних дериватів із різними лексико-словотвірними значеннями,мотивованих неосновним значенням твірного іменника – соціальна потреба в тих читих іменникових похідних і відсутність такої потреби в інших. Отже,компонентний склад субстантивної зони типової парадигми іменників – найменуваньрослин представлений досить повно. Його формують похідні з мутаційними тамодифікаційними значеннями, які є наслідком реалізації дериваційного потенціалутвірних іменників. Актуалізацію того чи того лексико-словотвірного значення вдериватах субстантивної зони зумовлюють передусім лексико-граматичніособливості мотивувальних іменників та інші мовні й позамовні чинники.
Ад’єктивназона
Ад’єктивназона типової словотвірної парадигми іменників – найменувань рослин вирізняєтьсядеякою специфікою свого дериваційного наповнення. Вона виявляється передусім вособливостях формально-семантичної структури дериватів, які цю зону формують.
Практичнокожен іменник, що є назвою рослини, послідовно виявляє словотвірну спроможністьщодо утворення відносного прикметника. А.П. Грищенко з цього приводу, зокрема,зазначив: «З погляду загальної семантики твірних основ окрему підгрупувідносних прикметників становлять похідні, утворювані від широкого колаіменників – назв рослин, причому рекатегоризаційне перетворення «іменник –назва рослини – відносний прикметник» є одним із характерних прикладівреалізації важливої загальнослов’янської типологічної ознаки – твореннявідіменникових відносних прикметників».
Основнимивиразниками відносного значення в прикметниках виступають ад’єктивні суфікси –ов-/-ев-,-н- і –ан-/-ян-, хоч у сучасній українській мові визначальною залишаєтьсятенденція до сполучуваності суфікса –ов-/-ев- з основами іменників –назв рослин, пор.: абрикос – абрикосовий, акація – акацієвий, барвінок –барвінковий, береза – березовий, берест – берестовий, бузина – бузинний,бузиновий, буряк – бурячний, буряковий, будяк – будяковий, горіх – горіховий,горобина – горобинний, дуб – дубовий, жасмин – жасминний, жасминовий, кедр –кедровий, клен – кленовий, конюшина – конюшинний, конюшиновий, ліщина –ліщиновий, липа – липовий, лопух – лопушаний, лопуховий, любисток – любистків,малина – малинний, малиновий, осика – осиковий, осичаний, смерека – смерековий,сосна – сосновий, спориш – споришевий, полин – полинний, полиновий, полиневий,фіалка – фіалковий, черешня – черешневий, яблуня – яблуневий, мигдаль –мигдальний, мигдалевий, журавлина – журавлинний, м’ята – м’ятний, кипарис –кипарис ний, кипарисовий, троянда – трояндний, трояндовий, пшениця – пшеничний,виноград – виноградний, шовковиця – шовковичний, бавовна – бавовняний, вільха –вільховий, вільшаний, гречка – гречаний, просо – просяний, капуста –капустяний, картопля – картопляний, квасоля – квасоляний, кропива –кропив’яний, очерет – очеретяний та ін.
А на тій могилі хрест березовий,Ой там спочиває стрілець молодий. А на тій могилі хрест березовий, Ойтам спочиває стрілець молодий. (Ой поїхав стрілець)
Ойлетів черчик буйним вітром, Не чули дівки зозулі літом, А як почули, злякалися Тай под місточок сховалися. Вони ж думали, що місточок, Аж то пшеничний колосочок.(Ой летів черчик буйним вітром)
Він знадворудо комори, а з комори до стодоли, А з стодоли попід стріп, — впав на нього житнійсніп. А ще сніпка не зняли, назад ручки зв'язали. Ведуть його через тік:«Тримай добре, щоб не втік!» (Ой зійшлися багачі, взяли гадку гадать)
Бо ми ту непришли по хліб, по паленку, Але ми ту пришли Ваньови по жену.
Виход, млода,виход з той новой комори, Виношай, виношай вінок барвінковий. (Не будемо їсти, не будемопити)
Вівсяний хліб, вербові дрова — бідаготова. (Приказка)
Привикай,коровко, до житньої соломки. (Приказка)
Характерноюсемантичною особливістю прикметників, які утворюються від іменників – назврослин, є те, що їм властивий різний характер ознак за стосунком до предмета.Ознака може формуватися за стосунком між специфічною частиною і цілим, застосунком між однорідними частинами і цілим, за стосунком між предметом іматеріалом, із якого виготовлено предмет. Це означає, що ці прикметники можутьвиражати словотвірні значення «такий, який має стосунок до того, що називаєтвірний іменник, властивий йому (сосновий стовбур, кленовийлист, дубова кора, яблуневий пень, пшеничний колос, огірковіпуп’янки, полиновий запах, фіалковий цвіт).ї
Ой вирву, явирву кленовий листочок, Прикрию, прикрию милого слідочок.
Щоб по тихслідочках люди не ходили. Щоб мого милого інші не любили. (Сива зозуленько)
«Такий,що складається з рослин, які називає твірний іменник» (вишневий сад, сосновийбір, кленовий гай, яблуневий сад, малинова гущавина, полиновікрутосхили, шипшинові кущі).
Ой піду ж ясобі та й у ліс дубовий, Та й я собі знайду горішок лісковий. (Ой піду ж я собі та йу ліс дубовий)
«Зроблений,виготовлений із того, що називає твірний іменник» (соснові, кленові, дубові мости,дубове цебро, кленова лопата, вербові човни, ліщиновевудлище, лляна скатертина, липовий мед, очеретяне віниччя,житній хліб).
А на тіймогилі терновий вінець, Ой там спочиває молодий стрілець. А на тіймогилі терновий вінець, Ой там спочиває молодий стрілець.
Переважне вживанняприкметників, мотивованих іменниками – назвами рослин, у значенні «зроблений,виготовлений із названого твірним іменником», а також у близьких до нього іншихможливих значеннях послугувало підставою для зарахування їх до підгрупиматеріально-речовинних прикметників.
Середсуфіксів відносних прикметників функціонально взаємодіють суфікси –н- та–ов-/-ев-, зрідка –ов- та –ан-, пор.: бузина –бузинний, бузиновий; горобина – горобинний, горобиновий; жасмин – жасминний,жасминовий; кипарис – кипарисний, кипарисовий; кмин – кминний, кминовий;конюшина – конюшинний, конюшиновий; малина – малинний, малиновий; ожина –ожинний, ожиновий; полин – полинний, полиновий, полиневий; троянда – трояндний,трояндовий; лопух – лопуховий, лопушаний; осика – осиковий, осичаний; вільха –вільховий, вільшаний та ін. Ці спільнокореневі деривати формують глибинумісця, або позиції, в межах синонімічних словотвірних значень «такий, який маєстосунок до того, що називає твірний іменник, властивий йому», «зроблений,виготовлений із того, що називає твірний іменник».
Потрібнозауважити, що дослідники іноді розмежовують словотвірні значення, які передаютьприкметники із суфіксами –ов-/-ев- та –н-. За спостереженнямиГ.Х. Щерба тюк, деривати на –ов-(-ий) частіше вживаються зі значенням«зроблений, виготовлений із того, що називає твірний іменник», а співвідносні зними прикметники на –н-(-ий) мають значення «такий, який має стосунок дотого, що називає твірний іменник, властивий йому». Проте, на її думку, не можнастверджувати, що таке розмежування в значеннях властиве всім прикметниковимпарам цього типу, бо нерідко прикметники на –н-(-ий) вживаються зізначення «виготовлений із чогось» (6).
Специфікуад’єктивної зони становить і те, що ад’єктиви, мотивовані назвами рослин,можуть набувати виразних семантичних ознак якісних прикметників. Вони посідаютьу типовій словотвірній парадигмі семантичну позицію «такого кольору, якквіти або плоди рослини, що називає твірний іменник», представленудериватами з формантами –ов-/-ев- та –н-. Продуктивнішимсловотворчим засобом вираження цього словотвірного значення є суфікс –ов-/-ев-,пор.: абрикосовий, барвінковий, бузиновий, бузковий, буряковий, вишневий,волошковий, гороховий, лимонний, малиновий, мигдалевий, сливовий, пшеничний,фіалковий та ін.
Ой там, нагорі, Січ іде, Гей, малиновий стяг несе,
Гей, малиновий,наше славне товариство, Гей, марширує, раз, два, три! (Сива зозуленько)
За ріднийкрай, за край святий Ви віддали вік молодий, Ви віддали юнацькі сни, Вишневийсвіт життя весни. (Спіть, хлопці, спіть)
Щеоднією особливістю, яка вирізняє групу прикметників, мотивованих іменниками –назвами рослин, з-поміж інших прикметників, є вживання їх у переносномузначенні, що виявляється в умовах контексту. Г.Х. Щербатюк, зокрема, зазначила,що відносні прикметники цієї групи в переносному значенні набувають виразногоякісного забарвлення (6).
Якбачимо, похідні прикметники, мотивовані іменниками – назвами рослин, єздебільшого багатозначними. Потрібно зазначити, що вони утворюються як відоднозначних, так і від багатозначних іменників не обов’язково випливаєсемантична одноплановість відповідних прикметникових похідних (5). Крім того,відіменникові прикметники виявляють послідовніше регулярність порівняно з десубстантивними іменниками типової словотвірної парадигми найменувань рослин уздатності передавати полісемію мотивувального іменника. Така особливістьсвідчить про ширші можливості цієї частини мови. Щодо засвоєння первинних івторинних, прямих і переносних значень твірних іменників, то й тут згаданіприкметники не мають особливих обмежень. Так, наприклад, спостерігаємо активнеутворення прикметників від вторинних лексико-семантичних варіантів іменників горошок,лопух, дуб та ін. унаслідок метафоричного перенесення на основі подібностіза якоюсь іншою ознакою, пор.: горошковий – який має форму гороху; зкруглими цяточками у вигляді гороху; дубовий – сильний, міцний, дужий;грубий, незграбний, нескладний; лопухуватий – схожий на лопух.
Отже,актуалізацію того чи того значення в дериватах, що входять до складу типовоїсловотвірної парадигми іменників – назв рослин, регулюють особливості їхньоїлексичної семантики, яка відображає специфіку позначуваних ними предметіврослинного світу.
Рослинив усній народній творчості
 
Рольрослин у житті народу, їх символіка
В українськійміфології та обрядах визначне місце належить рослинам, зокрема – травам. Вонинесли символічний зміст і розкривали світосприйняття тогочасного народуУкраїни. Наші пращури одухотворювали кожне стебельце. Обрядові дії, пов'язанііз рослинним світом, за віруваннями, мали забезпечити здоров'я, добробут сім'ї,плодючість землі, щастя. Вагомими символами стали на Україні калина, барвінок,васильки, вишня, євшан-зілля, жито, зілля, квіти, мак, тополя, яблуня та ін. Промовистимисимволами для українців, окрім названих, є явір, ясен, сосна, бузина, липа,мальва, конвалія, рута-м'ята, лобода.
Барвінок — символ радісної життєвоїсили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил;невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості. Барвінок, поряд з іншими раннімиквітками (підсніжник, пролісок), вважали провісником весни. Йогоглянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду,морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і булаперенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, щопотребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щобжиття було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених буланев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; довесільного гільця — як символ вічного усталеного буття. Ось як описує завиваннявесільного деревця М.Ф.Золотницький: «Наречений вирубує молоду сосонку абовишню й запрошує собі на допомогу товариша або родича, котрий одержує назву»боярина". «Боярин» вносить гільце до хати, стромляє укоровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідає з дружками за стіл,прикрашає гільця, в'ючи з барвінку гірлянди, складає букетики." Із барвінку молодому плели весільне сердечко. Рослину зриваличерез отвір калача, що спекла сестра. Г.Маковій у народознавчих оповіданнях«Затоптаний цвіт» приводить такі рядки.
Гой на небітри зірнички, А на землі три сестрички. Перша несе гостру голку, Друга несенитку шовку, Третя несе барвіночок Молодому на віночок.
— Як цейбарвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне, — казали дружкимолодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чивіночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях. Барвінок на могилах знаменуєневмирущу вічну пам'ять про покійних. Тому один із видів барвінку (барвінокмалий) українці називають могильником, або хрещатим барвінком, а в Альпах йогонарекли фіалкою мерців. Довесілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил — щоб шлюбміцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгубарвінку із найдавнішої родової могили — щоб оберігав її долю, дівочу честь,цноту. Барвінок, за П. Чубинським — разом із ягодами калини — символ дівоцтва,незайманості. Про дівчину, що зганьбилася, казали:«Барвінчик свійпотоптала», а ще співали, переважно в Західній Україні.
Бо у тогожовнірчика ще й не одна буде, Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде. Усі їїтоварочки будуть мати вінчик, А у неї коло хати висохне барвінчик.
Барвінок — емблема викривальних сил. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок збарвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно — вірили у народі.
Бузина — кущ-тотем, символ нечистого, пов'язаного з чортом,місця, що має велику магічну силу впливу переважно негативного характеру. «Бузина- диявольське творіння: її посадив чорт і тепер постійно сидить під нею, а томуїї ніколи не викопують із корінням, щоб не дражнити диявола, а залишають рости,де б вона не була. Нічого не можна будувати на тому місці, де є старий корч: цемісце — схованка чорта. Це місце нещасливе: як поставити хату, то господарі абодіти будуть слабувати і мерти, а як на худобу, то худоба буде здихати і не будевестися. Як є бузина в городі або на полі і не можна її позбутися, то требапомастити сапу свяченим салом і висапати. Ні викопувати, ні викидати бузину неможна, бо зведе руки й ноги. Під бузиною не можна сідати чи лежати, бо можескрутити цю Людину» (7). За народнимиуявленнями, бузина може приймати на себе людські хвороби, а тому до бузиниставилися з повагою, молилися: «Бузино! Послав мене Дажбог до тебе, аби тивзяла на себе мою недугу» (8).
Васильки(«зільє Василья») — символ святості, чистоти, привітності та чемності; хлоп'ячої краси й добра. Васильки- запашна лікувальна трава із синіми квіточками, сильним стійким запахом.Колись на Україні селяни розводили їх побіля своїх осель. Васильки мали широкеритуальне застосування: їх клали за ікони, прикрашали хрести в церквах, святилина Маковія (1 серпня), Спаса (6 серпня). На Трійцю із васильків плели обрядовівінки. На думку етнографів, сакралізація цієї рослини пов'язана із легендамипро знайдення хреста Господнього. На місці, де євреї сховали хрест Спасителя,виросла пахуча й цілюща трава, яку на Україні назвали «васильки». За іншоюлегендою, рослина одержала назву «від імені святого Василя Великого, якийначебто за життя дуже полюбляв квіти й зелень і завжди прикрашав ними своюкелію». «Вінки з освячених васильків одягали на голову померлим дівчатам, ці ж квітиклали в труну» (9). Васильки інколи були атрибутомвесільної обрядовості, ними кропили молодих; з них робили купіль для дітей прихворобах. У фольклорі, літературі васильки символізують святість, чистоту,красу коханої:
Та вроди, Боже, троє зіллячок: Перше зіллячко барвіночок, Друге зіллячколюбисточок, Третє зіллячко васильочок.
Верба — символ Космічного океану; Прадерева життя;надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи,весни; засмученої жінки; вдівства; України, батьківщини. Без верби і калининема України, — говорить народна мудрість. Ще кілька тисяч років тому вербавважалася священним деревом-тотемом у праукраїнців. «Верба, — вказував О.П. Знойко,- пов'язана була із космогонією і міфологією народу і символізувалапершоджерело творення світу або Прадерево життя, тобто Чумацький Шлях на небіабо нашу Галактику. Як символ Чумацького Шляху верби садили над шляхами…Доторкнутися людини свяченою вербою — значить поєднати її з космічними силамиВсесвіту, надати можливостей відродження і здоров'я. Збудувавши хату, наУкраїні обов'язково садили неподалік вербу». О.А. Шокало також вважає, що вукраїнській культурі з прадавнини головним деревом вважається верба якритуальне дерево весняного Нового року. Великодня Верба — Прадерево Життя усіххліборобських народів, спільноєвропейський символ Всесвіту… Великодня Вербасприяє прилученню людини до Космічної Гармонії (10). Чому ж саме верба — одне з найшанованіших дерев наУкраїні? Вважається, що це зумовлено світлоглядом, особливостямитрудової діяльності, національною психологією наших пращурів. ДітиМатері-природи, тонкі поетичні натури, вони обожнювали кожну травинку, птахів,звірину. Особливо радісним після важкої суворої зими-холоднечі було пробудженняприроди, приліт вісників весни: журавлів, ластівок — священних птахів. А якедерево розквітало першим? Саме верба. Пухнасті, як молоді курчатка, котики зблискучо-білявим (чи золотавим) усміхом випромінювали тепло, ласку, запах весни. «Зацвіла верба — прийшла весна,» — казали у народі. Подекуди ще лежавсніг, було холодно — а верба цвіла. Отже, думали люди, вона сильніша за грізнебожество Зими. На честь цього дерева — вісника весни — сільська молодьвлаштовувала спеціальне свято. «Вибравшиз-поміж себе найудатливішу юнку, — пише В.Скуратівський, — дівчатаприхорошували її котиками та розпуклими вербовими галузками, наспівуючивеснянку:
Ой вербо,вербо, вербице!
Час тобі,вербице, розвиться!
Взявшись заруки, водили хороводи… Тим часом дітлахи на різні голоси закликали веснузмайстрованими з верби свистульками. Таке видовище вражало своєю поетичністю йкрасою» (11). Іще однією причиною шанування верби була їївологолюбність. У давнину люди з побожним трепетом ставилися до води. А цедерево завжди росло тільки там, де була вода. Отже, воно ніби тримало постійнийзв'язок із божеством життєдайної вологи. Криниці, священні для українців місця,копали біля верби.
Де срібліє вербиця,там здорова водиця.
Людипомітили, що верба — чудовий фільтр, очищає воду, надаючи їй особливого смаку, «вербового духу», що його утворюють смолисті речовини. Отже, здатність робитисвяту воду «живою», цілющою також спричинили пошануванню цього дерева. Культверби був зумовлений особливостями її деревини. Віддавна наші пісенні пращурипомітили, що саме верба — дзвінка та голосиста. А отже, жива, добра. Із вербиробили чудові кобзи, бандури. І оживало священне дерево, возвеличуючи гордийдух українця, його волелюбність. Саме це дерево слугувало для виготовленнядомашнього начиння: олійниць, ложок, корит, кошиків, човнів-довбанок. Поліщукиогороджували свої обійстя плетеними тинами. Колиски для немовлят — цвіту родуукраїнського — робили із верби, дуба, бо саме ці породи дерев сприяли росту,здоров'ю, силі. Отже, сакральні човни, колиски, кобзи, криниці, весняніобрядодії пов'язувалися у свідомості з вербою. Все це і зумовило сакральнусимволіку. У християнстві верба — прокляте дерево, бо, за міфами, із неї булизроблені цвяхи, якими збивали хрест для розп'яття Ісуса Христа. Існувалонародне свято — Вербна неділя (затиждень перед Великоднем).Свячені вербові віти зберігали як магічні предмети, здатні відвернути недугу,викликати дощ. Існував звичай жартівливо бити посвяченою вербою зустрічних,дітей, що мало принести їм здоров'я, силу, багатство:
Будь багат,як земля, І будь плодний, як лоза!
Дляукраїнського народу верба — це його своєрідний символ. Вербовий сум, гарний ігордий, як душа українця. Як нескорений Великий Кобзар, що, перебуваючи вОрській фортеці, виходив серед пустелі вербове деревце. Образ верби дуже поширений уфольклорі. Він символізує невибагливість, скромність, глибоку тугу і печальматері-вдови, безталанної дівчини, асоціюється із одруженням:
Летілазозуля, кувала, Щось вона вербиці казала Пора тобі, вербице, розвиться, Поратобі, хлопчино, жениться.
Безпліднимжінкам давали їсти вербові бруньки, що повинно було, за віруванням, сприятинародженню дитини. Отже, верба — символ запліднення.
Вишня – символ України, рідної землі; символсвітового дерева, життя; матері; дівчини-нареченої. Для праукраїнців вишня, заданими О.Шокала, - світове дерево життя. Як відомо, колись слов'янисвяткували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік споконвічниххліборобів. «У давнину в Україні, - підкреслює дослідник, - вишнябула ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце вишні садиливосени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенькарозвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю націлий Новий рік» (10). Надумку Г. Лозко, назву «вишня» слід вважати прикметником жіночого роду, відформи «вишній», тобто «божественний». Отже, вишня - це «божественнедерево», присвячене Сварогу (12).Окремі дослідники зіставляють це слово із весняним сонцем у зеніті, тобто«вишнім» сонцем. Лінгвістичний аналіз етимології слова «вишня», зроблений нами,підтверджує думку про правильність зіставлення її з образом світового дерева,священного дерева життя. По-перше, слово «вишня» — слов'янського походження,воно мало такі регіональні варіанти як «вишник», «вишника». Водночас слово«вись» (висота) (світове дерево, як відомо, дуже високе, дістає кроною неба) мало аналогічні форми — «вишник»,тобто «вищий», «старший», «вишок» - вершина, шпиль. Словник Б.Грінченкафіксує форму «вишній», тобто «верховний», а отже «небесний», «божественний».Водночас у Словнику вміщено фразу «Господи вишній, чи я в тебе лишній?», якуможна зіставити із фольклорним виразом «Ненько, моя вишня, Чи я в тебе лишня…»Отже, у свідомості праукраїнців вишня асоціювалася із небом, високим деревомжиття, Богом. Окрім того, білий колір її цвіту асоціювався із святістю, бо«світ» — це «свят». За даними М. Костомарова, слов'яни обожнювали саме світлояк джерело життя, білий колір. Споконвіку священні речі українців — білі (хата, вишиванка, хустина, рушник). Священний птах лелека має білезабарвлення. Таким чином, безсумнівно, вишня була у наших пращурів СвященнимДеревом Життя, Матері-богині, України. Відгомін цих вірувань знаходимо у творахусної народної творчості, українських письменників.
Дуб — символПеруна, Сонця та ін. богів; дерева життя; гордості й міці, сили, довговічності,здоров'я; цілісності; дужого, гарного парубка; нерозважливості. У християнстві дуб (як і кедр) був символом гордості і пихатості. Під дубом став царемАвімелах; Яків закопував чужих богів теж під цим деревом. Емблема Христа — дуб, за деякими версіями із нього ж бувзроблений хрест-розп'яття. Вінок із дубовоголистя символізував силу, міць, гідність.
Слово дуб дуже давнє. Спочатку воно мало значення «будь-яке дерево», «дерево взагалі», тобто «ліс». Це слово передавало значення «чогось цілісного, що нероздроблюється на частини..., чуже, нескорене, якому, між іншим, «слід приносити жертву» (13). Тобто дуб символізував щось монолітне,безмежне, сильне. Слов'яни-язичники вважали дубові гаїжитлами богів, тому вшановували їх, категорично забороняли вирубувати. Дубам вжертву приносили биків, кабанів, півнів, хліб та ін. До речі, хліб, півеньсимволізували Сонце. А, отже, дуб був сакральним знаком не лише Перуна, а йСонця. У капищах перед ідолами горів невгасний вогонь, символіка якогопереплітається із Сонцем. Мовознавці підрахували, що лише в «Словнику російських народних говорів» міститься майже двісті слів, якіутворені від кореня — дуб-. Обожнення дуба, очевидно, зумовлено його довговічністю,надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже2 тисячі років. За стародавніми язичницькими легендами у вирії-сонмищі богів ідуш — росло першодеревосвіту — прадуб з молодильними яблуками безсмертя (Плачинда С.). НаУкраїні дуб особливо цінувався за міцну деревину, з якої робили житло, мости,домашнє начиння. Існував добрий звичай — на відзнаку народження хлопчика садитимолоденький дубок. На Зелену неділю колись на Київщині готували ігровий сухийдуб. Це була висока жердина із колесом, уквітчана травами, стрічками. Людивиконували обрядові пісні, закликаючи весну, живильний дощ та ін. У фольклоріобраз дуба персоніфікує міцного, дужого, красивого парубка-козака (Парубочки як дубочки).
О. Воропай описує обрядодію-гру «Горю – дуб», у якій один ізучасників — дівчина, інший — хлопець. Причому він є отим «дубком-козаком», що горить відкохання до милої. Аналогічні символи переповнюють українські пісні:
Ой у полі дуб зелений, Під тим дубом вишня; А там козак конемграє, Щоб дівчина вийшла.
Євшан-зілля (полин) — символ пам'яті; рідної землі, Батьківщини;своєрідний пароль українців. Євшан-зілля — степова запашна рослина з червоним або пурпуровим цвітом. УБіблії слово «полин» нерідко поєднується зі словом «яд». Грішники частозазнають кари Господньої саме полином. В українському фольклорі полин — надійний оберіг відрусалок, іншої нечисті. За віруваннями, на Русалчин великденьмавка, перестрівши людину, питала: «Полинчи петрушка?». Якщо та показувала полин, русалка миттю зникала. Уфольклорі полин виступає, як правило, символом нещасливого, безталанного життя
Лучче мені, мати, Гіркий полин їсти, Аніж мені, мати, Із нелюбомсісти.
«Чиволів би, сину, гіркий полин їсти, Чи волів би, сину, на коникасісти?»
«Полинунаїмся — водиці нап'юся, З вороного коня упаду — заб'юся. (Летіли орли здалекого краю)
Жито — символ життя; плодючості, достатку; здоров'я, щастя; символнеперервності роду, етнічної свідомості, духовності українців. Жито — одна із найдавніших злаковихкультур на Землі. Зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними, символічнимище з часів Трипільської культури. Праукраїнці, одвічні хлібороби, розглядалижито як основу життя. В.В.Колесов наводить такі цікаві лінгвістичні докази. Майжевсе, що пов'язано з існуванням живих організмів, людини, слов'яни позначаликоренем жи-. Напр., «жила» (вена) — по ній течекров, що дарує життя. «Жило» (житло) — місцепроживання людини. «Жиръ» (жир) — у давнину цеслово означало їжу взагалі. «Животное» — тварина. І, звичайно, «жито» — хліб, плід, колос. «Жиця» (волосяна нитка) — символічна носійка життя. «Животъ» — (живий) про органічніформи життя, земне існування.
Калина є одним з найважливіших символів нашої країни і однією знайуживаніших рослин в усній народній творчості. Калина — символ давній, багатозначний.Первісно калина символізувала вогонь, сонце, світло, згодом набула й іншихознак, стала символом краси, здоров’я, жінки, дівочої цноти (дівоцтва),кохання, повноти й гармонії життя, материнства, плодючості, роду, крові, печалітощо. Пізніше з образомкалини почали пов’язувати такі категорії, як пам’ять, рідний край, Батьківщину,Україну, вірність, нескореність, навіть протест, пролиту козацьку кров. Просто й невимушено змальовується в народній пісні такийобраз-паралелізм:
Ой під калиноютрава зеленая, Там стоїть дівчина та й зарученая. Або: Ой ти, дівчино, червонакалино, Як мені на тебе дивитися мило.
Калина— символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України,батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності;гармонії життя та природи; материнства; плодючості; символ нескореностіта стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам'яті; єдностінації; потягу до своїх традицій, звичаїв. «Без верби й калини — нема України», — каже народна мудрість. У давнину калину висаджували укожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше — гільце молодої, весільний коровай,оселю. І проводжали у вирій на вічний спочинок теж із калиною. Чому саме вонастала глибоким народним символом? Вважається, що це зумовлено багатьма чинниками: кольором цвіту, плодів, формою,лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків. Можливо, їхвражало те, що серед лютої завії гордо і нескорено палахкотіли вогнисті,блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Як і віковічний потягнароду до волі, краси, гармонії, правди… Етимологія слова «калина» пов'язана із поняттям вогню, води — першоелементами земногожиття. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним.Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. На Україні колись святимбуло материнське побажання: «Будь,доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!» Одним із найважливіших символічнихзначень калини було «чиста дівочаврода» («А дівчина, як калина, личком рум'яная...»). Символізувала вона і вірне, довічне кохання («Та й зацвіла калиночка дрібненько,аби в парі прожили добренько»).Ламати калину — означало виходити заміж, любити. «Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кровукраїнського народу, — пише О.Братко-Кутинський, — калина тим самим символізуєйого невмирущість, непідвладність часові… Єдинокровність, однак, пов'язуєнарод не лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засібмагічного зв'язку між людністю України» (14). У фольклорі,народній уяві символом України виступала саме калина:
А ми туючервону калину Та йпідіймемо. А ми нашу славну Україну Та йрозвеселимо!...
Червонакалина стала також символом українського козацтва, війська. Філософськи глибоким є йсимволічний образ «калинового мосту». «Калина — символ розквіту, — підкреслюєБ.М.Ажнюк, — міст — життя, що з'єднує два береги: молодість і старість (ширше:народження і смерть). Першийберег вже за спиною (на… мості), попереду другий берег, і зворотногошляху немає. У філософському підтексті образу є поцінування життя в хвилинурозквіту і ностальгія за тим, що минає» (15). Сумнусимволіку мала калина на хвилину вічної розлуки з дорогою людиною. Її частовисаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягамикалини обвивали домовину. «Таксимволічно, — вказує С.Боруцький, — виражалася потреба постійного зв'язкулюдини з «тамтим світом», що хоч там небога знайде свою долю і вічне життя» (16). І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки,посаджена в головах калина символізувала продовження життя у рідні, народі,світлу пам'ять. Ще в ХІХ сторіччі про калину як символ у своїх наукових працяхподали чимало інформації основоположники вивчення народнопоетичної символікиМикола Костомаров та Олександр Потебня. У монографії «Історичне значення української народної пісенної творчості» (1843) Микола Костомаров вважавкалину «символом жіночості в широкомузначенні. Все духовне життя жінки — її дівоцтво, цнота, любов, заміжжя, радощігіркоти, родинні чуття — усе відображенев калині. Калина уявляється такою, що чує, бачить, думає і говорить». Олександр Потебня в магістерськійдисертації «Про деякі символи в слов’янськійнародній поезії» (1860) писав: «Калина — символ дівоцтва, краси і любові: епітети калини — ясна, красна, жарка, червона так рішуче відносить це слово до поняття вогню, щонема можливості сумніватися в тому, що воно має спільне походження з калити,розкаляти». У калині все символічне: червоніягоди (ґроно), білий цвіт, зелене листя, загальний образ куща в лузі, біляхати. Усна народна творчість рясніє багатьма зразками про калину, образамикалини у великих творах. Це й загадки, прислів’я та приказки, порівняння,казки, легенди, пісні епічні (найхарактерніший жанр — балади), ліричні(обрядові: веснянки, жниварські, весільні; необрядові: про кохання, сімейнежиття; соціально-побутові: козацькі, чумацькі, рекрутські та солдатські,стрілецькі), жартівливі та сатиричні. Наведу кілька прикладів. Загадки: «Стоїть півень над водою, трясе червоною бородою», «Сидить півень на яворі, спустив крила кривавії», «Серед ліса-ліса червоне плаття висить», «За лісом, запралісом червоні чоботи висять», «І не дівка, а червоні стрічки носить». Народні прислів’я, приказки, порівняння:«Любуйся калиною, коли цвіте, адитиною, коли росте», «цвіте, як калина», «пишна, як калина», «дівчина, як калина в лузі», «дівчина, якчервона калина», «дівка, як калинова квітка». Колись існував обряд «Похід по калину», коли незаміжнідівчата йшли в луг чи в калиновий гай ламати калину, складати в пучечки, щосимволізувало готовність до видання. Мати бажала дочці: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою тачистою до вінця!» Зверталася й до калини: «А ти, калино, будь гожою на коровай,гільце, квітки весільні та хрестинні, на здоров’я людям, на дорбо нашому двору». Із цим побажанням перегукуєтьсявесільна пісня, в якій дочка матері запитує:
— Ой чи будуя, мамо, такая, Як калинонька цяя? Мати відповідає: — Ой будеш, доню,будеш, Як коло мене будеш, А як підеш від мене, Спаде красонька з тебе.
За легендою,в часи нападів Батия на наші землі дівчина-українка завела ординців унепролазні хащі, де вороги й загинули. Хан Батий звелів відтяти мужнійпровідниці голову. На тому місці, де струменіла кров, виростала калина: кожнакрапля — кущ. Дослідник національної символіки Олексій Братко-Кутинськийвідзначав: «Символізуючи відновлювану відпокоління до покоління кров українського народу, калина тим самим символізуєйого невмирущість, непідвладність часові… Єдинокровність, однак, пов’язує народне лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засібмагічного зв’язку між людністю України». Чи не найпопулярнішою піснею про калину стала стрілецька «Ой у лузі червона калина похилилася» з приспівом-закликом: «А ми тую червону калину підіймемо, /А ми нашу славну Україну /Гей, гей,розвеселимо!» Калина — символ українськогородоводу:
У полі калина,у полі червона Хорошенько цвіте. Ой роде наш красний, Роде наш прекрасний, Нецураймося, признаваймося, Бо багацько нас є!
ВасильСкуратівський поділився спогадом: «Пригадуєтьсясумна сцена в Спілці письменників. Ми біля труни Григора Тютюнника, що ставжертвою комуністичного свавілля. Тіло оповивали пучки барвінку й калини. Досвого давнього друга підійшла й Ліна Костенко, непоспіхом поклала калину, аодне з грон кинула долі й розчавила каблуком. Для багатьох цей жест бувнезрозумілим. Але народна традиція ув’язує це з виявом протесту. А воднораз — це й свідчення спорідненої та незрадливої незгасної пам’яті». В українській літературіфольклорний образ калини зазнав різноманітних трансформацій, переосмислень.Мабуть, немає жодного поета в Україні, кого б не хвилював цей диво-кущ, щофактично став національним символом: Т. Шевченко («Зацвіла в долині червона калина, ніби засміяласьдівчина-дитина»), І. Франко («Червона калино, чого в лузі гнешся?»), Леся Українка («Калинатак хизується красою»), П. Тичина, М. Рильський,М. Зеров, В. Стус, І. Драч… Калину використовували не лише в обрядах, а й підчас лікування. Відомі її цілющі властивості для нормалізації кровотворення, відкашлю тощо. Улюблениця народу, калина не втратила свого традиційногосимволічного значення, проте обрядові акценти в останнє сторіччя доповненояскравими патріотичними мотивами.
Лілія (біла) — символ цноти, чистоти,непорочної краси; у Біблії лілія — емблема краси таємного нареченого інареченої в глибокому взаємному коханні; ознака витонченого смаку, розкоші,вишуканості; багатства; надії на достаток; благовоління; поваги. Водночас вона- символ смерті, відданості, помсти покійника, квітка Пресвятої Діви. Занародним повір'ям, її ніколи не садять на могилі, вона сама виростає тут підвпливом якоїсь невидимої сили і з'являється переважно на могилах самогубців талюдей, що загинули насильницькою смертю. Якщо вона виростає на могилі вбитого,- це ознака невідворотної помсти, а якщо на могилі грішника — то прощення йспокутування ним гріхів.
Липа — уособлення жіночої грації, краси,щастя. На Україні вважали, що липі Господь надав силу відвертати прокляття, яківона приймає «на себе». Тому нібито на ній так багато наростів.
Мак — символ безмежностізоряного світу; Сонця, зорі; сну і смерті; плодючості, заспокоєння;швидкоплинного життя; красивої дівчини; безневинно пролитої крові (ухристиянстві); надійного оберега від нечисті. Мак у міфопоетичних системах світу пов'язувався упершу чергу зі сном та смертю. Римська богиня Церера ходила по землі, і закожним її кроком виростала вогниста квітка. Зібравши букет маків, богинязасинала. Грецька міфологія змальовує образ вродливого юнака Мікона,перетвореного після смерті у мак. Макова голівка була символом плодючості ізаспокоєння, атрибутом Афродіти, Гери, Кібели (17). У християнській літературі поширений мотив про те,що маки ростуть на крові розіп'ятого Ісуса Христа. Отже, мак — символбезневинно пролитої крові. На думку О. Братко-Кутинського, символ магічногомаку такий же давній, як і калина. „Макові зерна, — вказує він, — яксимвол безмежності зоряного світу і його астральної сили й досі зберігають своєзначення. І досі мак освячують двічі на рік — на Маковея і на Спаса.Найяскравіше таке значення символу виявляється у різдвяному обряді приготуванняритуальної страви — куті, де макові зернята символізують безконечну множинністьзірок Всесвіту“.
В уснійнародній творчості мак — символ красивої дівчини (гарна дівка, як маківка;дівчина, як маків цвіт;як маківочка; як мак процвітає (про людину у повній силі і красі).
Водночас макпов'язувався із хтонічними істотами, смертю. Напр.: »маку наївся" — очманів; «на мак розбити» — вщент; «маком сісти» — загинути. Окрім того, мак — видюк (польовий) був надійним оберегом відлиходійства відьом, упирів, нечистої сили. Ним обсипали навколо хати, у хліві. Часто навколишній світ,оселя зіставлялися саме з маком (сей світ, як маків цвіт; збудуй менісвітлоньку з макового цвітоньку) (18). За даними С. Килимника, однією із магічних веснянок,скерованих на високий урожай городньої рослини була веснянка «Мак». Окрім того, мак символізував світанкову зорю («Ой зацвіла маківочка, зачалабриніти»), швидкоплинність людського життя («Пройшов мій вік, як маківцвіт»). Інодінайдорожчу людину — матір — порівнювали із маківкою («Да нема цвіту, світлішого над маківку, Да нема роду,ріднішого над матінку»).
За ним, заним заплакала отецкая дочка- Забриніла, зашуміла, якби маківочка.
«Ойвернися, мій миленький, із Польщі додому». «Не вернуся, дівчинонько,гордила ти мною. (Оріхове сіделечко)
Якприбіжиш під батьків двір, То стань, коню, як маків цвіт. Батько вийде — розсідлає, Мати вийде — розпитає: — Ой коню мій білогривий, А де ж, коню, твійпан милий? — Не плач, нене, не журися, Бо вже ж твій син оженився. (Ой у полівогонь горить)
Заастрологічними гороскопами, рослиною людей, народжених 1-10 березня, є Мак.Шлях його «всіяний терном. Треба вірити у свої сили — тільки так Мак можедосягнути успіху».
Рута-м'ята — символ очищення, дівочості, цнотливості, відверненнязлих духів. У народній поезії українців це поширений фольклорний символ.Зустрічається у сполученні зі словами м'ята (рута-м'ята), яра (молода), зелена,сувора та ін. Вінок із рути означав дівування. Зів'яла рута — символ втраченоїцноти. Часто рута символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання, гіркежиття. В українській літературі образ рути набрав дещо іншого символічногозвучання. Мальва — символ найдорожчого — любові до рідної землі, досвого народу. «Не було села, а в ньому хати, — пише В. Скуратівський, — де непалахкотіли б під вікнами мальви — ці незрадливі обереги нашої духовноїспадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: там земля мила,де мати родила!» (11). Конвалія — символ дівочої чистоти, скромності;весни. У християнстві — емблема непорочної Діви Марії і символ пришестя Христа.В українській поезії конвалія символізує пробудження природи, цнотливість,дівочість, скромність. За даними професора С. Килимника, у XVIII — XIX ст.існували й інші ботанічні символи: шальвія – «образ туги», бузок– «емблема втіхи молодого родинного життя», материнка – «емблемаматеринської любові та здоров'я дітей»; чебрець – (Богородична трава) –«спокій родини та здоров'я дітей»; півонії – «розквіт дівочої краси,зрілості»; братки польові – «символ убереження від кохання близьких покрові»; розмай-вітер – «символ забуття, безнадії, розлуки». Сосна — символ життєвої сили, плодючості, самотності; сили характеру, безсмертя.
Тополя — символ дерева життя; символ добраі зла; символ України; сумної дівчини, матері; краси, стрункості; весни. Заданими С. Плачинди, тополя була образом-тотемом давніх українців. Рубаласяязичниками лише для жертовних вогнищ. На Україні тополя — канонізований символзасмученої матері, дівчини, нещасливої долі:
Ненько моя,зоре,
Зелена тополе,
Породила насвіт білий на велике горе
Рубаннятополі, як і калини, символізувало заручення та одруження юнки:
Тонкая,високая тополя:
Чорняваядівчина — то моя.
Тонкую,високою зрубаю:
Чорнявуюдівчину кохаю
Троянда — символнебесної досконалості та земних пристрастей; часу і вічності, життя та смерті;плодючості; краси; цнотливості; мовчання і таємниці; у християнстві — символраю, Діви Марії, небесного блаженства і водночас страждання. Спочатку у християнському мистецтвітроянду прославляли як райську квітку, символ чистоти і святості. Пізніше вонастає символом Богородиці, яку уявляли сидячою в раю серед трояндових квітів. Залегендою, архангел Гавриїл зробив для Богородиці три вінки: із білих, жовтих ічервоних троянд. Вінок із білих троянд символізував її радість, із червоних — страждання, а із жовтих — славу. Червона троянда стала символом крові Христа,що страждав. Білі троянди в середні віки називались також трояндами Магдалини:кажуть, нібито вони втратили свій колір від пролитих на них сліз каяттяМагдалини. Вукраїнській традиції троянда — символ краси, кохання.
Трояндий виноград— символєдності двох важливих сторін людського життя; насолоди від краси природи тамистецтва і творчої праці на благо людей; духовно багатого життя народу;поєднання духовного і сущого, божественного і земного; діянь людського розуму іфізичної праці; краси людського життя. Троянди й виноград — символ єдності двохважливих сторін людського життя; насолоди красою природи та мистецтва і творчоїпраці на благо людей (19). На думку В.М. Борщевського, троянди й виноград символізують духовнобагате, красиве життя народу. Троянди й виноград належать до найдревнішихкультур на землі. Люди здавна поклонялися красі, витонченості троянди такорисності, плодючості, жертовності винограду. Смик Г. у статті «Біблійні рослини» пише: «Щонайбільшоїшани у святому Писанні зажив виноград та його плоди й продукт — вино! Самевиноград серед ще кількох видів украй потрібних людям рослин посів чільнемісце. Він є символом смиренного, покірного способу життя, працелюбства,благополуччя, достатку і спокою. Загалом же виноград у Біблії згадується понад115 разів. Гроно винограду одночасно символізує плодючість і жертовність, бо ізнього роблять вино, зокрема, вино кольору крові. Йому відводиться символічнезначення божественного Ягняти, яке зображувалося між колючками та гронамивинограду». Троянда у світовій культурі єсимволом досконалості краси, витонченості. Більш конкретні символічні значеннямають кольори троянди та квітів. Біла і червона троянди — символи печалі ілюбові, голуба троянда — символ нездійсненного, неможливого, золота — символабсолютного успіху. Троянда, що має сім пелюсток, символізує священне число 7 (сім напрямків простору, сім днівтижня, сім чудес), а троянда, що має 8 пелюсток,символізує відродження (20). Поєднання духовного і сущого,божественного і земного діянь людського розуму, духу і фізичної праці містить усобі образ троянди й винограду у людському суспільстві.
Фіалка — символсмутку, смерті, але водночас емблема пробудження природи; девіз Афін; знакневинності, скромності, цноти, чистоти; беззахисності, відданості своємукоханому. За народнимсонником, фіалка приносить радість. Вона має здатність причаровувати. Для цьоготому, кого хочуть причарувати, потрібно під час сну бризнути на повіки сокомфіалки, а потім, коли він прокинеться, прийти і стати перед ним.
Яблуко(яблуня) — символ цілісності, земних бажань; попередження шкідливості перебільшенняматеріальних бажань; символ початку всіх речей, плодючості; безсмертя та вічноїмолодості; таїни гріхопадіння діви Марії; людини; спокуси; дерева пізнаннядобра і зла; смерті і зла, розбрату і чвар; витримки, самопожертви в ім'янароду; батьківщини, Батьківщини. Шанованим у християн є яблучний Спас 19 серпня управославних, 6 серпня — у католиків. За віруваннями, до цієї дати категоричнозаборонялося їсти яблука, особливо тим жінкам, у яких померли діти. Цепояснювали тим, що нібито Ісус Христос, Мати Божа роздають цього дня усімдітям-небіжчикам яблука. Обділеними залишаться саме ті покійні діти, матеріяких порушили заборону. Відомий міфолог, фольклорист О. Афанасьєв писав: «Живавода та золоті яблука володіють однаковою творчою силою: вони однаковооновлюють немічного старця, роблять його квітучим юнаком...; хворому дають міцьта здоров'я; мертвому — життя, потворність перетворюють на красу; безсилля — убогатирську силу...» Явір — символ козака, парубка, здоров'я та сили;молодості, віку людини взагалі, вічної пам'яті; дитинства. Ясен — наУкраїні був символом війни: якщо ворогові присилали гілку ясена — чекай нападу.У фольклорі ясен символізував також скромність, пісенну душу. Образи бур'янів у Бібліївикористовуються для алегоричного відображення негативних якостей людини,переважно безгосподарності; кропива — символ ледачкуватості господаря; терня — емблема, вінець безгосподарності; полин — нечесності, людських пороків, акупина символізує нетлінність Матері Божої.
Густі заростікропиви — символ безгосподарності, ледачкуватості господаря. „Япроходив край поля людини лінивої та край виноградника недоумкуватого, — і осьвсе воно позаростало терням, кропивою покрита поверхня його...“.
Парубоцькакраса — Кропива зелена. Парубоцька краса В калюжі випрана, На хмарісутана, На призьбі скачана, У яму схована. (А в кривому танці)
Важкосказати, які рослини мають на увазі, вживаючи в Біблії термін терня.Але, безсумнівно, це бур'яни, що символізують вінець безгосподарності ізапустіння. У Книзі приповістей Соломонових для характеристики поля ледачоїлюдини використовують вислів „Все воно позаростало терням“. Лукавимлюдям не минути опустошіння: „Тернина йпастки на дорозі лукавого, а хто стереже свою душу, відійде далеко відних“…
Я тебелюбила, як з горіха зерня, Ой а ти мя обходив, як колюче терня.
Якколючей терня, як колючи ґлоґи, Ой юж з тобом не підут бівше мої ноги. (Я тебелюбила)
Очерет — символ слабкості,ламкості, непостійності. „Теперще ти надієшся собі опертися на оту поламану очеретину, на Єгипет, що, коли хтоспирається на неї, то вона входить у долоню йому і продірявлює“. Такпідкреслюється безсилля фараона. Вислів „надломлена очеретина“вживається для означення слабкості віри, надломленості характеру. У давнинуочерет використовували як перо для писання, як міру довжини.
Очерет тріщить, І вода плющить, А кум докуми Судака тащить. А кум до куми Судака тащить.
Укнизі „Библейская энциклопедия“ купиною називають терновий кущ, якийбув біля м.Хорива, горів, але не згорав. У ньому з'явився Мойсеєві АнгелГосподній. Кущ, що горить і не згорає, прообразував Матір Божу, яка буланетлінною і за втіленням, і за народженням від неї Сина Божого. На думку тлумачів Св. Писання,описаний терновий кущ належав до одного з видів мімоз чи акацій, а в ботаніцікупина — лісова трав'яниста рослина з білими квітами, схожа на конвалію.
Люди знали,коли процес збирати рослини, щоб мати від них найбільше користі і якомога меншезавдавати шкоди природі. Масове збирання трав здійснювалося лише один раз нарік: на Поліссі – на Івана Купала, на Поділлі, Подніпров'ї та Лівобережжі – наСимона Зілота – покровителя рослин, який, за народним уявленням, надавав їмцілющої сили. Слов'яни відносилися до рослин як до живих істот. В українськогонароду існувало повір'я, згідно з яким “дерева відчувають біль, коли їхрубати”.
Як зазначаєД.Зеленін, у слов'ян рубати дерева, які вільно росли в природі, вважалосябільшим гріхом, ніж зрубати дерево, посаджене людиною. Ця традиція сприялапрактичній природоохоронній діяльності – насаджуванні дерев (зрубав одне дерево – посади троє, посадив дерево – себе прославив,посадив сад – рід прославив).
Народнийкалендар ґрунтувався на багатовікових астрономічних та фенологічнихспостереженнях за природою конкретної місцевості і враховував усю сукупністькосмічних факторів та місцевих ландшафтно-кліматичних умов. Ці спостереженнявідображені в народних прикметах, які переконують нас в тому, що українськийнарод добре розумів існуючі в природі взаємозв'язки (сильніше пахне жовтаакація і бузок – буде дощ, вільха розпускається раніше берези – на дощове літо).
Народніприкмети погоди, урожайності сьогодні розглядаються як неоцінима скарбницямудрості і досвіду. Рослиниі тварини, птахи і комахи, небо і вітер підказували тому, хто вмів читати книгуприроди, якою буде погода. (Якщо на початку лютого година, то і весну чекатиранню, уберезні грім – ознака родючості).
Етнографизазначають, що гуманістично-екологічна традиція українського етносу найчастішевідображена в українському фольклорі. Головними засобами виховання позитивногоставлення дітей та молоді до природи є такі жанри усної народної творчості:прислів'я та приказки, казки, загадки, легенди, пісні.
Найдавнішимиє балади, в яких розкривається поетичний світогляд нашого народу, йогоміфологічні уявлення, світ його фантазії і розуміння природи. Найпоширенішим мотивом у такихбаладах с перетворення людини на рослину, тварину, птаха. Так у відомій баладі» Трой — зілля" розповідається про те, що з посіченого ворогами Івасяповинно забитих сиріт виросло трояке зілля.
Що першезіллячко — тож василечки, А друге зіллячко — тож барвіночок, Атрете зілля — то ж любисточок ...
Цей же мотив(перетворення дівчини в тополю) зустрічається і в відомій народній баладі«Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси», яку відносять досоціально-побутових балад, адже в її основі лежить моральний конфлікт міжсвекрухою і невісткою, яку та незлюбила і закляла так, що дівчина перетвориласьв тополю.
Багатосвят теж пов’язані з рослинами. Наприклад,є в купальському святідва дива – купальське деревце (Купайлиця або Марена) і квітка папороті, якацвіте тільки у купальську ніч. Деревце – вишневу, соснову чи вербову гілку,вбрану квітами, черешнями чи вишнями, свічками можна ще подекуди побачити, а отцвіт папороті побачити щастить одиницям, бо цвіте ця чарівна квітка одну тількимить. Хто зірве – той усе знатиме, розумітиме мову дерев і звірів. В цей часрослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише вКупальську ніч на папороті, серед ночі розцвітала чарівна вогняна квітка щастя– кочедижник. Хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усіскарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку щастя.Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, не боятиметьсялихих сил. Господар у стайні та на пасіці накидав полину, осикових гілок,поклав гострим лезом догори сокиру у воротах та проводив риску крейдою. Господиняклала ніж на порозі, а на вікнах ставила осикові гілки. А як лише смеркне, вонайшла до обору й підкурювала там чарівним минулорічним зіллям, щоб відьма неприступила. Дівчата в цей день носили часник за поясом.
Жінки,що прикрашали Пасхальні яйця, отримували натхнення зі світу природи, майстернозображуючи квітки, дерева, фрукти, листя та цілі рослини. Подібні орнаменти символізувалипрокинення природи після зими, таким чином Пасхальні яйця з мотивами рослинбули гарантією хорошого врожаю. Найбільш розповсюдженим малюнком є рослина увазі, змальована окремо, що символізує дерево життя. Вишневе дерево, що єсимволом жіночої краси, вважалося, приносило щастя та любов. На Пасхальнихяйцях, прикрашених гуцулами, часто зображували гілку ялинки, символ молодостіта вічного життя. Виноград символізував братерство, добру волю та довге івіддане кохання. Вважалося, що Пасхальні яйця з орнаментом яблука або сливи,приносять знання та здоров'я. На Пасхальних яйцях зображували різні квітки, асаме рози, соняхи, тюльпани, гвоздики, барвінок та конвалії. Вважалося, що вонивсі допомагають природі квітнути та розростатися.
Рослинита нечиста сила
Рослинитакож пов’язані з віруваннями людей у нечисті сили. Багато трав та квітіввикористовувались для відлякування злих духів, відьом, мавок та ін., або жвикористовувались самими нечистими силами. Наприклад, на голові у кожноїрусалки – вінок з осоки, і тільки в старшої, царівни, вінок з водяних лілей. Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся, або беруться за руки і водятьдивовижні хороводи. Іноді русалки вилазять надерева й гойдаються на гіллі, як на гойдалці,співаючи пісень. Русалчині пісні небезпечні: хто почує їх, той, як зачарований, підійде близько до русалок, а вони тодізаманять його до себе, візьмуть в своє коло, будутьбавитися з ним, а потім залоскочуть і затягнутьу річку, на дно.
Сиділарусалонька на білій березі,
Просиларусалка у жінок намітки:
«Жінки-сестрички,дайте намітки:
Хоч нетоненької, аби біленької ».
Сиділа русалкана білій березі,
Просиларусалка у дівчат сорочки:
«Дівчата-сестрички,дайте сорочки,
Хоч небіленької, аби тоненької ».
У Русалчин тиждень на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його парою русалки будуть ситі. У четвер (цей день ще називають РусалчинВеликдень) ніхто не повинен працювати, щоб нерозгнівати русалок. Ранком, яктільки зійде сонце, дівчата йдуть у поле “на жита” і беруть з собою хліб із житнього борошна, спечений окремо та замішаний на свяченій воді. У полі дівчата ламають хліб на кілька шматків, діляться ним порівну, а потім кожна йде наниву свого батька, де росте жито, і там на межікладе той хліб для русалок – “щоб жито родило”.
Крім того,дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток, і там у лісі кидають завиті вінкирусалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів.Вважалось, що у тих вінках русалки бігають по нивах та лісах.
НапередодніТрійці русалки ховаються в корчах, а коли дівчата виходять вдосвіта по воду,випадають несподівано і питають: “Полин чи петрушка?”.Як дістануть відповідь “полин”, утікають, як “петрушка”, залоскочуть дівчину й затягнуть у воду.
Проводирусалок – спеціальні обряди, щоб позбутися них. Засобами, що відлякують русалок,здавна вважались пахучі трави (любисток, полин, лепеха), тому що вони дляхрещених людей дуже пахучі, а для нехрещених – смердючі.
Мавки,або ще нявки, бісиці,живуть в лісах чи гірських печерах, і з’являються людям як молоді, гарнідівчата. Світлиці їх вистелені килимами, вонипрядуть крадений льон, тчуть із вибіленого полотна і шиють одяг. Після того, як розтануть сніги, мавки бігають горами й долинами ізасаджують на них квіти. Коли все зазеленіє ірозквітне, вони рвуть квіти, вплітають в коси,і купаються в потоках та озерах. Вважається, що до танців, які нявки теж дуже люблять,приграє їм чорт на дудці. Цікаво, що на тому місці, де раз перетанцювали мавки, трави не буде повік, і такі місцяназиваються ігровищами. Розважаються вони такожтим, що заманюють людей і заводять їх у безвість.Відчепитися від мавки, за народним повір’ям, можна лише, скинувши сорочку іперевернувши її навиворіт.
Відьма (віддревньоруського “ведь” – знання) – один з основних персонажів демонології східних ізахідних слов’ян, який поєднує в собі риси реальноїжінки і чорта. Для захисту від відьомвикористовувались обереги. Щоб не дати відьміпроникнути у двір та хату, на воротах закріпляли свічку, освячену на Стрітення; в стовпи воріт засовували зубці борони, в дверні щілини – крапиву чи гілку осики; на поріг клали ніж або інші гостріпредмети. Виконували магічні дійства, щосимволізували зведення перешкоди: осипали дімта хлів маком, обводили косою на землі круг, малювали на дверях хрести.
Відображеннярослин у піснях
Багатопобутових подій ставали основою для різного роду пісень. Наприклад, жниварські пісніукраїнців, як і всіх слов'янських народів, відображають урочисту,відповідальну пору в житті хлібороба — збирання врожаю. Пісні поділяються на зажинкові, щовиконуються до початку роботи, жнивні — виконувані під час збирання врожаю, таобжинкові (або дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив. Ключовим моментом зажинкового обрядубуло приготування першого снопа – «воєводи». Його мала нажатии «в добрий час» «легка на руку»жниця — обов'язково із середини ниви.Прикрашений стрічками й квітами зажинковий сніп кожного дня стояв на полі, де працювалиженці, і символізував межу, до якоївони мали жати. Після жнив перший сніп урочистоставили у світлиці на покуті. Перші зрізані колоски, як і останні, вважалися наділеними особливими якостями,здатними впливатина майбутній урожай. Бажаннязберегти перші колоски, очевидно, походило від уявлення про те, що в нихзберігається плодюча сила зерна. Жали і співали жнивнихпісень переважно жінки. Пісні величували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців. Зжатий останній сніп, «останець» (або«дід») перев'язували червоною смужкою і урочисто, з пісняминесли в село. На полі залишали жмуток невижатого збіжжя, прикрашеногострічками і квітами, що називавсяВолосовою або Спасовою «бородою», а подекуди – «козою», «перепілкою». Колосся зв'язували до купи і заламували до низу на схід сонця, витрушували в зорану серпом землю зерно, клали між стеблин хлібину, дрібок солі, ставили в воду, щоб у господі не переводився хліб,приказували: «Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!». Закінчивши жнива,женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина і легко було жатинаступного року. При цьому співали:
Ой ниво наша,ниво,
Верни намнашу силу!
Ми на тобіжили,
Силонькуположили.
Зпшеничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок змаків, волошок, калини як символу щедрого врожаю. У такому вінку найкращажниця — «княгиня» в парі з хлопцем, що ніс останній сніп та в оточенні дівчат –«дружок», поверталась до двору хазяїна. На Сумщині інколи тих, хто нісвінок у село, обливали водою, щоб захистити від нечистої сили. Перед двором хазяїна вінокклали на хлібину, щоб «заходив хліб за хліб, старий за новий», тобто, щобне було безхліб’я і просили за нього викуп –«рублика на таночок». Після викупу хазяїн запрошувавженців на гостину, а обжинковий вінок вішав у хаті на стіні і зберігав до осені, щоб вилущеним з нього зерном розпочати сів озимини. Важливе місце посідаєопис природи. Широко використовується у жниварських піснях прийом художнього паралелізму,де картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічноїхарактеристики людини. Зменшено-пестлива лексика, яскраві гіперболи,порівняння, загальний ласкавий емоційнийтон цих пісень нагадують колядки і щедрівки. Величання поєднується з магічним заклинаннямврожаю через побажання того, без чого неможливе життяземлероба: здоров'я, добробуту, гаразду в сім'ї, гарного збіжжя.
Купальськіпісні виконувались на свято Івана Купала. Це період літнього сонцестояння, кінець червня -початок липня. У селі вибирали відповідне дерево — вербу «Марену». Дівчатасплітали вінки з волошок, ромашок, маку, синіх польових сокирок, прикрашалиними вербу «Марену» і співали. Потім ішли до ставу, річки, озеракупати «Марену». У воду внести її мала найкрасивіша дівчина у вінку, сплетеномуіз жита та пшениці. Одяг її теж повинен бути прикрашенийквітами, як і в «Марени»-верби. Дівчина обережно ламала дерево «Марену»:кожному треба було принести додому гілочку,символ того, щоб огірки родили добре, щоб в оселі водилосядобро, а нечиста сила обминала обійстя.

Висновки
У висновках узагальнюються результати дослідження, їх можна викласти в таких положенннях:
1.        Аналізтипової і конкретних словотвірних парадигм українських найменувань рослинпоказав, що аналізовані твірні словотворчо досить активні, але реалізують свійдериваційний потенціал по-різному. Жоден із аналізованих іменників не утворює похідних з усіматиповими СЗ. На реалізацію їх дериваційного потенціалу впливають лінґвальні таекстралінґвальні чинники, зокрема позитивно позначаються на словотворчійспроможності назв рослин їх багатозначність, символічність, належність до ядралексичної підгрупи; релігійно-міфологічне використання, поширеність, належність до вищих рослинних читваринних організмів. Обмежувальними факторами в утворенні похідних єпохідність, структурно-морфологічна складність, фонетична довжина, дефектністьсловозмінної парадигми; стилістична й функціональна маркованість, екзотичність,вимерлість рослини, на яку вказує твірне, їх належність до нижчих рослиннихорганізмів. Методика виведення коефіцієнтів словотворчої спроможності дає змогубільш точно визначити роль окремих факторів у регулюванні словотворчоїповедінки аналізованих класів твірних слів.
2.        У словотвореннірізних дериватів найбільшу активність щоразу виявляють різні групи найменуваньрослин. Найчастіше твірними стають назви трав, а серед них – назви не-квітів,причому це здебільшого найменування культурних рослин – злаків, овочів, ягід.Меншою продуктивністю відзначаються найменування дерев, а також найменуванняквітів. Поодинокими є деривати у структурі словотвірних парадигм назв грибів,мохів, лишайників, папоротей, хвощів, водоростей та найпростіших рослин.
3.        Реалізація словотвірноїсемантики дериватами, мотивованими назвами рослин, відбувається завдякирізноманітним засобам, серед яких переважає суфіксація (понад 160 суфіксів).Зрідка засобом словотворення виступають конфікси (7), постфікс -ся у поєднанніз дієслівними суфіксами чи конфіксами, суфіксоїди (8). Кілька похіднихутворюються внаслідок усічення твірної основи, а також лексикалізації форммножини чи орудного однини. Для окремих дериватів характерне розходження формальноїта семантичної похідності.
4.        Аналіз спільноосновнихрізноформантних однофункціональних десубстантивів показує, що між дериватами,які заповнюють одну й ту саму семантичну позицію конкретної словотвірноїпарадигми, встановлюються різноманітні семантико-функціональні відношення.Інколи такі деривати можуть бути ідентичними за семантикою й функціонуванням,хоча зазвичай вони розрізняються семантичною структурою (реалізують різнийступінь демінутивності чи ауґментативності, вказують на різні поняття) тафункціонально-стилістичним використанням.
5.        Рослинизавжди відігравали і відіграють значну роль у житті народу. Тому багато рослинстали символами і широко використовувалися у творчості.

Література
 
1.     ВалюхЗ.О. Словотвірна парадигматика іменника української мови. – Київ – Полтава,2005. – С. 238-254.
2.     РоднінаЛ.О. Суфіксальний словотвір іменників // Словотвір сучасної українськоїлітературної мови. – К.: Наук. думка, 1979. – С. 57-80.
3.     БілоусенкоП.І. З історії творення іменників з модифікаційним словотвірним значеннямчоловічої статі // Актуальні проблеми словотвору української мови: Матеріалинаукових читань, присвячених пам’яті професора Івана Ковалика. – Тернопіль,1993. – С. 162-165.
4.     ГрещукВ.В. український відприкметниковий словотвір. – Івано-Франківськ, 1995. –С.23-67.
5.     ГрищенкоА.П. Суфіксальний словотвір прикметників в українській мові // Словотвірсучасної української літературної мови – К.: Наук. думка, 1979. – С. 160-170.
6.     ЩербатюкГ.Х. Однокореневі прикметники на –ний, -овий // Морфологічна будова сучасноїукраїнської мови. – К.: Наук. думка, 1975. – С. 141-147.
7.     Дмитренко М.Народні повір'я. — К., 1994. — С. 28.
8.     Плачинда С.Словник давньоукраїнської міфології. — К., 1993. — С. 15.
9.     Українськаминувшина. – К.,1987 — С. 228.
10.    Українознавство. — К., 1994. — С. 286-296.
11.    Скуратівський В. Берегиня. – К., 1987 — С. 17-268.
12.    Дмитренко М. та ін. Українськісимволи. - К., 1994. - С. 118.
13.    Колесов В. Мир человека… – Ленинград, 1986 — С. 211.
14.    Братко-Кутинський О. Символікасвітобудови. Українська традиція/ Людина і світ. — 1991. — № 11. — С. 38.
15.    Ажнюк Б.М. Мовні явища якетнокультурна цілісність // О.О.Потебня і проблеми сучасної філології. — К.,1992. — С. 41.
16.    Боруцький С. «А ми тую червону калину ...» / Людина і світ. – К., 1993. — № 2. — С. 28.
17.    Міфологічний словник. — М., 1991. — С. 365.
18.    Словарь української мови Заред.Б.Грінченка. — К., 1958. — Т.2. — С.392.
19.    Коптілов В. У світі крилатихслів. — К.,1968. — С.145.
20.    Керлот Х. Словарь символов. – М.,1994- С.113, 140.