--PAGE_BREAK--
1.1.2 Визначення та розмежування поняття
“
прислів’я
”
та
“
приказка
”
До спільних ознак прислів’їв та приказок відносять [Тарланов, 1999: 124] такі: стабільність (здатність до відтворювання), комплікативність (специфічне ускладнення семантичної структури, пов’язаної з пізнавальною діяльністю людини), експресивність (виразність та вплив на реципієнта), дидактичність (зміст повчального характеру), афористичність (здатність у лаконічній формі виразити чітке спостереження, що є узагальненням досвіду), лаконічність (здатність виразити повноту змісту у стислій формі).
Проте не менш важливим є питання про розмежування прислів’їв і приказок та їх ознак. У науці про мову ще не має загальноприйнятої думки щодо їх розмежування. Деякі вчені[Ніколаєнко, 2004: 5]основним критерієм розмежування прислів’їв та приказок вважають особливості їх синтаксичної структури.
Так, відносячись до одного жанру, прислів'я і приказки відрізняються певними структурними особливостями. Прислів'я – це довершений за змістом вислів, або граматично й інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення, наприклад, “
Поженешся за двома зайцями – жодного не здоженеш
”
.
За визначенням В. Даля[Даль, 1999: 26], прислів'я – це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, – це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: «Гнатися за двома зайцями». Крім того, прислів'ям властиве повне вираження думки, а приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів'я. На відміну від прислів'я, приказка не висловлює повне твердження й висновок з нього, не дає узагальнення, а підкреслює особливість конкретного предмету чи явища, дає в дотепній образній формі спостереження над цим явищем. З цього випливає те, що на противагу синтаксичній двочленній завершеності прислів'я, приказка – одночленна з синтаксичного погляду, тобто вона, переважно, є неповним реченням або частиною речення.
У свою чергу, З.К. Тарланов уважає, що приказка відноситься до прислів’я як частина до цілого [Тарланов, 1999: 43]. Прислів’я може функціонувати окремо, а приказка завжди повинна бути включена в переважаючу її одиницю, у складі якої вона набуває функціонального статусу.
Іншої думки дотримується С.Г. Гаврин, який вважає, що не лише прислів’я, але й приказки можуть мати форму завершеного речення [Гаврин, 1974: 75]. За твердженням О.Н. Широкової, до прислів’їв відносяться сталі народні вислови, що мають переносне значення, а до приказок – народні вислови, що не мають переносного значення [Шанский, 2005: 1].
Існує думка [Корень, 2000: 102] про те, що паремії потрібно розглядати в функціональному аспекті. Говорячи про функціонування в мовленнєвих актах, приказки реалізують номінативну функцію, в той час як прислів’я – комунікативну. Інколи сама приказка не дає жодної поради і не містить застереження, але її можна легко перетворити на прислів’я. Наприклад, розглянемо приказку “to
cry
for
the
moon
”[PocketGermanDictionary, 2002: 61], яка перекладається як “бажати неможливого”, і надамо їй форму поради:“Don
'
t
cry
for
the
moon
”; “Only
fools
cry
for
the
moon
”. – Лише дурні бажають неможливого[там само].
Іншими словами, звертаючи особливу увагу на деякі систематизовані ознаки прислів’їв та приказок, можна по-новому переосмислити терміни „прислів’я” і „приказка” та зробити висновки щодо їх розмежування. Першою ознакою, яка розрізняє прислів’я та приказки є емоційне забарвлення. Прислів’я – це ціле завершене судження, воно завжди має яскравий емоційний ореол, в той час як приказка використовується носіями мови лише у відношенні конкретної ситуації як частина будь-якого судження [Фелицина, 1979: 106], тому приказка поза цим судженням не наділена емоційним ореолом, тобто в ній ця ознака не завжди присутня.
Наступною ознакою прислів’їв та приказок можна вважати оцінку як семантичний елемент. Приказка з’явилась з утвердженням в мовленні сталих мовленнєвих образних виразів, що використовуються за принципом аналогії до подібних явищ [Телия, 1966: 76]. Вона підкреслює порівняння та надає новизну й оригінальність цьому порівнянню, тому оцінка може бути присутня.
Наступною рисою прислів’їв та приказок є сталість, яка може бути кількох видів: сталість вживання, структурно-семантична, лексична, морфологічна та синтаксична [Кунин, 1970: 32]. Прислів’я характеризується усіма перерахованими видами сталості, оскільки є цільнопредикативною конструкцією. Щодо статусу приказки, то не можна із впевненістю казати, що прислів’я стале у морфологічному аспекті, адже воно завжди має бути включеним у більшу одиницю, тобто є синтаксично несамостійним.
Щодо структурного відношення, то приказка являє собою образ, який визначає або особу, або дію, або обставини дії [Кузько, 2003: 87]; прислів’я завжди має форму речення; частіше всього має структуру загально-особового речення. Прислів’я – це цільнопредикативні конструкції, що побудовані переважно за діючими моделями простого та складного (складносурядного та складнопідрядного речень). Не лише прислів’я, а й приказки можуть мати форму завершеного речення. Проте прислів’я, на відміну від приказки, це завжди синтаксично та композиційно завершений поетичний твір;воно здатне до самостійного функціонування та не має контекстуальної прив’язки [Гаврин, 1974: 143].
Наступною ознакою розмежування прислів’їв та приказок є переосмислення їхніх компонентів. Йдеться не лише про перенос у метафоричному чи метонімічному плані, але й нерівноцінність сумарного значення змісту відповідного речення сумі лексичних та граматичних значень його компонентів [Кунин, 1996: 57]. Прислів’я та приказки у цьому відношенні рівні.
Було з’ясовано, що під час диференціації жанрів у фольклористиці, з одного боку, застосовується розподіл за ознаками виключення, а з другого – одні жанри можуть визначатися через інші. Цей факт є цілком зрозумілим, оскільки в рамках вертикальної жанрової структури текстів малої форми можуть відбуватися зміни, пов’язані з розмитістю та генетичною близькістю їхніх диференційних ознак, можливістю трансформацій, переходів одного жанру в інший (напр., у процесі згущення думки або ущільнення інформації, у тому числі за схемою [Hakamies, 1998: 10] “казка → байка → прислів’я → приказка”. У зв’язку з цим, і виникла необхідність у подальшому сумісному розгляді ізоморфних рис прислів’їв й інших жанрів малої форми для виявлення їхніх відмінностей.
Варте уваги також і те, що досить часто у якості функціонального синоніму поняття прислів’я виступає поняття паремія. Паремія узагальнено визначається [Молчанова, 2004:86] як стійке в мові та відтворюване в мовленні анонімне висловлення дидактичного характеру, що характеризується клішованістю, афористичністю та сентенційністю і включає прислів’я, приказки й ідіоматичні вирази. На думку О.В.Корень [Корень, 2000: 5], етимологічно поняття паремія має біблійне походження, але з часом воно набуло загального змісту і це, у свою чергу, дає підстави вважати, що прислів’я та паремія співвідносяться між собою як видове та родове поняття.
Щодо диференціальних ознак прислів’я та кліше, то за працею [EncyclopediaAmericana, 1985: 11-12] метафоричність прислів’я протиставляється прямому значенню кліше, смисл якого дорівнює сукупності смислів слів, що його складають (напр., So
many
men
,
so
many
minds). Водночас, деякі дослідники [Корень, 2000 : 9; Ярцева, 1990: 23] зазначають, що до складу прислів’їв можуть входити як образні одиниці, так і висловлення з буквальним значенням компонентів, що визначаються як прислів’я-максими або прислів’я-афоризми (у вузькому розумінні) і представляють абстрактне значення чи абстрактну ідею, відому мовцям.
Близькість прислів’я до максими пояснюється [Ярцева, 1990: 25] спільною для них здатністю представляти у стислій формі певне раціональне правило, яке регулює взаємовідносини між людьми. Разом з тим зазначається [там само], що поняття максима є вужчим від поняття прислів’я і може входити до його складу в якості однієї з ознак. Саме тому у дефініції прислів’я і використовується поняття максима.
Головною відмінністю прислів’я від афоризму, цитати або так званого крилатого виразу вважається [Аникин, 1987: 7] анонімність його створення. За твердженням К.Т.Баранцева [Амосова, 1963: 45], афоризм як самостійний жанр виникає саме з народних прислів’їв та приказок і з часом може підлягати процесу фольклоризації, коли його джерело або авторство забуваються і він, іноді у дещо зміненій формі, перетворюється на прислів’я. Це також підтверджується історичними дослідженнями, які надають можливість виявити походження значної кількості висловлень, що вже протягом тривалого часу функціонують як прислів’я (наприклад, висловлення One
swallow
does
not
make
a
summerналежить Аристотелеві, He
that
sows
the
wind
,
will
reap
the
whirlwindпоходить із книги Осії у Старому Заповіті, Time
is
moneyбуло створене Б.Франкліним у 1748р.).
Цікавим є й те, що прислів’я про сільське господарство, погоду і лікування ряд дослідників [Ковалів, 2007: 20] пропонує розглядати як звичайні висловлення, зважаючи на їхню конкретність та збереження прямого значення. Проте Ш. Арора, за результатами опитування іспаномовних інформантів, констатує відсутність сприйманої жанрової різниці між вищезгаданими висловленнями та прислів’ями, що відносяться до інших сфер людського досвіду. Відомі також думки [там само: 21] про те, що існує можливість перетворення висловлень, які зберігають пряме значення, на прислів’я за умови набуття ними узагальненого значення (наприклад, Make
hay
while
the
sun
shines).
За ознакою форми епіграма значною мірою наближена до прислів’я. Наприклад, висловлення типу It never rains, but it pours відноситься до епіграми-прози, і в той же час є, по суті, прислів’ям [Сухенко, 1992: 40].
Розглядаючи ізоморфізм прислів’я та вірша, К. Гарбетт [там само], вбачає його у лапідарності їхнього тексту, пов’язаної зі смисловою насиченістю підібраних лексичних одиниць, які часто характеризуються багатозначністю та символізмом.
У свою чергу, спорідненість прислів’я та загадки виявляється передусім у їхній метафоричності. Проте, як вказується у працях [Потебня, 1914: 294], прислівна метафора полегшує інтерпретацію смислу висловлення, у той час як образна структура загадки її, навпаки, ускладнює. Крім того, у синтаксичному плані загадки часто мають формат питальних речень, що досить рідко зустрічається серед прислів’їв [Pawley, 1990: 9].
Байку, за спостереженнямО.В. Куніна [Кунин, 1970: 203], відрізняє від прислів’я більш ускладнена композиційна будова, яка й обумовлює її функціонування в якості повноцінного літературного твору, у той час як прислів’я є, насамперед, комунікативною мовною одиницею. Проте спільність дидактичної функції байки та прислів’я робить можливою формальну редукцію частини байки або згущення [там само: 89] її цілого змісту до прислів’я.
Проведений вище огляд існуючих думок засвідчив назрілу необхідність вирішення питання розмежування ізоморфних ознак прислів’їв та інших текстів малої форми, таких як афоризм, епіграма, максима, цитата тощо. Для цього нами було сформовано змістову матрицю ізоморфних ознак текстів малої форми, наведену у Таблиці 1.1.
Табл. 1.1. Функціонально-семантичне поле інтенсивності взаємодії суміжних ознак текстів малої форми
Вищезазначені ознаки пареміологічних одиниць (емоційне забарвлення, оцінка, сталість, переосмислення компонентів) слугуватимуть підґрунтям для розмежування прислів’їв і приказок під час формування експериментального корпусу для вивчення особливостей їх перекладу на українську мову.
1.2 Мовні засоби реалізації англійських пареміологічних одиниць
У прислів’ях та приказках відображено багатий історичний досвід народу, уявлення, пов’язані з трудовою діяльністю, побутом та культурою людей. Правильне та доречне використання прислів’їв і приказок надає мові неповторну своєрідність та особливу виразність.
Самеобразно-емоційне відображення навколишнього середовища знайшло свою реалізацію у структурних та семантичних особливостях прислів'їв і приказок. В основі багатьох із них виразно використовується той чи інший образ [Медведєв, 1982: 53].
Отже, ефективність впливу на слухача прислів’я, як і будь-якого іншого риторичного висловлення, досягається за рахунок специфічного використання відповідних мовних засобів [Hernadi, 2000: 199], здатних певною мірою порушити звичайний слововжиток [Mieder, 1999: 247]. Подібне перетворення, як зазначається у праці [там само], може стосуватися лексичної та граматичної семантики (метафора, метонімія та інші види образного вживання слів та форм), синтаксичної структури висловлення (фігури експресивного синтаксису) та фонаційно-просодичних явищ (алітерація, асонанс, редуплікація, пролонгування, акцентуація, ритм, паузація, інтонаційний паралелізм тощо) [Тараненко, 2003: 225].
З огляду на це, більш детального розгляду потребує специфіка взаємодії лексичних, граматичних та фонетичних засобів оформлення прислів’їв, яка сприяє досягненню необхідного стилістичного ефекту, а, отже, і реалізації емоційно-вольового та естетичного впливу на адресата, а також слугує основою для дослідження особливостей перекладу пареміологічних одиниць.
1.2.1 Взаємодія фонетичних засобів у створенні образності англійських паремій
За словами М.В. Буковської [Буковская, 1985: 147], кожний художній твір – це твір мовленнєвий, а отже, він репрезентує деяку звукову послідовність, із якої виникає послідовність слів, фраз, речень. Ефект впливу тексту на слухача досягається за допомогою звукової сторони твору, яка складає одне ціле з ритмом і значенням, і окремо від них не може впливати на слухача.
Прислів'я та приказки – це художні твори малої форми, що походять з усної народної творчості. В їх структурі знаходять реалізацію різноманітні мовні засоби, зокрема фонетичні. До фонетичних засобів відносяться римовані співзвуччя, алітерація і асонанс, які є важливими виразними засобами, оскільки сприяють стійкості та запам’ятовуванню прислів'їв і тісно взаємодіють з їх значенням.
Рима, або співзвучність закінчень, являє собою надзвичайно важливу рису в складі прислів'їв; у ній відбивається музичне чуття народу, його підсвідоме прагнення до повноти й краси звуку. Рима надає закінченої форми прислів'ю, вершить будову, робить прислів'я (звичайно, відносно) нерухомим і разом з тим таким, що легко запам’ятовується [Кунин, 1986: 32].
Римоване співзвуччя широко поширене у пареміях. У прислів'ях зустрічаються рими різних типів, таких як: повна чоловіча, точна або ідентична чоловіча рима, повна жіноча рима. Розглянемо ці типи рими детальніше.
У повній чоловічій римі повтор створюється односкладовою лексемою при збігу голосного римуються лексеми і всіх наступних за ним звуків. Цей тип рими є переважаючим в англійських римованих прислів’ях. Прикладами можуть слугувати такі прислів’я: а little роt is soon hot (дурня легко вивести з себе); velvet paws hide sharp claws (м'яко стелить, та жорстко спати).
Точна або ідентична чоловіча рима відрізняється від повної чоловічої рими тим, що співпадають приголосний, голосний і вся решта звуків. В англійських римованих прислів'ях звуки, що повторюються, є частиною звукового комплексу однієї лексеми і складають увесь звуковий комплекс іншої лексеми, наприклад: Тhere's many а slip 'twixt cup and lips (не говори „гоп", доки не перескочиш); W
ords cut hurt more than swords(злі язики — гострий меч).
Повна жіноча рима спостерігається в прислів'ях значно рідше, ніж чоловіча, але окремі приклади все ж таки зустрічаються. В повній жіночій римі повторюються один наголошений і один ненаголошений склади при збігу голосного наголошеного складу і всіх наступних за ним звуків, наприклад: B
irds
of
feather flock together(рибак рибака бачить здалеку); H
e that mischief hatches, mischief catches(не рий іншому яму, сам в неї потрапиш).
Поширеним явищем, характерним для структури паремій, є алітерація. Алітерація у широкому розумінні – це повторення голосних та приголосних звуків на початку близько розташованих наголошених складів. За своєю природою алітерація буває різних типів, але найбільш розповсюдженим є алітерація з повторенням одного звуку, наприклад: Where there is a will there is a way (Де охота — там і робота); He that will eat the kernel must crack the nut (Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися); What we do willingly is easy (Де руки і охота, там скора робота); No sweet without some sweat(Пороби до поту, той поїси в охоту).
Щодо структурних особливостей, то можна виділити такі підтипи цього виду алітерації:
1) повторення приголосного в першому і останньому словах:
Barking dogs seldom bite (Не бійся собаку, який гавкає);
Let sleeping dogs lie (Не буди лихо, доки воно спить);
Look before уоu leap (Не знаючи броду, не сунься у воду).
2) повторення приголосного в другому і останньому словах:
A
cat may look at а king (І ми не ликом шиті);
E
very bullet has its billet (Від долі не підеш);
E
very dog has his day ( буде і на нашій вулиці свято);
O
ne swallow doesn't make а summer (одна ластівка весни не робить).
3) повторення двох або трьох приголосних у різних лексемах:
A
creaking door hangs long in its hinges (Битий посуд два століття живе);
Dumb dogs are dangerous (Не бійся собаку, який гавкає);
Faint heart never won fair lady (Сміливість міста бере).
Повторення двох звуків зустрічається в пареміях рідко, наприклад, p
lenty is no plague (кашу маслом не зіпсуєш).
Іншим фонетичним засобом створення образності паремій є поєднання алітерації з римою, наприклад:
Beauty lies in lover's eyes (не по-доброму милий, а по-милу добрий);
A
stitch in time saves nine (один стібок, зроблений вчасно, коштує дев'яти.
У наведених прикладах рима заснована на повторенні дифтонга [аI] і близькості зімкнутих сонантів [m] і [n].
Іншим фонетичним засобом, характерним для структури паремій, є асонанс, тобто повторення наголошених голосних у рядку або фразі, або на її кінці у вигляді неповної рими [Ахманова, 1966: 216], наприклад: Good health is above wealth (Найбільше багатство — здоров 'я).
У даному прикладі паремії асонанс досягається повторенням наголошеного голосного [е]. Іншим прикладом асонансу можуть бути такі прислів'я: Never put off till tomorrow what you can do today (Відчиняй двері, поки відчиняються); Make hay while the sun shines (Коваль клепле, доки тепле). У другому прикладі асонанс досягається повторенням наголошеного дифтонгу [ai], у словах "while", "shine", та дифтонгу [ei], у словах "make", "hay".
Проаналізувавши випадки вживання асонансу у складі прислів'їв, ми з’ясували, що цей засіб не є частотним і зустрічається рідше, ніж алітерація.
Отже, для прислів'їв та приказок характерними є взаємодія різних фонетичних засобів, проте найбільш акцентними у реалізації стилістичних функцій паремій уважаються рима, асонанс та алітерація, які слугують ритмічній організації та римуванню прислів’їв і приказок, що, у свою чергу, сприяє їх кращому запам’ятовуванню у процесі комунікації.
продолжение
--PAGE_BREAK--1.2.2 Лексико-граматичні засоби реалізації англійських прислів
’
їв і приказок та особливості їх структурної побудови
Результати ряду досліджень свідчать, що текст паремій за час свого існування набуває деяких лексико-граматичних змін [Kuusi, 1998: 267]. Лінгвісти в пошуках об’єктивних методів дослідження часто звертаються до моделювання. Проблема моделювання тих чи інших одиниць мови є такою, що постійно розроблюється у сучасній лінгвістиці. Не є виключенням і пареміологія. У фонді кожної мови існують чіткі моделі прислів’їв, а самі прислів’я зводяться до кінцевого списку [Гвоздев, 1983: 12]. Вважається доцільним систематизувати пареміологічні одиниці за їх формально-змістовним аспектом. Структура та семантика прислів’їв зумовлює появу та функціонування структурно-семантичних моделей цих одиниць. Правомірність появи моделей прислів’їв об’єктивується їх поверхневою структурою, конструйованою за певними традиційними фреймами, що корелюють з глибинною підтекстовою інформацією та прагматичними настановами.
За структурними ознаками прислів’я традиційно відносяться дослідниками [Gillian, 1996: 132; Аникин, 1987: 17] до текстів малих форм фольклору, які також називають малими жанрами семіотичної системи фольклору [Gillian, 1996:132], малими жанрами афористичного фольклору [Аникин, 1987: 17], малими літературними формами (фольклорними або авторськими), нетиповими текстами малої форми [Pawley, 1990: 4], малими текстами-кліше [EncyclopediaAmericana, 1985: 8-9], малими літературно-художніми формами тощо та відносять до них міні-казку, байку, велеризм, афоризм, лімерик, загадку, прислів’я тощо [Мерзлікіна, 2001: 83].
Традиційно однією з диференційних ознак прислів’я вважається стійкість його структурно-змістової основи [Вяльцева, 1990: 8; Кунин, 1970: 34; Yankah, 2000: 4 ]. Відомо, що прислів’я відносяться до текстів жорстокого типу [Дмитренко, 2000: 83], які функціонують у синтаксично замкнутому вигляді [Кунин, 1970: 200]; для них характерні високий ступінь структурної цілісності, простота синтаксичної побудови та відсутність ускладнених лексико-граматичних засобів [Корень, 2000: 4]. Типовою ознакою прислів’їв є й те, що їхня синтаксична структура побудована за моделями простого або складного речення [Вяльцева, 1990: 9-10]. Вони актуалізуються як розповідні чи спонукальні типи висловлень у стверджувальній або заперечній формі [Корень, 2000: 7].
За словами О.В. Корень [там само: 5-7], прислів’я та приказки належать до нетипових текстів, які відрізняються відсутністю сильних позицій, фабули, структурно-композиційних параметрів звичайних текстів, зафіксованого авторства та дійових осіб, утворюючи особливу групу комунікативних одиниць у парадигмі текстів малих форм. Мала форма паремійних одиницьпояснюється їх поверхневою структурою, складеною з одного простого чи складногоречення. З точки зору поверхневої структури, домінантними є двоскладові речення зпідметом та присудком та односкладові речення.
Двоскладові речення-прислів’я складають найбільшу групу паремійних одиниць. Спектр значень охоплює поле бажаності, переваги, попередження, що відбиває стереотипи світобачення і поведінки представників певного етносу, наприклад: All cats are gre
y in the dark, що перекладається як,Вночі всі кішки сірі; Small rain lays great dust – Малий, та вдалий. Більше того, традиційно поверхнева структура прислів’їв та приказок тяжіє до скорочення, що призводить до їх редукування: прислів’я та приказки, перетворюючись в окремі фрагменти, набувають статусу номінативних одиниць: No flies on him; Birds of a feather; Nine lives; Jack of all trades [Захарова, 2001: 115-117].
У межах обсягу прислів’я Và(7+2)àminпаремії репрезентовані трьома синтактико-структурними типами: розповідним (1), спонукальним (2), питальним (3): 1) Careless
shepherds
make
many
a
feast
for
the
wolf
. -У недбалого пастуха вовки завжди ситі; 2) Choose
a
book
as
you
choose
a
friend
. — Вибирай книжку, як вибираєш друга; 3)
What
can
you
get
(
have
)
of
the
cat
but
her
skin
? — З поганої вівці хоч вовни жмут. Окличні прислів’я, як зазначає О.В. Кунін, в англійській мові не представлені [Кунин, 2000: 258].Щодо категорії часу, в англійських прислів’ях переважає форма теперішнього часу та позачасова форма дієслова, дуже рідко – минулий час:
Diamond
cut
diamond
. (Наскочила коса на камінь)[Баранцев, 1973: 18].
У масиві паремій виділяються чотири загальні типи прислів’їв: питальні, розповідні двоскладові, односкладові непредикативні та односкладові предикативні (головним чином імперативні), кожен з яких характеризується конкретними конституційними, змістовними та прагматичними властивостями. Багате різноманіття моделей властиве для розповідних прислів’їв (з простим та складним синтаксисом). Моделі з формою простого розповідного речення головним чином репрезентовані типами S+P, S+P+DO, S+P+IO, S+P+AM, S+P+IO/DO+AM та інші (де S – підмет, P – присудок, DO – прямий додаток, IO – непрямий додаток, AM – різні обставини (часу, місця, причини і т.д) [Хавхун, 1998: 24].
Необхідно зазначити, що двоскладові речення-прислів’я утворюють найбільшу групу пареміологічних одиниць. У них проявляються головні тенденції розвитку паремій. Спектр значень охоплює поле асертивної бажаності, переваги, попередження, що інкорпорується у глибинну структуру прислів’їв з метою прищепити та скоординувати стереотипи світобачення і поведінки представників певного етносу.
Отже, синтаксична структура прислів’їв зазвичай будується за моделями простого або складного (складносурядного та складнопідрядного) речення [Коновець, 2000: 9-10; Green, 2000: 389]. Як правило, прислів'я включають 7±2 слів, що відповідає можливостям оперативної пам'яті і мовця, і слухача [Pawley, 1990: 4; Пропп, 2001: 17; Милюкова, 1987: 164; Hirsch, 2002: 189]. Стверджувальні або заперечні комунікативні типи висловлень репрезентуються у прислів’ях трьома синтактико-структурними підтипами: розповідним, спонукальним і питальним (напр., Life
begins
at
forty
,Give
credit
where
credit
is
due
,
Why
keep
a
dog
and
bark
yourself
?) [Pawley, 1990: 7], із домінуванням стверджувальних форм (99, 26% серед досліджуваних [Pawley, 1990: 7: 9] 450 одиниць). Крім того, притаманні спонукальним прислів’ям імперативність та директивність [там само: 11] можуть бути виражені за допомогою розповідної моделі [Kuusi, 1998: 254-255].
Результати ряду досліджень свідчать, що текст паремій за час свого існування набуває деяких лексико-граматичних змін [Kuusi, 1998: 267]. Визначення допустимих меж лексико-граматичної варіативності прислів’я, яка не порушує його дидактичного змісту слід віднести до питань, що не отримали до цих пір остаточного вирішення.
Так, з одного боку, константність структури прислів’я [Кунин, 1970: 196; Денисов, 1987: 7; Dundes, 2000: 389; Pawley, 1990: 15; Молчанова, 2004: 86; Ковалів, 2007: 37; Вяльцева, 1990: 133] дозволяє відносити його до класу лексикалізованих реченнєвих основ (lexicalizedsentencestems), як, наприклад, прислів’яA
stitch
in
time
saves
nine, на відміну від реченняА stitch
in
time
saves
twenty
-
six, яке втратило статус конвенційного прислів’я.З прикладу видно, що лексичні зміни у складі прислів’я можуть призвести до появи варіантів, що є граматично правильними реченнями, але вже не сприймаються як прислів’я, оскільки традиційність вживання прислів’я забороняє зміни в його лексико-граматичній основі [Avdikos, 1976: 122].
Аналіз варіантів одного й того ж прислів’я, які містяться у пареміографічному словнику [Avdikos,1976: 29] показав, що зміни у лексико-граматичному складі прислів’їв можуть включати: вживання синонімів (напр., It
is
an
ill
bird
that
fouls
its
own
nest
–
It
is
a
foul
bird
that
defiles
its
own
nest), заміну архаїзмів на більш уживані лексичні одиниці (напр., Burnt
bairns
dread
the
fire
–
A
burnt
child
dreads
the
fire), варіативність модальних дієслів (напр., Accidents will happen i
n the best regulated families– Accidents
can
occur
in
the best regulated families), прийменників (напр., The
appetite
comes
with
eating
–
The
appetite
comes
in
eating), артиклів (напр., Curiosity
killed
the
cat
–
Curiosity
killed
a
cat), числа іменника (напр., Don
’
t
cross
the
bridges
before
you
come
to
them– Don
’
t
cross
the
bridge
till
you
get
to
it), часових форм дієслів (здебільшого, взаємозамінність форм теперішнього та майбутнього неозначених часів) (напр., Bygones
are
bygones
–
Bygones
shall
be
bygones), вживання пасивного стану замість активного (напр., You
cannot
catch
old
birds
with
chaff
–
Old
birds
are
not
to
be
caught
with
chaff), зміни у тема-рематичному членуванні (напр., The
darkest
hour
is
that
before
the
dawn
–
It
is
always
darkest
before
the
dawn), наявність синтаксичних розширювачів (обставини, означення) (напр., Appearances
are
deceptive
–
Appearances
often
deceive), сполучникового й безсполучникового зв’язку (напр., Art
is
long
,
time
is
fleeting
—
Art
is
long
and
time
is
short), варіювання типів підрядних речень (напр., If
the
cap
fits
,
wear
it
–
Those
whom
the
cap
fits
,
let
them
wear
it) тощо. При цьому необхідно зазначити, що зміни у лексико-граматичному складі прислів’я обмежуються відносною стабільністю його образної структури та вживаних лексичних одиниць [Avdikos,1976: 29].
Отже, однією з диференційних ознак прислів’їв та приказок вважається стійкість їх структурно-змістової основи, оскільки вони відносяться до текстів жорстокого типу, для яких характерні високий ступінь структурної цілісності, простота синтаксичної побудови та відсутність ускладнених лексико-граматичних засобів. Типовою ознакою прислів’їв є й те, що їхня синтаксична структура побудована за моделями простого або складного речення. Вони актуалізуються як розповідні чи спонукальні типи висловлень у стверджувальній або заперечній формі. Аналізуючи пареміологічний фонд англійської мови, доходимо висновку, що лексико-граматичні засоби (архаїзми, синоніми, пасивний стан, розповідне двоскладове речення, порівняння, модальні дієслова, синтаксичні розширювачі)зустрічаються у структурі майже кожної паремії.
1.2.3 Стилістичні засоби оформлення англійських паремій
При конкретному застосуванні того чи іншого образу зміст висловлюваної думки стає особливо ясним і дохідливим [Медведєв, 1982: 53]. Наприклад, таке поняття як “праця” відтворюється у англійських прислів’ях за допомогою різних образів: A
cat
in
gloves
catches
no
mice
— Без труда немає плода;
He
that
would
eat
the
fruit
must
climb
the
tree
— Без трудів не їстимеш пирогів.
Образність цих прислів'їв досягається стилістичними засобами, які містяться в образній основі вислову. Під стилістичним засобом розуміється спрямоване і свідоме посилення певної структури або семантичної риси мовної одиниці (нейтральної чи експресивної), яке досягло узагальнення і типізації і стало таким чином образом породжуючої моделі [Galperin, 1971 :37].
Взагалі стиль – це не лише сукупність прийомів, а й відбиття у повідомленні сприйняття оточуючої дійсності, образного бачення світу та образного мислення, невід'ємного від емоційної оцінки за рахунок поєднання стилістичних засобів, які поділяються на образотворчі та виразні.
Образотворчими засобами мови називають усі види образного вживання слів, словосполучень та фонем, об'єднуючи їх загальним терміном «тропи». Їх суть полягає у зіставленні поняття, яке представлене у традиційному вживанні лексичної одиниці, з поняттям, яке передається цією ж одиницею у художній мові при виконанні спеціальної стилістичної функції. Найважливішими тропами характерними для прислів’їв, є метафора, метонімія, зіставлення, епітетита перифраз.
Виразні засоби, або фігури мовлення, не створюють образів, а підвищують виразність мовлення та посилюють емоційність за допомогою евфонічних, фонетико-стилістичних засобів: рими, алітерації, асонансу. Цей розподіл стилістичних засобів на образотворчі та виразно-умовні, оскільки образотворчі засоби, тобто тропи, можуть виконувати також експресивну функцію, а виразні можуть брати участь у створенні образності та зображенні.
Прикладом образотворчо-виразних засобів є метафора, а її репрезентацію у структурі паремій можна розглянути у такому прислів’ї:Every
ass
loves
to
hear
himself
bray
— Кожна жаба вихваляє своє болото. У цьому прислів’ї слово "ass" вживається метафорично, і воно означає людину, яка дуже любить вихвалятися.Наведемо інший приклад вживання метафори у паремії:
Nightingales
will
not
sing
in
a
cage
—
Золота клітка для пташки неволя.
У структурі цього прислів'я зустрічається не одна метафора. Перша метафора “cage” ототожнюється з неволею; друга метафора – це “nightingale”, яка означає людину. Взагалі вживання двох метафор в одному вислові одночасно робить його цілком метафоричним.
Метафора – не єдиний троп, який є найчастотнішим у структурі прислів'їв. Привертає увагу велика кількість метонімій. У метонімічному значенні зустрічаються слова, в яких має місце зв'язок між почуттями та органом, який його створює, між органом та людиною, до якої він належить.Приклад вживання метонімії можна розглянути у таких прислів'ях: An
ox
is
taken
by
the
horns
and
a
man
by
the
tongue
— Дурний язик голові не приятель); A
honey
tongue
,
a
heart
of
gall
— На язиці медок, а на думці льодок.
У цих прислів'ях слово "tongue" вживається у метонімічному значенні, а саме позначає процес мовлення, слова, які можуть нашкодити людині, поставити її у скрутне становище, або слова, промовлені не від щирого серця.
Як ми вже побачили, метонімія відрізняється від метафори. Метафора, як правило, визначається[Єрченко, 1994: 98]як приховане порівняння,здійснюване шляхом застосування назви одного предмета до іншого і виявляє, таким чином, будь-яку важливу рису іншого. Метонімія, на відміну від метафори, яка базується на асоціації за схожістю, троп, який базується на асоціації за суміжністю. Вона полягає в тому, що замість назви одного предмета вживається назва іншого, пов'язаного з першим постійним внутрішнім та зовнішнім зв'язками [Арнольд, 1981: 98].
Іншою фігурою мовлення, яка часто зустрічається у прислів'ях, є повтор звуків, слів, морфем, синонімів. Повтори виконують функцію посилення, а лексеми, які повторюються, в більшості випадків стоять поряд.
Аналізуючи пареміологічний фонд англійської мови, доходимо висновку, що образотворчі стилістичні засоби (метафора, метонімія, зіставлення, епітет, перифраз)зустрічаються у структурі майже кожної паремії. Але крім образотворчих засобів ми стикаємося також із виразними засобами (рима, алітерація, асонанс), які, на відміну від перших, не створюють образів. Вони підвищують прагматичний ефект висловлювання та посилюють його емоційність за допомогою звукового оформлення.
Проведений вище аналіз дозволив сформувати класифікацію мовних засобів реалізації англійських прислів’їв та приказок, наведену на рисунку 1.1.
Рис. 1.1. Мовні засоби реалізації англійських прислів’їв та приказок.
З рисунку видно, що вивчення структурно-семантичних особливостей перекладу пареміологічних одиниць доцільно проводити у співвіднесенні з такими мовними засобами реалізації паремій: фонетичні (рима, алітерація, асонанс), лексико-граматичні (архаїзми, синоніми, порівняння, розповідне двоскладове речення, пасивний стан, модальні дієслова, синтаксичні розширювачі), стилістичні (зіставлення, епітети, повтори, метафори, метонімії, перифрази).
Висновки до розділу 1
Для визначення лінгвістичного статусу прислів’їв та приказок найбільш доцільним вбачається використання у межах нашого дослідження терміну текст малої форми, оскільки його специфіка полягає у відсутності чіткої фабули, структурно-композиційних параметрів звичайних текстів, зафіксованого авторства та дійових осіб. Характерними лінгвістичними ознаками актуалізованих у мовленні паремій як біфункціональних комунікативно-номінативних одиниць є стислість, синтаксична замкненість, евфонічність та інтонаційна цільнооформленість.
Ретроспективний огляд вивчення паремій засвідчив, що виникнення прислів’їв бере початок з часів первіснообщинного ладу. Прислів’я та приказки в переважній більшості створюються самим народом. Їхніми джерелами були відомі народні пісні, казки, байки, анекдоти. В англійській мові багато прислів’їв та приказок було популяризовано або створено відомими письменниками та поетами. Іншим важливим джерелом англійських прислів’їв є запозичення з інших мов та з Біблії. Встановлено, що з часом і народне, і літературне джерела зливаються. Усі перераховані чинники виникнення паремій є характерними і для англійських, і для українських мов, що необхідно буде враховувати під час дослідження особливостей їх перекладу.
Синтаксична структура прислів’їв, зазвичай, будується за моделями простого або складного (складносурядного та складнопідрядного) речення. Як правило, прислів'я включають 7±2 слів, що відповідає можливостям оперативної пам'яті і мовця, і слухача. Стверджувальні або заперечні комунікативні типи висловлень репрезентуються у прислів’ях трьома синтактико-структурними підтипами: розповідним, спонукальним і питальним, із домінуванням стверджувальних форм. Крім того, притаманні спонукальним прислів’ям імперативність та директивність можуть бути виражені за допомогою розповідної моделі.
Аналізуючи пареміологічний фонд англійської мови, доходимо висновку, що образотворчі стилістичні засоби (метафора, метонімія, зіставлення, епітет, перифраз) зустрічаються у структурі майже кожної паремії. Але крім образотворчих засобів паремії характеризуються також виразними засобами (рима, алітерація, асонанс), які, на відміну від перших, не створюють образів. Вони підвищують прагматичний ефект висловлювання та посилюють його емоційність за допомогою звукового оформлення.
Мовні засоби реалізації англійських прислів’їв та приказок: фонетичні (рима, алітерація, асонанс), лексико-граматичні (архаїзми, синоніми, порівняння, розповідне двоскладове речення, пасивний стан, модальні дієслова, синтаксичні розширювачі) та стилістичні (зіставлення, епітети, повтори, метафори, метонімії, перифрази) слугуватимуть підґрунтям для формування експериментального корпусу та для вивчення особливостей перекладу англійських прислів’їв та приказок на українську мову.
продолжение
--PAGE_BREAK--Розділ 2. Особливості відтворення структурно-семантичної побудови англійських пареміологічних одиниць в українських перекладах
2.1 Розгляд теоретичних і експериментальних досліджень засобів та способів перекладу паремій
Як відомо, англійська та українська культури відрізняються своїми традиціями, звичаями, поглядами, реаліями, світосприйняттям, що зумовлює одну з найбільших проблем при перекладі. Зберегти культурну специфіку мови оригіналу в мові перекладу – це завдання особливої складності [Карпець, 2008: 1].
Адекватне відтворення прислів'їв і приказок складає особливу перекладацьку проблему. На відміну від лексичних одиниць, фразеологізмів, еквівалентних слову, у прислів'їв і приказок образний зміст, тобто їх внутрішня форма зберігає свою значущість. Носії мови не лише знають сенс прислів'я і ситуації, в яких її слід вживати, але і сприймають образ, метафору чи порівняння, що формує прислів'я. Звичайно, початкові реалії, пов'язані з виникненням прислів'я, забуваються. Але двоплановість прислів'їв зберігається. Їх прямий сенс і сенс іносказання співіснують. Сенс вільного поєднання, що лежить в основі прислів'я, і зміст іносказання актуалізуються в мові. Тому перекладачу важливо передати ці її обидва компоненти: і сенс прислів'я, і метафоричний зміст [Раєвська, 1991: 34].
Нагадаємо, що прислів’я визначаються як закріплені у мові стійкі образні судження, які мають повчальний зміст, виражають певну мораль та часто мають звуко-ритмічну організацію. З огляду на ці ознаки прислів’їв, В.Виноградов [Виноградов, 2001: 185] виділяє п’ять можливих типів перекладу прислів’їв:
1) повним відповідником (еквівалентом), коли в мові перекладу є прислів’я, яке рівнозначне за змістом, функцією та стилістичними характеристиками прислів’ю в мові оригіналу. Метафора, закріплена в прислів’ї, повинна спиратися на ідентичні образи. Повні еквіваленти часто зустрічаються у так званих інтернаціональних прислів’ях та крилатих висловах, які беруть свій початок від міфічних або біблійних джерел [Виноградов, 2001: 185];
2) частковим відповідником, коли прислів’я мови перекладу еквівалентне прислів’ю мови оригіналу за змістом, функцією та стилістичним забарвленням, але відрізняється своїм образним значенням. Наприклад, вислів red herring, який перекладається як відволікаючий маневр, має такі аналоги в українській мові як замилити очі, задурити голову; рaint the town red – в англійській мові використовується на позначення гарного проводження часу, веселої прогулянки. В українській мові зустрічається такий його аналог: відірватися на повну;
3) при передачі прислів’їв нерідко використовується прийом калькування. Прислів’я відтворюється майже дослівно, але контекст підказує реципієнту, що він має справу зі стійким зворотом, наприклад, red rag to a bull — червоний колір для бика, тобто той, що дратує [Виноградов, 2001: 186];
4) так званим «псевдодослівним» відповідником, коли перекладач вважає за потрібне вжити прислів’я мови оригіналу, або при відсутності в мові перекладу повного або часткового еквіваленту. В цьому випадку перекладач «винаходить» прислів’я та відтворює без модифікацій або з незначними змінами образний зміст прислів’я оригіналу, таким чином зберігаючи його зміст [Виноградов, 2001: 190];
5) описовим перекладом, тобто шляхом переказу фразеологізму, який зумовлений відсутністю в мові перекладу необхідних відповідників та неможливістю калькування: Beware of reds under the beds — Пильнуйте! Комуністи всюди [Виноградов, 2001: 190].
Як бачимо, існують різні способи адекватної передачі приказок та прислів’їв українською мовою. Г. Салямов [Карпець, 2007: 2] розділяє ідею В. Виноградова щодо способів перекладу паремій, стверджуючи, що зазвичай використовується п’ять можливих способів їх перекладу:
1) повний еквівалент;
2) частковий еквівалентний переклад;
3) підбір псевдовідповідника;
4) описовий переклад;
5) калькування.
При цьому вважають[Мостовий, 1993: 55],що, оскільки у пареміологічних одиницях часто міститься метафоричний елемент, то їх не можна перекладати дослівно. У багатьох випадках вони мають явно виражене національне забарвлення, що призводить до того, що паремії часто не мають абсолютних відповідників в іншій мові. Складність перекладу прислів’їв та приказок полягає у тому, що перекладач повинен уміти їх розпізнати і підшукати відповідний український варіант.
З точки зору перекладу приказок та прислів'їв, Кочерган М. [Кочерган, 1999: 41]розділяє їх на 3 групи.
До першої групи відносяться такі прислів'я й приказки, які повністю співпадають з українськими — і по смислу, і по формі, тобто по описуваному образу або складових компонентах, наприклад: All that glitters is not gold. — Не все те золото, що блищить; As a man sows, so shall he reap. — Як посієш, так і пожнеш; New brooms sweep clean. —Нова мітла по-новому мете [Дубенко, 2004: 96].Неспівпадіння числа в українській та англійській приказці в останньому прикладі не має суттєвого значення, тому ми включаємо його до першої групи.
Такі приказки та прислів'я, які повністю співпадають в різних мовах, мають своїм джерелом спільний прототип і часто є калькою з грецької або латинської, рідше інших мов.
До другої групи належать прислів'я і приказки, які співпадають по змісту, але не співпадають за образом, який лежить в їх основі, наприклад:
Too many cooks will spoil the broth. — У cеми няньок дитя без носа; As well be hanged for a sheep, as for a lamb. — Сім смертям не бути, а одної не минути; To buy a pig in a poke. — Купити кота в мішку [Дубенко, 2004: 313].
При перекладі таких паремій рекомендується користуватися саме такими відповідниками, які закріпилися в мові, оскільки перекладач повинен притримуватися принципу перекладу чогось звичного таким же звичним. У протилежному випадку приказка або прислів'я викличе у читача враження чогось несподіваного та оригінального. Тому англійську приказку At a snail's pace — Як на волах, не можна перекладати Із швидкістю равлика.
До третьої групи відносяться приказки та прислів'я, які не мають відповідників в українській мові — ні за змістом, ні за образом. Вони перекладаються або описово, або за допомогою приказки, створеної перекладачем, наприклад: Little pitchers have long/ wide ears. — Діти люблять слухати розмови дорослих;
В малих дітей великі вуха.
Як приклад вдалого відтворення приказки у перекладі можна навести англійський переклад такого місця роману Л.Толстого «Война и мир»:
Ерема, Ерема, сидел бы ты дома, точил свои веретена. — Jerome, Jerome, do not roam, but mind spindles at home(Переклад А.і Л.Мод) [Кочерган, 1999: 43].
Незважаючи на те, що при перекладі цього прикладу вжито іноземне ім'я, дуже вдало збережено римовану форму приказки, її ритмічну рівновагу, а також досить вірно передано її зміст.
У тих випадках, коли прислів'я і приказки мають чітко виражений національний характер, вони не можуть бути використані при перекладі, не зважаючи на те, що вони повністю співпадають за змістом. Так, англійську приказку to carry coal to Newcastle не можна перекладати російською приказкою ездить в Тулу со своим самоваром, оскільки це внесло би в переклад чуже національне забарвлення. У таких випадках доводиться або давати близький до оригіналу переклад, робити описовий переклад або перекласти цю приказку із зміною образу:Ніхто не возить вугілля в Ньюкасл; В ліс дрова возити; В криницю воду лити [Кочерган, 1999: 56].
Проаналізувавши лінгвістичні джерела, присвячені особливостям перекладу паремій, ми дійшли висновку, що більшість вчених-лінгвістів розрізняють п’ять способів перекладу паремій: повний відповідник (еквівалент), частковий відповідник, “псевдодослівний” відповідник, описовий переклад, калькування, які і будуть нами детально проаналізовані під час подальшого дослідження.
2.2 Аналіз способів перекладу англійських паремій
Дослідження структурно-семантичних особливостей перекладу пареміологічних одиниць здійснювалося на основі сформованого нами експериментального корпусу, який налічує 450 одиниць. При цьому нами враховувалися такі труднощі, можливі при перекладі паремій: 1) відсутність відповідного прислів’я в англійській або українській мовах, наприклад, За радістю горе за п’яти уходить; 2) розходження в емоційному і національному забарвленнях українських прислів’їв та їх англійських відповідниках, наприклад, Не одразу Москва будувалась далеко не завжди можна передати прислів’ям Rome
was
not
built
in
a
day; 3) необхідність урахування випадків, коли ситуація вимагає дослівної передачі національно забарвленого українського прислів’я.
2.2.1 Переклад паремій еквівалентом
Під еквівалентністю у теорії перекладу слід розуміти збереження відносної рівності змістовної, змістової, семантичної, стилістичної і функціонально-комунікативної інформації, що міститься в оригіналі і перекладі. Слід підкреслити, що еквівалентність оригіналу і перекладу — це, насамперед, спільність розуміння інформації, що міститься в тексті, включаючи й ту, що впливає не тільки на розум, але і на почуття реципієнта та яка не лише експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно віднесена до підтексту. Еквівалентність перекладу залежить також від ситуації породження тексту оригіналу і його відтворення в мові перекладу. Таке трактування еквівалентності відбиває повноту і багаторівність цього поняття, пов'язаного із семантичними, структурними, функціональними, комунікативними, прагматичними та жанровими характеристиками. Причому всі зазначені в дефініції параметри повинні зберігатися в перекладі паремій, але ступінь їхньої реалізації буде різний в залежності від тексту, умов і способу перекладу [Латышев, 2008: 78].
Повною відповідністю (еквівалентом) прислів’я перекладається тоді, коли в мові перекладу є відповідник, рівнозначний по сенсу, функції і стилістичним характеристикам прислів'ю оригіналу і співпадає з ним повністю або здебільшого по образному змісту. Іншими словами, метафора, поміщена в прислів'ях, повинна спиратися на ідентичні образи [Раєвська, 1991: 36]. У нашому дослідженні було зафіксовано 28,44% випадків перекладу пареміологічних одиниць повним відповідником. Наведемо приклади перекладу прислів’їв та приказок за джерелом [Дубенко, 2004] шляхом повного відповідника:
Вовк і полічених овець краде. —
A
wolf
guzzles
counted
sheep
too
; З вовками жити – по-вовчому вити. —
One
must
howl
with
the
wolves
; Біда вівцям, де вовк пастушить. —
To
set
the
wolf
–
to
keep
the
sheep
; Лихий чоловік у громаді, що вовк у стаді. —
A
bad
man
is
like
a
wolf
in
the
flock
; Там вовк не бере, де сам живе. —
A
wolf
doesn
’
t
steal
where
he
lives
; Велика риба маленьку цілою ковтає. —
The
great
fish
eats
up
the
small
; Риба та гості через три дні псуються. —
Fish
and
company
stink
in
three
days
; Не вчи рибу плавати. —
Never
offer
to
teach
fish
to
swim
; Дарованому коневі в зуби не заглядають. —
Never
look
a
gift
horse
in
the
mouth
; Замкнув стайню, як коней вкрали. —
It
is
too
late
to
shut
the
stable
door
after
the
horse
has
been
stolen
; Кінь на чотирьох ногах, та й то спотикається. —
A
horse
stumbles
that
has
four
lags
; Силуваним конем не поїдеш. —
You
can
take
a
horse
to
the
water
but
you
cannot
make
him
drink
.
Як бачимо, у цьому способі відтворення прислів’їв та приказок не втрачається їхня лексична образність. Було з’ясовано, зокрема, якщо це риба в українській мові, то вона залишається рибою і в англійській мові, так само як і вовк, і кінь, і т.д. При цьому способі перекладу порушується лише структура речення, що й є розбіжністю зі способом відтворення за допомогою калькування.
Аналізуючи структурні особливості цих паремій, їх автосемантичність, однозначність, зазначимо існування в змісті прислів’їв культурних концептів, які і дозволяють виділяти рамки їх використання. Граматична форма українських варіантів прислів’їв відповідає характеру їх змісту в англійській мові. Прислів’я, які перекладаються повним відповідником, мають переважно, структуру розповідних речень.
Під час формування експериментального корпусу нами було встановлено, що повні еквіваленти досить часто (у 28,44 % від загальної кількості одиниць) зустрічаються у так званих інтернаціональних прислів'ях і крилатих виразах, висхідних до біблейських і міфологічних джерел. Переклад за допомогою повного відповідника застосовується в тому випадку, коли паремії мають однакове походження в обох мовах. Такими джерелами можуть бути [Кунин, 1996: 20]: …………
-грецька або інша міфологія: Cassandra warning “застереження Кассандри”;
— древня історія або література:I came, I saw, I conquered. — Прийшов, побачив, переміг;…
— Біблія або вислови за біблійним сюжетом: the ten commandments — десять заповідей;
-сучасна література або історичні джерела, які відносяться до різних мов: M
y house is my castle. — Мій дім – моя фортеця;……………………………
-вирази, які належать видатним англійським та американським авторам: B
etter a witty fool than a foolish wit. — Краще розумний дурак, ніж глупий мудрець.
Отже, вивчення ілюстративного матеріалу засвідчило, що переклад пареміологічних одиниць повним відповідником становить 28,44 % від загальної кількості (450 одиниць) проаналізованих прислів’їв і приказок.
2.2.2 Переклад паремій частковим відповідником
Частковим відповідником перекладається прислів'я, коли прислів'я мови перекладу еквівалентне прислів'ю мови оригіналу за сенсом, функцією і стилістичним забарвленням, але розрізняється своїм образним змістом [Авксент’єв, 1997: 26]. Наведемо приклади такого перекладу:
Вовк вовка не кусає. –
Dog
doesn
’
t
eat
dog
. – дослівно: собака не їсть собаку; Вовк линяє, а натури не міняє. –
The
leopard
cannot
change
its
spots
. – дослівно: леопард не в змозі замінити свої плями; Замкнув вовка межи вівці. -
Put
a
cat
among
the
canaries
. – дослівно: заперли кота серед канарейок; Бережіть козла спереду, коня ззаду. —
Beware
of
a
silent
dog
and
still
water
. – дослівно: бережіться мовчазного собаки та сталої води; Знайся кінь з конем, віл з волом, свиня з свинею, рівня з рівнею. –
Geese
with
geese
and
women
with
women
. – дослівно: гусаки з гусаками, а жінки з жінками.
Розібравши цей спосіб відтворення, можемо узагальнити, що з його використанням втрачається лексична відповідність. Бачимо, що досить частим є вживання метафори. Іншими словами, при перекладі за допомогою часткового відповідника, прислів'я мови перекладу залишається еквівалентним прислів'ю мови оригіналу по сенсу, функції і стилістичному забарвленню, але втрачає образну відповідність. Візьмемо, наприклад, перше прислів’я, у якому образ вовка змінюється на образ собаки. Подібна заміна прослідковується майже в усіх досліджуваних прислів’ях та приказках, які становлять 17,33 % від загальної кількості (450) проаналізованих нами одиниць.
За структурно-семантичними особливостями, прислів’я – закінчені судження, які, як ми бачимо, мають дієслово та підмет, а приказки уявляють собою лише натяк на судження. Нами було з’ясовано також, що за допомогою підбору часткового відповідника образна основа паремій у перекладі зберігається, але з деякими змінами лексичного і граматичного характеру. Наприклад, B
aker’s/printer’s dozen. — Чортова дюжина;
T
he devil is not as black as he is painted. — Не такий страшний чорт, як його малюють. При такому перекладі слід враховувати, що український образ повинен бути нейтральним щодо національного забарвлення [Кунин, 1996: 24]. Як бачимо, паремії, які перекладаються частковим відповідником, за своєю структурою – лише розповідні речення.
Таким чином, аналіз експериментального корпусу паремій дозволяє констатувати, що переклад паремій частковим відповідником складає 17,33%від загальної кількості (450) проаналізованих нами одиниць.
2.2.3 Переклад паремій за допомогою калькування
При передачі прислів'їв нерідко використовується прийом калькування. Калька не піддається ніякій персональній ритмічній і метафоричній організації. Прислів'я відтворюється майже дослівно і сам контекст підказує, що читач має справу зі стійким зворотом, відтворним по оригіналу. Іноді навіть у самому авторському тексті є ввідні пояснення, що вказують на пареміологічну одиницю: «як говорить прислів'я», «як завжди говорять», «всім відомо, що» і т.п. [Авксент’єв, 1997: 24]. Наведемо приклади перекладу паремій за допомогою калькування:
Вовк в овечій шкурі. —
A
wolf
in
sheep
’
s
skin
; Голодний як вовк. —
As
hungry
as
a
wolf
; Людина людині вовк. —
A
man
is
a
wolf
to
a
man
; Ні риба ні м'ясо. —
Neither
fish
nor
flash
; Риба починає псуватися з голови. —
Fish
begins
to
stink
at
the
head
.
У наведених прикладах, як бачимо, зберігається повна специфіка прислів’я чи приказки. Таким чином встановлено, що спосіб перекладу за допомогою калькування зберігає усі образні лексеми в їх початковій формі, у формі мови оригіналу. В багатьох вищезазначених прикладах, відсутні дієслова, тобто речення не є предикативними. За структурно-семантичними особливостями – це розповідні закінчені речення. При цьому перекладі необхідно пам’ятати, що [Верба, 2003: 33]:
- образ повинен бути зрозумілим, а метафоричне, переносне значення має виходити з прямого значення, наприклад, Little pitchers have long ears. — У малих дітей великі вуха;
- якщо в перекладі є реалія, то вона повинна бути зрозумілою українському читачеві: To carry coal to Newcastle. — Ніхто не возить вугілля в Ньюкасл;
- перекладу слід надати форму паремії: Rome was not built in a day. — Не зразу Рим будувався.
Отже, на підставі проведеного дослідження, було встановлено, що за допомогою калькування перекладаються паремії, які складають 29,11 % від загальної кількості (450) пареміологічних одиниць.
продолжение
--PAGE_BREAK--