--PAGE_BREAK--2. Периферійні засоби вираження категорії визначеності / невизначеності в англійській мові
Визначеність та невизначеність в англійській мові являють собою поле, у центрі якого знаходяться визначений та невизначений артиклі, які несуть максимальне функціональне навантаження і є найбільш спеціалізованим засобами вираження визначеності / невизначеності постійного вживання. Усі інші засоби відносяться до периферії даного поля. Серед них, зокрема, можна згадати такі:
1) займенники з власне значенням невизначеності: one, (a) certain, some, any, much, many, few, a few, little, a little, several.
A little
money that I had come my way after my father death, in addition.
..(NabokovV. TheAnnotatedLolita). – Невелика власність, що дісталася мені після смерті мого батька – на додачу...
Займенники some, anyта похідні можуть уживатися у реченні як займенниковий іменник або як займенниковий прикметник для позначення невизначеної якості або кількості. Вони можуть поєднуватися з усіма класами іменників як в однині, так і в множині: Some
people
are
clever
.
Some are not. Something is wrong with my computer. Nothing can stop him. Everything is OK.
Невизначений займенник one вживається на позначення осіб, що мають загальний (безособовий) характер, як слово-замінник іменника, яке уже вживалося в реченні, з метою уникнення його повторення: One
should be patient.
– Слід бути терплячим. У цьому реченні чітко виражена категорія невизначеності, оскільки не зрозуміло, кому саме слід бути терплячим, тому порада сприймається як загальна порада для будь-кого.
Також невизначений займенник oneвживається для вираження невизначеного часу: One
day
we
shall
meet
again
. – Одного дня ми зустрінемося знову.
One
dark night there came a knock at the door.
– Однієї темної ночі у двері постукали.
У сполученні з визначеним артиклем займенник oneуживається для вираження значення „той самий”, „єдиний”, тобто у цьому випадку уже маємо справу із вираженням визначеності: Stephen
is
the
one
man
to
help
us
out
. – Стефен – єдина людина, здатна допомогти.
This
is
the
one
way
to
avoid
the
risk
. – Це єдина можливість уникнути ризику.
Сполучаючись із дієсловами must, oughtto, can, may, займенник oneмає узагальнено-безособове значення „треба”, „слід”, „необхідно” і т.д.: One
must
be
careful
about
what
they
say
.
One ought to think better of people. You can never tell what may happen.
2) переддетермінативи, які сполучаються лише з невизначеністю: such(a), many(a), (a) most:
In a word, before such an Amazing Offer, before such a vastness and variety of vistas, I was as helpless Adam at the preview of early oriental history. (NabokovV. TheAnnotatedLolita). –
Словом, перед таким сенсаційним офертом, перед таким широкими й різноманітними перспективами я був податливим, як Адам перед...
До більш віддаленої периферії можна віднести такі засоби вираження невизначеності, як:
1) субститути one, something, nothingта ін.
I cannot say he behaved insolently or anything like that. –
Не те, щоб він поводив себе нахабно, або що-небудь у цьому роді.
2) займенникові сполучення some, any, many, none+ other(також з прийменником of):
They
were
misshapen
,
bare
-
necked
,
very
swarthy
and
one
of them
wore
dark
glasses
(NabokovV. TheAnnotatedLolita). – Вони були якогось кривого складу, з голими шиями, чорняві; один із них був у темних окулярах.
В англійській мові визначені та невизначені артиклі також можуть уживатися з власними іменниками. Група дослідників вважає, що артиклі свідчать про перехід власного імені в загальне, інші дослідники говорять про те, що вживання артиклів пов’язане з наявністю описових і лімітивних визначень, необхідністю виділити фразу, аспект, стан об’єкта.
У випадку первинної номінації невизначений артикль показує, що ім’я представлене як таке, що не має екстралінгвістичного фону:
An
advertisement
in
a
lewd
magazine
landed
me
,
one
brave
day
,
in
the
office
of
a
Mlle
Edith
(NabokovV. TheAnnotatedLolita).– За оголошенням в непристойному журнальчику одного заповзятого дня я опинився в конторі якоїсь Mlle
Edith
.
Сполучення визначеного артикля з власним іменем має свою специфіку: актуалізується фон, який містить у собі позитивну або негативну оцінку:
Despite
my
natural
vigor
,
I
am
no
pugilist
,
while
the
short
but
broad
-
shouldered
Maximovich
seemed
made
of
pig
iron
(NabokovV. TheAnnotatedLolita). – Незважаючи на природну мою силу, я зовсім не боксер, між тим як низькорослий, але широкоплечий Максимович здавався відлитим із чавуну.
В цілому, визначений артикль указує на стійкі ситуативні характеристики людини, які завдяки їхній стабільності можна розглядати як відомі адресату.
РОЗДІЛ ІІ. ПОРІВНЯЛЬНА ТИПОЛОГІЯ ВИРАЖЕННЯ ВИЗНАЧЕНОСТІ / НЕВИЗНАЧЕНОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ
1. Відношення означуване слово – означення — визначеність
На противагу англійській в українській мові категорія визначеності / невизначеності не має морфологічного вираження й виражається лексичними засобами. Зрозуміло, що немає необхідності доводити можливість і правомірність порівняльного лінгвістичного дослідження, яке не залежить від генеалогічного принципу. Так, на думку М.С. Трубецького, у той час, як порівняльна граматика мов відомої генеалогічної групи має за мету з’ясувати походження того чи іншого явища, що спостерігається в кожній із цих мов, і, тому, виявляє діахронічний підхід, порівняльне вивчення неспоріднених мов має на меті висвітлення синхронних відношень між фактами мови в порівнянні з аналогічними відношеннями, що існують в іншій мові або в зовсім іншому контексті. Таке дослідження може бути здійснене лише з позицій синхронного аналізу [22, 37]. Тому відсутність граматично вираженої категорії визначеності / невизначеності в українській мові не виключає можливості існування цієї категорії в мові імпліцитно, а тому ця категорія вимагає дослідження у порівнянні з англійською мовою.
Із позицій синхронічного аналізу можні говорити про відношення між означуваним, означенням та визначеністю.
Відношення означуваного до означення, без сумніву, є одним із найбільш розповсюджених синтагматичних відношень. Більшість мов мають єдиний спосіб вираження відношення між означуваним словом та означенням, і у більшості мов цей спосіб не розповсюджуються на відношення між суб’єктом і предикатом.
Поняття визначеного артикля добре відоме в світі європейської культури. Але досвідчені лінгвісти знають, що „ті ж відтінки значення, які в грецькій, німецькій та англійській мовах передаються додаванням визначеного артикля, в інших мовах передаються іншими засобами” [22, 39]. Доречно, таким чином, використовувати термін „визначена форма” (термін М. Трубецького) [22,39]для всіх іменників, які набувають того відтінку значення, який мають іменники у поєднанні з визначеним артиклем, і не важливо, у результаті чого утворилася ця „визначена форма” – додаванням артикля чи за допомогою якогось іншого морфологічного способу.
Поняття визначеності може виражатися трьома способами:
а) синтагмою (детермінативною), утвореною даним іменником та визначеним артиклем, який розуміємо як слово;
b) спеціальною формою аналізованого іменника (тобто сполученням основи іменника й спеціального афікса);
с) спеціальною формою іншого слова (іменника, прикметника, дієслова), що відноситься до аналізованого іменника, тобто утворену з ним синтагму (детермінативну чи предикативну).
Іноді важко розрізнити способи А та В.Сполучення з двох слів повинно розглядатися в якості такого, якщо його члени розділені вставкою, що складається з інших слів, тоді як афікси можуть відокремлені від основи лише іншими афіксами з формальним значенням. У тих мовах Європи, де визначений артикль існує як відокремлюване слово, він завжди знаходиться в препозиції. Про це говорилося в розділі І даного дослідження. Вивчаючи неєвропейські мови, лінгвісти-європейці проявляють схильність до „тлумачення усіх зовнішніх маркерів категорії визначеності в якості артиклів, якщо вони знаходяться в препозиції, і в якості афіксів, якщо вони в постпозиції” [22, 39]. Очевидно, що це помилкове твердження, якого слід остерігатися.
Що ж до випадку С, то слід підкреслити, що він часто об’єднується з одним із попередніх випадків.
Як і будь-яка граматична категорія, поняття категорії визначеності реально існує лише в опозиції з протилежним поняттям. В усіх мовах, які нею володіють, опозиція визначеності – невизначеності нейтралізується або усувається в деяких позиціях або за деяких умов, які є різними в різних мовах. Не буде, на думку М. Трубецького, перебільшенням стверджувати, що більшість випадків нейтралізації опозиції визначеності – невизначеності пов’язана з функціонуванням системи синтагм – предикативних або детермінативних” [22, 40].
Предикативні синтагми відображають вельми зрозумілі відношення. Для більшості мов опозиція визначеності / невизначеності залишається в повній силі для всіх членів названої синтагми. Але в деяких мовах ця опозиція усувається в іменниках у предикативній функції. Зворотне явище, тобто скасування опозиції визначеності – невизначеності іменників у функції суб’єкта (і її збереження в іменниках у функції предиката), не зафіксоване в жодній із мов світу.
У межах детермінативної синтагми відношення складні й видозмінюються від мови до мови. Дуже часто опозиція визначеності / невизначеності виявляється усуненою в означуваного, а саме в двох групах випадків: коли означення є демонстративом або коли воно є посесивом. Іменник, що уточнюється демонстративами, знаходяться поза опозицією визначеності – невизначеності майже в усіх мовах. Але у старослов’янській мові, риси якої збереглися в сучасній українській мові, де поняття визначеності виражалося спеціальними формами прикметника – випадок С, визначеність могла відрізнятися від невизначеності навіть у сполученні із вказівним займенником (цей випадок детальніше розглянемо трохи нижче). У більшості інших мов те саме має місце для субстантивів, які уточнюються присвійними займенниками, будь-якими посесивами (наприклад, у старослов’янській мові) або деякими типами посесивів (в англійській мові – присвійні займенники й генетиви на –s, що стоять перед позначуваним словом). Але у більшості мов опозиція визначеності – невизначеності існує навіть для субстантивів, що уточнюються присвійними займенниками.
Якщо означення виражене якісним прикметником, означуване слово зберігає опозицію визначеності – невизначеності в усіх відомих мовах. Більше того, у деяких мовах опозицію визначеності – невизначеності мають лише іменники, які уточнюються якісними прикметниками. Цей випадок стосується старослов’янської мови, де опозиція визначеності – невизначеності виражалася спеціальними формами прикметника.
У сучасній українській, а може і в деяких інших слов’янських мовах, присвійні прикметники, похідні від власних імен, завжди вказують на наявність визначеної особи, тоді як обороти із генетивом імені особи не містять такого відтінку. Наприклад, сполучення викладачева дочка завжди має значення „дочка цього викладача”, тоді як дочка викладача може з таким же успіхом мати й значення „дочка цього викладача”, й „дочка будь-якого викладача”. Це єдиний випадок, коли українська мова виявляє задатки опозиції між поняттями визначеності та невизначеності. При цьому варто зауважити, що мова в даному випадку йдеться про означення в детермінативній синтагмі.
Як бачимо, таким чином, що опозиція визначеності – невизначеності може бути усунена в означуваного або в означенні, але вона може бути обмеженою лише означуваним або тільки визначенням. На думку лінгвістів, було б корисним дослідити ці можливості в контексті усієї граматичної системи кожної з мов [22, 43].
2. Вказівні та неозначені займенники як показник визначеності та невизначеності в українській мові
Відсутність формального невизначеного артикля, рівно як і визначеного артикля, не заважає скритій граматиці української мови виражати, причому досить експліцитно, універсальну категорію визначеності / невизначеності. Основне питання, скоріш за все полягає, в принципах класифікації граматичних засобів: які з них вважати власне граматичними, а які ні. Деякі дослідники говорять про наявність „супрасегментного” артикля в українській мові [12, 345].
Можна виділити кілька шляхів вираження визначеності / невизначеності в українській мові:
1) вираження визначеності / невизначеності за допомогою займенників;
2) вираження визначеності / невизначеності за допомогою членних прикметників.
Виразниками визначеності / невизначеності в українській мові є займенники, а саме, вказівні та неозначені групи займенників, які здатні безпосередньо виражати категорію визначеності та невизначеності. Так, вказівні займенники той, цей, такий тощо виділяють предмет, особу явище з-поміж інших споріднених. У цьому плані українська мова близька до неспорідненої англійської мови, де категорія визначеності виражається визначеним артиклем the, що в свою чергу походить від вказівного займенника that, що перекладається як „той”. У цьому випадку простежуємо спорідненість неспоріднених генеалогічно мов. При перекладі українською мовою англійському іменнику із визначеним артиклем відповідатиме іменник із вказівним займенником цей, той. Наприклад:
I remember the girl
. – Я пам’ятаю цю дівчину.
You are the man we are looking for
. – Ви та людина, яку ми шукаємо.
Неозначені займенник дехто, дещо, хтось, якийсь, чийсь, будь-який тощо в українській мові вказують на існуючі, але невідомі, неозначені особи чи предмети та їх якості, властивості, ознаки. Тому вони є виразниками невизначеності, що в англійській мові позначається неозначеним артиклем або його відсутністю – нульовим артиклем. Значення неозначеного займенника у контексті не конкретизується, не розкривається. Але під час перекладу, особливо з української мови, слід враховувати той факт, що не завжди неозначеному займеннику в українській мові відповідатиме іменник із невизначеним артиклем в англійській. Невизначені займенники можуть перекладатися як невизначені англійські відповідники. У цьому випадку бачимо тотожність значення, але різне морфологічне оформлення категорії визначеності / невизначеності. Наприклад: Я не нездужаю, нівроку, а щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Тарас Шевченко).
Між українськими мовознавцями немає єдиного погляду щодо віднесення згаданих слів до морфологічного класу. Так, Доленко М.Г., Пацюк І.І., Жовтобрюх М.А. відносять їх до певних розрядів займенників. Це традиційний погляд на природу займенника. Інші лінгвісти – Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. мають дещо іншу думку з цього приводу. На їхню думку, за синтаксичною функцією займенникові слова хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, дехто та ін. відносяться до класу іменників [4, 17]. Їх роль у мовному вжиткові своєрідна. Займенникові іменники не містять конкретної назви предмета, а тільки в контексті мають споріднену з власне іменниками категоріальну предметність, поза контекстом вони не зрозумілі мовцеві. У граматичній системі мови займенники становлять підклас слів узагальнено вказівної семантики. Тому можна зробити висновок, що, якщо неозначені займенники навіть не виділяють в окремий граматичний клас, вони все одно є показником категорії невизначеності, адже ці слова передають неконкретизоване, узагальнене значення, що мають в англійській мові іменники з невизначеним артиклем.
Вказівні ж займенники цей, той, такий, якийсь, деякий тощо, Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М., які є прихильниками вчення І. Вихованця, відносять до категорії прикметників. На їхню думку, ці слова, однак позбавлені семантичної конкретності, бо змістову ознаку можуть передавати лише в контексті. Вони виявляють відповідний ступінь семантичної співвіднесеності з прикметниками, оскільки здатні певною мірою відтворити особливості предмета, названого супроводжувальним іменником [4, 99].
Вказівні займенники той, цей, такий, маючи високий ступінь абстрактності, заміщують прикметникові форми широкого семантичного діапазону, безвідносно до їх змісту. Наприклад: „Ой, лишенько! Як той бідний Василько проб’ється додому в таку негоду” (М. Коцюбинський). У даному випадку хочемо дещо не погодитися із таким твердженням дослідників, оскільки вказівні займенники, на нашу думку, виділяють певний об’єкт з ряду подібних, вказуючи на певну, характерну лише для нього, рису, особливість. Про це говорить уже сама назва „вказівні займенники”, тобто займенники цього класу вказують на конкретну особу, предмет. Коли ми говоримо „ та дівчина”, „ця книга”, „такий приклад”, то маємо на увазі конкретну дівчину, книгу або приклад і розраховуємо на те, що співрозмовник теж володіє цією інформацією і розумію, про кого або про що саме йдеться мова.
До класу граматичних засобів, які виражають невизначеність, можемо віднести й числівник один, який може вживатися в контексті в значенні якийсь. Наприклад: В свитині латаній дрижала одна людина (Тараса Шевченко) (мається на увазі – дрижала якась людина). У цьому випадку теж бачимо схожість із англійською мовою, у якій неозначений займенник розвинувся з числівника один – one. І в наведеному прикладі під час перекладу англійською мовою словосполучення „одна людина” слід перекладати „aperson”, хоча вище зазначалося, що в англійській мові не завжди невизначений займенник можна замінити числівником one, бо це може призвести до неправильного трактування тексту.
Виходячи з вище наведених фактів, можна розглядати числівник один як слабкий артикль або протоартикль на різних етапах драматизації.
продолжение
--PAGE_BREAK--