Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу України

2

Міністерство освіти та науки України

Одеська Національна Академія Харчових Технологій

Кафедра ЕРПСТ

Реферат

з курсу “ Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка ”

Тема:

« Економічна оцінка природно - ресурсного потенціалу України »

Виконав студент I курсу

гр. 13 - У

Саламаха О. І.

Науковий

керівник к.е.н., доцент

Михайлюк О. Л.

Одеса НАХТ 2003

Зміст

стор.

Вступ х, деякі -- культивуються людиною. Для лікувальних цілей використовують листя, стебла, плоди, коріння. Заготівля здійснюється переважно навесні, влітку і восени (рідше зимою).

У лісах України останнім часом щороку заготовляють близько 25 тис. т березового соку, 150 т товарного меду, понад 7 тис. т сухих грибів, 7 тис. т дикорослин плодів і ягід, а також понад 5 тис. т лікарських рослин. У звязку з аварією на Чорнобильській АЕС з господарського обороту вибули великі площі центральної частини північних регіонів України і прилеглих до них територій. Це, по-перше майже на третину скоротило площу для заготівлі дикорослих плодів і ягід, і, по-друге, збільшило навантаження на лісові площі інших областей республіки, що в свою чергу посилює необхідність охорони їх рослинних ресурсів. В лісах живуть цінні звірі й птахи.

Фауна України

Тваринний світ, який нараховує в Україні майже 45 тис. видів, ділиться на найпростіших (понад 1200 видів), плоских червів (1290), трематод (540), членистоногих (39 тис.), риб (понад 270), птахів (344), ссавців (108). До першого видання Червоної книги України занесено 85 видів і підвидів тварин (29 ссавців, 28 птахів, 6 плазунів, 4 земноводних, 18 комах), а у друге майже 400 видів безхребетних і хребетних тварин. В Україні нараховується понад 6640 видів прісноводних і солонувато водних тварин.

У процесі господарської діяльності зазнають суттєвих змін традиційні біоценози, у результаті чого змінюється видовий склад тварин; багато з них стають рідкісними чи випадковими.

Формування близького до сучасного тваринного світу почалося зі середини палеогену. В льодовиковий період фауна території сучасної України у звязку з похолоданням зазнала великих якісних змін.

В Україні повсюдно поширені мисливські тварини. На кінець 1989 р. нараховувалося 263,6 тис. копитних і 64,0 тис. пушних звірів і чимало пернатої дичини (на кінець 1985 р. налічувалося 223,3 тис. копитних, 86,9 тис. пушних звірів). За 1985-1989 роки поголівя копитних зросло майже на 20 %; кількість же пушних звірів скоротилася на 14 %. Зміни в загальній чисельності тварин за 1985-1989 роки ілюструють такі показники. В 1989 р. лосів було 14,7 тис. (в 1985 р. 11,8 тис.), оленів -- 24,5 тис. (21,2 тис.), диких кабанів -- 58,8 тис. (52,0 тис.), косуль -- 163,4 тис. (135,2 тис.), інших копитних -- 2,2 тис. (2,0 тис.), білок -- 64,0 тис. (86,9 тис), Зайців -- 1801,8 тис. (1461,7 тис.), куниць -- 30,8 тис. (28,5 тис.), червоних лисиць -- 80,7 тис. (71,3 тис.), ондатр -- 69,1 тис. (59,0 тис.), норок вільних -- 0,2 тис. (0,02 тис.), бобрів -- 7,7 тис. (5,8 тис.), вовків -- 1,4 тис. (1,3 тис.), бурих ведмедів -- 0,6 тис. (0,7 тис.).

Останнім роком зменшилася кількість глухарів (за 1985-1989 роки з 5,1 до 4,9 тис.) і тетерів (з 19,5 до 15,6 тис.); значно зросла чисельність сірої куріпки (з 19,5 до 723,5 тис.), диких гусей (з 41,7 до 77,4 тис.) і диких качок (з 3000,3 до 4581,8 тис.).

Згідно з географічним районуванням, проведеним О. Кістяковським, в Україні виділяються Голарктична область у складі Європейської та Середземноморської під областей. До складу Європейської під області входять такі провінції.

Змішано-лісова зоогеографічна провінція, яка співпадає з Поліссям. Ця провінція розташована в північно-західній частині України. Вона займає північну і центральну частину Волинської і Рівненської областей, майже всю територію Житомирщини (за винятком крайньої південної частини), північну Київщину і північний захід Чернігівщини. В її межах поширеними є тритон гребінчастий, вугор, карась, щука, лящ, чехонь, жаба звичайна, жаба травяниста, гадюка звичайна, ящірка, вуж, тетерук, глухар, рябчик, чорний лелека, бекас, лісові кулики, вальдшнепи, дятли, дрозди, синиці, яструб, полівка, кріт сірий, річковий бобер, заєць, бурозубка звичайна, буро зубка мала, дикий кабан, видра, олень благородний, вовк, лісова кішка та ін.

Лісостепова зоогеографічна провінція розташована на південний захід від Змішано-лісової. Вона простягається з південного заходу на південний схід. У центральній придніпровській частині України ця провінція звужується. Характеризується значною внутрітериторіальною диференціацією. Типовою для неї є лісостепова фауна, яка північному сході є перехідною до степової, на північному заході -- перехідною до лісової. Водяться тритон гребінчастий, карась, щука, лящ, сом, чехонь, лісовий полоз, степова гадюка, крапчастий суслик, сіра куріпка, яструб, лисиця, лісовий жайворонок, борсук, тхір, куниця, дикий кабан, кажан двокольоровий, вихухоль, підковоніс великий, козуля, благородний олень та ін.

Степова зоогеографічна провінція займає південну та південно-східну територію України. Ця провінція розширюється в південно-східному напрямку. Вона включає також північну степову частину Криму. Переважає тут степова фауна -- жаба зелена, ропуха зелена, водяний вуж, степова гадюка, жовтобрюхий полоз, жайворонок, степовий орел, степовий журавель, сіра куріпка, земляний заєць, малий ховрах, пацюк, малий сліпак, зубаті кити, дельфіни, нутрія, сірий горностай, хомячок, полівка гуртова, бабак, європейський муфлон, лань та ін.

Карпатська провінція займає Українські Карпати та прилеглу до них територію Передкарпаття та Закарпаття в межах Закарпатської, Чернівецької, Львівської та Івано-Франківській областей. Її фауна, що має значну кількість ендемічних видів, досить різноманітна. Типовими для карпатських лісів є альпійський та карпатський тритони, прямиста саламандра, жаба звичайна, чорний дятел, орел-беркут, білка, дикий кабан, видра, благородний олень, вовк, рись, лісова кішка, лисиця, бурий ведмідь, зубр та ін.

Середземноморська під область представлена в Україні округом Гірського Криму та Позазональними долинно-річковими, водосховищами і приморськими районами.

Округ Гірського Криму включає крайню південну і південно-східну частину півострова -- Гірський Крим і Південний берег Криму. На видовий склад тваринного світу тут вирішальний вплив мають кліматичні ресурси, які відрізняються від клімату прилеглих з півночі степових регіонів. Тут поширені кримська і скальна ящірки, кримський гекон, леопардовий полоз, морські чайки, сизий голуб, південний соловей, чорний гриф, благородний олень, муфлон та ін.

Позазональні долинно-річкові, водосховищні і приморські райони можуть бути віднесені до Середземноморської під області досить умовно -- в них переважає не середземноморський клімат, а клімат степів та лісостепу. До цих районів включено прибережні райони дніпровських, дністровських та інших водосховищ, бузько-дніпровські, дунайські, дністровські плавні. Характерною особливістю фауни цих районів є її тісний звязок з водними ресурсами. Тут багатий та різноманітний світ тварин, що живуть у воді чи в при берегових районів, особливо рибні ресурси та водоплавні птиці, болотна та водна фауна. Поширені дунайський оселедець, ставрида, лящ, карась, рибець, сом звичайний, щука, сом, болотна черепаха, лебідь-шипун, велика біла чапля, чапля руда, довгоносий баклан, баклан великий, малі баклани, пелікани, сірі гуси, річкові качки, видра, бобер та ін.

У Чорному та Азовському морях відповідно нараховується понад 2400 видів тварин.

д) заповідні;

Історія нас вчить, що мудрість будь-якого народу проявляється в тому, як зберігаються природні умови, його існування та використовуються ресурси, добробут сучасних і майбутніх поколінь.

Питання охорони життєвого середовища та раціонального його використання, збереження й збагачення природних ресурсів з кожним роком все більше й більше турбує людство.

У 1991 році Верховна Рада України оголосила всю територію України зоною екологічного лиха. За 2 роки до цього спеціалістами-географами Української Академії наук була вперше розроблена й складена карта стану навколишнього середовища України, за окремими компонентами природи.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та обєкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та обєктів, що перебувають під особливою охороною. До природно-заповідного фонду України належать: природні території та обєкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, памятки природи, заповідні урочища, штучно створені обєкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-памятки садово-паркового мистецтва.

У звязку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та обєктів, що перебувають під особливою охороною.

Заказники, памятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-памятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та обєктів, що оголошуються заказниками чи памятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні, памятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Законодавством Автономної Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та обєктів природно-заповідного фонду.

Природні заповідники - це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування. Заповідник - вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі.

У зоні мішаних лісів - Поліський на півночі Житомирської області. Охороняється ландшафт мішаних лісів.

У Лісостепу - Канівський (Черкаська обл.), Медобори (Тернопільська обл.), Розточчя (Львівської обл.). Охороняються ландшафти Лісостепу.

У Степу - Асканія-Нова і Чорноморський (Херсонської обл.), Дніпровсько-Орільський (Дніпропетровська обл.), Луганський (Стрільцівський Степ, Провальський Степ, Станично-Луганський Степ), Український степовий (Михайлівська цілина в Сумській області, Хомутівський степ у Донецькі обл., цілина в Сумській обл., Камяні могили в Запорізькій обл.), Дунайські плавні (Одеської обл.). Обєктами охорони є степові ландшафти.

У Карпатах - Карпатський. Зберігає рідкісні, майже не ушкоджені гірські екосистеми лісового, субальпійського та альпійського поясів.

У Криму - Кримський, Ялтинський, Карадазький, Мис Мартьян. Охороняється рідкісна рослинність середземноморського типу.

Пропоную розглянути два найцікавіших, на мою думку, заповідники України - Карпатський та Кримський. На їх прикладі можна краще зрозуміти що таке природний заповідник і яка робота ведеться по збереженню природного довкілля.

Карпатський заповідник. Створений у 1968 році, з 1992 року входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО Загальна площа 57880 га.

Карпатський заповідник належить до найбільших та найцікавіших обєктів природно-заповідного фонду України. Майже 2,5 відсотки території Карпатського регіону знаходиться під охороною заповідника, екосистеми якого віднесені до найцінніших на нашій планеті, і з 1993 року входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. З 2000 року Карпатський заповідник є українським партнером проекту WWF "Ініціатива Карпатського Екорегіону" У складі Карпатського заповiдника (КЗ), загальна площа якого становить 57880 гектарiв, налічується шість вiдокремлених масивiв та ботанічні заказники державного значення “Чорна Гора” і “Юлівська Гора”. Вони розмiщені на територiї Рахiвського, Тячiвського, Хустського та Виноградівського районiв Закарпатської областi в межах висот від 180 до 2061м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi екосистеми, якi є сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв рослин і тварин.

У заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 вида тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Клімат Карпатського заповідника коливається від помірно теплого в “Долині нарцисів" від - 1,7 °С в січні, до + 19 °С в червні, кількість опадів 650 мм на рік) до холодного на вершинах гір від - 7-8,5 в січні °С, до+ 11-15 °С в червні, кількість опадів 980-1500 мм на рік). Заповідник характеризується великою різноманітністю грунтового покриву. Майже 90% його територiї вкрито лiсами, для яких типовими є свiтло-бурi та темно-бурi гiрсько-лiсовi грунти. Для верхньої межі лісу характерні світло-бурі грунти. У високогір`ї переважають торфянисто-гiрсько-пiдзолистi i гiрсько-лучно-буроземнi грунти. На вапняках утворились щебнистi, а в долинах рiчок - дерновi, iнодi глеєвi грунти.

Карпатський заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. Тут працюють численні наукові лабораторії, створена мережа моніторингових ділянок, фенологічних пунктів, гідро- та метеопостів. Заповідник є природною лабораторією для багатьох вітчизняних та іноземних науково-дослідних установ. На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні “Музей екології гір та історії природокористування Карпат”, є власна відеостудія, видається всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал "Зелені Карпати".

Карпати належать до порівняно молодих гірських систем. Вони виникли в альпійській геосинклінальній зоні в період рухів мезозойської ери. Головна роль у геологічній будові Карпат належить кайнозойським відкладам. Палеогенові верстви цієї ери складають власне Карпати, а неогенові - Прикарпаття і Закарпаття. Українські Карпати є нині однією з найбільш перспективних зон для масового відпочинку та лікування трудящих нашої країни. На великій території Карпат зростає більше половини усіх видів нижчих і вищих рослин.

Карпати за винятком певної території високогіря були до початку агрокультурного періоду повністю вкриті лісами. Внаслідок господарського впливу лісистість тут скоротилася у 3 рази.

Українські Карпати - не лише один з наймальовничіших куточків України, це також регіон дуже важливого економічного значення, зона цінних лісових масивів, що очищають повітряний басейн над значною частиною Східної Європи. Карпати відзначаються багатими й різноманітними біологічними ресурсами.

Головні хребти Карпат - важливі частини Європейського вододілу між Балтійським і Чорним морями. Маючи загальну довжину понад 1500 км, вони охоплюють значну площу пяти братніх (колишніх соціалістичних) країн і відіграють в їх економічному житті важливе значення.

Карпати містять третину лісових запасів України, лісистість цієї території - одна з найвищих в Україні. Тут ростуть 2110 видів квіткових рослин, багато цінних видів дерев і лікарських рослин. Проте протягом останніх десятиліть Карпати зазнають все більших втрат від людської діяльності. Карпатські ліси перебувають під загрозою знищення не лише від лісорозробок, порушення ґрунтового і рослинного покриву, але й від хімічного пере забруднення, кислотних дощів.

Українські Карпати - це також центральна і найбільша частина Східних Карпат, які починаються від Лупківського перевалу на заході і кінчаються в масиві Бучедж на території Румунії. Їх загальна довжина становить 240 км, ширина 100-110 км. Висота Українських Карпат з північного заходу на південний схід поступово зростає.

Кліматичні умови мають вирішальний вплив на формування екосистеми, їх географічне поширення, структурні особливості й функціонування.

Українські Карпати, подібно до інших гірських систем, мають свою регіональну специфіку формування рослинних смуг, обумовлену їх географічним положенням, історією розвитку рослинності, впливом сусідніх геоботанічних провінцій, напрямком гірської системи, геологічною і зокрема складною геоморфологічною будовою.

В Українських Карпатах, включаючи прилеглі рівнинні території, вичленовано дванадцять рослинних смуг, або ступенів, у тому числі 6 підступенів. Розташовані вони в такій вертикальній послідовності:

І - смуга дубових лісів із дуба звичайного,

ІІ - дубових лісів із дуба скельного,

ІІІ - буково-ялицево-дуобвих і дубово-букових лісів із дуба звичайного,

IV - смуга буково-дубових і дубово-букових лісів із дуба скального,

V - смуга букових лісів,

VI - смуга високогірних буково-яворових і яворово-букових лісів,

VII - смуга ялицево-букових та буково-ялицевих лісів,

VIII - смереково-ялицево-букових і смереково-буково-ялицевих лісів,

IX - буково-ялицево-смерекових і ялицево-буково-смерекових лісів,

X - смерекових лісів,

ХІ - смуга криволісся і субальпійської рослинності з домінуванням зеленої вільхи.

У Карпатах також досить перспективним є розвиток туризму, але цивілізованого, з урахуванням екологічної витривалості рекреаційних зон і заповідних територій.

Кримський природний заповідник, найбільший у Криму й один з найстарших на Україні, був створений у 1923 р. на місці колишнього Заказника імператорських полювань і прилягаючих до нього землях. Загальна площа заповідника в даний час складає 44175 га, у тому числі філія «Лебедячі острови», що має міжнародне значення, як місце мешкання водоплавних і болотних птахів.

Складна геологічна структура, своєрідні кліматичні умови, унікальний рослинний і тваринний світ - усе це додає заповіднику виняткову наукову цінність. У заповідних лісах живуть олені, козулі, дикі кабани, муфлони, лиси, борсуки й інші ссавці.

В даний час тут відомо 1180 видів вищих рослин, серед них багато рідких, ендеміків, реліктів.

На території заповідника беруть свій початок самі великі гірські ріки Криму - Альма, Кача, Авунда, Дерекойка.

Найвища вершина Кримських гір - гора Роман-Кіш висотою 1545 м, також знаходиться в заповіднику.

Історія залишила тут свій багатий слід. Це і залишки древніх таврських поховань, Монастир святих Косьми і Даміана, каплиця, побудована на честь 300-річчя будинку Романових, унікальне джерело «Савлух-Су», Форельне господарство, Альтанка вітрів. Ці й інші унікальні визначні памятки по праву користаються підвищеною увагою гостей і жителів Криму.

е) рекреаційні;

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоровя і підтримки працездат-ності населення. До рекреаційних ресурсів відносять обєкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу вхо-дять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ланд-шафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практич-но на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в пів-денних областях України -- на території Одеської, Миколаївсь-кої, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні рекреаційні ресурси зо-середженні в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщенні у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) облас-тях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Фран-ківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.

Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Територіальна струк-тура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунк-тами (окремо розміщені санаторії, пансіонати тощо), рекреацій-ними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інф-раструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємоповяза-них регіонів).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародно-го значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 са-наторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих. Разом з тим за останні роки спостері-гається тенденція зменшення мережі та місткості закладів орга-нізованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рек-реаційних ресурсів.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреа-ційних ресурсів України полягають у: максимально повному за-доволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лі-куванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів; зростанніякості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційно-го комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпо-чинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреа-ційної сфери у зростанні національного доходу країни.

3. РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

Ресурсозбереження -- це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію при-родних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій са-мій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміж-них матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання міне-рально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсо-зберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земе-льного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпра-цьованих карєрів тощо; ефективне регулювання лісокористуван-ня, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промис-лових обєктів.

Необхідне використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії, що дозволяє заощадити звичні види енергії і позетивно відображаєтся на довкільному середовищі. Загальноприйнятими є наступні шість типів: біомаса, вітер, сонце, геотермальне середовище, океан, малі гідроелектростанції.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторин-ний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарю-вання щорічно утворюється близько 600--700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких пе-реважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається форму-вання ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значнного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділя-тиметься розширенню напрямів використання макулатури, полі-мерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потуж-ності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбе-реження у звязку з тим, що Україна належить до енергодефіцит-них країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетич-ного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та тех-нічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енер-гетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних тех-нологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизо-вану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетра-диційні джерела енергії.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбере-ження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної ба-зи, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресур-сів та маловідходному виробничому циклі.

Ресурсозбереження як фактор підвищення ефективності виробництва повинен функціювати в рамках справедливого законодавства, закони повинні чітко формулювати співвідносини між природними ресурсами і фізичними та юридичними особами. Особи задіяні в виробництві з використанням ресурсів запаси яких, на межі або скоро будуть на межі, повинні стимулюватись з боку держави за новітні пропозиціі, щодо економіі ресурсів, за рахунок нових технологій, заміни одних ресурсів другими в нормах балансу реального співвідношення одних ресурсів до других. Треба наголосити що, такі міжнародні іноземні фонди як Європейський Банк Реконструкціі та Розвитку, зацікавлені в проектах наших підприємців, спрямованних на підвищення виробництва завдяки новим технологіям які також відповідають міжнародним екологічним стандартам, і під перспективні бізнес - проекти на тендерній основі пропонують довгострокові кредити під невисокі відсотки.

Індустріальна діяльність людини в багатьох аспектах веде до небажаних явищ і так званої ланцюгової реакції процесів шкідливих для органічного і неорганічного світу і, насамперед, для людей тому ресурсозбереження не можливе без вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України, у першу чергу слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави.

Такими регіонами уряд визнав:

Донецько-Придніпровський,

Поліський,

Карпатський,

Азово-Чорноморський.

Охорона природних ресурсів - це в першу чергу, турбота не тілки за них, а і про людей, їхній добробут і здоровя. І потрібно все зробити для того, щоб кожен, хто активно взаємодіє з природно - ресурсним потенціалом, був його другом.

Залучені в господарський обіг природні ресурси є важливим фактором виробництва і не можуть не враховуватись у національіному багатстві. Природні ресурси, залучені у виробництво, є носіями виробничих відносин і втілюють у собі єдність споживної вартості та вартості.

Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі. Отже, ресурсосбереженння -- це не лише елемент виробництва, воно також важливе для будь-якого суспільства, оскільки дає змогу зберігати працю або попереджувати її втрати в майбутньому. Оцінка ресурсів повинна відображати не стільки фактичні витрати, повязані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.

Останнім часом досить широкої популярності набула енергетична оцінка природних продуктивних сил. Вона грунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їх внутрішнього потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різнорідні явища підводиться єдина основа, що дає змогу їх порівнювати.

Різниця або відношення між витратами і виходом eнepгії досить обєктивно характеризує продуктивність праці.

Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою зводиться до дії згідно з формулою:

ОПРе =Ее/Ве

де; ОПРе - оцінка природних ресурсів епергетична;

Ев - енергетичні витрати на утворення певного виду природних ресурсів;

Be - вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу при його використанні.

Але оцінка природних умов і ресурсів історично відносна і залежить від цілої низки умов -- соціальних, економічних, природних, науковотехнічних, від етапу і ступеня використання самих при-родних ресурсів і ступеня рівноваги природного середовища. Підвищена увага в наш час приділяється економічним оцінкам природних ресурсів, хоча вони дотепер залишаються ще недостатньо обгрунтованими.

ВИСНОВОК

В результаті вищеописаного можна сказати що, безумовно, раціональне використовування природно - ресурсного потенціалу і своєчасне його відновлювання, використання нових, екологічних та ресурсозберігаючих технологій, підтримки виробництва державою, національної свідомості кожного громаднина, який думає і дбає за майбутнє своєї країни все це є - позитивними факторами ресурсозбереження, що впливають на підвищення рівня виробництва в Україні.

Треба с любовю ставитись до того що нас оточує, не забувати що ми частина природи. Якщо ми захистимо природу то й вона захистить нас, дасть нам тепло, дах над головою, хліба на столі, добру погоду, відпочинок на своєму лоні, затишок та спокій, добру надію на завтрашній день. Отож давайте використовувати природу на добрі справи і не кривдити її.

Якщо оцінювати природно ресурсний потенціал з економічної точки зору, йому немає ціни, те що він в собі має - безцінне ! Економічний розвиток нашої країни неможливий без раціонального використовування природних ресурсів, без розкриття дійсного великого потенціалу природи.

Література:

1. ГоликовА. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економіч-ної і соціальної географії: Підручник. -- К.: Либідь, 1997. -- 320 с.

2. Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплекс-ного развития территории. -- К. : Наукова думка, 1994. -- 296 с.

3. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна геог-рафія України з основами теорії. -- К.: Знання, 1998. -- С. 178--215.

4. Поповкін В. Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. -- К.: Наукова думка, 1993. -- 210с.

5. Розміщення продуктивних сил : Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. -- К.: Знання, КОО, 1998. -- С. 139--179, 389 -399.

6. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Ка-чана. -- К.: Вища школа, 1998. -- С., 4--10, 100 - 125.

7. РуденкоВ.П. Природно-ресурсний потенціал України. -- К.: Либідь, 1994.-- 150с.

8. Трегобчук В. Ресурсне -- екологічна складова національної без-пеки // Економіка України. -- ] 999. -- № 2. -- С. 4--15.

9. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. -- К.: РВПС України НАН України, 1998. -- Т. 1. -- 163 с.

10. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. -- К.: РВПС України НАН України, 1998. -- Т. 2. -- 117 с.

11. Дибров А. С. Экономика природопользования с основами экологии: Учеб. пособие. - Одесса: 2000. - С. 39 - 43.

12. Дібров. А. С. Основи розміщення продуктивних сил України. - Одеса: Товариство знання та вміння: 2000. С. 32 - 39.

13. Заставний Ф. Д. Географія України: У двох книгах. - Львів: Світ, 1994. 1. С. 87 -94.

14. В.Ф. Верес “Земне намисто Карпат”. - Ужгород, видавництво “Карпати”, 1989 р.

15. С.М.Стойко “Карпатам зеленіти вічно”. - Ужгород, видавництво “Карпати”, 1977р.

16. Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй “Основи екологічних знань”. - Київ, видавництво “Либідь”, 1997 р. С. 23 - 55.

17. Природні заповідники України. - К., 1994.

18. Вісник № 4 2001 Л. Руденко, С . Лісовський. Стаття: Природно - ресурсний потенціал економічного зростання

19.Дорогунцов С. Й., Пириашвили Б. 3. Основные направлення фор-мирования знергетической политики УкраиньІ. -- К: Зкономика Украйни. -- 1992. -- № 8. -- С. 3--8.

20. Народне господарство України у 1990 p.: Статистичний щоріч-ник. -- К: Техніка, 1991. -- 496 с.

21. Піріашвілі Б. 3. Якою буде енергетична політика, таким стане наше життя. -- К: Віче, 1994. -- С. 47-54.

22. РешетнякА. А. Зффективность развития топливно-знергети-ческого комплекса Украины І. -- К: Наукова думка, 1991. -- 124 с.

23/05/2003 р. _________ / О.І. Саламаха