/>Зміст
Вступ
1. Загальні основи становлення телебачення на державному тарегіональному рівнях.
1.1 Традиції та розвиток телебачення в Україні
1.2 Становлення незалежного українського телебачення
2. Тенденції розвитку регіонального телебачення в умовахсоціальних перебудов
2.1 Формування сучасного інформаційного суспільства в Україні
2.2 Ефективна програма розвитку телебачення
3. Вплив соціальних проблем на розвиток телевізійноїспільноти
3.1 Рівні управлінського аспекту проблеми
3.2 Розвиток регіональних телерадіоорганізацій
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
З моменту свого виникненнятелебачення України функціонувало як невід’ємна складова загальнодержавноїсистеми телевізійного мовлення СРСР, що й сьогодні залишається фактором впливуна роботу українського телебачення, оскільки основні важелі ідеологічноговпливу зосереджені в системі державного ТБ-мовлення. Пірамідальна побудователевізійного мовлення СРСР (місцеві, міські, обласні, республіканськіТБ-комітети і загальносоюзний комітет) суттєво позначилась на системітелевізійного виробництва на місцях. Телебачення, як сфера діяльності, потребуєзначного вкладення коштів, і рівень телевізійної продукції в прямій пропорціїобумовлювався можливостями міських ТБ-комітетів обласних центрів України, якіфінансувалися з коштів, що залишилися після забезпечення верхніх ярусівзагальносоюзної телепіраміди. Планова система, що відчутно позначиласяна телевиробництві, наклала помітний відбиток і на структуру мовлення. Аджепопередньому плануванню піддавалися не лише великі фільми-цикли і ТБ-програми,а навіть їх тематика.
Що ж до підготовки телевізійних видовищ,то тут теж простежувалась чітка тенденція: складні у виробництві телевізійніпрограми (розважальні ТБ-проекти, музичні програми) в своїй переважнійбільшості створювалися в Москві. Саме тому в історії розвитку телебаченнявидовищ в Україні в певному часовому відрізку практично відсутні скільки-небудьвдалі спроби створення такого роду програм.
Єдиною сферою, яка дозволяля вітчизнянимтелевізійникам випробувати себе у створенні видовищних програм, залишавсяспорт. Тут вони мали багаторічний досвід організації і проведення масштабнихспортивних ТБ-показів і створювали конкурентноспроможний ТБ-продукт, що користувавсякомерційним попитом навіть на міжнародному рівні.
Кілька разів на рік українськетелебачення здійснювало багатогодині трансляції державних політичних свят і приуроченихдо них демонстрацій трудящих. Абстрагуючись від їх ідеологічного змісту, слідвідзначити організаційну і технічну складність таких ТБ-проектів, які,безсумнівно, є телевізійними видовищами. Це може бути свідченням на користьтого, що вітчизняні телевізійники вже тоді були готові і спроможні активнопрацювати над створенням ТБ-видовищ.
Спроби створення якісного телевізійногопродукту у сфері розважального і музичного телебачення в Україні довгий часстримувалися монополією загальносоюзного Центрального телебачення. Відзначити вцьому сенсі можна лише роботу редакції літературно-драматичного мовлення і одногоз підрозділів українського телебачення — студії «Укртелефільм». Саме тут булостворено ряд телевізійних спектаклів за творами українських письменниківXVIII-XXст. Ці ТБ-версії літературних творів були спробою телевізійноїадаптації літературних творів.
Телебачення видовищне спинилося у своєму розвитку навіть в умовах недостатнього технічногозабезпечення і відсутності можливості вільного розміщення телевізійних програмна телеканалах.
Ситуація в аудіовізуальному просторінашої країни почала докорінно змінюватися з моменту проголошення державноїнезалежності України. Цей простір поділений за зонами потенційного покриття. В Україніпрацюють три загальнонаціональних канали мовлення — УТ-1, УТ-2 і УТ-3. Кількателеканалів за своєю потенційною глядацькою аудиторією поступово наближаютьсядо охоплення всього населення країни. Це — ICTV, СТБ, Новий канал. Функціонуютьрегіональні і місцеві ТБ-канали. Серед каналів мовлення найбільша питома вагамісцевих і міських.
Аналіз роботи нових телевізійних каналів(найбільше це стосується місцевих і міських) дозволяє виявити як мінімум двісуттєві особливості. Перша полягає в розумінні власниками новостворенихТБ-каналів і структур можливостей телебачення в його впливі на формуваннягромадської думки і наявності у них потреби активного маніпулювання нею. Другаособливість — це фактична неможливість створення якісного телевізійногопродукту, зумовлена браком реального фінансування в обсязі, необхідному длянормального функціонування професійного телебачення, а також нестача творчихкадрів. До цього слід додати створення органів реального впливу на процеси в телевізійнійсфері, як от Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, що складаєтьсязовсім не з фахівців цих галузей і має цілком визначену політичнуспрямованість.
Незважаючи на серйозні економічні проблеми, державою віднайденікошти для введення в дію одного з найпотужніших у Європі телевізійного центру на Сирці в Києві. Державазабезпечила УТ так званий «зв’язаний» кредит на суму понад 13 млн.доларів СШАдля придбання найсучаснішої ТБ-техніки провідних японських фірм. Потужностіцентру і нова високоякісна техніка дозволяють створювати власний ТБ-продукт і забезпечуватиефір на 4–5 загальнонаціональних ТБ-каналах. Але навіть це не стало рушійнимфактором розвитку державного телевізійного мовлення. З іншого боку,загальнополітична ситуація в країні не сприяла створенню досконалоїзаконодавчої бази у сфері аудіовізуального виробництва. Булиприйняті закони України “Про інформацію”,“Про ТБ та радіомовлення”, “Про авторське право та суміжні права”, “Про систему громадського телебачення і радіомовлення”, “Про Національну раду України з питань ТБ і радіомовлення”, покликані регламентувати діяльність у сфері телебачення.Проте ці законодавчі акти не враховували реалії телевізійного виробництва в Україні.Це й спричинилось до потужного впливу в цій сфері кримінального капіталу. Державні телевізійні канали почали активно обслуговуватикомерційні структури, які, визначаючи різні параметри телеефіру, безконтрольновикористовували найпотужніший в Україні технічний потенціал державного ТБ. Національнетелевізійне виробництво на українському державному телебаченні булопаралізоване. Ефірний час активно використовувався комерційними структурами, щообслуговували особисті інтереси і амбіції корумпованих чиновників віддержавного телебачення.
Діяльність новостворених телевізійнихструктур, що роблять спроби організувати роботу на комерційних засадах(продюсерські виробничі студії, комерційні ТБ-канали), відзначається ще суттєвішиминедоліками, ніж державне ТБ незалежної України в початковий період становленнясистеми телевізійного мовлення. Серйозною перешкодою в їх роботі є те, що до сьогодні,вже після перерозподілу телевізійного ринку, не розроблені чіткі засадидержавної політики в аудіовізуальній сфері. Загрозу повного розвалу системидержавного телевізійного мовлення являє намагання законодавчого переведеннядержавного ТБ-мовлення в систему громадського телебачення. На його фоніВерховна Рада України під тиском кримінально-олігархічних структур зробиласпробу позбавити УТ можливості заробляти гроші на рекламі: адже в усьому світігромадське ТБ не має права заробляти гроші на комерційних проектах.
Аналіз причин сучасного станутелебачення видовищ в Україні потребує окремого розгляду ще однієї проблеми,яка суттєво впливає на функціонування телебачення в усіх країнахпострадянського простору. Це ставлення до телебачення як до засобу масовоїпропаганди і агітації. У світовій практиці цей аспект діяльності телебаченняіснує осібно і займає не більше 3–4% ефірного часу. Але навіть програми такогоцільового спрямування (інформаційні випуски, політична публіцистика і т.ін.) активнопрацюють на економіку: хвилина рекламного часу в контексті такого роду программає суттєву вартість, і ефір цим програмам надається, як правило, в оптимальнийз точки зору сприяняття інформації час. Але мета українськихкримінально-олігархічних кланів, що активно використовують загальнодержавніТБ-канали, як засіб відчутного поповнення своїх капіталів, полягає у спрямуваннігромадської і політичної думки дещо в інше русло. Активно насаджуєтьсяставлення до телебачення, як до «засобу масової інформації», обговорюютьсянадумані проблеми «свободи слова« у вітчизняному ефірі. При цьому телевізійнікомерційні структури не відчувають потреби у своренні власної інфраструктуривиробництва і поширення телепродукту: їх ефірний час заповнений зарубіжнимТБ-продуктом і нескінченними серіалами. Вони продовжують активно експлуатуватисиcтеми загальнонаціонального поширення ТБ-сигналу, створені ще за радянськихчасів. Усе це дає підстави розглядати їх діяльність, як не зорієнтовані на перпективу.
Узагальнюючи стан і можливості розвиткутелебачення видовищ в Україні слід зазначити, що:
Найпотужнішим виробником якісноготелевізійного продукту в Україні протягом багатьох років залишається державнетелебачення.
Комерційні телевізійні кампанії не здатніз творчих і технічних причин забезпечити виробництво якісної телевізійноївидовищної програми без активної співпраці з державним телебаченням. Такаспівпраця в умовах жорсткої конкуренції виглядає нелогічною і можлива лише в разізначної поступки одного з суб’єктів співпраці, що готовий знехтувати власніінтереси. Як правило, у ролі такого субєкта опиняється державне телебачення.
Розвиток аудуіовізуального просторуУкраїни відбувається без врахування творчих і технічних реалій вітчизняноготелебачення. Відбувається активне зруйнування системи державного телемовленняшляхом нав’язування йому ідеї створення громадського телебачення.
Іноземні і рекламні інвестиції в ТБ-виробництвоперебувають під контролем кримінального капіталу. Зароблені на телевізійномурекламному ринку кошти активно вивозяться за межі України.
Створення якісного ТБ-продукту у сферітелебачення видовищ можливе лише за умови ефективного використання технічних і творчихможливостей державного ТБ України та відповідних обсягів інвестуванняконукрентоспроможних комерційних ТБ-каналів.
1. Загальніоснови становлення телебачення на державному та регіональному рівнях1.1 Традиції та розвиток телебачення вУкраїні
телебаченнянезалежний український
Телебачення в незалежнійУкраїні не виникло на пустому місці: воно мало більш ніж п'ятдесятирічнуісторію, багаті традиції та висококласні кадри. Саме це допомогло українськомутелебаченню поступово досягти, незважаючи на економічну та політичну кризу,доволі високого рівня і не втратити аудиторію.
Одним з перших учених, щодосліджували практичне застосування телевізії, був українець Борис Грабовський,який, щоправда, працював за межами України. У 1928 році він вперше у світісконструював повністю електронну систему телебачення і продемонстрував на нійпередачу рухомого зображення. Проте згодом відкриття Грабовського буловідсунуте на задній план винаходами інших вчених, зокрема американських танімецьких.
1 лютого 1939 рокувідбулася перша телетрансляція в Києві, зі студії, спеціально обладнаної вБудинку Українського радіо. Аудиторія цих перших трансляцій складалася здекількох десятків власників телеприймачів, що мешкали в столиці України;передавалися, як правило, концерти оперної та естрадної музики. Протелетрансляції повідомлялося в місцевих друкованих органах комуністичноїпартії, і тривали вони аж до початку німецько-радянської війни 22 червня 1941року. Після війни розвиток телебачення в Україні уповільнився.
Тільки в 1949 році наХрещатику,26 почалося будівництво першого українського телецентру. Наприкінці 1951року звідси почалися перші телетрансляції, переважно прямі передачі концертівоперних артистів. Першим директором українського телебачення сталаН.Серапіонова.
Протягом наступних 15років телецентри відкривалися послідовно у Харкові, Донецьку, Одесі, Львові,Дніпропетровську, Луганську, Сімферополі, Запоріжжі, Херсоні, Миколаєві, Сумах,Чернівцях, Кіровограді та Ужгороді. Телебачення, яке зараз є всепланетарнимявищем, у той час було суто регіональним, місцевим, прив'язаним до студій.
З 1954 року у Києвіз'явився пересувний телецентр, який виїжджав для репортажів з місцьнадзвичайних подій. Тоді ж телеефір почали заповнювати кінофільми, а з 1956року в Києві знімалися і телефільми.
20 січня 1965 року впершев ефір вийшла загальнореспубліканська телепрограма України — «УТ».Першу програму підготовила Харківська студія телебачення. Уже в цьому 1965 роціобсяг мовлення УТ становив понад 200 годин. У наступні 5 років тривавпоступовий перехід від разових виходів обласних студій з передачами на УТ достворення загальнореспубліканських циклів та рубрик, проведення спільнихекранних акцій. В 1969 році вийшла в ефір перша кольорова програма УТ.
До 1972 року усітелетрансляції відбувалися на одному каналі; з 6 березня 1972 року УТ буловідокремлене від ЦТ і почало виходити на окремому каналі.
Якісно новий етап вісторії українського телебачення розпочався після Чорнобильської аварії 26квітня 1986 року. Після катастрофи УТ було заборонено транслювати будь-якітелесюжети, що могли б свідчити про важкі наслідки аварії. Творчій групі з 2телеоператорів, що вирушила 2 травня до Чорнобиля, було заборонено знімати.Політбюро ЦК КПРС видало таємне розпорядження про спеціальну підготовкурепортажів, що свідчили б про нормальну життєдіяльність району, де відбуласяаварія. Перший відеорепортаж безпосередньо з зони аварії потрапив доінформаційної програми «Актуальна камера» УТ тільки 12 травня.Зусиллями героїчних працівників київського телебачення правда про Чорнобильстала доступною для всіх телеглядачів України. Протягом 1986-88 років творчоюгрупою з телестудії «Укртелефільм» було створено трилогію«Чорнобиль: два кольори часу», що увійшов в історію як один знайкращих українських телефільмів.
Тим часом на українськомутелебаченні відбувалися процеси, що відповідали загальній демократизації,відновленню свободи слова та гласності в СРСР. Першими програмами, що вловилицю течію, були програми «Молодіжної студії „Гарт“. Однією знайяскравіших програм став літературно-мистецький відеоканал „Плеяда“,організатором якого була коментатор Людмила Лисенко. Ця програма активносприяла національному відродженню, торувала шлях до незалежності нашої держави.
Наприкінці 80-х роківдобре прижилася на Українському телебаченні форма відеоканалу. До неї належалиінформаційні програми „Ранкова мозаїка“, „Вечірній вісник“,»Будьте з нами", громадсько-політичні випуски «Творче об'єднання»Громада" представляє… ", телеканал «Право»,літературно-художня студія «Основа», науково-популярна програма«Свічадо», дитяча «Канал „Д“», кінематографічна«Чарівний промінь» тощо. Одні з цих програм адресувалися всім, інші — певній аудиторії (молодіжній, дитячій), треті призначалися глядачам заінтересами.
Друга половина 80-х роківознаменувалася на телебаченні принципово новою формою спілкування — телевізійнимимостами. Перший український телеміст «Київ-Братислава» буловлаштовано в 1986 році, йому передував договір про творчу співпрацю міжУкраїнським та Словацьким телебаченням. Протягом наступних двох років булопроведено більше двадцяти таких телемостів.
Коли 15 травня 1993 рокурозпочала роботу перша сесія Верховної ради України ХІІ скликання, буловирішено повністю у відеозапису передавати на І програмі УТ засідання починаючиз 18 години. Такий порядок висвітлення сесій парламенту тривав 4 роки.
Під час загостренняполітичної ситуації в 1993-91 роках телебачення стало рупором політичних сил,які часто намагалися незаконно скористатися ним для пропаганди своїх ідей.Перед будинком Держтелерадіо на Хрещатику часто збиралися мітинги,влаштовувалися страйки та голодування. Так Українське телебачення поступовостало заручником політичних пристрастей, які вирували у суспільстві. Щоб якосьпослабити тиск на УТ з боку різних політичних сил, а найголовніше, щоб вивестикерівництво Держтелерадіо з-під щільної опіки Верховної Ради, Кабінет Міністрів8 серпня 1994 року прийняв постанову «Про перетворення Держтелерадіо вДержавну телерадіомовну компанію України (Укртелерадіокомпанію)». Теперуся влада була зосереджена в руках президента телерадіокомпанії, колегіальністьуправління була скасована. Так була здійснена чергова реорганізація системителебачення та радіомовлення України, що у значній мірі сприяла тій кризіефірних ЗМІ, що загострилася на початку 90-х років. Поза тим, ще до здобуттяУкраїною незалежності українське телебачення стало окремою, незалежною відвказівок з Москви системою.
19 серпня 1994 року, вдень перевороту Державного Комітету Надзвичайного Стану в Москві, наукраїнському телебаченні повинне було відбутися планове профілактичне відключеннятехнічних засобів. Проте телебачення з самого ранку працювало, транслюючи, як івсі інші канали, програми ЦТ. Всі телеканали були здубльовані з ЦТ абипередавати розпорядження ДКНС. О 14:00 керівництво УТ відключило каналУкраїнського телебачення від І програми ЦТ, а о 16 годині в прямому ефірі зКиївської телестудії до народу звернувся Голова ВР України Кравчук,повідомивши, що режим надзвичайного стану на території республіки не вводиться.У першому випуску «Новин» УТ о 17 годині матеріалів на підтримкупутчистів не було. Так само і в подальших випусках були тільки матеріали, щонепрямо засуджували дії ДКНС.
Партнерство та взаємодіюміж програмними службами та профільними головними редакціями мали здійснюватистворені натомість Головна редакція телевізійних програм і випуску і відповіднаслужба на радіо. Відповідальність за достовірність змісту та художню якістьпередач повністю покладалася на їх творців. Безперечно, це рішення ПрезидентаУкртелерадіокомпанії М. Охмакевича було помилковим. Складний технологічнийпроцес підготовки передач та видачі їх в ефір був позбавлений штабу. Побачившиускладнення, які воно за собою принесло, він сприяв створенню Генеральноїдирекції програм УТ. Але при цьому цілий ряд його функцій не були визначені, щопоглиблювало кризу УТ.
Проте ця криза не булапомітною на фоні політичної ейфорії, яка панувала в суспільстві. Одразу післяпроголошення незалежності екран УТ заповнили численні «застольнібесіди», малохудожні політизовані «круглі столи», нескінченніпрес-конференції та брифінги. Починається і малоконтрольоване засилля реклами.Активна позиція українського телебачення сприяла підтвердженню під часреферендуму 1 грудня 1994 року «Акту незалежності України».
Після референдуму почалавтілюватися в життя постанова Кабміну України про впровадження вУкртелерадіокомпанії контрактної форми прийому на роботу керівників, творчихпрацівників, спеціалістів та висококваліфікованих службовців. У лютому всімайже 9 000 працівників системи державного телебачення і радіо були звільнені,а потім із кожним індивідуально укладався контракт на роботу в компанії строкомвід 1 до 3 років. Водночас були здійснені і деякі структурні зміни на УТ. Додесяти існуючих головних редакції Генеральної дирекції програм УТ додалося ще4. Одночасно над головними редакціями було створено ще одну ланку — у виглядітворчих об'єднань: «Громада», «Культура»,«Наука», «Молодість». Через це суттєво зросла чисельністькадрів, проте приріст обсягів мовлення УТ був неістотний. Водночас черезвідставання зарплатні і особливо авторських гонорарів від темпів інфляціїтелевізійники були просто незацікавлені в творчій роботі.
Одночасно з вищеназванимиструктурними змінами в генеральній дирекції програм УТ-1, було створенокерівництво «Творчо-виробничого об'єднання другої програми Українськоготелебачення», основою формування якої мала стати студія«Укртелефільм» з її творчим і технічним потенціалом. Проте кадристудії не були готові до освоєння телевізійного ремесла. Набрані ж додатковіспівробітники в більшості мали слабке уявлення про технологію підготовкителепередач. Крім того, не вдалося розробити оригінальну концепцію програмиУТ-2. Її структурні підрозділи дублювали чи тематичні головні редакції УТ-1, чизнімальні структури студії «Укртелефільм». Безперспективною буластавка на технологічну базу «Укртелефільму» як виробничу основу дляформування УТ-2. Через рік від цієї ідеї відмовилися.
Тим часом з'явилося УТ-3,директором якого став М. Білоус. Це був суто творчий підрозділ, сформований приГоловному технічному центрі УТ. Безпосередньо передачі готувалися не за рахунокдержавних асигнувань, а за залучені кошти — спонсорські, надходження відреклами, а також програм сторонніх виробників (комерційних телекомпаній).Головною особливістю УТ-3 став специфічний екранний імідж програми. Цедосягалося перш за все наскрізним веденням усієї програми телевечора одниммодератором. На відміну від традиційних радянських дикторів, ведучі УТ-3 саміготували свої екранні «прокладки», багато імпровізували. Іншаособливість цього каналу — високий темпоритм ходу самої програми. Якщо по УТ-1з 19:00 до 24:00 транслювалося, як правило, 7-8 передач, то по УТ-3 — майжевдвічі більше. Кожен випуск, окрім художніх фільмів, займав 20-30 хвилин. Такийже високий і внутрішній динамізм більшості передач. Тому в структуру програмиУТ-3 органічно вписалися випуски новин CNN. Канал задумувався як своєрідне«Вікно у світ» — на противагу УТ-1, що традиційно переважну частинусвого ефірного часу віддавало власній продукції. Практично всі передачі УТ-3 створювалисянедержавними телекомпаніями («ЮТАР», «Мегапол», «7канал», «Гравіс», «ТБ Табачук», «УНІАН»тощо). УТ-2 та УТ-3 мусили ділити канал з Російським телебаченням, яке вдвічіпереважало їх за ефірним часом.
У телевізійному просторіУкраїни склалося таке становище: на її території розповсюджувалися російськітелепрограми «Останікно» (повністю), «Російський канал» (до60%), 2/3 так званої «Освітньої програми», яким протистояли УТ-1обсягом 15 годин середньодобово, УТ-2 та УТ-3. Перевага склалася на користьросійських телепрограм, які успадкували технічну базу колишнього всесоюзноготелебачення.
Згідно з Проектомположення «Про Державну телерадіомовну компанію України»,Укртелерадіокомпанія мала бути загальнодержавною організацією, до складу якоїповинні входити республіканські підрозділи та підрозділи телебачення тарадіомовлення в областях (містах), що здійснюють теле- та радіомовлення натериторії України та за її межами. Виконуючи ці завдання, компанія ведетворчо-виробничу, господарську та комерційну діяльність, має переважне право навикористання теле- та радіомережі на всій території України, може мати власнітелерадіокомунікаційні засоби. Укртелерадіокомпанія мала визначати зміст, обсягі порядок розповсюдження республіканських, міських і обласних державнихрадіопрограм, що входять до її структури і складають єдину системутелерадіомовлення України. Її фінансування повинне здійснюватися за рахунокдержавного бюджету і коштів від комерційної діяльності та спонсорства.
З'являється ідеяретрансляції супутникових телеканалів з-за кордону. Для цього слід булоподолати ряд перешкод: відсутність якісної технічної бази для масового прийомута поширення зарубіжних телепрограм; неправомірний прийом та розповсюдженнясигналів більшістю комерційних телекомпаній України; відсутність синхроннихперекладів українською мовою більшості програм зарубіжних телестанцій за умовмовної неготовності значної частини нашого населення сприймати їх в оригіналі.
До певної міри подолати цібар'єри вдалося лише ICTV (International Commercial Television) — телекомпанії,заснованій у концерном РРТ та американською корпорацією «StoryfirstCommunications». Оснащений сучасною апаратурою АСК ICTV давав можливістьприймати з супутників програми багатьох телекомпаній світу. Але це не механічнаретрансляція, а осмислена вибудова своєї програми з багатьох компонентів.Правда, на виробництво власної продукції телекомпанія у перші роки вийти так іне змогла. Одначе вона заявила про намір розповсюдити свій вплив на територіювсієї України.
Україна планувала запусквласного восьмиканального супутника з метою відкриття українськогосупутникового телебачення, проте це так і не було здійснено. А першою прорив докосмічного мовлення здійснила телекомпанія «ТОНІС» — найстарша вкраїнах СНД недержавна телекомпанія. 1.2 Становлення незалежного українськоготелебачення
Становлення незалежноїукраїнської держави збіглося у часі з періодом виникнення комерційних(недержавних) телекомпаній. Офіційні свідоцтва на право вести мовлення одержалимайже тисяча компаній, студій, редакцій, програм ТБ та радіомовлення, що невходили до системи Укртелерадіокомпанії, в тому числі більше 400 телекомпаній.З них 284 не вели мовлення.
Зарубіжна відеопродукція,використовувана абсолютною більшістю «альтернативних» телестудій, єосновою їхнього екранного благополуччя. Підхід переважної більшості недержавнихзасобів ТБ до використання наданого їм ефірного часу є досить одноманітним: восновному прокат закордонної відеопродукції, часто сумнівної технічної тахудожньої якості.
Функції координаторатворчих і технічних зусиль недержавних телекомпаній прагне взяти на себегромадська організація «Українська телевізійна спілка», утворенанаприкінці 1994 року. Вона об'єднала близько 50 колективних членів. Основнусвою увагу керівництво Спілки зосередило на проблемі розбудовителеінформаційного простору в Україні.
Введення у дію ЗаконуУкраїни «Про телебачення і радіомовлення» поставило на порядок деннийпитання про одержання усіма компаніями ліцензій на право телерадіомовлення.
Система телерадіопросторуУкраїни оформилася: на трьох загальнонаціональних каналах працюють тринезалежні телеструктури — Національна телекомпанія, «Студія 1+1» та"Інтер", конкуренція між якими сприяє урізноманітненню програм,позитивно служить інтересам глядачів. До них наближається ICTV (реформоване у 2003році), спостерігається відчутне творче зростання та поширення майже на всюУкраїну телекомпанії «СТБ». Свій мікроклімат у місцевому телеефірістворюють сотні телерадіоорганізацій — від обласних то селищних.
Щоденний аналіз програмвітчизняних телекомпаній засвідчує, що значна частка їх ефіру зайнятавідеопродуктом зарубіжного виробництва. Лише Національна телевізійна тарадіомовна компанії, ряд обласних ДТРК, окремі комерційні ТК («1+1»,«ТЕТ», «СТБ» тощо) приділяють увагу виробництву власноготелепродукту. Багато ж інших не дотягують до 50-відсоткової планки, і часто зарахунок трансляції концертів, заходів та презентацій. Законом «Прокінематографію» було встановлено квоту демонстрування національнихфільмів, що становить не менше 30% національного екранного часу.
Використання телебачення ірадіомовлення у виборчих кампаніях — питання, яке чи не найприскіпливішерозглядається законодавством нашої країни. У демократичному суспільствіголовним завданням мовлення має бути обслуговування інтересів громадськості,тобто аудиторії. Якщо компанія телемовлення є комерційним підприємством, вонаповинна виявляти інтереси споживача, оскільки її завданням є продаж аудиторіїрекламодавцям. На жаль, в Україні ці принципи виконуються не завжди, наявнапевна політична самоцензура телепрограм.
У цілому до 2008-го рокусистема телемовлення в Україні має забезпечення доведення до кожного жителякраїни щонайменше 6 загальнонаціональних програм наземної та супутникової формрозповсюдження, до десяти регіональних телепрограм, від 4 до 10 программісцевого рівня, трансляцію програм у місцях підвищеної забудови черезбагатоканальні кабельні та ефірно-кабельні мережі, у сільській місцевості — впровадженняпрограм на базі телекомунікаційних мереж багатофункціонального призначення.Крім того, має розпочатися трансляція з України програми на зарубіжжя черезукраїнський супутник зв'язку.
2. Тенденціїрозвитку регіонального телебачення в умовах соціальних перебудов2.1 Формування сучасного інформаційногосуспільства в Україні
Формування сучасногоінформаційного суспільства в Україні обумовлює необхідність державної підтримкипідприємств, що функціонують у сфері надання інформаційних послуг. Особливемісце в цьому процесі займають підприємства кабельного телебачення, розвитокяких сприяє поступовому переходу від індустріального до інформаційногосуспільства. Тому сучасний стан розвитку ринку кабельного телебачення потребуєрозробки і впровадження більш дієвих механізмів державного управління.
Демократизаціясуспільства, процеси інформатизації, переосмислення ролі інформації та їїзначення в формуванні національної свідомості, розширення меж інформаційногопростору шляхом впровадження новітніх технологій вимагають науковогообґрунтування необхідності розробки основних положень державної програмирозвитку ринку кабельного телебачення. Це більш тим важливо, що підприємствакабельного телебачення є основним джерелом розповсюдження суспільнозначимоїінформації усім верствам населення, що дає право говорити про важливу соціальнуроль даного виду мовлення.
Загальні положення теоріїдержавного управління, економічної теорії розглянуті в працях українськихвчених Г.В. Атаманчука, В.Д. Бакуменка, В.Ф. Беседина, С.О. Білої, А.С.Гальчинського, В.М. Геєця, Г.К. Губерної, В.В. Дорофієнка, М.Х. Корецького,Н.Р. Нижник, С.Ф. Поважного, М.Г. Чумаченка.
Проблеми організаціїдержавного управління в розвиткові інформаційної сфери складні і багатопланові.Різноманітні аспекти цієї проблематики знайшли своє відображення в науковихроботах відомих українських фахівців О.І. Амоші, В.Г. Бондаренка, С.В.Демченка, А.О. Дєгтяра, Є.В. Кільчицького, Є.А. Макаренко, В.М. Орлова, В.К.Стеклова, О.Ю. Чубукової, а також зарубіжних вчених Р. Арона, Д. Белла, М.Вебера, Р. Каца, Й. Масуди, М. Пората, Т. Стоун’ера, О. Тофлера. Проте окреміпитання, зокрема, що стосуються проблем удосконалення державних механізмівуправління діяльністю підприємств, які надають послуги кабельного телебаченнята створення моделі суспільного мовлення в Україні не знайшли вирішення в цихта інших дослідженнях.
У зв’язку з цим необхідноює розробка теоретичних положень, методологічних підходів і практичних рекомендаційщодо удосконалення механізмів державного управління підприємствами кабельноготелебачення як складової сфери інформаційних послуг шляхом розробки положеньдержавної програми розвитку.
Сучасне суспільствопоступово переходить на новий етап розвитку, який визначається зниженням роліматеріального виробництва, розвитком сектору послуг і зростаючою роллюінформації. Ці характерні риси обумовили можливість створення в Україні„інформаційного суспільства”.
Сфера інформаційних послугзаймає особливе місце в економіці розвинутих країн, в тому числі і в Україні.Поступово відбувається інтеграція засобів зв’язку в усі сфери життя. Отже, вдисертаційній роботі доведено, що така глибока інтеграція інформаційнихтехнологій в основні сфери життєдіяльності суспільства визначає їх важливу рольй потребує підвищеної уваги з боку держави до становлення і розвитку цієїсфери.
Аналіз історичногорозвитку та становлення теорії державного управління показав, що без втручаннядержави в економіку неможливий розвиток ринкових відносин. Особливо цятенденція характерна для становлення та розвитку в Україні інформаційногоринку, діяльність суб’єктів якого відбувається під впливом як ринкових, так ідержавних механізмів управління. Надмірне втручання держави може привести до цілогоряду негативних наслідків: зниження інвестиційної привабливості, відсутностіконкуренції, скорочення наукових розробок.
Таблиця 2.1 Етапи розвиткуінформаційних технологійЕтап Період
Основна дія чи
винахід Назва інформаційної технології Сфера застосування І етап з 1832 р.
телеграф
телефон кабельна (проводна)
сфера зв’язку;
виробнича сфера;
сфера комунальних послуг;
ІІ етап з 1895 р.
радіо
телебачення радіохвильова (безпроводна)
інформаційна сфера;
виробнича сфера;
сфера зв’язку;
культурно-розважальна сфера; ІІІ етап з 1957 р. використання супутників для передавання інформації супутникова
інформаційна сфера;
сфера зв’язку;
виробнича сфера;
ІV етап з 1968 р. комп’ютер комп’ютерна
інформаційна сфера;
виробнича сфера;
сфера зв’язку;
телекомунікаційна сфера; V етап з 80 – х рр. злиття засобів зв’язку та обчислювальної техніки глобальна чи інтегрована виробнича та невиробнича сфера;
Внаслідок цього, основнимнапрямком розвитку інформаційного ринку є розробка ефективних механізмівдержавного управління підприємствами, що діють на ньому. При цьому, взалежності від функцій запропоновано поділяти державні органи влади нарегуляторні та управлінські.
Так, до управлінськогооргану пропонується віднести орган влади, основною задачею якого є реалізація державноїполітики у сфері економіки, розробка державних програм економічного розвиткукраїни, прогнозів розвитку різних галузей економіки, законодавчих і нормативнихактів.
В свою чергу, дорегуляторного органу пропонується віднести незалежний орган влади, основніфункції якого полягають в забезпеченні рівних умов діяльності на ринку,контролі за виконанням суб'єктами ринку законодавства, а також якості зробленихними товарів (послуг) та задоволенні попиту споживачів. Крім того, цей органповинен виконувати важливі задачі щодо затвердження цін і тарифів на визначенітовари (послуги) та контролювати діяльність монополістів.
Така форма організаціїуправління підприємствами ринку кабельного телебачення, коли існують автономнодержавні органи влади, що виконують регуляторні функції і органи, які маютьуправлінські функції є найбільш ефективною в сучасній економіці.2.2 Ефективна програма розвиткутелебачення
Важливою формою державногорегулювання економіки є державне економічне програмування. При цьому, метоюдержавного програмування є досягнення прийнятного для держави варіанту розвиткуекономіки, а головним завданням — підтримка економічної рівноваги, вплив наякісне перетворення економіки, стимулювання її розвитку.
З метою розробкиефективної програми розвитку ринку кабельного телебачення доцільновикористовувати методи планування, прогнозування та програмування. При цьому,планування являє собою процес прийняття управлінського рішення, який передбачаєвибір, і за альтернативної постановки цілей, визначення пріоритетів, розробкукомплексу заходів, що забезпечують їх досягнення.
Що стосуєтьсяпрогнозування, то воно може виступати як самостійна форма регулювання, так і якнауково-аналітична стадія планування. За допомогою прогнозування визначаєтьсяможливий стан економічного й соціального розвитку українського ринку кабельноготелебачення на майбутнє, альтернативні шляхи його розвитку та обґрунтовуєтьсявибір найбільш прийнятного варіанту.
Програмування, як формадержавного управління, має сприяти розв’язанню найважливіших проблем,загальнодержавних за значенням: науково-технічних, економічних, соціальних,екологічних та інших. Воно мусить забезпечити комплексний підхід іцілеспрямований розподіл ресурсів для розв’язання певної проблеми і досягненняпоставленої мети.
В Україні з метою розвиткуінформаційної сфери були сформовані і стверджені ряд документів, в якихзазначено основні положення державної політики в інформаційній сфері, а саме,Національна програма інформатизації, Концепція розвитку телекомунікацій вУкраїні до 2010 року та Концепція розвитку зв’язку України до 2010 року. Алепитання розвитку ринку кабельного телебачення залишилися поза увагою держави.Тому в роботі доведена необхідність створення програми розвитку цього ринку.
Для розробки основнихположень програми проведено комплексний аналіз основних тенденцій розвиткуринку кабельного телебачення та визначено роль і місце держави в процесі їїреалізації.
Може бути здійсненотеоретичне обґрунтування та вирішення актуальної задачі удосконаленнямеханізмів державного управління та регулювання діяльності підприємств, щонадають інформаційні послуги, на базі створення державної програми розвиткуринку телебачення. Зміст основних висновків і пропозицій полягає у наступному.
1. Сфера інформаційнихпослуг займає особливе місце в економіці Україні. Це пояснюється швидкимитемпами розвитку та глибокою інтеграцією інформаційних технологій в основнісфери життєдіяльності суспільства. При цьому визначається, що для ефективногорозвитку інформаційної сфери необхідно удосконалити механізми державногоуправління підприємствами, які діють у цієї сфері.
2. Дослідження теоріїдержавного управління дозволило визначити роль держави в економічних процесахта довести, що наявність державного монополізму в сфері інформаційних послугстримує розвиток ринкових відносин і призводе до наступних негативнихнаслідків, таких як, зниження інвестиційної привабливості галузі, відсутністьконкуренції, скорочення наукових розробок. Для їх подолання запропоновановизначити межі впливу держави в діяльність підприємств інформаційної сфери.
3. В роботі доведено, щоринок кабельного телебачення має свої особливості, наявність яких свідчить пронеобхідність відокремити цей ринок в загальній структурі ринку телекомунікаційта запропонувати відповідні механізми державного втручання. Існування даногоринку обумовлено потребою населення в доступній та якісній інформації.Підприємства кабельного телебачення задовольняють цю потребу, виконуючи рольпосередника між населенням та телерадіоорганізаціями. В роботі доведено, що взалежності від виду послуг існують чотири типи підприємств кабельноготелебачення: підприємство, що надає послугу по передаванню телевізійногосигналу, підприємство, що надає послугу по передаванню телевізійного сигналу ітелекомунікаційних послуг (Інтернет), підприємство, що виробляє інформаційнийпродукт та розповсюджує його по кабельних мережах та підприємство, що надаєвесь комплекс послуг.
4. Дослідженнязакордонного досвіду державного регулювання ринку кабельного телебачення надаломожливість зробити висновок, що український ринок кабельного телебаченнянаходиться лише на початку свого розвитку і має велику кількість проблем, дояких відносяться наступні: відсутність базового законодавчого документу, вякому необхідно визначити основних суб’єктів ринку кабельного телебачення,відсутність чіткого розмежування управлінських та регуляторних функцій органівдержавної влади, низька інвестиційна привабливість ринку та неефективнаполітика державного втручання в діяльність підприємств, які діють на цьомуринку. Для вирішення цих проблем запропоновано удосконалити існуючу законодавчубазу України шляхом розробки та імплементації закону „Про кабельнетелебачення”. При цьому пропонується розмежувати управлінські та регуляторніфункції органів влади й усі регуляторні функції покласти на Національну Комісіюз питань регулювання зв'язку, а управлінські – на Державний комітет зв’язку таінформатизації.
5. Зазначено, що процесидемократизації в усьому світі привели до необхідності створення суспільногомовлення. В роботі розроблено модель українського суспільного телебачення, щозаснована на використанні закордонного досвіду. Доведено, що підприємствакабельного телебачення повинні виконувати провідну роль у розповсюдженні тафінансуванні суспільного телебачення. Це визначає соціальну спрямованістьпослуг, що надають підприємства кабельного телебачення українськомуспоживачеві.
6. Визначено, що одним зінструментів державного управління є встановлення цін на соціальноважливі длясуспільства товари чи послуги. В роботі виявлено недосконалість існуючогометоду ціноутворення на послугу кабельного телебачення та доведено, що найбільшефективним при розрахунку ціни на ці послуги стане використання системивзаємного субсидування, а саме, на „соціальний” пакет телевізійних передачвстановлюється занадто нижча ціна, а на „елітний” пакет — висока ціна, якаперекриватиме витрати виробника і сприятиме одержанню ним необхідного прибутку.
7. Розроблено основніположення державної програми розвитку ринку кабельного телебачення, щозасновано на удосконаленні законодавчої бази, розмежуванні державних органів,які регулюють діяльність ринку кабельного телебачення, на регуляторні тауправлінські з наданням їм відповідних повноважень, впровадженні підходів доформування системи фінансування українського суспільного телебачення,визначенні шляхів залучення кабельних операторів у цей процес та розрахункупрогнозних показників розвитку ринку кабельного телебачення на перспективу.
3. Впливсоціальних проблем на розвиток телевізійної спільноти3.1 Рівні управлінського аспекту проблеми
Сьогодні поряд іззростанням чисельності телерадіокомпаній, підвищенням, хоч і занадто повільним,загального технологічного рівня галузі, ми спостерігаємо зниження якостітелерадіопрограм, невиконання підприємствами і організаціями ключовоїсуспільної функції, повну відсутність системного бачення стратегії і розвиткутелерадіопростору з урахуванням національних інтересів і вимог національноїбезпеки. У цьому коріння таких ключових проблем, як бездуховність, неповага домови, до культури, підвищення соціальної напруженості суспільства.
У чому головні причинитакого стану речей. Я хотів би, щоб ми проаналізували це на рівніуправлінського аспекту проблеми, законодавчого, економічного і технологічного.
Управлінський. На сьогодніукраїнському телерадіопросторі склалась певна система відносин. Якщо взагальному, в системі управління телерадіопростором існують кілька лінійконфлікту. Подивіться на схему, перша і основна з них — це конфлікт Національнарада з питань телебачення і радіомовлення і Державний комітет телебачення ірадіомовлення.
У відповідності до Закону«Про Національну раду» Національна рада здійснює ліцензуваннятелерадіомовлення, нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями ліцензійнихумов. Наголошую на тому, що сфера контролю Національної ради розповсюджуєтьсяна всі телерадіоорганізації, незалежно від форм власності. НатомістьДержкомітет з телебачення і радіомовлення як центральний орган виконавчої владиконтролює діяльність державних телерадіоорганізацій, тобто значного сегментувітчизняного мовлення.
Таким чином, в однійпредметній сфері ми маємо фактично два органи. Саме завдяки існуванню конфліктуповноважень цих органів, а також завдяки прямій вказівці з законопроектАдміністрації Президента сьогодні склалась ситуація, коли всупереч вимогамзаконів про телебачення, про Нацраду обласні державні телерадіоорганізаціїведуть мовлення на загальнонаціональних каналах частково УТ-1, а зараза наУТ-2, не маючи стратегії і розуміння, що їх чекає в майбутньому.
Хочу нагадати, що замовчазної згоди Держкомтелерадіо і уряду обласні держтелерадіокомпанії булисвого часу витіснені з каналу УТ-3 на канал УТ-1, потім на УТ-2.
Сьогодні ситуаціяскладається так, що, очевидно, вони покинуть і цей загальнонаціональний канал.Нагадаю, що в цій ситуації, крім нашого профільного комітету я не почув жодноїдержавної інституції, яка би захистила права обласних телерадіокомпаній, якихнезаконно викидали з одного каналу на інший. Отже, можна говорити, що сьогодніфункції Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення фактично невизначені і не зрозумілі для більшості учасників ринку.
Нещодавно в затвердженомууказі Президентом положення про Держтелерадіо містяться загальні вказівки насферу їх компетенції — координація, регулювання функціональне і таке інше.
Що таке "інформаційнасфера", якою треба координувати, ніхто не може пояснити зрозуміло.Показовим є в цьому плані намагання від виконавчої влади додатково розширитиповноваження, наприклад, на функції додаткового ліцензування, законопроект,який ми відхили.
На створення самостійногоокремого державного реєстру телерадіоорганізацій закон, який ми відхилили уВерховній Раді, але про це трошки пізніше.
Друга лінія конфлікту — Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Державний комітетзв'язку і інформатизації. Ви знаєте, що згідно з чинного законодавстваНаціональна рада займається розподілом і контролем за використаннямрадіочастотного ресурсу, а також координує розподіл смуг радіочастот, яківиділені для радіомовлення. Фактично видаючи ліцензію на мовлення Національнарада раз і назавжди дає дозвіл для каналу мовлення. За логікою речей іншихліцензій не треба. Що є на сьогодні?
У відповідності Закону прорадіочастотний ресурс передбачає, що крім ліцензії на мовлення такі ліцензії навикористання радіочастот повинні видаватися Держкомзв'язком, звідси так званапроблема подвійного ліцензування, звідси інструмент впливу нателерадіоорганізації, які теоретично маючи ліцензію Нацради можуть не початисвоє мовлення або можуть зупинити своє мовлення за рішенням Держкомзв'язку. Вчому полягає наше бачення стратегії діяльності телерадіопростору України?
З одного боку мінімізаціяролі Держкомтелерадіо і управління галузі, а в перспективі — ліквідація цієїструктури, як втілення застарілої моделі управління. З зрозумінням, що їїстатус прописано в Конституції.
З іншого боку в розширенніповноважень і посиленні статусу Національної ради з питань телебачення ірадіомовлення. З іншого боку відмови від подвійного ліцензування і дублюванняповноважень Національної ради Державним комітетом зв'язку.
На законодавчому рівні длянас є принципово важливим, як найшвидше завершити реформування тарадіопростору. На сьогоднішній день, ви знаєте, в першому читанні прийнятоЗакон про телебачення і радіомовлення і Закон про Національну раду.
Перший Закон протелебачення і радіомовлення однозначно здобув схвалену оцінку експертів комітетомРади Європи і вітчизняних експертів.
Закон про Національну радуз питань телебачення і радіомовлення був суттєво доопрацьований комітетом підчас першого читання. І сьогодні ми пропонуємо Верховній Раді принципово новумодель законодавчого управління, де Національна рада — експертний незалежнийорган, на який не впливає ні законодавча, ні виконавча гілка влади післяпризначення членів Національної ради. Відмінена ротація, і члени Національноїради функціонують 4 роки підряд після того, як вони отримали вотум довіри абовід парламенту, або від Президента.
На сьогодні назаконодавчому рівні ми зіштовхнулись з так званим конфліктом паралельногомислення. Уряд нам пропонує законопроекти, які створюють додаткові проблеми, іми їх відхиляємо, втрачаючи час, в той час коли парламент чи комітет мусив биактивніше розбудовувати законодавчу сферу.
Одним із здобутків нашогожиття, я вважаю, є громадське обговорення і ухвалення Закону про рекламу, якимвдалося значною мірою визначити єдині параметри і єдині принципи поведінкивітчизняного телерадіопростору.
Зразу ж скажу про те, що,на жаль, деякі телерадіокомпанії вільно послуговуються цим законом. І я думаю,що відповідні органи повинні на це реагувати. Тому що якщо діяти, як діє канал«1 плюс 1» під час показу бою Віталія Кличка, коли співвідношення міжбоєм і рекламою був десь 1 до 10, що не просто суперечить закону, а суперечитьздоровому глузду, то, очевидно, я думаю, не такий Закон про рекламу миприймали. Але це проблема тих органів, які контролюють. Але сьогодні я хотів якпозитив зафіксувати легалізацію, вихід з тіні і суттєве зростання грошей врекламному ринку України. Сьогодні ми присутні при своєрідному історичномумоменті, тому що за згоди керівників провідних вітчизняних телеканалів я хочуоприлюднити офіційну інформацію щодо надходжень від реклами на ці канали за 9місяців 2009 року.
Тут сума в тисячі гривень,того, що отримали провідні національні телекомпанії за 2009 рік, 9 місяців.Парадоксальною тут є ситуація. Ви бачите: в нас рівні долі місця на рекламномуринку в цілому між телекомпанією «СТБ» і Першим національним. І за 9місяців 2009 року вони отримали майже, м'яко кажучи, однакові надходження.Національна телекомпанія — 3 з половиною мільйони, а СТБ 23,5 мільйони.
Динаміка розвиткутелерадіоінформаційного простору за останні десятиріччя красномовнохарактеризується такими фактами. Крім майже трьох десятків державнихтелерадіокомпаній, сьогодні ефір наповнюють більше тисячі — тисячу п'ятдесятдві телерадіокомпанії різних форм власності. Обсяг мовлення, як вам відомо,зріс у п'ятдесят п'ять разів і становить сьогодні близько 8000 годин на добу.
Державний комітеттелебачення і радіомовлення, уряд України вважають це великим досягненнямУкраїни, і, безумовно, цей процес повинен мати підтримку. Триває активнийпроцес формування систем ефірного, кабельного і супутникового мовлення. І всеце свідчить про різноманітність технологій і поширення телерадіосигналу, щовідповідає світовим тенденціям телерадіомовлення і про високі темпи розвиткуелектронних ЗМІ.
До речі, якщо порівнюватиз іншими галузями економіки, промисловості, зокрема, то найвищий темп самеелектронних засобів інформації. Це виявляється і вигідним бізнесом крім усього,хто займається приватно цією справою, очевидно, розуміється на цьому. А сьогоднів Україні функціонує одинадцять загальнонаціональних телеканалів, державні єзагальнонаціональні і національні телекомпанії. Радіомережазагальнонаціонального рівня представлена трьома суб'єктами — це національнарадіокомпанія, «Наше Радіо» і медіа-маркет.3.2 Розвиток регіональнихтелерадіоорганізацій
Регіональнітелерадіоорганізації мають значне, відіграють значну роль в медіапросторіелектронних засобів інформації. 10 із 14 загальнодержавних мереж зорієнтовані ізосереджені в Києві.
Останнім часом активнорозвивається місцеве мовлення і мені дуже приємно, що активно розбудови ведутьдержавні… державних обласних компаній, багато областей, зокрема і в Криму, іу Запоріжжі, у Луганській, Миколаївській, Херсонській, Черкаській і так даліобластях. Тобто перший акцент, говорити про те, що ми на віки відстали вінформаційній сфері, на щастя, не доводиться. І попри те, що ми деякі речівидаємо за щось таке нове, революційне, насправді, процес рухається динамічно,і державні мовники, на щастя, не пасуть в цьому процесі задніх. Це один акцент.
Треба відзначити, що непросто сьогодні розвивається телерадіомовлення, особливо на регіональномурівні, оскільки не державні телерадіоорганізації переважно здійснюютьретрансляцію вітчизняних та іноземних програм дуже часто. Окремого акцентупотребує стан кабельного телебачення, і це позиція Кабінету Міністрів, требаврегульовувати це законодавчо. І один із висновків, очевидно, наших слухань:визначити, що це оператор кабельного телебачення, чи це суб'єкт, який належитьдо сфери законодавства зв'язку, чи це телерадіоорганізація. А то ми інодізмішуючи заставляємо працювати у незрозумілих умовах кабельників.
Дуже важливо, щорозвивається активно супутникова складова. І мені дуже приємно, що канали"Інтер", Новий канал", «Тоніс», ТЕТ, ТРК Українапрацюють, розвиваються, на підході інші. Приємно також, що нарешті через 12років ефір через супутник побачила державна телерадіокомпанія, що дуже важливо,і ми поширюємо зараз програми українського телебачення і радіо на майже 70країн Європи і Азії. Ближчим часом, я думаю, у першому кварталі наступного рокуми вийдемо на американський континент. Цьому сприяли і мої переговори нещодавноу Нью-Йорку з провідними телерадіоорганізаціями на американському континенті.
Дуже важливо, абистворюючи нове законодавство, ми не віддавали переваг тільки за ознакоюзасновництва або за ознакою належання державі так званого чи неналежання.
Фактично сьогодні системадержавного телерадіомовлення виконує функцію суспільного мовлення, це треба незабувати. По-перше, вона фінансується з бюджету, тим самим залежна відсуспільства і тим самим зобов'язана виконувати. По-друге, вона виконує 120програм від освітніх до дитячих, до екологічних, до культурологічних, доохорони здоров'я. Жоден недержавний мовник, навіть дуже потужний, не піде надеякі проекти інформаційні собі на збиток. Державна мусить компанія це робити.І тому бюджет і передбачає таку підтримку.
Тому, коли ми говоримо протакі речі, треба розуміти, що сьогодні функцію суспільного виконує державне. Іколи ми створюємо фактично механізми руху до суспільного радіомовлення, то нетреба руйнувати те, що маємо. Це принципова позиція Державного комітету іуряду.
Нам треба, особливо зНаціональною радою з питань телебачення і радіомовлення, нарешті вирішитипроблему FM-мовлення для державних, в тому числі які з часом станутьсуспільними в повному розумінні цього слова мовників. Тому що у нас виникаємаса проблем, коли в конкурсах перемагають, там друге чи третє армянське радіов Одесі порівняно з державними мовниками, і вони, маючи всі переваги, прописанічинним законодавством, насправді в ролі Попелюшки виявляються.
Безперечно треба йтишляхом формування громадського суспільного телерадіомовлення. І це записано впрограмі дій уряду — створення передумов. Але при цьому деякі політики такпоспішають, що аж доводять нереальний план до двору, — сьогодні і негайно. Цечимось нагадує форсовану колективізацію 30 років минулого століття. Немождивощоб така поспішність закінчилася для суспільства і держави інформаційнимголодомором своєрідним, коли Україна отримає ще один зовні замаскованийпідсуспільний, а насправді контрольований чи то зарубіжним, чи то внутрішнімкапіталом канал, допуск до якого отримають тільки свої мільйони, інші, себтовсе суспільство, сядуть на голодну інформаційну пайку, це — принципова позиція.Кращим способом будування суспільного каналу є створення його на новомучастотному ресурсі, не руйнуючи існуючої системи телерадіомовлення. Знайти йогоза бажанням можна, цей ресурс. Для цього мають попрацювати зв'язківці,військові і Національна рада, не відбирати і ділити, а знайти і додати, осьблагородна, мені здається, мета. Що стосується державного телерадіомовлення, тойого, по-перше, треба поставити у людські умови, більш-менш наблизивши доматеріально-технічного і фінансового рівня, який мають комерційні канали.По-друге, завершити ліцензування включно з FM-мовленням та будуванням мереж врегіонах, виконавши при цьому вимоги чинного законодавства, про що я говоривпро пріоритетний розвиток державного мовлення. І нарешті, по-третє, забезпечитидержавному телерадіомовленню сучасну технологічну перебудову, викид у цикліпоширення через супутник можливість здійснювати мовлення на якомога ширшуаудиторію.
Фактично, здійснюючисьогодні функцію суспільного телерадіомовлення в своїй державі державнемовлення не відчуває такої активної підтримки. Я вам назву тільки одну цифру,її там немає на слайдах в супроводі зображення. Ми в 2007 році мали 137 млн. нателерадіомовлення, в 2009 — 71, на 60 млн. І темпи такої уваги, в лапках, втому числі і при розгляді бюджету, продовжуються.
Державне мовлення зазаконом — єдине, на що справедливо мають право виходу інститути влади,політичні, громадські і суспільні інститути. Це канали інформаційного вибору,супроводу виборів з рештою. Для чого ж закладати в нову редакцію закону протелебачення і радіомовлення на порушення Конституції України бажанняліквідувати державних мовників? Для чого протиставляти бізнесінтересу інтерессуспільний, державний. Чому б не діяти не за принципом — або, або, а запринципом — і. і. Тобто додавати, а не відбирати і ділити.
Закон про телебачення ірадіомовлення та створений ними конституційний і постійно діючий позавідомчийдержавний орган, підзвітний Верховній Раді України і Президентові України,відіграли вирішальну роль в установленні і розвитку сучасноготелерадіоінформаційного простору нашої держави. В цьому плані на наш поглядварто зазначити два етапи: перший, 1996-2002 роки — етап встановлення ікількісного зростання телерадіоінформацій, телерадіорганізацій України. Намомент прийняття Закону про телебачення і радіомовлення в Україні діялиголовним чином державні телеорганізації, тоді їх було 25 і обсяг мовлення якихстановив 150 годин на добу. І активна робота новоствореної Національної радидала вражаючий результат на початок 2002 року, кількість телерадіоорганізацій вУкраїні сягнула 791. Мовлення зросло більш ніж 20 разів, але це був періодкількісного зростання.
Другий етап розпочався 2003року і триває до тепер. Нині число телерадіоорганізацій досягло 1100, обсягмовлення сьогодні загалом складає майже 9 тисяч годин на добу.
Найголовнішим підсумкомцього другого етапу є створення по справжньому багатопрограмного телебачення ірадіомовлення у нашій державі. Нині жителі більшості територій Україниприймають, крім передач місцевих телерадіоорганізацій ще програми 6-8центральних київських теле- і радіоорганізацій.
Загалом же в Україніфункціонує в якості загальнонаціональних мовників 11 телекомпаній, 6радіокомпаній та ще майже 2 десятка регіональних, тобто тих, які діють натериторії від 2 до 13 областей. Однак, ми не можемо задовольнятися цією мережеюзагальнонаціональних і місцевих електронних ЗМІ як за технічними параметрами,так і особливо щодо якості мовлення. Зростання кількості телерадіоорганізаційзагострило проблеми зокрема у законодавчому полі, а також щодо змістовногонаповнення та поширення програм численних телерадіомовників, регулюваннядіяльності компаній різних форм власності і контролю за дотриманням нимизаконодавства та ліцензійних умов. Хоча законодавство щодо інформаційної сферив Україні загалом досить розвинене, але воно відстає від потреб сьогодення інавіть кращий для свого часу закон про телебачення і радіомовлення нині вжезастарів. То ж є нагальна необхідність і реальна потреба комплексного наведенняправового порядку в телерадіоінформаційному просторі України в розвитку йогоінфраструктури і відсутність конституційного законодавчого акта про заходиінформаційної політики як складової внутрішньої і зовнішньої політики держави,концепції розвитку телерадіоінформаційного простору спричиняє суб'єкт… вгалузі телебачення і радіомовлення діяти неузгоджено, хаотично, нерідко наоснові нездорового суперництва і взаємоперешкод. Подібне трапляється навіть увідносинах між центральними державними органами: Держкомзв'язком,Держтелерадіо, Національною радою.
У більшості країн світу,якщо і існують подібні структури, то це лише один багатофункціональний,компетентний і повноважний орган. Як правило, це аналогічний Національній радіУкраїни з питань телебачення і радіомовлення.
Дуже сильні відомчіпозиції в галузі телебачення і радіомовлення має Держкомзв'яку. Це, на нашпогляд, зрозуміло. Те, що стосується управління телекомунікаційними системами іорганізаціями та регулювання їх розвитку не піддається сумніву. Однак, існуєзайва штучна проблема подвійного ліцензування, про що сьогодні вже говорили ібудемо говорити, по суті одного і того ж комплексу діяльності юридичних осіб у галузітелебачення, радіомовлення. Ліцензування, на наш погляд, має бути єдинимуніфікованим та достатнім і лише Національною радою. В Україні помітне звуженняможливостей розвитку мереж телерадіомовлення, і однією з причин цього є те, щоу національній таблиці радіочастот за спецкористувачами закріплено понаддвадцять смуг, які могли б бути виділені для ефірного радіомовлення сигналівтелерадіопрограм. А що вже говорити про суттєву втрату частотного ресурсу уприкордонних областях і наростання перешкод з боку зарубіжних мовників. Тожтрапляється, що ряд наших регіонів, наприклад, Закарпатська, Львівська,Волинська, Рівненська, Івано-Франківська області, Південь Криму та іншіохоплюються двома-трьома програмами українського радіо і понад десятьмаіноземних станцій. Буває, що український дозвіл на мовлення на одній і тій жечастоті отримує українська компанія, як у місті Приморську Запорізької областіі значно потужніша зарубіжна, скажімо, з Новоросійська, і у результатівітчизняна компанія нормально мовити вже не може. Очевидно, подібнанеефективність використання радіочастотного ресурсу пов'язані із тим, що урозробці та прорахуванні частот для телерадіомовлення беруть участь лишевійськові спеціалісти Укрчастотнагляду і не залучаються до цієї роботи ті, хто відповідаєза довгостроковий, стратегічний розвиток телерадіоінформаційного простору,тобто Національна рада.
Все відчутнішим стаєвідставання темпів освоєння радіочастот, як від потреб розвиткузагальнонаціональної системи телерадіомовлення та конкретних телерадіоорганізацій.З 2003 року і до тепер Національна рада замовила у Держкомзв'язку 2 тисяч 840частот для потреб телебачення і радіомовлення отримано лише 575 тобто меншечетверті замовлення.
Зокрема для розвиткуобласних державних телерадіокомпаній замовлено 193, а отримано 158. Цеунеможливлює реалізацію урядової програми створення виокремлених мереж длямісцевих державних мовників.
І сьогодні звинуваченняНаціональній раді в тому, що видає ліцензії іншим… державним мовникам,державним телераіоорганізаціям, мусить бути проаналізовано і чітко визначенотільки на особливих і визначених фактах.
Національна рада видаєліцензії тій чи іншій обласній телерадіокомпанії. Проходить час, приходитьпредставник: ми відмовляємося від каналу, або частоти у тому чи іншому регіоні.Національна рада і видає FM-частоту.
Проходить час і черезпівроку перевіряємо: передали в субаренду приватній компанії. Тому з цим требавідноситися дуже обережно і тільки на особливих фактах, які є сьогодні уНаціональній раді України.
Тривожною є відсутністьостаточної упорядкованості ліцензованого мовлення на загальнонаціональнихтелеканалах УТ-1, УТ-2 і значною мірою подібним є результат непослідовнихнамірів, які сьогодні і спрямовані і в тому числі і в Держтелерадіо, і вНаціональній раді, і створення каналів, які ще не мають ліцензії. Правда миостаннім часом видали ліцензію всесвітної служби українсьокого телебачення ірадіомовлення. Але це ж очікує і канал «Культура», і обласні державнітелерадіокомпанії на мережі УТ-2. Є серйозні перешкоди поширеннюзагальнонаціональних радіопрограм УР-1, УР-2 і УР-3.
Шановні учасникипарламентських слухань, за такої сукупності негараздів, вітчизняні ТРО частозмушені вдаватися до відступів від змісту телерадіоінформаційної діяльності.Програмний баланс усе більше схиляється на користь суто прибуткових передачрекламно-комерційного характеру, чи шоу-розважального бізнесу, про що ісьогодні говорилося, і буде говоритися. Навіть ТРО, що претендують назагальнонаціональний статус, заявляють про скорочення або взагалі вилученніінформаційних випусків. Натомість заповнюють канали заокеанськимивідеопродуктами далеко від кращого гатунку.
Наприклад, лише за останнітри місяці поточного року тільки центральні телекомпанії, київські телекомпаніїдемонстрували більше півтори тисячі таких серіалів. Але багатьох і такапримітивізація програм не рятує.
Аналіз економічного станутелерадіоорганізацій України, здійснений Національною радою за матеріаламиаудитів за 2008 рік, показав, що 419 телеорганізацій збиткові. А це майжеполовина від усіх на той час діючих телеорганізацій в країні. Тому логічнопостає ключове питання: а скільки для України потрібно телекомпаній ірадіостанцій? І оті вже проліцензовані з 1100, а їх кількість невдовзі можезрости до 1,5 тисячі, чи не забагато? Скільки може витримати рекламний ринокУкраїни загальнонаціональних, регіональних, місцевих телеорганізацій? Або жцілодобове мовлення на всіх телеканалах — благо це чи зло, оскільки третинудоби нічної пори аудиторія глядачів не перевищує 2-3 відсотків населення. Аджевід кількості ТРО обсягів і роботи в ефірі напряму залежить і якістьпрограмного наповнення. І це зрозуміло кожному. І в цьому переконує зарубіжнийдосвід.
Візьмемо для прикладуІталію з її 57-мільйонним населенням. Три десятиліття тому, коли наАпеннінському пів-острові монополія державного телебачення і радіокомпанії булазаконодавчо змінена ліберальним ліцензуванням, а програмне наповнення суцільнозаокеанським відеопродуктом з'явилося там більше тисячі мовників. Але невдовзів італійському медіа-бізнесі відбулася концентрація і централізація ТРО. Теперв Італії три загальнонаціональні суспільні і шість таких же приватних каналів,регіональних і місцевих мовників залишилося всього 600, тобто їхня кількістьзменшилася у два рази.
Певно настає час і Українівизначитися, скільки і яких каналів нам потрібно. Це має бути мотивовановизначено концепцією розвитку телерадіоінформаційного простору України іпокладено в основу нової редакції Закону України про телебачення і радіомовлення.Саме такі документи, затверджені вищим органом державної влади, повинні статиосновою впорядкування сфери телебачення і радіомовлення держави якісногодержавного наповнення каналів нашого мовлення.
В Україні у найближчийперспективі має функціонувати один державний або громадський і три-чотирикомерційних, приватних загальнонаціональних канали з охопленням не менше 80-90відсотків населення, а також 5-6 регіональних. Всього ж чисельністьтелерадіомовників у нашій країні має сягти не більше 400-450. І паралельноповинно вирішуватися питання про поглиблену спеціалізацію або форматуванняканалів за напрямками мовлення. В такому виразі тоді на Національну радупокладається, на третій етап її розвитку покладається вже не кількісний,параметри не кількісні, а якість телемовлення, програмного наповнення ізмістовної частини.
Певно настав час ісистематизації регулювання діяльності електронних ЗМІ на базі генеральної угодидержави в особі її спеціалізованого уповноваженого органу, яким є Національнарада, з телерадіомовниками. Така є практика у Франції, і вони дуже хорошо себезавершила.
Проблеми утвердження вУкраїні національної системи телерадіомовлення нелегкі. Та здається вже жспільною волею суспільства, держави їх вирішувати можна і потрібно.
Висновки
Сьогодні світоветелевізійне мовлення, телевізійна індустрія промислово розвинених країн світувже повністю залучений необоротний процес переходу до цифрових технологій навсіх етапах — від створення радіопродукції до її розповсюдження і прийому.
Європейський інститутстандартів прийняв уніфікований цифровий стандарт, названий «DBB», нарозробку якого до речі витрачені мільярди доларів, а ми його можемо використатипрактично безкоштовно. Впровадження його за ефективністю називаютьтехнологічною революцією в індустрії телерадіомовлення і інформатики.Впровадження це почалося з Великобританії. Зараз там транслюється в ефіріблизько 60 телепрограм. Далі вже збудовані мережі в Іспанії, Швеції, Фінляндії,Німеччина в столиці взагалі виключила аналогове мовлення. В наступному році маєвиключити на 30 відсотках територій. Сьогодні практично всі країни в Євросоюзізапланували на державному рівні повний перехід на цифрове мовлення до 2009-2011року. Це сталося тому, що Євросоюз прийняв рішення про прийняття цифровогостандарту для всіх країн, що до нього входять. Оскільки ми думаємо іти вЄвросоюз і також повинні думати про це.
Чому ж такі рішенняприйняли всі високорозвинені країни? І навіть такі країни, як наші сусіди — Росія, Чехія, Словаччина, і далекі — Індія, Китай і багато інших. Відповідьпроста. Дуже багато переваг у країні за аналоговими способами, які ми заразвикористовуємо. Назву кілька. Можливість трансляції на одному частотномуканалі, тобто на одному передавачі 5-7 телепрограм, кількох радіопрограм, атакож так званих інтерактивних додатків. Це Інтернет, прогноз погоди, реклама,багато іншого. Це величезна економія частотного ресурсу, який є дужевисоколіквідний товар для країни, для бюджету. Можливість прийому з ефіру високоякісногозображення на звичайну кімнатну антену, можливість прийому в рухомомутранспорті.
Можна таку короткуілюстрацію. Люди в глибинці, де зараз одна телепрограма, якщо є цифрова, томожуть бачити зразу п'ять-шість високоякісних телепрограм і навіть "Інтернет".Ну наприклад, знімається для телекомпанії автоматично проблема двійноголіцензування, тому що ліцензію буде брати оператор в Держкомзв'язку на частоту,який буде обслуговувати кількох мовників.
Україна стала однією зперших серед країн СНД, де у 2003 році почалися дослідження варіантіввпровадження цифрового ефірного мовлення. І зараз бажаючі можуть піднятися натретій поверх і там побачити научні результати того пілотного проекту, якийзараз продовжується Держкомзв'язком, концерном «РРТ», де все можназрозуміти.
Розробленийтехніко-економічний проект побудови мережі цифрового ефірного мовлення на всюУкраїну, і є конкретні пропозиції. Необхідно закріпити, зарезервувати длядержавної мережі не менше однієї-двох частот на всю Україну для того, щоб транслюватитакі програми, як культура, світ та парламент і кілька радіопрограм.
Наша країна післяпереведення телерадіомовлення на цифровий стандарт, отримає можливість статиодним із лідерів цього процесу на теренах Східної Європи та країн СНД, які такожбудуть вчитися, за допомогою яких можна забезпечити наші потреби з меншимивитратами, і таким чином в разі реалізації і прийняття політичного рішення провпровадження цифрового ефірного мовлення, будуть завантажені наші підприємстванаукоємкого профілю, відкриються нові можливості освоєння зовнішніх ринків тазбуту вітчизняної продукції. Дякую за увагу.
Держава має сприятирозвитку приватного телебачення. Звичайно, ми маємо усвідомлювати, щотелебачення — це не лише рушій прогресу, але й засіб впливу, а власникителеканалів — не альтруїсти. У засобах масової інформації іноді сили більше,ніж у державної влади. А, отже, є загроза узурпації цього впливу кількомаприватними особами.
Є два способи боротися зцим: перший — повернути монополію під контроль держави. Іноді це і справдіпрацює на громадський інтерес. Можна послатися, наприклад, на досвідскандинавських країн. Але врешті-решт навіть там така модель не є надтоефективною. А в умовах пострадянських, за відсутності розвинутогогромадянського суспільства державна монополія призводить до диктатурибюрократії.
Тому доцільнішим видаєтьсяінший варіант: розвиток саме приватного телебачення, але з максимальноюдемонополізацією. Наше гасло: «Більше каналів, і хороших та різних!».Різних не лише за тематикою і менеджментом, але з різними власниками. Чимбільше буде власників, тим краще.
З одного боку, требарозуміти, що телебачення — це дуже капіталомістка галузь. На великі державніінвестиції в Україні розраховувати не доводиться, грошей не вистачало, не вистачаєі на вирішення більш пекучих проблем. Але держава має сприяти приватнимінвестиціям. У всякому разі держава має гарантувати недоторканність приватноївласності, одночасно намагаючись від приватних каналів максимальної прозорості.
Те, що відбувається з українськимиЗМІ нині — це болісний перехід від радянської моделі до принципово іншої,заснованої на відсутності цензури та ринкових відносинах. Такий перехід не мігпризвести до глибокої кризи, і перш за все, у телебаченні та радіомовленні.
Кризові явища у ЗМІ — логічний спадок десятиліть радянського безправного і безправового існуванняпреси, ТБ, радіо. Відкриття на початку 90-х років шлюзів для появи недержавнихформ ЗМІ було стимулом для створення тисяч комерційних видань, телекомпаній,радіостанцій. Проте кількість нових ЗМІ не завжди переростала в якість ісвободу слова.
Для того, щоб захищатипринципи свободи слова, нормально функціонувати, чесно конкурувати умедіапросторі, ЗМІ повинні спиратися у своїй діяльності на норми права, матизаконодавчу базу. З 1994 року Верховна Рада України прийняла цілий ряд ЗаконівУкраїни, що регламентує діяльність ЗМІ: «Про інформацію»(2 жовтня 1995року), «Про телебачення і радіомовлення» (21 грудня 1996 року),«Про авторське право та суміжні права» (23 грудня 1996 року),«Про захист інформації в автоматизованих системах» (5 липня 1997року), «Про інформаційні агентства» (5 червня 2000 року), «Просистему Суспільного телебачення і радіомовлення України» (18 липня 2000року), «Про Національну раду України з питань телебачення ірадіомовлення» (23 вересня 2000 року) та інші. Правове поле українськихЗМІ суттєво розширюють і доповнюють постанови Верховної Ради України, УказиПрезидента України, постанови Кабінету Міністрів України, рішенняКонституційного Суду України, постанови Пленумів Верховного Суду України тощо.
Напрацьована нині вУкраїні законодавча база у сфері ЗМІ є своєрідною підготовкою до упорядкуванняв майбутньому Інформаційного Кодексу України.
Списоквикористаної літератури
1. Іван Мащенко. «Телебачення України». Томперший: Телебачення de facto. — Київ, 2001.
2. Іван Мащенко: «Телебачення України». Том другий:Телебачення de jure. — Київ, 2003.
3. Вачнадзе Г.Н. Всемирное телевидение. Новые средства массовой информации:их аудитории, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Ганатлеба, 2001.
4. Мащенко І.Г. Телебачення України: В 2-х т. — К., 2001.
5. Миллерсон Дж. Технологии телевизионного производства (как делаетсяТВ-передача). — М., 2001.
6. Цвик В.Л. Украинское телевидение: опыт, практика, проблемы. — К.: Мистецтво,2005.
7. Казанська О.О., Лоскутова В.В. Ринок інформаційнихпослуг як об’єкт державного управління // Зб. наук. праць ДонДАУ: “Соціальнийменеджмент і управління інформаційними процесами”: серія „Державне управління”,т. ІІІ, вип. 17. – Донецьк: ДонДАУ, 2005. – С. 359 – 367.
8. Казанська О.О. Тенденції розвитку та державноїпідтримки регіонального ринку інформаційних послуг // Зб. наук. праць ДонДАУ:“Управління та регулювання діяльності підприємств, установ та організацій”:серія „Державне управління”, т. ІІІ, вип. 10. – Донецьк: ДонДАУ, 2005. – С. 252– 258.
9. Ларіна Р.Р., Казанська О.О. Доцільність танеобхідність державного втручання при розрахунку тарифів на послуги кабельноготелебачення // Зб. наук. праць ДонДАУ: “Фінансові аспекти державногоуправління”: серія „Державне управління”, т. ІV, вип. 20.– Донецьк: ДонДАУ, 2006. – С. 105 – 112.
10. Ларіна Р.Р., Казанська О.О. Роль держави в розвитку кабельноготелебачення в структурі ринку телекомунікацій // Менеджер. — 2006. – № 4 (26).-С. 32 – 37.
11. Казанська О.О. Особливості становлення новоїдержавної інформаційної політики у галузі кабельного телебачення // Зб. наук.праць ДонДУУ: “Державне регулювання галузей економіки”: серія “Державнеуправління”, т. V, вип. 35. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С.194 – 199.
12. Казанська О.О. Аналіз методів ціноутворення наукраїнському ринку кабельного телебачення // Зб. наук. праць ДонДУУ: “Державнерегулювання галузей економіки”: серія “Державне управління”, т. V, вип. 36. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С. 145 — 148.
13. Казанська О.О. Створення громадського телебачення як етап у становленнідемократичної держави // Зб. наук. праць ХарРІ НАДУ, Магістр, № 2 (25) У 2-х ч.– Ч. 2. — 2008. – С. 42 — 46.
14. Казанська О.О. Дослідження економічного розвитку ринку кабельноготелебачення: закордонний досвід // Менеджер. – 2008. — № 2 (26). – С. 70 — 75.
15. Казанська О.О. Необхідність державного регулювання ринку інформаційнихпослуг // Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції “Наука іосвіта”, Том 19. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – С. 6 — 8.
16. Казанська О.О. Визначення проблем українськогоринку телекомунікацій // Збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичноїконференції “Сучасні проблеми управління”: Частина І/ Уклад.: Б.Н. Новиков,І.І.Федорова та ін. – К.: ІВЦ “Політехніка”. 2006. – С. 215 — 217.