Зміст Вступ Розділ І. Поняття і види об'єктів цивільних прав Розділ ІІ. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно Розділ ІІІ. Цінні папери як об'єкти цивільних прав Розділ ІV. Вексель як об'єкт цивільних прав Розділ V. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав. Висновки Список використаної літератури Вступ Соціальна цінність права полягає у тому, що воно, втілюю¬чи загальну, групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих відносин, у яких заці¬кавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно вно¬сить стабільність і порядок у ці відносини. У суспільстві, в умо¬вах цивілізації, немає такої іншої системи соціальних норм, яка змогла б забезпечити доцільне регулювання економічних, дер¬жавно-політичних, організаційних та інших відносин, реалізуючи при цьому демократичні, духовні та моральні цінності. Забезпечуючи простір для упорядкованої свободи і активності, право служить чинником соціального прогресу. Його роль особливо зро¬стає в умовах краху тоталітарних режимів, розвитку демократії. Цивільне право — важливий регулято¬р суспільних відносин, інструмент для вирішення різноманітних завдань, у тому числі забезпечення функціонування інших соціальних інститутів і галузей права. Норми цивільного право використовується різними суб'єктами соціального життя — державою, громадськими об'єднаннями, комерційними організа¬ціями, громадянами. У цивілізованому суспільстві саме цивільне право є одним із головних інструментів, здатних забезпечити організова¬ність і нормальну життєдіяльність, соціальний мир, злагоду, зняття соціальної напруженості. З метою задоволення своїх інтересів суб'єкти цивільних прав вступають між собою у різноманітні відносини з приводу того чи іншого об'єкта. Такі відносини можуть виникати заради придбання та перевезення речей, надання послуг, використання права авторства на твори науки, літератури, мистецтва, захисту честі, гідності та ділової репутації. Із цього можна зробити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин, або цивільних прав, — це певне конкретне благо, з приводу якого суб'єкти вступають у правовідносини. Такими благами можуть бути: 1) майно (речі та послуги); 2) результати духовної та інтелектуальної діяльності; 3) особисті немайнові блага. Розділ І. Поняття і види об'єктів цивільних прав Насамперед потрібно зробити зауваження стосовно співвідношення термінів «об'єкти цивільних прав» і «об'єкти цивільних правовідносин», що зустрічаються в юридичній літературі. Це розмежування ґрунтується на таких міркуваннях: об'єктами правовідносин є те, на що це правове відношення спрямоване і справляє певний вплив. Як суспільні зв'язки, що виникають в результаті їх взаємодії, цивільні правовідносини можуть впливати лише на поведінку людини. Тому як об'єкт цивільного правовідношення виступає поведінка його суб'єктів, спрямована на різні матеріальні блага. Під об'єктами цивільних прав розуміють будь-які матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини, часом звертаючи увагу на те, що «об'єкти цивільних прав» і «об'єкти цивільних правовідносин» — поняття тотожні. Очевидно, слід погодитися з тією точкою зору, що розмежування зазначених понять видається штучним. Адже коли йдеться про блага, що становлять інтерес для суб'єктів цивільного права, то вони не тільки є об'єктом прав однієї особи, а й породжують також обов'язки інших осіб, без яких суб'єктивне право не може бути реалізоване. Але якщо ми стверджуємо, що навколо якихось матеріальних або нематеріальних благ складається система цивільних прав і обов'язків, то маємо визнати, що ця система прав і обов'язків є не що інше як цивільне правовідношення. Отже, можна дійти висновку, що «об'єкти цивільних прав» і «об'єкти цивільних правовідносин» — поняття тотожні. Це дозволяє однаковою мірою користуватися як одним, так й іншим терміном. Об'єкти цивільних прав (правовідносин) можуть бути визначені як матеріальні та (або) нематеріальні блага, з приводу яких складаються цивільні правовідносини. Класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин) можлива за різними підставами. Зокрема в ЦК пропонуються класифікації об'єктів цивільних прав за двома критеріями: 1) залежно від характеру благ (ст. 177) і 2) залежно від оборотоздатності об'єктів цивільних прав (ст. 178). Хоча першою із зазначених класифікацій у ЦК вміщена класифікація об'єктів цивільних прав залежно від характеру благ, але з практичних міркувань варто виходити з пріоритетності поділу об'єктів на види залежно від їх оборотоздатності. В ст.178 ЦКУ зазначено, що об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом. Оборотоздатність об'єктів цивільних прав — це можливість здійснення стосовно них правочинів та інших юридичних дій. Залежно від ступеня оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на три групи: а) об'єкти, що перебувають у вільному обігу. За загальним правилом, об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обігу, або не обмежені в обігу, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи; б) об'єкти, обмежені у цивільному обігу (обмежено оборотоздатні). Суть обмеження оборотоздатності полягає у тому, що певні об'єкти можуть належати лише учасникам цивільного обігу, що відповідають встановленим законодавством вимогам, або їх придбання (відчуження) допускається лише на підставі спеціальних дозволів. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обігу або перебування яких у цивільному обігу допускається за спеціальним дозволом, встановлюються законом. Наприклад, згідно із Законом України від 27 липня 1994 р. «Про надра» ділянки надр не можуть бути предметом купівлі-продажу, дарування, спадкування, застави або відчужуватися в іншій формі. Вони можуть передаватися в користування лише на підставі ліцензії для видобутку корисних копалин, будівництва й експлуатації підземних споруджень, геологічного вивчення тощо. Без ліцензії дозволяється видобуток загальнопоширених корисних копалин для власних потреб власниками земельних ділянок у межах цих ділянок; в) об'єкти, вилучені з цивільного обігу. Вилученими з цивільного обігу вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом правочинів. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обігу не допускається, мають бути прямо встановлені у законі. Наприклад, Закон України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» до об'єктів, вилучених з обігу, зараховує державні природні заповідники, державні природні заказники, національні природні парки тощо. На підставі викладеного вище можна зробити висновок, що усі інші класифікації об'єктів цивільних прав мають проводитися з врахуванням тієї обставини, чи є цивільне оборотоздатним той чи інший об'єкт. Так, якщо об'єкт є вилученим з цивільного обігу, то стосовно нього цивільні відносини не виникають взагалі. Він власне і не є об'єктом цивільних прав, а його правове становище визначається нормами публічного права. Залежно від характеру благ об'єкти цивільних прав поділяються на такі види: а) речі, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов'язки. б) дії (послуги), що здійснюються у сфері цивільних відносин; в) результати дій (роботи), які мають правове значення; Розділ ІІ. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно У законодавстві немає одностайності щодо" визначення майна як об'єкта цивільних прав В одних випадках під майном розуміють певні речі або їхню сукупність (ст. ст. 13, 22, 23, 24 Закону України «Про власність»). Ширшого змісту набуває поняття «майно» в ст. 38 цього ж закону. Відповідно до цієї статті, власністю членів трудового колективу державного підприємства може бути не тільки майно, а й майнові права У спадковому праві застосовується ще одне значення терміна «майно». Під спадковим майном розуміють усі майнові права та обов'язки, які переходять від спадкодавця до спадкоємців. Така розбіжність законодавчих положень ускладнює визначення поняття «майно» як об'єкта цивільного права. Можна говорити про право на речі, про право на послуги іншої особи, але, мабуть, не можна стверджувати, що кредитор має право на право. Віднесення послуги до майна пояснюється передусім тим, що вона може бути оцінена в грошах. Виходячи з цього, вважаємо, що майно складається з речей та послуг. Речі, як об'єкти цивільного права, фігурують у відносинах власності, особливо при визначеннях: які предмети (речі) можуть бути об'єктом приватної чи державної власності, які є вилученими з обігу, а які обмежені в ньому, які підлягають конфіскації, а які не підлягають. Послуги є об'єктами зобов'язального права. Наприклад, охоронець надає послуги по охороні майна власників, які уклали з ним договір схову. Об'єктами зобов'язального права можуть бути і речі. Різниця між речовим і зобов'язальним правом проявляється не в тому, що об'єктом речового права є речі, а зобов'язального -послуги, а в тому, що в речовому праві право на річ здійснюється власником самостійно без посередництва іншої особи, тоді як у зобов'язальному праві для задоволення власником свого права недостатньо лише його волі. Потрібна також воля іншої особи (для укладання договору оренди, наприклад, згода орендатора, купівлі-продажу — покупця). Поняття та види речей в цивильному праві. Речами в цивільному праві називають предмети матеріального світу, здатні задовольняти певні потреби людини. Головне, щоб людина могла панувати над цими предметами, щоб вони були в цивільному обігу, мали значення майна. (Відкриті, але не видобуті корисні копалини, не зловлені дикі тварини не є майном.) До речей можуть відноситися як предмети природи, так і вироби людської праці. Зміст поняття «речі» не є постійним У рабовласницькому суспільстві основним об'єктом цивільних прав був раб. Із розвитком капіталістичних відносин до речей стали зараховувати акції та цінні папери як символи тих чи інших речей. В СРСР земля була виключена з цивільного обігу і не відносилася до речей. Законодавчими актами визначається обігоздатність речей. Під обігоздатністю речей розуміють можливість вільно розпоряджатися речами як об'єктами цивільних прав шляхом їх передачі іншим особам Підставою для передачі можуть бути договори, спадкування, адміністративні акти тощо. Законодавство України надає можливість суб'єктам цивільного права вирішувати питання, пов'язані з обігом речей, на свій розсуд. Але суспільні інтереси спонукають державу в деяких випадках поставити перепону вільному обігу речей. За обігоздатністю речі поділяють на речі, не вилучені з обігу, речі, вилучені з приватного обігу, речі, обмежені в приватному обігу. Переважна більшість речей, які оточують людину і служать для задоволення її потреб, — це речі, що не вилучені з приватного обігу. Правовий режим цих речей полягає в тому, що вони можуть вільно переходити у власність будь-якої особи на підставах, передбачених законодавством. До речей, вилучених з приватного обігу, відносяться: зброя, боєприпаси, крім мисливської та спортивної зброї, яку можна придбати з дозволу органів внутрішніх справ, бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси, вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва. Крім того, сюди ж відносяться бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отриманих громадянами за призначенням лікаря); протиградні установки; державні еталони одиниць фізичних величин; електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами (крім газових пістолетів, револьверів та набоїв до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії). Перелічені види речей не можуть бути у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Речі, вилучені з обігу, не підлягають відчуженню. Тобто, власник таких речей не має права їх продавати або передавати на інших підставах будь-яким приватним особам. До речей, вилучених з цивільного обігу, слід віднести також: непридатні для споживання продукти харчування, небезпечні для життя людей речовини, деякі інші речі, перелік яких визначається законодавчими актами. До речей, обмежених в приватному обігу, відносять такі речі, для придбання яких громадянам та приватним юридичним особам потрібний дозвіл уповноважених органів. Так, громадяни, які досягли 18-річного віку, мають право придбати холодну та пневматичну зброю. А з досягненням 21-річного віку вони можуть з дозволу органів внутрішніх справ за місцем проживання набувати права власності на вогнепальну гладкоствольну зброю; з досягненням 25-річного віку — на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбінована зброя з нарізними стволами). Для набуття права власності на радіоактивні речовини особа повинна отримати на це дозвіл Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки. Законодавчими актами встановлюється правовий режим речей. Правовий режим складають: порядок користування речами, способи і межі розпорядження ними та інші правомірні дії. У залежності від особливостей правового режиму речей їх поділяють на рухомі й нерухомі; індивідуально визначені й визначені родовими ознаками; подільні й неподільні; споживні й неспоживні; головні й приналежні до них, плоди і доходи. Речі рухомі й нерухомі. До нерухомих речей відносяться земельні ділянки і все, що тісно з ними пов'язане: будинки, споруди, підприємства, інші майнові комплекси, багаторічні насадження. Речі, переміщення яких можливе без шкоди їх призначенню, відносяться до рухомих, якщо законодавчими актами не встановлене інше. Практичне значення поділу речей на нерухомі і рухомі перш за все полягає в тому, що до нерухомих речей відносяться земля, будівлі, що на ній зведені, а також багатолітні насадження. Земельна ділянка, що належить окремому суб'єктові, є частиною території держави, яка теж має право вирішувати деякі питання, пов'язані з цією ділянкою, зокрема, може вилучати Її для державних і суспільних потреб. Держава зацікавлена в тому, щоб нерухоме майно приносило користь не лише його власникові, а й суспільству в цілому. Законодавчими актами встановлений особливий порядок переходу нерухомого майна від одного власника до іншого. Як правило, угоди з приводу нерухомого майна укладаються за місцем його знаходження і потребують нотаріального посвідчення. Будь-яке відчуження нерухомого майна потребує державної реєстрації. До більшості рухомого майна такі вимоги не ставляться. Таким чином, практичне значення поділу речей на нерухомі й рухомі полягає в тому, що власники більш обмежені в діях стосовно нерухомого майна, ніж рухомого, а їхні права на нерухоме майно більш захищені, ніж права на майно рухоме. Речі індивідуально визначені й родові. Індивідуально-визначеними називаються речі, які відрізняються від інших речей цього ж роду що і вони, характеризуються індивідуальними ознаками. До них відносяться: речі, виділені із загальної маси речей одного й того ж роду (наприклад, із партії холодильників виділений один); речі, єдині в своєму роді (наприклад, картина Айвазовського «Кораблі на рейді»); речі, що відрізняються від інших рядом ознак (наприклад, міст ім. Є.Патона в Києві). Родовими називаються речі, які належать до одного роду і визначаються кількісними ознаками — числом, вагою, мірою. Наприклад, 10 центнерів пшениці, 100 кубометрів деревини, 50 метрів сукна. Правове значення поділу речей на іидивідуально-визначені й родові полягає в тому, що при загибелі індивідуально-визначеної речі боржник звільняється вед обов'язку передати подібну до неї річ кредитору, але зобов'язаний виплатити останньому грошову компенсацію, при загибелі родових речей боржник, як правило, зобов'язаний передати кредиторові інші подібні речі. Якщо предмет зобов'язання — індивідуально-ви-значена річ, то кредитор має право вимагати повернення йому саме цієї речі, а боржник не має права замінити її грошовою компенсацією. Подільні і неподільні речі. До подільних речей у правовому значенні відносяться речі, які при поділі їх на частини не втрачають свого первісного господарського призначення (продукти харчування, цемент, будь-яка рідина тощо). Неподільними є речі, які неможливо поділити без втрати їх основного господарського призначення (телевізор, холодильник, автомобіль). Практичне значення такого поділу речей у тому, що неподільна річ в правовідносинах розподілу речей в натурі повинна бути або проданою, а виручені від продажу гроші поділені, або передана одному із співвласників з покладанням на нього обов'язку відшкодувати іншій стороні вартість належної їй частини речі. Інколи для вирішення питання поділу неподільної речі необхідно затвердити план поділу в компетентних державних органах (частина будинку та земельної ділянки, на якій будинок розташований). Індивідуально-визначені речі відносяться до неподільних, а родові — до подільних. Споживні й неспоживні речі. Деякі речі при їх використанні споживаються (знищуються) повністю, чи то видозмінюються, треті — зберігають свою цінність тривалий час. Речі, які при їх використанні за призначенням споживаються (продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (сировина), називаються споживними. Неспоживними називаються речі, які при'використанні зберігають своє призначення тривалий строк (дорогоцінне каміння, одяг, засоби виробництва). Пошкодження, зношення цих речей відбувається внаслідок тривалого користування ними як такими (без їх зміни). Практичне значення поділу речей на споживні й неспоживні полягає в тому, що одні угоди можна укладати лише стосовно споживних речей, а інші — стосовно не-споживних. Наприклад, предметом договору позики можуть бути лише споживні речі. Це пояснюється тим, що позичальник на позичені ним речі набуває права власності, і на ньому лежить обов'язок повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошей, або кількість речей такого ж роду і якості. Інакше вирішується питання у договорі найму, оренди. Тут предметом договору можуть бути лише неспоживні речі, оскільки наймач при припиненні договору зобов'язаний повернути те саме майно, яке він отримав у тимчасове користування. Речі головні й приналежні. Часто речі перебувають в такому господарсько-цільовому зв'язку, при якому одна з них виступає головною, а інша — приналежною. Інколи виникає складність з визначенням головної речі й приналежної до неї. Справа в тому, що приналежна річ не обов'язково пов'язана з головною річчю фізично чи складає її частину, вона може бути предметом самостійної угоди. У разі, коли потрібно визначити головну річ і приналежну до неї, слід виходити з того, що головною вважається та річ, заради якої виникають конкретні правовідносини. Наприклад, покупець вирішив придбати скрипку, яка зберігається у спеціальному футлярі. В цьому випадку скрипка буде головною річчю (основним предметом договору купівлі-продажу), а футляр — приналежністю до головної речі, бо виступає доповненням до скрипки і покликаний слугувати їй. Практичне значення поділу речей на головні й приналежні полягає в тому, що приналежна річ наслідує долю головної речі, якщо в договорі або законі не встановлене інше. Поняття приналежності має значення в договорах поставки машин, обладнання тощо. Така продукція повинна поставлятися в комплекті з необхідними приналежностями. Визначення головної речі й приналежної набуває актуальності у зв'язку із закріпленням у цивільному законодавстві поділу речей на нерухомі і рухомі. При купівлі-продажу земельної ділянки, як головної речі, потрібно визначати приналежні їй речі — будівлі, багаторічні насадження, дороги, все те, що на ній розташоване. Плоди і доходи. Плоди — це речі, які природним шляхом породжені іншими речами. Плоди відділяються від самої речі без суттєвих її змін і можуть бути об'єктом цивільних правовідносин як самостійно, так і разом з об'єктами, від яких вони відділилися. При цьому діє загальне правило, згідно з яким плоди належать власникові речі, якщо інше не встановлено законом або договором, укладеним власником цього майна з іншою особою (ст. 133 ЦК України). Якщо володілець речі (наприклад, охоронець, заставодержатель) не має права користуватися нею, то він не вправі користуватися й її плодами, якщо інше не встановлене законом і договором. Поняття «доходи» має два значення. У широкому значенні під доходами розуміють плоди і грошові надходження. У вузькому значенні доходами вважають те, що приносить власникові речі експлуатація його речі іншими особами на підставі укладених з ними угод (наприклад, від речі, переданої у найм, наймодавець одержує доход у вигляді певної плати). Вважаємо, правомірним буде віднести до доходів і продукцію, отриману підприємцями в результаті заняття ними підприємницькою діяльністю. У ст. 133 ЦК України є і поняття «плоди», і поняття «доходи», при цьому поняття «доходи» вживається у вузькому значенні. Цивільні кодекси різних держав по-різному вирішують питання про те, кому належать плоди і доходи. Так, ЦК Російської Федерації (ст. 136) встановлює правило, за яким плоди, продукція та доходи від майна належать особі, яка використовує це майно на законних підставах, якщо інше не передбачене законом або договором. Іншими словами, за загальним правилом, плоди і доходи від переданої наймачеві речі належать не власникові речі, а наймачеві, заставодержателю. Через те в Російській Федерації при укладанні договору власник повинен передбачити, кому належатимуть плоди і доходи, і тим самим захистити свої права у майбутньому. Гроші як об'єкт цивільних прав. До речей цивільне право відносить також гроші. Грошам властиві ознаки родових, подільних і замінних речей. Особливість грошей, як родових і подільних речей, полягає у тому, що вони визначаються не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць — грошовою сумою. Внаслідок цих якостей грошей борг можна погасити будь-якими купюрами. Гроші можуть бути як основним об'єктом цивільних прав, так і виконувати функцію загального еквівалента платежів. Основним об'єктом цивільних правовідносин гроші виступають у договорах позики, банківської позички, при заповіті збережень у кредитних установах тощо. Виконуючи функцію загального еквівалента платежів, гроші виступають мірилом вартості всіх товарів, інструментом, що забезпечує їх обіг, засобом збереження їх цінності. Грішми погашаються майнові борги, відшкодовуються збитки, заподіяні іншій особі, виплачується вартість частки у спільній власності в разі залишення усього майна одному із співвласників. У деяких вигадках гроші як об'єкт цивільного права можуть виступати і як індивідуально-визначене майно. В основному це відбувається тоді, коли вони придбані для колекції або виконують функцію речових доказів у скоєному злочині. В цих та інших випадках кожна грошова одиниця індивідуалізується своїм номером і відноситься до речей незамінних і неподільних. На гроші розповсюджуються загальні правила щодо майна, за винятками, паредбаченими законом. Одним з таких винятків є той, що гроші не можуть бути витребувані від добросовісного набувача (ст. 147 ЦК України). Розділ ІІІ. Цінні папери як об'єкти цивільних прав Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право во¬лодіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Відновлення втрачених іменних цінних паперів провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Спадкоємство цінних паперів здійснюється відповідно до цивіль¬ного законодавства України. Поняття, особливі умови випуску, використання та обігу приватизаційних паперів визначаються спеціальним законодавством України. Порядок обігу цінних паперів, випущених Союзом РСР, іншими союзними республіками і розміщених на території України, регулюється цим Законом, іншими актами законодавства України, а також договора¬ми України з Союзом РСР і відповідними союзними республіками. Емітент цінних паперів — юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску[8]. Емітент повинен усі зобов'язання, що виникають у зв'язку з ви¬пуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбачені цим Законом, іншими актами законодавства України, а також рішеннями про випуск цінних паперів. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі. Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій. Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. По акціях на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товари¬ством, якщо інше не передбачено його статутом[9]. Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплати дивіденді по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує процентів статутного фонду акціонерного товариства[10]. Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів визначається статутом акціонерного товариства. Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цін¬ного паперу — «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції-та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства. Власник акції має право на частину прибутку акціонерного това¬риства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства. Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника. Рішення про випуск акцій приймається засновниками акціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерного товариства. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом.Протокол рішення про випуск акцій повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента та його місцезнаходження; розмір статутного фонду або вартість основних і оборотних фондів емітента; цілі та предмет його діяльності; зазначення службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів; мету випуску акцій; зазначення категорій акцій; кількість іменних акцій та акцій на пред'явника; кількість привілейованих акцій; загальну суму емісії і кількість акцій; номінальну вартість акцій; кількість учасників голосування; порядок виплати дивідендів; строк і порядок передплати акцій та їх оплати; строк повернення коштів при відмові від випуску акцій; черговість випуску акцій (при випусках їх різними серіями); порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій; умови розпорядження акціями; права власників привілейованих акцій; переважне право на придбання акцій при новій емісії[11]. Протокол, крім того, може містити й інші відомості щодо випуску акцій.Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підпри¬ємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства. Акції оплачуються в карбованцях, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу вартість акції виражається у карбованцях. Підприємства, установи і організації можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит. Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості. Акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій[12]. Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит. Розділ ІV. Вексель як об'єкт цивільних прав Підставою для видачі векселя є договір на поставку (продаж) товарів (здійснення робіт, надання послуг), що підтверджує “товарність” векселя. Комерційні банки мають право приймати векселі в погашення наданого кредиту. Слід мати на увазі, що згідно із статтею 220 Цивільного кодексу України у разі заміни за згодою сторін одного зобовязання (договір на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг) іншим (зокрема, векселем) перше зобовязання втрачає силу. Тобто єдиним дійсним зобовязанням залишатиметься вексель і тому слід уважно ставитись до дотримання усіх процедур, повязаних з обігом векселів[13]. Вексельний бланк друкованим і недрукованим (читабельним) способом. Сума платежу за векселем обовязково заповнюється цифрами та літерами. Вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та завіряється печаткою. Підпис на векселі складається з підписів керівника і головного бухгалтера юридичної особи і має бути завірений печаткою. Структурні підрозділи юридичних осіб (зокрема, філії комерційних банків) також мають право здійснювати підписи на векселі, яке надається їм окремим дорученням (з належним оформленням) головного підрозділу юридичної особи. Будь-який підпис на векселі, що не відповідає цим вимогам є недійсним, однак це не тягне визнання недійсним в цілому вексельного зобовязання у разі, якщо на векселі є хоча б один дійсний підпис[14]. Вексель починає циркулювати на ринку, виконуючи такі функції грошей, як засіб обігу і як засіб платежу. Завдяки таким властивостям вексель зменшує потребу в грошах, значно прискорює оборот товарів оскільки вирішує проблему взаєморозрахунків (покриття боргів) між товаровиробниками. У практиці вексельного обігу існує три можливості використання векселя: 1) власник зберігає вексель у своєму активі до наступлення строку платежу і особисто предявляє його до оплати; 2) власник векселя замість грошей використовує вексель, протягом строку дії для погашення власних грошових зобовязань; 3) власник векселя може продати його до наступлення строку платежу банку, тобто врахувати вексель. Але банк заплатить йому неповну суму, що зазначена на векселі, а утримає з вексельної суми відповідний процент. При цьому банк бере на себе вексельні зобовязання[15]. Особливу роль у вексельному обігу відіграє індосамент. Вексель може бути переданий іншій особі (знаходитись в обігу) шляхом індосаменту, тобто з допомогою передаточного напису на зворотній стороні векселя або на приєднаному до нього аркуші паперу (аллонж). Він повинен бути підписаний індосантом (надписувач векселя). Індосант відповідає за акцепт і платіж[16]. Він може заборонити новий індосамент у такому разі віне несе відповідальності перед тими особами, на користь яких вексель був після цього індосований. Індосамент переносить усі права, що випливають з векселя. Тут діє правило, що індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Будь-яка обмежуюча його умова вважається ненаписаною. Розділ V. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав. Особисті немайнові блага — це блага, що позбавлені майнового змісту, нерозривно пов'язані із суб'єктом цивільного права, визнані суспільством, а тому охороняються цивільним законодавством. Будучи приналежними певному суб'єкту цивільних відносин і таким чином потрапляючи у сферу цивільно-правового регулювання, вони стають об'єктом цивільних прав[17]. Мати особисті немайнові права можуть як фізичні, так і юридичні особи. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Юридичній особі немайнові права можуть належати лише в силу припису закону. Це пов'язано з тим, що поняття юридичної особи визначається актами цивільного законодавства, конституювання юридичної особи як суб'єкта цивільних відносин відбувається шляхом державної реєстрації, тобто вона за своєю сутні