Право на винаходи

ПРАВО НА ВИНАХОДИ
(курсова робота)
План
Вступ
Розділ 1. Право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки
Об’єкти правової охорони.
Суб’єкти права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки.
Суб’єктивні права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки.
Розділ 2. Право на знаки для товарів і послуг.
Поняття та види знаків для товарів і послуг.
Суб’єкти права на знаки для товарів і послуг.
Захист прав на знаки для товарів і послуг.
Розділ 3. Право на раціоналізаторську пропозицію.
Розділ 4. Право на науково-технічну інформацію.
Висновки.
Список використаної літератури. Зміст
Вступ.............................................................................................................................4-5
Розділ 1. Право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки..........................6-7
Об’єкти правової охорони
Суб’єкти права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки......8-9
Суб’єктивні права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки.
Розділ 2. Право на знаки для товарів і послуг...........................................................10-11
Поняття та види знаків для товарів і послуг.........................................12-14
Суб’єкти права на знаки для товарів і послуг.......................................15-16
Захист прав на знаки для товарів і послуг............................................17
Розділ 3. Право на раціоналізаторську пропозицію.................................................18-19
Розділ 4. Право на науково-технічну інформацію....................................................20-21
Висновки.......................................................................................................................22
Список використаної літератури................................................................................23 Вступ
Поняття “інтелектуальної власності” виникло в процесі тривалої (починаючи з ХVIIст.) практики юридичного закріплення за певними особами їх прав на результати інтелектуальної діяльності в сфері науки, виробництва, мистецтва, літератури тощо. В науковий обіг цей термін увійшов у середині 50-их років нашого століття.
У загальновживаному розумінні інтелектуальна власність – це право на результати розумової діяльності людини у науковій, художній, виробничій та інших сферах діяльності. Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) до неї входять права на:
літературні, художні та наукові твори;
виконавчу діяльність акторів, звукозапис, радіо- та телевізійні передачі;
винаходи у всіх галузях людської діяльності;
наукові відкриття;
промислові зразки;
товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування та комерційні позначення.
Істотною особливості права інтелектуальної власності порівняно з правом власності на традиційні об’єкти є те, що це власність на об’єкти творчого походження.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності.
Специфіка володіння духовними благами полягає також у первинності психічного володіння щодо матеріального.
Під час переходу суспільства до ринкових відносин інтелектуальна власність стає предметом купівлі-продажу і передачі у заставу, об’єктом вкладу до статутного капіталу, страхування тощо.
В Україні об’єкти права інтелектуальної власності записані в Законі України “Про власність” від 26 березня 1991 р. Складовими інтелектуальної власності є промислова власність, авторське право та суміжні права.
Об’єктом права інтелектуальної власності громадян являється винахід (корисна модель) – результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об’єктом винаходу України може бути: продукт і спосіб, що відповідають умовам патентоспроможності.
Значення кожного об’єкта визначається його місцем у фінансово-господарській діяльності підприємства.
За Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1983 р., до якої приєдналась Україна, до об’єктів промислової власності належать винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки і моделі, фабричні і товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування і вказівки про місце походження або найменування місця походження, а також запобігання не добросовісній конкуренції.
Промислову власність можна визначити як результат науково-технічної творчості, які можуть бути використані на користь суспільства у будь-якій доцільній діяльності людей. Промислова власність – один з видів інтелектуальної власності, є її складовою частиною.
Україна поставила собі за мету докорінно оновити суспільство, перебудувати господарський механізм і, врешті-решт, істотно поліпшити добробут народу. Для розв’язання цих завдань велике значення має використання потужного науково-технічного потенціалу України, зокрема такого невичерпного джерела, як технічна творчість, і вищого її рівня – винахідництва.
Винахідництво – це одна з об’єктивно необхідних стадій у процесі перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу.
Таким чином, винахідництво є однією із ланок єдиного безперервного і взаємозумовленого науково-виробничого процесу. Виробництво у своєму розвитку постійно спирається на досягнення науки й техніки, але у свою чергу ставить перед наукою все нові й нові проблеми, завдання, на які наука має знайти відповіді.
Без будь-якого сумніву можна стверджувати: суспільне виробництво розвивається успішно у тих країнах, де висока винахідницька активність, де винахідництво добри стимулюється. Світовий досвід підтверджує цей неспростований висновок. Японія визначається досить високою винахідницькою активністю і, як кажуть, результати досить очевидні. Тому в країнах з розвинутою ринковою економікою постійно удосконалюється правове регулювання винахідництва.
Нині основними джерелами законодавства України про промислову власність є закони України “Про власність” від 7 лютого 1991 р., “Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993 р., “Про охорону прав на винаходи і моделі” від 15 грудня 1993 р. та інші.
Кабінет Міністрів України своєю заявою від 26 серпня 1992 р. оголосив про приєднання України до Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Договору про патентну кооперацію.
Іноземні громадяни та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права, що передбачені законодавством України про промислову власність, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності.
В об’єктивному значенні право промислової власності – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються у процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості.
В суб’єктивному значенні правом промислової власності є право, яким поділяється відповідно до законодавства автор будь-якого результату науково-технічної діяльності.
Отже, об’єктом суб’єктивного права промислової власності може бути будь-який результат науково-технічної діяльності, незалежно від того, чи відповідає цей результат встановленим вимогам.
Як уже зазначалось, сучасна цивільно-правова практика дещо звузила коло об’єктів промислової власності, вилучивши з нього засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.*
Основним об’єктом промислової власності, як уже зазначалося, є результати винахідництва та промислові зразки. Винахідництво – один із найбільш поширених і масових видів творчості, який практично доступний кожному. Інша справа, що здатність до винахідництва у одних більша, у інших – менша. Винахідницька діяльність регулюється Законом України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, творча діяльність у створенні і використанні промислових зразків – Законом України “Про охорону прав на промислові зразки”.
При цьому варто зробити таке застереження: названі закони регулюють не творчу діяльність зі створення винаходів, корисних моделей і промислових зразків, а суспільні відносини, які складаються у процесі створення, виявлення, оформлення, використання охорони зазначених результатів науково-технічної творчості. Винахідництво розвивається за будь-яких умов, але, зрозуміло, за сприятливих умов воно розвивається краще, за несприятливих – повільніше.
Новим у законодавстві про промислову власність є введення до кола результатів технічної творчості такого об’єкта як корисна модель.
Винахід – це технічне рішення у будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має має винахідницький рівень і придатне для використання.
Згідно із Законом України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” не можуть одержати правову охорону: відкриття наукової теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; умовні позначення, розклади, правила; методи виконання розумових операцій; програми для обчислення машин; результати художнього конструювання (п.3 ст.5).*
Винахід є новим, якщо його сутність невідома з рівня техніки. Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Причому не має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент – в Україні чи за кордоном.
Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його сутність не випливає з рівня техніки. Винахід – це винайдення, відшукане рішення, якого фахівець не знає. Винахідництво – це творчий пошук, створення нового пристрою, технології, матеріалу тощо.
Винахід придатний для використання. У вищезгаданому законі йдеться про промислове використання, використання може мати місце також у сільському господарстві, системі охорони здоров’я, оборони, транспорту.
Винахід може бути використаний як державними, кооперативними, акціонерними, так і іншими підприємствами, організаціями та установами.
Винаходом визнається і пропозиція, яка може бути використана лише за умови появи технічної можливості у майбутньому.
Корисна модель – це конструктивне використання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним.
Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки.
Винаходи і корисні моделі – близькі між собою результати технічної творчості. Промисловий зразок – це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.--PAGE_BREAK--
Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і використання промислового зразка регулюються законом України “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993 р.
Об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначене для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок визнається придатним, якщо його можна використати в промисловості.
Громадяни можуть бути авторами винаходу, корисної моделі чи промислового зразка незалежно від віку. Іноді малолітні автори вносять цінні пропозиції, які використовуються у виробництві.
Поняття суб’єкта права на винахід, корисну модель чи промисловий зразок стосується як автора результату, так і його правонаступників – будь-який фізичних і юридичних осіб, яким автор передав своє суб’єктивне майнове право на результати творчої праці. Такими правонаступниками можуть бути спадкоємці або інші особи, держава.
Суб’єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи, до яких суб’єктивне право авторів переходить за договором або заповітом.
Держава може стати суб’єктом зазначених прав у чітко визначених законом випадках.
Досить часто винахід, корисна модель чи промисловий зразок можуть бути створені не одним автором, а спільною творчою працею кількох співавторів. У такому разі складаються відносини, які прийнято називати співавторством. Але співавторство має місце лише тоді, коли воно має творчий характер. За законодавством про промислову власність, відносини між співавторством визначаються угодою між ними. Склад співавторів може бути змінений патентним відомством України на підставі поданої співавторами заяви.
Нове законодавство про інтелектуальну власність істотно підняло роль ще одного суб’єкта права на результат творчої праці. Йдеться про роботодавця, з яким автор перебуває у трудових відносинах за договором найму.
Закони про винаходи, корисні моделі та промислові зразки містять норми, відповідно до яких право на одержання патенту має роботодавець, якщо винахід, корисну модель чи промисловий зразок створено у зв’язку з виконанням службових обов’язків чи дорученням роботодавця, за умови, що трудовим договором не передбачене інше. Роботодавець повинен укласти письмовий договір з автором і за його умовами видати винагороду авторові відповідно до економічної цінності винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та іншої вигоди, одержаної роботодавцем від використання зазначених об’єктів промислової власності.
Слід мати на увазі, що іноді сам автор результату не спроможний скласти чітко і ясно опис винаходу корисної моделі чи промислового зразку.
Права, які надаються суб’єктами права на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, прийнято поділяти на дві групи: особисті немайнові і майнові права.
Особисті немайнові права складають: право авторства, право на ім’я, право на подання заявки та одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Але при цьому слід мати на увазі, що коло і характер особистих немайнових прав і майнових прав визначається тими результатами технічної творчості, які підлягають правовій охороні.
Слід звернути увагу на те, що особисті немайнові права авторів творів науки, літератури і мистецтва та авторів науково-технічних досягнень не збігаються.
Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, проголошене чинним законодавством, дає його суб’єкту ті самі правомочності, які дає право власності на будь-який інший об’єкт.
Право власності на винахід, корисну модель чи промисловий зразок засвідчується патентом.
Права, що надаються патентом, набувають чинності від дати публікації відомостей про його видачу, але за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту.
Використання винаходу, корисної моделі та промислового зразку визначається: виготовлення, пропонування для продажу, запровадження у господарський оборот, застосування або ввезення чи зберігання у зазначених цілях продукту, що охороняється патентом.
Право попереднього користування належить лише особі, яка незалежно від винахідника чи автора промислового зразка самостійно зробила і почала використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок, тобто це правило не відчування.
Використання визнається також ввезення з-за кордону продукту, виготовленого на основі винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, що охороняється патентом.
Використанням визнається навіть зберігання продукту, виготовленого на основі винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, з метою його продажу чи якогось іншого використання.
Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використано всі істотні ознаки промислового зразка.
Отже, не є порушенням патентних прав, якщо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка має місце за таких умов:
винахід, корисна модель чи промисловий зразок використовується у транспортному засобів іноземної держави;
цей транспортний засіб іноземної держави опинився в повітряному просторі, водах чи на території України випадково або перебуває тимчасово;
винахід, корисна модель чи промисловий зразок використовуються лише для потреб цього транспортного засобу.
Не визнається порушенням патентних прав на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, якщо зазначені об’єкти використовуються без комерційної мети, тобто тільки для задоволення своїх власних потреб.
Винахід, корисна модель та промисловий зразок стали товаром і тому можуть бути об’єктом будь-яких цивільно-правових правочинів. На підставі договору власник патенту може передати право власності на винахід, корисну модель чи промисловий зразок будь-якій особі, якщо стає правонаступником власника патенту. Отже, винахід, корисна модель та промисловий зразок можуть бути відчужені будь-яким способом: даруванням, міною, продажем тощо.
Власникові патенту належить право будь-яким чином використовувати винахід, корисну модель та промисловий зразок.
Договори на передачу права власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок і ліцензійні договори набувають чинності лише за умови, що вони складені у письмовій формі, підписані сторонами і зареєстровані у патентному відомстві України.
Права, що надаються патентом його власникові, у визначених законом випадках можуть бути примусово відчужені. Керуючись громадськими інтересами та інтересами національної безпеки Кабінет Міністрів України має право дозволити використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка без згоди власника патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації.
В умовах ринкової економіки істотно зростає значення знаків для розрізнення одних і тих самих товарів, що виробляються різними виробниками, чи послуг, що надаються різними особами. При перевищенні виробництва товарів і наданні послуг над попитом споживачів гостро повстає питання певної індивідуалізації їх.
Товарний знак – це знак, який допомагає відрізнити продукт одного підприємства від такого самого продукту іншого. Продукт у цьому разі вживається у значенні товар, тобто все, що продається. Цей товар повинен мати розпізнавальний знак, аби покупець міг вибрати потрібний товар серед подібних.
Товарні знаки виконують в основному чотири функції:
вирізнення товару або послуг серед інших подібних, що перебувають у цивільному обороті;
вказівка на походження товару або послуг;
вказівка на певну якість товарів і послуг;
рекламування даного товару і послуг.
Використання товарних знаків для позначення вироблюваних у країнах товарів і послуг, що надаються, зумовлює необхідність постійно піклуватися про їх високу якість, про повсякденне підвищення ефективності і раціональності виробництва продукції.
Товарні знаки безпосередньо впливають на технологічний розвиток країни через інновації, необхідні для постійного збереження якості товарів і послуг. Такому розвитку можуть сприяти ліцензії на товарні знаки тощо.
В Україні правова охорона товарних знаків здійснюється Законом про товарні знаки. Отже, законодавство України про товарні знаки перебуває у стадії становлення.
Прийняття Закону про товарні знаки, як і прийняття інших законів про промислову власність, є визначною подією у законотворчій діяльності нашої держави.
Закон України про товарні знаки своїм основним завданням має індивідуалізацію товарів і послуг певними позначеннями.
Закон про товарні знаки за своїм змістом відповідає основним вимогам. Товарний знак це один із досить ефективних правових засобів підвищення ефективності технічного рівня самого виробництва, бо без належного технічного рівня виробництва виготовити товар, який би відповідав сучасним вимогам, просто неможливо.
Закон про товарні знаки не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнати товарним знаком. Закон наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Звідси можна зробити висновок, що всі інші позначення, які не містяться у переліку закону, можуть бути визнані знаком для товарів і послуг.
Отже, вимоги до знака для товарів і послуг у згаданому законі викладені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не можуть одержати правову охорону.
Відповідно до закону основні функції знаків для товарів і послуг – це індивідуалізація вироблюваної продукції і надавання послуг, захист їхньої якості та інших достоїнств від зазіхань, забезпечення стійкості попиту, захист інтересів сумління виробників і споживачів, реклама виробів та послуг, підвищення конкурентноспроможності вітчизняних товарів і послуг в умовах ринкової економіки.
Закон чітко визначає, які позначення не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг.
Знаки для товарів і послуг – це зареєстровані у встановленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.
Закон передбачає такі види знаків для товарів і послуг: словесні, зображувальні, об’ємні, комбіновані. Знаки можуть бути в будь-якому кольорі виконані чи поєднанні кольорів.
Закон України про товарні знаки не згадує про звукові знаки, але такі знаки є, наприклад, музичні сигнали як позивні тієї чи іншої організації радіомовлення. У законодавстві зарубіжних країн про товарні знаки звукові сингали можуть визнаватися товарними знаками.
Захист прав на знаки для товарів і послуг може здійснюватись в адміністративному, змішаному або судовому порядку.
Порушенням прав власника свідоцтво вважається будь-яке посягання на них з боку третіх осіб. На вимогу власника свідоцтва таке порушення моє бути припинено. Якщо порушенням власнику свідоцтва були заподіяні майнові чи моральні збитки, їх має відшкодувати порушник.
Порушення прав власника може бути в будь-якій формі чи будь-яким способом. Тому і відповідальність порушника може бути різною. Зокрема, власник свідоцтва має право вимагати усунення з товару, його упаковки незаконного використання знака або позначення, схожою з ним настільки, що їх можна сплутати. Виготовлені зображення знака або позначення можуть бути знищені на вимогу власника свідоцтва.
Право на захист має також особа, яка користується знаком на підставі ліцензійного договору, якщо інше не передбачене в ньому.*
Суди, відповідно до їх компетенції, розглядають спори про встановлення власника свідоцтва, укладання та виконання ліцензійних договорів, порушення майнових прав власника свідоцтва. Суди розглядають також інші спори, пов’язані з охороною прав на знаки.
Як уже зазначалося, на відміну від винаходів, охорона товарного знака не обмежена часом. Якщо охорона основна на реєстрації, то національні закони містять приписи, що реєстрація має силу тільки протягом того часу, на який його зареєстровано, наприклад, на 10 років.
Проте його охорону можна подовжувати необмежену кількість разів, зокрема через кожні 10 років, сплачувати при цього встановлений збір. Таким чином охорона товарного знака може бути необмеженою. Практиці відомі випадки коли товарний знак охороняється понад сто років.
У багатьох країнах визнається, що охороні підлягають також товари і послуги. які не перераховані в реєстраційному переліку, за умови, що вони настільки близькі до перелічених, що це можна ввести в оману споживача. Застосовуючи це правило, звичайно враховують масштаб використання захищеного товарного знака, розмір підприємства володільця даного знака: чим більше підприємство і чим ширше використання товарного знака, тим більші обсяги охорони.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Національні закони багатьох країн, крім розглянутих, називають ще два випадки порушення прав на товарний знак: використання знака невідповідно його статусу, або не за призначенням.
Перший випадок стосується використання охоронюваного товарного знака для абсолютно інших товарів чи послуг. Наприклад, якщо товарний знак “кока-кола” використовується виробником джинсів і якщо при цьому складається враження, що запропонований товар підвищує репутацію “кока-кола”, як напою, який вживає сучасна молодь, то це слугуватиме інтересам компанії.
Раціоналізаторські пропозиції є результатом найпоширенішого в Україні виду технічної творчості – раціоналізації, яка за новизною і технічним рівнем є нижчою від винахідницької творчості.
Раціоналізація як форма технічної творчості заслуговує на всіляке заохочення і стимулювання. Раціоналізація є невід’ємною складовою виробничої діяльності, яка не може розвиватися без постійного і систематичного вдосконалення. Це діяльність спрямована на вдосконалення вироблюваної продукції, технології виробництва, застосовуваної техніки та іншого обладнання. Раціоналізація стосується будь-якої корисної діяльності людини, промисловості, транспорту, оборони, охорони здоров’я тощо.
Раціоналізатори завжди були в пошані в Україні. Їх діяльність заохочувалась і стимулювалась, вони були наділені рядом прав і пільг.
Нині в Україні раціоналізаторська діяльність регулюється Ц.К. України.
Раціоналізаторською визнається пропозиція, яка є новою і корисною для підприємства, якому вона надана, і передбачає створення або заміну конструкції виробів, технології виробництва і застосованої техніки або складу матеріалів.*
Отже, раціоналізаторська пропозиція має стосуватися виробів, технології, застосованої техніки або складу матеріалів. Іншими словами об’єктами раціоналізаторської пропозиції можуть бути конструктивні ділянки виробів, технологічні процеси, тобто способи, а також речовини. Раціоналізаторська пропозиція може стосуватися будь-якої сфери суспільно корисної діяльності людини.
До цієї пропозиції законодавство встановило три необхідні вимоги:
пропозиція має відноситися до профілю підприємства, якому вона подана;
раціоналізаторська пропозиція має бути новою;
раціоналізаторська пропозиція повинна бути корисною підприємству, якому вона подана.
Пропозиція подається тому підприємству, до діяльності якого вона відноситься. При цьому не має значення де працює раціоналізатор і взагалі чи він працює. Така пропозиція визнається корисною для підприємства, якому подана заява на неї, якщо її використання дає змогу підвищити економічну ефективність виробництва, одержати кращий доход або одержати інший позитивний ефект цим підприємством.
Раціоналізатором, тобто автором раціоналізаторської пропозиції, визнається особа, що створила її своєю творчою працею. Якщо раціоналізаторська пропозиція створена спільною творчою працею кількох осіб, то вони визнаються співавторами. Порядок користування правом на раціоналізаторську пропозицію, створену у співавторстві, визначається угодою між ними. Проте, як і в будь-якому співавторстві, не визнаються співавторами особи, які подавали авторові раціоналізаторської пропозиції тільки технічну допомогу, зокрема здійснювали креслярські роботи, виготовляли зразки, допомагали в оформленні документації.
Склад співавторів на раціоналізаторську пропозицію після подання заяви, за загальним правилом, не може змінюватися. Проте у виняткових випадках за відсутності спору про авторство склад співавторів може бути переглянутий підприємством, установою чи організацією, коди подано заяву на раціоналізаторську пропозицію.
Істотні обмеження існують щодо пропозиції, які подаються інженерно-технічними працівниками.
Науково-технічна інформація в умовах ринкової економіки уже давно стала досить цінним товаром. Без належного забезпечення науково-технічною інформацією неможливий більш-менш успішний розвиток сучасного виробництва, обороту товарів, послуг тощо. Той хто володіє інформацією, той володіє ситуацією. Тому власники інформації намагаються утримати її від будь-якого розголошення і видають її як товар, за який треба платити досить високу ціну. Той же, хто намагається заволодіти інформацією незаконним шляхом, вчиняє неправомірні дії, які зумовлюють певну правову відповідальність. Але для того, щоб настала така відповідальність, потрібна правова охорона інформації.
Існує два види інформації:
науково-технічна інформація;
2) інші види нерозкритої інформації, які за своїм змістом виходять за межі науково-технічної інформації, але стосуються безпосередньо виробництва чи іншої доцільної діяльності.
Науково-технічний потенціал України ще й зараз володіє надзвичайною цінною науково-технічною інформацією, яка дуже цікавить наших зарубіжних “друзів”.*
Інформацію можна визначити як певну суму знань про той чи інший об’єкт, які можна використати в доцільній діяльності людини. Отже, науково-технічна інформація – це сума знань, що стосується розвитку науки, техніки та виробництва.
Закон України “Про науково-технічну інформацію” розрізняє два види її – відкриту науково-технічну інформацію і науково-технічну інформацію з обмеженим доступом. Режим доступу до такої інформації регулюється спеціальним законодавством.
Науково-технічна інформація відповідно до чинного законодавства є об’єктом права власності.
Національна система науково-технічної інформації – це організаційно-правова структура, за допомогою якої формується державна інформаційна політика, а також здійснюється координація робіт зі створення, користування, зберігання та поширення національних ресурсів науково-технічної інформації з урахуванням інтересів національної безпеки.
Висновки
У своїй роботі я прийшов до таких висновків:
1. Промислова власність є невід’ємним елементом господарської власності, тобто діяльності підприємства усіх форм власності, вона органічно пов’язана з економічними процесами, що відбуваються в будь-якій країні.
2. Згідно із чинним законодавством України, право власності на об’єкт промислової власності подається першому заявнику.
3. Щоб стимулювати використання світового інтелектуального та інвестиційного потенціалу, в патентне законодавство нашої країни закладено принцип рівних прав для національних та іноземних суб’єктів.
4. Винахід – це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об’єктом винаходу в Україні може бути продукт, спосіб, що відповідає умовам патентоспроможності. Винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.
Рівень техніки включає усі відомості, які стали загальнодоступними в світі, до дати подання заявки до Держпатенту України, якщо заявник пріоритет до дати пріоритету. Право власності на винахід засвідчується патентом, строк дії патенту на винахід становить 20 років, або якщо патент виданий без проведення експертиз по суті – 5 років.
Об’єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою і промислово придатною.
5. Промисловий зразок – результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Об’єктом промислового зразка в Україні може бути форма, малюнок, розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового зразка.
Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим і промислово придатним.
Список використаних джерел
Література:
Цивільне право: підручник для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Вен турі, 1991. – 480с.
Цивільне право України: Підручник. У 2-х кн./ Д.В.Баброва, О.В.Дзера, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864с.
Право України. — №7. – 1998.
Право України. — №6. – 2000.
Право України. — №9. – 2000.
Законодавство:
Конституція України. – К., 1996.
Нова редакція Закону від 1 грудня 1998. – Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №284.
Постанова Уряду України. – 1994. — №11. – С.278.
Інновація. – 1995. — №10-13.
Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”.
Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”. – 15 грудня 1993.
Збірник нормативних актів з питань промислової власності. – К., 1998. – С.214-221.
Мошинська Н. Закон і бізнес. — №20. – 1995. – 17 травня.
Чобот О.А. “Ноу-хау”. – Харків, 1994. – С.9.