Вступ
За своє життя особа набуває цілу низку особистих немайнових та майнових прав, але цінність вони матимуть лише тоді, коли їх можна здійснити.
Здійснення суб'єктивних цивільних прав — це процес реалізації уповноваженою особою всіх повноважень, що належать до змісту конкретного суб'єктивного права, для досягнення певного результату.
Здійснення цивільних прав можливе за таких основних умов:
1) особу має бути наділено необхідною правоздатністю щодо її цивільних прав;
2) суб'єкта правовідносин має бути наділено необхідним обсягом дієздатності;
3) дії зі здійснення цивільних прав мають відповідати принципам здійснення цивільних прав.
Способи здіснення суб'єктивних цивільних прав поділяють на фактичні та юридичні.
Під фактичними способами слід розуміти діяння, які, зазвичай не є юридично значущими, наприклад, коли особа фактично проживає у будинку, чим здійснює своє право власності на нього.
Юридичними способами слід вважати юридично значущі діяння, наслідком яких є виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Це, зокрема, укладення різноманітних правочинів, створення авторського твору, виявлення скарбу тощо.
Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов’язків є представництво і довіреність.
Представництво — це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов’язки.
Галузь застосування інституту представництва дуже велика. За його допомогою в багатьох випадках прискорюється цивільний оборот. За допомогою інституту представництва створюється можливість прискорити укладання і виконання різноманітних правочинів, а також учинення різноманітних юридичних дій.
За допомогою представництва також здійснюється захист прав та інтересів недієздатних осіб.
Інститут представництва використовується й у побуті (наприклад, одержання поштової кореспонденції, заробітної плати або одержання речей однією особою за іншу, прийняття спадщини, одержання внесків в ощадних касах, найм житлових приміщень і ін.).
Метою курсової роботи є дослідження представництва і довіреності як способів здійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку.
Завданнями курсової роботи є дослідження проблем:
поняття, значення та сфери застосування інституту представництва у цивільному праві;
представництва як правовідношення;
суб’єктів предстаництва;
підстав виникнення та видів представництва;
поняття довіреності;
форми довіреності;
строку довіреності;
передоручення;
припинення довіреності.
1. Представництво як спосіб здійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку
1.1 Інститут представництва у цивільному праві: поняття, значення, сфера застосування
За загальним правилом учасники цивільних відносин особисто набувають цивільні права та цивільні обов’язки шляхом укладання правочинів.Проте існують випадки, коли вони за тих чи інших обставин позбавлені здатності або можливості самостійно здійснювати необхідні юридичні дії.Представництво забезпечує усунення юридичних або фактичних перешкод, які не дають фізичній або юридичній особі самостійно укласти той чи інший правочин.
Сфера застосування представництва охоплює широке коло як майнових, так і немайнових відносин. Представництво розширює і полегшує можливості придбання і реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, а для недієздатних громадян є основним засобом участі в правових відносинах. За допомогою представництва можливі придбання і реалізація більшості матеріальних і цілого ряду процесуальних цивільних, а також деяких інших за галузевою приналежністю суб’єктивних прав та обов’язків.
Хоча поняття «представництво» у різноманітних галузях права має різний зміст, воно також має і міжгалузеві ознаки:
інститут представництва регулює відносини, у рамках яких одна особа (представник) сприяє іншій (особі, яку представляють) у придбанні і реалізації суб’єктивних прав та обов’язків останньої в її відносинах із третіми особами;
таке сприяння здійснюється в інтересах особи, яку представляють;
сама можливість, зміст і межі зазначеного сприяння визначається повноваженням – суб’єктивним правом представника;
у процесі здійснення повноваження представник діє стосовно третіх осіб;
у результаті здійснення повноваження для представника не виникає правових наслідків стосовно третіх осіб.
Тепер розглянемо чим же різняться поняття представництва в різноманітних галузях права, наприклад, цивільно-правове представництво і цивільно-процесуальне: насамперед цілями і задачами. Якщо ціллю цивільно-правового представництва є встановлення, зміна і припинення суб’єктивних прав і обов’язків того, хто представляється, в його відносинах із третіми особами, то ціль судового представництва — надання допомоги громадянам і організаціям у здійсненні ними процесуальних прав і сприяння здійсненню правосуддя по цивільних справах. Звідси випливає друга істотна відмінність цивільно-правового представництва від процесуального: перше завжди припускає виступ представника від імені особи, яку представляють, для другого ж характерна необов’язковість елемента заміщення. Процесуальний представник може діяти як замість особи, яку представляють, так і поряд із ним, виступаючи від власного імені. Крім того процесуальне представництво відрізняється від цивільно-правового за способом встановлення повноваження, за видами представництва.
Галузь застосування інституту представництва дуже велика. При його допомозі в багатьох випадках прискорюється цивільний оборот. За допомогою інституту представництва створюється можливість прискорити укладання і виконання різноманітних правочинів, а також учинення різноманітних юридичних дій.
За допомогою представництва також здійснюється захист прав та інтересів недієздатних осіб.
Інститут представництва використовується й у побуті (наприклад, одержання поштової кореспонденції, заробітної плати або одержання речей однією особою за іншу, прийняття спадщини, одержання внесків в ощадних касах, найм житлових помешкань і ін.).
Правовому регулюванню інституту представництва присвячено главу 17 ЦК України.Згідно зі ст.237 ЦКУ представництво-це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Представництво характеризується наступними ознаками:
- цивільні права та обов’язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою;
- представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється);
- представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;
- представник діє виключно в межах наданих йому повноважень;
- правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збитки, то зобов’язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.
Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають можливість повніше здійснювати свої повноваження, захищати інтереси в суді, господарському суді за допомогою кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними особами, малолітніми. Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцем постійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортними засобами, розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому на допомогу приходить представник.
Представник вчиняє юридичні дії, заступаючи місце особи, яку він представляє і від імені якої виступає. Саме ці ознаки відрізняють представництво від чималої низки подібних відносин.
1.2Представництво як правовідношення
Суб’єкти представництва
У цивілістичній літературі немає єдиної точки зору стосовно природи представництва. Загалом підходи до визначення сутності представництва можуть розглядатися з позицій двох основних концепцій: концепції дії та концепції правового відношення. Концепція дії свого часу набула значної популярності у радянській цивілістичній науці. Фактично саме вона виявилася підґрунтям законодавчого визначення представництва під час другої кодифікації цивільного законодавства колишнього СРСР у 1961-1964 рр. (ст. 15 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р., ст.62 ЦК 1963 р. та інші).--PAGE_BREAK--
Ця концепція інтерпретує представництво як діяльність, тобто сукупність дій, що полягають у вчиненні угод та інших юридичних дій однією особою (представником), що діє у межах повноваження від імені іншої особи, — того, кого представляє.Аргументуючи дану концепцію, її прибічники вказують, що «правовідносини між особою, яку представляють, і представником є лише однією з передумов представництва…, але саме до складу представництва не входять».
Але цього недостатньо для з'ясування юридичної сутності представництва. Адже фактично йдеться лише про зовнішню форму представництва, його зовнішні прояви, а не про його зміст. Враховуючи цей недолік, більшість цивілістів розглядають представництво як правове відношення, в силу якого правомірні юридичні дії, здійснені представником від імені того, кого представляють, безпосередньо створюють, змінюють або припиняють для останнього цивільні права і обов'язки, то внутрішнє правовідношення (між особою, яку представляють, і представником), навпаки, входить до складу представництва. Діяльність представника здійснюється в силу наявного в нього повноваження і породжує безпосередні правові наслідки для суворо визначеної особи – особи, яку представляють, що передбачає наявність правовідношення по представництву, у рамках якого повноваження виникає і реалізується(ЦКУ).
Представництво зв’язує трьох самостійних суб’єктів: особи, яку представляють, чиї права й обов’язки встановлюються або здійснюються представником, представника, який ці права й обов’язки встановлює або здійснює, і третю особу, безпосередньо відносно якої вони встановлюються або здійснюються.
Представниками і особами, яких представляють, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Юридичні особи, як відомо, мають спеціальну правоздатність і дієздатність. Тому вони можуть виступати в якості представників лише в тих випадках, коли це прямо передбачено законом, статутом або положенням юридичної особи, або не суперечить цим актам.
Громадяни можуть виступати в цивільному обороті в якості представників також лише за наявності певних умов. Зокрема, представниками можуть бути лише громадяни, що володіють дієздатністю.
Проте дієздатні громадяни в деяких випадках не можуть виступати в якості представників. Так ч.2 ст.238 ЦКУ встановлює, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва,а також щодо інших осіб встановлених законом. Це правило має на меті усунути можливість зловживання своїми повноваженнями з боку представників.
Отже, у відносинах представництва беруть участь три суб’єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа.
Особою, яку представляють, може бути будь-який суб’єкт цивільного права-особа, від імені та в інтересах якої представник учиняє юридично значимі діяння, незалежно від наявності у них дієздатності.
Представник-особа, що уповноважена вчиняти юридично значущі діяння від імені та в інтересах іншої особи.Представники громадяни, як правило, мають бути повністю дієздатними.
Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не суперечить їх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні (ст.20 Закону України “Про об’єднання громадян”).
Третьою особою, з якою внаслідок дії представника встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов’язки, може бути будь-який суб’єкт цивільного права..
Представництво є складними правовідносинами за колом правових зв’язків, які утворюються між його суб’єктами. Отже, при представництві складається три наступні кола відносин: між особою, яку представляють, і представником; між представником і третьою особою; між особою, яку представляють, і третьою особою.
Представництво необхідно відрізняти від інших зовнішньо подібних до нього, але різних за правовою природою відносин, які складаються у цивільному обороті. Так, представника слід відрізняти від посередника. Хоч посередник, як і представник, вчиняє від свого імені певні вольові дії, спрямовані на укладення договору (наприклад, пошук контрагентів, проведення переговорів), але ці дії лише сприяють укладенню угоди. Вольові ж дії представника безпосередньо створюють, змінюють та припиняють цивільні права та обов’язки.
Маклер- це особа, яка професійно займається посередництвом при укладанні різних угод (купівлі-продажу товарів, цінних паперів, страхування тощо). Маклер, як правило, виступає відносно сторін як незалежний посередник, хоча й діє за рахунок коштів клієнтів і за їх дорученням. Оскільки він як посередник представляє інтереси обох сторін, то й відповідає за свої дії перед кожною стороною.
Посередник сам не укладає угоди для сторони, він тільки фактично бере участь в її укладанні: готує проект договору, надсилає його зацікавленим сторонам або допомагає їм зустрітися, бере участь у попередніх розмовах, що не мають юридичного змісту. Інколи функції торгових маклерів виконують брокери. Та ні маклери, ні брокери не можуть розглядатися як представники, звичайно, окрім тих випадків, коли з маклерськими чи брокерськими конторами укладено договір доручення.
Не є представниками посильні, кур’єри, тобто ті особи, які лише виконують функції передачі листа, телеграми, проекту договору, іншої інформації. Вони інколи навіть не тільки не знають, а й не розуміють змісту документа. Посланцями (посильними) можуть бути навіть тварини, птахи. На відміну від представника, посильний своєю волею не бере участі у встановленні визначених юридичних наслідків. Він лише передає вже фактично виражену волю особи, відображену в тексті документа. Тобто він виступає не як юридичний, а як фактичний учасник відносин.
Роль посередника закінчується саме там, де фактичні дії набувають юридичного змісту. Волевиявлення, щодо укладання угоди виходить не від нього, а від особи, яка зацікавлена цю угоду укласти. Посередник повноважень на укладання угоди не має. Його обов’язок полягає в тому, щоб знайти, звести осіб, які зацікавлені, ознайомити їх з можливістю укладення угоди, її умовами, змістом.
Відрізняються від представника й інші особи, які, не виражаючи самостійної волі, надають фактичні послуги, допомагають особі виразити свою волю й виконати необхідні дії: перекладач, тлумач, особа, яка підписує угоду за неписьменного чи за особу, яка в силу фізичного стану не може поставити свій підпис.
Рукоприкладач- це особа, яка лише допомагає в оформленні угоди, підписує її за особу, яка не може це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, підписує заповіт). У цьому разі рукоприкладач не висловлює своєї волі, а лише підтверджує той факт, що громадянин висловив свою волю на укладення угоди. Саме за критерієм вияву волі він відрізняється від представника.
Діяльність представника дуже схожа на діяльність комісіонера, який укладає угоди в інтересах комітента. Однак комісіонер вчиняє угоди від свого імені за рахунок комітента (ст.385 ЦК України), представник же діє від імені особи, яку він представляє. Частина2 ст.237 ЦК України зазначає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Повноваження представника.Повноваження представника — це міра його дозволеної поведінки щодо третіх осіб, що полягає в можливості укладати правочини та інші юридично значущі діянні від імені та в інтересах особи, яку він представляє. Тобто він своїми діяннями створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє.
За характером походження та своїм змістом повноваження є суб’єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов’язок якої-небудь особи- ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фактом, який породжує права та обов’язки особи, яку представляють. За ст.237 ЦК України повноваження можуть грунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).
Наявність у представника повноважень є обов’язковою умовою будь-якого представництва.
Угода, укладена від імені другої особи, особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.
Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.
Схвалення може бути здійснено як у письмовій формі (наприклад, у вигляді листа), так і шляхом вчинення конклюдентних дій, які свідчать про виконання угоди (наприклад, прийняттям виконання). Таке схвалення має бути зроблено в межах нормального необхідного строку або встановленого строку при здійсненні угоди.
Як свідчить судова та господарська практика непоодинокими є випадки, коли представники укладають угоди з перевищенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повноважень. У роз’ясненні Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від12 березня1999 p. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода укладена представником юридичної особи або керівником її відокремленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень вона має бути визнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відокремленого підрозділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов’язку перевіряти такі повноваження.
Іноді угоди укладаються представником, але в них не згадується ім’я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз’яснення виходять з такого: якщо керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.
1.3 Підстави виникнення та види представництва
Підставами виникнення представництва є юридичні факти, коло яких визначено в законі. Згідно із ч.3 ст..237ЦКУ повноваження представника можуть ґрунтуватися на договорі, акті органу юридичної особи, законі та з інших підстав. Обсяг та характер повноважень представника залежать від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво.
Розрізняють такі види представництва:
1) представництво, яке ґрунтується на договорі;
2) представництво, яке ґрунтується на законі;
3) представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті.
Договірне, або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст.386 ЦК України). продолжение
--PAGE_BREAK--
Різновидом добровільного є комерційне представництво. Відповідно до ст.243 ЦКУ України комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Головна особливість комерційного представництва полягає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю.
Представництво, яке виникає на підставі закону та адміністративного акта є обов’язковим, оскільки воно встановлюється незалежно від волі особи, яку представляють.
Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають законним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни (статті242ЦК України). Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом.
Представництво, при якому повноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють або із акта органу юридичної особи, являє собою представництво, яке грунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов’язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема з укладенням угод.
За джерелом повноважень представника потрібно розрізняти два види представництва: представництво за законом і представництво добровільне.
Представництво за законом ґрунтується на нормативному акті, що визначає коло повноважень представника. Підстави виникнення обов’язкового представництва являють собою, як правило, сукупність юридичних фактів, тобто складний юридичний склад, стан дій і подій.
Існує декілька видів законного (обов’язкового) представництва. Перший із них — представництво неповнолітніх. Підставами такого представництва є не досягнення певного віку і батьківські правовідносини (або усиновлення або удочеріння, або призначення опікуна), а у відповідних випадках і попередній дозвіл органів опіки і піклування.
Підставами виникнення другого виду обов’язкового представництва – представництва душевнохворих, є стан здоров’я (душевна хвороба, слабоумство), рішення суду про визнання громадянина недієздатним.
Третім видом обов’язкового представництва є відносини, виникаючі при охороні майна осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими, а також осіб, що закликаються до спадкування.
Підставами виникнення представництва відносно майна безвісно відсутнього є: відсутність відомостей про місце перебування особи по основному місцю проживання протягом одного року, рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою і рішення органів опіки і піклування про встановлення опіки над майном.
Підставами виникнення представництва відносно майна особи оголошеної померлою є: відсутність відомостей про місце перебування особи по основному місцю проживання протягом трьох років (можливі скорочені терміни – 6 місяців), рішення суду про оголошення особи померлою і рішення органів опіки і піклування про встановлення опіки над майном.
Підставами виникнення представництва відносно майна померлої особи (спадкового майна) є: смерть власника майна, відсутність відомостей про спадкоємців і рішення державного нотаріуса про вжиття заходів що до охорони спадкового майна.
Представниками за законом можуть виступати батьки неповнолітнього, опікуни, що призначаються з їхньої згоди органами опіки і піклування, лікувальні установи або установи органів соціального забезпечення, державні дитячі установи, у яких знаходяться особи, що потребують опіки.
Представництво добровільне виникає в силу угоди між особою, яку представляють і представником.
Найбільш поширеною й універсальною підставою добровільного представництва є договір доручення. Регулюючи внутрішні відносини особи, яку представляють і представника, він одночасно служить тим юридичним фактом, що призводить до виникнення представництва.
Договір доручення є правовою підставою для виникнення відносин представництва.Він є одним із багатьох можливих підстав представництва, хоча представництвом дії повіреного ніколи не вичерпуються.
Відносини з третіми особами, перед якими повірений виступає від імені довірителя, нормами про договір доручення не зачіпаються. Норми ЦК про договір доручення розглядають представництво як зовнішню ціль договору доручення. Тому договір доручення варто розглядати лише як одну з підстав представництва. Підставою добровільного представництва може бути й інший договір, коли він містить доручення.
Окремі автори відносять договір про спільну діяльність до підстав виникнення добровільного представництва. Але усе ж більш правильною здається точка зору Є.Л. Невзгодіної, яка вважає, що договір про спільну діяльність сам по собі не породжує відносин представництва, тому що кожний учасник цього договору приймає особисту участь у веденні загальних справ. У тих випадках, коли керівництво спільною діяльністю поручається одному з учасників договору з видачею йому для цих цілей доручення, підписаного іншими членами, у наявності договір доручення.
Ведення спільного господарства припускає, що треті особи, які вступають у правовідносини з об’єднаннями громадян, повинні мати справу з їхніми представниками, що могли б виражати волю осіб, яких представляють. Як правило, підставою для представництва від імені інших учасників спільної власності є спільне їхнє волевиявлення. Це волевиявлення, приймаючи форму цивільно-правової угоди, є похідним від договору спільної діяльності, не співпадаючи із ним, тобто є договором доручення.
При добровільному представництві коло повноважень представника визначається особою, яку представляють. Коло повноважень представника або міститься у дорученні, що видається особою, яку представляють, або випливає із самої обстановки діяльності певної категорії робітників (магазини роздрібної торгівлі).
Дорученням називається односторонній правочин, у силу якого одна особа (довіритель) уповноважує іншу особу (повіреного) чинити від імені довірителя дії, що безпосередньо встановлюють права й обов’язки довірителя.
Доручення може бути видане особисто або за посередництвом представника, якщо право на передоручення входить у зміст його повноваження.
У результаті передоручення особа, що одержала доручення від початкового представника, стає представником.
Доручення на укладання правочинів, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій відносно громадських організацій повинно бути нотаріально засвідчено, за винятком випадків, передбачених у Цивільному Кодексі України, та інших випадків, коли спеціальними правилами допущена інша форма доручення. В інших випадках доручення складається в простій письмовій формі.
У залежності від змісту й обсягу повноважень, зазначених у дорученнях, розрізняють три їхні види.
Спільне доручення уповноважує представника на вчинення різноманітних правочинів та інших юридичних дій.
Спеціальне доручення уповноважує представника на вчинення необмеженого ряду односторонніх і двосторонніх правочинів або інших юридичних дій у певній галузі.
Разове доручення уповноважує представника на вчинення одного правочину або іншої одиничної юридичної дії.
На відміну від повноваження, що міститься у дорученні, мовчазне повноваження (повноваження, що витікає з обстановки ) не містить у собі явно вираженої волі особи, яку представляють. Вона виявляється з існуючих відносин між особою, яку представляють, і представником або із самих дій особи, яку представляють.
Представництво без повноважень. «Перевищення повноваження» — це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками того, кого представляють, або нормами права.Угода, вчинена від імені іншої особи особою, не уповноваженою на вчинення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права й обов’язки для особи, яку представляють, лише у випадку наступного схвалення угоди цією особою. (ст. 241 ЦК України)
Перевищення повноваження має місце, коли представник чинить дію, передбачену його повноваженням, але з тими або іншими відхиленнями від останнього. Якщо ж, маючи повноваження на вчинення юридичної дії, представник чинить іншу юридичну дію, у наявності не перевищення повноваження, а дія при відсутності такого. Перевищення меж повноваження може стосуватися меж його змісту або відсутності.
Перевищення меж змісту повноваження може виражатися в перевищенні його якісних або кількісних показників.
Перевищення якісних показників повноваження може стосуватися:
Властивостей предмета правочину (сорту, властивості речі, виду послуг).
Вибору контрагента (договір укладається не з тією особою, що зазначена довірителем у якості контрагента).
Юридичної природи правочину (замість умовного правочину укладений терміновий, замість безоплатного — оплатний).
Способу виконання або забезпечення виконання укладеного представником правочину.
Перевищення меж, установлених для здійснення повноваження, у наявності, коли представник: 1) використовує повноваження в протиріччі з його призначенням (зловживає повноваженням), порушуючи тим самим загальний для всіх уповноважених суб’єктів обов’язок використовувати приналежні їм права належним чином; 2) порушує суб’єктні межі здійснення повноваження (може мати місце як при наявності, так і при відсутності зловживання повноваженням).
Правочин, вчинений без повноваження або з перевищенням повноваження, не породжуючи в момент його укладення тих юридичних наслідків, на які він спрямований, юридично не байдужий. Вона встановлює правовий зв’язок між особою, яку представляють, і третьою особою, аналогічний тому, що виникає в силу оферти: представник управі схвалити правочин і тоді він буде вважатися дійсним з моменту його укладення, а третя особа пов’язана схваленням.
Схвалення – дія, спрямована на виникнення певного наслідку (одностороній правочин), і повинна бути позитивно виражена зовні із доведенням її до відома третіх осіб. Якщо останні не знали і не повинні були знати про схвалення, вони управі вважати його таким, що не відбулося. По своїй юридичній природі наступне схвалення угоди є односторонньою угодою, яке було зроблено на власний розсуд особою, яку представляють. Схвалення угоди може бути виражено як у письмовій формі, наприклад у виді листа, телеграми, факсу і т.п., так і шляхом конклюдентних дій, наприклад прийняттям виконання, виробництвом розрахунків і т.п… Важливо лише, щоб із дій особи, яку представляють, однозначно випливало пряме схвалення угоди. Схвалення угоди особою, яку представляють, діє з оберненою силою, тобто робить угоду дійсної з моменту її вчинення.
У законі не зазначений строк для схвалення правочину, вчиненого представником без повноваження або з перевищенням його.Схвалення повинно відбутися протягом нормально необхідного строку. Оскільки укладення правочину з перевищенням повноваження доручає правовий зв’язок, аналогічний тому, що виникає в силу оферти, при визначенні нормально необхідного строку для схвалення доречна аналогія закону – застосовуються статті про строки для акцепту. Третя особа може встановити термін для схвалення (який не може бути менше нормально необхідного), по закінченні якого вона управі вважати схвалення таким, що не відбулося. Вона може звернутися до особи, яку представляють усно з вимогою про схвалення й управі вважати його таким, що не відбулося, якщо особа, яку представляють, негайно не заявляє їй схвалення правочину. продолжение
--PAGE_BREAK--
Як свідчить судова та арбітражна практика непоодинокими є випадки, коли представники укладають угоди з перевищенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повноважень. В таких випадках неуповноваженого представника, якщо його дії носили свідомий протиправний і винний характер, він може бути в притягнутий третьою особою до відповідальності за заподіяння шкоди. У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода укладена представником юридичної особи або керівником її відокремленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень вона має бути визнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відокремленого підрозділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.
Іноді угоди укладаються представником, але в них не згадується ім’я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз’яснення виходять з такого: якщо керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.
Закон прямо передбачає два випадки, коли представник може вийти за межі повноваження: 1) по обставинах справи це необхідно в інтересах довірителя і 2) повірений не міг попередньо запросити довірителя або не одержав своєчасної відповіді на свій запит. При наявності зазначених умов незалежно від виду перевищення повноваження дії представника обов’язкові для особи, яку представляють.
2. Довіреність як спосіб здійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку
2.1 Поняття довіреності
Одним із видів представництва є представництво за довіреністю.
Згідно із ч.3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Тому її видача не вимагає згоди представника, а прийняття довіреності або відмова від неї є правом представника. Довіреність адресована третім особам та засвідчує повноваження представника перед третіми особами. Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представляють. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами. Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно.
Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечатьїї статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду.
Оскільки довіреність є односторонньою цивільно-правовою угодою, вона має відповідати загальним умовам дійсності, яким повинні задовольняти цивільно-правові угоди. Разом з тим закон встановлює ряд особливих вимог щодо довіреності. Довіреність має бути укладена тільки в письмовій формі. Довіреність є завжди строковою угодою. У довіреності обов’язковою має бути зазначена особа, якій вона видана.
За змістом та обсягом повноважень, що їх отримує представник, розрізняють три видидовіреностей: генеральні (загальні), спеціальні та разові.
Генеральна довіреність видасться на вчинення широкого кола угод та юридичних лій (наприклад, генеральною є довіреність, яка видається керівникові філії юридичної особи). Генеральна довіреність уповноважує особу на виконання не якоїсь окремої угоди чи якихось певних категорій угод, а на укладання будь-яких угод. Наприклад, особа, яка відбуває в довготривале відрядження за кордон, може видати генеральну довіреність, на підставі якої уповноважена особа може мати право: укладати всі дозволені законом угоди щодо управління та розпорядження майном; купувати, продавати, дарувати, приймати в дар, обмінювати, заставляти і приймати в заклад житлові будинки, інше майно; проводити розрахунки по укладених угодах, приймати спадщину та відмовлятися від спадщини; отримувати належне довірителеві майно (гроші, цінні папери), а також документи від всіх осіб, установ, підприємств та організацій, у тому числі з відділень банків, інших кредитних установ, установ зв’язку, пошти, телеграфу, розпоряджатися рахунками в банках, отримувати поштову, телеграфну та всіляку іншу кореспонденцію, в тому числі грошову чи посилочну, вести від імені довірителя справи в усіх судових установах з усіма правами, які закон надає позивачеві, відповідачеві, третій особі та потерпілому, в тому числі з правом повної чи часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, оскарження рішення суду, пред’явлення виконавчого листа до стягнення, отримання присудженого майна або грошей.
Спеціальна довіреність видається представникові на здійснення багатьох однорідних юридичних дій(одного типу). До спеціальних можна віднести довіреність на представництво у суді, довіреність, яка видається експедиторові наотримання вантажів від залізниці.
Разова довіреність видається для вчинення однієї конкретної угоди або іншої юридичної дії (наприклад, довіреність на отримання зарплати, на підписання певного договору).
2.2 Форма довіреності
Довіреність має бути складена у письмовій формі, про це свідчить саме визначення довіреності, яке міститься в ст.244 ч3 ЦК України. У деяких випадках ставиться вимога, щоб довіреність була не просто письмовою, але й посвідченою нотаріусом. Довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми (наприклад, довіреність на купівлю-продаж будинку), а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій має бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків, передбачених законодавством (ч.1 ст.245 ЦК України). Довіреність, за якою повноваження передаються у порядку передоручення, також має бути нотаріально посвідчена (ч.2 ст.245 ЦК України).
Відповідно до ч.3 ст.245 ЦК України до нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються: довіреності військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів; довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор та інших органів, що вчиняють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з’єднань, установ та закладів; довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.
Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов’язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, грошей з ощадних кас, а також на одержання кореспонденції, у тому числі грошової і посилкової, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається, організацією за місцем його проживання, також адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні (ч. 4 ст.245 ЦК України).
Довіреності організацій, крім тих, що видаються у порядку передоручення, нотаріального посвідчення не вимагають (ст.246 ЦК України). Вони видаються за підписом її керівника (в кооперативних і в громадських організаціях- за підписом осіб, уповноважених на це статутом) з прикладенням печатки цієї організації, а довіреності на одержання чи видачу грошей та інших майнових цінностей підписуються також головним (старшим) бухгалтером цієї організації.
Законодавство передбачає наявність у довіреності обов’язкових реквізитів. Таким обов’язковим реквізитом є дата її вчинення. Довіреність, в якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною(ч3ст247ЦКУ).Іншим обов’язковим реквізитом є підпис довірителя, а для довіреності, яка видається від імені юридичної особи- прикладення печатки цієї юридичної особи.
ЦК України стосовно форми довіреності говорить: “Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою ст. 245 ЦК України.
Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.
Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з’єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу.
Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі.
Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.
Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ст. 245) ЦК України.
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи (ст. 246) ЦК України.
Свої особливості мають довіреності, які видаються організаціями працівникам на одержання певних цінностей. Умови та порядок видачі таких довіреностей- на отримання сировини, матеріалів, палива, запчастин, інвентарю, худоби, насіння, добрив, інструменту, товарів, основних засобів та інших товарно-матеріальних цінностей, а також нематеріальних активів, грошових документів та цінних паперів- встановлені Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від16 травня 1996 p.№ 99.
Такі довіреності видаються лише особам, які працюють на даному підприємстві. Довіреність особам, які не працюють на цьому підприємстві, може бути видана з дозволу керівника підприємства, якщо інше підприємство, де працює дана особа, видало їй довіреність на одержання тих самих цінностей і такої ж кількості з підприємства, яке видає свою довіреність.
Дані довіреності не вимагають нотаріального посвідчення, а підписуються керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками чи особами, які уповноважені на те керівником підприємства.
У довіреності необхідно вказати: найменування підприємства-одержувача та його адресу, ідентифікаційний код, номер рахунку в банку й найменування банку; дату видачі довіреності, посаду, прізвище, ім’я, по батькові особи, документ, який посвідчує особу (серія, номер, дата видачі, організація, яка видала документ); найменування організації, у якої потрібно одержати цінності, підстави їх одержання (номер, дата наряду); перелік цих цінностей; зразок підпису особи, яка буде їх одержувати; підписи керівника та головного бухгалтера, печатка організації. продолжение
--PAGE_BREAK--
Строк дії довіреності встановлюється залежно від можливості одержання та вивозу відповідних цінностей за нарядом, рахунком, накладною або іншим документом, що їх замінює, на підставі якого видана довіреність, однак не більше як на10 днів.
Якщо довіреність видається на одержання цінностей, розрахунки за які здійснюються у порядку планових платежів, або доставка яких здійснюється централізовано— кільцевими перевезеннями, то допускається видавати довіреність строком на один календарний місяць.
Відповідно до п.11 Інструкції забороняється відпускати цінності у випадках:
а) подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами;
б) подання довіреності, яка має виправлення і помарки, що не підтверджені підписами осіб, які підписали довіреність;
в) відсутність у довіреної особи вказаного у довіреності паспорта або іншого документа, що засвідчує довірену особу;
г) закінчення строку дії довіреності;
д) одержання, повідомлення підприємства-одержувача цінностей про анулювання довіреності. З моменту отримання такого повідомлення відпуск цінностей за анульованою довіреністю припиняється. Відповідальність за відпуск цінностей за анульованими довіреностями несе підприємство, яке відпустило цінності.
Особа, якій була видана довіреність, зобов’язана не пізніше наступного після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівникові підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад чи матеріально відповідальній особі.
2.3Припинення довіреності
Представництво за довіреністю припиняється у разі:
1) закінчення строку довіреності;
2) скасування довіреності особою, яка її видала;
3) відмови представника від учинення дій, що були визначені довіреністю;
4) ліквідації юридичної особи, від імені якої видано довіреність;
5) ліквідації юридичної особи, якій видано довіреність;
6) смерті особи, яка видала довіреність, визнання особи недієздатною, обмеженою в дієздатності або безвісно відсутньою.
У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до збитків;
7) смерті особи, якій видано довіреність, визнання особи недієздатною, обмеженою у дієздатності або безвісно відсутньою.
Строк дії довіреності, за загальним правилом-3роки.Якщо термін дії у довіреності не вказаний, вона зберігає силу аж до її припинення.
Проте існує спеціальне обмеження строку дії довіреності, виданої в порядку передоручення: вона не може діяти довше, ніж основна довіреність, на підставі якої видана довіреність про передоручення.За ст240 ЦК України особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчиняти ті дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Передоручення оформляється нотаріально посвідченою довіреністю. Із припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. (ч.2ст.248ЦК України).
“Особа, яка видала довіреність, має право в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видано, може відмовитися від неї, що теж призводить до припинення дії довіреності. Відмова від цього права є нікчемною(ч.1 ст.249).
Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
Права та обов’язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.
У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов’язаний негайно повернути довіреність” (ст. 248).
Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час (ст. 249 ЦК).
Згідно із ст. 250 ЦК представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
Представник зобов’язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.
Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою ст. 250.
Висновок
Потреба в представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють в силу закону (наприклад, через відсутність дієздатності) або конкретних життєвих обставин (наприклад через хворобу, відрядження, зайнятості) неможе особисто здійснювати свої права і обов'язки, але часто до послуг представників звертаються заради того, щоб скористатися спеціальними знаннями і досвідом представника, заощадити час і засоби і т.п. Тому представництво є таким затребуваним у повсякденному житті. Щоб не виникало ніяких суперечок Цивільний кодекс України має Главу 17 в якій визначені поняття представництва та підстав його виникнення, розуміння сутності довіреності, наслідків діяльності в інтересах іншої особи без повноваження та з перевищенням повноважень тощо.
Важливими є ознаки представництва: цивільні права та обов’язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збитки, то зобов’язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.
Представництво і довіреність розширюють і полегшують можливості придбання і реалізації суб’єктивних прав і обов’язків, а для недієздатних громадян є основним засобом участі в правових відносинах. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реальності здійснення цивільних прав і виконання обов'язків суб'єктами права і в умовах розширення кількості учасників економічних відносин, посилення їхньої автономії виступає як ефективний засіб здійснення розвитку та пожвавлення цивільного обігу.
Отже, метою представництва є здійснення представником угод та інших юридичних дій в інтересах та за рахунок особи, яку він представляє. Угоди які здійснюються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов’язки у іншої особи-особи, яку представляють.
Список використаних джерел
Науково-практичний коментар Цивільного кодексу за ред. Дзери,2008
Цивільне право України: В 2-х томах. Том 1: Підручник / За ред. д-ра юрид. наук, проф. Є.О. Харитонова, канд. юрид. наук Н.Ю. Голубєвої. — X.: ТОВ «Одіссей», 2008. — 832 с.
Правознавство: Підручник/За ред. О. Дзери.-10-е вид., перероб.і допов. — К.: Юрінком Інтер,2007.-848с.
Представництво / Л.М. Горбунова, С.В. Богачов, Г.В.Красій, М-во юстиції України. — К.(ТОВПоліграф-Експрес),2006.– 46с.
Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М.Шевченко. – Вид.2-ге, доп. і перероб. – Т. 1. Загальна частина. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006.
Тацій В.Я., Битяк Ю.П., Грошевой Ю.М. Конституція України Науково-практичний коментар. — X. — К., 2005.
Цивільне право: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. / О.А. Підопригора, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; О.В. Дзера (наук. ред.). – К.: Вентурі, 2005. – Ч. 1.
Цивільне право України.М.І. Панченко: Навч посіб.-К.: Знання, 2005.-583с.
Цвільне право України. Р.О.Стефанчук-Київ., Прецендент, 2005.
Правознавство: Підручник / Авт. кол: Демський С.Е., Ковальський В.С., Колодій А.М.та інші, За ред.. В.В.Копєйчикова-7-е вид., стер-К.: Юрінком Інтер,2003–736с.
Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Лапітенко. — Х.: Одісей, 2003. — 856 с.
Підприємницьке право України: Підручник для вищ. закл. освіти МВС України / О.М. Бандурка, О.П. Гетьманець, Д.В. Задихайло та ін.; Р.Б. Шишка (ред.); Університет внутр. Справ. – Х. Еспада, 2000.
Зобов’язальне право: Теорія і практика: Навч. посібник / О.В. Дзера (ред.); Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка. – К.: Юрінком Інтер, 2000. продолжение
--PAGE_BREAK--
Карлін М.І. Правові основи підприємництва: Навч. посіб. / Волинський ін-т економіки та менеджменту. – К.: Наук. Думка, 2000.
Цивільне право України: Підручник. У 2 кн. / О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова (ред.); Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – Кн. 1. – К., 2000.
Невзгодина Е.Л. Представительство по советскому гражданскому праву. – Томск, 1980.
Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. // ВВР. – 1992. — № 34. – Ст. 504. із змінами від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 32-33, ст.485
Закон України “Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 р. // ВВР. – 1992. — № 10. – Ст. 140.
Цивільний кодекс України. Затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 року. – К., 1998.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. // Голос України. – 12 березня 2003 р. – №45-46.
Закон України «про Нотаріат».
Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»від 03.03.2004 р.
Додаток
Зразок довіреності (генеральної)на право управління і розпорядження особистим майном
Довіреність
Місто Київ, двадцять шостого травня дві тисячі дев’ятого року.
Я, Трошин Григорій Омелянович, мешкаю в м.Києві, вул. Потехіна, буд.92, кв.117, даною довіреністю уповноважую громадянина Шевчука Валерія Васильовича, який мешкає вм. Києві, вул. Східна, буд.17, кв.34, управляти і розпоряджатися всім моїм майном, з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось, а в зв’язку з цим укладати всі дозволені законом угоди, а саме: купувати, продавати, дарувати, приймати подароване майно, обмінювати будови та інше майно, визначати в усіх випадках строки та інші умови на свій розсуд; провадити розрахунки по укладених угодах; приймати спадщину і відмовлятись від неї; отримувати належні мені майно, гроші, цінні папери, а також документи від усіх осіб, установ, організацій, підприємств, у тому числі з Державного та інших банків, пошти, телеграфу за всіх підстав; розпоряджатись рахунками в банках; отримувати поштову, телеграфну, коштовну та іншого роду кореспонденцію і посилки; вести від мого імені справи в усіх державних установах, кооперативних, громадських, приватних організаціях, цивільні і кримінальні справи в усіх судових установах з усіма правами, якими наділений законом позивач, відповідач, треті особи і потерпілий, в тому числі з правом закінчення справи мировою угодою, визнання чи відмови повністю або частково позовних вимог, зміни предмета позову, оскарження рішення суду, одержання виконавчого листа з правом одержання майна і грошей. Повноваження за даною довіреністю не можуть бути передані іншим особам.
Довіреність видана строком Підпис (Трошин Г.О.)на три роки.
26 травня2009 р. дана довіреність посвідчена мною, Мироновим П.Т, державним нотаріусом3-ї Київської державної нотаріальної контори. Довіреність підписана громадянином Трошиним Григорієм Омеляновичем в моїй присутності. Особистість його встановлено, дієздатність перевірено.
Зареєстровано у реєстрі за№…
Стягнуто держаного мита в сумі (грн.)...
Державний нотаріус Підпис (Миронов П.Т.)
Зразок довіреності (генеральної)на право представляти інтереси підприємства
(На бланку підприємства) 17 лютого2009 p.
Довіреність
Цією довіреністю Київський електромеханічний завод (КЕМЗ) в особі директора заводу Захарченка Петра Павловича, який діє на підставі пункту16 Статуту заводу, доручає юридичному консультантові заводу Марченку Павлу Івановичу представляти інтереси заводу у всіх установах і організаціях, вчиняти всі необхідні дії в інтересах заводу, бути представником в суді і арбітражі, користуватися всіма наданими позивачу, відповідачу і третій особі правами, у тому числі закінчувати справи мировою угодою.
Довіреність дійсна по тридцять перше грудня дві тисячі дев’ятого року.
Директор заводу Підпис (Захарченко П.П.)
печатка
Зразок довіреності (спеціальної) на користування автомобілем
Довіреність
Місто Київ, десятого квітня дві тисячі дев’ятого року.
Я, Корнієнко Василь Сергійович, мешкаю у місті Києві по вул. Зарічній,5, кв.10, цією довіреністю уповноважую громадянина Павлова Івана Петровича, який мешкає в м. Василькові Київської обл., по вул. Миру,6, кв.7, користуватися належним мені на підставі свідоцтва про реєстрацію, виданого міжрайонним реєстраційним екзаменаційним відділом№ 6 м. Києва10 травня2005 p. серії КІС№ 017879, автомобілем марки ВАЗ21099. двигун№ 2966435, кузов№ 0857695, реєстраційний № A 2465 КІ, який перебуває на обліку в МРЕВ№ 6 м. Києва, стежити за технічним станом автомобіля, бути моїм представником у ДАІ, розписуватися за мене і вчиняти всі дії, пов’язані з виконанням цього доручення.
Довіреність видана строком на один рік.
Підпис (Корнієнко B.C.)
Десятого квітня2009 p. ця довіреність посвідчена мною, Карповим С.М, державним нотаріусом2-І державної нотаріальної контори м. Kиєва.
Довіреність підписана Корнієнком Василем Сергійовичем у моїй присутності Особистість довірителя встановлена, дієздатність його перевірена.
Зареєстровано у реєстрі за№ …
Стягнуто державного мита в сумі (грн.)...
Державний нотаріус Підпис (Карпов С.М.)