Поняття та правове регулювання особистих немайнових прав

Реферат на тему:
Поняттятаправове регулюванняособистих немайновихправ
Особисті немайнові права (особисті немайнові правовідносини) досить неоднорідні й є предметом регулювання різних галузей права. Так, право на свободу збо­рів, друку, право на участь у виборах, право бути обраним та деякі інші регу­люються конституційним правом. Право на вибір прізвища подружжям при реєст­рації шлюбу, право на вибір місця про­живання, роду занять кожним із подруж­жя, право на виховання дітей та інші ре­гулюються сімейним правом.
Є особлива група особистих немайнових прав, які в переважній більшості виникають непомітно, діють постійно, не можуть бути припиненими на підставі угод або інших юридичних дій. Це права на честь, гідність, ділову репутацію, на ім'я, їх відносять до предмета цивіль­ного права.
В літературі підкреслюється, що особи­стим немайновим відносинам, які скла­дають предмет цивільного права, при­таманні певні спільні ознаки. Так, осо­бисті немайнові права:
1 В літературі західних країн ці права нерідко іменують «правами людини».
— утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають майнового, економічного змісту (хоча можуть бути пов'язані з майновими правами). У так званих чис­тих особистих немайнових відносинах відсутній безпосе­редній зв'язок з майновими відносинами. Це, звичайно, не означає, що ці два види відносин взагалі не залежать одні від одних. Йдеться про те, що ці види відносин не мають правового зв'язку;
— мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об'єктів — немайнових благ (честі, гідності, імені, особистої недоторканності грома­дянина тощо), які неможливо відокремити від конкрет­ної особи (фізичної чи юридичної);
— мають абсолютний характер. Носій цих прав є упо­вноваженою особою, а всі інші, стосовно нього і з при­воду цих прав, — зобов'язаними особами .
Погоджуючись з такою характеристикою, звернемо увагу на те, що усі права, які складають предмет цивіль­ного права, взаємопов'язані між собою, доповнюють од­не одного. Особисті немайнові права можуть виникати безпосередньо з майнових відносин. Наприклад, охорона честі., гідності, ділової репутації тісно пов'язана із захис­том майнових прав підприємця, його фірми, комерцій­ної репутації. Відомий російський вчений в галузі циві­льного права І. А. Покровський зазначав, що «прооб­разом й предшественником общего права на имя яви­лось право торговца на фирму. С фирмой связывалась известная репутация, которая нередко уже сама по себе представляет высокую ценность». Як бачимо, раніше від недобросовісної конкуренції перш за все захищалося добре ім'я саме купця, а вже потім — громадянина. В наш час ці ідеї набирають нового життя. І було б при­кро, якби саме таке розуміння захисту особистих немай­нових прав посіло провідне місце в українському циві­льному законодавстві. На наш погляд, захист доброго імені повинен переслідувати мету захисту права суб'єкта на добре ім'я, незалежно від того, займається він під­приємництвом чи ні.
В науці цивільного права розрізняють дві групи осо­бистих немайнових прав.
1. Особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами.
2. Особисті немайнові права, не пов'язані з майно­вими правами.
До першої групи відносяться права, що складають зміст авторського та винахідницького права — окремих інститутів цивільного права. Вони утворюють основу права інтелектуальної власності, мають свій предмет ре-гулювання, специфіку методу і змісту. В Законі України «Про власність» цю групу прав названо правами, що регулюють відносини інтелектуальної власності.
Друга група особистих немайнових прав не має чітко визначеного цивільно-правового регулювання. Подібне становище можна пояснити тим, що деякий час панів­ною була думка, згідно якої захист особистих немайно­вих прав, не пов'язаних з майновими, покладався на кримінальне й адміністративне право. Саме через це в ЦК УРСР 1922 р. не було статей, які б захищали честь, гідність, ділову репутацію громадян. Вважалося, що за поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять іншу особу, а також за навмисне приниження честі й гідності особи винний може бути притягнений до кри­мінальної відповідальності. Притягнення ж порушника до такої відповідальності повинно було принести мо­ральну реабілітацію потерпілому, і таким чином, його честь і гідність вважалися захищеними. Проте така пози­ція навіть у чисто формальному плані не є досконалою. Як бути, наприклад, у тому разі, коли наклеп розповсюджу­вався кимось ненавмисно? Адже такого розповсюджува­ча не можна притягнути до кримінальної відповідальнос­ті, а честь і гідність потерпілого була приниженою. Таким чином, порушені права потерпілого лишалися незахищеними.
Враховуючи незахищеність особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб в цивільному праві, укладачі ЦК України 1963 р. включили до нього кілька статей, які повинні були виправити таке становище. Бу­ло наголошено, що особисті немайнові відносини мо­жуть регулюватися ЦК України (ст. 1). Ст. 7 ЦК України передбачала захист честі і гідності громадян або органі­зацій, а ст. 511 мала на меті захистити інтереси громадя­нина, зображеного в творі образотворчого мистецтва!.. В 1993 р. ЦК України був доповнений ст. 440і, яка пере­дбачає можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Як бачимо, деякі зрушення, спрямовані на поліпшення цивільно-правового захисту особистих немайнових, не пов'язаних із майновими, прав відбулися, проте .їх виявилося явно недостатньо.
Через це законодавець вимушений був надолужувати Прогаяне шляхом прийняття нових законів, або допов­нювати діючі статтями про захист особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб. Так, до Кодексу зако­нів про працю України Законом України від 15 грудня 1993 р. була внесена стаття 1736 про відшкодування вла­сником або уповноваженим ним органом моральної шкоди.
18 лютого 1992 р. був прийнятий Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобро­совісної конкуренції у підприємницькій діяльності»2 (введений в дію 15 березня 1993 р.). В цьому законі слід звернути увагу на ст. 7 в тій її частині, де йдеться про ознаки недобросовісної конкуренції шляхом порушення особистих немайнових прав учасників підприємницької діяльності
Варто також назвати «Основи законодавства України про охорону здоров'я»3. Так, ст. 6 Основ закріплює право громадян на охорону здоров'я. Ст. 9 дає перелік випад­ків обмеження особистих немайнових прав громадян, пов'язаних із станом їх здоров'я. В ст. 78 встановлені обов'язки медичних і фармацевтичних працівників по дотриманню особистих немайнових прав громадян. Зо­крема, медичні працівники зобов'язані дотримуватися вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікар­ську таємницю. Ст. 80 передбачає встановлення цивіль­но-правової відповідальності за порушення законодавст­ва про охорону здоров'я.
Необхідно підкреслити, що найважливіші особисті немайнові права врегульовані Конституцією України.
Особливо потрібно звернути увагу на ст. ст. 27—33. В цих статтях закріплюються права людини на життя, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторкан­ність, на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонден­ції, на свободу пересування та вільний вибір місця про­живання.
Закріплення в Конституції особистих немайнових прав має велике значення для розвитку законності в Україні, але сказати, що закріплення цих прав в Основ­ному Законі вирішує всі проблеми їх захисту, не можна. Підтвердженням цієї думки є проект ЦК України, в якому особистим немайновим правам фізичних осіб присвячується окрема книга (друга), яка складається з трьох глав (19, 20, 21), у яких вміщено 46 статей. У главі 19 йдеться про загальні положення щодо особистих не­майнових прав фізичних осіб. У главі 20 закріплюються природні права фізичних осіб, а в главі.21 вирішуються права, що забезпечують соціальне буття фізичних осіб.
Нагальна потреба регулювання особистих немайно­вих прав ЦК України передусім пояснюється тим, що законами України деяким органам та їх посадовим осо­бам надана можливість втручатися у сферу дії особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб. Так, За­коном про оперативно-розшукову діяльність (ст. 8) на­дано право підрозділам, що проводять таку діяльність, знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби одержання інформації, контролювати те­леграфне-поштові відправлення, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно і відеозйомок, оптичних та інших технічних засобів. Але не секрет, що при застосуванні всіх цих форм втручання не виключена можливість правопору­шень.
Зрозуміло, без чіткого цивільно-правового регулю­вання відносин, що можуть виникнути в сфері дії особи­стих немайнових прав, гарантії захисту цих прав немає. Дозволяючи тим чи іншим органам втручатись в особис­ті немайнові відносини, в законі повинен бути не тільки дозвіл на таке втручання, а й дана відповідь на запитан­ня, хто і в якому розмірі повинен буде відшкодувати за­подіяну таким втручанням шкоду. При цьому потрібно створити таку систему засобів по захисту порушених прав, яка б діяла швидко, ефективно і справедливо, по­требувала щонайменше затрат душевних сил і коштів потерпілого.