ООН як суб єкт міжнародного права

КИЇВСКИЙ ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА РЕФЕРАТ
“ООН — суб`єкт міжнародного права”
Гаврильченко Дмитро
3 курс МП 5 група
КИЇВ – 2000
План:
Розвиток МП після Другої світової війни. Створення ООН.
Система Об`єднаних Націй
Загальні питання, що стосуються ООН.
Миротворчі функції ООН
Переоцінка ролі ООН
Використана література
Ще до закінчення Другої світової війни учасниками анти­гітлерівської коаліції та іншими прогресивними державами була визнана необхідність ліквідації Ліги Націй і створення нової світової організації на цілком нових засадах. Цими за­садами були принципи права, спрямовані на забезпечення миру, безпеки, свободи і загального добробуту людства.
Такою організацією стала Організація Об'єднаних Націй, створена26червня1945р. зі штаб-квартирою у Нью-Йорку. Її Статут і плідна діяльність протягом уже понад50років свідчать про величезний внесок 00Н у розвиток сучасного міжнародного права.
У статті1Статуту 00Н закріплено такі загальні цілі цієї міжнародної організації:
1Підтримувати міжнародний мир і безпеку
2.Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів.
3 Здійснювати міжнародне співробітництво в розв'язанні між­народних проблем економічного, соціального, культурного і гу­манітарного характеру й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо.
4Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих за­гальних цілей.
Для досягнення цих статутних цілей00Нкерується та­кими принципами, що є фактично основними принципами міжнародного права:
1.Принцип суверенної рівності всіх членів00Н.
2.Принцип сумлінного виконання прийнятих на себе зобов'я­зань.
3.Принцип розв'язання міжнародних суперечок мирними засо­бами.
4.Принцип утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування.
5.Принцип утримання від надання допомоги будь-якій держа­ві, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує дії пре­вентивного або примусового характеру.
6.Принцип забезпечення дії відповідно до цих принципів, ос­кільки це може виявитися необхідним для підтримання міжна­родного миру і безпеки.
7Принцип невтручання в справи, що по суті належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.
У Статуті 00Н чітко визначено членство в організації (статті3—6).Головними органами 00Н визначені такі, що засновуються за Статутом: Генеральна Асамблея, Рада Без­пеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнарод­ний суд і Секретаріат (ст.7).Повноваження головних орга­нів 00Н докладно окреслено у розділахIVіVСтатуту
Значну увагу в Статуті приділено проблемам мирного розв'язання спорів, які могли б загрожувати додержанню міжнародного миру й безпеки (розділVI).
Для реалізації мети, викладеної в ч.1ст.1,Статут00Н докладно визначає обов'язки і дії Ради Безпеки стосовно за­грози миру, порушень миру й актів агресії (розділVII)
У Статуті 00Н закріплено норму, яка ніякою мірою не перешкоджає існуванню поряд з 00Н регіональних угод або органів, що пов'язані з підтриманням міжнародного миру і безпеки (розділVIII).При цьому застерігається, що такі уго­ди або органи та їх діяльність мають бути сумісні з цілями і принципами 00Н.
Для створення у світі умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, за­снованих на повазі принципу рівноправності і самовизначен­ня народів, у розділіIXСтатуту 00Н окреслено основні на­прями міжнародного економічного і соціального співробіт­ництва.
Як зазначалося, у ст.7Статуту перераховані головні ор­гани 00Н, зокрема Економічна і соціальна рада. У розділі Х Статуту докладно викладено норми, що стосуються складу, функцій і повноважень, принципів голосування і процедурніаспекти Економічної і соціальної ради. РозділXIСтатуту містить Декларацію про території, що не самоврядовуються. Міжнародну систему опіки викладено у розділіXIIСтатуту. Норми ж, що стосуються Ради з опіки, як-от: склад, функції і повноваження, голосування, процедура—закріплені в роз­діліXIII.
Важливим за своїм значенням і правовими наслідками є розділXIVСтатуту, де містяться норми, відповідно до яких створюється і функціонує Міжнародний суд. Відзначається, що він є головним судовим органом 00Н (ст.92).Всі члени Організації є ірзо їасіо (тобто внаслідок самого факту) учас­никами Статуту Міжнародного суду (ст.93).Кожний член Організації зобов'язується виконати рішення Міжнародного суду у тій справі, в якій він є стороною (ст.94).Статут Між­народного суду є додатком до Статуту 00Н. У його основу покладено Статут Постійної палати Міжнародного правосуд­дя. Статут Міжнародного суду—невід'ємна частина Стату­ту 00Н.
У заключних розділах Статуту 00Н викладено норми про Секретаріат 00Н (розділXV),постанови 00Н (розділ XVI),заходи щодо безпеки в перехідний після Другої світо­вої війни період (розділXVII),поправки до Статуту 00Н (розділXVIII).Завершують Статут 00Н норми його ратифі­кації і підписання (розділXIX).
Підписано Статут 00Н представниками урядів Об'єдна­них Націй у місті Сан-Франціско (США).
Понад піввікове існування 00Н підтверджує, що ця ор­ганізація є унікальним міжнародним центром на службі миру і безпеки, вона здатна акумулювати колективний розум і во­лю людства. Ці розум і воля були спрямовані незадовго до закінчення Другої світової війни передусім на створення че­рез механізм 00Н концепції всеосяжної міжнародної безпе­ки, що домінує сьогодні.
Набрання чинності Статутом00Нзумовило кардинальні зміни в міжнародному праві. Деякі з цих змін слід зазначити.
1.У Статуті 00Н уперше закріплено положення, що за­бороняють агресію і встановлюють механізм санкцій щодо агресора. Ці норми практично поставили поза законом «пра­во на війну», що безкарно практикувалося раніше.
2.Заборона агресії спричинила перегляд міжнародно-правових норм про відповідальність держав як суб'єктів між­народного права, а також норм про основи покарання зло­чинців війни, про мирні засоби розв'язання міжнародних спорів і т. п.
3.Закріплення у Статуті 00Н норми про право народів (націй) на самовизначення зафіксувало рівність прав вели­ких і малих націй, а це у свою чергу стало юридичною осно­вою боротьби колоніальних народів за свою незалежність і державність.
4.Зазнали значного впливу багато галузей міжнародного права такі як право міжнародних договорів, територія у між­народному праві, інститути визнання правонаступництва і т. д.
5.Норми Статуту 00Н, що характеризують принцип співробітництва держав, стали відправною точкою у при­йнятті численних міжнародних актів, зокрема з питань спів­робітництва у сфері прав людини. Насамперед до них слід віднести Загальну декларацію прав людини, прийняту резо­люцією217А (ПІ) Генеральної Асамблеї 00Н10грудня 1948р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права(16грудня1966р.). Як відомо, щорічно 10грудня у всіх державах світу відзначається День прав лю­дини, встановлений Генеральною Асамблеєю 00Н5грудня 1949р. на ознаменування прийняття Загальної декларації прав людини.--PAGE_BREAK--
6.У світі склалася система цілеспрямованих дій і співро­бітництва держав для розвитку заходів довіри між ними. Ло­гічним завершенням цього процесу стало підписання1серп­ня1975р. в Гельсінкі (Фінляндія) Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі.
7.Набула прогресивної спрямованості тенденція демок­ратизації норм міжнародного права, їх широка кодифікація і розвиток.
Значно зросла кількість універсальних норм міжнародно­го права.
8.Склалася група норм, що мають імперативне значення (норми jus cogens).
Система Об'єднаних Націй
Спочатку 00Н та її спеціалізовані інституції не були створені спеціально для сприяння розвитку. Але починаючи з 60-х років вступ у ці організації нових держав, які утворилися в процесі деколонізації та у розвитку згодом, які отримали більшість у цих асамблеях, де кожна дер­жава має один голос, спричинив глибокі зміни в їхній діяльності.
Великою мірою діяльність цих організацій присвячена підтримці роз­витку. Правду кажучи, їх успіх був дуже невеликим, розвинені країни з ринковою економікою часто чинили опір прийняттю нових норм, фінан­суючи фонди, вони зберегли контроль (хоча й мінімальний) за фінансо­вою та за технічною допомогою, яка надається цими організаціями.
Під впливом країн, що розвиваються, Організація Об'єднаних Націй зазнала певної інституційної еволюції. У1965році була створена Гене­ральна Асамблея Програми Об'єднаних Націй для розвитку, яка коорди­нує допомогу, яка надається країнам, що розвиваються, всіма спеціалізо­ваними інституціями системи Об'єднаних Націй. У1961році при Асамб­леї був утворений важливий додатковий орган, Конференція Об'єднаних Націй з торгівлі та розвитку (КОНТР), функції якої досить широкі, оскільки їй доручено «формулювати принципи та політику стосовно міжнародної торгівлі та проблем, пов'язаних з економічним розвитком». На думку її ініціаторів, КОНТР повинна протидіяти ролі ОАТТ, висту­паючи проти лібералізму та організовуючи міжнародну торгівлю з більш дирижистським методом, вигідним для країн, що розвиваються. Згодом КОНТР змогла б замінити ОАТТ. Автономність цієї організації була надана їй для того, щоб надати їй характеру спеціалізованої самостійної організації (наприклад, її штаб-квартира знаходиться у Женеві, де розміщується САТТ, а не у Нью-Йорку, де міститься штаб-квартира Ге­неральної Асамблеї, додатковим органом якої є ця організація). Але опо­зиція з боку розвинених країн з ринковою економікою та слабкість за­собів, якими володіє КОНТР, перешкодили такому розвитку подій, ця організація здійснила численні і вражаючі ініціативи, але результати, яких вона досягла, дуже незначні. КОНТР сприяла укладанню угод що­до деяких сировинних ресурсів. Вона стояла біля витоків Загальної сис­теми переваг та Об'єднаної програми щодо сировинних ресурсів; її ініціативи, які ми раніше розглядали, не мали великого успіху. Сьогодні антагонізм між КОНТР та ОАТТ став меншим, встановлені відносини між цими двома організаціями.
Нарешті, у1965році Генеральна Асамблея створила ще один додат­ковий орган, Організацію Об'єднаних Націй з індустріального розвитку. Ця організація заповнила прогалину у системі Об'єднаних Націй, адже жодна інституція не мала повноважень стосовно індустріалізації, на­томість вона дійсно є важливим чинником розвитку. Розвинені країни з ринковою економікою не чинили спротиву посиленню повноважень цього органу, і останній перетворився згодом на спеціалізовану автоном­ну інституцію після підписання у Відні у1977році договору, яким була затверджена її установча хартія. Ця інституція відіграє досить серйозну роль у дослідженні та виробленні пропозицій, але через недостатні кош­ти її оперативна ефективність стосовно технічної допомоги країнам, що розвиваються, та а fortioriу нормативній галузі залишається обмеженою.
Зрештою, якби система Об'єднаних Націй враховувала потреби країн, що розвиваються, вона б не зазнала таких потрясінь з боку цих держав. Існуючі проекти повної реструктуризації системи, щоб краще пристосувати її до виконання функцій розвитку, ще не реалізовані досі, до того ж отриманню допомоги Об'єднаних Націй, розмір якої зали­шається обмеженим, перешкоджають надмірні бюрократичні труднощі. Загальні питання
Організація Об'єднаних Націй перебуває у досить па­радоксальній ситуації. З одного боку, ніхто не заперечує, що людство живе у дедалі зростаючій взаємозалежності і що всі країни потребують певних механізмів, щоб діяти відповідно до цієї взаємозалежності. А з іншого боку, найавторитетніша універсальна політична організація по­ки що неспроможна ефективно вирішувати світові полі­тичні, економічні та соціальні проблеми. Це викликає почуття незадоволеності. Чим пояснюється таке стано­вище? Щоб відповісти на дане запитання насамперед звернемося до деяких основних засад, на яких функціонує система Об'єднаних Націй.
По-перше, страхіття другої світової війни посилили настрої єдності та солідарності. Людство сподівалося, що перемога Об'єднаних Націй над темними силами фашизму й мілітаризму забезпечить збереження та зміцнення за­гального миру й безпеки народів, сприятиме формуванню світової співдружності. Взаємозалежність мала стати тим чинником, який подолав би протидіючі—відцентрові сили в особі національних держав. Але насправді сталося не так. Ні загальне прагнення до відвернення ядерної війни, ні заінтересованість в освоєнні таких багатств, як океанський та космічний простори тощо, не спонукали уряди піти далі—до масштабних і добровільних форм спільних дій. «Холодна війна» їх цілком унеможливила.
Досвід попередніх років підтверджує, що політичні угруповання можуть виступати разом перед спільними загрозами, якщо будуть вироблені відповідні механізми, які б не передбачали відмови від свободи дій. Попередні домовленості мають враховувати постійні зміни, їх харак­тер та напрям, які мають бути погоджені за допомогою відповідних «правил гри». З метою досягнення такого консенсусу сторони можуть звернутися для врегулювання своїх розбіжностей до третьої сторони.
По-друге, засновники Об'єднаних Націй виходили з того, що великі держави виграли світову війну і зможуть приборкати агресора з допомогою системи колективної оезпеки. Але регіональні конфлікти виникали. Що ж на­магалася зробити тут Рада Безпеки? Передусім вона уни­кала рішень, які кваліфікували б когось як агресора, звер­талася до конфліктуючих сторін з вимогою припинити воєнні дії та почати переговори. У деяких випадках Рада Безпеки започаткувала операції з підтримання миру, посе­редництво третіх сторін тощо.
«Холодна війна», суперництво великих держав, гонка озброєнь між СІЛА і СРСР, протиріччя між НАТО і Варшавським договором паралізували діяльність Ради Без­пеки, як і всієї системи О ОН. Згодом Рада Безпеки почала позбавлятися питань, на яких позначилися «холодна вій­на», блокові суперечності. У багатьох регіональних кон­фліктах вона діяла позитивно й досить результативно. Накопичено чималий досвід такої діяльності. І все ж розробка й удосконалення механізму для операцій О ОН з підтримання миру, а також мирного врегулювання кон­фліктів—надзвичайно актуальне завдання.
По-третє, передумовою подальшого зміцнення 00Н є удосконалення вже існуючих інституцій.
По-четверте, висхідна теза засновників 00Н полягала в необхідності прийняття рішень з нагальних економічних та фінансових питань, включаючи Бреттон-Вудські угоди, відповідно до яких було засновано Всесвітній банк рекон­струкції та розвитку та Міжнародний валютний фонд.
По-п'яте, основними, реальними чинниками на між­народній арені виступають суверенні держави.
Пояснюючи недоліки і слабкості в роботі системи 00Н, дослідники часто-густо концентрують увагу на самій Організації Об'єднаних Націй, підкреслюючи при цьому внутрішні хиби або відсутність політичної волі урядів, або кризу багатосторонності.
Не можна також ігнорувати характер взаємозв'язку між політичною роллю 00Н щодо підтримання миру й ко­лективної безпеки та її економічними й соціальними функціями. Ці сфери нерідко безпідставно занадто роз­діляються, або взагалі економічна та соціальна діяльність 00Н зводиться до чогось другорядного, підпорядкова­ного. Якщо й вказується на взаємозв'язок цих сфер, то часто досить однобоко: зміцнення ролі й престижу 00Н в політичній сфері вважається абсолютною передумовою розвитку або успіху економічних функцій.
У зв'язку з цим треба зауважити, що в принципі пра­вильною була теза Радянського Союзу та інших країн про те, що економічний прогрес можливий тільки в умовах миру, обмеження гонки озброєнь, насамперед ядерних. Але цей зв'язок уявлявся занадто прямим і безпосереднім. Крім того, практично не ставилося питання, що й еко­номічна, й соціальна діяльність О ОН зі свого боку може позитивно впливати на її політичну активність. Більше того, на певних етапах за певних умов підвищення ефек­тивності 00Н в економічній та соціальній сферах може бути більш реальним і перспективним, ніж поліпшення діяльності у сфері миру й безпеки. МИРОТВОРЧІ ФУНКЦІЇ 00Н У СУЧАСНИХ УМОВАХ
Як відомо, Рада Безпеки вживає заходи проти агресора з допомогою сил, що надаються в її розпорядження, згідно зі ст.42і43Статуту. Країни-члени надають ці сили командуванню 00Н. Стаття43передбачає укладення спе­ціальних угод між країною і Радою Безпеки, проте ці угоди насправді ніколи не укладалися. Всі попередні спроби розробити таку угоду (як таку) або її основні принципи не увінчалися позитивними результатами. А це означає, що кожного разу, коли виникає порушення миру, коли Рада Безпеки приймає відповідне рішення щодо здійснення операцій 00Н, треба терміново використовувати механізм Статуту 00Н. Однак даний механізм явно недосконалий, він потребує поліпшення. На нашу думку, передусім треба змінити сам Статут за рахунок нових статей, які б конк­ретизували основні принципи створення вказаних сил 00Н, їх управління й фінансування.
Останнім часом виявилася нова тенденція, яка полягає в тому, що Рада Безпеки санкціонує використання сил 00Н у тому чи іншому регіоні. Але при цьому член чи члени Ради можуть виявити бажання діяти відповідно до резолюції Ради, від її імені і за дорученням. Щось подібне відбулося у зв'язку з операціями СІЛА в Перській затоці. Тут мало місце застосування і ст.39і42,і ст.51,яка передбачає координацію воєнних операцій у порядку са­мооборони. Ця координація здійснюється Радою Безпеки. Операції в Перській затоці грунтувалися на досить склад­ній правовій основі.
Ще складнішими з точки зору правової основи можуть буди дії Ради Безпеки в ситуаціях, пов'язаних із грома­дянською війною. Якщо така ситуація насправді матиме місце, то тоді буде неможливим використання ст.51Ста­туту. Ст.39 вимагає, щоб Рада Безпеки встановила, що насправді існує загроза миру. У цьому разі Рада діє згідно зі ст.42.Особливого значення тут набуває питання, чи може бути в таких випадках (громадянська війна) санк­ціонована участь тих чи інших держав в операціях 00Н. На нашу думку, вона має бути санкціонована. Для цього є певні основи правового характеру в Статуті 00Н.
Стаття48чітко вказує, що дії, необхідні для виконання рішень Ради Безпеки стосовно підтримання міжнародного миру та безпеки, мають бути обов'язковими для всіх членів Організації Об'єднаних Націй чи деяких з них, що має визначити Рада Безпеки. Ця стаття стосується також збройних акцій згідно зі ст.42,43,44.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Не повністю поки що використовуються потенції ст. 53.Згідно з цією статтею Рада Безпеки використовує в інтересах міжнародного миру та безпеки регіональні струк­тури або установи. Стаття досить чітко визначає, що ніяких примусових акцій не може бути вжито регіональними структурами без схвалення з боку Ради Безпеки.
Важливий напрям у діяльності 00Н—операції з підтримання миру. На жаль, це не визначено в самому Статуті 00Н. Тут ще потрібна велика конструктивна робо­та, спрямована на зміцнення і розвиток даного напряму в діяльності міжнародної організації.
Характерною визначальною рисою вказаних операцій «блакитних касок» є згода країн на їхнє перебування і функціонування. Цим підкреслюється непримусовий ха­рактер зазначених операцій.
Миротворчі сили О ОН можуть одержати санкцію Ради Безпеки на застосування сили, якщо положення ст.39вже реалізовані. Але Статут має визначати можливість зміни функцій миротворчих сил (у разі виникнення загрози миру або його порушення). Йдеться про те, що миротворчі сили можуть бути використані для примусових операцій.
Миротворчі сили 00Н можуть бути використані і ре­гіональними установами. Зауважимо, що є випадки, коли миротворчі сипи створювалися на регіональному рівні без санкцій Ради Безпеки. Одним із прикладів такої ситуаціїбуло створення сил Організації африканської єдності, які були направлені до Чаду в1981р. Рада Безпеки взяла до відома цю операцію, хоча офіційно, формально її не за­тверджувала. Зазначимо, що відповідно до ст.53Статуту Рада Безпеки не повинна санкціонувати вказані операції, якщо вони не є операціями примусового характеру із застосуванням зброї. Тут виникає дуже актуальне питання. А який характер повинні мати збройні сили 00Н у випад­ках, коли вони використовуватимуться в громадянських війнах, які загрожують регіональному чи загальному миру? Ці операції не можуть розглядатись як примусові відпо­відно до главиVIIСтатуту. Тут потрібна згода країни, що приймає такі операції. Вона може бути зафіксована напе­ред відповідними угодами.
Друга важлива проблема в діяльності 00Н—пре­вентивні акції. На жаль, Статут 00Н в цьому питанні не відзначається повнотою, ясністю. Так, ст.2передбачає, що всі члени 00Н будуть утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує превентивні, або примусові, дії. У ви­падку порушення миру главаVIIпередбачає превентивні заходи, які повністю відповідають системі безпеки, запо­чаткованій Статутом 00Н.
Але передусім необхідне ясне й чітке рішення Ради Безпеки щодо організації превентивної акції. Можливі й інші дії 00Н, їх не можна виключати.
У зв'язку з цим звернемось до розділу Статуту, який порівняно із главоюVIIперебуває начебто в тіні. Йдеться про мирне врегулювання спорів, які Статут ставить на перше місце, тобто про главуVI,зокрема ст.33,в якій йдеться про переговори, з'ясування, посередництво, при­мирення, арбітраж, юридичне врегулювання, послуги ре­гіональних агентств чи структур або інших мирних методів. Треба зазначити, що в 00Н відбувається плідна робота як щодо розвитку вказаних методів і механізмів мирного врегулювання, так і розробки нових підходів, які не були започатковані у свій час в Статуті 00Н чи у відповідних її рішеннях. Зокрема, це стосується Манільської Декларації, що була сформульована Спеціальним комітетом з питань Статуту 00Н і зміцнення ролі Організації. Цей важливий документ був, зокрема, спрямований на активізацію тен­денцій, що містяться в главіVI.
Вкажемо також на Декларацію Генеральної Асамблеї 00Н щодо запобігання і недопущення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці, і на роль Організації Об'єднаних Націй у цій сфері.
00Н може й повинна зробити значно більше саме у цій дуже складній, але важливій сфері превентивної дипло­матії. Зроблено ще мало. Це стосується як принципів, так і практичних дій. Тут дуже плідне й перспективне поле діяльності. Йдеться про саму організацію, про розробку відповідної стратегії, створення системи превентивної ми­ротворчої діяльності 00Н.
ПЕРЕОЦІНКА РОЛІ 00Н
Зараз існує більше як180країн, що саме по собі означає, що світ докорінно змінився. Насамперед це стосу­ється таких факторів, як баланс сил, життєвий стандарт, система уряду, релігія тощо. Деякі розбіжності, якщо го­ворити про комунізм і лібералізм, зменшилися, але збіль­шилася дистанція, що відділяє бідні нації від багатих, розвинутих—від тих, що розвиваються.
Відбулися глибокі зміни в самих міжнародних від­носинах. У них діючими чинниками виступають не тільки держави, а й інші міжнародні утворення, і передусім транснаціональні корпорації. Зросла чисельність також міжнародних організацій.
00Н уособлює взаємодію глобального масштабу, ре­гіональні організації—взаємодію регіонального характеру.
Одним із актуальних і назрілих питань, які потребують подальшої розробки (включаючи певні зміни в самому Статуті 00Н), є питання про право міжнародної організа­ції втручатися у внутрішні справи держави. Відповідно до ст.2, 7Статуту таке втручання дозволяється тільки тоді, коли існує загроза чи порушення миру, і Рада Безпеки діє відповідно до главиVIIСтатуту. Цього, напевне, не досить у нинішній історичній ситуації. Взаємозалежність є якісно провідною тенденцією, яка дуже змінила міжнародні від­носини порівняно з тими, що існували під час розробки і прийняття Статуту 00Н. Міжнародне співтовариство має право й повинно подбати про те, щоб його інтереси забезпечувалися з участю всіх держав. Передусім йдеться про такі міжнародні кримінальні злочини, як торгівля наркотиками й тероризм. На нашу думку, необхідно поси­лити роль Міжнародного Суду за рахунок уведення спеці­альної кримінальної палати, яка розглядала б справи за­значеного характеру.
Необхідне нове розуміння сувернітету в умовах значно зростаючої взаємозалежності. Водночас потрібне більш повне, точне й виважене визначення самого поняття«втручання». Ця норма має бути удосконалена. Особливо там, де йдеться про порушення прав нації, прав людини. Сприяння здійсненню цих прав не означає втручання у внутрішні справи.
Треба відзначити дуже негативну роль радянської пози­ції у зазначених питаннях, яка просто паралізувала діяль­ність 00Н. Сьогодні в країнах колишнього СРСР сталися кардинальні зміни. Вони відбуваються у напрямі справ­жньої демократії, справжнього забезпечення всіх прав націй і людини. Ці зміни мають позитивно вплинути на розгляд цих кардинальних проблем в 00Н.
Звичайно, досить могутньою зброєю в руках міжна­родного співтовариства є розділVIIСтатуту 00Н. Але цей розділVIIмусить працювати. Йдеться, зокрема, про ефек­тивніше використання статей43, 45і47.Цікавою є про­позиція Генерального секретаря 00Н, зроблена в червні 1992р. у зв'язку з операціями проти Іраку, визволенням Кувейту. Бутрос Галі, як відомо, запропонував створення Сил швидкого розгортання. Обов'язково треба поновити відповідні обговорення в 00Н щодо підготовки спеціаль­них угод про створення збройних сил Організації Об'єдна­них Націй.
Як відомо, з1945по1987рр. мали місце13операцій 00Н з підтримання миру. Це означає, що накопичено чималий досвід, який треба уважно вивчати й використо­вувати у подальшій миротворчій діяльності 00Н. З1988р. 00Н організувала ще11.таких місій. У лютому1992р. Рада Безпеки висловилася дуже рішуче за розвиток вказаної діяльності 00Н. Як видно зі ст.39Статуту, такі явища, як загроза миру, порушення миру або акти агресії є переду­мовою відповідних дій Ради Безпеки щодо застосування сили. Рада Безпеки без особливих труднощів установлює факт порушення миру. Але характерно, що коли говорять про порушення миру, то мають на увазі міжнародний мир, мир між незалежними країнами. А це означає, що грома­дянська або національно-визвольна війна не підпадають під вказану категорію. Події в Югославії, в ряді країн— колишніх республік СРСР свідчать, що такі ситуації дійсно мають місце. Отже, міжнародне право має визнати цю практичну ситуацію і відповідним чином реагувати на неї. У Статуті 00Н у преамбулі підкреслюється необхідність врятувати наступні покоління від жаху війни. А хіба можна це зробити без запобігання громадянських війн? Застосу­вання сили, насильство не можуть залишатися поза увагою Об'єднаних Націй. 00Н вже визнала, що громадянські війни створюють загрозу миру, бо можуть призвести до збройного втручання третіх сторін.
Досвід останніх років дає можливість підбити деякі підсумки, спробувати спрогнозувати характер миротвор­чих функцій 00Н і насамперед Ради Безпеки.
По-перше, йдеться про невоєнні санкції. Стаття41дає Раді Безпеки можливість застосовувати невоєнні санкції, включаючи перерву в економічних відносинах і засобах комунікацій. Такі акції Рада Безпеки вживала до Іраку, Югославії, Сомалі та Лівії. Ці акції мали, безперечно, свій позитивний вплив на ситуацію. Проте їхня ефективність була не дуже значною. Бажання використовувати сучасну зброю досить часто переважає. Отже, ст.41у відповідних ситуаціях треба застосовувати. Але не можна ці санкції і переоцінювати. В окремих випадках велике значення мають саме воєнні санкції. До класичних типів застосуван­ня цих акцій зарубіжні політологи відносять події в Кореї, Родезії та Перській затоці. Що стосується Кореї, то була дуже специфічна ситуація, яку можна скоріше кваліфі­кувати як колективну самооборону. Початок був за одно­сторонніми діями США, потім ці операції були трансфор­мовані в «сили 00Н».
У Перській затоці була організована воєнна акція, санкціонована Радою Безпеки.
Цілком природно, що надійним механізмом миру може бути така унікальна й універсальна міжнародна організа­ція, якою, безперечно, є Організація Об'єднаних Націй. Йдеться відповідно про те, щоб на базі Статуту О ОН, в й' межах побудувати систему міжнародної безпеки.
На наш погляд, виконання цієї мети потребує як не­ухильного виконання вимог Статуту 00Н, так і внесення певних змін до нього. В принципово новому світі, в якому зараз живемо, не можна розглядати Статут 00Н як щось святе, недоторкане. Документ історичний, унікальний, але він може і має бути удосконалений, приведений у від­повідність з реаліями нашої епохи.
Діяльність щодо Статуту 00Н має доповнюватися односторонніми зобов'язаннями держав, заходами щодо зміцнення довір'я і міжнародного співробітництва у всіх сферах—військово-політичній, економічній, гуманітар­ній. Але головним, вирішальним тут є знищення всіх засобів масового знищення. Ситуація в цьому плані явно змінюється: зроблено вже немало для скорочення ядерних арсеналів США і колишнього СРСР. Цей процес буде продовжуватися. Але йдеться про більше—до цього процесу повинні підключитися інші ядерні держави. 00Нмає відіграти і в цій важливій справі свою конструктивну роль.    продолжение
--PAGE_BREAK--
00Н може зробити свій цінний внесок у створення спеціального механізму запобігання розв'язування ядер­ного конфлікту. Ідея всеохоплюючої безпеки значною мірою залежатиме від знаходження ефективної відповіді на зазначену проблему. Міжнародне співтовариство по­винно в межах 00Н розробити погоджені заходи на ви­падок порушення угод про незастосування ядерної зброї. У зв'язку з цим потрібно підготувати колективні заходи (зробити це найдоцільніше саме в 00Н) щодо боротьби з ядерним тероризмом, ядерним піратством.
Півстоліття минуло після закінчення другої світової війни і створення 00Н. Людству вдалося запобігти новій —цього разу ядерній—всесвітній катастрофі. Але лікві­дувати численні регіональні конфлікти, малі війни не вдалося. Це завдання продовжує бути актуальним і не­відкладним.
Роль 00Н тут незаперечна. Є вже певні позитивні результати. Насамперед слід згадати про ідею колишнього Генерального секретаря 00Н Переса де Куельяра стосов­но створення при цій міжнародній організації багато­стороннього центру щодо зменшення воєнної небезпеки.
На жаль, ця ідея не одержала необхідної підтримки з боку багатьох країн-членів. Очевидно, до неї необхідно повернутися з урахуванням специфіки сучасної світової ситуації. Це міг би бути механізм широкого міжнародного контролю за виконанням угод щодо зменшення міжна­родної напруженості, обмеження озброєнь і за воєнною обстановкою в конфліктуючих районах. Насамперед цей механізм мав би включати різні методи й форми контролю щодо збору інформації та оперативного її опрацювання для подальшої передачі до Ради Безпеки 00Н, інших органів. Це дало б можливість мати об'єктивну картину подій, що відбуваються у світі.
На основі такої інформації можна було б заздалегідь готувати пропозиції щодо можливостей превентивної ди­пломатії, вжиття упереджуючих політичних рішень, які б, по-перше, утруднювали раптовий напад, а по-друге, за­побігали воєнному конфлікту, його загостренню, обмежу­вали його масштаби.
На всіх стадіях конфлікту необхідно широко вико­ристовувати всі засоби мирного врегулювання розбіж­ностей, спорів. Серед них—пропозиції добрих послуг, посередництва в досягненні перемир'я. 00Н може стиму­лювати організацію та використання неурядових комісій та груп, які б піддавали глибокому аналізу причини, обста­вини й методи урегулювання конфліктних ситуацій.
Необхідність вказаних заходів та механізмів особливо нагальна у світлі ситуації, яка має місце в Югославії, країнах—колишніх республіках колишнього СРСР. Не­має сумніву, що ця ситуація в її різноманітних проявах вже гучно стукає в двері 00Н, вимагає адекватних рішень. Чимала відповідальність тут покладається на постійних членів Ради Безпеки. Дуже важливими були б їх зобо­в'язання про незастосування сили, а також про відмову від демонстративної військової присутності.
Особливо важливу й конструктивну роль може віді­грати Організація Об'єднаних Націй і в такій актуальній і нагальній справі, як боротьба з міжнародним тероризмом. Варто було б створити в межах Міжнародного Суду спеці­альну палату для розслідування і переслідування між­народного тероризму.
00Н має стимулювати процес становлення взаємо­зв'язаного й цілісного світу, сприяти пошуку загально­людського консенсусу. Людство має зберегти цивілізацію, зробити її безпечною для всіх. Але хіба приклади останніх подій у Югославії, країнах—колишніх республіках СРСР не є свідками паралельних процесів—війн, ворожнечі, розбрату, невпорядкованої стихійності? Хіба ці явища не підводять нас до такої межі, за якою починається лихо для всіх?
Отже, сьогодні стає абсолютно неможливим і вкрай небезпечним розвиток «за рахунок іншого», за рахунок обмеження прав і свобод людини і народів.
Корінні зміни у світі відбуваються і відбуватимуться. Але внутрішні революційні національно-визвольні про­цеси не можуть досягти своєї мети, якщо ігноруються загальнолюдські інтереси, не використовуються досягнен­ня людства, можливості рівноправного співробітництва. Завдання полягає в тому, щоб, з одного боку, не допустити втручання у ці внутрішні процеси, а з іншого—світовому співтовариству навчитися формувати і скеровувати про­цеси таким чином, щоб зберегти і зміцнити мир і між­народну безпеку, зберегти цивілізацію. Внутрішні процеси мають стати чинником взаємозбагачення, взаємопритяг-нення. 00Н повинна навчитися знаходити баланс інте­ресів між цінностями внутрішнього розвитку і інтересами всього людства, вона має започаткувати й зміцнити ін­тернаціоналізацію діалогу і переговорного процесу. Цей діалог, який забезпечував би нормальний і конструктив­ний хід міжнародного процесу, потребує постійної і активної участі всіх країн і народів. І ніхто краще, ніж 00Н для цього не пристосований.
Треба відзначити, що в географії регіональних кон­фліктів останнім часом відбулися істотні зміни. Якщо раніш конфлікти відбувалися здебільшого в «третьому сві­ті», де і без того є немало бід, проблем великого масштабу, то останнім часом «пальма першості» тут перейшла до країн колишнього «світу соціалізму»—Югославії, інших країн Східної і Центральної Європи, країн—колишніх республік колишнього СРСР.
Безперечно, що нині загроза не тільки регіональному, а й глобальному миру йде саме від зазначеного регіону, який вимагає особливої уваги з боку такої міжнародної організації, якою є 00Н. її діяльність тут має бути ефек­тивнішою. Треба значно розширити співробітництво 00Н з регіональними організаціями. Насамперед це стосується європейських регіональних організацій, зокрема НБСЄ.
В історичному плані проблема постає так: 00Н має виходити з розуміння відповідальності частини перед ці­лим, націй перед людством. Адже внутрішня боротьба в деяких випадках (і не рідких) поширюється за національні кордони, на значні території. Часто нація в пошуках кра­щої долі (що цілком закономірно) відривається від люд­ства, протиставляє себе йому, не бачачи загрози власному виживанню. Все це означає, що перед 00Н, як ніколи раніше, гостро постає завдання гармонізації загальнолюд­ських і національних інтересів. Національна ідея не може протиставлятися загальноєвропейським глобальним про­цесам.
Безперечно, що кожний народ має право самостійно обирати шляхи і методи свого розвитку, і в цьому плані 00Н зробила багато. Неперевершеним здобутком діяль­ності 00Н за всю її історію є Декларація про надання незалежності всім країнам і народам. Цей важливий доку­мент не тільки означав підтримку з боку 00Н рухів за національне визволення, створення нових незалежних держав. 00Н виявилася досить передбачливою, помітив­ши певну суперечність між правом націй на самовизначен­ня і правом народів на національну єдність, територіальну інтегральність, цілісність.Саметому Генеральна Асамблея заявила у вказаній Декларації: «Будь-яка спроба, спрямо­вана на часткове або повне порушення національної єд­ності і територіальної цілісності країни є несумісною з цілями і принципами Статуту Організації Об'єднаних На­цій».
На жаль, ці мудрі слова залишилися в тіні, про них майже не згадують. Однак даний принцип має виключне значення. Останні події в країнах Східної і Центральної Європи, в країнах—колишніх республіках колишнього СРСР переконливо свідчать про нагальність і життєвість вказаного принципу.
В нинішніх умовах 00Н має зробити щось адекватне цьому історичному звершенню. А саме: заявити, що вибір народу має бути відповідальним. Не можна, щоб перева­жало почуття національного егоїзму. Не можна ігнорувати інтереси інших народів, всього світового співтовариства. І ще одне: не всі засоби можуть бути прийнятними для досягнення нехай і найблагородніших цілей. Свобода ви­бору не є свободою діяти будь-якими засобами, проливати кгов. Свободи не можна домагатися за рахунок несвободи інших.
00Н має ще багато зробити для сприяння відпові­дальній, виваженій поведінці націй.
За весь час існування 00Н принцип невтручання не­рідко використовувався для того, щоб фактично прикрити ним порушення (часто грубі, масові) прав людини, прав національних та інших меншин. Ті, хто порушують ці права, часто-густо при цьому заявляють, що це їхня внут­рішня справа, це не предмет для обговорення, для між­народного форуму тощо. До речі, такий тип «аргументації» нерідко застосовувався представниками колишнього СРСР, а також України, Білорусії в 00Н. Як відомо, такою мовою намагався говорити президент Іраку Хусейн, за­хищаючи свої ідеї в Кувейті, щодо іракських курдів та ін. Але світова громадськість не дала себе ввести в оману.
Всі зазначені події переконливо свідчать про необ­хідність по-новому, з урахуванням історичного досвіду підходити до оцінки ролі й місця принципу невтручання у внутрішні справи держав. Йдеться не про скасування, а про його певне обмеження, коли постає питання про захист прав людини, прав меншин. На нашу думку, саме так і треба записати в Статуті 00Н.
У зв'язку з цим у Статуті необхідно ясніше вказати на можливість використання сили щодо тих, хто чинить на­сильство, підкріпляючи ним масові й систематичні пору­шення прав людини, прав меншин. При цьому протидія авторів таких злочинних акцій, їх голосування в 00Н не може сприйматися міжнародною громадськістю як аргу­мент проти використання сили з боку 00Н. Тут має діяти не консенсус (він просто не буде можливим), а формула «консенсус мінус один». Про це, до речі, йшлося на деякихостанніх міжнародних форумах. Але зараз, на нашу думку, необхідно сформулювати принципові положення, пов'я­зані з використанням 00Н сили, і включити їх до Статуту 00Н.
По-друге, необхідні досить істотні поправки до Статуту 00Н, які б визначали, хто є суб'єктом права на самовизна­чення. Це право належить, як відомо, до фундаментальних принципів міжнародного права. Воно є основним, базовим положенням Статуту О ОН. Характерно, що ст.1§2трактує цей принцип у поєднанні з принципом рівних прав, що мають народи. Право на самовизначення розвивається в Міжнародному пакті про громадянські й політичні права, а також у деяких інших документах 00Н.
І все ж остаточне вирішення цього кардинального питання—хто є суб'єктом цього права—не досягнуто. Досі, принаймні вXXстолітті, це право реалізовувалось здебільшого шляхом звільнення народів від колоніальної залежності. Даний процес ще не завершено. Яскравим прикладом цього є події останнього часу в країнах ко­лишнього СРСР, Східної та Центральної Європи. Тут, звичайно, з'являються нові моменти. Але водночас не можна не бачити, що суб'єкт права на самовизначення і тут ще не визначений. Ця теоретична складність, не­визначеність виявляється і під час практичних спроб ви­рішення вказаних проблем. Саме про це свідчать гострі національні процеси, що відбуваються у Югославії, Пів­денній Осетії, Нагорному Карабасі, Придністров'ї, інших гарячих точках.
Безперечно, тут позначається слабкість механізмів, на­самперед миротворчих сил 00Н та інших процедур. Але в цих проблемах, у цій пасивності 00Н виявляються і більш загальні принципові моменти, які потребують нагального вирішення. До них насамперед слід віднести такі:
Як поєднати право націй на самовизначення і з правом іншої нації (чи інших націй) на територіальну цілісність? Як реалізувати право однієї нації на самовизначення таким чином, щоб не припинила існування певна історична територіальна етнічна та інша єдність?
Як поєднати право на самовизначення з правом на стабільні кордони, як уникнути хаосу перекроювання кор­донів і несправедливостей з цим пов'язаних?
Як діяти Організації Об'єднаних Націй у питаннях штучного поділу етнічних територій—поділу, який, по-перше, реалізувався колоніальними державами, а по-друге, сталінським колоніальним режимом у СРСР?    продолжение
--PAGE_BREAK--
Для відповіді на ці та аналогічні питання аж ніяк не обійтися без деяких певних критеріїв для визначення суб'єкта самовизначення. Плідну роботу в цьому відно­шенні провела Г.Старовойтова («Известия».1992. №180). Перший її принцип—це історична приналежність даної території тому чи іншому етносу. Старовойтова спра­ведливо зауважує, що цей критерій, хоча і переоцінюється звичайним етнічним усвідомленням, проте ігнорувати йо­го не можна. Другий критерій—це сьогоднішня етнічна більшість на даній території чи в даних адміністративних кордонах, що далеко не завжди збігається з історичною етнографією. Третій—волевиявлення всього населення даної території, визначене шляхом голосування. Мається на увазі й етнічна більшість, й етнічна меншість.
На нашу думку, вказані принципи заслуговують на увагу і врахування при виробленні лінії поведінки України щодо перегляду Статуту О ОН.
Забезпечувати реалізацію подібних принципів повинна насамперед О ОН—механізм, що має організувати між­народну силу, щоб зупинити насильство. Але при тому міжнародний механізм має шукати несилове вирішення проблеми—шляхом політичних переговорів, на основі міжнародне визнаних принципів.
Цей механізм має передбачати заміну функцій О ОН щодо припинення насильства функціями підтримання миру.
00Н дає унікальну можливість всім країнам, всім націям збагачувати, зміцнювати почуття взаємозалежності. Це єдино можливий і розумний шлях, яким можна просу­ватися до реалізації спільних взаємних інтересів всіх членів міжнародного співробітництва у майбутньому. Це перед­бачає пошук консенсусу сім'єю народів, які об'єдналися в унікальну неповторну міжнародну організацію—О ОН, щоб відповісти колективно і конструктивно на потреби своєї відповідальності. Взаємозалежність такого характеру базується на прагненні до більш демократичного світу.
Історичні події, що відбулися недавно і ще відбу­ваються в колишньому СРСР, у країнах Східної та Цент­ральної Європи, ведуть до необхідності справжньої взаємодії. Міжнародне співтовариство сьогодні є більш плюралістичним, ніж у дні, коли створювалася О ОН. Але цей плюралізм настійно вимагає співробітництва більш масштабного, більш міжнародного і більш конструктив­ного. Водночас тут діє й інша, досить небезпечна тен­денція. Про неї слушно сказав Генеральний секретар Британської співдружності націй Ш.СЛамфал: «Відхід від діалогу в системі 00Н відбувається на фоні відродження націоналізму, який нас веде назад в період до1939р.— антиінтер націоналізму, що ламає структури міжнародногоспівробітництва, яке будувалося не без жертв, терпеливо, у післявоєнну еру,—мілітаризму, який означає владу авторитаризму в нашому глобальному товаристві,—на­сильству й індиферентності, що підривають основи світо­вого порядку,—і догматизму, що породжує екстремізм. Саме ця остання тенденція є такою, що викликає най­серйознішу стурбованість, бо може стати поворотним пун­ктом від концепцій світового порядку, який надихав ви­никнення Об'єднаних Націй, до більш авторитарного сві­ту, який керується не порядком, але порядок диктується в ньому силою».
Ці слушні застереження потребують пильної уваги люд­ства, якщо воно справді хоче будувати нову систему між­народного миру та безпеки, хоче бачити 00Н міцною, ефективною і справді авторитетною світовою організа­цією.
Використана література:
Навчальний посібник “Міжнародне публічне право” А.І Дмитрієв, В.І Муравйов\ К.\Юрінком Інтер\2000
Международное право: Учебник. Изд. 2-е, доп. и перераб. Отв. Ред. Ю. М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Междунар. отношения, 1998. – 624с.
Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1997. – 371с.
Тускоз Жан Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц. К.: “АртЕк”, 1998.- 416с.
Действующее международное право т.1
ООН у системі міжнародних відносин: історичний досвід і перспективи: Ювіл. наук. зб. – К.: Либідь, 1995. – 128с.