--PAGE_BREAK--Публікації. Основні теоретичні положення і практичні рекомендації дисертаційного дослідження знайшли відображення у п’яти статтях, які опубліковано у наукових фахових виданнях, що входять до переліку видань, затверджених ВАК України.
Структура дисертації обрана відповідно до мети, завдань, предмета та логіки дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, із яких 189 сторінок основного тексту, 16 сторінок – список використаної літератури, що містить 165 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У Вступі обґрунтовуються актуальність теми, її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наведені апробація результатів дисертації та публікації.
Перший розділ ”Інформаційно-правові відносини у галузі безпеки мореплавства” містить два підрозділи, в яких викладені ґенеза, зміст та сутність правового регулювання інформаційних відносин у галузі безпеки мореплавства.
Упідрозділі 1.1. ”Правова природа відносин у галузі безпеки мореплавства як об’єкта правового регулювання” досліджуються поняття та юридична природа інформаційно-правових відносин як об’єкта правового регулювання в галузі безпеки мореплавства.
Інформаційно-правові норми, що регулюють рятування на морі, відіграють істотну роль у забезпеченні безпеки мореплавства, включаючи охорону людського життя. Національні закони, що відносяться до мореплавства й особливо ті, що регулюють інформаційно-правові відносини по рятуванню на морі, враховують відповідні міжнародно-правові норми.
Підкреслюється, що регулювання інформаційних правовідносин здійснюється за допомогою встановлення певних інформаційно-правових норм, тобто шляхом встановлення правил поведінки суб’єктів інформаційних відносин і застосування норм інформаційного права. Будучи різновидом правових відносин, вони містять всі основні ознаки правового відношення. У той же час для них є характерною первинність інформаційно-правових норм, оскільки інформаційні правовідносини є результатом регулюючої дії відповідної інформаційно-правової норми на дане суспільне відношення. Саме тому таке суспільне відношення набуває юридичної форми, тобто стає правовим. При цьому інформаційно-правова норма регулює поведінку сторін суспільного відношення, а також забезпечує кореспонденцію взаємних обов’язків і прав суб’єктів – учасників даного відношення, їх юридичну відповідальність за поведінку, що не відповідає встановленим правовим нормам.
Зазначається, що юридичну природу інформаційно-правових відносин можна охарактеризувати так: по-перше, інформаційні правовідносини – це відносини громадян, державних органів, ЗМІ тощо, передбачені і врегульовані нормами інформаційного права, що виражають ідеї свободи і демократії в інформаційно-правовій сфері; по-друге, інформаційно-правові відносини є засобом вирішення завдань у сфері формування єдиного інформаційно-правового простору країни, інформаційного обміну, зміцнення інформаційної безпеки та ін.; по-третє, ці відносини визначаються об’єктивними економічними відносинами, заснованими на розмаїтті форм власності на інформацію і на інформаційні технології, що є суспільними відносинами держав, вільних громадян, підприємств, організацій, інших суб’єктів права.
Одним із основних здобутків науково-технічної революції є використання радіозв’язку для інформаційного обміну, що підняло ступінь безпеки мореплавства на новий рівень. Використовуючи інформаційний радіообмін, оперативний персонал судноплавних компаній має можливість швидко доводити до виконавців розпорядження і контролювати їх своєчасне виконання. За допомогою інформаційного радіообміну можна попереджати судна, що знаходяться в морі, про стихійні явища природи, що загрожують мореплаванню, про порушення навігаційної обстановки тощо.
Підрозділ 1.2. ”Ґенеза правового регулювання інформаційних відносин щодо пошуку та рятування на морі” визначає загальні засади формування методів та принципів правового регулювання інформаційно-правових відносин щодо пошуку та рятування на морі.
Основними принципами правового регулювання інформаційних відносин є: законодавче закріплення прав громадян, організацій, держави на вільний пошук, отримання, використання і розповсюдження інформації і гарантій реалізації цього права, за винятком випадків, встановлених національним законодавством; встановлення правового режиму інформації; забезпечення доступності інформації, не віднесеної у встановленому законом порядку до інформації з обмеженим доступом; встановлення правових форм захисту інформації і гарантій інформаційної безпеки, а також захисту авторських та інших прав у сфері інформаційних відносин. Додатково до вищезазначених, головними принципами правового регулювання інформаційних відносин саме у сфері безпеки мореплавства є достовірність, повнота і своєчасність інформації.
Аналіз основних етапів розвитку інформаційно-правових відносин, що склалися в міжнародному морському співтоваристві для координації дій з підвищення ефективності забезпечення безпеки людського життя, збереження вантажу та цілісності морських суден дозволяє зробити висновок, що інформаційно-правові норми безпеки мореплавства можна поділити на п’ять груп: а) інформаційно-правові норми або правила для забезпечення безпеки з об’єктивної точки зору (зокрема, правила будівництва суден; вимоги, що пред’являються до їх конструкції й оснащення тощо); б) інформаційно-правові норми або правила для забезпечення безпеки мореплавства із суб’єктивної точки зору (зокрема, правила і порядок комплектування екіпажів і перевірки їх професійної підготовки); в) інформаційно-правові норми (правила) судноводіння; г) інформаційно-правові норми і правила, спрямовані на збереження морського середовища; д) інформаційно-правові норми, пов’язані з аварійно-рятівною готовністю, пошуком і рятуванням.
Другий розділ ”Правові основи інформаційної діяльності у галузі забезпечення безпеки мореплавства” складається з двох підрозділів, в яких досліджено міжнародні та національні правові основи інформаційної діяльності як у галузі безпеки мореплавства взагалі, так і під час пошуку і рятування, зокрема.
Упідрозділі 2.1. ”Міжнародно-правові основи інформаційної діяльності у галузі забезпечення безпеки мореплавства” надаються правові підстави інформаційної діяльності систем забезпечення безпеки судноплавства.
Першим нормативним актом з організації обміну інформаційними повідомленнями на морі стала Резолюція Асамблеї ІМО від 15 листопада 1979 р. про ”Розвиток системи передачі повідомлень про лихо і безпеку на морі”. Ця система визначається як координоване використання різних елементів, включаючи радіозв’язок, з метою охорони людського життя на морі. Система повинна задовольняти потребам суден у радіозв’язку на випадок лиха. Вона обслуговує також будь-які інші, належним чином обладнані, об’єкти. Система повинна забезпечувати радіозв’язок між тими, хто може бути залучений до подій, пов’язаних з лихом, і включати засоби прямого зв’язку між суднами. Корисну роль у правовому забезпеченні інформаційної діяльності для безпеки мореплавства і охорони людського життя на морі відіграють ”Загальні принципи систем суднових повідомлень”, схвалені 13 сесією Асамблеї ІМО 17 листопада 1983 р. Системи суднових повідомлень використовуються для збору інформації або обміну нею за допомогою радіоповідомлення. Ця інформація дозволяє отримати дані, що використовуються з різною метою, включаючи пошук і рятування, служби руху суден, прогнози погоди і запобігання забрудненню моря.
Зазначається, що системи суднових повідомлень, як засоби забезпечення інформаційної діяльності в галузі безпеки мореплавства, повинні відповідати таким принципам: а) повідомлення повинні містити лише інформацію, необхідну для досягнення цілей системи; б) повідомлення повинні бути простими, стандартного міжнародного формату; в) число повідомлень повинне бути мінімальним; г) за передачу повідомлень не повинно стягуватися ніякої платні; д) місце і час передачі повідомлень повинні призначатися з достатньою гнучкістю для того, щоб це не заважало виконанню основних функцій, пов’язаних із судноводінням; е) інформація, отримана за допомогою системи, повинна передаватися в інші системи у випадках, коли це необхідно, для цілей, пов’язаних з лихом і забезпеченням безпеки; э) основна інформація (характеристика судна, суднові системи, устаткування тощо) повинна передаватися один раз, зберігатися в системі і оновлюватися при появі змін у переданій основній інформації; ж) призначення системи повинне бути чітко визначене; з) при введенні в дію системи суднових повідомлень та її експлуатації необхідно враховувати ряд чинників, зокрема навігаційні небезпеки, існуючі і передбачувані засоби забезпечення безпеки; і) інформація, що направляється за допомогою системи на судна, повинна бути лише такою, яка необхідна для забезпечення належного функціонування системи безпеки; ї) системи суднових повідомлень повинні передбачати передачу із суден спеціальних повідомлень, що стосуються пошкоджень або недоліків стосовно їх корпусу, механізмів, устаткування або укомплектовування екіпажем, або що стосуються інших обмежень, які можуть негативно впливати на безпеку мореплавства.
Упідрозділі 2.2.”Правові основи інформаційної діяльності, пов’язаної з пошуком та рятуванням на морі” зазначаються правові основи порядку та змісту здійснення процедур, необхідних для виконання повного обсягу дій щодо прослуховування ефіру на випадок лиха, здійснення сповіщень, а також при помилкових викликах. Аналізуються діюче законодавство щодо правового регулювання проведення аварійно-рятувальних робіт та правові засади забезпечення зв’язку під час цих робіт.
Звертається увага на те, що Регламент Радіозв’язку вимагає, щоб кожна суднова радіостанція мала ліцензію, знаходилася під винятковою владою капітана або іншої особи, відповідальної за судно, і експлуатувалася тільки під контролем належним чином кваліфікованого персоналу, а також, щоб сповіщення про лихо передавалося тільки за вказівкою капітана або іншої особи, відповідальної за судно. Капітан повинен мати на увазі, що весь персонал, на якому лежить обов’язок передавати сповіщення про лихо, повинен бути проінструктований, знати й уміти експлуатувати належним чином все радіоустаткування на судні.
Зазначається, що основи правового регулювання інформаційної діяльності на етапі рятування закріплені в Законі України ”Про аварійно-рятувальні служби” від 14.12.1999 р., згідно з яким основними видами робіт при наданні допомоги судну, що терпить лихо, є пошук аварійного судна; зняття людей з аварійного судна, у разі потреби надання їм медичної допомоги; підтримка судна на плаву; боротьба з вогнем; зняття з мілини; буксирування тощо. Відповідно до вимог Конвенції з пошуку і рятування на морі 1979 року з грудня 1996 р. при Укрморрічфлоті почав свою роботу Державний морський рятувально-координаційний центр. До його задач віднесено рятування життя на морі, рятування майна, ліквідація розливів нафтопродуктів, координація дій щодо пошуку суден тощо. Але у той самий час в державі існують структури, які, у свою чергу, несуть відповідальність за організацію, функціонування та розвиток засобів радіокомунікацій у морській галузі та відповідальність за готовність проведення пошуково-рятувальних операцій. Це негативно впливає на якість та швидкість координації дій та обміну інформацією під час лиха. По-перше, багато функціональних обов’язків зазначених структур дублюється між собою, а по-друге, наявність двох організацій, замість однієї, унеможливлює централізоване керування процесом рятувальних робіт.
Розділ третій ”Організаційні основи інформаційної діяльності у галузі забезпечення безпеки мореплавства” складається з трьох підрозділів, в яких досліджено структуру, склад та організаційні основи інформаційної діяльності суб’єктів у галузі безпеки мореплавства.
Упідрозділі 3.1.”Структура та склад суб’єктів, що здійснюють інформаційну діяльність у галузі забезпечення безпеки мореплавства” детально розглянуто мету та склад глобальної морської системи зв’язку під час лиха та для забезпечення безпеки, а також порядок взаємодії всіх її сегментів між собою.
Зазначається, що вся ГМЗЛБ може бути поділена на 3 основні сегменти – космічний, судновий та береговий, і супутникові системи відіграють особливу роль в ГМЗЛБ для впровадження глобальної системи і встановлення надійної мережі зв’язку через супутникову систему зв’язку ІНМАРСАТ, КОСПАС-САРСАТ. Супутниковий зв’язок діє в обох напрямах: судно-берег і берег-судно. ІНМАРСАТ забезпечує сповіщення про лихо, що передається судном через суднову-земну станцію або супутниковий аварійний радіобуй, і можливість двостороннього зв’язку з абонентом в режимі радіотелеграфії і додатково радіотелефонії.
У дослідженні наголошується на тому, що чимала кількість вимог міжнародних та національних нормативних актів з морського права й особливо тих, що стосуються безпеки мореплавства, міститься у такому виді інформаційно-правових норм як ”юридико-технічні” або ”норми-стандарти”. Сама назва – “технічні норми” – говорить про їх специфічний зміст, про те, що вони діють у сфері техніки, у сфері виробничої діяльності людини, у сфері дії людини на природу, предмети зовнішнього світу.
Упідрозділі 3.2.”Організаційні основи ідентифікації суден” крізь призму терористичних загроз визначається місце організаційного забезпечення автоматичної ідентифікаційної системи з врахуванням міжнародного досвіду та виокремлення позитивних та негативних сторін цієї системи.
Зазначається, що світова спільнота дуже стурбована випадками морського тероризму, але дії із здійснення юрисдикції стосовно злочинів, що загрожують безпеці торгового мореплавства, вчинених на борту судна у водах іноземної прибережної держави, можуть здійснюватися тільки з її згоди або на її прохання. Але прибережні держави не завжди можуть надати термінову й ефективну допомогу суднам, що піддалися нападу терористів, наприклад, у разі обстрілу. Нерідко таку допомогу можуть надати іноземні судна та військові кораблі, що знаходяться поблизу. У цих випадках єдиним ефективним способом оперативного сповіщення таких суден і кораблів про небезпеку, що насувається, можуть служити засоби Автоматичної Ідентифікаційної Системи (АІС). Обов’язкова установка навігаційного устаткування АІС на судна передбачена Розділом 5 ”Навігаційна безпека” Конвенцій СОЛАС–74, з урахуванням вимог, викладених в Резолюції ІМО MSC.99(73) від 5 грудня 2000 р.
Наголошується, що, на жаль, досі впровадження АІС в Україні знаходиться на початковому етапі, просувається достатньо повільно і це за умови, що Україна була в числі перших держав, що підписали СОЛАС–74 у день її ухвалення, чим продемонструвала всьому світу бажання і готовність підтримувати належний рівень безпеки мореплавства.
Зазначається про необхідність прийняття невідкладних заходів на державному рівні щодо скорішого впровадження в дію системи АІС в Україні, тому що робота по швидкому впровадженню АІС, по-перше, є проявом турботи держави про рівень безпеки мореплавства на своїй території, і по-друге, є прямим обов’язком України як держави-члена міжнародного співтовариства і сторони (учасника) міжнародно-правових договорів, недотримання положень яких може негативно позначитися на авторитеті держави на міжнародній арені.
Упідрозділі 3.3.”Організаційні основи процесу інформаційних повідомлень з безпеки мореплавства” висвітлюються основи діяльності, склад та порядок взаємодії елементів служби інформації з безпеки мореплавства.
Звертається увага на те, що служба інформації з безпеки на морі є міжнародною координованою радіомережею для передач, що містять інформацію, необхідну для безпеки мореплавства, яка отримується на всіх суднах за допомогою устаткування, що автоматично стежить на відповідних частотах і друкує англійською мовою тільки таку інформацію, яка має відношення до судна. Інформація з безпеки мореплавства визначена у загальних рисах як навігаційні та метеорологічні попередження, метеорологічні прогнози та інші невідкладні повідомлення, пов’язані з безпекою, що передаються на судна. Прийом передач цієї інформації є безкоштовним на всіх суднах.
ВИСНОВКИ
З урахуванням викладеного та на підставі одержаних у процесі дослідження результатів були сформульовані такі положення:
1. В науці інформаційного права існує декілька дефініцій інформаційних правовідносин, аналізуючи які можна дійти висновку, що інформаційно-правові відносини взагалі – це різновид врегульованих правом суспільних відносин, об’єктом яких є інформація, що розуміється як сукупність відособлених образів життєдіяльності індивідів та організацій, що знаходяться в обігу за допомогою певних носіїв на основі норм різних галузей права. Однак таке визначення є досить універсальним і не відображує сутності та особливостей правовідносин, що складаються у сфері безпеки мореплавства.
продолжение
--PAGE_BREAK--