--PAGE_BREAK--У механізмі утворення слідів на кулях суттєве значення має частина ствола, яка називається кульовим входом (це перехідна ділянка від патронника до нарізної частини) [1].
У механізмі утворення слідів зброї на кулях розрізняють три основних етапи:
— входження кулі до кульового входу;
— врізання оболонки кулі в нарізи;
— поступально-обертальний рух кулі в каналі ствола [19, с. 166].
Перший контакт кулі з кульовим входом відбувається на межі циліндричної поверхні кулі з її головною частиною. Під час прямолінійного руху в момент пострілу від денця гільзи до кульового входу рівень початку слідів буде однаковим відносно денця кулі [19, с. 166].
Далі під тиском газів снаряд, що рухається по стволу, ковзає його стінками, і на циліндричній частині кулі утворюються сліди полів і граней нарізів. Механізм утворення їх такий. Куля, залишаючи патронник, рухається прямолінійно, і під час входження в нарізи на ній залишаються первинні сліди нарізів, розміщені паралельно осі кулі у вигляді борозенок і валиків [19, с. 166].
Рухаючись далі, куля повторює напрями нарізів, набирає обертального руху і на її поверхні залишаються сліди граней і полів нарізів у вигляді нахилених пучків трас. У вітчизняній бойовій зброї ствол має чотири нарізи, які в'ються зліва вгору направо [19, с. 166].
Ширину полів і нарізів можна визначити за їх слідами на циліндричній частині кулі. Ці сліди називаються вторинними слідами каналу ствола; вони частково перекривають первинні [19, с. 166].
У гладкоствольній зброї сліди каналу ствола залишаються на шроті та спеціальних кулях. У шротовому заряді не всі шротинки торкаються ствола, а лише крайні, до того ж не всією поверхнею, а окремими точками. У цих точках утворюються сліди каналу ствола у вигляді плоских поверхонь на сферичній частині шротин [16, с. 359].
На шроті, розміщеному всередині заряду, сліди каналу ствола не залишаються, але інколи зустрічаються незначні заглиблення від контакту із сусідніми шротами. Такі сліди називають контактними полями. Останні іноді бувають на поверхні пижа чи картонної прокладки [19, с. 167].
РОЗДІЛ 4. СЛІДИ ПОСТРІЛУ НА ПЕРЕШКОДАХ
При досягненні перешкоди снаряд, маючи кінетичну енергію, може утворити об'ємний слід тиснення, пробоїну (крізний отвір) або некрізний («сліпий») отвір. При пострілі з близької відстані навколо пробоїни можна бачити сліди кіптяви, незгорілі порошинки, на стінках кульового каналу можуть бути сліди металізації, як правило невидимі, а на еластичних тканинах навколо вхідного отвору помітно поясок обтирання (бризки мастила з каналу ствола зброї) [19, с. 167].
Сліди кіптяви є не тільки на поверхні «цілі», а й на інших об'єктах, що перебували в зоні дії порохових газів, а саме: на тілі й одязі особи, яка стріляла, і решті присутніх при цьому. Це є особливо важливим, коли треба встановити, в який об'єкт здійснювалася стрільба: в живу людину або мертве тіло [18, с. 98].
Отже, на перешкодах можуть утворюватись сліди пошкоджень безпосередньо від снарядів (куль, шроту), які називаються основними слідами пострілу, і сліди від явищ, що супроводжують постріл, які називаються додатковими слідами пострілу [14, с. 40-41].
4.1 Основні сліди пострілу
Основні сліди пострілу утворюються снарядом. Зустрічаючись із перешкодою, снаряд, як правило, має значну кінетичну енергію і може утворити об'ємний слід тиску, пробоїну (наскрізний отвір) або ненаскрізний (сліпий) отвір [2, с. 225].
В області вхідних отворів виявляються основні продукти пострілу. В окремих випадках при контакті зброї з об'єктом топографія продуктів пострілу відтворює форму дулового зрізу зброї («штанц-марка»). Вихідні отвори звичайно більше по розмірі, краю їх вивернуті назовні. На виході продукти пострілу, як правило, відсутні, лише іноді із внутрішньої сторони об'єкта (з вивороту) виявляються метали, що входять до складу снаряда. Вогнепальні ушкодження можуть бути проникаючими або дотичними, наскрізними або сліпими. У результаті проникнення снарядів в об'ємний предмет утвориться кульовий (раневий) канал [2, с. 225].
4.2 Додаткові сліди пострілу
Додаткові сліди пострілувиникають у результаті дії явищ, що супроводжують постріл. Основну роль у їх виникненні відіграють порохові гази, стовп повітря, порохові зерна, продукти розкладу капсульного складу, дульне полум'я, частинки мастила та інших речовин. У результаті дії цих факторів на перешкодах можуть утворитися:
- часткові пошкодження,
- опалення та опіки,
- відкладення порохових зернин,
- сліди кіптю, мастила, обідки обтирання і металізація,
- відбитки частин зброї [2, с. 225].
Часткові пошкодження перешкоди виникають у результаті пострілу впритул і з близької відстані, переважно за рахунок дії стовпа повітря, що рухається поперед снаряда та порохових газів. Найчастіше об'єктами пошкодження є одежа, а також тканини тіла людини, на яких утворюються розриви [2, с. 225].
Опалення та опіки виникають внаслідок термічної дії дульного полум'я, зернин пороху та порохових газів, що палають. Результати термічного впливу залишаються на одежі (обпалення, обвуглення та спікання волокон тканини) і тілі людини (опіки) [2, с. 226].
Навколо кульового отвору після пострілу з близької відстані можуть бути виявлені сліди кіптю, зерна пороху, що не згоріли, на стінках кульового каналу — сліди металізації (як правило, невидимі), а на еластичних тканинах по краю отвору — обідок обтирання у вигляді частинок мастила, металу снаряда. Сліди кіптю є не лише на поверхні «цілі», а й на інших об'єктах, які були в зоні дії порохових газів, а саме: на тілі й одязі особи, яка стріляла, і осіб, які були присутні при цьому [3, с. 298].
Відкладення мастила на перешкоді спостерігається після пострілу зі зброї зі змащеним стволом або патронами [2, с. 226].
Відбитки частин зброї залишаються на тканинах одежі чи тілі людини після пострілу впритул. Можуть виникнути відбитки від дульного зрізу ствола, а також інших частин, що перебувають з ним в одній площині (на передній поверхні кожуха затвора пістолета, шомпола та ін.). Відбитки частин зброї на об'єкті називаються штанц-марками [2, с. 226].
Викид порохових газів викликає появу комплексу слідів додаткових чинників пострілу:
сліди їх термічного впливу на перешкоду;
сліди їх механічного впливу на перешкоду;
сліди відкладення на перешкоді продуктів пострілу.
Механічний вплив на перепону відбувається ще до дії порохових газів. Снаряд, що рухається по каналу ствола, штовхає перед собою повітря, яке заповнювало ствол, тобто робиться ударна хвиля, яка власне і є джерелом звуку від пострілу.
І знову ж таки на близькій відстані (дистанції), стовп повітря першим вдаряється у перепону і першим пошкоджує такі об'єкти, як текстильні тканини і тіло людини. А вже через мить снаряд проходить через це пошкодження, розширює його і проникає у глибину перепони.
Порохові гази, що слідують за снарядом, вдаряються у перепону, частина їх заходить (проникає) усередину каналу пошкодження (отвору), інша – розтікається по поверхні об'єкта.
Краї наявного отвору пошкодження в таких матеріалах, як текстиль, войлок, картон, оброблена шкіра, м'які тканини тіла людини, отримують додаткові надриви, саме від механічної дії повітряної ударної хвилі.
В сукупності ці сліди можуть мати форму хреста, зірки з різною кількістю променів, букв “Т”, “Н”, “К” у залежності від структури слідосприймаючого об'єкта, дистанції пострілу і розташування дульного зрізу відносно площини перешкоди.
Механічний вплив порохових газів зазвичай проявляється на дистанції від 2-3 до 10-15 см.
Речовини, що входять у склад порохових газів і відкладаються на перепоні, можуть за суттю й характером поділені на три фракції:
кіптява (мікроскопічні частинки вугілля і металу);
не повністю згорілі порошинки вибухової речовини;
мікроскопічні краплинки мастильних речовин (змазка і осалки).
Зона відкладення кіптяви може мати форму від доволі правильного кола до багатопроменевої зірки, колір її може бути від темнувато-бурого до світло-сірого, інтенсивність відкладення – від щільної однорідної до двох-трьох концентричних зон.
Часто зона відкладення кіптяви має металічний відблиск.
Зазвичай вона добре проявляється якщо постріл зроблено з відстані до 80 см.
Наскільки об'ємний пороховий заряд, настільки значною є зона відкладення кіптяви.
Зона відкладення не повністю згорілих порошинок зазвичай буває достатньо правильної форми або овалу, її розміри значно збільшуються зі збільшенням дистанції пострілу.
Складається вона із окремих, достатньо великих частинок темно-сірого або чорного кольору.
Одночасно окремі порошинки липнуть, прикипають або проникають у матеріал перепони.
Окремі порошинки інколи пролітають відстань, що перевищує навіть 1 м, але найчастіше за все вони виявляються за дистанції пострілу до 50 см.
Мікроскопічні краплини мастил і розплавленої осалки проявляються на перешкоді у вигляді краплинних плям жовтуватого кольору, або її поверхня стає почорнілою, немовби забрудненою.
Контакт поверхні снаряда з краями пошкоджень на перешкоді.
Зустрічаючись з перешкодою снаряд (куля) контактує з краями утвореного ним отвору.
Відбувається доволі інтенсивне обтирання поверхні снаряда по матеріалу перешкоди, внаслідок якого можуть виникати два сліди: а) поясок обтирання (металізації), б) спікання (плавлення) країв пошкодження у деяких синтетичних тканинах.
Таким чином можна констатувати, що сліди дії додаткових факторів пострілу утворюються в основному за умови пострілу впритул, або пострілу з близької відстані (до 1 м).
Але тут треба пам'ятати, що постріли із деяких типів сучасної зброї у багатошарову перешкоду, наприклад одяг із верхньої та нижньої білизни, залишають кіптяву між цими шарами (біля вхідного отвору) навіть, коли постріл з 1000 м і більше (“феномен Віноградова”).
Можна ще говорити про специфіку механізмів утворення слідів на перешкодах залежно від особливостей матеріалу.
Дерев'яні перешкоди.
Характер пошкоджень дерев'яних об'єктів у значній мірі залежить від кута, під яким входить снаряд у перепону, і ступеня вологості деревини. У сухому дерев'яному об'єкті (дошці) за перпендикулярного входження снаряда вхідний отвір має округлу форму і діаметр, що дещо більший за діаметр кулі.
Краї вхідного отвору нерівні, зазубрені; нерівності співвідносні зі структурними одиницями – головними шарами деревини. Вхідний отвір зазвичай має неправильну чотирикутну форму.
Його бокові сторони, що проходять по боковим шарам деревини, доволі рівні, а ті сторони, що розміщуються поперек цих шарів, — нерівні, зазубрені, з відщепами і відколами.
Канал походження трохи розширюється у напрямку руху снаряда, його поверхня має багаточисельні відокремлені волокна деревини, кінці яких обернені в бік вихідного отвору, тобто за ходом руху снаряда.
Перешкоди з листового заліза.
Тут трохи інший механізм за попередній. Коли прострілюється водостічна труба, металевий дах, кузов автомашин тощо, метал під дією кулі спочатку розтягується у формі ямки, потім у найбільше витягнутій, напруженій частині – розривається. Таким чином, канал пошкодження в листовому металі (блясі) звужується за ходом руху снаряда. Краї отвору на виході (вихідного отвору мають форму променів неправильної форми – зірки). Розміри отвору майже за розміром відповідають діаметрові кулі.
Перешкоди з листового скла.
Характеризуються у залежності від умов утворення пошкоджень. Найбільш типовими є ті, що утворюються від кулі, яка рухається з достатньо великою швидкістю і контактує зі склом своєю головною частиною (передньою частиною), перпендикулярно до площини об'єкта.
У цьому випадку утворюється пробоїна (ямкоподібної або кратероподібної форми), яка розширюється за ходом руху снаряда.
У момент руху снаряда скло вигибається за рухом снаряда, за рахунок чого утворюються радіальні тріщинки (що відходять, розгалужуються від центру отвору пошкодження).
Потім скло пружно подається назад, у зворотному напрямі, тобто супроти руху кулі.
Але ділянки навколо пошкодження продовжують слідувати за кулею, утворюючи концентричні тріщини, що розміщуються між радіальними.
На бокових краях тріщин, що оточують кульові пошкодження в склі, утворюються траси, кінці яких (закінчення яких) в одній із площин скляного листа немовби збираються в пучки, а в іншій – розходяться веєром.
На радіальних тріщинах щіпочки веєром розкриті у напрямку руху кулі, а в концентричних – в бік, протилежний цьому руху. Якщо кут зустрічі наближається до 900, діаметр пошкодження в листовому склі майже дорівнює величині калібру кулі.
Дослідження вогнепальних пошкоджень у листовому склі у деяких випадках ускладнюється не тільки обставинами пострілу (“знесилена” куля, маленький кут зустрічі з перепоною тощо), але й у зв'язку з тим, що сучасні скла містять різні мультиплекси чи інші додатки, які характеризують спецскло.
Тканини.
Вогнепальні пошкодження текстильних тканин та деяких інших матеріалів (обробленої шкіри, замші, войлоку тощо) достатньо чітко відображаються не тільки основні, але й додаткові сліди пострілу.
Снаряд, проходячи через тканину утворює отвір круглої або квадратної форми у залежності від структури тканини.
Снаряд розрушує й несе за собою волокна ниток, і в точці його контакту з тканиною перепоною утворює так званий “мінус тканини”, тобто просвіт між кінчиками ниток, коли краї пошкодження наближувати.
Кінці ниток нерівні, розволокнені, обернуті всередину просвіту, за рухом снаряда. Розміри вхідного отвору, зазвичай, однакові з діаметром кулі або навіть трохи менші. Пошкодження тканини на виході кулі їх тіла потерпілого частіш за все мають неправильну форму через те, що куля, переборюючи опір м'яких тканин і кісток людини, значно втрачає кінетичну енергію, а тому рухається вперед не головною частиною, а боком. Декілька слів про сліди пострілу на тому, хто стріляв, в основному на руках та його обличчі. Необхідність в знанні таких слідів та їх виявлення виникає, коли існує версія про вбивства чи самовбивство.
Під час пострілів гази, що несуть продукти пострілу, виходять не тільки через ствол (дуло), але й просочуються через інші взаємодіючі частини зброї: затвор, ствольну коробку, кожух-затвор і раму пістолета тощо.
Як наслідок на руці, у котрій знаходився пістолет, відкладаються деякі компоненти вибухової речовини та продукти ї згорання. Під час стрільби з довгоствольної зброї продукти пострілу відкладаються ще й на щоці того, хто стріляв. Щоб вже не повертатись до цього питання декілька слів про методику виявлення цих слідів: є багато методик, зокрема, використовують теплий розплавлений парафін, яким покривають руку стрілка.
Або ж змивають руки розчином дистильованої води, після чого змиви досліджують з використанням оптичних, електронно-мікроскопічних пристроїв, проби на дифеніламін у концентрованій сірчистій кислоті, чи використання нейтронно-активованого аналізу.
Сліди вибуху.
Потрібно зазначити, що у сучасній криміналістичній літературі утверджується стійка тенденція до відпачкування від судової балістики наукових напрацювань з вибухової справи в окремий (самостійний) підрозділ “Зброєзнавство” – а саме “Вибухознавство”.
Вибух є процесом швидкого звільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі. Уражаюча дія, а отже й слідоутворення відбуваються внаслідок 1) механічної; 2) фівзичної й 3) хімічної взаємодії вибухової хвилі, осколків, які розкидаються, теплоти, що виділяється і хімічних з'єднань при згоранні вибухової речовини.
Тому, слідами вибуху є:
а) частини зруйнованого вибухом цілого (осколки (відламки), частини вибухового пристрою, снаряда, пакувального матеріалу, шматки паперу, тканини і т. п.);
б) частки непрореагованої вибухової речовини (порошинки, запалювальні суміші, бертолетова сіль, селітра, гексоген тощо);
в) сліди кіптяви і згорання вибухових речовин на пошкоджених об'єктах;
г) сліди запаху вибухової речовини;
д) сліди механічних, фізичних і хімічних змін пошкоджених предметів (розриви, злами, кручення, зрушення, оксидація, поява нової речовини тощо.
Під час вибуху на тілі людини залишаються сліди розриву тканин, окіпчування, переломи, синці, опіки і т. п. Вибухові пристрої складаються: із заряда вибухової речовини, приводного (реагуючого) пристрою, вибухівника і корпуса (металічного, дерев'яного, пластмасового).
продолжение
--PAGE_BREAK--