Система особистих немайнових прав у цивільному праві, Федюк

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.В.СТЕФАНИКА
ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ
/>
Федюк Лілія Василівна
СИСТЕМА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ
У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ
МОНОГРАФІЯ
/>
ІВАНО-ФРАНКІВСЬК – 2007 УДК 347.121.2
ББК 67.304
Ф 35
АВТОР:
Федюк Лілія Василівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
РЕЦЕНЗЕНТИ:
Довгерт Анатолій Степанович, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України, Заслужений юрист України, завідувач кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Коссак Володимир Михайлович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного права та процесуЛьвівського національного університету імені Івана Франка
Теуш Світлана Кімівна, кандидат юридичних наук, юрист юридичної фірми “Бейкер і Маккензі”
Рекомендовано до друку Вченою радою Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Протокол № 7 від 14 червня 2007р.)
Федюк Л.В. Ф 35 Система особистих немайнових прав у цивільному праві. Монографія. ─ Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2007. ─ 148с.
ISBN Монографія присвячена комплексному дослідженню системи особистих немайнових прав як цивільно правової категорії шляхом аналізу наукових досліджень та законодавства у сфері даних прав, порівняння присвячених їм норм Цивільного кодексу України та цивільних кодексів країн СНД. В роботі досліджуються предметна належність особистих немайнових відносин до цивільного права, поняття особистих немайнових прав, їх класифікація, структура, взаємозв’язки. Книга розрахована на студентів, аспірантів,викладачівюридичних навчальних закладів, практичних працівників органів суду, адвокатури, прокуратури, посадових осіб законодавчої та виконавчої влади, науковців і широкий загал.
ББК 67.304
© Федюк Л.В., 2007.
© Прикарпатський національний ун-т


ім… В.Стефаника, 2007.
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА 3
РОЗДІЛ 1. Особисті немайнові права в системі цивільного права 6
§1. Рівень наукових досліджень у сфері особистих немайнових прав та
Їх законодавчого закріплення 6
§2. Основні теорії щодо особистих немайнових відносин як предмету
цивільного права 24
РОЗДІЛ 2. Система особистих немайнових прав та її структура 38
§1. Поняття системи та її значення 38
§2.Структура системи особистих немайнових прав 51
§3. Особисте немайнове право, як первинний елемент системи64
РОЗДІЛ 3. Система особистих немайнових прав як класифікація 86
§1. Внутрішні зв’язки особистих немайнових прав 86
§2. Зовнішні зв’язки особистих немайнових прав 97
§3. Класифікація особистих немайнових прав 109
ВИСНОВКИ 124
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 131
ПЕРЕДМОВА
Особисті немайнові права мають надзвичайно важливе значення для кожної людини. Вони є найвищою цінністю для людини, хоча деякі особи на перше місце ставлять для себе матеріальні цінності. Як не прикро, на сьогоднішній день численні щоденні порушення особистих немайнових прав є звичним явищем. Часто люди звинувачують у «своїх бідах» погані закони, державу, владу. Звичайно ж, ці явища є далекими від ідеальних, і такі звинувачення є інколи справедливими. Хоча за останні роки на практиці значно зросла кількість спорів, пов’язаних із захистом особистих немайнових прав, проте на більшість порушень цих прав люди не реагують. Спостереження за життям в нашій країні показують, що найчастіше причиною таких порушень стають самі люди: вони дозволяють так вчиняти з собою, не вимагають шанобливого ставлення до себе, не захищають самі себе.
Здобувши незалежність, Україна не стала повністю демократичною правовою державою. Яка ж причина множинності порушень особистих немайнових прав, яка не викликає в більшості з нас відкритого обурення? Можливо справа в «поганих законах»? Але ж і Конституція України, і Цивільний кодекс України реально забезпечили правову охорону особистих немайнових прав, які є найвищою цінністю для людини. У вирішенні цієї проблеми потрібно детально розглянути механізм таких прав, необхідно дослідити систему особистих немайнових прав. Тобто, правильно підійшовши до проблеми цілої системи даних прав, можна відшукати вірні шляхи вирішення будь-якої окремої проблеми особистих немайнових прав.
Сучасне суспільство знаходиться у стані розвитку в руслі зростання в ньому ролі окремої людини, привілейованого значення її духовної сфери над матеріальною. Проголошені Конституцією України вимоги щодо верховенства права, гарантій прав і свобод людини, орієнтири на цінності та стандарти Європейського Союзу зобов’язує нашу державу до безумовного дотримання невід’ємних прав і свобод людини, до неухильного підвищення рівня захисту особистих немайнових прав, які є вищими від будь-якого закону чи іншого акту держави. Також цього вимагають проголошені Конституцією вимоги щодо верховенство права, гарантій прав і свобод людини. Соціальні процеси, що відбуваються в нашій державі, зумовили необхідність широкого і докорінного реформування національного законодавства, а разом з тим й нового осмислення юридичної сутності та значимості його правових понять і категорій.
Вдосконалення цивільного законодавства, яке вивело комплекс особистих немайнових прав на перший план потребує переосмислення проблеми цілої сфери особистих немайнових прав. Розвиток суспільних відносин заставляє розглядати теоретичні проблеми особистих немайнових відносин з нової точки зору. Великий вплив на зміну характеру даних відносин має нещодавно прийнятий Цивільний кодекс України. Необхідно було дослідити, яке місце особисті немайнові права займають в системі права взагалі.
В нашій країні склалася хибна думка, що держава надає особі права та визначає їхній обсяг. Необхідно переосмислити дану проблему, адже особисті немайнові права є природними, і повинні належати особі в силу факту її існування. Дані права здійснюються особою в приватній сфері, тому вона сама визначає для себе обсяг цих прав, а держава повинна лише надати їй всі необхідні можливості для цього.
Проте, не лише держава винна в сучасному стані нашого суспільства, в якому порушення особистого немайнового права є частим явищем. Кожна людина повинна усвідомити, що саме вона є цінністю цього суспільства, і не держава, і ніхто інший, а сама вона може вимагати шанобливого ставлення до себе. До того ж, не слід перевищувати роль закону, адже сама правова норма не в силі забезпечити дотримання особистих немайнових прав. Розглянувши систему особистих немайнових прав, можна віднайти шляхи і механізми, що допоможуть у вирішенні проблеми здійснення особистих немайнових прав.
Що стосується науково-теоретичної сторони питання, то сфера особистих немайнових прав часто ставала предметом для дискусій з приводу різноманітних проблем: поняття, класифікації, змісту особистих немайнових прав, їх галузевої приналежності тощо. Зокрема над цими питаннями працювали такі вітчизняні науковці як Д.В.Боброва, С.Н.Братусь, А.С.Довгерт, О.В.Дзера, І.О.Дзера, Н.Д.Єгоров, В.А.Жакенов, О.С.Йоффе, В.М.Коссак, Л.О.Красавчикова, Н.С.Кузнєцова, В.В.Луць, М.Н.Малєіна, О.Пушкін, З.В.Ромовська, В.Рясенцев, В.Л.Суховерхий, Ш.Тагайназаров, К.А.Флєйшиц, Я.Н.Шевченко, К.Б.Ярошенко. Проте дослідження даних проблем не призводили до єдності думок, навпаки, більше зустрічалось їх розходження, тому не слід вважати цю проблематику вичерпаною.
Окрім цього, розвиток суспільних відносин заставляє по-новому розглядати теоретичні проблеми особистих немайнових відносин. Тим більше, неабиякий вплив на зміну характеру даних відносин має не так давно прийнятий Цивільний кодекс України. До того ж, сучасні дослідження, хоча й розглядають ці проблеми в новому світлі, наприклад, роботи М.Л.Апранич, В.І.Бобрик, С.Б.Булеци, Н.О.Давидової, І.М.Забари, О.М.Калітенко, Л.В.Красицької, Л.В.Малюги, О.А.Мірошниченко, Н.В.Павловської, А.В.Пазюк, Л.В.Пастухової, О.Пунди, М.Сисоєнко, Р.О.Стефанчук, С.К.Теуш, Н.В.Устименко, С.І.Чорнооченко, проте вони не осягають всього комплексу особистих немайнових прав.
Отже, в умовах кардинальних змін у суспільному житті на Україні, коли невпинно зростає роль окремої людини в ньому, на відміну від нещодавнього життя в колишній державі, особливої актуальності набувають проблеми здійснення особою і захисту нею особистих немайнових прав. Зі створенням нової незалежної України дана проблема повністю не вирішена, а тому потрібно відшукати шляхи до її розв’язання, і ця задача постає перед наукою приватного права. Важливість теоретичної розробки цієї проблеми обумовлена й істотним оновленням правового регулювання особистих немайнових відносин цивільним законодавством. Все це свідчить про гостру необхідність здійснення комплексного наукового дослідження особистих немайнових прав у цивільному праві та проблем, пов’язаних із цим питанням та окремими правами даного роду. Крім того, система особистих немайнових прав досліджується цивілістикою вперше на Україні. --PAGE_BREAK--РОЗДІЛ 1
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВАВ СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
§ 1. Рівень наукових досліджень особистих немайнових прав та їх законодавчого закріплення
З розвитком суспільних відносин після набуття Україною незалежності виникла потреба в оновленні правового регулювання особистих немайнових прав. Після проголошення незалежності Україна взяла курс на європейські та світові зразки демократичних правових держав, де вже давно забезпечення та реалізація особистих немайнових прав людини стали на перше місце в їх діяльності. Дані права становлять абсолютну цінність кожного із нас, держава повинна реально забезпечити їх, щоб ми відчували крило її захисту та могли реалізовувати особисті немайнові права у своєму приватному житті.
Приступаючи до безпосереднього аналізу розвитку правового регулювання особистих немайнових відносин у нашій державі, слід зазначити, що кроком до цього стало прийняття Конституції України, адже вона проголосила людину, її життя та здоров’я, недоторканість і безпеку, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Не дивлячись на те, що положення Конституції називають нормами прямої дії, вони потребують детальнішої регламентації та розробки. У будь-якому разі необхідно було реалізувати Основний Закон у приватному праві, розширити та втілити його норми в цивільному праві.
Довший час в Україні ще продовжував діяти Цивільний кодекс УРСР, який охороняв лише деякі особисті немайнові права від порушень, а ті немайнові відносини, що не були пов’язані з майновими він не брав до свого захисту, а тим паче не врегульовував.
Погляди науковців на проблему правового регулювання особистих немайнових відносин цивільним правом не є однозначними протягом усього періоду дослідження даного питання. Починаючи ще з радянських часів і закінчуючи аналізом сучасної літератури, можна стверджувати, що далеко не всі вчені-правники погоджувалися з тією думкою, за якою особисті немайнові права вважаються сферою цивільно-правового регулювання.
Не дивлячись на це, завдяки науковим розробкам та наполегливості цивілістів, на сьогоднішній день можемо стверджувати, що все-таки цивільне право не повинно асоціюватися лише з майновими відносинами, що не економічні цінності виступають першочерговим об’єктом приватно-правового регулювання.
Вагомим внеском в розвитку цивілістики у правильному руслі стала праця К.А.Флєйшиц «Личные права в гражданском праве Союза ССР и капиталистических стран» [208], яка була теоретичним підґрунтям першого закріплення особистих немайнових прав у цивільному законодавстві: в статті 7 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік від 1961 року вперше було проголошено цивільно-правовий захист честі і гідності [159; С.47-60].
Таким чином, право на честь та гідність стало першим особистим немайновим не пов’язаним з майновими правом, яке цивільний закон включив до своєї сфери. Починаючи з цього моменту було знято фактичну заборону проведення наукових досліджень особистих немайнових відносин. Основи цивільного законодавства стали поштовхом для бурхливого розвитку цього напряму цивілістичної науки [159; С.47-60]. На той час проблема особистих немайнових прав зацікавила багато вчених-цивілістів. Так, тоді вийшла в світ праця С.Н.Братуся [24], в якій він аналізує особисті немайнові відносини як такі, що регулюються цивільним правом, відносить їх до предмету даної галузі.
Наступним кроком до затвердження місця особистих немайнових прав у вітчизняній цивілістиці стало прийняття у 1963 році Цивільного кодексу Української РСР, котрий відносив до предмету цивільно-правового регулювання пов’язані з майновими особисті немайнові відносини. Але врегульовував він лише відносини з приводу захисту честі та гідності й охороняв інтереси зображеного у творі образотворчого мистецтва громадянина [219; Ст.7,511].
В той період юристи продовжували активно займатися проблемою особистих немайнових прав, а в їх працях просліджується дещо відмінна від законодавства тенденція. Науковці впевнено заявляли про необхідність регулювання значно ширшого кола особистих немайнових відносин, зокрема тих, що не були пов’язані з майновими.
Так, професор О.С.Йоффе у своїй статті «Личные неимущественные права и их место в системе советского гражданского права» згадує про недоторканість особистої та інтимної сфери, хоча стверджує, що вони не можуть бути об’єктом правового регулювання так само, як і не здатні виступати в цій якості честь і гідність громадян і організацій. За його словами, право лише охороняє особисту та інтимну сферу, передбачаючи разом з тим межі цієї охорони. Він виходить з того, що як межі суб’єктивного права не являються обов’язком уповноваженого, так межа правової охорони, навіть коли її додержання залежить від волі особи, якій така охорона надана, не перетворюється в його право. Як зазначає автор, у адресата немає ніяких прав на листи, йому адресовані, а мається лише право на те, щоб в його інтимну сферу не втручались шляхом вільного опублікування листів, які призначені тільки йому [71; С.55-56].
Наочною ілюстрацією тенденції науково-теоретичного розвитку особистих немайнових прав у цивілістиці 60-х років свідчать твори інших дослідників [157;164;179;189;155;140;123;48;40;32;31;21;17;16]. Зокрема, вагомий внесок в українську цивілістику зробила З.В.Ромовська [157], яка в своїй дисертації зробила ґрунтовне дослідження особистих немайнових прав. Вона акцентує свою увагу не тільки на тих правах, що були закріплені на той час в цивільному законодавстві, але запропонувала закріпити й декілька інших особистих немайнових прав: недоторканість особи, недоторканість житла, вибір роду занять, місце проживання, на цивільно-правову свободу тощо. Ще в той час авторка наголошувала на необхідності виділення розділу для закріплення особистих немайнових прав у Цивільному кодексі, що було неабиякою сміливістю на той час, коли цивілістика концентрувала увагу на майнових відносинах.
Розвиток цивільного законодавства в плані особистих немайнових прав довгий час залишався незмінним. В науковій літературі найчастіше можна було зустріти праці, в яких досліджувались ті права, які були закріплені Цивільним кодексом, зокрема честі, гідності, ділової репутації [20;28;66;77;95;99;114;115;121;124;139;140;143;154;165;225;228]. І лише деякі з них виходили за рамки законодавства[34;57;58;189;236].
Зрушення розвитку науки щодо особистих немайнових прав відбулось починаючи з 90-х років [128;132;194]. Як відомо, в Радянському Союзі державні та колективні інтереси ставились на перше місце. В період панування командно-адміністративної системи всі сфери життєдіяльності суспільства були одержавлені, інтереси окремої особистості ігнорувались, а саме громадянське суспільство було поглинене державою. Діяв принцип, згідно з яким інтереси суб’єктів цивільного права мали підпорядковуватись державним інтересам або щонайменше поєднуватися з ним [148]. Після його розпаду ситуація змінилась, вагомішими для правового регулювання стали інтереси кожної людини зокрема. Ставилось завдання покращити правовий статус людини і захистити її особисті немайнові права, які набувають пріоритетного значення.
В цей час з’являються дослідження, які глибоко переймаються проблемою закріплення цивільним правом особистих немайнових прав людини. Найґрунтовнішими працями з цієї проблеми були твори таких дослідниць, як Л.О.Красавчикової та М.Н.Малєіної [89;90;103;104;105;106].
Аналіз праць російського професора Л.О.Красавчикової дозволяє стверджувати, що вона акцентує увагу на необхідності розробки та систематизації відповідних правових положень щодо особистих немайнових прав у рамках окремої глави Цивільного кодексу [90;С.72-74]. Крім того, дослідниця робить ряд слушних зауважень та цікавих висновків. Вона доводить відсутність економічного зв’язку особистих немайнових відносин особи з майновими, не дивлячись на те, що за порушення таких прав особі сплачують моральне відшкодування у вигляді грошової суми. Авторка стверджує, що грошова сума, що сплачується потерпілому, не є майновим еквівалентом порушеного особистого немайнового блага, яке не має вартісної оцінки, і тому грошове відшкодування не поновлює його майнове становище, оскільки воно не було порушене, а лише умовно відшкодовує завдану моральну шкоду, так як не існує об’єктивного критерію її виміру [88;С.53-67]. Трохи пізніше, в наступній своїй праці Л.О.Красавчикова визначає, що ім’я, честь, гідність, здоров’я, особиста недоторканість як такі в силу факту приналежності їх особі не породжують право на винагороду в уповноваженої особи за їх використання третіми особами. Більше того, громадянин не може передати ці блага іншим особам в силу їх невіддільності від носія. Таким чином, вимога про виплату грошової компенсації у випадку заподіяння моральної шкоди сигналізує, образно кажучи, не про «норму», а про «патологію» в розвитку особистих немайнових відносин. Хоча, дійсно, протягом життя людина вступає в різноманітні майнові відносини для забезпечення свого фізичного існування, проте матеріальні умови життя людини ні в якому разі не перетворюють саме життя в матеріальне благо [90; С.19,91]. Як демонструють дослідження вченої (і з чим ми цілком погоджуємось), зв’язок особистого немайнового права з майновими відносинами є опосередкованим, він не доводить того, що немайнові права, по суті, мають економічний зміст, тобто навпаки. Отже, хоча особисті немайнові права можуть переплітатись із майновою сферою, це не означає, що вони тісно пов’язані з нею.
Дещо схожі погляди зустрічаються і в працях М.Н.Малєіної. Вона також наголошувала на необхідності удосконалення і розширення законодавчого закріплення особистих немайнових прав особи; більш повне правове регулювання і охорону цих прав визначає однією з важливих гарантій соціальної захищеності особи в правовій державі [103;С.19].
М.Н.Малєіна порушує питання про включення в предмет цивільного права особистих немайнових відносин, не пов’язаних з майновими.Проте ставиться під сумнів її аргументація на користь такої позиції. Дослідниця виходить з того, що майнові та особисті немайнові відносини мають ряд схожих рис: виражають приналежність певних благ конкретним особам і характеризуються автономністю, рівністю осіб у цих відносинах, а при порушенні відновлюються, як правило, у позовному порядку [103;С.13]. Таке твердження, на нашудумку, не зовсім вдало пояснює необхідність включення їх до предмету цивільного права. По-перше, особисті немайнові блага в своїй переважній більшості не можуть відновитися судом. Так, якщо були розголошені відомості про особисте життя особи, тобто було порушено право на особисте життя та його таємницю, то повернути таку інформацію у стан невідомої фактично неможливо, отже повне відновлення даного права нереальне. Подібна ситуація складається, якщо людину позбавляють життя, тобто порушується особисте немайнове право (право на життя) — відновлення права неможливе та ряд інших прикладів. Другим моментом, з яким ми не можемпогодитись, це те, що авторка вбачає доцільність включення особистих немайнових відносин до предмету цивільного права через їх схожість з майновими відносинами. На наш погляд, таке положення не може бути прийнято за основу, бо особисті немайнові права є відмінними від майнових. Намвидається за доцільне вважати причиною такого включення те, що особисті немайнові відносини виникають в процесі реалізації особами даного виду прав як учасника приватно-правових відносин, а приватна сфера відносин регулюється цивільним правом, яке називають приватним правом [80; С.29-37;53; С.18-23].    продолжение
--PAGE_BREAK--
Що стосується інших позицій М.Н.Малєіної, то здебільшого вони заперечень не викликають. Дослідниця вдало демонструє недоліки законодавства Росії, яке в той час було майже ідентичне українському, та визначає головним його напрямком більш повну регламентацію законодавства, що регулює особисті немайнові права, а також систематизація та підвищення ролі такого закону [103; С.16-19], з чим важко не погодитись. У своїй праці авторка провела детальне дослідження поняття та ознак особистих немайнових прав, розглянула деякі їх види, способи захисту. При цьому вона доходить висновку, що в умовах формування правової держави, подальшого розвитку міжнародного співробітництва, підвищення пріоритету загальнолюдських цінностей особисті права громадян набувають все більшого значення, а тому, крім тих з них, які вже традиційно склалися, можуть виникати нові різновиди, що обумовить подальше удосконалення законодавства [103;С.122].
Звичайно ж, дослідниця була права: розвиток суспільства та його відносин ніколи не припиняється, в результаті виникають такі відносини, які потребують захисту законом. Так, у сфері особистих немайнових відносин на сьогоднішній день законодавчо закріпилось багато прав, незнайомих раніше цивільному законодавству: право на життя і здоров’я, на свободу, особисту недоторканість, на індивідуальність, на особисте життя та його таємницю, на недоторканість житла, на свободу пересування тощо. Крім того, під опіку цивільного закону потрапили і такі суспільні відносини, які раніше не врегульовувались жодною з галузей права: заборона евтаназії, стерилізація, штучне переривання вагітності, штучне запліднення та перенесення зародка в організм жінки, право на вибір лікаря та методів лікування, право фізичної особи, що перебуває на стаціонарному лікуванні на допуск до неї нотаріуса, адвоката, священнослужителя, право на донорство, повага до людини, яка померла та інші. Проте розвиток суспільства, невпинний розвиток науки цікавиться можливістю клонування людини, заморожування та розморожування людини для продовження її життя. В недалекому майбутньому це може стати реальним, і тоді потрібен буде дозвіл закону на зайняття такою діяльністю.
Повернемось до питання розвитку позитивного права на Україні щодо особистих немайнових прав. Хоча необхідність розробити новий Цивільний кодекс виникла одразу ж після спрямування України на кардинальне реформування суспільного устрою, він мав бути кодексом саме громадянського суспільства, в якому людина, її інтереси, права, думається, в тому числі особисті немайнові, є головною цінністю. Цивільний кодекс, чинний у той період, може вважатися кодексом громадянського суспільства лише за назвою. Крім того, визначалось, що новий Цивільний кодекс має бути створено як кодекс приватного права [148;С.10-11].
Праця по підготовці проекту нового Цивільного кодексу розпочалась з 1992 року. Проект Цивільного кодексу України розроблявся багатьма фахівцями, а остаточний його варіант опрацьовувала група вчених у складі С.П.Головатого, А.С.Довгерта, О.А.Підопригори, О.А.Пушкіна, Д.В.Бобрової, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця, З.В.Ромовської, В.Л.Мусіяки, М.М.Сібільова, Я.М.Шевченко, В.Я.Калакури. Положення проекту обговорювалися на багатьох конференціях, сесіях, міжнародних зустрічах, він пройшов експертизу в юридичних та наукових установах Німеччини, Нідерландів, США, Італії, Швейцарії [80;С.307-325]. Варто згадати, що одночасно з цим члени Робочої групи з підготовки проекту Цивільного кодексу України брали участь у розробці Модельного цивільного кодексу для країн СНД, який носить рекомендаційний характер для законодавця кожної держави. При його розробці враховувалися проекти окремих учасниць Співдружності, проводився їх порівняльний аналіз. Необхідність його існування зумовлювалась тим, що дані держави мають спільність вихідних понять, термінології, тісний економічний зв’язок та участь в багатосторонніх міжнародних конвенціях і договорах, які уніфікують важливі сфери приватних відносин, а тому існує наслідок схожості цивільного законодавства країн СНД [80;С.309].
Проте,варто зазначити, що Цивільний кодекс України, який був прийнятий 16 січня 2003 року, не є дублюванням жодного з існуючих цивільних кодексів країн СНД чи повторенням кодексу якоїсь іншої держави. Він є оригінальним документом, який увібрав у себе світовий досвід цивілістики, в тому числі й української науки, а також врахував вітчизняні традиції цивільного права.
Наочною ілюстрацією вищезазначеного твердження може слугувати порівняння норм, які присвячені особистим немайновим правам Цивільного кодексу України та інших держав СНД.
Перш за все, слід відмітити, що український кодекс присвячує їм цілу Книгу другу «Особисті немайнові права фізичних осіб», яку, в свою чергу, складають три глави: Глава 20 «Загальні положення про особисті немайнові права фізичної особи», Глава 21 «Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи», Глава 22 «Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи»; крім того, відносини з приводу особистих немайнових благ визначаються й іншими статтями: ст.1, яка визначає, що особисті немайнові відносини регулюються цивільним законодавством; ст.16, що передбачає відшкодування моральної ( немайнової) шкоди та інші способи, якими можна захистити особисті немайнові права; ст.23, що безпосередньо визначає моральну шкоду та її відшкодування; ст.28, що закріплює положення про таке особисте немайнове благо, як ім’я фізичної особи; ст.29, яка регулює відносини з приводу місця проживання фізичної особи; ст.ст. 55-79, які врегульовують відносини з приводу опіки і піклування; ст.94, яка визначає особисті немайнові права юридичної особи; ст.177, що відносить до об’єктів цивільних прав нематеріальні блага, до яких, крім результатів інтелектуальної, творчої діяльності (ст.199) та інформаційної (ст.200), законодавець окремо виділяє особисті немайнові блага (ст.201), до яких він відносить здоров’я, життя; честь, гідність і ділову репутацію; ім’я (найменування); авторство; свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості та інші. Крім того, в кодексі містяться дві глави, які регулюють відносини з приводу рятування здоров’я та життя фізичної особи або які створюють їм загрозу.
Варто зазначити, що жоден з цивільних кодексів країн СНД не містить такого обсягу норм, які б стосувалися особистих немайнових прав. Більше того, не одна держава немає такого цивільно-правового документу, який присвятив би особистим немайновим правам цілу книгу. В більшості випадків існують поодинокі статті, які регулюють особисті немайнові відносини, в кращому – це може бути окрема глава.
Кодекси держав СНД містять досить обмежену кількість цивільно-правових норм, що стосуються особистої немайнової сфери. Мало того, законодавці цих країн не передбачають регулювання особистих немайнових відносин цивільним правом. Так, Цивільний кодекс Російської Федерації в частині 2 статті 2 говорить, що «невід’ємні права і свободи людини та інші нематеріальні блага захищаються цивільним законодавством, якщо інше не витікає зі змісту цих нематеріальних благ». Як видно, тут говориться про охоронну функцію, а якщо говорити про регулювання, то воно стосується тільки особистих немайнових відносин, які пов’язані з майновими. Крім того, Цивільний кодекс Росії містить невелику кількість норм, які стосуються особистих немайнових прав: це тільки одна глава 8 підрозділу 3 розділу 1, що носить назву «Нематеріальні блага та їх захист», яку складають всього три статті: ст. 150 «Нематеріальні блага,» де говориться про захист нематеріальних благ, ст. 151 «Компенсація моральної шкоди», ст. 152 «Захист честі, гідності та ділової репутації». В главі 59 «Зобов’язання внаслідок заподіяння шкоди» є два параграфи, які стосуються особистих немайнових прав: це параграф 2 — «Відшкодування шкоди, заподіяної життю чи здоров’ю громадянина» та параграф 4 — «Компенсація моральної шкоди», окрім того, в кодексі зустрічаються окремі статті щодо даної сфери прав.
У більшості цивільних кодексів СНД, зокрема таких країн, як Таджикистан, Туркменістан, Киргизія, Вірменія, Білорусія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, простежується чітке повторення позиції: "…цивільне законодавство регулює пов’язані з майновими особисті немайнові відносини " [239]­­¹. Таким чином, виникає думка, що особисті немайнові відносини, які не пов’язані з майновими, цивільним законодавством не регулюються. Але далі в цивільних кодексах Таджикистану, Киргизія, Білорусії містяться положення: "…відносини, пов’язані із здійсненням та захистом невід’ємних прав і свобод людини та інших нематеріальних благ (особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими), регулюються цивільним законодавством, оскільки інше не витікає зі змісту цих відносин" [239]²; чи норм цивільних кодексів Туркменістану, Киргизія, Білорусії твердять: "…відносини, пов’язані з існуванням та захистом невід’ємних прав і свобод людини та інших нематеріальних благ, регулюються цивільним законодавством (та іншими правовими актами), оскільки інше не витікає зі змісту цих відносин" (Ст.1); а положення цивільних кодексів Казахстану та Узбекистану визначають: "…особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, регулюються
цивільним законодавством, оскільки інше не передбачено законодавчими актами чи не витікає зі змісту особистого немайнового відношення" [239]³.
Отже, можна зробити висновок, що дані цивільні кодекси чітко не встановлюють регулювання особистих немайнових відносин, не пов’язаних з майновими, а лише допускають це регулювання, іншими словами – не заперечують. Проте, наприклад, ч.2 ст.1 Цивільного кодексу Азербайджану
_______________________
¹[239] Див. ст.1 цивільних кодексів Таджикистану, Киргизії, Вірменії, Білорусії, Казахстану; ст.2 – Туркменістану, Азербайджану, Узбекистану.
²[239] Див. Ст.1 цивільних кодексів Таджикистану, Киргизії, Білорусії.
³[239] Див. ст.1 Цивільного кодексу Казахстану, ст.2 Цивільного кодексу Узбекистану.
говорить, що завданням даного Кодексу є регулювання і особистих немайнових відносин суб’єктів цивільного права. Але тут, як випливає з аналізу наступних статей, швидше всього йдеться про ті немайнові відносини, які пов’язані з майновими. Також згадувана ст.1 говорить про захист честі, гідності та ділової репутації фізичних осіб, захист їх особистого життя і права особистої недоторканості як завдання Кодексу, тобто відзначається охоронна функція. Таким чином, Цивільний кодекс Азербайджану дає розмиту картину про регулювання даної сфери відносин.
Якщо простежити закріплення особистих немайнових прав у конкретних правових нормах вищеназваних кодексів, то складається наступна картина.
Цивільні кодекси Киргизії та Туркменістану містять лише окремі статті, що стосуються особистих немайнових прав. Здебільшого ці норми виконують захисну, тобто охоронну функцію: компенсацію моральної шкоди, захист особистих немайнових прав та інших нематеріальних благ; захист честі, гідності та ділової репутації; захист права на власне зображення; право на охорону таємниці особистого життя; відшкодування шкоди у випадку смерті потерпілого; відшкодування шкоди, заподіяної медичним закладом; відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я [239]¹. Проте деякі норми все-таки носять регулятивний характер. Це, наприклад, ст.21 Цивільного кодексуТуркменістану, ст.54 Цивільного кодексу Киргизії " Ім’яфізичної
особи ", які регулюють правовідносини з приводу отримання, використання та зміни імені. Регулювання деяких особистих немайнових прав також закріплюється в ст.50 Цивільного кодексу Киргизії, яка носить назву «Особисті немайнові права та інші нематеріальні блага.» Таким чином, можна зробити висновок, що цивільні кодекси Туркменістану та Киргизії охороняють та частково регулюють особисті немайнові відносини.
Таджикистан та Казахстан у своїх цивільних кодексах, на відміну від попередніх країн, крім статей, присвячують особистим немайновим правам окремі параграфи. Так Цивільний кодекс Таджикистану містить в главі 6 «Об’єкти цивільних прав» Параграф 8, який називається «Нематеріальні блага та їх захист». В ньому містяться статті, які закріплюють положення про матеріальні блага, компенсацію моральної шкоди, захист особистих немайнових прав, особисті немайнові права, які пов’язані з майновими, захист честі, гідності та ділової репутації, право на охорону таємниці особистого життя,право навласнезображення,право на недоторканість житла. Кодекс
Казахстану присвячує цим правам параграф 3 глави 20, який такі називається:    продолжение
--PAGE_BREAK--
________________________
¹[239] Ст.ст.16,17,18,19,20,21 Цивільного кодексу Киргизії; ст.ст.11,15,16,17,18,1041,­1042,1049 Цивільного кодексу Туркменістану
«Особисті немайнові права». Параграф складається з таких статей: «Захист особистих немайнових прав», «Особисті немайнові права, які пов’язані з майновими», «Захист честі, гідності та ділової репутації», «Право на охорону таємниці особистого життя», «Право на власне зображення», «Право на недоторканість житла». Як бачимо, даний параграф майже ідентичний тому, що виділяється в Цивільному кодексі Таджикистану. Крім того, дані два кодекси містять ще по два ідентичні параграфи: «Відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадянина» [239]¹ та «Відшкодування моральної шкоди» [239]².
Цивільний кодекс Казахстану має ще один параграф — «Особисті немайнові права», який складає всього одна стаття «Захист особистих немайнових прав», і вона стосується колізії норм. Як бачимо, норми цивільних кодексів Таджикистану та Казахстану стосуються здебільшого, за окремими винятками, охорони і захисту особистих немайнових прав, але регулювання їх все одно допускається, не заперечується даним кодексом.
В деяких країнах СНД норми, що стосуються особистих немайнових прав, складаються не тільки в статті, параграфи, але й в окрему главу. Так Цивільний кодекс Азербайджану містить главу 60 «Відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю фізичної особи». Проте, хоча кодекс закріплює своїм завданням регулювання особистих немайнових відносин [239]³, стаття, яка справді здійснює це регулювання, всього одна і присвячена вона тільки одному особистому немайновому праву – праву на ім’я [239]4.
Кодекси Вірменії та Узбекистану, крім того, містять параграф «Відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадянина» [239]5, а Цивільний кодекс Узбекистану ще параграфи «Компенсація моральної
________________________
¹[239]Див. параграф 2 глави 55 розділу IV.Ст.ст.1100-1110 Цивільного кодексу Таджикистану; параграф 2 глави47 розділу IV. Ст.ст.936-946 Цивільного кодексу Казахстану.
²[239] Див. параграф 4 ст.ст.1115,1116 Цивільного кодексу Таджикистану; параграф 4, ст.ст.951,952 Цивільного кодексу Казахстану.
³ [239] Ст. 1 Цивільного кодексу Азербайджану.
4[239] Див. ст. 26 Цивільного кодексу Азербайджану.
5[239] Див. параграф 2 глави 60 розділу ІХ, ст.ст. 1077-1087 Цивільного кодексу Вірменії; параграф 2 глави 57 розділу ІІІ, ст.ст.1005-1016 Цивільного кодексу Узбекистану.
шкоди» [239]¹ та «Особисті немайнові права. Інтелектуальна власність»[239]², норми яких є колізійними. Дані кодекси включають, крім того, ще декілька окремих статей. Але з усіх взятих разом норм цивільних кодексів даних країн, що стосуються особистих немайнових прав, лише мізерна частина їх регулює ці права, бо майже всі вони носять характер охорони, захисту.
Можна зробити висновок: цивільні кодекси Киргизії, Туркменістану, Таджикистану, Казахстану, Вірменії, Азербайджану та Узбекистану охороняють особисті немайнові права, а регулюють лише декілька з них.
Цивільний кодекс Молдови у статті 2 закріплює, що «відносини, пов’язані зі здійсненням та захистом прав і основних свобод людини та інших нематеріальних благ, регулюються даним кодексом та іншими законами» [159; 227; 64; 166; 54; 147; 110]. Таким чином, на відміну від вищеназваних кодексів СНД, він не лише допускає регулювання особистих немайнових відносин, які не пов’язані з майновими, але й закріплює дане регулювання. Правда, якщо дослідити весь цей нормативний акт, то можна побачити, що нормам, які регулюють особисті немайнові права, присвячено дуже мало статей: ст.28 "Ім’я фізичної особи", ст.29 «Використання імені», ст.516 «Право на інформування» та деякі інші, так що випереджає Цивільний кодекс Молдавії вищеназвані кодекси тільки одним положенням про регулювання нематеріальних благ, тим більше, що охороні даних прав цей Кодекс також не виділяє багато положень.
Отже, підводячи підсумки проведеного аналізу структури Цивільного кодексу України та країн СНД щодо особистих немайнових прав, необхідно відзначити те, що український законодавець набагато більше уваги приділяє особистій немайновій сфері, ніж це роблять законодавці інших держав Співдружності. Варто наголосити на тому, що приватно-правова сфера регулювання немайнових особистих відносин України суттєво випередила в
розвитку решту країн СНД, і цей факт залишається беззаперечним.
Повертаючись до безпосереднього розвитку даної сфери прав власне України, слід зауважити, що в період, коли розроблявся проект нового Цивільного кодексу України, пожвавився інтерес дослідників цивільного права до особистих немайнових прав. Особливо зросла кількість досліджень даних прав після прийняття та вступу 1 січня 2004 року Цивільного кодексу в юридичну силу.
За останні роки була видана чимала кількість наукових статей, що частково розкривали проблемні питання особистих немайнових прав, які довгийчас непривертали таку увагу науковців. Серед авторів можна
________________________
¹[239] Параграф 4 глави 57 розділу ІІІ, ст.ст. 1021,1022 Цивільного кодексу Узбекистану.
²[239] Параграф 2 глави 71 розділу VI, ст. 1179 Цивільного кодексу Узбекистану.
відзначити З.В.Ромовську, Я.М.Шевченко, Л.В.Малюгу, М.Сисоєнко, О.Домбровську, О.Пунду, Ю.Зоріну та багато інших. Окремо необхідно виділити праці Р.О.Стефанчука, який на сьогоднішній день серед сучасних дослідників особистих немайнових прав має найбільшу їх кількість, серед яких чимало наукових статей [181; 183; 185; 186; 188], а також монографія «Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві» [182]. Хоча дана проблема й досліджувалась вітчизняною цивілістикою, проте автор підходить до неї з погляду сучасності, оскільки змінилось політичне і соціальне життя в Україні, зросла роль електронних засобів зв’язку, збільшилось значення захисту саме немайнової сфери особи [182; С.185-194]. Не дивлячись на те, що це право набуває нового значення в сучасних умовах, в цивільному праві існують і інші недосліджені особисті немайнові права.
На порозі новоготисячоліття збільшилась кількість дисертаційних досліджень у напрямку особистих немайнових прав, і таке зростання відбувається з кожним наступним роком. Це доводить, що молодих науковців дедалі більше хвилює проблема немайнової сфери приватного життя. Зокрема, серед авторів дисертацій що до проблеми особистих немайнових прав можна назвати Л.В.Красицьку, С.І.Чорнооченко, Р.О.Стефанчука, Н.В.Устименко, О.М.Калітенко, Н.В.Павловську, І.М.Забару, А.О.Церковну, Б.К.Левківського, В.І.Бобрика, Л.В.Малюгу, С.Б.Булецу, Н.О.Давидову.
Приступаючи до аналізу дисертаційних досліджень сьогоднішнього дня, хотілось би наголосити на тому, що майже всі вони присвячені окремим особистим немайновим правам, проте розгляду даних прав у комплексі, як одну з найважливіших проблем цивільного права, приділено мало уваги. Щоб переконатись у вищесказаному, необхідно провести загальний аналіз дисертаційних робіт.
В Україні декілька науковців представили дисертаційні дослідження проблеми самого захисту особистих благ, в тому числі відшкодування моральної шкоди. Серед таких праць можна виділити дисертації Л.О.Корчевної «Компенсація моральної шкоди, завданої порушенням особистих немайнових прав у цивільному праві», С.І.Шимон «Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту суб’єктивних цивільних прав», Н.В.Павловської «Теорія та практика захисту моральних благ цивільним законодавством України, І.М.Забари „Відшкодування моральної (немайнової) шкоди у міжнародному приватному праві“ [86;231;129;61]. Дані роботи не зосереджуються на аналізі самих особистих немайнових прав чи благ, а лише на їх захисті, та в деяких з них частково розглядається самий об’єкт захисту.
Так, Н.В.Павловська в своїй дисертації виділяє окремий підрозділ „Поняття моральних благ“, в якому досліджує специфіку моральних благ, порівняння даного поняття з „нематеріальними благами“, „особистими немайновими правами“, „особистим благом“, при цьому робить висновок, що об’єктом відносин, пов’язаним з правовим регулюванням моральних благ, є право на життя, право на здоров’я, право на свободу та особисту недоторканість та інші [129; С.8-9]. На мій погляд, останнє висловлення авторки є нечітким, оскільки об’єктом відносин завжди виступає благо, в нашому випадку це моральне благо, а саме право входить в поняття змісту даних відносин.
Не полишає зацікавленості дисертантів і тема честі, гідності та ділової репутації. Зокрема такі роботи були захищені протягом останніх років Р.О.Стефанчуком „Цивільно-правовий захист честі, гідності та репутації“, А.О.Церковною „Гідність і честь у цивільному праві“ [187;213].
Що стосується останньої дисертації, авторка приділяє загальним питанням особистих немайнових прав незначну частину свого дослідження, тому що всю увагу зосереджує на проблемах честі й гідності зокрема. Але зустрічається в роботі аналіз норм, що закріплюють правила про здійснення особистих немайнових прав та їх межі [213;С.17-18]. При цьому А.О.Церковна критикує правило, зазначене ще в проекті ЦКУ, про те, що при здійсненні особистих немайнових прав фізична особа може діяти лише в межах наданої їй свободи поведінки, спираючись на те, що поєднання понять „межі“ і „правова свобода“ є недопустимі. Дійсно, поняття „межа свободи“ є дещо невдалим, оскільки воно асоціюється з обмеженням свободи, проте на даний момент це суттєвого значення не має, тому що дане положення не знаходить своє місце в нині діючому Цивільному кодексі України.
Проаналізувавши дисертаційне дослідження Р.О.Стефанчука, ми побачимо, що він дещо більше працює над загальнотеоретичними питаннями. Так, в своїй роботі він зачіпає проблеми розвитку особистих немайнових прав, розглядає їх історичний аспект [187;С.15]. Автор також розглядає регулятивну й охоронну функцію цивільного права й визначає, чи можуть особисті немайнові відносини регулюватися цивільним правом. Дисертант визначає, що дані правовідносини лише охороняються ним, а регулюватися можуть лише з розвитком суспільних відносин, який вже на сьогоднішній день відбувся. Р.О.Стефанчук дослідив також ознаки особистих немайнових благ [187;С.29-31], проте не називає нових ознак в порівнянні з іншими дослідниками даної проблеми, а лише пристосовує їх до честі, гідності, репутації як особистих немайнових благ.
Наступними дисертаційними роботами, які хочеться відзначити, є дослідження, присвячені особистим немайновим правам, проте в сфері сімейних відносин. Серед таких ми можемо виділити праці таких авторів, як О.М.Калітенко „Особисті відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна“ та Б.К.Левківський „Особисті немайнові права та обов’язки членів сім’ї“ [74;97]. Комплексним проблемам особистих немайнових прав приділяє увагу О.М.Калітенко, яка дослідила ознаки даних прав та їх класифікацію [74;С.56-62]. Однак, положення, зауважені автором, не містять глибокого дослідження саме цієї проблеми, оскільки авторка зосереджувалась на проблемах специфічних для її теми дисертації.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Хоча у деяких з вищеназваних дослідників знаходжу нові підходи до проблеми особистих немайнових прав, але вони розглядаються поверхнево, оскільки їхні дослідження стосуються питань, на які вже неодноразово звертали увагу науковці.
Проблемами, які стосуються немайнових прав цікавились дисертанти в сфері міжнародного приватного права. Такими є роботи, зокрема, І.М.Забари «Відшкодування моральної (немайнової) шкоди в міжнародному приватному праві», Л.В.Пастухової «Ефективність міжнародно-правових засобів забезпечення реалізації Конвенції про захист прав і основних свобод людини», А.В.Пазюк «Міжнародно-правовий захист права людини на приватність персоніфікованої інформації», О.А.Мірошниченко «Право людини на життя (теорія та практика міжнародного співробітництва)» [61;131;130;117]. Хоча дослідження названих дисертантів і допомагають вирішити деякі важливі проблеми пов’язані з захистом прав (зокрема роботи І.М.Забари, Л.В.Пастухової, А.В.Пазюк), але на вирішенні загальних комплексних питань особистих немайнових прав вони не зупиняються. Вище перелічені дисертації, крім роботи О.А.Мірошниченко, яка досліджувала одне з особистих немайнових прав – право на життя, націлені на розв’язання проблем, що можуть виникати безпосередньо на практиці при реалізації особистих немайнових прав, проблем пов’язаних із їх захистом, відшкодуванням моральної шкоди.
Дещо в іншому напрямі зробили дослідження дисертанти Л.В.Красицька, Н.В.Устименко, В.І.Бобрик [92;205;22], які присвятили свої роботи окремим малодослідженим цивілістикою особистим немайновим правам. Так, В.І.Бобрик провів дисертаційне дослідження такого особистого немайнового права, як право на особисте життя. В своїй роботі (Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб), автор дослідив загальні засади правової охорони особистого життя фізичної особи, проаналізував зміст особистих немайнових прав, спрямованих на його охорону, та розглянув цивільно-правові аспекти втручання в особисте життя, коли це втручання є правомірним, а коли неправомірним. Дисертант приходить до ряду суттєвих висновків. Він пропонує законодавчо передбачити можливість здійснення особистих немайнових прав особи, визнаної безвісно відсутньою, її близькими родичами в межах суті конкретних прав; захисту особистих немайнових прав померлої особи заінтересованими родичами чи іншими особами, щодо яких у заповіті є розпорядження відносно надання їм прав здійснювати такий захист. Також автор проаналізував деякі важливі теоретичні проблеми, зокрема дав роз’яснення поняттям «особистого життя», «цивільно-правовій охороні особистого життя», відмежував «охорону» від захисної та регулятивної функції. Він визначив, що в зміст особистих немайнових прав, спрямованих на охорону особистого життя фізичної особи, входять: власне право на особисте життя, право на сімейне життя, право на індивідуальність, на власне зображення, на особисті папери, на таємницю кореспонденції, на недоторканість житла. Не згідніз висловленням автора про те, щоб замінити в цивільному законі термін «сфера приватного життя» терміном «приватна сфера» [22;С.5-16], оскільки суть приватної сфери ширша, вона не може ідентифікуватись лише з приватним життям. Дисертант посилається на те, що термін «приватна сфера» адекватніше вказує на сферу здійснення особистих немайнових прав. Проте, нам здається, приватність асоціюється не лише з немайновими правами, до змісту приватних відносин входять також майнові права, навіть саме цивільне право називають приватним правом, як аналогічне.
В сфері особистого життя робить свої дослідження і Н.В.Устименко. У дисертації під назвою: “Тайны личной жизни человека и их гражданско-правовая охрана”, — вона розкриває суть важливих проблем, які стосуються особистого життя фізичних осіб. Але не вдаючись до розгляду цих питань, хотілося б наголосити на тому, що дисертантка приділила увагу в роботі загальним проблемам особистих немайнових прав. Так, в структурі роботи вона виділяє два підрозділи, які аналізують поняття і ознаки особистих немайнових прав, не пов’язаних з майновими, та їх класифікацію [205;С.14-51]. Вона дає визначення особистих немайнових, не пов’язаних з майновими, прав як «сукупність законодавчо закріплених, невіддільних від особи абсолютних благ, позбавлених економічного змісту, які надають можливість фізичній особі на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначити свою поведінку в сфері особистого життя» [205;С.9]. З одного боку дане визначення є наслідком творчого підходу авторки до цієї проблеми, та з іншого, воно є надто вузьким розумінням даних прав. Свідченням цього є фраза: "…визначити свою поведінку в сфері особистого життя". Якщо дисертантка присвячує роботу таємниці особистого життя людини, знаючи, що включає в себе зміст особистого життя, то дане нею поняття надто обмежує суть особистих немайнових прав. Другим моментом, на якому хотілось бизупинитись, це те, що авторка охарактеризувала в даному визначенні права як сукупність благ. Вона фактично зводить поняття «право» та «благо» в одне. З цим твердженням, на нашу думку, не можна погодитись, бо такі терміни не слід ототожнювати. Що стосується розглядуваних дисертанткою класифікацій особистих немайнових прав, то вони не є новими, оскільки зустрічаються в іншій літературі, їх ще до цього моменту розглядали інші дослідники даних прав.
Надзвичайно важливу тему дослідила дисертантка Л.В.Красицька – «Право громадян України на життя, здоров’я, свободу і особисту недоторканість». Особисті немайнові блага, яким вона присвятила свою роботу, становлять найбільшу цінність для людей поміж іншими. Без таких благ, як здоров’я, свобода, особиста недоторканість, сенс життя, напевно, для всіх людей втрачається, а саме життя становить абсолютну цінність кожного із нас. Авторка дослідила права на кожне це благо зокрема, проте, на наш погляд, надто коротко зупиняється на важливих проблемах. Наприклад, з нашої точки зору, більше уваги потребують проблеми моменту виникнення у людини особистих немайнових прав, штучного переривання вагітності, евтаназії, замороження й оживлення осіб, клонування, штучне запліднення, сурогатне материнство та багато інших важливих для науки, людини та цілого суспільства проблем, про які дисертантка здебільшого лише коротко згадує. Л.В.Красицька робить досить цікаву пропозицію. Вона радить включити до Цивільного кодексу України статті, які б регламентували договір про надання медичної допомоги і договір донорства, та розмістити їх у розділі «Окремі види зобов’язань» першою главою підрозділу, який буде регулювати договірні зобов’язання під назвою «Договори, направлені на реалізацію особистих немайнових прав фізичної особи» [92;С.165-166]. Розглядаючи окреслені нею проблеми, вона частково зупиняється на понятті особистого немайнового права, його ознаках та класифікаціях, але своїх пропозицій щодо цих проблем не подає.
Питання права на життя та здоров’я зачіпає в своїй дисертації і С.Б.Булеца [25]. Хоча вона не зупиняється на загальних проблемах особистих немайнових прав, проте в роботі розглядаються важливі та актуальні на сьогоднішній день питання: момент виникнення права на життя, зміст цього права, характеристика таких елементів права на життя як переривання вагітності, евтаназія, право повнолітньої особи брати участь у медичних, наукових та інших дослідженнях за особистою згодою, право на зміну (корекцію) статевої належності, право живого донора на взяття у нього здатних до регенерації анатомічних матеріалів. Окрему увагу авторка приділяє проблемам зв’язаним з охороною здоров’я, медичною допомогою, при цьому вона дає ряд визначень термінам – «система охорони здоров’я», «медична допомога», «хворий», «пацієнт». Позитивним моментом є також те, що розглядаючи проблеми права на життя та здоров’я, дисертантка користувалася досвідом інших держав, проаналізувала стан врегулювання даних прав у Чехії, Словаччині та Угорщині.
Що стосується останніх чотирьох дисертаційних робіт, то їх аналіз демонструє їхнє зосередження на суто окремих досліджуваних ними особистих немайнових правах, що, в принципі, й природно. Але, зважаючи на комплексні зрушення в галузі цивільного права, на те, що особисті немайнові права ввійшли в їхнє законодавче закріплення цілим комплексом, необхідно дослідити саме проблеми пов’язані з цим, розглянути проблему цілої системи особистих немайнових прав.
Дещо ширшу площину особистих немайнових прав розглянула дисертантка Н.О.Давидова в роботі «Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування» [50]. Вона досліджує вищеназвані права, як цілісний інститут цивільного права, приділяє увагу загальним питанням особистих немайнових прав: поняттю та ознакам особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування, їх класифікації, джерелам регулювання, реалізації, захисту. Н.О.Давидова визначає дане право як особисте, загально-регулятивне, довічне право, що не має майнового еквівалента, об’єктом якого є нематеріальні (духовні) блага, що притаманні всім і кожному незалежно від інших прав, виникає з народження, утворюється у немайновій сфері та не відчужується. Вона обґрунтовує специфіку здійснення такого виду особистих немайнових прав і крім двох традиційних способів (багатократні повторювані дії та однократна дія) виділяє постійну, безперервну реалізацію, наприклад, так реалізується право на життя. Хоча, на наш погляд, деякі з елементів права на життя не обов’язково має реалізовуватись постійно (наприклад, право на стерилізацію, на штучне переривання вагітності, штучне запліднення тощо), тому не слід називати такий спосіб, за словами авторки, як єдиний для існування такого права. Не дивлячись на всі позитивні результати дослідження, поза його площиною залишилась велика частина не взятих до розгляду особистих немайнових прав. Тому, хоча й були висвітлені загальні актуальні питання, вони не охопили всього комплексу даних прав.
Спробу загального дослідження зробила дисертантка С.І.Чорнооченко. У своїй дисертації на тему «Особисті немайнові права, які забезпечують соціальне існування фізичних осіб в Україні», не дивлячись на те, що не виділялось питання прав, які забезпечують природне існування фізичних осіб, вона цілий розділ присвячує загальній проблемі особистих немайнових прав. Першим важливим моментом цієї дисертації є те, що Світлана Іванівна розглянула проблему особистих немайнових, не пов’язаних з майновими прав, як предмет цивільного права. При цьому вона акцентує увагу на думки різних авторів на дану проблему, розглядає ознаки та поняття особистих немайнових відносин, функції охорони та регулювання цих відносин, наводить приклади класифікацій даних прав [226;С.10-64]. Авторка робить декілька суттєвих висновків щодо загального поняття особистих немайнових прав. Зокрема, вона дає визначення особистим немайновим відносинам, як «суспільним відносинам, які складаються з приводу нематеріальних благ, що мають позаекономічну природу, являють самостійну цінність для їх носія, мають функціональну властивість нетоварності, належать особистості як такій та від неї невідокремлені» [226;С.163]. З нашої точки зору, дане визначення є недосконалим, бо не розкриває всієї сутності таких відносин: по-перше, воно не містить всіх ознак, за допомогою яких можна їх охарактеризувати, і судячи з цих рис розпізнати, до якого типу ці відносини належать; по-друге, дисертантка розділяє ознаки «позаекономічна природа» і «нетоварність», що, на наш погляд, є недоречним, оскільки в даному випадку вони можуть означати одне й те ж. Вагомим висновком дисертантки є пропозиція суворого обмеження кола випадків втручання у сферу індивідуальної свободи. Вона говорить, що таке обмеження повинно бути прямо передбачене законом; особа, що здійснює обмеження, повинна мати спеціальні, документально підтверджені повноваження; кожна уповноважена особа здійснює обмеження лише в своєму вузько спеціалізованому аспекті [226;С.164]. Проте такі обмеження, як каже авторка, стосуються сфери соціального середовища людини. Виходячи зі щойно наведеного прикладу, а також загального аналізу даної дисертації, можемо побачити: хоча С.І.Чорнооченко й приділяє деяку увагу комплексним питанням особистих немайнових прав, проте не настільки глибоко досліджує дані проблеми, як хотілося б, тому що основний розгляд націлений тільки на окремі з прав, які забезпечують соціальне існування фізичної особи, що виявляється недостатнім.
Зі схожою проблемою зустрічаємось при аналізі дисертаційного дослідження Л.В.Малюги. «Особисті немайнові права фізичних осіб в цивільному праві: теоретичні основи та проблеми правового забезпечення». Варто відзначити, що серед усіх сучасних праць дисертантів робота Людмили Василівни охоплює найширше коло особистих немайнових прав. Проте хотілося б наголосити на іншому моменті: хоча авторка досліджує різні види даної сфери прав (ті, що забезпечують природне існування фізичної особи; ті, що забезпечують соціальне буття фізичної особи; особисті немайнові права та результати творчої діяльності, які, до речі, не є більш дослідженими в порівнянні з іншими), навіть опрацьовує питання цивільно-правового захисту немайнових прав, проте це не дає можливості зрозуміти загальну сутність особистих немайнових прав в цілому. Разом з тим, дисертантка розкриває питання особистих немайнових відносин як предмету цивільного права та особистих немайнових прав як цивільно-правової категорії [109;С.11-51]. Досліджуючи вищеназвані питання, вона аналізує неоднозначність поглядів науковців на проблему визнання даної сфери відносин предметом цивільного права, розглядає ознаки, елементи, класифікації особистих немайнових відносин, прав, але, на наш погляд, неповною мірою. Незважаючи на короткий огляд даних питань, авторка все ж таки робить наступні висновки. Особисті немайнові відносини з участю фізичних і юридичних осіб завжди за своєю приватно-особистісною сутністю були, є і залишаються предметом цивільного права. Вони мають такі ознаки, як особливий суб’єкт та об’єкт цих відносин, відсутність майнового, економічного змісту. Їх основу складають ті, що не пов’язані з майновими [108;С.14-15]. Не відкидаючи тих позитивних моментів, які потенційно несе в собі дане дисертаційне дослідження, і беручи до уваги те, що вона є першим після проголошення незалежності та прийняття Цивільного кодексу України комплексним дослідженням особистих немайнових прав фізичних осіб як складової особистих немайнових відносин, що входять до предмету правового регулювання цивільного права [108;С.6], хочу наголосити лише на тому, що з власної точки зору комплекс особистих немайнових прав недостатньо досліджений на сьогоднішній день в цілому своєму вигляді, адже авторка дослідила його з огляду на кожен з основних різновидів даних прав, а загальним питанням, на мій погляд, приділила більш поверхневу увагу, не заглиблюючись в самі теоретично-комплексні проблеми щодо всіх особистих немайнових прав заразом.
Тому, намагаючись надати власне бачення проблеми, варто зосередити свою увагу на цілій системі особистих немайнових прав, особливо слід сконцентруватись на тих правах, що з майновими не пов’язані і є мало дослідженими на сьогоднішній день. Хоча багато науковців прагнули дослідити особисті немайнові права, проте ці намагання здебільшого пов’язані з окремими правами, а комплексні проблеми залишаються нерозв’язаними, дослідження проводяться без заглиблення в первинну суть особистих немайнових прав.
Таким чином, окреслюючи проблему виявлення сутності та змісту системи особистих немайнових прав як одну з центральних проблем сучасної цивілістичної науки і продовжуючи аналіз особистих немайнових прав, стикаємося не лише з наявністю різних, а подекуди навіть протилежних поглядів науковців.