Проблеми організації боротьби з правопорушеннями що вчиняються з використанням сучасних інформа

Проблеми організації боротьби з правопорушеннями, що вчиняються
з використанням сучасних інформаційних технологій

Сьогодні у світі визначається тенденція до зростання значимості інформації в суспільних відносинах. Це об’єктивно пов’язано з таким соціальним явищем, як інформатизація – впровадження електронних засобів комунікації на основі комп’ютерних технологій у різні сфери суспільного буття. Інформатизація належить до процесів, що постійно та динамічно розвиваються. з одного боку, інформатизація веде до вдосконалення та інтенсифікації різних напрямів людської діяльності, з іншого, – її здобутки стають об’єктом негативних, антисоціальних проявів.

До негативних проявів належать, зокрема, правопорушення, що пов’язані з використанням комп’ютерних технологій; серед них особливу увагу пригортають такі, що мають ознаки злочину. В юридичній науці та практиці вони отримали умовну назву “комп’ютерні злочини”.

Особливу тривогу викликає те, що організовані злочинні формування активно використовують здобутки інформатики для досягнення злочинних цілей. Аналіз наявної емпіричної бази світового досвіду показує, що спостерігається тенденція, коли транснаціональна організована комп’ютерна злочинність становить загрозу не тільки національній безпеці окремої країни, але й загрожує всьому світовому порядку. Це стосується сфери економічної безпеки. Світовий “кіберпростір” у галузі економічних відносин активно освоюється криміналітетом. За експертними оцінками, обсяги операцій при електронній обробці та передачі по комп’ютерним мережам грошових ресурсів вказують на те, що потенційні втрати можуть бути вищі, ніж при тих самих операціях з використанням звичайних паперових технологій. Втрати ж окремо взятої держави в таких випадках за лічені хвилини можуть досягати значних розмірів.

Одним з резонансних злочинів було проведення у 1999 році за допомогою комп’ютерних технологій близько 10 тис. трансакцій на суму понад 9 млрд. дол. через Нью-Йорк банк. Західні фахівці вважають, що у цій справі задіяні члени російської організованої злочинності, зокрема, один з її відомих у кримінальному світі авторитетів, колишній мешканець України і Росії Могилевич. Експерти також вважають, що такі операції за короткий термін могли здійснюватися виключно з використанням трансграничних комп’ютерних мереж.

Слід зазначити, що викриття таких правопорушень стало можливим завдяки розвинутій системі юридичних норм американського законодавства та міжнародного права, зокрема правовій регламентації взаємодії та координації діяльності правоохоронних органів США з банківськими структурами та Інтерполом, а також завдяки високому рівню технічного оснащення, спеціальній підготовці фахівців функціональних підрозділів по боротьбі з комп’ютерною злочинністю.

Не є винятком із загальносвітових тенденцій розвитку комп’ютерної злочинності й Україна.

У нашій країні набувають поширення “тіньові” конвертаційні центри та підпільні банки, технічною основою яких є комп’ютерна техніка та технології (визначити загальну кількість таких фактів неможливо через недосконалість системи державної статистики). Як приклад, наведемо декілька найбільш резонансних фактів використання злочинцями сучасних інформаційних технологій.

Співробітники відділу по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю УСБУ в Харківській області припинили діяльність групи осіб, які займалися незаконною конвертацією валюти. До валютних махінацій було задіяно 10 українських фірм та іноземні офшорні компанії, які зареєстровані на підставних осіб. За допомогою комп’ютерних технологій зловмисники перераховували безготівкові кошти через українські банки на рахунки підставних фірм. Після цього гроші переводилися в готівку. Частина поверталася в Україну, а частина залишалася за кордоном. У злочинців вилучено декілька десятків тисяч дол. США.

Співробітниками столичного Управління податкової міліції в результаті проведення цільових оперативно-розшукових заходів виявлено в Києві злочинну групу, яка також займалася конвертацією грошей. Щоденно через мережу фіктивних фірм проходило більше 2 млн грн., що приховувалися від оподаткування. Диспетчерська конвертаційного центру знаходилась у звичайній квартирі будинку по вул. Урицького. Через комп’ютери, що працювали цілодобово, “тіньовики” відстежували рух грошей на банківських рахунках, здійснювали фінансові операції за межами України. Завдяки своєчасним діям правоохоронних органів з “тіньового” обігу вдалося вилучити понад 600 тис. грн. і 40 тис. дол. США, що призначалися для розрахунків з клієнтами підпільного банку.

В Україні у 1999 році знайшов свій прояв і такий вид антисоціальних діянь, як поширення через Інтернет завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять іншу особу. Це застосовується, зокрема, як засіб недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та у політичній сфері нашого суспільства. У політичній сфері це можливо як аморальний засіб конкурентної боротьби серед претендентів на найвищі посади в органах державної влади. Про це свідчить порушена Генеральною прокуратурою України кримінальна справа за фактом поширення через Інтернет відомостей, що ганьблять честь і гідність Президента України.

Враховуючи вплив інформатизації на суспільне життя, з часу проголошення 24 серпня 1991 року державної незалежності України прийнято ряд законів та підзаконних нормативних актів щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин, у тому числі тих, що пов’язані з інформатизацією.

Для публічно-правового упорядкування та врегулювання цих відносин на державному рівні виникла потреба юридично визначитися у найбільш важливих правових нормах поведінки їх учасників, у тому числі у заходах запобігання та боротьби з правопорушеннями у сфері суспільних інформаційних відносин. У свою чергу, це викликало необхідність умовного відокремлення та публічно-правового фіксування напряму (інституції), що визначається як державне управління у сфері суспільних інформаційних відносин в умовах інформатизації.

Національне право України має значний масив нормативних актів (законів та підзаконних актів), що прямо чи опосередковано регулюють інформаційні відносини у суспільстві. Воно нараховує близько 260 законів України, 290 постанов Верховної Ради України (нормативного змісту), 368 указів та 87 розпоряджень Президента України, 1149 постанов та 206 розпоряджень Кабінету Міністрів України, понад 1000 нормативних актів міністерств та відомств.

Законодавство щодо регулювання соціальних інформаційних відносин, об’єктом яких є інформація, базується на таких системоутворюючих нормативних актах, як Конституція України, кодифіковані норми в різних кодексах України, закони України “Про інформацію”, “Про державну таємницю”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про захист інформації в автоматизованих системах”, “Про мови”, “Про бібліотеки і бібліотечну справу”, “Про інформаційні агентства”, “Про зв’язок”, “Про національний архівний фонд і архівні установи”, “Про національну програму інформатизації”, “Про концепцію національної програми інформатизації” та ін. Інформаційне законодавство України у своєму розвитку в основному відповідає принципам та нормам міжнародного права.

Однак, через об’єктивні та суб’єктивні причини сучасне інформаційне законодавство України не має чіткої, ієрархічної побудови, єдності, комплексності, що викликає суперечливе тлумачення та застосування його норм на практиці, зокрема через те, що окремі цілісні проблеми вирішуються в різних нормативних актах фрагментарно і без узгодження між собою. При цьому не враховується специфіка традиційної правової доктрини, за якою сформовано національну ментальність нашого населення, юридичної науки, інші особливості соціального та державного устрою.

Порівняльний аналіз свідчить, що законодавство України у сфері інформаційних відносин має ряд недоліків: по-перше, різні закони та підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об’єктом яких є інформація, приймались у різні часи без належного узгодження понятійного апарату. Вони мають ряд термінів, що є недостатньо коректними, не викликають однозначної суспільної інформаційної рефлексії, або взагалі не мають чіткого визначення свого змісту. Термінологічні неточності та різне тлумачення близьких за формою і змістом понять та категорій призводить до їх неоднозначного розуміння і застосування на практиці, що викликає соціальну ентропію (невизначеність). Це, в свою чергу, породжує соціальні конфлікти в інформаційних правовідносинах та правовий хаос; у сфері боротьби зі злочинністю створено умови для можливого маніпулювання при визначенні ознак злочину, а це, в свою чергу, дає змогу уникати правопорушникам відповідальності; по-друге, велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері інформаційних відносин ускладнює їх пошук, аналіз та узгодження для практичного застосування, в першу чергу працівниками правоохоронних органів у боротьбі з комп’ютерною злочинністю, а особливо такою, що має ознаки організованої. Це призводить до зниження рівня виявлення, розкриття та доведення до суду кримінальних справ про такі злочини в Україні.

У той же час, як свідчать дослідження, рівень виявлення та розкриття таких злочинів правоохоронними органами за кордоном постійно зростає: у ФРН з 1991 року кількість виявлення комп’ютерних злочинів постійно збільшується. У 1997 році у цій країні було зареєстровано 39 331 комп’ютерний злочин, у 1998 році – 46 022, що становить приріст 14,5%; у Франції кількість комп’ютерних злочинів збільшується на 30 – 40% щорічно; у Китаї річний темп зростання комп’ютерної злочинності – 30% (у Міністерстві громадської безпеки країни зареєстровано близько 100 таких злочинів); у США тільки ФБР у 1999 році розслідувало більше 500 справ, пов’язаних з комп’ютерними злочинами, не враховуючи дитячої порнографії у комп’ютерній мережі.

Латентність комп’ютерної злочинності, зокрема, такого її різновиду, що набув у кримінології назви “комп’ютерне піратство” (порушення права на інтелектуальну власність щодо комп’ютерних програм та автоматизованих баз даних), породжує за кордоном негативний імідж України. У зв’язку з цим вона стає країною з ризикованим режимом довгострокового інвестування з боку багатьох потенційних інвесторів, зокрема у сфері впровадження сучасних електронних інформаційних технологій; по-третє, мають місце розбіжності щодо розуміння структури системи законодавства у сфері інформаційних відносин та підходів до її формування. Нерідко до системи законодавства включають норми, що виражені в підзаконних нормативних актах. У практиці правозастосування це створює колізію юридичних норм: ігнорування норм закону на користь норм підзаконного акту. Особливо це відчувається у сфері судового захисту (цивільно-правового, адміністративно-правового та кримінально-правового) щодо права інтелектуальної власності на комп’ютерні програми. Слід зазначити, що в Україні стосовно цього немає відповідної судової практики. Не маючи захисту законних прав з боку держави, громадяни та приватні організації (розробники комп’ютерних програм і автоматизованих баз даних) захищають своє право інтелектуальної власності нецивілізованими, протиправними методами: створюють комп’ютерні програми, що серед фахівців називаються “комп’ютерними логічними бомбами” як різновид “комп’ютерних вірусів”. Такі програми здатні спричинити перекручення чи знищення інформації в автоматизованих системах, якщо інформаційні ресурси отримані несанкціоновано (з порушенням авторського права чи патентно-ліцензійного права на об’єкти інтелектуальної власності).

Як свідчать дослідження, сукупність правових норм у сфері суспільних інформаційних відносин, визначених в законах і підзаконних актах, досягла за їх кількістю критичного стану (маси), що зумовлює необхідність виділення їх в окремий, синтетичний автономний міжгалузевий комплексний інститут права та легальну (законодавчу) систематизацію в два етапи: перший – інкорпорацію на законодавчому рівні через визначення, виділення і введення у Звід законів України окремого розділу – “Інформаційне законодавство”; другий етап – кодифікацію на рівні окремого кодексу. Тобто, одним зі шляхів подолання проблем у сфері правового регулювання суспільних інформаційних відносин повинна бути законодавча систематизація норм права.

В Україні щодо систематизації законодавства склалися певні позитивні національні традиції, що перевірено часом. Ідея легальної систематизації правових норм у сфері інформаційних відносин загалом науково визначена та обгрунтована в дослідженнях вітчизняних науковців і має відповідні теоретичні напрацювання.

Вітчизняними науковцями в галузі інформатики та теорії права запропоновано новий підхід (когнітивний) щодо правового регулювання суспільних відносин. Цей підхід базується на застосуванні принципів і методів інформатики до вирішення проблем права, зокрема правотворення. На межі цих наук виникли наукові дисципліни: правова інформатика, інформаційне право, тектологія (теорія організації) інформаційної безпеки, захист інформації в автоматизованих системах та ін.

Розвиток теоретико-правової бази регулювання суспільних інформаційних відносин в нашій країні враховує зарубіжний досвід. Проте, особлива увага повинна звертатися на виявлення причин та умов, а також дослідження недоліків, для уникнення їх у правотворчій та правозастосовній діяльності, запобігання негативних для суспільства наслідків інформатизації.

Науковцями Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю у співпраці з науковцями Національної академії внутрішніх справ України та Центром правової інформатики розроблено проект Концепції реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин. Ця концепція 6 жовтня 2000 року розглянута на засідання Урядової комісії з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади. Намічено ряд заходів щодо її широкого обговорення серед громадськості України. з матеріалами проекту Концепції можна ознайомитися на веб-сторінці Міжвідомчого НДЦ в Інтернет за адресою http://mndc. naiau. kiev. ua

Вважаємо, що Концепція може бути покладена в основу організації комплексного удосконалення правового регулювання соціальних інформаційних відносин в Україні, а також сприяти організації профілактики та розкриттю злочинів, що вчиняються з використанням сучасних інформаційних технологій, у тому числі таких, що мають ознаки організованої злочинності.

Для вирішення питань правового забезпечення боротьби з негативними проявами у сфері інформатизації України серед інших заходів, визначених у вітчизняному інформаційному законодавстві, пропонуємо:

1. Службі безпеки, МВС, ДПА України проводити постійний моніторинг та глибокий аналіз стану боротьби з правопорушеннями, що скоюються з використанням сучасних інформаційних, у тому числі телекомунікаційних технологій. Особливу увагу слід звернути на злочини, що вчиняються організованими злочинними угрупованнями, зокрема у контексті проблем інформаційної боротьби з правоохоронними органами, інформаційних війн; комп’ютерного тероризму та інших негативних проявів, що можуть становити загрозу національній безпеці, її складовим – інформаційній та економічній безпеці та громадському правопорядку в Україні.

2. Винести на розгляд Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України питання про стан правового регулювання та застосування законодавства про соціальні інформаційні відносини в умовах інформатизації України.

3. Національній академії наук, Академії правових наук із залученням інших наукових закладів та профільних вузів України рекомендувати здійснити силами вітчизняної наукової громадськості, зокрема в межах Національної програми інформатизації України, цільові теоретичні та практичні розробки з метою систематизації вітчизняного права у сфері соціальних інформаційних відносин та напрацювання методичних рекомендацій боротьби з комп’ютерною злочинністю.