Право інтелектуальної власності на географічне зазначення

Дипломна робота
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ
1.1 Поняття права інтелектуальної власності на географічне зазначення та його місце в системі права України
1.2 Джерела права інтелектуальної власності на географічне зазначення
РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИ І СУБ’ЄКТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ
2.1 Об’єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення
2.2 Суб’єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення
РОЗДІЛ 3. НАБУТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ
3.1 Набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Строки чинності права інтелектуальної власності на географічне зазначення
3.2 Зміст права інтелектуальної власності на географічне зазначення
РОЗДІЛ 4. ЗАХИСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ
4.1 Міжнародна практика захисту прав інтелектуальної власності на географічне зазначення
4.2 Особливості захисту прав інтелектуальної власності на географічне зазначення в Україні
ВСТУП
Актуальність дослідження. На нинішньому етапі свого розвитку, незважаючи на певні економічні труднощі перехідного періоду, Україна володіє величезним культурним, науковим і науково-технічним потенціалом. Реалізація державної політики щодо подолання цих труднощів передбачає активізацію інтелектуального потенціалу нації, інтелекту талановитих людей. Також Україна прагне бути рівноправним учасником світових процесів, брати участь у міжнародній торгівлі, відповідно вимагає до себе поваги і від світової спільноти. Все це потребує вдосконалення правової охорони інтелектуальної діяльності, ставить нові вимоги як до державних діячів, так і до вчених-практиків, зокрема юристів.
Як відомо, соціально-економічний розвиток країни значною мірою залежить від створення та ефективного використання різноманітних об'єктів інтелектуальної власності, що виникають у результаті використання людиною свого інтелекту, знань та досвіду. Економічне зростання багатьох сучасних високотехнологічних компаній визначається не стільки їх товарно-матеріальними цінностями, скільки нематеріальними активами, що невипадково отримали назву інтелектуального капіталу. Однією з його складових є людський капітал, який формується із сукупності знань, професійних практичних навичок та творчих здібностей персоналу будь-якої організації. Цей капітал становлять як кадри наукових співробітників, так і нові технології, постійне підвищення кваліфікації персоналу, його професіоналізм тощо. Іншими складовими інтелектуального капіталу є технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, патенти, торговельні марки, комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначення тощо. Такий капітал, на відміну від людського, може бути об'єктом купівлі-продажу.
Розбудова ринкових відносин в Україні нерозривно пов'язана зі створенням та використанням конкурентоспроможної продукції та наданням широкого спектру послуг. Разом з ефективною охороною інтелектуальної власності це потребує формування відповідного механізму правомірного використання та захисту таких ринкових об'єктів промислової власності, як комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки, географічні зазначення, що є необхідними атрибутами товарів і послуг та широко використовуються у комерційній, підприємницькій, виробничій та зовнішньоекономічній діяльності підприємств і організацій. Ці комерційні позначення стають найпотужнішим ідентифікаційним чинником суб'єктів господарювання різних форм власності.
Нині значна увага приділяється географічним зазначенням або географічним вказівкам походження товару. Позначення товару географічною вказівкою місця його походження є гарантією наявності в товарі особливих, неповторних властивостей, зумовлених місцем його виробництва. Детальному аналізу підлягають питання правової природи цього конче важливого для економіки об'єкта інтелектуальної власності, проблеми його правового регулювання відповідно до вимог Європейського Союзу.
Міжнародне співробітництво і торгівля України з іншими державами також вимагають забезпечення ефективної охорони прав на географічне зазначення на рівні розвинутих країн. Це важливо і для отримання Україною статусу повноправного члена Європейського співтовариства та Світової організації торгівлі. Адже вимоги міжнародних угод та конвенцій, до яких Україна приєдналась у сфері інтелектуальної власності, зумовлюють необхідність забезпечення умов її вступу до СОТ, прискорюють процеси інтеграції до ЄС та приєднання до інших міжнародних структур, пов'язаних з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, зокрема на географічні зазначення, розширення двостороннього співробітництва з патентними відомствами та відповідними організаціями зарубіжних країн.
Актуальним залишається питання приведення українського законодавства у цій галузі у відповідність до вимог Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) та законодавчих актів Європейського Союзу. Актуальність дослідження даної дипломної роботи обумовлена і недостатнім рівнем теоретичної розробки зазначеної проблеми.
Окремі аспекти правової охорони географічного зазначення як об'єкту права інтелектуальної власності розглядалися у працях таких українських правознавців як Бошицький Ю. Л., Підопригора О. А., Підопригора О. О., Харитонов Є.О., Шевченко Я. М., Шишка Р.Б. Цих питань торкалися й практики — Андрощук Г. О., Дармограй І., Дмітрієва С., Кожарська І., Медвєдєв А., Паладій М. В. та ін. Проте комплексні монографічні дослідження з цієї проблематики є відсутніми.
Виходячи з вищевикладеного метою даного дослідження є комплексне вивчення та теоретичне обґрунтування особливостей права інтелектуальної власності на географічне зазначення його змісту, захисту та охорони.
Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:
проаналізувати поняття права інтелектуальної власності на географічне зазначення у законодавстві України та у міжнародній практиці;
визначити види та особливості суб’єктів та об’єктів права на географічне зазначення;
дослідити проблеми набуття та зміст чинності права інтелектуальної власності на географічне зазначення;
висвітлити основні способи охорони та захисту права на географічне зазначення.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері реалізації права інтелектуальної власності на географічне зазначення.
Предметом дослідження є юридична природа права на географічне зазначення та сфера його правової охорони.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дипломного дослідження у роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання та дослідження правових явищ, пов'язаних із охороною та використанням географічних зазначень. В основу дипломного дослідження покладено діалектичний метод та системно-структурний метод вивчення та опрацювання отриманих висновків. Дипломне дослідження базується на міжнародному досвіді правового регулювання питань використання і охорони географічних зазначень. Тому широке використання отримав метод порівняльно-правових досліджень у даній галузі.
Застосування цих наукових принципів і методів дало можливість досліджувати тему і досягнути поставленої мети.
Нормативна джерельна база роботи. У проведеному дослідженні було використано значну кількість законодавчих нормативно – правових актів. Серед них – Конституція України [1], Цивільний кодекс України [6] (далі ЦК), Господарський кодекс України [5], Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»[15], Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [17]та інші.
При написанні дипломної роботи крім вказаних вище, були використані наукові праці українських та російських вчених, а саме, праці Галянтича М.К., Горленко С.О., Грибанова В. П., Гришаєва С.П., Джермакяна В. А., Калятина В. О., Камишанського В. П., Маміофи Є. І., Святоцького А. Д., Сергєєва О. П., Скловського К. І., Толстого Ю. К., Фінкеля М. К.
В дипломній роботі було також використано праці провідних іноземних дослідників зазначеної проблематики як Ауд'є Ж., Боденхаузен Л., Бемер Л., Гебел Б., Геуз М., Девлетіан А., Ескудеро С., Лакерт К., О'Брайан В., Стерн С., Харте-Бавендам С.
Структура роботи зумовлена метою і завданням дослідження, складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (106 найменувань) та додатків.
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ
Поняття права інтелектуальної власності на географічне зазначення в цивільному законодавстві України
Бувають ситуації, коли товар має особливі властивості, певні якості, репутацію чи інші характеристики, які зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора. У цих випадках на попит продукції впливає місце її походження.
Зазначення на місце походження товару (місце перебування виготовлювача) являє собою історично найбільш ранню форму позначення виробів і дозволяє розрізняти вироби того самого виду, що виробляються з різних місцевостей. Виникнення такого позначення відноситься до часу поглиблення процесу суспільного поділу праці і появи товарообміну. У цих умовах інформація про властивості товару без зазначення місця перебування виготовлювача не була досить повною, що не задовольняло ні виготовлювачів, ні споживачів.
Найменування місця походження товару (les appellations d'origine, appelatiobs of origine) та зазначення походження товарів (les indications de prorenance, indications of sourco) виникають у зв'язку з застосуванням географічного позначення, яке міцно ввійшло в господарчий обіг та вказує на специфічні властивості і особливості конкретного товару, тобто ці два визначення відомі як «географічні зазначення» і є двома видами підприємницьких позначень [45, с.34].
З античного періоду до наших днів дійшли численні свідчення того, що виробники широко застосовували позначення, що вказують на місце свого перебування, тобто місце походження товару. Наприклад, до IV століття до н.е. відносяться позначення вин Греції — коринфски, икарски, корсирски, наксоськи, родоськи, вино Чио, а також наксоський мигдаль, коринфська айва, фінікійські фініки, сицилийский мед, десемийський оцет, пароський мармур; до періоду царювання Августа в Римській імперії — фалернське вино, горіхи острова Тасус, єгипетські фініки, галльський окорок, коринфська бронза, карарський мармур.--PAGE_BREAK--
Схожі приклади можна привести і з більш пізніх періодів історії.
Так, безліч географічних назв використовувалися для позначення продуктів, що згадуються в Договорі про експортну комерцію 1712р.: каштани Бретані, Нормандії, Кіт де Гьен; вино Бургундії, Шампані, Бордо, Орлеана, Турсні, Блезуа, Анжу Нанта, Лангедока, Провансу; спиртні напої Коньяку й Анжу; маслинова олія Провансу; шовку Ліона, Тура, Мессіни, Італії, Сирії, Персії, Китаю; полотнини Ганда, Гамбрэ, Бретані, Нормандії, Руана; сукняні вироби Лангедока; російські шкіри, канадські бобри.
Більшість географічних назв, що використовувалися в античному світі чи в більш пізні часи, внаслідок економічних змін чи еволюції смаків і звичаїв у даний час для позначення продуктів вже не застосовуються. Однак деякі з них можна зустріти в списках, доданих до двосторонніх угод про охорону найменувань місць походження товарів, або вони є об'єктами діючої міжнародної реєстрації.
Крім згаданих вище, можна привести безліч позначень товарів, що дають уявлення про масштаби використання географічних назв: сидри Бретані, Нормандії, Сомерсе, Девону; зльзаське, бельгійське, голландське, датське, баварське пиво; шотландське скроні, ром Ямайки, горілка Польщі і Росії; китайський, цейлонський, асамський, дарджелингський чай; колумбійська, бразильська кава, кава з острова Мартиника, кава Мокко Аравії й Абіссінії; кленовий сироп Квебека; рис П'ємонту, Камарга, Таїланду, Ірану; полуниця Плугастеля; дині Кавайона; артишоки Бретані; трюфеля Перигора; туніські й іракські фініки; апельсини Іспанії, Марокко, Південної Африки; грейпфрути й авокадо Ізраїлю; банани з острова Мартиника і Канарські островів; єгипетський і македонський тютюн; башмаки Ориллака; баскська білизна; шотландські вовняні вироби; шовкові вироби Ліона; паризькі парфуми; паризьке плаття; рукавички Мен-Жюльена; килими Ірану, Кавказу, Китаю, Туркестану і Пакистану[93] .
Таким чином, протягом тривалого періоду часу від античності до наших днів у використанні позначень, що вказують на місце походження товарів, просліджується закономірність їхнього закріплення тільки за визначеними продуктами, на властивості яких уплинули географічні особливості конкретної місцевості.
Використання таких позначень, що свідчили про «шляхетний» характер товару, сприяло росту його популярності і було викликано бажанням людини індивідуалізувати результати своєї праці за допомогою географічного позначення, що легко піддається ідентифікації.
Так, наприклад, у Франції вже в середні століття були відомі випадки цілеспрямованого використання географічних назв для індивідуалізації продукції. Саме в цю епоху з'являються позначення, що зберегли популярність до наших днів. Найбільш популярні відносяться до області сільського господарства, що складало основу політичної могутності Капетингів і багатства Франції, і, зокрема, зв'язані з виноградниками долини Луари, Бордо, Бургундії. Назви цих місць згодом стали найбільш популярними і престижними найменуваннями вин, що одержали широку популярність за межами держави. Вино з Бордо і в даний час користується світовою популярністю.
Утримуючі географічні зазначення позначення товарів, що дійшли до нас з рабовласницького чи феодального суспільства, лише умовно можна назвати найменуваннями місць походження товарів.
Заміна дрібного кустарного виробництва великим, виникнення капіталістичного способу виробництва, формування світового ринку поряд з національним, підвищення попиту на товари — усі ці фактори обумовили необхідність маркірування товарів.
У результаті розвитку продуктивних сил і технічного прогресу на базі конкретних природних умов виникали специфічні технології і виробничі традиції, що зберігалися і передавалися з покоління в покоління. З часом у деяких районах виділялися окремі чи особливі групи виготовлювачів, що спеціалізувалися в області виробництва визначених виробів, що поступово здобували репутацію товару високої якості з особливими властивостями, притаманними тільки даному товару. З розширенням ринку всі ці товари стали користатися великим попитом, що спонукувало виготовлювачів дбайливо зберігати оригінальність і характерні риси товарів, а також секрети виробництва і сформовані традиції.
Під відповідною географічною назвою товари випускали на ринок для того, щоб їх можна було відрізнити від однорідних товарів, що виготовлені (чи виникли) в інших місцях і не володіють подібними властивостями чи особливостями. У цьому були зацікавлені і споживачі, і виробники. З метою захисту таких назв від неправомірного використання іншими виготовлювачами їх прагнули поставити під захист закону, вносячи в спеціальні державні реєстри. Так поступово виникло правове поняття «найменування місця походження товару».
Таким чином, масовий випуск однорідної продукції, розвиток торгівлі і жорсткість конкуренції привели до посилення ролі позначення, що супроводжує товар, як засіб індивідуалізації і реклами, що вказує на його особливі властивості.
З часом стали з'являтися, а потім збільшуватися випадки підробки таких позначень, у зв'язку з чим на початку XIX століття виникла необхідність правової регламентації суспільних відносин у зв'язку з подібними позначеннями. Перші кроки в цьому напрямку не носили комплексного характеру і скоріше стосувалися товарних знаків, ніж найменувань місць походження товарів[92].
Термін «географічне зазначення» є відносно новим і вперше був легалізованим у міжнародно-правових документах як результат проведення міжнародних переговорів. Паризька конвенція про охорону промислової власності не містить терміна «географічне зазначення»[29]. У ст. 1 цієї конвенції у переліку об'єктів права промислової власності наведено терміни «вказівка походження або найменування місця походження». Ці терміни продовжують використовуватись окремими країнами-членами Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності (далі – ВОІВ), а також все те традиційно вживаються в деяких конвенціях та угодах, адміністративні функції щодо яких здійснює ВОІВ. Водночас у правових документах ВОІВ використовується і термін «географічне зазначення» як ширший за змістом, що охоплює правову охорону назв та зазначень, незалежно від того, чи якість даного товару визначається місцем його географічного походженням (найменуванням місця походження), чи просто вказує на місце його походження (зазначення походження).
Законодавче врегулювання відносин стосовно вказаних об'єктів інтелектуальної власності як на міжнародному, так і на національному рівнях окремих країн виникло на рубежі XIX -XX століть [67, с.394]. Фактично певні товари почали позначатися відповідним чином досить давно. Звичайно, першими з'явились «зазначення походження», що вказували на походження товарів з тієї чи іншої місцевості, країни. Спочатку вони могли застосовуватись шляхом усних сповіщень, а потім почали використовуватись письмові позначення. їх поява пов'язана з періодом початкового розвитку торгівлі. Такі зазначення могли застосовуватись для вказівки на походження з певного регіону, місцевості, країни як продуктів природи, так і продуктів землеробства, скотарства чи мисливства — зерно, оливи, мед, хутро, пахощі і таке інше.
Подальший розвиток суспільства та продуктивних сил, зосереджених у певних регіонах, спричинив до створення нових товарів, їх видів з притаманними лише їм властивостями.
Показовим щодо цього є виникнення «найменувань походження» товарів. Як правило, серед низки товарів одного виду чи роду виділялись певні товари зі специфічними характеристиками або особливими якостями, що тим чи іншим чином залежали від місця розташування їх обробки або виробництва. При цьому розташування такої обробки чи виробництва було тісно пов'язане з конкретним географічним регіоном, місцевістю. Для виготовлення таких товарів застосовувались певна сировина, вирощена чи видобута у зазначеному місці, і певна технологія, що її традиційно додержувалися виробники.
Зазначені товари вирізнялися з-поміж інших саме за їх географічним походженням, а не за виробниками. У певному географічному місці могла знаходитись певна кількість виробників, які виготовляли (видобували, обробляли) відповідні товари.
Зазвичай такі товари користувалися попитом, і виробники для вирізнення їх з-поміж інших однорідних товарів позначали їх певним чином, указуючи на ознаку відмінності — їх географічне походження. Найчастіше на таких товарах використовувались відповідні географічні назви. Звичайно, вони відносились до конкретного місця, такого як певний регіон, область, місцевість, місто чи село.
Саме такі назви й давали найменування відповідним товарам, наприклад, «Roquefort» (назва села у Франції) для сиру, «Bordeaux» (назва французького міста і відповідного регіону) та «Chianti» (назва регіону поблизу однойменних гір, розташованого в італійській Тоскані) для вина, «Havana» (столиця Куби) для тютюну чи «Meissen» (назва міста в німецькій Саксонії) для порцеляни [67, с.395]. Застосовані при цьому географічні назви і є «найменуваннями походження» товарів.
Отже, відповідні назви, що вказували на певний географічний регіон, традиційно застосовувались для товарів, які з нього походили і які порівняно з товарами такого ж виду (роду) мали специфічні характеристики та якість. Водночас як зазначені характеристики та якість товарів були зумовлені саме характерними для даного географічного регіону природними умовами та людським фактором.
Іншими словами, відповідні географічні назви виконували функцію визначення джерела географічного походження таких товарів. Звичайно, специфічні характеристики та якість їх були результатом природних умов та специфіки промислу, характерних для даної території.
Зовсім іншу правову природу має такий об'єкт інтелектуальної власності як географічне зазначення: «Swiss», «Swiss made» для швейцарських годинників, хронометрів, їх частин та механізмів. Дане позначення засвідчує походження годинникових виробів з території Швейцарії. При цьому визнана якість годинників, вироблених у Швейцарії, заснована виключно на людському факторі – високій професійності годинникарів Швейцарії, що базується на встановлених вимогах до професійності та суворого дотримання традиційних технологій [71, с.397].
У Швейцарії позначення «Swiss», «Swiss made» для годинників є географічним зазначенням й охороняється низкою державних декретів, що встановлюють умови використання такого зазначення та контроль за його використанням.
Водночас є такі географічні зазначення, якість, певні характеристики, репутація яких виникли виключно завдяки природним факторам, будь то кліматичні умови та/ або особливості складу земної кори або ґрунту. До таких продуктів звичайно належать мінерали, корисні копалини, природні води. До них можна віднести, зокрема, південноафриканські алмази, уральський малахіт, донецьке вугілля.
Наведений огляд відповідних об'єктів інтелектуальної власності, що ідентифікують географічне походження товарів, призводить до такого висновку:
«географічні зазначення» походження загалом вказують на географічне походження товарів з притаманними їм певною якістю, характеристиками чи репутацією залежними від впливу природних умов чи людського фактора, або їх поєднання [71, с.398]. При цьому природні умови становлять собою, звичайно, кліматичні умови або особливості складу земної кори чи ґрунту. Людський же фактор полягає, звичайно, в майстерності виробників, дотриманні ними певного технологічного процесу або методів обробки продуктів.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Зазвичай специфічні природні умови визначають географічне походження продуктів природи, а людський фактор — продуктів промислового виробництва. При цьому окремий вплив природних умов або людського фактора сприяє появі товарів, на яких застосовуються «географічні зазначення». Поєднання ж обох факторів — товарів, на яких застосовуються «найменування походження».
Поняття «географічне зазначення» є новелою законодавства України. Джерелом цього поняття є Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, прийнята Світовою організацією торгівлі. Відповідно до статті 22 цієї Угоди географічне зазначення – це зазначення, що вказує на походження товару з території певної держави або регіону чи місцевості на цій території, коли якість, репутація чи інша характеристика товару, по суті, зумовлені цим географічним походженням.
Право на використання географічного зазначення виникає з моменту його державної реєстрації, яка здійснюється в установленому законом порядку. Воно належить усім суб’єктам господарювання, які в обмеженій цією реєстрацією території виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено реєстрацію. Використання географічного зазначення іншими суб’єктами неприпустиме, оскільки в протилежному випадку споживачі будуть введені в оману, вважаючи, що купують істинний товар з особливими якостями і властивостями, в той час як фактично це буде імітація, що не має ніякої цінності. При цьому законним виробникам будуть завдані збитки, викликані відчуженням від них цінного бізнесу та приниженням репутації їх продукції.
Окрім основних факторів, які впливають на якісні характеристики вироблення товару, значну роль можуть відігравати певні властивості того чи іншого географічного району. Це можуть бути різноманітні фактори — вода, повітря, ґрунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови. Наприклад, певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується тільки в певній місцевості; на виробництво пива впливає низка властивостей саме певного географічного району — вода, ячмінь, хміль тощо; тканина певного сорту може бути вироблена з вовни овець певної породи, що вирощується в певній місцевості [13].
Механізм охорони географічних зазначень істотно відрізняється від інших об'єктів інтелектуальної власності. Пояснюється це, зокрема, тим, що в силу об'єктивного існування географічного об'єкта (населеного пункту, регіону тощо) особа повинна мати право користуватися вказівками на нього, якщо вона виробляє товар чи надає послуги на цій території [6, 435].
На сьогодні законодавство України у сфері інтелектуальної власності не приведене у відповідність до положень ЦК [6]. У зв'язку з цим ЦК в главі 45 передбачає право інтелектуальної власності на географічне зазначення, а Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. [15] під зазначенням товару розуміє просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення походження товару, яке, в свою чергу, включає назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару. Цивільний кодекс України визначає, що обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Географічне місце — це будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.
При визначенні, яке позначення може бути географічним зазначенням, необхідно враховувати, що видові назви товарів і прості зазначення походження товарів не можуть бути об'єктами інтелектуальної власності.
Видова назва товару – це застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як назва певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження (наприклад, ковбаса «Московська», «Одеська» тощо) [69, с.436]. У цьому випадку втрачено характерний для географічного зазначення зв'язок «місце – товар», а натомість виник зв'язок «товар – якість».
Просте зазначення походження товару – будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару [48, с.241]. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається для позначення товару або як складова такого позначення. Наприклад, словесне позначення «Виготовлено в Україні», графічне зображення Ейфелевої вежі, що асоціюється з Парижем, пірамід – із Єгиптом, Золотих Воріт – із Києвом тощо.
Правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання і полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Пояснюється це тим, що основна функція простого зазначення походження товару – інформативна: зазначити географічне місце, де вироблений товар чи надана послуга.
Кваліфіковане зазначення походження товарів підлягає охороні як об'єкт інтелектуальної власності на підставі його реєстрації. Підставою для цього є наявність зв'язку «місце – особливі властивості, конкретні якості чи репутація, інші характеристики товару» [48, с.242]. У цьому випадку передбачається прямий зв'язок між якістю продукту, наявністю в нього конкретних особливостей або інших характеристик і місцем його виробництва. До того ж наявність цих якостей у товарі є постійною і зумовлена природними умовами чи характерним для цього географічного місця людським фактором, що об'єктивно існує в зазначеному географічному місці.
Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» кваліфіковане зазначення походження товару включає назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару [15].
Назва місця походження товару – назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов із характерним для цього географічного місця людським фактором [69, с.327].
Географічне зазначення походження товару – назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора [70, с.328].
Розмежування між назвою місця походження та географічним зазначенням походження проводиться за трьома критеріями. По-перше, назва місця походження товару буде лише у випадку, коли товар має особливі властивості, а географічне зазначення – коли товар має певні якості, репутацію або інші характеристики (Додаток А).
По-друге, для назви місця походження обов'язковою є вимога, що властивості товару виключно або головним чином зумовлені самою природою та людським фактором. Тобто для назви місця походження залежність особливих характеристик товару від природних умов місця походження товару є обов'язковою: хоча особливі властивості товару, позначеного цією назвою, можуть залежати і від людського фактора, характерного для цієї місцевості, однак обов'язково в поєднанні з природними умовами (тобто використанням місцевої сировини, кліматичних умов, корисних копалин тощо).
Для географічного зазначення походження у цьому ж контексті використовується термін «в основному», тобто допускається менш твердий зв'язок. У цьому випадку особливі характеристики, якість і репутація можуть залежати як від природних умов, так і від людського фактора, а також можуть бути зумовлені поєднанням природних умов і професійного досвіду, традицій і етнографічних особливостей, характерних для цієї місцевості [70, с.330].
По-третє, виробництво і переробка товару, позначуваного назвою місця походження, здійснюються в межах зазначеного географічного місця, а для географічного зазначення походження достатньо, щоб хоча б основна складова позначеного цією назвою товару вироблялася або перероблялася в межах зазначеного географічного місця. Отже, для географічного зазначення походження сировина може бути привезена з інших регіонів і піддана істотній переробці, достатній для надання характерних рис готовому товару.
Отже, прикладом назви місця походження є миргородська мінеральна вода, Краснодарський чай тощо, а географічного зазначення походження товару – вологодські мережива, петриківський дерев'яний розписний посуд тощо.
Не надається правова охорона кваліфікованому зазначенню походження товару, що не відповідає вищезазначеним умовам надання правової охорони; суперечить публічному порядку, принципам гуманності та моралі; є видовою назвою товару; правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлено в іншому географічному місці; є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару [71, с.354].
Однакові зазначення походження товару, що використовуються для позначення різних за властивостями однорідних товарів, можуть отримати правову охорону за умови забезпечення при використанні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів.
Правова охорона надається омонімічним зазначенням походження товару, якщо забезпечене запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця походження товару або його меж.
Дія прав на географічне зазначення, як і на інші об'єкти інтелектуальної власності, територіально обмежена. Правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню походження товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару або це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі.
Якщо має місце зіткнення прав на назву місця походження товару і торговельної марки законодавець віддає перевагу першому із зазначених [71, 358]. Так, не може бути підставою для відмови в наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявленому географічному зазначенню походження товару зареєстрована в Україні торговельна марка, що складається тільки з цього позначення або містить у собі заявлене позначення як елемент.
Оскільки на сьогодні ЦК не містить визначення терміну «географічне зазначення», то можна запропонувати таке визначення терміна: географічне зазначення – це назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має особливі властивості, певні якості, репутацію або інші характеристики, виключно, головним чином або в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов із характерним для цього географічного місця людським фактором.
Джерела права інтелектуальної власності на географічне зазначення
Право інтелектуальної власності має свою історію походження, передумови виникнення та легалізацію на рівні правової категорії як у міжнародному, так і в національному законодавстві.
Походження терміна «право інтелектуальної власності» пов'язується з французьким законодавством кінця XVIII ст. Пропрієтарний підхід до права інтелектуальної власності зародився у Франції і спирався на теорію природного права, яка була розвинена у працях французьких філософів-просвітителів Вольтера, Дідро, Гольбаха, Гельвеція, Руссо [68, с.18].
Відповідно до цієї теорії право інтелектуальної власності на будь-який творчий результат належить його творцю, є його невід'ємним, природним правом, що існує незалежно від визнання цього права державою [68, с.20]. Як і будь-яке право власності, право інтелектуальної власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності та комерційне позначення дає його творцю або правовласнику виключну можливість розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної праці та комерційними позначеннями па власний розсуд.     продолжение
--PAGE_BREAK--
Важливою віхою у становленні права інтелектуальної власності стало підписання у 1967 р. у Стокгольмі Конвенції, якою засновувалась Всесвітня організація інтелектуальної власності (далі – ВОІВ). Відповідно до ст. 2 цієї Конвенції па міжнародному рівні вводиться термін «інтелектуальна власність» та дається його визначення – це права щодо конкретних результатів творчої діяльності у виробничій, науковій та художній сферах, а також комерційних позначень [68, с.22].
Становленню національного законодавства про інтелектуальну власність сприяло прийняття Верховною Радою України Декларації про державний суверенітет України від 16 лютого 1990 p., якою було проголошено, що Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах [3]. Відповідно до цієї Декларації весь економічний та науково-технічний потенціал, створений на території України, проголошується власністю народу, матеріальною основою суверенітету України і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб громадян України.
Ці положення Декларації знайшли підтвердження в Законі України «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р. [13] і в Акті проголошення незалежності України та створення самостійної держави – України від 24 серпня 1991 р.[2] Завдяки цьому були закладені підвалини створення національної правової системи, у тому числі національного законодавства про інтелектуальну власність.
Правові гарантії свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості надалі були закріплені у ст. 54 Конституції України [1]. В цій самій статті визнається право кожного громадянина на результат своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Правові засади, пов'язані з інтелектуальною діяльністю, певною мірою визначаються також чинним ЦК України [6].
В Україні питання набуття, здійснення та захисту права інтелектуальної власності на географічні зазначення регулюються Главою 45 ЦК України від 16 січня 2003 року [6] та Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 19 червня 1999 року [15]. Зокрема в ЦК України, ці питання визначаються ст.ст. 501 – 504 встановлюючи підстави набуття, суб’єктів та строки чинності права інтелектуальної власності на географічне зазначення [6].
Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» структурно складається з елементів, які визначають правову охорону зазначень походження товарів, порядок реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання, права та обов’язки, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання, порядок визнання недійсною та припинення правової охорони кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання цього зазначення, захист прав на використання зазначення походження товару та інше [15].
Закон містить декілька термінів, пов'язаних із сучасним поняттям терміна «географічне зазначення». Зокрема, термін «зазначення походження товару», що охоплює терміни «просте зазначення походження товару» та «кваліфіковане зазначення походження товару», який у свою чергу об'єднує терміни «назва місця походження товару» та «географічне зазначення походження товару». Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» просте зазначення походження товару – це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару (наприклад, «Зроблено в Києві»), ним може бути і назва географічного місця, яку вживають як найменування товару або як складову частину його найменування [15]. Як уже зазначалося, кваліфіковане зазначення походження товару включає такі поняття, як «назва місця походження товару» і «географічне зазначення походження товару». Назва місця походження товару – це назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов із характерним для цього географічного місця людським фактором. Географічне зазначення походження товару – це назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, то походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, здебільшого зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора [49, с. 212].
Аналізуючи ЦК України, можна зазначити, що законодавець відмовляється від застосованого в Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» розмаїття термінів і вводить новий термін – «географічне зазначення», не наводячи при цьому його визначення [6]. Враховуючи міжнародні норми, географічним зазначенням слід вважати позначення, яке ідентифікує товар як такий, що походить з території певного географічного місця (країни, регіону чи місцевості на території країни або іншого географічного об'єкта) та має певну якість, репутацію чи інші характеристики, суттєвою мірою зумовлені цим географічним місцем, включаючи природні умови чи людський фактор або їх поєднання [70, с.412].
Особливим видом географічного зазначення є назва місця походження товару, тобто назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, який має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені цим географічним місцем, включаючи природні умови чи людський фактор або їх поєднання. З огляду на викладене, доцільно внести як термінологічні зміни до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», надавши чітке визначення терміна «географічне зазначення», так і зміни до норм цього закону по суті, що випливають із поняття «право інтелектуальної власності на географічне зазначення», надане в ЦК України.
Слід зазначити, що на виконання ст. 10 Закону України
«Про охорону прав на зазначення походження товарів» було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України «Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів» від 23.04.01 р. № 149-р [21], яким повноваження щодо визначення та контролю особливих властивостей, певних якостей та інших характеристик товарів було покладено (Додаток Б):
на Міністерство аграрної політики України – щодо товарів сільськогосподарського виробництва;
па Міністерство культури і мистецтв України – щодо виробів художніх народних промислів;
на Міністерство охорони здоров'я України – щодо продуктів харчування, продовольчої сировини та мінеральних природних вод;
на Державний комітет природних ресурсів України – щодо визначення меж географічних місць, з якими пов'язані особливі властивості, певні якості та інші характеристики товарів.
Після проведення експертизи заявки у разі прийняття Держдепартаментом рішення про державну реєстрацію права інтелектуальної власності на географічне зазначення відомості про особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, а також про межі географічного місця, з яким ці характеристики пов'язані, вносять до відповідного Державного реєстру. Саме ці відомості визначають обсяг правової охорони цього географічного зазначення.
Необхідність у врегулюванні існуючих відносин стосовно зазначень походження товарів на міжнародному законодавчому рівні виникла тоді, коли особливі характеристики та якість відповідних товарів призвели до того, що недобросовісні «підприємці» намагалися скористатись їх репутацією та почали застосовувати відомі географічні позначення для товарів, які не мали відповідного походження.
У перших багатосторонніх угодах у сфері охорони об'єктів промислової власності, зокрема у Паризькій конвенції та у Мадридській угоді по недопущенню оманливих, або таких, що можуть ввести в оману, зазначень походження товарів 1891 року (далі — Мадридська угода) [28] на міжнародному рівні було закладено основи правової охорони «зазначень походження» та «найменувань походження» товарів.
Характерно, що Паризька конвенція не визначає певного правового режиму стосовно набуття охорони зазначеннями та найменуваннями походження, умов їх використання чи умов охорони одного й того ж зазначення походження чи найменування походження у різних країнах (зокрема винаходів, корисних моделей, товарних знаків чи промислових зразків) [50]. Не дає Паризька конвенція і визначень «зазначення походження» або «найменування походження».
Однак положення ст.ст. 9 та 10 Паризької конвенції встановлюють спеціальний режим захисту від використання продуктів, які мають неправильні, прямі чи непрямі, зазначення походження [50]. Зокрема, до таких продуктів може бути застосовано арешт при їх ввезенні до інших країн, у яких вони мають право на охорону, може бути застосовано заборону ввозу, арешт усередині країни чи інші релевантні засоби. Слід зазначити, що в тексті Паризької конвенції від 1883 року назване положення стосувалося лише неправильних «зазначень походження» у поєднанні з фіктивним чи не справжнім фірмовим найменуванням. Однак у подальших редакціях цієї конвенції зазначене положення було поширено також стосовно «істинності особи виробника, промисловця чи торговця» [50]. Зокрема в ст. 10(2) зазначено, що заінтересованою стороною стосовно застосування наведеного положення визнається будь-який виробник, промисловець чи торговець, який займається виробництвом, виготовленням чи збутом продукту і який розташований у місцевості, неправильно зазначеній як місце походження продукту, або в районі, де знаходиться ця місцевість, або в країні, неправильно зазначеній, чи в країні, де застосовується неправильна вказівка про походження [50].
Отже, Паризька конвенція хоч і не визначила певного правового режиму для найменувань та зазначень походження, проте вона, зокрема, встановила право на їх захист і дала пояснення «зазначення походження» як указівок на місцевість, район, де знаходиться ця місцевість, країну, що застосовуються в якості походження продукту.
Усе-таки в Паризькій конвенції відсутні пояснення стосовно «найменувань походження» взагалі та зокрема стосовно того, чи може цей термін підпадати під термін «зазначення походження» та якими особливостями вони відрізняються один від одного.
Термін «зазначення походження» застосовується також у Мадридській угоді [41], яка, до речі, також не містить установленого визначення терміна «зазначення походження». Однак ст. 1(1) її містить формулювання, що дає таке роз'яснення цього терміна:
«Усі товари, що містять оманливе, або таке, що може ввести в оману, зазначення, яким є одна з країн, до якої застосовується ця Угода, або місце, розташоване тут відповідно, прямо або непрямо вказане в якості країни або місця походження, будуть затримані при ввезенні в будь-яку із згаданих країн.» [41]. Таке роз'яснення відповідає положенням ст. 10(2) Паризької конвенції.
Тобто зазначення походження може бути визначене як зазначення, яке відноситься до країни або місця в цій країні, які є країною або місцем походження товару відповідно. Важливо відмітити, що зазначення походження відноситься виключно до географічного походження продукту і жодним чином — до інших видів походження товарів, наприклад, виробника.
При цьому в Мадридській угоді, як і в Паризькій конвенції, не встановлено будь-яких вимог стосовно якості чи особливих характеристик товару, щодо якого використовується зазначення походження. Очевидно, таким зазначенням може бути: «вироблено в ...» («made in ...») [41; 50].
Перше визначення терміна «найменування походження» на міжнародному рівні наведено в Лісабонській угоді про охорону найменувань походження товарів та їх міжнародну реєстрацію 1958 року (далі — Лісабонська угода) [81]. Ця угода встановлює міжнародну систему охорони найменувань походження, що вже мають правову охорону відповідно до національного законодавства її країн-учасниць.
Лісабонська угода так визначає найменування походження товару:
«Найменування походження» означає географічну назву країни, регіону, або місця, які слугують для визначення товарів, який звідти походить, якість та характеристики яких виключно або головним чином залежать від географічного середовища, включаючи природний та людський фактори.» [81].
Відповідно до цього визначення «найменування походження» можна вважати спеціальним видом «зазначення походження», оскільки товар, для якого використовується найменування походження, повинен мати якість і характеристики, що виключно або головним чином залежать від його географічного походження та зумовлені природним і людським факторами.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Зрозуміло, що «найменування походження» не може застосовуватись для виробів промислового чи традиційного виробництва, особлива якість яких чи характеристики зумовлені виключно майстерністю виробників, розташованих у певному географічному регіоні. Однак до таких виробів може застосовуватись «зазначення походження» чи «географічне зазначення» (як у випадку «Swiss made» для швейцарських годинників). Не може застосовуватись поняття «найменування походження» і до продуктів виключно природного походження, специфічна якість та характеристики яких зумовлені лише впливом кліматичних умов або особливістю земної кори чи ґрунту, однак такі продукти можуть охоронятись «зазначеннями походження» чи «географічними зазначеннями ».
Наведені терміни застосовуються та визначені в міжнародних угодах, що їх адмініструє ВОІВ. При цьому особливої уваги заслуговує визначення «найменування походження», подане у Лісабонській угоді й відповідним чином визначене і в законах зарубіжних країн, які застосовують правову охорону цього виду об'єкту інтелектуальної власності. Вважаємо, що приведення законодавства України у відповідність до зазначеного положення Лісабонської угоди сприятиме його гармонізації.
Відомо, що розвиток продуктивних сил останніх десятиліть XX століття призвів до їх консолідації та міжнародної інтеграції на нових політичних та економічних рівнях. Зазначені фактори, в свою чергу, сприяли подальшому розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності та охорони зазначень походження товарів зокрема. Глобалізація призвела до утворення економічних та політичних союзів, у рамках яких було започатковано відповідну регіональну та міжнародну охорону об'єктів інтелектуальної власності із урахуванням існуючих економічних умов.
При цьому особливого значення набули товари сільськогосподарського виробництва та харчові продукти. Якість та певні характеристики їх, як правило, залежать від природних і людських факторів, їх окремого або сукупного впливу.
Порівняно новий термін «географічне зазначення» («Geographical Indication») на міжнародному рівні вперше з'явився у Регламенті Ради ЄЕС «Про охорону географічних зазначень та найменувань походження для сільськогосподарських та харчових продуктів» № 2081/92 від 1992 року (далі — Регламент ради ЄЕС) [59].
Відповідно до цього документа географічне зазначення визначено так:
«географічне зазначення»: означає назву регіону, специфічного місця або, у виняткових випадках, країни, що використовуються для позначення сільськогосподарських або харчових продуктів:
які походять із цього регіону, специфічного місця або країни, і
які мають специфічну якість, репутацію або інші характеристики, визначені цим географічним походженням і виробництво та/або переробка і/або підготовка яких має місце у визначеному географічному районі.» [59].
Отже, Регламент Ради ЄЕС визначив термін «географічне зазначення» як відповідну географічну назву, що слугує для позначення сільськогосподарських та харчових продуктів, які мають специфічну якість, репутацію або інші характеристики, визначені відповідним географічним походженням.
Водночас у Регламенті Ради ЄЕС «найменування походження» визначено так: „найменування походження»: означає назву регіону, специфічного місця або, у виняткових випадках, країни, що використовуються для позначення сільськогосподарських або харчових продуктів:
які походять із цього регіону, специфічного місця або країни, і
якість або характеристики яких головним чином або виключно залежать від особливого географічного середовища з притаманними йому природним та людським факторами, і виробництво, переробка та підготовка яких відбувається у визначеному географічному районі.” [59].
Очевидно, що таке визначення «найменування походження» відповідає наведеному в Лісабонській угоді.
Необхідно також зазначити, що Регламент ЄЕС допустив до визнання найменуваннями походження певні традиційні (історичні) географічні або навіть не географічні назви, що позначають сільськогосподарські або харчові продукти, на які поширюються відповідні умови та які походять із вказаного регіону або специфічного місця.
Порівняння наведених у документі визначень «найменування походження» та «географічного зазначення» виявило таку різницю між цими об'єктами:
на відміну від «якості або характеристик», що ними мають володіти позначені «найменуваннями походження» товари, для відповідних товарів, які позначаються «географічним зазначенням», вимагається лише одна з характеристик: специфічна якість, репутація або інші характеристики;
якщо для «найменувань походження» вимагається виключна або головна залежність від природного та. людського факторів, зумовлених географічним середовищем – то для «географічного зазначення» достатньо лише, щоб певна характеристика відповідного товару визначалась його географічним походженням. Тобто, допускається залежність його специфічної якості, репутації, іншої характеристики або від природних, або від людських факторів.
Таким чином до поняття «географічне зазначення» висуваються менш суворі вимоги і вони можуть бути застосовані для ширшого кола товарів.
У 1994 р. у рамках Світової організації торгівлі (далі — COT) для забезпечення захисту прав інтелектуальної власності в умовах функціонування вільного переміщення товарів було укладено Угоду з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності («Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights» — далі Угода TRIPS) [62].
Відповідні положення Угоди TRIPS встановлюють спеціальний режим охорони «географічних зазначень» для держав – членів COT.
При цьому Угода TRIPS дає дещо інше визначення «географічного зазначення», ніж наведене у Регламенті Ради ЄЕС. Зокрема, ст. 22.1 встановлено:
„Географічними зазначеннями є зазначення, що ідентифікують товар як такий, що походить з території члена [COT], чи регіону або місцевості на цій території, де певна якість, репутація або інша характеристика товару є головним чином визначені своїм географічним походженням.” [62].
Звичайно, що це визначення в основному збігається із визначенням «географічного зазначення», наведеним у Регламенті Ради ЄЕС, проте відмінне від нього в тому, що:
по-перше, Угода TRIPS до відповідних товарів, що можуть позначатись «географічними зазначеннями», відносить будь-які товари, а не тільки сільськогосподарські та харчові продукти;
по-друге, «географічним зазначенням» у значенні Угоди TRIPS може бути не лише географічна назва, а будь-яке відповідне зазначення, що вказує на географічне походження, наприклад емблема чи графічне зображення.
Аналіз зазначених статей дозволяє констатувати, що, по-перше, визначення географічного зазначення в ст. 22.1 Угоди ТРІПС є більш широким, ніж визначення Закону України. Тому, відповідно до вимоги гармонізації законодавства до Закону мають бути внесені відповідні зміни, головна із яких буде полягати в тому, що географічним зазначенням мають визнаватися не лише назви географічних місць, а будь-які позначення, які вказують на певне географічне місце походження товару.
Порівняння Угоди TRIPS із міжнародними угодами, що їх адмініструє ВО1В, свідчить: наведене визначення «географічного зазначення» у певному відношенні базується на визначенні «найменування походження», встановленому у ст. 2 Лісабонської угоди. Проте воно відрізняється від нього у певних аспектах. Головна відмінність полягає ось у чому. Стаття 21.1 Угоди TRIPS визначає географічне зазначення як «зазначення, що ідентифікує товар...», тоді як ст. 2 Лісабонської угоди визначає найменування походження як «географічну назву країни, регіону, чи місцевості, що слугують для назви товару...» [81]. Таким чином позначення інші, ніж географічні найменування, або емблеми не підпадають під дію цієї статті. Проте вони можуть бути віднесені до категорії позначень, здатних становити собою «географічні зазначення» відповідно до Угоди TRIPS.
По-друге, Лісабонська угода до відповідних товарів встановлює вимоги стосовно їх якості та характеристик, тоді як Угода TRIPS охоплює товари, що мають або певну якість, або репутацію або іншу характеристику.
По-третє, Лісабонська угода вимагає, щоб відповідні продукти виключно або головним чином залежали від географічного середовища, включаючи природний та людський фактори. Тоді як в Угоді TRIPS для «географічного зазначення» достатньо, щоб певна характеристика відповідного товару визначалась географічним походженням, тобто природними або людськими факторами, залежними від свого географічного походження.
Певна річ, товари, що завдяки їх місцю походження мають звичайну репутацію, а не специфічну якість та характеристики, не підпадають під визначення найменування місця походження, наведене у Лісабонській угоді, отже, на них не може бути застосовано «найменування походження». Не підпадають під охорону позначеннями «найменувань походження» й товари завдяки своїм або лише природним, або лише людським чинникам.
Однак названі товари підлягають охороні свого походження «географічними зазначеннями» відповідно до Угоди TRIPS.
Порівнюючи між собою визначені терміни «найменування походження» та «географічні зазначення», звернемо увагу на те, що «географічні зазначення» як вказівки географічного походження охоплюють ширший спектр товарів, ніж «найменування походження». Тобто всі «найменування походження» можна вважати «географічними зазначеннями», однак не всі «географічні зазначення» будуть «найменуваннями походження».
Порівнюючи ж між собою такі терміни як «зазначення походження», «найменування походження» та «географічні зазначення», слід зазначити: більш загальним з-поміж них можна вважати «зазначення походження». Він може включати як «географічне зазначення», так і «найменування походження» [71, 368]. Так, «зазначення походження» лише вимагає, щоб відповідний продукт походив із відповідного географічного місця. Тобто в загальному значенні термін «зазначення походження» може бути застосований і для «найменувань походження», і для «географічних зазначень».
Проте є «зазначення походження», що не підпадають під визначення «найменувань походження» Лісабонської угоди, зокрема зазначення походження, які застосовуються на товарах без певної якості та характеристик, зумовлених взаємодією природних та людських факторів у даному географічному регіоні.
Також існують «зазначення походження», що не можуть бути віднесені до «географічних зазначень», визначених в Угоді TRIPS, а саме зазначення походження, застосовувані на звичайних товарах без специфічної якості, характеристик чи репутації.
Водночас аналіз законодавства різних країн засвідчив: ситуація щодо застосування у відповідному законодавстві таких термінів як «зазначення походження», «найменування походження», «географічне зазначення» дещо неоднозначна. Ще більш неоднозначною є ситуація щодо концепцій охорони відповідних зазначень про географічне походження у різних країнах.
Загалом охорона зазначень походження та найменувань походження на національному рівні зарубіжних країн характеризується різноманітністю правових концепцій. Крім того, кожна окрема концепція правової охорони зазначень та найменувань походження товарів розвивалась відповідно до національної правової традиції. Звичайно ж, значний вплив на розвиток національного законодавства мали як умови історичного та економічного розвитку певної країни, так і наявність певних товарів з відповідними характеристиками, що залежали від їх географічного походження.    продолжение
--PAGE_BREAK--
РОЗДІЛ 2. СУБ’ЄКТИ ТА ОБ’ЄКТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ
2.1 Суб’єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення походження товару
Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення походження товару згідно зі ст. 502 ЦК України [71] та ст. 9 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» можуть бути (Додаток В):
1. фізичні або юридичні особи, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем
2. асоціації споживачів;
3. установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць. [24].
Фізичними особами, які в заявленому географічному місці виробляють товар є як правило індивідуальні підприємці. Індивідуальні підприємці — це фізичні особи (громадяни України іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільною дієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім майном що належить їм на праві власності.
Правове становище індивідуальних підприємців визначається: ГК (ст. 128)[14], ЦК (статті 50-54)[71], законами: від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (статті 42-45)[21], від 14 травня 1992 р. (в ред. Закону від 30 червня 1999 р.) «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ст. 47)[20] та ін.
Закон встановлює обмеження для певних категорій осіб щодо можливості здійснення ними підприємницької діяльності. Так, не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, посадових та службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також інших осіб, уповноважених здійснювати функції держави. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здіснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.
Реєстрація індивідуальних підприємців здійснюється в загальному для суб'єктів підприємницької діяльності порядку, тобто відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (статті 42-45)[21].
Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб'єктів, в тому числі в заявленому географічному місці виробляти товар.
Так, індивідуальні підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності:
а) що становлять монополію держави: діяльність, пов'язана з обігом наркотичних речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками);
б) провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку) та ін [10, 58].
Крім того, індивідуальні підприємці повинні дотримуватися вимог закону щодо: ліцензування певних видів господарської діяльності (Закон «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»)[23]; патентування окремих видів підприємницької діяльності (роздрібна та оптова торгівля за грошові кошти, за винятком сільськогосподарських товаровиробників-платників фіксованого сільськогосподарського податку, гральний бізнес, валютні операції, надання побутових послуг за готівку) відповідно до Закону від 23 травня 1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»[28]); подання податковим органам декларацій про доходи, інших відомостей для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплати податків та інших обов'язкових платежів; ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; додержання прав і законних інтересів споживачів; добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції; забезпечення найманим працівникам (у разі застосування найманої праці) умов, передбачених трудовим законодавством; своєчасного повідомлення реєстратора (органу державної реєстрації) про зміну своєї адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що мають відображатися в реєстраційних документах; дотримання екологічних, санітарно-епідеміологічних, проти пожежних та інших вимог.
Індивідуальні підприємці можуть здійснювати підприємницьку діяльність самостійно (без залучення партнерів-підприємців та найманих працівників), спільно з іншими підприємцями (на договірних засадах), без створення юридичної особи чи створюючи юридичну особу (приватне підприємство чи господарське товариство — традиційне, у складі кількох осіб, чи товариство однієї особи).
Хоча індивідуальні підприємці є важливим і досить численним видом суб'єктів права на географічне зазначення, однак основними учасниками цих правовідносин є юридичні особи.
ЦК не дає визначення поняття юридичної особи. Натомість ст. 80 ЦК, котра називається «Поняття юридичної особи», містить вказівку на деякі характерні риси цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Таким чином, маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:
Це – «організація», тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення; вона має бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку; вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права і обов'язки від свого імені; вона може бути позивачем і відповідачем у суді [10, 66].
Поміж цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної особи: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями.
Наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціальною утворення – організації. Традиційно у цивілістичній літературі ця ознака юридичної особи іменувалася як вимога «організаційної єдності». Організаційна єдність виражається у визначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції органів, порядку їхнього функціонування тощо.
Організаційна єдність закріпляються у статуті юридичної особи, її установчих документах або у акті органу влади про створення юридичної особи публічного права. Наприклад, наявність статуту є обов'язковою вимогою для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю (ст.ст. 143, 151, 154 ЦК)[70].
Крім того, щодо окремих видів юридичних осіб закон передбачає обов'язкові правила щодо організації їхньої внутрішньої структури та порядку функціонування її органів управління.
Наприклад, ст. 97 ЦК встановлює, що управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом [70]. Таким чином, вказана норма містить загальні норми, які визначають обов'язковість організаційної єдності цього виду юридичних осіб, встановлюючи для них 2 рівні органів управління товариством. Перший рівень – це вищий орган управління; другий – виконавчий.
Загальні збори учасників товариства є вищим органом управління товариства незалежно від його виду.
Стаття 98 ЦК визначає компетенцію загальних зборів учасників товариства, вказуючи, що вони мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу, а також визначаючи засади голосування в них учасників товариства [70].
Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду. Закон не містить виключень з цього права. Це означає, що учасник товариства має право оскаржити будь-яке рішення, навіть таке, яке не стосується безпосередньо його, але може порушувати його майнові і немайнові права як учасника товариства.
Майнова самостійність юридичної особи припускає наявність у юридичної особи майна, що виділене і враховується окремо від майна засновників цієї юридичної особи та від майна інших власників.
Для різних видів юридичних осіб їхня майнова відокремленість має різні прояви. Так, майнова відокремленість державних підприємств проявляється через інститут права повного господарського відання. Згідно із Законом «Про власність» це право включає в себе можливість володіння, користування і розпорядження державним майном на свій розсуд, дозволяє підприємству здійснення щодо закріпленого за ним майна будь-яких дій, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства.
Для державних установ як некомерційних організацій, що фінансуються з державного бюджету, правовий режим закріпленого за ними майна визначається більш вузьким правом оперативного управління.
Що стосується інших видів юридичних осіб (приватні підприємства, колективні підприємства, кооперативи, господарські товариства, господарські об'єднання тощо), то їхня майнова відокремленість виражається у праві власності. Разом з тим, майно юридичної особи може не обмежувань, майновими об'єктами а полягати ще й в наявності зобов'язальнії1 майнових прав. Крім того, деякі юридичні особи не мають майна на право власності, господарського відання або оперативного управління. Все їхнє майно може складатися з грошових внесків її банківських рахунках, а займані ними приміщення знаходитись і володінні на умовах договору оренди.
Важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї цивільної правоздатності і дієздатності (правосуб’єктності) або здатності
брати участь у цивільному обігу від свого імені.
Юридична особа під власного імені самостійно розпоряджається своїм майном, набуває цивільних прав та обов'язків (зокрема, укладає договори, вступає у зобов'язання) і здійснює їх. Така діяльність від власного імені у цивільному обігу слугує зовнішнім вираженням самостійності правосуб'єктності юридичної особи.
Забезпеченню індивідуалізації юридичної особи, можливості її участі у цивільному обігу слугує найменування юридичної особи, котре дозволяє одразу визначити основні ознаки організації – чи і вона підприємницькою, комерційною або непідприємницькою, на яких засадах ґрунтується її відповідальність перед контрагентами за договорами тощо.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Відповідно до правил, встановлених уст. 90 ЦК, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.
Крім того, найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності, а юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування, яке може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом. Фірмове найменування як засіб індивідуалізації його власника г об'єктом виключного права і може бути використане тільки за згодою носія цього права. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій.
Результатом майнової відокремленості юридичної особи та її участі від свого імені у цивільному обігу є визнання за нею здатності відповідати за прийнятими на себе зобов'язаннями.
Зокрема, ст. 96 ЦК закріплює загальний принцип, відповідно до якого юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном [70]. Ця відповідальність застосовується незалежно від того, до яких видів і фондів належить це майно, є воно основними чи оборотними засобами. Не залежить це і від того, рухоме воно чи нерухоме, виражене у цінних паперах чи у грошових коштах тощо.
Положення щодо самостійної відповідальності юридичної особи а також окремі її обмеження містяться також у главі 8 ЦК, присвяченій визначенню правового становища окремих видів підприємницьких товариств.
Слід зазначити, що застосування принципу самостійної (відокремленої) майнової відповідальності юридичної особи має у деяких випадках особливості. Зокрема, він не поширюються на правовідносини, які виникли між засновниками та іншими особами до державної реєстрації товариства.
Відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до державної реєстрації, але у процесі створення товариства, несуть його засновники.
Якщо після державної реєстрації юридичної особи дії засновників, які мали місце до реєстрації, були схвалені у відповідному порядку юридичною особою, то вона буде нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями, які виникли з цих дій. Схвалення має бути оформлене рішенням відповідного органу юридичної особи, який мас такі повноваження. Якщо рішення про схвалення дій засновників прийняте або затверджене органом, який не має відповідних повноважень, його не можна вважати таким, що має юридичну силу.
Відповідальність юридичної особи публічного права (наприклад, установи), що фінансується державою, обмежується коштами, які знаходяться у її оперативному управлінні. За умови недостатності таких коштів до субсидіарної відповідальності притягується власник установи.
Завершує характеристику юридичної особи така ознака, як її здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Цю ознаку не завжди вказують окремо, іноді розглядаючи її як більш загальну властивість – можливість бути самостійним учасником цивільного обігу [68, 201]. Однак правильним здається тлумачити її як самостійну ознаку, окремий прояв правосуб'єктності юридичної особи, оскільки в цьому випадку йдеться не тільки про реалізацію, але і про порядок захисту її цивільних прав. Власне, така позиція відображена і у ст. 80 ЦК [70].
Класифікація юридичних осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар може проводитися за різними підставами на загальних засадах визначених в законодавстві України (Додаток).
Зокрема, юридичні особи поділяють:
1) Залежно від виду права власності на:
а) державні і комунальні юридичні особи – ті, що засновані на державній або комунальній формах власності. До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст.ст. 324, 326 ЦК)[70]. Комунальна власність складається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст. 327 ЦК)[70]. Майно, що є державним або комунальним та закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Майно, що є державною власністю і закріплене за установою, що перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління;
б) приватні юридичні особи – ті, що засновані на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом (ст. 325 ЦК)[70];
в) юридичні особи, що засновані на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав (ст. 355 ЦК)[70].
2) Залежно від мети створення і діяльності – на:
а) комерційні юридичні особи;
б) некомерційні юридичні особи.
У основі цього розмежування перебуває ознака наявності або відсутності мети отримання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. Причому для комерційної організації така мета с основною.
Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій, споживчих кооперативів, благодійних та інших фондів, що фінансуються власниками установ, а також в інших формах, передбачених законом.
Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань зазначених юридичних осіб.
3) Залежно від підстав фінансування – на:
а) госпрозрахункові юридичні особи;
б) бюджетні юридичні особи.
Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони при заснуванні отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а, відтак, хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Вони також можуть бути власниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб.
Бюджетні – отримують кожен рік від держави кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитів. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.
4) Залежно від відношення засновників до майна – на:
а) юридичні особи, засновники яких мають право власності на майно відповідної юридичної особи;
б) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративні права (права вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи.
5) За типом правосуб'єктності та функціями – на:
а) юридичні особи публічного права – створені для виконання функцій публічної влади – управління, забезпечення публічного правопорядку тощо;
б) юридичні особи приватного права – створені для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їхніх засновників.
6) Залежно від організаційно-правової форми – на:
а) господарські товариства;
б) установи;
в) об'єднання громадян;
г) об'єднання юридичних осіб тощо.
Слід зазначити, що з усього розмаїття класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися у вітчизняній цивілістиці, у ЦК використана лише одна – поділ юридичних осіб на особи приватного права і особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо порядок створення юридичних осіб. Зокрема, ч. 2 ст. 81 встановлює, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права[70].
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК.
Юридична особа публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування.
Критерієм для класифікації, насамперед, слід вважати усе ж таки не порядок, а цілі створення, а також галузь у якій має діяти та чи інша особа. Якщо юридична особа має діяти у галузі публічного права і виконувати відповідні адміністративні, освітні функції, то вона є суб'єктом публічного права і має створюватися у порядку, визначеному для таких осіб. Якщо ж юридична особа має функціонувати у галузі приватного права, як його суб'єкт, то вона має створюватися у порядку, встановленому для юридичних осіб приватного права.
Юридичні особи можуть створюватись у будь-якій формі, яка передбачена законом. Стаття 83 ЦК передбачає такі форми юридичних осіб, як товариства та установи.
Крім того, у цій нормі йдеться про допустимість створення юридичних осіб у інших формах, «встановлених законом».
Враховуючи особливості методу цивільно-правового регулювання, про які йшлося у перших главах цієї книги, це положення ст. 83 ЦК, очевидно, слід тлумачити у тому сенсі, що йдеться не лише про форми юридичних осіб, прямо передбачені законом, але й узагалі – про будь-яку форму юридичної особи, котра прямо не заборонена законом.
Товариство – це організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у ньому.
За своєю суттю товариства є корпоративними утвореннями. Корпоративний устрій полягає в обов'язковому об'єднанні майна і майнових прав учасників товариства й наявності статутного фонду товариства, поділеного на частки учасників пропорційно їхнім внескам.
Разом з тим, товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. ЦК припускає можливість існування акціонерного товариства, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю як одноособових корпорацій, які мають одного засновника [66, 187]. Корпоративна структура такого товариства буде визначатися не за тією ознакою, чи є воно об'єднанням осіб, а характером статутного фонду. Цей фонд формально може поділятися на частки, але фактично усі частки належатимуть одній особі.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна, для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом.
Важливими суб’єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є також асоціації споживачів та установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць[66, 190].
Отже, підводячи підсумки слід відзначити, що право на використання географічного зазначення, право інтелектуальної власності на яке зареєстроване, мають виробники, які у зазначеному географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до державного реєстру.
2.2 Об’єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення
Географічні зазначення відносяться до об'єктів права інтелектуальної власності, чия функція полягає в тому, що вони відрізняють товари залежно від місця їх географічного походження. При цьому за сутністю свого призначення такі об'єкти можливо поділити на дві основні групи, а саме ті, які:
вказують на те, що відповідні товари походять з певного географічного місця, регіону (частіше — країни), – до них зазвичай відносяться, «зазначення походження»;
вказують на те, що відповідні товари, що походять з певного географічного місця, регіону та мають зазвичай певну якість, характеристики чи репутацію, котрі в свою чергу залежать саме від географічного місця походження таких товарів[6, 90].
Таким чином остання група об'єднує так звані спеціальні об'єкти, що для вказівки про місце походження застосовуються на відповідних товарах, яким властиві певна якість, характеристики чи репутація, зумовлені їх географічним походженням. Саме до таких спеціальних об'єктів, як правило, відносяться «найменування походження» («Appellation of Origin» — відповідно до термінології, застосовуваної в міжнародних договорах та в законах зарубіжних країн) та «географічні зазначення» (відповідно — «Geographical Indication»)[12].
При цьому стосовно прийнятої на сьогодні термінології в зазначеній сфері слід зауважити: хоча термін «географічні зазначення» визначає окремий вид спеціального об'єкта інтелектуальної власності, в міжнародних угодах та в законодавстві зарубіжних країн його також прийнято застосовувати в якості загального терміна, що охоплює інші спеціальні об'єкти інтелектуальної власності.
Однак іноді в якості загального терміна прийнято застосовувати «зазначення походження». Закон «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від Україні 16 червня 1999 р. встановлює правовий режим охорони «зазначень походження товарів» та регулює відносини у сфері цих об'єктів інтелектуальної власності [9, 17]. «Зазначення походження» є загальним терміном, який охоплює: «прості зазначення походження товару» та такі спеціальні об'єкти, що підлягають охороні на підставі державної реєстрації, як: «назви місця походження товару» і «географічні зазначення походження товару» (названі як «кваліфіковані зазначення походження товару»).
Відповідно до положень книги четвертої Цивільного кодексу України, до об'єктів права інтелектуальної власності віднесено «географічні зазначення»[70]. При цьому встановлено, що право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації його на підставі закону.
Очевидно, термін «географічні зазначення» належить до застосування в якості загального терміна, що охоплює «назви місця походження товару» і «географічні зазначення походження товару» («кваліфіковані зазначення походження товару»).
Доречно зауважити, що у країнах світу правова охорона «зазначень походження», «найменувань походження», «географічних зазначень» нараховує далеко не одне десятиліття, а в деяких такі об'єкти охороняються цілою низкою законодавчих актів. Укладені також багатосторонні та двосторонні міжнародні та регіональні угоди щодо їх охорони. Загалом «зазначення походження» («Indication of Source») та «найменування походження» («Appellations of Origin») були визнані в якості об'єктів промислової власності серед таких об'єктів як «винаходи», «корисні моделі», «знаки» та «промислові зразки» ще при укладені Паризької конвенції про охорону промислової власності в 1883 році [50].
До відомих «найменувань походження» та «географічних зазначень», застосовуваних на відповідних товарах, що мають відповідне географічне походження, відносяться такі найменування товарів: «Danablu», «Gorgonzola», «Roquefort» та «Manchego» для сирів; «Basmati» для рису; «Antigua» та «Mocha» для кави; «Toscano», «Olympia» для оливкового масла; «Bordeaux» «Chianti» для вина; «Havana» для тютюну; «Swiss» для годинників; «Meissen» для порцеляни; «Walerford» та «Baccarat» для кришталевих виробів. Відсутність в Україні охорони певних назв місця походження та географічних зазначень походження не є результатом відсутності в Україні таких товарів, які б вирізнялися своєю специфічною якістю, характеристиками чи репутацією залежно від їх географічного походження. Згадаймо кримські вина, зокрема ті, що походять із знаменитої Масандри та Сонячної долини. Досі не мають відповідної правової охорони такі відомі продукти українського походження, як петриківський розпис дерев'яного посуду, коростеньська порцеляна, житомирський граніт, різьбляні вироби Карпат.
У якості географічних зазначень захищеними могли б бути в Україні такі природні мінеральні води, як «Трускавецька», «Миргородська», «Моршинська» (табл.1). На сьогодні назви цих вод зареєстровані в Україні в якості знаків для товарів і послуг (де серед товарів зазначено «природні мінеральні води») на ім'я різних осіб. Як правило, вони складаються з назви води або містять таку назву у своєму складі та відрізняються один від одного застосуванням різних прикметників або дизайном напису, чи складовими в разі охорони у вигляді етикетки. Такі знаки зареєстровані як на ім'я різних осіб, які знаходяться у відповідному місці, та видобувають відповідну воду, так і на осіб, які не мають виробничих потужностей, розташованих у певному географічному місці.
Характерно, наприклад, що на сьогодні до Державного реєстру знаків для товарів і послуг занесено 24 знаки, які містять словесне позначення «Трускавецька» і призначені, серед іншого, для води. Нараховується 10 різних власників вказаних знаків, а самі знаки різняться такими прикметниками як: «заповідна», «джерельна», «курортна», «кришталева», «оригінальна», «природна», «особлива», «класична», «справжня». Щонайперше така ситуація насторожує.
Таблиця 1.
Відомості про зареєстровані в Українікваліфіковані зазначення походження товарів [105]
Номер реєстрації
Дата реєстрації
Зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару


Назва товару,
для якого реєструється кваліфіковане зазначення походження товару
15.03.2007
Миргородська
Мінеральна вода
15.03.2007
Сонячна долина
Десертне марочне вино
15.03.2007
Східницька
Мінеральна вода
25.02.2008
Ессентуки
Мінеральна вода
25.02.2008
Нагутская
Мінеральна вода
25.02.2008
Славяновская
Мінеральна вода
10.09.2009
Новий світ
Вина ігристі
10.09.2009
Поляна квасова
Мінеральна природна вода
10.09.2009
Менська Остреч
Мінеральна природна вода
12.10.2009    продолжение
--PAGE_BREAK--
Царичанська
Мінеральна природна вода
Зазначимо, спори стосовно правомірності реєстрації одного із знаків «Трускавецька» суди вирішували не один рік. Причому, іноді зміст позовних вимог вражав своєю винахідливістю. У первісному спорі позивач та відповідач, власник відповідного свідоцтва на знак, зайняті видобутком води практично в одному місці, все-таки дійшли до примирення стосовно використання назви води. Однак уже через два роки власник спірного свідоцтва на знак просив суд визнати за ним виключне право на використання відповідного позначення. Це при тому, що право виключного використання власником свідоцтва позначення, зареєстрованого як знак, встановлено Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». І суд задовольнив позовні вимоги. Первісний же позивач згодом, скориставшись тим, що знак мав комбінований характер, а саме позначення «Трускавецька» було виконане із застосуванням літер особливої форми написання, просив суд виключити з правової охорони слово «трускавецька», забезпечивши собі таким чином можливість використовувати назву води, не порушуючи прав власника свідоцтва на знак. Унаслідок цього після всіх судових розглядів нині колишній позивач і відповідач володіють спірним знаком спільно.
Безперечно, що витоки таких спорів лежать у площині права на використання назви природної води, що може мати підстави охорони в якості спеціального виду зазначення походження такої води, право на використання якого може належати тим особам, які її видобувають.
Ще й сьогодні, суди вирішують спір щодо правомірності використання назви природної мінеральної води «Миргородська», зареєстрованої у варіаціях знаків на двох різних юридичних осіб, які добувають воду з Миргородського родовища мінеральних вод. Позов виник саме через невизначений статус назви природної води, що й досі не визнана в Україні зазначенням походження (чи географічним зазначенням), що підлягає правовій охороні та має належати до використання володільцям такого права на підставі видобутку води у відповідному географічному місці.
Досі не вирішено спір стосовно того, чи вказує складова «KRIM» на півострів Крим як на місце походження ігристого вина, тобто є простим зазначенням походження товару, що викликає у споживачів асоціації того, що вино ігристе «KRIMSEKT» походить із півострова Крим.
Зрозуміло, що таких колізій могло б не існувати, якби були реалізовані положення відповідного Закону і чітко визначено об’єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення та способи їх захисту.
РОЗДІЛ 3
НАБУТТЯ ТА ЗМІСТ ЧИННОСТІ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ
3.1 Набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення
В законодавстві України визначено, що право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з моменту його реєстрації.
Законом України встановлено, що право на реєстрацію назви місця походження та географічного зазначення походження товару мають:
особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем;
асоціації споживачів;
установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць[24].
Водночас право на використання вже зареєстрованих зазначень походження товару матимуть виробники, які у відповідному географічному місці, зазначеному в державному реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають внесеним до реєстру.
Звичайно і в законах зарубіжних країн право на реєстрацію географічного зазначення також надаються особам як приватного, так і публічного права. Окремі виробники для подання відповідної заявки можуть формувати групи, консорціуми, створювати асоціації.
Обов'язковими складовими заявки на одержання правової охорони відповідного зазначення походження або права на його використання на території України мають бути такі відомості:
назва товару, для якого заявник просить зареєструвати вказане зазначення походження товару та/або право на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару;
назва та межі географічного місця, де виробляється товар, із яким пов'язуються особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики товару;
опис особливих властивостей товару, певних якостей, репутації або інших характеристик товару;
дані щодо використання заявленого кваліфікованого зазначення походження товару на етикетці та при маркуванні товару;
дані про взаємозв'язок особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця [45].
До матеріалів заявки належить також додати:
документ, який підтверджує, що заявник виробляє товар, для якого просить зареєструвати назву місця його походження чи географічне зазначення походження товару та/або право на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару;
висновок спеціально уповноваженого органу про те, що особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, зазначені в заявці, об'єктивно зумовлені чи пов'язані з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця виготовлення товару;
висновок спеціально уповноваженого органу щодо меж географічного місця, з яким пов'язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару [45].
У положеннях Правил складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару (далі — Правила) зазначено: «У відповідному розділі заявки указуються: конкретна назва та межі географічного місця виробництва товару. Межі географічного місця можуть бути описані за допомогою координат природних меж місцевості — рік, гір, озер; адміністративних меж; довговічних споруд, комунікацій тощо»[45].
На перший погляд, це положення не становить труднощів стосовно його застосування, хоча потенційно воно може суперечити відповідному положенню Закону, в якому «географічне місце» визначено як «будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами». Зрозуміло, що такі поняття, як «природні межі місцевості» та «офіційно визначені межі», є різними.
Законодавство зарубіжних країн, наприклад, вирішує проблеми опису географічного місця так. Насамперед вимагається, щоб описання географічного регіону, вибраного для захисту в якості географічного зазначення, здійснювалось по можливості точнішими термінами. При цьому відповідне географічне місце може бути як визначеним у межах певної офіційної територіальної одиниці, так і не пов'язаним з нею.
Визначення меж географічного регіону у першому випадку може бути зроблено різними способами: і як відповідно до існуючого адміністративно-політичного, так і до економічного поділу тощо. Повна відповідність між зазначеним географічним регіоном та відповідним адміністративно-політичним поділом не вимагається. У кожному випадку повинно бути лише показано місце знаходження зазначеного регіону, додано точну карту. Якщо ж географічний фактор залежить від природи ґрунту і клімату, може вимагатись грунто-кліматична карта.
Прикладами географічних регіонів, які не відносяться до адміністративно-політичних чи інших офіційних територіальних одиниць, можуть бути: визначений спеціально регіон, область, де росте виноград; їх комбінація; мала місцевість або група місцевостей; обмежена зона виноградарства і т. д.
Критерієм для визначення меж такого географічного регіону будуть відповідні властивості продукції. Наприклад, для продукції виноробства, є визначення однорідності її у відповідному регіоні й порівняння стосовно відмінностей з продукцією інших регіонів[49, 11].
Специфічний критерій визначення меж відповідної території може включати такі характеристики: природні фактори, такі як ріки, контурні лінії та інші топографічні характеристики; географічні характеристики, такі як грунт, дренаж, клімат, висота над рівнем моря; людські фактори, такі як вибрані варіанти та способи виробництва; історичні та традиційні фактори.
Тобто критерії визначення меж географічного місця походження товару можуть змінюватися, як залежно від специфіки самого географічного місця, так і від особливостей самого товару, так і виду правової охорони зокрема.
Водночас необхідно звернути увагу на такий документ як «висновок спеціально уповноваженого органу щодо меж географічного місця, з яким пов'язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару».
В Україні спеціально уповноваженим органом, наділеним повноваженнями щодо визначення меж географічних місць, з якими пов'язані особливі властивості, певні якості чи інші характеристики товарів, є державний орган, що визначається Кабінетом Міністрів України. Розпорядженням КМУ «Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів від 23.04.2001 р. №149-р такі повноваження покладені на Державний комітет з природних ресурсів[60].
З цього приводу можна висловити певні сумніви стосовно компетентності зазначеного державного органу щодо визначення меж географічного місця, з яким пов'язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товарів промислового виробництва, на відміну від продукції природного походження. Адже в такому разі необхідно визначити людські фактори, зокрема вибрані варіанти та способи виробництва. Викликає сумнів і компетенція вказаного органу стосовно визначення однорідності продукції у відповідному регіоні.
Зазначимо, що в ряді країн така компетенція покладена на місцеві органи влади. В ряді країн відповідні межі географічного місця також встановлюються та засвідчуються у відповідному описі характеристик товару або його специфікації, про що йтиметься далі.
Особливої уваги потребує розділ заявки «опис особливих властивостей товару, певних якостей, репутації або інших характеристик товару».
Відповідні положення Правил визначають, що у цьому розділі подаються відомості стосовно особливих властивостей товару, що відрізняють його від аналогічних товарів. Тут же мають наводитись відомості щодо певних якостей, репутації або інших характеристик товару, пов'язаних з указаним географічним місцем [45].
При цьому зазначено, що у відповідному описі надається інформація щодо наявності у певному географічному місці вихідної сировини, відповідних кліматичних, геологічних або інших природних умов, людей (колективу), спроможних виготовляти товар традиційним способом, тощо.    продолжение
--PAGE_BREAK--
До зазначених відомостей встановлено вимоги стосовно чіткості, ясності та відповідності до загальноприйнятої спеціальної термінології (наприклад, товарознавчої, технічної). Проте жодних критеріїв, за якими може бути встановлена особлива властивість, певна якість, репутація чи інша характеристика відповідного товару, не встановлено.
Відповідно, не визначено будь-якої процедури встановлення такої якості, репутації чи характеристики. Аналіз відповідних положень зарубіжного законодавства засвідчив, що в них, як правило, розрізняються окремо опис якості, опис характеристик та опис репутації. Крім того їх критерії мають певні відмінності. Принагідно слід зауважити, що відповідний опис має ідентифікувати товар за його особливою якістю, репутацією чи характеристиками.
Зокрема, опис характеристик товару може включати опис основних фізичних (рівень рН, форма, вага, зовнішній вигляд, консистенція), хімічних (присутність/відсутність домішок, осаду і т. д.), мікробіологічних (використання тих чи інших ферментів, присутність бактерій) і/або органолептичних (запах, смак, текстура, колір, візуальні та сенсорні дані) характеристик.
За потреби опис може складатися з опису сировини, технологічних процесів, стадій виробництва товарів та критеріїв якості кінцевого продукту. Сам опис має відноситись до всіх відповідних стадій виготовлення продукту, включаючи за необхідності упакування [32, 313].
Наприклад, для продукції рослинництва зазначають, звичайно, сорт рослини, дату посадки і збирання врожаю, період вегетації, метод збирання врожаю, зберігання, відвантаження і т. ін., та самі характеристики продукції, як от твердість/м'якість, рівень цукру чи кислоти.
У низці країн, зокрема Франції, Швейцарії, Угорщині, для опису відповідних характеристик чи якості продукції встановлені спеціальні специфікації [44, 95].
Специфікація товару містить звичайно певні стандарти, вже визначені на національному чи регіональному рівнях (наприклад, ЄС). При цьому товари повинні відповідати не лише специфікації, але й певним горизонтальним стандартам. Таким чином продукти можуть бути об'єктом подвійного контролю. Причому, стосовно специфікацій звичайно встановлено правила, що регулюють всі стадії технологічного процесу, стандарти якості, пакування та маркування. Така специфікація, як правило, включає і визначення меж географічного місця. Звичайно, підписується вона установленим компетентним органом, який засвідчує, зокрема, застосовуваний виробничий процес, технологію і/або переробку продукту. Переважно такий орган сертифікації діє на підставі національних чи регіональних стандартів, у яких викладено основні критерії для відповідних продуктів.
Принципи специфікації товарів Правова охорона географічних зазначень, як відповідно до законодавства ЄС, так і відповідно до законодавства України, мають одним із основних принципів охорони принцип ненадання охорони тим географічним зазначенням/вказівкам про походження, які стали видовими назвами товарів. Однак, немає узгодженості між Україною та Європейським Союзом з приводу того, які саме географічні зазначення є видовими назвами товарів. Іншим основним принципом правової охорони географічних зазначень відповідно до законодавства ЄС є принцип специфікації товарів, щодо яких застосовується відповідне географічне зазначення або вказівка про походження. Положення щодо специфікації є детально розробленими. Українське законодавство не містить положень, які б визначали критерії специфікації товарів, процедуру щодо перевірки відповідності товарів вимогам специфікації.
А ось визначення певної якості товару в ряді країн може бути встановлена на основі точного опису його або методу одержання. Зазвичай критерій якості відноситься до сільськогосподарських товарів, продуктів харчування, вин та спиртних напоїв.
Досить часто в разі визначення якості основна увага концентрується на органолептичних аспектах продукту, однак при цьому бажано мати точне визначення цих характеристик за допомогою вже визнаних і відповідно встановлених критеріїв.
Вимоги щодо якості, особливих властивостей, інших характеристик товарів, які позначаються географічним зазначенням, містяться лише у п. „г” ч. 4 ст. 7 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів». У пункті 2.2. Положення «Про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 13.12.2001 р. № 798, вказується, що запис про реєстрацію географічного зазначення має містити опис особливих властивостей, певних якостей, інших характеристик, репутації товару та межі географічної місцевості, де виробляється такий товар, з якою пов’язані ці особливі властивості, якість, інші характеристики та репутація товару. Окрім вищезазначених українське законодавство не містить положень щодо специфікації товарів. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 року про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливостей та інших характеристик товарів так і не було реалізовано. Слід зазначити, що встановлення специфікації або навіть критеріїв специфікації, які б підходили для усіх видів товарів, на нашу думку, є неможливим. Тому закріплення специфікації або критеріїв специфікації товарів не знайшло відображення в Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», як у єдиному правовому акті, положення якого застосовуються для географічних зазначень усіх видів товарів. Наділення спеціальних державних органів компетенцією встановлення у підзаконних нормативних актах та контролю за дотриманням вимог специфікації вищезазначеним Розпорядженням КМУ є цілком зрозумілим. Однак, жоден із органів, перерахованих у Розпорядженні, досі не прийняв такі акти.
Інший бік – репутація товарів — тісно пов'язана з історією, історичним походженням його. Тому зазвичай в описі вказується на історичне існування в районі відповідного товару і надбання ним репутації. Наприклад, зазначається факт першого використання найменування, а якщо можливо – перше описання його. Часто додаються відповідні бібліографічні посилання на товар, включаючи згадування в літературі, що пов'язують продукт із географічним місцем в історичні часи. За відсутності письмових посилань даються відповідні засвідчення.
В Україні ж для підтвердження репутації товару заявник може надати такі матеріали, як результати соціологічного дослідження, історичну довідку тощо.
Потребує роз'яснення також питання стосовно критеріїв установлення зв'язку між особливими властивостями, певними якостями, репутацією або іншими характеристиками товару та природними умовами та /або людським фактором указаного географічного місця виготовлення його.
У відповідному положенні Правил тільки зазначено, що наведені відомості мають бути об'єктивно зумовлені, хоча критерії встановлення такої об'єктивної зумовленості та способу встановлення вказаного зв'язку в законодавстві не зафіксовано [45].
Законодавство ж зарубіжних країн вважає, що зв'язок має бути встановлено між товаром, його специфічними якостями та характеристиками, з одного боку, та його географічним походженням — з іншого.
Зв'язок між географічним походженням демонструє залежність між певним географічним місцем і одним або декількома елементами відповідних характеристик. При цьому має бути акцентовано на тому, що зазначений фактор спричиняє саме таку характеристику, крім того, відповідні географічні фактори та характеристики товарів мають бути чітко визначені, тобто ідентифіковані.
Зрозуміло, що в коленому конкретному випадку критерії такого зв'язку будуть індивідуальними. Однак зазначений зв'язок має базуватись на об'єктивних, підтверджених факторах географічного виливу та характеристиках товару.
У таких випадках, звичайно, застосовуються відповідні елементи опису характеристик, якості, репутації товару чи специфікації, з одного боку, та встановлені фактори географічного впливу, такі як клімат, грунт, відповідний технологічний процес і т. ін. — з іншого.
Тобто, окрім опису відповідних характеристик товару необхідно застосувати й опис географічних факторів. Стосовно продуктів промисловості, часто такий зв'язок необхідно буде зазначати для різних стадій виробництва.
В Україні, крім того, до матеріалів заявки необхідно додати висновок спеціально уповноваженого органу про наявність відповідного зв'язку між особливими властивостями, певною якістю чи репутацією товару та географічним місцем його походження (Додаток Г).
Законом встановлено, що спеціальні органи, наділені повноваженнями щодо визначення та контролю особливих властивостей, певних якостей чи інших характеристик товарів, для позначення яких використовуються найменування місця походження чи географічне зазначення походження, визначаються Кабінетом Міністрів України.
У вже згаданому розпорядженні КМУ повноваження щодо визначення та контролю особливих властивостей, певних якостей та інших характеристик товарів покладено на Міністерство агропромислової політики, Міністерство культури, Міністерство охорони здоров'я [60] (Додаток Б).
Проте ними й досі нічого не зроблено в цьому напрямку. Причина відома – невизначеність в українському законодавстві щодо критеріїв та процедури, за якими може бути встановлена особлива властивість, певна якість, репутація чи інша характеристика відповідних товарів, та критеріїв, за якими може встановлюватись зв'язок між певними характеристиками товарів та їх географічним походженням.
Водночас очевидною є невідповідність покладених повноважень стосовно галузевої належності відповідної продукції.
У зарубіжних країнах питання встановлення особливих характеристик товарів, затвердження їх опису чи специфікацій, вставлення зв'язку між певними характеристиками товарів та місцем їх географічного походження покладено на відповідні компетентні органи.
Як уже зазначалось, законами Франції такі функції покладено на галузеві міністерства — агропромислового комплексу, рибного господарства та харчової продукції. Стосовно ж певної продукції відповідна процедура проводиться Національним інститутом найменувань походження («National Institute of Appellations of Origin» — INAO) [61, 247]. У складі Інституту — три національні комітети, кожен з яких є компетентним для певної групи продуктів. До них входять представники виробників, влади та споживачів. Комітети дають свій висновок стосовно заявлених найменувань походження. До їх компетенції відноситься як визначення географічних меж виробництва, так і визнання запропонованого найменування походження.
В Угорщині для географічних зазначень сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування відповідний закон встановлює специфікації для таких продуктів, де мають бути визначені їх характеристики [37, 398].
В Румунії компетенція засвідчення відповідних характеристик продукції, географічних меж та зв'язку між характеристиками товарів та їх географічним походженням покладена на галузеві міністерства. Аналогічні положення містяться в законодавстві Словаччини [53, 954].
На наш погляд, досвід зарубіжних країн певною мірою можливий для поширення в Україні.
Той факт, що в Україні не існує специфікації товарів, які позначаються географічними зазначеннями, руйнує можливість отримання охорони для українських зазначень на території Європейського Союзу. Адже, відповідно до статті 12 правова охорона, передбачена Положенням № 2081/92, може бути надана географічним зазначенням та вказівкам про походження для сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування, які походять із третіх країн, при дотриманні наступних вимог:
1) наявність у законодавстві третьої країни специфікації продуктів, яка б була аналогічною до встановленої у статті 4 Положення;
2) наявність експертної установи та положень щодо експертизи відповідності продукту вимогам специфікації аналогічно до статті 10 Положення;     продолжение
--PAGE_BREAK--
3) наявність правової охорони географічних зазначень та вказівок про походження в країні їх походження, яка б була аналогічною до охорони, що надається законодавством Європейського Союзу.
На нашу думку, для того, щоб привести законодавство України у сфері охорони географічних зазначень у відповідність до законодавства Європейського Союзу, починати слід з встановлення специфікації товарів, щодо позначення яких використовуються українські географічні зазначення. Ефективна нормативна база безумовно сприятиме забезпеченню прав на географічні зазначення, спростить порядок використання географічних зазначень, оскільки право на використання географічного зазначення виникатиме без додаткової реєстрації прав на це, а лише з факту реєстрації права на географічне зазначення. Враховуючи європейський досвід та беручи до уваги, що значна частина норм, якими регулюються відносини щодо комерційних позначень, є близькими за змістом, доцільно прийняти єдиний Закон України “Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування”, в якому було б враховано вищенаведені положення щодо географічних зазначень.
Компетенцію стосовно встановлення певних характеристик, якості, репутації, визначення меж відповідного географічного місця та встановлення зв'язку між відповідними характеристиками, якістю, репутацією товарів та місцем їх географічного походження, можливо, доцільно покласти на такі державні органи та приватні інститути як:
відповідні галузеві міністерства, комітети;
місцеві органи влади у відповідних випадках;
об'єднання виробників певної продукції;
експертні органи у певних випадках.
У будь-якому разі має застосовуватись диференційований підхід, який залежатиме насамперед від особливостей товарів, які належить охороняти тим чи іншим видом географічних зазначень.
Вбачається також доцільним встановити певні критерії, або стандарти, за якими б визначались певні характеристики чи якість відповідних товарів.
Стосовно положень Закону, що визначають порядок проведення експертизи заявлених позначень на предмет їх відповідності умовам надання правової охорони, внаслідок чого здійснюється їх державна реєстрація та на предмет надання права на їх використання, слід зауважити таке. У Законі і для перевірки умов надання правової охорони назвам місця походження товару та географічним зазначенням походження товару, і для перевірки умов надання права на їх використання відповідним особам встановлено загальний порядок. Проте очевидно, що порядок експертизи заявки на реєстрацію та заявки на право використання стосовно певного об'єкта інтелектуальної власності мають відрізнятись.
Експертиза заявки на право використання вже зареєстрованого об'єкта матиме інший, спрощений порядок. Адже для зареєстрованих назв місця походження та географічних зазначень походження товару вже має бути встановлено зокрема таке:
відповідна назва є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;
у вказаному цією назвою географічному місці об'єктивно існують характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і людського фактора, що надають товару особливих властивостей, чи певних якостей, репутації або інших характеристик порівняно з однорідними товарами з інших географічних місць [52, 418].
Для визначення того, чи має заявник право на використання зареєстрованої назви місця походження товару чи географічного зазначення походження товару необхідно буде, окрім наявності у особи права на подання такої заявки, перевірити лише таке.
По-перше, чи виконуються умови щодо товару, для якого просять надати право на використання відповідного зазначення про географічне походження. А саме, чи має такий товар відповідні властивості (якості, репутацію, характеристики), що належним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.
По-друге, чи здійснюється виробництво (видобування) і переробка відповідного товару в межах зазначеного географічного місця.
Важливо те, що в ході експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару здійснюється перевірка цього зазначення стосовно видових назв, внесених до Переліку видових назв товарів [52, 421].
Якщо заявлені на реєстрацію назва місця походження товару або географічне зазначення походження його міститься у Переліку видових назв товарів, заявнику надсилається рішення про відмову в реєстрації. Однак протягом шести місяців від дати опублікування офіційних відомостей про заявку будь-яка особа може подати заперечення проти реєстрації. У разі відсутності заперечень або визнання їх необґрунтованими приймається рішення про реєстрацію даного кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого даного кваліфікованого зазначення походження товару та повідомляє про це заявника.
У противному разі ухвалюється рішення про відмову в реєстрації, про що повідомляють заявника. Рішення про відмову в реєстрації публікується в офіційному бюлетені.
Виникнення, здійснення та захист цивільних прав цивільне законодавство пов’язує з перебігом певних періодів часу (строків), настанням зазначених у договорі чи у законі дат (термінів), визначених подій тощо. Таким чином, строки та терміни є юридичними фактами (подіями) або одним з елементів юридичної сукупності.
Стаття 251 ЦК дає поняття строків та термінів у цивільному праві. За цією статтею строк – це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін – це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія або подія, яка має юридичне значення [69, 120].
Порівнюючи наведені визначення, можна помітити, що термін може існувати як окрема категорія цивільного права, а може розглядатися як складова частина строку (наприклад, як його кінцевий момент).
Згідно з ч. 3 ст. 251 ЦК строки і терміни поділяються на:
законні – визначені актами цивільного законодавства (наприклад, ст. 1270 ЦК встановлює 6-місячний строк для прийняття спадщини);
договірні – визначені правочином за бажанням сторони і на її розсуд;
судові – визначені рішенням суду (наприклад, строк для опублікування інформації про спростування відомостей, що принижують честь та гідність фізичної особи) [70].
Рис.1. Поділ строків і термінів згідно з ч. 3 ст. 251 ЦКУ
Визначення строків та термінів відбувається відповідно до правил ст. 252 ЦК: строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або
годинами (наприклад, договір оренди укладений строком на 2 роки), термін визначається календарною датою (наприклад, договір позики укладений терміном до 10 січня 2003 р.) або вказівкою на подію, яка мас неминуче настати (наприклад, договір позики укладений до закінчення жнив у поточному році).
Для правильного визначення та ефективного використання строків важливе значення має встановлення початку та закінчення їхнього перебігу.
Згідно зі ст. 253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок. Наприклад, якщо договір позики грошей укладений строком до 20 липня 2004 р., то прострочка виконання починається з 21 липня.
Визначення моменту закінчення строку залежать від одиниці часу, що використовується для обчислення строку:
строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку;
строк, визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. (До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року);
строк, визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку [70].
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий, або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ст. 254 ЦК). Наприклад, у разі, коли закінчення строку припадає на суботу, вважається, що він закінчується у понеділок.
Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчи нена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія мас бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст. 255 ЦК) [70]. При цьому важливо отримати документ, який посвідчує цю дію і таким чином підтверджує ту обставину, що строк не пропущений.
Згідно з ч. 3 ст. 70 ЦПК вважається, що останній день строку триває до 24 години [72]. Отже, не вважається простроченням вчинення дії (реалізації права, виконання обов'язку) до 24 години останнього дня.
Відповідно до ст.504 ЦК право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням [70].
Строк чинності свідоцтва обмежений, як правило, 10 роками. Строк дії свідоцтва продовжується Установою на наступні 10 років на підставі заяви, поданої власником свідоцтва, протягом останнього року дії свідоцтва, за умови надання підтвердження спеціально уповноваженого органу, що власник свідоцтва виробляє товар у географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики товару відповідають характеристикам, занесеним до Реєстру. За продовження строку дії свідоцтва сплачується збір.
Заява власника свідоцтва щодо продовження строку його дії може бути подана протягом шести місяців після закінчення строку дії свідоцтва, за умови сплати за цей строк збору, збільшеного на 50 відсотків.
Але в законодавстві багатьох країн є правило, за яким володілець свідоцтва може клопотати про подовження його чинності. Кількість разів подовження строку чинності свідоцтва не обмежується. Проте чинність свідоцтва може бути подовжена лише за умови, що володілець свідоцтва перебуває у тому самому географічному об'єкті і виробляє товар із зазначеними у свідоцтві властивостями. В законі мають бути встановлені порядок та умови подовження чинності свідоцтва.
Строки та механізм сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на зазначення походження товару, а також їх розміри зазначено Порядком сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 року №1716, (далі – Порядок).     продолжение
--PAGE_BREAK--
Згідно з Порядком збори за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, сплачуються на поточні рахунки закладу, уповноваженого Міністерством освіти і науки України. Таким закладом для проведення експертизи та інших дій, пов'язаних з правовою охороною на зазначення походження товару визначено Державне підприємство «Український інститут промислової власності» (Укрпатент).
Всі збори, пов'язані з охороною прав на зазначення походження товару, які зазначені у Порядку, необхідно сплачувати на відповідний поточний рахунок Укрпатенту.
Фізичні особи, що постійно проживає за межами України, та юридичні особи з місцезнаходженням за межами України можуть сплачувати збори в іншій нижчезазначеній валюті за офіційним курсом Національного банку.
Крім того, з метою забезпечення виконання вимог пункту 8 Порядку щодо обліку коштів, розрахунковий документ на паперовому носії необхідно додати до відповідної заявки, клопотання, заперечення тощо у разі сплати збору в іноземній валюті фізичною особою, що постійно проживає за межами України, чи юридичною особою з місцезнаходженням за межами України.
До суми збору не включається вартість послуг, пов'язаних з його сплатою.
Державне мито за видачу свідоцтва України про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару сплачується:
— фізичною (юридичною) особою, яка постійно проживає (знаходиться) в Україні у розмірі 85 гривень на рахунок, що відкритий відповідно до коду бюджетної класифікації 22090300 у територіальному органі Державного казначейства.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів”, свідоцтво про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару видається Установою протягом місяця від дати реєстрації цього зазначення або від дати внесення до Реєстру відомостей щодо осіб, яким надано право на використання раніше зареєстрованого цього кваліфікованого зазначення походження товару за умови сплати державного мита в розмірі та порядку, визначених законодавством.
Строк сплати державного мита продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Цей строк, пропущений з поважних причин, поновлюється, якщо протягом шести місяців від його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.
Підстави припинення правової охорони найменування місця походження товару. Такими підставами можуть бути:
визнання недійсною реєстрації зазначення походження товару за скаргою будь-якої особи, якщо реєстрацію було здійснено з порушенням вимог законодавства;
зникнення характерних для даного географічного об'єкта умов і неможливість виробництва товарів із зазначеними в Реєстрі властивостями, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару;
дія реєстрації найменування місця походження товару на ім'я іноземної юридичної чи фізичної особи, крім зазначених підстав, може припинитися також у зв'язку з втратою права на дане найменування місця походження товару в країні походження товару [56, 440].
Чинність реєстрації найменування місця походження товару має припинитися з моменту публікації рішення Установи про це в бюлетені.
Право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинено:
за рішенням суду про припинення права у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, зазначених у Реєстрі стосовно даного зазначення походження товару;
в разі анулювання реєстрації найменування місця походження товару;
у зв'язку з ліквідацією юридичної особи або смерті фізичної особи – володільця свідоцтва;
на підставі заяви володільця свідоцтва, поданого до Установи про відмову від права на використання цього зазначення;
у разі несплати збору за продовження строку дії свідоцтва[55, 334].
Зрозуміло, що в разі припинення чинності реєстрації зазначення походження товару припиняється і чинність свідоцтва на право його використання. Адже зникає підстава права на використання зазначення походження товару.
Як бачимо, стаття 504 ЦК України закріплює принцип безстроковості дії права інтелектуальної власності на географічне зазначення [70]. Аналогічна норма міститься в ст. 6 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»[24]. У ній, зокрема, встановлено, що правова охорона географічних зазначень, набута на підставі реєстрації права інтелектуальної власності на них, є чинною з дати, наступної за датою державної реєстрації цього права, і діє безстроково. Тому обов'язком суб'єкта права інтелектуальної власності є забезпечення відповідності якості, особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, відомостям про цей товар, внесеним до відповідного Державного реєстру. Вказаному обов'язку суб'єкту права інтелектуальної власності кореспондує право спеціально уповноваженого органу здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано право інтелектуальної власності на географічне зазначення. Відповідно суб'єкт права інтелектуальної власності на географічне зазначення не може перешкоджати такій контрольній діяльності. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» право інтелектуальної власності на географічне зазначення може бути визнано недійсним або його чинність може бути припинена. Визнання права інтелектуальної власності на географічне зазначення недійсним здійснюється судом у разі невідповідності географічного зазначення умовам надання правової охорони, передбаченим зазначеним законом, а також якщо державна реєстрація цього права була здійснена з порушенням вимог закону. Визнане недійсним право інтелектуальної власності па географічне зазначення вважається таким, що не набрало чинності. Право інтелектуальної власності па географічне зазначення може бути припинено за рішенням суду в разі втрати характерних для даного географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, що містяться у відповідному Державному реєстрі. Порушення процесу в такому випадку відбувається за заявою виробника товару, асоціації споживачів або іншої заінтересованої особи, чиї права порушені.
3.2 Зміст права інтелектуальної власності на географічне зазначення.
Зміст права інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 418 ЦК України)[70].
У результаті створення об'єктів права інтелектуальної власності суб'єкт цього права набуває низку суб'єктивних прав як особистого немайнового, так і майнового характеру. Законодавець використав існуючу у теорії цивільного права класифікацію поділу прав інтелектуальної власності на особисті немайнові та майнові.
Під особистими немайновими правами розуміють різновид цивільних прав, які виникають із приводу нематеріальних благ, є невід'ємними від особи та не мають економічного змісту (глава 15 ЦК України). Під майновими правами розуміють суб'єктивні права, які пов'язані з використанням об'єктів права інтелектуальної власності, а також із тими матеріальними (майновими) вимогами, які виникають між учасниками правовідносин із приводу використання об'єктів права інтелектуальної власності (наприклад, право авторів та винахідників на винагороду).
Така класифікація прав, що становлять зміст права інтелектуальної власності, незважаючи на деяку умовність, закладену в основі її критеріїв, має значне практичне значення. Закон ґрунтується на тому, що за загальним правилом особисті немайнові права можуть належати лише безпосередньо творцеві об'єкта прана інтелектуальної власності. Вони є невідчужуваними від особи творця та, як правило, не можуть передаватися іншим особам. У той же час у інших осіб, перш за все спадкоємців, виникає право па охорону немайнових прав померлого творця, які діють безстроково.
Майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності можуть переходити до інших осіб у спосіб, передбачений законом.
Слід зазначити, що ч. 2 ст. 418 ЦК України має загальний відсильний характер. Це виявляється у тому, що законодавець у розкритті змісту особистих немайнових прав та майнових прав відсилає до інших статей ЦК України та інших законів, які містять норми щодо правової охорони відповідних об'єктів права інтелектуальної власності [70].
Так, безпосередньо загальний зміст особистих немайнових прав інтелектуальної власності розкривається у ст. 423 ЦК України, а майнових прав інтелектуальної власності – у ст. 424 ЦК України. Зміст зазначених прав щодо конкретних об'єктів права інтелектуальної власності розкривається у відповідних главах ЦК України та спеціальному законодавстві – законах України, які регулюють суспільні відносини щодо правової охорони окремих об'єктів права інтелектуальної власності
Стаття 503 ЦК правами інтелектуальної власності на географічне зазначення визначає:
право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;
право на використання географічного зазначення;
право перешкоджати неправомірному використанню географічного
зазначення, в тому числі забороняти таке використання [70].
Відповідно до ч.2 ст. 503 ЦК права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законом.
Аналіз частини першої статті 503 ЦК України дає підстави зробити висновок, що вона містить виключний перелік прав інтелектуальної власності на географічне зазначення, не розкриваючи їх зміст. Більш повна інформація щодо дій суб'єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення, які розкривають зміст їх правомочностей, міститься в Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»[24].
Скажімо, право на визнання позначення товару географічним зазначенням означає право особи звернутися до компетентного державного органу (Держдепартамент) з заявою про визнання позначення товару географічним зазначенням.
Факт державної реєстрації права інтелектуальної власності на позначення товару як географічне зазначення слід розглядати як реалізацію права на визнання позначення товару географічним зазначенням. Права, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання, діють від дати їх реєстрації.
Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на його використання. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця.
Власник свідоцтва має право:
а) використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару;    продолжение
--PAGE_BREAK--
б) вживати заходів щодо заборони використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права;
в) вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.
Власник свідоцтва має право наносити поряд із кваліфікованим зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні.
Власник свідоцтва не має права:
а) видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару;
б) забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.
Право на використання географічного зазначення, право інтелектуальної власності на яке вже зареєстровано, означає:
а) нанесення його на товар або на етикетку;
б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;
в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар;
Право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання, включає право суб'єкта права інтелектуальної власності на географічне зазначення наносити поряд із географічним зазначенням попереджувальне маркування для інформації про те, що право інтелектуальної власності на це географічне зазначення зареєстровано в Україні. Це право передбачає можливість також вживати заходи щодо заборони неправомірного використання географічного зазначення особами, які не мають на це права та вимагати від осіб, які порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.
Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (НМП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: “Зареєстрована в Україні назва місця походження товару”.
Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (ГЗП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: “Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару”.
Частина друга статі 503 ЦК України передбачає можливість встановлення права інтелектуальної власності па географічне зазначення для окремих суб'єктів у інший, ніж передбачений коментованою статтею ЦК України, спосіб, тобто відповідно до закону. Водночас Закон України «Про охорону прав па зазначення походження товарів» не містить норм щодо особливостей набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення, які б пов'язувалися з особливостями суб'єктів цього права. Можна припустити, що законодавець мав на увазі ст. 10 цього закону, яка передбачає особливості щодо вимог до заявки на реєстрацію права інтелектуальної власності па зазначення походження товару в разі, якщо заявка на реєстрацію цього права подається до Держдепартаменту особами, що виробляють товар, для якого заявляється географічне зазначення. В цьому випадку подана заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього географічного зазначення.
РОЗДІЛ 4
ЗАХИСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ
4.1 Міжнародна практика охорони прав інтелектуальної власності на географічне зазначення
Як уже зазначалося, у сфері охорони та захисту географічних зазначень на міжнародному рівні існує чотири основні міжнародні угоди: Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 року[50], Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження на товарах 1891 p.[41], Лісабонська угода про охорону найменувань місця походження товарів та їх міжнародну реєстрацію 1958 р.[81] та Угода TRIPS 1994 року[62].
Паризька конвенція, Мадридська та Лісабонська угоди були прийняті у рамках ВОІВ, Угода TRIPS — у рамках COT. Нині вони не втратили свою актуальність, хоча з прийняттям Угоди TRIPS сфери їх застосування змінилися. Як зазначає Людвіг Баеумер, характерною рисою для міжнародних угод, прийнятих у рамках ВОІВ, є те, що охорона та захист зазначень походження в них може бути двох видів [76, 12]. Перший становить охорона від використання зазначень походження для товарів, що не походять з географічної місцевості, на яку вказує зазначення, якщо таке використання вводить в оману споживачів. До другого виду відноситься охорона від використання зазначень походження для товарів, які не походять з географічної місцевості, на яку вказує зазначення, незалежно від того, чи вводить таке використання в оману споживачів[76, 14].
В Паризькій конвенції щодо охорони промислової власності 1883 р. у сфері охорони зазначень походження важливу роль відіграють положення ст. ст. 1, 9 та 10. Стаття 10 Конвенції безпосередньо стосується охорони зазначень походження[50]. Відповідно до неї:
«(70). Положення попередньої статті застосовуються у разі прямого або непрямого використання неправдивих зазначень щодо походження товарів або щодо справжньої особистості виробника, промисловця або торговця.
(Зацікавленою стороною, незалежно від того, являється нею фізична чи юридична особа, визнається будь-який виробник, промисловець або торговець, який займається виробництвом, виготовленням або збутом цього товару, що знаходиться у місцевості, на яку неправдиво вказує зазначення походження товару, або у районі, де знаходиться така місцевість, або у неправдиво вказаній країні, або у країні, де використовується неправдиве зазначення походження.»
Отже, ст. 10 містить посилання на ст. 9 Конвенції, якою забезпечується охорона від використання неправдивих товарних знаків та фірмових найменувань. Згідно з цією статтею:
«(1). Будь-який товар, який незаконно позначений товарним знаком або фірмовим найменуванням, підлягає арешту при ввозі у ті країни Союзу, в яких такий знак або фірмове найменування мають право на законну охорону.
(2). Таким самим чином арешт накладається в країні, де було здійснено незаконне маркування, або у країнах, куди було ввезено товар.
(3). Арешт накладається у відповідності із внутрішнім законодавством кожної країни на вимогу прокуратури, або будь-якого іншого компетентного органу, або зацікавленої фізичної чи юридичної особи.
/>(4). Органи влади не зобов'язані накладати арешт у разі пропо зу товарів транзитом.
(5). Якщо законодавство країни не передбачає накладення арешту при ввозі, то арешт замінюється забороною ввозу або арештом усередині країни.
(6). Якщо законодавством країни не передбачається ані накладення арешту, ані заборона до ввозу, ані накладення арешту усередині країни, то до відповідної зміни такого законодавства ці міри замінюються такими діями та заходами, які законом даної країни забезпечують у подібних випадках права її громадян»[50].
Отже, Паризька конвенція поширює основні положення охорони та захисту від використання неправдивих товарних знаків та фірмових найменувань на зазначення походження. Різниця між товарними знаками та фірмовими найменуваннями, з одного боку, та зазначення ми походження, з іншого, полягає лише у тому, що у разі зазначень походження коло зацікавлених осіб є значно ширшим. Відповідно до ст. 10(2) будь-який виробник, який бере участь у виготовленні, виробництві товарів, на які вказує зазначення походження або найменування місця походження, має право протистояти використанню неправдивого зазначення.
Мадридську угоду про присічення неправдивих або таких, що вводять в оману зазначень походження на товарах, було прийнято v 1891 р. та переглянуто у 1911, 1925, 1934 та 1958 роках. У 1967 р. було прийнято Стокгольмський акт як доповнення до Мадридської угоди [29].
Мадридська угода не додає багато до положень Паризької концепції. Однак у неї введено поняття «зазначення походження, що вводять в оману» на відміну від Паризької конвенції, яка згадує лише «неправдиві зазначення про походження». Відповідно до її положень охорона надається від використання таких зазначень, а не лише неправдивих. У ній також є спеціальне положення про регіональні найменування стосовно місця походження винних продуктів.
Під зазначенням походження, яке вводить в оману, розуміється таке зазначення, яке по суті є правдивим, але може ввести споживачів в оману.
Слід наголосити, що термін «зазначення походження, яке вводить в оману» у тексті Паризької конвенції відсутній і на такі випадки незаконного використання зазначень походження положення ст. 10 Конвенції не поширюються. Хоча охорона від використання зазначень походження, що вводять в оману, може базуватися на положеннях ст. 10 bis Конвенції стосовно охорони від недоброякісної конкуренції[28].
У статті 4 Мадридської угоди згадуються найменування, що вказують на місце походження винних продуктів. Відповідно до неї:
«Суди кожної країни мають право вирішувати, які найменування у якості родових найменувань не підпадають під дію цієї Угоди; однак регіональні найменування, що вказують на місце походження винних продуктів, не охоплюються застереженням, що міститься в цій Статті.»
Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та їх міжнародну реєстрацію була прийнята у 1958 p., переглянута у 1967 та змінена у 1979 році. Будь-яка країна, що є учасницею Паризької конвенції про охорону промислової власності, може приєднатися до Лісабонської угоди.
За Лісабонською угодою охорона та захист надається найменуванням місця походження товарів — спеціальному виду зазначень походження[ ]. Визначення терміна «найменування місця походження» надається в ст. 2 Лісабонської угоди:
«2(1). У цій угоді під найменуванням місця походження розуміється географічна назва країни, району або місцевості, які використовуються для позначення виробу, що походить звідтіля, якість та властивості якого визначаються виключно або суттєво географічним середовищем, яке включає природний та людський фактори.
2(2). Країною походження є країна або район, або місцевість країни, назва яких складає найменування місця походження виробу, яке створило даному виробу його відомість»[88].
Відповідно до ст. 1(2) Угоди, щоб найменування місця походження набуло відповідної охорони за Угодою та було зареєстровано у Міжнародному бюро ВОІВ, воно повинно охоронятися в країні походження. Бюро не перевіряє, чи охороняється найменування місця походження в країні свого походження, однак той аргумент, що найменування не охороняється в країні походження, може бути використаний як обґрунтування відмови в наданні охорони іншими країнами-членами Лісабонської угоди. Лише після реєстрації найменування місця походження воно набуває охорони в усіх країнах-членах Лісабонської угоди. Отже, для надання охорони певному найменуванню місця походження за Лісабонською угодою, має бути дотримано дві вимоги:    продолжение
--PAGE_BREAK--
1) Найменування місця походження повинно охоронятися за положеннями національного законодавства країни походження;
2) Найменування місця походження повинно бути зареєстровано в Міжнародному реєстрі ВОІВ.
У ст. 3 Угоди деталізується поняття охорони, що надається за Угодою. Відповідно до неї: «Охорона надається проти будь-якого привласнення або імітації, навіть якщо наводиться зазначення справжнього місця походження виробу, або якщо найменування використовується у перекладі, або разом з такими виразами, як «тип», «рід», «фасон», «імітація» і тлі.»
У ст. 5 Угоди закріплена процедура реєстрації найменування місця походження у Міжнародному бюро ВОІВ. Відповідно до неї реєстрація здійснюється на вимогу компетентного державного органу країни, який діє від імені фізичних чи юридичних осіб, де розташована місцевість, назва якої є найменуванням місця походження. Відповідні фізичні та юридичні особи повинні мати право використовувати його у відповідності з національним законодавством країни[88].
Міжнародне бюро повинно проінформувати державні органи країни про реєстрацію найменування місця походження та опублікувати про це інформацію у відповідному бюлетені.
Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS). На момент прийняття цієї Угоди не всі категорії інтелектуальної власності, що регулюються нею, мали однаковий рівень доктринального чи правового розвитку в країнах-учасницях її. Це стосувалося також географічних зазначень. Однак нині, відповідно до положень Угоди TRIPS, до географічних зазначень застосовуються такі самі загальні принципи, що й до інших об'єктів інтелектуальної власності, особливо це торкається мінімальних стандартів, національного режиму.
Єдиний текст Угоди було представлено на урядовій конференції у Брюсселі. Ця пропозиція вперше містила положення щодо додаткової охорони географічних зазначень, які позначають вина та спиртні напої. Така додаткова охорона включала в себе:
присічення використання географічних зазначень щодо вин та спиртних напоїв, які не походять із місцевості, на яку вказують такі зазначення, навіть якщо вказано справжнє місце походження продуктів, або географічне зазначення використовується в перекладі або супроводжується такими виразами як «вид, «тип», «імітація», «стиль» і т.п.
зобов'язання щодо відмовлення у реєстрації товарного знака для вин, який складається або містить географічне зазначення, що позначає вина, які насправді не походять із певної місцевості [30].
Для полегшення охорони та захисту географічних зазначень передбачалося встановлення міжнародної системи повідомлень та реєстрації географічних зазначень, яким надається охорона у країнах-учасницях системи. Слід зазначити, що така реєстрація передбачалася щодо усіх товарів, а не лише щодо вин та спиртних напоїв.
Маттіус Геуз зазначає, що положення Угоди TRIPS щодо географічних зазначень є наслідком дуже розумного компромісу, оскільки щодо них було досить важко домовитися. Він поділяє ці положення на чотири групи:
1) Визначення географічного зазначення, відповідно до якого якість або репутація або інші ознаки товару можуть бути достатньою підставою для визнання найменування географічним зазначенням, якщо вони спричинені впливом географічного середовища відповідної місцевості.
2) Положення, що визначають загальні стандарти охорони усіх географічних зазначень. Такі положення стосуються охорони від такого використання, яке вводить в оману споживачів та від використання, яке є актом недоброякісної конкуренції відповідно до ст. 10 bis Паризької угоди. Такими положеннями також забезпечується охорона в разі реєстрації товарного знака, що включає географічне зазначення, що вводить в оману споживачів.
3) Положення щодо додаткової охорони географічних зазначень, що використовуються для позначення вин та спиртних напоїв.
4) Положення, що стосуються майбутніх переговорів щодо посилення охорони географічних зазначень, або такі, що стосуються виключень щодо охорони, які допускаються Угодою TRIPS [86, 41].
Відповідно до положень ст. 22.2 Угоди країни-учасниці її повинні забезпечити правові засоби усім зацікавленим особам не дозволяти:
(а) Використання будь-яких засобів для позначення товару, що вказує або викликає асоціацію, що цей товар походить із географічного району, який відрізняється від справжнього місця походження, і що це вводить в оману споживачів щодо географічного походження товару;
(б) Будь-яке використання, яке являє собою акт недоброякісної
конкуренції відповідно до ст. 10 bis Паризької конвенції [83[], 44].
Згідно із ст. 22.3 Угоди, країна-член ex officio, якщо це дозволено її законодавством, або па запит зацікавленої сторони відмовляє у реєстрації чи визнає недійсною реєстрацію товарного знака, що включає в себе або складається із географічного зазначення тих товарів, які не походять із вказаної території, якщо використання зазначення у товарному знаку у даній країні-учасниці Угоди може ввести в оману споживачів щодо справжнього місця походження товару.
У ст. 22.4 Угоди зазначається, що охорона відповідно до п.п. 1, 2 та 3 ст. 22 Угоди здійснюється щодо географічного зазначення, яке хоч і є фактично правдивим щодо території, району або місцевості, з якої походить товар, проте дає неправдиву уяву споживачам про його походження з іншої території.
В загальних рисах можна стверджувати, що законодавство України відповідає вимогам Угоди ТРІПС, однак більш детальний аналіз виявляє деякі неузгодженості та необхідність внесення змін до законодавства України. Зокрема, доцільно зазначити, що українська система захисту прав на об'єкти промислової власності не відповідає вимогам Угоди ТРІПС2.
Перш за все, слід зазначимо, що визначення географічного зазначення, яке міститься у ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» не відповідає визначенню, яке міститься в ст. 22.1 Угоди ТРІПС. Так, визначення географічного зазначення в ст. 22.1 Угоди ТРІПС є більш широким, ніж визначення, яке надається у ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»[48с.172]. Тому доцільно більш детально проаналізувати ступінь зазначеної невідповідності.
Відповідно до ст. 24.5 Угоди ТРІПС встановлюється охорона товарних знаків, які містять географічні зазначення, та які виникли раніше ніж відповідне географічне зазначення набуло охорони у країні його походження. Якщо права на товарний знак виникли законним шляхом до вступу в силу положень Угоди ТРІПС на території відповідної країни або якщо права на товарний знак виникли законним шляхом до того, як відповідне географічне зазначення набуло правової охорони у країні свого походження, то заходи щодо впровадження положень Угоди ТРІПС щодо правової охорони географічних зазначень не повинні ущемляти права на такий товарний знак. У той же час відповідно до ст. 14.7 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» реєстрація нового географічного зазначення є підставою для анулювання реєстрації зареєстрованого раніше товарного знака, який містить географічне зазначення, якщо власник такого товарного знака не є особою, яка має право на використання відповідного географічного зазначення.
Положення ст. 24.6 Угоди ТРІПС стосуються географічних зазначень одних країн-учасниць ТРІПС, які стали родовими чи видовими назвами товарів в інших країнах. Відповідно до цієї статті, не вимагається від країни-учасниці ТРІПС надання охорони географічним зазначенням інших країн, які стали родовими та видовими назвами певних товарів на її території. Зазначимо, що в українському законодавстві існує принцип ненадання охорони будь-яким географічним зазначенням, які стали родовими чи видовими назвами товарів. Цей принцип зокрема закріплено у п. в ст. 8.1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів».
Відповідно до ст. 24.8 Угоди ТРІПС використання особою свого ім'я або ім'я свого попередника у торгівлі має бути заборонено, якщо таке використання вводить споживачів в оману щодо місця походження товарів. Слід зазначити, що в українському законодавстві щодо комерційних найменувань не існує заборони на використання імен, якщо це не вводить в оману споживачів щодо справжнього місця походження товарів. Тому таке законодавство повинно бути узгоджено з положеннями ст. 24.6 Угоди ТРІПС5.
Досить цікавим є практика охорони географічних зазначень в Європейському Співтоваристві. Головну увагу привертає Регламент (ЕЭС №2081/92) “Про охорону географічних зазначень і зазначень походження для сільськогосподарських і харчових продуктів” (далі — Регламент).
Регламент вводить два терміни: “зазначення походження товару” та “географічне зазначення” (стаття 2 (2)):
“Зазначення походження означає назву регіону, конкретного місця або у виняткових випадках країни, що застосовується, для того щоб описати сільськогосподарський або харчовий продукт: який походить з цього регіону, конкретного місця або країни і якість або характеристики якого головним чином або виключно зумовлені конкретним географічним середовищем з властивим йому природними або людськими чинниками, і виробництво, переробка і підготовка якого здійснюється в зазначеному географічному місці”,
Географічне зазначення означає назву регіону, конкретного місця або у виняткових випадках країни, що застосовується, для того щоб описати сільськогосподарський або харчовий продукт: який походить з цього регіону, конкретного місця або країни і який має особливу якість, репутацію або інші характеристики, які можуть бути пов‘язані з цим географічним походженням, і виробництво і / або переробка і /або підготовка якого здійснюється в зазначеному географічному районі”.
Регламент поширює сферу дії охорони географічного зазначення за межі того, що передбачає Угода ТРІПС: “Деякі традиційні географічні або негеографічні назви, які позначають сільськогосподарський або харчовий продукт, що походить з регіону або конкретного місця, й задовольняють умови, зазначені в частині 2(а), слід також розглядати як позначення походження” (стаття 2(3) Регламенту).
Регламент визначає, що деякі географічні зазначення можна розглядати як зазначення походження, якщо сировина для відповідних продуктів надходить з географічного регіону, якщо він є обмеженим, існують особливі умови виробництва цієї сировини і існують контролюючі структури, що забезпечують дотримання цих умов (стаття 2(4) Регламенту). Сировину можна розглядати тільки як живих тварин, м‘ясо, молоко.
Для того, щоб бути визнаними на території ЄС, зазначення походження мають бути визнані як такі на національному рівні (в країні походження) або необхідно довести їх традиційний характер, репутацію і відомість (стаття 2(6) Регламенту).
Регламент дає визначення “назві, яка стала загальновживаною”. Це назва сільськогосподарського або харчового продукту, яка, хоча і пов‘язана з конкретним місцем або регіоном, де цей продукт вироблявся або здобувався спочатку, стала загальною назвою сільськогосподарського або харчового продукту. Наводяться фактори, які слід брати до уваги при визначенні загальновживаної назви для продукту (стаття 3(1) Регламенту). Особливо наголошується, що назва не може бути зареєстрована як зазначення походження товару або як географічне зазначення, якщо вона співпадає з назвою сорту рослини або породи тварини і може ввести в оману щодо дійсного походження продукту.
В статтях 4, 5, 6, 7 Регламенту встановлюються вимоги до заяви про реєстрацію, процедура реєстрації і оскарження реєстрації зазначень походження і географічних зазначень походження товару .    продолжение
--PAGE_BREAK--
Що стосується конфлікту товарний знак — зазначення походження товару (географічне зазначення), то товарний знак, що стосується того ж самого типу продукту, який позначається зазначенням походження (географічним позначенням), і може вводити в оману громадськість щодо дійсного місця походження продукту, не може бути зареєстрований або має бути визнаний недійсним, за умови, що заявка на цей товарний знак була подана після дати публікації відомостей щодо реєстрації зазначення походження (географічного зазначення) або до дати публікації, якщо така публікація сталася перед реєстрацією товарного знака (стаття 14(1) Регламенту). Можлива відмова в реєстрації зазначення походження (географічного зазначення), якщо, зважаючи на високу репутацію і відомість товарного знака, а також на тривалість часу його використання, така реєстрація може ввести в оману споживача щодо дійсної ідентифікації продукту (стаття 14(3) Регламенту). По суті Регламент передбачає співіснування зареєстрованих добросовісно товарних знаків і зазначень походження (географічних зазначень), що в подальшому може привести до ослаблення товарного знака.
Важливими з точки зору вивчення міжнародної практики охорони географічних зазначень цікаво дослідити роль національних відомств в організації охорони географічних зазначень (на прикладі Франції), сучасної ситуації в охороні географічних зазначень в Грузії, Білорусії, Казахстані, Киргизстані, Російській Федерації, Республіці Молдова, Таджикистані, Туркменістані та Узбекистані.
Основним механізмом охорони географічних зазначень є національні законодавства, двосторонні та багатосторонні (регіональні) угоди. Необхідно зазначити, що, незважаючи на положення Угоди ТРІПС, яка не вимагає обов‘язкової реєстрації географічних зазначень, все біліше країн, приймають систему реєстрації географічних зазначень. Деякі країни йдуть шляхом запровадження системи сертифікаційних знаків, реєстрації колективних знаків (включаючи систему реєстрації сільськогосподарських етикеток). Є країни, що здійснюють охорону географічних зазначень тільки із застосуванням положень законодавства про недобросовісну конкуренцію. Але всі країни мають у своїх законодавствах засоби захисту прав власників географічних зазначень від такого їх використання, що вводить в оману споживачів, або неправдивого їх використання. Здебільшого це положення законів про недобросовісну конкуренція або законів про охорону прав споживачів.
Франція запровадила охорону назв місця походження товарів ще на початку сторіччя (Закон від 6 травня 1919 року). Охорона надається тільки товарам, що походять з конкретного регіону і своїми специфічними якостями зобов‘язані місцю свого походження, і за своєю суттю направлена на охорону прав виробників. Створено спеціальне відомство (Institut National des Appellations d‘Origine (INAO), у сферу діяльності якого входить організація проведення експертизи назв місця походження товарів, встановлення взаємозв‘язку між природними умовами, включаючи людський фактор, конкретного географічного місця походження і властивостями, якістю або іншими специфічними характеристиками продуктів, що походять з цього географічного місця. Права на назву місця походження набуваються шляхом подання відповідної заявки з описом властивостей, характеристик продукту. Заявка розглядається спеціально створюваною в кожному окремому випадку комісією експертів. В комісію експертів залучаються найбільш відомі фахівці — представники промисловців, науковців, асоціацій споживачів. Така експертиза може проходити досить довго — до семи років. Після реєстрації назви місця походження товару власник або власники мають підтверджувати щорічно визначені характеристики і якість продукту, для якого зареєстровано назву місця походження. Необхідно зазначити, що на мінеральні води назва місця походження не реєструється.
В Казахстані 26 липня 1999 року прийнято Закон “Про охорону географічних зазначень”. Цивільним Кодексом Казахстану права інтелектуальної власності визначень як виключне право. Тому і право на географічне зазначення визначається як виключне. На думку доповідача Каудирова Т.Є — директора Республіканського державного підприємства “Казахпатент”, такий підхід сприяє більш серйозному ставленню до такого важливого, з точки зору охорони національних інтересів об‘єкту, як географічне зазначення. Відповідно до Закону охорона розповсюджується на зазначення походження (найбільш широке поняття), географічне зазначення і назва місця походження товарів. Підходи до визначення цих понять схожі з визначеннями Угоди ТРІПС і Лісабонської угоди. До “Казахпатенту” подано 26 заявок, з яких зареєстровано п‘ять. В основному це назви вин і виробів із кашми.
В Азербайджані поки не прийнято спеціального закону. Частіше всього географічні зазначення входять як елементи в товарні знаки.
В Білорусі з 1 липня 1999 року введена охорона географічних зазначень. Норма введена до Цивільного кодексу (ст.1024) але на практиці ще не реалізується. На цей час йде розробка Закону “Про охорону географічних зазначень”, прийняття якого планується в 2001 році.
Молдова 5 квітня 2001 року приєдналась до Лісабонської угоди. Діє Закон “Про охорону товарних знаків і географічних зазначень”. Охорона надається шляхом реєстрації назви місця походження товару. Органом, що піклується про надання прав на назву місця походження товару, визначено Державне агентство по охороні промислової власності. На цей час зареєстровано за національною процедурою дві назви місця походження (“Чумай” і “Романен”) і п‘ять за міжнародною процедурою. Між Молдовою і Францією укладено угоду, відповідно до якої Молдова не буде використовувати найменування “Коньяк” і “Шампанське”. На цей час в Молдові замість назви товару “коньяк” використовують назву — “дівін” (divin), а замість “Шампанське” — “вино ігристе” (vin brinant”). Уряд Молдови прийняв постанову, в якій зазначено, що назва місця походження відносно вин є надбанням держави і Уряд має здійснювати відповідний контроль за такими назвами.
В Російській Федерації в межах Закону “Про товарні знаки, знаки для послуг і найменування місця походження товарів” визначено процедуру реєстрації назв місця походження товару. Вся процедура здійснюється у Федеральному інституті промислової власності (ФІПС). Відповідно до розділу 1 зазначеного Закону не можуть бути зареєстровані позначення в якості товарних знаків, що вказують на місце виготовлення або місце збування товарів. Такі позначення можуть бути включені до товарного знаку як елементи, що не охороняються, за умови, що вони не займають домінуючого положення в зображенні знака. Не можуть бути зареєстровані і навіть включені до товарного знаку як елементи, що не охороняються, географічні зазначення, що є неправдивими або, такими, що можуть ввести в оману споживача, відносно справжнього місця походження товару. Наприклад, стилізовані зображення храму Василя Блаженного, що є символом Москви, або Софії Київської, не можуть бути зареєстровані на ім‘я заявника із Санкт-Петербургу. В проекті Федерального закону про внесення змін і доповнень до Закону Російської Федерації “Про товарні знаки, знаки для послуг і найменування місця походження товарів” пропонується уточнення до визначення “найменування місця походження товар”. Відповідно до цього уточнення “найменування місця походження товару” має бути відома. Наприклад, назви “Гжель”, “Хохлома”, “Вологодское масло” є відомими “вжитими”. Їх відомість — результат високої репутації виробів, для яких традиційно використовується таке позначення. Аналіз практики застосування чинного законодавства Російської Федерації з охорони прав на географічні зазначення, дозволив запропонувати ще декілька змін, направлених на його удосконалення. Так, практика показала, що особливі властивості товару, що виготовляється особою, яка подає заявку на надання права на використання вже зареєстрованого найменування місця походження товару, не завжди співпадають з особливими властивостями товару, що виготовляється особою, яка зареєструвала це найменування. Зважаючи на такий висновок, було запропоновано передбачити можливість надання права на використання зареєстрованим найменуванням місця походження особі, яка виробляє товар, якщо “основні властивості цього товару є такими ж, як і властивості, зазначені при реєстрації найменування”.
4.2 Особливості захисту прав інтелектуальної власності на географічне зазначення в Україні
Не всі однорідні товари, що пропонуються на світових ринках та внутрішньому ринку України різними товаровиробниками, є однаковими за якістю та певними специфічними властивостями. Для деяких товарів їх споживчі властивості зумовлюються майже повністю природними умовами певного географічного місця з якого вони походять. З цієї точки зору унікальність таких товарів має бути відома споживачу і регулюватися відповідними правовими нормами.
До специфічних товарів, якість та споживчі властивості яких значним чином залежать від місця походження, слід віднести наступні: мінеральні води, що зумовлено особливостями мінерального складу ґрунтів, геологічними пластами землі, крізь які вода фільтрується і набуває свої унікальні властивості; вино, смакові, ароматичні якості якого можуть виникати в основному завдяки унікальним властивостям винного матеріалу, який росте на певних ґрунтах конкретного географічного регіону з конкретними кліматичними умовами і ніде більше.
В Україні до прийняття спеціального Закону „Про охорону прав на зазначення про походження товару” здійснювалася тільки шляхом заборони використання оманливих чи таких, що можуть ввести в оману, позначень, які вказували на географічне місце, з якого походить товар.
На відміну від європейського законодавства, в Україні охорона географічних зазначень здійснюється на загальних підставах. Усі положення Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» можуть бути застосовані щодо охорони таких географічних зазначень. Ніяких винятків або привілеїв українське законодавство щодо таких зазначень не містить. Усе законодавство Європейського Союзу щодо охорони географічних зазначень базується на специфікації товарів, які позначаються такими географічними зазначеннями. Законодавство ЄС у цій сфері за основну мету, скоріше, має захист споживачів від недоброякісної продукції ніж збереження географічних зазначень як таких. Тому специфікація товарів грає таку важливу роль і повинна бути детально розроблена та встановлена у нормативних актах третіх країн для того, щоб їх географічним зазначенням надавалася охорона в Європейському Союзі.
Той факт, що в Україні не існує специфікації товарів, які позначаються географічними зазначеннями, руйнує можливість отримання охорони для українських зазначень на території Європейського Союзу. Адже, відповідно до статті 12 правова охорона, передбачена Положенням № 2081/92, може бути надана географічним зазначенням та вказівкам про походження для сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування, які походять із третіх країн, при дотриманні наступних вимог:
1) наявність у законодавстві третьої країни специфікації продуктів, яка б була аналогічною до встановленої у статті 4 Положення;
2) наявність експертної установи та положень щодо експертизи відповідності продукту вимогам специфікації аналогічно до статті 10 Положення;
3) наявність правової охорони географічних зазначень та вказівок про походження в країні їх походження, яка б була аналогічною до охорони, що надається законодавством Європейського Союзу.
На нашу думку, для того, щоб привести законодавство України у сфері охорони географічних зазначень у відповідність до законодавства Європейського Союзу, починати слід з встановлення специфікації товарів, щодо позначення яких використовуються українські географічні зазначення. Ефективна нормативна база безумовно сприятиме забезпеченню прав на географічні зазначення, спростить порядок використання географічних зазначень, оскільки право на використання географічного зазначення виникатиме без додаткової реєстрації прав на це, а лише з факту реєстрації права на географічне зазначення. Враховуючи європейський досвід та беручи до уваги, що значна частина норм, якими регулюються відносини щодо комерційних позначень, є близькими за змістом, доцільно прийняти єдиний Закон України “Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування”, в якому було б враховано вищенаведені положення щодо географічних зазначень
Назва місця походження товару і географічного зазначення походження товару згідно з Законом України „Про охорону прав на зазначення про походження товару” охороняється на підставі реєстрації, яка діє безстроково від дати реєстрації.
Першою заявкою, поданою на реєстрацію назви місця походження товару і реєстрацію права на його використання, була заявка щодо мінеральної води „Трускавецька природна” з датою подання 13.02.2002 р.
За період з 2004р. по 2008р. всього надійшло 13 заявок на реєстрацію зазначень походження і прав на їх використання (табл. 2).
Таблиця.
Надходження заявок на об’єкти промислової власності 2004-2008рр.[106]
Об’єкт промислової власності    продолжение
--PAGE_BREAK--
Кількість поданих заявок


2004
2005
2006
2007
2008
Винаходи
5778
5592
5930
6163
5697
Корисні моделі
5232
7286
8171
8870
9600
Промислові зразки
1862
2010
2236
2147
2285
Знаки для товарів і послуг
20263
24399
29996
33266
33081
за національною процедурою
13960
16366
20813
23746
22371
за Мадридською угодою
6303
8033
9183
9520
10710
Топографії ІМС
2
2
-
9
-
Кваліфікованi зазначення
походження товарів
1
2
2
6
2
/>
Рис 1. Динаміка надходження заявок на кваліфікованi зазначення походження товарів за 2004-2008рр.
В 2008р. до Держдепартаменту надійшло понад 50 тис. заявок на об’єкти промислової власності (табл.2), з них всього 2 заявки – на кваліфікованi зазначення походження товарів (рис1.), проте в 2009р. надійшло вже 7 заявок на реєстрацію зазначень походження і прав на їх використання (рис.2) (Додаток Д).
/>
Рис. 2. Динаміка надходження та реєстрації кваліфікованих зазначень походження товарів за 2008-2009рр.
Згідно з Законом „Про охорону прав на зазначення про походження товару” просте зазначення походження товару не підлягає державній реєстрації; його правова охорона полягає у недопущенні використання зазначення, що є неправдивим чи таким, що вводить в оману споживачів щодо реального місця походження товару.
Слід зазначити постійне вдосконалення законодавчої бази регулювання даної сфери. Так, згідно з новою редакцією Закону України „Про охорону прав на зазначення про походження товару” від 2.11.2006 р. обмеження на правову охорону кваліфікованого зазначення походження товару, пов’язаного з географічним місцем в іноземній державі має лише одне обмеження. Перепоною може виступати лише відсутність охорони даного зазначення географічного походження у відповідній іноземній державі. Тобто, якщо в Україні продається товар, маркований зазначенням походження товару, пов’язаний з географічним місцем у будь-якій іноземній державі, то для того, щоб таке маркування мало правову охорону в Україні, вже не потрібна, як цього вимагала попередня редакція Закону, наявність в Україні окремої угоди з цією країною про взаємну охорону цього виду зазначення, потрібно тільки, щоб зазначення мало правову охорону у своїй країні.
Також, законодавство України не забезпечує необхідний за угодою TRIPS захист прав на зазначення походження товарів.
Основні причини цього такі:
Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” не забезпечує вимогу параграфу 2 статті 22 угоди TRIPS щодо запобігання використанню будь-яких засобів визначення або представлення товару, яке свідчить або передбачає, що товар походить з території іншої, ніж реальне місце походження, у такий спосіб, що вводить в оману широкий загал стосовно географічного походження товару.
В законодавчих актах України, які встановлюють конкретну відповідальність за порушення прав, відсутні норми щодо відповідальності за порушення прав на зазначення походження товару.
За чинним законодавством України зазначення походження товарів не відносяться до об'єктів інтелектуальної власності.
В останні роки було досягнуто дуже істотних змін у процесі приведення у відповідність українського законодавства з питань охорони прав інтелектуальної власності до вимог Угоди ТРІПС. З прийняттям нового Цивільного Кодексу України в національне законодавство щодо правової охорони географічних зазначень буде внесено необхідні зміни з метою приведення спеціального законодавства у відповідність із положеннями Кодексу України. Слід зауважити, що положення нового Цивільного Кодексу України щодо правової охорони географічних зазначень повністю відповідають положенням щодо географічних зазначень, які містяться в Угоді ТРІПС. Законодавство України, яке забезпечувало правову охорону зазначень походження товарів до прийняттям нового Цивільного Кодексу України, лише частково відповідало вимогам Угоди ТРІПС щодо географічних зазначень. Однак, враховуючи курс України на втуп до Світової Організації Торгівлі, то, на нашу думку слід внести наступні зміни до законодавства України з метою приведення його у відповідність до вимог Угоди ТРІПС:
По-перше, необхідно змінити визначення терміну «географічне зазначення», яке міститься у ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», оскільки воно є більш вузьким ніж визначення, яке надається у ст. 22.1 Угоди ТРІПС, відповідно до якого географічним зазначенням може бути будь-яке позначення, яке вказує на певну місцевість як на місце походження товару, а не лише назва географічного місця. Нове визначення терміну «географічне зазначення» має включати, крім географічних назв, інші зазначення, що вказують на місце походження товару та надавати альтернативу: або репутація, або властивості товару мають бути обумовлені географічним середовищем місця його походження;
По-друге, необхідно внести зміни у законодавство про охорону товарних знаків із метою подолання переваги географічних зазначень над товарними знаками. Зокрема, слід законодавчо забезпечити право власника товарного знака, який містить або складається із географічного зазначення, продовжувати використовувати такий знак навіть якщо таке географічне зазначення було зареєстроване.
По-третє, комерційні найменування, які можуть співпадати із географічними зазначеннями і тим самим вводити споживачів в оману щодо справжнього місця походження товару, не повинні забезпечуватися правовою охороною відповідно до українського законодавства.
Окремо слід наголосити на тому, що товари, які позитивно вирізняються серед інших однорідних товарів, мають добру репутацію та характеризуються високим ступенем конкурентоспроможності. Тому зазначення місця походження товарів є додатковим фактором захисту товаровиробників та їх репутації, а також прав споживачів на якісну продукцію. Тому належна правова охорона зазначення місця походження товарів є запорукою ефективної діяльності вітчизняних товаровиробників не тільки на внутрішньому, але й на зовнішніх ринках.
Відповідно до ст. 23 Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” порушенням прав на використання зазначення походження товару є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місця походження товару[15]. Будь-яке посягання на права власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару тягне за собою відповідальність згідно із законами.     продолжение
--PAGE_BREAK--
Порушенням прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є:
а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання;
б) використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: “вид”, “тип”, “стиль”, “марка”, “імітація” тощо;
в) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;
г) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви [59, с. 184].
Не вважається порушенням прав власника свідоцтва:
а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару шляхом нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі, а також запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар будь-якою особою, яка на законних підставах придбала позначений цим кваліфікованим зазначенням походження товар у власника свідоцтва і повторно вводить його в обіг;
б) використання кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації. Якщо ця особа протягом дванадцяти місяців від дати реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару не подасть до Установи заявки на одержання права на використання цього зазначення, подальше його використання вважається порушенням прав власника свідоцтва [59, с.186].
Як відомо, захист права припускає адекватну відповідальність порушника. Порушником права на географічне зазначення є будь-яка фізична або юридична особа, яка своїми діями (або бездіяльністю) порушує положення ЦК України, Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” або інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у даній сфері.
Порушення права на географічне зазначення може мати місце як у межах договірних відносин, так і за межами укладених договорів. Залежно від зазначених умов можуть бути застосовані різні санкції за порушення права на географічне зазначення.
У цілому виділяють дві основні форми захисту права на географічне зазначення:
а) юрисдикційну, тобто забезпечену за допомогою державних
органів, у тому числі судів.
б) неюрисдикційну, що охоплює собою дії громадян і організацій із захисту права на географічне зазначення, здійснювані ними самостійно, без звертання до державних або інших компетентних органів[59, с. 192].
Найбільше практичне значення мають, звичайно, юрисдикційні форми захисту – позови в суди (загальної юрисдикції й господарські та адміністративні).
Способом захисту права на географічне зазначення визнаються закріплені законодавством матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких відновлюються (визнаються) порушені (оспорені) права і здійснюється вплив на порушника права на географічне зазначення. Законодавство України про охорону прав на зазначення походження товарів складається із Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», законів України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», «Про захист прав споживачів», «Про рекламу» та інших нормативно-правових актів.
Суб'єктами захисту права на географічне зазначення можуть бути: органи колегіального управління правами інтелектуальної власності; державні органи, на які покладається функція представництва щодо захисту прав фізичних, юридичних осіб та держави (наприклад, прокуратура); суд, господарський суд, адміністративний суд, третейський суд.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв’язку з застосуванням права на географічне зазначення.
Суди відповідно до їх компетенції розв’язують, зокрема, спори про:
правомірність реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару;
встановлення факту використання кваліфікованого зазначення походження товару;
порушення прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару;
компенсації [61, с. 56].
Слід зазначити, що спеціалізовані суди також можуть розглядати справи, що виникають з права на географічне зазначення. Господарські суди розглядають спори, що виникають зі спірного використання права на географічне зазначення між юридичними особами або громадянином і підприємцем (статті 1, 12 ГПК України)[4]. Адміністративні суди розглядають справи, що виникають зі спірних правовідносин, де однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень щодо оскарження його дій або бездіяльній 11 (статті 2, 17 КАС України) [20].
Необхідно також звернути увагу й на те, що в Україні існує низка практичних, правозастосовних проблем, пов'язаних із захистом права на географічне зазначення.
До таких проблем судового захисту можна віднести:
1) суди загальної юрисдикції та спеціалізовані суди, що діють в системі судів загальної юрисдикції, через навантаження та незначну кількість спеціально підготовлених суддів не можуть ефективно вирішувати спори цієї сфери;
2) не вирішене питання адміністративної та кримінальної відповідальності юридичних осіб за порушення у сфері інтелектуальної власності, як це має місце в інших країнах;
3) не виконана вимога міжнародних актів щодо законодавчою забезпечення збору та фіксації доказів у порядку попередніх адміністративних процедур (запобіжні заходи);
4) існують складнощі з визначенням підвідомчості справ, що
виникають із правовідносин інтелектуальної власності.
Слід зазначити, що розмежування підвідомчості справ про захист авторських і суміжних прав між господарськими, адміністративними судами й судами загальної юрисдикції будується на характеристиці учасників спору (позивача й відповідача). Якщо і відповідач, і позивач є юридичними особами (у тому числі підприємцями без утворення юридичної особи, зареєстрованими у встановленому порядку), а предмет позову пов'язаний із підприємницькою діяльністю або випливає з неї, позов розглядається в господарському суді.
Інший спеціалізований суд – адміністративний – розглядає справи, що виникають із правовідносин застосування права на географічне зазначення, де однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень щодо оскарження його дій або бездіяльності (статті 2, 17 КАС України)[20].
В усіх інших випадках позов подається й розглядається в суді загальної юрисдикції.
Чинні процесуальні права позивача дозволяють, зокрема, вимагати винесення судом, ще до розгляду справи, ухвали про забезпечення позову, що забороняє відповідачеві рекламувати, поширювати, передавати будь-кому спірну продукцію, що має ознаки контрафактності.
У процесі судового розгляду може бути укладена мирова угода між позивачем і відповідачем, яка затверджується судом, отримує силу судового рішення й виконується аналогічно йому. Якщо відповідач ухиляється від явки в судове засідання, за відповідним клопотанням позивача суд може ухвалити заочне рішення без участі відповідача.
Напрямами вдосконалення державної політики в сфері правового захисту зазначення місця походження товарів мають виступати інформування товаровиробників специфічних та унікальних товарів через засоби масової інформації та шляхом листування про можливість зазначення походження їх продукції. Особлива увага має бути приділена зазначенню походження українських товарів, що експортуються та товарів, що походять з географічних місць в інших країнах.
ВИСНОВКИ
Механізм охорони географічних зазначень істотно відрізняється від інших об'єктів інтелектуальної власності. Пояснюється це, зокрема, тим, що в силу об'єктивного існування географічного об'єкта (населеного пункту, регіону тощо) особа повинна мати право користуватися вказівками на нього, якщо вона виробляє товар чи надає послуги на цій території.
На сьогодні законодавство України у сфері інтелектуальної власності не приведене у відповідність до положень ЦК. У зв'язку з цим ЦК в главі 45 передбачає право інтелектуальної власності на географічне зазначення, а Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. під зазначенням товару розуміє просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення походження товару, яке, в свою чергу, включає назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару.
При визначенні, яке позначення може бути географічним зазначенням, необхідно враховувати, що видові назви товарів і прості зазначення походження товарів не можуть бути об'єктами інтелектуальної власності.
Видова назва товару – це застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як назва певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження (наприклад, ковбаса «Московська», «Одеська» тощо). У цьому випадку втрачено характерний для географічного зазначення зв'язок «місце – товар», а натомість виник зв'язок «товар – якість».
Просте зазначення походження товару – будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару.
Кваліфіковане зазначення походження товарів підлягає охороні як об'єкт інтелектуальної власності на підставі його реєстрації. Підставою для цього є наявність зв'язку «місце – особливі властивості, конкретні якості чи репутація, інші характеристики товару». У цьому випадку передбачається прямий зв'язок між якістю продукту, наявністю в нього конкретних особливостей або інших характеристик і місцем його виробництва. До того ж наявність цих якостей у товарі є постійною і зумовлена природними умовами чи характерним для цього географічного місця людським фактором, що об'єктивно існує в зазначеному географічному місці.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Назва місця походження товару – назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов із характерним для цього географічного місця людським фактором.
Географічне зазначення походження товару – назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.
Розмежування між назвою місця походження та географічним зазначенням походження проводиться за трьома критеріями. По-перше, назва місця походження товару буде лише у випадку, коли товар має особливі властивості, а географічне зазначення – коли товар має певні якості, репутацію або інші характеристики.
По-друге, для назви місця походження обов'язковою є вимога, що властивості товару виключно або головним чином зумовлені самою природою та людським фактором. Тобто для назви місця походження залежність особливих характеристик товару від природних умов місця походження товару є обов'язковою: хоча особливі властивості товару, позначеного цією назвою, можуть залежати і від людського фактора, характерного для цієї місцевості, однак обов'язково в поєднанні з природними умовами (тобто використанням місцевої сировини, кліматичних умов, корисних копалин тощо).
Для географічного зазначення походження у цьому ж контексті використовується термін «в основному», тобто допускається менш твердий зв'язок. У цьому випадку особливі характеристики, якість і репутація можуть залежати як від природних умов, так і від людського фактора, а також можуть бути зумовлені поєднанням природних умов і професійного досвіду, традицій і етнографічних особливостей, характерних для цієї місцевості.
По-третє, виробництво і переробка товару, позначуваного назвою місця походження, здійснюються в межах зазначеного географічного місця, а для географічного зазначення походження достатньо, щоб хоча б основна складова позначеного цією назвою товару вироблялася або перероблялася в межах зазначеного географічного місця. Отже, для географічного зазначення походження сировина може бути привезена з інших регіонів і піддана істотній переробці, достатній для надання характерних рис готовому товару.
Правова охорона надається омонімічним зазначенням походження товару, якщо забезпечене запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця походження товару або його меж.
Дія прав на географічне зазначення, як і на інші об'єкти інтелектуальної власності, територіально обмежена. Правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню походження товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару або це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі.
Якщо має місце зіткнення прав на назву місця походження товару і торговельної марки законодавець віддає перевагу першому із зазначених. Так, не може бути підставою для відмови в наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявленому географічному зазначенню походження товару зареєстрована в Україні торговельна марка, що складається тільки з цього позначення або містить у собі заявлене позначення як елемент.
Оскільки на сьогодні ЦК не містить визначення терміну «географічне зазначення», то можна запропонувати таке визначення терміна: географічне зазначення – це назва географічного місця, яка використовується для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має особливі властивості, певні якості, репутацію або інші характеристики, виключно, головним чином або в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов із характерним для цього географічного місця людським фактором.
Способом захисту права на географічне зазначення визнаються закріплені законодавством матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких відновлюються (визнаються) порушені (оспорені) права і здійснюється вплив на порушника права на географічне зазначення.
Суб'єктами захисту права на географічне зазначення можуть бути: органи колегіального управління правами інтелектуальної власності; державні органи, на які покладається функція представництва щодо захисту прав фізичних, юридичних осіб та держави (наприклад, прокуратура); суд, господарський суд, адміністративний суд, третейський суд.
Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв’язку з застосуванням права на географічне зазначення.
Суди відповідно до їх компетенції розв’язують, зокрема, спори про:
правомірність реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару;
встановлення факту використання кваліфікованого зазначення походження товару;
порушення прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару;
компенсації.
Слід зазначити, що спеціалізовані суди також можуть розглядати справи, що виникають з права на географічне зазначення. Господарські суди розглядають спори, що виникають зі спірного використання права на географічне зазначення між юридичними особами або громадянином і підприємцем (статті 1, 12 ГПК України). Адміністративні суди розглядають справи, що виникають зі спірних правовідносин, де однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень щодо оскарження його дій або бездіяльній 11 (статті 2, 17 КАС України).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – С. 141 (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-IV (2222-15) від 8 грудня 2004 р. // ВВР. – 2005. – № 2.– С.44.)
Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 38. – С.502.
Декларація „Про державний суверенітет” від 16 липня 1990 р.//Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР),-1990,- № 31.- С.429
Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р.(зі змінами станом на 11 травня 2007р.)//Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 6. – С.56.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року//Відомості Верховної Ради України (ВВР).- 2003,- №18, №19-20, №21-22,- С.144.
Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року //Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40 – 44 – С.356.
Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. (зі змінами станом на 19 квітня 2007 р.) //Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 40-41, 42. – С.492
Закон України „Про географічні назви” від 31 травня 2005 р. // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 27. – С.360 ).
Закон України „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року //Відомості Верховної Ради. – 1991. – N49. — С.682 (зі змінами та доповненнями від 11.12.2003 р. //ВВР. – 2003. – N30. – С.247).
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. (в ред. Закону від 11.01.2007р.) //Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 31. – С.440.
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 р. //Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 31-32. – С.263.
Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» із змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР), -1996, -№ 36, -С. 164.
Закон України «Про економічну самостійність Української РСР» від 3 серпня 1990 р. //Відомості Верховної Ради. – 1990. – № 34. – С.499.
Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.(в ред. Закону від 22.12.2006 р.) //Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 36. – С.299.
Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. // ВВР. – 1999. – № 32. – С. 267.
Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. № 1771-III із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. № 2188-ІП // Відомості Верховної Ради України. -2001. -№ 8. — С. 37.
Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 25 грудня 1993 р. № 3688-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 7. Ст. 36; 2001. — № 8. — С. 37.
Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р. № 3699-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. –1994. –№ 8. -Ст. 37; 2001. –№ 8. — С. 37.
Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 травня 1996 р. (в ред. Закону від 23.02.2006р.) //Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 20. – С. 82.
Кодекс адміністративного судочинства від 6 липня 2005р.(зі змінами станом на 01 грудня 2006 р.)//Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 35-36, № 37. – С.446
Розпорядження КМУ «Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів від 23.04.2001 р. №149// Офіційний вісник України – 2001. — № 17. — С.174
Наказ Мiнiстерства освiти i науки України„Про затвердження Правил складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару” від 17 липня 2001 р. (зі змінами від 29 червня 2005 р.) //www.mon.gov.ua
Положення Мiнiстерства освiти i науки України«Про Державний реєстр України назв місць походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів» вiд 13.12.2001, № 798 // Офіційний вісник України — 2001 р.- № 52.- С362    продолжение
--PAGE_BREAK--
Положення Мiнiстерства освiти i науки України «Про Перелік видових назв товарів» вiд 12.12.2000 № 583// Офіційний вісник України — 2001 р.-№ 4.- С.343
Указ Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 р. № 285/2001. // Урядовий кур'єр. – 2001. – 5 травня. – № 79.
Указ Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» вiд 27.04.2001 № 285/2001 // Інтелектуальна власність – 2001. – №4.
Регламент Ради ЄЕС «Про охорону географічних зазначень та найменувань походження для сільськогосподарських та харчових продуктів» № 2081/92 від 1992 року // www. uatm.com.ua/show_law.php
Мадридское соглашение о международной регистрации знаков от 14 апреля 1891 г.: Интеллектуальная собственность: нормативно–правовые акты. – К.: ИнЮре, 1992. – Т. 2. – С.44 – 58
Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (переглянута: у Брюсселі 14 грудня 1900 р. у Вашингтоні 2 червня 1911 р., у Гаазі 6 листопада 1925 р., у Лондоні 2 червня 1934 р., у Лісабоні 31 жовтня 1958 р., у Стокгольмі 14 липня 1967 р., змінена 2 жовтня 1979 р.) // www.copyright.com.ua
Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) // Інтелектуальна власність. –1999. – № 5, 6, 7.
Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності // Законодавство України у сфері інтелектуальної власності: проблеми вступу до СОТ. – К.: Парламентське видавництво, 2002. – 12с.
Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / За ред. Я.М. Шевченко. – К.: ІДП НАНУ, 2005. – 456с.
Андрощук Г.О. Методика визначення знака добре відомим (на прикладі знака для товарів і послуг НО–ШПА) // Інтелектуальна власність. – 2005. – № 3.
Андрощук Г.О. Товарні знаки і захист від недобросовісної конкуренції // Конкуренція. – 2004. – № 3(12).
Андрощук Г.О. Торгова марка: вибір імені // Інтелектуальна власність. – № 4. – 2004. – С.22 – 28.
Архипова М.І. Зазначення місця походження товарів як засіб індивідуалізації товарів та товаровиробників // Правова охорона комерційних позначень в Україні: Проблеми теорії і практики /За заг. ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Юридична думка, 2006. – С.88 – 127.
Бошицъкий Ю.Л. Концептуальні аспекти сприяння розвитку інтелектуальної власності нації // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін–т держави і права ім. В.М. Корсцького НАН України, 2002. – С. 13–40.
Бошицький Ю.Л. Вдосконалення правової охорони промислової
власності в Україні — стимул та гарантія економічного зростання держа
ви // Промислова власність в Україні: проблеми правової охорони / За
ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. — К.: Ін-т держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 15 – 54.
Бошицький Ю.Л. Вдосконалення правової охорони промислової власності в Україні – стимул та гарантія економічного зростання держави // Промислова власність в Україні: проблеми правової охорони / За ред. Ю.С. Шемшучснка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Іп–т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 15 – 54.
Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2004. – 624 с.
Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р.: Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. –Наук.-практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. –Т. 1: Право інтелектуальної власності. –К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. –С. 243–262.
Глухівський Л. Про стан правової охорони зазначень походження товарів в Україні// Інтелектуальна власність .- 2007.- № 1.- С.18-23.
Горленко С.А. Правовая охрана наименований мест происхождения
товаров, издание 3-с, Москва, Российское агентство по патентам и товар ним знакам.// www. bookz.com.ua
Горленко CA. Наименованиям мест происхождения товаров — надёжную охрану // Патенты и лицензия. — 1990. — № 12. — С. 9 — 11.
Горленко С.А., Шатров В.П. О правовой охране наименований происхождения // Вопросы изобретательства. — 1974. — № 10. — С. 33 — 35.
Демченко Т.С. Охрана товарных знаков (сравнительно–правовой анализ): Монография. Изд.2–е, перераб. и доп. – К: Институт государства и права им.В.М.Корецкого ПАИ Украины, 2005. – 208 с.
Дзера О.В., Кузнєцова Н.С. Цивільне право України. – К.: ЮРІНКОМ, 2005. – 645 с.
Законодавство України у сфері інтелектуальної власності: проблеми вступу до COT. Матеріали слухань у Комітеті з питань науки і освіти Верховної Ради України (Упорядник Г.О.Андрощук). – К: Парламентське видавництво, 2002. – 359 с.
Захист прав інтелектуальної власності: Досвід Сполучених Штатів-. Америки. – зб. документів, матеріалів, статей. / За заг. ред. О. Д. Святоцького. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. –368 с.
Збірник законодавчих актів України з питань інтелектуальної власності/ Уклад.: В. О. Жаров і Н. В. Максимова, за ред. М. В. Паладія. – К.: ТОВ «Альфа-ПІК», 2006. – 434 с.
Зобов'язальне право: теорія і практика: Навч. посіб; Ред… О.В. Дзера. К.: „Юрінком Інтер", 2004. — 910 с.
Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: зб. наук, праць / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 424 с.
Камил Идрис. Интеллектуальная собственность – мощный инструмент экономического роста – ВОИС. /Перевод с английского. М.:«Роспатент», 2004. – 450 с.
Кашенцева О. Визнання правового статусу громадянина– підприємця як суб'єкта права на знак для товарів та послуг // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 1. – С. 54–55
Кашенцева О. Треті особи як суб'єкти права на знак для товарів та послуг // Право України. – 1999. – № 7. – С. 81–85.
Кирий Л. Товарные знаки и Интернет // Закон. – 2000. – № 4. – С. 53.
Ковач Жолт. Деякі питання охорони товарних знаків у законодавстві Угорщини в контексті гармонізації європейського законодавства у сфері інтелектуальної власності в кн. Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процессу в Україні. – К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корсцького НАНУ, 2005. – С. 395 – 411.
Ковач Жолт. Проблеми охорони товарних знаків в угорському законодавстві на сучасному етапі // Правова держава. Випуск 16. – К.:Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАНУ, 2005. – С. 443 – 449.
Мельник О. М. Проблеми охорони прав суб'єктів інтелектуальної власності в Україні. – Харків, 2002. – 362 с.
Мельник О. Товарний знак та його ознаки // Право України. – 1999. – № 2. – С. 22 – 24.
Мовчан С. Світовий досвід захисту прав на добре відомі торговельні марки. Коаліція з питань захисту прав інтелектуальної власності (CIPR). – К., 2003. – 120 с.
Оплачко В. Глобальная система регистрации товарных знаков // Интеллектуальная собственность. – 2004. – № 8. – С. 45 – 50.
Орлова В. В. Общеизвестные товарные знаки в Российской Федерации. Современное состояние и перспективы. – М.: ФИПС, 2001. – 166 с.
Охорона інтелектуальної власності: Нормативно правові акти / За заг. ред. О. Д. Святоцького. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 1176 с.
Паладий Н. Защита географических указаний происхождения товаров в Украипе // Інтелектуальна власність. – 2001. – 5-6. – С. 3-14.
Петрова Т., Петрова Н. Соотношение прав на различные объекты интеллектуальной собственности // Интеллектуальная собственность. – 2004. – № 8. – С. 24 – 28.
Петров В., Полачек С., Смертюк А. Правова охорона географічних зазначень та проблеми правозастосування в Україні // Правова охорона комерційних позначень в Україні: Проблеми теорії і практики /За заг. ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Юридична думка, 2006. – С.389 – 425.
Право інтелектуальної власності Європейського Союзу та законодавство України / За ред. Ю.М. Капіци. – Видавничий Дім «Слово», — 2006. – 1104с.
Право інтелектуальної власності: Академічний курс / О.П. Орлюк, Г.О. Андрощук та ін. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2007. – 696 с.
Право інтелектуальної власності: науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України. – К.: Парламентське видавництво, 2006. – 432 с.
Правова охорона комерційних позначень в Україні: Проблеми теорії і практики /За заг. ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. – К.: Юридична думка, 2006. – 634 с.
Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических указаний в Германии / Пер., ред. и коммепт. Г.А.Андрощук, А.П.Пахаренко. – К: Таксон, 1997. – 112 с.
Промислова власність в Україні: проблеми правової охорони: Збірник наук, праць / За ред. Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бошицького. – К.: Ін–т держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ, 2004. – 548 с.
Сіденко В.P. Проблеми охорони прав інтелектуальної власності в контексті приєднання України до COT // Промислова власність в Украї ні: проблеми правової охорони / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. — 387 с.
Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України: Підручник. – К.: Істина, 2007. – 816 с.
Цибульов Н.М., Чеботарев В.II., Зіпов В.Г., Суші Ю. Управління інтелектуальною власністю. Монографія. – К.: «К.І.С.», 2005. – 448 с.
Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.2. Особлива частина. – К.: Концерн „Видавничий дім „Ін Юре”, 2005. – 408 с.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера (керівнки авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – Юрінком Інтер, 2005. – 640 с.
Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: „Одіссей”, 2007. – 956 с.
Geographical Indications: Important Issues for Industrialized and Developing Countries — The IPTS Report, May, 2003.//www.wipo.int/dea/docs_new/
Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights//www.bitlaw.com/sourcc/
Audier J. Protection of Geographical Indications in France and Protection of French Geographical Indications in Other Countries, in Sym posium on the International Protection of Geographical Indications in the Worldwide Context. — 1999. — P. 223-243.
Baeumer Ludwig. Protection of Geographical Indications under WIPO Treaties and Questions concerning the Relationship between those Treaties and the TRIPS Agreement' // Symposium on the International Protection of Geographical Indications in the Worldwide Context. – 1999. – P. 9 – 39.
Beresford L. Protection of Geographical Indications in the United States of America, in Symposium on the International Protection of Geographical Indications. – 1999. – P. 41 – 53.
Council Regulation (EEC) No. 2081/92 of July 14, 1992, on the Protection of Geographical Indications and Designations of Origin for Agricultural Products and Foodstuffs//www.bitlaw.com/sourcc/
Geuze M. Protection of Geographical Indications under the TRIPS Agreement and Related Work of the World Trade Organization // Sym posium on the International Protection of Geographical Indications in the Worldwide Context. – 1999. – P. 39 – 59.
Liadumer Ludwig Protection of Geographical Indications WIlO Treaties and Questions concerning the Relationship between those Treaties and the TRIPS Agreement, in Symposium on the International Protection of Geographical Indications in the Worldwide Context. – 1999.– P.9– 39.
Lisbon Agreement for the Protection of Appellations of Origin and their International Registration //www.bitlaw.com/sourcc/
Madrid Agreement on False and Deceptive Indications of Source //www.bitlaw.com/sourcc/
Materials on Standing committee on the law of trademarks, indus trial desigms and geographical indications: Sixth Session (Geneva, March 12 to 16, 2001), Eighth Session (Geneva, May 27 to 31, 2002), Ninth Session (Geneva, November 11 to 15, 2002), Tenth Session (Geneva, April 28 — May 2, 2003) //www.wipo.int/dea/docs_new/
Piotrowska J. Renomowane znaki towarowe і ich ochrona. – Wydawnictwo C.H.BECK. – Warszawa, 2001. – 212 s.
Symposium sur les appellations d'origine et indications de provenance, Bordeaus, France, 1988. — OMPI, Geneve, 1989. — P. 17 — 20.// http:// www.wipo.int/clea/docs_new/eii/pt/pt001cn.html
Vletian A.D. Appellations d'origine. Indicalions de provenance. Indications d'origine. — Paris, 1988.
oami.eu.int/lcgaldocs/boa/
europa.eu.mt/smartapi/cgi/sga
http:// www.intpropcenter.kiev.ua
www.bitlaw.com/sourcc/15usc.
www.wipo.int/clea/clocs_ncw/en/hu/hu025en.html
www.wipo.int/clea/docs_new/en/de/de044en.hfinl
www.wipo.int/clea/docs_new/en/lu/lu009en.html.
bookz.com.ua/
www.copyright.com.ua/drugie.html
uatm.com.ua/show_law.php
ukrpat.com.ua/show_law.php
www.sdip.gov.ua/ua/vidpoxtov.html
www.sdip.gov.ua/ua/statistic_nadxod.html
Додаток А
Додаток Б
Додаток В
Додаток Г
до пункту 2.2 Правил складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 17.08.2001 № 598
Номер заявки, визначений заявником
Дата подання заявки
Номер заявки


ЗАЯВКА
на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження
Міністерство освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності Державне підприємство «Український інститут промислової власності»: 01601, м. Київ-42, вул. Глазунова, 1
ЗАЯВА
Подаючи заявку та перелічені нижче документи, прошу (просимо) зареєструвати:
 кваліфіковане зазначення походження товару як назву місця
походження товару
 кваліфіковане зазначення походження товару як географічне
зазначення походження товару
 право на використання кваліфікованого зазначення походження товару як
назви місця походження товару
 право на використання кваліфікованого зазначення походження товару як
географічного зазначення походження товару
Заявник(и):
Код за ЄДРПОУ (для заявників -
юридичних осіб України)
зазначається повне ім'я або найменування заявника(ів), його(їх) місце проживання або місцезнаходження та двобуквений код держави згідно зі стандартом ВОІВ ST.3)
Адреса для листування
Телефон
Телеграф
Телекс
Факс
Повне ім'я та реєстраційний номер представника у справах інтелектуальної власності або повне ім'я іншої довіреної особи
Заявлене кваліфіковане зазначення походження товару
________________________________________________________________________
(друкується великими літерами стандартним шрифтом)
Зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару
________________________________________________________________________
(друкується великими літерами стандартним шрифтом) зазначаються номер і дата реєстрації)     продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
75
Кваліфіковані зазначення походження товару
2
7
-
Топографії ІМС
-
-
-
Знаки для товарів і послуг
національна процедура
в т.ч. від іноземних заявників
22371
3875
17866
3115
80
80


Мадридська угода 
10710
8613
85


всього
33081
26479
82
Всього надійшло
50665
42173
84
Завершено діловодство
Винаходи та
корисні моделі
формальна експертиза
15722
14317
91


кваліфікаційна експертиза
заявок на винаходи
5150
5295
103
Промислові зразки
2881
1749
61
Знаки для товарів і послуг
національна процедура
23132
22764
98


Мадридська угода
9728
10132
104
Зареєстровано
Винаходи 
в т.ч. за процедурою РСТ
3832
1223
4002
1379
104
113
Корисні моделі
9282
8391
90
Промислові зразки
2503
1754
70
Топографії ІМС
2
-
-
Кваліфіковані зазначення походження товарів
3
4
-
Знаки для товарів і послуг
15357
15137
99
Всього зареєстровано
30979
29288
95
Міжнародні реєстрації
за Мадридською угодою
9459
9664
102
Додаток Ж